РАВА-РУСЬКА, місто, Жовківський р-н, Львівська обл, Україна

Відповісти

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3560 разів
Подякували: 2154 рази

РАВА-РУСЬКА, місто, Жовківський р-н, Львівська обл, Україна

Повідомлення АннА »

РАВА-РУСЬКА – місто районного значення Жовківського р-ну Львівської області. Розташов. на р. Рата (прит. Зх. Бугу, бас. Вісли). Залізнична станція. Населення 8,4 тис. осіб (2011).
Локація Р.-Р. відбулася бл. 1604. Засновниками та першими власниками міста була шляхетська родина Тщинських. (У літературі поширена не підтверджена джерелами думка про заснування Р.-Р. бл. 1455.) У 17 ст. сформувалася як ремісничий і торг. центр, 1622 надано привілей на проведення ярмарків. Місто входило до Белзького воєводства.
У Р.-Р. 1698 рос. цар Петро I і польс. король Август II домовилися про воєнний союз проти Швеції, а 1704 швед. король Карл ХII і польс. король Станіслав-Богуслав Лещинський погодили свої плани в боротьбі проти Петра I.
Після 1-го поділу Речі Посполитої 1772 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) Р.-Р. відійшла до Австрії (від 1867 – Австро-Угорщина). Із кінця 18 ст. – у складі Жовківського округу. Із 1867 – центр повіту. Відчутної шкоди місту завдали пожежі 1854, 1862 і 1884. Розвиткові Р.-Р. сприяло відкриття 1887 прокладених через місто залізниць Сокаль– Ярослав (нині місто Підкарпатського воєводства, Польща) і Львів – Белзець (нині с. Белжець Люблінського воєводства, Польща).
З осені 1914 до літа 1915 окупована рос. військами. Після розпаду Австро-Угорщини (1918) – у складі Західноукраїнської Народної Республіки. 1919–39 належала Польщі. 1919 в Р.-Р. відбулися бої 1-го корпусу Української Галицької армії з польс. військом. 1921 у Р.-Р. мешкало понад 15 тис. осіб, 1931 – понад 11 тис.
У вересні 1939 зайнята рад. військами. Від 1939 – у складі УРСР. 1939–62 – райцентр. Місто районного значення від 1939.
26 червня 1941 захоплена нім. військами, увійшла до складу Генеральної губернії. 1941–42 в місті розташовувався концтабір для військовополонених – Шталаг-325, в якому перебували понад 18 тис. осіб. Улітку 1942 в Р.-Р. було створене гетто, де загинули понад 18 тис. євреїв. Усього в Р.-Р. та районі окупанти знищили 41,5 тис. осіб, у т. ч. 24,5 тис. військовополонених. 20 липня 1944 здобута рад. військами.
1962–64 – у складі Яворівського р-ну, із грудня 1964 – Нестеровського (із 1991 – Жовківського) р-ну.
Нині в Р.-Р. працює кілька підпр-в деревообробної та харчової пром-сті. 2008 відкрито міжнар. автомобільний пункт пропуску через держ. кордон "Рава-Руська". У місті регулярно проводиться міжнар. фестиваль нар. творчості "Галицькі перехрестя".
Пам'ятки: костьол Святого Йосифа (1770–76), костьол Архістратига Михаїла і келії ордену реформатів (1737), церква Святого Юрія (1846), кладовище військовополонених, які загинули в концтаборі Шталаг-325.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3560 разів
Подякували: 2154 рази

Re: РАВА-РУСЬКА, місто, Жовківський р-н, Львівська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення
Ра́ва-Ру́ська — місто районного значення Жовківського району Львівської області. Розміщене на північно-східних узбіччях Розточчя, над р. Ратою, біля західного кордону України, за 50 км від Львова та 36 км від Жовкви[2]. Залізничний вузол. Одне з найстаріших міст Західної України.
Сучасна територія міста Рави-Руської становить 850 га. Місто витягнуте в довготному напрямку. Такий напрям обумовили до певної міри природні елементи його околиць.
Місто має змішане планування: в центральній частині променеве, а на передмістях — прямокутне. Загальна довжина вулиць становить 27 км, у тому числі магістральних — 10 км. Середня ширина вулиць 5—6 м. Рава-Руська не має вираженого центру з площею. Центральна міська площа з ратушею внаслідок Другої світової війни була зруйнована. Нині центром вважається перехрестя вулиць Львівської, Грушевського та Коновальця. Місто не гамірне, наскільки дозволяє його транзитне розташування, невелике, що робить його дуже затишним.
Історія
Від заснування до поділу Речі Посполитої

Близько дев'яти століть відділяє сьогоднішній день від часу, коли на місці Рави-Руської виникли перші поселення. Вперше в документах Рава-Руська згадується в XV столітті. Відомо: белзький і мазовецький князь Владислав у 1455 році невеликий населений пункт на річці Рата назвав іменем свого володіння на Мазовецькій землі — Равою, з додатком слова «Руська» для відрізнення від Рави-Мазовецької, розміщеної на території Польщі. Можливо, приводом для цього було міське українське населення, яке поляки в той час називали русинами.
Щодо назви міста, єдиної думки поки що немає. У географічному словнику написано, що назва «Рава», будучи одночасно назвою герба і, напевно, старою назвою роду, бере свій початок від роду Равітів, колонізаторська діяльність яких поширилась далеко на Схід. Такі назви, як Стара Рава, Рава-Мазовецька, річка Равка, Рава-Руська красномовно свідчать на користь цієї теорії. Довгий час Рава-Руська була малим містечком.

Більшого значення набула Рава-Руська в XVII столітті. Цьому сприяло проходження торговельного шляху зі Сходу на Захід. У місті розвивалися різні ремесла і торгівля, в чому були зацікавлені місцева шляхта, міська верхівка, польський король. 1622 року місту були надані привілеї на проведення щорічних ярмарків. Рава-Руська лежала на пожвавлених торговельних шляхах. Тут щороку організовувались великі ярмарки, на які з'їжджались купці з усіх кінців Польщі.

