Покровське, смт, Синельниківський район (Покровський р.), Дніпропетровська обл, Україна

Відповісти

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Перше покоління
0
Немає голосів
Друге покоління
0
Немає голосів
Треттє покоління
0
Немає голосів
Черверте покоління
0
Немає голосів
П'яте покоління
0
Немає голосів
Шосте покоління
1
50%
Сьоме покоління
1
50%
Більше семи поколінь
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 2

Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Покровське, смт, Синельниківський район (Покровський р.), Дніпропетровська обл, Україна

Повідомлення АннА »

ПОКРОВСЬКЕ – с-ще міськ. типу Дніпропетровської області, райцентр. Розташов. на берегах р. Вовча (прит. Самари, бас. Дніпра), за127 кмвід обласного центру. Населення 11,6 тис. осіб (2001).

Від 17 ст. місцевість належала до Вольностей Війська Запорозького низового. 1760 тут оселився відставний запороз. старшина Головко, а після ліквідації Нової Січі на ці землі переселилося багато козаків із сім'ями.

Офіц. датою заснування поселення вважається 1779, коли, згідно з указом азовського губернатора В.Черткова, на місці колиш. козац. зимівника було засновано військ. слободу. Вигідне геогр. розташування на шляху з Новомосковська до Маріуполя сприяло швидкому зростанню населення в П. 1782 у слободі стояли 94 хати-мазанки й мешкали 543 особи. 1816 в П. налічувалося 1,2 тис. мешканців, переважно державних селян, а на 1859 тут було вже 605 дворів із населенням 3585 осіб.

1856 в П. відкрито церковнопарафіяльну школу, 1859 – першу в повіті жін. школу. 1884 на кошти місц. земства була заснована лікарня, а 1903 – земська школа. 1885 відкрито пошту.

На поч. 20 ст. П. було багатолюдним селом, яке належало до Олександрівського пов. Катеринославської губернії. Перед Першою світовою війною в П. діяли 5 земських шкіл, 2 церковнопарафіяльні уч-ща, в яких навчалися 676 учнів, діяв притулок.

1913 в П. проживало 10 955 осіб.

У роки громадянської війни в Україні 1917–1921 поселення не раз захоплювали війська ворогуючих сторін. У квітні 1918 його зайняли австро-нім. війська, 1919 – білогвард. частини генерал-лейтенанта А.Денікіна. У січні 1920 до П. вступили підрозділи Червоної армії, створено волосний революц. к-т.

Після реформи адм.-тер. поділу 1923 П. надано статус райцентру Запорізької округи Катеринославщини (від 1932 – Дніпроп. обл.).

1927 в П. організовано 3 товариства спільного обробітку землі, перетворені згодом в артілі "Нове життя", "Центральний" і "Глинянка". 1935 на базі артілей сформовано 8 колгоспів. 1932 в П. почала виходити районна газ. "За міцний колгосп".

На поч. 1940-х рр. у П. діяли районна лікарня, 2 середні, 2 неповні середні та 2 початкові школи, в яких навчалися 2 тис. учнів і працювали 86 учителів, кінотеатр, б-ка; збудовано маслозавод.

У роки Великої вітчизн. війни Рад. Союзу 1941–45 з 8 жовтня 1941 до 14 вересня 1943 П. було окуповане гітлерівськими військами.

С-ще міськ. типу від 1957.

У 1960-х рр. у П. з'явився новий кінотеатр, працювали будинок піонерів, муз. школа. 1960 введено в дію водопровід. Наприкінці 20 ст. у пн. частині П. збудовано новий житловий масив. Після 1991 в селищі відкрито спорткомплекс "Юність", центр. районну аптеку, споруджено пішохідний міст через р. Вовча.

У П. діє ВАТ "Покровський сирзавод".

Виходить районна газ. "Покровський край".
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Покровське, смт, Покровський р-н, Дніпропетровська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Покровське — селище міського типу, центр району. Покровській селищній Раді підпорядковані села: Зелена Долина, Катеринівка, Крайнє, Старокасянівське, Черненкове, Цикове. Розташоване на річці Вовчій за 127 км на південний схід від Дніпропетровська. До нього прилягає залізнична станція Мечетна на магістралі Чаплине — Бердянськ. Через селище проходить автомагістраль Запоріжжя— Донецьк. Населення — 11 700 чоловік.

В XIV—XVI століттях в місцевості, де тепер розташоване селище, кочували орди кримських татар. Вздовж Вовчої пролягав Муравський шлях, яким яничари гнали в неволю українських селян. Відтоді залишилися татарські найменування приток Вовчої — Гайчур і Янчур.

У XVII столітті ця місцевість належала до земель Запорізької Січі. Широка і повноводна на той час ріка була багата на рибу, в навколишніх тернівниках і в степу водилося багато дичини. Тому козацька старшина охоче влаштовувала в цих місцях свої зимівники. З 1760 року оселився тут відставний запорізький старшина Головко. Після ліквідації Січі і приєднання Криму до Росії сюди переселилося багато запорізьких козаків із сім’ями. Згідно з указом азовського генерал-губернатора Черткова, в 1779 році було засновано кілька військових слобід, у т. ч. і Покровську. Відтоді й починається історія селища.

