Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

Юнаківка, село, Сумський район, Сумська область

У цьому селі/Цим селом/Це село

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим селом
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Аватар користувача
 
Повідомлень: 760
З нами з: 18 липня 2016, 23:24
Подякував (-ла): 191 раз.
Подякували: 108 раз.

Юнаківка, село, Сумський район, Сумська область

Повідомлення surnameindex » 20 жовтня 2016, 02:38

Юнаківка, Сумський район, Сумська область
Юнаковка, Сумский район, Сумская область

Юнаковка, Юнаковская волость, Сумской уезд

Рождество-Богородичная церковь (с 1806 года)

Преображенская церковь

Некоторые фамилии жителей с. Юнаковка (Рождество-Богородичная церковь, 1886):
Балабанов
Бариленко
Бендрик
Боренко
Весна
Глобин
Грицаенко
Дегтяренко
Доброноженко
Доля
Зайченко
Карлаш
Карпенко
Конопленко
Левенец
Лемешенко
Лоза
Лукашов
Михайленко
Мозгин
Мойсенко
Мороз
Набивач
Нечай
Олейниченко
Охременко
Панасенко
Пархоменко
Перепелица
Плющ
Пройдисвет
Садко
Смиян
Ступаченко
Титя
Турченко
Тюха
Усенко
Чмут
Шрамченко
Шульженко
Яровенко


Некоторые фамилии жителей с. Юнаковка (Преображенская церковь?, 1796):
Бальбуха
Бородавчин
Закалежный
Калениченко
Клаженко
Кравченко
Крученко
Молошный
Осадченко
Ревенко
Савченко
Терновцов
Шияненко
Яровенко
Яструбенский
Удачи в поисках!
Surname Index
http://surnameindex.info/news/

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 2924
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1743 раз.
Подякували: 629 раз.
Стать: Жінка

Re: Юнаківка, Сумський район, Сумська область

Повідомлення АннА » 05 січня 2017, 15:48

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки
Юнаківка (стара назва Юноківка) — село, центр сільської Ради, розташоване на річці Локні, за 35 км від м. Сум, на автошляху Суми—Суджа (Курської області). До найближчої залізничної станції Суджа — 25 км. Дворів — 1022. Населення — 2685 чоловік. Сільраді підпорядковані села Наталівка, Садки, Тарасівка.

Заснована Юнаківка в період інтенсивного заселення Слобожанщини. В 1685 році на землях сумського сотника С. Юнока оселилися вихідці з Волині, які тікали від польсько-шляхетського гніту. Від прізвища власника земель і пішла назва слободи — Юноківка. Родючі грунти, багаті луки й пасовиська, ліси приваблювали переселенців. Під час шведської навали в 1708—1709 рр. сюди переселилася частина жителів Ромен. За короткий час невеличка слобода перетворилася на значний населений пункт. Якщо в 1730 році тут налічувалося 2490 жителів, то в 1790—5907 чоловік.

Юнаківка спершу входила до складу Сумської сотні Сумського полку, з 1780 року — до Сумського повіту Харківського намісництва, з 1796 року вона — волосний центр того ж повіту Слобідсько-Української, а з 1835 року — Харківської губернії.

Переселенці відразу потрапляли в феодальну залежність. Сотник С. Юнок, який в 1684 році володів угіддями по річці Локні і в різних урочищах, швидко прибрав до своїх рук також довколишні незаймані землі. В 1727 році його син продав слободу разом з підданими князю М. Голіцину. Виснажлива підневільна праця викликала протест серед кріпаків, поширеною формою якого стали втечі. З утікачів у другій половині XVIII ст. утворився досить великий повстанський загін, керував ним селянин Кулик. Повстанці нападали на поміщицькі садиби. Царські війська розгромили загін, а самого Кулика четвертували в Суджі. Було наказано навіть вирубати ліс, в якому знаходились повстанці.

Становище кріпаків з кожним роком погіршувалось. Якщо на початку XIX ст. вони відробляли панщину 3 дні на тиждень, то напередодні реформи 1861 року селянинові надавалося лише 6 днів на місяць для роботи на своїй ділянці. Кріпак вважався річчю, яку можна було купити й продати. Так, 1843 року князь продав на цукроварні графу Бобринському тисячу чоловік. Стихійні лиха погіршували й без того тяжке становище селян. У 1834, 1839 і 1840 роках через неврожай у селі був голод. Часто спалахували епідемії. У 1831 році від холери померло 130 чоловік, а в 1848 —243 чоловіка.

Користуючись дешевою робочою силою, поміщик розгорнув прибуткове промислове виробництво. 1832 року в селі діяли суконна фабрика й селітряний завод. Невдовзі стали до ладу килимна фабрика й цукровий, пивоварний та цегельний заводи. Лише на суконній фабриці працювало 326 кріпаків. Продукція збувалася здебільшого в межах губернії. Юнаківка була одним із головних торгових центрів повіту. Тут щонеділі відбувалися базари, 4 рази на рік — ярмарки. У селі була парафіяльна школа, в якій у 1841—1861 рр. налічувалось 50 учнів. Навчали дітей дяк і піп.

