Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

Хотінь, смт, Сумський район, Сумська область

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Аватар користувача
 
Повідомлень: 760
З нами з: 18 липня 2016, 22:24
Подякував (-ла): 192 раз.
Подякували: 101 раз.

Хотінь, смт, Сумський район, Сумська область

Повідомлення surnameindex » 02 жовтня 2016, 00:10

Хотінь, Сумський район, Сумська область
Хотень, Сумский район, Сумская область

Хотень, Хотенская волость, Сумской уезд

Петропавловская церковь
1770 - священник Андрей Александрович Гамбериков

Успенская церковь
1879 - священник Павел Чугаев

Некоторые фамилии жителей с. Хотень (1770):
Балан
Белашев
Белокур
Белоус
Бойко
Бровенко
Бучной
Велнецкий
Вербицкой
Вецоха
Гавриленко
Гапочка
Головко
Гретченко
Гузей
Гуль
Деденко
Довгопол
Коваль
Коверщик
Козак
Корх
Котенко
Кудренко
Лебивенко
Лебиденко
Личмак
Могила
Николаенко
Пловак
Примак
Применко
Протас
Пшоненко
Рекрут
Сучок
Ткач, Ткаченко
Толок
Торгач
Тягло
Федорченко
Хомутенко
Черняк
Шевченко
Шепеленко
Удачи в поисках!
Surname Index
http://surnameindex.info/news/

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 2379
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1523 раз.
Подякували: 564 раз.
Стать: Жінка

Re: Хотінь, Сумський район, Сумська область

Повідомлення АннА » 05 січня 2017, 14:56

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки
Хотінь — селище міського типу, центр селищної Ради, розташоване за 20 км від Сум, з яким сполучене автошляхом. Населення —3200 чоловік. Селищній Раді підпорядковане село Писарівка.

Хотінь відома з другої половини XVII ст. В царській грамоті, даній у квітні 1703 року полковникові А. Г. Кондратьеву, вказано, що село Хотінь заселене його батьком, полковником Сумського слобідського полку Г. Кондратьєвим у 1689 році і передане синові у спадщину. Тоді тут існувала церква, двір полковників, млині жило «черкас вольних людей» 50 чоловік.

У першій половині XVIII ст. населення Хотіні було вже в основному закріпачене. За переписом 1732 року в селі налічувалося 115 дворів (791 житель), з них 112 дворів підданих (768 кріпаків). Власник села жорстоко визискував селян. У 1753 році на знак протесту проти гніту вони вирубали поміщицький ліс.

Наприкінці XVIII ст. по всій Росії прокотилася хвиля селянських заворушень. Наляканий ними цар Павло І у квітні 1797 року видав указ «Про непримушення селян працювати в неділю». 1 червня 1797 року в Хотіні після церковної відправи писар зачитав селянам цей указ і додав від себе, що піддані повинні працювати на пана всією сім’єю, не виключаючи десятирічних, 3 дні. Тоді обурені селяни демонстративно залишили церкву, а кріпаки П. Саченко, Є. Мічманенко, Є. Гайовенко, М. Колодченко, К. Ларченко й І. Товстуненко заявили, що вони зовсім відмовляться підкорятися поміщиці. Ініціатори виступу були заарештовані. П. Саченка покарали канчуками і вислали до Сибіру, інших нещадно висікли.

З 1835 року, коли було створено Харківську губернію, Хотінь ввійшла як центр волості до складу Сумського повіту. В той час селом володіли поміщики Бутурліни. В 40—50-х роках у їх маєтку були вже цегельний і цукровий заводи, на яких працювали кріпаки. Селяни відбували панщину, що в гарячу пору жнив доходила до 4—5 днів на тиждень, і платили поміщикові натуральну ренту.

За рахунок жорстокої експлуатації кріпаків власник маєтку наприкінці XVIII— на початку XIX ст. побудував розкішний архітектурний ансамбль. Споруджений він був за проектом російського зодчого Джакомо Кваренгі, представника російського класицизму. Головний палац мав 87 парадних покоїв. Крім нього, були бокові двоповерхові флігелі та численні служби. Архітектор Г. І. Лукомський. відвідавши в 1914 році Хотінь, писав, що цей ансамбль має право зайняти перше місце серед найкращих садиб південної Росії. У 1869 і 1871 роках на запрошення С. Г. Строганова (тодішнього власника маєтку) Хотінь відвідав російський живо-писець-пейзажист Ф. О. Васильєв. На основі етюдів, зроблених тут, він написав картину «Мокра лука». 1871 року в Хотіні побував художник І. М. Крамськой. Тут він працював над картиною «Майська ніч», створив етюдний портрет «Голова селянина», малюнок «Село Хотінь» та інші.

