Стеблів, смт, Корсунь-Шевченківський район, Черкаська область

Відповісти

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
surnameindex
Повідомлень: 780
З нами з: 18 липня 2016, 23:24
Дякував (ла): 194 рази
Подякували: 298 разів
Контактна інформація:

Стеблів, смт, Корсунь-Шевченківський район, Черкаська область

Повідомлення surnameindex »

Стеблів, Корсунь-Шевченківський район, Черкаська область
Стеблев, Шендеровская волость, Каневский уезд
Стеблёв, Корсунь-Шевченковский район, Черкасская область

Преображенская церковь
1799 - священник Иван Васильевич Яроцкий
1838-1866 - священник Семен Степанович Левицкий (см. интересные факты ниже)
1866 - диакон Яков Николаевич Шпаковский, дьячок Степан Ильич Левицкий, пономарь Андрей Гордеевич Яроцкий
1913 - священник Василий Чулаевский

Николаевская церковь
1799 - священник Петр Иванович Левецкий (Левицкий)

http://surnameindex.info/info/kiev/kane ... index.html
Некоторые фамилии жителей с. Стеблев (Преображенская церковь, 1909-1916):
Авраменко
Балаш
Белецкий
Буряк
Вдовченко
Вишневский
Гладченко
Головко
Гриценко
Данильченко
Директоренко
Довбыш
Дяченко
Жарко
Заяц
Иващенко
Кайдаш
Кириченко
Козаченко
Колесник
Кононенко
Крамаренко
Курышко
Лагодзинский
Логвиненко
Макаревич
Марченко
Масюк
Матюшинец
Михайлюк
Москалец
Муценко
Нетребенко
Николенко
Обуховский
Оксентенко
Онищенко
Охримец
Очеретный
Павленко
Панасенко
Путченко
Радченко
Романец
Руденко
Садовский
Скляренко
Славинский
Солодаренко
Стоян
Суходольский
Тимошенко
Тщапенко
Фоменко
Цыбульский
Цыганенко
Черниловский
Шатыленко
Шевелев
Шкляренко
Востаннє редагувалось 10 жовтня 2016, 21:37 користувачем surnameindex, всього редагувалось 1 раз.
Аватар користувача
surnameindex
Повідомлень: 780
З нами з: 18 липня 2016, 23:24
Дякував (ла): 194 рази
Подякували: 298 разів
Контактна інформація:

Re: Стеблів, Корсунь-Шевченківський район, Черкаська область

Повідомлення surnameindex »

В Стеблев родился писатель Иван Семенович Нечуй-Левицкий.
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Стеблів, смт, Корсунь-Шевченківський район, Черкаська область

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки.
Стеблів — селище міського типу, центр селищної Ради, розташоване на річці Росі, до якої в самому селищі впадають притоки Боровиця та Хоробра. Віддаль до Корсуня-Шевченківського 16 км. Населення — 5,4 тис. чоловік.

Стеблів має давню історію. На його території виявлено поселення трипільської культури, збереглися також рештки двох поселень скіфського часу та ранньослов’янського поселення черняхівської культури. Поблизу селища збереглося городище часів Київської Русі.

1036 року князь Ярослав побудував на місці майбутнього Стеблева фортецю, що являла частину захисної смуги на півдні Київської Русі. Фортеця була знищена монголо-татарами.

Після загарбання магнатсько-шляхетською Польщею України Стеблів, якому було надане магдебурзьке право, належав різним власникам. Оточений з усіх боків водою, крутими скелями, валом і високими палями, він тривалий час був неприступним і під час воєн ставав місцем кривавих сутичок.

1616 року в Стеблеві проживало 100 міщанських та 400 козацьких родин, разом з навколишніми хуторами містечко входило до складу Корсунського староства.

Волелюбні стеблівці брали участь у повстанні 1637 року, очоленому гетьманом нереєстрових козаків П. Павлюком. У відповідь на його універсал до всього козацтва і поспільства підніматися на боротьбу проти польсько-шляхетської влади вони поповнили повстанське військо. Коли 1638 року прийшов з Запоріжжя у Стеблів К. Скидан, жителі містечка радо його зустріли, допомогли грішми, а багато хто пішов з його загоном.

Населення Стеблева брало активну участь у народно-визвольній війні 1648— 1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького, зокрема, у Корсунській битві. Відомо, що 15 травня 1648 р. польські війська розташувалися- на зручній позиції між Корсунем і Стеблевом і побудували там окопи, але Б. Хмельницький примусив ворогів відступити і прийняти бій у менш сприятливій для них обстановці. З 1648 року Стеблів став сотенним містечком Корсунського полку. Коли в 1664— 1665 рр. вибухнуло селянсько-козацьке повстання під проводом В. Дрозденка, стеблівці приєдналися до нього. 1664 року непокірний Стеблів був оточений 20-тисячним польським каральним загоном Стефана Чарнецького, що діяв спільно з 15-тисячним татарським військом. Жителі засіли в замку і, незважаючи на свою нечисленність, чинили ворогам запеклий опір. Проте сили були надто нерівні. Карателі вдерлися до міста і зруйнували його.
Після Андрусівського перемир’я 1667 року, коли Правобережна Україна знов відійшла до шляхетської Польщі, польські магнати відновили соціальний і національний гніт. Поневолений народ продовжував боротьбу за своє визволення.

