Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

ХУСТ, місто, Закарпатська область

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
1
100%
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 1

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 3261
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1881 раз.
Подякували: 675 раз.
Стать: Жінка

ХУСТ, місто, Закарпатська область

Повідомлення АннА » 25 квітня 2017, 20:17

Срібна земля. Старі фото міста Хуст
Хоча Карпатська Україна існувала менше доби, невелике провінційне містечко вмить стало відомим на увесь світ та зуміло капіталізувати цю короткочасну славу у певний статус – Хуст і досі є об'єктом уваги істориків, публіцистів, журналістів чи й просто пересічних туристів.
Хуст колись володів високим статусом – поселення було коронним містом Угорського королівства. Але втратило своє стратегічне значення 1766 року — після влучення блискавки у порохову вежу Хустського замку.
Фортеця, що протягом століть була центром місцевого життя, перетворилась на руїни, а темп розвитку міста значно уповільнився.
Життя в Хусті дещо пожвавили регулярні ярмарки. А наприкінці ХІХ століття тут з'явилася залізниця.
Так розмірено містечко жило до кінця Першої світової війни.
У 1919 році, після Тріанону, Підкарпатська Русь увійшла до складу Чехословацької республіки.
В результаті поділу комітату Марамарош між Чехословаччиною та Румунією, адміністративним центром його чехословацької частини став саме Хуст. Завдяки цим подіям місто отримало новий імпульс для розвитку.
Будувались нові житлові та адміністративні будинки, медичні та освітні заклади, крамниці, казарми для військових, промислові підприємства та склади.
Місто отримало сучасні мережі водопостачання, каналізації та електромережі.
На початку 1920-их років Підкарпатська Русь була найвідсталішим регіоном Чехословаччини, і центральна влада республіки спрямовувала величезні ресурси на розвиток краю.
Старше покоління закарпатців у своїх споминах називає міжвоєнний період "золотою добою".
Втілювала містобудівну концепцію Хуста ціла плеяда блискучих чеських архітекторів – Їндржіх Фрейвальд, Ярослав Бом, Ярослав Фраґнер, Мілан Бабушка, кожен з яких спроектував одну або кілька будівель для міста.
За короткий проміжок часу Хуст перетворився на справжнє європейське містечко з модерною забудовою та сучасними комунікаціями.
http://www.istpravda.com.ua/artefacts/2017/03/13/149615/
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 3261
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1881 раз.
Подякували: 675 раз.
Стать: Жінка

Re: ХУСТ, місто, Закарпатська область

Повідомлення АннА » 25 квітня 2017, 20:28

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки.
Хуст — місто районного підпорядкування, центр Хустського району. Розташований у підніжжі гір на просторій рівнині. Бурхливі води Тиси, зливаючись з Рікою, наче обіймають місто з двох боків. В центрі міста тече річка Хустець, від якої, очевидно, й походить назва міста. Через Хуст проходить головна шосейна дорога Ужгород — Рахів та залізнична магістраль, яка зв’язує його з Ужгородом, Мукачевим. Відстань від Ужгорода залізницею — 122 км, автомобільним шляхом через Берегове — 132 км, через Іршаву — 109 км. Чисельність населення — 25 100 чоловік. Хустській міській Раді підпорядковано села Зарічне, Кіреші і Чертіж.

Археологічні розкопки, проведені працівниками Академії наук УРСР в Хусті на Замковій горі та його околицях у 1947—1961 рр., свідчать про те, що на території сучасного міста ще на початку нашої ери жили носії культури карпатських курганів — безпосередні предки однієї з великих слов’янських груп,— літописних білих хорватів.

Хуст, як укріплений населений пункт, існував уже в X—XI століттях. У 1191 році в Хусті закінчили споруджувати замок-фортецю (будували його понад 100 років). Замок служив для захисту Мармароських солекопалень, розташованих за 50 км, а також для оборони від нападу ворогів. У фортеці розміщувалися урядовці соляних копалень.

Хустський замок не раз перебудовувався. В’їзні ворота з південно-східного боку захищала башта, спрямована гострим кутом назовні. В зовнішньому дворі були господарські та житлові приміщення, а також великі резервуари для води, у внутрішньому дворі палацові споруди та інші приміщення і, крім того, колодязь завглибшки в 160 метрів.

Протягом століть Хустська фортеця відбивала напади ворогів. Великий бій оборонці фортеці дали татаро-монгольським ордам хана Батия в 1242 році. Лише після впертих, тривалих битв фортеця була здобута і спустошена.

Після відступу татаро-монголів замок було знову відбудовано. У 1281— 1321 рр. він входив до складу Галицько-Волинського князівства. Із зростанням стратегічної ролі фортеці, навколо неї збільшувалося поселення. У 1329 році Хуст одержав право коронного міста.

На протязі XIII—XV століть угорські королі поселили в пониззі річки Тиси багато німецьких колоністів. Частина з них прибула також і в район Хуста. В 1455 році у Хусті було побудовано перший великий кам’яний будинок — реформатську каплицю, про що свідчить напис на її південній стіні.

Утримання фортеці в належному стані, постачання її необхідними продуктами вимагало важкої роботи кріпосних селян, а також ремісників, дрібних торговців, які охороняли замок і мусили йому підкорятись.

Переважна більшість населення Хуста займалась землеробством. Жителі міста, як і навколишніх поселень, на протязі століть виконували різні повинності на користь фортеці.

У 1511 році король Владислав II віддав Хустську фортецю з усіма її маєтками за 20 тис. золотих у заклад угочанському жупану Габору Перені. Під час селянського повстання під проводом Д. Дожі населення Хуста здобуло замок-фортецю.

Після поразки угорців у битві з турками під містом Могачем 1526 року, коли розпалося Угорське королівство, Хустський замок потрапив до складу Трансільванського князівства.

В 1546 році військо імператора Фердинанда одержало перемогу над Яношем Заполі і оволоділо Хустським замком. Однією з причин падіння фортеці було те, що під час її тривалої облоги тут виникла велика епідемія.

Протягом другої половини XVІ і XVII століть Хуст разом з фортецею був одним з центрів міжусобних війн між трансільванськими князями і Габсбургами.

В 1556 році генерал армії австрійського імператора Лазар Швенді оточив фортецю, але взяти її не зміг, бо на допомогу оборонцям прибуло військо з Трансільванії під керівництвом Яноша Жігмонда і темешварського паші Хусейна. З 1557 року Хустом знову володіли трансільванські князі. Влітку 1594 року на Хуст напала 80-тисячна орда хана Гірея, яка дуже спустошила околицю, але фортецю не змогла взяти.

В середині XVII століття на Закарпатті стали частими набіги кримських татар. У 1657 році на Хуст напало польське військо під керівництвом князя Любомирського, але фортецю теж не взяло. Від навал татар та численних міжфеодальних усобиць і війн дуже страждало населення Хуста, його околиць. Особливо великою була татарська навала в 1659 році. Рятуючись від неї, трансільванський воєвода Немеш прибув з армією до Хустської фортеці і вирішив тут дати бій ворогам. Однак татари не наважились брати фортецю, а пограбували ряд населених пунктів і відступили.

Протягом 1661—1662 рр. Хуст не раз штурмували турки. Однак і вони не змогли перемогти опір ратних людей замку, які не лише оборонялися, але й примусили ворогів відступити. Пізніше татари знову робили спроби оволодіти Хустською фортецею, але кожного разу зазнавали невдачі.

На початку визвольної війни угорського народу під керівництвом Ференца II Ракоці у 1703 році повстанці, керовані Я. Маяшем і А. Кішем, оточили фортецю і 17 серпня 1703 року оволоділи нею та містом, захопивши багато рушниць, мортир, різних припасів. До повстанців приєдналися також солдати гарнізону. Хуст знову став одним з центрів повстання проти австрійського панування.

Після взяття Хустського замку до Ф. Ракоці приєдналося з Мармароського комітату 4 тисячі піших і 800 кінних бійців. З самого Хуста в армії Ракоці лише в гарнізоні фортеці служило 33 чоловіки. У жовтні 1709 року прихильники Ракоці в Хусті провели загальнотрансільванський сейм.

Коли повстання було жорстоко придушене, Хуст зазнав варварських руйнувань, а населення міста — жорстоких репресій. Воно змушене було виконувати тяжкі повинності, сплачувати різні платежі і утримувати розміщених тут німецьких солдатів. Австрійські місцеві власті, яких підтримували військові загони, проводили арешти, заковували жителів у кайдани. Розлючений діями мешканців Хуста австрійський імператор видав наказ про зруйнування Хустської фортеці. Але наказу не було виконано, бо на Хуст у 1717 році напали татари. Та ординці не наважилися напасти на Хустський замок і, пройшовши по лівому березі Тиси, поспішили втекти із здобиччю до Криму. В гірських ущелинах шлях їм перегородили загони місцевого ополчення. Відбувся великий бій. На ратному полі, як свідчать тогочасні документи, залишилося шість тисяч ворожих трупів. Ополченці звільнили 7 тис. невільників, переважно підлітків і дівчат. На той час Хустський замок вважався недоступною твердинею. Та в 1766 році під час грози над Хустом блискавка вдарила в порохову вежу фортеці і запалила її. Так скінчилася історія Хустського замку.

На початку XVIII століття Хуст став порівняно невеликим населеним пунктом. У 1720 році в ньому налічувалось 70 дворів, з них 29 були дворянські, 41 — селянський.