Для особистих розваг і для втіхи гостей Голіцини утримували театр, хор і оркестр, де акторами були кріпаки. 1810 року в цьому театрі М. С. Щепкін дивився спектакль за п’єсою Сумарокова «Придане обманом». Вистава справила на нього незабутнє враження.

На час скасування кріпацтва князю А. Голіцину належало 9,5 тис. десятин землі і 7312 кріпаків у Юнаківці, Могриці, Битиці та Костянтинівці. Реформа 1861 року не врятувала селян від злиднів. Середній наділ на ревізьку душу становив 2,3 десятини. Частина селян була звільнена від кріпацтва без землі. Зросла кількість безземельних і за рахунок селян, колись проданих графу Бобринському. Тепер вони повернулися на рідні місця й заселили цілу вулицю Калинку. Щоб проіснувати, їм доводилось орендувати в поміщика землю на кабальних умовах або йти на відхожі промисли. У 80-х роках XIX ст. в Юнаківській волості в середньому з кожних 100 дворів паспорти брали жителі 64 дворів. У цей час стають поширеними кустарні промисли, особливо чинбарський, кушнірський, шевський, ковальський, кравецький.

Позбавлений після скасування кріпацтва дарової робочої сили, поміщик закрив підприємства. В 1891 році купець Хомовський відкрив у селі прядильно-ткацьку фабрику, яка виробляла парусину, мішковину, брезент, полотно тощо. На початку XX ст. діяли також водяний і 3 парові млини, 8 крупорушок, 5 олійниць і понад 70 вітряків. Всі вони належали місцевим куркулям.

У 1893 році власник маєтку Мюнстер продав юнаківські землі власникові цукрозаводу сусіднього села Кияниці Лещинському. Обурені селяни — близько 500 чоловік, які орендували ці землі,— напали на садибу Мюнстера, розламали кам’яну огорожу, побили вікна й погрожували вбити управителя. На умовляння попів, волосного старшини та урядника ніхто не зважав. Для придушення селянського виступу в Юнаківку прибув з поліцейським загоном повітовий справник. Арешт двох селян — активних учасників виступу—ще більше загострив обстановку. Становище ставало настільки загрозливим, що губернатор послав у село чотири ескадрони драгунів. Почалась жорстока розправа над населенням. За наказом справника було заарештовано й ув’язнено 19, а всього притягнуто до відповідальності 33 чоловіка.

Злидні й безземелля примушували бідноту шукати кращої долі в далеких краях. Ширився переселенський рух. Лише протягом 1904—1908 рр. з Юнаківської волості до Сибіру переселилося 385 чоловік — 2,1 проц. всього населення.

У переддень першої російської революції в Юнаківку почала проникати соціал-демократична агітація. В селі 1902 року виник революційний гурток, члени якого налагодили зв’язок з Сумською соціал-демократичною групою, відвідували нелегальні сходки сумських робітників.

Хвиля революційних виступів селян, що прокотилася по країні в 1905—1907 рр., захопила і Юнаківку. Селяни-бідняки, зокрема Я. Г. Горох та І. Г. Горох, вели активну пропаганду, спрямовану проти існуючого ладу. Наймити почали вимагати повернення грошей, що стягували з них як штрафи протягом останніх 15 років. Коли в сусідніх панських маєтках (у Хотіні, Кровному, Миколаївці) на початку жовтня 1905 року застрайкували робітники, вимагаючи підвищення заробітної плати, юнаківці теж оголосили страйк. Після опублікування маніфесту 17 жовтня в Юнаківці відбулися масові збори селян, на яких промовці доводили, що цар обманює народ, що селянам уряд не дав ні політичних свобод, ні рівності, ні землі. Потім учасники зборів пройшли з червоним прапором через село. 26 жовтня 1905 року біля Юнаківського волосного правління знову відбулася сходка селян, у якій взяли участь близько трьох тисяч чоловік. У листопаді 1905 року, коли запалала панська садиба, селяни відмовились гасити пожежу. В наступні дні дійшло до кривавих сутичок з поліцією.

Щоб придушити революційний рух, власті протягом грудня 1905 року — січня 1906 року провели в селі масові арешти. Найенергійніші ватажки селянської бідноти були вислані до Сибіру. Але 22 січня 1906 року в Юнаківці знову відбувся багатолюдний мітинг. Улітку тривали випаси й потрави на панських землях, юнаківські селяни вимагали від поміщиці повернення грошей, що були взяті як викупні платежі за землі й штрафи за потрави. На кінець року посилився наступ реакції, селянські виступи було придушено.

Тяжка, виснажлива праця, недоїдання призводили до масових захворювань і великої смертності, особливо дітей. Земська лікарня на 15 ліжок, відкрита 1888 року, до 1909 року не мала навіть лікаря. Вона не могла подати вчасно потрібну медичну допомогу. У 1888 році тифом у селі хворіло 107 чоловік, у 1909 — 183 чоловіка.