1702 року повстанське військо на чолі з полковником 3. Іскрою звільнило Стеблів від шляхти. Але за Прутським трактатом 1711 року містечко знову потрапило під владу шляхетської Польщі. Тільки 1793 року воно в складі Правобережної України було возз’єднане з Росією.

З 1797 року Стеблів входить до складу Богуславського повіту, а з 1837 року — до Канівського Київської губернії. Становище селян було тяжким і безправним. Великий український письменник-реаліст І. С. Нечуй-Левицький, що народився і тривалий час проживав у Стеблеві, у своїй повісті «Микола Джеря» засудив кріпосницьке право, яке фізично і духовно спотворювало людину. Селяни вдосвіта вставали, щоб поспіти на панщину. Хоч їхнє жито сипалось, вони, однак, мали обробляти панський лан. Якось на току герой твору Микола запитав батька: «Коли ми, тату, перемолотимо оці скирти?» — «А тоді, як помремо,— сумно одказав той,— а як ці змолотимо, бог уродить нові, може, ще довші».

«Кожній молодиці, дівчині, навіть дівчинці пани накидали прясти на зиму по два півмітники. Як не ставало прядива, то молодиці мусили докладати свого… Весною пан роздавав на кожну хату по двадцять качиних яєць, а восени треба було принести двадцять качок. На качку давали з економії по гарцеві зерна, але качка за літо здохла б, а не прохарчувалась би тим гарцем».

У першій половині XIX ст. в Стеблеві починає розвиватися промисловість. Суконну фабрику, побудовану 1818 року в с. Великих Прицьках, поміщик Головинський перевів 1845 року до Стеблева. На підприємстві працювало близько 500 чоловік, які давали своєму власникові протягом року майже 10 тис. крб. чистого прибутку. Та про умови праці підприємець мало піклувався. Робочий день влітку тривав від сходу до заходу сонця. Заробіток трудівника становив від 1 крб. 25 коп. до 7 крб. на місяць. Робітники спали на нарах, застелених тільки соломою, вони глухнули від постійного гуркоту, дихали гарячим задушливим повітрям.

Населення залишалося в основному неписьменним. 3 навчальних закладів було тільки однокласне початкове народне училище.

Реформа 1861 року не поліпшила умов життя стеблівців, не принесла їм справжньої волі. Вони дістали право викупити тільки 1916 дес., в той час як у панів залишилося 2776 дес. Злидні гнали селян у найми до поміщиків, у яких можна було заробити 15—20 коп. за день. Важка праця була настільки виснажливою, що «увечері однімала у всіх розмову» — писав I. С. Нечуй-Левицький.

Чимало робочих рук поглинали промислові підприємства. Цукроварня і рафінарня, засновані 1844 року, в 1866—67 року дали 25 тис. пудів цукру-піску та 47,5 тис. рафінаду. 1885 року в Стеблеві побудовано вальцьовий млин, де працювало 20 робітників по 13—14 годин, на добу. Антисанітарні умови і тяжка праця доводили їх до різних захворювань і виснаження.

З 1888 року почала працювати слюсарна майстерня, що згодом перетворилася на чавуноливарний завод. Урожай, вирощений у Стеблеві, у вигляді зерна, борошна, висівок вивозився через станцію Корсунь до різних міст Росії.

Соціальна нерівність, жорстокий визиск викликали глибоке незадоволення трудящих царським режимом. У рапорті 18 лютого 1904 року канівський повітовий пристав доносив київському губернатору про антиурядові настрої стеблівців Г. Хоменка, М. Коркішка й Д. Садовського, що відмовлялися служити в царському війську. Частішали виступи проти поміщиків і підприємців. 1905 року поміщик Ю. Варварський повідомляв повітового пристава телеграмою про «самоуправство селян в його маєтку», які відмовлялися працювати в полі, поки пан не даватиме шостий сніп замість десятого. Керівників цього виступу Т. Тихоненка, Т. Прапра та Г. Волковинського було заарештовано.

Першого травня 1906 року в Стеблеві застрайкували робітники суконної фабрики і млинів, зажадавши скорочення робочого дня, збільшення зарплати, поліпшення умов праці. «Натовп ходив по місту і співав пісню «Подымайся рабочий народ»,— доносив канівський пристав київському губернатору про ці події. Страйк було придушено, а його організаторів на чолі з Т. Руденком заарештовано й засуджено до каторги в Сибіру.

