Ставище, смт, Білоцерківський (Ставищенський) р-н, Київська обл, Україна

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
1
50%
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
1
50%
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 2

Аватар користувача
Viktor-spb
Повідомлень: 5
З нами з: 05 січня 2017, 18:49
Стать: Чоловік
Подякували: 1 раз

Ставище, смт, Білоцерківський (Ставищенський) р-н, Київська обл, Україна

Повідомлення Viktor-spb »

Ставище, исторически Ставища (с 1635 до 1765).
Белоцерковское староство, Киевское воеводство, Киевская губерния, Таращанский уезд.
Аватар користувача
Ярина
Повідомлень: 211
З нами з: 09 листопада 2016, 15:40
Дякував (ла): 21 раз
Подякували: 93 рази

Re: Ставище, смт, Ставищенський р-н, Київська обл, Україна

Повідомлення Ярина »

:D
phpBB [video]
Аватар користувача
Ярина
Повідомлень: 211
З нами з: 09 листопада 2016, 15:40
Дякував (ла): 21 раз
Подякували: 93 рази

Re: Ставище, смт, Ставищенський р-н, Київська обл, Україна

Повідомлення Ярина »

phpBB [video]
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3560 разів
Подякували: 2154 рази

Re: Ставище, смт, Ставищенський р-н, Київська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення
З вікіпедії
Стави́ще — селище міського типу Київської області, адміністративний центр Ставищенського району. Розташовано у верхній течії Гнилого Тікичу (басейн Південного Бугу), у середній Наддніпрянщині, входить до Столичного економічного району.
Історія
XVII—XVIII століття
Селяни Ставища брали участь в народних повстаннях 1702—1704 роках під проводом полковника фастівського Семена Палія та правобережного наказного гетьмана Самійла Самуся, Захара Іскри, Андрія Абазина, а також у гайдамацькому русі. Так, у 1750 році в районі Ставища діяв загін гайдамацького ватажка Мартина Теслі, помічником і соратником якого був місцевий житель Степан Безрукавий.[3]
Приймали ставищани участь і в козацько-селянському національно-визвольному повстанні на Правобережній Україні у 1768-1769 рр., так званій коліївщині. Спровоковане національним і релігійним гнітом правобережного українського населення в Речі Посполитій.
1774—1918 рр.

В 1774 році польський сейм передав Ставище у володіння коронному гетьманові Францішеку Ксаверію Браницькому; майже всі мешканці містечка були закріпачені. Після возз'єднання Правобережної України з Лівобережною у складі Російської імперії (1793року) Ставище стало заштатним містечком Таращанського повіту Київської губернії. Протягом 1774—1918 років Ставище належало до володінь польських магнатів Браницьких гербу Корчак, частина яких перейшла на службу до російських царів.

Жителі Ставища не мирилися з кріпацтвом і вели тривалу боротьбу проти магнатів Браницьких, 1819 року в Таращанському повітовому суді слухалася справа про жителів Ставища, «що шукали звільнення з-під володіння графині Браницької». Як зазначалось у матеріалах суду, ставищани «ходили натовпом, закликаючи не відбувати панщину і не виконувати будь-які повинності на тій підставі, що вони люди вільні».[4] Справа тяглася кілька років і дійшла до сенату. Суд визнав ставищанців кріпаками Браницьких, а ініціаторів боротьби — селян А. Бойко, Н. Кравченка, Л. Коваленка, П. Поповича, І. Дем'яненка ухвалив «покарати кожного тілесно». Серед покараних батогами за невихід на роботу були й жінки — Марія Гайда, Оксана Котовенко, Катерина Колесник та інші.[5] Браницькі встановили систему нестерпної експлуатації: часто вдавались до тілесних покарань кріпаків. У 1831 році ставищенці скаржились до Таращанського повітового суду графських управителів, які жорстоко побили канчуками селян Палажку Крученкову, Пилипа Липника, Петра Байду та його дружину Явдоху. Щоб втихомирити селян суд ухвалив оштрафувати економію на 5 крб., а від селян зажадав беззастережної покори. При цьому організаторів жорстокої розправи було виправдано, бо на думку цього «правосудия» покарання було «умеренным».[6] Зазнавали селяни експлуатації і з боку церкви. Успенська церква, що володіла в Ставищі хутором Поповим Яром, зобов'язувала селян виконувати не тільки сільськогосподарські роботи та сплачувати податки, а й брати участь у зведенні різних будов, ремонті церковних приміщень тощо.[7] Тяжкий гніт зумовлював невпинне зубожіння селян. За переписом 1856 року, в Ставищі налічувалось 297 господарств залежних селян, з них городників — 130, піших — 149 і тяглих — 19. Городники мали лише невеликі присадибні наділи, піші — по 5 десятин польової землі на господарство, а тяглі — по 11 десятин. За користування землею селяни щорічно повинні були сплачувати Браницьким за кожну десятину по 2 крб. 70 коп. або відробляти по 16 чоловічих днів панщини.[8] Крім того, селяни відбували на користь поміщиків значну кількість згінних днів на т. зв. громадських роботах. Малоземелля, жорстока експлуатація спричинялися до селянських виступів. Особливо посилалася антикріпосницька боротьба селян Ставища в роки Кримської війни, під час Київської козаччини 1855 року. Селяни перестали відробляти панщину і записувалися у козаки, щоб стати вільними. В Ставище було введено дві роти солдат: активних учасників руху заарештували, багатьох селян покарали різками.[9] Селянська реформа в Російській імперії (1861) року не поліпшила матеріального становища жителів Ставища, які задихалися від малоземелля. За одержані 1288 десятин землі вони протягом 49 років повинні були щорічно сплачувати велику суму — 2221 крб. викупних платежів. Селяни повністю втратили право на користування угіддями; їх позбавили права збирати в лісі ягоди, гриби, горіхи, жолуді, тримати тут пасіки або заготовляти дрова, так само, як і будувати водяні млини, ловити рибу в річці й озерах. Селянам заборонялось користуватися дорогами, які проходили через поміщицькі поля, але ставили в обов'язки ремонтувати їх.[10] Найкращі землі Ставища залишалися в руках поміщиків. На 1900 рік з 5544 десятин земель, закріплених за містечком, 3271 належала поміщикам, 45 церкві, 59 іншим станам. А селяни, які становили більшу частину населення містечка, мали всього 2169 десятин землі.

З кінця XIX століття в Ставищі починає розвиватись дрібна промисловість, переважно невеликі підприємства переробки сільськогосподарської продукції, значна частина яких належала Браницьким. На початку XX століття тут діяв горілчаний завод, заснований ще в 1851 році, де було зайнято 24 робітники, вальновий млин, де працювало 8 чоловік, та цегельний завод з 20 робітниками, а також 10 вітряків, 4 просорушки і 14 кузень.[11] Деякі безземельні селяни займались гончарним промислом. Багато безземельних і малоземельних селян працювало у графських маєтках або змушені були шукати засобів до існування в поміщицьких колоніях та на промислах Катеринославської, Таврійської і Херсонської губерній. У Ставищанській волості лише протягом 1894 року брали паспорта для відходів на заробітки 1303 чол., в тому числі 485 із Ставища.[12] Однією з поширених форм боротьби селян проти гніту були масові порубки поміщицьких лісів. Так у 1884 році вони вирубали ділянку панського лісу, а коли Браницький прибув на місце порубки, побили його кийками.[13] На початку XX ст. виступи жителів Ставища проти поміщицького гніту набули великої гостроти. У травні 1903 року селяни протестували проти захоплення графом Браницьким громадського ставу та городів поблизу річки Гнилого Тікича. Вони вигнали графських управителів, а потім представників поліції. Для придушення виступу в Ставище прибули два ескадрони карателів.[14] У грудні цього ж року селяни виступили проти межування землі. Для придушення цього виступу знову прибули каральні загони. У вересні 1904 року селяни Ф. Почтар, С. Святина, А. Байда, С. Микитенко, П. Єременко та ін., які працювали за найомом, скаржилися київському губернатору: «Наймаючись на роботу в економіях графа, ми працюємо на дуже низьку плату: наприклад, за 12 нажатих снопів робітник одержує тільки один, при роботі косаркою чи жаткою — 16-й сніп, за складання хліба в скирти — 40 коп. на день, а за інші роботи й вивозку гною — 25 коп. на день».[15] Скарга була передана в економію, але управитель відмовився зважити на неї. Під час революції 1905—1907 років боротьба селян за землю посилилася. Селяни Ставища неодноразово збирались на мітинги, вимагали негайного розподілу поміщицької землі. За виступ проти місцевої влади поліція кинула кількох чоловік до в'язниці.
Ставищенський парк відпочинку
Ставищенський парк відпочинку

В роки Столипінської реформи зубожіння селянства посилюється, поглиблюється класове розшарування. Так на 1912 рік із 397 селянських господарств Ставища 3 мали земельні наділи по 2 десятини. А тим часом 20 господарств належало по 8-10 десятин землі.[16] Біднота втрачала землю і перетворювалась на сільських пролетарів. У заможних господарствах працювало по кілька наймитів, які зазнавали жорстокої експлуатації. Сам вигляд містечка, де в 1900 році налічувалось 8580 жителів, свідчив про глибокі соціальні контрасти. Велика площа базару з рядами рундуків і заїздів, що належали 120 власникам, складала своєрідний центр містечка. Розкішний парк з будинками графині Браницької був наглухо відгороджений високим парканом. Пейзаж містечка доповнювали кам'яна церков, костьол, синагога та будинок волосного управління. А далі тягнулися убогі, чорні й похилені хатини селян робітників. У містечку діяла всього одна невелика лікарня з трьома лікарями.[17] Освіта розвивалась дуже повільно. З 1864 року в Ставищі існувала церковнопарафіяльна школа, на утримання якої щорічно відпускалося 225 крб. З 1886 року — двокласне сільське училище, а на початку XX ст. — чотирикласне міське училище.
Ставищенська центральна районна лікарня Будівництво лікарні започаткував 1911 року граф Браніцький, а завершили — більшовики 1923 року
Ставищенська центральна районна лікарня Будівництво лікарні започаткував 1911 року граф Браніцький, а завершили — більшовики 1923 року

В роки світової імперіалістичної війни були мобілізовані сотні ставищенців, зростали податки і побори на війну. Нестача робочих рук позначалась на погіршенні обробітку землі, знищенні врожайності. В 1914—1916 роках урожай зернових у Ставищі не перевищував 10 центнерів з га.[18] Проте війна не вплинула на зменшення прибутків Браницьких. Вони наживались на вигідних замовленнях військових відомств на хліб, цукор, горілку. Чималий прибуток приносить і ставищанський кінний завод, який постачав фронту сотні верхових і тяглих коней.
Українська державність на території Ставищ у 1917-1920-ті рр.

