Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

Чернiгiвка, смт, Запорiзька область

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
1
100%
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 1

Аватар користувача
 
Повідомлень: 121
З нами з: 29 грудня 2016, 19:28
Подякував (-ла): 36 раз.
Подякували: 74 раз.
Стать: Жінка

Чернiгiвка, смт, Запорiзька область

Повідомлення Лора » 06 грудня 2017, 00:32

Заложили фактически основание Черниговки в 1783 году переселенцы – бывшие козаки из Черниговского воеводства — жители сел Большие и Малые Бубны, Меджеры, Рогинец, и другие (сейчас это Роменский район Сумской области).А в 1796 году основано уже и само село Черниговка.Первыми поселенцами были Иван Панасенко, Максим Крутько и Василь Савченко. Место основания было выбрано не случайно,здесь проходил обин из известнейших сухопутных путей - Муравский шлях.( Мура́вський шлях — один з найважливіших стратегічних шляхів 16—18 століть, який пролягав з Південної України на північ до кордону з Московською державою. ) По воспоминаниям жительницы Черниговки Литвиненко Н.( в 1878 году), лет за 20 до основания села , на месте нынешней больницы, козачка София построила корчму возле которой останавливались купцы, козаки, ногайцы,чумаки, чтоб отдохнуть и подкрепиться. Корчма была мирной территорией. Таким образом Черниговка была первым поселением выдвинутым вглубь Дикого поля, в стороне от кордона глубоко в степь.
В 1810 году построили церковь( но записи велись с 1799 года). Выгодное месторасположение – путь из Мелитополя в Таганрог, обусловило подъем и процветание села, ремесла , торговлю. Через Черниговку ежедневно проходило около 100 конных обозов с зерном , солью. Жителей - 2 078 жителей.
В Черниговке 2 корчмы, 12 винных погребов, оптовый водочный склад, 25 лавок, кожевенный магазин, 2 рыбных артели. Черниговские ярмарки были самыми большими в Запорожском крае. Осенняя ярмарка начиналась 6 октября и продолжалась 7 дней,весенняя проходила на четвертой неделе Великого поста и проходила 4 дня. На ярмарку приезжали около 20 тысяч людей, около 220 купцов из Киева, Москвы, Санкт- Питербурга и других городов и близлежащих селений. Во вревя ярмарки выставлялось больше 130 временных ларьков к существующему на тот момент рынку( построенному из кирпича и существовавшему до 1998 года). На Ярмарке продавали бакалейные продукты, кожу, шапки, посуду, одежду, изделия из дерева и железа,галантерею, но основным товаром был домашний скот. Оборот 2-х ярмарок в год составлял 300 тысяч рублей. Главная улица села называлась Ярмарковою. Все строения и добротные дома в Черниговке строили из белого камня песчаника, который добывали на север от села в карьере Сисикулак . Простые хаты строились из самана и укрывались очеретом. Дома были 3х камерными – комната, сени, конюшня. На конец 1914 года Черниговка стала самым большим селом Бердянского уезда Таврической губернии- 1148 дворов, 4205 особ мужского пола.
Булат , Бережний, Харченко, Безверхий, Авраменко, Мельник, Рябоштан, Кочубей, Рибас,Глушко, Вербоноль.

Аватар користувача
 
Повідомлень: 121
З нами з: 29 грудня 2016, 19:28
Подякував (-ла): 36 раз.
Подякували: 74 раз.
Стать: Жінка

Re: Чернiгiвка Запорiзька область

Повідомлення Лора » 06 грудня 2017, 00:33

Метрические книги Черниговки Бердянского уезда Таврической губернии с 1799 года по 1921 год
в Государственном архиве города Запорожья


1. Таврійська губернія
2. Таврійська єпархія
3. Церква Святого Миколая, с. Чернігівка Бердянського повіту Чернігівської волості
4.
5. Народження:
1890 год : ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1398;
1897: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1404;
1898-1901: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1407
6. Шлюб:
1890 год : ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1398;
1897: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1404;
1898-1899: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1407
8. Смерть:
1890 год : ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1398;
1897: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1404;
1898-1901: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1407
Булат , Бережний, Харченко, Безверхий, Авраменко, Мельник, Рябоштан, Кочубей, Рибас,Глушко, Вербоноль.

Аватар користувача
 
Повідомлень: 121
З нами з: 29 грудня 2016, 19:28
Подякував (-ла): 36 раз.
Подякували: 74 раз.
Стать: Жінка

Re: Чернiгiвка Запорiзька область

Повідомлення Лора » 06 грудня 2017, 00:33

1. Таврійська губернія
2. Таврійська єпархія
3. Церква Святого Олександра Невського, с. Чернігівка Бердянського повіту Чернігівської волості
4.
5. Народження:
1895 год : ф. Р-5593, оп. 2, спр. 423
6. Шлюб:
1895 год : ф. Р-5593, оп. 2, спр. 425
8. Смерть:
1895 год : ф. Р-5593, оп. 2, спр. 427
Булат , Бережний, Харченко, Безверхий, Авраменко, Мельник, Рябоштан, Кочубей, Рибас,Глушко, Вербоноль.

Аватар користувача
 
Повідомлень: 121
З нами з: 29 грудня 2016, 19:28
Подякував (-ла): 36 раз.
Подякували: 74 раз.
Стать: Жінка

Re: Чернiгiвка Запорiзька область

Повідомлення Лора » 06 грудня 2017, 00:34

4. Таврійська губернія
5. Таврійська єпархія
3. Церква Різдва Пресвятої Богородиці, с. Чернігівка Бердянського повіту Чернігівської волості
4. Села:: Бигим-Чикрак, Могиляни, Семенівка

5. Народження:
1799-1805 года : ф. 246, оп. 1, спр. 1;
1806-1807: ф. 246, оп. 1, спр. 2;
1808-1809: ф. 246, оп. 1, спр. 37;
1810: ф. 246, оп. 1, спр. 3;
1811: ф. 246, оп. 1, спр. 15;
1812: ф. 246, оп. 1, спр. 6;
1813: ф. 246, оп. 1, спр. 7;
1814: ф. 246, оп. 1, спр. 8;
1816: ф. 246, оп. 1, спр. 10;
1817: ф. 246, оп. 1, спр. 12;
1818: ф. 246. оп. 1.спр. 13;
1819: ф. 246, оп. 1, спр. 14;
1821: ф. 246, оп. 1, спр. 18;
1822: ф. 246, оп. 1, спр. 19;
1823: ф. 246, оп. 1, спр. 20;
1824: ф. 246, оп. 1, спр. 21;
1825: ф. 246, оп. 1, спр. 22;
1826: ф. 246, оп. 1, спр. 23;
1827: ф. 246, оп. 1, спр. 24;
1828: ф. 246, оп. 1, спр. 25;
1829: ф. 246, оп. 1, спр. 26;
1830: ф. 246, оп. 1, спр. 27;
1831: ф. 246, оп. 1, спр. 28;
1832: ф. 246, оп. 1, спр. 30;
1833: ф. 246, оп. 1, спр. 31;
1834: ф. 246, оп. 1, спр. 32;
1835: ф. 246, оп. 1, спр. 50;
1836: ф. 246, оп. 1, спр. 34;
1837: ф. 246, оп. 1, спр. 36;
1838: ф. 246, оп. 1, спр. 38;
1839: ф. 246, оп. 1, спр. 40;
1840: ф. 246, оп. 1, спр. 41;
1841: ф. 246, оп. 1, спр. 55;
1842: ф. 246, оп. 1, спр. 68;
1843: ф. 246, оп. 1, спр. 84;
1864: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1381;
1865: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1382, 1383;
1866: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1383;
1868: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1384;
1871: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1385;
1872-1873: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1386;
1876: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1387;
1877: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1388;
1878: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1389, 1414;
1879: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1390, 1414;
1880: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1390, 1414;
1881: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1391, 1414;
1882: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1392, 1393, 1414;
1883: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1394, 1414;
1884: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1414;
1885: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1395, 1414;
1887: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1400, 1401, 1414;
1888: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1399, 1414;
1889: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1399, 1414;
1890: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1397, 1398, 1399, 1414;
1891: Ф, Р-5593, оп. 2, спр. 1396, 1414;
1892: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1402, 1414;
1893: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1403, 1414;
1894: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1414;
1896: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1404, 1407, 1414;
1897: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1404, 1405, 1408, 1414;
1898: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1414;
1899: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1403, 1404, 1406;
1900: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1408;
1901: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1409;
1902: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1410;
1903: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1411;
1904: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1412;
1905: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1413;
1906: ф. Р-5593, оп. 3, спр. 1008;
1907: ф. Р-5593, оп. 3, спр. 1009;
1908: ф. Р-5593, оп. 3, спр. 1010;
1909: ф. Р-5593, оп. 3, спр. 1011;
1910: ф. Р-5593, оп. 3, спр. 1012;
1911: ф. Р-5593, оп. 3, спр. 1013;
1912: ф. Р-5593, оп. 3, спр. 1014;
1913: ф. Р-5593, оп. 3, спр. 1015;
1914: ф. Р-5593, оп. 3, спр. 1016;
1915: ф. Р-5593, оп. 3, спр. 1017;
1916: ф. Р-5593, оп. 3, спр. 1018;
1917: ф. Р-5593, оп. 3, спр. 1019;
1918: ф. Р-5593, оп. 3, спр. 1020;
1919: ф. Р-5593, оп. 3, спр. 1021
Булат , Бережний, Харченко, Безверхий, Авраменко, Мельник, Рябоштан, Кочубей, Рибас,Глушко, Вербоноль.