Класове розшарування поглибила столипінська аграрна реформа, за висловом В. І. Леніна — «другий великий крок масового насильства над селянством в інтересах капіталізму». Виходячи з общин, куркулі одержували кращі наділи, скуповували за безцінь землю у селян-бідняків, ставали малими поміщиками — вірними захисниками самодержавного ладу. Економічно розорена, політично безправна стеблівська біднота шукала виходу із скрутного становища. Щоб не вмерти з голоду, вона переселялась до Сибіру і за кордон.

Медичне обслуговування у Стеблеві здійснювала маленька лікарня, що тулилася в приватному будинку. Вона мала дві палати — чоловічу й жіночу на 5 ліжок, невеличку аптеку і обслуговувала 50 сіл. При лікарні працювали один лікар і фельдшер.

Про освіту і культуру селян також ніхто не дбав. Місцеві правителі піклувалися лише про відкриття шинків, яких тут налічувалося 13. Школа була одна — церковнопарафіяльна. 1900 року відкрилася однокласна міністерська школа, до якої потрапило 15 дітей багатіїв. Бідняки виростали неписьменними. Лише 10 проц. стеблівців могли читати.

Тяжке становище стеблівців значно погіршилося, коли почалася перша світова війна. Частина бідняцьких і середняцьких господарств, втративши чоловіків, призваних до царської армії, не справлялися з обробітком земельних наділів. З фронтів надходили сумні чутки, розруха й бідність оповили Стеблів. І коли долинула звістка про Лютневу революцію, надія на краще прийшла до селян. Але недовгою була втіха. Тимчасовий уряд нічого не зробив для поліпшення життя трудового люду. Стеблівські власники маєтків 17 липня 1917 року благали термінової допомоги у губернського виконавчого комітету через те, що селяни насильно пасли худобу на нескошених луках, забирали сіно із скирд, ловили рибу в ставках, вимагали четвертого снопа. Тільки Великий Жовтень приніс справжнє визволення. Радо зустріли стеблівці ленінські Декрети про мир і землю.

В січні 1918 р. в Стеблеві було встановлено Радянську владу. В лютому організовано ревком. Всеукраїнський військово-революційний комітет 7(20) лютого відрядив у Стеблів С. Вдовиченка та Д. Коваленка, яким доручалася організація червоно-гвардійського загону для охорони завоювань трудящих і соціалістичної власності — суконної фабрики, вальцьового млина, чавуноливарного та цукрового заводів. У березні обрано Раду робітничих і селянських депутатів, яка одразу подбала про впровадження восьмигодинного робочого дня, взяла на себе охорону порядку в селі, розпочала ділити землю.

Але в тому ж місяці село окупували австро-німецькі війська, а з ними прийшли колишні хазяї — поміщики й підприємці. Почалися жорстокі розправи над борцями за Радянську владу.

У відповідь на терор стеблівці піднялися на боротьбу. Ю. Ясинський, Г. Малицький, М. Молодиренко, П. Вовченко та інші вступили до Таращанського партизанського загону, що наводив страх на окупантів та їх ставлеників. Влітку поблизу Стеблева відбувся запеклий бій між партизанами й окупантами.

В листопаді 1918 року австро-німецькі війська змушені були залишити Стеблів. Розгорнули роботу ревком і Рада. Селяни знову одержали землю. Та в серпні 1919 року до села вдерлися денікінці, запровадивши старі порядки. У грудні Червона Армія визволила Стеблів. Радянську владу було відновлено. Рада повернула селянам землю, відбирала в куркулів лишки хліба, організовувала допомогу фронтові, націоналізувала чавуноливарні та цукрові підприємства, які поступово відновлювали роботу. 20 листопада 1920 року загальні збори робітників чавуноливарного заводу обрали робітничий комітет, що став повноправним господарем підприємства. Через недостатність устаткування, сировини, палива, кваліфікованих робітників і спеціалістів, а також через саботаж залишків експлуататорських класів завод працював не на повну потужність. Щоб поліпшити його роботу, трудівники рішенням загальних зборів створили тут робітничу артіль, яка проводила комуністичні суботники.

29 червня 1920 року в Стеблеві створено комітет незаможних селян. Але до нього проникли ворожі елементи, які мали вплив на деяких односельців і підбурювали їх до кроків, що підривали Радянську владу. З цієї причини комітет невдовзі припинив діяльність. Проте 1921 року КНС був відновлений. Об’єднував він 247 бідняків.

