Рудяків село Бориспільського р-ну Київської обл - ЗАТОПЛЕНО Канівським вдс

У цьому селі/Цим селом/Це село

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
2
15%
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
6
46%
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
2
15%
Цікавлюсь
2
15%
Є зв'язок моїх пращурів з цим селом
1
8%
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 13

Аватар користувача
Хворостенко
Повідомлень: 104
З нами з: 17 квітня 2017, 20:28
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 24 рази
Подякували: 125 разів

Re: Рудяків село Бориспільського р-ну Київськой обл

Повідомлення Хворостенко »

АннА писав: користувач, який створив тему, керує цією темою
А если я разместил в теме изображения при посредстве вашего рпсширенного адреса, то они реально переносятся в ваш ресурс или только их адреса. Дело в том, что, по слухам, скоро запретят на Украине Яндекс, а у меня много исторических документов размещены на личном фалообменнике Яндекс Диск. Они исчезнут из темы, когда Яндекс запретят или нет?
Аватар користувача
al_mol
Супермодератор
Повідомлень: 2719
З нами з: 05 червня 2016, 19:36
Стать: Чоловік
Звідки: Вінниця
Дякував (ла): 948 разів
Подякували: 2910 разів

Re: Рудяків село Бориспільського р-ну Київськой обл

Повідомлення al_mol »

Для сохранности файлов на форуме пользуйтесь кнопкой "завантажити файл" , изображения которые добавлены при помощи ссылок - пропадут...
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Мои предки: Молчановские, Вишневские, Пророк, Олейничук, Пеньковские, Дегусары Тимуш, Лабудзинские Шафранские , Юркевич, Зборовский
Аватар користувача
Хворостенко
Повідомлень: 104
З нами з: 17 квітня 2017, 20:28
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 24 рази
Подякували: 125 разів

Re: Рудяків село Бориспільського р-ну Київськой обл

Повідомлення Хворостенко »

