ПІДГАЙЦІ, місто, Підгаєцький р-н, Тернопільська обл, Україна

Відповісти

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

ПІДГАЙЦІ, місто, Підгаєцький р-н, Тернопільська обл, Україна

Повідомлення АннА »

ПІДГАЙЦІ – місто Тернопільської області, райцентр. Населення 2,9 тис. осіб (2010).
Попередня назва міста – Тудинха. Перша писемна згадка про поселення – 1397, як місто – 1463. Історичною датою утворення вважається 1445. П. були власністю князів Чорторийських, магнатів Княгиницьких, Гольських, Вурцел та ін. З 1630 перейшло у власність Потоцьких. 18 липня 1539 П. отримали магдебурзьке право. П. дали назву кампанії гетьмана П.Дорошенка восени 1667 в союзі з татарами на чолі з Керим-Гіреєм проти Речі Посполитої. Метою кампанії було відвоювати Правобережну Україну та скасувати чинність Андрусівського договору (перемир'я) 1667. Кампанія зазнала невдачі (головно через пропольс. позицію І.Сірка та укладення угоди між татарами й Я.Собеським) і в польс. таборі під П. було підписано Підгаєцький договір України з Польщею 19 жовтня 1667, за яким Військо Запорозьке і гетьман П.Дорошенко обіцяли підданство польс. королю Яну II Казимиру Ваза, Правобережжя визнавалося П.Дорошенком у складі Польщі.
8–9 вересня 1698 відбулася й остання в історії Речі Посполитої сутичка польс. військ із татарами (битва під Підгайцями), в якій перемогу отримали поляки під проводом польного гетьмана коронного Фелікса Потоцького.
Від 1772 місто належало Австрії. З 1867 – центр однойменного повіту.
У 2-й пол. – наприкінці 19 ст. в місті функціонували укр., єврейс., польс. т-ва й орг-ції (укр. ремісниче т-во "Поміч" (1873), "Просвіта", польс. нар. дім "Сокіл"). Непересічну роль у розвитку міста відіграла єврейс. громада – євреї почали оселятися в П. від пізнього середньовіччя, 1910 в місті налічувалося 5,5 тис. мешканців, 63 % з них були євреями. Єврейс. кладовище в П. є одним із найбільших на території України.
1908 прокладено залізничну лінію Львів–Перемишляни–Бережани–П. (П. були тупиковою станцією). Лінія завершена не була, але згодом відіграла важливу роль під час Брусиловського прориву 1916. Близькість П. до лінії фронту в роки Першої світової війни спричинила значні руйнування та людські втрати (понад 10 % населення).
На час початку національно-визвол. змагань П. були в складі Польщі. У ході Чортківської операції Української Галицької армії 14 червня 1919 місто було визволене укр. військами. Підгаєцька сотня вояків Української Галицької армії обороняла м. Львів.
За Варшавським договором 1920, а згодом – за Ризьким мирним договором між РСФРР і УСРР та Польщею 1921 П. відійшли до Польщі. 18 вересня 1939 проголошено рад. владу, тоді ж П. надано статус райцентру. 11 травня 1941 –"Кривава неділя" (органи НКВС УРСР вчинили масовий розстріл).
Місто надзвичайно постраждало в роки Другої світової війни – знищено в місц. гетто понад 7 тис. євреїв, зруйновано 70 % житлового фонду, залізницю Львів–П. Звільнене навесні 1944. Від 1963 П. належали до Бережанського р-ну. Статус райцентру відновлений 6 грудня 1991. 2004 надано статус міста.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ПІДГАЙЦІ, місто, Підгаєцький р-н, Тернопільська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Бережанський район, Тернопільська область
Підгайці — місто районного підпорядкування, розташоване у верхній течії річки Коропця (ліва притока Дністра), за 28 км в ід районного центру. До найближчої залізничної станції Потутори — 24 км. Через Підгайці проходить автошлях Тернопіль — Івано-Франківськ. Населення — 3277 чоловік. Міській Раді підпорядковані села Голендра, Загайці і Старе Місто.

