Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

ХМІЛЬНИК, місто, Хмільницький р-н, Вінницька область

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3188
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1834 раз.
Подякували: 656 раз.
Стать: Жінка

ХМІЛЬНИК, місто, Хмільницький р-н, Вінницька область

Повідомлення АннА » 17 березня 2017, 14:30

Хмільник.jpg
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки.
Хмільник — місто районного підпорядкування (з 1957 року), залізнична станція. Розташований на берегах Південного Бугу, за 67 км від Вінниці. Місто має автобусний зв’язок з Києвом, Вінницею, Хмельницьким. Населення — 18 464 чоловіка.

Хмільник — центр району, територія якого становить 1274 кв. км, населення — 108 тис. чоловік, у т. ч. міського 18,5 тис. чоловік. У районі 81 населений пункт, у т. ч. одне місто і 28 центрів сільських Рад. Усієї землі 127,4 тис. га, у т. ч. орної — 86,6 тис. га, багаторічних насаджень — 2 тис. га, лісів — 10,9 тис. га. Є 16 промислових підприємств, 31 колгосп, 64 магазини і підприємства громадського харчування; 13 лікарень, 14 пологових будинків, 21 профілакторій, 58 фельдшерсько-акушерських пунктів. Райцентр є бальнеологічним курортом. Працює 75 шкіл, 23 будинки культури, 46 клубів, 85 бібліотек, 84 стаціонарні кіноустановки. Майже в усіх селах встановлено пам’ятники й обеліски полеглим у боротьбі з німецько-фашистськими окупантами.

Перша письмова згадка про Хмільник датується 1362 роком. Йдеться про те, що литовський князь Ольгерд, розбивши татар на річці Синіх Водах, оволодів невеликим поселенням Хмільником. Воно знаходилось за 6 км від Чорного шляху, яким рухались татарські й турецькі орди, було воротами на Поділля з північного сходу. Тому Хмільник поступово укріплювався, і в 1434 році, коли він відійшов до Польщі, являв собою укріплений замок з розташованими навколо нього будинками. Тоді ж він став центром Хмільницького староства новоствореного Подільського воєводства. Староству підлягало 28 сіл і містечко Уланів. З одержанням 1448 року магдебурзького права в місті почали розвиватися ремесло, торгівля. Виникли шевські, кравецькі та інші майстерні, вироби яких йшли на ринки (через

Хмільник проходив зручний торговий шлях із Львова на Крим і Київ), у замок, зокрема для війська. Однак населення міста зростало повільно, часом навіть зменшувалося: позначалися спустошливі набіги татар.

У 1534 році за наказом польського короля місто обнесли кам’яним муром з баштами. Викопаний канал між Південним Бугом і його притокою Пастушею надавав місту (пізніше — центру його) острівного положення. В мирний час населення зростало — в місті селилися переселенці. 1565 року майже 47 проц. усіх господарств становили новосели. 1570 року в місті було 320 будинків; 46 з них належали замковим слугам, які несли кінну службу, займалися ремісництвом для внутрішніх потреб.

Крім ремесел і торгівлі, населення Хмільника займалося сільським господарством, рибальством, бджільництвом. Чимало Прибутків староство одержувало від млинів у вигляді натуральної плати (житом, пшоном, солодом) за помел. Міщани платили великі податки за землю, за право торгувати, займатися винокурінням тощо, виконували інші повинності. З розвитком фільваркового господарства старости стали примушувати міщан виконувати всі основні польові роботи, відбирали землю, забороняли займатися ремеслом і торгівлею. Це викликало велике незадоволення населення — воно не раз скаржилося польському королю на своїх поневолювачів. З прийняттям Люблінської унії соціальний гніт посилився національно-релігійним. Українців примушували приймати католицтво. Наступу католицизму протидіяли місцеві послідовники західних реформаторів Кальвіна, Соціна та ін. У Хмільнику була заснована соцініанська школа вищого типу. Тут викладали польську й українську мови, риторику, поезію, філософію, історію, математику. Школа мала свою друкарню, видавала антикатолицьку літературу, готувала борців проти католицизму. 1585 року в місті відбувся протестантський Хмільницький собор. Але католицизм продовжував наступати. Після Брестської унії (1596 р.) переслідування православної та інших церков посилилося. 1603 року в Хмільнику збудували костьол. Ця споруда існує й досі.

Феодальна експлуатація й національне гноблення примушували бідноту тікати до козаків, підніматись на боротьбу проти шляхти. Трудящі Хмільника брали участь у селянсько-козацьких повстаннях на чолі з Наливайком (1594—1596 рр.) та Павлюком (Павлом Бутом) 1637 року. «І коси, і серпи кували на зброю, і недарма земля тряслась,— трясли козаки ляхів»,— повідомляє невідомий автор Хмільницького літопису про повстання 1637 року. Польський уряд жорстоко розправився з повстанцями: «були повні палі трупу козацького». Через Хмільник вели повстанців на страту.

На початку визвольної війни українського народу проти соціального і національно-релігійного гноблення (1648—1654 рр.) хмільницька біднота, сформувавши повстанський загін, приєдналася до військ Б. Хмельницького. Не раз замком оволодівав загін М. Кривоноса. 15 червня 1649 року в Хмільнику побував із своїми загонами Б. Хмельницький.

Після Переяславської ради населення Хмільника не припиняло боротьби проти польської шляхти, спираючись на допомогу російського народу. 1659 року Хмільник був тимчасовим пристановищем війська зрадника українського народу гетьмана І. Виговського. Тут він чекав на свого посланця з Варшави і допомоги польських загонів. Але прибулі сюди з Переяслава козаки на чолі з Я. Сомком і ніжинським полковником Васютою та російські війська під командуванням боярина В. Б. Шереметьева 23 листопада розбили військо І. Виговського і татар, що йому допомагали. Місто ще не раз було ареною боїв між російсько-українськими і польсько-шляхетськими військами. Страшно спустошили його шляхетські війська в 1665 році.

1672 року Хмільник захопили турки. 27 років тут стояв їх гарнізон. Турки укріпили замок, побудували мечеть — восьмигранну споруду з стінами півтора метра завтовшки, з бійницями в них на випадок облоги. Між замком і мечеттю, а також сторожовими постами в зарослях ріки були прориті підземні ходи. За роки турецького іга, яке супроводжувалося безперервними боями між польськими і турецькими військами, занепали ремесла й торгівля, місто обезлюдніло: одних турки продали у рабство, інші втекли до козаків. 1699 року, коли Хмільник відійшов до Польщі, він знову став центром староства. 1774 року король подарував Хмільницьке староство своєму племінникові Й. Понятовському. 1776 року у Хмільнику налічувалося 497 будинків.