Газета «Селянська думка» 2 вересня 1917 року: «Звістка про повалення самодержавства викликала загальне піднесення серед трудящих Ставища. Але з часом переконалися у марності своїх сподівань. Коли 22 серпня 1917 року уповноважені Тимчасового уряду спробували зібрати волосні збори, то від сіл волості з'явилося лише 6 представників. Трудящі відмовилися підтримувати буржуазну владу, яка служила панам і куркулям.»[19] 17 жовтня 1917 року в Ставищі почались аграрні виступи, ініціаторами яких були солдати, що повернулися з фронту. Як доносили місцеві власті Генеральному секретаріату Центральної ради "становище дуже неспокійне, місцевої міліції недостатньо, просимо вживати заходів.[20] У жовтні 1917 року начальник постачання Південно-західного фронту повідомляв штаб Київського військового округу, що селяни Ставища, довідавшись про рішення Таращанського земельного комітету, за яким всі поміщики повинні зорати свої землі до 15 жовтня, а в разі невиконання цього рішення незорані землі будуть передані селянам, стали саботувати осінню оранку, не пускали орачів з плугами в поле. Селяни також захопили ділянку поля, засіяну конюшиною.[21] У жовтні 1917 року у Ставищі для придушення селянських заворушень було розміщено військовий загін чисельністю 50 чоловік. Та, незважаючи на ці заходи, революційна боротьба наростала.
Ставищенський районний краєзнавчий музей
Ставищенський районний краєзнавчий музей

Після проголошення 20 листопада 1917 р. Української Народної Республіки Ставище разом з усією Київською губернією увійшло до її складу. Проте мирне життя ставищан було порушено Україно-московською війною 1917—1918 рр., під час якої Ставище у лютому 1918 р. було окуповане московським військом. Проте у березні 1918 р. Ставище було звільнено загонами Вільного козацтва, що входили до складу Армії УНР.[22] Внаслідок Гетьманського перевороту 29 квітня 1918 р., підтриманого созними німецькими військами, розміщеними в Україні, Українську Народну Республіку було повалено і до влади в Україні прийшов гетьман Павло Скоропадський. В Україні було встановлено німецький окупаційний режим і почалося відновлення дореволюційних порядків. Поміщицьку землю, розібрану селянами, почали у них забирати і віддавати колишнім власникам. 24 червня 1918 р. Ставище було звільнено загонами учасників Таращанського повстання. Після наступу з Білої Церкви переважаючих сил окупантів повстанський загін на чолі Федором Гребенком знову повернувся в Ставище і обороняв його до кінця липня. Після запеклих боїв, особливо 29-30 липня, головні сили повстанців залишили Ставище і відійшли на лівий берег Дніпра. Багато ставищенців влилося тоді до лав повстанців.[23] Внаслідок Протигетьманського повстання у листопаді 1918 р. режим гетьмана Павла Скоропадського було повалено і відновлено Українську Народну Республіку. Проте й це не принесло ставищанам спокою. Новим вторгненням московських військ було розпочато Україно-московську війну 1917—1921 рр.[24] У лютому 1918 р. Ставище знову опинилося під московською окупацією. У Ставищі посібниками окупантів було створено волревком, до складу якого ввійшли М. М. Сектим (голова), Ю. Долинський, Г. Білоусов. Ревком «націоналізував» винокурний завод Браницьких, взяв на облік майно економії; розпочав підготовку до весняних польових робіт. Але весною Ставище знову стало ареною запеклих боїв. В Україні почалися повстання проти нової окупації. Протягом квітня-червня 1919 року воно кілька разів потрапляло до рук повстанських атаманів[25]. Зокрема у липні цього ж року Ставище здобув Юрій Тютюнник, а в серпні — Отаман Зелений. У серпні 1919 р. Ставище було знову звільнено військами Армії УНР. В районі Ставища тоді відбулися бої українських військ з частинами 59-ї дивізії армії Російської Федерації під командуванням І. Ф. Федька, які відходили на північ. Проте вже у вересні 1919 р. на зміну комуністичним московським окупантам прийшли білі московські окупанти зі Збройних Сил Півдня Росії. 18 грудня 1919 р. під час Зимового походу їх було вибито зі Ставищ Кінним полком Чорних Запорожців Армії УНР. У Ставищі стояв тоді генерал Ніколай Брєдов зі штабом. У бою з ними було взято в полон 40 офіцерів, близько 20 солдатів, 3 важкі скоростріли і 30 возів з різним добром.[26] Однак вже у грудні 1919 р. Ставище знову було захоплено армією Російської Федерації. Відновив діяльність волревком, який приступив до організації сільських комнезамів і міліції.[27] На початку 1920 року у містечку було засновано комуністичний осередок з 6 чоловік. Проте повстанських рух проти окупації не припинявся упродовж майже всіх 1920-х років, незважаючи на кривавий терор окупаційної влади. На короткий час на початку травня 1920 р. містечко захопили польські війська.[28]
Ставище у складі УРСР 1919—1991 рр.

Після вигнання в червні 1920 року білополяків в Ставищі остаточно встановлюється радянська влада. Знову розгорнув свою діяльність волосний ревком. Велику роботу проводив земвідділ, який особливу увагу приділяв допомозі бідняцьким господарствам, зокрема, розподіляв насінневий фонд, надавав худобу і реманент, конфісковані у багатіїв. Велику роль у налагодженні роботи волревкому та інших органів радянської влади відіграли комуністи Ставища, які входили у волосну парторганізацію, а з 1923 року, коли Ставище стало районним центром Білоцерківської округи, — в районну парторганізацію. 20 липня 1920 року в Ставищі відбувся з'їзд членів волревкому і комнезамів волості. /Там же, арк. 300/. На 1 вересня 1921 року комнезами діяли у 8 з 10 сіл Ставищенської волості. З перших днів мирного життя значні зміни відбувалися у сільському господарстві. Ще в 1920 році на базі колишньої економії Браницьких в Ставищі було створено радгосп. З буремного 1920 року бере свій початок комсомольська організація Ставища, хоч організаційно вона була оформлена в 1921 році. Комсомольці активно допомагали партійній організації та органам Радянської влади в боротьбі з бандитизмом і саботажем класових ворогів. Разом з членським квитком перші комсомольці одержували гвинтівку й сотню патронів. У 1923 році було обрано райком комсомолу. Радянська влада виділяла належну увагу організації охорони здоров'я трудящих. Наприкінці 1920 року було проведено ремонт Ставищенської лікарні, здійснено ряд заходів щодо боротьби з тифом та іншими епідемічними захворюваннями, взято на облік всіх медичних працівників, налагоджено регулярну роботу медпункту. 1-3 вересня 1920 року в Ставищі проходив з'їзд учителів Таращанського повіту, який одностайно висловився за підтримку радянської влади і всіх її культосвітніх заходів. Делегат від Ставища повідомив, що незважаючи на важкі матеріальні умови, розпочали роботу початкові школи. /Київський облдержархів, ф. Р-І, оп. І. спр. 138 арк. 45/. Вживалися заходи до поліпшення умов життя вчителів. Так, всі житлові приміщення колишньої економії Браницьких у Ставищі були передані під квартири учителям. /Газ. «Плуг і молот», 1 травня 1920 року/. У 1923 році з метою прискорення підготовки учителів і агрономів у Ставищі було організовано педагогічну та агрономічну школу. На той час у райцентрі працювали дві початкові школи та бібліотека. В 1925 році одна з початкових шкіл була перетворена на трудову семирічку. На 1926 рік у містечку проживало 4994 чол. населення, налічувалося 873 господарства, причому значна частина з них 478 — були бідняцькими. /Список поселень Білоцерківщини, Біла Церква 1926, стор.61/. Все більше трудящих переконувалося у перевагах колективного господарювання. У 1927 році було створено ТООЗ «Веселка», до якого спочатку ввійшло 14 господарств. На спільні кошти з допомогою держави вони придбали сівалку, жатку, молотарку, трактор «Фордзон». В 1928 році утворилось ще два ТООЗи, а наступного року на базі ТООЗів виникла сільськогосподарська артіль «Комунар». /Газ. «Радянська нива», 2 березня, 2 квітня 1929 року./ У травні 1931 року в Ставищі створено колгосп ім. Будьонного, селяни навколишніх хуторів об'єдналися в сільськогосподарську артіль ім. Ворошилова. Радянська держава надала колгоспам Ставищенського району допомогу в сумі 275 тис. крб. Для обслуговування артілей у 1931 році було організовано Ставищенську МТС. У 1932 році вона обслуговувала технікою вже 33 колгоспи, які об'єднували 1244 селянські господарства з площею посіву 22,7 тис. га. МТС мала 65 тракторів, 13 вантажних автомашин. Одним з перших трактористів Ставищенської МТС був О. С. Смолич. Це йому в 1936 році вручили новенький «У-2», який нині встановлено на п'єдесталі у вигляді серпа і молота біля в'їзду в селище, як пам'ятник звитяжної праці хліборобів. Неухильно зростали лави ентузіастів колгоспного будівництва. Далеко за межами району було відомо ім'я знатної п'ятисотенниці М. Д. Шульги, яка збирала високі врожаї цукрових буряків. З кожним роком зростала промисловість селища. Так, ще в 1927—1929 рр. стали до ладу хлібзавод і маслозавод, кравецька й шевська артілі, потужний засолюваний пункт. Згодом при райспоживспілці відкрилося кілька нових цехів по випуску промислових товарів і продуктів харчування. 1939 року в Ставищі був заснований автопарк, який обслуговував жителів селища і району. У 1935 році було відкрито середню школу, десятки випускників якої продовжували навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах країни. Напередодні фашистської навали Ставище було добре впорядкованим селищем з парками, новими приміщеннями районних установ, закладів культури і торгівлі.
Голодомор 1932—1933 рр.

