Срібне, смт, Срібнянський район, Чернігівська область

Відповісти

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
surnameindex
Повідомлень: 780
З нами з: 18 липня 2016, 23:24
Дякував (ла): 194 рази
Подякували: 298 разів
Контактна інформація:

Срібне, смт, Срібнянський район, Чернігівська область

Повідомлення surnameindex »

Срібне, Срібнянський район, Чернігівська область
Сребное, Сребнянский район, Черниговская область

Сребное, Сребрянская волость, Прилукский уезд

Крестовоздвиженская церковь

Николаевская церковь

Некоторые фамилии жителей м. Сребное (1890-1893):
Артеменко
Гиря
Губарь
Жмака
Заец
Карпенко
Крыворучка
Лизун
Марус
Мостовой
Соловей
Яцунь
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Срібне, Срібнянський район, Чернігівська область

Повідомлення АннА »

Зображення

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Частина І
Срібне — селище міського типу, центр району, розташоване на правому березі річки Лисогору, за 200 км від обласного центру, за 26 км від залізничної станції Болотниця. Населення — 3 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковані населені пункти Артеменків і Никонівка.

На околицях Срібного виявлене городище періоду Київської Русі, що є залишками згаданого в літопису під 1174 роком міста Серебряного.

Після монголо-татарської навали згадки про Срібне надовго зникають з історичних джерел. Воно, як і багато інших давньоруських міст і сіл, було зруйноване й спалене ордою хана Батия, але з часом відродилося. У 50-х роках XIV ст. Срібне опинилося під владою Литовської держави, а після Люблінської унії 1569 року його загарбала шляхетська Польща. Посилився соціальний і національний гніт. Місто входило до володінь магната О. Вишневецького. Його нащадкові Я. Вишневецькому в 1647 році у Срібному і навколишніх селах належало 1830 дворів і 14305 кріпаків. Спочатку селяни відробляли панщину в розмірі 1—2 днів на тиждень, але поступово вона збільшилася. Крім того, з них стягували грошові й натуральні чинші та різні податки. Одночасно з посиленням процесу закріпачення селяни втрачали рештки своїх прав. Виявом протесту проти ополячування і релігійного гноблення було створення тут в 1640 році братства. Воно заснувало братську школу, відкрило госпіталь і дім для проведення зборів.

Жителі Срібного брали активну участь у визвольній війні українського народу 1648—1654 рр. Влітку 1648 року повсталі козаки й селяни визволили місто від польської шляхти, і воно стало центром Срібнянської сотні Прилуцького полку. У складі цього полку козаки Срібнянської сотні билися в лавах селянсько-козацького війська під проводом Богдана Хмельницького. Після історичного рішення Переяславської ради про возз’єднання України з Росією жителі Срібного в лютому 1654 року склали присягу на вірність союзу з російським народом. В 1658 році воно стало місцем запеклого бою повсталого населення і російських військ проти військ зрадника гетьмана Виговського, який намагався відірвати Україну від Росії і знову приректи український народ на поневолення польською шляхтою.
У перші десятиліття після визвольної війни козацька старшина, боячись народних заворушень, не наважувалась повністю відновити феодальні порядки. У 1668 році прилуцький воєвода доповідав київському воєводі про те, що в ряді міст і сіл, у т. ч. й Срібному, всі міщани і селяни покозачилися і податків немає з кого брати. Проте поступово посилилася експлуатація селян і зросли їх повинності. Зменшилася кількість козаків, які поповнювали ряди селян. У 1718 році в місті лишилося 25 козацьких дворів, а дворів кріпаків стало 3224. Посилення феодально-кріпосницької експлуатації викликало опір народних мас. Чимало селян залишало рідні місця, втікаючи на Запоріжжя. Із Срібнянської сотні за період з 1736 по 1740 рік втекло 57 чоловік.

Найбільшим землевласником у Срібному був О. М. Будлянський, якому в 1780 році належало 295 дворів. 1798 року він заснував суконну мануфактуру, що виробляла 660 аршин сукна на рік. Це була вотчинна мануфактура, яка працювала на власній сировині і де застосовувалася праця приписаних до неї поміщицьких селян. Значними були посіви тютюну. Поміщик всіляко намагався розширити свої володіння за рахунок земель козаків, посилаючись па те, що останні ніби «незаконно» володіли ними. Це викликало велике обурення козаків, які вчинили опір. Коли за дорученням Будлянського його прикажчик став виявляти «незаконні» козацькі землі, вони побили його.