Економічне життя староства XVIII ст. характеризувалося розширенням панщинного фільваркового господарства, дальшим закріпаченням населення. У 1763 році панщина досягала 120 днів для тяглих селян і 90 днів для піших.

Посилився наступ магнатів на міщан Хмільника. їх позбавляли громадських земель, скасовували привілеї, надані магдебурзьким правом. Ремісників примушували працювати без плати. Міщани поступово перетворювалися в кріпаків. У 1782 році в старостві було 57 млинів, поташні фабрики, селітровий і скляний заводи.

Посилення панщини, національне гноблення викликало протест трудящих. Вони вступали до гайдамацьких загонів, брали участь у виступах і повстаннях. У 1734—1735 рр. у Хмільницькому старостві діяв загін гайдамаків під проводом Митки.

Після возз’єднання Правобережної України з Росією Хмільник був окружним центром Брацлавського намісництва, а з 1797 року — повітовим містом Подільської губернії. Місто мало свій герб — зображення срібної башти на голубому фоні. Хмільницьке староство з населенням 6070 чоловік Катерина II подарувала графові Безбородьку. 1804 року Хмільник став позаштатним містом Літинського повіту.

Перехід під владу російського царя не змінив становища народних мас. І вони продовжували боротьбу проти феодально-кріпосницького гноблення. Багато хмільничан перебувало в загонах Устима Кармалюка. Для боротьби з повстанцями царський уряд посилав збройну силу. 1827 року у Хмільнику був розквартирований цілий батальйон.

На початку XIX ст. Хмільник являв собою хаотично забудоване місто. Низинні частини його навесні й восени затоплювалися водою, перетворюючись у болото.

3 830 будинків лише три були з цегли. У місті часто виникали пожежі. 1834 року згоріло 113 будинків. 1845 року місто дуже потерпіло від повені — вода знесла всі мости, затопила багато будівель.

В цей період швидко багатіють і розширюють свою діяльність православні церкви, в яких царизм вбачав вірного захисника своїх інтересів. З 1788 року, коли було закладено Порубинську церкву, і до 1910 року в Хмільнику спорудили 4 церкви.

За соціальним складом населення Хмільника (на 1861 рік) розподілялося так: дворян і духовенства — 128 чоловік, купців — 208, ремісників — 1362, міщан —-5098 і близько 400 чоловік військових, іноземців та ін. У місті було 8 напівкустарних фабрик і заводів, дрібні ремісничі майстерні, в яких працювало 1149 чоловік.

Скасування кріпосного права прискорило економічний розвиток міста. 1878 року тут засновано ткацьку фабрику Гера. Наприкінці XIX ст. в місті вже працювали водяний млин, різниця, олійня, маслобійня, миловарний, пивоварний, винокурний, черепичний і 4 цегельні заводи, тютюнова фабрика. До 1905 року стали до ладу ще один пивоварний завод, тартак, чавуноливарний завод. Серед 1616 ремісників було 470 шевців, 250 кравців, 230 кушнірів. Багато жителів займалося переробкою продуктів землеробства й тваринництва. Населення виробляло олію, тримало пасіки. Сільськогосподарські продукти користувалися великим попитом на ярмарках, особливо хмільницька цибуля, виведена місцевими городниками. Її продавали в багатьох містах Подільської і Київської губерній, вивозили в Одесу.

Із зростанням промисловості збільшився приплив переселенців до міста. 1897 року у Хмільнику мешкало 14 тис. чоловік, у 1904 — 16 тис. Місто продовжувало рости.

Розвивалася промисловість, збільшувалась кількість робітників, які включались до революційної боротьби.

У жовтні 1898 року робітники, солідаризуючись з міським населенням, припинили будівництво залізниці-вузькоколійки, що проходила через городи хмільничан. Безпосередньою причиною виступу було порушення акціонерним товариством договору про плату на землю. Озброївшись будь-чим, робітники не відступили навіть перед стражниками, викликаними на місце події. Акціонерне товариство змушене було виконати умови договору.

В період революції 1905—1907 рр. у Хмільнику відбулися сходки, демонстрації, страйки. 1 травня 1905 року в лісі під Хмільником відбулась маївка. Розганяючи її, поліція вбила одного з учасників — Пироговського. Похорон його перетворився на революційну маніфестацію. Поліція розшукувала учасників траурної процесії. Сестрі і двом братам Логвиновим довелося таємно виїхати з міста. Жителі Хмільника Ю. Бегаюк, І. Бабій, К. Мечник вели агітацію серед робітників Кушелівської економії. Трудящі зажадали від підприємців підвищити заробітну плату, погрожуючи в разі відмови страйком. Адміністрації економії довелося поступитися. 6 серпня 1905 року в місті відбулися збори робітників. Вони застрайкували, влаштували маніфестацію. Помічник справника спробував розігнати її учасників, але робітники схопили його й викинули з натовпу. 28 грудня застрайкували працівники поштово-телеграфної контори, і волосний справник просив губернатора перевести ненадійних чиновників на іншу роботу. Поліція закрила Народний будинок, де збиралися революційно настроєні маси.

Революційні заворушення тривали. В липні 1906 року страйкували робітники тартака, чавуноливарного заводу. Власті Хмільника були безпорадні перед силою народу і не раз просили губернатора прислати військо. У липні до міста прибула рота піхоти.
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3188
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1834 раз.
Подякували: 656 раз.
Стать: Жінка

Re: ХМІЛЬНИК, місто, Хмільницький р-н, Вінницька область

Повідомлення АннА » 17 березня 2017, 14:31

Частина ІІ
Економічний застій, який особливо проявився в період реакції 1907—1910 рр., змінився деяким пожвавленням. У 1911 році в Хмільнику працювало 22 підприємства з невеликою кількістю робітників (на чавуноливарному заводі було зайнято лише 8 чоловік), 67 різних майстерень—по переробці продуктів тваринництва, обробці дерева, металу тощо. Було багато кустарів-одиночок, лише шевців — 1800 чоловік. Під час першої світової війни вони, виконуючи спеціальне замовлення, шили для армії 1800 пар чобіт за тиждень.