Аватар користувача
 
Повідомлень: 121
З нами з: 29 грудня 2016, 19:28
Подякував (-ла): 36 раз.
Подякували: 74 раз.
Стать: Жінка

Re: Чернiгiвка Запорiзька область

Повідомлення Лора » 06 грудня 2017, 00:34

5. Шлюб:
1799-1805 года : ф. 246, оп. 1, спр. 1;
1806-1807: ф. 246, оп. 1, спр. 2;
1808-1809: ф. 246, оп. 1, спр. 37;
1810: ф. 246, оп. 1, спр. 3;
1811: ф. 246, оп. 1, спр. 15;
1812: ф. 246, оп. 1, спр. 6;
1813: ф. 246, оп. 1, спр. 7;
1814: ф. 246, оп. 1, спр. 8;
1816: ф. 246, оп. 1, спр. 10;
1817: ф. 246, оп. 1, спр. 12;
1818: ф. 246. оп. 1.спр. 13;
1819: ф. 246, оп. 1, спр. 14;
1821: ф. 246, оп. 1, спр. 18;
1822: ф. 246, оп. 1, спр. 19;
1823: ф. 246, оп. 1, спр. 20;
1824: ф. 246, оп. 1, спр. 21;
1825: ф. 246, оп. 1, спр. 22;
1826: ф. 246, оп. 1, спр. 23;
1827: ф. 246, оп. 1, спр. 24;
1828: ф. 246, оп. 1, спр. 25;
1829: ф. 246, оп. 1, спр. 26;
1830: ф. 246, оп. 1, спр. 27;
1831: ф. 246, оп. 1, спр. 28;
1832: ф. 246, оп. 1, спр. 30;
1833: ф. 246, оп. 1, спр. 31;
1834: ф. 246, оп. 1, спр. 32;
1835: ф. 246, оп. 1, спр. 50;
1836: ф. 246, оп. 1, спр. 34;
1837: ф. 246, оп. 1, спр. 36;
1838: ф. 246, оп. 1, спр. 38;
1839: ф. 246, оп. 1, спр. 40;
1840: ф. 246, оп. 1, спр. 41;
1841: ф. 246, оп. 1, спр. 55;
1842: ф. 246, оп. 1, спр. 68;
1843: ф. 246, оп. 1, спр. 84;
1864: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1381;
1865: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1382, 1383;
1866: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1383;
1867-1868: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1384;
1872-1873: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1386;
1876: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1387;
1877: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1388;
1878: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1389, 1414;
1879: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1390, 1414;
1880: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1390, 1414;
1881: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1391, 1414;
1882: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1392, 1393, 1414;
1883: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1394, 1414;
1884: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1414;
1885: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1414;
1887: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1400, 1414;
1888: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1399, 1414;
1889: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1399;
1890: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1397, 1398, 1414;
1891: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1396;
1892: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1402;
1893: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1403;
1896: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1404, 1414;
1897: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1405, 1414;
1898: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1414;
1899: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1403;
1900: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1408;
1901: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1409;
1902: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1410;
1903: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1411;
1904: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1412;
1905: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1413;
1906: ф. Р-5593, оп. 3, спр. 1008;
1907: ф. Р-5593, оп. 3, спр. 1009;
1908: ф. Р-5593, оп. 3, спр. 1010;
1909: ф. Р-5593, оп. 3, спр. 1011;
1910: ф. Р-5593, оп. 3, спр. 1012;
1911: ф. Р-5593, оп. 3, спр. 1013;
1913: ф. Р-5593, оп. 3, спр. 1015;
1914: ф. Р-5593, оп. 3, спр. 1016;
1915: ф. Р-5593, оп. 3, спр. 1017;
1917: ф. Р-5593, оп. 3, спр. 1019;
1918: ф. Р-5593, оп. 3, спр. 1020
Булат , Бережний, Харченко, Безверхий, Авраменко, Мельник, Рябоштан, Кочубей, Рибас,Глушко, Вербоноль.

Аватар користувача
 
Повідомлень: 121
З нами з: 29 грудня 2016, 19:28
Подякував (-ла): 36 раз.
Подякували: 74 раз.
Стать: Жінка