Населення Срібного займалося й ремеслом. Ремісники об’єднувались у цехи. В середині XVII ст. тут налічувалися 3 цехи: кравецький, ковальський і ткацький. Багато ремісників не входило до цехів. Розташування містечка в центрі торговельних шляхів і наявність можливостей для збуту товарів привели до збільшення кількості цехів. У 1731 році їх було вже п’ять: ткачів, кравців, шевців,, гончарів та м’ясників. Ремісники продавали свої вироби на ярмарках у Ромнах, Лохвиці, Густині і Дейманівці. Головними предметами торгівлі були шапки й тютюн. Особливо славився сорт тютюну срібнянка, який дістав свою назву від назви містечка. Тютюн відправляли до Москви, Петербурга, Варшави й Риги, а також за кордон, здебільшого в Данію. Під час Вітчизняної війни 1812 року населення Срібного брало активну участь у боротьбі проти ворога. З дев’яти полків, які виставила Полтавська губернія, два було сформовано в Прилуцькому повіті.

У 40-х роках XIX ст. у Срібному було збудовано цукровий і миловарний заводи. У поміщицькій економії та селянських господарствах значно збільшилися посіви цукрових буряків і тютюну, які йшли на продаж. Тут вивели новий сорт тютюну, який назвали «рубанка». Поміщицьке й селянське господарство дедалі більше втягувалось у ринкові відносини. З 1782 року містечко стало центром волості.

Реформа 1861 року не виправдала сподівань селян на одержання землі. Поміщики Срібного, як і раніше, лишилися великими землевласниками, а основна маса селян, будучи безземельною або малоземельною, мала йти наймитувати в поміщицьку економію. Так, 1360 кріпаків, якими володіли поміщики Срібного у містечку та прилеглих селах Подолі, Загайках і Побочіївці, одержали 2195 десятин землі. Розмір наділу становив від 1 десятини 966 сажнів до 2 десятин 1757 сажнів. За цю землю вони мали сплатити викуп у розмірі 95064 крб. 4 коп. Поміщики відрізали у селян значну частину землі, і їх землекористування після реформи зменшилося. Якщо до суми викупних платежів додати 6 проц. річних, які стягувалися з селян за надану позику, то земля обійшлася їм у кілька разів дорожче від її ринкової ціни.

У післяреформений період становище селян було надзвичайно тяжким. Земельні наділи бідноти були мізерними, зібраного врожаю не вистачало й до нового року. Сплачуючи непосильні податки і викупні платежі, основна маса селян розорялася і потрапляла в кабалу до поміщиків. Багато селян за злиденну плату наймалося до панської економії. Поденні робітники працювали від зорі до зорі і одержували 20—25 копійок за день, а постійні — 70—80 крб. на рік. Поміщиця Мусіна-Пушкіна перебудувала цукровий завод на гуральню. 1881 року в містечку налічувалося 1155 жителів.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. посилилося розшарування селян. У Срібному в 1900 році з 253 селянських господарств 36 — не мали землі, 209 — мали до 6 десятин. 8 господарств були заможними: їх наділи становили від 6 до 25 десятин. 97 господарств не мали великої рогатої худоби. Селяни обробляли землю в основному вручну або за допомогою примітивних знарядь праці. У містечку в цей час відбувалося три ярмарки на рік і двічі на тиждень — базари.

Під час революції 1905—1907 рр. трудящі селяни Срібного піднялися на боротьбу за землю і поліпшення свого життя. Цьому сприяла агітація, яку проводили тут представники соціал-демократичних організацій сусідніх міст Лохвиці, Ромен і Прилук. Восени невдоволення селян вилилося у відкритий виступ проти царських властей. На осінньому ярмарку у вересні цього року селяни виступили проти представників місцевої влади — пристава і стражників. Організатором виступу був І. Т. Садовий, солдат одного з полків Петербурзького гарнізону, який приїхав сюди у відпустку. Згодом він став активним борцем за Радянську владу,, більшовиком. Налякані цим заворушенням, місцеві власті викликали з Прилук каральний загін, який жорстоко розправився з селянами. Заарештованих люто-били канчуками й шомполами. Багатьох з них відправили до штрафних батальйонів та заслали до Сибіру. На ярмарку восени 1906 року виступи проти місцевих властей знову повторилися. Селяни розійшлися лише тоді, коли була викликана кінна варта.

Після столипінської реформи відбувалося дальше розорення селянських господарств. У 1910 році в Срібному налічувалося 322 господарства, переважну більшість яких становили бідняцькі. Так, 82 господарства зовсім не мали землі, 128 — володіли ділянками від 1 до 4 десятин. Такі селяни не могли прожити з власного господарства і змушені були працювати на поміщика й куркулів. 164 господарства не мали робочої худоби. 214 селян щорічно йшли на заробітки. Населення містечка в 1910 році становило 1833 чоловіка.