Починаючи з середини XVIII і до першої половини XIX століття місто Хуст значно зросло. У 1827 році воно вже мало 377 дворів, що платили податки. У 1838 році жителі Хуста повинні були сплатити державі 1187 форинтів, крім того, 2656 форинтів воєнного податку.

На початку XVIII століття в Хусті розвивалось ремісництво, зокрема шевське, ткацьке, ковальське та інші. З 1760 року в місті почав працювати пороховий завод, який переробляв селітру, вироблену на підприємствах Мармарощини.

Трудящі міста багато терпіли від стихійних лих. Під час голоду 1786—1787 рр. загинуло 213 чоловік. Реформатський священик І. Гаті у своїх спогадах відмічає, що в період голоду гроші зовсім не мали ціни, в місті не було ніяких товарів, люди ходили наче тіні, на яких була лише шкіра й кості. Вони змушені були перемелювати на борошно кору дерев, а подекуди навіть суху кропиву, з чого готували різні суміші й мамалигу. Іноді використовували для хліба навіть тирсу.

Наприкінці XVIII і на початку XIX століття набуває широкого розвитку ремісництво, а також торгівля великою рогатою худобою, значна частина якої переганялась сюди з Галичини і Буковини. Крім того, з-за Карпат на ринок Хуста привозили овець, хутро, зерно та інші товари.

Хуст був також одним з центрів духовної культури краю. Зовнішній вигляд його був набагато кращий за інші навколишні міста і села Закарпаття. Крім замку, у місті збереглися й інші визначні споруди, зокрема будинок окружного управління, споруджений у XVII столітті. Він виділявся своєю оригінальною архітектурою. Цікавою архітектурною пам’яткою є також костьол, збудований в середині XV століття у готичному стилі.

У місті в першій половині XIX століття жило багато різьбярів, бондарів та інших майстрів по обробці дерева. Залишені ними меблі, іконостаси, художньо виконані рами та ікони, картини, дзеркала, бочки для вина, старовинний дерев’яний посуд, є свідченням високої культури народних умільців.

Поволі ширилась серед населення освіта. Перша церковнопарафіальна школа у Хусті почала працювати в 1766 році. Та справою освіти відало духовенство, грамоти дітей навчав дяк. Лише одиниці з дітей трудівників закінчували школу, виходили «в люди».

В Хусті народився відомий вчений І. С. Орлай. У 1791 році він виїхав до Росії на навчання і залишився там працювати викладачем, а потім — директором Ніжинського ліцею. І. Орлай був другом сім’ї видатного російського письменника М. В. Гоголя, його вихователем. Вважають, що М. В. Гоголь саме від Орлая довідався про Карпатську Русь і вперше в російській літературі заговорив про неї 3. Проживаючи в Росії, Орлай не забував свого мальовничого рідного краю. Він надсилав на Закарпаття багато книг, журналів, творів видатних російських вчених і письменників. Залучав молодих освічених людей — закарпатських українців — до участі в науковій і педагогічній діяльності Росії (М. Балудянський, П. Людій, В. Кукольник та інші). В Росії І. С. Орлай став членом Російської Академії наук. Цей та інші факти яскраво свідчать про те, що, незважаючи на іноземну окупацію, зв’язки населення Хуста не припинялись з російськими і українськими братами по той бік Карпат.

Майже все життя прожив у Хусті один з угорських еволюціоністів додарвінської епохи Иосиф Дьєрдь. У 1839 році він 26-річним юнаком, після закінчення навчання, був призначений головним лікарем колишнього Мармароського комітату (нині Хустського, Міжгірського, Тячівського і Рахівського районів). Й. Дьєрдь намагався поліпшити охорону здоров’я, займався дослідженням місцевих мінеральних джерельних вод тощо. Його син Аладар, який народився в Хусті, став журналістом. Він не раз зустрічався і спілкувався з Карлом Марксом, перебував під впливом його вчення. Аладар Дьєрдь став активним популяризатором, захисником вчення і перекладачем праць К. Маркса. Його статті про Маркса та 1-й Інтернаціонал мають значну цінність. Вони були одними з перших матеріалів, що знайомили угорських читачів з найважливішими теоретичними положеннями наукового комунізму, з питань стратегії і тактики міжнародного комуністичного руху, очолюваного Марксом і Енгельсом.

В другій половині XIX століття у Хусті виникає перше деревообробне підприємство, млин, з 1909 року почав працювати цегельно-черепичний завод. Розвивалось ремісництво, збільшувався обсяг торгівлі. Місто, як і раніше, було одним з важливих центрів торгівлі худобою та різними речами ремісницького виробництва.

З розвитком капіталістичних відносин, що проникли в цехове ремесло, поглибився процес майнового та соціального розшарування. За даними перепису 1895 року, в Хусті налічувалося понад 300 ремісників різних спеціальностей. 10 власників майстерень використовували найману працю 10—20 робітників. З введенням у 1870 році в експлуатацію залізниці Чоп — Королеве частина жителів Хуста працювала на постійній та сезонних роботах на залізниці. Досить широко використовувалась наймана праця і в сільському господарстві. Наприкінці XIX століття в Хусті було вже 405 сільськогосподарських робітників.

На рубежі XIX і XX століть з 2286 чол. працездатного населення, яке жило в місті, в сільському господарстві було зайнято 1584, у ремеслі 514, в торгівлі 188 чоловік. Отже, переважна кількість населення займалась сільським господарством.

В умовах розвитку капіталістичних відносин відбувалось дальше розорення бідного селянства, а господарства поміщиків, багатіїв зростали. Причому землю концентрували в своїх руках не лише дворяни, але й торговці та власники майстерень. їм у Хусті належало 10 523 кадастральні гольди землі. Становище промислових, а особливо сільськогосподарських робітників було дуже важким. Робочий день, як правило, тривав від зорі до ночі. Заробітна плата була мізерною і вдвічі нижчою від зарплати сільськогосподарських робітників центральних районів Угорщини.

hust1

Тяжким було становище і тих робітників, які працювали в кустарних майстернях, на підприємствах, будівництві по 12—14 годин на добу. Робітників жорстоко експлуатували, чинили над ними сваволю і насильство. В місті зростало безробіття, бо кілька невеликих кустарних підприємств, що тут діяли, не могли забезпечити всіх роботою.

Особливо погіршало становище робітників і селян в роки першої світової імперіалістичної війни, оскільки Хуст опинився у прифронтовій зоні. Від трудящих забрали худобу, зерно та інші сільськогосподарські продукти. Ціни на хліб зросли в 2—3 рази, а на інші товари (цукор, сіль, гас) — в 2—5 разів.

Населення Хуста чинило опір гнобителям, допомагало наступаючим російським військам. Вшановуючи пам’ять тих, що полягли на фронтах першої світової війни, населення Хуста та російські військовополонені в 1915 році побудували біля Замкової гори пам’ятник-піраміду.

Широкий відгук серед населення мали події, які відбувались у Росії в 1917 році. Про них розповідали військовополонені, що повертались зі Сходу і були очевидцями встановлення Радянської влади. Серед них були М. Шкробинець, В. Костянець та інші.

Буржуазний уряд жонглював різними обіцянками, щоб перешкодити революційному рухові, стримати потяг трудящих до Країни Рад. Хустське окружне управління в одному з оголошень писало: «Всі бідні солдати та інваліди, які будуть поводити себе добре, залишаться вірними угорській державі і не будуть вимагати відриву від держави, возз’єднання з Україною, одержать від угорської влади 10 гольдів землі».

Після того, як розпалася Австро-Угорщина, населення Хуста 10 листопада 1918 року першим висловилося за возз’єднання Закарпаття з Радянською Україною.

Українські буржуазні націоналісти в листопаді 1918 року створили в Хусті т. зв. Руську народну раду, яка встановила зв’язок з галицькими буржуазними націоналістами та іноземними імперіалістами. Ця «рада», граючи на почуттях симпатій закарпатців до російських і українських братів, в середині грудня 1918 року розіслала в усі села Закарпаття спеціальні анкети з такими запитаннями: а) Ваші селяни бажають, щоб ми, русини, стали воєдино з мадьярами? б) У вас народ хоче до Русі (України) приєднатися?

Уніатські попи, буржуазні націоналісти всіх мастей, реакційні угорські чиновники розгорнули серед селян шалену агітацію. Та намагання реакціонерів зазнали поразки. В усіх селах трудящі одностайно висловилися за возз’єднання з Радянською Україною. їх окрилював прапор Великого Жовтня.

На Всезакарпатському з’їзді в Хусті, що відбувся 21 січня 1919 року і був важливою віхою в історії національно-визвольної боротьби трудящих Закарпаття, прийнято рішення «більше не посилати депутатів до будапештського парламенту і з’єднатися «без усяких умов з Україною». Такі думки висловили представники простого люду І. Волощук, житель с. Нанкова, В. Тимчук і М. Філак, жителі Хуста й інші.

Пробуджені Великим Жовтнем, трудящі міста продовжували боротись за своє соціальне і національне визволення. 23 березня 1919 року в Хусті проголошено Радянську владу. Було обрано міську Раду на чолі з селянином Іваном Раковці. Населення міста з великим ентузіазмом приступило до будівництва нового життя. Та до складу Ради пробралися контрреволюціонери, які робили все, щоб перешкодити революційним заходам. Маючи склад зброї, вони під час нападу боярської Румунії мали намір здійснити відкритий виступ проти Радянської влади.