У квітні 1923 року Стеблів ввійшов до Шендерівського району, а в листопаді наступного року став центром Стеблівського району. Райком партії очолив П. І. Невідничий, районну Раду депутатів трудящих — М. С. Гречуха, згодом державний і партійний діяч на Україні. Під їх керівництвом стеблівці долали розруху. 1925 року була повністю відбудована суконна фабрика, яка через два роки виробила сукна 106 412 аршин. 1927 року райвиконком виніс рішення про її розширення, зокрема прядильного, чесального, фарбувального та механічного цехів. Цукровий та чавуноливарний заводи вирішено було ліквідувати як нерентабельні.

Відбувалися великі зміни в сільському господареві. 1926 року за ініціативою КНС створено 8 ТСОЗів: «Хоробра», «Визволення», «Заросянська єдність», «Незаможник», «Вигода», «Ключ», «Гуртовик», «Радківка», до яких входило по 17—20 господарств.

Життя ставало заможним і культурним. До послуг стеблівців була лікарня, де працювали 2 лікарі, 2 фельдшери, 2 акушерки, стоматолог, 3 медсестри, 4 санітарки.

У семирічній трудовій школі 13 учителів навчали 515 юних громадян містечка. Дорослі відвідували 12 лікнепів.

Серед юних стеблівців ширився комуністичний дитячий рух, створювалися гуртки «Юного ленінця». Перший такий гурток був створений 1923 року при цукровому заводі.

Осередком усієї культосвітньої роботи став сельбуд, де працювали сільськогосподарський і драматичний гуртки, 3 групи лікнепу, бібліотека з книжковим фондом 450 примірників, що до 1927 року збільшився до 8561 2. Любили стеблівці сельбуд, охоче приходили на вистави драмгуртка, яким керував український драматург і режисер І. Тогобочний (І. А. Щоголів), який у 20-х роках мешкав у Стеблеві. У репертуарі драмгуртка були п’єси українських та російських класиків, а також його керівника: «Душогуби», «Борці за мрії», «Вихрестка», «Мати-наймичка» й ін. Декорації до вистав писав художник Ф. П. Резніченко, який, крім того, створив хор, залучивши до нього інтелігенцію, робітників і селян.

1928 року в Стеблеві організовано першу артіль «Двигун», через рік ще чотири: «Перебудова», ім. Чапаева, «12 років РСНА», «Ударник». Вони налічували 297 коней, 170 волів, 439 корів, 183 свині.

Зміцненню колгоспів великою мірою сприяла організована 1932 року Стеблівська МТС, одним з перших активістів якої була нині Герой Соціалістичної Праці, а тоді трактористка Г. Горгула. 1933 року при МТС створено політвідділ, що став центром організаційно-господарського керівництва колгоспами, а також відділ роботи з комсомольцями.

1935 року розгорнувся рух п’ятисотенниць. У Стеблеві ланки П. Горобець та У. Суходольської виростили по 450 цнт цукрових буряків з гектара. Колгоспи змагалися за кращий обробіток грунту, за підвищення врожайності зернових і технічних культур, за ліквідацію відставання в тваринництві. 1940 року вони зібрали по 18 цнт зернових і 250 цнт цукрових буряків з гектара. Доярка Д. Прапро надоїла по 3 тис. кг молока від одної фуражної корови.

1931 року розгорнулося будівництво гідроелектростанції в Стеблеві на Росі. Змінювався зовнішній вигляд Стеблева, що з 1936 року став селищем міського типу. Впорядковувалися вулиці, виростали нові будинки. Медичне обслуговування здійснювала добре обладнана лікарня з 5 відділеннями: хірургічним, терапевтичним, гінекологічним, пологовим, інфекційним. Хворих обслуговували 23 медичні працівники. Відкрився дитячий санаторій, будинок для пристарілих.

У середній і семирічній школах навчалися 800 юних стеблівців. їх вихованням займалися 38 учителів. При МТС були дитячі ясла.

Вечорами люди відпочивали в двох сільських клубах, де можна було почитати свіжі газети, послухати музику, подивитися виставу драмгуртка.

22 червня 1941 року мирне, щасливе життя перервав напад на Країну Рад гітлерівських полчищ. З перших днів війни багато робітників, колгоспників, інтелігенції пішли на фронт. У Стеблеві було створено загін народного ополчення, учасники якого опановували військову справу, вчилися стріляти, гасити пожежі. Ополченці взяли на себе охорону кожного підприємства, установи, вулиці. Вживалися заходи до евакуації, щоб нічого не потрапило до ворога. Зокрема, весь парк МТС — 72 трактори було вивезено на схід.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Стеблів, смт, Корсунь-Шевченківський район, Черкаська область

Повідомлення АннА »

Частина ІІ
29 липня 1941 року фашистські головорізи окупували Стеблів. Цехи бавовняної фабрики перетворили на стайню, ліквідували колгоспи, грабували населення. Активного організатора колгоспного руху П. Романця вони схопили на вулиці й піддали нелюдським катуванням: викололи очі, відрізали носа, повитягували з рук жили. Загинули від рук гестапівців С. Маршаленко, С. Рябчич, І. Садовський, І. Деректоренко, П. Суходольський, К. Хоменко, І. Шкляренко, П. Кайдаш, A. Лукашенко, О. Шкляренко, С. Костенко, К. Суходольський, 15-річні Маруся Гливенко та Ганна Очеретня. Фашисти полювали з собаками на жителів, особливо на молодь, щоб вивезти їх до Німеччини.