Трудящі Срібного не одержували медичної допомоги. Більша частина населення лишалася неписьменною. У містечку працювали двокласне училище, відкрите у 1878 році, і церковнопарафіяльна школа. В них навчалися переважно діти заможних селян.

Після Лютневої революції земля лишилася в руках поміщиків та куркулів. Трудове селянство не мирилося з цим і продовжувало боротьбу за землю. В серпні 1917 року біднота й частина середняків самовільно провели збір хліба у панській економії. Наприкінці серпня до Срібного прибув більшовик О. Г. Бособрод. Він організував партійний осередок, члени якого розгорнули агітаційну роботу серед селян.

З великою радістю зустріли трудящі Срібного звістку про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді. У містечку відбувалися масові мітинги, на яких виступали більшовики М. Я. Конусенко, П. А. Підружко, Я. Л. Сагайдак та інші. Вони розповідали селянам про перші декрети Радянської влади. Проте владу на Україні узурпувала буржуазно-націоналістична Центральна рада. Для захисту інтересів поміщиків наприкінці листопада — початку грудня 1917 року до Срібнянської волості було введено каральні загони Центральної ради. Вони намагалися силою зброї перешкодити втіленню в життя ленінського Декрету про землю. Селян, які відмовлялися повернути поміщицьке майно, катували і навіть розстрілювали.

Комуністи Срібного П. А. Підружко та Ф. П. Вигонський взяли участь у загальних партійних зборах більшовиків повіту, які відбулися на початку грудня 1917 року в Прилуках. Вони прийняли рішення про підготовку до взяття влади на місцях робітниками й селянами. З прибуттям 15 січня 1918 року до містечка члена Прилуцького повітревкому П. В. Юрченка, який повідомив про встановлення у Прилуках Радянської влади, тут створили волосний ревком. Головою його став М. Т. Садовий. 16 січня відбувся мітинг, де було проголошено Радянську владу. При волосному ревкомі почала діяти земельна комісія на чолі з О. Я. Тишкевичем, яка розподіляла між безземельними і малоземельними селянами поміщицьку землю, худобу та майно. Здійснилися одвічні мрії селянства. Воно одержало землю.

Трудящі селяни стали готуватися до першої весняної сівби без поміщиків, але цьому перешкодив наступ німецьких загарбників, закликаних Центральною радою. В середині березня 1918 року Срібне захопили німецькі окупанти. Знову почалась жорстока розправа над селянами. Окупанти й гетьманці відібрали у них поміщицьку землю, худобу і майно та повернули їх колишнім власникам. Трудящі не мирилися з кривавим режимом. З жителів Срібного та навколишніх сіл було створено партизанський загін, командиром якого призначили Ф. П. Вигонського. Влітку 1918 року партизани напали на будинок волосного управління, знищили варту і захопили 17 гвинтівок. У першу річницю Жовтня в ніч з 7 на 8 листопада партизанський загін оволодів Срібним і утримував його дві доби. Активними бійцями партизанського загону були срібнянці М. Я. Конусенко, М. Т. Криворучко (закатований фашистами в 1943 році), І. X. Николенко та багато інших.

Після вигнання окупантів та петлюрівців у Срібному наприкінці січня 1919 року було відновлено Радянську владу. Почав діяти ревком на чолі з П. А. Підружком. Ревком здійснював розподіл поміщицької землі, худоби і майна між безземельними та малоземельними селянами, організував боротьбу з бандитизмом. Селяни всіляко підтримували заходи- Радянської влади. Влітку 1919 року, коли на Україну посунули полчища Денікіна, чимало жителів пішло на фронт і брало участь у боротьбі проти білогвардійців.

У жовтні 1919 року денікінці вдерлися до Срібного. Вони грабували селян, відібрали у них землю і повернули її поміщику. Жителі містечка піднялися на боротьбу проти ворогів. Знову було створено партизанський загін. У жовтні в одному з боїв у районі Сокиринців—Переволочної партизани розбили великий підрозділ денікінців і знищили до 300 ворогів.

Наприкінці листопада 1919 року Срібне стало вільним. Відновилася Радянська влада. Трудящі активно включилися у соціалістичне будівництво. У грудні було створено волосний ревком на чолі з М. Т. Криворучком. Ревком завершив наділення землею бідніших селян, організував допомогу Червоній Армії. Почали працювати початкова школа і лікарня. Стали до ладу паровий млин та олійниця. В грудні 1919 року виник комбід, який розгорнув активну діяльність. На волосних зборах трудящі селяни прийняли резолюцію про повну підтримку Радянської влади, продемонстрували готовність подавати всіляку допомогу Червоній Армії та боротися проти контрреволюційних елементів.