Під час проведення реформи 1861 року власнику Хотіні полковнику П. Бутурліну належало 878 ревізьких душ. Згідно з уставною грамотою землю мали одержати 835 душ, у користуванні яких до 1861 року була 2921 десятина землі. За Положенням 19 лютого селяни одержали тільки 2505 десятин, або 3 десятини на ревізьку душу. Таким чином поміщик відрізав у селян 416 десятин, причому кращої землі.

Наприкінці 60-х років маєток «Хотінь» площею 15 тис. десятин, поділених на 9 економій, перейшов до графів Строганових. Маєток являв собою велике капіталізоване господарство з десятипіллям, штучним лісорозведенням на площі 300 десятин та плодорозсадником, кінським заводом, двома винокурними (заснованими в 1863 і 1882 рр.), трьома цегельними та вапняним заводами, олійницею, великим водяним млином і сукновальнею. В маєтку працювали ковальська, слюсарна, ливарна та лимарна майстерні. А навкруги цього багатющого маєтку тулилися злиденні наділи колишніх кріпаків. Наприкінці XIX ст. селяни мали орної землі по 1 десятині 2257 кв. сажнів на душу чоловічої статі. Щоб прогодувати сім’ю і заплатити численні податки й викупні платежі, вони орендували землю в поміщиків та куркулів на досить важких умовах — з половини врожаю або за відробітки. Але й це не поліпшувало їхнього становища. Доводилося йти на заробітки на цукрові або винокурні заводи, в поміщицькі економії.

За тяжку виснажливу працю від зорі до зорі Строганови платили дорослому робітникові на власних харчах 15 крб. на місяць, підлітку — від 1 до 1,5 крб. Жінки-поденниці одержували від 25 до 35 коп. Все це обурювало трудящих, штовхало їх на боротьбу проти гнобителів. У жовтні 1905 року селянський рух охопив усю Хотінську волость. Селяни випускали худобу на панські посіви, підпалювали в економіях сіно й солому, вирубували ліс. Тоді ж застрайкували робітники сільськогосподарських майстерень Строганових. Управитель, переконавшись, що власними силами й засобами він не зможе примусити робітників відновити роботу, викликав каральний загін, але й це не вплинуло на страйкуючих. Рух ширився. До робітників приєдналися селяни.

Загальні збори селян відбулися в Кіндратівці, Хотіні, Кровному та інших селах. Страйк перекинувся не тільки на сусідні економії, ай на Корчаківській та Юнаківський маєтки. 17 грудня 1905 року в Хотіні відбувся мітинг, учасники якого вирішили взяти маєток Строганової під контроль і керівництво ним передати Хотінському комітету Всеросійської селянської спілки.

Становий у донесенні повітовому справнику від 5 листопада 1905 року вказував на причини руху: «Страйк цей, хоч і пояснюється робітниками тим, що вони бажають надбавки платні як місячним, так і поденним, врешті-решт зводиться до малоземелля і має характер аграрного руху, яким керують агітатори з місцевого населення». Після придушення Грудневого збройного повстання в Москві багатьох учасників революційного руху в Хотінській волості було заарештовано.

Місцеві власті зовсім не дбали про медичне обслуговування й освіту народних мас. Наприкінці XIX — на початку XX ст. в Хотіні існував лише фельдшерський пункт. На кілька десятків тисяч населення волості не було жодного лікарняного ліжка. В селі діяло земське початкове училище.

Перша світова війна призвела до ще більших злиднів трудящих Хотіні. Скоротилися посіви, багато сімей лишилися без годувальників, зростала дорожнеча. Зокрема ціни на жито за два воєнні роки зросли вдвічі.

На початку березня 1917 року в Хотіні стало відомо про повалення самодержавства. Селяни, переконавшись, що поміщики не віддадуть їм землі, почали самі ділити панську землю й майно. Власник Хотінського маєтку Лещинський 16 серпня 1917 року телеграфував губернському комісарові Тимчасового уряду, що селяни самовільно забрали землю під озимі, сумський продкомітет роздає селянам жито. 29 вересня 1917 року управляючий конторою Хотінського маєтку повідомляв, що селяни й робітники Степної економії забрали 533 ящики цукрових буряків, а в Піщаній — 200 ящиків. Забирають і реманент. Прислані драгуни не могли нічого вдіяти.