18 квітня 1919 року Хуст і навколишні райони окупувала румунська вояччина, яка придушила Радянську владу. Інтервенти встановили жорстокий режим, заборонили збори, чинили злочини і завдали багато лиха населенню.

Восени 1919 року на зміну румунським окупантам до Хуста прийшла чехословацька буржуазна влада. Однак становище трудящих лишалось і далі важким.

Чеські окупанти принесли їм також безправ’я і ті ж національні утиски. Все це загострювало серед населення класові протиріччя, зумовлювало дальше розгортання революційно-визвольної боротьби.

Керівником і організатором передових кіл у Хусті була місцева організація Міжнародної соціалістичної партії (МСП), яка на 1 вересня 1920 року налічувала 400 членів. З революційного ядра Міжнародної соціалістичної партії в травні 1921 року була створена хустська організація КПЧ. Одним з фундаторів її був учасник громадянської війни у 1918—1919 рр. в Росії В. Кундря, уродженець села Бороняви.

В Хусті містився секретаріат окружного комітету КПЧ, який керував робітничим і селянським рухом округу.

З утворенням організації КПЧ класова боротьба стала набирати більш організованого характеру. Під керівництвом комуністів уже в травні 1921 року страйкувало більшість робітників, а 1 травня відбувся багатолюдний мітинг, на якому лунали заклики: «Хай живуть Радянська Росія і Україна!», «Хай живе III Інтернаціонал!»

В листопаді 1921 року влада прийняла рішення про розпуск місцевої організації комуністичної партії, але після гострих і тривалих протестів трудящих 10 грудня 1922 року урядовці відмінили своє рішення.

Комуністи добивались єдності дій трудящих у боротьбі проти соціального і національного гніту. Питання інтернаціональної солідарності трудящих у класовій боротьбі з експлуататорами було в центрі уваги партійної організації, адже національний склад населення міста був різноманітний. З 11854 чоловік, що проживали в Хусті у 1921 році, українців було 6834 чол., євреїв — 3397, угорців—941, німців — 393, чехів і словаків — 265, румун — 10, італійців — 12.

Із загальної кількості дорослого населення в той час працювало в сільському господарстві 1200 чол., в промисловості — 57, ремісничих цехах — 85, торгівлі—66. У статистиці зазначено, що 1700 чол. не мали жодної професії, вони були чорноробами. 200 чол. працювали поденниками та 237 — хатніми служницями. 76 чол. жили з чималого прибутку, були багатіями.

Класова боротьба трудящих міста з кожним роком ширилась і набирала більш масового організованого характеру. У 1922 році на першотравневому мітингу і в демонстрації взяло участь 1500 чоловік. На цьому мітингу виступив І. Локота. 21 липня 1922 року відбувся страйк хустських меблевиків, які вимагали підвищення зарплати на 40 проц. Підприємці на початку серпня частково задовольнили вимоги страйкарів, підвищили заробітну плату на 10 проц. Масові страйки проводились і далі.

Особливо активізувалась робота комуністів у зв’язку з першими парламентськими виборами, що відбулись 16 березня 1924 року. Комуністи йшли на вибори під прапором ленінізму, боротьби за встановлення диктатури пролетаріату і добились великих успіхів. За них під час виборів у місті голосувало 2251 чоловік. Ні одна з 12 буржуазних партій не одержала такої кількості голосів. Великий успіх мали комуністи і під час парламентських виборів 1925 року.

Широкого розмаху набрав страйковий рух у Хусті і в наступні роки. В травні 1925 року виступили меблевики Хуста, вимагаючи 8-годинного робочого дня і відновлення на роботі звільненого члена страйкового комітету Е. Данка. Страйк закінчився 1 червня частковим успіхом робітників.

Масовий бойовий характер мали в ті роки щорічні Першотравневі демонстрації.

У 1927 році в Хусті відбувся політичний страйк на знак солідарності з боротьбою пролетаріату міста Відня. З великим піднесенням трудящі відзначали 10-і роковини Великої Жовтневої соціалістичної революції. На зборах і в демонстраціях, присвячених цій даті, взяло участь понад 2 тис. чоловік.

Весною 1928 року в місті відбувся страйк візників за підвищення заробітної плати, що тривав понад два місяці. В ньому взяло участь 200 чоловік. 10 травня між підприємцями і страйкарями було укладено колективний договір, на основі якого підприємці погодились підвищити заробітну плату.

У серпні 1929 року в Хусті проходили антивоєнні мітинги і демонстрації трудящих. Характерно те, що поліція і жандармерія кілька разів розганяла демонстрантів, але трудящі знову збирались у центрі міста. Багатьох учасників було поранено, а керівників демонстрації Й. Гакена і Е. Кліму затримано. Однак з колон лунали вигуки: «Геть владу капіталу!», «Хай живе соціалістична революція!», «Геть мілітаризм!», «Геть підготовку війни проти СРСР!» Учасники демонстрації засвідчили велику революційну витримку і рішучість. Всі колони демонстрантів прийшли до окружного уряду і висловили свій протест проти реакційної політики буржуазної влади. На вершині гори біля Хустського замку під час демонстрації майорів червоний прапор.

Велику роботу проводили комуністи серед 45-го піхотного полку, що був розміщений у місті. Починаючи з 1925 року, хустський поліцейський комісаріат тривалий час одержував донесення від командування і поліції про те, що серед солдатів розповсюджується «невідомими злочинцями» підпільна антимілітаристська нелегальна комуністична газета «Вояк». Вона видавалась ЦК КПЧ у Празі чеською, словацькою, німецькою та угорською мовами. Разом з газетою розповсюджувались серед солдатів-комуністів важливі документи ЦК КПЧ, а також Закарпатської крайової комуністичної організації. Особливо активну участь брав у розповсюдженні комуністичної літератури мужній революціонер, комуніст М. Можарович.

У період світової економічної кризи в 1929— 1933 рр. у місті майже припинилося промислове виробництво, було закрито лісопильний і цегельно-черепичний заводи, занепала деревообробна, меблева та інпіі галузі. Десятки робітничих і селянських родин голодували.

В місті зростало безробіття, лютували епідемічні хвороби, збільшувалася смертність. Заробітна плата робітників лісової промисловості зменшилася на 50—70, а в інших галузях—на 30 процентів. Деградували і занепадали бідняцькі господарства. Більшість з них не мала не тільки насіння та кормів для худоби, а й шматка хліба для сім’ї.

Про злидні трудящих Хуста розповідав депутат-комуніст Й. Штєтка у промові, виголошеній у буржазному парламенті 23 січня 1932 року: «Для безробітних в сільському бюджеті не відведено ні геллера. 80 проц. всіх господарств обтяжені боргами на векселі при 16—50-процентних платежах. Екзекутор прямо з підводою під’їжджає до крамаря і забирає все, що знайде в крамниці. Все це відвозить до лихваря або продає на площі з молотка». У промові депутата наводились приклади розорення дрібних ремісників, сім’ї яких також голодували. «Від кількох громадян дізнаємось,— говорив Й. Штєтка,— що в Хусті лютує страшний голод і що там вже зареєстровано майже 60 випадків тифу».

Перед стійкістю і солідарністю, яку виявляли трудящі Хуста у класовій боротьбі в роки кризи, під час страйків, буржуазія часто була безсилою. їй для придушення виступів усе частіше доводилося використовувати жандармерію і поліцію. Так, 10 липня 1931 року, коли понад 300 робітників, що працювали на регулюванні течії р. Хустець, почали страйк за збільшення заробітної плати і за поновлення на роботі звільнених робітників, адміністрація намагалася зірвати виступ. 20 липня агенти жандармерії спровокували сутичку страйкуючих з штрейкбрехерами, що послужило приводом до розправи. Оберігаючи купку штрейкбрехерів від гніву страйкуючих, жандарми без попередження почали стріляти у робітників. Жертвою цієї провокації стало кілька робітників, а М. Гінцак помер у лікарні в Севлюші.

Вчинивши розправу над страйкуючими, жандармерія арештувала 6 передових робітників на чолі з сенатором І. Локотою, а наступного дня — ще 18 молодих комуністів, щоб звалити на них всю вину за кровопролиття. Незважаючи на масові арешти, робітники продовжували стійко боротися за підвищення заробітної плати.

Похорон робітника М. Гінцака, що відбувся 22 липня 1931 року, перетворився на демонстрацію протесту трудящих багатьох міст Закарпаття проти окупаційного режиму чехословацької буржуазії. «Все було закрито,— писала „Карпатська правда»,— місто наче мертве. Завмерла під час похорону вся робота і торгівля». На похороні товариша по боротьбі, що відбувся на кладовищі у місті Севлюші, було також багато робітників з міста Хуста.

У роки світової економічної кризи в 1929—1933 рр. трудящі Хуста проводили масові походи голодуючих, демонстрації, конференції.

15 листопада 1931 року в Хусті відбулась конференція трудового селянства, на яку зібралося понад 4 тис. селян з 46 сіл округи. В день конференції селяни провели демонстрацію під гаслами: «За передачу землі, лісів і пасовиськ трудовому селянству без викупу!», «Геть з всякими екзекуціями!», «За рідну мову в школах!».

На масових зборах, що відбулися після демонстрації, виступив комуніст Дмитро Попович з села Бороняви, який після закінчення навчання в м. Києві повернувся додому. В своєму виступі Д. Попович розповів про життя трудящих Радянської України, про будівництво першого в світі соціалістичного суспільства. Збори прийняли резолюцію протесту проти переслідування комуністів, непосильних податків, кривавих репресій ката Пілсудського в Західній Україні. Всі учасники одностайно висловили свою солідарність з трудящими Західної України в їх боротьбі за соціальне і національне визволення.

