Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

Ріпки, смт, Ріпкинський район, Чернігівська область

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Аватар користувача
 
Повідомлень: 760
З нами з: 18 липня 2016, 23:24
Подякував (-ла): 191 раз.
Подякували: 108 раз.

Ріпки, смт, Ріпкинський район, Чернігівська область

Повідомлення surnameindex » 08 вересня 2016, 21:24

Ріпки, смт, Ріпкинський район, Чернігівська область
Репки, Репкинский район, Черниговская область

Репки, Роиская сотня, Черниговский полк
Репки, Репкинская волость

Петропавловская церковь

Троицкая церковь
1739-1740 - священник Иван Григорьевич Стаховский, священник Андрей Романович Максимович
1739 - дьячек Григорий Демьянович
1740 - дьячек Андрей Афанасьевич Городецкий
1847-1854 - священник Андрей Вакуловский

Некоторые фамилии жителей с. Репки(1739):
Бакуринский
Беланов
Бидюк
Богорад
Гандыш
Гладкий
Гожей
Голик
Гузь
Гук
Гутник
Дереман
Дищел
Дмитренко
Довголенко
Дубок
Залозный
Зубец
Зубченко
Карявка
Кедрина
Коваль, Коваленко
Колесниченко
Колтунов
Колшун
Коновал
Красулич
Крекотен
Крикущенко
Кусый
Ледовец
Литвин
Лобась
Максимович
Малковец
Мелник
Могилный
Мозковый, Мозковенко
Мороз
Мошко
Нагорный
Олейник
Пац
Петренко
Познак
Правук
Рожченко
Сердюк
Скиба
Слюсарь
Стаховский
Теребыло
Фост
Хляховый
Шванский
Шендрик
Шинкар
Ширай
Шупило
Шурута
Ященко
Удачи в поисках!
Surname Index
http://surnameindex.info/news/

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3091
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1808 раз.
Подякували: 648 раз.
Стать: Жінка

Re: Ріпки, смт, Ріпкинський район, Чернігівська область

Повідомлення АннА » 10 березня 2017, 20:59

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки.
Ріпки — селище міського типу, центр району, розташоване за 35 км від облас-IIного центру і за 3 км від залізничної станції Голубині. Населення — 5,3 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковані населені пункти Глиненка, Замглай і Яворці.

На околицях Ріпок виявлено поселення доби неоліту, бронзи та скіфського періоду, а поблизу Замглая — городище періоду Київської Русі.

Перша згадка про Ріпки в історичних джерелах належить до 1607 року, коли один з нащадків феодалів Глібовичів, які володіли селом, заклав його іншому феодалу — М. Бакуринському за 4 тис. червінців і потім не викупив. У цей час Ріпки входили до складу Російської держави. У 1618 році село захопила шляхетська Польща. Становище селян стало нестерпним. Вони зазнавали жорстокого соціального і національного гноблення.

Населення Ріпок брало активну участь у визвольній війні 1648—1654 рр. У 1648 році загін війська Богдана Хмельницького визволив село від польсько-шляхетських загарбників. Воно увійшло до складу Ройської сотні Чернігівського полку. Влітку 1651 року на Україну посунуло польсько-шляхетське військо, а з півночі — литовське під командуванням Я. Радзівілла. Литовське військо переправилося через Дніпро в районі Лоєва (за 25 км на північний захід від Ріпок) і рушило на Чернігів. Розбивши передові пости козаків чернігівського полковника Мартина Небаби, Радзівілл дійшов до Ріпок. 26 червня тут відбувся жорстокий бій. Козаки мужньо билися з переважаючими силами ворога. Оточені з усіх боків, вони боролися до останнього, але зазнали поразки. Небачену хоробрість виявив М. Небаба. Поранений у праву руку, він мужньо відбивався шаблею, тримаючи її в лівій руці, аж доки не загинув смертю героя.

У 1656 році Богдан Хмельницький передав Ріпки у володіння нащадку попереднього феодала Ю. Бакуринському. Як вказувалося в універсалі гетьмана, селяни мали відбувати на користь власника «всіляке підданське послушенство», тобто панщину. Після возз’єднання України з Росією в Ріпках почало розвиватися залізоробне виробництво. В селі були виявлені поверхневі поклади болотних руд високої якості, вміст заліза в яких становив понад 36 проц. В другій половині XVII ст. тут була збудована рудня. У 1768 році вона мала три водяні колеса і два горна. Недалеко від неї діяла друга — Лизунова рудня. На обох руднях працювало 20 робітників. Наявність поблизу села багатих покладів високоякісної вогнетривкої глини сприяло розвитку гончарного промислу. В 50-х роках XVII ст. тут виник гончарний цех. У 1763 році в Ріпках налічувалося 325 козаків, 1378 приватновласницьких і 239 державних селян. Частина козаків (13 дворів) перетворилася на підсусідків і виконувала такі ж повинності, як і селяни. Після ліквідації на Україні полкового устрою село в 1782 році увійшло до Городнянського повіту Чернігівського намісництва, з 1796 року — Малоросійської, а з 1802 року — Чернігівської губернії. З початку XIX ст. воно стало волосним центром.