Трудящі Хотіні гаряче вітали перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. 9 листопада 1917 року в Хотіні створено Раду селянських депутатів. Головою її обрали О. Чайку. На першому засіданні Ради було вирішено взяти під контроль поміщицький маєток і організувати дружину для охорони його. Втіленню в життя цих рішень всіляко перешкоджали ставленики буржуазно-націоналістичної Центральної ради, куркулі. Однак робітники й сільська біднота перемогли. 29 грудня 1917 року в Хотіні встановлено Радянську владу й створено ревком.

Розгортанню соціалістичних перетворень перешкодили кайзерівські війська, які наприкінці березня захопили Хотінь і відновили владу поміщиків. Почалися реквізиції й грабежі. У селян забирали хліб, худобу. Внаслідок пожежі загинув Хотінський архітектурний ансамбль, уцілів лише один з бокових флігелів (зараз там міститься середня школа). В жовтні 1918 року в районі сіл Троїцького та Кіндратівни сформувався повстанський загін, що складався з жителів сіл Хотіні, Біло-вод, Костянтинівки, Кіндратівни, Писарівки та ін. Цей загін діяв проти німецьких окупантів, які відступали по шляху Суджа—Юнаківка—Писарівка—Суми. В середині грудня 1918 року загін разом з юнаківськими повстанцями під командуванням М. П. Андріяшенка визволили від німецьких окупантів всю північно-східну частину повіту. Наприкінці грудня 1918 року з Хотіні були вибиті й петлюрівці. В селі відновлено Радянську владу і створено ревком, який наприкінці місяця передав усі свої повноваження новообраній Раді селянських і солдатських депутатів. Сільрада й партійний осередок, організований у жовтні 1918 року, розподілили між селянами поміщицьку землю та інвентар, провадили велику роботу, щоб допомогти Червоній Армії продуктами харчування та фуражем.

Трудящі села активно підтримували Радянську владу. 11 травня 1919 року тут відбулися збори представників сільських Рад Хотінської волості. Збори закликали «всі сили вжити до того, щоб завойована кров’ю і потом селян земля не перейшла знову до нових ворогів — гнобителів-панів, поміщиків і куркулів».

Але над молодою Країною Рад нависла нова небезпека — з півдня наступали денікінці. В серпні 1919 року вони захопили Хотінь. Знову почалися реквізиції і переслідування активних борців за Радянську владу. Однією з форм боротьби робітників і селян проти білогвардійців був зрив мобілізації у денікінську армію. Мобілізовані селяни, незважаючи на те, що їм загрожував розстріл, тікали в ліси й створювали партизанські загони. Такий загін виник і в Хотіні. Партизани нападали на обози денікінців, гальмували постачання їх військ, здобували у ворогів зброю й спорядження. 7 грудня 1919 року частини Червоної Армії вигнали денікінців з Хотіні, Знову було створено волревком на чолі з О. П. Сорокою. Ревком насамперед вжив усіх заходів для охорони майна колишньої економії. Спеціальна комісія організувала збір хліба для Червоної Армії. На початку 1920 року відновив діяльність партосередок, який серйозну увагу приділяв зміцненню Радянської влади у волості. 23 березня 1920 року волосний з’їзд Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів обрав Хотінський волвиконком, якому ревком передав владу.

Важливу роль у налагодженні мирного життя в Хотіні відіграв комітет незаможних селян, організований на початку серпня 1920 року. Комнезам провів перерозподіл землі, допоміг селянській бідноті інвентарем, насінням, лісоматеріалами, сім’ї червоноармійців забезпечив паливом, створив фонд взаємодопомоги, взяв активну участь у відкритті хати-читальні, навколо якої гуртувалися найсвідоміші елементи села, в організації суботників, у проведенні тижня трудового фронту, під час якого було відремонтовано шлях Стецьківка—Хотінь. У вересні 1920 року стала до ладу Хотінська ремонтно-механічна майстерня. Вона виконувала різні ремонтні роботи, виробляла в невеликій кількості (за браком металу та палива) сільськогосподарські знаряддя: плуги, борони та ін. Одночасно робітники майстерні включились у відбудову винокурних заводів у селах Іволжанському й Стецьківці.