Див. також Голодомор 1932-1933 рр. Ставищенський район

У 1927—31 роках відбулася насильницька колективізація, яка супроводжувалася грабунками та депортаціями громадян УНР. У 1932—33 роках проведено геноцид українців, в наслідок якого спровоковано масові голодні смерті в місті. Загальна кількість померлих в роки Голодомору 1932—1933 рр. за свідченнями очевидців Мазуренко П. П., 1928 р.н.; Цимбал С. М., 1922 р.н.; Федорей Т. Г., 1921 р.н., та ін. приблизно 2000, прізвища 197 померлих від голоду встановлено. В селищі споруджений пам'ятний знак жертвам Голодомору 1932—1933 років.[29]
Німецько-радянська війна
Монумент Слави

17 липня 1941 року селище окупували німецькі війська груп армій «Південь». З перших днів почалося грабування населення, ростріли людей, руйнування будівель. Запанував окупаційний режим протягом якого на невільницькі роботи було відправлено 2449 юнаків і дівчат Ставищенщини. Починаючи з 1942 року місцеве населення розгорнуло боротьбу проти гітлерівців. У серпні 1942 року на території району став діяти партизанський загін ім. Чкалова, що налічував 39 бійців. Його очолив Б. Д. Куземний, який загинув 7 серпня 1943 року. Командиром загону став І. Д. Карташов. Загін провів 37 бойових операцій, знищивши значну кількість бойової сили противника, в тому числі 9 автомашин і тракторів.[30] Серед активних партизанів загону були жителі Ставища В. К. Римар, П. А. Шило, П. І. Зленко, Ф. П. Орел та інші. У 1943 році в районі діяла група на чолі з І. Возбранним. Згодом вона влилася до партизанського загону ім. Чкалова. Партизани приймали радіоповідомлення з Москви і поширювали їх серед жителів, друкували листівки, в яких закликали населення для боротьби проти окупантів. Всього було розповсюджено 28 листівок загальним тиражем 32 тис. примірників.[31] Народні месники перешкоджали окупантам вивозити награбоване майно, відправляти молодь на каторжні роботи до Німеччини, чинити розправу над мирним населенням. Ставищани активно допомагали партизанам боротися з окупантами. В Ставище в урочищі «Ревиха» було вбито понад 100 осіб, вивезли до Німеччини 345 підлітків, пограбували й зруйнували колгоспи, МТС, школу, лікарню. Із району було вивезено 100 тракторів, 90 автомобілів, 72 комбайни. Гітлерівці жорстоко розправлялись з партизанами. 31 грудня 1943 року за допомогу партизанам було знищено 73 мешканців села Полковничий Хутір та спалено більшість помешкань. Всього в районі було розстріляно 224 людини, 2450 вивезено на каторжні умови праці. Сотні людей позбавилися житла. Визволення району розпочалося 1 січня 1944 року. Ставище було звільнено від німецьких військ 4 січня 1944 року військами 38-ї армії І Українського фронту. В боях за визволення Ставищенського району віддали своє життя 430 воїнів Червоної армії: 168 росіян, 125 українців, 36 білорусів, а також особи інших національностей. Всього у Другій світовій війні полягло 296 жителів селища. Понад 320 ставищанів нагороджено бойовими орденами й медалями. В перше чергу були перепоховані загиблі під час війни воїни-визволителі і мирні громадяни, встановлені пам'ятники та обеліски. Активно включалися у роботу воїни-визволителі. Житель смт Ставище Волошин В. П. був призваний в ряди Червоної Армії у 1939 р., а в 1940 за відвагу під час радянсько-фінської війни (1939—1940 рр.) отримав першу бойову нагороду — медаль «За бойові заслуги». Із початком Другої світової війни став командиром гармати, згодом командиром батареї протитанкових гармат, був тяжко поранений. Після тривалого лікування був демобілізований у 1944 році. За бойову звитягу нагороджений також орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни 1-го і 2-го ст., «За мужність» 3-го ст., медаллю «За оборону Москви». Після закінчення університету тривалий час працював завідуючим Ставищенським районним відділом освіти та директором школи. З його ініціативи у селищі був створений районний краєзнавчий музей, який він очолив. Ветеран праці. Підполковник у відставці. Активний учасник клубу «Фронтові друзі».[32]
Ставище в післявоєнний період

Ось як однобоко радянська пропаганда висвітлює партійні організації, комуністів і комсомольців в допомозі радянській владі: «З перших же днів визволення в селищі розгорнули діяльність партійні та комсомольські організації. У червні 1944 року в районі працювало 79 комуністів і понад 500 комсомольців.[33] Ставищенці з величезним ентузіазмом взялися за відбудову господарства, за надання допомоги Червоної Армії, якій за рік було перераховано 5 млн крб., зокрема був побудований літак „Допризовник-Ставищенець“ на кошти громадян. Уже в 1944 році почали випускати продукцію маслозавод, промартіль „Нове життя“, ряд цехів харчкомбінату, почали діяти 54 колгоспи. Велика робота була здійснена щодо відбудови і налагодження роботи машинно-тракторної станції (МТС). За перший рік після визволення ставищенці зібрали і здали в фонд Червоної армії 4703 тонни хліба, 2410 т. картоплі, 393 т . сіна та інші продукти і фураж.[34] Крім того, було здано багато м'яса, жирів; яєць та меду для потреб підшефного військового госпіталю в Києві. Ставищенці надіслали бійцям діючої армії 2158 індивідуальних посилок.[35] У 1945 році державний Комітет Оборони прислав подяку допризовникам селища, які внесли кошти на будівництво літака „Допризовник-ставищенець“. Партійна організація району приділяла постійну увагу розвитку сільськогосподарського виробництва. Вона дбала про добір і підготовку кваліфікованих кадрів. Вживались заходи для забезпечення колгоспів посів матеріалами, сільськогосподарськими машинами, спеціалістами. Тільки при Ставищенській МТС в 1944 році було підготовлено 97 трактористів. Перший післявоєнний врожай було зібрано своєчасно і без втрат, хоч більшість робіт доводилося виконувати вручну. На косовиці особливо відзначились інвалід війни П. Крук, жінки Г. Довгошия, О. Добровольська, Г. Кирилюк, які перевиконували норми в кілька разів.[36] Долаючи величезні труднощі, трудівники Ставища протягом порівняно короткого часу підняли з руїн всі три колгоспи селища ім. Ворошилова, ім. Будьонного та „Комунар“.» Насправді покалічені ветерани не отримали належної медичної допомоги, переживши примусовий масовий голод в Україні (1946—1947).