Слобода швидко зростала. Цьому сприяло її вигідне географічне положення. Щонеділі тут збиралися базари, а тричі на рік — ярмарки. В 1782 році в слободі було 543 мешканці, в 1816 — понад 1200, в 1859 — близько 4 тис. чоловік, які належали до категорії державних селян.
З розвитком капіталізму і дальшим розшаруванням селянства після реформи 1861 року в селі починаються революційні виступи. У 1903 році тут було три підпільні гуртки, їх організували місцеві жителі І. Балагура, Д. Миколаєнко, вчителі — А. Пасєчкін, О. М. Козленко та М. М. Ісаков. На таємних нарадах в гуртках читали революційну літературу. Активно виступили трудящі селяни проти поміщиків у 1905 році. Повітовий пристав 25 грудня 1905 року в донесенні губернатору вказував, що «в маєтку штаб-ротмістра Мазаракія (село Катеринівка) продовжується самовільне розкрадання хліба, кормів, зерна не тільки місцевими селянами, але й селянами з села Григор’ївки, хутора Романки та ін… Населення дуже хвилюється, і можна чекати заворушень».

За наказом катеринославського губернатора в Покровське було надіслано багато стражників. Почалися арешти і екзекуції. В Катеринівці заарештували 14 керівників виступу, серед них С. Квашу, Б. Чуприну, П. Горпинченка та інших.

Але це не злякало покровців. У 1906 році в сосновому гаю поблизу села, біля станції Мечетна, відбулась їх перша маївка, яку відкрив учитель М. М. Ісаков. На соснах були розвішені червоні прапори. Багато учасників прикріпили до грудей червоні банти або пов’язали стрічки на ліву руку. У своїй промові Ісаков закликав селян до боротьби з тиранами-поміщиками та місцевими багатіями. Всі співали «Марсельєзу». Розігнавши учасників маївки, поліція заарештувала М. М. Ісакова та ще кількох жителів села.

Становище бідноти ще більше погіршилось у зв’язку з столипінською аграрною реформою. В 1910 році, наприклад, з 2312 господарств села вийшли на хутори лише 9, які одержали по 10 десятин землі. Окремі куркулі зосередили у своїх руках по 50 і більше десятин, а більшість селян-бідняків мала всього по півтори десятини. Вони мусили йти в найми до багатіїв або орендувати в них землю за високу ціну.

В 1884 році в селі на кошти земства відкрили лікарню. У 1913 році вона мала 13 ліжок для стаціонарного лікування.

Майже все населення було неписьменним. У церковнопарафіяльній школі, відкритій у 1856 році, навчалося лише 30 дітей. У 1859 році в Покровському відкрили першу на весь повіт жіночу школу. У 1903 році в селі почала працювати земська школа. На цей час у всіх трьох школах села навчалось 192 учні. Щорічно в прийомі до них відмовляли 230—240 дітям. Напередодні першої світової війни в Покровському було 5 земських та 2 церковнопарафіальних училища, де навчалося 676 учнів.

Повалення царизму в лютому 1917 року не змінило становища селян. Земля, як і раніше, залишилась у руках поміщиків та куркулів.

Під впливом більшовицької пропаганди сільська біднота почала активну боротьбу за землю. Особливого розмаху набрала вона, коли селяни дізналися про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Велику революційну роботу серед селян проводив у цей час учитель Олександро-Гнідинського сільськогосподарського училища П. М. Циков, який прибув сюди ще в 1914 році після закінчення Вищих сільськогосподарських курсів у Петрограді. За політичну агітацію серед робітників він був заарештований і висланий під нагляд поліції в місто Самару. Після багатьох клопотань йому, як політично неблагонадійному, дозволили працювати у провінції. За революційну діяльність П. М. Цикова переслідували і на новому місці. В донесенні керівництва училища вищим інстанціям повідомлялось, що більшовики Покровського, зокрема П. М. Циков, провадять агітаційну роботу, поширюють революційні ідеї в масах.

На початку грудня 1917 року управа провела сільський сход у Покровському, на якому представник Центральної ради закликав селян підтримувати її і боротися проти більшовиків. Про головне, що тривожило селян, про землю — він не сказав ні слова. Тоді виступив П. М. Циков, який викрив націоналістів. «Є інша, справді народна влада,— говорив він,— наша робітничо-селянська… У Петрограді створено робітничо-селянський уряд на чолі з Леніним. Він видав Декрет про передачу всіх поміщицьких, церковно-монастирських земель тим, хто їх обробляє. Селяни Росії вже відібрали у поміщиків землю. Матимемо її і ми, коли твердо будемо стояти за свої права, підтримаємо уряд на чолі з Леніним». Промову Цикова селяни слухали захоплено.