Re: Чернiгiвка Запорiзька область

Повідомлення Лора » 06 грудня 2017, 00:35

6. 8. Смерть:
1799-1805 года : ф. 246, оп. 1, спр. 1;
1806-1807: ф. 246, оп. 1, спр. 2;
1808-1809: ф. 246, оп. 1, спр. 37;
1810: ф. 246, оп. 1, спр. 3;
1811: ф. 246, оп. 1, спр. 15;
1812: ф. 246, оп. 1, спр. 6;
1813: ф. 246, оп. 1, спр. 7;
1814: ф. 246, оп. 1, спр. 8;
1816: ф. 246, оп. 1, спр. 10;
1817: ф. 246, оп. 1, спр. 12;
1818: ф. 246. оп. 1.спр. 13;
1819: ф. 246, оп. 1, спр. 14;
1821: ф. 246, оп. 1, спр. 18;
1822: ф. 246, оп. 1, спр. 19;
1823: ф. 246, оп. 1, спр. 20;
1824: ф. 246, оп. 1, спр. 21;
1825: ф. 246, оп. 1, спр. 22;
1826: ф. 246, оп. 1, спр. 23;
1827: ф. 246, оп. 1, спр. 24;
1828: ф. 246, оп. 1, спр. 25;
1829: ф. 246, оп. 1, спр. 26;
1830: ф. 246, оп. 1, спр. 27;
1831: ф. 246, оп. 1, спр. 28;
1832: ф. 246, оп. 1, спр. 30;
1833: ф. 246, оп. 1, спр. 31;
1834: ф. 246, оп. 1, спр. 32;
1835: ф. 246, оп. 1, спр. 50;
1836: ф. 246, оп. 1, спр. 34;
1837: ф. 246, оп. 1, спр. 36;
1838: ф. 246, оп. 1, спр. 38;
1839: ф. 246, оп. 1, спр. 40;
1840: ф. 246, оп. 1, спр. 41;
1841: ф. 246, оп. 1, спр. 55;
1842: ф. 246, оп. 1, спр. 68;
1843: ф. 246, оп. 1, спр. 84;
1864: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1381;
1865: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1382, 1383;
1866: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1383;
1867-1868: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1384;
1870: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1385;
1872: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1386;
1873: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1386, 1392;
1877: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1388;
1878: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1389, 1414;
1879: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1390, 1414;
1880: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1390, 1414;
1881: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1391, 1393, 1414;
1882: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1393, 1414;
1883: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1394, 1414;
1885: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1395, 1414;
1887: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1400, 1414;
1888: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1399, 1414;
1889: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1399;
1890: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1397, 1398, 1414;
1891: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1396;
1892: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1402, 1414;
1895: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1414;
1896: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1404, 1407, 1414;
1897: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1404, 1405, 1408, 1414;
1898: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1407, 1414;
1899: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1403;
1900: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1408;
1901: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1409;
1902: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1410;
1903: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1411;
1904: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1412;
1905: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 1413;
1906: ф. Р-5593, оп. 3, спр. 1008;
1907: ф. Р-5593, оп. 3, спр. 1009;
1908: ф. Р-5593, оп. 3, спр. 1010;
1909: ф. Р-5593, оп. 3, спр. 1011;
1910: ф. Р-5593, оп. 3, спр. 1012;
1911: ф. Р-5593, оп. 3, спр. 1013;
1913: ф. Р-5593, оп. 3, спр. 1015;
1914: ф. Р-5593, оп. 3, спр. 1016;
1915: ф. Р-5593, оп. 3, спр. 1017;
1917: ф. Р-5593, оп. 3, спр. 1019;
1918: ф. Р-5593, оп. 3, спр. 1020
Булат , Бережний, Харченко, Безверхий, Авраменко, Мельник, Рябоштан, Кочубей, Рибас,Глушко, Вербоноль.

Аватар користувача
 
Повідомлень: 121
З нами з: 29 грудня 2016, 19:28
Подякував (-ла): 36 раз.
Подякували: 74 раз.
Стать: Жінка

Re: Чернiгiвка Запорiзька область

Повідомлення Лора » 06 грудня 2017, 00:38

оhttps://zounb.zp.ua/sites/default/files/imce/pdf/2014/chernigivks-125.pdf

Очень интересный документ.
Востаннє редагувалось Лора в 02 березня 2018, 10:28, всього редагувалось 3 разів.
Булат , Бережний, Харченко, Безверхий, Авраменко, Мельник, Рябоштан, Кочубей, Рибас,Глушко, Вербоноль.

Аватар користувача
 
Повідомлень: 121
З нами з: 29 грудня 2016, 19:28
Подякував (-ла): 36 раз.
Подякували: 74 раз.
Стать: Жінка

Re: Чернiгiвка Запорiзька область

Повідомлення Лора » 06 грудня 2017, 00:41

Про Черниговку Семейные хроники. 19-век. Новые земли (Юрий Петрович Линник)

https://www.proza.ru/2014/01/08/1803
Востаннє редагувалось Лора в 13 січня 2018, 01:36, всього редагувалось 1 раз.
Булат , Бережний, Харченко, Безверхий, Авраменко, Мельник, Рябоштан, Кочубей, Рибас,Глушко, Вербоноль.

Аватар користувача
 
Повідомлень: 121
З нами з: 29 грудня 2016, 19:28
Подякував (-ла): 36 раз.
Подякували: 74 раз.
Стать: Жінка

Re: Чернiгiвка, смт, Запорiзька область

Повідомлення Лора » 12 січня 2018, 16:04

Чернігівка (смт) https://uk.wikipedia.org/wiki/Чернігівка_(смт)— селище міського типу, центр Чернігівського району Запорізької області. Населення — 5948 осіб (2017). Селищній раді підпорядковані населені пункти: Верхній Токмак Перший, Верхній Токмак Другий, Котлярівка, Могиляни, Пірчине, Чернігово-Токмачанськ. Найпоширенішим прізвищем в Чернігівці є прізвище Хлепітько.
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Булат , Бережний, Харченко, Безверхий, Авраменко, Мельник, Рябоштан, Кочубей, Рибас,Глушко, Вербоноль.

Аватар користувача
 
Повідомлень: 2795
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1681 раз.
Подякували: 605 раз.
Стать: Жінка

Re: Чернiгiвка, смт, Запорiзька область

Повідомлення АннА » 12 січня 2018, 16:52

Ось також трохи з джерела радянських часів. Інколи можна зустріти важливу у пошуках інформацію.

Зображення
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Чернігівка — селище міського типу, центр селищної Ради. Розташована на західному відрозі Приазовської височини, в долині річки Токмака та її притоки Сисикулака, за 150 км на південний схід від Запоріжжя. До залізничної станції Верхній Токмак — 9 км. Населення — 7400 чоловік. Селищній Раді підпорядковані населені пункти Верхній Токмак Перший і Верхній Токмак Другий, Зубів, Котлярівка, Могиляни, Пірчине, Чернігово-Токмачанськ.

Чернігівка — центр району, площа якого 1,2 тис. кв. км, населення — 28,2 тис. чоловік (в т. ч. міського — 7,4 тис., сільського — 20,8 тис.). В районі 45 населених пунктів, підпорядкованих селищній та 9 сільським Радам; 11 колгоспів, 2 радгоспи, 91,3 тис. га орної землі; 6 підприємств, 3 будівельні організації, 36 шкіл, 45 будинків культури і клубів.

Чернігівку заснували 1783 року державні селяни з Чернігівської губернії (звідси й назва). У 1806 році в селі проживало 2078 мешканців. Незважаючи на те, що навколо було багато незайманої землі, селянські двори тулилися один до одного — напади кочівних ногайців примушували триматися гурту.

Чернігівка виявилася на поштовому шляху, що вів од Мелітополя через Великий Токмак до Таганрога і далі підходив до кавказького тракту. Через село пролягав також шлях від Оріхова до гирла річки Верди, де тоді була пристань. Отже вигідне географічне положення сприяло швидкому зростанню Чернігівки. У 1838 році тут уже налічувалось 656 дворів, діяв 31 вітряк, водяний млин.

До середини XIX ст. селяни розводили, головним чином, велику рогату худобу та овець, реалізуючи продукцію тваринництва на ринках Мелітополя та місцевих ярмарках. В ті роки хліборобство мало ще другорядне значення, зерно вирощували здебільшого для власних потреб.

На початку 50-х років внаслідок швидкого зростання населення Чернігівки землекористування селян обмежили 15 десятинами наділу на ревізьку душу. Решта приписаної до Чернігівки землі відрізалась як «зайва», щоправда, її дозволялося використовувати під сінокіс та пасовиська, але розорювати заборонялось.

В 40-х роках XIX ст. чернігівці почали виходити з села на хутори, кількість яких внаслідок переселення ногайців до Туреччини швидко зростала. Окремі хуторяни майже повністю відмежувались від села і створили самостійні поземельні общини: Стульневе, Бегім Чокрак, Верхній Токмак і Зубів. У 1862 році на приписаній до Чернігівки «зайвій» землі полтавські переселенці заснували села Новополтавку та Семенівку.

Чернігівці користувались землею на общинних засадах. При відмежуванні від общин «зайвої» землі жителі нижньої частини села відокремились від верхньої і створили нову поземельну общину. У 1854 році в селі відбувся перший переділ землі з розрахунку 8 десятин на ревізьку душу. Решта землі відійшла під толоку.

