ПИРЯТИН, місто, Пирятинський р-н, Полтавська область

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
1
50%
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
1
50%
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 2

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

ПИРЯТИН, місто, Пирятинський р-н, Полтавська область

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки.
Пирятин — місто районного підпорядкування, центр Пирятинського району, залізнична станція, вузол автомобільних шляхів. Розташований за 197 км на північний захід від Полтави. Населення — 16 148 чоловік.

Старовинний Пирятин виник на сході Київської Русі як місто-фортеця між річкою Удай та її притокою Перевод. Залишки укріплення збереглися до наших днів в урочищі Замок. Оточений з трьох боків річками та болотами, Пирятин відіграв важливу роль у захисті земель Київської Русі від нападу половців. Місто вперше згадується в Лаврентіївському літопису під 1155 роком. Літописець розповідає, що князь Гліб Юрійович, повертаючись після невдалого походу на Переяслав, захопив місто Пирятин.

Відомо кілька версій щодо походження назви міста. Найвірогіднішим є припущення вченого-філолога О. І. Соболевського, що ця назва походить від власного імені Пирят, скороченого імені київського боярина XI—XII ст. Пирогоста.

У XIII столітті Пирятин, що був уже значним населеним пунктом, зруйнували і спалили монголо-татарські орди.

Близько 1362 року місто захопили литовські феодали. Після укладення Люблінської унії 1569 року Пирятин опинився під владою панської Польщі. Відтоді для населення міста, як і для більшості українського народу, почався майже столітній період польсько-шляхетського поневолення. В 1578 році Пирятин захопив шляхтич М. Грибунович-Байбуза. В наступному десятиріччі землі Байбузи по ріках Сулі та Удаю перейшли до рук черкаського старости магната О. Вишневецького. В лютому 1592 року, за указом польського короля Сігізмунда III, Вишневецькому було надано привілей для запровадження в Пирятині магдебурзького права, яке передбачало встановлення міського самоврядування і деякі пільги в розвитку торгівлі та ремесла. Однак це право мало обмежений характер і користувалися ним переважно міські багатії.

Олександр Вишневецький перейменував Пирятин у Михайлове, на честь свого батька, але ця назва не прижилась. У першій половині XVII століття Пирятин перейшов до його сина Ієремії Вишневецького. Як населений пункт він позначений на карті Боплана. У «Книге Большому Чертежу», складеній у 1627 році, Пирятин згадується як місто. За даними, що збереглися в реєстрі володінь І. Вишневецького, у Пирятині в 1640 році було 1749 господарств.

Населення міста поповнювалось за рахунок утікачів з Волині, Поділля, Галичини. Розвиток міста супроводився поглибленням соціального розшарування, інтенсивною експлуатацією міської бідноти. В 1631 році у місті налічувалося 178 «нужденних халуп», сім’ї яких жили за рахунок тимчасових злиденних заробітків. Становище народних мас, що знемагали під тягарем кріпосників, погіршувалось внаслідок невпинних воєн.
Жителі міста не хотіли коритися польським панам. Восени 1632 року пирятинські козаки відмовилися йти в похід проти татар під командуванням Ієремії Вишневецького. Багато з них тікало в Запорізьку Січ.

Незважаючи на те, що шляхетська Польща забороняла українцям спілкуватися з росіянами, пирятинські купці торгували з Москвою. Відомо, що в листопаді 1636 року купці з Пирятина Бориско і Сидорко Іванови на чотирьох возах везли на продаж у Москву селітру.

Навесні 1648 року селянсько-козацьке військо, серед якого було немало і пирятинців, визволило місто від польсько-шляхетського поневолення. Пирятин став сотенним містечком Кропивенського, а пізніше Лубенського полку.

Поворотним етапом в житті пирятинців, як і всього українського народу, було возз’єднання України з Росією. З великою радістю зустріли жителі міста послів Російської держави, які в листопаді 1653 року їхали до гетьмана Богдана Хмельницького на переговори. «А из Прилук стольник Родион да дьяк Мартелян поехали к городу Пирятину ноября в 8 день… Пирятинцы провожали их до двора, и корм и подводы дали».

Пізніше пирятинці брали участь у повстанні проти зрадника І. Виговського. Як відомо, повстання було потоплене в крові. Виговський разом з татарами зруйнував і спалив Полтаву, пограбував Пирятин та інші міста. Та незабаром зусиллям жителів місто було відбудоване.

Як свідчать переписні книги 1666 року, Пирятин був містом, де жило майже 3400 чоловік. Більша частина його жителів займалась ремеслом і торгівлею.

Під час Північної війни Пирятин був ареною воєнних дій між російськими і шведськими військами. Населення міста активно боролося проти іноземних загарбників. Коли шведські військові частини, розташовані за три версти від Пирятина, в листопаді 1708 року послали в місто своїх фуражирів, то жителі захопили їх у полон. Поразкою закінчилась і спроба шведів покарати населення міста. Пирятинські козаки під керівництвом свого старшини Леонтія Свічки завдали загарбникам такого удару, що ті змушені були відступити з усіх навколишніх сіл. У листі до Петра І пирятинці повідомляли, що «когда шведы пришли к Пирятину, они с громадою мужественно против оных стояли и в город не пустили и многих шведов побили, а иных в полон взяли».

Одержавши цього листа, Петро І через свого полководця М. М. Голіцина обіцяв мужнім патріотам «милости и призрения», закликав їх «на прелести неприятельские не склоняться и против неприятеля мужественно стоять». За вірність під час воєнної кампанії 1708—1709 рр. Петро І пожалував Пирятину царську грамоту.

Наприкінці XVIII століття місто було ще забудоване переважно дерев’яними будівлями, вкритими солом’яними стріхами. Це призводило до частих пожеж. Одна з таких пожеж у 1765 році знищила велику частину міста, заподіявши значних матеріальних збитків.

У вересні 1781 року указом Катерини II Пирятин був проголошений повітовим містом спочатку Київського намісництва, потім Малоросійської губернії, а з 1802 року — Полтавської губернії. Пирятин мав свій міський герб, на якому було зображено натягнутий золотий лук з стрілою на червоному фоні.

У 1810 році число жителів Пирятина становило 3700 чоловік. Населення займалось переважно дрібними ремеслами, промислами, землеробством та торгівлею. Склад міських ремісників поповнювався переважно за рахунок сільської бідноти, що повністю або частково порвала зв’язок з сільським господарством.

Чотири рази на рік у місті відбувались ярмарки, на які приїздили купці з Ніжина, Прилук, Лубен, Переяслава та інших міст.

У період Вітчизняної війни 1812 року в Пирятині були сформовані дві козачі сотні (близько 500 чоловік), які в складі Лубенського полку брали участь у розгромі французьких інтервентів.

З історією Пирятина пов’язані імена видатних людей нашої країни. Тут народились відомий український живописець-монументаліст Іван Максимович (1679— 1745 рр.), визначний російський учений Платон Якович Гамалія (1766—1817 рр.), російський мистецтвознавець, конференц-секретар Петербурзької Академії художеств В. І. Григорович (1786—1865 рр.)? який брав активну участь у викупі Т. Г. Шевченка з кріпацтва. В березні 1965 року пирятинці відзначали сторіччя з дня смерті Григоровича, у районній бібліотеці було відкрито виставку, присвячену його громадсько-творчій діяльності.

Поблизу Пирятина в хуторі Убіжище народився відомий український письменник Є. П. Гребінка (1812—1848 рр.). В юнацькі роки і пізніше він не раз бував у Пирятині. Перший цикл своїх російських прозових творів письменник назвав «Оповідання пирятинця». На сторінках цих творів він відобразив побут українського міста. Тут згадуються річки Удай, Перевод, популярна на той час пирятинська музика з барабанами і тарілками. У романі «Чайковський», написаному трохи пізніше, Гребінка змалював загальний вигляд Пирятина, зіставивши його з минулим. Письменник висміяв пошлі, дріб’язкові інтереси світських чиновників.

Кілька разів до Пирятина приїздив Т. Г. Шевченко. Вперше він сюди прибув у грудні 1843 року. Поет оглянув місто, завітав до матері В. І. Григоровича, яка жила на околиці поблизу річки Удай. Про своє перебування в цьому місті Шевченко писав Григоровичу: «Якраз на святвечір був я у Пирятині у старої матері вашої, батьку мій. Рада, дуже рада була старенька, спасибі їй. Тричі заставила мене прочитать вслух письмо, що ви писали о Ваничке». Вдруге поет відвідав Пирятин у травні 1845 року.

Часто згадує Шевченко Пирятин у повісті «Близнецы», написаній на засланні. У ній він теплими словами розповідає про пирятинців-козаків, які йшли відстоювати честь батьківщини в боротьбі з Наполеоном під час Вітчизняної війни 1812 року.

Після повернення із заслання Кобзар ще завітав до Пирятина в червні 1859 року. Гостював він у жителя міста, автора літературних статей Петра Мокрицького. Тоді Шевченко написав ліричний вірш «Ой маю, маю я оченята», сповнений глибокого співчуття до простої людини. Проїжджаючи в серпні того ж року через Пирятинський повіт, поет був тяжко вражений жахливим життям кріпаків, яких бездушно експлуатували Кочубеї, Свічки, Раковичі та інші пани.

В день відзначення 150-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка в Пирятині відбувся багатолюдний мітинг. Тоді ж було відкрито меморіальну дошку про перебування поета в Пирятині.

Новий період в історії міста почався після скасування кріпацтва. Капіталістичні відносини дедалі більше проникали в його економіку. Розвивалась насамперед харчова промисловість, яка була представлена в 1862 році 28 водяними та вітряними млинами, олійницями та просорушками.

У 1878 році в Пирятині було два заводи по переробці сільськогосподарської сировини. Через десять років кількість підприємств подвоїлась. За рівнем розвитку промисловості Пирятин тоді займав восьме місце серед міст Полтавської губернії. В 1895 році тут було вже 19 дрібних фабрик та заводів, а в повіті налічувалося 43 підприємства.

Важливу роль у розвитку міста і повіту відіграла збудована й відкрита в 1894 році залізниця, що з’єднала Пирятин з залізничною мережею країни. Це у свою чергу сприяло розширенню торгівлі. В 1904 році в Пирятині було 5 ярмарків. Особливо великими були осінні ярмарки, які тривали по тижню. На майдані довгими рядами ставили палатки, викладали різні товари. З Ростова-на-Дону і Керчі привозили рибу, з Чорнух — глиняний посуд, пирятинські ремісники продавали чоботи, верхній одяг, металеві вироби. Довколишні села доставляли зерно, борошно, птицю, молочні і м’ясні продукти. На ярмарку можна було послухати співи кобзарів, побачити виступи артистів, покататися на каруселі, взяти участь у народних іграх.

Зростання виробництва супроводилося збільшенням населення, розвитком міського будівництва. Кількість жителів Пирятина збільшилась з 4620 чоловік в 1862 році до 7736 чоловік у 1900 році, а число будинків відповідно з 604 до 914. Причому вже було 6 двоповерхових цегляних, під залізним дахом будинків, 75 одноповерхових цегляних, решта — глинобитні та дерев’яні під солом’яною стріхою. Місто мало 57 забудованих кварталів, базарний і ярмарковий майдани.

Відбувалися значні зміни в соціальному складі міського населення. Розвиток капіталізму сприяв дальшій його диференціації, росту тієї категорії, яка остаточно поривала з землею і жила тільки на заробітки. За даними перепису 1900 року, соціальний склад населення міста був такий: 62 проц. міщан, 16 проц. козаків, 12 проц. селян і 10 проц. привілейованих. З 1412 зареєстрованих господарств міста 47 проц. було безземельних, а 29 проц. мали тільки садиби. Основну масу населення становили кустарі та ремісники (кравці, чоботарі, візники тощо). В 1905 році вони становили 32,5 проц. працюючого населення міста.

Швидкий розвиток капіталізму прискорював процес розорення дрібного кустарного виробництва. Обстежувані кустарних промислів Пирятинського повіту наприкінці XIX століття наводили багато фактів, коли кустарі змушені були йти на заробітки.

Становище робітників міста теж було тяжким. Робочий день тривав 12—13 годин. Низькою була заробітна плата, особливо чорноробів. За офіційними даними 1904—1905 рр. на промислових підприємствах Пирятина та, інших повітових містах Полтавської губернії середня поденна заробітна плата чорноробів-чоловіків становила 60 коп., жінок і підлітків — 30 коп., підлітків-дівчат — 22 коп., малолітніх хлопців — 20 коп., а малолітніх дівчат — лише 12 коп. Цей рівень заробітної плати був значно нижчим, ніж у Полтаві, Кременчуці та інших містах України. Основи фабричного законодавства про штрафи (1886 рік) та про робочий день (1897 рік), що їх В. І. Ленін називав «вимушеною поступкою, яку російські робітники відвоювали в поліцейського уряду», фактично не виконувались. Фабричні інспектори майже не заглядали на дрібні підприємства повітових міст, де особливо жорстоко експлуатували робітників.

Важка праця, відсутність належної медичної допомоги призводили до масових епідемій та великої смертності. У 1896 році в повіті та місті було 2619 випадків захворювання на тиф та 1928 на дизентерію, 10 426 чол. хворіло на малярію. В місті була всього одна земська лікарня на 25 ліжок.

Незважаючи на всі зусилля прогресивної інтелігенції, спрямовані на розвиток народної освіти, і деякі досягнення в цій справі основна маса населення Пирятина лишалась неписьменною. В 1896 році в Пирятині було одне міністерське двокласне училище та дві міські початкові школи, в яких працювало 8 вчителів і навчалось 245 учнів.

Ріст промисловості вимагав кваліфікованих робітничих кадрів. Тому в 1903 році у місті відкрили ремісничу навчальну майстерню по підготовці кваліфікованих ремісників.

За даними земського перепису 1910 року, в Пирятині на кожні 100 чоловік 51 був неписьменний, а з кожних 100 жінок — 69. Навіть, за даними офіційної статистики, 39 проц. дітей шкільного віку лишались поза школою. Зате в дореволюційному Пирятині було 5 шинків, 2 трактири, 90 крамниць по продажу вина й горілки.

Тяжке становище трудящих міста призводило до робітничих заворушень, які з кожним роком набирали все гострішого політичного характеру. Особливо широкого розмаху набула боротьба пирятинців у 1905—1907 рр. У місті організувалась соціал-демократична група, під керівництвом якої було проведено демонстрацію протесту проти кривавої розправи над робітниками Петербурга 9 січня 1905 року.

Пирятинські соціал-демократи поширювали нелегальні видання, проводили агітацію серед населення. З рук у руки передавалась передрукована з газети «Искра» стаття «До всіх запасних». На будинках міста розклеювалися листівки «Новые царские милости» і «Ко всем крестьянам». Протягом 1903—1906 рр. поліцією було виявлено близько 300 примірників нелегальних газет, листівок і брошур.