У зв’язку з проведенням адміністративно-територіальної реформи в березні 1923 року Хотінь стала центром району Сумського округу, з 1930 до 1935 року вона входила до складу Білопільського району, з 1935 до 1963 року знову була райцентром.

Під керівництвом партосередку в серпні 1923 року розгорнув роботу Хотінський осередок КСМУ. Комсомольці пропагували серед селян ленінські настанови, допомагали в роботі комнезаму й райвиконкому. Поступово залучалися до громадської роботи й жінки.

Після закінчення громадянської війни була відновлена сільськогосподарська артіль «Перша Хотінська», створена ще на початку 1918 року (у зв’язку з німецькою окупацією вона тоді проіснувала недовго). В 1923 році артіль мала 68 десятин землі, 10 плугів, 12 борін, жатку, 2 сівалки, віялку, 11 коней. 1926 року «Першу Хотінську» перейменували на артіль «Червоний прапор».

Держава допомагала трудовому селянству не тільки відбудувати сільське господарство, але й піднести його продуктивність. Велику роль у цьому відіграло кредитування незаможників. У 1924—1925 рр. Хотінське кредитне товариство одержало від Держбанку майже 30 тис. крб. і видало кредити 898 жителям Хотіні та району (в т. ч. 426 членам КНС). Селяни витратили ці гроші на будівництво, придбання робочої худоби, сільськогосподарського реманенту. На кінець відбудовного періоду значно збільшився товарооборот споживчого товариства. Під час перевиборів правління в 1927 році куркулі намагалися провести своїх ставлеників. Однак комнезамівці дали їм відсіч. До правління були обрані представники бідноти й середняків.

У відбудовний період органи Радянської влади та комнезам великих зусиль докладали, щоб поліпшити охорону здоров’я, роботу шкіл, культосвітніх закладів. У січні 1920 року в Хотіні відкрито лікарню. Семирічна школа була укомплектована вчительськими кадрами. Комсомольці налагодили роботу лікнепу, організували «червону хату», залучали молодь до участі в громадському житті села. Передплачувалося 35 примірників газет, влаштовувалися колективні читки, найбільш свідомих комнезамівців комуністи рекомендували до вступу в партію.

Керуючись рішеннями XV з’їзду ВКП(б), комуністи й члени КНС розгорнули широку агітацію за кооперування селянських господарств. Наочним прикладом переваг колективного господарювання була артіль «Червоний прапор». У грудні 1928 року Хотінський райвиконком відзначав, що в колгоспі значно зросли власні кошти, поліпшилося матеріальне становище колгоспників. Саме завдяки цьому лише протягом 1928 року до артілі вступило 28 господарств. Восени 1929 року в Хотіні проведено день колективізації, організовано районну виставку досягнень у тваринництві та рільництві. Тоді ж у селі створено новий ТСОЗ. На початку 1930 року хотінську артіль назвали ім’ям К. Є. Ворошилова.

Колективізація в селі здійснювалася в умовах гострої класової боротьби. Куркулі агітували не вступати до колгоспу, вдавалися навіть до терору. 1933 року від рук ворогів загинув один з ветеранів артілі ім. Ворошилова Я. П. Чаленко.

Багато допомогла колгоспу в організаційно-господарському зміцненні Хотінська МТС, створена 1930 року на базі ремонтної майстерні. У 1936 році вона мала понад 100 тракторів і комбайнів.

У Хотіні і в усьому районі широкого розмаху набув стахановський рух. Райком партії і райвиконком організували агротехнічне навчання ланкових-стахановок та бригадирів. Проводилися стахановські п’ятиденки, сільські й кущові зльоти стахановців-буряківників. Завдяки розгортанню масових форм соціалістичного змагання колгосп ім. Ворошилова в передвоєнні роки одержував сталі врожаї — озимої пшениці по 22 цнт, проса по 20,5 цнт, цукрових буряків не нижче 220 цнт з гектара. У виробничому й громадському житті Хотіні значне місце посідала комсомольська організація. Однією з перших послідовниць П. Ангеліної у Хотінському районі стала трактористка МТС комсомолка Н. Мужицька, першою п’ятисотенницею — ланкова комсомолка П. Скрипченко.