Рава-Руська була центром важливих міжнародних подій XVII—XVIII століть. 1698 року тут відбувалась зустріч польського короля Августа ІІ, який ішов на чолі військ проти турецького султана, та московського царя Петра І, що повертався з Відня. Переговори тривали 3 дні. 3 серпня 1698 року монархи домовились про спільні дії проти проти шведського короля Карла ХІІ[2]. 1704 року в Раві-Руській зустрічалися шведський король Карл ХІІ з королем Речі Посполитої Станіславом Лещинським. Королі погодили свої плани у боротьбі проти російського царя Петра І (плани не здійснилися). 1716 року відбувалися переговори між Лещинським та Авґустом ІІ.

У складі імперії Габсбурґів
Значне пожвавлення в розвитку міста спостерігається у зв'язку з будівництвом залізничних шляхів Сокаль — Ярослав та Львів — Белзець (були прокладені через Раву-Руську), відкриті 23 листопада 1887 року. Рава-Руська стала залізничним вузлом. Спорудження залізничної станції сприяло подальшому розвитку торгівлі, ремесла на залізниці. Місто стало типовим невеликим містечком з дрібним приватним виробництвом і торгівлею. Діяли лише невеликі підприємства: тартак з 32-ма робітниками, шпалозавод, фабрика свічок, цегельня. Спеціалізацією Рави було виготовлення солом'яних капелюхів і капелюшків, експорт яєць і клею на їх основі. У місті рафінували олію для всієї Галичини[2].

У другій половині ХІХ ст. равські євреї володіли більшою частиною будинків у місті. Ніхто не дбав про санітарний стан міста. Населення міста жило в жахливих умовах: не було каналізації, водопроводу, жодного культурно-освітнього закладу. Були церква, два монастирі, костел, синагога, 16 божниць та 14 корчм.
Початок ХХ століття
Найбільших руйнувань містечко зазнало у 1914—1915 р. під час Першої світової війни, коли бої між австрійською, німецькою та російською арміями йшли у самому місті. Під Равою-Руською поліг цілий полк тірольських стрільців.[2]
Західноукраїнська Народна Республіка

3 березня 1918 року в місті відбулось «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду Української Народної Республіки, на якому були присутні близько 15000 осіб.[5] 1 листопада в повіті Рава-Руська було встановлено владу Української держави — ЗУНР.[6] У 1919 р. в Раві-Руській відбулися завзяті бої І Корпусу Української Галицької Армії з польським військом під командуванням генерала Юзефа Галлера.

У 1924 році був заснований шпалопросочувальний завод — найпотужніше підприємство міста. Найбільшим підприємством харчової промисловості міста був маслозавод, заснований 1928 року.

На 01.01.1939 в Раві-Руській проживало 12 000 мешканців, з них 1800 українців-грекокатоликів, 4100 поляків і 6100 євреїв[7].
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3560 разів
Подякували: 2154 рази

Re: РАВА-РУСЬКА, місто, Жовківський р-н, Львівська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Рава-Руська, Нестеровський район, Львівська область
Рава-Руська — місто районного підпорядкування, центр міської Ради, розташоване понад річкою Ратою (басейн Західного Бугу) за 36 км від районного центра м. Нестерова і 67 км від Львова. Населення 6700 чоловік.

За існуючими відомостями, Рава-Руська була заснована мазовецьким князем Владиславом близько 1455 року. Перша частина назви пішла від колишнього поселення Рави, а друга, очевидно, походить від того, що галицькі землі в ті часи називалися руськими.

Довгий час Рава-Руська була малим містечком. Крім українців, тут жили поляки, євреї, німці. В умовах класового і національного гніту більшість населення розорювалась, а міська верхівка спольщувалась і приймала католицьку віру, після чого вона одержувала всебічну підтримку від польських королів. Так, привілеями 1554, 1555 та 1576 рр., вона була зрівняна в правах з польською шляхтою.

Більшого значення набула Рава-Руська в XVII столітті. Цьому сприяло те, що через неї проходив торговельний шлях з Сходу на Захід. У місті розвивалися різні ремесла і торгівля, в чому були зацікавлені не тільки місцева шляхта і міська верхівка, але й польський король. Саме тому в 1622 році місту було надано привілеї на проведення щорічних ярмарків.

Однак більшість населення була зайнята в сільському господарстві. Так, за даними за 1618—1628 рр., 70 проц. населення міст Белзького воєводства, до якого входила і Рава-Руська, працювало в сільському господарстві, 2,1 проц.— в торгівлі, 26 проц. в ремеслі, 1,1 проц. становило духівництво. У Раві-Руській в цей час було 30 ремісників 11 спеціальностей: по обробці дерева, металу, будівельники, керамісти, кушніри, кравці, шевці та інші.

Розвиток міста все ж проходив дуже повільно. Причиною цього були феодальна система господарювання і часті стихійні лиха: пожежі, епідемічні хвороби та спустошливі напади різних завойовників. Великих руйнувань зазнало місто в 1509 році під час нападу молдавського воєводи Богдана, а в 30-х роках XVII століття воно згоріло від пожежі. У 1623, 1625 і 1630 роках тут лютували епідемії холери. Найбільше жителів померло під час епідемії 1632 року.
Стихійні лиха приводили до зменшення робочих рук, а тим часом феодальні повинності росли. Внаслідок цього класова боротьба загострювалась. Виявом цього була, зокрема, активна підтримка походів Богдана Хмельницького в західноукраїнські землі.

У жовтні 1648 року полки Хмельницького визволили місто з польського поневолення.

Міська біднота і селяни всіляко допомагали визволителям, вступали в їх загони і разом громили ненависну польську шляхту, міських феодалів і патриціїв, які продовжували чинити опір.

Після повернення у Раву-Руську польської шляхти і католицького духовенства, жителі міста і навколишніх сіл в жовтні 1648 року напали на костьол, що був одним з опорних пунктів католицизму на західноукраїнських землях, і зруйнували його. Одночасно повстанцями були зруйновані замки в селі Наріль та біля Потелича.

