Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

Піщанка - смт Вінницької області

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Аватар користувача
 
Повідомлень: 1427
З нами з: 05 червня 2016, 18:36
Звідки: Вінниця
Подякував (-ла): 788 раз.
Подякували: 1934 раз.
Стать: Чоловік

Піщанка - смт Вінницької області

Повідомлення al_mol » 02 січня 2017, 18:28

Сецинский
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Мои предки: Молчановские, Вишневские, Пророк, Олейничук, Пеньковские, Дегусары Тимуш, Лабудзинские Шафранские

Дослідження родоводу на замовлення - Podoliya@i.ua

Аватар користувача
 
Повідомлень: 1427
З нами з: 05 червня 2016, 18:36
Звідки: Вінниця
Подякував (-ла): 788 раз.
Подякували: 1934 раз.
Стать: Чоловік

Re: Піщанка - смт Вінницької області

Повідомлення al_mol » 02 січня 2017, 18:36

Гульдман "Населенные места Подольской губернии" 1893
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Мои предки: Молчановские, Вишневские, Пророк, Олейничук, Пеньковские, Дегусары Тимуш, Лабудзинские Шафранские

Дослідження родоводу на замовлення - Podoliya@i.ua

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3248
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1875 раз.
Подякували: 675 раз.
Стать: Жінка

Re: Піщанка - смт Вінницької області

Повідомлення АннА » 02 січня 2017, 18:41

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки
Піщанка — селище міського типу (з 1956 року), розташоване за 160 км від Вінниці та за 8 км від залізничної станції Попелюхи. З обласним центром має залізничне, автобусне й повітряне сполучення. Населення — 6,2 тис. чоловік. Піщанській селищній Раді підпорядковане селище Трудове.

Піщанка — центр району, площа якого дорівнює 595 кв. км, населення — 37,7 тис. чоловік. Густота населення — 68,8 чоловік на 1 кв. км. З 29 населених пунктів району 2 є центрами селищних, а 12 — сільських Рад. Грунти переважно чорноземні. Орної землі в районі 34 400 га, що становить 57 проц. всієї площі району. Під садами і ягідниками — 1600 га, під лісами — 12200 га. Є 13 колгоспів і 2 радгоспи, які мають 348 тракторів, 212 комбайнів, 236 вантажних автомашин. У районі 9 промислових підприємств, 115 магазинів і 35 підприємств громадського харчування, 30 шкіл, районна лікарня, 3 дільничні лікарні, 10 фельдшерсько-акушерських і 10 фельдшерських пунктів, 5 профілакторіїв, 4 аптеки і 21 аптечний пункт, 4 пологові будинки та санітарно-епідеміологічна станція.

За переказами, назва села походить від слова «писк», «пищати». У далеку давнину тут, у густому лісі, переховувалися жінки з дітьми від набігів татар, втікачі з турецької неволі, а також знедолені знущаннями кріпаки. їх виловлювали й жорстоко катували. Жіночий та дитячий плач сповнював ліс. Кати назвали цей плач писком. Так і прижилося це слово до місцевості, а пізніше й до села. Першим поселився тут український козак Квітка.

В історичних джерелах вона вперше згадується у 1734 році під назвою Піщана. Через 50 років село стало називатись Піщанкою. Її не раз перепродували польські магнати, що приводило до посилення гніту над селянами. На початку XIX ст. село перейшло у власність шляхтичів Любомирських, які довели панщину до чотирьох-п’яти днів на тиждень та наклали на селян ще й різні побори і повинності. Тяжке соціальне становище жителів посилювалося національним та релігійним гнобленням. Значним експлуататором і лихварем була і церква. їй належало 108 десятин кращої землі. Кріпаки Піщанки, змучені утисками, не раз брали участь у селянських рухах XVIII століття.

З возз’єднанням Правобережної України з Росією Піщанка увійшла до Ямпільського повіту Подільської губернії. 1837 року село перейшло у відання міністерства державних маетностей. Царський уряд не раз передавав її у довгострокову оренду різним вельможам.

Соціально-економічне життя широких верств населення Піщанки залишалося тяжким. Значна частина селян володіла наділами, врожаю з яких не вистачало й до нового року. Та й врожаї були низькими. Селяни на кабальних умовах змушені були орендувати поміщицькі, удільні та казенні землі.

