Піща, село, Шацький р-н, Волинської обл, Україна

Відповісти

У цьому селі/Цим селом/Це село

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим селом
1
100%
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 1

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Піща, село, Шацький р-н, Волинської обл, Україна

Повідомлення АннА »

Пі́ща — село в Україні, в Шацькому районі Волинської області.
Село розташоване на лівому березі річки Копаївки, правої притоки Західного Бугу.
Історія
У 1906 році село Пульменської волості Володимир-Волинського повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 118 верст, від волості 13. Дворів 595, мешканців 1701.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Піща, село, Шацький р-н, Волинської обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Піща, Любомльський район, Волинська область
Піща — село, центр сільської Ради. Розташована за 47 км на північний захід від районного центру і залізничної станції Любомль, на автошляху Любомль — Брест, поблизу озера Сільського. Населення — 1497 чоловік. Піщанській сільській Раді підпорядковані села Затишшя, Кам’янка і Острів’я.

Перша згадка про Піщу зустрічається в історичних документах кінця XVIII століття. Село входило тоді до складу Пульмовського маєтку Володимир-Волинського повіту і належало землевласнику Гутовському. В 1798 році тут налічувалося 70 дворів і 501 житель.

Переважну більшість населення Піщі становили селяни-кріпаки. В першій половині XIX століття основною формою їх експлуатації була панщина, яка доходила до 3—4 днів на тиждень. У 30—40-х роках щорічна сума прибутку поміщика Гутовського від експлуатації піщанських селян становила 842 крб. Визискувала селян-кріпаків і місцева церква, яка мала понад 95 десятин землі. Для обробітку цих земельних володінь та на інших господарських роботах церковний причт широко використовував працю селян. У 1860 році в Піщі налічувалося 96 селянських дворів і 771 житель.

Внаслідок реформи 1861 року селяни Піщі здобули особисту волю, проте соціальне становище їх залишилося тяжким. Згідно з уставною грамотою їм було виділено 1482 десятини земельних угідь, за які вони мали сплатити великий викуп. Щорічна сума викупних платежів дорівнювала 2450 крб., що було непосильним для селян. Поміщик Гутовський залишив собі кращі землі, а селянам виділив найгірші. «Землі у нас… болота, пісок»,— скаржилися селяни. Пан позбавив їх права ловити рибу в місцевих озерах, користуватися лісом. Дуже терпіли селяни також від черезсмужжя.
Грабіжницькі наслідки реформи 1861 року та свавілля феодала Гутовського привели селян Піщі до повного розорення. Охоплені великим незадоволенням, вони рішуче відмовилися визнати уставну грамоту і сплачувати передбачені нею викупні платежі. 23 березня 1863 року на сільському сході в присутності мирового посередника і пристава селяни заявили, що ніяких грошей вони не платитимуть, працювати на пана не будуть, і вимагали безплатної передачі їм землі. За наказом пристава 4 найактивніших селян було ув’язнено. У відповідь на це селяни всією громадою увірвалися в будинок волосної канцелярії і звільнили заарештованих.

Однією з поширених форм боротьби селян проти землевласника було підпалювання його лісів, будівель, сіна та іншого майна. У 1863 році в лісах Гутовського сталося чотири пожежі, які завдали йому збитків на 300 крб. Групу піщанських селян, звинувачених у підпалах, було засуджено до штрафу.

Масовий протест селян Піщі навесні 1863 року був складовою частиною великого селянського руху, який охопив усю країну. Вони відразу зрозуміли грабіжницький характер реформи 1861 року і повели проти неї рішучу боротьбу.

Налякані виступами селян, царські власті змушені були з 1 вересня 1863 року перевести селян Правобережної України, Білорусії і Литви на обов’язковий викуп. Через неспроможність селян Піщі сплатити викупну суму її двічі скорочували, і згідно з викупним актом від 17 листопада 1863 року вартість всієї викупної землі становила 9034 крб. 30 коп. Цю суму селяни мали сплатити протягом 49 років.

Боротьба селян не припинялася і в наступні роки. В зв’язку з тим, що Гутовський зволікав з переведенням селян на викуп і чинив їм різні утиски, жителі Піщі у 1868 році надіслали на нього нову скаргу київському, подільському і волинському генерал-губернатору. У цій скарзі селяни писали, що поміщик самовільно захоплює їх орні землі, накладає на них штрафи та чинить інші насильства. Такі ж скарги були надіслані на Гутовського селянами сусідніх сіл Острів’я і Затишшя. Проте царські власті стали на бік поміщика і розправилися з селянами. Всі вимоги селян були відкинуті і кілька з них заарештовані.