Петлюрівці спробували мобілізувати до гайдамацьких загонів всіх чоловіків, але селяни відмовились. А ті, кого захопили насильно, через тиждень повернулися додому. В селі та волості почали виникати червоногвардійські загони. Циков допомагав їх створювати, спрямовував їх дії. 18 грудня він очолив перший революційний штаб червоногвардійських загонів з бідноти і колишніх фронтовиків. Незабаром у селі було створено революційний комітет.

27 грудня 1917 року відбулися вибори до Ради селянських і солдатських депутатів. Головою Ради став бідняк Я. В. Тихий, а членами волосного виконкому, крім нього,— А. С. Балагура, П. М. Циков, І. В. Ігнатьєв, М. А. Таран та ін. Циков очолив контрольний та військовий відділи виконкому.

З перших днів своєї діяльності органи Радянської влади взяли на облік усю землю та майно поміщиків. На багатіїв, торгівців та інші нетрудові елементи було накладено податок. Уже в березні 1918 року частину поміщицької землі, реманенту, сільськогосподарські машини, тягло передали селянам. Вперше наймити і малоземельні селяни одержали довгожданну землю. Але, як тільки селяни скінчили сівбу, у квітні 1918 року Покровське окупували німецько-австрійські війська. Окупанти вивісили наказ такого змісту: «Всім, хто брав участь у грабунку поміщицьких земель і майна, з’явитись на базарний майдан, привезти і принести все, що було взято, — коней, реманент, збіжжя…». Добровольців не знайшлося. Тоді, син місцевого попа Григоровича сформував кінний загін з куркулів, який нагаями почав зганяти селян-бідняків на майдан. Кайзерівські вояки прилюдно шмагали Семена Костогриза, Василя Ігнатьєва та інших. Усіх активістів-організаторів Радянської влади заарештували. Цимбал, Зеленко, Довбиш, Петренко того ж дня були розстріляні. Видали окупантам куркулі і Цикова. Скривавленого, ледь живого, його кинули у Васильківську тюрму.

У листопаді 1918 року, після вигнання окупаційних військ, у селі для боротьби з націоналістами та куркульськими бандами створився партизанський загін. Командиром його став місцевий житель більшовик А. К. Падалка, який у 1917 році в Петрограді вступив до партії більшовиків і звідти прибув у Покровське. Енергійний, витриманий і сміливий, він відразу здобув авторитет земляків. Загін невдовзі об’єднав до двох тисяч бійців. У першому бою під Синельниковим петлюрівці зазнали поразки. Партизани брали також участь у ліквідації куркульських банд Булаха, Цибулька. У квітні 1919 року під Кирилівкою в бою з ними загін захопив 3 гармати, 2 кулемети, понад 100 гвинтівок та інші трофеї. За бойові успіхи командуючий Південною групою радянських військ П. Ю. Дибенко оголосив бійцям загону подяку. Скориставшися з перебування партизанів на відпочинку по домівках, зграя махновців напала на їхній штаб у Покровському. Тяжко був поранений А. К. Падалка. Захопити живим мужнього командира махновцям не вдалося. Відстрілюючись до останнього патрона, він героїчно загинув Ч Командування загоном взяв на себе колишній матрос, також місцевий житель С. G. Білозуб. Згодом, за розпорядженням командування, загін вирушив до Криму, де влився в 9-й Задніпровський український полк 59-ї дивізії. Потім його направили під Катеринослав, де в червні 1919 року він воював проти дивізії генерала Шкуро. Тоді ж Покровське захопили денікінці. П. М. Циков, повернувшись у село, налагоджував роботу підпілля. За спеціальним дорученням він виїхав до станції Бердянськ, але під час зупинки на станції Мечетна був схоплений каральним загоном місцевого багатія «Ненця, який служив денікінцям. Тримався Циков мужньо. Допитував його попівський син Григорович. Нічого не добившись катуваннями, головорізи 19 липня 1919 року розстріляли П. М. Цикова. «Лише з одягу можна було впізнати вбитого,— пише у своїх спогадах удова Цикова— Марія Яківна,— так жорстоко розправилися з ним денікінці».

У січні 1920 року частини 13-ї Армії після короткого бою очистили Покровське від білогвардійців. Радянську владу в селі було відновлено. 9 січня створено волосний ревком, головою якого став І. О. Таран, членами — В. Степаненко, М. Яндола, І. Кисенко та ін. 3. З 4-го червня в Покровському почав діяти партосередок, до якого ввійшли Ф. Тимченко, Д. Тихий, Н. Миленко, Й. Тараненко. Очолив його П. Новгородові Осередок проводив значну роботу по підготовці волосного з’їзду селянських депутатів, який відбувся 18 січня 1921 року. На ньому було обрано волосний виконком у складі: Н. Миленка (голова), В. Кирданя, С. Шаруна та інших.