Піщанка стає волосним центром. Населення збільшувалося в основному за рахунок ремісників, купців, візників-переселенців з інших сіл. У 1859 році в селі нараховувалось 430 дворів і 2163 жителі, а вже через десять років — 497 дворів і 3111 жителів..

Мало змінилося становище трудового населення Піщанки й після скасування кріпацтва. Більшість селян одержала для викупу тільки невеличкі присадибні ділянки. Щорічна сума викупних платежів становила 374,6 крб. Селянам не наділяли ні орної землі, ні лісних угідь. Прохання виділити хоч 100 десятин пасовищ у казенній лісній дачі за звичайну плату не було задоволене. їм відмовили, посилаючись на те, що строки подачі скарг закінчилися. В той же час чотирьом поміщикам належало понад 8300 десятин найкращої землі.

У другій половині XIX ст. посилилося соціальне розшарування жителів містечка. Малоземельні селяни, обтяжені зростаючими боргами, змушені були продавати свої клаптики землі. У 1879 році селянин А. Марковський відступив свій наділ багатієві А. Ляшевському, який погодився погасити позичку і викупні платежі за цю землю. А. М. Крупник вніс в Ольгопільське казначейство викуп за садибну землю Б. Шапіри, що теж не міг сплатити викупні платежі. Загальна сума недоїмок А. Цибульського до 1890 року становила 117,4 карбованця, від «добровільної сплати якої він відмовився, посилаючись на свою неспроможність», через що теж втратив наділ землі.

Щоб врятувати себе і свою сім’ю від злиднів, багато селян Піщанки займалися візництвом, шукали поденної роботи на будівництві й ремонті залізниці, на Чорноминському цукровому заводі. У поміщицьких маєтках, працюючи від зорі до зорі, вони заробляли 3—5 крб. на місяць.

В селі виникають бондарський, шевський та інші промисли. В базарні дні тут продавали багато дрібних різних товарів, майже 200 голів худоби, понад 2 тис. пудів зерна, з яких 3/4 вивозилося до Одеси.

Занепад селянських господарств Піщанки і навколишніх сіл та злиденне життя ремісників і наймитів супроводжувався посиленням класової боротьби, яка особливо загострилася в роки російської революції 1905—1907 рр. Селяни відмовлялися сплачувати податки, вносити борги, вимагали підвищення платні за роботу по найму, влаштовували сходки. В кінці липня 1905 року перед поміщиком Липковським вони поставили вимогу — підвищити плату на жнивах. Очолив селян мешканець Піщанки М. Г. Чайковський. Переляканий поміщик поступився і підвищив платню за копу нажатої пшениці з 35 копійок до одного карбованця.

Нова хвиля селянських заворушень прокотилася по Піщанській волості влітку 1906 року. Цьому сприяло поширення серед селян газети Київської військової організації РСДРП «Голос солдата» та прокламацій революційного змісту.

Організовано виступали селяни, що працювали на полях поміщиці Тишкевич, вони вимагали передати їм землі в оренду з половини, підвищити плату дорослим та підліткам до одного карбованця за робочий день. Селяни заборонили збирати хліб наймитам з інших сіл. Два тижні продовжувався страйк. Страйкарі добилися підвищення річного заробітку з 50 до 65 карбованців.

Місцеві власті були дуже занепокоєні зростанням революційної активності селян. У Кам’янець-Подільський полетіли рапорти й телеграми. Мировий посередник Піщанки, доповідаючи подольському губернаторові про аграрні заворушення, вимагав розквартирувати у волості кавалерійські частини. Про допомогу волав також повітовий справник. Телеграмою він повідомляв, що управляючий маєтками поміщиці Вінклер і вона сама, рятуючись від тисячного натовпу селян, прибули до Піщанки. Навколишні села одне за одним піднімалися на боротьбу. Присланих дві сотні козаків виявилося замало для придушення селянських заворушень, і справник попросив надіслати додатково солдатів.

Ескадрони уланів прибули у Піщанку 26 червня 1906 року. Губернатор вимагав від повітового справника негайно арештовувати страйкарів, охороняти військами тих, хто ставав працювати на поміщицьких полях, заборонити селянам, які застрайкували, працювати на своїй землі. Почалася судова розправа над учасниками страйку. Було арештовано і ув’язнено десять чоловік. Серед них — організатори заворушень В. Т. Кощанюк, К. Г. Лановий, Ю. Ф. Пантелейчук, Ю. Ю. Плитенюк та Д. А. Сауляк.