Отже, в пореформений період становище селян Піщі залишалося тяжким. їх нещадно експлуатував поміщик, якому належало 2900 десятин землі. Він з найменшого приводу накладав на селян штрафи (за куріння біля будинку, за потраву та інше), забороняв їм користуватися пасовищами, лісовими угіддями, наказував стріляти в селянську худобу, якщо вона випадково потрапляла на його землю.

Розвиток капіталістичних відносин зумовив великі зміни в поміщицькому господарстві і методах експлуатації селян. Поміщик Гутовський побудував у Піщі винокурний завод, який виробляв продукції на 17 тис. крб. на рік. На річці Копаївці ним було споруджено водяний млин. Все це сприяло дальшому збагаченню поміщика. Як і скрізь, у Піщі продовжувала зростати класова диференціація селянства, яка посилилася внаслідок проведення столипінської аграрної реформи. З маси селян виділилася купка куркулів, що експлуатувала бідняків і наймитів. Одночасно зменшилася питома вага середняцьких господарств та зросли злидні і зубожіння селянської бідноти.

Революційні події 1905 року справили вплив на селян Піщі. У 1907 році, озброївшись кілками і косами, вони виступили проти Гутовського. Наляканий поміщик утік з свого маєтку.

Боротьба селян Піщі тривала. У 1912 році Гутовський, незважаючи на протест селян, почав будувати канал через селянські землі, щоб з’єднати урочище Ладанку з озером Острів’янським. Обурившись свавіллям поміщика, селяни засипали виритий за його наказом канал. Уряд став на захист поміщика. Але перша спроба заарештувати «винуватців» дістала відсіч селян. «Беріть усіх, усі закопували»,— говорили вони. В ніч на 16 травня 1913 року до села прибув загін стражників у складі 34 чоловік на чолі з офіцером і приставом. О третій годині ночі почалися арешти. Дізнавшись про це, на вулицях села зібралося близько тисячі селян, озброєних кілками. Вони визволили заарештованих і вигнали геть стражників. Для придушення виступу селян у Піщу прибув віце-губернатор. Почалися нові арешти, було засуджено 14 селян. Однак власті змушені були піти на поступки. Поміщик зобов’язався відшкодувати збитки, завдані селянам у зв’язку з будівництвом каналу. У 1912 році кількість населення Піщі становила 1644 чоловіка.

Тяжке матеріальне становище і політичне безправ’я зумовлювали майже суцільну неписьменність селян. Лише у 1912 році в Піщі було відкрито однокласне сільське училище. Але його відвідували переважно діти заможних батьків, а діти бідноти залишалися поза ним. У 1912 році з 165 чоловік, що брали участь у селянському сході, тільки 6 змогли поставити свій підпис під його рішенням, решта не знала грамоти.

З початком першої світової війни становище населення Піщі дедалі погіршилося. Частину жителів мобілізували до армії. Зросли повинності й податковий тягар. У 1914 році селяни Піщі сплатили податків на суму понад 1900 крб. і відпрацювали на шляхових та будівельних роботах 866 людино-днів з кіньми та 1916 людино-днів без коней. Це спричинилося до дальшого занепаду селянських господарств. Вже на початку 1915 року в селі налічувалося 46 господарств, неспроможних сплачувати податки.

З наближенням фронту у Піщі почалася евакуація населення. Частина його виїхала в глиб країни, а більшість опинилася в сусідньому селі Острів’ї, розташованому осторонь шосейного шляху. В липні 1915 року село захопили австро-німецькі війська. Окупанти спалили винокурний завод і багато селянських хат, реквізували худобу, примушували селян працювати на будівництві військових споруд та виконувати різні господарські роботи. На початку 1919 року Піщу захопили білополяки.

Незважаючи на окупаційний режим, трудящі села швидко дізналися про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Частина жителів села, евакуйована до східних районів країни, взяла активну участь у боротьбі за Радянську владу, героїчно билася проти ворогів на фронтах громадянської війни. Так, А. С. Ковальчук був бійцем легендарної Чапаєвської дивізії.