Невдовзі після скасування кріпацтва в Юнаківці відкрито земську школу для хлопчиків, у 1871 році —земську жіночу школу, а в 1881 — двокласну міністерську школу. Будувалися школи переважно на кошти, зібрані серед населення. Спорудження будинку двокласної школи коштувало 15 тис. крб., з них 11 тис. крб. внесли юнаківські селяни. Оскільки земські чоловіча й жіноча школи розташовувались у непридатних для навчання приміщеннях, їх теж перевели в новий будинок. Невдовзі становище ще погіршилось — у новій школі став осідати фундамент, стіни розповзалися в різні боки. Вести тут далі заняття було небезпечно. В 1906 році для шкіл довелося наймати хати. Більшість селянських дітей через бідність батьків була позбавлена можливості навчатися, багато дітей залишали школу. Так, у 1894 році земську чоловічу школу закінчила лише п’ята частина учнів. У 1897 році вміли читати й писати всього близько 20 проц. населення. В 1899 році в Юнаківці земство відкрило бібліотеку, в 1911 році — другу. Книжковий фонд їх становив лише 625 примірників, з яких значна частина були книжки релігійного змісту.

Перша світова війна посилила зубожіння селян. Більшість чоловіків мобілізували на фронт. Неодноразові реквізиції позбавили бідняцькі господарства тягла. Невпинно зростала дорожнеча. Все це викликало новий масовий виступ юнаківської бідноти в 1916 році. Вранці 17 травня на подвір’ї економії Лещинської зібралося до 300 робітниць. Повідомлення управителя, що їм платитимуть на прополці цукрових буряків по 45 копійок, а не по 50, як раніше, викликало різке невдоволення жінок, у переважній більшості солдаток. Не погодившись працювати на таких умовах, вони побили вікна в одному з будинків на подвір’ї і рушили додому. Через день становий пристав арештував сім селянок — організаторів виступу. Дізнавшись про це, майже всі жителі села зібралися біля волосної управи, вимагаючи звільнення заарештованих. Справник з 17 стражниками, які приїхали з Охтирки, намагалися розігнати натовп, але селяни зустріли їх градом каміння. Місцеві власті мусили звільнити жінок. Розгніване населення, вирішивши розправитись з крамарями-спекулянтами, розгромило дощенту їхні крамниці. Однак виступ селян було придушено.

Трудящі Юнаківки з надією зустріли звістку про перемогу Лютневої революції. Та марними виявилися сподівання на припинення війни й справедливий розподіл землі. Назрівали нові заворушення. В серпні 1917 року біднота захопила сінокоси й озимі поля в маєтку Лещинської і відмовилася виконувати розпорядження властей. Значний вплив на селян Юнаківки справляла більшовицька група, яка існувала на Кияницькому цукровому заводі, а також сумські більшовики.

Масове політичне піднесення викликало серед трудящих повідомлення про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Найзаповітніші мрії бідноти ставали реальністю. Юнаківські селяни відразу приступили до здійснення ленінського Декрету про землю. 29 жовтня, зібравшись на сходку, вони заявили про цілковиту підтримку Ради Народних Комісарів на чолі з В. І. Леніним. Щоб запобігти розкраданню народного добра — лісів, худоби та реманенту, учасники сходки ухвалили негайно відібрати все це в поміщиків і передати в розпорядження волосного земельного комітету. Для охорони майна призначили варту з сільської бідноти.

Незважаючи на опір куркулів і ставлеників буржуазно-націоналістичної Центральної ради, в грудні 1917 року в Юнаківці встановлено Радянську владу і створено Раду селянських депутатів, яку очолив Г. О. Халиченко. З перших кроків діяльності Рада твердо стала на захист інтересів трудового населення. З січня 1918 року біднякам відпускалось із хлібних запасів по пуду зерна на душу в місяць. Розподілялися поміж біднотою панські землі, майно з садиб.

Дальше розгортання соціалістичних перетворень перервав наступ німецьких військ, покликаних Центральною радою. У квітні 1918 року вони окупували Юнаківку. Повернулася поміщиця Лещинська. У селян забрали майно, землю, примушували виплачувати контрибуцію. Постійні реквізиції призводили до цілковитого розорення населення, а за найменший вияв протесту окупанти розстрілювали.

Однак трудящі села не скорилися ворогам. Ціле літо через юнаківські ліси ночами пробиралися в «нейтральну зону» повстанці з окупованої німцями України. До них приєднувались юнаківці. Зокрема, в партизанському загоні К. Г. Лепехи були М. Р. Мачуленко, М. П. Мироненко, М. М. Юрченко. Матрос М. П. Андріяшенко, який повернувся до рідного села в жовтні 1918 року, почав створювати повстанський загін з юнаківської бідноти. Повстанці завдавали відчутних втрат німецьким і гетьманським військам. Через місяць у загоні налічувалося 120 бійців.

Радянські війська підійшли до Юнаківки 3 грудня 1918 року. Протягом двох тижнів село перебувало в прифронтовій зоні. В цей час тут велися переговори між командуванням радянських військ і представниками німецьких частин відносно нейтралітету останніх. У селі містився й пункт обміну полоненими. 18 грудня німці залишили село. Наступного дня сюди вступили частини 1-ї бригади 2-ї Української радянської дивізії. Разом з радянськими військами хоробро бився за визволення Сум, Ромен, Києва юнаківський повстанський загін. В Києві він влився до 21-го Українського радянського полку.

