ПРИЛУКИ, місто, Чернігівська обл, Україна

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

ПРИЛУКИ, місто, Чернігівська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Прилуки.jpg
ПРИЛУКИ — місто обласного підпорядкування Чернігівської області, райцентр. Розташов. на березі р. Удай (притока Сули, бас. Дніпра). Населення 59,2 тис. осіб (2010).
Попередником сучасного міста був давньорус. «город» Прилук, який вперше згадується в «Повчанні» Володимира Мономаха в описі подій 1085. Його рештками є зруйноване городище на території парку і ринку. Прилук належав Переяславському князівству. 1092 і 1139 його палили половці. Прилук припинив існування після монголо-татарської навали. Припущення про відбудову Прилук в 15 ст. ґрунтується лише на згадці в грамоті кн. Семена Олельковича 1459; проте із грамоти не зрозуміло: йдеться про населений пункт чи урочище.
П. були відновлені кн. Олександром Вишневецьким (див. Вишневецькі) 1592. 1603 місто було спалено рос. військами під час прикордонного конфлікту (територія була спірною між Річчю Посполитою і Рос. д-вою). 1617 згадуються Старі Прилуки і Нові Прилуки (імовірно, замок із містом та передмістя). 1628 в місті було 40 димів. У 17—18 ст. П. перетворилися на значний торгово-ремісничий центр із населенням бл. 7,5 тис. осіб (1781). Із 1633 діяли цехи. Тричі на рік відбувалися ярмарки. Вже в 17 ст. сформувалися осн. частини поселення: замок і власне місто (вони мали потужні дерево-земляні фортифікації, які занепали після 1781) та неукріплені передмістя, які протягом 18 ст. утворили видовжену паралельно Удаю смугу. 1648—1781 П. були центром Прилуцького полку і сотні, ратушним містом (див. Ратуша). Під час Північної війни 1700—1721 в листопаді—грудні 1708 місто було окуповане швед. військами. Із 1782 — повітове місто Чернігівського намісництва, із 1797 — Малоросійської губернії, із 1802 — Полтавської губернії. 1802 було затверджено проект перепланування міста, який почав реалізовуватися після пожежі 1831. У серед. 19 ст. з’явилася пром-сть, розвиткові якої сприяло прокладення 1893 залізниці. На поч. 20 ст. в місті було 20 пром. підпр-в, серед яких вирізнялися 3 тютюнові ф-ки (від найстарішої з них, заснованої 1889, веде родовід найвідоміше підпр-во сучасних П. — тютюнова компанія «ВАТ-Прилуки»). Наприкінці 19 ст. в П. було кілька навч. закладів, у т. ч. г-зія, 7 церков, 2 синагоги; розпочато спорудження театру. Про динамічний розвиток міста свідчить зростання чисельності його населення (1846 — 8,5 тис., 1897 — 18,3 тис., 1925 — 24,9 тис. осіб).
Після повалення самодержавства влада в П. не раз змінювалася. 1 грудня 1919 було остаточно встановлено рад. владу. 1923—30 місто — центр Прилуцької округи. Із 1932 — у складі Черніг. обл. Гітлерівська окупація тривала з 18 вересня 1941 по 19 вересня 1943. У місті діяли 2 молодіжні підпільні групи.
У П. народилися Я.А.Маркович, педагог, ректор Моск. ун-ту А.А.Антонський-Прокопович, П.Білецький-Носенко, письменниця Л.Забашта, актор М.Яковченко, дослідник арх-ри В.Самойлович. Для міста багато зробили представники Горленків і Ґалаґанів, І.М.Скоропадський (див. Скоропадські).
Архіт. пам´ятки: будинок полкової канцелярії (потім — полкової скарбниці; поч. 18 ст.), Спасо-Преображенський собор (1720), Свято-Миколаївська церква (1720), собор Різдва Богородиці (1806), Стрітенський собор (1889). Серед пам´ятників — монумент на честь 900-річчя Прилук (1992). Археол. пам´ятки: поселення та курган епохи бронзи, поселення черняхівської культури, культ. шар давньорус. і ранньомодерного часу (11—13, 17—18 ст.). Діє краєзнавчий музей.
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
Ярина
Повідомлень: 211
З нами з: 09 листопада 2016, 15:40
Дякував (ла): 21 раз
Подякували: 93 рази

Re: Прилу́ки, місто, Чернігівська обл, Україна

Повідомлення Ярина »

phpBB [video]
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Прилу́ки, місто, Чернігівська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Історія міст і сіл УРСР - видано у 1960-ті роки
Прилуки — місто обласного підпорядкування (з 1939 року), центр району, І розташоване на річці Удаї (басейн Дніпра), за 170 км від обласного центру, з яким зв’язане залізничним, повітряним та автобусним сполученням. Залізничний вузол. Населення — 57 500 чоловік.

Територія міста була заселена ще в II тисячолітті до н. е., про що свідчить виявлене тут поселення доби бронзи. Прилуки належать до найдавніших міст УРСР. Місто Прилук згадується в Іпатіївському літопису під 1092 і 1138 рр. в зв’язку з боротьбою проти половців. Прилуки були однією з фортець і відігравали важливу роль у системі південно-східних укріплень Київської Русі. Залишками фортеці є давньоруське городище, що збереглося на його околиці. Місто виникло біля широкої заливної луки, звідки походить його назва. З другої половини XII ст. воно входило до складу Переяславського князівства.

В 1239 році Прилуки були зруйновані монголо-татарськими ордами, але поступово місто відродилося. Використовуючи феодальну роздробленість і ослаблення руських земель внаслідок монголо-татарської навали, Литовське князівство в 1362 році захопило Переяславщину, в т. ч. і Прилуки. Встановивши свою владу, литовські феодали жорстоко експлуатували трудяще населення міста і придушували його виступи, спрямовані на соціальне й національне визволення.

Після Люблінської унії 1569 року Переяславщину загарбала шляхетська Польща. Король Стефан Баторій у 1578 році подарував поудайські землі, а разом з ними й Прилуки, С. Байбузі, у якого в 1582 році їх силою відібрав магнат О. Вишневецький. В 1590 році польський король Сигізмунд III своєю грамотою закріпив за ним місто і прилуцькі землі. Магнат Я. Вишневецький, до якого згодом перейшли Прилуки, зробив їх одним з центрів своїх володінь на Лівобережній Україні, збудував тут великий палац і мав намір перенести сюди з Лубен свою резиденцію.

В першій половині XVII ст. посилився кріпосницький гніт і погіршало становище народних мас. В Прилуках Я. Вишневецькому в 1647 році належало 366 дворів, в яких проживало 2876 чоловік. В центрі міста жила шляхта і челядь магната, а на околицях (в т. зв. Броварках, Квашенцях, Кустівцях, Лапинцях, Замості)— козаки й міщани, які варили мед, горілку і пиво для його двору. Закріпачені селяни змушені були відбувати в господарстві феодала 3—4 дні панщини на тиждень. Значного розвитку набуло ремесло. Вишневецький експлуатував також і ремісників, примушуючи їх нести службу по охороні міста і стягуючи з них плату товарами. Прилучани займалися і чумацьким промислом.

Непосильна експлуатація і знущання з боку магната викликали обурення селян, козаків та міщан Прилук. Вони брали участь у селянсько-козацьких повстаннях 1637 і 1638 рр. під керівництвом К. П. Скидана, Д. Т. Гуні і Я. Острянина проти польської шляхти. З початком визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. жителі міста повстали проти Вишневецького, зруйнували його маєток і спалили палац. Сам він втік на Правобережну Україну. Прилуки визволилися з-під влади польських магнатів і у 1648 році стали центром Прилуцького полку. Першим прилуцьким полковником був один із сподвижників Богдана Хмельницького Тимофій Носач. Козаки Прилуцького полку хоробро билися в лавах селянсько-козацького війська під Пилявцями, Збаражем, Зборовом і Берестечком. На Переяславській раді 1654 року була присутня делегація від жителів Прилук. На вірність Росії склали присягу 1423 жителі міста.

Після возз’єднання України з Росією Прилуки стали ратушним містом, де влада належала козацькій старшині і виборним міським органам. Козацька старшина відала справами козаків, а ратуша, що складалася з війта і ратманів,— справами міщан. Визвольна війна не ліквідувала феодальний гніт. Козацька старшина й міська верхівка з допомогою царського уряду обмежували права рядових козаків і міщан в землеволодінні, торгівлі і промислах та посилили експлуатацію міської бідноти. Прилуцький полковник Д. Горленко, який перетворився на одного з великих землевласників, повністю заволодів Прилуками і навколишніми селами. Він захопив частину земель, які належали місту, примушував міську бідноту відбувати повинності і сплачувати податки, привласнював прибутки від міського господарства. Більша частина міщан і козаків не раз виступала проти феодала. Висловлюючи свій протест, вони зруйнували млини, які належали Горленку. Населення міста брало участь у народному повстанні 1658 року на чолі з полтавським полковником М. Пушкарем проти зрадника І. Виговського, в антифеодальних виступах селян і козаків 1687 і 1689 рр. проти гніту козацької старшини.
Дружба братніх українського і російського народів міцніла у боротьбі із зовнішніми ворогами, що особливо виявилося під час війни Росії з Швецією 1700— 1721 рр. Розраховуючи на допомогу зрадника гетьмана Мазепи, шведський король Карл XII у 1708 році вдерся на Лівобережну Україну. Серед прибічників Мазепи був і прилуцький полковник Д. Горленко з частиною старшини і козаків. Але переважна більшість козаків Прилуцького полку і жителів Прилук лишилися вірними союзу з Росією. Шведські війська просувалися в напрямку Ромен і Прилук. 5 листопада 1708 року жителі міста і козаки Прилуцького полку послали царю чолобитну, в якій писали, що не пошкодують життя в боротьбі з ненависним ворогом. Населення мужньо захищало місто. Але сили були нерівними. В другій половині листопада шведські війська захопили Прилуки і зруйнували їх. Але вже у грудні 1708 року місто було визволено від загарбників. Протягом 1708—1709 рр. жителі Прилук і козаки Прилуцького полку подавали велику допомогу російській армії. Прилуцький полк на чолі з полковником І. Галаганом брав участь у боях з шведськими інтервентами і прибічниками Мазепи.