Далі радянська пропаганда висвітлює здобутки району в сільському господарстві: «Згадані вище три колгоспи в 1956 році вони об'єднались в укрупнену сільськогосподарську артіль ім. 20 з'їзду КПРС. Зміцнивши керівництво колгоспу, його партійну організацію та надавши господарству іншу допомогу, районна партійна організація добилася корінного поліпшення організації праці, підвищення її продуктивності, підвищення оплати праці членів артілі. З часом колгосп вийшов в число передових господарств району. Неухильно підвищувалася врожайність зернових і коренеплодів, продуктивність громадського тваринництва. Нині (70-ті рр. ХХ ст.) артіль — це високопродуктивне механізоване господарство. На 2105 га орної землі тут працює 23 трактори, 15 комбайнів, 15 автомашин тощо. В сільськогосподарському виробництві широко застосовується електроенергія, механізовано всі трудомісткі процеси на тваринницьких фермах, колгоспних токах. Основними культурами, що вирощуються в артілі, є зернові, а також цукрові буряки. Протягом 1966—1968 рр. тут було зібрано з гектара в середньому 23,3 центнера зернових та по 312 центнерів буряків. Значних успіхів досягли трудівники артілі в розвиткові тваринництва. Виробництво м'яса на 100 га угідь у 1969 році становило 116,8 центнерів. За найвищі в районі показники у виробництві м'яса колгосп ім. 20 з'їзду КПРС на честь 50-річчя Великого жовтня нагороджено пам'ятним Червоним прапором Ставищенського РК КП України і райвиконкому. Урядовими нагородами відзначена самовіддана праця близько 40 трудівників Ставища. Неухильно підвищується рентабельність усіх галузей господарства. Грошові прибутки колгоспу у 1969 році зросли порівняно з 1964 роком у двічі і становили близько 830 тис. карб. Збільшення прибутків дало можливість забезпечити високу оплату праці членів артілі. В кожну колгоспну сім'ю прийшов справжній достаток.» промисловості: «„Міжколгоспбуд“ Ставища, що відкрився в 1956 році, має цегельний завод, цех залізобетонних виробів, столярний цех. При заготівельній конторі Ставищенської райспоживспілки працює консервний цех, який розробляє різноманітні овочеві консерви. У селищі також діють райхарчокомбінат, побутовий комбінат та інші підприємства. Хлібзавод, автопідприємство, маслозавод, міжколгоспне будівельне управління, районне об'єднання „Сільгосптехніка“ перевиконали планові завдання восьмої п'ятирічки. За досягнуті успіхи перший секретар РК КП України С. П. Ковалевський та заступник керуючого „Сільгосптехніка“ Д. Я. Паламарчук нагороджені орденом Жовтневої Революції.» будівництві: «У Ставищі успішно здійснюється житлово-комунальне будівництво, завдяки чому невпізнаним стало селище, особливо його центр, де виросли красиві будівлі широкоекранного кінотеатру „Зірка“, готелю „Колос“, ресторану „Тікич“, універмагу, гастроному, школи, адміністративних і житлових будинків тощо. Тут працює 10 крамниць, ресторан 2 їдальні та ряд інших підприємств громадського харчування.» транспортній сфері: «Автопідприємство налічує понад 120 автомашин. Ставищанська автобусна станція має кілька десятків автобусів, які здійснюють регулярний зв'язок з Києвом та навколишніми населеними пунктами. В 1963 році в селищі збудовано автовокзал.» медицині: «Ставищенська районна лікарня — одна з найкращих в області. Вона розташована у великому фруктовому саду. Лікарня розрахована на 200 ліжок, має різноманітні кабінети й лабораторії. Тут працює 42 лікарі та 164 чоловіка середнього медперсоналу. В їх числі заслужений лікар республіки, учасник Великої Вітчизняної війни Е. А. Гроп'янов, удостоєний ордена Леніна та інших урядових нагород. У селищі є також поліклініка, протитуберкульозний диспансер, дитяча консультація, молочна кухня для малят, санітарно-бактеріологічна лабораторія та медичні пункти на промислових підприємствах і в школах.» оздоровленні: «У наймальовничішому кутку Ставище — в старовинному парку, — розташовано обласний санаторій „Дружба“. М'який клімат, цілюще повітря, радонові джерела — все це забезпечує успішне лікування дітей, хворих на ревматизм.» освіті та культурі: «Ставище — значний освітній та культурний центр району. Тут працюють початкова, восьмирічна, середня і заочна школи. При середній школі є Інтернат для учнів навколишніх сіл району. За 50 років Радянської влади тільки в Ставищі 662 випускники шкіл селища здобули вищу і 1480 — середню спеціальну освіту. Всього в селищі набуває знань 1220 учнів, працює 72 учителі. Для дітей трудівників Ставища відкрито музичну школу, будинок піонерів, дитячий комбінат. При будинку культури (відкритий 1959 року) із залом для глядачів на 600 місць діють хорова капела, гурток декламаторів, естрадний оркестр. У Ставищі є широкоекранний кінотеатр (відкритий 1966 року), дві районні бібліотеки — для дітей і дорослих.» спорті: «У центрі селища розташовано великий стадіон, де часто відбуваються футбольні матчі й спортивні змагання з молоддю сусідніх районів. В 1967 році футбольна команда селища здобула перше місце в області і завоювала приз обласної ради добровільного спортивного товариства „Колгоспник“. Ставищенська селищна обласна Рада, яку багато років очолює комуніст В. Ф. Поліщук, велику увагу, поряд з виробничими питаннями, приділяє благоустрою селища, ІІ комісії організували трудящих на масовий похід за впорядкування і озеленення селища.» В серпні 1969 року виконком Київської обласної Ради визнав Ставище переможцем обласного конкурсу-огляду на найкращий благоустрій і зовнішнє оформлення міст, селищ і сіл. Багато куточків селища перетворено на квітучий сад.
Україна незалежна
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3560 разів
Подякували: 2154 рази

Re: Ставище, смт, Ставищенський р-н, Київська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Ставище — селище міського типу, розташоване на річці Гнилому Тікичі (басейн Південного Бугу), за 6 км від автомагістралі Київ — Одеса, за 17 км від залізничної станції Жашків. Віддаль від Києва — 136 км. Населення — 6,2 тис. чоловік.

Ставище — центр району, площа якого — 671 кв. км, населення — 38,7 тис. чоловік. В районі — селищна та 20 сільських Рад, яким підпорядковано 30 населених пунктів. На території району виявлено поклади торфу та цегельно-черепичних глин, є виходи підземних радіоактивних вод. Провідна галузь економіки району — сільське господарство, що має буряково-зерновий напрям, розвинено м’ясо-молочне тваринництво. Тут налічується 21 колгосп. Кількість орної землі становить 70 проц. від загальної площі сільськогосподарських угідь. На території району знаходиться 7 промислових підприємств. Працюють 4 лікарні, 20 медпунктів, дитячий ревматологічний санаторій, 26 шкіл, 19 будинків культури, 11 клубів, 28 бібліотек.
Наприкінці XVI століття на землях, які в той час належали білоцерківському старості С. Любомирському, виникло невелике поселення, що дістало назву Любомир. Та з часом, внаслідок численних нападів кримських татар, поселення було повністю зруйновано. Збереглися лише окремі оселі між ставками. В переліку володінь Ружинського початку XVII ст. названо і село Ставище. Це — перша письмова згадка про його існування. В люстрації Київського воєводства 1622 року Ставище згадується в числі одного з сіл магната Ходкевича, які через повне зубожіння населення внаслідок татарських набігів та розміщення тут на постій коронного війська були на деякий час звільнені від усіх податків. На 1635 рік Ставище згадується вже як містечко, що мало оборонні укріплення та військовий гарнізон. Йому було надано магдебурзьке право, за яким, зокрема, ремісники об’єднувалися в цехи.

Селяни та козаки містечка взяли активну участь у визвольній війні 1648— 1654 рр. Ще до початку загальнонародного повстання сюди прибув один з посланців Богдана Хмельницького — Ярема Кончевський, який дістав завдання встановити контакт з населенням Наддніпрянщини. За його свідченням «містечко Ставище запевнило козаків, що міські гармати не будуть їм шкодити».

Після перемог, здобутих козацьким військом під Жовтими Водами і Корсунем, селянське повстання охопило всю Південну Київщину. В кінці травня 1648 року загін повстанців на чолі з Я. Радкевичем захопив маєток магната О. Замойського у Ставищі. У роки народно-визвольної війни в Ставищі неодноразово бував Богдан Хмельницький. 1649—1650 рр., під час підготовки до Молдавських походів, воно стало одним із пунктів, де гетьман збирав військо й обози. В січні 1651 року Богдан Хмельницький, за свідченням літописця, розмістив козацькі полки біля Бугу, а сам розташувався у Ставищі.

У наступні роки Ставище згадується як укріплене козацьке місто. 23 червня 1653 року сюди прибуло посольство на чолі з боярами А. Матвєєвим та І. Фоміним для зустрічі з гетьманом. Одночасно тут з’явилися посланці Богдана Хмельницького — полковники К. Бурляй і С. Мужиловський, які повідомили, що гетьман переніс зустріч із Ставища в Чигирин, а тому 24 червня посольство вирушило до резиденції гетьмана. У Ставищі С. Мужиловський і К. Бурляй розповіли російським послам про гостру суперечку Хмельницького з кримським ханом, викликану тим, що хан, перебуваючи з ордою під Білою Церквою і Ставищем, «на посаде и в уезде многих людей в полон поймали. И гетьман де тот полон велел у них отбить… и бой был небольшой…». У вересні цього ж року Богдан Хмельницький зупинявся у Ставищі на ночівлю, прямуючи з військом у м. Корсунь для зустрічі з російськими послами Р. Стрешнєвим і М. Бредіхіним.

Як свідчать у своїх записах члени російського посольства, що перебували в місті, Ставище оточував частокіл, в якому було 2 проїжджі вежі з ворітьми, та 2 глухі вежі з непроїжджими ворітьми. До першого укріплення примикало друге, що також мало частокіл з проїжджою і глухою вежами. В укріпленні стояли поряд велика мідна і дві залізні пищалі. Для потреб оборони зберігалося 40 пудів свинцю і 50 пудів пороху. В місті налічувалося 6 церков.

Після історичної Переяславської Ради населення Ставища присягнуло на вірність союзу з Російською державою. Ставище стало сотенним містом Білоцерківського полку. В ньому налічувалося 677 дворів, з яких 312 належало козакам і 365 — міщанам. Взимку 1655 року біля Ставища сталася велика битва між військом Богдана Хмельницького й польсько-татарськими силами. В ході цього бою козацьке військо завдало ворогам значних втрат, вийшло з оточення і з’єдналося з російськими військами, які знаходилися в районі Білої Церкви.

В 1664 році на Подніпров’ї почалося велике повстання проти королівської Польщі та її прислужників, яке незабаром охопило майже всю Правобережну Україну. Центром його стали містечко Лисянка й Ставище. Повстання очолили Варениця й Сулимка, які «со множеством голоти… Лисенку і Ставище собі покорили». Повстання підтримали запоріжці на чолі з Іваном Сірком.

Внаслідок повстань влада шляхетської Польщі на Правобережжі на деякий час була ліквідована. Для придушення повстання польський король весною 1665 року кинув великі збройні сили, але повсталі продовжували мужню боротьбу. У листі королю прибічник польської шляхти гетьман П. Тетеря з військового табору під Ставищем писав, що піднялася майже вся Україна і просив надіслати на допомогу якомога більше піхоти.