В середині серпня 1920 року Червона Армія визволила Піщу. Тут було встановлено Радянську владу і створено ревком. Його очолив Г. М. Максимук, а секретарем став Д. Г. Курчак. Проте у вересні Піщу знову окупували білополяки, які перебували тут до вересня 1939 року. Село увійшло до складу Пулемецької гміни Любомльського повіту. В 1921 році тут налічувалося 75 дворів і 626 жителів. Крім того, у фільварку було 9 будинків і проживало 62 чоловіка.

Тяжкими були роки польського панування. До села знову повернувся поміщик Гутовський, який продовжував визискувати селян. Його володіння становили 4516 га, в т. ч. 396 га найродючішої орної землі. А тим часом майже половина селянських господарств Пулемецької гміни мала землі менше 5 га на двір. Причому це були переважно малородючі грунти.

Рік у рік зростало безземелля та малоземелля селян Піщі. Намагаючись знайти вихід з такого становища, власті у 1929 році провели в селі парцеляцію земель державного маєтку та наділення ними селян. Це були непридатні землі, але за кожний гектар щорічно стягувалася плата у розмірі 7,63 злотого. Селяни відмовлялися від цих ділянок або вимагали звільнити їх від податку.

Одним із засобів жорстокого гноблення селян за часів панської Польщі був податковий гніт. Селянам доводилося сплачувати кілька десятків різних податків і поборів. Крім поземельного податку, з них стягували податок на «самоврядування», маєтковий, зрівняльний, оподатковувалася кожна голова худоби, кожне плодоносне дерево.

Селяни сплачували також численні мита: за в’їзд до міста, користування мостом, за одержання того чи іншого свідоцтва, за право забивати худобу. Важким тягарем лягали на плечі трудящих різні штрафи, шляхова повинність та інші примусові роботи. Все це вкрай розоряло селянські господарства, і багатьом з них бракувало коштів для сплати всіх платежів.

У 1928 році в Піщі польський лісоторговець побудував невеликий лісопильний завод, де працювало близько 40 найманих робітників. Проте він не міг забезпечити роботою всіх безробітних, і тому чимало піщанських селян шукали кращої долі в Польщі, а кілька чоловік навіть вирушили до Америки.

Складовою частиною колоніальної політики польських властей був жорстокий національний гніт. Окупанти оголосили польську мову державною, всі адміністративні посади займали переважно поляки. У трикласній сільській школі всупереч волі населення навчання здійснювалося польською мовою і всі три вчителі були поляки.

Трудове селянство не мирилося з своїм поневоленим становищем і боролося за соціальне і національне визволення. Селяни відмовлялися сплачувати податки, бойкотували так звані вибори до органів влади. У 1927 році на заклик польських і західноукраїнських комуністів більше половини виборців Піщі не взяли участі у виборах до гмінних сеймиків.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Піща, село, Шацький р-н, Волинської обл, Україна

Повідомлення АннА »

Частина ІІ
Цього ж року у селі Острів’ї було створено осередок Комуністичної партії Західної Білорусії, який підпорядковувався Влодавському підпільному райкому КПЗБ. Партосередок підтримував зв’язки з Любомльським райкомом КПЗУ. Сфера його діяльності поширювалася і на Піщу.

Комуністи вели активну роз’яснювальну роботу серед трудящих: розповсюджували листівки, революційну літературу, підпільну пресу, вивішували транспаранти. Як згадує колишній член КПЗБ Я. І. Кузьмич, до 1 Травня 1930 року він розклеїв у селах Піщі, Острів’ї та інших понад 300 листівок і відозв. Його товариш по підпіллю Г. К. Матеїч у центрі Піщі вивісив червоний прапор, а на телеграфних проводах біля лісопильного заводу — транспарант. На транспаранті і в листівках містилися полум’яні заклики: «Палії війни, геть руки від Радянського Союзу!», «Ми хочемо возз’єднання Західної України з Радянською Україною», «Хай живе Перше травня — день солідарності трудящих усього світу!». Селяни мстили гнобителям, підпалюючи їх майно. У липні 1930 року вони спалили 6 скирт сіна, що належали поміщику Гутовському.

Під керівництвом комуністів в Піщі діяла організація «Сельроб-єдність». Учасники революційного підпілля викривали українських буржуазних націоналістів, пропагували ідеї пролетарського інтернаціоналізму. За ініціативою комуністів жителі Піщі взяли участь у зборі коштів для допомоги героїчному іспанському народові та бійцям-інтернаціоналістам у 1936—1939 рр.