Після возз’єднання України з Росією в Прилуках спостерігався інтенсивний розвиток ремесла й торгівлі. На початку XVIII ст. в місті були 6 цехів: кравецький, шевський, ткацький, бондарський, різницький і пекарський, в яких працювало 62 кравці, 42 шевці, 55 ткачів, 11 бондарів, 10 різників і 11 пекарів. У 1782 році тут вже налічувалося 283 кравці, 336 шевців, 242 ковалі, 137 різників і 141 пекар. Тоді ж почали виникати невеликі капіталістичні підприємства. Тут діяли цегельний завод, цукроварня, миловарня, пивоварний завод, пекарня для випікання бубликів та кондитерських виробів, які вивозилися навіть до Петербурга. Поміщики Галаган, Милорадович і Скоропадський, а також ратмани магістрату володіли великими водяними млинами. 53 водяні млини належали заможним міщанам. Поряд з промисловістю розвивалась торгівля. В місті налічувалося 90 купців і дрібних торговців, які мали 74 крамниці. їх капітал становив 61 тис. крб. Тут відбувалися чотири великі ярмарки на рік, які тривали до 2 тижнів кожний. Сюди приїжджали купці з Калуги, Орла, Курська, Молдавії. Торгували тут тканинами, хутром, шкірою, залізними виробами, хлібом, худобою та ін. товарами.

З поширенням на Україну загальноросійської адміністративної системи полковий поділ у 1782 році було ліквідовано. Прилуки стали повітовим містом Чернігівського намісництва, з 1796 року — Малоросійської, а з 1802 року — Полтавської губернії. У 1783 році місту було надано магдебурзьке право. Управління ним здійснювали органи міського самоврядування — міська дума, магістрат і реміснича управа. Замість полкових судів введені земські, підкоморні та міські суди. У 1785 році козацька старшина була зрівняна у правах з російським дворянством і їй було підтверджено право на володіння землею і селянами. Розвиток торгівлі сприяв зміцненню купецтва. В 1802 році в місті налічувалося 1077 будинків, в яких проживав 5471 чоловік, з них — 3296 міщан, 788 козаків, 907 селян-кріпаків (дворових поміщиків, що жили тут), 47 державних селян, 108 дворян та чиновників, 88 церковнослужителів та 2 лікарі. Жителі Прилук брали активну участь у Вітчизняній війні 1812 року. Міщанська община виділила до губернського ополчення 68 чоловік, озброїла їх за свій рахунок та забезпечила одягом і харчуванням. Крім того, для потреб російської армії було заготовлено 1711 пудів сухарів, 340 пудів крупи та 3250 пудів вівса, а також відкрито госпіталь для поранених.

Населення Прилук не мало потрібної медичної допомоги. Лише в 1749 році в місто приїхав перший лікар. В 1765 році відкрили три школи при церквах, в кожній з яких навчалося лише по 7 хлопчиків і дівчат. Наприкінці XVIII ст. почало діяти двокласне народне училище. У 1831 році це училище було перетворено на трирічне повітове училище і підпорядковано Харківському університету. В 1834 році відкрили парафіяльне училище. Почесним наглядачем його був уродженець міста український письменник і педагог П. П. Білецький-Носенко (1774—1856). При училищі створили бібліотеку, яка налічувала 786 томів. У Прилуках в 1845— 1846 рр. побував великий український поет революціонер-демократ Т. Г. Шевченко, який подорожував по Україні. Про це він згадує в повісті «Музикант». У місті народилися автор відомих «Щоденних записок генерального підскарбія» Я. А. Маркович (1696—1770) та педагог і літератор А. А. Антонський (1762—1848), який був ректором Московського університету.

Після реформи 1861 року в Прилуках з’явилися нові підприємства: 2 механічні млини Шахіна і Долгіна, цегельний завод, 2 махоркові фабрики Рабіновича і Фраткіна та Володарського. Крім того, в 1883 році вже діяли 5 металообробних майстерень, цукеркова фабрика, 5 крупорушок, 13 олійниць, майстерні для обробітку шкіри, пошиття одягу і взуття. Прокладення наприкінці XIX ст. залізниці Пирятин—Прилуки—Бахмач, а в 1900 році — Прилуки—Ніжин прискорило розвиток промисловості. Незабаром стали до ладу ще одна махоркова фабрика, чавуноливарний, цегельний, миловарний і шкіряний заводи, друкарня. Всього на початок XX ст. в місті вже налічувалося близько 20 промислових підприємств. Серед них найбільшим була махоркова фабрика Рабіновича і Фраткіна, на якій працювало 500 робітників. Продукція махоркових фабрик вивозилася в Москву, Петербург, Прибалтику. За виробництвом махорки і тютюну Прилуки в той час займали провідне місце в Росії. Щорічно звідси відправлялося близько 500 тис. пудів махорки й тютюну. А всього через залізничну станцію перевозилося до 3 мли. пудів вантажів на рік, з них 2 млн. пудів хліба. Зростав і робітничий клас. Наприкінці 90-х років на підприємствах і в залізничних майстернях працювало близько 2 тис. чоловік. Поряд з промисловістю розвивалася і торгівля. У Прилуках 5 разів на рік відбувалися ярмарки. Великі купці відкрили в місті магазини. В 1883 році тут було 65 крамниць, 57 ларків, 4 горілчані склади, 22 шинки і 4 пивні лавки. Про те, що місто перетворилося на значний торговий центр, свідчить також велика кількість виданих у 1886 році торгових документів—на загальну суму 16 914 крб. Населення міста в 1881 році становило 15 тис. чоловік.

За капіталізму посилилася експлуатація трудящих. Умови праці на підприємствах були надзвичайно тяжкими. Так, на махорковій фабриці Рабіновича і Фраткіна в 1890 році робочий день тривав 14 годин, робітники одержували низьку заробітну плату, широко застосовувалася дитяча праця. За незначні порушення накладалися штрафи. Якщо внаслідок захворювання робітники ставали непрацездатними, вони не одержували ніякої допомоги. Нестерпним було становище робітників залізничних майстерень, млинів і цегельних заводів.

Робітничий клас не мирився з такими умовами життя. Пробуджувалася його класова свідомість. Робітники піднімалися на боротьбу проти експлуатації, за скорочення робочого дня і підвищення заробітної плати. У 1887 році до Прилук прибув О. Г. Шліхтер, якого виключили з Лубенської гімназії. Навчаючись у Прилуцькій гімназії, він створив революційний гурток з гімназистів, який проводив роботу не лише в гімназії, а й серед робітників. У 1888 році О. Г. Шліхтер організував політичний страйк гімназистів, які вимагали зміни режиму в гімназії і надання політичних прав. Цей страйк підтримали робітники О. Г. Шліхтера було виключено з гімназії. Він виїхав до Києва і згодом став видатним революціонером-ленінцем.

У 1900 році в Прилуках виникла група РСДРП. Вона складалася з представників передової інтелігенції і проводила роботу серед робітників залізничних майстерень, махоркової фабрики та інших підприємств.

У серпні 1903 року група РСДРП організувала страйк на махорковій фабриці, в якому взяло участь 150 робітників. Вони вимагали скорочення робочого дня, поліпшення умов праці і підвищення заробітної плати.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Прилу́ки, місто, Чернігівська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Частина ІІ
Це був перший організований виступ робітників. Група РСДРП посилила активність, коли в 1905 році до міста прибув більшовик О. Г. Бособрод. Після військової служби він працював у Миколаєві, Одесі, Донбасі, де вступив до РСДРП. О. Г. Бособрод одразу ж включився в роботу групи РСДРП, розповідав членам її про досвід діяльності великих соціал-демократичних організацій. Група організовувала політичні виступи і економічні страйки робітників, викривала зрадницькі дії меншовиків, есерів та інших угодовських партій.

Звістка про криваві події 9 січня 1905 року в Петербурзі і початок революції сколихнула трудящих Прилук. У відповідь на розстріл петербурзьких робітників група РСДРП почала готувати страйк. В цей час у місті було розповсюджено листівку «Перше травня», яку написав В. І. Ленін. Вона закликала робітників до збройного повстання проти самодержавства. Соціал-демократи міста намагалися надати страйку політичного характеру. На противагу цьому бундівці спрямовували робітників на боротьбу лише за економічні вимоги.