Рава-Руська була центром важливих міжнародних подій XVII—XVIII століть. У 1698 році тут відбулася зустріч польського короля Августа II, який ішов на чолі військ проти турецького султана, і російського царя Петра І, що повертався з Відня. Протягом 3 днів йшли переговори. З серпня 1698 року монархи домовилися про спільні дії проти шведів. У 1704 році у Раві-Руській зустрічалися шведський король Карл XII з королем Речі Посполитої Станіславом Лещинським, ставлеником шведів. Королі породили свої плани у боротьбі проти російського царя Петра І, проте цим планам не судилося збутися. У 1716 році в Раві-Руській відбувалися переговори між Лещинським і Августом II.

Рава-Руська на початку XVIII століття була спільною власністю трьох шляхетських родин: Глоговських, Суходольських та Богушів. Соціально-економічне і політичне становище населення міста було важким. Посилюється кріпосницький гніт, який тісно переплітається з національним і релігійним. Це викликало опір з боку українського населення. В кінці XVII — на початку XVIII століть у містах Белзького воєводства почали засновуватися при церквах релігійні братства, метою яких була боротьба проти наступу католицизму. Таке братство в 1707 році виникло у Раві-Руській.

Після першого поділу Польщі, що стався в 1772 році, західноукраїнські землі, в т. ч. і місто Рава-Руська, потрапили під владу австрійських загарбників. Проте місто і надалі залишалось в руках польської шляхти. У кінці XVIII століття ним володів шляхтич Глоговський, з 1808 року — шляхтич Станіслав Яблонський, а з 1828 року — Людвік і Юзеф Яблонські. Протягом всього періоду іноземної окупації західноукраїнських земель, аж до вересня 1939 року, майже безперервно містом правили старости.

У 1812 році в місті налічувалось 300 будинків, з яких 103 належали полякам і українцям, а 197 — євреям. Площа, зайнята під будинками, була оподаткована, і господарі платили високий чинш. 67 родин мали земельні ділянки за межами міста. На кінець першої половини XIX століття у місті проживало 390 ремісничих і 140 феодально підданих селянських сімей. Серед селян було 80 тяглових, 14 загородників, 15 комірників, 10 халупників.

Після скасування кріпацтва, проведеного австрійським урядом у зв’язку з революцією 1848 року, в місті почало розвиватись ремесло, збільшили виробництво продукції млини, цегельні заводи і тартаки, одночасно зростала кількість населення. Помітне місце в економіці займала торгівля. Рава-Руська ярмарка набирала великого значення. Сюди, крім місцевих, приїжджало чимало купців із-за кордону.

Великої шкоди розвиткові міста завдала пожежа 1854 року. Тоді згоріло 130 будинків. Це лягло великим тягарем на плечі бідноти, що складала основну частину жителів міста. Проте, завдяки наявності великих запасів гончарно-будівельної глини, крейди, лісів та інших будівельних матеріалів, місто швидко було відбудоване. Нова пожежа 22 серпня 1862 року знову завдала ще більш відчутної шкоди. Згоріло 329 будинків, в т. ч. міська ратуша та всі громадські будівлі. Уціліло від пожежі лише передмістя. Почалася відбудова вдруге. На 1869 рік тут уже налічувалось 995 дворів з населенням 4986 чоловік.

За даними 1886 року, переважна більшість населення — 81 проц.— займалася землеробством і лісництвом, 6 проц.— ремеслом, 3 проц.— торгівлею, 7 проц.— працювало на різних сезонних роботах, 1,5 проц.— становило духовенство, 1 проц.— домовласники та інші.

Населення терпіло страшні злидні й голод. Тяжке матеріальне становище, а також відсутність медичної допомоги обумовлювали велику смертність.

Нова пожежа, що сталася 20 серпня 1884 року, тяжко відбилася на розвиткові міста. Знову згоріло 243 жилі будинки.

Значне пожвавлення в розвитку міста спостерігається у зв’язку з будівництвом залізничних шляхів Сокаль — Ярослав та Львів — Белзець, що були прокладені через Раву-Руську і відкриті 23 листопада 1887 року. Рава-Руська стала залізничним вузлом. Це сприяло як розвитку торгівлі, так і розвитку ремесла. На залізниці було побудовано депо та ряд слюсарних майстерень. Одночасно зростала і кількість населення у місті. У 1900 році тут уже налічувалось 920 дворів і 9006 чол. населення, з яких українців було лише 1435 чол., що свідчило про настирливу полонізацію і ополячення місцевого населення.

Відбувається дальша диференціація міського населення. Так, у 1900 році кількість слуг і челядників, які працювали у багатих торгівців і ремісників, доходила до 300 чоловік.

Однак у промисловому відношенні Рава-Руська в кінці XIX — на початку XX століття залишалась слаборозвиненим містом. Тут існувало лише кілька дрібних підприємств кустарного типу, які знаходились навіть не в місті, а навколо нього. Це 2 водяних млини, в два камені кожен, що знаходились на річці Раті, фабрика крохмалю, плодоовочевих консервів і спирту — у селі Любечі в маєтку графа Сапєги, кахельно-цегельна фабрика — у селі Потеличі, 2 тартаки — один у Магерові, другий в Немирові, на яких працювало по кілька робітників. На тартаках і млинах працювало від 2 до 5 робітників, а на спирто-консервній та кахельній фабриках і цегельні працювали сезонно по 30—40 робітників.

Панівні класи тодішнього суспільства позбавили робітників політичних прав, не проявляли жодної турботи про поліпшення побутових умов та піднесення культури трудящих міста. Культурний рівень населення був надзвичайно низький. Тут вперше в 1880 році було відкрито початкову чотирирічну школу, навчання в якій проводилось німецькою та польською мовами. Доросле населення й надалі залишалося майже поголовно неписьменним. На 1000 чоловік населення повіту, в т.ч. і Рави-Руської, уміли читати і писати лише 77 чол., а серед жінок лише 374.