Архивное исследование А.А. Визерским истории села Рудяків.
Археологические исследования, проведенные здесь в свое время, свидетельствуют о том, что человек жил в этой местности давным-давно. Вблизи села в урочищах Хоменков, Старый завод, Забродиче были выявлены поселения и могильники времен бронзы и раннего железа (II – І тысячелетие до н. э.). Историк О. Стороженко считает, что село получило свое название от прозвища первопоселенца – возможно.
Известно, что во времена козачества село Рудяків (на то время Рудяки) был свободным военным селом и относился к Вороньковской козачьей сотне Переяславского полка. Во времена гетьманства Ивана Самойловича владел Рудяками сотник Вороньковский Кирило Бройко. Потом - генеральний писарь Войска Запорожского Василь Кочубей, а с 1710 года монаршей грамотой село получили в вечное пользование Кочубеи. На то время в Рудякове было 70 дворов. За данными архивных материалов 1926 года село Рудяков принадлежало к Рогозовскому району, а число жителей в нем составляло тогда 1960 человек (вместе с хутором Кирилов). В 1933 году умерло от голода 10 человек. Рудяков на карте 1868-1873 годов. - в 1884-1917 годах - крестьяне собственники (полноценные собственники своей земли); - в 1861-1882 годах - временно-обязанные крестьяне (которые еще не выкупили свои земельные наделы и не стали её полноценными собственниками); - до 1861 года - помещичьи крестьяне (которые жили и трудились на помещичьей земле). Та земля, на которой жили Хворостянки (Форостянки), в разное время принадлежала разным помещикам: - в 1858-1861 годах – статскому советнику Дмитрию Андрееву сыну Трощинскому, который в 1858 году купил землю вместе с крестьянами у наследников Николая Шиянова; - до 1858 года - коллежскому секретарю Николаю Шиянову.
карта 1868.JPG
З істрії Бориспільщіни. Рудяків.
До 1971 року на карті Бориспільського району значилося село Рудяків. Розміщувалося воно у мальовничій місцевості неподалік від Дніпра. Археологічні дослідження, проведені тут свого часу, засвідчили, що людина проживала в цій місцевості з давніх часів. Поблизу села в урочищах Хоменків, Старий завод, Забродіче були виявлено поселення та могильники доби бронзи та раннього заліза (II – І тисячоліття до н.е.). На думку історика О. Стороженка, село отримало свою назву за прізвищем першого поселенця – можливо, Рудяка. Відомо, що за часів козаччини Рудяків (на той час Рудяки) був вільним військовим селом, підпорядковувався Вороньківській козацькій сотні. За гетьманування Івана Самойловича володів Рудяками сотник Вороньківський Кирило Бройко. Потім генеральний писар Війська Запорозького Василь Кочубей, аз 1710 року монаршою грамотою село отримали у вічне користування нащадки Кочубея. На той час у Рудякові було 70 дворів.
За даними архівних матеріалів 1926 року село Рудяків належало до Рогозівського району, число жителів у ньому станови­ло 1960 чоловік (разом з хутором Кирилів). 1971 року було виселено, бо підлягало затопленню.
ОЧЕРКИ ПЕРЕЯСЛАВЩИНЫ
Всехъ населенныхъ местъ въ переяславскомъ уезде чис­ лится, какъ упомянуто выше, 138, не считая мелкихъ хуто­ ровъ. Одни изъ нихъ носятъ имена, принадлежащія граммати­ чески къ именамъ существителыішіъ, другія—принадлежащая къ именамъ прилагательнымъ. Принадлежащія къ именамъ су- іцествительнымъ имеютъ частью единственное, частью множе­ ственное число. Къ именамъ лрилагательнымъ всегда можно добавить имена нарицательныя: хуторъ, село, деревня; напри- меръ: Рудяковъ—хуторъ, Старое—село, ІІасепіная—деревня. Нужно полагать, что женскія прилагательныя въ названіяхь селъ появились подъ великорусскимъ вліяніемъ, такъ какъ слова „деревня“ малорусскій языкъ не знаетъ. ...Села, получившія названія отъ фамильныхъ прозвищъ первыхъ поселенцевъ. Сюда относятся Рудяковъ отъ Рудякъ, ...
Из сообщения Ивана Кулика: Рудяков состоял из 5 хуторов ( БИР, ЛИТВИНОВКА ШИЛЯГА, СЕЛО И ЧУМАКОВЩИНА)