До Жовтневої революції у нестатках жило не лише трудове селянство. Ледве зводили кінці з кінцями дрібні ремісники — бондарі, столяри, шевці, шорники, кравці, кушніри. Постійні злидні переслідували і робітників Піщанки. Робочий день на маслобойнях, млинах, заїздах починався о шостій годині ранку і закінчувався о десятій годині вечора. Заробітної плати не вистачало, щоб забезпечити сім’ям бодай напівголодне існування.

Тяжкі умови життя ускладнювалися ще й відсутністю медичного обслуговування. Тільки з літа 1892 року у непристосованому земському будинку відкрилася лікарня. До цього невеличкого медичного закладу приписали 10 великих сіл повіту, в якому проживало близько 30 тис. чоловік. І це тоді, коли тут було всього 17 ліжок і працювали один лікар, фельдшер та акушерка.

Низьким був і освітній рівень трудового населення Піщанки. Вперше початкову школу заснували 1842 року. В ній навчалося 20 хлопчиків й жодної дівчинки. Школа працювала нерегулярно. Через відсутність вчителів, підручників і зручного приміщення її часто закривали. В той же час державним коштом у 1853 році в селі збудували другу кам’яну церкву. Напередодні першої світової війни в селі працювали церковнопарафіяльна школа та земське однокласне училище. І все ж понад 55 проц. дітей села не навчалося.

Не внесла істотних змін у життя селян і Лютнева буржуазно-демократична революція. Влада в Піщанці належала місцевим поміщикам, підприємцям та купцям, що нажилися на війні. Повідомляючи про їх безчинства у Піщанці, газета київських більшовиків «Голос соціал-демократа» писала, що «дане містечко — це царство експлуататорів-торговців, царство контрреволюціонерів».

Та все ж у середовище селянських і солдатських мас все глибше проникали більшовицькі ідеї про необхідність революційного перевороту. У жовтні на багатолюдному мітингу жителі Піщанки і навколишніх сіл палко вітали робітників Петрограда, Москви, Києва та інших великих міст, які боролися за владу робітничого класу й трудового селянства. Учасники мітингу схвалили резолюцію про передачу влади Радам. Радянську владу було проголошено в січні 1918 року. Та в березні Піщанку захопили кайзерівські війська, а після їх вигнання — українські буржуазні націоналісти.

У квітні 1919 року частини Червоної Армії, підтримані місцевим населенням, визволили Піщанку. Запрацював Піщанський волревком, який очолив селянин-бідняк П. С. Яськов. 6 квітня сільський сход обрав комітет бідноти в складі семи чоловік на чолі з С. Столяриком.

Волосний ревком і комітет бідноти організували охорону .громадського порядку, взяли на облік і розподілили поміщицькі та церковні землі. Безземельні і малоземельні сім’ї одержали по 0,6 десятини землі на душу. Шестистам селянам виділили для тимчасового користування частину земель у Піщанському лісництві. Місцеві органи влади розгорнули підготовку до початку сільськогосподарських робіт; подбали про створення нормальних умов для працівників лікарні, школи; постачали частинам Червоної Армії продовольство, обмундирування.

З наступом денікінських військ активізувалися й петлюрівці. Вони захопили владу в Піщанці, відновили старі буржуазно-поміщицькі порядки, почали грабувати трудове населення. Та недовго тривали їх безчинства. Після впертих боїв село визволила бригада Г. І. Котовського. З березня 1920 року відновив роботу волревком, який знову очолив П. С. Яськов. 21 березня запрацював сільревком у складі трьох чоловік (голова К. Ф. Коломієць).

Громадянська війна ще не закінчилася, поблизу Піщанки Червона Армія вела бої з петлюрівцями, а трудяще населення вже приступило до відбудови зруйнованого війною господарства. Тяжкий то був час. Селянам, більшість яких були бідняки, не вистачало потрібного реманенту, робочої худоби, насіння. Лише 3,7 проц. господарств були середняцькими. Через поганий обробіток землі, збирали низькі врожаї. У 1920 році врожайність зернових становила 9 пудів з га. Малопродуктивним було і ремісниче виробництво.

Важливу роль у відбудові зруйнованого господарства відіграли комітети незаможних селян. У листопаді 1920 року почав діяти волосний комнезам (голова І. Колісниченко)6.

У січні 1921 року відбулися вибори до першої Ради робітничих і селянських депутатів Піщанки. Від 5 тисяч жителів обрали 50 депутатів.