Обороною Ставища керували досвідчені козаки Дашко і Булгак, колишні сподвижники Богдана Хмельницького. Очоливши значні загони козаків і озброєних міщан, вони зачинилися в місті і захищали його до останньої краплі крові. Король Ян Собеський запропонував їм здатися, за що обіцяв зберегти всі вольності й привілеї, але козаки і міщани з гнівом відкинули ці пропозиції. На чолі шляхетського війська король поставив жорстокого карателя Чарнецького, який проголосив: «І на розплід не залишити русина». Чарнецький і Тетеря, з’єднавшись з кримським ханом, обрушили головні сили на Ставище. Тільки після 5-місячної облоги і кровопролитних боїв в кінці 1665 року їм удалося вдертися в місто. Багато жителів було вбито. Польський державний діяч і історик С. Твардовський писав: «Ні на яку стать не зважав розлютований жовнір, ні на дівчину, ні на вагітну жінку, ні на невинних дітей на грудях матері». Ставище, так само як і навколишні села, було зруйновано і опустошено, його укріплення і церкви спалено. З цього часу Ставище стало незначним містечком.

Після підписання Андрусівського перемир’я 1667 року Ставище, як і більша частина Правобережжя, залишилося під гнітом шляхетської Польщі. Повернулися тяжкі часи свавілля польської шляхти, нестерпного соціального і національного гніту. За таких умов відродження зруйнованого міста проходило дуже повільно. Тут ще тривалий час лишалися руїни. Тільки в кінці XVII — на початку XVIII ст. Ставище поступово починає відбудовуватись, поповнюватись переселенцями з навколишніх сіл, які мали тимчасові пільги й відбували тут менші повинності; прибулим козакам зберігались їх привілеї.

Селяни Ставища взяли участь в народних повстаннях 1702—1704 рр., очолюваних С. Палієм, С. Самусем, 3. Іскрою, А. Абазином, а також у гайдамацькому русі. Так, у 1750 році в районі Ставища діяв загін гайдамацького ватажка Мартина Теслі, помічником і соратником якого був місцевий житель Степан Безрукавий.

В 1774 році польський сейм передав Ставище у володіння коронному гетьманові К. Браницькому; майже всі мешканці містечка були закріпачені. Після возз’єднання Правобережної України з Лівобережною у складі Росії (1793 р.) Ставище стало заштатним містечком Таращанського повіту Київської губернії.

Жителі Ставища не мирилися з кріпосництвом і вели тривалу боротьбу проти магнатів Браницьких. 1819 року в Таращанському повітовому суді слухалася справа про жителів Ставища, «що шукали звільнення з-під володіння графині Браницької». Як зазначалось у матеріалах суду, ставищенці «ходили натовпом, закликаючи не відбувати панщину і не виконувати будь-які повинності на тій підставі, що вони люди вільні». Справа тяглася кілька років і дійшла до сенату. Суд визнав ставищенців кріпаками Браницьких, а ініціаторів боротьби — селян А. Бойка, Н. Кравченка, Д. Коваленка, П. Поповича, І. Дем’яненка ухвалив «покарати кожного тілесно». Серед покараних батогами за невихід на роботу були й жінки — Марія Байда, Оксана Котловенко, Катерина Колесник та інші.

Браницькі встановили систему нестерпної експлуатації, часто вдавались до тілесних покарань кріпаків. У 1831 році ставищенці скаржились до Таращанського повітового суду на графських управителів, які жорстоко побили канчуками селян Палажку Крученкову, Пилипа Липника, Петра Байду та його дружину Явдоху. Щоб втихомирити селян, суд ухвалив оштрафувати економію на 5 крб., а від селян зажадав беззастережної покори. При цьому організаторів жорстокої розправи було виправдано, бо на думку цього «правосуддя» покарання було «умеренным». Зазнавали селяни експлуатації і з боку церкви. Успенська церква, що володіла в Ставищі хутором Поповим Яром, зобов’язувала селян не тільки виконувати сільськогосподарські роботи та сплачувати податки, а й брати участь у зведенні різних будов, ремонті церковних приміщень тощо.

Тяжкий гніт зумовлював невпинне зубожіння селян. За переписом 1856 року, в Ставищі налічувалось 297 господарств залежних селян, з них городників— 130, піших — 149 і тяглих — 19. Городники мали лише невеликі наділи присадибної землі, піші — по 5 десятин польової землі на господарство, а тяглі — по 11 десятин. За користування землею селяни щорічно повинні були сплачувати Браницьким за кожну десятину по 2 крб. 70 коп. або відробляти по 16 чоловічих днів панщини. Крім того, селяни відбували на користь поміщиків значну кількість згінних днів на т.зв. громадських роботах.

Малоземелля, жорстока експлуатація спричинялися до селянських виступів. Особливо посилилася антикріпосницька боротьба селян Ставища в роки Кримської війни, під час Київської козаччини 1855 року. Селяни перестали відробляти панщину і записувались у козаки, щоб стати вільними. У Ставище було введено дві роти солдат; активних учасників руху заарештували, багатьох селян покарали різками.

Грабіжницька реформа 1861 року не поліпшила матеріального становища трудящих Ставища, які задихалися від малоземелля. За одержані 1288 десятин землі вони протягом 49 років повинні були щорічно сплачувати велику суму — 2221 крб. викупних платежів. Селяни повністю втратили право на користування угіддями; їх позбавили права збирати в лісі ягоди, гриби, горіхи, жолуді, тримати тут пасіки або заготовляти дрова, так само, як і будувати водяні млини, ловити рибу в річці й озерах. Селянам заборонялося користуватися дорогами, які проходили через поміщицькі поля, але ставили в обов’язок ремонтувати їх. Кращі землі Ставища залишилися в руках поміщиків. На 1900 рік з 5544 десятин земель, закріплених за містечком, 3271 належала поміщикам, 45 — церкві, 59 — іншим станам. А селяни, які становили більшу частину населення містечка, мали всього 2169 десятин землі.

З кінця XIX ст. в Ставищі починає розвиватися дрібна промисловість, переважно невеликі підприємства переробки сільськогосподарської продукції, значна частина яких належала Браницьким. На початку XX ст. тут діяв горілчаний завод, заснований ще в 1851 році, де було зайнято 24 робітники, вальцьовий млин, де працювало 8 чоловік, та цегельний завод з 20 робітниками, а також 10 вітряків, 4 просорушки і 14 кузень. Деякі безземельні селяни займались гончарним промислом. Багато безземельних і малоземельних селян працювало у графських маєтках або змушені були шукати засобів до існування в поміщицьких економіях та на промислах Катеринославської, Таврійської і Херсонської губерній. У Ставищенській «волості лише протягом 1894 року брали паспорти для відходів на заробітки 1303 чол., в т. ч. 485 із Ставища.

Однією з поширених форм боротьби селян проти гніту були масові порубки поміщицьких лісів. Так, у 1884 році вони вирубали ділянку панського лісу, а коли Браницький прибув на місце порубки, селяни побили його кийками.

На початку XX ст. виступи трудящих Ставища проти поміщицького гніту набули великої гостроти. У травні 1903 року селяни протестували дроти захоплення графом Браницьким громадського ставу та городів поблизу річки Гнилого Тікича. Вони вигнали графських управителів, а потім і представників поліції. Для придушення виступу в Ставище прибули 2 ескадрони карателів. У грудні цього ж року селяни виступили проти межування землі. Для придушення цього виступу знову прибули каральні загони. У вересні 1904 року селяни Ф. Почтар, С. Святина, А. Байда, С. Микитенко, П. Єременко та ін., які працювали за наймом, скаржилися київському губернатору: «Наймаючись на роботу в економіях графа, ми працюємо за дуже низьку плату; наприклад, за 12 нажатих снопів робітник одержує тільки один, при роботі косаркою чи жаткою — 16-й сніп, за складання хліба в скирти — 40 коп. на день, а за інші роботи й вивозку гною — 25 коп. на день». Скарга була передана в економію, але управитель відмовився зважити на неї.

Під час революції 1905—1907 рр. боротьба селян за землю посилилася. Трудящі Ставища неодноразово збирались на мітинги, вимагали негайного розподілу поміщицької землі. За виступ проти місцевих властей поліція кинула кількох чоловік до в’язниці.

В роки столипінської реакції зубожіння селянства посилюється, поглиблюється класове розшарування. Так, на 1912 рік із 397 селянських господарств Ставища 111 мали земельні наділи до 2 десятин. А тим часом 20 господарствам належало по 8—10 десятин землі. Біднота втрачала землю і перетворювалась на сільських пролетарів. У заможних господарствах постійно працювали по кілька наймитів, які зазнавали жорстокої експлуатації.

Сам вигляд містечка, де в 1900 році налічувалося 8580 жителів, свідчив про глибокі соціальні контрасти. Велика площа базару з рядами рундуків і заїздів, що належали 120 власникам, складала своєрідний центр містечка. Розкішний парк з будинками графині Браницької був наглухо відгороджений високим парканом. Пейзаж містечка доповнювали кам’яна церква, костьол, синагога та будинок волосного управління. А далі тягнулися убогі, чорні й похилені хатини селян і робітників.

У містечку діяла всього одна невелика лікарня з трьома лікарями. Освіта розвивалась дуже повільно. З 1864 року у Ставищі існувала церковнопарафіяльна школа, на утримання якої щорічно відпускалося всього 225 крб., з 1886 року—двокласне сільське училище, а на початку XX ст.— чотирикласне міське училище.

В роки світової імперіалістичної війни були мобілізовані сотні ставищенців, зростали податки і побори на війну. Нестача робочих рук і тягла позначилась на погіршенні обробітку землі, зниженні врожайності. В 1914—1916 рр. урожай зернових у Ставищі не перевищував 10 цнт з га. Проте війна не вплинула на зменшення прибутків Браницьких. Вони наживались на вигідних замовленнях військових відомств на хліб, цукор, горілку. Чималий прибуток приносив і ставищенський кінний завод, який постачав фронту сотні верхових і тяглих коней.