Після першого земельного переділу верхня земельна община, щоб зручніше користуватися землею, розділилася на дві. Отже, з 1873 року в селі існували три самостійні земельні общини: Токмачанська, Низянська та Сисикулацька. За ними числилось 19,7 тис. десятин землі, включаючи і непридатну для обробітку.

Напередодні реформи 1861 року Чернігівка була великим селом, у якому налічувалось понад 700 дворів, де проживало близько 5 тис. жителів. Ніякої медичної допомоги населення не мало. Тому різні пошесні хвороби були постійними супутниками селянського життя. Протягом 50 років після заснування села тут не було жодної школи. Перше церковнопарафіяльне училище відкрилося у 1833 році. Грамоті 70 дітей навчали вчитель та сільський священик.

Розвиток капіталізму в Росії, бурхливе зростання промислових міст у після ре-формений час збільшили попит на сільськогосподарську продукцію, насамперед на хліб. У Чернігівці тваринництво теж втратило провідне значення, а виробництво товарної пшениці стало панівним. У зв’язку з цим земля набула великої цінності, особливо коли на т. зв. зайву землю прийшли нові поселенці. Кількість толоки значно зменшилася. Почались суперечки за кожний клапоть землі, справа доходила до бійок, судів. Інтенсивне зростання населення спричинило значне зменшення наділів, якими з 1873 року наділялися наявні чоловічі душі. Якщо 1865 року в Чернігівці було 732 двори, в яких проживало 2636 ревізьких душ, то через 15—20 років кількість дворів зросла до 1148, а наявного чоловічого населення — до 4205. В наступні роки земельний наділ на наявну душу зменшився до 4 десятин. І це при тому, що за переписом 1886 року в Чернігівці проживало 8187 чоловік, з яких 479 (86 дворів) стороннього, тобто не приписаного до земельних общин населення, яке права на надільну землю не мало.

Через неоднакову кількість чоловіків у різних сім’ях земля розподілялася між селянськими господарствами нерівномірно. Неоднаковою була й кількість тягла та інвентаря. Все це призводило до глибокого класового розшарування села. У 1886 році з 1062 дворів, що входили до трьох общин Чернігівки і володіли землею, 92 господарства зовсім не мали посіву і наймитували у сільських глитаїв, 115 родин засівали менше 5 десятин, зібраного хліба їм не вистачало навіть до зими. Щоб прохарчувати сім’ю, вони здавали більшу частину наділів в оренду, а самі теж наймалися до багатіїв. До 10 десятин на двір засівали 276 господарств. Але й вони ледве зводили кінці з кінцями, віддаючи частину землі в оренду і посилаючи одного чи двох членів сім’ї у найми. Отже для 45 проц. селянських господарств Чернігівки надільна земля не була основним джерелом існування. Це була бідняцька частина села. 460 господарств вважалися середняцькими. Але 122 з них не мали змоги повністю обробляти свої наділи і здавали 537 десятин в оренду куркулям. Близько 65 проц. цих господарств через відсутність потрібної кількості тягла й інвентаря обробляли наділи супрягою та наймом. В той час у селі налічувалось 119 господарств, кожне з яких мало пересічно 20 десятин надільної землі на двір, багатії орендували у бідняків та середняків 1720 десятин, або в середньому до 14 десятин на двір. 8 дворів до того ж мали 685 десятин купленої землі. Кожне куркульське господарство засівало по 50—100 десятин, виробляючи чималу кількість товарного зерна.

Класове розшарування селян Чернігівки характеризувалося вкрай нерівномірним розподілом основних засобів виробництва. З 483 бідняцьких родин 192 взагалі не мали робочої худоби, 78 мали по одному коню. В той же час на кожне з 119 куркульських господарств припадало по 2 пари робочих коней. Понад 40 проц. усіх селянських господарств не мали навіть плугів, тоді як куркульські двори мали їх по 2 і більше, також букери, сівалки та інші сільськогосподарські знаряддя, а 14 — і жниварки.

Важким тягарем лягали на плечі селян численні податки: казенні, земські, мирські та ін. У 1886 році чернігівці сплатили понад 28 тис. крб. викупних та оброчних платежів.

Часті неврожаї через посухи, чорні бурі та низький агротехнічний рівень посилювали селянські злидні. Безсоромно грабували селян перекупники хліба, які встановлювали дуже низькі ціни на зерно: за пуд озимої пшениці платили 89 коп., ячменю — 64 коп. В окремі роки ціни були вдвоє нижчі.

Серед селянства зріло невдоволення існуючим ладом, прагнення домогтися кращої долі. У січні 1905 року член Бердянської організації РСДРП В. Г. Годін розповсюджував у селі листівки, що закликали до боротьби з самодержавством. Місцеві жителі і після його від’їзду поширювали листівки. Бойові заклики соціал-демократів мали великий вплив на селян. Місцевого жителя Б. Я. Киселенка не раз карали жандарми за антиурядові висловлювання.

Під час столипінської реформи у 1907—1908 рр. чернігівські куркулі скупили близько 1400 десятин бідняцької землі.

Розорені селяни поповнювали лави пролетарів. У 1907 році у багатіїв наймитували 733 чоловіки, 242 жінки та 284 підлітки віком від 12 до 14 років. Заробітна плата не перевищувала 2—3 крб. на місяць для чоловіків і 1—1,5 крб. для жінок. Дешеву наймитську працю з великою вигодою використовували сільські глитаї. Загалом по селу третину посівних площ становила орендована куркулями земля, 44 глитаї засівали пересічно по 70 десятин на двір, 27 — по 115,11 — по 240 десятин.

Збіднілі господарства намагались вибитися із злиднів, займаючись домашніми промислами. У другій половині XIX ст. в Чернігівці діяло 45 кустарних майстерень, а 1908 року в 385 селянських дворах були умільці, що займались різними промислами.

У селі розвивалась торгівля, особливо після спорудження в 1898 році залізниці Чаплине—Бердянськ, що пролягла недалеко від села. Ще в 80-х роках XIX. ст. у Чернігівці відкрилось 13 крамниць і 10 винних погребів та шинків, а 1910 року тут вже діяло 30 торговельних підприємств з оборотом 210 тис. крб. Двічі на рік відбувалися кількаденні ярмарки; працювало 4 вальцьові млини німців-колоністів, 2 олійниці, колісна майстерня, бондарня.

Перед початком імперіалістичної війни 1914 року Чернігівка стала одним з найбільших сіл у Бердянському повіті Таврійської губернії. В ньому налічувалось понад 1,5 тис. дворів з населенням 16 348 чоловік. Тут було 6 вулиць у 12 м і 34 близько 8 м завширшки, небрукованих і майже неозеленених, які в негоду втопали в багні. Забудовувалась Чернігівка хатами-мазанками, критими соломою або очеретом. Тільки чотири десятки куркульських будинків-кам’яниць виділялися своєю добротністю. Питна вода у дворових колодязях була недоброякісною.

Відкрита в 1875 році Чернігівська земська дільнична лікарня в 1914 році обслуговувала 70 сіл і 2 хутори, де проживало близько 26 тис. чоловік. Лікарня мала 15 ліжок, на дільниці працювало 5 медичних працівників, у т. ч. лікар, 3 фельдшери та акушерка. Багато людей, особливо дітей, вмирали від різних пошесних хвороб.

До 1868 року діти здобували освіту в церковнопарафіяльній школі. Через 35 років після відкриття цієї школи в селі з’явилося перше земське початкове училище, в якому в 1868/69 рр. навчалося 50 хлопчиків і 13 дівчаток. У цей час із загальної кількості дітей вчилися тільки кожний 46-й хлопчик і кожна 167-а дівчинка шкільного віку. З 1880 по 1885 рік були відкриті ще 2 земські початкові школи. На 1903 рік у початкових школах кількість учнів зросла до 445. Але тільки 37 учнів закінчило навчання, бо матеріальні нестатки передчасно відривали дітей бідняків від школи. В той час у чернігівських школах працювали 10 вчителів і стільки ж попів. Через 5 років у селі виникли ще дві школи — церковнопарафіяльна і т. зв. школа грамоти.

