ПОЧАЇВ, місто, Кременецький р-н, Тернопільська обл, Україна
-
ОнлайнАннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
ПОЧАЇВ, місто, Кременецький р-н, Тернопільська обл, Україна
ПОЧАЇВ – місто Кременецького р-ну Тернопільської області. Населення 7,8 тис. осіб (2010).
Вперше згадується 1442, коли вел. кн. литов. Казимир Ягайлович (див. Казимир IV) надав П. кременецькому війтові Юркові з Буська. 1451 монарх передав поселення слузі Васькові Стрільцю, а далі воно належало шляхетським родам Бережецьких, Гостських (Гойських; із поч. 16 ст.), Фірлеїв (із 1602), Тарновських (із 1662). 1597 Ганна Гостська заснувала в маєтку правосл. чол. Свято-Успенський монастир (див. Почаївська Свято-Успенська лавра) і надала йому 6 сімей підданих, які започаткували по сусідству з існуючим поселенням (нині с. Старий Почаїв) с. Юридика. У 2-й пол. 17 ст. під монастирем осіло с. Новий Почаїв, а в 2-й пол. 18 ст. – с. Березина. 1778 граф Ян-Амор Тарновський виклопотав у польс. короля Станіслава-Августа Понятовського привілей на перетворення с. Новий Почаїв у містечко.
За 3-м поділом Речі Посполитої (1795) територія П. відійшла до Російської імперії і спочатку була включена в Дубенський пов. Подільського намісництва, а після його ліквідації зарахована до Кременецького пов. Волинської губернії. 1802 Тарновські заставили м-ко Новий Почаїв і с. Березина ченцям. 1842 монастирське с. Юридика та обидва заставні поселення передані у відання палати держ. маєтностей, а 1858 остаточно приєднані до держ. маєтностей. У 1-й пол. 19 ст. власники сусіднього с. Тараж графи Ржищевські осадили під м-ком Новий Почаїв с. Рідкодуби, або Новий Тараж. Після селянської реформи 1861 Новий Почаїв став центром Почаївської волості.
24 серпня 1915 територію П. зайняли австро-угор. війська, влітку 1916 – рос. армія; під час Української революції 1917–1921 вона кілька раз переходила з рук у руки, а за Ризьким мирним договором між РСФРР і УСРР та Польщею 1921 відійшла до Польщі. На поч. 1930-х рр. Новий Почаїв поділили на два населені пункти – м-ко Почаїв, майже на 2/3 заселене євреями, і с. Новий Почаїв. 1920–39 містечко було центром Почаївської гміни Кременецького пов. Волинського воєводства, утвореної в межах дореволюц. волості.
У вересні 1939 територію П. зайняла Червона армія. На поч. 1940 м-ко П. отримало статус с-ща міськ. типу і стало центром новоутвореного Почаївського р-ну Терноп. обл.
30 червня 1941 П. зайняли нім. війська. За роки окупації гітлерівці знищили понад 2,5 тис. цивільного населення смт П., унаслідок чого воно припинило існування. 20 березня 1944 р. війська Першого Українського фронту звільнили цю територію.
У 1950-х рр. села Новий Почаїв, Юридика, Березина й Новий Тараж об'єднали в єдине поселення під назвою Почаїв, якому надали статус с-ща міськ. типу. Наприкінці 1962 П. утратив роль районного центру. 1964 райпромкомбінат, утворений на основі конфіскованих у лаври майстерень, реорганізували у ф-ку госп. побутових товарів, 1966 один з її цехів перетворили на окреме підпр-во, на основі якого 1981 виникло вироб. об'єднання "Іква". 1978 П. отримав статус міста. Нині в ньому працюють ТОВ "Фабрика “Іква”" і ТОВ "Пластик".
У П. – Почаївська Свято-Успенська лавра, Святодухівський монастир (виник 1903 як скит лаври, 1959 закритий, відновив діяльність 1991, 1996 отримав статус окремого монастиря), духовна семінарія, історико-худож. музей.
У Почаєві народилися художники І.Хворостецький (1888–1958) та О.Шатківський (1908–79).