Звістка про повалення самодержавства викликала загальне піднесення серед трудящих Ставища. Але з часом вони переконалися у марності своїх сподівань. Коли 22 серпня 1917 року уповноважені Тимчасового уряду спробували зібрати волосні збори, то від сіл волості з’явилося лише 6 представників. Трудящі відмовилися підтримувати буржуазну владу, яка служила панам і куркулям.

17 жовтня 1917 року в Ставищі почалися аграрні виступи, ініціаторами яких були солдати, що повернулися з фронту. Як доносили місцеві власті Генеральному секретаріату Центральної ради — «становище дуже неспокійне, місцевої міліції недостатньо, просимо вжити заходів». У жовтні 1917 року начальник постачання Південно-Західного фронту повідомляв штаб Київського військового округу, що селяни Ставища, довідавшись про рішення Таращанського земельного комітету, за яким всі поміщики повинні зорати свої землі до 15 жовтня, а в разі невиконання цього рішення незорані землі будуть передані селянам, стали саботувати осінню оранку, не пускати орачів з плугами в поле. Селяни також захопили ділянку поля, засіяну конюшиною. У жовтні 1917 року в Ставищі для придушення селянських заворушень було розміщено військовий загін чисельністю 50 чоловік. Та, незважаючи на ці заходи, революційна боротьба наростала.

Коли стало відомо про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції, у містечку відбулася демонстрація. Трудящі пройшли вулицями з червоними прапорами і лозунгами «Вся влада Радам!», «Геть поміщиків і експлуататорів!». У січні 1918 року у Ставищі була встановлена Радянська влада.

Утвердження Радянської влади в Ставищі було затримане австро-німецькою окупацією 1918 року. Ставище стало одним з опорних пунктів повстання проти окупантів та їх націоналістичних прислужників. На початку червня у районі Ставища зосередилася група повстанців, чисельність якої протягом кількох днів зросла до 1500 чоловік. 24 червня гетьманці були вигнані з Ставища, в містечку сформувався великий повстанський загін, який взяв активну участь у визволенні Таращі. Після наступу з Білої Церкви переважаючих сил окупантів та їх прислужників повстанський загін на чолі з більшовиками Балясом і Григоренком знову повернувся в Ставище і обороняв його до кінця липня. Після запеклих боїв, особливо 29— 30 липня, головні сили повстанців залишили Ставище і відійшли на лівий берег Дніпра. Багато ставищенців влилося тоді в лави прославленого Таращанського полку, а ті, що залишилися на місці, продовжували партизанську боротьбу під керівництвом комуніста П. І. Кравченка.

Після вигнання з Київщини німецьких інтервентів і буржуазно-націоналістичної Директорії у Ставищі був створений волревком, до складу якого ввійшли М. М. Септим (голова), Ю. Долинський, Г. Білоусов. Ревком націоналізував винокурний завод Браницьких, взяв на облік майно економії, розпочав підготовку до весняних польових робіт. Але весною Ставище знову стало ареною запеклих боїв. Протягом квітня— червня 1919 року воно кілька разів потрапляло до рук петлюрівських отаманів.

У липні цього ж року Ставище зазнало нападу банд Тютюнника, а в серпні — банди Зеленого.

У серпні 1919 року в районі Ставища героїчно билися з петлюрівцями частини 58-ї дивізії під командуванням І. Ф. Федька, які відходили на північ. Багато ставищенців влились у ряди Червоної Армії. Трудящі Ставища в грудні 1919 року палко вітали визволителів; як відзначала газета «Вісті», «ставлення села до Радянської влади саме найкраще. Селяни готові поділитися останнім з червоноармійцями».

Відновив діяльність волревком, який приступив до організації сільських комнезамів і міліції. На початку 1920 року в містечку було засновано комуністичний осередок з 6 чоловік. Він розгорнув серед селян діяльну роботу, користуючись у них великим авторитетом.

Налагодженню мирного життя перешкоджали недобитки петлюрівських банд, які налітали на Ставище і в 1920 році. Бандити грабували винокурний завод, відбирали в селян хліб і худобу, вбивали активних борців за Радянську владу, тероризували населення.

Дуже потерпіло Ставище від навали білополяків, які на короткий час захопили містечко на початку травня 1920 року. Окупанти розгромили і спалили багато будинків, пограбували магазини і млини.

Після вигнання в червні 1920 року білополяків в Ставищі остаточно встановлюється Радянська влада. Знову розгорнув діяльність волосний ревком. Велику роботу провадив земвідділ, який особливу увагу приділяв допомозі бідняцьким господарствам, зокрема, розподіляв насіннєвий фонд, надавав худобу та реманент, конфісковані у багатіїв.

Велику роль у налагодженні роботи волревкому та інших органів Радянської влади відіграли комуністи Ставища, які входили у волосну парторганізацію, а з 1923 року, коли Ставище стало районним центром Білоцерківської округи,— в районну партійну організацію. 20 липня 1920 року в Ставищі відбувся з’їзд членів волревкому і комнезамів волості. На 1 вересня 1921 року комнезами діяли у 8 з 10 сіл Ставищенської волості. З перших днів мирного життя значні зміни відбувалися в сільському господарстві. Ще в 1920 році на базі колишньої економії Браницьких в Ставищі було створено радгосп.

З буремного 1920 року бере свій початок комсомольська організація Ставища, хоч організаційно вона була оформлена в 1921 році. Комсомольці активно допомагали партійній організації і органам Радянської влади в боротьбі з бандитизмом і саботажем класових ворогів. Разом з членським квитком перші комсомольці одержували гвинтівку й сотню патронів. У 1923 році було обрано райком комсомолу.

Радянська влада приділяла належну увагу організації охорони здоров’я трудящих. В кінці 1920 року було проведено ремонт Ставищенської лікарні, здійснено ряд заходів щодо боротьби з тифом та іншими епідемічними захворюваннями, взято на облік всіх медичних працівників, налагоджено регулярну роботу медпункту.

1—3 серпня 1920 року в Ставищі проходив з’їзд учителів Таращанського повіту, який одностайно висловився за підтримку Радянської влади і всіх її культосвітніх заходів. Делегат від Ставища повідомив, що, незважаючи на важкі матеріальні умови, розпочали роботу початкові школи. Вживалися заходи до поліпшення умов життя вчителів. Так, всі житлові приміщення колишньої економії Браницьких у Ставищі були передані під квартири учителям.

У 1923 році з метою прискорення підготовки учителів і агрономів у Ставищі було організовано педагогічну та агрономічну школи. На той час у райцентрі працювали дві початкові школи та бібліотека. В 1925 році одна з початкових шкіл була перетворена на трудову семирічну. На 1926 рік у містечку проживало 4994 чол. населення, налічувалося 873 господарства, причому значна частина з них — 478 — були бідняцькими.

Все більше трудящих переконувалося у перевагах колективного господарювання. У 1927 році було створено ТСОЗ «Веселка», до якого спочатку ввійшло 14 господарств. На спільні кошти з допомогою держави вони придбали сівалку, жатку, молотарку, трактор «Фордзон». В 1928 році утворилось ще два ТСОЗи, а наступного року на базі ТСОЗів виникла сільськогосподарська артіль «Комунар». У травні 1931 року в Ставищі створено колгосп ім. Будьонного, селяни навколишніх хуторів об’єдналися в сільськогосподарську артіль ім. Ворошилова. Радянська держава надала колгоспам Ставищенського району допомогу в сумі 25 тис. карбованців.

Для обслуговування артілей у 1931 році було організовано Ставищенську МТС. У 1932 році вона обслуговувала технікою вже 33 колгоспи, які об’єднували 1244 селянські господарства з площею посіву 22,7 тис. га. МТС мала 65 тракторів, 13 вантажних автомашин.

Одним з перших трактористів Ставищенської МТС був О. С. Смолич. Це йому в 1936 році вручили новенький «У-2», який нині встановлено на п’єдесталі у вигляді серпа та молота біля в’їзду в селище, як пам’ятник звитяжної праці хліборобів.

Неухильно зростали лави ентузіастів колгоспного будівництва. Далеко за межами району було відомо ім’я знатної п’ятисотенниці М. Д. Шульги, яка збирала високі врожаї цукрових буряків.

З кожним роком зростала промисловість селища. Так, ще в 1927—1929 рр. стали до ладу хлібозавод і маслозавод, кравецька і шевська артілі, потужний засолювальний пункт. Згодом при райспоживспілці відкрилося кілька нових цехів по випуску промислових товарів і продуктів харчування. 1939 року в Ставищі був заснований автопарк, який обслуговував жителів селища і району. У 1935 році було відкрито середню школу, десятки випускників якої продовжували навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах країни. Справжнім центром культурного життя ставищенців став районний будинок культури із залом для глядачів на 400 місць.

Напередодні фашистської навали Ставище було добре впорядкованим селищем, з парками, новими приміщеннями районних установ, закладів культури і торгівлі.

17 липня 1941 року селище окупували фашистські загарбники. Запанував режим жорстокого терору, грабунків. Трудящі розгорнули боротьбу проти гітлерівців. У серпні 1942 року на території району став діяти партизанський загін ім. Чкалова, що налічував 39 бійців. Його очолив Б. Д. Куземний, який загинув смертю героя 7 серпня 1943 року. Командиром загону став І. Д. Карташов. Загін провів 37 бойових операцій, знищивши значну кількість живої сили противника, бойової техніки окупантів, в т. ч. 9 автомашин і тракторів. Серед активних партизанів загону були жителі Ставища В. К. Римар, П. А. Шило, П. І. Зленко, Ф. П. Орел та інші. Партизани приймали радіоповідомлення з Москви і поширювали їх серед жителів, друкували листівки, в яких закликали населення до боротьби проти окупантів. Всього було розповсюджено 28 листівок загальним тиражем 32 тис. примірників. Народні месники перешкоджали окупантам вивозити награбоване майно, відправляти молодь на каторжні роботи до Німеччини, чинити розправу над мирним населенням.