Велику радість принесла хліборобам перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції. В січні 1918 року влада в селі перейшла до рук народу. Були створені три сільревкоми: Сисикулацький, Низянський, Токмачанський. Перші два очолили місцеві селяни-бідняки М. Є. Грицун та О. К. Хлепітько. В лютому того ж року організувався партійний осередок, до складу якого увійшли комуністи: Д. Ф. Логвиненко, І. С. Вербополь, Т. Г. Дєнєжний, П. С. Костенко, Я. А. Мелешко, Л. О. Мілов та інші. Очолив партійний осередок місцевий житель, колишній матрос Ю. Прокопенко. Партійний осередок і ревкоми розгорнули діяльну роботу. Одним з перших заходів було вилучення земельних надлишків у куркулів. 203 родини, які до революції не мали землі, одержали її від нової влади. З 100 тис. крб., вилучених у місцевих багатіїв, 14 тис. нові органи влади витратили на купівлю хліба для незаможного населення, 8 тис.— на утримання лікарні та шкіл волості, решту — на допомогу солдаткам.

Дальшому розгортанню радянського будівництва перешкодили австро-німецькі окупанти, які в квітні 1918 року захопили село і під приводом контрибуції грабували його жителів. Наприкінці грудня селу почало загрожувати вторгнення білогвардійців з корпусу денікінського генерала Тілло. Для боротьби з ворогом чернігівські комуністи організували під командуванням місцевого жителя К. М. Кавуна червоноармійський загін, який згодом влився до лав Червоної Армії. Від білогвардійців Тілло Чернігівку визволили червоноармійські частини 15 березня 1919 року.

В середині червня 1919 року село захопили денікінці і пограбували його. Але мобілізувати до своєї грабармії чернігівських селян їм не вдалося.

Наприкінці 1919 року бійці 46-ї дивізії 14-ї армії визволили село від денікінців. Зразу ж був створений волревком. На його заклик селяни Чернігівки охоче вступали до лав Червоної Армії. Ревком організував виконання продрозверстки та заготівлю хліба до фонду допомоги голодуючому населенню міст Росії.

Через те, що поблизу орудували махновські бандити і часто наскакували на село, щоб грабувати населення і розправлятися з місцевими активістами, ревкому часом доводилось йти в підпілля. У липні 1920 року в Чернігівку вдерся врангелівський Гундорівський 7-й козацький полк. Тут він протримався кілька днів і був розгромлений червоними кіннотниками Д. П. Жлоби, які захопили 500 полонених. Однак кілька врангелівських частин, що мали на озброєнні навіть літаки, вперто насідали на село. Тому кіннотникам Жлоби довелося відступити. У жовтні того ж року частини 5-ї кавдивізії Червоної Армії остаточно оволоділи Чернігівкою.

Одразу після визволення села були створені в усіх трьох частинах Чернігівки — Низянах, Токмачанах, Сисикулаці сільські ревкоми. їх очолили О. Березовський, Й. Молод і П. Шейко. 24 листопада відбулася чернігівська волосна безпартійна конференція. На ній обрали волосний ревком, головою якого став комуніст Н. О. Череп, та делегатів на губернський з’їзд.

Ревкоми провадили облік землі, сільськогосподарського інвентаря. У листопаді 1920 року Низянський ревком здав державі для потреб Червоної Армії 140 голів великої рогатої худоби, 10 свиней, 300 овець, 670 пудів пшениці, 5 тис. пудів сіна. Такі ж завдання вирішували й інші ревкоми села. З ініціативи ревкомів протягом листопада були створені комітети незаможних селян. 27 листопада 1920 року на загальних зборах селяни обрали волосний КНС, головою якого став колишній наймит П. Калюжний.

Ревкомам і комітетам незаможних селян доводилося працювати в надзвичайно важких умовах ще не ліквідованої махновщини. Бандитські загони час від часу налітали на село і намагалися зірвати заходи молодої Радянської влади, вбивали її активістів, грабували селян. Волревком створив загін самооборони і за допомогою частин 30-ї Іркутської дивізії вів боротьбу з бандитськими зграями. Завдяки цьому до осені 1921 року банди були розгромлені остаточно. Значну роль у зміцненні в селі Радянської влади відіграло створення наприкінці 1920 року т. зв. компактного Чернігівського району з центром у с. Чернігівці та Надзвичайної районної наради по боротьбі з бандитизмом.

Надзвичайна районна нарада допомогла відновити на початку 1921 року діяльність партійного осередку у складі комуністів Ягорова (секретаря), Дудки, Вагона, Литвиненка і Мостового. Комуністи згуртували навколо себе сільську молодь, залучаючи найбільш активну до громадської роботи. Це дало змогу весною того року створити комсомольський осередок. Першими комсомольцями села стали 11 сільських активістів. Комсомольці входили до загону самооборони, виявляли прихований куркулями хліб, займалися культосвітньою роботою.

У серпні 1921 року загальні збори селян, робітників та службовців села обрали сільські Ради. З вересня відбувся волосний з’їзд Рад, який обрав виконком на чолі з М. А. Повчуном. До виборів не були допущені нетрудові елементи — куркулі, торговці.

Під час імперіалістичної і громадянської воєн число бідняцьких дворів збільшилося до 60 проц., наполовину менше стало коней, а великої рогатої худоби — на 70 проц. Майже вдвоє зменшилася площа посівів.

Партійний осередок, волвиконком, сільради та КНС докладали багато зусиль, щоб селяни, особливо біднота, засіяли свої землі. За допомогою створених навесні 1921 року сільськогосподарських споживчого та кредитного товариств селяни одержували насіннєві та грошові позички, вступали у супрягу. Посуха і неврожай 1921 року спричинили значні продовольчі труднощі в Чернігівці, де на той час налічувалось 11 660 жителів. Волосний виконком організував насіннєву й продовольчу допомогу населенню, створив їдальні для дітей.

Весною і влітку 1921 року земельна комісія практично здійснила ленінський Декрет про землю. За рахунок конфіскованої церковної та відібраних надлишків куркульської землі безземельні та малоземельні селяни одержали з розрахунку по З десятини на їдця. Вперше за всю історію села землю одержали не тільки чоловіки, а й жінки та діти. Комнезами обстежили стан бідняцьких родин, і за їх пропозицією багатьох тимчасово звільнили від оподаткування, декому суму платежів набагато зменшили. Це сприяло відродженню бідняцьких господарств. До 1925 року відновились довоєнні площі посіву, а також загальна кількість поголів’я худоби.

У тяжких умовах післявоєнної розрухи партійно-комсомольський та радянський актив села налагоджував медичне обслуговування, народну освіту та культурно-масову роботу. В лікарні на той час хворих обслуговували тільки фельдшер і акушерка. 800 дітей залишалися поза школою, 75 проц. жителів виявились неписьменними. Завдяки зусиллям партосередку і волвиконкому відремонтували лікарню, відновили роботу аптека, фельдшерський пункт. У 1920/21 навчальному році в селі працювали 5 початкових шкіл, з 1925 року на базі однієї з них створено семирічку. Комуністи за допомогою вчителів організували гуртки по ліквідації неписьменності серед дорослого населення, а комсомольці відкрили загальносільський клуб, бібліотеку, сільбуди і хати-читальні на всіх трьох кутках села. Тут розпочали роботу гуртки художньої самодіяльності та агрогуртки. Відновило роботу поштове відділення, що мало телеграф і телефон.