Комуністи Хуста організували в 1931 році масову демонстрацію. 15 листопада до Хуста почали збиратися колони демонстрантів з сіл Сокирниці, Велятина, Бороняви, Ізи, Нанкового, Рокосова, Березового. Об 11-й годині дня вулицями міста рушило 1600 демонстрантів з прапорами і лозунгами. Попереду колони йшов сенатор І. Локота. В центрі міста відбувся масовий мітинг. У виступах І. Докоти, П. Терека, П. Дьєрі, Д. Поповича та інших було викладено основні вимоги Союзу працюючого селянства і міської бідноти, оголошено також привітання від трудящих Словаччини. Учасники мітингу обрали делегацію для вручення селянського «меморандуму» окружним управлінням, прийняли резолюцію з вимогами негайно звільнити 7 селян, заарештованих за опір екзекуторам. Надіслано вітальні телеграми селянським спілкам СРСР, Чехословаччини й Німеччини.

Масова демонстрація відбулася в Хусті і 11 січня 1932 року. В ній взяло участь 5 тис. голодуючих і безробітних селян, а також дрібних торговців і ремісників. Понад 50 поліцаїв і жандармів накинулися на демонстрантів і били їх палицями, шаблями, відкрили провокаційну стрілянину.

Напружена, копітка робота комуністів серед трудящих дала добрі наслідки. Велика частина жителів йшла за комуністами. Про це свідчило і те, що, незважаючи на всілякі махінації і терор буржуазних властей під час виборів до місцевих органів влади, які відбулися в грудні 1931 року, за комуністів було подано 1796 голосів. З 26 мандатів вони одержали 11.

24 вересня 1933 року Хуст став свідком однієї з найбільших демонстрацій. На центральному майдані зібралось 3 тисячі жителів міста і навколишніх сіл, щоб продемонструвати свою волю в боротьбі з фашизмом. На численних транспарантах і червоних полотнищах були написи: «Геть фашизм!», «Геть владу капіталу!», «Хай живе спільна боротьба робітників і селян!», «Землю — трудовому селянству без викупу!». В той же день у Хусті відбувся II з’їзд Об’єднання трудящого селянства, в роботі якого брало участь понад 2 тис. делегатів і гостей з усіх округів Закарпаття. Делегати говорили про злидні, зубожіння населення.

Робота з’їзду проходила з таким революційним запалом, що присутній представник окружного уряду кілька разів погрожував розпустити з’їзд. З’їзд виявив бойову волю трудового селянства боротися разом з міськими робітниками проти голоду, фашизму й підготовки імперіалістичної війни, за владу робітників і селян. Він показав, «що трудяще селянство нашого краю твердо стоїть на революційній дорозі. Даремно буржуазія з своїми слугами старалася всіма засобами розбити бойову єдність трудящих міст і сіл».

Буржуазні власті посилювали репресії проти учасників революційного руху. За участь у походах, демонстраціях і страйках в Хустському окрузі в той період було засуджено 136 жінок. Та боротьба не припинялася.

У 1934 році в Хусті посилився антифашистський рух. Вже в середині березня робітники міста заявили, що вони приєднуються до празьких робітників, які розпочали підготовку до проведення антифашистської конференції і закликали всіх трудящих Закарпаття приєднатися до цієї боротьби. 15 квітня в Хусті відбулась антифашистська конференція. Сюди зібралося 450 делегатів від робітників і селян Іршавського, Рахівського, Севлюського і Хустського округів. На конференції з доповідями виступили І. Туряниця і П. Терек. Делегати, що виступали в дебатах, говорили про злидні і голод в більшості округів Закарпаття, засуджували колоніальну політику уряду.

У другій половині 30-х років революційні виступи трудящих не вщухали. У липні — серпні 1936 року відбувся загальний страйк меблевиків міста, в якому взяло участь 130 чоловік. Робітники вимагали збільшення заробітної плати. Страйк закінчився укладенням колективного договору, на основі якого підприємці зобов’язалися підвищити заробітну плату.

В умовах буржуазного чехословацького режиму мало уваги зверталося і на стан охорони здоров’я населення. Хуст був «одним з середовищ епідемії», як це визнавали навіть буржуазні власті.

Місцева влада мало турбувалася і про розвиток освіти трудящих. У 1921 році на вимогу мешканців Хуста та сусідніх сіл відкрито гімназію, до якої прийняли лише 40 учнів. Вчилися тут переважно діти заможних верств населення, бо за навчання треба було платити великі гроші.
http://ukrssr.com.ua/zakarp/hustskiy/hust-hustskiy-rayon-zakarpatska-oblast#more-14277
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 3261
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1881 раз.
Подякували: 675 раз.
Стать: Жінка

Re: ХУСТ, місто, Закарпатська область

Повідомлення АннА » 25 квітня 2017, 20:29

Частина ІІ
У листопаді 1938 року фашистська Угорщина окупувала західну частину Закарпаття. На решті території краю верховоди буржуазно-націоналістичних партій проголосили т. зв. автономну республіку — «Карпатську Україну». На чолі її маріонеткового «уряду», який розміщався в Хусті, став запеклий український буржуазний націоналіст А. Волошин. Та зрадники інтересів трудящих протрималися не довго. Коли вони зіграли свою роль, їх гітлерівці викинули на смітник.

15 березня 1939 року Хуст був окупований військами фашистської Угорщини. Почалась одна з найбільш трагічних сторінок в історії Хуста. Настали чорні дні фашистської неволі. Місто вкрилось шибеницями. Багато жителів, серед них комуністів, активних учасників революційного руху, кинуто до в’язниць концентраційних таборів. Публічні страти і катування проводились майже кожного дня. Тільки за перший місяць окупації фашисти стратили 100 чоловік.

Тяжким було й матеріальне становище населення в період окупації. У Хусті працювала тільки невелика меблева фабрика, власником якої був І. Дункель, вона мала всього 100 робітників, діяв цегельниіі завод, що належав підприємцеві Б. Давидовичу.

Велика кількість населення не могла знайти роботи. Тільки в лютому 1940 року було 600 чол. безробітних. Всі вони були приречені на голодне животіння. У фашистське рабство з Хуста за роки окупації було вигнано 7836 чоловік.

Уникаючи переслідувань від угорських фашистів, багато комуністів, молодих патріотів емігрувало до СPСP. Серед молоді було чимало призовників, які не бажали йти до армії фашистської Угорщини. Це також був своєрідний опір фашистському режимові.

Донесення урядовців у 1940 році сповнені панічних повідомлень про зростання «прорадянських і прокомуністичних симпатій» серед трудящих Закарпаття. «Безперечним є те, що сусідство з Радянським Союзом помітно впливає на окремі верстви населення, особливо на робітників і бідноту, які в більшості і до цього часу голосували за комуністичну партію»,— писав начальник Хустського окружного управління 24 грудня 1939 року.

Хустський нотаріат у звіті за другий квартал 1940 року визнавав, що «населення гірських та долинських сіл таємно симпатизує Росії». Далі в повідомленні підкреслювалось, що русинське населення день у день все відвертіше і гостріше виступало проти місцевих властей. Про це свідчив той факт, що в Хусті жандарми насмілювалися виходити на вулиці лише групами (по 4 чоловіки), бо на них «нападають з-за рогу». Хортисти жорстоко розправлялися з трудящими. У першому кварталі 1940 року в Хусті заарештовано або притягнуто до відповідальності 860 чоловік.

Біля сіл Рокосова і Кривої фашисти побудували концентраційний табір, в якому катували людей: били нагайками, пекли розпеченим залізом, заганяли голки під нігті, підвішували за ноги. Непритомні тіла кидали в Тису. Та репресії не зломили волі трудящих боротись проти фашизму. Вони глибоко вірили, жили надією, що за допомогою героїчного радянського народу доб’ються свого визволення. 12 квітня 1941 року розпочався страйк їздових лісового управління з вимогою підвищити заробітну плату. Головний нотар вимагав від окружного начальника звільнити їздових з роботи. Ця міра покарання потрібна була йому ще й тому, писав він, що «в самому місті нестерпне становище, отже, слід було б показати суворий приклад для відвернення можливих повторень подібних явищ».

Особливо посилилась боротьба трудящих під керівництвом комуністів у період, коли в серпні 1943 року в районі Хуста висадилася група партизанів-десантників на чолі з Ференцом Патакі. Партизани швидко встановили зв’язок з підпільною атифашистською групою, в складі якої був військовослужбовець М. Сокач, що носив форму офіцера угорської армії. Сокачу неодноразово доводилося «прочісувати» ліси в районі «лінії Арпада». Використовуючи нагоду, він фіксував на карті замасковані в лісах доти, залізобетонні укріплення, мінні поля. Всі відомості військового характеру та копії окремих документів він передавав через працівників хустської пошти партизанській групі, а та в свою чергу по рації — в Москву та Український штаб партизанського руху.

Підпільникам і народним месникам допомагали робітники та селяни міста, які постачали їм продовольство і одяг, часто переховували і лікували поранених (напр., чеха В. Цемпера — «Андрія») тощо. Тютюновий ларьок вдови Ганни Логойди у Хусті став своєрідним партизанським штабом. В рядах підпільників боролися шість братів і сестер Іллі Сірка, шість членів сім’ї Ганни Логойди.