Одразу після визволення в селі створено ревком, який на початку 1919 року передав владу волосному виконкому. Органи Радянської влади всі сили спрямували на відновлення революційного порядку й подання всебічної допомоги Червоній Армії в розгромі контрреволюції. Велику роль у цьому відіграв партійний осередок, організований навесні 1919 року. Волвиконком і партосередок насамперед взяли на облік усі запаси продовольства й фуражу, найбідніше населення забезпечили хлібом та іншими продуктами, безперервно постачали дровами школи, лікарню. Земельний відділ розподілив землі для ярового клину. Успішно здійснювалася продрозверстка.

Але з півдня наступали денікінці. В середині серпня 1919 року вони підійшли до Юнаківки. Понад місяць територія Юнаківської волості була місцем тяжких, кровопролитних боїв частин 14-ї армії з білогвардійцями. Саме село вісім разів переходило з рук у руки. Заволодівши Юнаківкою, денікінці в перші ж дні розстріляли члена волвиконкому комуніста А. Ф. Шматченка і ще 6 радянських активістів. У населення відбирали фураж, продовольство. Побори, гужова повинність та постої військ вкрай розоряли селянські господарства. Наприкінці листопада 1919 року частини 14-ї армії вибили білогвардійців з Юнаківки.

Новостворений ревком подав допомогу сім’ям, що потерпіли від білогвардійців, розподілив між безземельними й малоземельними селянами поміщицьку землю. Діяльність волревкому продовжив волвиконком, обраний 26 березня 1920 року.

4 січня 1920 року був відновлений партійний осередок, до якого ввійшли комуністи Я. 1. Лишенко, М. І. Єременко, О. І. Плющенко, Т. П. Порічанський та ін. За участю юнаківських комуністів у лютому 1920 року організовано комсомольський осередок. Комсомольці вели роботу щодо комуністичного виховання молоді, залучали її до культурно-освітньої роботи, організовували недільники, під час яких юнаки й дівчата допомагали сім’ям червоноармійців, заготовляли паливо для шкіл та лікарні. У вересні 1920 року комсомольський осередок уже налічував 48 чоловік.

У липні 1920 року в Юнаківці створено комітет незаможних селян, головою якого обрали П. В. Буланду. Комнезам допомагав сільській бідноті і сім’ям червоноармійців насінням, реманентом, провів розподіл сінокосів, узяв на облік приватні й кооперативні підприємства, влаштовував мітинги, спектаклі, відкрив дитячий майданчик.

Мирній праці трудящих Юнаківки перешкоджали бандитські зграї, які діяли в навколишніх лісах і тероризували населення. Спільними зусиллями комуністів, комсомольців, комнезамівців, усіх сільських активістів місцеві банди були розбиті. Але 19 січня 1921 року до села вдерлися махновські недобитки. Вони по-звірячому закатували радянського активіста С. М. Перерослого, продкомісара І. Г. Половинку та інших — всього 22 чоловіка, пограбували магазини, знищили майно в радянських установах. Коли махновці втекли, переслідувані ударною групою військ Червоної Армії, жертви бандитського терору з почестями були поховані на сільському майдані. Після наскоку махновців знову підвели голову рештки місцевих банд. Для охорони села прибув загін червоноармійців. З комуністів і комнезамівців сформувалася бойова дружина. В серпні 1923 року бандитизм у волості повністю ліквідовано.

Близько до серця сприйняли трудівники села голод, який переживало в 1921— 1922 рр. населення Поволжя і південних губерній України через неврожай. Вони провели збір коштів, продовольства й одягу для голодуючих дітей, що прибули з Поволжя й півдня України, відкрили дитячий будинок на 30 місць. Ще 40 дітей-сиріт знайшли притулок у жителів Юнаківки й навколишніх сіл.

У зв’язку з проведенням адміністративно-територіальної реформи з 1923 року Юнаківка стала районним центром Сумського округу. 1930 року вона ввійшла до складу Миропільського району, 1957 року — Хотінського, а з 1963 року — Сумського району.

Райком партії і райвиконком, райком комсомолу доклали багато зусиль, щоб швидше подолати розруху. На кінець відбудовного періоду вже засівалася вся земля. Знову працювали парові млини. 1920 року створено споживче й сільськогосподарське кредитне товариства. Згодом виникли тваринницьке й бурякове товариства.