В березні 1923 року утворено Чернігівський район, а в грудні того ж року відбулася перша районна партійна конференція, яка підвела підсумки роботи комуністів по залученню бідноти до комнезамів і зміцненню союзу бідноти з середняком. Конференція загострила увагу комуністів на посилення боротьби з антирадянськими вилазками куркулів.

Введення нової економічної політики сприяло пожвавленню в Чернігівці торгівлі, розвиткові ремісництва, споживчої кооперації. Відновили роботу парові млини, олійниці, крупорушки, приватні та кооперативні крамниці. Почали працювати майстерні по виготовленню сільськогосподарських знарядь, гончарний завод, а також конезавод.

Партійний осередок і КНС розгорнули серед селян широку роз’яснювальну роботу про переваги колективних форм господарювання над одноосібним. Завдяки цьому весною 1924 року в селі організувалась сільськогосподарська комуна ім. Леніна, яка пізніше вже під назвою «Авангард» прийняла Статут сільгоспартілі. Протягом 1927—1929 рр. у селі виникло 14 ТСОЗів, активними організаторами яких були місцеві селяни-незаможники, члени КНС К. П. Богдан, Т. Є. Запорожець, М. О. Левченко, О. П. Полулях, В. Прокопенко, К. С. Рибас, І. Л. Савченко, Н. В. Сова та ін. Держава всіляко допомагала колективістам зміцнювати господарства. Так, ТСОЗ «Вільна праця» завдяки державним кредитам у 1928 році придбав трактор, молотарку, 3 жниварки. Таку ж техніку придбали ТСОЗи ім. Х-річчя Жовтня, «Заповіт Ілліча» та інші.

Вже 1930 року в Чернігівці розгорнулась масова колективізація. Наступного,. 1931, року колективізація одноосібних селянських господарств повністю завершилася. Було створено 9 колгоспів: «Заповіт Леніна», ім. Калініна, ім. Тельмана та ін. Кожен з колгоспів мав понад 2 тис. га землі.

Колгоспне життя будувалося в запеклій боротьбі з куркульством. Глитаї підбурювали селян не вступати до колгоспів, вдаючись до погроз, розкрадали і знищували громадське майно, саботували хлібозаготівлі. За антирадянські дії, терор проти сільських активістів куркуль Зима був засуджений до страти, решту за рішенням загальних зборів колгоспників вислано за межі республіки.

Велику роль в організаційно-господарському зміцненні колгоспів села відіграла створена в 1930 році Чернігівська МТС та її політвідділ, який провадив широку виховну і роз’яснювальну роботу, сприяючи зміцненню трудової дисципліни в колгоспах, кращій організації праці тощо. За перші два роки існування МТС підготувала з числа місцевої молоді 160 механізаторів. У червні 1932 року в створеній при МТС фабрично-заводській школі навчалося 200 юнаків і дівчат. 1939 року МТС мала 76 тракторів, 51 комбайн і 5 вантажних машин. Рівень механізації польових робіт досяг 80 процентів.

Протягом 1932 року в усіх колгоспах виникли партійні організації, які об’єднували 60 комуністів, та комсомольські організації. Розгорнута ними політично-масова робота, соціалістичне змагання за ударну стахановську працю сприяли розвиткові у передвоєнні роки економіки колгоспів села. 8 сільгоспартілей господарювали на 17,2 тис. га землі. Врожайність зернових і бобових культур у 1937—1940 рр. становила 12—14 цнт, у т. ч. озимої пшениці 16 цнт, основної технічної культури — соняшнику — 11 цнт. Кожна артіль мала по 100—120 коней; по 15—20 сівалок та інший сільгоспінвентар і обслуговувалась однією з тракторних бригад МТС. Створені в 1933—1934 рр. у сільгоспартілях тваринницькі ферми наприкінці 1940 року мали 810 голів великої рогатої худоби, 763 свиней, 2370 овець. Середньорічний надій молока від корови становив близько 1700 літрів, а в колгоспі ім. Тельмана — 3120 літрів. Кожний колгосп мав пасіки, на яких налічувалось 242 бджолосім’ї. Колгоспники одержали на трудодень 1,5—2,5 кг хліба та 1 крб. 50 коп. грішми.

Трудовими ділами уславилися чернігівські майстри сільськогосподарського виробництва. Добра слава линула в районі і області про завідуючу тваринницькою фермою артілі «Заповіт Ілліча» О. В. Бондаренко — учасницю організованого в 1934 році республіканського конкурсу на кращу, показову тваринницьку ферму. Уславили себе й доярки ферми колгоспу ім. Тельмана О. П. Хайлова, І. Панасенко та М. Ярощенко, які 1940 року надоїли від кожної з закріплених за ними корів по З—3,5 тис. літрів молока і були учасницями Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Учасниками виставки 1939—1941 рр. були скотар колгоспу ім. Калініна С. Я. Сулименко, телятниці артілі ім. Шевченка Є. І. Сідаш і О. І. Рябченко, механізатори Чернігівської МТС П. П. Доценко та І. П. Худич, які перевиконували виробничі норми при значній економії пального.

Розвивалися в Чернігівці і промислові підприємства. На початку 1941 року тут працювали маслозавод, олійниця, паровий млин, пекарня, цех безалкогольних напоїв. З побутових підприємств діяла кооперативна артіль по ремонту одягу і взуття.

У передвоєнні роки значно змінився зовнішній вигляд села. Воно прикрасилося садами та декоративними деревами. На місці старих хат-мазанок виросли десятки цегляних будинків. У центрі села споруджено двоповерхову школу, будинок культури, бібліотеку, приміщення районних установ, магазинів, електростанцію.

Набагато поліпшилось медичне обслуговування населення. У Чернігівці працювала районна лікарня на 55 ліжок, амбулаторія, три медичні пункти, пологовий будинок, аптека. Про здоров’я трудящих турбувались 8 лікарів і 44 працівники середнього медичного персоналу.

До 1935 року в Чернігівці була в основному ліквідована неписьменність населення. З 1935 року в селі на базі семирічки відкрилась середня школа, працювали чотири початкові школи. 1938 року відчинили двері дві нові семирічні школи — Токмачанська та Низянська. Дітей навчали 45 вчителів.

В селі діяли будинок культури та три колгоспні клуби, де працювали гуртки художньої самодіяльності — драматичний, танцювальний, оркестр духових інструментів. Двічі на тиждень демонструвалися кінофільми. В 1932 році Чернігівка була радіофікована. Мешканців обслуговували районна бібліотека з книжковим фондом на 35 тис. томів та дитяча бібліотека на 15 тис. книжок.

Значну роль у культурно-освітній роботі відігравали комсомольці Чернігівки. На 1940 рік комсомольські організації районного центру об’єднували 239 юнаків та дівчат. Комсомольці налагодили роботу гуртків художньої самодіяльності, провадили літературні вечори. Велику увагу вони приділяли фізичному та військовому вихованню молоді. При клубі колгоспу ім. Будьонного організували кімнату оборони. Під час Всесоюзних оборонних змагань 1940 року Чернігівська районна комсомольська організація виборола перше місце в області по оборонній роботі, їй було вручено перехідний Червоний прапор.

В перші ж дні Великої Вітчизняної війни 850 чернігівців вступили до лав Червоної Армії. Жінки і підлітки замінили чоловіків, які пішли на фронт. В ці дні самовіддано трудилися колгоспниці та механізатори, виконуючи норми на 200—400 проц. З наближенням фронту чернігівці евакуювали людей, громадське майно, худобу, сільськогосподарську техніку.

7 жовтня 1941 року німецько-фашистські загарбники окупували село і завдали його жителям багато лиха. 500 юнаків і дівчат фашисти примусово вивезли на каторгу до Німеччини.