Комнезам і Рада з перших днів своєї діяльності виявляли і відбирали лишки землі та хліба у куркулів, допомагали селянам насінням, реманентом, робочою худобою, організовували допомогу сім’ям червоноармійців, збирали продовольство для потерпілих від недороду, відкрили 4 дитячі будинки, в яких виховувалося

115 сиріт. Відроджувалися ремесла й промисли. В кінці 1920 і на початку 1921 року стали до ладу 2 невеликі шкіряні підприємства, артілі: коліснообідників, випалювання вапна. Почали працювати кілька десятків ремісничих майстерень.

Поступово налагоджувалася робота лікувальних та культурно-освітніх закладів. З 1921 року почала працювати семирічна школа. Серед дорослого населення нараховувалось понад 1500 чоловік неписьменних і малописьменних. їх залучали до навчання в школах грамоти й гуртках. Розгорнули роботу хата-читальня, 2 клуби та 2 культурно-освітні гуртки.

Невтомними організаторами боротьби за Радянську владу в Піщанці були комуністи. Піщанський волосний партійний осередок виник у січні 1921 року. Його секретарем обрали робітника О. І. Сухова.

З березня 1923 року Піщанка стала центром однойменного району, що входив до Тульчинського округу. Він охоплював 76 населених пунктів з населенням близько 50 тис. жителів. Зростала й міцніла партійна організація Піщанки, посилювався її авторитет серед трудящих. На початку 1926 року вона об’єднувала 12 членів і 17 кандидатів партії, з яких 24 були робітниками і селянами. Багато уваги партосередок приділяв комуністичному вихованню молоді. У першій половині 1921 року створили комсомольський осередок. Наприкінці 1925 року в районі вже налічувалося 260 комсомольців, 224 з них вийшли з робітничих та бідніших селянських сімей.

У центрі багатогранної діяльності партійної й комсомольської організацій та місцевих органів влади була турбота про втілення в життя ленінських вказівок про розвиток кооперування на селі. Незабаром прийшли й перші успіхи. Вже у 1922 році виникла споживча кооперація, що об’єднувала 270 чоловік. Близько тисячі чоловік входило до кредитного сільськогосподарського товариства. У першій половині 1923 року біднота й середняки організували шість товариств спільного обробітку землі: «Братерство», «Гарантія», «Дружба», «Земпраця», «Працелюбність» та «Трудівник».

Засновниками найбільшого ТСОЗу «Гарантія» були 3. М. Капустин, М. Л. Кристал. Він об’єднував 150 осіб. Перші його кроки довели перевагу колективного господарювання. Восени 1923 року в стислі агротехнічні строки були посіяні озимі. За досягнуті успіхи господарство преміювали. Йому зменшили продподаток. Всім членам ТСОЗів та кооперативів подавалися велика допомога і пільги. Через Кредитне сільськогосподарське товариство їм видали понад 15 тис. крб. позички. У 1927 році виникло ще кілька ТСОЗів — «Червоний гурток», «Хлібороб», «Правда» та «Сільський господар».
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3248
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1875 раз.
Подякували: 675 раз.
Стать: Жінка

Re: Піщанка - смт Вінницької області

Повідомлення АннА » 02 січня 2017, 18:42

Частина ІІ
Від первинних форм кооперування селяни переходили до виробничого кооперування. В липні 1929 року на базі ТСОЗів був створений колгосп ім. Чубаря, в якому об’єдналися понад 700 бідняків та середняків. Господарство обробляло 1336 га землі. За 1930—1931 роки у Піщанці організувалися ще три артілі, на цьому колективізацію було завершено.

Почалася колективна робота. Вдосконалювалися соціалістичні методи господарювання, колгоспи міцніли. Важливу роль у цьому відіграла одна з перших у районі Чорноминська МТС. Вона тоді обслуговувала 27 колгоспів. У 1938 році була заснована Дмитрашківська МТС, яка розташувалася у Піщанці.

Використання нової сільськогосподарської техніки відкрило шляхи до зростання врожайності на колгоспних ланах; підвищувалася продуктивність громадського тваринництва. Артілі Піщанки стали в області кращими за врожайністю сільськогосподарських культур. В колгоспах виросло чимало майстрів високих врожаїв та передовиків тваринництва. Серед них учасник ВСГВ завідуючий тваринницькими фермами І. Крак, доярка Г. Д. Косован, свинарка У. Бидюк, ланкова Д. Шташкевич.