У січні 1920 року в Срібному створюється волосна партійна організація, яка складалася з 12 членів партії та співчуваючих. Секретарем її обрали О. І. Кизима. У березні відбулися вибори до сільської Ради, які проходили в умовах гострої класової боротьби. Куркулі та їх прибічники, намагаючись зірвати вибори, погрожували розправою тим, хто візьме в них участь. Але біднота й середняки пішли за комуністами. До сільради було обрано 10 комуністів і 7 співчуваючих. Очолив її А. С. Войтенко. Сільрада мобілізувала селян на виконання продрозкладки, займалася будівництвом і ремонтом житлового фонду, забезпечувала квартирами сім’ї червоноармійців. Улітку організували комнезам. Надійним помічником партійної організації стала комсомольська організація, заснована у 1921 році.

Після розгрому інтервентів та білогвардійців трудящі Срібного приступили до мирного будівництва. Партійна організація спрямувала їх зусилля на відбудову господарства. Комуністи роз’яснювали селянам переваги колективного господарювання, провели збір хліба для голодуючих, розгорнули масово-політичну роботу. У 1923 році стало працювати сільське споживче товариство, яке забезпечувало селян товарами першої потреби. Товарооборот товариства постійно зростав. У 1924 році в Срібному відкрилася сільськогосподарська виставка, яку відвідало понад 20 тис. чоловік. Як і весь радянський народ, трудящі Срібного з великою скорботою зустріли звістку про смерть В. І. Леніна. Для увічнення пам’яті вождя йому було споруджено пам’ятник. З 1923 року Срібне стало центром району.

Багато уваги приділялося розвитку охорони здоров’я, освіти й культури. Медичну допомогу населенню Срібного подавала лікарня. Відкрили також аптеку. У 1923 році на базі початкової школи створили семирічну. У 1925/26 навчальному році в ній навчалося 310 учнів. Значних успіхів було досягнуто у справі ліквідації неписьменності серед дорослих. З 1921 року тут працювала школа лікнепу. Урочисто було відзначено п’ятиріччя лікнепу, на яке зібралося близько 150 чоловік. Вогнищем культури став сельбуд. При ньому працювала бібліотека з читальним залом. Діяли також гуртки: політичний, сільськогосподарський, а також школа політграмоти.

Керуючись рішеннями XV з’їзду ВКП(б), партійна організація і сільрада розгорнули роботу, спрямовану на колективізацію сільського господарства. На початку 1929 року частина бідняків і середняків об’єдналася у ТСОЗ. На його базі навесні 1930 року виникла артіль «Червона зірка», яка налічувала 547 господарств. У 1933 році замість артілі «Червона зірка» створили три колгоспи: «Черйона зірка», «Перше травня» та ім. Постишева, перейменований згодом на ім. Щорса. На кінець року з 823 господарств села 626 були охоплені колгоспами. Наступного року колективізацію було завершено. Велику роль у здійсненні колективізації та організаційно-господарському зміцненні колгоспів відіграла Срібнянська МТС, створена у 1932 році, та політвідділ при ній.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Срібне, Срібнянський район, Чернігівська область

Повідомлення АннА »

Частина ІІ
Колгоспи Срібного економічно і організаційно міцніли. Підвищувалися врожаї зернових і технічних культур. Передові ланкові Я. Г. Цимбал, Н. Я. Роєнко, М. П. Широнос, Н. А. Никоненко вирощували по 50—60 цнт махорки та по 10—12 цнт м’яти з гектара. Прибутки колгоспів «Перше травня» та «Червона зірка» тільки протягом 1937 року збільшилися втричі. Якщо минулого року в колгоспі «Червона зірка» валовий доход становив 84 636 крб. і колгоспники одержали на трудодень по 2,2 кг зернових і по 47 коп., то в цьому році валовий доход господарства зріс до 232 990 крб., а на один трудодень колгоспники одержали до 6,8 кг зернових, по 1 крб. 60 коп. і чимало городини й фуражу. У 1939 році трудівники Срібнянського району викликали на соціалістичне змагання трудівників Варвинського району і вийшли переможцями. Колгосп «Червона зірка» у 1939 році став учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. В Срібнянській МТС по-стахановськи працювали трактористи В. Мостовий та І. Бур’ян, які під час весняної сівби у 1937 році закультивували 235 і 270 га, значно перевиконавши норму і заощадивши пальне. 1938 року в МТС організували жіночу тракторну бригаду, бригадиром якої стала Н. С. Мазина. Бригада систематично перевиконувала норми виробітку. Новими трудовими звершеннями відзначили робітники й службовці МТС XVIII з’їзд ВКП(б). 15 трактористів і 2 агрономи Срібнянської МТС у 1939 році стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки, серед них — бригадири тракторних бригад І. Г. Ройко і О. Й. Калениченко, які виробили 649 і 632 га умовної оранки на 15-сильний трактор. Напередодні війни машинний парк МТС налічував 60 тракторів, 24 комбайни та багато інших сільськогосподарських машин. У Срібному зросла місцева промисловість. Тут працювали маслозавод, промкомбінат, електростанція.
Нових успіхів було досягнуто в галузі охорони здоров’я, освіти й культури. Розширилася районна лікарня. У 1931 році семирічну школу перетворили на середню. В ній у 1936 році навчалося 732 учні. Важливішим наслідком культурної революції була ліквідація неписьменності серед дорослих. У нових приміщеннях почали працювати будинок культури та будинок піонерів.

