D_i_V_a писав:А мені ж хотілося поговорити про менталітет... знищити, спалити, якщо старе то в пічку замість реставрувати і зберегти...
От вам історія з життя.
Того дня вона полізла у шухляду по якісь пенсійні документи і натрапила на свій інститутській випускний альбом. Все як годиться: загальне фото з підписаними на випадок, якщо колись склероз подолає яскраві враження молодості, обличчями в овальчиках, фотографії групи на тлі театру, замку, пам`ятників і ще якихось мальовничих краєвидів одного з
Файних міст...
І тут подумалося, що життя таке швидкоплинне.
І ще подумалося, що всі ці люди за кілька десятків літ стали їй тепер такі далекі! Навіть коли часом телефонують... Все одно. Все одно все це вже у минулому. Її минулому. Минулому, яке для інших чуже і теж далеке. Ще дальше!
То просто був такий день...
Спало на думку, що вона помре, і цей альбом викинуть на смітник.
Ні, звісно, вона не могла знати, що вчитять тоді з альбомом. І хіба її думки взагалі були про нього?! Вони були про великий жаль за життям, що витікало крізь пальці. І тому думати, що викинуть на сміття було саме те.
Думати про те, що у родині є людина, яка маніакально зберігає світлини, і ще одна, яка маніакально досліджує історію роду, геть не хотілося.
І тоді раптом прийшло рішення: викину сама!
Але на своє минуле, на світлини, де вона чарівна і молодесенька посеред старовинного міста, рука не піднімалася. А раптом ще закортить помилуватися!
Але вирок було винесено.
І жертвою вона призначила стосик світлин свого покійного батька. Було там не так і багато, бо архів вже палили, коли увійшли німці... Але тим безцінніше було те, що залишилося.
Вона переглянула фото. Батько на них був таким само молодим, як і вона на своїх, теж тоді вчився десь...Він любив вчитися...
Підходило.
І вона просто винесла стосик зжовклих знімків з хати, поклала у дворі під стріхою сарайчика і залишила
помирати.
За кілька місяців вона розказала мені, як вони перетворилися на подобу багатошарового картону, змокли, злиплися і порятунку не підлягали. Доки підлягали, вона про них мовчала.
Я сиділа, намагаючись бути спокійною, не хотіла годувати чужих драконів, а у серці десь щось дерлося клаптями і пластирем клеїлося "
пам`ять не залежить від речей...зовсім...навіть від світлин..."
До цього дня, на скільки мені відомо, свій випускний альбом вона береже.