У серпні 1905 року, коли царський уряд, маневруючи в умовах революційного піднесення, видав закон про скликання Державної думи, більшовики Пирятина закликали трудящих бойкотувати вибори. У приміщенні біржі відбулися збори робітників, на яких було рішуче засуджено закон про Державну думу. Збори закликали населення посилити боротьбу за демократичну республіку.

Влітку 1905 року в місті почали створюватися перші профспілкові організації. Найбільшу активність у профспілках виявляли залізничники, які йшли в авангарді революційної боротьби. 7 грудня того ж року, після телеграфного повідомлення з Прилук про початок загального страйку і заклику приєднатися до нього, робітники станції припинили роботу і протягом 10 днів рішуче відстоювали свої права. 8 грудня залізничники провели демонстрацію, тоді ж розігнали тюремну варту і звільнили ув’язнених.

Слідом за робітниками на боротьбу виступало і селянство Пирятинського повіту. Селяни вимагали розподілити поміщицькі землі. В донесенні царю 27 листопада 1905 року міністерство внутрішніх справ повідомляло, що в Пирятинському повіті селяни за короткий час розгромили 7 економій. Полтавський губернатор, звертаючись до міністерства внутрішніх справ, просив терміново прислати полк козаків для придушення безпорядків по селах.

Революційні настрої проникали і в армію. В 1906 році, під час призову в армію, новобранці Пирятина на призивному пункті почали співати революційні пісні, за що багатьох з них було покарано. Агітаційну роботу серед призваних в армію проводив Михайло Кравченко, який нелегально повернувся з Вологодського заслання, але незабаром був знову заарештований. Після його арешту агітаційну роботу продовжували М. Т. Кравченко і М. Д. Стеценко. У своїх листах до земляка С. І. Кравченка, засланого в Томську губернію, вони повідомляли, що основна маса призваних у армію селян настроєна проти царя і самодержавного режиму. Ці новобранці говорили, що «набрали нас в армію і гонять приборкати голодуючих. Замість хліба, якого вони просять, примушують годувати їх кулями».

Листи М. Т. Кравченка і М. Д. Стеценка попали до рук начальника Томського губернського жандармського управління і були направлені ним у Полтаву. Над авторами листів був установлений поліцейський нагляд.

В період столипінської реакції більшовикам Пирятина довелося працювати в надзвичайно складних умовах. Профспілки були розгромлені, в місті посилився поліцейський терор. У цей час відкритих виступів проти царського уряду не було, але в підпіллі продовжувалась революційна робота.

У 1907 році Полтавська організація РСДРП посилала у Пирятин своїх представників для проведення революційної роботи. У місті весь час поширювалась революційна література. Відомо, що наприкінці 1907 року в Пирятин на ім’я Г. Кнобліха з Німеччини надійшла підшивка більшовицької газети «Пролетарий», частину якої пороздавав робітникам листоноша Юровський, згодом заарештований царською охранкою.

Перша світова імперіалістична війна викликала у трудящих Пирятина ще більше незадоволення царським режимом. Жителька міста М. Шерстюк привселюдно заявила: «Слід було б укоронувати царя кілком по голові за те, що він забрав наших чоловіків на війну». Такі розмови все частіше можна було почути серед населення. І не випадково пирятинському суду довелося розглядати чимало справ про «образу царської особи». На знак протесту проти війни в місті проводилися робітничі страйки.

В тяжкій обстановці воєнного лихоліття, коли здавалося, що грабіжницькій війні не буде кінця краю, в березні 1917 року пирятинці почули радісну новину: в Петрограді з престолу скинуто царя. В Пирятині зразу відбувся багатолюдний мітинг трудящих, на якому були присутні селяни навколишніх сіл. У своїх виступах оратори підкреслювали, що тепер настав час, коли робітники й селяни можуть добитися справжньої волі. 10 березня у місті була створена Рада робітничих депутатів. До неї ввійшли представники підприємств, залізничної станції, вчителі. Серед обраних були більшовики Г. Костянтинов і Д. Забава.

Поряд з Радою у Пирятині організувався громадський комітет. Його очолив голова земської управи поміщик Щербак — завзятий прихильник Тимчасового уряду. Комітет виступав за продовження війни, захищав поміщицькі права на землю.

Становище трудящих не поліпшувалося, не припинялася і обтяжлива для них імперіалістична війна. Вони почали переходити до рішучих дій. У травні застрайкували робітники млина Дунаєвського. Страйк тривав 5 днів, робітники вимагали підвищення зарплати на 30—50 проц. Власник млина змушений був задовольнити вимоги трудящих.

В умовах двовладдя і при тій обставині, що в Раді більшість місць належала угодовцям і меншовикам, значно ускладнилася робота пирятинських більшовиків. Але вони наполегливо згуртовували робітників на вирішальну боротьбу з контрреволюційними елементами. Велику допомогу їм подавали партійні організації промислових центрів країни, зокрема Москви, Петрограда, Києва, Харкова. З цією метою у жовтні 1917 року до Пирятина приїжджав з Харкова більшовик П. Т. Чорнорай.

Великі зміни в життя пирятинців внесла перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції. В Пирятині відбулася демонстрація. Трудящі міста гаряче підтримали рішення II Всеросійського з’їзду Рад і перші декрети Радянської влади. На мітингу виступали більшовики П. Чорнорай, О. Іванов, І. Пронь та інші. Представники Тимчасового уряду були заарештовані. Але для повного розгрому контрреволюції в цей період ще не вистачало сил. З цього скористалася Центральна рада і захопила місто.

Радянська влада в Пирятині була встановлена в січні 1918 року. Значну допомогу трудящим у їх боротьбі за владу Рад подали революційні загони, що прибули сюди на бронепоїзді з Прилук. З їх прибуттям у Пирятині створився перший революційний комітет, до складу якого увійшли П. Чорнорай, Г. Костянтинов, Д. Забава, О. Андрущенко та інші. Головою повітового ревкому став механік млинзаводу Г. Костянтинов. З цього часу почався період утвердження Радянської влади в повіті і підготовки до скликання з’їзду Рад.

Перший повітовий з’їзд Рад, на який зібралося понад 1200 делегатів, почав свою роботу 4 лютого 1918 року. На з’їзді розгорнулася боротьба більшовиків проти есерів, меншовиків, українських буржуазних націоналістів. Переважна більшість делегатів з’їзду пішла , за більшовиками. Представники контрреволюційних партій зазнали повної поразки.

Колишній заступник голови Пирятинського повітового виконкому К. А. Козін у своїх спогадах наводить такий випадок: на з’їзді виступив В. Ротмистров — представник українських буржуазних націоналістів. Це був місцевий багатій, що мав 50 га землі. За царської влади служив адвокатом. У своєму виступі він підтримував буржуазну Центральну раду, розводив теревені про самостійну Україну, про відрив її від Росії. Закликав не підтримувати Радянського уряду, виступати проти програми більшовиків. Але його не захотіли слухати. В залі зчинився галас, стукіт і свист. Потім до трибуни підійшов кремезний моряк, взяв цього панка за комір і під гучний сміх та оплески вивів його на подвір’я.

До повітового виконкому було обрано 23 чоловіки. Головою виконкому став кадровий робітник Шрамківського цукрового заводу, більшовик І. Фрейлін. На з’їзді були створені повітові комісаріати продовольства, освіти, торгівлі, фінансів та інші.

Після з’їзду виконком і комісаріати приступили до націоналізації підприємств і розподілу між селянами поміщицьких земель. Були націоналізовані млини Дунаєвських, цегельний завод Волховського. В місті створювались загони Червоної гвардії. Партійна організація Пирятина, керівником якої у цей час був Г. Н. Костянтинов, зосередила увагу на виховній роботі. Комуністи на підприємствах виступали з доповідями про міжнародне становище, організовували Серед населення збір теплого одягу для Червоної гвардії і продовольства для робітників промислових центрів країни.

Перший повітовий виконком проіснував лише 40 днів. У березні 1918 року німці й гайдамаки окупували Пирятин. Населення повіту чинило всілякий опір німецьким загарбникам. Успішно діяли організовані під командуванням К. Купрія, І. Голобородька, С. Кожевникова загони партизанів. Народні месники на початку травня зробили наліт на станцію Пирятин і зруйнували залізничну колію. Комуністи повіту, перейшовши на нелегальне становище, продовжували керувати народ-, ними масами, підтримували зв’язки з партійними організаціями сусідніх повітів.

Влітку 1918 року в Пирятинському, Роменському і Прилуцькому повітах Полтавської губернії та південних повітах Чернігівської губернії розгорнулася підготовка до збройного повстання, але його організатори були заарештовані. У жовтні 1918 року було розкрито підпільну більшовицьку групу Пирятина. До тюрми потрапило чимало комуністів, серед них П. Чорнорай, Г. Костянтинов, Д. Забава та інші. Проте партизанський загін К. Купрія на початку грудня вночі напав на тюремну варту і звільнив заарештованих.

Пирятин ще деякий час перебував під владою Директорії. Радянські війська і партизанські загони в ніч на 1 лютого 1919 року визволили місто від контрреволюційних банд. Відновив свою діяльність повітовий ревком. Для допомоги пирятинським комуністам у зміцненні Радянської влади в березні того ж року Полтавський губернський комітет КП(б)У прислав члена партії С. А. Бергавінова.

Налагоджувати нове радянське життя в Пирятині довелося дуже важко. В повіті діяли банди, які нападали на радянських активістів і заважали їм працювати. Чинили опір різні ворожі елементи. Раптом у місті, підбурена петлюрівськими агентами, підняла повстання одна караульна рота. Заколотники заарештували і розстріляли багато комуністів. Але голова ЧК С. А. Бергавінов зумів зорієнтуватися в обстановці, він з Прилук привів загін чекістів — і контрреволюційне заворушення було подавлене.

Ведучи боротьбу з антирадянськими зграями, партійна організація водночас скеровувала зусилля трудящих на відбудову зруйнованого господарства. Залізничники розчищали колії, ремонтували на станції розбиті приміщення. Незабаром був установлений телефонний зв’язок з містами губернії і селами повіту, почала виходити повітова газета «Вісті». У квітні 1919 року відкрито міський червоноармійський клуб. В день його відкриття військовий гарнізон Пирятина послав В. І. Леніну телеграму, в якій висловив побажання «вождеві світового пролетаріату… від усієї душі дальшої плодотворної роботи на благо трудящих усього світу».

Активну діяльність розгорнув революційний комітет Пирятина влітку 1919 року, коли на повіт насувалася білогвардійська армія Денікіна. Ревком звернувся до робітників і селян повіту із закликом поповнити лави Червоної Армії. Цей заклик був схвалений партійною організацією Пирятина на екстрених зборах комуністів 17 червня 1919 року. Питання про добровільний вступ населення міста і повіту до лав Червоної Армії розглядалося в ці дні і 2-м повітовим з’їздом Рад. На заклик ревкому відгукнулися сотні трудящих. 24 червня Пирятинська партійна організація урочисто проводжала добровольців Пирятина на боротьбу з денікінцями.

Другий повітовий з’їзд Рад прийняв рішення про організацію продовольчої допомоги червоноармійцям Південного фронту та про взяття всіх лишків продовольства під суворий нагляд Радянської влади. На буржуазію міста було накладено грошовий податок в сумі 685 тис. крб., що мав піти на матеріальне забезпечення родин червоноармійців.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Пирятин, місто, Пирятинський р-н, Полтавська область

Повідомлення АннА »

Частина ІІ
Влітку 1919 року Пирятин окупували денікінські війська. Почалася смуга білогвардійського терору. По селах повіту нишпорили каральні загони. В місті розташувався один з загонів дивізії генерала Шкуро. Козаки цього загону чинили єврейські погроми, грабували і розстрілювали мирне населення. Понад 500 жителів міста загинуло від рук білогвардійців.

У денікінському тилу створився підпільний більшовицький комітет, який очолив партизанський рух. Одним з активних членів комітету був І. Пронь, схоплений і закатований білогвардійцями при виконанні партійного завдання в селі Курінці. У підпіллі перебував і учасник громадянської війни, секретар комсомольської організації Пирятинського повіту І. І. Голобородько-. Дії партизанів значно полегшувались тим, що на території повіту Зафронтбюро ЦК КП(б)У створило конспіративні склади зброї і боєприпасів для боротьби з денікінцями. У грудні 1919 року місто визволили бійці Червоної Армії.

Визволені від білогвардійців, пирятинці з усією енергією взялися за відбудову господарства. 7 грудня 1919 року створився новий ревком на чолі з комуністом 3. П. Тимченком. Ревком налагодив зв’язок з партійними і радянськими організаціями Прилук, Лубен, Полтави, видавав газету «Известия». В січні 1920 року відновили свою діяльність профспілки. Було взято на облік майно буржуазії, яка втекла, вжито заходів для боротьби з епідемією тифу та ліквідації паливної кризи.

Незабаром була скликана партійна конференція Пирятинського повіту. Вона обрала повітовий партійний комітет і зобов’язала його негайно приступити до створення комуністичних осередків по селах. Комуністи розгорнули виховну роботу, роз’яснювали селянам суть земельної і продовольчої політики.

В лютому 1920 року в місті відбулась безпартійна селянська повітова конференція, члени якої висловилися за необхідність зміцнення Радянської влади та братніх зв’язків з російським народом. У квітні того ж року був скликаний 3-й повітовий з’їзд Рад, на якому обрано виконавчий комітет. Ревком передав йому свої повноваження.

З великим піднесенням пройшов у Пирятині першотравневий суботник 1920 року. Залізничники станції розвантажували вагони, ремонтували під’їзні колії.

Пирятинці звернули увагу на впорядкування свого міста. З цією метою вони провели тиждень трудового фронту, під час якого в роботі взяли участь 1280 чоловік.

Актив міста добре попрацював, щоб виконати у своєму повіті плани продрозверстки. За рішенням міської профспілкової конференції, яка відбулася в липні 1920 року, було створено продовольчий загін. Дружню допомогу пирятинцям подав продзагін, до складу якого входили московські та івановські робітники. Загальні міські збори комуністів відзначили корисну роботу російських друзів і в постанові записали: «Клопотатися перед центром про залишення в місті продзагону».
Мирній праці заважали куркульські банди. Комуністи й комсомольці першими вступали до загонів по боротьбі з ворожими силами. В боях загинули Іван Голобородько, Максим Губін, Григорій Рудницький, Зіновій Коркешко та інші.

Значну роль у боротьбі з бандитизмом відіграв комітет незаможних селян. П’ятий Всеукраїнський з’їзд Рад прийняв постанову про нагородження Червоним прапором тих КНС, які відзначились у боротьбі з бандами. Серед них був і КНС Пирятинського повіту.

В період переходу до мирного будівництва велику допомогу трудящим Пирятинського повіту подав Голова Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету Г. І. Петровський. З 30 листопада по 15 грудня 1920 року всеукраїнський староста разом з працівниками агітпоїзда ім. В. І. Леніна зробив рейс по Полтавській губернії.