Більшовики очолили відбудову зруйнованого господарства, яка проходила в дуже тяжких умовах. Через нестачу посівного матеріалу лише 65 проц. орної землі було засіяно. Не вистачало реманенту. Порівняно з 1916 роком кількість плугів зменшилась майже в 6 разів, борін залізних — наполовину, сівалок — у 7,5 раза. А поголів’я коней і худоби скоротилося в півтора рази.

Не було гасу, солі та інших промислових товарів. У боротьбі з голодом і розрухою опорою і помічником партії на селі стали комітети незаможних селян, що виникли у 1921 році по всіх селах волості. Ними керував волосний КНС, очолюваний комуністом О. С. Мальком. Тоді ж утворився Покровський сільський КНС, 16 членів його працювали в комісіях місцевої Ради. Через рік по волості у складі комітетів незаможних селян працювало 307 чоловік, в т. ч. комуністів — 6, комсомольців — 13.

Комнезам відбирав лишки хліба у куркулів, частину якого віддавав бідноті. Почали діяти культосвітні установи. Відкриті були будинки для дітей-сиріт. Проводились «тижні пожертвувань на дитячі будинки», «тиждень дитини». Створювались безплатні їдальні для дітей. Щоб забезпечити їх харчами, оподаткували орендарів, кустарів, відраховували частину грошових зборів з базару.

З числа комнезамівців у січні 1921 року сформувався сільський загін самооборони, яким командували волвійськком П. П. Пронін і голова комнезаму О. С. Малько.

Вірним помічником партійного осередку стала Спілка Комуністичної Молоді. У її створенні (в 1921 році) велику роль відіграла організаторська робота комуністки М. П. Міхно. Першими комсомольцями в селі були В. С. Цегельников (обраний секретарем осередку), В. Кирилов, Д. Черкасов, К. Цілуйко та інші. Комсомольці розгорнули значну роботу серед сільської молоді, допомагаючи партійній організації і комнезаму у господарському та культурному будівництві, в боротьбі з бандитизмом, у вилученні хлібних лишків у куркулів.

Група комсомольців — М. Цілуйко, І. Грипась, В. Білозуб, О. Лисенко й інші активно працювала на спорудженні сільбуду. У 1922 році сільбуд було відкрито. В ньому проводились концерти, демонструвались кінофільми, працювали театральний, музичний, хоровий і літературний гуртки. Через два роки відкрився районний сільбуд з бібліотекою на 2300 книг, яка подавала допомогу 20 хатам-читальням району.

З ініціативи комуністів при сільській Раді було створено в той час жінвідділ на чолі з С. Міхно. Виникла перша профспілкова організація — спілка харчовиків, яка охоплювала 80 чоловік.

В жовтні 1923 року у волості проводилась кампанія солідарності з страйкарями Руру. Представники Покровського комітету незаможних селян разом з депутатами сільської Ради проводили мітинги, бесіди, закликаючи населення допомагати робітникам Німеччини. Першими відгукнулись члени Покровського комнезаму — вони заготували 58 пудів зерна. їх приклад наслідували інші. В результаті було зібрано ще 150 пудів зерна.

У 1925 році в селі відкрили лікарню на 15 ліжок, 2 амбулаторії і аптеку, в яких працювали 4 лікарі, 3 фельдшери, 3 акушерки, 2 провізори, медсестра і 3 санітарки.

Ще в 1920 році відкрилися 2 трудові школи, в яких навчалося рідною мовою близько 300 дітей. Через 7 років тут працювало 5 початкових та семирічна школа. Кількість учнів за цей час зросла вчетверо, а вчителів — утроє. Спочатку школи утримувалися коштом батьків, а в 1928 році держава виділила для них 8800 крб., через 3 роки — в 5 разів більше. Учні були повністю забезпечені підручниками, літературою, одержували наочні посібники. У школі по ліквідації неписьменності навчалось 420 підлітків. Всього в 1927 році закінчили лікнепи близько 1500 чоловік, що становило 35 проц. від загальної кількості неписьменних. Загально-освітні курси для дорослих, створені в 1926 році, згодом почали підготовку до вступу у вищі навчальні заклади. Реорганізована з ремісничого училища школа ФЗН, базою якої був гуляйпільський завод «Металіст», випускала кваліфікованих робітників-слюсарів і ливарників. Була відкрита також сільськогосподарська школа, яку закінчили тоді В. В. Мацкевич — нині Міністр сільського господарства СРСР, К. К. Цілуйко — завідуючий відділом Інституту мовознавства АН УРСР та інші.

У всіх цих успіхах по відбудові народного господарства та піднесенні культури трудящих велика заслуга Покровського райкому партії, сформованого у березні 1923 року, коли село стало районним центром. Районна партійна організація, яку очолював спочатку В. І. Конько, налічувала тоді 23 комуністи.

На 1925 рік у Покровському було в основному відбудовано господарство: більше ніж на 1000 десятин розширено посівні площі, порівняно з довоєнним часом вдвоє зросла тяглова сила в селянських господарствах. Держава допомогла біднякам кредитами на суму майже 15 тис. карбованців.

У 1926 році в селі була влаштована сільськогосподарська виставка в день врожаю.