Підгайці вперше згадуються в історичних джерелах за 1463 рік. вже як місто. Після загарбання Поділля феодальною Польщею Підгайці входили до складу Галицького повіту Руського воєводства. Наприкінці XV — на початку XVI ст. вони належали шляхетській родині Бучацьких, а з 1630 року — магнатам Потоцьким. Місто Підгайці не раз зазнавало руйнівних нападів татар. Під міськими мурами з’являлися ординці в 1516, 1612, 1615, 1617, 1633 роках. З метою захисту від нападу ворогів, а також для придушення антифеодальних виступів селян і міщан власник міста збудував тут замок.

Жителі міста здавна займалися ремеслом, землеробством, а згодом і торгівлею. 1536 року Підгайцям надано привілей на проведення двох щорічних ярмарків та щотижневих базарів. У 1539 році місто одержало магдебурзьке право. Значну частину населення становили ремісники — ткачі, кравці, шевці, гончарі, муляри, тесляри. У другій половині XVI ст. вже існував кушнірський цех, а наступного століття було створено шевський, ковальський, гончарний і бондарський цехи. Ремісники збували свої вироби на місцевих ярмарках, а також вивозили до інших міст. У XVI—XVII ст. на ярмарках у Підгайцях торгували здебільшого зерном, рибою, худобою, кіньми тощо. Жило в місті й багато селян. Переважну частину населення становили українці. З розвитком торгівлі у місті оселилося також чимало поляків, вірменів, євреїв. Шляхта, купці, цехові майстри мешкали в кам’яних будинках на вулицях, розташованих поблизу замку й викладених бруківкою. Один з найбільших будинків займало міське управління, яке стягувало податки та розглядало скарги. У центрі міста височіла споруджена 1653 року Успенська церква, при якій в 40-х роках XVII ст. було відкрито церковнопарафіяльну школу. З метою покатоличення населення 1634 року неподалік замку Потоцькі збудували костьол.

Більшість мешканців міста перебувала в тяжкій економічній залежності від феодала. Селяни відробляли в його маєтку 5—6 днів панщини на тиждень, давали десятину від овець, свиней, рогатої худоби, бджіл, відбували шарваркову та інші повинності. Ремісники, які користувалися землею феодала, теж відробляли панщину, але в менших розмірах, давали данину натурою. Решта платила чинш. Чинш сплачували також власники будинків, крамниць тощо. 1628 року феодал одержав з жителів міста понад 400 флоринів грошових податків.

Корінне українське населення зазнавало не тільки жорстокої експлуатації, а й національних та релігійних утисків. Його не допускали до місцевих органів самоврядування, обмежували право займатися ремеслом і торгівлею, силоміць примушували переходити в унію,, католицизм. Усе це викликало загострення боротьби селян і найбідніших міщан проти гнобителів. У 1591, 1593 і 1601 роках відбулися виступи міської бідноти проти польської шляхти.
Особливо загострилася боротьба трудящого населення проти феодального гніту під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. Найбільша кількість виступів сталася у жовтні 1648 року, коли селянсько-козацьке військо вступило на територію Східної Галичини. Селяни Підгайців і навколишніх сіл захоплювали і палили панські фільварки. Перелякані шляхтичі тікали до Польщі, але по дорозі селяни нападали на них, відбирали награбоване в народу майно. Так, повстанці відбили в одного з утікачів великий табун коней. У вересні 1655 року російське військо й українські козацькі полки штурмом взяли замок.

Протягом 50—60-х років XVII ст. король Ян II Казимир, намагаючись відновити владу Польщі над усіма українськими землями, не раз ходив походом на Лівобережну Україну. В 1663 році, під час одного з них, король зупинився в Підгайцях, його військо вщент пограбувало населення. У 1667, 1675 роках місто зазнало спустошливих нападів турків і татар. Після великих руйнувань, заподіяних ворогами, у місті занепали ремесло, торгівля, багато ремісників і купців залишили його. Через часті неврожаї і епідемії польський уряд мусив у 1677 році звільнити міщан на 12 років від податків. Місто почало відроджуватися, але 1698 року турецько-татарські завойовники знову завдали йому руйнувань. У зв’язку зі зменшенням прибутків власник міста в 1756 році здав його і навколишні села в оренду за 180 тис. злотих.