Трудове селянство Піщі, очолюване комуністами, боролося за краще майбутнє. Здійснити свої мрії їм допомогли брати зі Сходу. Настали історичні вересневі дні 1939 року. Тільки-но стало відомо про визвольний похід Червоної Армії, у селі почали готуватися до її зустрічі. 25 вересня все населення з червоними прапорами й квітами радо вітало радянських воїнів.
Відтоді життя селян Піщі докорінно змінилося: вони стали господарями своєї землі й долі. За допомогою Любомльського повітового ревкому у селі було створено ревком, який згодом реорганізували в селянський комітет. Його очолив Н. І. Сендер. Спираючись на сільський актив, селянський комітет здійснив контроль над поміщицькими і церковними землями, встановив революційний порядок. Діти вперше дістали право навчатися безплатно і рідною мовою.

22 жовтня в обстановці високої політичної активності жителі села одноголосно обрали Н. І. Сендера своїм депутатом до Народних Зборів Західної України. З великою радістю вони вітали рішення цих Зборів про встановлення Радянської влади і возз’єднання Західної України з Радянською Україною. У відповідності з Радянською Конституцією на цій території було проведено адміністративний поділ і почалося формування конституційних органів влади. У 1940 році Піща стала центром однойменної сільської Ради, що ввійшла до складу Шацького району. В грудні цього ж року відбулися вибори до Піщанської сільської Ради.

Сільська Рада на підставі Декларації Народних Зборів Західної України здійснила націоналізацію поміщицьких і церковних земель і розподілила їх між безземельними і малоземельними селянами. Були націоналізовані також поміщицький маєток і лісопильний завод. Радянська влада звільнила селян Піщі від тяжкого податкового гніту, від боргів поміщикам і куркулям. Постановою уряду УРСР від 9 травня 1940 року значна кількість бідняцько-середняцьких господарств була повністю звільнена від сплати сільськогосподарського податку.

Влітку 1940 року в Піщі утворився колгосп, головою якого селяни обрали активного борця за соціалізм X. Ю. Гарбарука. Держава передала молодій артілі колишній поміщицький маєток. У 1940 році в селі було відкрито медпункт. Радянська влада невтомно дбала про розвиток освіти і культури. З перших днів її встановлення почалося здійснення культурної революції. З жовтня 1939 року в Піщі стала працювати початкова школа, на базі якої у 1940 році було створено семирічку. Проводилася велика робота по ліквідації неписьменності. У селі почала працювати вечірня школа. Центром культурно-масової роботи став сільський клуб на 150 місць, збудований у 1940 році. Тут демонструвалися кінофільми, працювали гуртки художньої самодіяльності, бібліотека, проводилися лекції. Передова молодь створила комсомольську організацію.

Віроломний напад фашистської Німеччини на Радянський Союз перервав мирну ходу соціалістичного будівництва. Вже в перший день війни Піщу окупували німецько-фашистські загарбники. Тяжких знущань і великого лиха зазнало населення за роки тимчасової окупації. 69 жителів села було розстріляно і закатовано, понад 150 юнаків і дівчат силоміць вивезено на каторгу до Німеччини. Серед вбитих фашистами — сім’я колишнього голови ревкому Г. М. Максимука, перший голова колгоспу X. Ю. Гарбарук, комсомолка О. Шевчук та багато інших активістів. Тяжкі злочини проти народу чинили також українські буржуазні націоналісти. Вони по-звірячому розправилися з сім’єю партизана В. С. Жука.

Незважаючи на жорстокий окупаційний режим, ворог не міг здолати трудящих Піщі. Вони активно боролися проти німецько-фашистських загарбників. У загоні народних месників ім. Ворошилова були комуністи В. С. Жук, М. М. Сендер, Г. М. Максимук, Ю. П. Яльницький та інші. Син Г. М. Максимука А. Максимук бився у партизанському загоні ім. Дзержинського.

21 липня 1944 року війська 1-го Білоруського фронту, здійснюючи Ковельсько-Люблінську операцію, визволили Піщу. У боях за село брав участь 416-й полк 185-ї стрілецької дивізії. Переслідуваний радянськими частинами, ворог поспішно відступив за Буг.

За час окупації фашистські загарбники знищили в селі 16 житлових будинків і 33 надвірні будівлі, відібрали у населення 195 коней, 990 голів великої рогатої худоби, 76 свиней, 1388 кіз і овець. Було спалено лісопильний завод.