1 травня 1905 року застрайкували робітники майже всіх підприємств Прилук. Першими припинили роботу робітники трьох махоркових фабрик, які вимагали 8-годинного робочого дня, підвищення заробітної плати, страхування життя, свободи слова і страйків. Страйк тривав 18 днів. Фабриканти змушені були часткова задовольнити ці вимоги. Слідом за робітниками махоркових фабрик на боротьбу піднялися залізничники, робітники млинів та інших підприємств. 25 серпня 1905 року знову застрайкувало близько 600 робітників трьох махоркових фабрик. Виступи відбулися також у вересні. Внаслідок страйкової боротьби значній частині робітників було підвищено заробітну плату. Робітники депо станції Прилуки у відповідь на заклик робітників головних майстерень станції Конотоп 11 жовтня припинили роботу. Залізничників підтримали робітники млина Долгіна і махоркової фабрики. Наступного дня біля будинку депо зібралося близько 2 тис. робітників і службовців. На мітингу лунали вигуки «Геть самодержавство!». Учасники мітингу з червоними прапорами рушили в центр міста. До них приєдналися робітники майже всіх підприємств. Близько 7 тис. чоловік вийшли на вулиці. Біля приміщення чоловічої гімназії відбувся мітинг, на якому виступив більшовик О. Г. Бособрод. Він закликав трудящих до збройного повстання і повалення царизму. Тут же було розірвано портрет царя, але каральний загін розігнав демонстрантів. 50 учасників виступу було поранено і 25 заарештовано. Серед заарештованих були О. Г. Бособрод, якого кинули до Петропавловської фортеці, та ряд інших членів групи РСДРП.
У наступні роки в Прилуках тривали виступи робітників. У червні 1906 року знову застрайкували робітники махоркової фабрики, млина Долгіна, залізничних майстерень. В дні призову новобранців до армії в 1906 році було розповсюджено листівку «До солдатів» із закликом не виступати зі зброєю проти народу і не підкорятися військовим начальникам. У роки реакції посилився терор проти революційно настроєних робітників. Більша частина більшовиків міста була заарештована й вислана.

Міські власті мало дбали про охорону здоров’я трудящих. У Прилуках діяла лікарня на 40 ліжок, відкрита 1887 року. В ній налічувалися 3 лікарі і 4 фельдшери. Освіта була поставлена на службу привілейованих верств населення. У 80-х роках XIX ст. у місті працювали класична восьмикласна чоловіча гімназія на 280 місць й жіноча восьмикласна гімназія на 118 місць, де навчалися переважно діти дворян та багатіїв. Для дітей трудящих існували двокласне училище на 96 місць і 4 початкові школи на 214 місць. З червня 1914 року почала виходити газета «Прилукский голос», яку видавала група передової інтелігенції. З 1865 по 1867 рік у Прилуцькому казначействі працював видатний український письменник революційно-демократичного напряму Панас Мирний (П. Я. Рудченко). В навчальних закладах міста навчалися математик Г. Ф. Вороний та філолог-славіст, історик і письменник О. М. Бодянський. Тут народився український письменник І. О. Затиркевич (1829—1902).

Тяжко позначилася на становищі трудящих перша світова імперіалістична війна. Промислове виробництво скоротилося на 30—35 проц. Нестача сировини, робочої сили, анархія виробництва призвели до того, що ряд підприємств припинив своє існування. Умови праці робітників значно погіршали. Особливо нестерпно тяжко жилося сім’ям фронтовиків.

Напередодні Лютневої революції 1917 року серед робітничого класу Прилук наростало революційне піднесення. У січні 1917 року робітники махоркової фабрики висунули вимоги про підвищення заробітної плати. Фабриканти відхилили їх. Тоді робітники оголосили загальний страйк, який тривав 17 днів. Власники підприємства частково задовольнили вимоги страйкуючих і збільшили заробітну плату на 50 проц. Після повалення царського самодержавства в Прилуках було створено громадський комітет, який складався з представників буржуазних партій, меншовиків, есерів та українських буржуазних націоналістів. Комітет намагався об’єднати всі контрреволюційні сили для боротьби проти соціалістичної революції, що назрівала. Поряд з ним у місті виникла Рада робітничих і солдатських депутатів. Але оскільки в той час тут не було більшовицької організації, більшість місць у Раді вдалося захопити меншовикам та есерам, які підтримували Тимчасовий уряд і зраджували інтереси, робітників та селян.

Наприкінці березня 1917 року до Прилук повернулися з фронту більшовики О. Г. Бособрод і Є. П. Селюк, а у травні з Одеси прибув П. В. Юрченко. Одеська більшовицька організація забезпечила його політичною літературою для розповсюдження в місті. З перших днів прибуття більшовики розгорнули активну роботу серед трудящих, викривали контрреволюційні дії Тимчасового уряду і громадського комітету, організували свою фракцію у Раді. На одному з засідань Ради робітничих і солдатських депутатів, незважаючи на опір меншовиків, було прийнято резолюцію про запровадження 8-годинного робочого дня на підприємствах міста. Необхідно було об’єднати всі революційні сили і створити більшовицьку організацію. В той час до Прилук повернулися більшовики А. О. Товаренко і Д. А. Шмідт. Більшовики виступали на зборах і мітингах, на засіданнях Ради і роз’яснювали політику більшовицької партії, Квітневі тези В. І. Леніна, боролися проти угодовців—меншовиків та есерів.

У червні 1917 року в Прилуках виник більшовицький комітет, головою якого став П. В. Юрченко. Більшовицький комітет розгорнув боротьбу проти українських буржуазних націоналістів, які намагалися використати національно-визвольний рух у своїх класових інтересах і з утворенням у березні 1917 року Центральної ради активізували свої дії в Прилуках. Велику увагу було приділено роботі профспілок, які почали виникати після Лютневої революції. За завданням комітету П. В. Юрченко організував збори робітників-будівельників, на які зібралося понад 200 чоловік. Вони обрали правління профспілки, представників до Ради робітничих і солдатських депутатів, а також ухвалили резолюцію про запровадження 8-годин-ного робочого дня. Члени більшовицького комітету проводили роз’яснювальну роботу серед солдатів місцевого гарнізону, які співчували більшовикам. На початку вересня 1917 року, незважаючи на протидію реакційних сил, вони провели в полку збори, де розповіли про зміст липневих подій і необхідність боротьби за дальше розгортання революції. Частина солдатів і робітників, які були тут присутні, подала заяви про вступ до більшовицької партії. Але наприкінці вересня революційно настроєний полк вивели з міста, а замість нього прибув полк військ контрреволюційної Центральної ради. Почалися арешти. Більшовики пішли в підпілля і звідти керували боротьбою.

Трудящі Прилук з великим захопленням зустріли звістку про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді. Однак владу в місті захопили війська Центральної ради. Більшовики розгорнули підготовку до вирішального бою за Радянську владу. 2 грудня 1917 року на квартирі О. Г. Бособрода (нині вулиця Шевченка, № 3) відбулися загальні збори більшовиків повіту. У них взяли участь представники Київської і Кременчуцької партійних організацій, які допомогли розробити заходи для підготовки збройного повстання і встановлення Радянської влади. На цих зборах обрали повітовий партійний комітет, який очолив П. В. Юрченко. Було створено загони Червоної гвардії, командирами яких призначили більшовиків К. Г . Покидька, П. В. Юрченка та І. В. Садового. Збори оформили міську партійну організацію. Незважаючи на погрози властей, більшовики з’являлися на засідання Ради робітничих і солдатських депутатів та викривали контрреволюційні дії Центральної ради, агітували солдатів вступати до загонів Червоної гвардії. Для керівництва повстанням було створено Прилуцький повітовий ревком, який очолив О. Г. Бособрод.

На допомогу трудящим Прилук в їх боротьбі за владу Рад прийшли загони Червоної гвардії РРФСР. 14 січня 1918 року на станцію Прилуки прибув бронепоїзд «Путіловець № 2» з червоногвардійським загоном, яким командував путіловський робітник А. О. Зайцев. Цього ж дня прилуцькі загони Червоної гвардії під керівництвом більшовиків разом з червоногвардійським загоном, що прибув у місто, спільними силами розгромили гарнізон військ Центральної ради і проголосили Радянську владу. Ревком встановив суворий революційний порядок, розгорнув підготовку до виборів у Раду, взяв під охорону народне добро. За допомогою викликаної з Бахмача роти червоногвардійців він зірвав заколот, що готували тут контрреволюційні сили. 1 лютого відбувся Прилуцький повітовий з’їзд Рад робітничих, селянських і червоногвардійських депутатів, якому ревком передав всю повноту влади. З’їзд схвалив діяльність повітового ревкому і обрав повітвиконком у складі 19 більшовиків і 6 безпартійних. Повітвиконком разом з міським більшовицьким комітетом займався організацією постачання міста продуктами харчування, формуванням збройних загонів. Члени більшовицького комітету виїжджали в села повіту, де допомагали встановлювати Радянську владу.

В другій половині березня 1918 року до Прилук вдерлися німецькі війська. Каральні німецькі загони разом з гетьманцями жорстоко розправлялися з населенням. Настали тяжкі часи для трудящих. На 1 липня 1918 року в місті налічувалося понад 4 тис. безробітних. Частину членів більшовицького комітету та ревкому було заарештовано, решта пішла в підпілля і продовжувала боротьбу проти окупантів. Перебуваючи на нелегальному становищі, більшовики наприкінці квітня обрали новий партійний комітет, до складу якого ввійшли Д. Я. Носенко, Д. А. Шмідт та ін. На початку травня 1918 року відбулися нелегальні збори більшовиків міста і сіл Прилуцького повіту, на яких обрали підпільний ревком у складі Д. Я. Носенка, І. Г. Гайдаєнка, Г. Б. Желткова та ін. Було створено штаб для організації партизанських загонів, який очолив К. Г. Покидько.