Вперше згадується 1442, коли вел. кн. литов. Казимир Ягайлович (див. Казимир IV) надав П. кременецькому війтові Юркові з Буська. 1451 монарх передав поселення слузі Васькові Стрільцю, а далі воно належало шляхетським родам Бережецьких, Гостських (Гойських; із поч. 16 ст.), Фірлеїв (із 1602), Тарновських (із 1662). 1597 Ганна Гостська заснувала в маєтку правосл. чол. Свято-Успенський монастир (див. Почаївська Свято-Успенська лавра) і надала йому 6 сімей підданих, які започаткували по сусідству з існуючим поселенням (нині с. Старий Почаїв) с. Юридика. У 2-й пол. 17 ст. під монастирем осіло с. Новий Почаїв, а в 2-й пол. 18 ст. – с. Березина. 1778 граф Ян-Амор Тарновський виклопотав у польс. короля Станіслава-Августа Понятовського привілей на перетворення с. Новий Почаїв у містечко.
За 3-м поділом Речі Посполитої (1795) територія П. відійшла до Російської імперії і спочатку була включена в Дубенський пов. Подільського намісництва, а після його ліквідації зарахована до Кременецького пов. Волинської губернії. 1802 Тарновські заставили м-ко Новий Почаїв і с. Березина ченцям. 1842 монастирське с. Юридика та обидва заставні поселення передані у відання палати держ. маєтностей, а 1858 остаточно приєднані до держ. маєтностей. У 1-й пол. 19 ст. власники сусіднього с. Тараж графи Ржищевські осадили під м-ком Новий Почаїв с. Рідкодуби, або Новий Тараж. Після селянської реформи 1861 Новий Почаїв став центром Почаївської волості.
24 серпня 1915 територію П. зайняли австро-угор. війська, влітку 1916 – рос. армія; під час Української революції 1917–1921 вона кілька раз переходила з рук у руки, а за Ризьким мирним договором між РСФРР і УСРР та Польщею 1921 відійшла до Польщі. На поч. 1930-х рр. Новий Почаїв поділили на два населені пункти – м-ко Почаїв, майже на 2/3 заселене євреями, і с. Новий Почаїв. 1920–39 містечко було центром Почаївської гміни Кременецького пов. Волинського воєводства, утвореної в межах дореволюц. волості.
У вересні 1939 територію П. зайняла Червона армія. На поч. 1940 м-ко П. отримало статус с-ща міськ. типу і стало центром новоутвореного Почаївського р-ну Терноп. обл.
30 червня 1941 П. зайняли нім. війська. За роки окупації гітлерівці знищили понад 2,5 тис. цивільного населення смт П., унаслідок чого воно припинило існування. 20 березня 1944 р. війська Першого Українського фронту звільнили цю територію.
У 1950-х рр. села Новий Почаїв, Юридика, Березина й Новий Тараж об'єднали в єдине поселення під назвою Почаїв, якому надали статус с-ща міськ. типу. Наприкінці 1962 П. утратив роль районного центру. 1964 райпромкомбінат, утворений на основі конфіскованих у лаври майстерень, реорганізували у ф-ку госп. побутових товарів, 1966 один з її цехів перетворили на окреме підпр-во, на основі якого 1981 виникло вироб. об'єднання "Іква". 1978 П. отримав статус міста. Нині в ньому працюють ТОВ "Фабрика “Іква”" і ТОВ "Пластик".
У П. – Почаївська Свято-Успенська лавра, Святодухівський монастир (виник 1903 як скит лаври, 1959 закритий, відновив діяльність 1991, 1996 отримав статус окремого монастиря), духовна семінарія, історико-худож. музей.
У Почаєві народилися художники І.Хворостецький (1888–1958) та О.Шатківський (1908–79).
-
ОнлайнАннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: ПОЧАЇВ, місто, Кременецький р-н, Тернопільська обл, Україна
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Почаїв — селище міського типу, розташоване на одній з височин Кременецьких гір, за 25 км від районного центру й залізничної станції Кременець. Населення — 7345 чоловік. Селищній Раді підпорядковане село Затишшя.