Поступово поліпшувалося медичне обслуговування населення. Кількість місць у лікарні в 1925 році досягла 25. При ній відкрилися амбулаторія і зуболікарський кабінет. Хворих обслуговували 3 лікарі, 2 фельдшери й акушерка. Відкрито аптеку. Велику увагу органи влади приділяли народній освіті. В селі працювали три початкові школи. В 1924 році одна з них перетворена на семирічну. 1925 року в них налічувалося понад 650 учнів і 15 учителів. Для ліквідації неписьменності ще 1920 року відкрито школу грамотності для дорослих, але цього було не досить. Особливо багато попрацювали комсомольці. За їх участю виявлено всіх неписьменних. Одержавши від учителів поради, як краще вести заняття, вони навчили багатьох односельців читати й писати. В результаті в 1926 році письменність серед чоловіків зросла до 62 проц., а серед жінок — до 40 проц. Сталися зрушення і в галузі культури. З 1920 року в селі працювала хата-читальня, бібліотека, в 1921 році відкрито сельбуд, де діяли музичний і драматичний гуртки.

Після XV з’їзду ВКП(б) в селі почався масовий рух селян за колективізацію сільського господарства. Незважаючи на шалену антирадянську агітацію й погрози куркулів, в Юнаківці організовано два великі колгоспи «Вперед» і «Жовтень». Перший з них об’єднував 480 господарств, другий — 340. За колгоспами було закріплено 2276 га землі. В організації та зміцненні артілей велику роль відіграли партійні та комсомольські осередки. Партійний осередок колгоспу «Вперед» у цей час налічував 7 чоловік, а комсомольський — 25. У колгоспі «Жовтень» працювало 6 комуністів і 37 комсомольців. Члени комнезаму не тільки першими вступили до колгоспу, а й залучали до нього бідноту й середняків. 89 комнезамівців у колгоспі «Вперед» і 132 — у колгоспі «Жовтень» стали цементуючим ядром молодих колективних господарств.

Багато труднощів довелося долати колгоспникам. Не вистачало також інвентаря, тяглової сили. Колгоспи мали всього 4 колісні трактори. А головне, не було досвідчених кадрів для керівництва такими великими господарствами. Тому на початку 1933 року з двох юнаківських колгоспів утворено чотири — «Жовтень», «Червона Армія», «Більшовик» та ім. XVII партз’їзду.

Важливе значення для дальшого розвитку колгоспів мало створення в 1934 році Краківської MTG. Спершу її тракторний парк складався з 27 машин, але вже через півроку він зріс до 49. В 1940 році МТС мала 89 тракторів і 20 зернових комбайнів. Чималу допомогу артілям у налагодженні господарства подав політвідділ МТС. При ньому діяли кущова партійна школа і партійна школа підвищеного типу, де комуністи вивчали марксистсько-ленінську теорію, поглиблювали політичні знання.

Поступово зміцнювалась економічна база колгоспів — зростали врожаї зернових, овочевих і технічних культур, розширювалися тваринницькі ферми.

В 1940 році в артілі «Червона Армія» утримувалося 88 голів великої рогатої худоби і понад 100 свиней. Такі ж ферми існували і в інших господарствах. Рік у рік збільшувалися доходи колгоспників. Серед трудівників колгоспних ланів значного поширення набув стахановський рух. Тракторист Юнаківської МТС С. К. Ярошенко виробив трактором ХТЗ 652 га умовної оранки, за що в 1940 році був нагороджений Малою срібною медаллю Всесоюзної сільськогосподарської виставки. 11 трактористів двічі завойовували право бути учасниками ВСГВ.

У 1936 році в Юнаківці створено автоколону, яка мала 40 вантажних автомашин. Вона багато допомагала колгоспам під час збирання врожаю. В 1929 році кустарі об’єдналися в артіль «Червоний кустар». Артіль виробляла вози, сани, колеса, діжки. Діяв державний вальцьовий млин. У селі працювало три великі магазини. Щонеділі відбувалися колгоспні базари.

Поліпшилась охорона здоров’я населення. Кількість ліжок у лікарні збільшилася до 30. Відкрито дитячу консультацію. В селі працювало 6 лікарів і 14 чоловік середнього медичного персоналу.

До середини 30-х років у Юнаківці ліквідовано неписьменність. 1934 року на базі семирічної й початкових шкіл створено середню. В 1940 році в ній навчалося 1140 учнів і працювало 50 учителів. 1928 року відкрито школу промислово-кустарного навчання, яка готувала для підприємств області ковалів, ливарників, теслярів, слюсарів. Тут працювало 12 викладачів. Щороку школу закінчували 80 чоловік. За ініціативою комсомольської організації молодь обладнала приміщення, де драм-гуртківці майже щомісяця показували нову виставу. Населення обслуговувала бібліотека, в якій налічувалося понад 4 тис. книжок. Силами молоді в селі був посаджений парк.

Коли гітлерівська Німеччина віроломно напала на Радянський Союз, усі військовозобов’язані чоловіки й жінки пішли до лав Червоної Армії. Ті, що залишилися, не шкодували сил, щоб вчасно зібрати врожай на колгоспних полях, евакуювати на схід худобу, машини. Гітлерівці хотіли з ходу захопити Юнаківку, але тут їх зустрів загін червоноармійців, які прикривали відхід своїх частин. Командував взводом москвич П. Й. Купцов. Та сили були нерівні. 19 жовтня фашисти окупували село. Почалися грабежі й насильства. Гітлерівці забирали худобу, птицю, домашні речі. За невиконання розпоряджень окупаційних властей вбивали без суду й слідства. Фашистські кати повісили колгоспника О. П. Молошного, розстріляли Б. І. Бондаренка з сином Дмитром, А. Я. Куксенка. Всього закатували 54 чоловіка. Однак ніщо не могло залякати радянських людей. Юнаківці ухилялися від примусових робіт на ворога, палили хліб, щоб не дістався йому.

