Рудяків село Бориспільського р-ну Київської обл - ЗАТОПЛЕНО Канівським вдс

У цьому селі/Цим селом/Це село

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
2
15%
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
6
46%
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
2
15%
Цікавлюсь
2
15%
Є зв'язок моїх пращурів з цим селом
1
8%
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 13

Аватар користувача
Хворостенко
Повідомлень: 104
З нами з: 17 квітня 2017, 20:28
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 24 рази
Подякували: 125 разів

РУДЯКІВ в 1918 році

Повідомлення Хворостенко »

1918-3_NEW.jpg
1918-1_NEW.jpg
1918-2.JPG
МЕСТНИКИ (партизани на Великій Україні 1921 року) В останніх днях липня 1921 р. партизанський відділ з Гощовського Ліса, що розкинувся на правому березі Дніпра між Обуховой, Таценками, Рудиками і хутором Плюти, перейшов на Полтавщину до партизанського відділу от. Чорного. Відділ от. Чорного оперував в районі місточок Переяслава, Рожищова, Воронькова і подібно як Гощівський відділ, складався із козаків бувших Дніпровських дівізій — опісля Зеленівської армії ... Вибори нового отамана відтворили мені живцем подібну сцену з головою »Тараса Бульби». Козаки партизани спершу посипали голову свойого нового команданта землею, а після піднесли його тричі на руках в гору. Після того началася гульня. При звуці бандури, хлопці танцювали що справді здавалося, що земля згинається і стогне. На всіх лицях малювалася така бадьорість і козацьке завзяття, що я справді почував себе наче в товаристві запорозької чубатої братії. Новий отаман не довго роздумував, що йому робити. Вже в дві годині після свойого вибору наказав лаштуватися до нічного походу. Хотяй нікому не звісно було куди він поведе загін, та всі догадувалися, що він думає добути коней. Для об’яснення треба згадати, що в загоні було всего 12 кінних на близько шістдесят піших партизанів і нераз над тим застановлюванося, в який спосіб цілий загін перемінити на кавалєрийський. А нагода тепер була добра. Недалеко від Рудякова, іменно на лугах під селом Вишеньки, пасся табун коней большовицької кавалерії, яка стояла по дооколичних селах. В табуні могло бути коней до двісті штук, а сторожа при їх не особливо сильна. Треба було бачити з яким завзяттям партизани взялись за чищення зброї, а зброю любили вони більш за своє життя Я нераз подивляв з якою пильністю козаки доглядали своїх крісів, та револьверів і то без ніякого примусу, а просто зі-самого замилування до зброї. Зрештою кождий розумів, що справна зброя, це його одинокий ратунок нераз в безвихідній ситуації. Ніколи не лучилося мені бачити у партизанів-заржавілої зброї, а тим більше несправної, хотяй на війні в регулярних арміях це було буденним явищем. А на партизанці особливо трудно було держати зброю в чистоті, коли приходилося перебувати в лісах, болотах на дощі нераз цілими днями та ночами. ... Вийшовши з ліса загін пройшов вздовж Рудяковом. Цікаві селяни виходили на двір, ставали в воротях і зично здоровили нас та бажали «щасливої путі«. То з одної то з другої хати вибігали дівчата з кошиками яблок, слив, груш та давали партизанам на дорогу. Такої теплої симпатії такого співчуття і прихильності, яку мали партизани на Лівобережу, мені в регулярній армії рідко довелося стрічати. Коли ми минули село, і увійшли знова в ліс, вже нам добре стемнілося. Дорога стала тяжкою, треба було бродити в глибокому, сипкому снігу, та оминати зісохлі корчі, що похід ще більше утрудняли. Ліс ставав чим раз густійший і становилось так темно, що з великим трудом міг один другого бачити перед собою, на найближчу віддаль. А в лісі було так тихо, наче він зовсім завмер. Здавалося, будьто все довкола прислухується до наших слів, нашого, віддиху, хоче схопити наші думки. Без пересади треба сказати, що тихий ліс, а до того в ночі робить на людині глибоке вражіння більш може, чим степ або вода. Думка під тими вражіннями працює сильнійше, фантазія викликає ріжні невидимі, яскраві образи, що криються будьто-би за чорною стіною мовчазного ліса. В часі маршу розмови притихли, мовчали навіть Дудун і Овсій, кождий був або змучений, або занятий своїми думками. Може в цій хвилі духом витав при рідні, при дорогих йому особах. Власне в таких хвилях найбільш на душу сунуться спомини. ... Наша праця в Воронькові була на разі скінченою. Тепер отаман приказав скликати селян гасити хату, що селяни скоро виконали. До отамана між тим підійшло кількох селям і в імені населення подякували за освободження хоть на часиночку зпід большовицько-кацапської кормиги. - Ви местники за наші кривди і терпіння, ви наші оборонці і Вас ми завсігди пам’ятатимемо та за вас Бога молитимем — говорив один старий поважний селянин. Мені тоді ясно стало, як селянам далися в знаки чужинці-окупаити і власні перевертні. Я тепер гаразд зрозумів як радо піддержує, як говорять комуністи наш український селянин владу червоної Москви. Доказом як селяни натерпілися є те, що не боялись прилюдно дякувати отаманові за визволення на «часинку*, бо комуністи вернувши могли на них криваво пімститися. При пращанню з нами многим селянам стояли слези в очах. - Гукніть нас, а ми всі з вами підемо • говорили многі з них. — Ведіть нас хоть сей час проти комуни. —» Прийде пора товариство й на вас. Прийде хвиля, коли не тільки Воронківці, а потрібно буде всього українського селянства. Пам’ятайте тоді на ваш обіт!— сказав отаман сідаючи на коня. Сонце вже підходило до полудня, як наш загін на підвохах, гружених здобутою зброєю і набоями, співаючи опустив бідне, пригноблене беззахистне місточко.
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Аватар користувача
Хворостенко
Повідомлень: 104
З нами з: 17 квітня 2017, 20:28
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 24 рази
Подякували: 125 разів