Під впливом першої російської революції 1905—1907 рр. і піднесення революційно-визвольної боротьби трудящих західноукраїнських земель робітники міста проводили збори і мітинги, на яких висували вимоги про надання політичних прав трудящим, зокрема введення загального виборчого права, домагалися покращання свого матеріального становища.

Тяжкі часи довелося пережити жителям міста в роки першої світової імперіалістичної війни. Австрійські власті жорстоко розправлялися за найменший вияв протесту проти існуючого ладу, проти імперіалістичної війни, за симпатії місцевого населення до своїх братів на Сході.

Польова австрійська жандармерія розстрілювала і відправляла у концентраційний табір Талергоф велику кількість ні в чому не винних людей. Відступаючи під натиском російських військ у 1914 році, австрійські війська нещадно грабували населення міста, реквізували продовольство, пограбували млини і гуральню.

Під час імперіалістичної війни місто зазнало великих руйнувань. Було знищено 16 проц. будинків, в тому числі млини і тартаки.

Під впливом перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції в місті загострювалась революційно-визвольна боротьба. Трудящі Рави-Руської і повіту домагалися передачі влади Радам, промислових підприємств — робітникам, землі — селянам та возз’єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною.

Першим могутнім відгоміном Жовтневої революції в західноукраїнських землях був загальний політичний страйк в січні 1918 року. Робітники вимагали припинення імперіалістичної війни і підписання справедливого миру з Радянською Росією. У цьому страйку активну участь брали і залізничники Рави-Руської. Так, жителі міста підтримали ленінський декрет про мир. Весною 1918 року почались масові заворушення селян. Селяни Рава-Руського повіту виступали проти введення примусової праці на поміщиків, вимагали поділу поміщицької землі, виступали проти місцевої адміністрації, яка примушувала працювати на панських ланах г. У цьому яскраво виявився вплив ленінського декрету про землю, схваленого II Всеросійським з’їздом Рад.

У листопаді 1918 року під ударами революції Австро-Угорщина розпалася. Українська буржуазія захопила владу у Східній Галичині в свої руки і проголосила буржуазну Західноукраїнську народну республіку (ЗУHP).

Воєнні дії, які розгорнулися між військами ЗУНР і буржуазно-поміщицької Польщі в листопаді 1918— липні 1919 року, привели до нових руйнувань. Рава-Руський повіт кілька разів переходив з рук в руки. В результаті реквізицій і грабунків на весну 1919 року селяни повіту залишилися навіть без насіння на посіви, біля 15 тис. чол. зовсім не мало хліба, поголів’я коней у повіті зменшилося з 10 тис. до 5,8 тис. голів.

Після загарбання в 1919 році буржуазно-поміщицькою Польщею західноукраїнських земель власником багатств Рави-Руської і її околиць став польський князь А. Сапєга, якому належали млин, тартак, спирто-консервна фабрика, а також 1,5 тис. моргів земель і лісів. Власником цегельного заводу був граф Р. Потоцький.

Згідно перепису населення 1921 року, у Раві-Руській налічувалось 2141 житловий та 39 пристосованих для життя будинків, в яких проживало 15 008 чол., в т. ч. 7070 чоловіків і 7938 жінок. За даними 1924 року, в місті було житлових будинків 1042 і 14 пристосованих для житла, а населення — 8970 чоловік.

За переписом 1931 року, населення міста становило 11049 чоловік.

Жорстокий режим, встановлений польськими окупантами, не зупинив революційно-визвольної боротьби трудящих мас за владу Рад, за возз’єднання з Радянською Україною. Ідеї Комуністичної партії, яка очолила цю боротьбу, оволодівали трудящими масами. Уже 20 жовтня 1919 року командування жандармерії у Львові доповідало Генеральному делегатові польського уряду у Львові, що в повіті «більшовизм загрозливо поширюється». Робітники почали страйкову боротьбу. 29 жовтня 1923 року застрайкували 24 машиністи-залізничники, до яких приєдналось 32 слюсарі залізничних майстерень станції Рава-Руська. Страйк тривав до 7 листопада 1923 року.

1 травня 1926 року у Раві-Руській відбулася масова демонстрація робітників під лозунгом «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!»

Визначною подією в революційному русі було утворення місцевого осередку Компартії Західної України. Так, з другої половини 1926 року тут почав діяти комітет КПЗУ в складі Р. Крамеля, І. Спатцнера, Л. Вебера і В. Мейстера. Пізніше в Раві-Руській діяв повітовий комітет КПЗУ, до складу якого входили І. Юрчак, М. Путько, І. Кушнір, Федербург. 23 листопада 1928 року було арештовано повітовий комітет КПЗУ, а наприкінці 1928 року — місцевий комітет КПЗУ. Комуністична партія у важких умовах терору продовжувала діяти, піднімала трудящих на боротьбу з окупантами. Вже 24 серпня 1929 року повітовий староста повідомляв, що в місті існує новий повітовий комітет КПЗУ і діють дві організації КПЗУ, одна в Раві-Руській, а друга — в Немирові.

Одночасно з КПЗУ в місті й повіті розгортали свою діяльність організації «Сельробу». За допомогою сельробівців комуністи розповсюджували листівки і відозви КПЗУ, в яких закликали трудящих бойкотувати заходи окупаційних властей. У ніч на 1 травня 1928 року на будинку повітового суду комуністами були написані гасла: «Геть з диктатурою Пілсудського!», «Хай живе 1 Травня!».

На початку 1928 року комітет КПЗУ видав відозву до лісових робітників і селян, в якій зазначалося, що лісові робітники і селяни в лісах князя Сапєги, не добившись підвищення заробітної плати і дозволу на існування профспілки, застрайкували і поставили вимогу: підвищення зарплати на 100—150 проц., визнання їх профспілки, забезпечення робітників на випадок каліцтва та тимчасової непрацездатності за рахунок працедавця, заборони переслідування робітників за участь в страйках, прийом і звільнення з роботи лише за участю профспілки.