Ризикуючи життям, учителька Н. П. Федорова та її мати Д. О. Федорова восени 1941 року, коли радянські війська залишили село, взяли до себе тяжко пораненого командира взводу П. Й. Купцова, якого принесли його фронтові друзі. Радянські жінки, незважаючи на те, що в селі шастали фашисти й поліцаї, виходили П. Й. Купцова. За мужність Н. П. Федорова нагороджена медаллю «За бойові заслуги».

В січні 1942 року в селі виникла підпільна антифашистська група з 15 чоловік. Організатором її і керівником був комуніст М. М. Гончаренко, залишений для підпільної роботи в тилу ворога. В будинку О. X. Козупиці було встановлено радіоприймач. Невдовзі серед населення вже розповсюджувалися листівки, які розповідали правду про героїчну боротьбу Червоної Армії, про становище на фронтах, закликали до боротьби з ворогом. За ініціативою і безпосередньою участю юнаківських підпільників антифашистські групи виникли в навколишніх селах. Через рік підпільники створили партизанський загін ім. Сталіна, командиром якого став В. А. Литвиненко, комісаром — М. М. Гончаренко. Загін діяв на території Сумського, Миропільського й Краснопільського районів Сумської області.

Хоробро билися юнаківці з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни. Навічно в пам’яті нащадків залишаться командир мотострілецького батальйону майор А. С. Мачуленко, який виявив високі зразки героїзму в боях за Берлін, і командир підрозділу кулеметників сержант М. Й. Охріменко, що першим із своїм підрозділом форсував Дніпро в районі Вишгорода. Обом їм присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. Всього за мужність і відвагу, виявлені в боротьбі з окупантами, нагороджено 213 жителів Юнаківки. 269 чоловік віддали своє життя за свободу й незалежність Батьківщини.

Чорні дні фашистської окупації закінчилися 7 березня 1943 року. Бійці 167-ї стрілецької дивізії під командуванням генерал-майора І. І. Мельникова визволили Юнаківку від гітлерівських загарбників. У боях за село смертю хоробрих полягли сини російського народу Т. Т. Іванкін, М. М. Запурдаєв, І. В. Рукін — всього 90 чоловік. На братській могилі, де поховані відважні воїни, ніколи не в’януть квіти.

Юнаківці енергійно взялися відроджувати зруйноване війною господарство. Було відновлено колгоспи «Жовтень», «Червона Армія», «Більшовик» та ім. XVII партз’їзду. У кожній артілі створено партійний актив, який розгорнув роботу щодо налагодження колгоспного виробництва. Труднощі доводилося переборювати величезні. Не вистачало робочих рук, не було чим обробляти землю і засівати її, пустували тваринницькі ферми. Так, колгосп «Жовтень» мав після визволення 15 кінних плугів, 24 борони, віялку, 9 робочих коней. Не краще було в інших артілях. Та труднощі не лякали хліборобів. Зібравши посівний матеріал серед населення і використавши на польових роботах, крім коней і волів, корів колгоспників, всі артілі в 1944 році виконали план весняної сівби на 102,6 проц. Шляхом контрактації молодняка у колгоспників, робітників і службовців у 1944 році відтворено тваринницькі ферми в усіх артілях.

Відроджувати колгоспи допомагала держава. Вона виділила кредити для контрактації худоби, на відбудову зруйнованих фашистами тваринницьких приміщень, придбання сільськогосподарського реманенту. В 1944 році кожен з юнаківських колгоспів одержав по 6—8 тис. карбованців.

Колгоспи Саратовської та Ульяновської областей допомогли Юнаківській артілі ім. XVII партз’їзду відновити поголів’я вівцеферми, а артілі «Жовтень» — поголів’я свиноферми. У відбудові МТС і автоколони величезну допомогу подали трудящі Російської Федерації. З Ростова-на-Дону надходили комбайни, з Челябінська — трактори, з Москви й Горького — автомашини. Навесні 1944 року МТС мала 21 трактор, у 1947 році кількість тракторів зросла до 47 (у 15-сильному обчисленні).

Силами жителів села та вчителів у 1943 році відбудовано школу, де почалися заняття. Невдовзі відкрито клуб та бібліотеку. Налагоджувалося медичне обслуговування населення.

У 1950 році чотири колгоспи Юнаківки й колгосп ім. Петровського хутора Петровського об’єдналися в одне господарство — ім. Ульянова. За колгоспом було закріплено 5685 га землі, з них 5173 га орної. Об’єднання артілей дало змогу продуктивніше використовувати техніку, раціональніше розставити кадри. В колгоспі ім. Ульянова одразу була створена парторганізація, яка налічувала 19 комуністів. Більшість з них працювала безпосередньо у виробництві.