Представники Прилуцького партійного комітету у травні 1918 року брали участь у нараді більшовицьких організацій України, яка прийняла рішення скликати І з’їзд КП(б)У. На з’їзді, що відбувся в Москві 5—12 липня 1918 року, делегатами від Прилуцької повітової партійної організації були Д. Я. Носенко та Г. Б. Желтков. Перша підпільна повітова партійна конференція 28 липня 1918 року схвалила рішення І з’їзду КП(б)У і накреслила заходи для підготовки повстання проти німецьких окупантів і гетьманців. Для зв’язку з Центральним військово-повстанським штабом Чернігівщини і північної частини Полтавщини, яким керував М. Г. Кропив’янський, був надісланий представник прилуцьких більшовиків К. Г. Покидько. Одночасно ревком підтримував тісний зв’язок з урядом Радянської України через інформаційний пункт, що перебував у Курську. З цього пункту він одержував інструкції, літературу, зброю, кошти, бланки для паспортів підпільників. Зв’язок з Курськом здійснювався через представників повітової партійної організації У. С. Відіш, А. Н. Кащенка, Г. Ф. Короткого, Г. М. Рябенького. 4 серпня 1918 року прилуцькі більшовики одержали наказ Центрального військово-повстанського штабу Чернігівщини і північної частини Полтавщини про збройне повстання проти німецьких окупантів і гетьманців, яке намічалося на 6 серпня. Ревком провів нараду з командирами партизанських загонів, які діяли в навколишніх лісах. Одним з цих загонів командував Д. А. Шмідт. В ніч на 6 серпня ці загони мали увійти в місто і розгромити німецький і гетьманський гарнізони. Проте німецькій комендатурі і гетьманській варті стало відомо про підготовку повстання. Були заарештовані керівники більшовицької організації, в т. ч. О. Г. Бособрод і Д. Я. Носенко. Але партизанський загін напав на тюрму і звільнив їх
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Прилу́ки, місто, Чернігівська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Частина ІІІ
Після краху німецької окупації Прилуки захопив загін військ буржуазно-націоналістичної Директорії, за якою стояла Антанта. Більшовики обрали підпільний ревком, до складу якого ввійшли О. Г. Бособрод, А. О. Товаренко та ін.

Вони викривали зрадницькі дії Директорії, готували повстання. 15 грудня повстанці розгромили петлюрівський загін. Проте з Пирятина йому на допомогу підійшов інший загін петлюрівців, і місто знову опинилося в їх руках. Щоб зміцнити свою владу, ставленики Директорії скликали збори за участю представників різних партій і профспілок. На цих зборах від більшовиків виступив О. Г. Бособрод, який викрив контрреволюційну політику Директорії і закликав учасників зборів піднятися на боротьбу проти петлюрівців. Коли він виходив з приміщення земської управи, де проходили збори, ворожа куля обірвала його життя. Смерть О. Г. Бособрода викликала велике обурення всіх трудящих міста. Було створено ревком на чолі з П. Ковтуном. Ревком мобілізував повстанські і партизанські загони, які 29 грудня 1918 року вигнали петлюрівців. Проте через два дні загін петлюрівських військ знову захопив місто.

29 січня 1919 року Таращанський полк визволив Прилуки. Відразу ж було створено повітовий ревком. Він взяв на облік усе майно буржуазії, на підприємствах запровадив робітничий контроль, націоналізував поміщицькі маєтки і оголосив їх власністю держави. Міська буржуазія була обкладена податком і залучена до фізичної праці. Розгорнулася підготовка до повітового з’їзду Рад, який відбувся 21—22 лютого 1919 року. З’їзд прийняв рішення про підтримку Радянської влади і обрав повітовий виконавчий комітет. Повітвиконком почав націоналізацію капіталістичних підприємств, створив спеціальну комісію для забезпечення трудящих продовольством, провів повітовий з’їзд учителів, який одностайно схвалив нові принципи організації трудової школи. Повітова партійна організація і повітвиконком проводили велику масово-політичну роботу. З лютого почала виходити газета «Известия», було відкрито народний університет, партійну школу ім. В. І. Леніна. На початку 1919 року в місті створили комсомольську організацію, яка стала надійним помічником партійної організації.
Великої шкоди мирній праці трудящих завдавав бандитизм. Недобитки петлюрівців і білогвардійців, переховуючись у лісах, вчиняли напади на Прилуки. У квітні 1919 року банда петлюрівців в кількості 400 чоловік вдерлася в Прилуцький повіт. Бандити по-звірячому вбивали радянських активістів, спалювали хати, перешкоджали залізничному рухові. Партійним і радянським працівникам доводилося трудитися, не випускаючи зброї з рук. Повітовий комітет КП(б)У і повітвиконком вживали всіх заходів для ліквідації бандитизму. Ще в лютому 1919 року було створено червоний робітничо-селянський батальйон, який очолив більшовик Ю. А. Куліш. Батальйон разом з комуністами і комсомольцями незабаром розгромив ці банди. В боях з бандитами загинули комуністи Г. А. Яхонтов, Г. Б. Желтков, І. В. Садовий, Я. А. Гафт, Г. Г. Бособрод, А. А. Крисенко. Вони поховані в братській могилі у міському сквері ім. Борців революції5. У 1927 році тут споруджено пам’ятник.

25 серпня 1919 року в Прилуки увірвалися білогвардійські банди Денікіна. Вони встановили режим жорстокого терору і відновили поміщицькі порядки. Більшовики пішли у підпілля. Наприкінці серпня було створено підпільний ревком. Під його керівництвом в лісах діяли партизанські загони на чолі з Ф. П. Вигинським, М. І. Скороходом та іншими. Робітники станції Прилуки всіляко перешкоджали рухові денікінців залізницею, затримуючи пересування їх військ. Партизанські загони особливо активізували бойову діяльність в дні наступу Червоної Армії.

1 грудня частини Таращанської бригади 44-ї дивізії визволили місто. їх з радістю зустріло населення. Було створено повітовий ревком на чолі з Г. Ф. Коротким. Відновили Радянську владу і в селах повіту. 2 грудня 1919 року в Прилуках було створено повітовий партійний комітет. Він провів перші загальні збори комуністів, де розглядалися питання про відбудову народного господарства і підготовку виборів до Рад. У лютому 1920 року відбулася повітова партійна конференція, яка обговорила Тези ЦК КП(б)У «Про державні відносини Радянської України і Радянської Росії» і підкреслила необхідність їх найміцнішого єднання. 16 квітня було обрано міську Раду робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Повітовий з’їзд Рад, який відбувся 17 квітня, надіслав вітальну телеграму Центральному Виконавчому Комітетові РРФСР такого змісту: «В момент переходу від воєнної революційної влади до мирного соціалістичного управління ми, селяни, робітники і червоноармійці, зібравшись на з’їзд Рад, із захопленням дивимося на братню нам Російську Радянську Республіку, яка пронесла прапор праці через усі страхіття і незгоди громадянської війни, і твердо віримо, що спільними зусиллями обох республік ми вкажемо нашим західним братам вірний шлях до соціалізму. Хай живе єднання Радянських Республік! Хай живе світова революція!».

Під керівництвом повітового партійного комітету і міської Ради трудящі Прилук приступили до відбудови народного господарства. Господарство міста було зруйновано. На його відновлення бракувало коштів. На допомогу прийшов уряд РРФСР, який виділив для цього 5 млн. крб. Всі великі підприємства, що раніше належали власникам, були націоналізовані та взяті на облік. Махоркова фабрика Рабіновича і Фраткіна стала другою державною, фабрика Володарського — кооперативною. Великі млини Шахіна і Долгіна також перейшли в руки держави і дістали номери 5 і 11, на базі дрібних шкіряних заводів створено 2 кооперативні артілі «Артшкіра» та «Трудшкіра», цегельні заводи стали державними заводами № 1, 2, З. Було організовано повітовий раднаргосп, який багато зробив для відновлення роботи промислових підприємств. Так, на другій махорковій фабриці в середині 1920 року вже працювало 328 робітників, на чавуноливарному заводі — 36, в залізничних майстернях — 70, на млинах — 94, на торфопідприємстві — 50 чоловік. В 1921 році побудували електростанцію, лісопильний завод, взуттєву фабрику, відкрили суконно-прядильну артіль «Червоний прапор», засолзавод та інші підприємства.

Комуністи Прилук підхопили патріотичний почин робітників депо станції Москва-Сортувальна і організували масовий комуністичний суботник. У травні 1920 року було проведено суботники для впорядкування міста, заготівлі палива, відбудови промислових підприємств і залізниці. Велику увагу міська партійна організація приділяла забезпеченню населення міста продовольством, роботі на селі, боротьбі з залишками бандитизму. Прилучани брали участь в кампанії допомоги голодуючим південних районів України і Поволжя. У 1922 році в місті була створена спеціальна комісія заготівлі хліба і худоби для цих районів. З 1 травня по 1 липня провели місячник заготівлі продовольства, протягом якого по округу було заготовлено 73,5 тис. пудів хліба і близько 800 голів худоби. Значна частина продовольства направлялась також гірникам Донбасу. Зросла партійна організація, яка у 1923 році налічувала 252 комуністи і 136 кандидатів у члени партії. Активізувала свою роботу комсомольська організація. Дедалі більше молоді вступало до її лав. У місті створили комсомольські загони, які працювали на відбудові господарства, подавали допомогу сім’ям червоноармійців у збиранні врожаю, а також боролися з бандитизмом. У 1923 році Прилуки стали центром Прилуцького округу і району.