В кінці 1943 року хустська група налічувала вже 110 підпільників. На озброєнні народні месники мали 25 гвинтівок, 26 пістолетів, ручний кулемет, 3 автомати, 106 гранат, 10 тис. патронів, 2 рації, вибухівку. Партизани встановили зв’язок з антифашистськими організаціями Хустського округу, а також з організацією студентів-закарпатців у Будапешті. До складу будапештської підпільної групи входили поет Д. Вакаров, Ю. Логойда, В. Орос, І. Вейконь, І. Логай, О. Заяць, яких потім фашисти замучили в концтаборах.

Окупантам все ж вдалося натрапити на слід хустських підпільників. В ніч з 27 на 28 лютого 1944 року будинок Логойди, куди прийшли підпільники до хворого В. Цемпера, щоб перевести його на іншу конспіративну квартиру, був оточений фашистами. Народні месники мужньо оборонялися, але в нерівному бою загинули. Кати вбили партизанів С. Чижмаря, С. Лизанця і В. Цемпера, по-звірячому розправилися з Оленою і Юрієм Логойдами та 82-річною бабусею Ганною Лавкай. Схоплено було пораненого Гаврила Логойду, а також його сестер Марію і Ганну та їх матір. З усієї сім’ї Логойд лише Ганна, з дуже підірваним здоров’ям у концтаборах, залишилась живою.

В масових облавах та арештах фашисти затримали в Хусті і навколишніх селах близько 150 чоловік. Після жорстоких катувань у застінках контррозвідки та в’язницях хортисти влаштували масовий судовий процес в Сігеті. 25 квітня 1944 року були розстріляні В. Чижмар, В. Жупан, М. Сірко, М. Сокач, іншим страту замінено багаторічним і довічним тюремним ув’язненням.

17 червня 1944 року в Хусті окупанти вчинили публічний розстріл патріотів. У той кривавий день загинули В. Попадинець, І. Гангур, М. Калинин, М. Батик, І. Дякун та інші підпільники. Але їхні масові репресії, терор не злякали мужніх героїв опору. Опір фашистам набирав найрізноманітніших форм. 15 червня 1944 року хустські робітники спалили 42 бочки пального на нафтоперегонному заводі. Мужніх бійців окрилювали успіхи на фронтах героїчної Червоної Армії, яка швидко наближалась до Карпат.

24 жовтня 1944 року доблесні війська 17-го гвардійського стрілецького корпусу 4-го Українського фронту принесли в Хуст сподівану волю. Трудящі міста з великою радістю зустрічали воїнів-визволителів. На багатьох будинках на честь визволення майоріли червоні прапори.

29 жовтня 1944 року на масовому мітингу трудящих міста створено Народний комітет. До його складу увійшли старі комуністи, активні учасники класової боротьби в умовах буржуазного ладу І. Величко, О. Тимко, О. Рущак, В. Величко, Е. Богут та інші. Міський Народний комітет під керівництвом окружкому партії проводив роботу, спрямовану на відбудову народного господарства, налагодження роботи шкіл, торгівлі, подання допомоги частинам Червоної Армії щодо ремонту шляхів тощо. Було націоналізовано промислові підприємства, транспорт, зв’язок. Молодь добровільно вступала до Червоної Армії. До її лав та до Чехословацького корпусу пішло 458 жителів міста.

За бойові заслуги на фронтах Великої Вітчизняної війни багато хустських добровольців нагороджено високими урядовими нагородами. Серед них — В. Величка, Ю. Джумурата, М. Величка та багатьох інших.

15 листопада 1944 року Народний комітет прийняв резолюцію, в якій робітники і селяни, представники інтелігенції одностайно вимагали возз’єднання Закарпаття з Радянською Україною. Рух за возз’єднання у місті набрав загальнонародного характеру. В резолюції установчих зборів Хустського окружного Народного комітету було вказано: «Наш народ живе тепер одним бажанням — якнайшвидше здійснити свою мрію про приєднання до Радянської України».

26 листопада 1944 року, в день відкриття в Мукачевому Першого з’їзду Народних комітетів, в Хусті, на майдані біля кінотеатру «Перемога», було поховано останки хустських партизанів.

«Наші сини і дочки, з якими ми нині прощаємось,— говорили промовці на траурному мітингу, — вже проголосували своїм життям за возз’єднання з рідною матір’ю — Україною. Клянемось над цими дорогими могилами, що ми не зрадимо вам, дорогі земляки!».

За рішенням міської Ради від 12 січня 1945 року в Хусті створено народну дружину. Цю ділянку роботи очолив досвідчений комуніст О. Тимко. Крім того, при міськраді працювали комісії по благоустрою, розподілу продовольчих товарів серед населення та інші.

За роки Радянської влади Хуст став промисловим містом. В перші роки після возз’єднання почали зростати промислові підприємства. На лісопильному заводі працювало у 1945 році 105 робітників, в артілі «Воля» — 52 робітники, на взуттєвій фабриці — 28 робітників, 35 учнів, 5 службовців. Промисловість міста тільки зароджувалась, розвивалась. Будувались нові і реконструювались старі підприємства. Серед них фетрофільцева фабрика, меблевий комбінат та інші.

Меблевий комбінат з року в рік збільшував випуск валової продукції. Якщо в 1946 році підприємство випустило валової продукції на 22 тис. крб., у 1963 році — на 2657 тис. крб., то у 1966 році — на 4 млн. Обсяг продукції у 1966 році в порівнянні з 1965 роком зріс на 12 процентів. На підприємстві в той час працювало 900 чол. На протязі багатьох років кращими трудівниками комбінату були комуністи О. Петрова, І. Гаврило, О. Потапов та інші. Колектив комбінату одержував і одержує постійну допомогу від підприємств РРФСР, Білорусії, Латвії та інших республік країни, а також з ЧССР та НДР.

На комбінаті в 1966 році працювало 10 бригад комуністичної праці, 150 працівників було удостоєно звання ударників комуністичної праці.

За успішне виконання взятих соціалістичних зобов’язань на честь 50-річчя Великого Жовтня меблевий комбінат у листопаді 1967 року нагороджено пам’ятним Червоним прапором райкому КП України і райвиконкому.

Гордістю міста є фетрофільцева фабрика, створена у 1945 році на базі приватної майстерні, яка виготовляла капелюхи з напівфабрикатів. На початку свого існування вона виготовляла зарік 12 тис. жіночих ковпаків трьох видів. До 1952 року на підприємстві поряд з капелюшним існувало і швейне виробництво.

У 1963 році на фабриці виготовлено 516 тис. жіночих і чоловічих головних уборів тридцяти видів. Валовий випуск продукції підприємства у 1965 році становив 7,8 млн. крб. Після реконструкції фабрики у 1967—1968 рр. випуск продукції збільшився майже у 2 рази. У 1967 році фабрика випускала 60 видів ковпаків та капелюхів. Кількість робітників зросла у 1968 році до 1200 чоловік.

Фабрика оснащена найновішим обладнанням, у виробництво впроваджено штучні матеріали: лавсан, нітрон, прелан. Працюють кваліфіковані кадри робітників, інженерів, техніків. У 1967 році 250 робітників мали вищу та незакінчену вищу і середню освіту. 11 чоловік навчалися у вузах, понад 40 — відвідували технікуми та середні школи робітничої молоді.

Далеко за межами району відоме ім’я бригадира першої в області бригади комуністичної праці М. К. Енеді, яка була депутатом Верховної Ради СРСР шостого скликання і нагороджена за трудові успіхи орденом Леніна. З року в рік хороших виробничих успіхів домагаються комуністи А. Топтей, А. Гречка, М. Вакаров, В. Корис, А. Бучок, Е. Крайник та багато інших трудівників.

Робітники підприємства змагаються з колективом Воскресенської фабрики Московської області. Дружба між ними почалася у 1948 році. Робітники Воскресенської фабрики допомагали встановлювати устаткування, освоювати нові види продукції, ділилися своїм досвідом.

У 1966 році колектив фабрики налагодив дружні зв’язки з робітниками фірми «Хема Пол» — підприєїмством по експорту і імпорту хімічних товарів і сировини з міста Праги. Чехословацькі друзі в 1967 році надіслали колективу фабрики 28 взірців фарбування, після випробування деякі з них були впроваджені у виробництво.

Хустські фетровики обмінюються досвідом і з колективом спорідненого підприємства «Тонак» з м. Нового Ічена та хімічною фірмою «Хематол» ЧССР. Наприкінці 1966 року чехословацькі друзі надіслали запчастини для швейних машин, нові взірці виробів, фарби.

Далеко за межами Закарпаття відома продукція Хустської фетрофільцевої фабрики. Вироби хустських. фетровиків не раз демонструвались на міжнародних виставках-ярмарках у різних країнах світу. Продукція експонувалася, зокрема, на міжнародних виставках в Загребі (Югославія) 1953 року, в Марселі (Франція) 1965 року, Брюсселі (Бельгія), Лейпцігу (НДР). У Москві на виставці досягнень народного господарства вироби фабрики удостоєні 4 великих і 4 малих срібних медалей, кількох бронзових медалей, а також диплому третього ступеня. У 1967 році продукція фабрики демонструвалась на Всесвітній виставці у Монреалі.