Під час цього рейсу Г. І. Петровський побував і в Пирятині. Зустрічати його зібралися не тільки жителі міста, а й селяни навколишніх волостей, представники комітетів незаможних селян. На мітингу, присвяченому зустрічі трудящих з працівниками агітпоїзду, Г. І. Петровський виступив з промовою про міжнародне і внутрішнє становище в країні, закликав населення до енергійної роботи по відбудові народного господарства.

Перебуваючи в Пирятині, Г. І. Петровський брав участь у роботі наради завідуючих відділами і відповідальних працівників повітового виконавчого комітету. Він виступав також на І повітовому з’їзді комсомолу. Його поради й настанови допомагали пирятинцям у боротьбі за нове життя. Багато пізніше — 26 жовтня 1957 року — делегати XIX Пирятинської районної комсомольської конференції телеграфували Г. І. Петровському: «…Ваш виступ у грудні 1920 року перед молоддю Пирятина завжди запалював нас на нові успіхи в праці і навчанні».

Протягом 1921 року в Пирятинському повіті йшов процес утворення і зміцнення міських та сільських партосередків. На кінець року в повіті налічувалося 44 партійні осередки, до яких входило 430 комуністів.

Відбудова народного господарства дуже ускладнювалась неврожаєм і голодом у 1921 році. Але трудящі Пирятинського повіту, підтримуючи заходи партії та уряду по запровадженню в життя нової економічної політики, невтомно працювали і виконували свої зобов’язання перед державою. Вони виконали план продрозверстки, збільшили посівні площі, порівняно з попередніми роками.

Водночас пирятинці допомагали голодуючому населенню Поволжя. Для людей, які прибували з неврожайних губерній, у Пирятині були відкриті спеціальні їдальні, чайно-хлібні пункти. Дітям давали притулок дитячі будинки та інтернати. Багато жителів міста брали їх до себе в сім’ю.

У 1923 році Пирятинський повіт був розформований. Частина найближчих сіл залишилась у складі створеного Пирятинського району, а решта території відійшла до Прилуцького, Лубенського та Золотоніського районів.

У післяжовтневі роки в Пирятині почали працювати зруйновані підприємства, організовувались майстерні, пожвавлювалась торгівля. У 1925 році у місті вже працювало 12 підприємств, успішно діяв «Церобкооп», який мав їдальню і хлібопекарню. Швидко розвивалася дрібна промисловість.

Борючись за відбудову промисловості, сільського господарства, пирятинська партійна організація багато уваги приділяла налагодженню роботи шкіл, міських та сільських закладів культури, ліквідації неписьменності. В 1926 році у місті працювали 6 трудових шкіл, 2 дитячі будинки, трирічні педагогічні курси, на яких навчалося 188 майбутніх учителів, школа фабрично-заводського навчання. У навчальних закладах працювало 64 вчителі. Місто мало 2 бібліотеки, клуб, сільбуд і театр.

Водночас широко розгорталась робота по ліквідації неписьменності серед дорослого населення. Для цього було створено 17 пунктів, у яких навчалося 1070 чоловік. В їх роботі активну участь брали профспілкові та комсомольські організації.

З 1929 року основним завданням пирятинської партійної організації була колективізація сільського господарства. В села були послані досвідчені комуністи, де вони проводили виховну роботу серед селян, роз’яснювали їм, які переваги мають колективні господарства. В цьому ж році в Пирятині з ініціативи М. Ф. Булишкіна, А. М. Волинського, О. Т. Бражника, Г. К. Скорини утворився колгосп ім. 12-річчя Жовтня. А в наступному році з’явився другий пирятинський колгосп «Пролетарій». Масова колективізація в районі набрала швидкого темпу. Якщо на 1 жовтня 1929 року було об’єднано 10,8 проц. селянських дворів району, то на 10 травня 1930 року кількість їх зросла до 80 процентів.

У 1937 році Пирятин, як районний центр, увійшов до складу Полтавської області.

В роки довоєнних п’ятирічок трудящі Пирятина не шкодували сил для розвитку економіки району, показували зразки героїчної праці. В 1938 році стахановка-трактористка Пирятинської МТС Марія Волик трактором У-2 виорала 423 га. Шофер Пирятинської МТС В, П. Катеринич, працюючи на автомашині ГАЗ-АА, наїздив 300 тис. км без капітального ремонту. На початку січня 1941 року обласна нарада механізаторів Полтавщини прийняла рішення про розвиток змагання за методом В. П, Катеринича, що дав державі 42 тис. карбованців економії.

За роки відбудови народного господарства і довоєнних п’ятирічок докорінно змінилася економіка міста. Вступили в дію м’ясокомбінат, сироварний завод, нові цехи меблевої фабрики. Пирятинська МТС мала 193 трактори, 25 комбайнів, 47 молотарок і багато іншої сільськогосподарської техніки. Місто збагатилося новими житловими будинками.

Коли німецькі фашисти напали на Радянський Союз, трудящі Пирятина стали на захист Батьківщини. До військкомату щодня надходили сотні заяв жителів з проханням прийняти їх до лав Червоної Армії.

Пирятинець Д. С. Зубенко у своїй заяві писав: «Під час громадянської, війни я був бійцем Таращанського полку і, не шкодуючи свого життя, бився з ворогами молодої країни Рад… Тепер прошу послати мене на передові позиції. Клянусь, що буду хоробро битись з кривавим фашизмом».

Багато патріотів, що грудьми прикривали дорогу на Пирятин, загинули смертю хоробрих. Серед них був російський письменник Юрій Кримов, автор твору «Танкер Дербент». Він працював кореспондентом фронтової газети 27-ї армії, редакція якої містилася в Пирятині.

18 вересня 1941 року Пирятин окупували дороги. Але на тимчасово окупованій території жителі міста не припиняли боротьби з фашизмом. За вказівкою Полтавського обкому КП(б)У в Пирятині організувався підпільний райком партії. Його очолив перший секретар Пирятинського РК КП(б)У Й. Ф. Компанієць. До його складу ввійшли А. І. Цьовка, М. К. Рекущий, М. А. Хаїт і М. І. Лазаренко.

Але підпільний райком КП(б)У не встиг розгорнути роботи, його члени були заарештовані і після жорстоких катувань розстріляні німецькими окупантами.

Для зв’язку між підпільниками Гадяча і Пирятина залишився комуніст С. І. Черненко. В 1943 році він з великими труднощами добрався до Брянських лісів, де вступив у партизанський загін «За владу Рад». Згодом його призначили комісаром загону ім. Руднєва.

Окупанти жорстоко розправлялися з місцевим населенням. 6 квітня 1942 року вони з Пирятина вивели 1600 стариків, жінок та дітей і за містом у Пирогівській леваді їх розстріляли. А всього за роки окупації вони замучили 3002 чоловіки. Особливо дико розправлялися гітлерівці з комуністами. За роки окупації в районі було розстріляно 129 членів партії.

Прагнучи затримати рішучий наступ Червоної Армії, восени 1943 року окупанти створили в районі Пирятина на західному березі Удаю оборонний рубіж. Розгромити укріплення було доручено групі штурмовиків з 50-го особливого розвідувального авіаполку, яким командував І. Я. Миронов. Очолював групу льотчик-лейтенант Георгій Стародубцев. У ніч на 8 вересня 1943 року штурмовики розбомбили скупчення живої сили і техніки ворога на станції Пирятин. За виконання цього бойового завдання Г. Стародубцева Радянський уряд нагородив орденом Червоного Прапора. Пізніше йому присвоїли звання Героя Радянського Союзу.

Але наступ наших військ у районі Пирятина ускладнювався, бо обидва мости на річці Удаї були зруйновані. А між ними стояв заритий у землю фашистський танк, з якого німці вели безперервний вогонь. На цю вогневу точку кинувся юнак Євген Бієнко родом з сусіднього села Заріччя. Він та два інші воїни гранатами змусили замовкнути ворожий танк. Шлях на Пирятин було розчищено. 18 вересня 1943 року бійці 309-ї та 237-ї стрілецьких дивізій визволили місто від німецьких загарбників. Цим дивізіям присвоїли найменування «Пирятинських». У складі цих дивізій воювали пирятинці — капітан В. Пархомов, сержант С. Самарай та рядовий В. Мінченко.

Однією з перших у Пирятин вступила частина підполковника Г. М. Шевченка. Пізніше в запеклих боях за Дніпро Шевченко був тяжко поранений. Його привезли в Пирятинський госпіталь на лікування. Разом з ним в госпіталі знаходився і старшина Д. К. Привалов — теж учасник визволення Пирятина від німецьких окупантів. Та врятувати їм життя не вдалося. Г. М. Шевченку та Д. К. Привалову посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. 7 листопада 1943 року їх з почестями поховали в міському парку ім. В. І. Леніна. На могилі героїв пирятинці спорудили обеліски.

На всіх фронтах Вітчизняної війни пирятинці виявляли героїзм і відвагу. Близько 500 чол. нагороджено орденами та медалями. А один з них — І. Ф. Товстий удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

Страшні руїни лишили після себе німецькі окупанти. В Пирятині було зруйновано 604 будинки, державні млини, залізницю, маслозавод, артіль «Металіст», середню школу, поліклініку, лікарню, аптеку. В районі німці спалили 1219 будинків колгоспників, 548 колгоспних будівель, 88 зерносховищ та багато інших споруд. Вщент знищили вони села Тарасівку, Сліпорід-Іванівку, Рівне.

Зразу ж після визволення Пирятина від фашистських загарбників міська партійна організація, яка в ці дні налічувала в своєму складі лише 11 комуністів, очолила боротьбу за відбудову міста. Першим з лопатою на згарище артілі «Металіст» прийшов старий робітник Сергій Ситниченко. Від горя за зруйновану артіль в нього на очі набігли сльози. Та затамувавши біль у серці, він енергійно взявся за роботу. Почали сходитись його товариші, дружніше заспорилась праця. Незабаром відбудували ливарний цех, згодом до ладу ставали модельний, токарний, слюсарний та інші цехи.

Швидко йшла відбудова на шкіряному заводі. Ще при німцях робітники М. І. Савенко, І. М. Кисіль, М. С. Гальян та П. В. Батрак, ризикуючи своїм життям, потайки закопали в землю деякі приладдя і сировину. І як тільки наші війська вступили в Пирятин, завод почав виготовляти взуття.

Уже через півроку державне завдання виконували меблева і валяночна фабрики, маслозавод, 2 парові млини, 2 олійниці, цегельний завод. Електрична станція давала місту освітлення.

За героїчну працю по відбудові народного господарства 267 чол. міста нагороджені медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні».

Завдяки зусиллям трудящих і допомозі, яку подав Радянський уряд потерпілим районам України, Пирятин швидко заліковував рани, нанесені фашистськими окупантами. В 1945 році у місті працювало 18 підприємств і 2 колгоспи «Прапор комунізму» та ім. 12-річчя Жовтня. В 1950 році обидва колгоспи об’єдналися під назвою «Прапор комунізму».

Значні перспективи перед містом відкрилися в зв’язку з відкриттям на території району нафти і газу. Для використання цих природних багатств у 1954 році в Пирятині було відкрито контору буріння. В 1956 році видав першу продукцію один з найбільших в області Пирятинський овочесушильний завод. Якщо в. 1954 році 18 підприємств міста виробляли промислової продукції на суму 36 448,9 тис. крб., то в 1957 році вона зросла до 91 688 тис. карбованців.

Самовіддана праця трудящих міста дістала високу оцінку Комуністичної партії та Радянського уряду. Тільки з 1950 по 1958 рік 78 новаторів і передовиків виробництва було нагороджено орденами і медалями.

Відбудовуючи своє місто, пирятинці водночас допомагали колгоспам району підносити сільське господарство. Особливо ця допомога посилилася після вересневого Пленуму ЦК КПРС (1953 р.). На постійну роботу в села міська партійна організація послала 22 комуністи, з них 7 чол. були головами і заступниками голів колгоспів. Підприємства міста створили 12 бригад по ремонту сільськогосподарської техніки. Торфопідприємство для колгоспу ім. В. І. Леніна побудувало підвісну дорогу на відгодівельному пункті. Колектив меблевої фабрики допомагав колгоспові «Зоря» в ремонті сільськогосподарських машин та збиранні врожаю. Шефи не обмежуються матеріальною допомогою, вони виступають у колгоспах з лекціями та бесідами, дають концерти.

В післявоєнний період промисловість Пирятина стала значно швидше розвиватися, ніж це було до війни. Особливо бурхливих темпів вона набрала в роки семирічки. Цьому сприяли не тільки реконструкція та розширення діючих, а й будівництво нових підприємств, забезпечення виробничих ділянок кваліфікованими кадрами. За семирічку в місті споруджено електростанцію, консервний цех овочесушильного заводу.

Реконструкція Пирятинського парового млина дала змогу збільшити добове виробництво борошна з 100 тонн у 1959 році до 200 тонн у 1964 році. В січні 1965 року тут запроваджено потокову лінію, що довело виробництво борошна до 400 тонн на добу. За рахунок оснащення передовою технікою майже втроє зросла потужність хлібопекарні і в 3,5 раза цегельного заводу.

За семирічку колектив Пирятинської контори буріння пробурив близько 250 тис. метрів свердловин, відкрив 3 родовища нафти і одне родовище природного газу. Великих успіхів домоглася бригада комуністичної праці Є. В. Куцого.

Промислова продукція міста відома далеко за межами області. Овочесушильний завод відправляє консерви в Братськ, Пермську область, Карельську АРСР, а сушені овочі — цибулю, моркву, картоплю — в далекі північні райони країни. Швейна промисловість СРСР широко використовує капронову бортовину, яка виготовляється в Пирятині. Продукція сирзаводу вважається однією з кращих в області і йде на експорт.

В роки семирічки на підприємствах Пирятина широко розгорнувся рух за звання бригад і ударників комуністичної праці. Першими в це змагання включилися бригади С. С. Степанової з промартілі ім. XIX партз’їзду, М. М. Юфи та 0. Д. Іванова з Пирятинської контори буріння, В. Ф. Котенка з овочесушильного заводу. Досвід новаторів виробництва популяризувала районна газета «Вільна праця». Райком партії організував видання спеціальних листівок, в яких розповідалося про роботу бригади комуністичної праці С. G. Степанової та ударника комуністичної праці, столяра меблевої фабрики М. П. Даниленка.

Популярними в місті стали імена передовиків виробництва М. М. Горшновського, Є. В. Куцого, П. Д. Міщенка, В. І. Кривця, О. А. Павлущенка, О. М. Максимова, Г. А. Цехмістренко, П. П. Підгорного, В. І. Лихваря, І. С. Миленка та багатьох інших. Рух бригад та ударників комуністичної праці у Пирятині став масовим. Він охопив і трудівників сільського господарства району.