Гітлерівці жорстоко розправлялись з партизанами. У фашистських катівнях загинув, зокрема, комсомолець О. О. Шевчук, схоплений під час розповсюдження листівок серед населення.

Ставищенці активно допомагали партизанам боротися з окупантами. Учасник громадянської війни П. Г. Бітнер в перші дні Великої Вітчизняної війни просився добровольцем до Червоної Армії, але за віком йому було відмовлено. Під час окупації він надавав допомогу пораненим командирам і червоноармійцям, закликав до боротьби з ворогами. П. Г. Бітнер був по-звірячому закатований гестапівцями. У Ставищі фашисти під час окупації вбили 99 чоловік, вивезли до Німеччини 345 юнаків та дівчат, пограбували й зруйнували колгоспи, МТС, школу, лікарню тощо.

Ставище було визволено 4 січня 1944 року військами 38-ї армії 1-го Українського фронту. Під час бою група сержанта І. С. Гаврилова знищила всі вогневі точки противника, чим забезпечила швидке просування військ і визволення селища. Сини братнього російського народу Герої Радянського Союзу І. С. Гаврилов та П. Н. Стариков в числі інших воїнів, полеглих у боях за Ставище та навколишні села, поховані в центральному парку селища. На їх могилі встановлено величний монумент слави.

Ставищенці хоробро воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни. Земляки свято шанують пам’ять про свого односельця, командира танкового взводу лейтенанта О. С. Паланського, якому 15 січня 1944 року за героїзм у боях під час форсування Дніпра присвоєно звання Героя Радянського Союзу. О. С. Паланський загинув у березні 1945 року на підступах до Берліна. Всього на фронтах війни полягло 296 жителів селища. Понад 320 ставищенців нагороджено бойовими орденами й медалями.

З перших же днів визволення в селищі розгорнули діяльність партійні та комсомольські організації. У червні 1944 року в районі працювало 79 комуністів і понад 500 комсомольців. Під керівництвом комуністів ставищенці з величезним ентузіазмом взялися за відбудову народного господарства, за надання допомоги Червоній Армії в її священній боротьбі проти фашизму. Уже в 1944 році почали випускати продукцію маслозавод, промартіль «Нове життя», ряд цехів харчокомбінату. Велика робота була здійснена щодо відбудови і налагодження роботи МТС. За перший рік після визволення ставищенці зібрали і здали в фонд Червоної Армії 4703 тонни хліба, 2410 тонн картоплі, 392 тонни сіна та інші продукти і фураж. Крім того, було здано багато м’яса, жирів, яєць та меду для потреб підшефного військового госпіталю в Києві. Ставищенці надіслали бійцям діючої армії 2158 індивідуальних посилок. У квітні 1945 року Державний Комітет Оборони прислав подяку допризовникам селища, які внесли кошти на будівництво літака «Допризовник-ставищенець».

Партійна організація району приділяла постійну увагу розвитку сільськогосподарського виробництва. Вона дбала про добір і підготовку кваліфікованих кадрів. Вживались заходи для забезпечення колгоспів посівматеріалом, сільськогосподарськими машинами, спеціалістами. Тільки при Ставищенській МТС в 1944 році було підготовлено 97 трактористів.

Перший післявоєнний врожай було зібрано своєчасно і без втрат, хоч більшість робіт доводилося виконувати вручну. На косовиці хлібів особливо відзначились інвалід війни П. Крук, жінки Г. Довгошия, О. Добровольська, Г. Кирилюк, які перевиконували норми в кілька разів. Долаючи величезні труднощі, трудівники Ставища протягом порівняно короткого часу підняли з руїн всі три колгоспи селища — ім. Ворошилова, ім. Будьонного та «Комунар». В 1956 році вони об’єдналися в укрупнену сільськогосподарську артіль ім. XX з’їзду КПРС, що сприяло успішному розвитку господарства. Зміцнивши керівництво колгоспу, його партійну організацію та надавши господарству іншу допомогу, районна партійна організація добилася корінного поліпшення організації праці, підвищення її продуктивності, підвищення оплати праці членів артілі. З часом колгосп вийшов у число передових господарств району. Неухильно підвищувалася врожайність зернових і коренеплодів, продуктивність громадського тваринництва.

Нині артіль — це високопродуктивне механізоване господарство. На 2105 га орної землі тут працює 23 трактори, 15 комбайнів, 15 автомашин тощо. В сільськогосподарському виробництві широко застосовується електроенергія, механізовано всі трудомісткі процеси на тваринницьких фермах, колгоспних токах. Основними культурами, що вирощуються в артілі, є зернові, а також цукрові буряки. Протягом 1966—1968 рр. тут було зібрано з гектара в середньому по 23,3 цнт зернових та по 312 цнт буряків.

Значних успіхів досягли трудівники артілі в розвиткові тваринництва. Виробництво м’яса на 100 га угідь у 1969 році становило 116,8 цнт. За найвищі в районі показники у виробництві м’яса колгосп ім. XX з’їзду КПРС на честь 50-річчя Великого Жовтня нагороджено пам’ятним Червоним прапором Ставищенського РК КП України і райвиконкому. Урядовими нагородами відзначена самовіддана праця близько 40 трудівників Ставища.

Неухильно підвищується рентабельність усіх галузей господарства. Грошові прибутки колгоспу у 1969 році зросли порівняно з 1964 роком удвічі і становили близько 830 тис. крб. Збільшення прибутків дало можливість забезпечити високу оплату праці членів артілі. В кожну колгоспну сім’ю прийшов справжній достаток.

«Міжколгоспбуд» Ставища, що відкрився у 1956 році, має цегельний завод, цех залізобетонних виробів, столярний цех. При заготівельній конторі Ставищенської райспоживспілки працює консервний цех, який виробляє різноманітні овочеві консерви. У селищі також діють райхарчокомбінат, побутовий комбінат та інші підприємства.

Хлібозавод, автопідприємство, маслозавод, міжколгоспне будівельне управління, районне об’єднання «Сільгосптехніки» перевиконали планові завдання восьмої п’ятирічки. За досягнуті успіхи перший секретар РК КП України С. П. Ковалевський та заступник керуючого «Сільгосптехніки» Д. Я. Паламарчук нагороджені орденом Жовтневої Революції.

У Ставищі успішно здійснюється житлово-комунальне будівництво, завдяки чому невпізнанним стало селище, особливо його центр, де виросли красиві будівлі широкоекранного кінотеатру «Зірка», готелю «Колос», ресторану «Тікич», універмагу, гастроному, школи, адміністративних і житлових будинків тощо. Тут працює 10 крамниць, ресторан, 2 їдальні та ряд інших підприємств громадського харчування.

Автопідприємство налічує понад 120 автомашин. Ставищенська автобусна станція має кілька десятків автобусів, які здійснюють регулярний зв’язок з Києвом та навколишніми населеними пунктами. В 1963 році в селищі збудовано автовокзал.

Ставищенська районна лікарня — одна з кращих в області. Вона розташована у великому фруктовому саду. Лікарня розрахована на 200 ліжок, має різноманітні кабінети й лабораторії. Тут працює 42 лікарі та 164 чоловіка середнього медперсоналу. В їх числі заслужений лікар республіки, учасник Великої Вітчизняної війни Е. А. Троп’янов, удостоєний ордена Леніна та інших урядових нагород. У селищі є також поліклініка, протитуберкульозний диспансер, дитяча консультація, молочна кухня для малят, санітарно-бактеріологічна лабораторія та медичні пункти на промислових підприємствах і в школах.

У наймальовничішому кутку Ставища — в старовинному парку, розташовано обласний дитячий санаторій «Дружба». М’який клімат, цілюще повітря, радонові джерела — все це забезпечує успішне лікування дітей, хворих на ревматизм.

Ставище — значний освітній та культурний центр району. Тут працюють початкова, восьмирічна, середня, вечірня і заочна школи. При середній школі є інтернат для учнів з навколишніх сіл району. За 50 років Радянської влади тільки в Ставищі 662 випускники шкіл селища здобули вищу і 1480 — середню спеціальну освіту. Всього в селищі набуває знань 1220 учнів, працює 72 учителі.

Для дітей трудівників Ставища відкрито музичну школу, будинок піонерів, дитячий комбінат. При будинку культури із залом для глядачів на 600 місць діють хорова капела, гурток декламаторів, естрадний оркестр. У Ставищі є широкоекранний кінотеатр, дві районні бібліотеки — для дітей і дорослих.

У центрі селища розташовано великий стадіон, де часто відбуваються футбольні матчі й спортивні змагання з молоддю сусідніх районів. У 1967 році футбольна команда селища здобула перше місце в області і завоювала приз обласної ради добровільного спортивного товариства «Колгоспник».

Ставищенська селищна Рада, яку багато років очолює комуніст В. Ф. Поліщук, велику увагу, поряд з виробничими питаннями, приділяє благоустрою селища. Її комісії організували трудящих на масовий похід за впорядкування і озеленення селища. В серпні 1969 року виконком Київської обласної Ради визнав Ставище переможцем обласного конкурсу-огляду на кращий благоустрій і зовнішнє оформлення міст, селищ і сіл. Багато куточків селища перетворено на квітучий сад.

Улюбленим місцем відпочинку ставищенців став центральний парк. Тут розміщено спортивні майданчики і культурно-побутові павільйони, прокладені нові алеї, квітники. На центральній алеї парку встановлено постамент з погруддям В. І. Леніна, який завжди любовно прикрашений живими квітами.