Швидко змінювалось обличчя Хотіні. В селі працювала лікарня. В травні 1930 року почав передачі місцевий радіовузол. Тоді ж жителі села порушили клопотання про закриття церкви та перетворення її на будинок колективіста. Президія Хотінського райвиконкому задовольнила це прохання. В 1935 році семирічну школу реорганізовано в середню. В ній навчалося 310 учнів і працювало 19 учителів. 1934 року за ініціативою комсомольської організації уперше в районі проведено художню олімпіаду, яка сприяла розгортанню культурно-масової роботи в колгоспі та на підприємствах.

Підступний напад фашистської Німеччини на СРСР перервав мирну працю трудящих Хотіні. Чоловіки призовного віку пішли до лав Червоної Армії, щоб зі зброєю в руках захищати Батьківщину. Коли наблизився фронт до села, райком партії та виконком районної Ради організували вивезення до Воронезької області тракторів, обладнання МТС, колгоспної худоби. 15 жовтня 1941 року фашистські загарбники окупували Хотінь і почали встановлювати тут «новий порядок». Та хотінці не скорилися ворогові. В селі був створений партизанський загін, командиром якого став секретар райкому партії С. С. Звягін, комісаром — член бюро підпільного райкому І. К. Козолуп, залишені для організації підпілля. Хотінський, Сумський та Охтирський партизанський загони допомогли вийти з оточення підрозділам Червоної Армії. Згодом Хотінський загін перейшов на територію Курської області й виконував завдання 40-ї армії. Гітлерівцям вдалося схопити розвідника цього загону Ф. О. Прийменка та зв’язкову О. М. Шовкопляс. Обоє були закатовані. Загинули смертю хоробрих і С. С. Звягін та І. К. Козолуп. Невдовзі після окупації в Хотіні виникла підпільна партійна організація, яка налічувала 25 чоловік. Очолили її А. І. Зякун і М. Я. Пороскун. Діяв у селі й підпільний райком комсомолу. Патріоти розповсюджували серед населення листівки й повідомлення Радянського інформбюро, розповідали радянським людям правду про становище на фронтах.

Мужньо громили ворога хотінці на фронтах Великої Вітчизняної війни. В лавах Червоної Армії перебувало 482 жителі села, з них 293 загинули смертю хоробрих, 162 чоловіка за мужність і відвагу нагороджені орденами й медалями. О. І. Просянику, який відзначився під час форсування річки Одера, присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Він був учасником історичного параду Перемоги на Красній площі в червні 1945 року. За хоробрість і стійкість, виявлені в боях за визволення Конотопа, Бахмача, під час форсування Дніпра, звання Героя Радянського Союзу удостоєно також О. О. Ройченка й уродженця с. Писарівки М. П. Гальченка (обох посмертно).

2 вересня 1943 року бійці 675-го стрілецького полку 38-ї армії Воронезького фронту визволили Хотінь від окупантів. Одразу відновили роботу районна Рада депутатів трудящих і партійна організація. Під їх керівництвом трудящі Хотіні взялися відроджувати зруйноване господарство. Гітлерівці завдали великої шкоди селу. Вони спалили лікарню, клуб, бібліотеку, приміщення МТС, маслозаводу, 147 дворів колгоспників. Сума збитків становила 5,5 млн. крб. У лютому 1944 року повернулася з евакуації і розпочала роботу МТС. Завдяки допомозі держави вона мала 45 тракторів. У селі вдалося скласти з розбитих тракторів і тягачів ще 12 машин. До 12 квітня 1944 року робітники МТС закінчили лагодження реманенту. Ремонтувати доводилося просто неба, не було ні верстатів, ні обладнання. І все ж у 1944 році Хотінська МТС виконала план тракторних робіт на 115 проц. Приміщення МТС жителі Хотіні спорудили методом народної будови. За короткий строк вони звели цехи, майстерні капітального ремонту, склад запчастин і матеріалів, нафтобазу, три житлові будинки, контору. Обладнання для майстерень дали держава й братні республіки. Все це сприяло швидшому відродженню господарства колгоспів. Уже в 1944 році Хотінська артіль ім. Ворошилова зібрала зернових у середньому по 10,5 цнт з гектара.