Та звірства і тортури не залякали стеблівців. Скоро ворог відчув силу народного гніву. Боротьбу очолив член підпільного «Комітету—103», що діяв у Корсуні, B. Р. Проскурин. Його вірним помічником став комсомолець П. Янчевський. На дорогах і базарах з’явилися листівки, зведення Радянського інформбюро. Прості радянські люди все робили, аби допомогти підпільникам наблизити час перемоги: організовували саботування наказів гітлерівців, зривали вивезення худоби до Німеччини, на гітлерівських складах влаштовували пожежі. Фашистам удалося натрапити на слід «Комітету—103» і заарештувати багатьох його членів. Були схоплені і розстріляні П. Заболотний, В. В. Кайдаш, В. Р. Проскурин, П. Янчевський.

Стеблівці свято бережуть світлу пам’ять про мужніх борців проти фашизму. їх імена викарбувані на пам’ятнику, що височить на братській могилі в центрі села. Ім’я П. Янчевського носить піонерська дружина восьмирічної школи № 21 2.

Настав знаменний 1944 рік. Фронт нестримно наближався. Наприкінці січня розгорнулася грандіозна Корсунь-Шевченківська битва, складовою частиною якої стали бої за Стеблів.

16 лютого 861-й стрілецький полк пішов у наступ на селище. Але гітлерівці вигідно окопалися на околиці, де височів скелястий берег Росі. В перших лавах атакуючих йшла рота капітана В. В. Чіковані, який під прикриттям туману повів десятьох своїх бійців в обхід, яром на околицю селища і вдарив у фланг противника. Це був сигнал до виступу. Вся рота піднялась в атаку, а за нею й інші. Бій зав’язався жорстокий. Він відіграв вирішальну роль. Оборона гітлерівців була зім’ята. Над Стеблевом замайорів червоний прапор свободи. Рота знищила близько 50 фашистів, 60 ворожих солдатів захопила в полон. Тут же було майже десять кулеметів, багато інших трофеїв. Поспішно відступаючи, вороги навіть не встигли знищити автомашини, дев’ять з них лишилися на вулиці з включеними моторами.

Населення радо зустріло визволителів, щиро запрошувало їх до хат обсохнути, обігрітись, але командир прийняв рішення продовжувати наступ. І рота пішла далі, переслідуючи вибитих із Стеблева гітлерівців.

Командування високо оцінило дії роти Чіковані, особливо її командира, якому було присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. Та через два тижні неподалік Звенигородки осколок ворожої міни обірвав життя славного сина грузинського народу. Пам’ять про Вахтанга Чіковані назавжди залишиться в серцях стеблівців. У музеї Нечуя-Левицького зберігаються документи про подвиг героя та його фотографії. Одну з вулиць міста названо його іменем. Влітку 1967 року мати Вахтанга Сусана Рухадзе, його сестра і брат на запрошення артілі їм. Чіковані відвідали місця останніх боїв Вахтанга. Завітали гостей до Стеблева. Сльози глибокої вдячності заважали їм дивитися на те, з якою любов’ю вшановують українці пам’ять про відважного сина грузинського народу.
Війна завдала Стеблеву величезних збитків. Були зруйновані бавовняна фабрика, МТС, колгоспи, школи, дитячі й культурні заклади.

Під керівництвом партійних і радянських органів трудящі енергійно піднімали з руїн своє селище.

Весняно-польові роботи 1944 року проводились у дуже складних умовах: лани доводилось обробляти переважно коровами, ранні зернові сіяли вручну. Тільки завдяки самовідданій праці трудівники вчасно завершили сівбу. У той період неоціненною була допомога держави та трудящих інших радянських республік. З Уралу прибуло 5 тракторів, з Казахстану—350 корів, 1 тис. тонн вугілля.

У стислі строки були відбудовані 3 майстерні для ремонту тракторів і реманенту. В березні 1944 року розпочали роботу шестимісячні курси підготовки трактористів та електриків для колгоспів.

Протягом 1944—1945 рр. стали до ладу машинно-тракторна станція, млин, бавовняно-паперова фабрика, колгоспні приміщення для тварин. 1947 року посівні площі колгоспів досягли довоєнного рівня.