1965 року керівництво Радянського Союзу наказало виселити села Бориспільського та Переяслав-Хмельницького районів, які лежали на лівому березі Дніпра, оскільки вони підлягали затопленню Канівським водосховищем. Масове виселення припало на 1968 рік, а останній мешканець Рудякова залишив своє село 1972 року. Людям наказали залишити після себе пустку: розібрати хати, вивезти будівельні матеріали, спиляти і спалити фруктові дерева… Влада наказала власноручно знищити те, що будували, оберігали, вирощували! Хто мав силу, перевозили і могили рідних, решту перепоховали у братських могилах. Очевидці розповідають, що кладовища (а їх у селі було три) розрівнювали бульдозером… Старі селяни воліли вмерти у рідному домі, плакали і до останнього вірили, що залишаться доживати віку в Рудякові. Селянам запропонували виїхати до на той час перспективного села Головурів. Значна ж частина оселилася у Старому, Мирному, Борисполі, на правому березі Дніпра, в інших краях України – там, де була рідня. “Підйомних грошей”, які давали переселенцям, вистачало хіба що на перевезення хати і речей. Люди будувалися і мешкали на горищах у сусідів, жили у родичів. Наприкінці 1960-х років, коли виселяли село, треба було прибрати і зруйновану перед війною Миколаївську церкву.
“Вона була дуже гарна, – розповідала 84-річна Ганна Петрівна Ярошенко, яка приїхала зі Старого вперше після виселення. – Я малою ходила до неї. Мені баба розповідала, що починали будувати церкву, коли вона дівчиною була. Працювали всім селом. Ночвами носили землю. А комсомольці в 1940 році розвалили куполи, перетворили її на стайню. Якби ще рік… німці у 1941-му церкву б не розібрали. А сьогодні багаті люди забрали ліси і нікого не пускають, будуються на наших місцях”. 85-літня Ганна Захарівна Любченко приїхала із Глибокого. Востаннє у Рудякові вона була 43 роки тому. “Все позаростало, змінилося, знайти дворище важко, мабуть, затопило, – показує бабуся у бік розлитого озера. – Наша хата стояла попід лісом”.
Радянська влада хотіла втопити український дух. У цьому переконані переселенці, які на день повернулися до затопленого села. Люди плакали, згадували місця, де були їхні обійстя. Тепер уже поглинуло болото. Де стояли батьківські хати, – тепер очерет. Однокласники зустрілися там, де стояла школа, згадували вчителів і шкільні роки, шукали стежки, якими ходили до клубу чи на перше побачення. Через 40 років односельці впізнавали одне одного, віталися із сусідами. Сльози радості і жалю за минулим бриніли в очах багатьох. Люди приїхали, аби босоніж ступити на пісок, по якому ходили у дитинстві, аби вмочити ноги у дніпрову воду. А лебеді й качки навчали своїх пташенят плавати, білі чаплі гордо стояли в очереті; вони не могли збагнути, чого такий лемент зчинився на березі… А над Дніпром лунали пісні села Рудяків. Спогади про незабутню зустріч в утопленому селі ще довго ятритимуть душу рудяківців, довго снитимуться верболози і духмяні трави. “Тепер вже можна і помирати, – сказала літня жінка, яка багато років мріяла побувати у рідному селі, але все не наважувалась. – Старші мені говорили: краще не їдь, бо серце не витримає. Який це біль! Я й досі бачу уві сні рідний Рудяків”.
Лариса ГРОМАДСЬКА м. Бровари Київської обл.
На левом берегу Днепра против Выдубичей находились Рудичи, или Рудица, упоминаемые под 1097 г. Возвращаясь из Любеча, князь Василько «перевезеся на Выдобичь, иде поклонится къ святому Михаилу в монастырь, и ужина ту, а товары своя постави на Рудици»12. Не исключено, что местоположение этого пункта фиксирует современное село Рудяки.
(П.П. Толочко. Киевская земля)
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Востаннє редагувалось 03 червня 2017, 09:21 користувачем Хворостенко, всього редагувалось 1 раз.
Аватар користувача
Хворостенко
Повідомлень: 104
З нами з: 17 квітня 2017, 20:28
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 24 рази
Подякували: 125 разів