1927 року з ініціативи комуністів та комнезаму у селі організувалися 3 товариства спільного обробітку землі, до яких вступили бідняки та деякі середняки.

Через три роки на основі цих товариств були створені колгоспи «Нове життя», «Центральний», «Глиняна», що об’єднали 948 господарств. Колгоспи мали 470 коней, 256 волів, 199 корів, 8874 десятини посівної площі. У 1933 році в артілях села було— 6 снопов’язалок, значна кількість жниварок-лобогрійок, кінних сівалок, 180 кінних плугів, 348 борін тощо.

Значну роль у зміцненні та розвитку колгоспів відіграла Мечетнянська МТС, створена в Покровському у жовтні 1930 року. Вона обслуговувала 16 колгоспів району. Через три роки МТС уже мала 69 тракторів, 16 комбайнів, 53 молотарки, 116 причіпних тракторних плугів, 58 сівалок та інший реманент.

В 1935 році в результаті розукрупнення в Покровському стало 8 колгоспів: «Червоне поле», «15-річчя ВЛКСМ», ім. Челюскінців, ім. Молокова, ім. Пушкіна, «Третій Кавполк», ім. Цикова, «Третій Інтернаціонал». Швидко міцніла їх економіка, поліпшувався добробут селян. Сотні стахановців і ударників домагались піднесення продуктивності праці. Доярка колгоспу «Третій Кавполк» М. Вербицька надоїла від кожної з десяти корів по 2650 кг молока, таких же успіхів домоглися доярки Т. Коломієць, О. Коврига та інші. В числі передових були свинарка колгоспу «15-річчя ВЛКСМ» А. Герасименко та інші.

У 1939 році колгоспи ім. Пушкіна, «Третій Інтернаціонал», ім. Цикова та «Червоне поле» демонстрували свої досягнення на Всесоюзній сільськогосподарській виставці в Москві. А через рік на ній уже було широко представлено весь район. Учасниками виставки стали 517 передовиків виробництва. Серед них з Покровського: коваль артілі ім. Челюскінців Р. Безуглий, жінка-комбайнер Мечетнянської МТС О. Бідник, голова артілі ім. Пушкіна Т. Власенко.

Колгоспи домоглися великих успіхів завдяки правильній підготовці, добору і розстановці кадрів. Майже всі голови артілей мали спеціальну підготовку, стаж роботи 5—10 років, а також агротехнічну освіту.

Завдяки наявності відповідної матеріальної бази, а також кваліфікованому керівництву, впровадженню передової агротехніки трудівники села добилися піднесення врожайності сільськогосподарських культур та продуктивності тваринництва у колгоспах. На трудодень у 1940 році колгоспники Покровського одержали зерна по 3,5 кг (переважно пшениці) і по 5—8 крб. грішми. В селі працювали промислові підприємства: маслозавод, млин, промартілі «Колгоспник» і «Друга п’ятирічка», промисловий і харчовий комбінати.

Колгоспи і село були електрифіковані та радіофіковані. Зросла купівельна спроможність населення. 1940 року райспоживкооперація продала різних товарів у чотири рази більше, ніж у 1930 році.

Значні зміни сталися в медичному обслуговуванні населення. 1940 року працювали районна лікарня на 150 ліжок, 2 амбулаторії, консультація матері і дитини, аптека, санстанція, а медичних працівників було втроє більше, ніж у 1925 році. У селі й районі було 6 пологових будинків з дитячими консультаціями та молочними кухнями, 58 колгоспних ясел для малят, 2 дитсадки на 90—120 дошкільнят і 59 дитячих майданчиків, які діяли в літній час.

Повністю було ліквідовано неписьменність серед дорослих. Перед війною в Покровському було 2 середні, 2 неповні середні, 2 початкові школи, в яких навчалось майже 2 тис. учнів і працювало 86 учителів. Молодь села здобувала спеціальність трактористів, комбайнерів, шоферів, а також вчилась у школі механізації сільського господарства.

Велику культмасову роботу проводили 2 сільські і 5 колгоспних клубів, кінотеатр ім. Фрунзе, літній кінотеатр, районний Будинок культури. При районному Будинку культури працювали оркестр народних інструментів, хор, драмгурток під керівництвом І. Д. Могилевського. При сільських, колгоспних клубах та Будинку культури були бібліотеки, в районній — на цей час налічувалося 7,5 тис. томів, у дитячій — 1214 книг.