Після відродження сільськогосподарських артілей постало питання про їх дальший розвиток. Дрібні колгоспи були економічно слабкими і не могли в широких масштабах ефективно використовувати техніку. Тому 1950 року колгоспи «Двигун», «Перебудова» та «Ударник» об’єдналися в одне велике господарство «Шлях до комунізму», до якого 1959 року приєднався і колгосп ім. Чапаева. 1950 року трудівники ланів колгоспу «Шлях до комунізму» домоглися врожайності зернових по 17,5 цнт, цукрових буряків — по 190 цнт з гектара.

Велике значення для розвитку промисловості й сільського господарства мало відновлення будівництва Стеблівської ГЕС. 1952 року вона дала перший струм, який привів у рух кормопереробні і зерноочисні машини, водопостачальні установки, млини. Струм ГЕС приводив у дію верстати бавовняно-паперової фабрики (до 1947 року — текстильної).

Широко розкинулися ниви укрупненого колгоспу: 2485,2 га його угідь, з них 2322 га орних, обробляють 27 тракторів, 15 комбайнів. Господарство має 49 електромоторів, кормопереробні й зерноочисні машини, деревообробні верстати, водопостачальні установки, млини. Якщо 1951 року в усіх колгоспах було 5 вантажних автомашин, то 1970 року в господарстві «Шлях до комунізму» їх стало 32. Наявність необхідної техніки і досвідчених кадрів механізаторів забезпечили механізацію робіт на вирощуванні зернових і просапних культур. Удобрення провадиться тільки спеціальними машинами і за допомогою сільськогосподарської авіації. Механізація, сучасний рівень землеробства, впровадження передових методів агротехніки* значно підвищили врожайність усіх сільськогосподарських культур. За восьму п’ятирічку на всій площі посіву вирощено в середньому з кожного гектара зернових по 21 цнт, у т. ч. пшениці по 23,2 цнт, проса по 15,8 цнт, цукрових буряків — по 287 цнт, овочів — по 125 цнт. 1971 року колгосп «Шлях до комунізму» зібрав по 28 цнт зернових з гектара, в т. ч. пшениці по 39,5 цнт, цукрових буряків по 399,5 цнт. На кожні 100 га земельних угідь вироблено 230,7 цнт м’яса, 377,7 цнт молока.

Успішно розвивається громадське тваринництво. Якщо до 1950 року в цій галузі переважала ручна праця, то на кінець минулої п’ятирічки на всіх молочно-товарних фермах впроваджено механічне доїння корів, автонапування, встановлено механізми для роздачі кормів й прибирання гною, на свинофермах — кормозапарники. Колгоспники застосовують найновіші методи відгодівлі худоби. У колгоспі налагоджено виробництво дріжджів і штучного молока для відгодівлі телят.

Успіхи, досягнуті колгоспом, є результатом самовідданої праці всіх трудівників села. За збільшення виробництва продуктів рослинництва і тваринництва в 1966 році кращі з них удостоєні урядових нагород. Ордена Леніна удостоєна О. Л. Духан, яка одержала від кожної свиноматки по 28 поросят; орденом «Знак Пошани» — бригадир рільничої бригади Л. В. Масюк, бригада якого на площі 375 га виростила по 37 цнт пшениці з 1 га.

За післявоєнні роки у Стеблеві, який став з жовтня 1960 року селищем міського типу, підприємства місцевої промисловості були не тільки відбудовані, а й значно розширені. Артілі перероблення сільськогосподарської сировини об’єднано в харчокомбінат, у борошномельному й олійному цехах встановлено нове устаткування. Це дало змогу підвищити продуктивність праці та збільшити у два—три рази випуск продукції.

Стеблівська ГЕС нині працює в одному кільці з Корсунь-Шевченківською і Кременчуцькою ГЕС, постачаючи електроенергію не тільки Стеблеву, а й багатьом районам Черкаської і Київської областей.

Протягом останніх років розширено бавовняно-паперову фабрику, проведено повну її реконструкцію. Всі процеси тут механізовано. 1970 року вироблено 2769 тис. метрів ковдр першого сорту. Тут працює понад 800 робітників та інженерно-технічних працівників.

Трудівники фабрики пишаються своїми кращими виробничниками. Одними з перших завоювали право називатися колективами комуністичної праці бригади прядильного цеху тт. М. Г. Войцеха та П. І. Журавля, ткацького цеху, де бригадирами І. Шевченко, Б. Реєстровий та М. Кондратенко. Ці колективи закінчили план восьмої п’ятирічки в 1969 році. Ударники комуністичної праці — токар В. Кайдаш, ткалі Т. Кушенко, Е. Дяченко, О. Пенькова виконують норми на 180—200 процентів.