ВОСМИРІЧКА В РУДЯКОВІ

Повідомлення Хворостенко »

школа_NEW.jpg
Зліва - вчителька Завалій Наталка Силівна, справа - Гороховська Галина Митрофанівна (діловод), посередині - вчитель фізкультури і праці Музира Йосип Васильович, внизу - старша піонервожата Ніна Йосипівна Музира
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Аватар користувача
Хворостенко
Повідомлень: 104
З нами з: 17 квітня 2017, 20:28
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 24 рази
Подякували: 125 разів

ЧАРІВНА МИТЬ МИНУЛОГО

Повідомлення Хворостенко »

чарівна мить минулого.JPG
Було село і люди всі при ділі…
Лиш пам′ять поверта чарівну мить
– Той час, коли ще всі були щасливі. …
Над лозами кружля самотній птах,
Їх кропить дощ – небеснії сльозинки.
А люди розлетілись по світах…
Їх душі, як без шкірочки лозинки…
Ніна ІГНАТЕНКО
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Аватар користувача
Хворостенко
Повідомлень: 104
З нами з: 17 квітня 2017, 20:28
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 24 рази
Подякували: 125 разів

ЗАТОПЛЕННЯ

Повідомлення Хворостенко »

затоплення.jpg
ПРИБУВАЄ ВОДА...
Зліва направо : Борис Щербина, Кріль Панас ( гарно грав на бубоні), Кріль Ганна Тимофіївна ( мама Маші Яковлєвої), Яковлєв Василь Давидович, гармоніст Іван Панасович Кріль з дружиною Галею.
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Аватар користувача
Хворостенко
Повідомлень: 104
З нами з: 17 квітня 2017, 20:28
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 24 рази
Подякували: 125 разів