Місто залишалось невпорядкованим. Коли випадали дощі, вулицями не можна було ні пройти, ні проїхати. Брудні вулиці ставали розсадником інфекційних захворювань. Цьому різко контрастували церкви та побудований у 1911—1915 рр. місцевими майстрами за проектом відомого архітектора академіка І. О. Фоміна красивий кам’яний палац графа Ксідо. Біднота міста тулилася в сирих, тісних, не пристосованих до життя приміщеннях, де частими були хвороби і смерть. Якщо про здоров’я 18,3 тис. жителів міста дбали 4 лікарі, які працювали у двох лікарнях на 21 ліжко, то про їх «благонадійність» і моральний стан «турбувалися» 28 городових, тюрма на 35 місць.

Біднота лишалася неписьменною, хоч після скасування кріпацтва з освітою стало трохи краще. 1861 року в місті було засновано дві парафіяльні школи, які згодом перетворили в однокласні училища. В 1869 році відкрили ще одне одно-класне народне училище. 1903 року у Хмільнику крім училищ працювали 4 школи грамоти, одна церковнопарафіяльна школа, двокласне міське училище, створене на базі однокласного народного училища. Проте відвідувало ці заклади дуже мало дітей, ще менше закінчувало їх. 1890 року, наприклад, у двох народних училищах навчалося 137 дітей, закінчило лише 15. За даними перепису 1897 року, кількість письменних у місті становила 12 проц. 1904 року в усіх школах й училищах працювало 7 учителів.

Не було в місті жодної бібліотеки. Щоправда, «Попечительство про народну тверезість» організувало чайну-читальню, діяли 2 невеличкі книжкові магазини, друкарня, фотографія. До 1913 року навчальні заклади міста поповнилися лише одним вищим початковим чотирикласним училищем, відкритим на базі міського парафіяльного початкового училища. Через високу плату за навчання — 10 крб. на рік — вчилися в ньому лише діти заможних сімей. У 1913/14 навчальному році його відвідувало 115 хлопчиків і 42 дівчинки.

Трудящі Хмільника виступали проти соціальної нерівності, царського режиму. 1916 року застрайкували робітники ткацької фабрики, де важкі умови праці спричинялися до частих захворювань, особливо на туберкульоз. Приводом до припинення роботи було грубе поводження дружини власника фабрики з робітниками. Одному з них вона перебила ногу. Страйкарі вимагали лікування потерпілого, людського ставлення, 8-годинного робочого дня. Але їм не вдалося добитися задоволення цих вимог.

Коли звістка про перемогу Лютневої революції 1917 року дійшла до Хмільника, 13 березня в місті за ініціативою робітників чавуноливарного заводу відбувся мітинг. Була утворена Рада робітничих і солдатських депутатів, до якої увійшли робітники чавуноливарного заводу Є. П. Карпинський, Ю. І. Красинський, ткач Я. Клапух та інші.

Перемога Жовтневого збройного повстання в Петрограді ще більше активізувала виступи трудящих Хмільника. Робітники почали створювати заводські комітети, професійні спілки. В січні 1918 року в місті було встановлено Радянську владу. Створений революційний комітет розпочав підготовку до виборів у Раду робітничих, селянських і солдатських депутатів. До складу Ради, обраної 10 лютого, ввійшло 15 чоловік.

Наприкінці лютого 1918 року до міста вдерлися австро-німецькі війська. Населення чинило опір окупантам. У травні 1918 року була створена підпільна більшовицька організація, до якої входили 21 член партії і 52 співчуваючі. Комуністи вели агітацію серед населення, викривали суть зрадницької політики гетьмана Скоропадського, закликали до боротьби. В листопаді німецькі війська залишили Хмільник. Однак у грудні владу в місті захопила петлюрівська Директорія. Місцева більшовицька організація готувала населення до повстання. В лютому 1919 року було відновлено Радянську владу. В березні місцеве населення зустрічало частини 1-ї Радянської української дивізії, якою командував М. Щорс.

Однак мирне життя зривали петлюрівські недобитки. 20 травня місто стало ареною безчинств куркульської банди Шепеля. Невдовзі частини Червоної Армії вигнали її з Хмільника. 28 травня до міста вступив інтернаціональний загін Київського окружвійськкомату. Негайно був створений ревком. Для боротьби з бандами, які діяли навколо Хмільника, залишився загін червоних кіннотників. Видали зброю населенню — до 600 гвинтівок. І коли 13 червня 1919 року під містом з’явилися куркульські банди, вимагаючи від населення здати всю зброю, дружинники міста на чолі з комуністом Л. Дем’янюком, а також кінний загін примусили ворога відступити. Був відбитий напад бандитів і в липні. 14 серпня 1919 року, коли загін Червоної Армії залишив Хмільник, сюди ввірвалися петлюрівці. Лише 19 грудня частини Червоної Армії і партизани очистили місто від ворога.

Становище було складним: в лісах нишпорили банди, господарство занепало. Трудящі міста допомагали Радянській владі, яка відновила свою діяльність. Коли відділ по роботі серед жінок звернувся до населення з закликом включитися у проведення Всеукраїнського тижня дитини, допомогти нагодувати й одягти сиріт, у Хмільнику відкрили дитячий будинок, їдальні. Та незабаром місто зайняли частини зунрівської галицької армії. 29 лютого 1920 року Хмільник визволила Червона Армія. Новостворений ревком організував допомогу Червоній Армії, запровадив суворий облік продуктів. Товариство чоботарів пошило для Таращанського полку 418 пар чобіт і вирішило поставити фронтові ще 10 тис. пар. У квітні 1920 року місто захопили білополяки. У червні 8-а червонокозача дивізія вигнала польських окупантів з міста. Відступаючи, вони спалили Угринівський міст через Південний Буг. У жовтні цього року Хмільницький ревком на своєму засіданні розглянув питання про взяття на облік шкіряних, миловарних, свічкових заводів, продовольче питання. Були створені відділи ревкому — міліція, житловий, охорони здоров’я, народної освіти.

Але польські війська, підтримані імперіалістами Антанти, перейшли в контрнаступ і 18 жовтня знову зайняли Хмільник. Наприкінці жовтня Червона Армія вибила інтервентів з Хмільника. Проте місто вдалося захопити петлюрівським недобиткам. Остаточно його визволили частини дивізії Г. І. Котовського в середині листопада 1920 року.