Трудящі Прилук виявляли безмежну любов, до В. І. Леніна. Під час хвороби вождя вони писали йому листи, надсилали резолюції зборів і мітингів з побажанням швидкого одужання. У вересні 1923 року група юних піонерів разом з делегацією селян Прилуччини побувала в Москві. Піонери передали Іллічу листа та анкету. Анкету В. І. Ленін заповнив і став почесним членом Прилуцької піонерської організації. Смерть В. І. Леніна була найтяжчою втратою для прилучан, як і для всього погресивного людства. На підприємствах, в установах, навчальних закладах відбулися траурні мітинги, на яких трудящі дали клятву виконати заповіти Ілліча. В дні ленінського призову в травні 1924 року 352 робітники подали заяви про вступ до Комуністичної партії. Для увічнення пам’яті В. І. Леніна його ім’ям назвали центральну вулицю міста,, а на центральній площі у 1928 році встановили пам’ятник великому вождю.

На кінець 1925 року господарство в Прилуках було в основному відбудовано. В місті налічувалося 19 державних і кооперативних підприємств, на яких працювало понад 3 тис. робітників. Обсяг валової продукції в 1924 році порівняно з 1922 роком збільшився на 179 проц. Державна промисловість становила 74 проц. всієї промисловості міста.

З перших днів Радянської влади партійні й радянські органи приділяли багато-уваги розвитку охорони здоров’я, освіти й культури. У 1920 році в Прилуках відкрили 2 лікарні — для дорослих і дітей на 100 ліжок, лікарню для хворих на інфекційні хвороби на 200 ліжок. На кінець відбудовного періоду значно зросла мережа навчальних закладів. У 1925 році в Прилуках налічувалося 9 семирічних і 12 початкових шкіл. Крім того, тут діяло 5 спеціальних середніх навчальних закладів: педтехнікум, агротехнікум, зоотехнікум, медтехнікум і сільськогосподарський технікум. Важливою була проблема ліквідації неписьменності серед дорослих. У місті створили міське товариство «Геть неписьменність!», яке організувало 12 пунктів лікнепу. У 3 дитячих будинках виховувалося 450 дітей-сиріт та у дитячих садках — 525 дітей. Збільшилася кількість культурно-освітніх закладів. У 1923 році тут працювали 4 робітничі клуби, 3 кінотеатри, 3 міські бібліотеки. Газета «Известия» в 1923 році була перейменована на «Правду Прилуччини». У 1918—1924 рр. в місті жив і працював український радянський композитор Л. М. Ревуцький.

Трудящі Прилук як бойову програму сприйняли рішення XIV з’їзду ВКП(б) про соціалістичну індустріалізацію. На підприємствах міста відбулися збори, на яких робітники взяли зобов’язання про підвищення продуктивності праці як основи успішного її здійснення. Швидкими темпами розвивалася промисловість. Лише протягом першого після з’їзду року випуск валової продукції збільшився майже в 2,5 раза. У довоєнні роки виросли нові підприємства: панчішна, рукавична, взуттєва, ліжкова, шорно-сідельна і галантерейна фабрики, заводи протипожежного устаткування (в селищі Ладані), переробки м’яти, «Пластмас». Було реконструйовано чавуноливарний завод, який став називатися механічним. Дві махоркові фабрики об’єднали в одну і теж реконструювали, на місці лісопильного заводу створили меблевий комбінат. Проведено реконструкцію 20 промислових кооперативних артілей. Велику хвилю трудового піднесення викликало прийняття першого п’ятирічного плану розвитку народного господарства СРСР. Робітники механічного заводу і панчішної фабрики взяли зобов’язання виконати п’ятирічку за чотири роки. їх ініціативу підхопили працівники інших підприємств, які широко розгорнули соціалістичне змагання. У 1929 році на таких підприємствах, як махоркова, взуттєва, галантерейна і панчішна фабрики, лісопильному й механічному заводах було створено близько 30 ударних бригад. Лише протягом першого року п’ятирічки продуктивність праці в промисловості зросла на 16 проц. Організаторами змагання на підприємствах були партійні, комсомольські і профспілкові організації. У перших рядах борців за ударну працю йшли комуністи і комсомольці. У 1932 році на махорковій фабриці було 90 проц. робітників-ударників, на залізниці — 250 робітників, а весь колектив галантерейної фабрики оголосив себе ударним. Внаслідок самовідданої праці трудящі Прилук завершили п’ятирічний план за чотири роки.

Самовіддано працювали трудящі у роки другої і третьої п’ятирічок. Механічний завод освоїв виробництво токарних і стругальних верстатів, екскаваторів, друкарських машин, земленасосів, штукатурних машин, запасних частин до тракторів. Нові види продукції виробляли на заводі «Пластмас», панчішній, галантерейній, швейній фабриках, у промислових артілях «Жовтень», «Металург» та інших. У 1939 році промисловість міста випустила продукції на 350 млн. крб. проти 34,9 млн. крб. у 1934 році. У 1941 році на підприємствах і в промислово-кооперативних артілях працювало 9 тис. робітників. Успішному розвитку промисловості сприяв стахановський рух, який з 1936 року широко розгорнувся в усіх трудових колективах. Підтримуючи почин донецького шахтаря О. Г. Стаханова, кожна зміна, бригада, робітник вишукували нові резерви і перевиконували норми виробітку. На механічному заводі першим (стахановцем став токар комсомолець В. М. Кравчина, який виконував норму виробітку на 250—300 проц. Він був делегатом з’їзду стахановців у Москві. На панчішній фабриці першою по-стахановськи почала працювати И. Р. Кострикіна, обслуговуючи замість одного автомата чотири. Досвід передової робітниці підхопили колективи підприємств легкої промисловості. Комсомолка Л. Буряченко на галантерейній фабриці виконувала норму виробітку на 160—200 проц. Частина населення Прилук була зв’язана з сільським господарством. У 1930 році тут утворилося 8 колгоспів, в яких об’єдналося 1513 господарств. За артілями закріпили 2966 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2634 га орної землі. Господарства вирощували зернові культури, махорку, а колгосп «Новий побут» займався виноградарством. Розвивалося м’ясо-молочне тваринництво.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Прилу́ки, місто, Чернігівська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Частина ІV
Нове піднесення серед трудящих Прилук викликала підготовка і проведення перших виборів до Верховної Ради СРСР і Верховної Ради УРСР. У дні виборів вони ще раз продемонстрували свою відданість Комуністичній партії і Радянській державі, одностайно обравши до вищих законодавчих органів кандидатів блоку комуністів і безпартійних. Після виборів у місті організували 12-тисячний мітинг. У грудні 1939 року відбулися вибори до міської Ради депутатів трудящих. Було обрано 101 депутата, з яких 43 комуністи і 36 жінок. Велику роботу в Прилуках проводила партійна організація. У травні 1940 року в місті створили міськком КП(б)У. На цей час тут налічувалося 677 комуністів, об’єднаних у 38 первинних партійних організаціях. За даними всесоюзного перепису 1939 року, населення Прилук становило 37 218 чоловік.

Партійні й радянські органи чимало зробили для розвитку охорони здоров’я, освіти й культури. У 1941 році в Прилуках діяли лікарня на 340 ліжок і дитяча лікарня на 50 ліжок. На підприємствах відкрили 9 медичних пунктів, а на залізничній станції — амбулаторію. Медичну допомогу подавали 60 лікарів і 250 чоловік з середньою медичною освітою. В 1941 році в місті налічувалося 23 загальноосвітні школи, з них 8 середніх, 4 семирічних і 11 початкових. У них навчалося близько 6 тис. дітей. Крім того, тут діяли школа для глухонімих на 240 дітей, 2 вечірні школи на 335 учнів, школа ФЗН на 400 учнів, а також педшкола, медшкола і ветшкола. З культурно-освітніх закладів працювали 9 клубів, міський музично-драматичний театр, 2 кінотеатри, 2 бібліотеки — для дорослих і дітей, літній парк з приміщенням для циркових вистав.
Мирне життя радянських людей порушила війна, розв’язана в 1941 році фашистською Німеччиною. З перших днів війни багато трудящих пішло на фронт. Решта під керівництвом партійної організації трудилася на підприємствах і випускала продукцію для фронту. Робітники і службовці відраховували у фонд оборони частину своїх заробітків та вносили облігації позики. Тільки за один день — 6 серпня у фонд

оборони було здано облігацій на 40 тис. крб. З наближенням фронту почалася евакуація промислових підприємств і населення. Було евакуйовано завод «Пластмас», махоркову, панчішну, ліжкову, взуттєву і галантерейну фабрики, які в глибокому тилу випускали продукцію для фронту. З ініціативи партійної організації створили винищувальний батальйон, комісаром якого став П. Н. Черевко. Цей батальйон охороняв місто від диверсантів, підготував базу для партизанського загону. Пізніше батальйон був оточений гітлерівцями. Більшість його бійців загинула, а ті, хто лишився живим, пішли до партизанів. Багато жителів брали участь у будівництві оборонних споруд. У середині вересня 1941 року тут містився штаб Південно-Західного фронту, звідки командуючий фронтом М. П. Кирпонос, член Військової ради, секретар ЦК КП(б)У М. О. Бурмистенко і начальник штабу В. І. Тупиков керували боями. Прилучани всіляко допомагали Червоній Армії. Вони копали протитанкові рови, готували їжу для радянських воїнів, доглядали поранених.