Про заселення території Почаєва ще з давніх часів свідчать археологічні знахідки — крем’яні знаряддя праці доби неоліту та городище часів Київської Русі.
В письмових джерелах Почаїв уперше згадується 1450 року. Згодом село належало Кременецькому замкові, а з 1527 — шляхтичам Гойським. На 1583 рік у Почаєві налічувалося 67 будинків, жило 335 чоловік. Після Люблінської унії 1569 року село в складі Кременецького повіту Волинського воєводства відійшло до Польщі.
В XVI ст. в письмових джерелах уже згадується Почаївський православний монастир. Власниця села Гойська подарувала йому 10 волок орної землі, сінокоси й ліси, а 1579 року на її кошти було збудовано кам’яну церкву. На користь монастиря з кожного свого маєтку вона випускала щорічно по 30 кіп литовських грошів, а почаївських селян зобов’язувала віддавати йому десяту частину врожаю. Жорстоко експлуатуючи селян, одержуючи численні пожертвування магнатів, монастир швидко багатів. У середині XVII ст. йому вже належали землі не лише в Почаєві, але й в багатьох навколишніх селах.
На початку XVII ст. в Почаєві засновано друкарню — одну з найстаріших на Західній Україні. У 1618 році тут вийшла перша книга «Зерцало богословія» К. Ставровецького, спрямована проти уніатів. Згодом друкарня припинила діяльність.
Постійні утиски, що їх чинив монастир, викликали ненависть до нього селянства. Під час визвольної війни українського народу, у вересні 1648 року, повстанські загони місцевих селян розгромили монастирські маєтки, розподілили між собою майно, худобу, хліб. У ті роки монастир знайшов собі покровителя в особі Я. Вишневецького, лютого ворога визвольної боротьби українського народу і возз’єднання України з Росією, який у липні 1651 року видав монастиреві охоронний універсал і взяв його під захист польського війська. За таким охоронним універсалом почаївські ченці звернулися й до польського короля.
-
ОнлайнАннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: ПОЧАЇВ, місто, Кременецький р-н, Тернопільська обл, Україна
Походження назви
За першою версією граматичною формою топонім Почаїв — присвійний прикметник, похідний від дохристиянського імені Почай, за іншою — назва пішла від монастиря на річці Почайна, що тече в Києві, звідки в 1240 році при спаленні міста ханом Батиєм, монахи покинули монастир, втекли у ці місця і заснували тут новий монастир, зберігши стару назву.
Історія
На території Почаєва знайдено крем'яні знаряддя праці доби неоліту.
1442 року великий князь литовський Казимир IV Яґеллончик надав маєток Почаїв кременецькому війтові, 1451-го передав слузі Васькові Стрільцю; згодом Почаїв належав панам Бережецьким, на початку 16 ст. — заможному українському шляхетному роду Гостських (Гойських).
1597 року вдова луцького земського судді B. Гойського Ганна з Козинських Гойська заснувала у маєтку православний чоловічний Успенський монастир і виділила йому 10 волок землі (бл. 200 га) та 6 сімей підданих, які по сусідству зі селом Почаїв (нині с. Старий Почаїв) започаткували нове поселення. Це монастирське село, відоме згодом під назвамиМонастирська Юридика, Фундушова Юридика, Почаївська Юридика, Юридика, становить найдавнавнішу складову нинішнього міста Почаїв.
Герб міста Почаїв за часів Речі Посполитої
1602 року маєток Почаїв передали від Гойських польському шляхетському роду Фірлеїв,1662 — Тарновським. У 2-й половині XVII століття Тарновські осадили під монастирем с. Новий Почаїв, в 2-й половині XVIII ст. — с. Березина.
Близько 1730 року при монастирі засновано Почаївську друкарню.
1778 року граф Ян-Амор Тарновський виклопотав у короля Станіслава Августа Понятовського привілей на осадження в маєтку Почаїв містечка, яке отримало назву Новий Почаїв.
За 3-м поділом Речі Посполитої (1795) територія Почаєва відійшла до Російської імперії. Спочатку Новий Почаїв належав до Дубенського повіту, під час наступного адміністративно-територіального розмежування — Кременецького повіту Волинської губернії.