У передвоєнні роки виникає кілька ремісничих артілей. Багатофахова промартіль ім. Комінтерну займалася пошиттям і ремонтом взуття, одягу, миловарінням, виробництвом ковбас. Швейна артіль ім. XVIII з’їзду ВКП(б) мала цехи індивідуального і масового пошиття одягу, вишивальний, тапочний та ін. Бондарні вироби й різні речі з соломи виготовляла промартіль «Паризька комуна». Працював маслозавод, при райкомунгоспі стала до ладу електростанція.

Змінився і зовнішній вигляд Піщанки. Вона прикрасилась новими житловими, виробничими та адміністративними будинками. Відкрилася лікарня на 90 ліжок з просторими, добре обладнаними кабінетами. Хворим подавали допомогу 12 лікарів та 20 медпрацівників із середньою освітою.

Діти здобували знання в семирічній та середній школах. Їх навчали 65 учителів. Повністю була ліквідована неписьменність. В селі відкрили звуковий кінотеатр. Значну політико-масову та культурно-освітню роботу вела районна газета, що виходила тричі на тиждень тиражем 3 тис. примірників.

Мирне життя піщанців порушила фашистська навала. Після запеклого бою 23 липня 1941 року німецькі війська захопили село. Гестапо й румунська жандармерія з перших днів окупації вдалися до терору, жорстоких катувань, грабежів. Тільки протягом одного липневого дня вони розстріляли 28 чоловік партійного і радянського активу.

Але ніякі репресії не змогли зламати духу жителів. Вони переховували поранених радянських бійців, врятували від вивозу до Румунії 51 трактор, ховали зерно, робочу й продуктивну худобу.

Кращі сини й дочки стали на захист соціалістичної Вітчизни. Спочатку в Піщанці та її околицях діяли поодинокі підпільники. Вони вели антифашистську агітацію серед населення, організовували підпільні групи. У лютому 1943 року до Піщанського району прибув за завданням ЦК КП(б)У М. Ф. Підгаєцький. Він оселився на квартирі у робітника Піщанської лісодільниці Е. Ф. Тулубінського. Згодом ця квартира стала штабом організації партизанської боротьби. В селах М. Ф. Підгаєцький організував підпільні групи, які у червні були об’єднані в партизанський загін, що нараховував 37 бійців. Патріоти почали активні дії: здійснювали диверсії на залізницях, громили румунські гарнізони. У вересні 1943 року група партизанів у складі М. Г. Масного, В. Г. Мураховського, В. Г. Сідлецького, А. В. Українця, очолена М. Ф. Підгаєцьким, розібрала залізничну колію між Крижополем і Рудницею, пустила під укіс поїзд, навантажений далекобійними та зенітними гарматами, танками «Тигр» і боєприпасами. Рух на залізниці припинився на 6 діб. Таку ж диверсію вчинили на порегоні Рудниця—Попелюхи.

Каральний загін фашистів почав переслідувати народних месників. В одному з боїв вони оточили сміливців. Кинувшись в рукопашну, партизани вирвались з кільця. В цьому бою М. Ф. Підгаєцького тяжко поранили. Пізніше його схопили і по-звірячому замучили. Героя після визволення селища з усіма військовими почестями було поховано на центральній площі у Піщанці. Батьківщина посмертно нагородила свого відважного сина орденом Леніна. Народному месникові трудящі Піщанки спорудили пам’ятник.

На фронтах Великої Вітчизняної війни билися з ворогом 734 жителі Піщанки. Серед них був і О. Г. Чечельницький, учасник першої світової та громадянської

воєн. Перша бойова зустріч його з німцями сталася на Чорному морі у 1916 році. За відвагу його разом з багатьма іншими матросами було відзначено двома георгіївськими хрестами. Скоро матроси «Євстафія» підняли червоний прапор і повернули свої гармати на штурм капіталізму. Закінчивши боротьбу проти інтервентів та петлюрівців, він брав участь у розгромі банди Антонова. Взяв зброю до рук О. Г. Чечельницький і в роки Вітчизняної війни. Після загибелі сина-комсомольця батько став на його місце. За бойові подвиги комуніст О. Г. Чечельницький удостоєний багатьох урядових нагород.

Ордени й медалі Радянського Союзу одержали 500 учасників Великої Вітчизняної війни. На полі бою смертю хоробрих полягли 234 воїни. Героям-землякам, що полягли у боротьбі за Батьківщину, трудящі спорудили в центрі Піщанки меморіальну плиту-пам’ятник.