Реформа 1861 року не поліпшила економічного становища селян Ріпок. Поміщики лишилися великими землевласниками, а селянське землекористування зменшилося. Так, 102 селян поміщика О. Бакуринського за уставною грамотою одержали 280 десятин землі, хоч до реформи користувалися 579 десятинами. До того ж це була найгірша земля. За ці мізерні наділи вони мали внести викупні платежі на суму 8338 крб. На таких же умовах дістали «волю» й селяни інших поміщиків села. Всього селянам Ріпок треба було сплатити 43 417 крб. викупних платежів протягом 49 років. Якщо врахувати 6 проц. річних, які стягнули з них за надану державою позику, то земля коштувала їм у 3 рази дорожче від ринкової ціни.

У післяреформений період відбувався дальший процес розшарування селян. Основна маса їх розорялася, а купка куркулів тим часом багатіла. Через малоземелля селяни змушені були орендувати у поміщиків свої колишні наділи за неймовірно високу плату. Хлібороби Купріївки, однієї з околиць Ріпок, орендували в поміщика 180 десятин чагарнику, щоб там пасти худобу, і платили 100 крб. на місяць. За переписом 1883 року в селі налічувалося 37 дворів (12 проц. всієї кількості), які зовсім не мали орної землі, і 50 дворів, яким належало від 1 до 3 десятин кожному. П’ята частина дворів не мала робочої худоби. Шукаючи засобів до існування, чимало селян переселялося в інші райони, зокрема на Південну Україну. Внаслідок цього у 1870 році чисельність, населення. Ріпок скоротилася на 100 чоловік, а в 1897 році тут налічувалося 2716 жителів —менше, ніж чверть віку тому. Не маючи змоги обробити і засіяти свої наділи, зубожілі селяни продавали їх за безцінь заможним.

На початку 60-х років у Ріпках було збудовано винокурний завод. Продовжували розвиватися ремесла. Найбільшу групу ремісників (66 чоловік) становили гончарі, деревообробники і чоботарі. Були тут також ковалі і бондари. 56 селян займалися перевезенням у сусідні повіти та губернії гончарної продукції і продажем її. Однак більшість ремісників не могла прожити тільки з ремесла і тому остаточно не відривалася від сільськогосподарського виробництва. Розширювалися розробки покладів глини, яка мала високу цінність. Виготовлений з неї посуд був стійким щодо різких змін температури. Глину купували промисловці і везли вгору Дніпром до Могильовської губернії, де продавали кахельним заводам. З дальшим розвитком товарного виробництва, а також відкриттям у 1861 році брукованого шляху Петербург—Київ, що проходив через Ріпки, пожвавилися товарні відносини. Важливу роль відігравали ярмарки, які відбувалися тричі на рік.

Становище робітників і селян-кустарів було дуже тяжким. Селяни-кустарі працювали в жахливих умовах. Гончарі, як правило, не мали для роботи окремого приміщення, внаслідок чого вони та їх сім’ї часто хворіли на туберкульоз. Від цієї хвороби та болотної пропасниці в селі щороку на тисячу чоловік населення гинуло 37 і більше чоловік.

Безземелля й малоземелля, жорстокий визиск і політичне безправ’я породжували серед трудящих гостре незадоволення існуючим ладом. Велике обурення у робітників і селян Ріпок викликала звістка про криваві події в Петербурзі 9 січня 1905 року. Доведені до відчаю експлуатацією, вони почали громити крамниці багатіїв. Навесні і влітку в селі відбулися демонстрації. їх учасники несли червоні прапори і виголошували лозунги: «Геть самодержавство! Хай живе політична свобода!». Демонстранти засуджували сваволю царизму, підтримували революційні виступи робітників Петербурга та інших міст. У серпні на околиці Ріпок відбувся мітинг селян, який також пройшов під лозунгами «Геть самодержавство!», «Хай живе політична свобода!». 26 жовтня спалахнуло заворушення, на чолі якого став батрак М. І. Кедровський. Повсталі селяни захопили садибу поміщиці Єнько, відібрали у неї хліб та худобу і розподілили між бідняками, а будівлі підпалили. Селяни розгромили також один з маєтків-поміщика Бакуринського.

Для придушення заворушення в Ріпки було введено каральний загін, який жорстоко розправився з непокірними. Керівника повстання М. І. Кедровського було засуджено до 20 років каторги, 10 селян — на різні строки ув’язнення і каторжних робіт. Проте жорстокі репресії не залякали трудящих. Вони не припинили боротьбу за свої права. Щоб придушити революційний рух, губернатор надіслав у село новий військовий загін.