Але радянські люди не скорилися окупантам. У Чернігівці виникла патріотична група з 13 чоловік, душею якої були комуністи К. Я. Мізін, І. І. Богдан, М. П. «Пола, І.П. Яценко, П. О. Кузьменко. Готуючись до збройного виступу проти окупантів, патріоти збирали та переховували зброю. В травні 1943 року групу розкрило гестапо. Усіх її учасників розстріляно.

У вересні 1943 року в районі Чернігівки точилися запеклі бої. Відступаючи, фашистські бандити спалили село. Коли вранці 18 вересня 1943 року воїни 301-ї та 302-ї стрілецьких дивізій 51-ї армії визволили Чернігівку, вона являла суцільне згарище. Загальні збитки, завдані німецько-фашистськими загарбниками колгоспам села, становили 69 530 тис. карбованців.

Визволяючи Чернігівку, загинули 324 радянські воїни. Вони поховані у братській могилі, на якій встановлено гранітний обеліск. В лавах Радянської Армії мужньо билися з ворогом сотні чернігівців. Ще 1929 року почав службу в армії уродженець села А. М. Темник. Під час Великої Вітчизняної війни гвардії полковник А. М. Темник з боями дійшов до Берліна і 25 квітня, штурмуючи фашистське лігво, безстрашний воїн загинув. Його посмертно удостоєно звання Героя Радянського Союзу. Ім’я Героя золотими літерами викарбувано на пам’ятникові радянським воїнам біля Бранденбурзьких воріт у Берліні.

Хоробро захищав радянську Батьківщину М. М. Дєнєжний. За зразкове виконання бойових завдань він нагороджений орденами Червоної Зірки, Слави II ступеня, Вітчизнняної війни II ступеня та медалями. За мужність і відвагу в боях 170 уродженців Чернігівки одержали ордени і медалі Радянського Союзу.

Бої ще точилися поблизу села, а трудящі на заклик комуністів з ентузіазмом взялися за відбудову зруйнованого господарства. Працювати доводилось у надзвичайно важких умовах — не було господарських приміщень, техніки, худоби. На всі колгоспи залишилась одна вівця, 5 свиней, 13 схованих колгоспницями корів, розбитий трактор і скалічений кінь. Колгоспники почали обробляти лани уцілілими коровами.

Велику допомогу колгоспам подала держава. На початку 1944 року артілі одержали 1,9 млн. крб. позички та 200 голів великої рогатої худоби. До Чернігівської MTG прибуло 37 тракторів і стільки ж комбайнів. Для відновлення артільних птахоферм колгоспниці, з ініціативи трудівниці артілі «Більшовицьким шляхом» О. Я. Кузьменко, віддали власних курчат. Того ж року за рішенням райвиконкому налагодилась робота крамниць, їдальні, хлібопекарні. Відкрились районна амбулаторія та лікарня на 45 ліжок, низянський медичний пункт, районна епідемічна станція, дитяча консультація. Вже на початку листопада 1943 року почали працювати середня та 4 початкові школи, в яких сіли за парти 564 учні. Школярі мали гарячі сніданки.

Високі зразки ударної праці подавали чернігівські хлібороби. Трактористка МТС О. Кондратенко обробила 176 га ріллі, зекономивши 475 кг пального. Обласний земельний відділ та обком комсомолу нагородили її Почесною грамотою. Комсомолки артілі «Більшовицьким шляхом» М. Залужна та 3. Луценко вдень працювали на тракторі, виконуючи норми виробітку на 180—200 проц., а ввечері разом з іншими в’язали снопи.

З переможним завершенням Великої Вітчизняної війни до Чернігівки повернулись демобілізовані воїни. Працювати стало набагато легше. При MTG почали працювати курси механізаторів. Поступово родини колгоспників вселялися у нові житлові будинки. Комсомольці організували масові виходи на скиртування хліба, відбудову села. В час недільника вони заскиртували 60 га пшениці та перевіяли 610 цнт зерна. Протягом 1945 року колгоспи освоїли понад 60 проц. посівних площ. Завдяки допомозі братніх народів колгоспи Чернігівки наприкінці 1945 року мали 897 голів великої рогатої худоби, 1165 овець, 150 коней.

В 1946 році Радянський уряд нагородив медалями «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» 69 передовиків.

Відбудова села загалом завершилась у роки першої післявоєнної п’ятирічки. Трудівники Чернігівки виявили масовий ентузіазм. Так, медичні працівники власними силами звели приміщення районної лікарні. Робітники, колгоспники, службовці брали участь у відбудові службових приміщень МТС, млинів, олійниць, маслозаводу, райхарчокомбінату та райпромкомбінату. В останньому році п’ятирічки колгоспники повністю освоїли посівні площі, а пересічна врожайність зернових зросла до 12 цнт з га на всіх площах посіву. Подвоїлось поголів’я великої рогатої худоби та овець.

Восени 1950 року відбулося укрупнення колгоспів. На базі 8 виникли 4 великі артілі: «Зоря комунізму», ім. Калініна, ім. Будьонного та ім. Шевченка. Їх очолили досвідчені керівники. Укрупнення господарств сприяло інтенсивнішому розвиткові сільськогосподарського виробництва другої післявоєнної п’ятирічки. Врожайність зернових за ці роки підвищилась на 2—3 цнт, а соняшнику досягла 17 цнт з га.

Колгоспна економіка завдяки успіхам у рільництві й далі зміцнювалась. У 1958 році колгоспи ім. Будьонного та ім. Шевченка об’єдналися в артіль «Більшовик». Вона стала найбільшою серед трьох господарств райцентру. Тут на площі 4110 га колгоспники зібрали пересічно по 16,3 цнт зернових з га, по 18,8 цнт кукурудзи та по 19 цнт соняшнику. Чималі зрушення відбулися і в громадському тваринництві. Поголів’я худоби в усіх трьох колгоспах зросло в півтора раза. Майже в два рази зросла його продуктивність. У 1958 році колгоспи придбали чимало сільськогосподарської техніки.

В наступні роки колгоспи Чернігівки зробили перші кроки по шляху спеціалізації господарства. Відведено значні площі під кормові культури; створення міцної кормової бази дало змогу колгоспові «Зоря комунізму» спорудити механізований свиновідгодівельник на 6 тис. голів. Завдяки цьому свинопоголів’я в колгоспі збільшилось до 9,1 тис. У 1965 році тут на 100 га сільгоспугідь виробили по 60 цнт м’яса.

Зросла площа під садами (до 260 га). Артіль «Більшовик» збудувала консервний цех для переробки овочів і фруктів з річною продуктивністю 1,5 млн. умовних банок.

Колгоспи розгорнули значне будівництво. У 1959—1965 рр. вони спорудили чотири свинарники, 12 ферм для великої рогатої худоби, кілька вівцеферм, олійницю, два зерносховища на 14,5 тис. тонн зерна тощо.

Підвищенню продуктивності праці сприяла подальша електрифікація виробництва. 1963 року Чернігівку підключили до державної електросистеми. Протягом семирічки кількість електромоторів у колгоспах збільшилася до 190.

Значний крок уперед зробили трудівники сільського господарства селища за 4 роки поточної п’ятирічки. Цьому сприяло успішне перетворення в життя рішень березневого Пленуму ЦК, XXIII з’їзду КПРС і XXIII з’їзду Компартії України, зокрема поліпшення структури посівних площ і агрокультури рільництва, системи матеріального заохочення колгоспників, піднесення авангардної ролі комуністів і комсомольців на виробництві. 1969 року, незважаючи на несприятливі погодні умови, місцеві колгоспи зібрали по 18—19 цнт озимої пшениці з га, 15—16 цнт соняшнику. Рік у рік по 30 цнт і більше зерна кукурудзи вирощують механізатори колгоспу «Більшовик» Д. А. Сивак і С. С. В’язовий. їх імена не раз заносилися на районну і обласну Дошки пошани.