Коли у 1772 році Підгайці підпали під владу Австрійської імперії, цісарський уряд наклав на жителів міста важкі податки. За даними 1787 року, в Підгайцях з передмістям Галичем проживало 3589 чоловік. До міста було приписано 4715 моргів орної землі, 630 моргів пасовищ і лук та 1167 моргів лісу. В панському фільварку було понад 1265 моргів орної землі, 193 морги ставків і весь ліс. Церкві та костьолові належало 239 моргів землі. Міщани й селяни користувалися 3188 моргами орної землі, на якій сіяли пшеницю, жито, ячмінь, овес тощо. Тяглі селянські господарства — поєдинки та парові — користувалися наділами по 10 і 20 моргів і відробляли в поміщицькому фільварку по 81—133 дні тяглої панщини на рік; піші за 5 моргів землі відбували 52 дні панщини. Крім того, всі ці категорії селян давали поміщикові данину натурою. Халупники, городники й міщани, що користувалися панською землею, сплачували чинш.

Після реформи 1848 року селяни одержали у власність землю, якою користувалися раніше, але за скасовані феодальні повинності мали платити 2 тис. флоринів викупних платежів. Понад третина землі залишилася в руках феодала. Так, із 6776 моргів земельних угідь, приписаних до Підгайців, йому належало 2742 морги. Селяни й міщани втратили право користуватися панськими луками, пасовиськами, лісом, а це підірвало їхні господарства. У пореформений період йшов швидкий процес роздроблення та обезземелення селянських дворів, пролетаризації населення.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. в Підгайцях, які з 1867 року стали повітовим центром, відкриваються чимало невеликих підприємств: фабрика сільськогосподарських машин та знарядь, кілька печей для випалювання гончарного посуду, дві каменоломні, пивоварний завод. Працювали гуральня, млин. Здебільшого це були дрібні підприємства, що мали від 10 до 30 робітників. У місті переважало кустарне виробництво. У 80-х роках тут налічувалося близько 150 ремісників, у т. ч. 52 шевці, 22 гончарі, 16 кушнірів, 15 бондарів, 12 м’ясників, 11 ковалів. У Підгайцях, які залишалися значним торговельним центром Східної Галичини, йшла жвава торгівля худобою. 1895 року, наприклад, тут було продано до 10 тис. голів великої рогатої худоби і стільки ж свиней. Після спорудження у 1897 році залізниці, що пізніше з’єднала Підгайці з Львовом і Тернополем, торгівля і промислове виробництво набували дальшого розвитку.

Багатіли купці, підприємці, великі землевласники, а трудяще населення зазнавало дедалі жорстокішої експлуатації. Робочий день на підприємствах тривав 10—12 годин на добу, заробітки робітників були мізерні. З ранку до пізнього вечора гнули спини наймити на полях поміщиків і куркулів. Промислові та сільськогосподарські робітники не раз протестували проти визиску. Великий вплив на розгортання класової боротьби в місті й повіті справила революція 1905—1907 рр. у Росії. У травні 1906 року в Підгаєцькому повіті відбувся страйк сільськогосподарських робітників, активну участь в якому взяли й жителі міста. Для його придушення було кинуто 5 рот піхоти й ескадрон гусарів. Повітовий староста, гмінна управа притягли до суду найбільш активних учасників страйку.

Австрійські власті не дбали про медичну допомогу трудящим, їх освіту. Особливо високою була смертність серед дітей. За 1881—1890 рр. в Підгаєцькому повіті від голоду і різних хвороб із 36 тис. новонароджених померло понад 28 тисяч. З 1802 року в Підгайцях існувала двомовна школа, а з 70-х років XIX ст. діяли чоловіча та жіноча п’ятикласні школи з польською мовою викладання. Відвідували їх діти переважно міської верхівки та заможних міщан. Відзначаючи 100-річчя від дня народження Адама Міцкевича, громадськість міста на зібрані кошти спорудила в 1898 році пам’ятник поетові, що зберігся до нашого часу.

В роки першої світової війни у Підгайцях, навколо яких ішли жорстокі бої, багато будівель було зруйновано, а кількість населення зменшилася на 11,8 процента.

Під впливом Великої Жовтневої соціалістичної революції трудящі західноукраїнських земель посилили боротьбу за соціальне й національне визволення. У донесенні підгаєцького повітового старости від 5 квітня 1918 року вказувалося, що населення, «підбурене агітаторами, чинить опір представникам гмінної влади».