Столипінська аграрна реформа привела до дальшого поглиблення класового розшарування селянства. В 1912 році понад 60 проц. селянських дворів Ріпок були бідняцькими. Не маючи достатньої кількості землі і засобів для її обробітку, такі селяни не могли прожити з власного господарства і змушені були йти в найми. Кількість середняцьких господарств зменшилася з 35 до 25 проц. В той же час 15 заможних господарств, які становили 3,3 проц., переселилися на «відруби» і створили куркульські хутори. Велику роль у згуртуванні робітників і селян на боротьбу з самодержавством відіграла заснована В. І. Леніним щоденна більшовицька газета «Правда». Її номери надходили і в Ріпки.

Трудящі Ріпок не одержували потрібної медичної допомоги, часті були епідемії. Лікарня, відкрита на благодійні кошти, обслуговувала населення всієї волості. Лише 1860 року в селі почало працювати однокласне народне училище. З початку XX ст. діяла трикласна земська школа. Однак через злидні переважна більшість селян не могла навчати своїх дітей.

Згубно вплинула на становище селян перша світова імперіалістична війна. Майже половину чоловіків погнали на фронт. Селянські господарства розорялися реквізиціями хліба, коней та возів для потреб царської армії, внаслідок чого у 1916 році недосівання полів озимини становило майже 30 проц. Бідняцькі і середняцькі родини злидарювали. Серед трудящих наростало обурення антинародною політикою царизму.

Після Лютневої революції і повалення царизму трудящі Ріпок швидко зрозуміли, що Тимчасовий уряд захищає інтереси буржуазії і поміщиків. їх споконвічного гнобителя і експлуататора Бакуринського було призначено губернським комісаром. З початком весни цей поміщик та його прикажчики примусили наймитів знову гнути на них спину. Переконавшись, що Тимчасовий уряд не збирається вирішити питання про землю, селяни Ріпок і навколишніх сіл на початку жовтня 1917 року явочним порядком відібрали поміщицькі і монастирські ліси, а надісланий сюди з Чернігова військовий загін обеззброїли. Поміщика Вербицького, який намагався заарештувати революційно настроєних селян, було вбито.

З великою радістю зустріли трудящі Ріпок звістку про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді. В селі відбулися демонстрації та мітинги, на яких трудящі селяни вітали перший Радянський уряд на чолі з В. І. Леніним і схвалювали декрети про мир і землю, прийняті II Всеросійським з’їздом Рад. У січні 1918 року тут було встановлено Радянську владу. Почали діяти волосний ревком на чолі з батраком Т. Дмитренком і земельний комітет на чолі з Б. І. Полевиком. Органи Радянської влади проводили в життя ленінський Декрет про землю, взяли на облік землю поміщиків і куркулів-та розгорнули підготовку до -наділення нею безземельних і малоземельних селян.

У середині березня в Ріпки вдерлися німецькі загарбники, закликані на Україну контрреволюційною Центральною радою. Окупанти та їх прибічники — українські буржуазні націоналісти — відновили старі порядки і жорстоким терором намагалися залякати населення. Проте бідняки Ріпок та навколишніх сіл створили партизанський загін. Партизани знищували ворожі транспорта, руйнували комунікації, по яких пересувалися ворожі колони.

У другій половині січня 1919 року Ріпки визволили частини Червоної Армії. Ріпкинський партизанський загін влився до Богунського полку і продовжував бити ворога. У селі відновилася Радянська влада. Почав роботу волосний ревком на чолі з селянином-наймитом М. П. Лузьком. Наприкінці листопада створили волвиконком, головою якого обрали С. А. Хвоста. Розгорнулося радянське будівництво. Органи Радянської влади завершили розподіл поміщицької землі між безземельними й малоземельними селянами. В цей час від рук класових ворогів загинув М. П. Лузько.

Влітку 1919 року над Країною Рад нависла нова небезпека — почав наступ ставленик Антанти Денікін. Після захоплення ним Чернігова в Ріпках було створено волосний ревком на чолі з Д. С. Ющенком. Червона Армія мужньо боролася з ворогом і 14 жовтня 1919 року зупинила його за 18 км на південь від села на рубежі Десни. У цій напруженій обстановці перед волосним ревкомом постало важливе завдання — забезпечити безперебійний рух на шосейному шляху Гомель— Чернігів. Вміло організувавши охорону шляху від банд, він успішно справився з цим завданням. У грудні 1919 року в Ріпках було засновано партійний осередок, який очолив С. А. Хвост. Партійний осередок згуртував навколо себе сільських активістів і наполегливо впроваджував у життя настанови партії. На початку 1920′ року обрали волвиконком, а в липні почав діяти комнезам на чолі з І. М. Богданом. Волвиконком і комнезам виділяли насіння для селян, надсилали хліб голодуючим робітникам Москви і Петрограда. Почалися відбудовчі роботи. Цього року стали до ладу маслоробний цех і крупорушка.