Колгоспи добре оснащені новітньою технікою та укомплектовані кваліфікованими кадрами. Відповідальні ділянки виробництва очолюють 47 фахівців. Машинно-тракторні парки артілей мають 134 трактори та 54 комбайни, 60 вантажних автомашин, 285 електромоторів та ін. техніку. В господарствах працювало 253 механізатори.

Роки семирічки і нової п’ятирічки, масове соціалістичне змагання на честь піввікового ювілею Радянської влади та 100-річчя з дня народження В. І. Леніна виявили багатьох самовіданних трудівників ланів і ферм, імена яких стали відомими не тільки в районі, а й в області. Загін чернігівських орденоносців поповнився ще 57 передовиками, нагородженими за визначні трудові досягнення. Ордена Леніна удостоєна свинарка артілі «Більшовик» В. Ф. Швець. Багато років працювала вона на фермі, щорічно одержуючи по 20—25 поросят від кожної свиноматки. Добра слава линула про майстрів сільськогосподарського виробництва комбайнера М. С. Берка, трактористів П. І. Божка і М. П. Похилька, свинарок М. X. Бабку та Г. І. Залужну, колгоспниць М. І. Гончар і Г. П. Рибас, нагороджених орденом Трудового Червоного Прапора, та інших.

Успішно розвивалися в Чернігівці промислові підприємства, на яких 1969 року працювало 1011 робітників та інженерно-технічних працівників. Завод продовольчих товарів у 1968 році давав понад 1000 тонн борошна, 670 тонн олії, також тонни різних круп, ковбас, комбінованих кормів для тваринництва тощо. Маслозавод виготовив 1063 тонни тваринного масла та багато молочних продуктів різного асортименту. В селищі діють відділення «Сільгосптехніки», побутовий комбінат з швейними і шевськими майстернями, фото-, теле- і радіоательє, комбінат комунальних підприємств, ремонтно-будівельна дільниця, електропідстанція, автоколона та інші підприємства, які 1968 року виробили продукції на 7,4 млн. карбованців.

Близько 300 чоловік працюють у створеному в 1956 році Чернігівському міжколгоспбуді, який має цегельний завод, теслярський цех і пилораму, залізобетонний вузол, 10 бульдозерів, скреперів і тракторів, 22 автомашини тощо. Ще одна будівельна організація, створена в Чернігівці у 1959 році, міжколгоспшляхбуд налічує 22 автомашини, 12 бульдозерів, скреперів, автонавантажувачів, тягачів. За 1968 рік шляхобудівельники проклали 19 км шоссе.

Успіхи в розвиткові економіки Чернігівки стали можливі завдяки самовідданій праці трудівників селища, вмілому спрямуванню виробничого життя партійними організаціями. У Чернігівці 24 первинні партійні організації, на обліку яких у 1969 році перебувало 483 комуністи. Найбільш численні парторганізації —колгоспні. Понад третина членів партії працює механізаторами, 16 проц.— у тваринництві, 10 проц.— у рільництві. У своїй повсякденній роботі партійні організації приділяють багато уваги питанням виробничого життя та комуністичного виховання трудящих.

1957 року Чернігівка стала селищем міського типу. При селищній Раді працюють комісії, які займаються питаннями охорони здоров’я, торгівлі і громадського харчування, культурно-освітньою роботою, впорядкуванням селища. Під керівництвом Ради у селищі діють громадські організації, вуличні комітети, товариські суди тощо.

Неухильний розвиток народного господарства селища забезпечив піднесення добробуту і культури життя. В 1968 році середньомісячна заробітна плата рядового колгоспника становила 80 крб., механізаторів — 100—110 крб., тваринника — 90— 110 крб. Робітники, службовці і колгоспники селища — ветерани праці — одержують пенсії.

У 1969 році в Чернігівці працювало 26 магазинів, які продали населенню товарів на 13 млн. крб. Крім продуктових та промислових магазинів до послуг трудящих культмаг, книгарня, три їдальні, підприємства комбінату побутового обслуговування тощо.

Змінився зовнішній вигляд селища. З’явилися нові вулиці, заасфальтовані і освітлені, з кількаповерховими будинками. За післявоєнні роки побудовані 3 кінотеатри, у т. ч. один широкоекранний, два будинки культури та клуб, приміщення районної бібліотеки. Тільки 1967 року споруджено 16 адміністративно-побутових корпусів, 2 житлові будинки для робітників на 146 квартир та понад 30 індивідуальних будинків.

Чернігівка потопає в зелені фруктових садів та декоративних дерев. На честь 50-річчя Великого Жовтня закладено парк відпочинку на площі 5 га. У центрі селища височать пам’ятники загиблим героям громадянської та Великої Вітчизняної воєн.

За післявоєнний час сталися великі зміни в охороні здоров’я трудящих. Кваліфіковану медичну допомогу хворі одержують у поліклініці та лікарні, де працюють 147 спеціалістів. Лікарня розміщена в шести корпусах, в одному з них — амбулаторія. В селищі 3 аптеки. На колгоспних фермах відкрито профілакторії.

У післявоєнні роки розширилась мережа навчальних закладів селища, зросла кількість педагогів. У 1969 році понад півтори тисячі дітей здобували освіту в одній середній, трьох восьмирічних і двох початкових школах. Є в селищі восьмирічна школа-інтернат. З 1967 року відкрита дитяча музична школа. 111 учителів з вищою та середньою спеціальною освітою навчають і виховують дітей. Робітнича та колгоспна молодь навчається у двох вечірніх та заочній середній школах.

Свій відпочинок чернігівці проводять у районному і колгоспних будинках культури, в яких одночасно можуть розміститися понад 2 тис. чоловік. Тут працюють драматичні і танцювальні гуртки, оркестр народних інструментів. Багато жителів селища стали художниками-аматорами, захоплюються музикою. Серед них талановитий співак, дипломант республіканського конкурсу, нагороджений в 1967 році золотою медаллю, вчитель середньої школи Г. О. Турубалко. Вирізняються своїми художніми полотнами брати Володимир та Олександр Горобеї. Члени первинних організацій товариства «Знання» систематично читають для населення лекції та доповіді.

Концерти самодіяльних артистів, виступи професіональних колективів, тематичні вечори відпочинку, лекції і доповіді, кіно, книги — все це є невід’ємною частиною духовного життя чернігівців.

Хорошу книгу читач завжди знайде на книжкових полицях бібліотек селища: двох районних — для дорослих та дітей і двох колгоспних. їх книжковий фонд становить близько 100 тис. томів. На 1970 рік жителі передплатили 9,7 тис. примірників газет і журналів. У Чернігівці видаються районна газета «Колгоспна нива» та багатотиражка колгоспу «Більшовик».

За останні десятиріччя (1959—1969 рр.) вищу та середню спеціальну освіту здобули 349 уродженців Чернігівки, серед них 90 лікарів, 66 вчителів, 47 інженерів, 23 агрономи. У Чернігівці народилися Я. А. Мелешко, учасник революційних подій 1917 року, нині заслужений діяч мистецтв УРСР; М. С. Черненко — професор, доктор економічних наук; генерал-майор М. М. Богдан і генерал-лейтенант С. Н. Гречко — командири Радянської Армії. Місцеві жителі G. С. Дудка та П. І. Ігнатов за активну участь у боротьбі за встановлення Радянської влади у 1967 році відзначені урядовими нагородами.

Чернігівці — понад 170 років. Важкими, тернистими шляхами йшла вона до прекрасного сьогодні. Найсвітліші і найзнаменніші з цих літ — радянські роки.

Д. І. СТЕПАНЕНКО
Із повагою, Ганна

Далі

Повернутись до Літера Ч

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 2 гостей