Визволили Піщанку від фашистської неволі 18 березня 1944 року частини 2-го Українського фронту.

Окупанти заподіяли величезної шкоди господарству села. Вони зруйнували всі підприємства місцевої промисловості, матеріально-технічну базу колгоспів, МТС, приміщення шкіл, медичних і культосвітніх закладів, десятки житлових будинків.

Боротьбу за відбудову господарства Піщанки очолили партійна організація та сільська Рада. В короткі строки було заготовлено насіння, укомплектовано ланки та бригади, відремонтовано сільськогосподарський реманент. До початку весняних робіт ковалі полагодили всі плуги, борони й культиватори. Вже на 24 день після визволення села почалася весняна сівба. Бракувало техніки, тягла, машин. Всі роботи в колгоспах виконували жінки, підлітки та старі люди. Поступово долалися труднощі, життя налагоджувалося. Запрацювали електростанція, маслозавод, рай-промкомбінат, промартіль ім. Ватутіна.

Сільська Рада подбала про те, щоб якнайшвидше налагодити роботу медичних та культосвітніх закладів. Першого вересня за парти сіло близько тисячі дітей. Незабаром почали працювати районний клуб, хата-читальня.

Разом з тим трудящі Піщанки допомагали Червоній Армії. У фонд оборони вони зібрали й здали в 1944 році 3 тис. цнт хліба, робітники промкомбінату відремонтували понад 5 тис. пар взуття. Жінки випрали 37 тис. пар обмундирування. Трудящі району зібрали 390 тис. крб. на будівництво ланки бойових літаків «Піщанка» та 460 тис. крб. на будівництво танків. В діючі військові частини трудящі відправили 1170 посилок, 850 кілограмів фруктів. Населення постачало продукти харчування пораненим, які лікувалися в Піщанському та Чорноминському госпіталях.

Після перемоги над фашистською Німеччиною поверталися додому фронтовики. Держава й колгосп подавали їм допомогу. Демобілізованим виділили 222 квартири, спорудили 27 будинків, відремонтували 126 квартир, надали понад 177 тис. крб. позички та будівельні матеріали.

Від держави одержали значну матеріальну допомогу й колгоспи, їм виділили 13 автомашин, 11,3 тис. цнт насіннєвої, 2,3 тис. цнт продовольчої і 500 цнт фуражної позички.

Трудовий ентузіазм, наполеглива праця забезпечили поступове зростання колгоспної економіки. Підвищувалася врожайність, збільшувалося поголів’я худоби, зростала її продуктивність. Вже у 1950 році врожайність зернових культур, цукрових буряків зросли проти 1945 року у 2,6, а поголів’я худоби — у 4,7 раза. Неподільні фонди колгоспів Піщанки становили 77,4 тис. крб., а грошові доходи — 61,6 тис. карбованців.

У вересні 1950 року чотири колгоспи об’єдналися в одне господарство ім. М. Щорса. Це створило широкі можливості для кращого використання землі, техніки, сприяло підвищенню продуктивності праці колгоспників.

Певних успіхів колгоспники артілі ім. М. Щорса досягли після вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС. Протягом наступних п’яти років валовий збір зерна зріс на 35 проц., а цукрових буряків — більше як у 2 рази. Виробництво молока в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь збільшилося майже у 6 разів. Грошові доходи колгоспу становили 363,2 тис. карбованців.

Найвищої продуктивності праці добилися колгоспники у 1969 році. Валовий збір цукрових буряків становив 81,7 тис. цнт і перевищив рівень найурожайнішого 1958 року у 1,5 раза. На кожному з 320 га трудівники зібрали по 255 цнт буряків. На 100 га сільськогосподарських угідь вироблено 323 цнт молока і 102 цнт м’яса. Колгосп став мільйонером. Це дало змогу щорсівцям широко розгорнути капітальне будівництво та підвищити оплату праці колгоспників. Фонд заробітної плати у 1969 році становив 578 тис. крб., на кожний людино-день виплачено понад 4 карбованці.

Колгосп багатий досвідченими кадрами. Серед них перед ведуть комуністи і комсомольці. Комбайнер комуніст О. М. Чайковський, син активного борця за Радянську владу в Піщанці, віддав колгоспному виробництву понад 30 років праці. Його нагороджено орденом Леніна. Урядовими нагородами відзначені доярки — комуністи Г. М. Дідур та Г. І. Хмарук і бригадир тракторної бригади О. О. Олійник.