Відразу ж після визволення перед населенням Піщі постало важливе завдання — в найкоротші строки відбудувати зруйноване господарство. Жителі села всіляко допомагали фронту. Частина з них поповнила лави Червоної Армії. Воїном став А. Г. Максимук, який брав участь у визволенні Польщі, Чехословаччини і був нагороджений медаллю «За відвагу». Країна і фронт потребували продовольства. Хлібороби Піщі з перших днів збирання врожаю почали здавати хліб державі.

Велику допомогу селянам Піщі у відбудові господарства подала Радянська держава. Всім господарствам, де окупанти та їх прихвосні спалили житло, були виділені будівельні матеріали. Згідно з постановою РНК СРСР від 8 лютого 1944 року, значна частина селян одержала пільги щодо сільськогосподарського податку. Лише за рішеннями райвиконкому від 11 травня та 2 серпня 1945 року такі пільги дістали 56 господарств Піщі. Чималу допомогу для відбудови господарств подали сім’ям загиблих на фронті та інвалідам Великої Вітчизняної війни.

Одним з головних завдань, яке постало перед трудящими села, був перехід на нові, соціалістичні рейки господарювання. Провідна роль у здійсненні соціалістичної перебудови належала комуністам. У червні 1947 року в Піщі утворилася партійна група, яка складалася з 4 комуністів. Активну допомогу їм подавали комсомольці. Соціалістичній перебудові сільського господарства всіляко намагалися перешкодити українські буржуазні націоналісти. Проте політика партії знайшла підтримку широких мас трудового селянства. 15 серпня 1947 року перші 29 бідняцько-середняцьких господарств Піщі об’єдналися в колгосп, який назвали ім’ям Леніна. Це був перший колгосп у тодішньому Шацькому районі. Головою його селяни обрали комуніста Н. І. Сендера.

Завдяки наполегливій масово-політичній та організаційній роботі сільради, комуністів та комсомольців у 1948 році в Піщі в основному було завершено суцільну колективізацію. За перші три роки колективного господарювання селяни побудували приміщення для громадської худоби, зерносховище та інші господарські споруди. Було створено тваринницьку ферму, де в 1949 році налічувалося 65 голів великої рогатої худоби. Важливу допомогу в обробітку землі й збиранні врожаю колгоспу ім. Леніна подавала Шацька МТС.

У 1950 році колгосп ім. Леніна об’єднався з колгоспом «Іскра» села Затишшя. Тепер в артілі налічувалося 339 дворів і 3349 га земельних угідь, з них 807 га орної землі. Неподільний фонд її становив 205 тис. карбованців.

Після укрупнення господарство почало розвиватися більш швидкими темпами. За роки п’ятої п’ятирічки прибутки від двох основних галузей — рослинництва й тваринництва — зросли більш як у 2,5 раза і становили в 1955 році 222,3 тис. крб. Було побудовано електростанцію, пилораму, 7 типових тваринницьких приміщень, пташник та ін. Держава подбала про будівельні матеріали для колгоспу ім. Леніна. Лише в 1954 році він одержав 850 кубометрів лісоматеріалів. Значну допомогу подавала МТС, яка не лише збирала врожай, а й проводила обробіток грунту, сівбу, заготівлю силосу. Чималу увагу приділяли в артілі розвиткові громадського тваринництва. У 1957 році на тваринницьких фермах налічувалося 340 голів великої рогатої худоби (в т. ч. 115 корів) і 150 свиней. Неподільний фонд колгоспу з 1950 року по 1957 рік зріс більш як утричі і становив 671,8 тис. карбованців.

У 1958 році до колгоспу ім. Леніна приєдналася артіль села Острів’я. Центральна садиба колгоспу лишилася в Піщі. Незабаром артіль назвали «Заповіт Ілліча». Колгосп «Заповіт Ілліча» — велике соціалістичне господарство рослинницько-тваринницького напряму. Він об’єднує понад 700 дворів, має 7823 га землі, в т. ч. 1485 га орної. Тут створено п’ять комплексних і одну тракторну бригади.

За роки семирічки (1959—1965) правління колгоспу і партійна організація домоглися дальшого зміцнення економіки господарства. Валовий прибуток колгоспу за цей час зріс з 155,6 тис. до 181,6 тис. карбованців.

Колгосп має міцну машинну базу. У 1965 році в господарстві налічувалося 26 тракторів, 2 зерно- і 2 силосозбиральні комбайни, 15 сівалок, 9 вантажних машин та багато іншої сільськогосподарської техніки. Зросла сім’я механізаторів, яка становить 30 чоловік.