18 вересня 1941 року Прилуки захопили німецько-фашистські загарбники. З перших днів окупації почалися масові розстріли радянських людей, особливо партійного і радянського активу. 10 травня 1942 року на околиці міста фашисти розстріляли 58 чоловік, серед них чимало робітників і службовців та членів їх сімей. У січні 1943 року фашисти вчинили новий масовий розстріл. Вони виводили заарештованих з приміщення тюрми і тут же групами розстрілювали. За час окупації в Прилуках було закатовано 14 418 радянських людей — жителів міста та району. 6 тис. чоловік, переважно юнаків і дівчат, відправили на каторгу до фашистської Німеччини.

Населення Прилук піднялося на боротьбу проти фашистських загарбників. Частина жителів поповнила лави партизанського загону під командуванням Є. X. Соколовського, що діяв на території району. Наприкінці 1941 року в місті виникла підпільна група «Юні товариші». Організаторами її були прилучанин молодший політрук М. Й. Новицький і киянин молодший лейтенант Ю. О. Агєєв, які потрапили в оточення і опинилися в Прилуках. Квартира Новицьких перетворилася на штаб місцевих патріотів. Члени підпільної групи розповсюджували серед населення листівки, допомагали радянським воїнам тікати з фашистських таборів для військовополонених, здійснили кілька диверсійних актів. Знання німецької мови допомогло Ю. О. Агєєву влаштуватися на посаду перекладача у фашистську комендатуру. У грудні 1942 року гітлерівці заарештували 48 підпільників і розстріляли їх. Серед них були М. Й. Новицький, Ю. О. Агєєв, В. П. Поправка, Н. В. Сіра та багато інших.

У середині 1942 року в Прилуках виникла підпільна комсомольсько-молодіжна група, якою керували комсомольці І. Т. Правдивець та І. А. Поляков. До неї входили молоді патріоти М. Г. Пащук, М. М. Сидорко, Ю. І. Брюховець, В. О. Карасьов, Г. Г. Сірик, Б. Г. Білименко, А. С. Симоненко, М. П. Пасічниченко. Підпільники проводили роз’яснювальну роботу серед населення, здобували зброю, організовували диверсійні акти проти загарбників. Дізнавшись, що на їх слід натрапили гестапівці, члени комсомольсько-молодіжної групи вирішили приєднатися до партизанського загону Є. X. Соколовського. Проте знайти партизанів їм не вдалося. Вони натрапили на каральний загін, і після нерівного бою більшість юних патріотів схопили есесівці. Але їх визволила партизанська група на чолі з Г. П. Федоренком.

19 вересня 1943 року 42-а гвардійська стрілецька дивізія під командуванням Героя Радянського Союзу генерал-майора Ф. О. Боброва і підрозділи 4-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії визволили Прилуки. 42-й гвардійській дивізії було присвоєно найменування Прилуцької. Рота автоматників під командуванням гвардії старшого лейтенанта М. Рубуня першою вступила в місто. В цих боях героїчно билися командир батальйону 136-го стрілецького полку 42-ї стрілецької дивізії Герой Радянського Союзу П. Я. Бажин, начальник розвідки дивізії Герой Радянського Союзу І. П. Зима, кулеметник Герой Радянського Союзу Д. С. Ракшин, рядовий Герой Радянського Союзу П. Я. Бондарчук. У визволенні Прилук брав участь партизанський загін під командуванням Є. X. Соколовського. Особливо відзначилася партизанська група на чолі з Г. П. Федоренком, яка складалася з прилучан. На фронтах Великої Вітчизняної війни проти ненависного ворога билися 7200 жителів Прилук, з них 1820 за виявлену мужність нагороджено орденами й медалями. Уродженцям міста І. Я. Дубинському, О. Я. Панченку і Я. П. Пилипенку було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. І. Я. Дубинський і О. Я. Панченко віддали життя за Радянську Вітчизну, Я. П. Пилипенко — нині майор запасу. Відвагою відзначився Г. І. Риженко, який є повним кавалером ордена Слави. 2723 жителі міста загинули на фронтах війни. Трудящі Прилук свято шанують пам’ять про воїнів Червоної Армії, які віддали життя в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників. У місті встановлено пам’ятники: воїнам-визволителям (1943), жителям, загиблим на фронтах Великої Вітчизняної війни (1953), обеліски вічної Слави (1961) на братській могилі жертв фашизму (1946) і на братських могилах воїнів-визволителів.

Відразу ж після визволення у Прилуках відновили роботу міськком партії і виконком міської Ради. З першого дня вони мобілізували трудящих на якнайскорішу відбудову господарства. Фашистські загарбники знищили майже всі промислові підприємства. Заводи механічний, переробки м’яти і «Пластмас», панчішна, взуттєва і галантерейна фабрики, меблевий комбінат, млини № 1, 2 і 4 лежали в руїнах. Було пограбовано всі колгоспи. Збитки, завдані фашистами, становили 180 млн. крб. Вже наприкінці 1943 року в Прилуках працювало 6 промислових підприємств. Організували кілька суботників для відбудови промислових підприємств, шкіл, культурно-освітніх закладів і впорядкування міста. Самовіддано працювали колективи заводу «Пластмас», панчішної, взуттєвої і прядильної фабрик. Велику допомогу у відбудові промислових підприємств подала держава й братні республіки. На відбудову і реконструкцію механічного заводу союзним урядом в 1947 році було виділено 42 млн. крб., панчішної фабрики — 1,5 млн. крб., заводу «Пластмас», прядильної, взуттєвої і швейної фабрик— понад 10 млн. крб. Майже з усіх братніх республік надходило обладнання і механізми: металеві конструкції — з Тюмені, Новосибірська, верстати — з Москви, Комсомольська-на-Амурі, Ленінграда, Костроми, Іванова, Подольська, Єревана й Риги. На кінець четвертої п’ятирічки в Прилуках працювали 21 державне підприємство і 13 кооперативно-промислових артілей, які випускали продукції на 21 127 тис. крб. Лише протягом 1949—1950 рр. освоїли 120 нових видів продукції. Механічний завод було перетворено на завод будівельних машин. Він виробляв щоглові підіймачі, розчинонасоси, вапногасники, які мали великий попит на будівельних майданчиках країни. Стали до ладу нові цехи на заводі «Пластмас», взуттєвій і швейній фабриках, меблевому комбінаті. Відновили своє господарство 8 приміських колгоспів. 1950 року було проведено їх об’єднання і створено 3 колгоспи, з яких два незабаром передали у відання науково-дослідних станцій’ а третій увійшов до складу колгоспу с. Малківки. Значно зросла партійна організація міста. У 1950 році в ній налічувалося 1100 комуністів, об’єднаних у 76 первинних партійних організаціях.

Міськком партії і виконком міської Ради приділяли велику увагу відновленню роботи медичних, навчальних і культурно-освітніх закладів. У 1950 році в Прилуках діяла лікарня на 395 ліжок, протитубдиспансер на 120 ліжок, шкірно-венерологічний диспансер на 25 ліжок, поліклініка, водолікарня, дитячі лікарня, поліклініка і консультація, а також 6 медичних пунктів на промислових підприємствах. Медичну допомогу подавали 78 лікарів і 222 чоловіка середнього медперсоналу. Відразу після визволення відновилися заняття в 11 школах, педучилищі, педучилищі і школі механізації сільського господарства. На кінець 1950 року тут налічувалося 4 середні, 5 семирічних і 2 початкові школи, в яких навчалося 5764 дітей і працювало 238 вчителів. Крім того, діяла вечірня середня школа. Відкрили палац піонерів. Дошкільнята виховувалися у 6 дитячих садках і 2 яслах. З культурно-освітніх закладів налагодили роботу міський будинок культури, музично-драматичний театр, 2 клуби, кінотеатр і краєзнавчий музей. Діяли також міська бібліотека для дорослих, 2 дитячі і 25 бібліотек на підприємствах та в навчальних закладах.

У наступні роки в Прилуках зросла промисловість. У 1959—1965 рр. в місті розгорнулося велике будівництво, що вимагало збільшення випуску будівельних матеріалів. Було створено заводоуправління будівельних матеріалів, до якого увійшли всі цегельні заводи. Виробництво цегли вже на кінець 1959 року досягло 20 млн. штук на рік. Цього року організували дільницю для розвідування і видобування нафти, начальником якої став досвідчений нафтовик Ю. М. Пискунов. 12 червня 1960 року бурова бригада майстра В. Коваленка у складі бурильників В. Ручина, М. Зайця і дизеліста М. Легуші біля Прилук на глибині 2 тис. метрів відкрила поклади високоякісної нафти. Ця перша свердловина давала понад 200 тонн нафти за добу. Незабаром пробурили ще кілька свердловин, які також дали нафту. Було створено Прилуцький, а через деякий час Прилуцько-Леляківський нафтопромисел. Вони ввійшли до складу управління «Чернігівнафтогаз», що міститься в місті. 13 промислових кооперативних артілей перетворили на державні підприємства. На базі артілі «Жовтень» виріс завод «Сільмаш», який виробляє сільськогосподарські машини. На місці артілі «Металург» почав діяти ливарно-механічний завод.