Одночасно з відбудовою господарства трудящі села робили все можливе, щоб допомогти Червоній Армії розгромити ворога. В 1944—1945 рр. робітники, колгоспники, службовці Хотіні зібрали на будівництво танкової колони «Колгоспник Сумщини» 249 тис. крб. Комсомольська організація тільки готівкою здала 80 тис. крб. Комсомольці й молодь села засівали ділянки землі, врожай з яких ішов у фонд оборони. Завдяки наполегливій праці хліборобів колгосп ім. Ворошилова план хлібозаготівель у 1944 році виконав на 106,3 проц. Восени 1945 року за ініціативою райкому комсомолу створено 8 комсомольсько-молодіжних бригад, які обмолотили врожай з 6100 гектарів. На честь 28-ї річниці Жовтня було організовано комсомольську валку для вивезення хліба державі. В ній взяли участь 74 комсомольці, які за два дні (7 і 8 листопада) вивезли понад тисячу центнерів зерна. Для допомоги дітям-сиротам вони зібрали 24 тис. крб., а також полотно, білизну, теплий одяг.

Хотінська сільрада велику увагу приділяла створенню умов для нормальної роботи лікарні, середньої школи, бібліотеки. Були відремонтовані приміщення, організовувалися недільники, під час яких завозили паливо. Щоб усі діти могли ходити до школи, сільрада створила фонд всеобучу. В 1949 році він становив понад 10 тис. крб. Це допомогло уникнути відсіву учнів.

Незважаючи на те, що в 1949 році колгосп ім. Ворошилова повністю освоїв орні землі, хліборобам довелося долати багато труднощів. У господарстві не вистачало робочих рук, після окупації колгосп не мав робочої худоби, громадське тваринництво було довгий час збитковим. Здійснюючи рішення вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС, уже в 1954 році ланка буряківників П. Ф. Мачули одержала врожай по 262 цнт з гектара на площі 9,6 га, а ланка К. П. Шабаль — по 272 цнт на площі 8,9 гектара.

Партійна організація, правління колгоспу, яке в 1955 році очолив тридцяти-тисячник комуніст Г. І. Носко, багато зробили для піднесення господарства артілі. Було створено міцну кормову базу, завдяки чому зросла продуктивність тваринництва. Вже в 1956 році колгосп перевиконав план надою молока і продав державі додатково 42 тонни молока і 16 тонн м’яса. Зміцнювалась і матеріальна база артілі. Протягом 1950—1958 рр. споруджено корівник на 100 голів, свинарник на 200 голів, напіввідкриті відгодівельні майданчики, механізовано пилораму, кормоцех. 1959 року завершено електрифікацію господарства.

В 1960 році бюро Хотінського райкому КП України схвалило ініціативу партійної організації та правління колгоспу «За комунізм» (1958 року артіль ім. Ворошилова було перейменовано) про переобладнання існуючих свинарників на безстаночне утримання свиней, що давало можливість збільшити місткість свинарників-відгодівельників майже втричі. В результаті вже в першому кварталі 1960 року колгосп здав державі 99 цнт свинини. Значно зросли й врожаї зернових культур. Прибутки колгоспу в 1960 році становили близько 3 млн. крб. (у тогочасному обчисленні).

За роки восьмої п’ятирічки колгосп перетворився на велике прибуткове господарство. Основна галузь — тваринництво м’ясо-молочного напряму. За колгоспом закріплено 4785 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3216 га орної землі. Протягом 1966—1971 рр. колгоспники одержували зернових у середньому по 24,6 цнт, цукрових буряків — по 239 цнт, картоплі — по 106 цнт з гектара. В 1972 році колгосп мав 1460 голів великої рогатої худоби, з них 550 корів, 3930 свиней. Грошові доходи перевищили 1 млн. крб. Рік у рік зміцнюється матеріально-технічна база колгоспу. Машинно-тракторний парк його налічує 35 тракторів, 13 комбайнів, 14 автомашин та багато іншої техніки.

За самовіддану працю 98 трудівників колгоспу удостоєні високих урядових нагород, з них ордена Леніна бригадир тракторної бригади Ф. Є. Білокур. 90 чоловік за високі показники в соціалістичному змаганні, присвяченому 100-річчю з дня народження В. І. Леніна, нагороджено Ленінською ювілейною медаллю. Свинарці Є. І. Біловодській, дояркам Л. 3. Мисник і О. І. Грек присвоєно звання почесного колгоспника.