Важливу роль в економічному зміцненні колгоспу відіграли рішення березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС. Завдяки підвищенню закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію господарство додатково одержало у 1965 році 30,6 тис., а в 1966 році —33,7 тис. крб. прибутку. Зросли врожай льону та прибутки від нього. Кращих успіхів у вирощуванні цієї культури досягла ланка Т. П. Вінничук, члени якої у 1968 році на площі 12 га зібрали по 8 цнт волокна з гектара.

Зросла питома вага тваринництва у прибутках колгоспу. В 1967 році на колгоспних фермах налічувалося понад 1100 голів великої рогатої худоби, в т. ч. 303 корови. Якщо в 1964 році виробництво молока і м’яса на 100 га сільськогосподарських угідь становило 116,3 цнт і 20 цнт, то в 1967 році воно збільшилося відповідно до 178 цнт і 30 цнт, а річний прибуток від тваринництва становив 47,7 тис. крб. Серед колективу тваринників своєю сумлінною працею відзначається доярка С. С. Нестерук, яка в 1968 році надоїла від кожної з 12 закріплених за нею корів по 2135 кг молока. Значних виробничих успіхів досягла комсомолка Н. М. Сендер. Вона одержала у тому ж році від кожної з 12 свиноматок по 14 поросят.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Піща, село, Шацький р-н, Волинської обл, Україна

Повідомлення АннА »

Частина ІІІ
В артілі збудовано багато господарських приміщень, у т. ч. 2 кормокухні, тваринницькі приміщення на 900 голів, зерносховище на 1000 цнт, а також завод для виготовлення вітамінного борошна (трав’яного і хвойного). Щоб забезпечити господарські потреби, споруджено цегельний і черепичний цехи, більш потужну пилораму, кузню, столярно-слюсарну майстерню. У здійсненні будівництва господарських і виробничих приміщень важливе значення мають державні кредити. Лише в 1968 році держава надала колгоспу довгострокову позику на суму 84,5 тис. карбованців.

Успішно розв’язувати завдання дальшого розвитку сільськогосподарського виробництва допомагає колгоспна партійна організація. Вона проводить велику організаторську й масово-політичну роботу, націлює трудівників села на успішне виконання поставлених партією завдань. Комуністи очолюють провідні ділянки виробництва, показують приклад сумлінного ставлення до праці. Так, колишній член КПЗБ Я. І. Кузьмич багато років очолює одну з комплексних бригад. Комуніст М. П. Нестерук —бригадир другої комплексної бригади, якій належить першість у колгоспі з виробничих показників і організації праці. Зразком для інших є комуніст М. Р. Шевчик. Працюючи трактористом, він добре виконує доручену роботу і в 1968 році виробив 1620 га умовної оранки.
Завдяки зростанню колгоспного виробництва збільшився валовий доход господарства, який у 1967 році становив 238,4 тис. крб. Це створило умови для підвищення добробуту трудівників села і зростання оплати їх праці. В 1967 році на один людино-день вони одержали по 2,23 крб.— вдвоє більше, ніж у 1964 році. В особистому користуванні колгоспників артілі «Заповіт Ілліча» і сільської інтелігенції налічувалося 831 голова великої рогатої худоби і близько 1 тис. свиней.

За роки Радянської влади Піща невпізнанно змінилася. Протягом 1945 — 1967 рр. тут було зведено 229 нових житлових будинків, що становить майже дві третини житлового фонду. В селі з’явилися нові вулиці: Механізаторів, Набережна та інші. Красивішою стала центральна вулиця, названа ім’ям Леніна. Гордістю села є вулиця Механізаторів, де зведено вже понад 60 добротних будинків. В них живуть переважно механізатори різних спеціальностей. В числі новоселів кращі трактористи В. C. Шульга та Ф. П. Яльницький, сім’ї яких переїхали до нових трикімнатних цегляних будинків. Нові будинки й вулиці — свідчення зростання матеріального добробуту хліборобів, наслідок постійної турботи партії і Радянського уряду. Лише в 1965 році держава асигнувала для забудовників кредити на 10 тис. крб. і виділила багато будівельних матеріалів. Село електрифіковано й радіофіковано, з 1966 року одержує струм від Добротвірської ДРЕС. З ініціативи сільської Ради і вуличних комітетів проведено велику роботу по озелененню вулиць.