РУДЯКІВ В 1958 році

Повідомлення Хворостенко »

1958.jpg
На бригаді. 1958 рік. Зліва направо: Кріль Ганна Тимофіївна, третій - Андріянов Іван Олександрович, Сидорова Софія Назарівна, останній - Микола Терещенко
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Аватар користувача
Хворостенко
Повідомлень: 104
З нами з: 17 квітня 2017, 20:28
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 24 рази
Подякували: 125 разів

РУДЯКІВ в 1956 році

Повідомлення Хворостенко »

1956.jpg
Весняна повінь 1956 р.
В човні - Маша Яковлєва ( маленька). Жінка за нею - Бабенко (Баглай) Марія Іванівна (із фотоархіву ГЛУЩУК (Яковлєвої) Марії Василівни)
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Аватар користувача
Хворостенко
Повідомлень: 104
З нами з: 17 квітня 2017, 20:28
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 24 рази
Подякували: 125 разів

РУДЯКІВ в 1966 році

Повідомлення Хворостенко »

1966.jpg
Щербина (Терентійова) Марфа Федотівна з внучкою Вікторією біля клубу. 1966 р.
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Аватар користувача
Хворостенко
Повідомлень: 104
З нами з: 17 квітня 2017, 20:28
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 24 рази
Подякували: 125 разів

КРИНИЦЯ НА БОРУ

Повідомлення Хворостенко »

Хата моєї баби Оксани була на північному кутку Рудякова, на Бору.
криниця_NEW.jpg
Височин Іван Дмитрович (зліва) та Височин Сергій біля маштарки. Смачна вода з криниці на Бору!!!
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Востаннє редагувалось 19 липня 2017, 20:51 користувачем Хворостенко, всього редагувалось 1 раз.
Аватар користувача
Хворостенко
Повідомлень: 104
З нами з: 17 квітня 2017, 20:28
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 24 рази
Подякували: 125 разів

На Бору біля діда Данила.

Повідомлення Хворостенко »

біля діда Данила.jpg
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Аватар користувача
Хворостенко
Повідомлень: 104
З нами з: 17 квітня 2017, 20:28
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 24 рази
Подякували: 125 разів

ЧЕРЕЗ 40 РОКІВ

Повідомлення Хворостенко »

через 40 років.jpg
Зустріч земляків на рідній землі через 40 років. Рудяків, 2010 років

На цьому фото Бабенко Л.П., Остренко В.В., Чумак Л.І.

ОСТРІВЕЦЬ ПАМ′ЯТІ
Болючий спогад всіх моїх років –
Село, де народила мене ненька,
Мій рідний, мальовничий Рудяків,
Що вподобав собі колись Тарас Шевченко.

Заплющу очі: бачу хутір Бір,
Куток Село, батьківську нашу хату,
Хрест дерев′яний – пам′ятку віків
І кузнище, де ми любили грати.

Он Чумаківщина вирує, не стиха…
Вітряк, що проводжав завжди до школи,
Тепер крильми привітно нам маха
В музеї переяславськім край поля.

Литвинівку і свято на Іллі,
Криницю з найсмачнішою водою,
Обід на довжелезнім полотні –
Дідівський звичай рідний всім до болю.

Ще згадується повінь у селі,
У Шилязі – квітучі верболози.
Сусід покійний наш, дідусь Сергій,
Якому ми гукали: «Перевозу!»

Завмерло все… Нема тепер села…
Лиш очерет й латаття над водою…
Душа летить туди, немов стріла,
І пам′ять серця не дає спокою.

Стою в сльозах на ріднім острівці…
Зелені хащі… Тут моя колиска.
І грона барбарису у руці –
Це смак і аромат мого дитинства.
Ніна ІГНАТЕНКО
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Відповісти

Повернутись до “Зниклі населені пункти”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 2 гостей