На честь 50-річчя утворення Союзу РСР хлібороби Хотіні підготували гідні дарунки. Незважаючи на несприятливі кліматичні умови в 1972 році, трудівники колгоспу «За комунізм» виростили в середньому по 25 цнт зернових з гектара. Рільнича бригада № 1 (бригадир В. А. Подойменко) одержала по 25,3 цнт зернових. Механізована ланка О. Я. Зінченка зібрала понад 210 цнт картоплі з кожного гектара.

Значну роль у розвитку господарства села відіграє відділення «Сільгосптехніки», створене в 1961 році. Протягом 1961—1971 рр. значно розширено його виробничі площі (зараз на підприємстві 12 цехів), встановлено нове обладнання, споруджено гараж. Відділення має 33 автомашини.

В Хотіні розташоване міжколгоспне будівельне управління № 8.. До складу його входять цегельний завод, який виробляє 2,5 млн. штук цегли щорічно, вапняний завод, бетонний цех, що дає 200 тонн залізобетону на рік, столярна майстерня, лісопильний цех.

З кожним роком Хотінь упорядковується. 1968 року її віднесено до категорії селищ міського типу. Тільки за восьму п’ятирічку споруджено 80 індивідуальних будинків, перукарню, лазню. Центральна вулиця забудовується восьми- та шістнадцяти-квартирними будинками. В селищі працюють хлібозавод, цех безалкогольних напоїв і ковбасний цех, комбінат побутових послуг, автоматична телефонна станція, відділення Сумського промислового та державного банків. Селище повністю електрифіковане. В побут жителів ввійшли газові плити, холодильники, пральні машини. До послуг населення — 16 магазинів і ларків Хотінського споживчого товариства. Протягом 1966—1971 рр. відкрито новий універмаг, продовольчий, книжковий, господарчий магазини, магазин культтоварів, їдальню.

Старі люди ще пам’ятають, як важко було колись одержати в Хотіні кваліфіковану медичну допомогу. А зараз тут працює лікарня на 50 ліжок з фізіотерапевтичним, хірургічним, гінекологічним, дитячим, стоматологічним, рентгенологічним кабінетами, зубопротезна майстерня. Хворих обслуговують 58 чоловік медперсоналу, в т. ч. 9 лікарів. У 1971 році на охорону здоров’я жителів селища було асигновано 134,8 тис. карбованців.

У Хотінській середній школі 30 вчителів з вищою та середньою спеціальною освітою навчають понад 500 учнів. Школа має добре обладнані навчальні кабінети, ленінський зал, де щороку свій перший урок слухають першокласники. З 1963 року в селищі працює професійно-технічне училище, яке готує механізаторів широкого профілю для господарств області. За час свого існування училище випустило понад 2 тис. спеціалістів.

Трудящі Хотіні мають де й відпочити. В мальовничому куточку парку над ставом стоїть двоповерховий будинок культури, споруджений у 1960 році. Тут є просторе фойє, зал для глядачів на 450 місць. При будинку культури працюють агіткультбригада, кілька гуртків художньої самодіяльності. Часто в гості до хотінців приїздять артисти Сумського обласного музично-драматичного театру ім. Щеп-кіна, Сумської державної філармонії, театрів Києва та міст Російської Федерації. Значну культурно-масову роботу провадять дві бібліотеки — для дітей та дорослих, книжковий фонд яких становить 47 тис. примірників.

Хотінці свято шанують пам’ять радянських воїнів, що загинули в боях за селище. В 1959 році на братській могилі споруджено пам’ятник. Того ж року відкрито пам’ятник В. І. Леніну.

На підприємствах, у колгоспі та в установах діють 8 первинних парторганізацій, у складі яких 202 комуністи, з них понад 160 чоловік працюють безпосередньо на виробництві. 8 первинних комсомольських організацій об’єднують 742 члені-в ВЛКСМ. Для підвищення ідейного рівня комуністів та комсомольців у Хотіні працює сільський парткабінет, при місцевій школі — постійний теоретичний семінар, в організаціях селища — 12 шкіл партійної освіти. Всю повноту влади в Хотіні здійснює селищна Рада депутатів трудящих. До її складу обрано 57 депутатів, з них 25 робітників і 19 колгоспників. Серед обранців народу — 28 комуністів.

Партійна організація й селищна Рада провадять активну й різноманітну роботу щодо мобілізації трудящих на виконання завдань дев’ятої п’ятирічки.

Г. А. ТРОНЕНКО
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера Х

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 1 гість