Перед Радянською владою міста постало важливе завдання — відбудувати господарство, яке дуже занепало під час громадянської війни. В грудні 1920 року у Хмільнику працювали лише кустарі, переважно одиночки. Необхідно було впорядкувати місто, до весни відновити роботу майстерень ремонту сільськогосподарських машин, виробництва коліс, плугів, лопат та інших знарядь, роботу кузень. 800 жителів міста, вийшовши 29 травня 1921 року на недільник, впорядкували територію залізничної станції, вулиці міста. Для забезпечення селян сільськогосподарським знаряддям були утворені прокатні пункти. Наприкінці року вже працювали артілі і підприємства, які виготовляли для населення олію, сукно, мило, дьоготь, шкіряні, столярні, шерстяні та інші вироби. На початку 1922 року відновили роботу чавуноливарний завод, лісопилка, пивзавод. У 1923—1925 рр. виникли артілі — взуттєва «Робітник», деревообробна, «Текстильстанок», трудова артіль «Сільтруд». 1924 року на базі націоналізованих ткацьких майстерень Гера була створена артіль «Червоний ткач», розпочалося будівництво електростанції на Південному Бузі. Були утворені кооперативні товариства — сільськогосподарське та бджільницьке. До кінця 1925 року трудящі відбудували господарство міста.

Одночасно створювалася мережа лікувальних закладів. На початку 1924 року в місті працювали 2 лікарні, амбулаторія, 2 державні аптеки.

З введенням у 1923 році нового адміністративно-територіального поділу Хмільник став районним центром.

Велику роботу проводила в цей період комсомольська організація, створена 10 травня 1921 року. Наприкінці місяця вона об’єднувала 30 чоловік. Комсомольці працювали в гуртках ліквідації політичної неграмотності серед молоді, випускали стінну газету, брали участь у своєрідних семінарах (курсо-з’їздах), на яких читались доповіді і лекції з різних політичних питань, шефствували над 1-м кінним корпусом Червоного козацтва, збирали подарунки, писали листи бійцям, допомагали їх сім’ям. 12 серпня 1922 року комсомольці прийняли рішення, а потім створили при дитячому клубі піонерський загін.

Поряд з ліквідацією господарської розрухи трудящі Хмільника дбали про налагодження справи освіти. Відбудованому господарству потрібні були кадри. В березні 1920 року в колишньому графському палаці почала працювати агрономічно-ветеринарна школа. У 1924 році її закінчило 23 чоловіка. В квітні 1922 року заснували сільськогосподарську школу, яка готувала спеціалістів для сільського господарства району.

З 1919 року в приміщенні чотирикласного училища працювала вчительська семінарія. Її учні видавали рукописний журнал «Юнак», в якому вміщували твори письменників-революціонерів, а також свої. Син бідного селянина з села Івониці 3. Кицюк закликав: «Скиньмо бруд з душі своєї, що гнітив її віками. І нехай витає чисте слово правди поміж нами. До борні, брати-юнаки…». В 1921 році семінарію реорганізували в педагогічну школу (курси) підготовки й перепідготовки вчителів.

Налагоджувалась робота загальноосвітніх шкіл. У липні 1920 року одно- і двокласні училища були перетворені в трудові школи. На початку 1924 року працювало 4 школи в центрі міста і в передмістях Мазурівці та Порубинцях». І хоч школам бракувало приміщень, обладнання, посібників, учителів, навчанням було охоплено 35 проц. дітей.

Йшла боротьба і на фронті ліквідації неписьменності. В 1921 році працювали 2 школи лікнепу на 30 і 45 чоловік при зареєстрованих 619 неписьменних, у 1924 році — ще 3 школи для неписьменних і малописьменних.

Поступово розгортали свою роботу державні культурно-освітні заклади. В 1921 році провели централізацію клубної справи: замість окремих гуртків і клубів створено міський клуб ім. III конгресу Комінтерну, в якому працювали агітаційно-пропагандистський, музичний, драматичний, спортивний гуртки. Був організований державний театр, де виступали місцеві драмгуртки і гастрольні трупи. У Мазурівці діяв ще один культурний заклад — сельбудинок. Налагоджувалась бібліотечна справа. На початку 1921 року було відкрито 6 хат-читалень, центральну міську бібліотеку з читальнею.

Відбудоване господарство міста продовжувало залишатись відсталим, але соціалістичне будівництво внесло великі зміни. Трудяще селянство все більше проймалося ідеєю переходу до великого соціалістичного виробництва. Селяни Мазурівки, зібравшись 1929 року на збори, постановили утворити товариство спільного обробітку землі — «12-річчя Жовтня». Велику роботу в справі кооперування селян здійснював районний комітет незаможних селян, який очолював Л. Дем’янюк.

Виникали і зміцнювали свою технічну базу промартілі «Панчішник», швейна «10-річчя Жовтня», «Червоний шапкар», «Сукно», «Текстильпром», «Металіст», деревообробна артіль ім. В. Куйбишева та ін. Зростав чавуноливарний завод. 1928 року в Хмільнику побудовано маслозавод, в 1929 — електростанцію потужністю 140 кіловат.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3188
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1834 раз.
Подякували: 656 раз.
Стать: Жінка

Re: ХМІЛЬНИК, місто, Хмільницький р-н, Вінницька область

Повідомлення АннА » 17 березня 2017, 14:32

Частина ІІІ
Разом з соціалістичними перетвореннями в економіці змінювалися самі люди, їх ставлення до праці. На підприємствах Хмільника поширився стахановський рух. Застрільником широкого застосування стахановських методів праці став колектив чавуноливарного заводу. В 1936 році завод виконав виробничий план на 144,9 проц. і зайняв перше місце в системі «Металотресту». Успішно справилися з плановими завданнями колективи маслозаводу, артілей «Текстильпром», «Металіст», «Робітник» та ін. У місті швидко збільшувалась кількість стахановців. Формувальник ливарного цеху чавуноливарного заводу В. І. Маганов за рахунок раціоналізації робочого місця виконував виробничі норми на 300—310 проц. Його місячна зарплата становила 400 крб. Майстер маслозаводу П. К. Коленський за рахунок ущільнення робочого часу, збільшення вдвічі числа оборотів маслобійного апарату довів свій денний виробіток до 300 проц. Його метод дозволив заводові зекономити за рік 10 тис. карбованців.