В майстернях відділення «Сільгосптехніка» за роки восьмої п’ятирічки встановлено потокові лінії для ремонту тракторів і комбайнів; нові токарні, фрезерувальні й свердлильні верстати.

Зростання економіки колгоспу, розвиток підприємств сприяли підвищенню матеріального добробуту трудящих. Селище потопає в зелені. Виросло 358 добротних житлових будинків, переважно цегляних, багатокімнатних. Центральна вулиця Леніна заасфальтована. Тільки в 1966—1970 рр. прокладено 5 км тротуару. На честь 100-річчя від дня народження В. І. Леніна біля братської могили, де поховані герої громадянської та Великої Вітчизняної воєн, закладено сквер, на вулицях посаджено кілька алей.

У селищі працює 12 магазинів, 3 їдальні, 8 буфетів, ресторан, хлібопекарня, 3 майстерні побутового обслуговування.

За роки Радянської влади виросли чудові кадри інтелігенції. Понад 500 уродженців Стеблева здобули середню освіту. До вузів щорічно їдуть навчатись десятки випускників шкіл. 18 чоловік стали інженерами, 73 — учителями, 5 — лікарями, 30—техніками, 55 — офіцерами Радянської Армії. Уродженець села Є. П. Самоходський — генерал-лейтенант.

Про здоров’я стеблівців дбають 49 медичних працівників, (з них 8 лікарів), У середній, двох восьмирічних школах та вечірній школі робітничої молоді 936 учнів, їх виховують і навчають 57 учителів. 38 юних стеблівців навчаються гри на фортепіано, баяні та народних інструментах у музичній школі.

Відкрите 1953 року професійно-технічне училище щороку випускає 450 молодих електромонтерів, електриків—зв’язківців, спеціалістів механізації тваринницьких ферм. Училище подає велику допомогу селищу в електрифікації і радіофікації.

Трудівники селища уміють не тільки добре працювати, а й змістовно, культурно відпочивати. В Стеблеві прекрасний будинок культури на 400 місць, клуб бавовняно-паперової фабрики, дві селищні бібліотеки з загальним фондом 17 тис. книг. Понад 300 осіб відвідують гуртки художньої самодіяльності: хоровий, драматичний, естрадний, жіночий і чоловічий ансамблі пісні. Аматори сцени виступають у сусідніх селах, районному центрі, завойовуючи провідні місця.

Зовсім не схоже життя сьогоднішніх стеблівців з долею їхніх батьків і дідів.

Узяти хоча б простого селянина — нащадка героя твору I. С. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я» І. Я. Кайдаша. Тепер уже він колгоспний пенсіонер, прожив понад 80 років. Але він спокійний за долю свою і своїх дітей: дочка Наталя закінчила середню школу і залишилася працювати в колгоспі, онук Анатолій працює в профтехучилищі викладачем і заочно навчається в сільськогосподарській академії в Києві. Родина живе в достатку. Тільки з розповідей батька та з книжок знає вона про дореволюційну нужду свого селища, в якому тепер понад 350 трудівників нагороджено орденами і медалями Союзу РСР.

Гордістю Стеблева є його державний літературно-меморіальний будинок-музей І. С. Нечуя-Левицького, відкритий 1968 року в зв’язку з 130-річчям від дня народження славного земляка. На відкритті музею були присутні письменники Олесь Гончар, Іван Ле, вчені, родичі, численні шанувальники його таланту. У фондах музею близько 5 тис. експонатів, що характеризують старий дореволюційний Стеблів, особисті речі І. С. Нечуя-Левицького, документи про його життєвий і творчий шлях. Крім того, тут обладнано стенди, присвячені життю і творчості Адама Міцкевича, Марка Вовчка, І. Тогобочного (Щоголіва), які в різний час відвідали Стеблів. Біля музею встановлено бронзовий бюст І. С. Нечуя-Левицького, виконаний народною художницею УРСР Г. Н. Кальченко.

Відзначаючи 100-річчя від дня народження В. І. Леніна і 25-річчя Корсунь-Шевченківської битви, клуби і бібліотеки Стеблева проводили читацькі конференції, тематичні вечори, вечори зустрічей з ветеранами Жовтня, громадянської та Великої Вітчизняної воєн. Особливо запам’яталася зустріч з парламентерами Радянської Армії А. П. Савельєвим, А. В. Смирновим та О. Р. Кузнецовим, які в пам’ятні дні Корсунь-Шевченківської битви проводили в Стеблеві переговори з представниками німецького командування про капітуляцію. Для увічнення героїзму радянських воїнів-парламентерів у центрі селища встановлено меморіальну споруду. На ній напис: «Тут, у селищі Стеблеві, парламентери Радянської Армії — підполковник А. П. Савельев, лейтенант А. В. Смирнов, рядовий О. Р. Кузнецов 8 лютого 1944 року вручили фашистському командуванню ультиматум про капітуляцію».