Коли 8 жовтня 1928 року сільськогосподарські робітники, що працювали в маєтку Сапєги в с. Гребенному, оголосили страйк, панські посіпаки почали стріляти в страйкарів. Це викликало велику хвилю обурення і 14 жовтня селяни й робітники зібралися на мітинг протесту проти розправи над страйкарями, в якому взяли участь і робітники Рави-Руської. На мітингу було проголошено відозву, що закликала трудящих вести боротьбу не тільки з експлуататорами, але і проти підготовки нападу імперіалістів на Радянський Союз.

У січні 1930 року під час ленінських днів комуністи Рави-Руської організували демонстрацію трудящих.

У березні 1932 року профспілковими організаціями був підготовлений генеральний страйк в усьому воєводстві. У Раві-Руській застрайкували всі підмайстри і челядники кустарних майстерень (кушнірських, кравецьких, шевських та інших).

Боротьба трудящих Рави-Руської за визволення і возз’єднання з Радянською Україною успішно завершилась при допомозі Радянського Союзу. У незабутні вересневі дні 1939 року Рава-Руська разом зі всіма містами і селами Західної України була назавжди визволена з-під ярма польських поміщиків і капіталістів і возз’єднана з Радянською Україною.

Рава-Руська до Радянської влади була типовим невеликим містечком з дрібним приватним виробництвом і торгівлею. В місті діяли тільки невеликі підприємства: завод просочування шпал, на якому працювало до 300 робітників, паровий тартак з 32 робітниками, фабрика свічок, цегельня та 300 кустарів-шевців. На території повіту була шахта бурого вугілля, цегельні і кахельні підприємства в с. Потеличі, спирто-консервна фабрика в с. Любечі у маєтку Сапєги «Дебі», які пізніше були підпорядковані підприємствам у Раві-Руській. Ніхто не дбав про санітарний стан міста, про охорону здоров’я та освіту трудящих. Трудове населення жило в жахливих антисанітарних умовах: не було ні каналізації, ні водопроводу. В місті не було жодного культурно-освітнього закладу, натомість був костьол, церква, 2 монастирі, синагога і 6 божниць та 14 корчм.

З встановленням Радянської влади Рава-Руська стала районним центром. Було проведено націоналізацію підприємств, великих житлових будинків, в яких поселилися трудящі. В процесі соціалістичних перетворень в економіці було розпочато реконструкцію і перебудову шпалопросочувального заводу, маслозаводу, кахельного і цегельного заводів, хлібопекарні та інших. Було створено райпромкомбінат та промислову артіль ім. 1 Травня для побутового обслуговування населення міста.

Помітно почало змінюватись життя трудящих міста. Було ліквідовано безробіття. Почав зростати матеріальний добробут трудящих.

З реорганізацією системи народної освіти в західних областях УРСР в Раві-Руській вперше в історії було відкрито 1 середню і 1 семирічну школи, а для дорослого населення були створені вечірні школи і гуртки.

В кінці 1939 року почали працювати бібліотека, Будинок культури, кінотеатр.

Для забезпечення охорони здоров’я трудящих було вперше здійснене безплатне лікування. У місті відкрилися районна лікарня, поліклініка, жіноча і дитяча консультації, інфекційне відділення.

Віроломний напад фашистської Німеччини на Радянський Союз 22 червня 1941 року перервав мирне життя трудящих Рави-Руської. Місто одним з перших зазнало збройного нападу. Трудящі Рави-Руської разом з радянськими прикордонниками стали на захист рідного міста, своєї Вітчизни.

Командування 17-ї німецької армії поставило собі завдання першого ж дня захопити Раву-Руську. В нерівний бій з ворогом першими вступили прикордонники загону майора Я. Д. Малого. їх підтримували частини 41-ї стрілецької дивізії. Особливу мужність і стійкість проявили прикордонники, які поклялися боротись до останнього подиху за свою Батьківщину і не відступати із зайнятих рубежів.

Дотримуючись клятви, відважні прикордонники при активній підтримці військових частин, населення міста і сусідніх сіл вже в перші 2 дні бою знищили понад 2 тис. фашистських солдатів і офіцерів. Лише в зв’язку з проривом ворога на інших ділянках фронту і загрозою оточення, славні захисники міста за наказом командування в ніч на 26 червня відійшли на нові позиції. В бою з ворогом смертю хоробрих загинув улюбленець прикордонників лейтенант Макар Степанян.

Мужньо вели боротьбу проти агресора і бійці сусіднього загону прикордонників на чолі з своїм командиром лейтенантом Ф. В. Моріним. Відбиваючи шалені атаки ворога, більшість з них загинула. 8 чоловік, що залишилися в живих, на чолі з Моріним з співом «Інтернаціоналу» кинулись в останню атаку і полягли смертю хоробрих. Біля села Річки, безстрашному захиснику Батьківщини Ф. В. Моріну встановлено пам’ятник.

Увірвавшись у Раву-Руську, 26 червня 1941 року німецько-фашистські розбійники за наказом шефа гестапо обершарфюрера Спейта і шефа жандармерії — коменданта Рави-Руської Кляйна — почали масові арешти і розправи над мирним населенням. Особливо жорстоко розправлялись гітлерівці з радянським активом.

Німецько-фашистські окупанти вже з перших днів створили у Раві-Руській концентраційний табір для військовополонених, який мав назву «Шталаг — 325».

З червня 1941 року і до кінця 1942 року в таборі знаходилось понад 18 тис. радянських військовополонених, які майже всі були знищені. Ось що розповів про цей табір житель села Йоничі В. С. Кочан Державній комісії по розслідуванню злочинів німецько-фашистських окупантів: «Я працював у таборі радянських військовополонених з грудня 1941 року до квітня 1942 року. За цей час німці знищили голодом, холодом і розстрілами біля 15 тис. військовополонених. Трупи померлих і розстріляних вивозили на тракторних причепах у Вол-ковицький ліс. Голодні і виснажені військовополонені, коли їх привозили на територію табору, кидались на купи гнилої мерзлої картоплі, але конвоїри тут же їх розстрілювали. Я бачив,— говорить далі В. С. Кочан,— як виводили з бараків цілком голих військовополонених, прив’язували вірьовками до гаків у стіні або до стовпа і в зимовий час тримали їх так, аж поки вони не замерзали».