Мирне будівництво порушив розбійницький напад фашистської Німеччини на Радянський Союз. Трудящі Срібного піднялися на захист рідної Вітчизни. Чимало з них поповнило лави Червоної Армії. Райком партії став бойовим штабом перебудови життя й праці на воєнний лад. Під його керівництвом значну частину майна евакуювали в східні райони країни. Понад 60 жителів села вступили до винищувального батальйону.

15 вересня 1941 року німецько-фашистські загарбники захопили Срібне. Вони встановили кривавий «новий порядок» і жорстоко розправлялися з мирним населенням. Гітлерівці вирішили напередодні свята Червоної Армії 23 лютого 1943 року вчинити масовий розстріл радянських людей. За допомогою запроданців — старост і поліцаїв у Срібному і районі було складено списки «неблагонадійних», які підлягали знищенню. Протягом 21 та 22 лютого в усіх селах району тривали масові арешти радянських громадян. Приречених на страту кати звозили до приміщення Срібнянської середньої школи. Увечері 22 лютого вони вивели з школи близько ста чоловік і в парку біля викопаної ями розстріляли їх. Потім облили приміщення школи бензином і запалили. Раптом крізь величезне полум’я залунало: «Це е наш останній і рішучий бій…». Радянські люди співали «Інтернаціонал», поки не зупинилися їх серця. Тим часом підводи із заарештованими прибували до палаючої школи. Фашисти в нелюдській жадобі крові кидали їх у вогонь, а декого відводили в парк і розстрілювали біля ями. Тут було закатовано й спалено живцем 682 чоловіка, у т. ч. 39 жителів Срібного. Серед них — М. І. Токар з шестимісячною дочкою і чотирирічною сестрою, 70-річний С. К. Ралка з дружиною, Г. П. Роєнко з двома дітьми, О. П. Фріденко, М. О. Гаврись та багато інших.

Жителька сусіднього села Подолу О. Л. Сидоренко писала в перші дні після визволення про мужність радянських людей в боротьбі з окупантами:

У вікна і двері бандити стріляли,

А голос приречених гордо лунав.

Співали вони: «В Інтернаціоналі

Здобудем людських прав!».

Ось полум’я стало здійматися вгору,

Всі стіни покрились кривавим вогнем.

Ніхто з них не плакав в отім тяжкім горі:

— За владу Радянську ми гордо й помрем!

На місці школи, спаленої німецько-фашистськими загарбниками, у 1949 році встановлено пам’ятник жертвам фашизму. За роки тимчасової окупації гітлерівці закатували в Срібному 716 радянських людей, 83 жителів вивезли на каторгу до Німеччини. Серед тих, хто загинув,— колишній голова райвиконкому Т. П. Прокопець, учитель Я. Н. Грицаєнко. Чимало жителів Срібного билися проти ненависного ворога у складі партизанської групи, яку очолив Ф. Т. Поета. Вона налічувала 20 чоловік. У червні 1943 року група влилася до складу партизанського загону, який перебазувався сюди. Ним командував 6. X. Соколовський.

17 вересня 1943 року Срібне було визволене від окупантів. 677 жителів билися з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах, з них 125 за бойові заслуги нагороджено орденами й медалями. 360 чоловік загинули смертю хоробрих за незалежність Батьківщини. В селищі завершується будівництво меморіального комплексу на честь їх.