Пам`ятний хрест затопленим селам

Повідомлення Хворостенко »

пам`ятний хрест 2.jpg
пам`ятний хрест 1.jpg
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6280 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: Рудяків село Бориспільського р-ну Київськой обл

Повідомлення D_i_V_a »

Нехай буде цілий лист... для тих хто люблять "лазити" по картам... ;)
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Аватар користувача
Хворостенко
Повідомлень: 104
З нами з: 17 квітня 2017, 20:28
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 24 рази
Подякували: 125 разів

Re: Рудяків село Бориспільського р-ну Київськой обл

Повідомлення Хворостенко »

Села выселяли в принудительном порядке и с особым цинизмом. Выплачивали половину денежной компенсации, чтобы люди где-то находили себе новое жилье. А вторую половину - только тогда, когда собственноручно разрушали свой дом, в котором жили родители, деды и прадеды, спиливали посаженные ими деревья... Аквалангист рассказал:"- Ничего не видел - только корни кувшинок и вот это, - и он начинает срывать со своего гидрокостюма четырехсантиметровые черного цвета колючки. - Это водяной орех, кстати, занесен в Красную книгу Украины. Его на дне полно." Оказывается, водяной орех, или по-народному - водяной репейник - был завезен сюда специально. Ожидалось, что он «перебьет» камыш, а значит, немного очистит воду от зарослей, которые замедляют ток воды и способствуют ее цветению. Но на практике оказалось, что орех отлично прижился, никого не потеснив в этой экосистеме, и наплодился до таких масштабов, что летом купание на местных пляжах часто завершается тем, что люди ранят себе ноги об острые «орехи».
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Аватар користувача
Хворостенко
Повідомлень: 104
З нами з: 17 квітня 2017, 20:28
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 24 рази
Подякували: 125 разів