Крім радянських військовополонених, у Рава-Руському таборі були і французькі. Один з них, що залишився живим, після визволення Радянською Армією розповідав, що коли їх привезли у Рава-Руський табір, то німець — ад’ютант коменданта сказав, що у таборі Рава-Руська вмерло від тифу понад 3 тис. радянських військовополонених, а при заритті трупів нерідко були й живі, але їх все одно кидали до ям і засипали негашеним вапном, від якого вони задихались. Колишній французький військовополонений Е. Ляже розповідав комісії, що кожного ранку німецькі офіцери і унтер-офіцери приходили в табір російських військовополонених і стріляли по них, як по живих мішенях, інших вбивали палицями або чобітьми, розбивали голови. Крім цього, в таборі для радянських військовополонених кожного дня вмирало приблизно 200 чол.

Влітку 1942 року в Раві-Руській німецькі окупанти створили гетто, куди зігнали понад 18 тис. євреїв і майже всіх їх знищили. Французький військовополонений Д. Марсель Ріветт розповідав Державній комісії про страшну криваву бойню в гетто 1 червня 1943 року, під час якої було вбито 10 тис. чол. «Наступного дня, коли ми йшли на роботу,— продовжував він,— ми бачили багато трупів дітей, жінок і чоловіків, які лежали на вулицях в калюжах крові. Німці вбивали без розбору всіх євреїв, де б вони їх не зустрічали. Це було жахливо. Вбивства продовжувались біля місяця».

За час окупації Рава-Руської фашисти знищили в місті і районі 41,5 тис. чол., в т. ч. 24,5 тис. військовополонених.

Незважаючи на звірства і терор, фашистським окупантам не вдалося зломити волю трудящих до боротьби: вони вірили в перемогу Радянської Армії і радянського народу. З перших днів окупації багато жителів Рави-Руської, ризикуючи життям, всіляко допомагали радянським військовополоненим та партизанським з’єднанням під командуванням М. І. Наумова і О. М. Сабурова, які в 1943—1944 рр. діяли на території району. Так, І. Т. Полицький допомагав партизанам продуктами, а французьким військовополоненим — втікати з табору, С. М. Горяча заготовляла і передавала в табір військовополонених продукти, Д. М. Горячий, Ф. І. Холод і С. А. Семецький переховували військовополонених, переодягали їх у цивільний одяг. Всього учасників підпільної боротьби проти німецьких окупантів з Рави-Руської і району було 74 чоловіки.

Партизанські загони завдавали відчутних ударів окупантам. Невеликий загін партизанів під командуванням офіцера-прикордонника Миколаса лише за перші 10 днів боїв під Равою-Руською знищив близько сотні фашистських солдатів і офіцерів, вивів з ладу три бронетранспортери і розгромив обоз з 20 підвід.

На території Рава-Руського району діяла підпільна організація «Народна Гвардія» ім. Ів. Франка, яка проводила велику пропагандистську роботу серед населення міста і сіл, вела боротьбу з фашистськими окупантами і їх поплічниками — українськими буржуазними націоналістами.

Німецько-фашистські загарбники завдали Раві-Руській і її жителям величезної матеріальної шкоди.

Відступаючи під ударами Радянської Армії і народних месників, німецькі окупанти перетворили Раву-Руську в руїни, центральну частину міста повністю зруйнували. До окупації тут був 1101 житловий будинок. Після визволення в місті залишилось 852 житлових будинки, з яких 646 належали міській Раді, а 206 — приватним особам.

Окупанти зруйнували шахту бурого вугілля, шпалопросочувальний завод та інші підприємства міста і району. Всього Рава-Руському району окупанти завдали шкоди на суму 87 млн. карбованців.

В результаті успішної Львівсько-Сандомирської наступальної операції, що розпочалася 13 липня 1944 року, війська 13 армії 1-го Українського фронту перейшли в наступ з району Луцька на Сокаль і Раву-Руську. Безпосередньо у звільненні Рави-Руської брали участь частини 6-ї гвардійської стрілкової дивізії під командуванням Героя Радянського Союзу Д. Онопрієнка.

20 липня 1944 року місто було звільнено. Військовим частинам, які відзначилися в боях за Раву-Руську, було присвоєно почесне звання «Рава-Руських».

З перших днів визволення міста від німецьких окупантів трудящі під керівництвом партійної організації району приступили до очищення міста від руїн, відновлення роботи підприємств і радянських установ, а також до збору добровільних внесків на допомогу Радянській Армії. В короткий час у місті і районі було зібрано 605 тис. крб. грішми на будівництво танкової колони «Радянська Львівщина», 6100 цнт хліба, тисячі пудів м’яса, овочів. Населення міста і району дістало за це подяку від Радянського уряду і командування Радянської Армії.

Розгортаючи соціалістичне змагання за дострокову відбудову рідного міста, трудящі показували приклади радянського патріотизму і відданості Радянській владі І Комуністичній Замордовані фашистами радянські військовополонені партії у Рава-Руському концтаборі.

Особливо широко розгорнулось соцзмагання серед робітників Рава-Руської залізничної станції. При перевірці змагання в серпні 1944 року на Рава-Руській залізниці відзначено 23 ударників соцзмагання. За короткий час було відбудовано водокачку, перекладено залізничну колію, що дало можливість вже 7 серпня 1944 року пустити перший поїзд. На місці зруйнованого окупантами депо збудовано нове, налагоджено роботу столярного, ковальського та мідноливарного цехів, відремонтовано 10 паровозів. За рахунок місцевих матеріалів робітники відремонтували залізничний вокзал, змонтували і пустили в дію електростанцію потужністю в 30 кіловат.