В боротьбі за успішне виконання завдань семирічки значне місце належало винахідникам і раціоналізаторам. Так, на млинкомбінаті токар М. І. Щипанський та механік В. І. Данилевич виготовили новий колінчатий вал до парової машини, що дало змогу збільшити її продуктивність на 18 проц. На меблевій фабриці, за пропозицією раціоналізаторів, були створені комплексні бригади, внаслідок цього змінне завдання почали виконувати на 185—200 проц. Активну участь у раціоналізації нині беруть сотні робітників міста.

За роки семирічки значно зміцнів Пирятинський колгосп, який ще в 1958 році об’єднався з колгоспом ім. Калініна села Калинового мосту і дістав нову назву — «Авангард». Об’єднаний колгосп перетворився на велике господарство. Він має 4873 га земельних угідь, 28 тракторів, 16 комбайнів та багато іншої сільськогосподарської техніки. Для ремонту машин створено 3 майстерні. В 1965 році пирятинці одержали по 138 цнт м’яса на 100 га сільськогосподарських угідь, по 35,4 цнт пшениці з гектара на площі 590 га, цукрових буряків по 251 цнт з гектара. За останні три роки господарство освоїло 650 га малопродуктивних земель.

В галузі тваринництва колгосп «Авангард» веде перед у районі. В 1964 році від кожної корови тут надоєно по 3260 кілограмів молока, а краща доярка, депутат обласної Ради депутатів трудящих Л. П. Панченко надоїла но 3502 кілограми. Пирятинці стали ініціаторами змагання за одержання 3500 кілограмів молока від кожної корови. І вони показали справжній приклад трудового героїзму. В 1965 році від кожної корови тут надоїли по 3638 кілограмів молока. А передові колгоспники домоглися ще кращих наслідків. Л. П. Панченко, яка стала членом КПРС, надоїла по 4036 кілограмів, Н. Л. Сергієнко — 4336 кілограмів. За невтомну працю Ніну Сергієнко колгоспники висунули в 1967 році до складу Центральної виборчої комісії по виборах до Верховної Ради УРСР.

Колгосп у 1965 році продав державі 6501 цнт м’яса, багато молока та інших м’ясо-молочних продуктів. Від реалізації продукції тваринництва у колгоспну касу надійшло 820 тис. крб. У збільшенні виробництва м’яса багато сил докладає навідуючий відгодівного пункту комуніст П. Ю. Колінько. Він нагороджений Срібного медаллю Всесоюзної виставки досягнень народного господарства.

За досягнуті успіхи в розвитку сільського господарства колгосп «Авангард» в 1966 році було занесено на обласну Дошку пошани, а групу передових колгоспників відзначено урядовими нагородами. Орден Леніна одержали свинарка А. І. Демченко, голова колгоспу О. Т. Тарасенко, орден Трудового Червоного Прапора — доярки Л. П. Панченко і Г. П. Смирна, орден «Знак Пошани» — доярка Н. Л. Сергієнко. Знатну колгоспницю А. І. Демченко трудящі Пирятинського виборчого округу 12 березня 1967 року обрали депутатом Верховної Ради Української РСР.

За роки Радянської влади місто розквітло і перетворилось на значний промисловий і культурний центр.

У Пирятині ліквідовано неписьменність. За переписом 1959 року, 1544 чоловіки мали вищу та середню освіту, 3109 — незакінчену середню освіту. У місті працюють 4 середні загальноосвітні школи, 2 восьмирічні і 3 початкові школи, в яких навчається понад 2800 юних пирятинців. Є школи заочна і робітничої молоді, музична школа. У навчальних закладах 224 вчителі. Багато енергії в справу народної освіти вклали заслужені вчителі Української РСР М. І. Голобородько та М. А. Любимова.

З медичних закладів у місті є поліклініка, у якій функціонує 25 кабінетів, обладнаних найновішою лікувальною апаратурою, 2 лікарні — на 190 ліжок, туберкульозний диспансер, міська станція швидкої допомоги. В них працюють 52 лікарі різного фаху. Славними ділами себе зарекомендували заслужений лікар УРСР Я. Т. Мартиненко, А. Н. Щегельський, К. Є. Кондратенко та інші.

Добре працює районна ветлікарня, очолювана кандидатом ветеринарних наук Л. Т. Андріяшем. У 1961 році лікарня нагороджена дипломом 1-го ступеня Всесоюзної виставки досягнень народного господарства. Вчений ветеринарії розробив ряд ефективних заходів. лікування тварин. Разом з академіком АН УРСР О. В. Квасницьким він досліджує проблему багатопліддя у корів. У 1966 році Л. Т. Андріяш був удостоєний ордена Трудового Червоного Прапора.

Справжнім культурним центром міста став районний Будинок культури. Тут працюють народний університет культури, 9 гуртків художньої самодіяльності, організовано проводиться дозвілля. В центрі Пирятина збудовано стадіон. У місті — два кінотеатри та дві бібліотеки з книжковим фондом майже 120 тис. книг. Бібліотеки обслуговують близько шести тисяч читачів.

На заклик колективу меблевої фабрики жителі Пирятина включилися в похід за благоустрій та озеленення міста. В парках і скверах посаджено 75 тис. дерев та кущів. Асфальтуються вулиці. Тільки в 1964 році відремонтовано 5 тис. кв. метрів бруківки, заасфальтовано 5,5 тис. кв. метрів тротуарів. На мальовничому острові Масальського, на річці Удаї, розбито чудовий парк і обладнано пляж. Це улюблене місце відпочинку пирятинців.

Успішно розв’язується житлова проблема. За 1966 рік у місті зведено 89 нових будинків. А всього після визволення Пирятина від німецько-фашистських загарбників споруджено 2052 будинки.

У побут пирятинців міцно ввійшло радіо. У місті 4744 радіоточки. Жителі передплачують 25 800 примірників газет та журналів. Входять в життя нові обряди. Відкрито Палац щастя, де в урочистій обстановці проводиться реєстрація шлюбів і новонароджених. Встановлено регулярне автобусне сполучення між Пирятином і навколишніми населеними пунктами. Через місто проходять комфортабельні автобуси на Київ, Харків, Донецьк, Луганськ, Полтаву, Суми та інші міста республіки.

В Пирятині народилися заслужений діяч науки УРСР Г. Ф. Писемський (1862— 1937 рр.), член-кореспондент Академії наук СРСР геолог П. І. Лебедев (1885— 1948 рр.).

Пирятинці встановили дружні зв’язки з Польською Народною Республікою, Народною Республікою Болгарії. У жовтні 1957 року Пирятин відвідала торговельна делегація Польщі, яка ознайомилася з постановкою торгівлі в місті.

Особливо міцна дружба встановилася з болгарськими друзями. Пирятинці ведуть жваве листування з жителями болгарського міста Єлена. Колектив овочесушильного заводу підтримує дружні стосунки з колективом Свищівського державного комбінату Великотирновського округу Болгарії. Робітниця заводу, депутат обласної Ради депутатів трудящих Н. Я. Москалик у складі делегації Полтавщини відвідала Болгарію. їй було присвоєно звання почесної громадянки міста Єлена.

У жовтні 1964 року делегація болгарських друзів побувала в Пирятині. Дружні зв’язки пирятинців з болгарами щодалі зміцнюються. В 1966 році голова колгоспу «Авангард» О. Тарасенко, агроном В. Логвиненко та комбайнер М. Швидкий відвідали Болгарію, де всебічно ознайомилися з передовим у країні кооперативом «Перше Травня». А в лютому 1967 року голова цього кооперативу, кандидат економічних наук Стефан Петров приїздив у колгосп «Авангард».

За роки Радянської влади не тільки розквітло місто. Виросли його люди, їх культура, свідомість. За перспективними планами нової п’ятирічки Пирятин набере ще більших темпів у розвитку своєї економіки, значно поліпшиться добробут трудящих. У перших роках п’ятиріччя завершено будівництво найбільшої на Україні птахофабрики. Внаслідок технічного оснащення набагато розшириться овочесушильний завод, який у 1970 році вироблятиме 9,5 млн. банок консервів і 420 тонн сухоовочів. До 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції в Пирятині гостинно відкрилися двері новозбудованого Палацу культури. В південно-західній частині міста буде забудовано житловий мікрорайон.

На всіх ділянках виробництва і культурного будівництва пирятинці вносять свій вклад у спільну справу зміцнення могутності Радянської Країни.

О. Д. ЧУПРУ
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ПИРЯТИН, місто, Пирятинський р-н, Полтавська область

Повідомлення АннА »

Зображення
ПИРЯТИН – місто Полтавської області, райцентр. Розташов. на правому березі р. Удай (прит. Сули, бас. Дніпра). Населення 16,5 тис. осіб (2001).

Уперше згадується в Лаврентіївському літописі під 1155. Виник на території Переяславського князівства як місто-фортеця. Її рештками є городище в урочищі Замок (Острів) між р. Удай та її притокою Перевод. Імовірно, давньорус. П. припинив існування після монголо-татарської навали.

Удруге місто засноване кн. Михайлом Вишневецьким (див. Вишневецькі), який між 1594 і 1604 заснував на старому городищі замок. На честь засновника місто деякий час називалося Михайловим, але назва не прижилася. На поч. 17 ст. П. отримав магдебурзьке право. 1648–1781 П. – центр сотні (спочатку – у складі Кропивенського полку, із 1658 – у складі Лубенського полку). 1781–1923 П. – повітове місто (спочатку – у складі Київського намісництва, із 1796 – у складі Малоросійської губернії, із 1802 – у складі Полтавської губернії). 1894 через П. прокладено гілку Києво-Воронезької залізниці.

1918–19 влада не раз змінювалася, у грудні 1919 остаточно встановлено рад. владу. Із 1923 – центр району (із 1932 – у складі Харківської області, із 1937 – Полтав. обл.). Під час гітлерівської окупації (18 вересня 1941 – 18 вересня 1943) поблизу міста в Пироговій Леваді відбувалися масові розстріли мирних жителів Пирятинського і сусідніх районів.

Архітектурні пам'ятки: мурований собор Різдва Пресвятої Богородиці (1781), лікарня (поч. 19 ст.).
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
Ярина
Повідомлень: 211
З нами з: 09 листопада 2016, 15:40
Дякував (ла): 21 раз
Подякували: 93 рази

Re: ПИРЯТИН, місто, Пирятинський р-н, Полтавська область

Повідомлення Ярина »

phpBB [video]
Аватар користувача
Юрій123
Повідомлень: 83
З нами з: 24 листопада 2022, 21:21
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 26 разів
Подякували: 50 разів

Re: ПИРЯТИН, місто, Пирятинський р-н, Полтавська область

Повідомлення Юрій123 »

Архівні фонди м. Пирятин, Пирятинського району, Полтавської обл.
Першоджерело: http://poltava.archives.gov.ua/phocadownload/katalog_metrichnih_knig_cerkov_poltavskoyi_guberniyi.pdf (с. 100)

1. Полтавська губернія
2. Полтавська єпархія
3. Вознесенська церква, м. Пирятин Пирятинського повіту
4. Не встановлено
5. Народження:
6. Шлюб:
8. Смерть:
10. Списки парафіян (сповідні відомості): 
1768: ф.801, оп.1, спр.193;
1779: ф.801, оп.1, спр.625;
1782: ф.801, оп.1, спр.734;
1784: ф.801, оп.1, спр.807;
1789: ф.801, оп.1, спр.986;
1808: ф.801, оп.1, спр.1876;
1822: ф.801, оп.1, спр.2445;
1823: ф.801, оп.1, спр.2506;
1824: ф.801, оп.1, спр.2599;
1825: ф.801, оп.1, спр.2669;
1826: ф.801, оп.1, спр.2724;
1828: ф.801, оп.1, спр.2877;
1829: ф.801, оп.1, спр.2955;
1830: ф.801, оп.1, спр.3052;

1. Полтавська губернія
2. Полтавська єпархія
3. Петропавлівська церква, м. Пирятин Пирятинського повіту
4. Не встановлено
5. Народження:
6. Шлюб:
8. Смерть:
10. Списки парафіян (сповідні відомості): 
1775: ф.801, оп.1, спр.399

1. Полтавська губернія
2. Полтавська єпархія
3. Преображенська церква, м. Пирятин Пирятинського повіту
4. Не встановлено
5. Народження:
6. Шлюб:
8. Смерть:
10. Списки парафіян (сповідні відомості): 
1775: ф.801, оп.1, спр.400;
1779: ф.801, оп.1, спр.625;
1782: ф.801, оп.1, спр.734;
1783: ф.801, оп.1, спр.786;

1. Полтавська губернія
2. Полтавська єпархія
3. Різдва Богородиці соборна церква, м. Пирятин Пирятинського повіту
4. хут. Олександрівка, Рівний, Гудимівка, Могилівщина, Михайлівка, Худоліївка, Зайківщина,
дер. Майорщина (станом на 1902 р.)
5. Народження: 
1834: ф.801, оп.1, спр.3394;
1835: ф.801, оп.1, спр.3511;
1837: ф.801, оп.1, спр.3747 а;
1838: ф.801, оп.1, спр.3914;
1840: ф.801, оп.1, спр.4165;
1843: ф.801, оп.1, спр.4518;
6. Шлюб: 
1834: ф.801, оп.1, спр.3394;
1835: ф.801, оп.1, спр.3511;
1837: ф.801, оп.1, спр.3747 а;
1838: ф.801, оп.1, спр.3914;
1840: ф.801, оп.1, спр.4165;
1843: ф.801, оп.1, спр.4518;
8. Смерть: 
1834: ф.801, оп.1, спр.3394;
1835: ф.801, оп.1, спр.3511;
1837: ф.801, оп.1, спр.3747 а;
1838: ф.801, оп.1, спр.3914;
1840: ф.801, оп.1, спр.4165;
1843: ф.801, оп.1, спр.4518;
10. Списки парафіян (сповідні відомості): 
1808: ф.801, оп.1, спр.1876;
1812: ф.801, оп.1, спр.2021;
1826: ф.801, оп.1, спр.2724;
1828: ф.801, оп.1, спр.2876;
1829: ф.801, оп.1, спр.2965;
1831: ф.801, оп.1, спр.3162;
1832: ф.801, оп.1, спр.3234;
1833: ф.801, оп.2, спр.384;
1834: ф.801, оп.1, спр.3359;
1837: ф.801, оп.1, спр.3768;
1838: ф.801, оп.1, спр.3859;
1839: ф.801, оп.1, спр.4012;
1840: ф.801, оп.1, спр.4110;
1841: ф.801, оп.2, спр.504;
1842: ф.801, оп.1, спр.4389;
1843: ф.801, оп.1, спр.4464;
1845: ф.801, оп.1, спр.4637;
1851: ф.801, оп.2, спр.603;

1. Полтавська губернія
2. Полтавська єпархія
3. Троїцька церква, м. Пирятин Пирятинського повіту
4. Не встановлено
5. Народження:
6. Шлюб:
8. Смерть:
10. Списки парафіян (сповідні відомості): 
1758: ф.801, оп.1, спр.4;
1781: ф.801, оп.1, спр.703;
1783: ф.801, оп.1, спр.786;
1784: ф.801, оп.1, спр.807;