Зміцніла технічна база підприємств міста. В механізовану фабрику перетворилася деревообробна артіль ім. Куйбишева. Згодом вона переросла в комбінат, де в 1937 році працювало понад 140 робітників, з них 33 стахановці.

У жовтні 1938 року уряд Радянської України оголосив район Хмільника курортною зоною. Почалося будівництво обласної водолікарні.

Розвиток промисловості, ріст добробуту трудящих стимулювали піднесення культури Хмільника. 1936 року в новозбудованому будинку відкрили палац піонерів на 250 місць, де зразу ж запрацювали драматичний, авіамодельний і фотогуртки, ляльковий театр. В пристосованому приміщенні почав діяти клуб молоді.

1938 року в Хмільнику було навчено грамоти 1223 чоловіка дорослих. Ліквідацію неписьменності було завершено. Всіх дітей шкільного віку охопили навчанням. У 1940/41 навчальному році в місті працювали три початкові школи, одна семирічна, дві середні. В них навчалося 1543 чоловіка.

Та мирну творчу працю трудящих порушив віроломний напад німецько-фашистських загарбників. При в’їзді в місто, ліворуч асфальтованого шляху, посеред чистого поля лежать бетонні плити. То населення зберегло дзот, збудований в 1936— 1937 рр. З нього у 1941 році захисники міста чинили відчайдушний опір фашистським загарбникам. 13 липня 1941 року німецькі війська окупували місто, встановили терористичний режим. За період окупації вони знищили у Хмільнику 11 750 чоловік.

Трудящі міста піднялися на боротьбу з ворогом. У грудні 1941 року за ініціативою комуністів П. А. Цицурова, О. Я. Воржева, колишніх командирів Червоної Армії, яким вдалося вирватися з фашистського полону, уродженця міста В. К. Дяченка у Хмільнику було створено підпільну партійну організацію. В її складі налічувалося 43 чоловіка, у т. ч. 21 комуніст і 6 комсомольців. Організація мала свої групи у селах Сандраках, Сьомаках, Педосах, Семках. Тоді ж організовано Хмільницький підпільний райком партії (бюро). До нього входили П. А. Цицуров, О. Я. Воржев, В. К. Дяченко і П. І. Яковлев.

Підпільники друкували й розповсюджували листівки, відозви, повідомлення Радянського інформбюро, викривали зрадників. У серпні 1942 року група підпільників на чолі з Б. П. Нечипоруком обстріляла поліцейський конвой, який гнав для відправки в Німеччину 200 чоловік. Людям вдалося врятуватися. В листопаді цього року в районі села Соломирки (нині Порик) підпільники, розібравши залізничну колію, пустили під укіс ворожий військовий ешелон. На чавуноливарному заводі члени організації затримали на 2 місяці виплавку деталей і дали 75 проц. бракованої продукції, вивели з ладу 10 верстатів артілі «Металіст». У січні 1943 року гітлерівці заарештували П. А. Цицурова і О. Я. Воржева. Після тривалих тортур кати по-звірячому замучили їх.

Хмільницька підпільна організація дістала й передала у грудні 1943 року партизанським загонам 34 гвинтівки, 7 автоматів, станковий кулемет, 106 гранат, близько 15 тис. патронів, велику кількість харчів — 5 тонн борошна, 3,2 тонни цукру, 700 кг крупи, 50 кг солі та інші продукти.

10 березня 1944 року частини Червоної Армії визволили лівобережну частину Хмільника. Правобережжя німецькі війська утримували до 18 березня — засіли в Хмільницькому палаці, дуже зручному для оборони. Щоб вибити звідти фашистів, бійці роти лейтенанта М. М. Волобуєва переправились вночі через річку з боку, куди вогонь ворожих кулеметів не сягав. З протилежного боку до палацу увірвалися партизани. Після рукопашного бою Хмільник був повністю визволений від окупантів. У боях за місто загинуло 156 воїнів 71 -ї і 276-ї стрілецьких дивізій. На честь полеглих встановлено обеліск.

Сумне видовище являв собою Хмільник після німецької окупації. В руїнах лежали промислові підприємства, житлові будинки, школи, клуби, бібліотеки, був повністю знищений міський парк. Зразу ж після визволення жителі Хмільника приступили до розчистки міста. Одночасно вони займалися організацією допомоги Червоній Армії, сім’ям фронтовиків. Трудящі зібрали 900 тонн хліба у фонд Червоної Армії, потрібну кількість посівного зерна. Відбулися місячники, декадники, недільники на допомогу сім’ям військовослужбовців, інвалідам війни, дітям-сиротам. Робітники й службовці міста деякий час відраховували щомісяця у фонд допомоги сім’ям військовослужбовців п’ятиденний заробіток.

Великого напруження сил вимагала відбудова міського господарства. Деревообробний комбінат, райпромкомбінат, артілі «Металіст», «Робітник», маслозавод, електростанція не працювали: споруди були зруйновані, устаткування вивезене або пошкоджене. Діяв лише чавуноливарний завод, де устаткування збереглося. Через 2 місяці після визволення Хмільника стала до ладу електростанція, згодом маслозавод. На деревообробному комбінаті почали виготовляти вози, бочки, столи, табуретки, артіль «Текстильпром» випускала селянське полотно, мішковину, мотузки. На кожному з відбудованих підприємств майстри своєї справи показували високу продуктивність праці, деякі з них виконували норму на 450—500 процентів.

Самовіддана праця радянських людей дала змогу за короткий час залікувати тяжкі рани війни. В 1946 році одержала нове устаткування ткацько-прядильна фабрика, чавуноливарний завод реорганізували в машинобудівний, який дістав назву «Хмільниксільмаш». Він випускав машини для сільського господарства (автопоїлки, транспортери, пристрої для підживлення полів та ін.). Відновили роботу меблева, швейна фабрики, ремонтний завод. У 1947 році більшість підприємств міста працювала на повну потужність. До 1950 року довоєнний рівень виробництва був перевершений.

Разом з ростом виробництва ріс благоустрій міста, підвищувався матеріальний добробут трудящих. Готуючись до 40-річчя Жовтня, жителі Хмільника посадили тисячі дерев, впорядкували мостові, тротуари.

Німецько-фашистські окупанти нанесли великих збитків культурному життю міста. Проте до вересня 1944 року були відбудовані школи, за парти сіли 1219 дітей. Цього року почали працювати бібліотеки, кінотеатр, 1 травня 1945 року вийшов перший номер районної газети «Прапор перемоги».