1802-го Тарновські заставили це містечко і село Березина Почаївському монастиреві, 1842-го за указом імператора монастирське село Юридика і заставні поселення перейшли у відання палати державного майна, 1858 — остаточно приєднані до державних маєтків.
У 1-й половині 19 ст. графи Ржищевські осадили по сусідству з Новим Почаєвом село Новий Тараж, або Рідкодуби (нині належить до Почаєва). У результаті селянської реформи 1861 містечко Новий Почаїв стало центром Почаївської волості. Наприкінці 19 ст. до цієї адміністративно-територіальної одиниці належало 22 населені пункти, об'єднані в 15 сільских громад. Переважна більшість населення містечка Новий Почаїв та сіл Юридика, Березина і Новий Тараж займалася сільським господарством, частина — торгівлею, дехто працював у майстернях Почаївської лаври. Із навчальних закладів на початку 20 ст. в Новому Почаєві — двокласова церковнопарафіяльна школа та школа грамоти.
24 серпня 1915 Новий Почаїв, який після початку 1-ї світової війни опинився в прифронтовій смузі, зайняли австро-угорські війська, влітку 1916 — російська армія. В лютому 1918 Новий Почаїв зайняли німецькі війська, у червні 1919 — більшовики, у серпні — 1919 — поляки, яких 26 липня 1920 знову витіснили більшовики, 8 вересня1920 — польські війська.
На початку 1930-х містечко Новий Почаїв поділений на 2 населених пункти — містечко Почаїв, де майже 2/3 населення — євреї, і с. Новий Почаїв. Основне заняття — землеробство. 1920–1939 містечко — центр Почаївської ґміни Кременецького повіту, утворена в межах дореволюційної волості.
У вересні 1939 територія Почаєва зайняла Червона Армія. На початку 1940 містечко отримало статус смт і стало центром новоутворено Почаївського району. Почала виходити районна газета «Почаївська правда». На основі майстерень, відібраних у Почаївської лаври, створений райпромкомбінат.
30 червня 1941 Почаїв зайняли німецькі війська. За роки окупації гітлерівці знищили понад 2,5 тис. цивільних жителів. 20 березня 1944 у населений пункт вступили війська 1-го Українського фронту.
1948 в селах Новий Почаїв, Юридика і Новий Тараж створено колгоспи (ім. Хрущова, ім. Жданова та ім. Мічуріна), які 1950 об'єднані в господарство ім. Жданова. У 1950-ті ці села об'єднано в поселення під назвою Почаїв, за яким залишено статус смт. 1957 став до ладу плодоовочевий консервно-сушильний завод.
Наприкінці 1962 Почаїв втратив роль районного центру, але на розвитку поселення це мало позначилося. 1963 тут відкрили ПТУ, 1964 райпромкомбінат реорганізований у фабрику госппобуттоварів, 1966 один із її цехів перетворили на взуттєву фабрику (1981 реорганізовано у ВО «Іква»).
8 травня 1978 смт надали статус міста; міській раді підпорядкували села Старий Почаїв і Затишшя; 1992 в селі Старий Почаїв утворили окрему сільраду.
У 1990-ті підприємства звузили або згорнули діяльність.
Джерело
За першою версією граматичною формою топонім Почаїв — присвійний прикметник, похідний від дохристиянського імені Почай, за іншою — назва пішла від монастиря на річці Почайна, що тече в Києві, звідки в 1240 році при спаленні міста ханом Батиєм, монахи покинули монастир, втекли у ці місця і заснували тут новий монастир, зберігши стару назву.
Історія
На території Почаєва знайдено крем'яні знаряддя праці доби неоліту.
1442 року великий князь литовський Казимир IV Яґеллончик надав маєток Почаїв кременецькому війтові, 1451-го передав слузі Васькові Стрільцю; згодом Почаїв належав панам Бережецьким, на початку 16 ст. — заможному українському шляхетному роду Гостських (Гойських).