З перших днів Великої Вітчизняної війни на заклик Комуністичної партії та Радянського уряду пішли воювати проти німецько-фашистських загарбників разом з усіма народами Батьківщини і покровці. На численних мітингах і зборах робітники, колгоспники, інтелігенція села висловлювали готовність віддати всі сили справі розгрому ворога. Характерним був виступ колгоспника В. Терещенка перед від’їздом на фронт. Звертаючись до проводжаючих, він закликав працювати в колгоспі чесно, своєчасно зібрати врожай, дати Червоній Армії більше продуктів. У свою чергу В. Терещенко обіцяв нещадно громити фашистів. Його дружина побажала своєму чоловікові і його товаришам успіхів у бойових подвигах і запевнила, що в колгоспі всі працюватимуть ще організованіше і своєчасно, без втрат зберуть врожай. Колгоспники Покровського додержали свого слова. Хоч значну частину працездатних призвали до Червоної Армії, а в MTС і колгоспах у зв’язку з мобілізацією не вистачало машин, врожай зібрали повністю. При наближенні лінії фронту для боротьби з ворогом заздалегідь було сформовано партизанський загін з 76 чоловік, 19 з них були комуністами. Командиром загону призначили О. І. Зиміна, автомеханіка райспоживспілки.

У жовтні 1941 року Покровське окупували фашисти. За короткий час було пограбовано Мечетнянську МТС і всі 8 колгоспів села. Окупанти почали «перебудовувати» сільське господарство на свій лад. Створювали т. зв. «громадські господарства». Увесь врожай вивозився до Німеччини, а людям давали пайок на душу — 150— 200 грамів кукурудзи, проса, інколи ячменю. Кожне господарство села мусило здати за рік 600—900 літрів молока, 250—300 яєць, 150 кг м’яса, багато хліба. Було встановлено поліцейсько-жандармський режим, що супроводився жорстоким терором, винищенням радянських людей.

У листопаді 1941 року гітлерівцям вдалося схопити 34 партизанів. Нічого не добившись від них, фашисти 23 травня 1942 року їх розстріляли. Серед розстріляних були командир загону О. І. Зимін та колишній командир партизанського загону періоду громадянської війни С. С. Білозуб. Та в селі не припинялася боротьба проти окупантів. Селяни зривали постачання німецької армії продовольством, рятували військовополонених, вели антифашистську пропаганду. Патріотки А. К. Міхно, А. П. Олексієнко, А. Д. Падалка та ін. переховували червоноармійців, які втікали з полону, давали одяг і їжу, допомагали перейти лінію фронту. Т. М. Кісенко проводила активну антифашистську агітацію. Проти окупантів боролися й піонери. Якось із розмови дорослих Галя Крітина, учениця середньої школи № 2, почула, що в Покровському переховуються поранені червоноармійці. Вона ходила до них, носила їм їжу, перев’язувала рани. Потім за дорученням бійців поширювала листівки, тексти радянських пісень. Про це дізналися фашисти. Вони схопили Галю, замкнули в управі, де була і в’язниця. Щодня дівчинку по 2—3 рази допитували, вимагаючи сказати, звідки брала листівки. Але вони не почули від неї жодного слова. Осіннього ранку 1942 року піонерку розстріляли.

На місце загиблих ставали нові патріоти. Взимку 1943 року радянський літак вночі порозкидав над районом листівки, які викривали брехливі обіцянки гітлерівців про те, що вони наділятимуть землею всіх, хто підтримує їх порядки. Піонери Іван Павленко та Іван Северин розклеїли листівки в людних місцях. Це викликало переполох серед окупантів та їх підлабузників.

Перелякані поліцаї, бігаючи по вулицях, спішно здирали їх з стовпів (І. С. Павленко нині працює майстром-підривником на шахті 1-2 ім. Свердлова Луганської області, а І. П. Северин —шофером у колгоспі).

Влітку 1943 року населення села всіляко затягувало жнива, щоб урожай не дістався ворогам. Для Батьківщини було збережено десятки тисяч пудів зерна і різної сільськогосподарської продукції.

Багато покровців відважно боролися проти гітлерівських загарбників на фронті. Деякі з них пройшли великий бойовий шлях. П. С. Тихий воював у Сталінграді, 900 днів разом з ленінградцями відбивали ворожу облогу П. С. Терещенко, І. Г. Дорошенко. В штурмі Берліна брали участь старшина І. Г. Кісенко, бійці С. Й. Падалка, О. В. Сова, П. І. Липський та інші. В. Л. Білозубу довелося воювати в ескадрильї «Нормандія-Німан». 15 липня 1944 року літак французького льотчика Моріса де Сейна був підбитий. Французький пілот міг залишити літак, але в його товариша — В. Л. Білозуба не було парашута. Обидва вони загинули разом. У далекій Франції у квартирі матері Моріса де Сейна висять два портрети в чорних рамках—Моріса і Володимира, а в Покровському батьки В. Л. Білозуба вважають своїм сином і Моріса.

14 вересня 1943 року частини 257-ї стрілецької дивізії, під командуванням генерал-майора Л. М. Пихтіна визволили село від гітлерівців. Відступаючи, фашисти зруйнували і спалили 128 будинків колгоспників, 4 школи, лікарню, 2 клуби, кінотеатр, млин, сирзавод, елеватор. Було знищено багато сільськогосподарської техніки і худоби. Збитки, завдані селу, обчислюються в 1,5 млн. крб. На каторгу до Німеччини було вивезено 406 жителів села.