Естафету трудової слави гідно несуть комсомольці та позаспілкова молодь. Зразком у праці є трактористи Г. П. Косован, І. Я. Щадюк, ланкові Г. І. Гальчинська, Т. Ф. Гуйван, свинарки Т. М. Садовська, О. А. Созанська. Ланкова Ф. А. Комаровська обрана депутатом районної Ради депутатів трудящих, вона — агітатор.

В економіці Піщанки і району чималу роль відіграють підприємства місцевої промисловості. Найбільше з них — маслозавод. Він оснащений новітньою технікою. Річна продуктивність заводу — понад 4 тис. цнт тваринного масла. У 1970 році завершено будівництво цільномолочного цеху. За підсумками соціалістичного змагання маслозавод не раз посідав перші місця у республіці.

Поблизу Піщанки споруджено комбінат будівельних матеріалів. На його базі виросло селище Трудове з багатоповерховими будинками. З’явилися нові виробничі

площі харчокомбінату, де розмістилися цехи виробництва рослинного масла, цехи ковбасний, круп’яний, безалкогольних напоїв. Вартість продукції комбінату за рік становить півмільйона карбованців. Рік у рік зростають потужності районного відділення «Сільгосптехніки», міжколгоспної будівельної організації, автопідприємства, райпромкомбінату та комбінату побутового обслуговування. Колективи цих підприємств багато зробили, щоб вчасно і якісно виконати взяті соціалістичні зобов’язання на честь XXIV з’їзду КПРС. Одним з передовиків змагання є водій В. 3. Муравський. Ветеран Великої Вітчизняної війни, він змінив кермо бойової машини на кермо машини мирного фронту і виконує виробничі завдання на 150—200 процентів.

Розширилася мережа торговельних закладів та громадського харчування. В селищі працюють райунівермаг, кілька промислових, продовольчих магазинів, кафе та їдалень. Роздрібний товарооборот у 1970 році перевищив 3,2 млн. крб. і в розрахунку на душу населення становив 588 карбованців.

Значні зміни сталися в охороні здоров’я. Розширилась районна лікарня. Збудовано дитячий і терапевтичний корпуси. Кабінети обладнані найновішим медичним устаткуванням і апаратурою. В селищі працює 29 лікарів і 85 осіб середнього медичного персоналу.

В Піщанці — п’ять шкіл: середня, восьмирічна, заочна, спецшкола-інтернат та музична. Навчальну й виховну роботу ведуть 128 учителів. В післявоєнні роки Піщанську середню школу закінчило близько 1100 учнів. З них 72 стали інженерами, 37 — агрономами і зоотехніками, 46 — лікарями, 117 — учителями, 17 — юристами, 39 — офіцерами Радянської Армії, 134 здобули середню спеціальну освіту. У вузах навчається 77, а в середніх спеціальних закладах 39 вихованців школи. Серед випускників школи є науковці та громадські діячі. Професором Ровенського філіалу Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка працює доктор історичних наук Д. М. Гринишин, кандидатом технічних наук став М. Т. Гринишин. Він — доцент Московського технологічного інституту м’ясної та молочної промисловості. Заступником міністра соціального забезпечення УРСР працює Н. К. Войтова.

Розвиткові колгоспу та підприємств, питанням культурно-побутового і житлового будівництва, благоустрою селища постійну увагу приділяє селищна Рада. Це за її ініціативою й активною участю депутатів було поліпшено і розширено асортимент продукції маслозаводу. Достроково добудовано і введено в дію хлібозавод, споруджено кілька класних кімнат та спортзал середньої школи, зведено додатковий корпус школи-інтернату, приміщення універмагу, готелю, упорядковано вулиці, здійснено озеленення селища.

Чималу роботу в селищі ведуть культосвітні заклади — районний будинок культури, 6 бібліотек, кінотеатр. У гуртках будинку культури беруть участь понад 150 чоловік.

Будується, стає красивішою Піщанка. За останні роки вона прикрасилась гарними багатоповерховими будинками виробничого, культурно-побутового та житлового призначення. Головні вулиці заасфальтовані, є водопровід. У центрі селища закінчено спорудження будинку райкому партії та райвиконкому. Неподалік виросла будівля нового широкоекранного кінотеатру. В авангарді трудящих селища, які втілюють в життя план дев’ятої п’ятирічки, йдуть 450 комуністів, об’єднані у 23 первинні партійні організації.