ЛЕЛЕКИ КРИЧАЛИ

Повідомлення Хворостенко »

лелеки кричали.jpg
Навіть птахи і звірі свої домівки не забувають, що вже казати про людей. Старі люди із затоплених каскадом дніпровських водосховищ сіл розповідають етнографам та історикам, що їхні батьківські хати продовжують їм снитися на схилі років. У 50—70–ті роки минулого століття вони були молодими і пам’ятають, як одні їхні односельці приковували себе ланцюгами до дверей (міліціонери розковували і вивозили силоміць), а інші — викопували могили предків і ховали їхній прах на новому місці. Щоб їх не забрала вода, щоб було де поминати... Не лише люди, а й усе живе навколо тоді було у розпачі. Коли назавжди прийшла велика вода, затопленці (люди вперто не визнають себе виселенцями) пригадують, як на одній колоді могли пливти вовк і заєць. Навесні з вирію повернулися птахи і не могли зрозуміти, де поділося село.
«В одній із наукових експедицій селяни розповідали мені, що тиждень над водою стояв страшенний крик лелек, — каже керівник науково–дослідного відділу народного мистецтва та фольклору Національного музею народної архітектури та побуту України Олександр Босий. — Птахи не помилилися з місцем повернення, але кружляли над водою, марно шукаючи село зі своїми гніздами». ДОВІДКА «України Молодої» Із русла Дніпра, яке протікає територією України, в природному стані збереглося лише 100 км. Решта — зарегульована каскадом дніпровських водосховищ: Київським, Канівським, Кременчуцьким, Дніпродзержинським, Дніпровським, Каховським із загальною площею водного дзеркала близько 7 тис. км. Масові проектні й практичні будівельні роботи на Дніпрі розпочалися в 1928 році, після початку спорудження Дніпрогесу, а з ним і цілої низки гідровузлів. Ця праця багатотисячного колективу проектантів і будівельників завершилася в 1980 році. За цей час річку від державного кордону з республікою Білорусь до Каховки було перетворено на каскад водосховищ. Каховську ГЕС побудували другою — в 1950—1956 роках, за нею — Кременчуцьку — в 1954—1960, Київську — в 1960—1964, Дніпродзержинську — в 1956—1964, і в 1963—1975 роках Канівська ГЕС завершила Дніпровський каскад гребель. Цей грандіозний проект вирішив проблему безперебійного забезпечення електроенергією і водою населення, промисловості та сільського господарства, збільшення об’ємів водоспоживання і більш рівномірного його розподілу протягом року, захистив долини річки від катастрофічних повеней. Проте водночас створення великих водосховищ на Дніпрі було пов’язане із затопленням значних площ земель, зміною гідрологічного, гідрохімічного та гідробіологічного режимів річки, а також інженерно–геологічних умов прибережних зон, функціональним перетворенням екосистеми з річкової на озерно–річкову з відповідним сповільненням водообміну і самоочищенням вод, значними втратами води на випаровування тощо. Усього дніпровськими водосховищами затоплено майже 710 тис. га земель, по всьому каскаду затоплено і знищено понад 6 тис. населених пунктів, понад 10 тис. цвинтарів, переселено понад 3 млн. людей. Тисячі річок і струмків виявились нижче рівня Дніпра, що викликало необхідність будівництва 34 насосно–компресорних станцій, які постійно перекачують воду до водосховищ. Кошти, що поглинають насосні станції, станом на 1997 рік п’ятиразово перевищували вартість енергії всіх шести ГЕС. Через те, що середня глибина водосховищ не перевищує п’яти метрів, влітку вода прогрівається до дна, викликаючи бурхливий розвиток ціанобактерій, а взимку, внаслідок спусків води, в річці масово гине риба.
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Аватар користувача
Хворостенко
Повідомлень: 104
З нами з: 17 квітня 2017, 20:28
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 24 рази
Подякували: 125 разів

ЯК ПЕРЕСЕЛЯЛИ

Повідомлення Хворостенко »