З перших же днів визволення відновили роботу органи Радянської влади, партійні і комсомольські організації. На підприємствах, в установах та у 32 колгоспах району агітатори щоденно проводили бесіди, повідомляли населення про наступальні дії Червоної Армії, читали газети, зведення Радінформбюро, мобілізовували трудящих на якнайшвидше виконання всіх робіт та на допомогу фронтові.

Вже восени 1943 року трудівники району передали у фонд Червоної Армії близько 600 тис. пудів зерна, більше, як 120 тис. пудів картоплі та іншої продукції. Вони віддавали свої заощадження на будівництво танкової колони. Наприклад, голова колгоспу ім. Пушкіна Шульга вніс 5 тис. крб. Його прохання про те, щоб збудований на ці кошти танк передали синові-танкісту, було задоволено. На 1 березня 1944 року трудящі району внесли всього на будівництво танкової колони «Радянська Україна» 3,4 млн. карбованців.

Велику допомогу Червоній Армії подавала молодь села. Спільно з комсомольцями району вона зобов’язалася за 12 днів відбудувати залізничний міст через Вовчу. 170 комсомольців і 400 чоловік позаспілкової молоді, свідомі свого обов’язку перед Батьківщиною, працювали дні і ночі. Міст відбудували вчасно. Командування фронту оголосило молодим патріотам подяку.

Ще точились поблизу запеклі бої, а в Покровському вже почалось відродження колгоспів. Не вистачало робочих рук. Основний тягар відбудови ліг на плечі жінок; допомагали їм підлітки і старі. Не було коней, орали коровами. Колгоспи району мали всього 450 робочих коней, 589 волів. В Мечетнянській МТС залишилось тільки 19 тракторів, 9 комбайнів. А проте тоді в районі засіяли 8400 га зерновими.

Держава допомогла колгоспам довгостроковими кредитами. Трудівники сільського господарства РРФСР, Узбекистану і Азербайджану надсилали насіння, худобу, реманент. Завдяки цьому покровці добилися значних успіхів у відновленні посівних площ, підвищенні врожайності, збільшенні поголів’я худоби.

У 1948 році всі покровські колгоспи відновили довоєнні посівні площі. Найкращі показники мали артілі ім. Молокова, ім. Цикова, «Третій Інтернаціонал».

Тракторний парк Мечетнянської МТС, яка почала знову працювати в листопаді 1943 року, за 7 років зріс удвоє. На кінець 1943 року в Покровському було відбудовано 28 господарських приміщень колгоспів, 89 хат колгоспників, відновили роботу школи. Діяли медична лікарня на 160 ліжок, 2 амбулаторії, санстанція з бактеріологічною лабораторією. В 1945 році стали до ладу маслозавод, промкомбінат, харчокомбінат, промартілі «Колгоспник» та «Друга п’ятирічка». Відкрився районний Будинок культури, районна бібліотека з фондом до 2 тис. прим. книг. Школа механізації знову почала готувати кадри для сільського господарства 2.

В 1951 році 8 колгоспів об’єдналися у 2 — «Родина» і «Победа». Це сприяло економічному зростанню господарств, кращому використанню техніки. Скоротилися витрати на управлінський апарат, рентабільнішим стало господарство, зросла продуктивність праці. В 1967 році врожайність зернових у колгоспах «Победа» та «Родина» становила 21 цнт з гектара. Поголів’я великої рогатої худоби в обох колгоспах збільшилося втроє. В колгоспі «Победа» виробництво молока на 100 га сільськогосподарських угідь зросло за семирічку з 85 до 225 цнт, м’яса відповідно — 25 і 143 цнт. Прибутки артілей в 1967 році становили відповідно 2872 тис. і 1351 тис. крб. Розгорнулося значне капітальне будівництво. В колгоспах було споруджено 90 сучасних господарських приміщень, житла для працівників ферм, дитячі ясла, Будинок культури. Високого рівня досягла механізація праці. У 1967 році обидва колгоспи мали 67 тракторів, 30 комбайнів, 58 автомашин та 210 інших машин.

Покровці зустріли 50-річчя Радянської влади дальшим піднесенням продуктивності праці, перевиконанням державного плану продажу сільськогосподарської продукції. Друга бригада Д. Дуленка з колгоспу «Родина» зібрала по 25 цнт зернових з га, значних успіхів добились механізатори цієї артілі О. Н. Бідник (ветеран колгоспу, перша в районі жінка-комбайнер), I. С. Гринько, I. I. Андрусенко та інші.

У труді вели перед комуністи.

В райцентрі є 30 первинних партійних організацій, які об’єднують до 600 членів і кандидатів КПРС. 640 юнаків і дівчат входять у 18 комсомольських організацій. Більшість комуністів і комсомольців працюють у сфері матеріального виробництва. У колгоспі «Победа» партійна організація налічує близько 100 комуністів. За самовіддану працю в розвитку землеробства і тваринництва відзначено урядовими нагородами 54 колгоспників селища, серед них багато комуністів. Звання Героя Соціалістичної Праці присвоєно завідуючому тваринницькою фермою М. А. Дудлі, орденом Леніна нагороджені бригадир Ф. М. Клименко; Трудовим Червоним Прапором голова правління І. Г. Кісенко, чабан А. Є. Ковнір.