Після нападу буржуазно-поміщицької Польщі на Радянську країну над Ріпками нависла загроза ворожого вторгнення. Водночас в районі села активізувала свої дії куркульсько-націоналістична банда, яка тероризувала населення. І після вигнання польських інтервентів становище в Ріпках та волості лишалося напруженим. Під час наскоку на село 16 лютого 1921 року бандити знищили 80 радянських громадян, у т. ч. багато жінок, дітей і стариків. Партійний осередок організував боротьбу з бандою. На допомогу трудящим прийшли підрозділи Червоної Армії і чекісти, які в 1922 році ліквідували банду. У боротьбі з бандитизмом полягли Д. С. Ющенко, члени волосного виконкому П. Шевченко та І. О. Балабаш. У роки громадянської війни склалася дружба між трудящими Ріпок і білоруського села Лоєва, які спільно відстоювали завоювання Жовтня.

Після закінчення громадянської війни партійний осередок спрямував зусилля трудящих на відбудову господарства. Створений з його ініціативи посівний комітет забезпечив бідніших селян насінням, що дозволило в 1922 році розширити посівні площі на третину і зібрати непоганий врожай. Став до ладу паровий млин, створили лісвицтво. Трудящі Ріпок активно включилися у рух за об’єднання радянських республік. У червні 1922 року учасники волосного з’їзду комнезамів гаряче висловилися за утворення СРСР. У 1923 році було створено комсомольську організацію. Партійна організація націлювала селян на розвиток кооперативного руху. Навесні 1925 року тут виник городницько-овочівницький кооператив, який очолила комуніст В. І. Лаптієнко. Держава надала в розпорядження членів кооперативу інвентар. З 1923 року село стало центром району.

Багато уваги у відбудовний період приділялося розвитку охорони здоров’я, освіти і культури. На кінець цього періоду в Ріпках розширилася лікарня, яка мала 12 ліжок. Відкрили також медамбулаторію. Медичну допомогу подавали лікар і 2 фельдшери. Важливим завданням була ліквідація тяжкої спадщини царизму — культурної відсталості. В селі працювала початкова школа, в якій навчалося 193 учні. Розгорнулася робота для ліквідації неписьменності серед дорослих. У школі лікнепу в 1923 році опановували грамоту 70 селян. Справжнім осередком культури став сельбуд, де читалися лекції на різні теми і ставилися спектаклі. Діяла бібліотека, книжковий фонд якої становив 1216 примірників.

Зростала активність селян Ріпок, які дедалі більше усвідомлювали необхідність колективного господарювання. На початку 1926 року у селі виник ТСОЗ. З ініціативи комуністів і комсомольців у грудні 1928 року тут створили колгосп і назвали його ім’ям В. І. Леніна. Наступного року комуністи артілі об’єдналися в партійну організацію, яку очолив колишній батрак Я. П. Пилипенко. Куркулі чинили шалений опір здійсненню колективізації, залякували селян і загрожували радянським активістам. Щоб зірвати перший вихід в поле, куркулі підпалили колгоспну конюшню і прибудований до неї навіс для сільськогосподарських знарядь. Вогонь знищив 19 коней і весь реманент — плуги, борони, вози, збрую. В боротьбі з класовим ворогом зміцнювалася партійна організація, тісніше згуртовувалися навколо неї колгоспники. На допомогу їм прийшли держава і робітники Чернігівського паровозного депо. Держава надала кредити, на які колгосп придбав плуги і реманент, а робітники спорудили нову конюшню і корівник. Перша колгоспна посівна була проведена своєчасно.

В березні 1931 року в Ріпках створили другий колгосп—«Червоний маяк», а в квітні 1933 року третій — ім. Шевченка. В березні 1933 року колгосп ім. 1 Травня організували в с. Глиненці. Було завершено суцільну колективізацію. Велику допомогу дальшому розвитку колгоспного руху подав голова ВУЦВКу Г. І. Петровський, який наприкінці березня 1933 року побував у Ріпках і селах району, зустрічався з колгоспниками. Г. І. Петровський виступив з промовою на мітингу в Ріпках, в якій зупинився на шляхах дальшого розвитку колгоспного виробництва. Важливу роль у зміцненні колгоспів відіграло створення в селі 1932 року МТС. Одним з перших трактористів став передовик колгоспу ім. Леніна комсомолець І. Дмитренко, який вже в 1937 році довів виробіток на трактор до 700 га умовної оранки — рекордний на той час показник. Наслідуючи приклад знатної трактористки країни П. Ангеліної, за кермо трактора сіли дівчата. У 1935 році цією професією оволоділа І. П. Гарус, яка незабаром стала стахановкою і щороку перевиконувала виробничі завдання.