Зростає добробут і культурний рівень трудящих Піщі. Важливим показником цього є збільшення товарообороту місцевої торговельної мережі. Якщо в 1958 році тут було продано різних товарів на 43 тис. крб., в 1965 році — на 319,3 тис. крб., то в 1968 році — на 853,3 тис. крб. Звичайним явищем в будинках колгоспників та інтелігенції стали добротні меблі, радіоприймачі, телевізори, швейні і пральні машини та інші цінні речі. Значно зросла кількість вкладників до ощадкаси. В 1968 році їх налічувалося близько 300 чоловік, а загальна сума заощаджень становила 60 тис. крб. Ветерани праці забезпечені пенсіями. 156 літніх колгоспників одержують пенсії, а 56 багатодітних і одиноких матерів — державну допомогу.

До послуг жителів Піщі відділення зв’язку, де є телефонний переговорний пункт. Для задоволення побутових потреб у селі відкрито кравецьку майстерню, пункт прийому одягу для хімчистки. Колектив кравецької майстерні на чолі з О. В. Корінь за систематичне перевиконання виробничих завдань і високу якість роботи у 1965 році удостоєний звання колективу комуністичної праці, а в ювілейному 1967 році занесений на районну Дошку пошани.

За Радянської влади докорінно змінилося медичне обслуговування трудящих. У 1945 році в Піщі було відкрито лікарню на 25 ліжок, яка в 1960 році переїхала до нового приміщення. При поліклінічному відділенні працюють жіноча й дитяча консультації, рентгенологічний та фізіотерапевтичний кабінети. Функціонує пологове відділення. На варті здоров’я трудівників села лікар, 5 медсестер і близько 10 чоловік обслуговуючого персоналу. Завдяки зусиллям медпрацівників у селі покінчено з такими хворобами, як малярія, висипний тиф та інші, що були поширені в минулому. Значно скоротилася дитяча смертність, підвищилася гігієна побуту. Велику пошану трудящих заслужили лікар Є. С. Васильчишин, акушерка М. П. Протас, фельдшер В. X. Ковальчук та інші.

Великих успіхів досягли трудящі Піщі в галузі освіти і культури. У цьому недавно глухому селі Волині за перші післявоєнні роки ліквідували неписьменність. На базі неповної середньої школи з 1951 року тут почала працювати середня школа, де є навчальні кабінети, кіноустановка, бібліотека, їдальня, інтернат. У 1967/68 навчальному році в ній навчалося 334 учні і працювало 24 вчителі. За невтомну працю у навчанні і вихованні дітей вчительку Н. С. Шевчук неодноразово відзначали грамотами Міністерства освіти УРСР, її нагороджено значком «Відмінник народної освіти».

Педагогічний колектив проводить велику виховну роботу, прищеплює молоді любов до праці. Учні цієї школи вже кілька разів виступали ініціаторами добрих починань. Так, у 1959 році багато юнаків і дівчат, що закінчили школу, поїхали працювати на шахти й будови Донбасу, а випускники 1960 року звернулись до молоді Волинської області із закликом поповнити лави трудівників у рідних колгоспах. У 1964 і 1965 рр. шкільна виробнича бригада двічі завойовувала першість

і перехідний Червоний прапор у змаганні шкільних виробничих бригад району. Учні не лише допомагають рідному колгоспу своєю працею, а й ведуть корисну дослідницьку роботу на шкільній ділянці. Виробнича бригада школи, як сказав голова артілі «Заповіт Ілліча», стала справжнім дослідницьким господарством. Її бригадира В. К. Богута нагороджено медаллю «За трудову доблесть». Нині він студент Київської сільськогосподарської академії.

За часів панування поміщицько-буржуазної Польщі в селі важко було знайти письменну людину. Тепер 237 уродженців села мають вищу й середню освіту. Колишній житель села Ю. О. Максимук здобув вчений ступінь кандидата медичних наук, 9 односельчан мають вищу педагогічну освіту, 12 — офіцери Радянської Армії. Багато молоді навчається у вищих та спеціальних середніх учбових закладах. В селі функціонують дитячі ясла й дитячий садок, де виховується 50 дітей. У 1967 році колгосп побудував типове приміщення для малюків.