За успішне виконання семирічного плану в 1966 році робітниця валяльного цеху Г. Комар нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора, інженер експериментальної групи Т. Лацман — орденом «Знак Пошани» та інші. За досягнуті успіхи в соціалістичному змаганні на честь 50-річчя Великого Жовтня колективу фетрофільцевої фабрики вручено на вічне збереження пам’ятний Червоний прапор Закарпатського обкому КП України, облвиконкому та облпрофради.

Великих успіхів у роботі добиваються хустські цегельники. Одне з найстаріших підприємств, побудоване в 1909 році багатієм Ш. Давидовичем, Хустська цегельня, багато років працювала сезонно, з великими перебоями. На роботі було зайнято лише до 50 робітників. В перші роки Радянської влади завод реконструйовано, побудовано нові об’єкти. Розширився асортимент продукції, зокрема освоєно виробництво гончарної черепиці і керамічних дренажних труб. Ветерани підприємства Ф. Величко, І. Вайнраух, І. Ковач, І. Боклаганич та інші на протязі багатьох років були прикладом в роботі, гордістю колективу. Випуск продукції за період з 1946 по 1967 рік збільшився в 10 разів. Колектив цегельників міста підтримує тісні зв’язки з Кошіцьким цегельно-черепичним заводом, представники якого бували в Хусті.

Швидкими темпами розвивається виробництво на побудованому в роки другої післявоєнної п’ятирічки керамічному заводі. У 1964 році тут розпочалося освоєння нової продукції — т. зв. біофільтрів для хімічної та інших галузей виробництва. Технолог заводу Б. Кулинич побував у Ленінградському керамічному інституті, докладно вивчив технологію, привіз звідти креслення. Російські брати дали також окремі механізми для виготовлення біофільтрів.

За допомогою ленінградців було повністю освоєно виробництво біофільтрів, які використовуються підприємствами великої хімії. Директор заводу П. І. Снітар теж вніс певний вклад в справу кращого освоєння випуску нової продукції. Він на протязі кількох років — кращий раціоналізатор міста, удостоєний звання заслуженого раціоналізатора УРСР. Продукція підприємства надсилається для реалізації майже в усі кінці Радянського Союзу. У 1967 році на заводі освоєно знаменитий «патрон здоров’я» — складну керамічну місткість, за допомогою якої очищається вода в різних водоймах. Тисячі цих виробів несуть службу навіть в ариках Узбекистану. До кінця п’ятирічки випуск цієї продукції буде збільшено майже удвічі.

Великими підприємствами міста є взуттєва фабрика, лісозавод та інші. На місці взуттєвої фабрики у 1946 році була невеличка майстерня, яка переросла у високомеханізоване підприємство. Переважна частина обладнання виготовлена в Ленінграді на заводі «Вперед», а також чехословацькою фірмою «Світ», підприємствами НДР. У 1967 році на цьому підприємстві працювало 1230 чол. Взуттєва фабрика того ж року випустила продукції на 7 млн. крб., тоді як у 1945 році — лише на 1,5 тис. карбованців.

За виконання соціалістичних зобов’язань на честь 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції колектив фабрики нагороджено Червоним прапором обкому КП України, облвиконкому та облпрофради.

Хорошим попитом у трудящих країни користується продукція спортивно-галантерейної фабрики, створеної в 1965 році. Колектив підприємства добивається високих показників у роботі.

На фабриці в 1967 році працювало 4 бригади і 162 ударники комуністичної праці. Випуск продукції у 1966 році збільшився на 25,4 проц. в порівнянні з 1965 роком.

У 1967 році приріст валової продукції підприємств міста становив 10 проц. в порівнянні з 1966 роком. Протягом року збудовано нові цехи на меблевому комбінаті, спортивно-галантерейній фабриці, керамічному заводі й інших підприємствах.

У 1968 році став до ладу плодоконсервний завод потужністю 10 млн. банок консервів на рік. У тому ж році завершено реконструкцію цегельно-черепичного заводу, маслозаводу та інших об’єктів. Наприкінці п’ятирічки (1970 р.) стане до ладу завод поліхлорвінілової плівки, на якому працюватиме 2 тис. робітників.

За роки Радянської влади докорінно змінилося життя селян. Переконавшись у перевазі колективного господарства, в жовтні 1948 року на загальних зборах селян створено ініціативну групу по організації колгоспу. Першими вступили до нього Й. Соколович, Й. Джумурат, Г. Гендей, Г. Гаврило, Ю. Штефуца й інші. Спочатку в місті організовано три колгоспи: ім. Кірова, ім. Калініна, «Нове життя». У 1951 році вони об’єднались у велике колективне господарство імені Леніна. В 1959 році до цього колгоспу приєднались артілі «Більшовик» села Бороняви та ім. Жданова с. Рокосова і створено велике багатогалузеве господарство колгосп «Ленінський шлях». У 1965 році артіль мала 9367 га сільськогосподарських угідь, 2277 голів великої рогатої худоби, в т. ч. 803 корови, 1919 овець, 1030 свиней.

З року в рік підвищується врожайність сільськогосподарських культур, яка зростає за рахунок механізації, впровадження агротехніки, передових методів вирощування сільськогосподарських культур. У 1961 — 1966 роках колгосп одержував в середньому з гектара по 20 цнт пшениці, 25 цнт жита, 58 цнт кукурудзи, по 190—200 цнт картоплі. Провідною галуззю артільного виробництва тут є садівництво. Колгосп має 370 га плодоносних та 1172 га молодих садів.

В артілі виросли нові люди, передовики виробництва, майстри вирощування високих врожаїв сільськогосподарських культур. У 1963 році депутат обласної Ради Марія Кривенка з своєю ланкою виростила врожай кукурудзи по 91 цнт з га, ланковий М. Корпош зібрав по 80 цнт кукурудзи, а ланковий І. Величко виростив рекордний для колгоспів району урожай картоплі по 283 цнт з га. У 1967 році в колгоспі було зібрано по 32,9 цнт озимої пшениці, по 24 цнт озимого жита, 25 цнт озимого ячменю. Особливо хороших успіхів добились ланки М. Кривської, М. Корпош, М. Поп, І. Кешпі, І. Величко.

На той час значно зросла і продуктивність тваринництва, прибутки від якого у 1967 році становили понад 100 тис. карбованців.

Підвищилась оплата праці колгоспників. Доярки у 1967 році заробляли в середньому по 90 крб., а працівники свиноферми— 120 крб. на місяць. На 20 проц. в порівнянні з 1966 роком збільшилась оплата праці садоводів і рільників. Оплата людинодня в 1963 році становила 1,7 крб., а у 1968 році — 3 крб. 50 копійок.

Батьківщина високо оцінила трудові подвиги людей. Тільки у 1965—1966 рр. 9 членів артілі нагороджено орденами і медалями СРСР. Серед них М. А. Корпош — орденом Леніна, М. М. Меренко — орденом Трудового Червоного Прапора. Тракториста П. П. Ерфана у 1967 році обрано депутатом Верховної Ради УРСР. З великою пошаною ставляться в колгоспі і до передової доярки М. Пекар, яку нагороджено орденом Леніна та орденом «Знак Пошани», двома срібними медалями Виставки досягнень народного господарства СРСР і удостоєна почесного звання заслуженого тваринника республіки.

Куди б ви не пішли у цьому колгоспі: чи на поле, на тік, на ферму — всюди побачите багато машин, механізмів агрегатів. Одних тільки тракторів у 1967 році було 16. Артіль має 5 комбайнів, 24 автомашини та чимало іншої сільськогосподарської техніки.

Помолодів і виріс за роки Радянської влади Хуст. Проведено велику роботу по його впорядкуванню. До визволення міста Червоною Армією тут не було жодного скверу, парку. Лише одна вулиця була озеленена і кілька замощено твердим покриттям. На благоустрій міста держава відпускає значні кошти. Якщо в 1947 році на впорядкування міста витрачено 56 тис. крб., то в 1963 році —120 тис. крб. У місті розбито 8 нових скверів, закладено комсомольський парк площею 1,5 га. З 1947 по 1963 рік проведено ремонт та будівництво 43 вулиць міста.

В центрі міста побудовано пам’ятник радянським воїнам-визволителям і партизанам, що загинули від рук фашистів у роки другої світової війни. Трудящі міста старанно доглядають могили воїнів-визволителів. Щороку 9 травня, в День

Перемоги, біля пам’ятника відбуваються мітинги, біля його підніжжя виростають гори квітів. Вінки і квіти на могили приносять також і в дні революційних свят. До 50-річчя Великого Жовтня в Хусті на кошти, зібрані комсомольцями, встановлено пам’ятний бюст поету-революціонеру Д. Вокарову.

За період з 1946 по 1967 рік у місті побудовано близько 2 тис. будинків. Лише в 1964—1967 рр. здано в експлуатацію 150 нових квартир. Будівництво розширюється з року в рік. Тільки в ювілейному 1967 році на спорудження промислових, соціально-культурних та побутових об’єктів міста і сіл району асигновано 7 млн. карбованців.

Свідченням зростання добробуту трудящих є збільшення товарообігу, який у 1967 році на душу міського населення лише по міськзмішторгу зріс на 39 крб. (в порівнянні з 1966 роком) і складав 415 крб. У тому ж 1967 році в місті відкрито їдальні на меблевому комбінаті, фетрофільцевій і взуттєвій фабриках, при середній школі. Побудовано ресторан «Тиса».