1. Полтавська губернія
2. Полтавська єпархія
3. Успенська церква, м. Пирятин Пирятинського повіту
4. Хут. Верхоярівка, Дорошенковий, Олексіївка, Мартиненковий (станом на 1902 р.)
5. Народження: 
1836: ф.801, оп.1, спр.3631;
1837: ф.801, оп.1, спр.3799;
6. Шлюб: 
1836: ф.801, оп.1, спр.3631;
1837: ф.801, оп.1, спр.3799;
8. Смерть: 
1836: ф.801, оп.1, спр.3631;
1837: ф.801, оп.1, спр.3799;
10. Списки парафіян (сповідні відомості): 
1758: ф.801, оп.1, спр.3;
1767: ф.801, оп.1, спр.137;
1768: ф.801, оп.1, спр.192;
1784: ф.801, оп.1, спр.807;
1801: ф.801, оп.1, спр.1514;
1802: ф.801, оп.1, спр.1566;
1803: ф.801, оп.2, спр.61;
1805: ф.801, оп.2, спр.106;
1807: ф.801, оп.1, спр.1840;
1808: ф.801, оп.1, спр.1876;
1809: ф.801, оп.1, спр.1939;
1810: ф.801, оп.1, спр.1991;
1811: ф.801, оп.1, спр.2004;
1812: ф.801, оп.1, спр.2021;
1813: ф.801, оп.1, спр.2016;
1816: ф.801, оп.1, спр.2155;
1821: ф.801, оп.1, спр.2380;
1823: ф.801, оп.1, спр.2506;
1824: ф.801, оп.1, спр.2599;
1826: ф.801, оп.1, спр.2724;
1828: ф.801, оп.1, спр.2875;
1830: ф.801, оп.1, спр.3052;
1837: ф.801, оп.1, спр.3747;
1839: ф.801, оп.1, спр.4011;
1840: ф.801, оп.1, спр.4109;
1841: ф.801, оп.1, спр.4239;
1842: ф.801, оп.1, спр.4388;
1843: ф.801, оп.1, спр.4465;

1. Полтавська губернія
2. Полтавська єпархія
3. Соборна Різдво-Богородицька церква, м. Пирятин Пирятинського повіту
4. хх. Олександрівка, Рівний, Гудимівка, Могилевщина, Михайлівна, Худоліївка, Зайківщина, с.
Майорщина (станом на 1902 рік)
5. Народження: 
1899-1901: ф.1011, оп.5, спр.1;
1900-1902: ф.1011, оп.5, спр.2;
1901-1904: ф.1011, оп.5, спр.3;
1903-1905: ф.1011, оп.5, спр.4;
1909-1912: ф.1011, спр.5;
1916: ф.1011, оп.5, спр.6;
1911-1913: ф.1011, оп.5, спр.7;
1912-1913: ф.1011, оп.5, спр.8;
1913-1914, 1917: ф.1011, оп.5, спр.9;
1915: ф.1011, оп.5, спр.10;
1918-1919: ф.1011, оп.5, спр.11.
6. Шлюб: 
1901-1902: ф.1011, оп.5, спр.1;
1900-1902: ф.1011, оп.5, спр.2;
1903-1905: ф.1011, оп.5, спр.4;
1916: ф.1011, оп.5, спр.6;
1911-1913: ф.1011, оп.5, спр.7;
1912-1913: ф.1011, оп.5, спр.8;
1914: ф.1011, оп.5, спр.9;
1915: ф.1011, оп.5, спр.10;
1918: ф.1011, оп.5, спр.11.
8. Смерть: 
1900-1901: ф.1011, оп.5, спр.1;
1900-1902: ф.1011, оп.5, спр.2;
1903-1905: ф.1011, оп.5, спр.4;
1909-1912, 1916: ф.1011, оп.5, спр.6;
1911-1913: ф.1011, оп.5, спр.7;
1913: ф.1011, оп.5, спр.8;
1914, 1917: ф.1011, оп.5, спр.9;
1915: ф.1011, оп.5, спр.10;
1918: ф.1011, оп.5, спр.11.

1. Полтавська губернія
2. Полтавська єпархія
3. Успенська церква, м. Пирятин Пирятинського повіту
4. хх. Верхоярівка, Дорошенковий, Олексіївка, Мартиненковий (станом на 1902 рік)
5. Народження: 
1900-1903: ф.1011, оп.5, спр.14;
1900-1903: ф.1011, оп.5, спр.15;
1904-1913: ф.1011, оп.5, спр.16;
1906-1908: ф.1011, оп.5, спр.17;
1909-1912: ф.1011, оп.5, спр.18;
1914-1916: ф.1011, оп.5, спр.19;
1913-1914, 1917: ф.1011, оп.5, спр.20;
1916-1918: ф.1011, оп.5, спр.21.
6. Шлюб: 
1891-1913: ф.1011, оп.5, спр.13;
1900-1903: ф.1011, оп.5, спр.14;
1906-1907: ф.1011, оп.5, спр.17;
1909-1912: ф.1011, оп.5, спр.18;
1914-1916: ф.1011, оп.5, спр.19;
1913-1914, 1917: ф.1011, оп.5, спр.20;
1917-1918: ф.1011, оп.5, спр.21.
8. Смерть: 
1890-1908: ф.1011, оп.5, спр.12;
1900-1903: ф.1011, оп.5, спр.14;
1906-1907: ф.1011, оп.5, спр.17;
1909-1912: ф.1011, оп.5, спр.18;
1909-1916: ф.1011, оп.5, спр.19;
1913-1914, 1917: ф.1011, оп.5, спр.20;
1916-1918: ф.1011, оп.5, спр.21.

Також варто переглянути: https://cdiak.archives.gov.ua/baza_geog_pok/church/pyri_003.xml
с. Кейбалівка, с. Мітченки: Мізько, Сергієнко.
м. Пирятин: Черниш, Любимий, Любимов, Мізько, Ковейна.
с. Сасинівка: Шевченко, Дубина, Дубінін, Мізько.
с. Ковалівка: Черниш, Сербін.
с. Пирогів: Бичок.
с. Красненьке: Лабунський.
с. Рахни-Лісові: Пірус.
с. Біловоди, с. Журавка: Андра, Кваша, Грек, Удовенко, Вдовенко, Кочура, Шевченко.
хут. Семенівка, хут. Богомазове: Андра, Грек.
Аватар користувача
Юрій123
Повідомлень: 83
З нами з: 24 листопада 2022, 21:21
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 26 разів
Подякували: 50 разів

Re: ПИРЯТИН, місто, Пирятинський р-н, Полтавська область

Повідомлення Юрій123 »

Деякі посади і звання мешканців м. Пирятина по прізвищам, які знайдені в метричних книгах:

1890 р.
СОБОРНА ЦЕРКВА:
- Шляхта: Михайлевський
- Священники: Ревуцький
- Унтер-офіцери: Коваленко

1891 р.
СОБОРНА ЦЕРКВА:
- Полкові санітари: Зубенко
- Молодші унтер0офіцери: Зубенко
- Священники: Ревуцький
- Унтер-офіцери: Острянський, Падалка
- Колегіальні асесори: Михайловський, Юскевич
- Шляхта: Гарбань, Клименко, Кирпатенко
- Псаломщики: Лебединський
- Провізори Пирятинської аптеки: Рудницький
- Колегіальні реєстратори: Свириденко
- Надворні радники: Кирпатенко

1892 р.
СОБОРНА ЦЕРКВА:
- Фельдфебелі: Разум
- Губернські секретарі: Таранов
- Священники: Ревуцький
- Унтер-офіцери: Бугарь, Єгоров, Падалка
- Шляхта: Горбань
- Народні вчителі: Теличка

1893 р.
СОБОРНА ЦЕРКВА:
- Унтер-офіцери: Паращієнко, Фесина, Рудинов
- Священники: Ревуцький
- Псаломщики: Білецький
- Фельдфебелі: Розум
- Губернські секретарі: Котов
- Колегіальні реєстратори: Саксонов, Свириденко
- Шляхта: Горбань

1894 р.
СОБОРНА ЦЕРКВА:
- Псаломщики: Торопенко, Белицький
- Унтер-офіцери: Скороход, Шульженко
- Титулярні радники: Білявський
- Колегіальні секретарі: Разум
- Губернські секретарі: Дмитревський

1895 р.
СОБОРНА ЦЕРКВА:
- Псаломщики: Торопенко, Белицький
- Поруччики: Ракович
- Шляхта: Заліковський, Ненадський, Андрієвський, Голінковський
- Титулярні радники: Крицький
- Колегіальні реєстратори: Мантула, Свириденко
- Надвірні радники: Рамшевич
- Колегіальні секретарі: Розум

1896 р.
СОБОРНА ЦЕРКВА:
- Псаломщики: Торопенко, Білицький
- Колегіальні реєстратори: Андрущенко
- Поштальйони: Бабак
- Фельдшери: Бігунов

1897 р.
СОБОРНА ЦЕРКВА:
- Псаломщики: Білицький
- Священники: Сокальський
- Колегіальні секретарі: Білявський, Розум
- Колегіальні реєстратори: Ніколаєв, Гаркуша-Згурський
- Шляхта: Вознесенський
- Купці: Жиров
- Поштарі: Кальницький
- Надвірні радники: Кислянський

1898 р.
СОБОРНА ЦЕРКВА:
- Псаломщики: Білицький
- Губернські секретарі: Назаренко
- Шляхта: Столяревський, Тріус, Котко
- Унтер-офіцери: Падалка
...
1899 р.
СОБОРНА ЦЕРКВА:
- Псаломщики: Білицький
- Диякони: Смирницький
- Надвірні радники: Нєсмелов
- Шляхта: Тарасевич, Котко
- Фельдшери: Москаленко

1900 р.
СОБОРНА ЦЕРКВА:
- Надвірні радники: Рашкевич, Горленко
- Диякони: Смирницький
- Псаломщики: Білицький
- Шляхта: Францов-Усцинович, Горбань, Голенковський, Силич-Полянський, Немговський, Клименко, Таранов
- Унтер-офіцери: Горино-Ульянов, Вернигора
- Священники: Базилевич
- Єфрейтори: Яцишин
- Титулярні радники: Пашкевич
- Почесні мешканці: Лавров (спадковий)


1901 р. (цей рік по Різдво-Богородичній церкві пропрацьовано не повністю, лише приблизно другу половину метрик)
РІЗДВО-БОГОРОДИЧНА ЦЕРКВА:
- Шляхта: Дорошенко, Таранов, Нельговський, Прохорович, Котко, Василенко, Рудницький
- Псаломщики: Сімонов, Мукієвський
- Унтер-офіцери: Завалішин
- Асесори колегії: Ліозин, Денисов
- Вахмістри: Поліщук
- Священники: Григорович
- Радники придворні: Трипільський
СОБОРНА ЦЕРКВА:
- Колегіальні радники: Іваницький
- Диякони: Смирницький
- Псаломщики: Білецький, Голобородько
- Унтер-офіцери: Новіков, Цимбаленко
- Титулярні радники: Пашкевич
- Почесні мешканці: Забіла
- Купці: Фініков
- Колегіальні реєстратори: Свириденко
- Шляхта: Лизлов, Ленартович, Сахновський, Котко, Таранов
- Радники придвірні: Трипільський
- Губернські секретарі: Пелепейко
- Священники: Еллінський
- Протоієреї: Ієрусалимов
- Судові слідчі: Бусло

1902 р.
РІЗДВО-БОГОРОДИЧНА ЦЕРКВА:
- Шляхта: Лисеневич, Котко, Левченко, Яхно, Котов, Тріус, Добровольський, Огранович, Клімов, Кравченко, Сенковський
- Псаломщики: Мукієвський, Симонов
- Асесори колегії: Міончуковський
- Священники: Григорович, Трипольський
- Почесні мешканці: Мильський, Кальницький
- Підполковники: Тренковський, Ходаковський
- Радники придворні: Гаркавич, Трипільський, Міняйловський
- Радники колегії: Чичибабін, Кушніренко
- Підпоручики: Грільський
- Секретарі колегії: Козловський, Климов, Закревський, Ніколаєв
- Секретарі губернії: Пелепейко, Грунченко
- Піддані австрійські: Краус
- Купці: Фініков
СОБОРНА ЦЕРКВА:
- Шляхта: Стаховський, Тищенко, Свириденко, Таранов, Воскресенський
- Колегіальні реєстратори: Макасевський
- Псаломщики: Артамонов
- Унтер-офіцери: Стадніченко, Іванюк
- Почесні мешканці: Вишневський
- Колегіальні секретарі: Саксонов

1903 р.
РІЗДВО-БОГОРОДИЧНА ЦЕРКВА:
- Шляхта: Симонов, Котко, Міняйловський, Тріус, Голино-Ульянов, Приходько, Дємков, Кравченко, Ходаковський, Величковський-Горностайський
- Почесні мешканці: Кальницький, Полонський, Дейнека
- Надвірні радники: Назаренко, Міончуковський, Міняйловський
- Священники: Григорович
- Псаломщики: Мукієвський, Сімонов
- Колегіальні секретарі: Пелепейко, Величай
- Титулярні радники: Ніколаєв, Корнієнко
- Губернські секретарі: Кальницький, Чернцов, Трунченко
- Вахмістри: Поліщук
- Австрійські піддані: Трикар, Еттель, Краус
- Унтер-офіцери: Завалішин
- Державні радники: Кравченко
- Колегіальні асесори: Москаленко-Александровський, Лібов
- Колегіальні радники: Кушніренко, Кравченко
- Підполковники: Лукашевич
- Диякони: Білецький
- Фельдфебелі: Щербаков, Володько
- Учитель-інспектор трикласного Пирятинського училища: Храбров
- Титулярні радники: Храбров
- Протоієреї: Ієрусалимов
- Писарі військового начальника Пирятинського правління: Мовчан, Никитенко
- Купці: Фініков
- Вахмістри: Поліщук
- Інженери-технологи: Величковський-Горностайський
СОБОРНА ЦЕРКВА:
- Титулярні радники: Пашкевич
- Священники: Нельговський, Еллінський
- Почесні мешканці: Іваницький (спадковий), Павелко (спадковий), Кальницький (спадковий)
- Шляхта: Максименко, Кравченко, Клименко
- Унтер-офіцери: Москаленко
- Колегіальні секретарі: Ніколаєв, Закревський
- Колегіальні реєстратори: Гумберт
- Колегіальні асесори: Александрович
- Губернські секретарі: Кальницький
- Колегіальні радники: Горленко
- Протоієреї: Ієрусалимов