В 50—60-х роках трудящі Хмільника внесли значний вклад у розвиток свого міста. Став до ладу асфальтовий завод, у привокзальній частині виросла велична споруда елеватора. В 1971 році завершено будівництво машинообчислювальної станції, реконструкцію маслозаводу. За сумлінну працю чимало жителів Хмільника удостоєно урядових нагород. Орденом Леніна відзначено шліфувальника ремонтного заводу Г. Н. Красильника, орденом Жовтневої Революції — шофера райоб’єднання «Сільгосптехніки» Ф. А. Воспитанюка.

Згідно з планом реконструкції міста в центрі його почалося спорудження багатоповерхових будинків. 1970 року введено в дію першу чергу водопроводу,заасфальтовано 5 тис. кв. м вулиць і 8 тис. кв. м тротуарів. Створено міське теплично-квітникове господарство. Прокладено каналізацію, збудовано універмаг, банно-пральний комбінат. Працює будинок побуту.

Розвиток Хмільника тісно пов’язаний з наявністю тут великих запасів надзвичайно цінних мінеральних вод, відкритих ще 1934 року під час буріння артезіанської свердловини. Першим докладно дослідив хмільницьку воду професор В. В.

Гук з Українського науково-дослідного інституту курортології. Виявилось, що це радонова вода.

Після вигнання фашистів у місті відкрили обласну водолікарню, де протягом року лікувалося всього 66 хворих. Згодом лікарню значно розширили: запрацювали нове ванне відділення, поліклініка, спальний корпус, їдальня, клуб, аеросолярій. Щороку тут лікується близько 10 тис. хворих. Очолює обласну лікарню Г. О. Новицький — кандидат медичних наук, заслужений лікар УРСР. Недалеко від обласної водолікарні, у центрі міста, 1952 року відкрито ревматологічну лікарню на 450 ліжок для залізничників Південно-Західної ордена Леніна магістралі. Лікарня має ванне відділення, обладнані сучасною апаратурою медичні кабінети. Тут вперше з лікувальною метою стали використовувати торф. 1957 року почав діяти санаторій «Хмільник» на 100 місць.

У лісі, що за 4 км від міста, розкинулися будинки республіканського санаторію профспілок «Хмільник» на 200 місць, відкритого 1961 року. Санаторій має 6 спальних корпусів, їдальню, клуб, ванне відділення, лабораторію, літній кінотеатр. Передбачено спорудження для санаторію ще одного ванного корпусу з купальним басейном для радонових вод, спального корпусу на 250 місць. 1967 року відкрито санаторій «Радон» Укоопспілки на 450 місць, 1970 року — санаторій «Південний Буг» — на 310 місць, піонерський табір «Орлятко».

Зростає популярність хмільницьких здравниць, усе більше людей їде сюди лікуватися. В 1958 році тут лікувалося 7 тис. чоловік, в 1964 році — 15 984. Зараз 6 здравниць приймають щорічно 40 тис. чоловік.

Міністерство охорони здоров’я УРСР 1963 року відкрило у Хмільнику філіал Українського науково-дослідного інституту курортології та фізіотерапії. Зважаючи, що розвідані запаси хмільницьких радонових вод використовуються лише на 10 проц., у найближчі 10 років передбачено значно розширити існуючі здравниці, спорудити нові, зокрема великий бальнеологічний санаторій для лікування серцево-судинних захворювань, два санаторії на 400 ліжок кожний з діагностичними кабінетами, бальнеоторфолікарнею, аеросолярієм, ревматологічну лікарню, курортну поліклініку. Уже розпочато спорудження обласного міжколгоспного санаторного комплексу на тисячу місць, пансіонату Міністерства автотранспорту УРСР.

За післявоєнний період значно покращало медичне обслуговування населення міста. В роки восьмої п’ятирічки в місті введені в дію центральна районна лікарня на 175 місць, 4 аптеки.

Вищого рівня розвитку досягла культура міста. Зараз кожне промислове підприємство має свій клуб, бібліотеку. Працюють рада любителів книги і 420 її громадських розповсюджувачів. 1970 року відкрито магазин політичної книги. Понад

200 учнів навчається щорічно в дитячій музичній школі, відкритій 1963 року. Постійно зростає кількісний і якісний склад інтелігенції. Якщо в 1953 році в місті було 70 учителів, то через 10 років — 155, більшість з яких мали вищу освіту. В 1970 році в чотирьох загальноосвітніх школах Хмільника та школі робітничої молоді працювало 195 учителів, у т. ч. два заслужені вчителі УРСР — П. П. Степанківська і С. М. Мільман. Чотирьох педагогів уряд нагородив медаллю «За трудову доблесть», 31 — значком «Відмінник народної освіти». 28 учителів міста нагороджено медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна». Багато вихованців шкіл Хмільника стали кваліфікованими спеціалістами, науковими працівниками, серед них доктор технічних наук В. О. Бойко, кандидат економічних наук В. І. Лукашенко, кандидат медичних наук О. П. Даценко, кандидат математичних наук Т. П. Мар’янович.

Ознакою зростаючої культури міста є активна участь трудящих у художній самодіяльності і її високий рівень. У районному будинку культури працює самодіяльний театр, якому присвоєно звання народного. Великим успіхом у хмільничан користується ансамбль бандуристок. На обласному огляді художньої самодіяльності 1967 року ансамбль здобув друге місце. Живе і працює у Хмільнику самодіяльний композитор, учитель музики і співів Р. І. Панченко. Він автор пісень «Шумлять ліси мої подільські», «Радянський закон», «З Південного Бугу» та інших, надрукованих у збірнику «Співає Поділля». Відоме в Хмільнику ім’я самодіяльного художника Анатолія Афанасенка, робітника текстильної фабрики. Його картини не раз експонувались на обласних і республіканських виставках народної творчості, одержували високу оцінку жюрі. Краща з його робіт — «Подолянка» підготовлена художником до XXIII з’їзду КПРС

7 листопада 1969 року в центрі Хмільника відкрито монумент Слави героям громадянської та Великої Вітчизняної воєн, що загинули в боротьбі за Батьківщину. На гранітних плитах — шкатулки з землею міст-героїв Москви, Ленінграда, Волгограда, Одеси, Севастополя, Києва, Бреста. Герой Соціалістичної Праці, депутат Верховної Ради УРСР, перший секретар Хмільницького райкому партії М. Д. Білоус від імені 1257 комуністів, усіх мешканців міста запалив біля монумента вічний вогонь — символ незгасної народної пам’яті.