Рік у рік зміцнювалися колгоспи. Вони стали збирати по 14—15 цнт зернових з гектара, що було значним досягненням. Слава про успіхи трудівників вийшла за межі села і району. Ланка X. М. Ткаченко з колгоспу ім. Леніна вирощувала по 300 цнт картоплі з гектара, за що ланкова в 1939 році стала учасницею Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві. Колгоспники з честю виконали план другої п’ятирічки.

Прокладення в 1929 році залізниці Чернігів—Гомель, що пройшла поблизу Ріпок, сприяло економічному розвитку села. В 1931 році тут спорудили хлібоприймальний пункт. Збільшився обсяг лісорозробок лісництва. Зросло виробництво торфу на Замглайському болоті, де виникло торфопідприємство і населений пункт Замглай. У 1941 році потужність торфопідприємства перевищила 6 тис. тонн торфу на рік, який ішов на місцеві потреби і за межі району. В 1932 році на базі маслоробного цеху почав діяти маслозавод.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3091
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1808 раз.
Подякували: 648 раз.
Стать: Жінка

Re: Ріпки, смт, Ріпкинський район, Чернігівська область

Повідомлення АннА » 10 березня 2017, 21:01

Частина ІІ
Розвивалися охорона здоров’я, освіта й культура. Медичну допомогу населенню Ріпок подавали лікарня на 40 ліжок і амбулаторія. В них працювало 4 лікарі і 9 чоловік середнього медперсоналу. 1934 року в селі відкрили середню школу. В 1940 році в ній навчалося 400 учнів, яких виховували 22 вчителі. Своє дозвілля жителі проводили у 2 сільських клубах і кінотеатрі.

З величезним обуренням дізналися трудящі Ріпок про воєнну інтервенцію Німеччини та Італії проти республіканської Іспанії. На початку серпня 1936 року в колгоспах і на підприємствах села відбулися мітинги солідарності з іспанським народом. Виконуючи свій інтернаціональний обов’язок, трудівники подавали матеріальну допомогу республіканській Іспанії. Члени профспілки і колгоспники відрахували до фонду братерської солідарності 2—3 проц. місячного заробітку. Велике піднесення серед трудівників викликав проект нової Конституції СРСР. В колгоспах і на підприємствах широко розгорнулося соціалістичне змагання, відбулися стахановські п’ятиденки. 10 листопада проект обговорив Надзвичайний районний з’їзд Рад і одностайно висловився за його прийняття. В 1936 році у селі споруджено пам’ятник В. І. Леніну.

Віроломний напад фашистської Німеччини на СРСР перервав соціалістичне будівництво. Багато чоловіків пішло на фронт. Ті, що лишилися, самовіддано працювали на полях і підприємствах. Колгоспники села відрахували свій п’ятиденний заробіток і передали його у фонд оборони країни. Жінки, старики і навіть діти вийшли на спорудження оборонних укріплень. З наближенням ворога громадське поголів’я худоби та цінне майно евакуювали на схід.

В районі Ріпок кровопролитні бої з ворогом вели 648-й і 642-й стрілецькі полки 200-ї стрілецької дивізії, які потрапили тут в оточення. Переважаючі сили гітлерівців при підтримці танків, мінометів та авіації протягом трьох днів безуспішно намагалися прорвати радянську оборону. Втративши 4 танки і 1500 солдатів, ворог послабив атаку. Скориставшись цим, частини Червоної Армії стрімким контрударом прорвали оточення і з’єдналися з дивізією. В цих боях смертю хоробрих загинули командир батальйону 642-го стрілецького полку Бобров і політрук П’ятигорський.

30 серпня 1941 року німецько-фашистські загарбники вдерлися в Ріпки. Вони встановили режим жорстокого терору і насильства. Під час окупації фашисти закатували 150 радянських людей, 40 юнаків та дівчат силою вивезли на каторжні роботи до Німеччини.

Жителі Ріпок вели мужню боротьбу проти ворога. У травні 1943 року в селі почав діяти підпільний райком партії на чолі з Ю. І. Щуковським. У цьому ж місяці було організовано партизанський загін, що швидко зріс до 75 чоловік. Підпільники й партизани збирали розвідувальні дані про дислокацію сил ворога, знищували його засоби зв’язку та транспорту, розповсюдили 15 тис. листівок з повідомленнями Радянського інформбюро.