Бюро райкому партії і виконком райради депутатів трудящих присудили навічно колгоспові «Победа» Червоний прапор за високі показники в соціалістичному змаганні на честь XXIII з’їзду КПРС.

В успіхах покровських колгоспів велика заслуга і селищної Ради, 118 депутатів якої докладають багато зусиль для піднесення економіки колгоспів, а також поліпшення благоустрою райцентру. Серед депутатів — передовики виробництва: С. П. Чеберяк — начальник механізованого цеху районного об’єднання «Сільгосптехніка», О. М. Журба — доярка колгоспу «Шлях Ілліча», Г. Ф. Рудайтес — закрійниця цеху пошиття верхнього жіночого одягу побутового комбінату та інші.

На сесіях Ради систематично обговорюються питання господарської діяльності бригад і ферм. У 1967 році сільськогосподарська комісія (голова М. О. Чичикало), перевіряючи хід підготовки колгоспів Покровського до сівби, проводила бесіди з колгоспниками, бригадні збори, на яких розглядались робочі плани весняної сівби, пропозиції та зауваження комісії.

У колгоспах запроваджено двозмінну роботу механізаторів і тваринників, створені хороші побутові умови на польових станах і фермах. В цьому велика заслуга місцевих профспілок.

Завдяки механізації зросла продуктивність праці на промислових підприємствах селища. Докорінно реконструйовано сирзавод, в результаті чого його потужність збільшилась утроє порівняно з 1960 роком. Побудовано новий завод продовольчих товарів. Кращими виробничниками заводу є ветерани праці — Н. К. Павлушенко і М. С. Варава, а також Р. С. Перепичаєнко, 3. Е. Погоріла та інші.

На околиці селища височать корпуси міжколгоспної будівельної організації, яка була створена наприкінці 1956 року. Тільки за 1964—1967 рр. міжколгоспбуд спорудив у районі 76 господарських та культурно-побутових приміщень.

Ще з 1957 року Покровське стало селищем міського типу. Помітно поліпшився його благоустрій. Заасфальтовано близько 5 км дороги, прокладено 2 км тротуарів. Працюють пошта, телефонна станція, телеграф, електропідстанція на 35 тис. кіловат.

Значно зріс матеріальний рівень життя покровців, зросла їх купівельна спроможність. Тільки за один 1967 рік в селищі продано 375 телевізорів, 445 радіол, 125 пральних машин, 41 холодильник, 9 піаніно, 59 машин та мотоциклів. Покровці мають 27 власних легкових автомашин, 297 мотоциклів, 950 телевізорів та радіоприймачів.

Держава повсякденно дбає про здоров’я трудящих. В селищі є районна лікарня на 125 ліжок. Тут працюють 21 лікар та 76 працівників середнього медперсоналу.

У середніх школах — денній та вечірній, двох восьмирічних та в одній початковій — навчається 1,5 тис. учнів. В них працюють більше 100 вчителів. В районній дитячій музичній школі вчаться 120 дітей колгоспників, робітників і службовців.

Кадри для сільського господарства готує Покровське сільське професійно-технічне училище. За останні 10 років училище підготувало більше 5 тис. спеціалістів, близько 500 з них поїхали працювати в Цілиноградську область. Багато колишніх вихованців училища за високі показники в роботі відзначені урядовими нагородами, а І. І. Несмашному присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.

Добре можуть відпочити трудящі в районному Будинку культури, кінотеатрі, в колгоспних палацах культури. Багато уваги приділяється тут пропаганді передового досвіду і сільськогосподарських знань, практикуються дні новатора, вечори трудової слави. З участю комсомольського активу проводяться цікаві масові вечори, концерти художньої самодіяльності, лекції, читацькі конференції. Стали традицією комсомольсько-молодіжні вогники.

Культурно-освітню роботу проводять також 9 бібліотек, книжковий фонд яких становить близько 80 тис. примірників. В селищі немає жодної сім’ї, яка б не передплачувала газет чи журналів.

Люблять покровці спорт. При клубах колгоспів «Победа» і «Родина» в 16 фізкультурних секціях беруть участь понад 900 чоловік, працює 109 позаштатних інструкторів спорту.

Квітне селище Покровське. Впевнено крокує воно в майбутнє, яке буде ще кращим, змістовнішим і культурнішим.

І. М. ОСТАПЕНКО, Г. О. ШУЛЬГА.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: Покровське, смт, Покровський р-н, Дніпропетровська обл, Україна

Повідомлення kbg_dnepr »

Презентація бібліографічного покажчика про Покровське у краєзнавчому відділі ДОУНБ 2 лютого о 14.00

Зображення
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Відповісти

Повернутись до “Літера П”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 19 гостей