В повоєнні роки з руїн підняли місто працелюбні руки хмільничан. Ці ж руки перетворили його в місто-сад, місто-курорт.

Д. М. ДЖОЛА, К. І. МАЙДАННЕ, П. С. СЛОВОДЯНЮК, В. М. ЧОРНОКОЗОВА
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 106
З нами з: 09 листопада 2016, 15:40
Подякував (-ла): 11 раз.
Подякували: 19 раз.

Re: ХМІЛЬНИК, місто, Хмільницький р-н, Вінницька область

Повідомлення Ярина » 28 вересня 2017, 19:53

phpBB [video]

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3188
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1834 раз.
Подякували: 656 раз.
Стать: Жінка

Re: ХМІЛЬНИК, місто, Хмільницький р-н, Вінницька область

Повідомлення АннА » 30 жовтня 2018, 18:43

ХМІЛЬНИК — місто обласного значення Вінницької області, райцентр. Розташов. на р. Пд. Буг. Населення 28,2 тис. осіб (2012).
Імовірно, заснований на поч. 15 ст. як держ. замок Великого князівства Литовського на теренах Поділля. Перша достовірна згадка міститься в актовому джерелі 1431, де фігурують "хмільницькі" (належні до Хмільницького замку) бояри, підвладні вел. кн. литов. Свидригайлу. 1435 Х. згадується серед замків, контрольованих кн. Федьком Несвицьким (див. Несвицькі).
1447 Х. перейшов під владу Королівства Польського і став центром негродового староства у складі Подільського воєводства. Завдяки положенню Х. на прикордонні з трьома воєводствами ВКЛ та поблизу Чорного шляху хмільницький староста був однією з ключових постатей в обороні сх. кордонів Королівства Польського. Серед старост у 16 ст. — представники Одровонжів, Струсів, Лянцкоронських (зокрема П.Лянцкоронський), Мелецьких, Язловецьких, а також Я.Тарновський.
Із серед. 15 ст. Х. користувався магдебурзьким правом. У 16 — на поч. 17 ст. місто не раз зазнавало татарських нападів. 1534 Я.Тарновський провів перебудову замку. Станом на 1571 замок мав муровані башти та дерев’яні стіни.
Імовірно, у Х. створено Хмільницький літопис, який охоплює події 1636—50.
1648 Х. захопили повстанці (див. Національна революція 1648—1676). 1654—57 контролювався козац. д-вою, входив до Могилівського полку. Бойові дії, що супроводжували Нац. революцію 1648—76, спустошили місто. 1672—99 належав Османській імперії (входив до Костянтинівського нахіє Меджибозького санджаку Кам’янецького ейялету). Після 2-го поділу Речі Посполитої (1793; див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) Х. перейшов під владу Рос. імперії, 1795 став повітовим центром Брацлавського намісництва. 1797—1804 був повітовим центром Подільської губернії, згодом — заштатне місто Літинського пов. Подільської губ.
Ще у 18 ст. Х. утратив оборонне значення, а наприкінці 18 ст. став приватновласницьким містом. На місці зруйнованого замку, від якого залишилася одна мурована башта, сформувалася панська садиба. 1911—15 на замовлення власниці садиби графині Катерини Ксидо (уродженої Левашової) та її чоловіка Костянтина Ксидо за проектом архіт. І.Фоміна було споруджено палац — видатний зразок неокласицизму.
Наприкінці 19 ст. у Х. мешкало більше 12 тис. осіб (з них половина — євреї), діяли пром. підпр-ва (ткацька ф-ка, 2 броварні, тютюнова ф-ка та ін.). 1900 прокладено вузькоколійку від Калинівки (нині місто Він. обл.; 1938—44 замість вузькоколійки проклали залізничну лінію стандартної ширини Калинівка—Старокостянтинів).
Рад. владу остаточно встановлено в листопаді 1920. 7 березня 1923 Х. став райцентром Він. обл. 1934 у Х. відкрито мінеральну вуглекисло-радонову воду з лікувальними властивостями, завдяки чому 1938 місто офіційно визнано курортом. Із 13 липня 1941 до 18 березня 1944 окупований гітлерівцями. Із 1944 діє водолікарня — перший лікувальний заклад, де почали використовувати хмільницьку воду. У 1950—90-ті рр. відкрилося кілька лікарень та санаторіїв. Із 1960 Х. — курорт союзно-респ. підпорядкування. Із 1957 — місто районного, із 1969 — обласного підпорядкування. Нині Х. зберігає набуті в рад. час функції курортного й агропром. центру.
Пам’ятки арх-ри: замкова башта (16 ст.), костьол Усікновення голови Іоанна Предтечі (1603, перебудований 1728), палац (1911—15).
Вортман Д.Я.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3188
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1834 раз.
Подякували: 656 раз.
Стать: Жінка