книга-1.jpg
книга-2.jpg
Кандидат філологічних наук Дика Л.В. з чоловіком Бідношия Ю.І. 8 років тому одруковали наукову працю, яка зразу ж разійшлась и зараз є бібліографічним унікумом. Але Людмила Васильовна нам допомогла і прислала копії тих сторінок книги, де є про Рудяків.
Книга написана в філологічній транскипції, тому я переписав з неї те, що нам цікаво.
Інформант: Шилофост Петро Дмитрович, 1935 р.н., освіта 9 кл. (тексти записано 2004 р. у Борисполі).
І. - Село було не таке велике, а строїлися де оце, де вишче, бо вода топила, дак розтянуте було там навєрно кілометров пятнаїцать. Ну шо ж там у селі було? Ну колгосп, три бригади було у колгоспі. О. Ну річка коло села їшла. Шо, шо ж вам іше росказать?
З.: Ваші батьки обоє були з Рудякова? - Да.
З.: Як ви дизналися, що будуть село затоплювати?
- Як дізналися? Це там воїнські часті рядом були. Це на літо уїджали, а на зиму виїджали, тіки охрана була Дак усе времня говорили, що війскові часті висе... буде висилка. І так балакали, балакали, і ніхто от войїнськіх частей ни виселав, аж поки оне ну сразу ж зробили цю Київську ГЕС, а потом Канівську. І: на цю. Кийлов же є, і теж скрізь отрамбували, а Рудяків ні. Рудяків виселили. Рудяків, Кальне, Гусинці там, і туди ще дальши. Там ще якесь там. Гусинці ну а потом за Гусинцями там я уже не знаю дальше сіл. І оце ж переселили. Ну основна висилка була у Головуров, а я, так як тут робив у совхозі в Бориспольскому, ну дали участок оце. Ну з тим, що преселен... переселенець, дак оце построївсь і живу. Тут іще з Кального, там еще дальши. Ну тут був рудяківець іще ж ні один тут був. Дак померли уже, а так оце як затопили, дак я там не буваю більше. Зімою так туди подїжали ото на рибалку, на зимню, а літом я там ніколи і не бував. А щоб точно сказать скільки там хат було, да я і не знаю. Коли це воно було. Ну отак ото ж, село тяглося дак оце ж. Кійлов, тоді од Кійлова лісом туди. Це вже начинався Рудяків. Бір, звався так хутор Бір. Колгоспна бригада, а потом це Бір. Дак на тому, як наводненіє, колгоспи і с`із, скотину висилають сюди у ліс. От а потом там звалося. Да там усяк кутки: і Литьвиновка, і Шилоги ї Сіло, там Чумакивщина. На це уж під Кальним туди. Ну так, шо я не так знаю?
З. А було таке, що люди не хотіли нереселятися?
- Та... та не було мабуть. Там було так, як оце весна. Усі вибираюця з Рудякова. Той у Стайки, той у Старе. Затоплює село. Як вода спала, наробила клопоту там. Хати ж ні камін..., ні кирпичні ж були, а з дерева, глиною мазані. Пообиває вода і усьо, ремонт ніде ніхто ні виселаїця ні куди. Може хто ї не хотів. Да таких і ні було, щоб хто ні ні виселявся.
З. Село коло самого Дніпра було?
- Ні от. Річка сразу ішла тоді там мис, а тоді Дніпро. Тоїсь коло води. У нас оце де наше село було, дак попід селом озеро проходило, ну туди ж вода прибувала кажн... кажен год, кажну весну. Другу весну, дак, багато прибуде, а другу весну небагато. А так бувало, що попід... вікна води у хаті. А ще росказували старики, що у тридцать першому годі дак під потолок вода була у хатах.
Жінка: У хати риби запливали і ужі.
- Да, усього бивало. Ну там шо? Природа. Скотину ж держали, потому що луг, випас, дрова, о. ліса.
Жінка: А ужі, дак жили тоже як скотина, по дворах.
З: А ви звідки?
Жінка: Я з Тернопольскої. Ну я була раз там. Дак кажуть, шо ужі по дворах. Вони уваги не звертали, жили. - Та там попривикали. Я ото ж як у дядька був колись, як їздили туда,, на Бір. Гадюка лізе. Натуральна така, тонка, длина. І дядько іде, і він каже:"А вона". А через двір і там уже болото, дак там у дядька викопаний ставок, карасі плавають. Як треба, ми приїхали як косці. Пошов підсачкой зачерпнув, на сковородку і, і є. Каже:"Оце вона полізе, оце туди... во, у болото в те, там полпаїца і назад полізе." (сміється) Ноль вниманія.
Жінка: Як жильці були (сміється). - А нам дак так уже ж тут. Ну ми дальше жили од лісу., дак у нас оце як наводненіє було, так тоді запливало, а так у нас дальши. А це якраз у Бору там у лісі.
Жінка: Лодками плавають собі як затопить. Од хати до хати (сміеться). - Да. Жінка: Ото жизнь, я би навєрно там би не жила (сміється). - Чо-о? Попривикали люди, до ї жили.
З: А кладовище у вас вивозили?