Після розпаду Австро-Угорської імперії в листопаді 1918 року Підгайці підпали під владу т. зв. Західноукраїнської народної республіки, створеної українськими буржуазними націоналістами, а в липні 1919 року місто захопили польські інтервенти. Окупаційні власті примушували селян працювати на польських поміщиків, віддавати їм частину врожаю тощо.

20 серпня 1920 р. частини 123-ї бригади 41-ї стрілецької дивізії Червоної Армії вигнали з міста польських загарбників. Того ж дня відбувся багатолюдний мітинг, на якому трудящі висловлювали щиру вдячність радянським воїнам за своє визволення. В Підгайцях було створено повітовий ревком, до якого перейшла влада в місті й повіті. На чолі повітревкому став М. Петрів. На початку вересня організовано повітовий партійний комітет, очолений комуністом І. М. Сірком. Того ж місяця в Підгайцях відбувся з’їзд представників сільських ревкомів повіту, делегати якого одностайно висловилися за всебічну підтримку Радянської влади, ухвалили розподіляти землю на основі ленінського декрету.

Відсутність достатньої кількості кадрів, особливо комуністів, утруднювала роботу Підгаєцького повітревкому та повітпарткому. На початку їхньої діяльності в Підгаєцькому повіті налічувалося лише чотири члени КПСГ. Завдяки великій роботі повітпарткому в масах кандидатами в члени КПСГ стали 20 робітників і селян. У місті був створений комуністичний осередок, який налічував 30 чоловік. Працівники політвідділу 41-ї стрілецької дивізії допомогли організувати профспілки. Для охорони революційного порядку та боротьби з контрреволюцією наприкінці серпня в місті створено народну міліцію. Коли нависла загроза з боку польських інтервентів, 300 добровольців з Підгаєцького повіту стали під червоні знамена, щоб захищати здобутки Радянської влади.

Однак буржуазно-поміщицькій Польщі з допомогою імперіалістів Антанти у вересні 1920 року вдалося знов окупувати Східну Галичину. Почалася жорстока розправа з тими, хто брав активну участь у встановленні Радянської влади в місті і повіті. В 1921 році підгаєцька поліція схопила й кинула до в’язниці колишнього комісара В. Кордубу та членів повітревкому. Польські окупанти принесли трудящим жорстоку експлуатацію, злидні, голод. Більшість підприємству Підгайцях було закрито, інші працювали не на повну потужність. 1924 року в місті налічувалося три цегельні і три невеличкі заводи — шкіряний, маслоробний і безалкогольних напоїв, а також млин і лісопилка. На цих напівкустарних підприємствах було зайнято всього близько 200 робітників. Лише за офіційними даними на кінець 1936 року в Підгайцях 100 чоловік не мали роботи, а фактично безробітних було набагато більше.

Провадячи політику колонізації Східної Галичини, окупанти переселяли сюди осадників, надаючи їм землю, відібрану в корінного населення або куплену в поміщиків. За даними 1935 року, з 1475 га землі, приписаної до міста, у громадському користуванні перебувало 137 га; в той час як костьол і церква володіли 240 га землі.

Трудящі міста не скорилися іноземним окупантам, дедалі рішучіше виступали проти гнобителів, за возз’єднання з своїми єдинокровними братами в складі СРСР. Протягом усього періоду окупації точилася страйкова боротьба промислових і сільськогосподарських робітників. Улітку 1925 року відбувся страйк робітників лісопильні, які зажадали восьмигодинного робочого дня, поліпшення умов праці. 1928 року, відзначаючи міжнародне свято трудящих Перше травня, робітники Підгайців не вийшли на роботу. Було проведено мітинг.