Колективи підприємств розгорнули боротьбу за збільшення випуску продукції, підвищення її якості, економію сировини і матеріалів. У 1958 році народилися нові форми соціалістичного змагання. Трудящі широко підтримали почин комсомольсько-молодіжної бригади депо станції Москва-Сортувальна про розгортання руху за звання бригад і ударників комуністичної праці. Уже на кінець 1959 року під прапор змагання за комуністичну працю стало 66 бригад і понад 400 робітників. Першою звання колективу комуністичної праці завоювала бригада слюсарів заводу будівельних машин, очолена комуністом В. Г. Радченком. Наслідуючи патріотичний почин знатної текстильниці країни В. І. Гаганової, у відстаючі бригади пішли працювати Г. А. Надточій і Г. Г. Дихтяр. За короткий час ці бригади вийшли в передові. їм було присвоєно звання колективів комуністичної праці.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Прилу́ки, місто, Чернігівська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Частина V
Семирічний план було виконано достроково — до 25 липня 1965 року. За цей час випущено понад план продукції на суму 60 млн. крб. Виробництво продукції хімічної промисловості зросло у 4,8 раза, машинобудування — на 125 проц., легкої промисловості — на 83 проц., а видобуток нафти збільшився в 17 разів. Було проведено реконструкцію заводів «Пластмас», будівельних машин, «Сільмаш», протипожежного устаткування і переробки м’яти, меблевого комбінату та панчішної фабрики. Освоєно 193 нові види продукції. Будівельні машини, щоглові підіймачі, автоцементовози, розчинонасоси, які випускає завод «Будмаш», можна побачити на будівельних майданчиках не лише нашої країни, а й Болгарії, Чехословаччини, ДРВ, Куби, Афганістану, Тунісу, Туреччини та інших країн світу. Машини цього підприємства експонувалися на міжнародних виставках і ярмарках. Прилуцький завод переробки м’яти експортує продукцію у 5 країн світу. Значного розмаху на підприємствах набув рух раціоналізаторів. За семирічку впроваджено у виробництво 4679 раціоналізаторських пропозицій, завдяки яким зекономлено 3670 тис. крб. Поряд із спорудженням нових промислових підприємств і корпусів, розгорнулося будівництво житлових будинків, магазинів і побутових підприємств. За роки семирічки було введено в експлуатацію 93 тис. кв. метрів житлової площі, збудовано готель і 2 великі універмаги.
Трудящі Прилук, як і весь радянський народ, новими трудовими успіхами відзначили 50-річчя Радянської влади. Колективи промислових підприємств успішно виконали соціалістичні зобов’язання, взяті на честь славного ювілею. За 10 місяців 1967 року було дано країні понад план промислової продукції на 3,6 млн. крб., або на 1 млн. крб. більше, ніж взяли зобов’язання. Чотири колективи завоювали звання бригад ім. 50-річчя Жовтня. За успішне виконання соціалістичних зобов’язань на честь 50-річчя Великого Жовтня і успіхи, досягнуті за роки Радянської влади, панчішній фабриці, управлінню «Чернігівнафтогаз» і конторі розвідувального буріння вручені пам’ятні Червоні прапори Чернігівського обкому КП України, облвиконкому і облпрофради.

З величезним піднесенням трудящі Прилук відзначили 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Міськком КП України, виконком міської Ради депутатів трудящих, партійні організації провели велику роботу для мобілізації їх на успішне виконання взятих на честь ювілею соціалістичних зобов’язань. План реалізації промислової продукції ювілейного року було виконано достроково і вироблено понад план на 5,7 млн. крб. при зобов’язанні 4,5 млн. крб. Нафтовики Прилуччини дали країні 7725 тис. тонн чорного золота, або майже на 200 тис. тонн понад план. Колективу Прилуцько-Леляківського нафтопромислового управління було вручено Ленінську ювілейну Почесну грамоту ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС; заводу протипожежного устаткування, панчішній і сигаретній фабрикам — Почесні грамоти ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради. Понад 3 тис. робітників, інженерно-технічних працівників і службовців нагороджені ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». На підприємствах Прилук працюють робітники і службовці 32 національностей. Лише на заводі «Пластмас» трудяться представники 16 національностей: українці й росіяни, грузини й вірмени, білоруси й молдавани, латиші й естонці та ін. Багато робітничих колективів підприємств Прилук підтримують тісні зв’язки з робітниками фабрик і заводів міст братніх республік. Так, колектив заводу протипожежного устаткування змагається з колективом машинобудівного заводу м. Торжка РРФСР, прилуцькі нафтовики — з нафтовиками м. Сальяни Азербайджанської РСР і м. Річиці Білоруської РСР, панчішна фабрика — з Гомельським трикотажним комбінатом, меблевий комбінат — з виробничо-деревообробним об’єднанням м. Річиці Білоруської РСР, завод «Пластмас» — з колективом московського заводу «Пластмас» і хімічним заводом Азербайджанської РСР. У грудні 1971 року група робітників панчішної фабрики відвідала панчішно-трикотажний комбінат ім. Н. К. Крупської м. Волгограда, де протягом тижня вивчала досвід роботи.

На кінець восьмої п’ятирічки у Прилуках працювали 34 промислові підприємства, які виробляли продукції на 300 мли. крб. на рік. Достроково, до 10 листопада, було завершено восьмий п’ятирічний план. За п’ятирічку випущено понадпланової продукції на 37,5 млн. крб. Обсяг промислового виробництва у порівнянні з семирічкою зріс на 71,8 проц. 76 проц. приросту одержано за рахунок підвищення продуктивності праці. За п’ятирічку зекономлено сировини на 2810 тис. крб., за рахунок якої випущено додатково продукції на 2923 тис. крб. Успішно розвивалися такі галузі промисловості, як нафтовидобувна, хімічна, машинобудівна і легка.

Щорічний видобуток нафти досяг 8 млн. тонн. Виробництво продукції хімічної промисловості зросло в 2 рази, машинобудування і металообробки — 1,5 раза, легкої промисловості — 1,4 раза. Нафторозвідниками Прилуцької експедиції глибокого буріння відкрито нові нафтові і газові родовища — Богданівське, Мільківське, Монастирищенське. Значні кошти вкладені в капітальне будівництво. У восьмій п’ятирічці збудовані і введені в експлуатацію асфальтовий завод, хлібозавод, завод залізобетонних конструкцій, додаткові потужності на заводах «Пластмас», будівельних машин і «Сільмаш», дві установки комплексної підготовки нафти, термохімічна і газобензинова установки, фабрика хімчистки. У 1966 році було створено 2 автопідприємства, які налічують 330 вантажних автомашин, 144 автобуси і 27 легкових автомашин. За успішне виконання завдань восьмої п’ятирічки 11 робітників, інженерно-технічних працівників і службовців Прилук удостоєно ордена Леніна, 16 чоловік — ордена Жовтневої Революції.

З новою силою розгорнулося соціалістичне змагання за гідну зустріч XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України. Трудівники підприємств взяли зобов’язання виконати план першого кварталу 1971 року до 28 березня, дати понадпланової продукції на 1 млн. крб., а річне завдання виконати до 25 грудня і дати понадпланової продукції на 4 млн. крб. Прилучани з честю дотримали слова і перевиконали свої зобов’язання. Квартальний план випуску продукції було завершено достроково і вироблено понадпланової продукції на 1,5 млн. крб. Нафтовики дали країні понад план 23 тис. тонн нафти при зобов’язанні 11 тис. тонн і 3,6 млн. куб. метрів природного газу. Самовіддано працювала в дні роботи XXIV з’їзду КПРС і достроково виконала своє зобов’язання бригада бурового майстра О. Скакуна Прилуцької газорозвідувальної експедиції, глибокого буріння, дизелістом в якій працює делегат з’їзду М. Я. Легуша. Рапорт про виконання нафтовиками соціалістичних зобов’язань було оголошено на XXIV з’їзді КПРС. Успішно завершено план 1971 року і випущено понад завдання промислової продукції на 4094 тис. крб. За рік видобуто 8,2 млн. тонн нафти і 862,7 тис. куб. метрів газу. Широкі перспективи відкриваються перед містом у дев’ятій п’ятирічці. Випуск валової продукції зросте на 35 проц., продуктивність праці — на 40 проц. За п’ятиріччя буде видобуто 12 млн. тонн нафти, або понад 70 проц. усієї нафти, що видобувається на Україні. Особливо швидкими темпами розвиватимуться такі галузі промисловості, як машинобудівна, металообробна та будівельних матеріалів, а також ті, що виготовляють товари народного споживання. В Прилуках заплановано збудувати м’ясо-молочний комбінат, нові цехи на заводах «Будмаш» і «Пластмас», реконструювати швейну і галантерейну фабрики.

За роки Радянської влади Прилуки змінили своє обличчя. Великого розмаху набуло будівництво — промислове, адміністративно-культурне і житлове. Прийнято план забудови міста на 150 тис. жителів. За післявоєнний період тут споруджено 347 державних і 4722 індивідуальні житлові будинки. Зведено чимало нових кварталів. Протягом восьмої п’ятирічки споруджено універмаг, школу на 560 місць, З дитячі дошкільні заклади на 700 місць, 54 тис. кв. метрів державної житлової площі і 752 індивідуальні житлові будинки. Вулиці і площі заасфальтовані. Збільшується водопровідна мережа, яка дорівнює 66 км. Почалася газифікація. Вже прокладено основні магістралі, підведено газ до ряду промислових підприємств, а також багатьох житлових будинків. У дев’ятій п’ятирічці передбачено побудувати дитячу лікарню, 2 школи на 960 місць кожна, технікум нафтовиків, 2 дитячі комбінати, кінотеатр, ресторан на 300 місць, будинок побутового обслуговування, банно-пральний комбінат, готель, здати 52 тис. кв. метрів житлової площі. Підвищився добробут трудящих, одним із свідчень чого є розвиток торгівлі. У роки восьмої п’ятирічки збудовано 2 великі гастрономічні магазини, універмаг «Дитячий світ» і центральний універмаг. У місті налічується 144 магазини. В 1971 році товарооборот торговельної мережі у порівнянні з 1965 роком зріс у півтора раза. Поліпшилося побутове обслуговування населення. Тут працює 78 побутових майстерень. В особистому користуванні жителів — понад 10 тис. телевізорів і близько 20 тис. радіоприймачів. Зросла мережа міської телефонної станції, що обслуговує 1757 абонентів.