- Вивозили. Ну як там специяльно наймали цих гробокопателі, десь із Западной України були люди. І оце основна висилка була в Головуров, дак сюди ж і вивозили. А кладбищив було у нас. Це у нас тут. Три: на Бору, у нас і на Чумаківщині. Це туди вивозили. А я ж тут іс своїм земляком Петром жили, дак він каже, що давай попросим машину у директора, да поїдем заберем, саме викопують. Заберем діда, дідів бабів позабираїм, да тут поховаєм. Ну директор же дав машину, там у мастерской поробили таки гробики, ну таки труни, ящики. Ми приїжаїм у село сюди, а уж іс полігона танк. бульдозер уже ровняют кладбище. Тіки ящики с кістками стоять. І ми так і не узяли. Да ми б то. Кає хлопцям на бутилку дамо чи на дві, хай нам накладуть сюди кост, яка разниця? Так баб..., і баби ж із нами були. Да: ні то да то. Дак ми так: і приїхали. А більше я ж такого не знаю. Ото ж пересилали ящикі ті, перевозили і. Там на кладбиші в Галавурові специально поховани там усе.
З.: Шкода було кидати село?
- Ні. Яка шкода, як було шо. Ну яка там? Роботи ж такої не було, колгосп тіки, о. Ну а так, попривикали дак воно ж. Ну, не перебрались б сюди, дак, в Галавуров же ж. Ну там де є село, колгосп.
З.: А церква у вас була? - Була, тіки її розвалили. Ще, ще ми мали були. Була церква, це ше ш стари, баби да діди росказують. Пан построїв церкву, ну як для пам`яті для своеї. Дак у нас, саме більше село було, це Чумаківщіна, дак там і клуб був, і контора, і школа. Дак це щитаїте в конці села. А оце тут, де ми жили, дак тут церква була, бо якраз значить, посеред села щіталося, щоб і туди було так, і туди. І кірпична церква була. Розвалили її. А потом я не знаю, десь повивозили бо. Це ж як, переселен`я було, да давали справки, що як ти уже переселився, дак очисти свій участок, щоб дерева не було. Ну там погриба були, дак щоб пос... .Да я з Борисполя поїхав до голови сільради. Дак. Справку ж дайте, шо я ж, кажу уже убрав усе. "Розривнять нада". Ну дак я кажу, дак то вже ж бульдозер должен у вас буть, чи як, щоб розгортать? "Сам шукай". Да кажу, откуда кажу, я з Борисполя трахтора привизу, щоб розгортав? Кажу як кладбище, дак танком розгортали. Дак, хто б це таке робив? Дак дали ту справку, і то. А тоді ж тут, стройматер`ял по ціх справках давали, дак кому, врем`я було, дак і ліс привозили. А я. У совхозі шохвером робив, роботи повно. Дак, один раз тіки я привіз дерево із лісу. Це по переселен`ю. Дак кирпич тоже ж по переселен`ю. Перевозили. Ну, справка була, то пред`явл`яіці, Старинського завода, дак. Отут, ну так помотали. Шихвер давали. Ну за гроши ж, не даром. О. Бо тодіж іще він трудно продавався. По переселен`ю, дак, давали. А так більше шо?
З.: Ви у себе до школи ходили, в Рудякові? - Да.
З.: Скільки класів?
- П`ять. А тут уже ходив у вечірню.
З.: Десятирічку?
- Тут? Девять. А потом не схотів. Ото начав строїця, дак хіба воно за школу? Да воно уже ж і непотрібне. Я так.
З.: Ви уже давно на пенсії?
- Да. Уже. Скики ж це год? Це шиїсят год мені було. Це уже годов сім, як на пенсії. Я і баба уже ж на пенсії. З.: Ваші батьки живі були, як переселяли? - Батька не було. Мати. А моя сестра, да вийшла заміж, у Чернігівську область. Да і мат`ур забрла діти гледіть. Ну мати там і вмерла. Отак, більше родні немає ніде. Н`е, правда, двоюродна сестра в Головурові є. І все.
З.: Ви війну добре памятаєте?
- Та памятаю трохи, уже ж год шість було мабуть.
З.: Бої були у вас?
- Німець Стайки, ото гора там за Дніпром, Стайки село, Гребені там уже туди іде. Дак німець там як зайняв, дак довго там сидів, дак ото було переїжають. у село. Ну ото як, награблять. Там колгоспни утята, паслися на том, на озері, дак. Постриляють да, по хатах ходять щоб, щоб яїц..., яйки давай, до. кури. Дак ото я німців бачив.О: це ж баби там накопають, ну таких окопів ото щоб ховацця, як бомблять чи стріляють ото. Дак лазять скрізь, партізанен. Вони, вони боялись партизанів. Партизанів боялись. Бо приїде, партизан! Партизан! Вони довго не задержувались в селі в нас. Бо ліс же рядом, а вони боялися. Дак ото понабирають і назад. І вони довго там сиділи, на цьому, на горі. Поки аж катюші не підойшли, да там під Грибинами через Дніпро смалили.. І то розбили їх. Дак там росказували, шо німців прив`язували до пулеметів, німці. Шоб стріляв і ніхто не тікав. Дак самі німці і рострелювали. . Ну усьо равно ж вигнали. А так у нас у селі до вони їх почті не було. То тіки перейдуть, полазять по хатах і назад. Бо вони боялися. Ну а то ж вже я більш не знаю. Я ше ж малими були, до куди ми! Партизани були в лісах. Ви шо! Предатілі яки були люди. Свої люди. Був, він директором школи. Гриша Пархоменко був. А тоді у партизанс..., начальник партизанського отряда. Дак німці. Як. Вони як? У Старому були і. І в Рудяки вже навідувались. Ну хто-то їм росказав, дак вони цього нач..., партизан начальніка, цього Гриші, партизанського начальника у Старому ростриляли. Там спец`яльно рострелювали людей. О. А його, плеймяник же був, чи племяник, чи родич якійсь, Микола, в партизанах. Так його так і звали Партизаном. І він після войни жив у Рудякові. Таке.