Відступаючи, фашисти зруйнували МТС, всі громадські будівлі в колгоспах, адміністративні будинки, магазини, 17 житлових будинків. Загальні збитки, заподіяні ними Срібному, становили 23,4 млн. крб. Трудящі, долаючи великі труднощі, приступили до відбудови зруйнованого господарства. Колгоспники артілей «Перше травня», «Червона зірка» та ім. Щорса і робітники МТС самовіддано працювали, допомагаючи цим громити ворога на фронті. У 1944 році трактористи Срібнянської МТС Ф. Н. Перепади та С. В. Кравчина на обмолоті хліба виконували- щоденну норму на 170—180 проц., С. П. Попсуй та М. Г. Сірик виорали за сезон по 751 і 694 га. Наступного року колгоспи досягли довоєнних врожайності зернових і технічних культур та продуктивності тваринництва. Розгорнулося соціалістичне змагання за виконання п’ятирічки за чотири роки. Так, колгоспник артілі «Перше травня» демобілізований воїн В. Ярошенко на жнивах у 1946 році щоденно удвічі перевиконував норму. К. Перепадя і М. Кизим виконували норму на 160 проц. Достроково завершив річний план тракторних робіт і колектив МТС. Завдяки наполегливій праці трудівників і допомозі держави протягом кількох років було відбудовано й значно розширено громадське господарство колгоспів. У 1950 році на базі трьох колгоспів було створено велике багатогалузеве господарство — колгосп ім. Калініна. За ним закріпили 3290 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2040 га орної землі.

Багато уваги приділялося налагодженню роботи закладів охорони здоров’я, освіти й культури. Відразу ж після визволення почала працювати районна лікарня. Відновилися заняття у середній школі. Розгорнув роботу будинок культури.

Рік у рік колгосп ім. Калініна зміцнювався. У 1951 році завершили будівництво цегельного заводу і трьох тваринницьких приміщень. По-стахановськи працювали механізатори МТС. Застосувавши стахановський маршрут і погодинний графік, багато з них систематично виконували норму на 130—150 проц. Для впровадження передового, досвіду у колгоспі було створено кілька агро- і зоотехнічних гуртків, у яких навчалися всі бригадири, ланкові та працівники тваринницьких ферм. За період з 1952 по 1962 рік у господарстві вдвічі зросла врожайність зернових та картоплі і становила 15,9 і 109,3 цнт з гектара. Поголів’я великої рогатої худоби збільшилося з 672 до 813 голів, свиней з 544 до 1426 голів. Якщо у 1957 році колгосп виробив на 100 га сільськогосподарських угідь по 109 цнт м’яса, то в 1960 році — 160,4 цнт. Доярка К. К. Андріяненко щорічно надоювала понад 3 тис. кг молока від кожної закріпленої за нею корови.

Хлібороби й тваринники колгоспу ім. Калініна, розгорнувши соціалістичне змагання на честь 50-річчя Радянської влади і 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, в роки восьмої п’ятирічки досягли значних успіхів у збільшенні виробництва сільськогосподарської продукції. Якщо в 1960—1965 рр. урожай зернових в середньому дорівнював 16,2 цнт з гектара, то в 1966—1970 рр.— 18,6 цнт. Урожайність кукурудзи збільшилася на 19 цнт, цукрових буряків — на 120 цнт, картоплі — на 54 цнт з гектара. Поголів’я великої рогатої худоби зросло за цей час до 1100 голів. Після створення у 1968 році спеціалізованого господарства для виробництва м’яса продаж його державі збільшився в середньому до 2850 цнт на рік проти 920 цнт в роки семирічки. Держава одержала по 3982 цнт молока в середньому на рік проти 2288 цнт у 1959—1965 рр. Зросли грошові прибутки колгоспу і у восьмій п’ятирічці становили 2916 тис. крб. проти 968,6 тис. крб. у роки семирічки. Удвічі збільшилася оплата праці колгоспників. У 1971 році вони одержали на один людино-день по 2 крб. 65 коп. Було побудовано 5 телятників на 110 голів кожний, критий тік, кукурудзосховище на 500 тонн, кормоцех та інші виробничі приміщення. Машинний парк колгоспу має 22 трактори, 6 зернових, бурякозбиральний і кукурудзозбиральний комбайни, 11 автомашин та багато іншої сільськогосподарської техніки.