25 вересня 1943 року частини 356-ї стрілецької дивізії підійшли до Ріпок. Зав’язалися жорстокі бої. Намагаючись утримати село, гітлерівці при підтримці танків і артилерії протягом дня тричі кидалися в контратаки. Однак спинити наступ радянських військ не змогли. 26 вересня 1183-й і 1185-й стрілецькі полки під командуванням полковників В. Ю. Ковриги і І. Ф. Самарина 356-ї стрілецької дивізії визволили Ріпки. В боях з ворогом відзначилися льотчики 78-го Червонопрапорного штурмового авіаполку капітан Миронов і гвардії молодший лейтенант Єсенін. Вони виявили на залізничній станції два ешелони противника з боєприпасами і, незважаючи на ворожий вогонь, знищили їх.

З сльозами радості зустріли трудящі Ріпок воїнів-визволителів. На мітингу, який відбувся в селі, вони заявили, що віддадуть усі сили для остаточного розгрому ворога. На фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах боролися 836 ріпкинців, з них 619 за зразкове виконання завдань радянського командування нагороджено орденами і медалями СРСР. 473 чоловіка загинули смертю хоробрих. В центрі селища у 1967 році споруджено обеліск Слави на честь воїнів, які загинули в бою за його визволення від німецько-фашистських окупантів, та односельців, що віддали своє життя за свободу і незалежність Батьківщини.

Німецько-фашистські загарбники завдали Ріпкам великої шкоди. За роки окупації вони спалили 88 дворів колгоспників, всі корівники, свинарники і зерносклади колгоспів, знищили сільськогосподарські машини, вивезли худобу, вивели з ладу маслозавод, залізничну станцію, електростанцію, зруйнували школу, лікарню, клуби, бібліотеку. Відразу ж почалася відбудова зруйнованого господарства. Держава і братні республіки надали колгоспам насіння, і вони, переборюючи великі труднощі, провели сівбу озимих. Вже у 1944 році артіль ім. Леніна здала державі значну кількість зерна. Заготовили хліб для потреб Червоної Армії й тилу також колгоспи «Червоний маяк», ім. Шевченка та ім. 1 Травня. Колгоспники Ріпок і навколишніх сіл сховали від гітлерівців 15 тракторів. На цій базі відновила роботу МТС. Трудівники МТС налагодили ремонт тракторів і сільськогосподарських машин. Вже у 1947 році посівні площі в колгоспах, які вона обслуговувала, досягли довоєнного рівня. Понад 100 чоловік виїхали в міста на відбудову заводів і шахт.

У 1950 році колгоспники всіх чотирьох колгоспів Ріпок і Глиненки об єдналися в один, який дістав назву ім. Леніна.

Відновили діяльність заклади охорони здоров’я, освіти й культури. На території сільської Ради діяла лікарня на 50 ліжок. Медичну допомогу подавали 7 лікарів і 24 чоловіка середнього медперсоналу. У середній і 2 початкових школах навчалося 720 дітей і працювало 35 вчителів. Велику культурно-масову роботу розгорнув районний будинок культури на 220 місць.

Укрупнення колгоспів сприяло дальшому піднесенню сільськогосподарського виробництва. В 1956 році в порівнянні з 1951 роком урожайність зернових у колгоспі підвищилась на 3,7 цнт, картоплі — на 61 цнт з гектара. Рільнича бригада І. А. Стельмаха в 1958 році зібрала по 21 цнт озимої пшениці з гектара. У 1960 році до колгоспу ім. Леніна приєдналася сільськогосподарська артіль «Червоний партизан» с. Грибової Рудні. За укрупненим колгоспом закріпили 5181 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2640 га орної землі. Господарство придбало сільськогосподарську техніку, що дало йому можливість краще організувати виробництво. Вже наступного року колгосп виростив по 15 цнт зернових, у т. ч. по 18,4 цнт озимої пшениці, а також по 100 цнт картоплі з гектара. Поголів’я худоби зросло проти 1950 року майже вдвічі. З 1963 року господарство стало спеціалізуватися на відгодівлі худоби.

Спеціалізація сприяла дальшому збільшенню колгоспного стада, підвищенню ефективності господарювання. В 1967 році колгосп вже мав 1700 голів великої рогатої худоби. На честь 50-річчя Великого Жовтня він достроково завершив план продажу державі продукції тваринництва. Гідно відзначили колгоспники 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, виконавши план реалізації м’яса у восьмій п’ятирічці на 153 проц. Перевиконано також п’ятирічний план продажу молока та картоплі. Про піднесення господарства свідчить невпинне зростання його прибутків. У 1970 році колгосп одержав 874 тис. крб. прибутків проти 299 тис. крб. в 1963 році. Збільшилася й оплата праці колгоспників. У 1970 році на один людино-день вони одержували в середньому по 2 крб. 76 коп. Підвищилася механізація виробництва. Побудовано тваринницькі ферми з механізованою кормокухнею. В господарстві у 1971 році налічувалося 23 трактори, 9 зернових, силосо- і картоплезбиральних комбайнів, 16 вантажних автомашин та багато іншої техніки. Колгосп славлять своєю працею люди. В дні роботи XXIV з’їзду КПРС ордена Жовтневої Революції була удостоєна свинарка А. Г. Ревенок, яка в 1970 році здала державі 1750 цнт свинини. Самовіддано трудяться комуніст тракторист І. Д. Шевченко, який систематично перевиконує виробничі завдання майже вдвічі. Комуніст комбайнер В. К. Лузан за кожний сезон збирає зернових з площі 400—420 гектарів.