Страйковою боротьбою трудящих керував підпільний осередок КПЗУ, створений у Підгайцях 1925 року. Через легальні організації члени КПЗУ розповсюджували серед робітників і селян комуністичні листівки, літературу, які надходили з Тернополя. Так, у січні 1930 року поліція конфіскувала в міській бібліотеці «Комуністичний маніфест» К. Маркса і Ф. Енгельса, працю В. І. Леніна «Держава і революція». Напередодні Першого травня того року було розповсюджено листівки КСМЗУ, що закликали до боротьби проти фашистського режиму Пілсудського. В зв’язку з поширенням революційних видань поліція провела в місті масові обшуки й арешти. Провадячи політику «втихомирення» трудящих, польський буржуазний уряд вдавався до кривавого терору. У вересні 1930 року, під час однієї з карних акцій у місті Підгайцях було жорстоко побито польськими жандармами 30 чоловік.

Та, незважаючи на поліцейські катування, боротьба трудящих тривала, зростала кількість комуністів. Якщо в квітні 1932 року в Підгайцях після жорстоких репресій залишилося 5 комуністів, то в лютому 1934 року тут налічувалося 16 членів КПЗУ. З їх участю відбулася нелегальна районна конференція, на якій обрали райком КПЗУ в складі 5 членів. У 1937 році у Підгайцях діяли міський комітет КПЗУ і 7 осередків, куди входило 28 комуністів, та міський комітет КСМЗУ, що об’єднував 7 осередків, в яких було 35 комсомольців. Партійні організації мали зв’язки з осередками КПЗУ в Бережанах, Монастириськах, Потуторах.

На початку 1932 року комуністи Підгайців організували в селах Сільці і Загай-цях осередки масової легальної революційної організації трудящих «Сельробєдність». Комуністи проводили мітинги робітників і селян. Під їх керівництвом у лютому 1934 року знов застрайкували робітники лісопильні, а восени наступного року — робітники млина, вимагаючи збільшення заробітної плати.

Влітку 1936 року в Підгаєцькому повіті великого розмаху набрав страйковий рух сільськогосподарських робітників. У серпні наступного року тут прокотилася нова хвиля селянських страйків. Народні маси боролися проти соціального й національного гноблення, проти нестерпних умов життя.

Трудящі були фактично позбавлені медичної допомоги. В місцевій лікарні лікування було платним. Кваліфікована допомога під час пологів коштувала 40—50 злотих. Діти українських робітників і селян не могли здобувати освіту рідною мовою. В Підгайцях діяла семирічна школа з польською мовою навчання.

У вересневі дні 1939 року Червона Армія визволила народні маси західноукраїнських земель від іноземного ярма, принесла їм довгождану свободу, нове, світле життя. 18 вересня майже все населення Підгайців на чолі з колишніми членами КПЗУ зустрічало своїх визволителів. На підприємствах проходили мітинги й збори, робітники висловлювалися за возз’єднання Західної України з УРСР в складі СРСР. Після визволення міста в ньому створено тимчасове управління, яке встановило контроль над промисловими підприємствами, взяло на облік поміщицьку й церковну землю, провело підготовку до виборів у Народні Збори Західної України.

В січні 1940 року Підгайці стали районним центром. Почали працювати райком партії, райвиконком. Під їх керівництвом було проведено розподіл між безземельними й малоземельними селянами землі, конфіскованої у поміщиків, куркулів і церкви, завершено націоналізацію приватних підприємств. Почалася реконструкція лісопильні, маслоробного заводу. В 1940 році стала до ладу текстильна фабрика. На підприємствах розгорнулося соціалістичне змагання за дострокове виконання виробничих планів. Соціалістичні перетворення сталися і в сільському господарстві. У березні 1940 року 150 селянських господарств передмістя Підгайців вступили до колгоспу. Держава додатково виділила артілі 153 га орної землі, що раніше належала куркулям, кілька голів худоби, сільськогосподарський інвентар.

Великі зміни сталися в галузях охорони здоров’я, освіти й культури. Відкрилися районна лікарня і поліклініка. Наприкінці 1939 року в місті почала працювати середня школа, навчання в якій провадилося рідною мовою. Викладали в ній учителі, що за буржуазної Польщі були безробітними. Того ж року відкрилася школа ліквідації неписьменності серед дорослого населення. Розпочав роботу районний будинок культури. Вшановуючи пам’ять В. І. Леніна, трудящі Підгайців у квітні 1940 року встановили йому пам’ятник.

У побудові нового, соціалістичного життя активну роль відігравали первинні комсомольські організації, райком комсомолу, створені на початку 1940 року, й районна газета «Більшовик», що почала виходити з листопада 1939 року.