Зразу ж за Стеблевом підноситься ще один монумент. Його споруджено на честь 23-х частин і з’єднань Радянської Армії, які одержали найменування «Корсунських».

Обіч шляху — велике залізобетонне кільце висотою 7,5 м. Воно символізує кінцеве кільце оточення гітлерівців. Рельєф літер утворює гасло: «Радянській Армії — слава!».

Тут же — гранітна стрілоподібна стела, вістря якої спрямоване в бік Бойкового поля, де було остаточно розгромлено німецько-фашистське угруповання.

Величні перспективи розкриває перед стеблівцями дев’ята п’ятирічка. Здійсненням її планів керують 7 партійних організацій, які об’єднують 215 комуністів, їх справжніми помічниками є 676 комсомольців. Тільки колгосп «Шлях до комунізму» матиме в середньому щорічного прибутку 1,3 млн. крб. За перший рік п’ятирічки він уже дав 1,2 млн. крб. Оплата праці колгоспників зросла до 3 крб. 75 коп. на день. Валовий збір зерна до кінця п’ятирічки становитиме 3546 тонн. Виробництво молока на 100 га угідь буде доведено до 400 цнт, а м’яса свинини — до 200 цнт.

Боротьбу трудящих за дальший розвиток економіки, культури, підвищення добробуту очолює селищна Рада, у складі якої 65 депутатів. Працюють комісії: торгівлі і громадського харчування, охорони здоров’я, соціального забезпечення, народної освіти. До роботи комісій залучено 120 активістів.

Трудящі Стеблева разом з усім радянським народом ведуть активну боротьбу за виконання соціалістичних зобов’язань, узятих на честь 50-річчя від дня створення Союзу РСР, за перетворення в життя історичних рішень XXIV з’їзду КПРС.

Н. І. АВЕРІНА, І. К. ПИШНИЙ, Д. І. ПРУДЧЕНКО
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Стеблів, смт, Корсунь-Шевченківський район, Черкаська область

Повідомлення АннА »

Зображення
СТЕБЛІВ — с-ще міськ. типу Корсунь-Шевченківського р-ну Черкаської області. Розташов. на р. Рось (прит. Дніпра), до якої в межах населеного пункту впадають праві притоки Пороховиця (Боровиця) та Хоробра. Населення 4,3 тис. осіб (1999).
Попередником С. є давньоруське городище в урочищі Замок (площею бл. 1 га, зруйноване, датується 11 — 1-ю пол. 13 ст.).
Уперше "стеблівці" згадуються під 1602. Як містечко Корсунського староства Київського воєводства С. згадується в люстрації 1616. Із 1648 — у складі Війська Запорозького, центр сотні (відома з 1654) Корсунського полку. Під час Правобережного повстання 1664—1665 польсько-татар. військо на чолі зі С.Чарнецьким здобуло штурмом і сплюндрувало С. Містечко остаточно знелюдніло після "згону" жителів Правобереж. Наддніпрянщини на Лівобережжя (1678—79). Стало знову заселятися в 1680-ті рр. у зв’язку з відродженням козацтва на Правобережжі, із 1685 — центр сотні Богуславського полку. Місц. мешканці підтримали повстання С.Палія (1702 місто здобув полк. З.Іскра). Із 1704 С. контролювали влада Гетьманщини та рос. війська. 1712 мешканців містечка під час другого "Великого згону" переселили на Лівобережжя. Після 1714, коли Пд. Київщина повернулася під владу Речі Посполитої, С. знову почав заселятися. Містечко стало власністю кн. Юзефа-Олександра Яблоновського, а згодом — його сина кн. Августа-Доброгоста (у правосл. хрещенні — Миколая) Яблоновського — відомого козакофіла. По смерті останнього С. перейшов до рук князів Воронецьких.
Після 2-го поділу Речі Посполитої (1793; див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) С. — у Рос. імперії. Із 1797 він входив до складу Богуславського, а з 1837 — Канівського повіту Київської губернії. 1812 князі Воронецькі продали містечко С.Головинському, який спорудив тут суконну ф-ку (1845), а також невеликі цукровий, борошномельний та ливарний з-ди. 1878 містечко перейшло до рук поміщиків-росіян (спочатку — Паншина, а на поч. 20 ст. — Талантова). 1897 тут мешкало 5746 осіб, із них 1472 — євреї.
1931 споруджено Стеблівську ГЕС. 1936 С. отримав статус с-ща міського типу (підтверджений 1960). Окупований гітлерівцями з 29 липня 1941 до 16 лютого 1944.
У С. народилися І.Нечуй-Левицький і В.Авраменко. Із 1968 діє будинок-музей І.Нечуя-Левицького.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера С”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 23 гостей