У Ріпках набула значного розвитку промисловість. Одним з найбільших підприємств є Замглайський торфобрикетний завод, побудований у 1960—1963 рр. Вже у 1966 році він виробив 156,8 тис. тонн палива — майже на третину більше, ніж передбачалося проектною потужністю. Підприємство щорічно добивається високих показників, за що неодноразово відзначалося нагородами. В 1967 році за перемогу в соціалістичному змаганні і з нагоди півстолітнього ювілею Радянської влади колективу підприємства було вручено пам’ятний Червоний прапор обкому КП України, виконкому обласної Ради депутатів трудящих і обласної Ради професійних спілок. Ідучи назустріч 100-річчю з дня народження В. І. Леніна, завод зобов’язався в 1969 році змонтувати і ввести в дію новий торфобрикетний прес, достроково завершити восьму п’ятирічку. З цим зобов’язанням робітничий колектив успішно справився і завершив п’ятирічну програму виробництва торфобрикету до 8 серпня 1970 року. Завод також налагодив і розширив виробництво торфомінерально-аміачних добрив. За нові перемоги в соціалістичному змаганні у квітні 1970 року підприємство нагороджено Ленінською ювілейною Почесною грамотою ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів Української РСР і Укрпрофради.

Підвищилася потужність льонозаводу, який став до ладу у 1958 році. Якщо в 1960 році підприємство випустило продукції на 800 тис. крб., то в 1970 році — на 2 млн. 608 тис. крб. Протягом восьмої п’ятирічки завод випустив продукції на 9 млн. 363 тис. крб. Головна продукція підприємства — льоноволокно — користується великим попитом не тільки в СРСР, а й за кордоном.

План восьмої п’ятирічки перевиконали деревообробний завод (побудовано в 1966 році), який виготовляє театральні крісла, парникові рами, шафи, столи, цегельний завод райспоживспілки (став до ладу в 1960 році) з річною продукцією З млн. штук цегли. В новому приміщенні розмістилися майстерні районного об’єднання «Сільгосптехніки». В зв’язку з розширенням електрогосподарства в 1965 році створено підприємство — район електричних мереж (РЕМ), що здійснює експлуатацію і ремонт електричних ліній. Значні зміни сталися на маслозаводі. Завдяки його реконструкції різко збільшилося виробництво сухого молока, освоєно виробництво твердого сиру «Ярославський» і лактози (молочного цукру). В 1970 році було виготовлено 170 тонн сухого молока — на 20 тонн більше, ніж передбачалося планом. Успішно працює міжколгоспна будівельна організація. В 1970 році вона виконала будівельно-монтажні роботи на суму 552 тис. крб.— на 107 тис. крб. понад план. Розширює обсяг робіт будівельно-монтажне управління.

Трудівники Ріпок широко підхопили рух за комуністичну працю. На торфобрикетному заводі в нього включилося понад 600 робітників, які показують приклад у праці, добиваються зниження собівартості продукції. П’ятьом виробничим колективам і 135 робітникам підприємства присвоєно звання колективів і ударників комуністичної праці. На заводі діють 4 школи комуністичної праці, де робітники підвищують свій технічний і культурний рівень. За це високе звання борються понад тисячу трудящих селища. Новими досягненнями відзначили вони 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Вже на початку грудня 1970 року промислові підприємства Ріпок виконали п’ятирічний план реалізації продукції. За успіхи в соціалістичному змаганні понад 400 робітників, колгоспників і представників інтелігенції нагороджено медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». Партія і Радянський уряд високо відзначили переможців соціалістичного змагання за успішне виконання завдань восьмої п’ятирічки. Машиніста торфобрикетного заводу П. І. Кручка удостоєно ордена Жовтневої Революції, машиніста крану С. М. Мамчиця і директора заводу І. Є. Сахна — ордена Трудового Червоного Прапора. Всього за післявоєнні роки орденами і медалями нагороджено 463 трудівників. Гідний подарунок промислові підприємства підготували до XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України. Вони виконали підвищені зобов’язання і достроково завершили плани першого кварталу 1971 року.