Наполегливо йшла робота і по відбудові інших підприємств міста. Але відчувалась недостача кваліфікованих кадрів. Тому, одночасно з відбудовою міста, почали готувати кадри в ремісничих майстернях, залізничному училищі та в школах ФЗН.

Велику роботу по мобілізації молоді на відбудову міста проводив комсомол.

У січні 1945 року на залізничному вузлі було створено 4 комсомольсько-молодіжних зміни, 3 з них — з колишніх фронтовиків і одну молодіжну бригаду ім. Героя Радянського Союзу О. Матросова, яка виконувала норми виробітку на 200 процентів.

Партійні організації зуміли організувати всіх трудящих міста на відбудову промисловості і транспорту, завдяки чому вже в 1945 році почали працювати шахта бурого вугілля, цегельний і кахельний заводи, 2 водяні млини, маслозавод, спирто-консервний завод, лісокомбінат та залізничне депо. Самовіддана праця робітників забезпечувала постійне перевиконання планів відбудови промислових підприємств.

Так, найбільше підприємство міста — шпалопросочувальний завод, який був дуже зруйнований, відбудовано на 2 місяці раніше зазначеного строку. Його було пущено в дію у третьому кварталі 1946 року.

Під керівництвом партійних, комсомольських і профспілкових організацій трудящі міста з особливим піднесенням працювали на всіх ділянках відбудови міста, і вже на кінець післявоєнної п’ятирічки його промисловість була повністю відбудована. Зростала і продуктивність праці, збільшувався обсяг валової продукції. Так, промкомбінат збільшив випуск продукції у 1950 році проти 1945 року на 412 проц., маслозавод на 157 проц., м’ясокомбінат на 217 проц., кахельний завод на 349 проц. За кращі досягнення у відбудові народного господарства 20 передових робітників міста було нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу. Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено помічника бригадира по випалюванню кахлів К. Г. Кулієвича.

За післявоєнні роки значно зросло виробництво промислових підприємств міста, виросли нові підприємства, стали до ладу нові цехи на діючих заводах.

Значних успіхів домоглися трудящі міста в боротьбі за виконання семирічного плану (1959—1965 рр.), коли радянський народ приступив до розгорнутого будівництва комунізму.

На підприємствах широко розгортався патріотичний рух за комуністичну працю. В нього включались сотні робітників шпалопросочувального заводу будівельних матеріалів. Ставши на вахту підготовки до XXIII з’їзду, вони розгорнули боротьбу за звання підприємства комуністичної праці.

Попереду був шпалопросочувальний завод, який виконав план останнього року семирічки на 108 проц., давши країні продукції на суму в 30 млн. 798 тис. карбованців.

Колективи заводів будівельних матеріалів, на яких працювало 185 робітників виконали план семирічки 10-го вересня 1965 року. Особливо високих показників добився колектив кахельного заводу. В результаті повної механізації виробничих процесів по випуску кахлів колектив добився зростання продуктивності праці за семирічку на 29,7 процента.

Велику трудову перемогу в кінці семирічки і в першому році нової п’ятирічки здобули робітники та інженерно-технічні працівники Рава-Руського лісгоспзагу. Вони вийшли переможцями в соціалістичному змаганні серед споріднених підприємств області і республіки, завоювавши перехідний Червоний прапор — Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради. Завдяки наполегливій ідейно-виховній та організаторській роботі партійної та профспілкової організацій із загальної кількості 640 робітників 578 було охоплено соцзмаганням, 27 бригад і ланок завоювали високе почесне звання — комуністичних.

Колективи підприємств міста, борючись за втілення в життя історичних накреслень XXIII з’їзду КПРС, в ювілейному році взяли на себе підвищені зобов’язання, щоб гідно зустріти знаменну дату — 50-річчя Радянської влади.

Робітники кахельних заводів поставили перед собою завдання на кінець п’ятирічки довести випуск кахлів до 2 млн. штук, тобто збільшити випуск продукції в 2 рази, та значно покращити якість кахлів і знизити їх собівартість. За значне збільшення виробничої потужності і розширення асортименту продукції в ювілейному році боровся колектив Рава-Руського харчокомбінату.

Великі завдання поставив перед собою колектив робітників Рава-Руського лісгоспзагу. Виконавши план першого року п’ятирічки до 5 грудня, він зобов’язався план наступного року виконати до 50-річчя Великого Жовтня. Окремих робітників і виробничі бригади переведено на госпрозрахунок. Вже з перших днів помітні позитивні результати: підвищилась заробітна плата робітників, виконання плану почало здійснюватись не тільки по валу, але й по асортименту і по якості, зникли рекламації.

Невпізнанно змінились за роки Радянської влади житлово-побутові умови, зросла культура трудящих. Уже на кінець 1946 року було закінчено відбудову зруйнованих окупантами будинків та побудовано ряд нових загальною площею 601 кв. м. У наступному році новосілля справили понад 100 сімей міста.

Завдяки постійному піклуванню Комуністичної партії і Радянського уряду про покращання житлово-побутових умов трудящих, за післявоєнні роки в місті збудовано до 5,5 тис. кв. м державної житлової площі та понад 100 індивідуальних будинків площею до 4 тис. кв. м. Загальна житлова площа міста за післявоєнні роки зросла з 18,4 тис. кв. м до 85 тис. кв. м, що забезпечило на кожного жителя міста понад 11 кв. м житлової площі.

У місті розвинута система охорони здоров’я трудящих. Тут відкрито районну лікарню, поліклініку, а також дитячу та жіночу консультації, протитуберкульозний диспансер, районну санітарно-епідеміологічну станцію. В 1950 році кількість медпрацівників у місті і районі становила 200 чол. Тепер на околиці Рави-Руської, в зеленому масиві на горі Волковиця, розташувалась міська лікарня з 7 корпусів на 215 ліжок, в якій є до 20 кабінетів і лабораторій, що обладнані найновішим медичним устаткуванням та діагностичною апаратурою, де працює 220 чол., в т. ч. 30 лікарів.