Велика увага приділяється охороні здоров’я. У Прилуках діють міська лікарня на 565 ліжок, районна лікарня на 175 ліжок, водолікарня, 2 поліклініки, проти-тубдиспансер, дитяча лікарня, стоматологічна поліклініка, а на промислових підприємствах— 19 медпунктів. У медичних закладах працює 196 лікарів і 635 чоловік з середньою спеціальною освітою. Заслужений авторитет серед населення має лікар М. А. Верезуб, якого нагороджено орденом Леніна. Довгий час працювали в місті С. М. Жданович і О. П. Сушко, яким присвоєно звання заслуженого лікаря УРСР.

Значних успіхів досягнуто і в галузі освіти. В Прилуках є 9 середніх, 5 восьмирічних і початкова школи. В них навчається 8520 дітей і працює 661 вчитель. В місті діють 26 дитячих ясел і садків, в яких налічується 83 вихователі. У школах працюють справжні майстри педагогічної справи. Г. С. Тарнавська. П. І. Абрамович, Н. О. Гришко та М. М. Ганжа нагороджені орденом Леніна, М. М Власенку і Л. Т. Лисенко присвоєно звання заслуженого вчителя УРСР. В місті діють середні спеціальні навчальні заклади: педучилище, медучилище, технікум гідромеліорації та електрифікації сільського господарства, а також професійно-технічне училище механізації сільського господарства, музична і спортивна школи.

Велику роботу проводять культурно-освітні заклади. В Прилуках працює міський будинок культури з залом на 1200 місць, палац культури заводу «Будмаш», клуби сигаретної фабрики і залізничників. Є кінотеатр з трьома залами, 5 постійних кіноустановок, краєзнавчий музей. До послуг жителів міська бібліотека для дорослих, дитяча бібліотека, 32 клубних, 12 шкільних та 6 бібліотек у спеціальних навчальних закладах. Книжковий фонд бібліотек досяг 500 тис. примірників. Вони обслуговують 15 тис. читачів. В будинку культури часто проводяться вечори відпочинку, читаються лекції, виступають артисти й ансамблі з Москви, Ленінграда, Києва та інших міст. При будинку культури створено 18 гуртків художньої самодіяльності, в яких бере участь близько 500 чоловік. Велику популярність має ансамбль народного танцю, заснований в 1949 році. В 1967 році він брав участь у заключному огляді-конкурсі республіканського фестивалю художньої самодіяльності і нагороджений бронзовою медаллю. В місті створена хорова капела вчителів. Всього в 63 гуртках художньої самодіяльності, які діють при будинку і палаці культури, клубах підприємств і установ, бере участь понад 2 тис. чоловік. Активно працює міська організація товариства «Знання», яка налічує 865 лекторів. € також міська організація Українського товариства охорони пам’ятників історії та культури. У Прилуках виходить міськрайонна газета «Правда Прилуччини». При ній створено літературне об’єднання «Сонячні кларнети», в якому беруть участь 32 чоловіка. Газета нагороджена Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР.

Трудящі Прилук підтримують дружні зв’язки з трудящими міста Рихнов над Кнєжной ЧССР. Щороку чехословацькі друзі відвідують Прилуки, а прилучани — м. Рихнов, обмінюються досвідом роботи. На Прилуцькій панчішній фабриці встановлено багато чехословацьких в’язальних машин, які допомагають освоювати спеціалісти з Чехословаччини. У Прилуках створено міське відділення Товариства радянсько-чехословацької дружби, членами якого є панчішна фабрика, нафтогазодобувне управління і медичне училище. Тісна дружба зв’язує жителів міста з Болгарією. На будівельних майданчиках в 1971 році працювало 170 болгарських будівельників. У 1971 році вони виконали річний план на 124 проц. У 1972 році було проведено фестиваль радянсько-болгарської дружби. На урочистих зборах прилуцьких і болгарських будівельників, які відбулися у лютому, виступив Генеральний консул Народної Республіки Болгарії в Києві Кристю Євтимов. Учасники зборів надіслали листа ЦК Болгарської Комуністичної партії і ЦК КПРС, в якому запевнили, що державний план будівництва цього року вони виконають до 5 грудня.

На нові трудові звершення трудящих спрямовує міська партійна організація. В ній налічується 3927 членів партії і 184 кандидати у члени партії, об’єднані у 106 первинних партійних організаціях. Міська комсомольська організація складається з 9109 комсомольців (83 первинні організації). На підприємствах працює 48 комсомольсько-молодіжних колективів, які трудяться під девізом: «П’ятирічці — ударна праця, майстерність і пошук молодих». Бюро Чернігівського обкому ЛКСМУ присвоїло 21 колективу звання ім. XXIV з’їзду КПРС, а колектив дільниці № 2 заводу «Будмаш» занесено ЦК ВЛКСМ до Літопису трудових справ комсомолу країни. Значну роль у житті міста відіграє міська Рада депутатів трудящих, яка складається з 195 депутатів, з них 124 робітники і 71 представник інтелігенції, 96 комуністів і 27 комсомольців, 84 жінки. Багато уваги розвитку промисловості, будівництву, поліпшенню благоустрою і роботі культурно-освітніх закладів приділяють постійні комісії міськради. У 1971 році бюджет міста становив 5040,4 тис. крб. проти 4245,1 тис. крб. у 1966 році, у т. ч. на соціально-культурні заходи було асигновано 4337 тис. крб. проти 3536,1 тис. крб. в 1966 році.

В Прилуках збереглися архітектурні пам’ятки старовини: Преображенський собор (1716), полкова скарбниця (1708), Миколаївська церква (1720) і церква різдва (XVIII ст.).

Жителі Прилук свято шанують пам’ять про ватажка краснодонських молодогвардійців Героя Радянського Союзу Олега Кошового, який народився в місті. У будинку по вулиці Леніна, де він жив, створено музей, а в центральному сквері встановлено пам’ятник патріоту. В 1957 році на вулиці Леніна відкрито пам’ятник Т. Г. Шевченку. Уродженцями міста є радянський військовий діяч, учасник громадянської війни Д. А. Шмідт, українська радянська поетеса Л. В. Забашта, композитори М. Я. Магиденко і Ю. Я. Макаревич, художник М. І. Андріяка, заслужені артисти УРСР М. Ф. Яковченко та І. К. Бровченко.

Готуючись гідно зустріти 50-річчя утворення СРСР, трудящі Прилук сповнені єдиного прагнення достроково виконати завдання п’ятирічки і внести вклад у побудову комунізму в нашій країні.

О. В. СКРИПКА
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: ПРИЛУКИ, місто, Чернігівська обл, Україна

Повідомлення kbg_dnepr »

... маленька частина перепису 1926 р. по Прилуцькій окрузі, хутір Рокитний.
Шукаю партнерів по колективному замовленню основної частини перепису Прилуцької округи (а саме міста Прилуки).

Інформація з ФБ (Ігор Поспєлов в UAGenealogy)
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ПРИЛУКИ, місто, Чернігівська обл, Україна

Повідомлення АннА »

ЦДІАК
Українська назва Чернявщина (згодом Лапинці), с. Російська назва Лапинцы, с.
Назва на 2009 рік
Приписні села
Адмін поділ за документами Прилуцького пов. Чернігівського нам.
За адмін. поділом XIX ст. Прилуцького пов. Полтавської губ.
За адмін. поділом XXI ст. Прилуцького р-ну Чернігівської обл.
Церкви Благовіщення Пресвятої Богородиці
Примітки нині у складі м. Прилуки

Тип Фонд Опис Справа
метрична книга 127 1012 724(1782); 791(1784)
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
Borysenko
Повідомлень: 164
З нами з: 08 червня 2023, 05:52
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 11 разів
Подякували: 69 разів

Re: ПРИЛУКИ, місто, Чернігівська обл, Україна

Повідомлення Borysenko »

Сімейні картки Всесоюзного перепису населення 1926 року

ЦДАВО України. Ф. 582. Оп. 1. Спр. 1472 (у справі 181 арк.)

Прилуцька округа
Прилуки
Ф. 582. Оп. 1. Спр. 1472. Арк. 1-30, 32-44, 46-160, 162-168, 170-181
Прилуцька округа
м. Прилуки, хутір Трубаров
Ф. 582. Оп. 1. Спр. 1472. Арк. 169


ЦДАВО України. Ф. 582. Оп. 1. Спр. 1473 (у справі 187 арк.)

Прилуцька округа
м. Прилуки
Ф. 582. Оп. 1. Спр. 1473. Арк. 1-7, 9-17, 25-27, 29, 31-33, 35-50, 52-64, 66-68, 70-
87, 89-90, 93-187

Прилуцька округа
м. Прилуки, хутір Трубаров
Ф. 582. Оп. 1. Спр. 1473. Арк. 8, 34

Прилуцька округа
м. Прилуки
хутір Рокитне
Ф. 582. Оп. 1. Спр. 1473. Арк. 18-22

Прилуцька округа
м. Прилуки
хутір Данчич
Ф. 582. Оп. 1. Спр. 1473. Арк. 23-24, 28, 30, 51, 65, 69, 92
Відповісти

Повернутись до “Літера П”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 13 гостей