Напад гітлерівської Німеччини на СРСР на довгі три роки перервав радянське будівництво. 5 липня 1941 року фашистські загарбники вдерлися у місто. За час окупації фашисти та їхні лакеї — українські буржуазні націоналісти розстріляли близько 3 тис. жителів міста і навколишніх сіл, 1,5 тис. юнаків і дівчат вивезли на каторгу До Німеччини. Але населення не корилося ворогові й чинило йому опір. 26 березня 1944 року частини 8-ї стрілецької дивізії 60-ї армії вибили з Підгайців фашистських загарбників. Однак фашистське командування зосередило в районі Підгайців великі танкові сили, які 5 квітня двома групами перейшли у наступ. Незважаючи на значні втрати (в районі Підгайців було знищено 16 танків і близько 600 ворожих солдатів та офіцерів), гітлерівцям вдалося потіснити радянські частини та захопити Підгайці. Остаточно визволили місто війська 1-го Українського фронту 22 липня 1944 року. У цих боях пліч-о-пліч відважно билися представники багатьох народів СРСР: росіяни Герой Радянського Союзу майор Я. М. Топорков і капітан М. В. Зубков, вірменин молодший сержант В. А. Захарян та інші. 160 бійців та офіцерів Червоної Армії віддали своє життя за те, щоб вільно й щасливо жили трудящі міста.

Відступаючи, фашистські окупанти підірвали залізничну станцію, зруйнували текстильну фабрику, електростанцію, більшість житлових будинків і громадських будівель.

З перших днів визволення населення почало відбудовувати місто, розчищати вулиці й ремонтувати будинки. Йому на допомогу прийшла держава. Так, у 1945 році тільки на відродження міста і його комунального господарства було виділено понад 100 тис. крб., на охорону здоров’я населення — більше як 160 тис. крб. До Підгайців із РРФСР та східних областей УРСР прибуло близько 30 вчителів, лікарів, інженерів, робітників різних спеціальностей, які разом з жителями піднімали з руїн місто. Завдяки героїчним зусиллям відбудовників, державній допомозі наприкінці 1944 року стали до ладу млин та електростанція, побуткомбінат. На початку наступного року відновив роботу маслозавод, створено райпромкомбінат, який, зокрема виробляв дрібний сільськогосподарський інвентар. Видав першу продукцію цех випалювання вапна. Цього ж року було створено кілька промислових артілей, у т. ч. кравецьку.

Великий обсяг робіт здійснили будівельні організації міста: до початку зимового сезону 1945—46 рр. було відремонтовано 22 громадські і виробничі приміщення, 70 житлових будинків.

У першу річницю визволення міста від німецько-фашистських загарбників відкрилися універмаг, будинок культури, районна бібліотека, кінотеатр. Розпочали роботу районна лікарня на 45 місць, поліклініка з дитячою консультацією, санепідстанція. Відкрилися дитячі ясла. 732 учні сіли за парти середньої школи, в якій працювало 36 учителів. Для робітничої молоді було створено вечірню школу.

Багато праці доклали хлібороби для відродження розграбованого фашистами колективного господарства. На околиці Підгайців 1947 року відновив діяльність колгосп, до якого спочатку вступило 60 родин, а роком пізніше ще 84. На його ланах працювали машини Загаєцької МТС. Партійна організація, створена на початку 1948 року, та комсомольська, що відновила діяльність 1947 року, розгорнули масово-політичну роботу серед колгоспників. Уже в перші повоєнні роки трудівники артілі зібрали найвищий в районі врожай — по 16 цнт зернових з гектара.