1904 р.
РІЗДВО-БОГОРОДИЧНА ЦЕРКВА:
- Протоієреї: Ієрусалимов
- Псаломщики: Голобородько (Троїцька церква), Симонов
- Титулярні радники: Ніколаєв, Сімєонов, Столбін, Алєксєєв
- Колегіальні реєстратори: Кальницький, Мантула
- Колегіальні секретарі: Величий, Гаркуша, Писарівський
- Князі: Трубецкой
- Шляхта: Іскра, Гордієнко, Юмкевич, Гаркуша (спадковий), Приходько (спадковий), Горік, Яцута, Скіперович, Денисов, Писарівський (спадковий), Котко, Добровольський, Гуляницький
- Губернські секретарі: Грунченко, Федоров, Кальницький
- Австрійські піддані: Краус
- Купці: Супрунов
- Надвірні радники: Трипільський, Вакуленко
- Колегіальні радники: Гаркуша-Згурська
- Колегіальні секретарі: Чистяков, Козловський
- Інженери-технологи: Величковський-Горностайський
- Почесні мешканці: Андруський, Павелков (спадковий)
- Підполковники: Ходаковський
- Поштарі: Кравченко
- Учитель-інспектор трикласної міської школи, колегіальний асесор: Храбров
- Старші поштарі-контролери: Бієнко
- Наглядачі Полтавської телефонної станції: Музалевський
- Священники: Григорович
СОБОРНА ЦЕРКВА:
- Псаломщики: Гавриленко
- Диякони: Смирницький
- Шляхта: Пахомович, Гуляницький
- Телеграфісти: Мороз
- Почесні мешканці: Білоусов
- Засланий у Сибір: Крилаткін
- Священники: Тимошевський

1905 р.
РІЗДВО-БОГОРОДИЧНА ЦЕРКВА:
- Купці 2-ї гільдії: Акулов
- Почесні мешканці: Кальницький
- Псаломщики: Симонов
- Диякони: Білецький
- Шляхта: Котко, Кравченко, Мокрицький, Недашковський, Приходько (спадковий), Свириденко, Яновський
- Священники: Григорович
- Протоієреї: Ієрусалимов
- Унтер-офіцери: Забайкан
- Колегіальні секретарі: Чистяков
- Австрійські піддані: Крауз
- Купці: Малиш
- Губернські секретарі: Коновалов
- Ветеринарні лікарі: Столбін
- Колегіальні асесори: Столбін, Базкевич
- Підполковники: Приходько, Лукашевич
- Державні радники: Мокрицький
- Поштарі: Кравченко
- Поштово-телеграфні службовці: Бієнко
- Вахмістри: Деркачов, Пасіщук
- Почесні мешканці: Поповиченко, Забіла, Вишневський
- Колегіальні радники: Кушніренко
- Надвірні радники: Кирпатенко, Міняйловський
СОБОРНА ЦЕРКВА:
- Псаломщики: Гавриленко
- Шляхта: Давидовський, Таранов, Ремесников
- Почесні мешканці: Ходачинський, Забіла
- Колегіальні асесори: Карпенко
- Титулярні радники: Кулінський
- Диякони: Білецький
- Священники: Еллінський

1906 р.
СОБОРНА ЦЕРКВА:
- Шляхта: Балан, Лєнартович, Симонов, Іллічевський, Скородинський, Більський, Фрейде, Данилевський, Поповиченко, Андрієвський, Кайдан, Мехера-Мехединський, Козловський, Сенковський, Голенковський, Яхно, Ненадський, Ходолєй, Тищенко
- Диякони: Баєв
- Титулярні радники: Таранов, Величай
- Колегіальні асесори: Карпенко, Васильєв, Храбров
- Прапорщики: Мокрицький
- Губернські секретарі: Кальницький
- Священники: Еллінський
- Поштальйони поштово-телеграфної контори: Андрієвський, Бойко, Кравченко
- Вчителі: Множинський
- Капітани: Біленьков, Огранович, Кайдан
- Ветеринарні лікарі: Васильєв, Веселовський
- Запасні писарі: Шерстюк-Мороз, Романов
- Почесні мешканці: Забіла, Кальницький, Петрусенко, Кузьмин
- Поштово-телеграфні чиновники 4 розряду: Кальницький
- Колегіальні секретарі: Кальницький
- Псаломщики: Тонконог, Романенко
- Надвірні радники: Трипільський, Лібов
- Вчителі-інспектори Пирятинського 3-х класного міського училища: Храбров
- Протоієреї: Ієрусалимов
- Вчителі початкової школи: Храбров
- Залізнодорожні жандарми: Щербаков
- Державні радники: Євсевський
- Поруччики: Гербаневський
- Учителі земської школи: Костенко
- Старші унтер-офіцери: Заіка
- Унтер-офіцери: Кавсюк
- Вахмістри: Поліщук
- Купці: Малиш

1907 р.
СОБОРНА ЦЕРКВА:
- Шляхта: Троцький, Щербак, Тріус, Яхнов, Свириденко, Нельговський, Таранов, Короленко, Поповиченко, Біленаков, Писаревський (спадковий), Павелко, Тищенко, Грунченко, Симонов, Омелянов, Козловський, Степаненко, Іллічевський
- Диякони: Гавриленко, Білецький
- Купці: Малиш, Сірий, Супрунов
- Губернські секретарі: Закревський, Коновалов, Філатьєв
- Колегіальні асесори: Саксонов, Зозулевський
- Зауряд-чиновники: Никитченко
- Псаломщики: Гавриленко, Тонконог, Бурак, Базилевський
- Фельдшери: Павелко
- Священники: Еллінський, Базилевич
- Почесні мешканці: Множинський (спадковий), Забіла, Кальницький, Білоусов (спадковий), Гессе (спадковий), Петрусенко
- Наглядачі Пирятинської земської лікарні: Ященко
- Пирятинські поштово-телеграфної контори чиновники: Кравченко, Шам
- Колегіальні радники: Ксензенко
- Державні радники: Мокрицький, Зоценко
- Колегіальні секретарі: Чижевський, Ковалевський
- Канцелярські службовці: Куценко
- Титулярні радники: Величай, Міончковський
- Зауряд-прапорщики: Лимар
- Наглядачі Пирятинської поштово-телеграфної контори: Бєльський
- Поруччики: Дяков
- Австрійські піддані: Краус, Еттель

1908 р.
СОБОРНА ЦЕРКВА:
- Диякони: Гавриленко, Павелко, Григорович, Чернцов, Гербаневський, Білецький
- Канцелярські службовці: Шпурик
- Поштово-телеграфні чиновники: Кравченко
- Колегіальні асесори: Величай, Базилевський, Нечитайло, Зоценко, Олександровський
- Священники: Зубков, Кривусєв, Григорович
- Шляхта: Попов, Андрієвський, Павелко, Мокрицький, Міняйловський, Гребінка (спадковий), Свириденко, Тищенко, Поповиченко
- Ветеринарні лікарі: Васильєв
- Зауряд-чиновники: Нікітченко, Шерстюк
- Наглядачі лікарні: Ященко
- Почесні мешканці: Кузьмин (спадковий), Гречанівський
- Губернські секретарі: Грунченко
- Колегіальні реєстратори: Більський
- Псаломщики: Гордієнко, Тонконог
- Купці: Акулов
- Секретарі повітового зїзду: Случевський
- Капітани: Глібовський
- Титулярні радники: Бумаковський

1909 р.
РІЗДВО-БОГОРОДИЧНА ЦЕРКВА:
- Поштарі поштово-телеграфної контори: Василенко
- Колегіальні секретарі: Нечитайло, Сапсанов, Ревенко
- Шевроністи: Матвієнко
- Псаломщики: Тонконог, Базилевич
- Дворяни: Свириденко, Андрієвський, Головінський, Гаркуша-Згуровський, Котко
- Надвірні радники: Трипільський
- Почесні мешканці: Кузьмин (спадковий), Множинський (спадковий), Павелков (спадковий)
- Колегіальні реєстратори: Смирнов
- Капітани: Малихін
- Державні радники: Котляров
- Учитель земської школи: Кривцов
- Поштово-телеграфні чиновники: Шам, Селіванов, Андрєєв
- Особисті почесні мешканці: Ільяшевич
- Титулярні радники: Гаркуша-Згуровський
- Колегіальні радники: Гаркуша-Згуровський
- Колегіальні асесори: Нечитайло, Величай, Яковлєв
- Священники: Григорович
СОБОРНА ЦЕРКВА:
- Почесні мешканці: Забіла, Разнатовський, Сапилович
- Зауряд-чиновник: Никитченко
- Диякон: Гавриленко, Білецький
- Священник: Еллінський
- Шляхта: Васильєв, Гаркуша-Згурський, Волховська, Ілляшевич, Нельговський, Клименко, Ненадський, Боровський, Тищенко
- Колегіальні секретарі: Кальницький
- Старший унтер-офіцер: Осташенко
- Полковники: Макаренко
- Фельдшери: Овсієвський
- Майори: Ширганевський

1910 р.
РІЗДВО-БОГОРОДИЧНА ЦЕРКВА:
- Надвірні радники: Трипільська, Любава
- Державні радники: Заліський, Максимович
- Міський голова: Дубровський
- Дворяни: Тищенко, Свириденко, Горбаньов, Юскевич, Яковлєв (спадковий), Туркан-Суринович (спадковий), Пітровський, Булижкін, Сафронов, Висоцький, Борисов (спадковий)
- Колегіальні реєстратори: Юшкар, Резніченко, Самойленко, Винник
- Колегіальні асесори: Яковлєв, Нечитайло
- Титулярні радники: Космачевський, Булгаковський
- Колегіальні радники: Величай, Булдовський, Буткевич
- Губернські секретарі: Грунченко
- Поштарі поштово-телеграфної контори: Бабак
- Почесні мешканці: Білоусов, Форостовський, Петрусенко
- Поліцейські стражніки: Шепаленко
- Начальник Пирятинської тюрми: Резніченко
- Колегіальні секретарі: Болкун
- Генерали: Коптєв
- Диякони: Гавриленко
- Священники: Григорович
- Поліцейські урядники: Квітка
- Канцелярські служителі: Никитченко-Махарин, Андрійчук
- Псаломщики: Романенко
- Особисті почесні мешканці: Ілляшенко, Павелко
- Канцелярські служителі Пирятинського поліцейського управління: Пирогов
- Шевроністи: Матвієнко
- Нотаріус: Міхновський
- Пирятинської поштово-телеграфної контори почтальйони: Бабак
СОБОРНА ЦЕРКВА:
- Почесні мешканці: Павелко (спадковий), Забіла, Множинський (спадковий), Разнатовський
- Телеграфні наглядачі: Ненадський
- Псаломщики: Постніков
- Кінно-поліцейські стражники: Демедчук
- Купці: Сірий
- Шляхта: Ненадський (спадковий), Васильєв, Клименко, Степаненко, Свириденко, Фрейде
- Колегіальні асесори: Нечитайло
- Унтер-офіцери: Щербаков, Москаленко, Шуляков
- Державні радники: Мокрицький
- Колегіальні секретарі: Болкун
- Запорожські солдати: Степашко
- Старші писарі: Касьяненко

1911 р.
РІЗДВО-БОГОРОДИЧНА ЦЕРКВА:
- Шляхта: Згурський, Тищенко (спадковий), Гаркуша-Згуровський (спадковий), Міняйловський, Зевеке, Сенковський, Самойленко, Максимович, Андрієвський, Гербаневський, Василенко, Ільяшевич, Данилевський, Адамович, Котко, Губко-Максимович (спадковий)
- Колегіальні асесори: Гедронц, Червінський, Кравченко
- Купці: Фініков
- Учителі 4-класного міського училища: Дорошев, Савченко
- Прапорщики: Костянтинов
- Титулярні радники: Гаркуша-Згуровський, Булгаковський, Хоменко
- Камер-юнкери двору його Величності: Кочубай
- Зауряд-чиновники: Шерстюк
- Губернські секретарі: Грунченко, Резніченко
- Начальник Пирятинської залізничної станції: Карнекін
- Капітани: Святославський
- Спадкові мешканці: Трипільський
- Колегіальні секретарі: Чернявський
- Колегіальні радники: Симонов, Нечитайло, Гаркуша-Згурський
- Лікарі: Сандер
- Колегіальні реєстратори: Винник, Самойленко
- Почесні мешканці: Горкунович (спадковий), Дасюков, Трипільський (спадковий)
- Секретарі Пирятинського поліцейського управління: Андронов
- Канцелярські служителі: Нікітченко, Ворона, Шпурик, Натура
- Земські фельдшери: Гречановський
- Псаломщики: Тонконог
- Особисті мешканці: Дорошев
- Діловод Пирятинського військового комісаріату: Кудря
- Священники: Григорович
- Надвірні радники: Сенковський
- Полковники: Значковський
- Диякони: Гавриленко, Сокольський
- Наглядачі Пирятинської телеграфної контори: Кравченко
- Канцелярські служителі Пирятинського поліцейського управління: Заброда
- Учителі: Кривцов
- Помічник таксатора: Попов
- Управляючий ремесленною майстернею: Гессе
СОБОРНА ЦЕРКВА:
- Колегіальні реєстратори: Садовенко, Капсюк
- Колегіальні секретарі: Чернявський, Ніколаєв, Кальницький
- Почесні мешканці: Забіла, Щепанський, Климов
- Шляхта: Тищенко, Осинський, Нельговський, Губка-Максимович, Андрієвський, Бажанов, Свириденко, Щербак, Тарнавський, Тарасевич
- Унтер-офіцери: Березорудський
- Поштово-телеграфні чиновники: Розум
- Канцелярські службовці: Кудря, Шпурик
- Інженери-будівельники: Третяков, Тишков
- Зауряд-чиновники: Шерстюк
- Державні радники: Третяков, Мокрицький
- Канцелярські чиновники Пирятинського казначейства: Ворона
- Псаломщики: Мелешко
- Канцелярські служителі Пирятинського поліцейського управління: Шпурик
- Колегіальні секретарі: Чернявський
- Надвірні радники: Долгополов
- Губернські секретарі: Гриненко