З року в рік зростає сітка лікувальних закладів. Після визволення Закарпаття в Хусті відкрито районну лікарню, тубдиспансер, зубопротезний кабінет, санепідстанцію, фельдшерсько-акушерські пункти. Якщо до 1945 року в місті працювало лише декілька лікарів і 20 чоловік з середньою медичною освітою, то в 1967 році було 70 лікарів і 230 чол. середнього медичного персоналу. Зростають витрати держави на лікування трудящих.

У 1967 році в Хусті розпочато будівництво районної лікарні на 240 місць, міжколгоспного санаторію, нових дитячих дошкільних закладів. Серед медичних працівників міста заслуженим авторитетом і повагою користуються невролог С. П. Гудак, терапевт О. І. Кузнецова, головний лікар району О. Ф. Віцинський та інші.

Медичний персонал і вся громадськість міста виявляють велике піклування про дошкільнят. До їх послуг 11 дитячих садків і ясел, в яких працюють кваліфіковані вихователі.

Широкого розвитку тут набирає спорт. У 1967 році в Хусті було 35 низових фізкультурних колективів. Крім футбола, який є улюбленим і найбільш масовим видом спорту молоді, розвиваються баскетбол, настільний теніс, легка й важка атлетика, художня гімнастика. У місті є стадіон спортивного товариства «Авангард». Щороку проводяться спартакіади здоров’я, в яких беруть участь всі низові колективи. На 1 січня 1968 року в місті налічувалося 9039 спортсменів, серед них 2764 — розрядники і значківці.

Великих успіхів досягнуто в галузі освіти й культури. У 1966 році в Хусті працювало понад 600 чоловік з вищою освітою, тоді як до Радянської влади тут було лише 29 чол. Сотні юнаків і дівчат міста одержали вищу освіту. Шестеро дітей селянина-бідняка М. Топтея здобули дипломи про середню та вищу освіту. Дві дочки Марія і Ганна — кращі робітниці фетрофільцевої фабрики. За невтомну працю Ганну у 1966 році нагороджено орденом Леніна. Син Юрій — один з кращих ліка-рів-стоматологів міста. Всі семеро дітей колишнього робітника електромережі І. Куштана також одержали відповідну освіту.

У 1967 році в Хусті працювало 5 середніх, одна восьмирічна і 5 початкових шкіл, в яких навчалось 5136 учнів. Крім того, працюють і найбільша в області школа-інтернат, школа робітничої молоді на 340 учнів, заочна семирічна школа на 140 учнів. В усіх цих школах в тому ж році працювало 307 учителів. За сумлінну працю вчитель географії, директор школи-інтернату І. Магула, директор середньої школи № 1 І. В. Курбатов удостоєні ордена Леніна. Вчительці О. Шуліко надано почесне звання заслуженого вчителя школи Української РСР.

Серед найбільших середніх спеціальних учбових закладів міста є Хустський лісотехнічний технікум, який відкрито у 1947 році. За час свого існування він випустив 2700 спеціалістів: технологів лісозаготівель і механіків по ремонту й експлуатації лісозаготівельних машин. Учбовий заклад готує також спеціалістів для меблевих підприємств, техніків по хімічній переробці деревини.

В місті працюють медичне, культурно-освітнє, професійно-технічне і технічне училища, в яких навчається 3100 юнаків і дівчат. Учбові заклади готують кадри для культурно-освітніх установ, медичних закладів області, випускають швейників, будівельників, меблевиків.

Створено всі умови і для культурного дозвілля та відпочинку трудящих. В 1968 році в Хусті функціонувало 4 клуби. В них працювало 60 колективів художньої самодіяльності, до складу яких входило понад півтори тисячі чоловік. Серед них самодіяльний народний театр і самодіяльний народний ансамбль «Вогник», які у 1967 році нагороджено Грамотою Президії Верховної Ради УРСР. Крім того, народний театр нагороджено Грамотою Президії Верховної Ради СРСР. Вони відомі не лише на Закарпатті, але й за його межами — в Києві, Москві, Ленінграді.

Місто має 3 кінотеатри, 23 бібліотеки, книжковий фонд яких становить понад 233 тис. томів. Послугами бібліотек у 1968 році користувалося понад 210 тис. чоловік. Трудящі Хуста на той час передплачували 36 тис. примірників газет і журналів.

На громадських засадах у 1963 році створено історико-краєзнавчий музей ім. Д. Вакарова. Експонати музею відображають історію розвитку міста від сивої давнини і до наших днів. У 1965—1968 рр. поблизу р. Хустець під час будівельних робіт знайдено ядра артилерії замка. На глибині двох метрів екскаваторник Іван Бринзей у 1967 році знайшов бронзову фігуру «Божок», яка, ймовірно, належала комусь з вожаків татаро-монгольського нашестя XIII століття. Крім того, знайдено чимало різноманітної зброї, яка належала охоронцям Хустського замку.

В одній з кімнат експонати відображають боротьбу трудящих міста проти соціального і національного гніту за возз’єднання з Радянською Україною. Є також багато матеріалів, які розповідають про досягнення міста і району в розвитку промисловості, сільського господарства і культури за роки Радянської влади. Керує роботою музею старий комуніст О. І. Рущак, який розповідає екскурсантам цікаву історію про рідне місто. За час існування музею його відвідало понад 132 тис. чоловік.

Важлива роль у справі розгортання змагання, мобілізації мас на виконання завдань, поставлених партією і урядом, належить Хустській міській Раді депутатів трудящих. Депутати міськради стали глибше вникати в питання промислового і колгоспного виробництва, роботу шкіл, лікарень, дитячих закладів, клубів і бібліотек, торговельних підприємств. Великим помічником у роботі Ради стали постійні комісії, які залучили до своєї діяльності широкі кола активу. Свою роботу вони проводять в тісному зв’язку з виборцями.

Серед депутатів міськради найбільш активним народним обранцем зарекомендував себе персональний пенсіонер О. І. Рущак, який багато разів підряд обирається депутатом до Хустської міської Ради. Він завжди підтримує постійний зв’язок з виборцями, звітує перед ними про свою діяльність.

Партійна організація міста, яка об’єднує 73 первинні організації і налічує 1300 комуністів, невтомно бореться за дальше піднесення матеріального добробуту і культурного рівня трудящих. Активним помічником комуністів є завжди молодь. Комсомольська організація міста об’єднує 8852 члени ВЛКСМ.

Багату історію має стародавнє закарпатське місто Хуст. Складецо про нього чимало цікавих легенд, зокрема про його стрімку скелю-фортецю, що віками відбивала татарські набіги, про боротьбу населення проти ворожих нападів, прагнення трудової людини до великого, прекрасного і щасливого життя.

Трудівники Хуста під зорею Радянської влади продовжують творити нашу радянську легенду — реальну, живу, комуністичну дійсність. Вслухайтесь в неї, і ви почуєте її в ритмі роботи промислових підприємств, учбових закладів і будинків культури. Хвилюючі сторінки нашій радянській дійсності присвячують хустські літератори О. І. Маркуш і М. І. Рішко. Уродженець міста — український радянський письменник Олександр Маркуш написав у Хусті в 1944 році свої кращі твори «Мрійники» і «Лист матері», присвячені нашій радянській дійсності. Легенду творять також науковці, уродженці Хуста, які трудяться в різних містах країни. Легенда народжується в серці кожного трудівника древнього міста, який прагне зробити його ще красивішим. Радянська дійсність творить все нові й нові легенди.

О. В. ХЛАНТА, К. І. ПАРАНИЧ, Ю. І. ФЕНИНЕЦЬ
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 3261
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1881 раз.
Подякували: 675 раз.
Стать: Жінка

Re: ХУСТ, місто, Закарпатська область

Повідомлення АннА » 28 квітня 2017, 18:31

ВСЕНАРОДНІ ЗБОРИ УГОРСЬКИХ РУСИНІВ 1919 Відбулися 21 січ. в м. Хуст. На зборах (конгресі, з'їзді) прийнято рішення про возз'єднання Закарпатської України з Великою Україною. Складні процеси в сусп.-політ. житті краю й міжнар. відносинах – розпад Австро-Угорщини, бурж.-демократ. революція в Угорщині (жовт. 1918) та проголошення Угор. Нар. Республіки (листоп. 1918), створення Чехословаччини (14 листоп. 1918), революц. події 1917 в Росії (див. Лютнева революція 1917, Жовтнева революція 1917) і проголошення УНР та ЗУНР, нарешті, політика Антанти – гостро поставили проблему самовизначення й державності Закарпаття. 1918 тут почали виникати різні ради (робітн., солдатських і сел. депутатів, нар. чи нац.) як політ. органи на місцях, що висували соціальні та нац.-культ. вимоги, в т. ч. відносно нового держ. статусу Закарпаття: орієнтація в цьому питанні була різною – прорад., проугор., прочехословац. і проукр. Під впливом подій в Закарпатті 21 груд. 1918 уряд Угор. Нар. Республіки видав Закон № 10 "Про національну автономію русинів, що проживають в Угорщині".

Проголошена автономія Закарпаття (т. зв. Руська Країна) була досить обмеженою і не одержала підтримки у нас. краю, яке тривалий час зазнавало утисків від угорців. Значну активність у питанні про держ. належність і статус краю виявила численна карпато-русинська (закарп.) еміграція в США, яка на плебісциті 13 верес. 1918 висловилася за приєднання Закарпаття до Чехословаччини. Рішення й резолюції місц. рад дедалі більш виразно засвідчували зростання природної, зумовленої етноістор. й нац.-культ. факторами укр. орієнтації – "до України хочемо". Мараморош-Сігетська рада звернулася до ін. рад Закарпаття із закликом скликати заг. збори представників усіх рад у Хусті й обговорити питання "з ким маємо жити". Протягом кін. 1918 – поч. 1919 повсюдно проходили збори місц. рад, на яких обиралися делегати на з'їзд у Хусті.