Навесні 1948 року в Старому Місті (околиці Підгайців) організувався ще один колгосп, а наприкінці 1949 року колективізацію одноосібних селянських господарств було завершено. 1950 року обидва колгоспи об’єдналися з сільськогосподарською артіллю с. Загайців в одне господарство, що дістало назву «Шлях до комунізму». Серйозною перешкодою успішному розгортанню радянського будівництва були недобитки українських буржуазних націоналістів. Вони тероризували населення, вбивали активістів. По-звірячому закатували заступника директора МТС по політчастині Я. Плескуна. Для знешкодження банд жителі Підгайців організували загін самозахисту. При активній допомозі населення, яке всіляко підтримувало заходи Радянської влади, у перші післявоєнні роки з бандитами було покінчено. В роки четвертої й п’ятої п’ятирічок швидкими темпами розвивалася промисловість міста. В 1957 році на базі млина створено харчокомбінат з цехами: хлібопекарським, макаронним, консервним, борошномельним та безалкогольних напоїв. У наступні роки він перетворився на велике підприємство. Якщо в 1945 році тут працювало 40 робітників, то 1971 року було зайнято вже 159 робітників і службовців, в т. ч. 13 комуністів, 15 комсомольців. На початку восьмої п’ятирічки в Підгайцях стала до ладу фабрика металовиробів, що виникла на базі металообробних цехів промкомбінату. На ній працює понад 100 робітників, які виготовляють в основному речі домашнього вжитку.

Провідне місце серед підприємств міста посідає сироварний завод, що виробляє масло, сир, цільномолочну продукцію. За роки восьмої п’ятирічки завод обладнано найновішим устаткуванням. Ровесником 9-ї п’ятирічки буде нове підприємство — комбікормовий завод, проектна потужність якого 50 тонн продукції на добу. На підприємствах міста широкого розмаху набуло соціалістичне змагання, рух раціоналізаторів і винахідників. Так, бригада комуніста Б. М. Томика виступила ініціатором боротьби колективу харчокомбінату за економію коштів і сировини на окремих операціях. Це дало змогу в 1964 році дати додаткової продукції на 180 тис. крб., знизити собівартість виробів на 3 проценти.

Робітники підприємств підвищують професіональну майстерність. Йдучи назустріч 50-річчю утворення Союзу РСР, робітники міста успішно здійснили свої зобов’язання достроково виконати річний виробничий план. Колектив харчокомбінату в 1972 році випустив валової продукції на 1,3 млн. крб., виконавши виробниче завдання на 107,2 процента.

Значні перспективи розвитку економіки міста відкрилися в 9-й п’ятирічці. На кінець 1975 року обсяг продукції підприємств Підгайців зросте майже в півтора раза.

Великі зрушення відбулися і в сільському господарстві. Нині колгосп «Шлях до комунізму» — високорозвинуте господарство зерново-бурякового й тваринницького напряму. За ним закріплено 2,3 тис. га земельних угідь, з них 1,6 тис. га орної землі, 110 га пасовищ. Завдяки самовідданій праці трудівників артілі невпинно зростала врожайність сільськогосподарських культур, зокрема пшениці. Так, якщо 1965 року в колгоспі було зібрано озимої пшениці по 18 цнт з га, то в 1972 році — 33 цнт. Другого року дев’ятої п’ятирічки врожай цукрових буряків становив 564 цнт з га. Тваринники виробили на 100 га угідь по 172,4 цнт м’яса. На підприємствах, у колгоспі виросло чимало передовиків. Тільки за останні роки за трудові досягнення 32 чоловіка нагороджено орденами й медалями Радянського Союзу. За перевиконання завдань восьмої п’ятирічки телятниця колгоспу «Шлях до комунізму» В. А. Бенч, бригадир І. К. Магас у 1971 році нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора.

У рослинництві й тваринництві широко застосовується передовий досвід, який впроваджують на практиці 14 спеціалістів з вищою та середньою освітою. На полях колгоспу 1972 року працювало 19 тракторів, 15 комбайнів, 18 вантажних автомашин та Інші сільськогосподарські машини й знаряддя. Провадиться велике капітальне будівництво. Споруджено 3 корівники, телятник, три свинарники, кормокухню, тракторний стан, пилораму тощо.

За роки Радянської влади величезні зміни сталися не тільки в економічному розвитку Підгайців, айв житті трудівників міста. Лише протягом 1970—1972 рр. у Підгайцях споруджено 75 комунальних й індивідуальних житлових будинків. Поступово місто впорядковувалось. Восени 1964 року воно одержало електричний струм від Добротвірської ДРЕС. Повністю завершено електрифікацію і радіофікацію житлових будинків. У багатьох квартирах є газ. З кожним роком поліпшується побутове обслуговування населення. На початок 1973 року в місті працювало 9 продовольчих, 13 промтоварних, 2 господарські та книжковий магазини. У місті є 13 підприємств громадського харчування, 10 майстерень побутового обслуговування. Для малят споруджено дитячий комбінат.