Трудящі Ставища разом з усім радянським народом самовіддано трудяться, вносячи свій вклад у боротьбу за побудову комунізму в нашій країні.
В. К. БАЛИЦЬКИЙ, В. П. КОЗИНЕЦЬ, Г. В. СІЧКАР
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3560 разів
Подякували: 2154 рази

Re: Ставище, смт, Ставищенський р-н, Київська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Центральний державний історичний архів України в м.Київ (ЦДІАК)
Православні
метрична книга 127 1012 996(1793-1810); 972(1796); 1068(1797); 1126(1798); 1155(1799); 1177(1800); 1194(1801); 1195(1801)-копія; 1209(1802); 1222(1803); 1245(1804); 1259(1805); 1275(1806); 1244(1807); 1300(1808); 1315(1809); 1330(1810); 1345(1811); 1358(1812); 1372(1813); 1385(1814); 1399(1815); 1412(1816); 1447(1818); 1463(1819); 1477(1820); 1505(1822); 1519а(1823); 1534(1824); 1551(1825); 1571(1826); 1587(1827); 1608(1828); 1627(1829); 1645(1830); 1667(1831); 1724(1833); 1750(1834); 1785(1835); 1821(1836); 1849(1837); 1887(1838); 1933(1839); 1995(1840); 2045(1842); 2106(1842); 2169(1843); 2234(1844); 2298(1845); 2361а(1846); 2504(1848); 2567а(1849); 2632(1850); 2635(1850); 2851(1852); 2927(1854); 2992(1855); 3064(1856); 3195(1858); 3252(1859); 3315(1860); 3377(1861); 3508(1863); 3568(1864); 3629(1865); 3698(1866); 3774а(1867); 3866(1868); 3977(1869); 4073(1870); 4177(1871); 4393(1872); 4507(1873)
метрична книга 127 1014 173(1832); 248(1857); 283(1872)
метрична книга 127 1078 653(1867-1877-с.; 1874-1877-н.); 654(1878-1893); 656-с.(1878-1903); 659(1878, 1881, 1882); 655-ш.(1879-1904); 3026(1905-1912)
метрична книга 127 1079 440(1913-1915); 491(1916); 510(1917); 529(1918-1919); 535(1919-н.,ш.*,с.,1920-н.*,ш.*,с.); 1184(1920-н.,с.*,1921-н.,ш.*); 1204(1921*)

cповідний розпис 127 1015 143(1801); 169а(1804); 226(1814); 237(1815); 238(1815)-2-й зош.; 249(1816); 251(1816)-2-й зош.; 277(1818); 302(1820); 316(1821); 324(1822); 339(1823); 361(1825); 372(1826); 387(1827); 426(1830); 426а(1830); 439(1831); 456(1832); 475(1833); 476(1833); 541(1837); 542(1837); 560(1838); 596(1840); 617(1841); 636(1842); 657(1843); 677(1844); 694(1845); 720(1846); 740(1847); 758(1848); 779(1849); 815(1851); 835(1852); 853(1853); 868(1854); 885(1855); 903(1856); 623(1857); 940(1858); 960(1859); 1019(1862); 1039(1863); 1087(1865)
cповідний розпис 127 1016 186(1817); 267(1828); 310(1835); 397(1850); 438(1860); 445(1861); 460(1864)
сповідний розпіс 127 1017 80(1807)
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
KalynaVera
Повідомлень: 11
З нами з: 25 травня 2020, 14:14
Дякував (ла): 10 разів
Подякували: 6 разів

Re: Ставище, смт, Ставищенський р-н, Київська обл, Україна

Повідомлення KalynaVera »

Вінницький архів:
1. Київська губернія
2. Таращанський деканат
3. Римсько-католицька церква Св. Трійці с. Ставище Таращанського повіту Київської губернії
4. м-ка Виноград, Жашків, сс.Багва, Башеки, Бесідка, Василиха, Вільшанка, Вороне, Вотилівка, Гостра Могила, Журавлиха, Костянтинівка, Красилівка, Литвинівка, Марійки, Нагірна, Павлівка, Попружна, Петрівка, Попівка, Плоске, Побійне, Полковниче, Розумниця, Сабадаш, Скибин, Сніжки, Сорокотяга, Ставище, Станіславчик, Сухий Яр, Тетерівка, Тинівка, Червоний Кут, Янишівка, Ясенівка та ін.
5. Народження: 1805, 1806: ф.737, оп.1, спр.5; 1820, 1821: ф.737, оп.1, спр.12; 1822, 1823: ф.737, оп.1, спр.13; 1833 ф.737, оп.1, спр.23; 1834: ф.737, оп.1, спр.27; 1837: ф.737, оп.1, спр.47; 1842: ф.737, оп.1, спр.104; 1846: ф.737, оп.1, спр.134;
6. Шлюб: 1805, 1806: ф.737, оп.1, спр.5; 1820, 1821: ф.737, оп.1, спр.12; 1822, 1823: ф.737, оп.1, спр.13; 1833 ф.737, оп.1, спр.23; 1834: ф.737, оп.1, спр.27; 1840: ф.737, оп.1, спр.90; 1842: ф.737, оп.1, спр.107; 1846: ф.737, оп.1, спр.136;
7. –
8. Смерть: 1805, 1806: ф.737, оп.1, спр.5; 1820, 1821: ф.737, оп.1, спр.12; 1822, 1823: ф.737, оп.1, спр.13; 1833 ф.737, оп.1, спр.23; 1834: ф.737, оп.1, спр.27; 1837: ф.737, оп.1, спр.46; 1839: ф.737, оп.1, спр.78; 1842: ф.737, оп.1, спр.105; 1843: ф.737, оп.1, спр.119; 1847: ф.737, оп.1, спр.140;
Бабенко, Бурлака, Довгань (Довгаль), Гейко, Гурзинські (Гродзинські), Заболотні, Завертайло, Загоруйко, Кучма, Лавренюк, Лиман, Мартич, Мусієнко (Мосієнко), Погорілі, Притула (Притуленко), Рибченко, Родак, Слободян (Слободянова), Табакера, Третяк, Шевченко, Шестопал (Шостопал)
Таращанського уїзду
Білоцерківський (Ставищенський) район Київської області
Романюк (с. Босівка, Лисянський район Черкаської області)
Сорока (с. Велика Вовнянка, Білоцерківський район Київської області)
KalynaVera
Повідомлень: 11
З нами з: 25 травня 2020, 14:14
Дякував (ла): 10 разів
Подякували: 6 разів

Re: Ставище, смт, Ставищенський р-н, Київська обл, Україна

Повідомлення KalynaVera »

Житомирський архів
Ставище, c. Таращанського повіту, костьол Св. Трійці
П: м-ка Виноград, Жашків, сc. Багва, Башеки, Бесідка, Василиха,
Вільшанка, Вороне, Вотилівка, Гостра Могила, Журавлиха, Кос-
тянтинівка, Красилівка, Червоний Кут, Литвинівка, Марійки, На-
гірна, Павлівка, Попружна, Петрівка, Попівка, Плоске, Побійна,
Полковниче, Розумниця, Сабадаш, Скибин, Сніжки, Сорокотяга,
Станіславчик, Сухий Яр, Тетерівка, Тинівка, Янишівка, Ясенівка
Народження: 1822-1829 (178/51/267); 1826-1827 (51/271); 1828-
1829 (51/320); 1829-1830 (51/339); 1839 (53/172); 1847 (51/
547)
Шлюб: 1826-1827, 1828-1829, 1829-1830 (теж саме); 1839 /виписки
(53/172); 1839 (51/419)
Смерть: 1810-1826 (51/222); 1826-1827, 1828-1829, 1829-1830 (теж
саме); 1839 (53/172)
Бабенко, Бурлака, Довгань (Довгаль), Гейко, Гурзинські (Гродзинські), Заболотні, Завертайло, Загоруйко, Кучма, Лавренюк, Лиман, Мартич, Мусієнко (Мосієнко), Погорілі, Притула (Притуленко), Рибченко, Родак, Слободян (Слободянова), Табакера, Третяк, Шевченко, Шестопал (Шостопал)
Таращанського уїзду
Білоцерківський (Ставищенський) район Київської області
Романюк (с. Босівка, Лисянський район Черкаської області)
Сорока (с. Велика Вовнянка, Білоцерківський район Київської області)
Аватар користувача
Kostyntunivna
Повідомлень: 115
З нами з: 24 березня 2018, 09:52
Стать: Жінка
Звідки: Україна, Донецька область
Дякував (ла): 55 разів
Подякували: 32 рази

Re: Ставище, смт, Ставищенський р-н, Київська обл, Україна

Повідомлення Kostyntunivna »

Добрий день. Цікавить Янишівка. Якщо я знайшла своїх Чайковських в ЦДІАК - православні, шляхтичі, 1801рік і далі.
Чи можливі записи в Римсько-католицькій церкві Св. Трійці с. Ставище Таращанського повіту Київської губернії чи Житомирський архів
Ставище, c. Таращанського повіту, костьол Св. Трійці. Дякую.
Шакула - (с.Вихолки Чернігівська губ.)
Пащенко - (сл.Одринка Харківська губ.)
Чайковські - (с.Янишівка Київська губ.)
Кравченко - (с.Ст. Михайлівка Катеринославсбка губ.)
Аватар користувача
Ярина
Повідомлень: 211
З нами з: 09 листопада 2016, 15:40
Дякував (ла): 21 раз
Подякували: 93 рази

Re: Ставище, смт, Ставищенський р-н, Київська обл, Україна

Повідомлення Ярина »

phpBB [video]
Відповісти

Повернутись до “Літера С”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 13 гостей