Re: ХМІЛЬНИК, місто, Хмільницький р-н, Вінницька область

Повідомлення АннА » 02 листопада 2018, 14:33

ДАВіО, католики
1. Подільська губернія
2. Літинський деканат
3. Римсько-католицька церква Святої Трійці м. Хмільник Літинського повіту Подільської губернії
4. зашт. м. Хмільник, сс. Білий Рукав, Голодьки-Хмільницькі, Гута- Нова, Гута-Стара, Клітище, Кожухів, Крутнів, Курилівка, Кушелівка, Маркуші, Митинці, Митник-Великий, Митник-Малий, Сандраки, Сербинівка, Соколова, Соломирка, Томашпіль, Трибухи, Філіопіль, Широка Гребля та ін.
5. Народження: 1873: ф.711, оп.1, спр.1; 1874: ф.711, оп.1, спр.2; 1875:
ф.711, оп.1, спр.3; 1877: ф.711, оп.1, спр.4; 1878: ф.711, оп.1, спр.5;
1879: ф.711, оп.1, спр.6; 1880: ф.904, оп.6, спр.1; 1881: ф.904, оп.6,
спр.2; 1882: ф.904, оп.6, спр.3; 1883: ф.904, оп.6, спр.4; 1884: ф.904,
оп.6, спр.5; 1885: ф.904, оп.6, спр.6; 1886: ф.904, оп.6, спр.7; 1887:
ф.904, оп.6, спр.8; 1888: ф.904, оп.6, спр.9; 1889: ф.904, оп.6, спр.10;
1890: ф.904, оп.6, спр.11; 1891: ф.904, оп.6, спр.12; 1892: ф.904, оп.6, спр.13; 1893: ф.904, оп.6, спр.14; 1895: ф.904, оп.6, спр.15; 1896: ф.904, оп.6, спр.16; 1897: ф.904, оп.6, спр.17; 1898: ф.904, оп.6, спр.18; 1899: ф.904, оп.6, спр.19; 1900: ф.904, оп.6, спр.20; 1901: ф.904, оп.6, спр.21; 1902: ф.904, оп.11, спр.2; 1903: ф.904, оп.11, спр.7; 1904: ф.904, оп.11, спр.12; 1905: ф.904, оп.11, спр.16; 1906: ф.904, оп.11, спр.21; 1907: ф.904, оп.11, спр.26; 1908: ф.904, оп.11, спр.31; 1909: ф.904, оп.11, спр.36; 1910: ф.904, оп.11, спр.41; 1911: ф.904, оп.11, спр.46; 1912: ф.904, оп.11, спр.51; 1913: ф.904, оп.11, спр.55; 1914: ф.904, оп.11, спр.60; 1915: ф.904, оп.11, спр.65; 1916:
ф.904, оп.11, спр.70;
6. Шлюб: 1873: ф.711, оп.1, спр.1; 1874: ф.711, оп.1, спр.2; 1875: ф.711,
оп.1, спр.3; 1877: ф.711, оп.1, спр.4; 1878: ф.711, оп.1, спр.5; 1879:
ф.711, оп.1, спр.6; 1880: ф.904, оп.6, спр.1; 1881: ф.904, оп.6, спр.2;
1882: ф.904, оп.6, спр.3; 1883: ф.904, оп.6, спр.4; 1884: ф.904, оп.6,
спр.5; 1885: ф.904, оп.6, спр.6; 1886: ф.904, оп.6, спр.7; 1887: ф.904,
оп.6, спр.8; 1888: ф.904, оп.6, спр.9; 1889: ф.904, оп.6, спр.10; 1890:
ф.904, оп.6, спр.11; 1891: ф.904, оп.6, спр.12; 1892: ф.904, оп.6, спр.13; 1893: ф.904, оп.6, спр.14; 1895: ф.904, оп.6, спр.15; 1896: ф.904, оп.6, спр.16; 1897: ф.904, оп.6, спр.17; 1898: ф.904, оп.6, спр.18; 1899: ф.904, оп.6, спр.19; 1900: ф.904, оп.6, спр.20; 1901: ф.904, оп.6, спр.21; 1902: ф.904, оп.11, спр.2; 1903: ф.904, оп.11, спр.7; 1904: ф.904, оп.11, спр.12; 1905: ф.904, оп.11, спр.16; 1906: ф.904, оп.11, спр.21; 1907: ф.904, оп.11, спр.26; 1908: ф.904, оп.11, спр.31; 1909: ф.904, оп.11, спр.36; 1910: ф.904, оп.11, спр.41; 1911: ф.904, оп.11, спр.46; 1912: ф.904, оп.11, спр.51; 1913: ф.904, оп.11,
спр.55; 1914: ф.904, оп.11, спр.60; 1915: ф.904, оп.11, спр.65; 1916:
ф.904, оп.11, спр.70; 7. –
8. Смерть: 1873: ф.711, оп.1, спр.1; 1874: ф.711, оп.1, спр.2; 1875:
ф.711, оп.1, спр.3; 1877: ф.711, оп.1, спр.4; 1878: ф.711, оп.1, спр.5;
1879: ф.711, оп.1, спр.6; 1880: ф.904, оп.6, спр.1; 1881: ф.904, оп.6,
спр.2; 1882: ф.904, оп.6, спр.3; 1883: ф.904, оп.6, спр.4; 1884: ф.904,
оп.6, спр.5; 1885: ф.904, оп.6, спр.6; 1886: ф.904, оп.6, спр.7; 1887:
ф.904, оп.6, спр.8; 1888: ф.904, оп.6, спр.9; 1889: ф.904, оп.6, спр.10;
1890: ф.904, оп.6, спр.11; 1891: ф.904, оп.6, спр.12; 1892: ф.904, оп.6, спр.13; 1893: ф.904, оп.6, спр.14; 1895: ф.904, оп.6, спр.15; 1896: ф.904, оп.6, спр.16; 1897: ф.904, оп.6, спр.17; 1898: ф.904, оп.6, спр.18; 1899: ф.904, оп.6, спр.19; 1900: ф.904, оп.6, спр.20; 1901: ф.904, оп.6, спр.21; 1902: ф.904, оп.11, спр.2; 1903: ф.904, оп.11, спр.7; 1904: ф.904, оп.11, спр.12; 1905: ф.904, оп.11, спр.16; 1906: ф.904, оп.11, спр.21; 1907: ф.904, оп.11, спр.26; 1908: ф.904, оп.11, спр.31; 1909: ф.904, оп.11, спр.36; 1910: ф.904, оп.11, спр.41; 1911: ф.904, оп.11, спр.46; 1912: ф.904, оп.11, спр.51; 1913: ф.904, оп.11, спр.55; 1914: ф.904, оп.11, спр.60; 1915: ф.904, оп.11, спр.65; 1916:
ф.904, оп.11, спр.70; 9. –
10. –
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3188
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1834 раз.
Подякували: 656 раз.
Стать: Жінка

Re: ХМІЛЬНИК, місто, Хмільницький р-н, Вінницька область

Повідомлення АннА » 02 листопада 2018, 14:35

ДАВіО, іудеї
1. Подільська губернія
2. Хмільницький рабинат
3. Синагога м. Хмільник Літинського повіту Подільської губернії
4. –
5. Народження: 1845: ф.222, оп.1, спр.50;
6. Шлюб: 1845: ф.222, оп.1, спр.50;
7. Розлучення: 1845: ф.222, оп.1, спр.50;
8. Смерть: 1845: ф.222, оп.1, спр.50;
9. –
10. –
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера Х

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: Baidu [Spider], Bing [Bot], D_i_V_a, Dikiy_Dik, Google Adsense [Bot], ukrgenealogy, Мария Халюк