Значно розширилася мережа закладів охорони здоров’я трудящих: працюють районна лікарня на 175 ліжок, поліклініка, пологовий будинок, жіноча та дитяча консультації, протитуберкульозний диспансер. Медперсонал лікарні складається з 17 лікарів та 76 медичних працівників з середньою спеціальною освітою. За заслуги в галузі охорони здоров’я головний лікар Підгаєцької лікарні І. Л. Цимбалюк у 1971 році нагороджений орденом «Знак Пошани».

Набагато підвищився освітній рівень населення. Якщо до 1939 року в Підгайцях було лише 4 чоловіка з вищою і 25 чоловік з середньою освітою, то за роки Радянської влади 526 випускників середньої школи здобули вищу освіту й стали лікарями, агрономами, вчителями. У 1972/73 навчальному році в Підгаєцькій середній школі налічувалося понад тисячу учнів, 57 учителів. 1956 року в місті відкрилася восьмирічна школа-інтернат з добре обладнаними механічною, швейною, деревообробною майстернями, в яких учні оволодівають фаховою майстерністю. Крім «загальноосвітніх шкіл, у Підгайцях в 1963 році відкрито професійно-технічне училище ім. Героя Радянського Союзу Я. М. Топоркова, яке вже підготувало для сільського господарства понад 2,5 тис. трактористів, мотористів, електрозварювальників, слюсарів-ремонтників.

Радянська влада відкрила перед трудящими широкий шлях до культурного розвитку. До послуг жителів будинок культури, 3 клуби, широкоекранний кінотеатр, міська й відомчі бібліотеки. При будинку культури працюють 11 гуртків художньої самодіяльності, агіткультбригада, ленінська кімната. Велику культурно-освітню й виховну роботу провадять лектори міської організації товариства «Знання».

Для любителів спорту споруджено стадіон, є спортивні зали, 6 волейбольних і баскетбольних майданчиків.

У докорінних перетвореннях у галузі економіки, побуту й культури провідна роль належить 11 міським партійним організаціям, які об’єднують 204 члени й кандидати у члени КПРС. Комуністи очолюють боротьбу трудящих за виконання рішень XXIV з’їзду КПРС. Активними помічниками членів партії виступають 803 комсомольці міста. 22 профспілкові організації підприємств, установ, організацій міста налічують понад 1700 чоловік.

Повноважним органом влади є Підгаєцька міська Рада депутатів трудящих. Серед 50 її депутатів — 29 робітників, 5 колгоспників, 25 членів КПРС, 9 комсомольців, 22 жінки. Бюджет Ради в 1972 році становив 213,5 тис. крб., з них на благоустрій міста витрачено 122,3 тис. карбованців.

Турботою депутатів і працею трудящих дедалі більше впорядковується, озеленюється місто. Площі та вулиці заасфальтовані і забруковані, прикрашені квітниками, газонами.

У Підгайцях народився український радянський письменник, професор Львівського державного університету ім. Ів. Франка М. І. Рудницький.

Трудівники Підгайців — свідомі будівники свого щастя — докладають усіх зусиль, щоб втілити в життя накреслення XXIV з’їзду КПРС, достроково виконати завдання третього, вирішального року п’ятирічки.

М. П. ГЛИНСЬКИЙ
Зображення
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
Kasia
Модератор
Повідомлень: 186
З нами з: 06 грудня 2017, 21:38
Стать: Жінка
Звідки: Вінниця
Дякував (ла): 132 рази
Подякували: 153 рази

Re: ПІДГАЙЦІ, місто, Підгаєцький р-н, Тернопільська обл, Україна

Повідомлення Kasia »

Зображення церкви Успіння з журналу "Визвольний шлях" 1993р.
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Бердичівський повіт: Барановський, Марковський, Яблонський, Павінський, Розборський, Кузьмінський, Величко, Покотилюк, Сливка, Білик
Брацлавський повіт: Дудник, Цурман, Маняк, Лановий
Відповісти

Повернутись до “Літера П”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 14 гостей