Після реорганізації МТС у 1958 році колгосп придбав багато сільськогосподарської техніки, що допомогло поліпшити обробіток землі. Рік у рік зростала врожайність сільськогосподарських культур. Зокрема, протягом восьмої п’ятирічки врожайність зернових з гектара збільшилася з 19,9 цнт до 24,4 цнт, цукрових буряків — з 200 цнт до 240 цнт. Включившись у всенародне змагання на честь 100-річчя з дня народження В. 1. Леніна і за гідну зустріч XXIV з’їзду КПРС, хлібороби Юнаківки в 1971 році зібрали в середньому з гектара по 33,4 цнт озимої пшениці, по 28,5 цнт проса, по 14,3 цнт гречки, по 124,2 цнт картоплі.

Значних успіхів досяг колгосп і в галузі тваринництва. За 1950—1972 рр. у колгоспі збудовано 16 тваринницьких ферм. У 1960 році став до ладу механізований широкогабаритний птахокомбінат. З кожним роком збільшувалося поголів’я худоби в колгоспі. Лише протягом 1971 року кількість великої рогатої худоби зросла з 2093 до 2332 голів. На свинофермі утримується 232 свиней, на птахокомбінаті — близько 50 тис. курей. Колгоспники створили міцну кормову базу, запроваджують передовий досвід, що сприяє значному підвищенню продуктивності тваринництва. Так, виробництво молока на кожну корову за роки восьмої п’ятирічки зросло з 1899 до 2537 кг. Доярка комуністка Г. Ю. Банник надоїла в середньому по 3176 кг молока від кожної з 22 закріплених за нею корів. У 1971 році колгосп ім. Ульянова виробив на 100 га сільськогосподарських угідь по 41 цнт м’яса і 342 цнт молока. Щорічне зростання виробництва сільськогосподарської продукції і її реалізації зумовило збільшення прибутків колгоспу, які за роки восьмої п’ятирічки зросли на 150 тис. крб. і досягли близько півмільйона крб. Відповідно зросла й оплата людино-дня. В 1972 році вона становила 3,4 карбованця.

За високі показники в роботі 9 колгоспників удостоєні урядових нагород, зокрема орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено завідуючого птахофермою Ф. І. Бутенка, пташницю Т. П. Турченко, бригадира комплексної бригади П. І. Бендрика. 51 колгоспникові вручено Ленінську ювілейну медаль.

Нову хвилю трудового піднесення викликало змагання на честь 50-річчя утворення СРСР. Правління колгоспу й партком запровадили для переможця змагання пам’ятний Червоний вимпел, завоювала його молочнотоварна ферма № 5, якою завідує О. О. Біла. Сумлінно працювали й механізатори. Незважаючи на несприятливі кліматичні умови 1972 року, механізована ланка О. П. Косенка виростила рекордний для Юнаківки врожай картоплі — по 160 цнт на кожному з 60 гектарів.

Механізатор комуніст І. В. Швець щодня виконував норми не менш як на 200 проц.

О. П. Косенко та І. В. Швець удостоєні урядових нагород.

Зміцнення економіки колгоспу забезпечило зростання неподільних фондів, збільшився обсяг капітального будівництва. Машинно-тракторний парк господарства налічує 46 тракторів, 12 зернових, 8 бурякових, 3 силосозбиральні комбайни, 27 автомашин, 34 сівалки та багато іншої техніки. Велику роль у розвитку господарства відіграло завершення в 1960 році електрифікації виробництва. У 1972 році в господарстві працювало понад 150 електромоторів. За роки восьмої п’ятирічки споруджено пилораму, механізовану столярну майстерню, водоймище, пожежне депо, автогараж з майстернями, трактороремонтну майстерню та ін. За два роки дев’ятої п’ятирічки побудовано майстерню для ремонту сільськогосподарської техніки, пташник на 6 тис. штук птиці, корівник на 200 голів, зерносклад, склади для зберігання мінеральних добрив і пально-мастильних матеріалів. У кожному польовому таборі є будинки механізатора.

Великим підприємством стало відділення «Сільгосптехніки», створене 1961 року після реорганізації PTC. Трудяться тут 122 робітники й службовці. Матеріальною базою підприємства є добре обладнана майстерня, яка повністю забезпечує можливість технічного обслуговування машинно-тракторного парку шести колгоспів. На підприємстві організовано механізований загін для поліпшення родючості грунтів, є автопарк, що налічує 25 машин. План восьмої п’ятирічки відділення виконало достроково. Протягом 1966—1970 рр. здійснено понад 6 млн. км автоперевезень при плані 5,2 млн. З 1972 року почалася спеціалізація на ремонті тракторів МТЗ та буряконавантажувачів. Робітники відділення «Сільгосптехніки» першими в селі включились у змагання за почесне звання ударника комуністичної праці. В 1964 році його присвоїли 4 виробничникам, зокрема слюсареві Т. Д. Зайченку, удостоєному згодом ордена Жовтневої Революції, і токареві В. П. Лишенку, нагородженому орденом «Знак Пошани». 1972 року звання ударника комуністичної праці присвоєно 16 робітникам.