Успіхи колгоспу — результат самовідданої праці трудівників. Зросли лави передовиків виробництва. За високі надої молока комуніста доярку К. К. Андріяненко в 1966 році було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Нині вона очолює ферму. За досягнення у восьмій п’ятирічці орденами і медалями у 1971 році відзначено 15 чоловік, серед них доярку Г. М. Татарченко, яка першою в районі перекрила чотиритисячний рубіж по надоях молока від кожної закріпленої за нею корови,— орденом Леніна, доярку В. Г. Перепадю — орденом Трудового Червоного Прапора і голову колгоспу М. Г. Кривов’яза — орденом «Знак Пошани». Гідно зустріли колгоспники XXIV з’їзд КПРС і XXIV з’їзд КП України. У дев’ятій п’ятирічці передбачено збирати щороку по 23 цнт зернових, 160 цнт картоплі і 350 цнт цукрових буряків з гектара.

У Срібному працює кілька підприємств. Достроково виконав свою виробничу програму у восьмій п’ятирічці колектив районного об’єднання «Сільгосптехніки». Кращих робітників підприємства нагороджено орденами й медалями. Орденом Жовтневої Революції відзначено коваля Г. Г. Калениченка, орденом Трудового Червоного Прапора — шофера В. 3. Кулачка. У селищі діють два цегельні заводи і завершується будівництво третього. Систематично перевиконують плани працівники маслозаводу і комбінату побутового обслуговування. У дев’ятій п’ятирічці буде споруджено комбікормовий завод, харчокомбінат, хлібозавод, станцію захисту рослин. Колективи підприємств взяли зобов’язання виконати п’ятирічний план за 4 з половиною роки.

Невпізнанно змінилося Срібне. З 1965 року воно стало селищем міського типу. Широкого розмаху набуло будівництво. Виросли нові вулиці — Радянська, Садова, Шкільна, ім. Фрунзе. Серед новобудов селища — новий корпус середньої школи, комбінат побутового обслуговування, будинок райспоживспілки, двоповерхова споруда, в якій розмістилися універмаг, книжковий магазин, ресторан і кафе; продовольчий магазин, дитячий комбінат на 140 місць. За післявоєнний період введено в дію 3280 кв. метрів державної житлової площі та споруджено 167 індивідуальних житлових будинків. На північній околиці зведено нові будинки відділу будівництва та експлуатації шляхів, ветеринарної лабораторії, маслозаводу, ремонтної майстерні районного об’єднання «Сільгосптехніки», автопідприємства, аеропорту. Став до ладу районний вузол зв’язку. Поліпшився благоустрій Срібного. Головну вулицю заасфальтовано. Прокладено тротуари, проведено першу чергу водопроводу. Силами учнів та працівників установ озеленено центральну вулицю ім. Леніна. Закладено парк ім. 50-річчя Радянської влади. Розширюється торговельна мережа Срібного, що налічує 36 магазинів. Якщо в 1969 році їх товарооборот становив 2997 тис. крб., то у 1970 році він зріс до 3663,6 тис. крб„ Підвищується добробут трудящих. Лише протягом 1970 року вони придбали 65 холодильників, 67 пральних машин, 46 мотоциклів, 183 телевізори, 106 радіоприймачів, 175 велосипедів і мопедів.

Дедалі поліпшувалася охорона здоров’я трудящих. У Срібному працює районна лікарня на 175 ліжок. Збудовано нове приміщення для хірургічного та пологового відділень, фізкабінету, рентгенологічного кабінету, дитячого та туберкульозного відділень. Медичну допомогу подають 23 лікарі та 87 чоловік середнього медперсоналу. Найновішою апаратурою обладнані фізіотерапевтичний кабінет, клінічна, біохімічна та бактеріологічна лабораторії, рентгенкабінет, кабінет електрокардіографії. За заслуги в розвитку охорони здоров’я лікаря Л. П. Злотницького нагороджено орденом Леніна.

Комуністична партія і Радянський уряд по-батьківськи піклуються про підростаюче покоління. Для його навчання й виховання виділяється дедалі більше коштів. У Срібному діють середня й початкова школи, в яких у 1971 році навчалося 539 учнів і працювало 50 вчителів. Відкрито музичну семирічну школу. Багато учнів відвідують будинок піонерів. За самовіддану працю О. К. Вовку присвоєно звання заслуженого вчителя УРСР.

Невпинно підвищується культурний рівень трудящих. Центром культурно-освітньої роботи є районний будинок культури на 400 місць. При ньому працюють гуртки художньої самодіяльності: 3 музичні, 2 хорові, драматичний, танцювальний. Чоловічий хоровий колектив будинку культури став одним з переможців республіканського фестивалю самодіяльного мистецтва, присвяченого 50-річчю Радянської влади. Його було нагороджено великою бронзовою медаллю. Таких медалей удостоєні також п’ять його солістів. До послуг трудящих — 3 бібліотеки, книжковий «фонд яких становить 43 тис. примірників. Активно працюють 2 первинні організації товариства «Знання», які об’єднують 80 лекторів, і первинні організації Українського товариства охорони пам’ятників історії та культури, де налічується 600 членів. У селищі виходить районна газета «Ленінське слово». При редакції газети організовано літературне об’єднання.