21 січ. 1919 на з'їзд прибуло 420 делегатів від 175 (з-поміж 400) населених пунктів Закарпаття та бл. тисячі гостей з навколишніх сіл. Практично всі виступаючі вимагали возз'єднання з Україною. У прийнятій одноголосно резолюції проголошувалося: "Всенародний Конгрес Угорських Русинів з дня 21-го січня 1919 р. ухвалює з'єднати комітати: Угоча, Берег, Уг, Земплин, Шариш, Спіш і Абауй-Торна з Соборною Україною, просячи, щоб нова держава при виконанні цієї злуки узгляднила окремішнє положення угорських русинів" (ймовірно, йшлося про особливий статус Закарпаття в складі Укр. д-ви). Сформовано делегації для вручення цього рішення керівникам ЗУНР і УНР. Наступного дня, 22 січ. 1919, на Соборній пл. в Києві, де відбувався істор. Акт злуки, ЗУНР говорила і від імені Закарпаття. Політ. ситуація в Закарпатті ускладнювалася втручанням ін. д-в у його внутр. справи. За згодою Антанти, 12 січ. 1919 чехословац. військ. частини зайняли Ужгород, далі тер. краю на зх. від р. Уж (прит. Лаборця, бас. Дунаю). Сх. регіони Закарпаття почали окуповувати румун. війська. За Сен-Жерменським мирним договором 1919 Закарпаття під назвою Підкарпатська Русь увійшло до складу Чехословаччини.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 108
З нами з: 09 листопада 2016, 15:40
Подякував (-ла): 12 раз.
Подякували: 22 раз.

Re: ХУСТ, місто, Закарпатська область

Повідомлення Ярина » 10 жовтня 2017, 21:22

phpBB [video]

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 3261
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1881 раз.
Подякували: 675 раз.
Стать: Жінка

Re: ХУСТ, місто, Закарпатська область

Повідомлення АннА » 04 листопада 2018, 20:37

Зображення
ХУСТ — місто обласного підпорядкування Закарпатської області, райцентр. Розташов. у місці впадіння р. Ріка в р. Тиса (прит. Дунаю), там, де остання прорізає Вулканічний хребет ("Хустські ворота"). Населення 28 438 осіб (2011).

"Земля Хуст" ("terra Huzth") уперше згадується 1324 під час опису меж с. Велятино (нині с. Велятин Хустського р-ну Закарпат. обл.). 1329 угор. король Карл-Роберт Анжуйський надав нім. й угор. поселенцям Х. привілеї вільного королів. міста на зразок Севлюша (нині м. Виноградів). До 1353 належить перше автентичне повідомлення про Хустський замок, що був зведений на пагорбі відносною висотою 150 м на пд.-сх. околиці міста. Надзвичайно вигідне розташування замку зробило його центром Марамороської королів. домінії. Із 1392 до поч. 15 ст. містом і замком тимчасово володіли волоські воєводи Балк і Драг. Від початку серед населення Х. переважали угорці й німці, у 17 ст. помітною етнічною групою стали русини (українці). Гол. заняттями хустян в епоху середньовіччя були землеробство, солевидобуток і торгівля. Розвивалися ремесла. У серед. 16 ст. священик катол. храму Святої Єлизавети разом із парафією перейшов у реформатську віру. Католики міста після цього молилися в замковій каплиці.

Х. багато страждав під час воєнних дій (1472 — від військ Молдавського князівства; 1514 — від марамороських дворян, які брали участь у Дожі Дєрдя повстанні 1514; 1594 і 1661—62 — від військ Османської імперії; 1657 — від військ Речі Посполитої). Після битви під Могачем (Угорщина; 1526) Марамороський комітат став яблуком розбрату між претендентами на угор. королів. трон, а пізніше — між Габсбургами і трансильванськими князями, до яких 1556 відійшов і Х.

1699 Х. разом з усією Трансильванією був приєднаний до володінь Габсбургів. Х. став одним із центрів Національно-визвольної війни угорського народу 1703—1711. Багато жителів міста вступили до лав повстанців. 1709 керівник повстання кн. Ференц II Ракоці провів тут Держ. збори. Після поразки національно-визвол. війни (1711) місто зазнало репресій і утисків від австрійс. властей.

1720 в Х. було 70 дворів, а 1820 — уже 377. У 2-й пол. 18 ст. тут діяли пороховий з-д і паперова ф-ка, містилося управління казенної домінії. 1766 пожежа зруйнувала Хустський замок. Його майже відновили, але імп. Йосиф II Габсбург призупинив роботи. Значні зміни сталися і в етнічному складі мешканців: різко зросла кількість українців, 1785 тут оселилася значна кількість німців-католиків. На 1850 в Х. мешкали 3073 особи (у т. ч. 1953 греко-католики, 610 римо-католиків, 370 реформатів, 8 євангелістів і 132 іудеї). У 2-й пол. 19 ст. Х. залишався одним із найбільших торгово-ремісничих центрів Мараморощини, чому посприяло відкриття 1872 залізничного сполучення з Королевим і Мараморош-Сігетом (нині м. Сігету-Мармацієй, Румунія). На 1900 тут проживало 6228 осіб.

Під час Першої світової війни Х. — прифронтове місто, де до 1918 розміщувалися австро-угор. й нім. війська та їхні штаби. 21 січня 1919 в місті пройшли Всенародні збори угорських русинів, на яких було прийнято рішення про необхідність об’єднання краю з Україною. У березні 1919 в Х. встановлено угор. рад. владу, а саме місто стало центром Марамороської Ради. Проте 19 квітня 1919 місто зайняли румун. війська, які передали його чехословац. владі лише в квітні 1920. Із цього часу й до середини березня 1939 Х. — у складі Чехословаччини.

У чехословац. період Х. перетворився на найважливіший адм. і госп. центр сх. частини Підкарпатської Русі. Кількість жителів міста у порівнянні з довоєнним часом зросла майже вдвічі (у 1937 — бл. 20 тис. осіб). За етнічним складом, мовою, к-рою і віросповідуванням Х. був найстрокатішим містом у Чехословаччині. За даними перепису 1930, із 17 833 осіб 9373 були українцями, 4724 — євреями, 1505 — чехами і словаками, 1441 — угорцями, 744 — німцями.

У Х. в цей час містилися управління й адміністрації понад 15-ти держ. органів. Із 1926 по 1937 у місті було зведено 800 нових будівель, у т. ч. будівлі районної адміністрації, реальної г-зії, районної лікарні, районного суду, чехословац. ювілейної школи. Більшість мешканців були дрібними землеробами; великих пром. підпр-в (за винятком цегельного з-ду і меблевої ф-ки) і торг. закладів у місті не було. Дрібна торгівля була в руках єврейс. населення. Деякий час (до 1931) Х. був своєрідною біржею з купівлі і продажу деревини, на яку приїжджали торг. агенти не лише з Чехословаччини, але й із Румунії, Угорщини та Німеччини. У місті з’явилися філії банків. Активно розвивалася мережа шкільних закладів. Пожвавилося суспільно-політ., культ. і спортивне життя. У місті проявляли активність численні політ. партії; з’явилися різноманітні громад., культ. та спортивні орг-ції.

Після того, як частина сучасного Закарпаття включно з Ужгородом відійшла до Угорщини (вересень 1938), Х. став столицею автономної Підкарпатської Русі у складі Чехословаччини. Сюди переїхали уряд автономії на чолі з А.Волошиним і найважливіші адм. органи. 15 березня 1939 у спортивному залі хустської г-зії Сойм проголосив незалежність Карпатської України, а А.Волошина обрав її президентом. 15—16 березня 1939 в околицях Х. на Красному Полі точилися запеклі бої між частинами угор. армії та воїнами Карпатської Січі. 16 березня 1939 Х. оволоділи угор. війська. Із цього часу й до 23 жовтня 1944, коли частини Червоної армії звільнили місто, Х. перебував у складі гортистської Угорщини. За ці роки 7836 жителів були вивезені на примусові роботи. Чимало мешканців, особливо молоді, втекли до СРСР. Протягом 1943—44 тут діяло антиугор. підпілля, яке допомагало рад. партизан. групі Ф.Патакі. Наприкінці лютого 1944 підпільники були заарештовані, пізніше частину з них публічно розстріляли в Х.

Із 27 жовтня 1944 до 2 лютого 1945 паралельно зі створеною рад. військ. органами місц. адміністрацією в Х. діяла й чехословац. адміністрація на чолі з Ф.Нємецем, яка намагалася відновити діяльність чехословац. держ. органів, але безуспішно. У рад. час (1945—91) Х. перетворився на потужний екон. центр. Спочатку тут виникли дрібні артілі, які з 1950-х рр. виросли у великі пром. підпр-ва: меблевий комбінат, взуттєву й фетрофільцеву ф-ки, цегельно-черепичний і керамічний з-ди.

Пам’ятки арх-ри: руїни Хустського замку (14—18 ст.), церква-фортеця Святої Єлизавети (14—15 ст.), катол. церква Святої Анни (1799).
Кобаль Й.В.
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера Х

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: alex1952, АннА, Bing [Bot], D_i_V_a, Google [Bot], Google Adsense [Bot], Vic-tor