1912 р.
РІЗДВО-БОГОРОДИЧНА ЦЕРКВА:
- Канцелярські чиновники: Пирогов, Острянський
- Почесні мешканці: Павелко, Сапалович, Козачинський, Петрусенко, Левитський (спадковий), Вербицький (спадковий)
- Шляхта: Івановський, Котко, Пресвітлий (спадковий), Андрущенко, Булижкін, Іваненко (Область войська Донського?), Третякович (Область войська Донського?), Губка-Максимович, Іваненко (спадковий), Волховський (спадковий), Блейм, Таранов, Санковський, Зражевський
- Надвірні радники: Нечитайло, Ільїн
- Колегіальні радники: Любава, Базилевський
- Псаломщики: Тонконог, Житецький, Калиновський
- Священники: Григорович
- Диякони: Гавриленко, Сокольський
- Колегіальні реєстратори: Матченко, Винник, Салімовський, Юшкар, Братчук
- Протоієреї: Чебанов
- Поштово-телеграфні чиновники: Бєльський, Павелко, Розум
- Канцелярські служителі Пирятинського поліцейського управління: Заброда
- Підпоручики: Василенко
- Фельдшери: Салімовський
- Земські лікарі: Базилевський
- Зауряд-чиновники: Шерстюк
- Учителі 4-х-класного Пирятинського училища: Дорошев
- Канцелярські служителі: Шпурик, Заброда, Братчук
- Губернські секретарі: Хребет, Горбань, Капсюк, Гриненко
- Підпрапорщики: Попко
- Старші телеграфісти: Леонтович
- Колегіальні секретарі: Гаркуша-Згурський, Закревський, Приймак, Кальницький
- Учителі народного училища: Приймак, Лебедєва
- Поштарі: Бабак, Василенко
СОБОРНА ЦЕРКВА:
- Псаломщики: Мелешко
- Канцелярські службовці: Бурий, Шпурик, Никитенко, Андрійчук
- Шляхта: Іваницький, Тарнавський, Баканович, Степаненко, Андрієвський, Клименко, Панов, Іваненко (спадковий), Сокологорський, Міняйловський
- Поштово-телеграфні чиновники: Розум
- Надворні радники: Нечитайло, Міончковський, Тростянський
- Підпрапорщики: Остащенко
- Колегіальні реєстратори: Винник
- Колегіальні секретарі: Кальницький
- Священники: Леонтович
- Почесні мешканці: Множинський (спадковий), Сапалович
- Купці: Малиш, Сірий

1913 р.
РІЗДВО-БОГОРОДИЧНА ЦЕРКВА:
- Шляхта: Губка-Максимович, Андрієвський, Цебров, Таранов, Самойлович (спадковий), Семковський, Тарасевич, Андрущенко, Пушков
- Поштарі: Василенко, Мустипан
- Надвірні радники: Нечитайло
- Губернські секретарі: Гриненко, Базейта
- Почесні мешканці: Забєла, Павелко (спадковий), Гречанівський (спадковий), Аршеневський, Мирович (спадковий), Бєлоусов (спадковий)
- Колегіальні реєстратори: Ворона, Салімовський (спадковий)
- Колегіальні радники: Захаренко
- Титулярні радники: Згурський
- Диякони: Сокольський
- Священники: Григорович, Литвиненко
- Псаломщики: Тонконог
- Канцелярські служителі: Архипенко, Скорина, Чабала
- Ветеринарні лікарі: Григорович
- Колегіальні секретарі: Григорович
- Землемір Пирятинської земської управи: Брацлавський
- Протоєрей: Чебанов
СОБОРНА ЦЕРКВА:
- Поштово-телеграфні чиновники: Разум
- Почесні мешканці: Яршелевський, Білоус, Павелко (спадковий), Аршеневський
- Шляхта: Івановський, Юзефович, Андрієвський
- Канцелярські службовці: Терещенко, Шпурик, Андронов
- Колегіальні секретарі: Ніколаєв, Чернявський
- Губернські секретарі: Івашкевич
- Поштарі: Мустіпанов
- Титулярні радники: Кальницький
- Колегіальні реєстратори: Розум
- Юнкери: Васько
- Техніки: Алєксєєв

1914 р.
РІЗДВО-БОГОРОДИЧНА ЦЕРКВА:
- Канцелярські служителі: Никитченко, Терещенко, Шпурик, Остапенко, Острянський, Лупейченко
- Титулярні радники: Чернявський
- Надвірні радники: Ільїн, Нечитайло
- Шляхта: Іваненко (спадковий), Юскевич (спадковий), Андрієвський, Булишкін, Іваницький, Таранов, Сенковський, Губка-Максимович, Івановський, Полешко, Кіряков, Шахмардан-Бек
- Канцелярські чиновники: Острянський
- Губернські секретарі: Хребет, Ворона, Іваницький, Балл, Гунченко
- Диякони: Сокольський
- Священники: Григорович
- Колегіальні радники: Зевеке, Тростянський
- Колегіальні реєстратори: Павелко
- Директор Пирятинської чоловічої гімназії: Тростянський
- Поліцейські чиновники: Крамний
- Почесні мешканці: Коваленко (спадковий), Сотник, Забєла (спадковий), Трипільський, Баранець (спадковий), Мамченко (спадковий), Кузьменко
- повітові лікарі: Гуковський
- Псаломщики: Тонконог
- Державні радники: Сенькевич, Волховський
- Ревізори руху залізних доріг: Вахлаченко
- Купці: Малишев
- Учителі початкового училища: Постникив, Федосенко
- Запасні учителі: Кривцов
- Протоієреї: Чебанов
- Учителі: Лисенко
- Фармацевти: Інкін
СОБОРНА ЦЕРКВА:
- Шляхта: Степаненко, Гуковський, Крицький, Терешкевич, Гебідовський (м. Варшава), Бакалович, Губка-Максимович, Волховенко, Крицький
- Почесні мешканці: Забіла (спадковий), Гречанівський (спадковий), Кузьмин (спадковий)
- Губернські секретарі: Садовенко, Віннік, Шихуцький, Старостенко
- Колежський регістратор: Ворона
- Поштово-телеграфної контори чиновник: Никитченко
- Канцелярський службовець Пирятинського поліцейського управління: Терещенко
- Земські фельдшери: Чернишев
- Учителі: Петровський

1915 р.
РІЗДВО-БОГОРОДИЧНА ЦЕРКВА:
- Канцелярські службовці: Терещенко, Острянський, Заброда
- Титулярні радники: Юзефович, Іванов
- Колегіальні асесори: Лещенко, Кукловський, Захаренко
- Державні радники: Волховський
- Колегіальні радники: Зевеке, Лібов
- Народні вчителі: Герасименко
- Колегіальні реєстратори: Воронін, Банников, Швецьов, Лупейченко
- Почесні мешканці: Павелко (спадковий), Горинович (спадковий), Чубов (спадковий), Кузьмин (спадковий), Манжевський (спадковий)
- Губернські секретарі: Доронін, Ворона
- Шляхта: Губка-Максимович, Андрієвський, Юскевич, Котко, Іваненко, Сенковський, Булишкін
- Купці: Дмитров
- Колегіальні секретарі: Грищенко, Хребет
- Поштарі: Ланчинський
- Псаломщики: Голобородько (Троїцька церква)
- Кандидати на класну посаду: Бурий
- Диякони: Сокольський
- Священники: Григорович, Гавриленко
- Полковники: Хоменко
- Учителі: Міняйловський
- Учителі вищого навчального Пирятинського училища: Дороошев
- Поштово-телеграфні чиновники: Пшик
СОБОРНА ЦЕРКВА:
- Зауряд-чиновники: Нікітченко
- Почесні мешканці: Множинський (спадковий), Чубов (спадковий), Забіла (спадковий)
- Колегіальні асесори: Кулик
- Лікарські ученики: Лісагор
- Шляхта: Прима, Міняйловський, Сенькевич, Клименко
- Колегіальні реєстратори: Розум, Грибенник
- Священники: Еллінський
- Канцелярські службовці: Кудря
- Колегіальні секретарі: Ніколаєв
- Губернські секретарі: Ворона, Щокін
- Поштарі: Масленко, Кузьменко
- Унтер-офіцери: Березорудський
- Поштово-телеграфні чиновники: Ланчинський

1916 р.
РІЗДВО-БОГОРОДИЧНА ЦЕРКВА:
- Почесні мешканці: Кузьмин (спадковий), Манжевський (спадковий), Павелко, Горинович (спадковий), Забіла (спадковий), Клименко
- Священники: Гавриленко, Григорович, Базтлевич
- Державні радники: Новицький, Ламберт, Лев, Курчинський, Скрабанський
- Титулярні радники: Черняшевський, Пилипейко
- Колегіальні секретарі: Хребет
- Поліцейські чиновники: Потурнак
- Шляхта: Осуховський, Добровольський, Годлевський, Міняйловський, Таранов, Андрієвський, Юскевич, Крохін, Ненадський, Котко, Корчинський
- Канцелярські служителі: Шпурик, Скорина, Ветушка, Кікто, Гребінь
- Колегіальні радники: Корчинський
- Капітани: Лісовський
- Пирятинський міський голова: Острянський
- Колегіальні реєстратори: Білицький, Дорошенко, Лупейченко, Самійловський, Бокитько
- Прапорщики: Карамишев, Малімонов, Божко, Бережний
- Диякони: Тонконог, Соколовський
- Поштарі: Кікто
- Псаломщики: Димара
- Підпрапорщики: Гладкий
- Колегіальні асесори: Трясунов
- Лікарі: Цагерийшвілі
- Фельдшери: Єрьоменко
- Старші унтер-офіцери: Демченко
- Колегіальні служителі: Натура
- Учені агрономи: Автутов, Аноколов
- Інженери-будівельники: Робс
- Інженери шляхів з'єднання: Кореневський
- Поштово-телеграфні чиновники: Ланчинський
- Зауряд-чиновники: Цапко, Зачепино
- Викладачі: Лещукевич, Полонський
- Фельдфебелі: Панченко
- Надвірні радники: Зубковський
- Біженці Галичанин: Палкуш
- Епідемічні фельдшери: Шапран
- Купці: Кузнецов
- Цигани: Беличенко
- Військово-полонені Австрійці: Муровець
- Ротмістри: Язиков
- Військово-полонені: Грусса
- Викладачі Пирятинської гімназії: Лисенко
- Вихователі дитячого приюту: Іванюта
- Судові слідчі 1-ї дільниці: Скрабанський
- Мирові судді: Волховський
- Викладачі Пирятинського вищого навчального училища: Дорошев
- Викладачі народного училища: Лимаренко
- Викладачі Полтавської духовної семінарії: Новицький
СОБОРНА ЦЕРКВА:
- Почесні мешканці: Павелко (спадковий), Гречанівський, Кузьмин (спадковий)
- Титулярні радники: Гаркуша-Згурський, Васильєв
- Шляхта: Осинський, Білов, Симонов, Балкун, Сенковський
- Псаломщики: Теодорович
- Канцелярські чиновники: Скорина
- Священники: Гороповський
- Колегіальні асесори: Кулик
- Колегіальні реєстратори: Садовенко
- Колегіальні секретарі: Кальницький, Ігнатьєв, Рутковський
- Купці: Зюзін
- Сестра милосердя: Рутковська

1917 р.
РІЗДВО-БОГОРОДИЧНА ЦЕРКВА:
- Священники: Базилевич, Григорович
- Диякони: Сокольський, Тонконог
- Шляхта: Яцинський
- Пирятинський міський голова: Острянський
- Прапорщики: Суханов
- Наглядачі Пирятинської лікарні: Приходько
- Почесні мешканці: Гоппе (спадковий), Горинович (спадковий), Трипільський (спадковий)
- Протоієреї: Чебанов
- Канцелярські службовці: Натура, Заброда
СОБОРНА ЦЕРКВА:
- Поштово-телеграфні чиновники: Дзеженко
- Поштарі: Гребінь
- Вчителі: Савченко
- Шляхта: Баканович, Гебдовський, Попов, Нельговський
- Письмоводітєлі Пирятинської чоловічої гімназії: Доронін
- Повітові агрономи: Лещенко
- Помічники класного наставника: Орловський
- Начальники поштово-телеграфного відділення: Розум
- Поручики: Біленьков
- Австрійські піддані: Гоппе
- Колегіальні секретарі: Савченко
- Інспектор Гельмязівського вищого початкового училища: Савченко
- Почесні мешканці: Гречанівський
- Біженці із австро-венгрії: Кінаш, Рабіч, Рошко, Форос, Маке, Вако
- Санітари: Тищенко
- Австро-піддані: Власак, Гендук, Гендук, Людвіг, Флатшер
- Псаломщики: Теодорович

1918 р.
РІЗДВО-БОГОРОДИЧНА ЦЕРКВА:
- Колегіальні асесори: Бахсамаджиєв, Саксонов
- Священники: Базилевич
- Диякони: Тонконог, Сокольський
- Вчителі Успенської школи: Матяш
- Земські фельдшери: Щепанський
- Вчителі земської школи: Гербін
- Вчителі Пирятинського вищого навчального училища: Дорошев
- Судді: Пейко
- Бухгалтери союзу користувацьких суспільств: Швирєв
- Купці: Малиш
- Поштово-телеграфні чиновники: Грибенюк, Никитенко, Гаврик
- Вчителі: Постников, Загребельний, Пісчанський, Жирко
- Підпоруччики: Лєбєдєв
- Земські службовці: Прокопенко
- Гімназисти: Клименко
- Інженери-будівельники: Левановський
- Лікарі: Яковлєв
- Інструктори по кооперації Пирятинського земства: Левченко
- Залізно-дорожні майстри: Князьов
- Титулярні радники: Скробанський
- Повітові лікарі: Нейман
- Викладачі Пирятинської чоловічої гімназії: Множинський
- Лікарі: Тверипина
- Колегіальні реєстратори: Потьомкін
- Шляхта: Шеміот-Полочанський, Яцинський, Котов-Коношенко, Саранча
- Почесні мешканці: Павелков, Баранець (спадковий)
- Інструктори школи: Ворона
- Аптекарські помічники: Стрімович, Скочак
- Надвірні радники: Кальницький
- Державні радники: Лукянович
- Поштові чиновники: Чучман
- Протоієреї: Чебанов
- Персидські піддані: Осипа
- Фельдшери: Бондаренко
Востаннє редагувалось 31 серпня 2023, 13:00 користувачем Юрій123, всього редагувалось 1 раз.
с. Кейбалівка, с. Мітченки: Мізько, Сергієнко.
м. Пирятин: Черниш, Любимий, Любимов, Мізько, Ковейна.
с. Сасинівка: Шевченко, Дубина, Дубінін, Мізько.
с. Ковалівка: Черниш, Сербін.
с. Пирогів: Бичок.
с. Красненьке: Лабунський.
с. Рахни-Лісові: Пірус.
с. Біловоди, с. Журавка: Андра, Кваша, Грек, Удовенко, Вдовенко, Кочура, Шевченко.
хут. Семенівка, хут. Богомазове: Андра, Грек.
Аватар користувача
Юрій123
Повідомлень: 83
З нами з: 24 листопада 2022, 21:21
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 26 разів
Подякували: 50 разів

Re: ПИРЯТИН, місто, Пирятинський р-н, Полтавська область

Повідомлення Юрій123 »

Деякі посади і звання мешканців м. Пирятина по прізвищам, які знайдені в метричних книгах:

1909 р. (опрацьовано метрики народження)
Поштарі поштово-телеграфної контори: Василенко
Колегіальні секретарі: Нечитайло, Сапсанов, Ревенко
Шевроністи: Матвієнко
Псаломщики: Тонконог, Базилевич
Дворяни: Свириденко, Андрієвський, Головінський, Гаркуша-Згуровський, Котко
Надвірні радники: Трипільський
Почесні мешканці: Кузьмин (спадковий), Множинський (спадковий), Павелков (спадковий)
Колегіальні реєстратори: Смирнов
Капітани: Малихін
Державні радники: Котляров
Учитель земської школи: Кривцов
Поштово-телеграфні чиновники: Шам, Селіванов, Андрєєв
Особисті почесні мешканці: Ільяшевич
Титулярні радники: Гаркуша-Згуровський
Колегіальні радники: Гаркуша-Згуровський
Колегіальні асесори: Нечитайло, Величай, Яковлєв
Священники: Григорович