Провідну роль у суспільно-політичному житті Срібного відіграє 21 первинна партійна організація, які об’єднують 330 комуністів. Помічником їх є 19 первинних комсомольських організацій, у лавах яких 699 юнаків і дівчат. Селищна Рада депутатів трудящих складається з 52 депутатів, серед них 25 робітників, 12 колгоспників, 15 представників інтелігенції, 24 члени КПРС і 6 комсомольців, 22 жінки. Селищна Рада має постійні комісії: планово-бюджетну, сільськогосподарську, соціально-культурну, соціалістичної законності та інші, які очолюють досвідчені спеціалісти. В 1971 році бюджет селищної Ради становив 125,7 тис. крб., у т. ч. на соціально-культурні потреби було виділено 47,1 тис. крб. і на благоустрій — 53,9 тис. карбованців.

У Срібному народився Я. Й. Саполович (1766—1830) — вітчизняний хірург, керуючий Петербурзьким медико-інструментальним заводом, винахідник нових хірургічних інструментів. Він помер від холери, беручи участь у боротьбі з епідемією цієї хвороби. Звідси походить і український ветеринарний мікробіолог професор О. В. Дедюлін (1866—1924), який був організатором і першим директором Інституту наукової і практичної ветеринарії на Україні. Тут народилися і провели дитячі та юнацькі роки видатна українська артистка Г. П. Затиркевич-Карпинська (1856—1921); лауреат Державної премії СРСР, завідуючий відділом селекції Мліївської науково-дослідної станції садівництва М. М. Никоненко; лауреат Державної премії СРСР, заслужений зоотехнік УРСР Г. П. Кириченко.

Багато зроблено в Срібному за роки Радянської влади. Ще прекраснішим воно стане у недалекому майбутньому.

Р. 3. МАКСИМЕНКО, Т. Д. ПІНЧУК
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Срібне, смт, Срібнянський район, Чернігівська область

Повідомлення АннА »

СРІБНЕ — с-ще міськ. типу Чернігівської області, райцентр. Розташов. на р. Лисогір (прит. Удаю, бас. Дніпра). Населення 3,2 тис. осіб (2011).
Попередником сучасного С. був літописний Серебряний, який згадується в Іпатіївському літописі під 1174 (при описі подій 1171) і ототожнюється з городищем на пн. околиці С. (згадується під 1592 як "Серебряне городище", має культ. шар 12—13 і 17—20 ст.). Серебряний припинив існування внаслідок монголо-татарської навали.
Місто з фортецею засноване на поч. 17 ст. у володіннях князів Вишневецьких. 1640 у С. було утворено братство, при якому діяли школа і шпиталь.
1648—1781 — центр сотні Прилуцького полку. 1659 С. захопило та зруйнувало моск. військо. У 18 ст. містечко стало значним торгово-ремісничим центром. 1789 найбільший місц. землевласник М.Будлянський заснував тут суконну мануфактуру.
Із 1782 — у Глинському пов. Чернігівського намісництва, із 1796 — у Прилуцькому пов. Малоросійської губернії, із 1802 — Полтавської губернії. У серед. 19 ст. власником маєтку в С. став поміщик Трифановський, який заснував цукровий і миловарний з-ди, влаштував парк, збудував палац (знищений під час революції 1905—1907). У 1880-х рр. Трифановський продав свою економію графу Мусіну-Пушкіну, який перебудував цукровий з-д на ґуральню.
На поч. 20 ст. в С. налічувалося понад 5 тис. жителів. 1923—30 — центр району Прилуцької округи. Із 1932 — у складі Черніг. обл. Із 15 вересня 1941 по 17 вересня 1943 С. було окуповане нім. військами. У ніч на 23 лютого 1943 тут було розстріляно та спалено в школі 682 особи. Із березня по вересень 1943 в околицях с-ща діяв партизан. загін на чолі з Ф.Паєтою.
Із 1965 — с-ще міськ. типу.
У С. народилася Г.Затиркевич-Карпинська.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
Ярина
Повідомлень: 211
З нами з: 09 листопада 2016, 15:40
Дякував (ла): 21 раз
Подякували: 93 рази

Re: Срібне, смт, Срібнянський район, Чернігівська область

Повідомлення Ярина »

phpBB [video]
Відповісти

Повернутись до “Літера С”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 20 гостей