Важливу роль у відбудові й дальшому розвитку господарства села відіграла автоколона. В 1967 році вона мала 77 вантажних автомашин. У 1968 році її переведено в с. Кияницю. 1968 року в Юнаківці відкрито філіал районного побутового комбінату із столярним та бетонним цехами й пилорамою. Тут налічується 92 робітники. За трудові успіхи чотирьох з них удостоєно звання ударника комуністичної праці.

Рік у рік розширюється житлове будівництво. Тільки протягом 1966—1972 рр. у селі споруджено 161 будинок. Це просторі, добротні будинки, криті шифером або черепицею, обставлені новими, сучасними меблями. Звичними в побуті колгоспників стали холодильники, пральні машини, телевізори. Поліпшило обслуговування населення Юнаківське споживче товариство. В 7 магазинах і 3 ларках жителі можуть придбати потрібні промислові й продовольчі товари. За восьму п’ятирічку товарооборот торговельних підприємств зріс на 34 проценти.

Широкого розвитку набула система охорони здоров’я. При лікарні відкрито терапевтичний, стоматологічний і гінекологічний кабінети. Кількість місць зросла до 40. Хворих обслуговують 3 лікарі і 15 чоловік середнього медперсоналу. В селі є дитячий комбінат на 90 місць, збудований на кошти колгоспу, й дитячі ясла.

Всі діти шкільного віку вчаться. Середню школу відвідує 514 учнів, їх навчає 48 учителів. Класи забезпечені необхідним для навчання приладдям. Партійна й комсомольська організації велику увагу приділяють поліпшенню навчально-виховного процесу. Стали традиційними зустрічі з школярами сусіднього російського міста Суджі, під час яких учні обмінюються концертами, змагаються з різних видів спорту. Великий інтерес у молоді викликають вечори зустрічі з учасниками Великої Вітчизняної війни, ветеранами праці. Багато молоді з Юнаківки навчається у вузах і технікумах. Лише за останні 10 років понад 60 чоловік здобули вищу освіту.

В 1966 році в селі споруджено будинок культури, якому дано ім’я Щепкіна. Тут чудові кімнати відпочинку, зал на 420 місць, радіовузол, кімнати для занять гуртків художньої самодіяльності, стаціонарна кіноустановка. При будинку культури діють хоровий і драматичний гуртки, оркестр народних інструментів, духовий оркестр. Частими гістьми юнаківців бувають актори Сумського обласного музично-драматичного театру ім. Щепкіна. Приїздили сюди Червонопрапорний ансамбль пісній танцю Київського військового округу, Київська капела бандуристів, ансамбль танцю з м. Фрунзе, артисти естради з Калуги та багато ін. У будинку культури часто виступають з лекціями члени місцевого відділення товариства «Знання».

Юнаківська бібліотека, книжковий фонд якої досяг 10 тис. примірників, налічує 1110 читачів. їй першій у районі присвоєно звання бібліотеки відмінної роботи. В 1968 році відкрито сільський народний історико-краєзнавчий музей, що має понад 2 тис. експонатів.

Ініціаторами всіх важливих починань у селі є комуністи. Чотири первинні партійні організації об’єднують 173 комуністів. У п’яти первинних комсомольських організаціях налічується 226 комсомольців. Важливу роль у житті села відіграє сільська Рада, до якої обрано 39 депутатів, з них 5 робітників, 25 колгоспників. Серед обранців народу — 18 комуністів. Сільрада дбає про благоустрій села, перевіряє роботу підприємств, закладів охорони здоров’я, школи тощо. За ініціативою сільради посаджено парк на 30 тис. дерев, прокладено 10 км шосейної дороги. За відмінну роботу в 1972 році Юнаківська сільрада була занесена на обласну Дошку пошани.

В 1972 році розгорнулося змагання між колгоспом ім. Ульянова і колгоспом ім. XX з’їзду КПРС на Суджанщині. 15 квітня 1972 року під час Всесоюзного комуністичного суботника населення Юнаківки разом з трудівниками Сумського й Суджанського районів взяло участь у закладанні Діброви дружби на межі Сумської і Курської областей. На сільський фестиваль самодіяльного мистецтва, присвячений 50-річчю утворення СРСР, до Юнаківки приїздили з концертом самодіяльні митці з колгоспу ім. XX з’їзду КПРС Суджанського району. Потім юнаківці їздили до них з концертом-відповіддю.

Уродженцями села є генерал-лейтенант Г. М. Лишенко і доктор медичних наук В. О. Бєльський.

Свято шанують юнаківці пам’ять борців за Радянську владу. В 1969 році біля братських могил загиблих у роки громадянської війни та в боях за визволення села від гітлерівців споруджено меморіальний комплекс.

Великі й світлі перспективи Юнаківки. Її трудівники самовіддано трудяться, щоб здійснити накреслення XXIV з’їзду Комуністичної партії Радянського Союзу.

Г. Т. ПЕТРОВ, Я. В. ШУЛЬЖЕНКО
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера Ю

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: АннА, Balymba, Bing [Bot], Google [Bot], Google Adsense [Bot], Kasia