1910 р. (опрацьовано метрики народження)
Надвірні радники: Трипільська, Любава
Державні радники: Заліський, Максимович
Міський голова: Дубровський
Дворяни: Тищенко, Свириденко, Горбаньов, Юскевич, Яковлєв (спадковий), Туркан-Суринович (спадковий), Пітровський, Булижкін, Сафронов, Висоцький, Борисов (спадковий)
Колегіальні реєстратори: Юшкар, Резніченко, Самойленко, Винник
Колегіальні асесори: Яковлєв, Нечитайло
Титулярні радники: Космачевський, Булгаковський
Колегіальні радники: Величай, Булдовський, Буткевич
Губернські секретарі: Грунченко
Поштарі поштово-телеграфної контори: Бабак
Почесні мешканці: Білоусов, Форостовський, Петрусенко
Поліцейські стражніки: Шепаленко
Начальник Пирятинської тюрми: Резніченко
Колегіальні секретарі: Болкун
Генерали: Коптєв
Диякони: Гавриленко
Священники: Григорович
Поліцейські урядники: Квітка
Канцелярські служителі: Никитченко-Махарин, Андрійчук
Псаломщики: Романенко
Особисті почесні мешканці: Ілляшенко, Павелко
Канцелярські служителі Пирятинського поліцейського управління: Пирогов
Шевроністи: Матвієнко
Нотаріус: Міхновський
Пирятинської поштово-телеграфної контори почтальйони: Бабак

1911 р.
Шляхта: Згурський, Тищенко (спадковий), Гаркуша-Згуровський (спадковий), Міняйловський, Зевеке, Сенковський, Самойленко, Максимович, Андрієвський, Гербаневський, Василенко, Ільяшевич, Данилевський, Адамович, Котко, Губко-Максимович (спадковий)
Колегіальні асесори: Гедронц, Червінський, Кравченко
Купці: Фініков
Учителі 4-класного міського училища: Дорошев, Савченко
Прапорщики: Костянтинов
Титулярні радники: Гаркуша-Згуровський, Булгаковський, Хоменко
Камер-юнкери двору його Величності: Кочубай
Зауряд-чиновники: Шерстюк
Губернські секретарі: Грунченко, Резніченко
Начальник Пирятинської залізничної станції: Карнекін
Капітани: Святославський
Спадкові мешканці: Трипільський
Колегіальні секретарі: Чернявський
Колегіальні радники: Симонов, Нечитайло, Гаркуша-Згурський
Лікарі: Сандер
Колегіальні реєстратори: Винник, Самойленко
Почесні мешканці: Горкунович (спадковий), Дасюков, Трипільський (спадковий)
Секретарі Пирятинського поліцейського управління: Андронов
Канцелярські служителі: Нікітченко, Ворона, Шпурик, Натура
Земські фельдшери: Гречановський
Псаломщики: Тонконог
Особисті мешканці: Дорошев
Діловод Пирятинського військового комісаріату: Кудря
Священники: Григорович
Надвірні радники: Сенковський
Полковники: Значковський
Диякони: Гавриленко, Сокольський
Наглядачі Пирятинської телеграфної контори: Кравченко
Канцелярські служителі Пирятинського поліцейського управління: Заброда
Учителі: Кривцов
Помічник таксатора: Попов
Управляючий ремесленною майстернею: Гессе

1912 р.
Канцелярські чиновники: Пирогов, Острянський
Почесні мешканці: Павелко, Сапалович, Козачинський, Петрусенко, Левитський (спадковий), Вербицький (спадковий)
Шляхта: Івановський, Котко, Пресвітлий (спадковий), Андрущенко, Булижкін, Іваненко (Область войська Донського?), Третякович (Область войська Донського?), Губка-Максимович, Іваненко (спадковий), Волховський (спадковий), Блейм, Таранов, Санковський, Зражевський
Надвірні радники: Нечитайло, Ільїн
Колегіальні радники: Любава, Базилевський
Псаломщики: Тонконог, Житецький, Калиновський
Священники: Григорович
Диякони: Гавриленко, Сокольський
Колегіальні реєстратори: Матченко, Винник, Салімовський, Юшкар, Братчук
Протоієреї: Чебанов
Поштово-телеграфні чиновники: Бєльський, Павелко, Розум
Канцелярські служителі Пирятинського поліцейського управління: Заброда
Підпоручики: Василенко
Фельдшери: Салімовський
Земські лікарі: Базилевський
Зауряд-чиновники: Шерстюк
Учителі 4-х-класного Пирятинського училища: Дорошев
Канцелярські служителі: Шпурик, Заброда, Братчук
Губернські секретарі: Хребет, Горбань, Капсюк, Гриненко
Підпрапорщики: Попко
Старші телеграфісти: Леонтович
Колегіальні секретарі: Гаркуша-Згурський, Закревський, Приймак, Кальницький
Учителі народного училища: Приймак, Лебедєва
Поштарі: Бабак, Василенко

1913 р.
Шляхта: Губка-Максимович, Андрієвський, Цебров, Таранов, Самойлович (спадковий), Семковський, Тарасевич, Андрущенко, Пушков
Поштарі: Василенко, Мустипан
Надвірні радники: Нечитайло
Губернські секретарі: Гриненко, Базейта
Почесні мешканці: Забєла, Павелко (спадковий), Гречанівський (спадковий), Аршеневський, Мирович (спадковий), Бєлоусов (спадковий)
Колегіальні реєстратори: Ворона, Салімовський (спадковий)
Колегіальні радники: Захаренко
Титулярні радники: Згурський
Диякони: Сокольський
Священники: Григорович, Литвиненко
Псаломщики: Тонконог
Канцелярські служителі: Архипенко, Скорина, Чабала
Ветеринарні лікарі: Григорович
Колегіальні секретарі: Григорович
Землемір Пирятинської земської управи: Брацлавський
Протоєрей: Чебанов
Востаннє редагувалось 17 липня 2023, 09:22 користувачем Юрій123, всього редагувалось 1 раз.
с. Кейбалівка, с. Мітченки: Мізько, Сергієнко.
м. Пирятин: Черниш, Любимий, Любимов, Мізько, Ковейна.
с. Сасинівка: Шевченко, Дубина, Дубінін, Мізько.
с. Ковалівка: Черниш, Сербін.
с. Пирогів: Бичок.
с. Красненьке: Лабунський.
с. Рахни-Лісові: Пірус.
с. Біловоди, с. Журавка: Андра, Кваша, Грек, Удовенко, Вдовенко, Кочура, Шевченко.
хут. Семенівка, хут. Богомазове: Андра, Грек.
Аватар користувача
Юрій123
Повідомлень: 83
З нами з: 24 листопада 2022, 21:21
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 26 разів
Подякували: 50 разів

Re: ПИРЯТИН, місто, Пирятинський р-н, Полтавська область

Повідомлення Юрій123 »

Деякі посади і звання мешканців м. Пирятина по прізвищам, які знайдені в метричних книгах:

1916 р.
Почесні мешканці: Кузьмин (спадковий), Манжевський (спадковий), Павелко, Горинович (спадковий), Забіла (спадковий), Клименко
Священники: Гавриленко, Григорович, Базтлевич
Державні радники: Новицький, Ламберт, Лев, Курчинський, Скрабанський
Титулярні радники: Черняшевський, Пилипейко
Колегіальні секретарі: Хребет
Поліцейські чиновники: Потурнак
Шляхта: Осуховський, Добровольський, Годлевський, Міняйловський, Таранов, Андрієвський, Юскевич, Крохін, Ненадський, Котко, Корчинський
Канцелярські служителі: Шпурик, Скорина, Ветушка, Кікто, Гребінь
Колегіальні радники: Корчинський
Капітани: Лісовський
Пирятинський міський голова: Острянський
Колегіальні реєстратори: Білицький, Дорошенко, Лупейченко, Самійловський, Бокитько
Прапорщики: Карамишев, Малімонов, Божко, Бережний
Диякони: Тонконог, Соколовський
Поштарі: Кікто
Псаломщики: Димара
Підпрапорщики: Гладкий
Колегіальні асесори: Трясунов
Лікарі: Цагерийшвілі
Фельдшери: Єрьоменко
Старші унтер-офіцери: Демченко
Колегіальні служителі: Натура
Учені агрономи: Автутов, Аноколов
Інженери-будівельники: Робс
Інженери шляхів з'єднання: Кореневський
Поштово-телеграфні чиновники: Ланчинський
Зауряд-чиновники: Цапко, Зачепино
Викладачі: Лещукевич, Полонський
Фельдфебелі: Панченко
Надвірні радники: Зубковський
Біженці Галичанин: Палкуш
Епідемічні фельдшери: Шапран
Купці: Кузнецов
Цигани: Беличенко
Військово-полонені Австрійці: Муровець
Ротмістри: Язиков
Військово-полонені: Грусса
Викладачі Пирятинської гімназії: Лисенко
Вихователі дитячого приюту: Іванюта
Судові слідчі 1-ї дільниці: Скрабанський
Мирові судді: Волховський
Викладачі Пирятинського вищого навчального училища: Дорошев
Викладачі народного училища: Лимаренко
Викладачі Полтавської духовної семінарії: Новицький
с. Кейбалівка, с. Мітченки: Мізько, Сергієнко.
м. Пирятин: Черниш, Любимий, Любимов, Мізько, Ковейна.
с. Сасинівка: Шевченко, Дубина, Дубінін, Мізько.
с. Ковалівка: Черниш, Сербін.
с. Пирогів: Бичок.
с. Красненьке: Лабунський.
с. Рахни-Лісові: Пірус.
с. Біловоди, с. Журавка: Андра, Кваша, Грек, Удовенко, Вдовенко, Кочура, Шевченко.
хут. Семенівка, хут. Богомазове: Андра, Грек.
Аватар користувача
Юрій123
Повідомлень: 83
З нами з: 24 листопада 2022, 21:21
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 26 разів
Подякували: 50 разів

Re: ПИРЯТИН, місто, Пирятинський р-н, Полтавська область

Повідомлення Юрій123 »

Деякі посади і звання мешканців м. Пирятина по прізвищам, які знайдені в метричних книгах:

1914 р.
Канцелярські служителі: Никитченко, Терещенко, Шпурик, Остапенко, Острянський, Лупейченко
Титулярні радники: Чернявський
Надвірні радники: Ільїн, Нечитайло
Шляхта: Іваненко (спадковий), Юскевич (спадковий), Андрієвський, Булишкін, Іваницький, Таранов, Сенковський, Губка-Максимович, Івановський, Полешко, Кіряков, Шахмардан-Бек
Канцелярські чиновники: Острянський
Губернські секретарі: Хребет, Ворона, Іваницький, Балл, Гунченко
Диякони: Сокольський
Священники: Григорович
Колегіальні радники: Зевеке, Тростянський
Колегіальні реєстратори: Павелко
Директор Пирятинської чоловічої гімназії: Тростянський
Поліцейські чиновники: Крамний
Почесні мешканці: Коваленко (спадковий), Сотник, Забєла (спадковий), Трипільський, Баранець (спадковий), Мамченко (спадковий), Кузьменко
повітові лікарі: Гуковський
Псаломщики: Тонконог
Державні радники: Сенькевич, Волховський
Ревізори руху залізних доріг: Вахлаченко
Купці: Малишев
Учителі початкового училища: Постникив, Федосенко
Запасні учителі: Кривцов
Протоієреї: Чебанов
Учителі: Лисенко
Фармацевти: Інкін

1917 р.
Священники: Базилевич, Григорович
Диякони: Сокольський, Тонконог
Шляхта: Яцинський
Пирятинський міський голова: Острянський
Прапорщики: Суханов
Наглядачі Пирятинської лікарні: Приходько
Почесні мешканці: Гоппе (спадковий), Горинович (спадковий), Трипільський (спадковий)
Протоієреї: Чебанов
Канцелярські службовці: Натура, Заброда
с. Кейбалівка, с. Мітченки: Мізько, Сергієнко.
м. Пирятин: Черниш, Любимий, Любимов, Мізько, Ковейна.
с. Сасинівка: Шевченко, Дубина, Дубінін, Мізько.
с. Ковалівка: Черниш, Сербін.
с. Пирогів: Бичок.
с. Красненьке: Лабунський.
с. Рахни-Лісові: Пірус.
с. Біловоди, с. Журавка: Андра, Кваша, Грек, Удовенко, Вдовенко, Кочура, Шевченко.
хут. Семенівка, хут. Богомазове: Андра, Грек.
Аватар користувача
Юрій123
Повідомлень: 83
З нами з: 24 листопада 2022, 21:21
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 26 разів
Подякували: 50 разів

Re: ПИРЯТИН, місто, Пирятинський р-н, Полтавська область

Повідомлення Юрій123 »

Деякі посади і звання мешканців м. Пирятина по прізвищам, які знайдені в метричних книгах:

1915 р.
Канцелярські службовці: Терещенко, Острянський, Заброда
Титулярні радники: Юзефович, Іванов
Колегіальні асесори: Лещенко, Кукловський, Захаренко
Державні радники: Волховський
Колегіальні радники: Зевеке, Лібов
Народні вчителі: Герасименко
Колегіальні реєстратори: Воронін, Банников, Швецьов, Лупейченко
Почесні мешканці: Павелко (спадковий), Горинович (спадковий), Чубов (спадковий), Кузьмин (спадковий), Манжевський (спадковий)
Губернські секретарі: Доронін, Ворона
Шляхта: Губка-Максимович, Андрієвський, Юскевич, Котко, Іваненко, Сенковський, Булишкін
Купці: Дмитров
Колегіальні секретарі: Грищенко, Хребет
Поштарі: Ланчинський
Псаломщики: Голобородько (Троїцька церква)
Кандидати на класну посаду: Бурий
Диякони: Сокольський
Священники: Григорович, Гавриленко
Полковники: Хоменко
Учителі: Міняйловський
Учителі вищого навчального Пирятинського училища: Дороошев
Поштово-телеграфні чиновники: Пшик
с. Кейбалівка, с. Мітченки: Мізько, Сергієнко.
м. Пирятин: Черниш, Любимий, Любимов, Мізько, Ковейна.
с. Сасинівка: Шевченко, Дубина, Дубінін, Мізько.
с. Ковалівка: Черниш, Сербін.
с. Пирогів: Бичок.
с. Красненьке: Лабунський.
с. Рахни-Лісові: Пірус.
с. Біловоди, с. Журавка: Андра, Кваша, Грек, Удовенко, Вдовенко, Кочура, Шевченко.
хут. Семенівка, хут. Богомазове: Андра, Грек.
Відповісти

Повернутись до “Літера П”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 20 гостей