Значних успіхів добилися трудящі Рави-Руської за роки Радянської влади в розвитку освіти і культури. У місті повністю ліквідовано неписьменність серед дорослого населення, а для навчання підростаючого покоління відкрито 5 шкіл, з яких 4 середні, в т. ч. 2 середні масові, середня школа-інтернат, вечірня школа робітничої молоді і восьмирічна школа. Лише у денних школах міста навчається понад 2 тис. учнів. Багато молодих громадян Рави-Руської здобули і здобувають вищу освіту у вищих учбових закладах Львова, Києва та інших міст країни.

У місті в 1965 році побудовано широкоекранний кінотеатр «Дружба». Є Будинок культури, при якому, крім багатьох гуртків художньої самодіяльності, працює відомий Рава-Руський самодіяльний народний театр, який виріс із звичайного драматичного гуртка. В 1955 році на республіканському огляді художньої самодіяльності колектив удостоєний високого почесного звання — Народного театру. Самодіяльними артистами цього чудового колективу, що складається з 34 осіб, є працівники різних професій, зокрема вчителі В. Гладченко і Й. Коль, робітник-маляр 3. Ковалів, робітниця м’ясокомбінату В. Борисова та інші.

З ініціативи громадських організацій в Раві-Руській склалася добра традиція відзначати кожного

року День Перемоги над німецько-фашистськими загарбниками факельним походом до могил жертв фашизму. Тут проводяться мітинги вшанування пам’яті та покладення вінків і квітів на могили полеглих героїв. Кожного року сюди приїжджають громадяни Франції для вшанування разом з трудящими Рави-Руської пам’яті своїх співвітчизників, які загинули в німецькому таборі для військовополонених. Піонери й учні шкіл міста постійно доглядають могили як вітчизняних, так і французьких воїнів.

Французькі письменники, які не раз побували тут, з цього приводу написали ряд зворушливих творів про Раву-Руську, про гітлерівську катівню — концтабір для військовополонених. Лоран Козель написав повість «Так пливе човен», Арман Тупе — «Маруська», Андре Пі-зір — «Без зброї і багажу». Ці твори вони подарували музеєві Бойової слави, що створений після війни при школі-інтернаті.

Розвиваючи традиції інтернаціональних зв’язків, з ініціативи піонерів і комсомольців міста в січні 1961 року при школі-інтернаті було відкрито клуб інтернаціональної дружби. За короткий час клуб встановив тісні зв’язки з молодіжними організаціями більшості країн народної демократії.

Червоні слідопити при музеї Бойової слави та піонери школи-інтернату ведуть велику роботу по вшануванню пам’яті захисників міста, по розшуку їх сімей та невідомих героїв, що загинули при обороні та звільненні Рави-Руської від німецько-фашистських окупантів.

Довго тривали розшуки рідних сина вірменського народу М. М. Степаняна. Безстрашний воїн М. М. Степанян особистим прикладом запалював бійців-прикордонників на бій з ворогом, кілька разів змушував ворога відступати. В нерівному бою він загинув як безстрашний герой, як вірний син Радянської Вітчизни. Тіло героя поховано на території

Рава-Руської школи-інтернату. Після довгих пошуків червоним слідопитам під керівництвом учителя школи Я. І. Серкіза вдалось розшукати дружину М. М. Степаняна з дочкою, що живуть у Вірменії, та брата, який живе в Краснодара Рідні героя протягом 20 років нічого не знали про його смерть. У 1961 році вони були запрошені червоними слідопитами до Рави-Руської. Тут їх прийняли як своїх рідних, показали впорядковану могилу дорогої їм людини. З ініціативи піонерів школи увічнено пам’ять Макара Степаняна: його ім’ям названо одну з вулиць Рави-Руської.

Юні слідопити встановили також імена членів екіпажу радянського літака, які в липні 1944 року в боях за Раву-Руську повторили легендарний подвиг капітана Гастелло.

В липні 1944 року, незадовго до звільнення Рави-Руської, над містом з’явився радянський літак, який почав бомбити скупчення ворожих військ та військової техніки на вокзалі. В запалі бою літак було підбито. Безстрашний пілот спрямував палаючу машину на ешелони з бойовою технікою ворога. Довго в місті згадували про героїчний подвиг радянських льотчиків, але їх імен ніхто не знав. За встановлення імен славних героїв взялися юні червоні слідопити. Почався розшук. За допомогою Маршала авіації С. Я. Красовського і генерал-лейтенанта М. П. Каманіна їм вдалося встановити членів екіпажу літака — це пілот молодший лейтенант М. С. Сошников і повітряний стрілок рядовий М. В. Пічкальов. Знайдено рідних М. В. Пічкальова, тривають пошуки родичів М. С. Сошникова. Юні слідопити продовжують розшуки ще багатьох безіменних героїв, які віддали своє життя за свободу і незалежність рідної Вітчизни.

Старовинне українське місто Рава-Руська до 1962 року було районним центром Львівської області. В 1962 році рішенням Верховної Ради УРСР районний центр з Рави-Руської було перенесено до м. Яворова, а в грудні 1964 року Рава-Руська перейшла у підпорядкування Нестеровського району Львівської області. З переходом районного центру з Рави-Руської відійшли всі районні організації і установи, відповідно зменшилось населення міста. Останнім часом його переважна більшість працює на промислових підприємствах.

Включившись у соціалістичне змагання на честь 50-річчя Радянської влади, трудящі доклали багато зусиль до розширення виробничих потужностей на всіх підприємствах. Одночасно проводяться заходи по дальшому впорядкуванню міста. Весною 1967 року закладено новий парк ім. 50-річчя Радянської влади. Закінчується озеленення і покриття асфальтом вулиць і тротуарів. Передбачено побудувати ряд житлових і культурно-освітніх будівель, а також прокласти водогін і каналізацію. За роки п’ятирічки Рава-Руська руками її жителів буде перетворена в ще більш чудове місто.

І. С. ПАВ ЛЮК, В. М. ВІХОТЬ
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера Р”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 5 гостей