На одній з площ селища, поруч з будинком правління колгоспу, встановлено пам’ятник легендарному герою громадянської війни, чиє ім’я носить колгосп,— М. О. Щорсу.

Трудящі Піщанки успішно виконали завдання першого року десятої п’ятирічки. Під керівництвом Комуністичної партії вони впевнено крокують до нових трудових звершень.

Я. Ф. ГАЛЬЧИНСЬКИЙ, В. І. ГЕРАСИМЧУК, В. Я. ЩЕТИНІН
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3248
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1875 раз.
Подякували: 675 раз.
Стать: Жінка

Re: Піщанка - смт Вінницької області

Повідомлення АннА » 24 червня 2018, 18:12

ПІЩАНКА – с-ще міськ. типу Вінницької області, райцентр. Розташов. над р. Савранка (прит. Пд. Бугу), за 7 км від залізничної ст. Попелюхи. Населення 5,4 тис. осіб (2010).
Уперше поселення тут згадується 1734 під назвою Піщана. 1784 воно перейменоване на П. Адміністративно підпорядковане Брацлавському пов. на Поділлі, з 1793 містечко увійшло до Ямпільського, а з 1812 – Ольгопільського повітів Подільської губернії. Належало первісно Конецпольським, потім – князям Любомирським. Останні продали П. у складі цілого савранського ключа рос. імп. Павлу I. Той подарував маєтність графу Миколі Салтикову. В останнього її відкупив польний гетьман коронний Северин Жевуський, потім спадкоємцем став син Вацлав Жевуський (Золотобородий емір), учасник польського повстання 1830–1831. 1831 П. конфіскована урядом. На 1880-ті рр. тут згаданий як найбільший землевласник (504 десятини) урядник Снешко. 1747 закладено Свято-Успенську церкву (1855 дерев'яну церкву замінено цегляною). Із 1778 відома церква Різдва Христового, яку 1794 перетворено із греко-католицької на православну. 1855 тут оселилася група старообрядців, яка 1862 переселилася до с. Плот. На 1885 П. мала бл. 3 тис. мешканців, із них половина – євреї (мали синагогу).
1923 П. отримала статус райцентру (1962–64 приєднана до райцентру в Крижополі; нині с-ще міськ. типу Він. обл.). Перевага с.-г. занять у населення містечка призвела до того, що голодомор 1932–1933 років в УСРР тут пережили навіть скрутніше, ніж у околичних селах. Із липня 1941 по березень 1944 П. окупували гітлерівці, які створили тут "табір смерті" для євреїв.
1956 отримала статус с-ща міськ. типу.
Місц. госп-во сфокусоване на с.-г. заняттях, із пром. підпр-в примітне ВАТ "ПлазмаТек" (виготовлення електродів).
Газета: "Піщанські вісті".
У Піщанському р-ні розташований природний заказник "Яри" (або "Княгиня").
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3248
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1875 раз.
Подякували: 675 раз.
Стать: Жінка

Re: Піщанка - смт Вінницької області

Повідомлення АннА » 27 червня 2018, 11:26

ДАВіО-православні
1. Подільська губернія
2. Подільська єпархія
3. Свято-Успенська церква м-ка Піщанка Ольгопільського повіту Подільської губернії
4. м-ко Піщанка
5. Народження: 1875-1877, 1880: ф.904, оп.38, спр.1; 1882-1884: ф.904,
оп.38, спр.3; 1888, 1894, 1898: ф.904, оп.38, спр.8; 1902: ф.904, оп.38, спр.12; 1911: ф.904, оп.38, спр.22;
6. Шлюб: 1875, 1877, 1880: ф.904, оп.38, спр.1; 1881-1884: ф.904, оп.38, спр.3; 1888: ф.904, оп.38, спр.8; 1902: ф.904, оп.38. спр.12; 1911: ф.904,
оп.38, спр.22;
7. –
8. Смерть: 1875, 1877, 1880: ф.904, оп.38, спр.1; 1881-1882, 1884: ф.904, оп.38, спр.3; 1888, 1899: ф.904, оп.38, спр.8; 1902: ф.904, оп.38, спр.12; 1911: ф.904, оп.38, спр.22;
9. –
10. –
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера П

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: Bing [Bot], Falcon, Google [Bot], Google Adsense [Bot], Samot, Василь Прокопченко, Вернер