З.: А після війни голод був? - Був.
З.: Роскажіть, що ви памятаєте. Ваш батька загинув на війні?
- Да. То шо ж я памятаю. Недород був. А тоді ж основне було ото з городів шо. Люди ж пахали там, а у нас. Та і недород був, засуха і голод був. І лю... людей багато померло. Основне то старі баби там на. Шо ж тоді у селах? Не було ж нічого. Це вже ж тепер, дак, по магазінах є. А тоді шо? Тоді хліб свій виращували. Усі свій хліб пекли, на магазін ніхто ніде не наді... Бо його і не було ніде магазіна. О, так і жили.
З.: А чому ваше село так називалося?
- Я не знаю, ш чогось же ж воно є. Придумав хтось. От напрімер. мені один дядько росказував, це, раніше ж ото було, да якись там воєводи, да те. Каже він: у Воронькові жив да укрв коня. А це ж кінь тоді був як, о. Ну їхого, шо за Дніпро вивизли, а там, каже, пустир же був скрізь. Сіл же не було, пустир. Коли туди далі, де оце зараз Ржищів. Чули таке? Ага, кінь заржав. Дак они начали кричать:"Іржи ще!" І прозвали село Іржищів. О. До так і Рудяків прозвали. З.: Роскажіть, як ви в армію ішли. - Ну як, виз... Ну повєстки прийщли шо. Ну як обично ж ото, комісії там то, а тоді ш. У нас були до Ржищева ми, не до Борисполя. А далеко ж із Рудякова до, до Ржищева. До шо тоді добирацця, пішаком. Повєстки прийшли, на таке-то число явицця. В армію. Да і. Пошли. Дак. Первий раз забрали нас чоловік п`ять з села. Да у Таращі побули тиждень, а тоді назад, нема покупателів. А тоді тиждень дома побув, опять повєстка. Коли уже ці повє... Опять у Таращу і, на Кольскім полуострові і служив. у городі Кандакші. Так, ше мені й повезло. Там сверхсрочний состав год за півтора служив, і охвіцерський. Год прослужив, півтора. А солдати год за год. А я в піїсятчетвертому годі призивався. Коли ж приказ міністра демобілізувать піїсят третій год призова і піїсят четвертий. Дак і я попав под сокращення. Дак два тоди служив. А тоді ж ото після ціх до. Після армії да. Нє, я ше ш після армії дак на ціліні був. Да, на ціліні я ше був. А тоді с ціліни як приїхав, до уже ж, тут окупіровався да оце й (сміеться) по цей день. Дак оце колись я балакав тут, но кажу, як же воно тепер? Тоді ж було на ціліні я у Кустанайській області. Уборка кончаїцця на Україні, та у Росії і уся техніка іде туда, у Казахстан. І солдати, і. Ну все. А тепер як там? Тоді казахи казали. там вони тіки друг друга обдурували. Кони. Кони держали оце, вівці там, кози. І то крадуть, той у того краде, той у того (сміється), тако во. О. А їм земля це. А, а тепер же як? А то ж уже ж, тут руські. Було, каже, як. "Кода рускіх не било, дак бишбармак був. Баран, конь" І вони ж конину сильно люблять, о. "А щас куріцабіжбармак, і той нет. Руськи зделали". О. Як воно тепер? Ту землю пахають, якось же пахають. - Ну це шо, енергії немає, дак мало, дак вони ж. Те роблять да. Одно. Воно як получаїця? Одно утрачаїця, друге возвишаїця. чи як. Ну, напрімєр, Київська ГЕС, це ж переселенській посьолок, о. Тут. У Хутор Горі. А луга яки? При..., ну природа-то природою. І природа, а скільки скотини на випасі було там. А його ж тепер нема, все залито. [...] Кажуть шо як зорвецця, дак і Київ затопицця, пів Києва.
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Аватар користувача
Хворостенко
Повідомлень: 104
З нами з: 17 квітня 2017, 20:28
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 24 рази
Подякували: 125 разів

ПОВІТКА

Повідомлення Хворостенко »

повітка.JPG
Однокамерна споруда. Стіни із соснових тесаних плах, покладених в дубові шули. Дах двосхилий, вкритий очеретом. На чільній стіні двоє одностулкових дверей. Збудована у 80-х рр. XIX ст. в с. Рудяків Бориспільського р-ну Київської обл. у дворі заможного селянина місцевими майстрами. Демонтована, перевезений і встановлений на території Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини в 1974 р.
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Аватар користувача
Хворостенко
Повідомлень: 104
З нами з: 17 квітня 2017, 20:28
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 24 рази
Подякували: 125 разів

ХАТА ПОПА

Повідомлення Хворостенко »

хата попа.jpg
Хата збудована в кінці ХІХ ст. в с. Рудяків Бориспільського р-ну Київської обл. місцевими майстрами. Належала настоятелю Миколаївської церкви Павлу Осьмоловському. В середині 30-х рр. ХХ ст. в хаті священика розміщувався сільський медпункт, а потім – лабораторія колгоспу. Перевезена та встановлена на території двору священика Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини в 1971р
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Відповісти

Повернутись до “Зниклі населені пункти”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 1 гість