У вихованні нової людини важливу роль відіграють культурно-освітні заклади: сільський клуб з стаціонарною кіноустановкою, бібліотека з книжковим фондом 7,5 тис. примірників, послугами якої щороку користуються близько тисячі читачів. Тут систематично обговорюються художні твори, відбуваються читацькі конференції. Успішно пройшли конференція на тему «Радянська молодь — гідна зміна батьків» та обговорення книг М. Ульянової «Дитячі роки В. І. Леніна», С. Смирнова «Брестська фортеця» та інших.

Сільський клуб став центром політико-виховної і культурно-масової роботи. Тут можна побачити художньо оформлені стенди про досягнення радянської економіки й культури, хід виконання соціалістичних зобов’язань артілі «Заповіт Ілліча». Щовечора в клубі демонструються кінофільми. Сюди приходять послухати лекцію або доповідь, зустрітися з старими комуністами, кращими виробничниками. Перед молоддю села виступають ветерани революційного підпілля і Великої Вітчизняної війни Я. І. Кузьмич, М. В. Рибін, А. Г. Максимук та інші.

При клубі систематично працюють гуртки художньої самодіяльності: танцювальний, хоровий, літературно-драматичний, вокальна група. У 1967 році 48 кращих самодіяльних митців села взяли участь у районному фестивалі. Найбільшим успіхом користується танцювальний гурток, яким керує завідуюча аптекою М. О. Мисюк. В його репертуарі багато українських, російських та білоруських танців, зокрема «Волинянка», «Лісоруби», «Гопак». Роботі клубу велику увагу приділяють партійна і комсомольська організації. При ньому створено художню раду. В 1967 році клубу присвоєно почесне звання «Клуб відмінної роботи».

У 1954 році в Піщі споруджено стадіон. Тут працює добровільне товариство «Урожай», яке об’єднує понад 120 юнаків і дівчат. Члени його опановують різні види спорту. У селі є футбольна команда «Колос».

Колгоспна й шкільна партійні організації приділяють велику увагу масово-політичній роботі. Активно працює агітколектив. З 1960 року на громадських засадах створено кабінет політичної освіти. Він міститься у бібліотеці в спеціальній кімнаті. Тут завжди можна знайти потрібну літературу, організовано чергування комуністів, які консультують з питань марксистсько-ленінської теорії, поточної політики тощо. В бригадах і на фермах є агітпункти та червоні кутки. Добре працюють члени сільської організації товариства «Знання». Вони читають для населення багато лекцій, виступають з доповідями.

Трудящі Піщі свято шанують пам’ять про тих, хто віддав своє життя в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників. В урочисті хвилини вони приходять на братські могили, де поховані розстріляні гітлерівцями активісти села і воїни Радянської Армії. Піонери і комсомольці клянуться тут бути гідними будівниками нового суспільства.

Невід’ємною рисою побуту жителів села стали нові звичаї. Всім виробничим колективом проводжають юнаків на службу до Радянської Армії, пенсіонерів — на заслужений відпочинок. Урочисто і красиво відбувається реєстрація шлюбів та новонароджених. В обстановці великого політичного і трудового піднесення трудівники щороку святкують радянські революційні свята.

Нові умови життя, розквіт соціалістичної демократії зумовили зростання політичної активності широких народних мас. Трудящі Піщі беруть активну участь у виборах депутатів до місцевих і центральних органів влади. Обрана в 1967 році Піщанська сільська Рада налічує в своєму складі 31 депутата, в т. ч. 16 жінок. Серед депутатів 19 колгоспників, 2 робітники і 10 службовців. При сільраді працюють 6 постійних комісій: сільськогосподарська, бюджетна, мандатна, благоустрою й шляхового будівництва, культурно-побутова та соціалістичної законності. До роботи в цих комісіях залучено 90 чоловік. У селі є такі громадські організації, як група народного контролю, народна дружина, товариський суд.

За роки Радянської влади зросла й розквітла Піща. Жителі села стали господарями своєї долі, а їх життя — заможним і культурним.

В. О. КУДЬ, Я. Я. СЕРПЕНІНОВ, А. О. ЯКОВИНИЧ
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: Піща, село, Шацький р-н, Волинської обл, Україна

Повідомлення kbg_dnepr »

Період Другої світової війни і повоєнний час у згадках мешканців сіл Волинського Полісся / І.О. Кочергін // Усна історія в науковому дослідженні. Матеріали всеукраїнської наукової конференції. Запоріжжя, 23-24 травня 2008. – Запоріжжя: Тандем-У, 2008. – С.133-137.
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Відповісти

Повернутись до “Літера П”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 21 гість