Рік у рік міцніє дружба між Ріпкинським районом і Лоївським районом Білоруської РСР. Райони-сусіди змагаються між собою. Українські й білоруські трудівники часто зустрічаються і підводять підсумки змагання, діляться досвідом роботи, допомагають одні одним. Навесні 1971 року друзі-білоруси передали колгоспу ім. Леніна 14 тонн насіння високоврожайних сортів картоплі, завдяки чому в господарстві одержали по 200 цнт картоплі з гектара. У свою чергу колгосп ім. Леніна відправив білоруським хліборобам насіння люпину. Наприкінці 1971 року Ріпки відвідали передові тваринники Лоєва і висловили ряд цінних порад. Тісні зв’язки налагодилися між підприємствами обох районів. За кресленнями, надісланими філіалом Інституту полімерів Білоруської Академії наук, раціоналізатори «Сільгосптехніки» виготовили прес для лиття деталей з капрону. Тепер ряд деталей для вантажних автомобілів і тракторів виробляється на місці, що дає велику економію.

В 1958 році Ріпки стали селищем міського типу. За післявоєнні роки тут здійснено значне будівництво. Протягом 1966—1970 рр. зведено 5 двоповерхових комунальних житлових будинків і 200 індивідуальних, заасфальтовано центральні вулиці, прокладено першу чергу водопроводу, в 400 квартирах встановлено газові балони. У дев’ятій п’ятирічці буде споруджено приміщення друкарні, машинно-лічильної станції, дитячого комбінату, середньої школи з актовим і спортивним залами, їдальні в селищі Замглай. У 1972 році буде завершено будівництво вузла зв’язку та будинку побуту. На житлове будівництво асигновано 311 тис. крб., на благоустрій — 325 тис. крб.— значно більше, ніж у восьмій п’ятирічці. Розширилась торговельна мережа. Лише в роки восьмої п’ятирічки в селищі споруджено і відкрито районний універмаг, спеціалізовані меблевий і господарський магазини, магазин кулінарних виробів, ресторан, кафе. Продаж населенню тканин, одягу і трикотажних виробів збільшився проти семирічки в 1,6 раза. Велику увагу задоволенню потреб трудящих приділяє районна споживча кооперація.

Набагато поліпшилося медичне обслуговування населення. До 50-річчя Великого Жовтня завершено будівництво районної лікарні на 200 ліжок. При ній діють хірургічне, терапевтичне, пологове, педіатричне, отолярингологічно-окулістичне, невропатологічне та інфекційне відділення, поліклініка, дитяча консультація, рентгенологічний кабінет. Лікарня обладнана новітньою діагностично-лікувальною апаратурою, є диктофонний центр. Тут налічується 131 медпрацівник, серед них 30 лікарів.

Невпинно підвищується освітній рівень трудящих. У Ріпках діють середня і початкова школи. В 1966 році відкрито середню школу в селищі Замглай. В 1970 році у школах навчалося 1334 дітей і працювало 85 учителів. Є також восьмирічна музична школа і її філіал — у селищі Замглай. 13 вчителів цієї школи навчають 130 учнів. Завершено будівництво піонерського клубу.

Радянська культура стала надбанням трудящих. Активну роботу в Ріпках проводить районний будинок культури. При ньому працюють гуртки художньої самодіяльності: драматичний, хоровий, художнього читання, вокальний та хореографічний. Самодіяльні колективи виступають не тільки перед жителями Ріпок, а й у селах свого та сусідніх районів, зокрема Лоївського району. Чоловічий вокальний ансамбль будинку культури став лауреатом республіканського фестивалю художньої самодіяльності, присвяченого 100-річчю з дня народження В. І. Леніна. До послуг населення 2 районні бібліотеки — для дорослих і дитяча, книжковий фонд яких дорівнює 60 тис. примірників. З 1932 року виходить районна газета «Колгоспне життя». Традиційними у селищі стали зустрічі колишніх партизанів Великої Вітчизняної війни.

На успішне здійснення народногосподарських завдань трудящих спрямовують 32 первинні партійні організації, що об’єднують близько 800 комуністів. Значну роль у вихованні підростаючого покоління відіграють 25 первинних комсомольських організацій, які налічують 875 юнаків та дівчат. Багато уваги дальшому піднесенню господарства і культури приділяє селищна Рада депутатів трудящих. До її складу обрано 97 депутатів, серед них 50 робітників, 17 колгоспників і 30 службовців, 47 членів КПРС і 14 комсомольців, 41 жінка. Селищна Рада має 6 постійних комісій: сільськогосподарську, фінансово-бюджетну, торгівлі, народної освіти і культури, охорони здоров’я, соціалістичної законності. Зростають асигнування на соціально-культурні потреби. В 1971 році вони становили 87,6 тис. крб., тобто зросли більш ніж у 4 рази проти 1966 року.

В Ріпках народилися радянський скульптор В. Д. Батяй і український радянський поет Л. Н. Горлач (Коваленко).

Великий Жовтень докорінно змінив життя трудящих Ріпок. Ще ширші перспективи відкриваються перед ними на майбутнє.

О. І. ЖИЛА
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера Р

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: Bing [Bot], Google [Bot]