1597 року вдова луцького земського судді B. Гойського Ганна з Козинських Гойська заснувала у маєтку православний чоловічний Успенський монастир і виділила йому 10 волок землі (бл. 200 га) та 6 сімей підданих, які по сусідству зі селом Почаїв (нині с. Старий Почаїв) започаткували нове поселення. Це монастирське село, відоме згодом під назвамиМонастирська Юридика, Фундушова Юридика, Почаївська Юридика, Юридика, становить найдавнавнішу складову нинішнього міста Почаїв.
Герб міста Почаїв за часів Речі Посполитої
1602 року маєток Почаїв передали від Гойських польському шляхетському роду Фірлеїв,1662 — Тарновським. У 2-й половині XVII століття Тарновські осадили під монастирем с. Новий Почаїв, в 2-й половині XVIII ст. — с. Березина.
Близько 1730 року при монастирі засновано Почаївську друкарню.
1778 року граф Ян-Амор Тарновський виклопотав у короля Станіслава Августа Понятовського привілей на осадження в маєтку Почаїв містечка, яке отримало назву Новий Почаїв.
За 3-м поділом Речі Посполитої (1795) територія Почаєва відійшла до Російської імперії. Спочатку Новий Почаїв належав до Дубенського повіту, під час наступного адміністративно-територіального розмежування — Кременецького повіту Волинської губернії.
1802-го Тарновські заставили це містечко і село Березина Почаївському монастиреві, 1842-го за указом імператора монастирське село Юридика і заставні поселення перейшли у відання палати державного майна, 1858 — остаточно приєднані до державних маєтків.
У 1-й половині 19 ст. графи Ржищевські осадили по сусідству з Новим Почаєвом село Новий Тараж, або Рідкодуби (нині належить до Почаєва). У результаті селянської реформи 1861 містечко Новий Почаїв стало центром Почаївської волості. Наприкінці 19 ст. до цієї адміністративно-територіальної одиниці належало 22 населені пункти, об'єднані в 15 сільских громад. Переважна більшість населення містечка Новий Почаїв та сіл Юридика, Березина і Новий Тараж займалася сільським господарством, частина — торгівлею, дехто працював у майстернях Почаївської лаври. Із навчальних закладів на початку 20 ст. в Новому Почаєві — двокласова церковнопарафіяльна школа та школа грамоти.
24 серпня 1915 Новий Почаїв, який після початку 1-ї світової війни опинився в прифронтовій смузі, зайняли австро-угорські війська, влітку 1916 — російська армія. В лютому 1918 Новий Почаїв зайняли німецькі війська, у червні 1919 — більшовики, у серпні — 1919 — поляки, яких 26 липня 1920 знову витіснили більшовики, 8 вересня1920 — польські війська.
На початку 1930-х містечко Новий Почаїв поділений на 2 населених пункти — містечко Почаїв, де майже 2/3 населення — євреї, і с. Новий Почаїв. Основне заняття — землеробство. 1920–1939 містечко — центр Почаївської ґміни Кременецького повіту, утворена в межах дореволюційної волості.
У вересні 1939 територія Почаєва зайняла Червона Армія. На початку 1940 містечко отримало статус смт і стало центром новоутворено Почаївського району. Почала виходити районна газета «Почаївська правда». На основі майстерень, відібраних у Почаївської лаври, створений райпромкомбінат.
30 червня 1941 Почаїв зайняли німецькі війська. За роки окупації гітлерівці знищили понад 2,5 тис. цивільних жителів. 20 березня 1944 у населений пункт вступили війська 1-го Українського фронту.
1948 в селах Новий Почаїв, Юридика і Новий Тараж створено колгоспи (ім. Хрущова, ім. Жданова та ім. Мічуріна), які 1950 об'єднані в господарство ім. Жданова. У 1950-ті ці села об'єднано в поселення під назвою Почаїв, за яким залишено статус смт. 1957 став до ладу плодоовочевий консервно-сушильний завод.
Наприкінці 1962 Почаїв втратив роль районного центру, але на розвитку поселення це мало позначилося. 1963 тут відкрили ПТУ, 1964 райпромкомбінат реорганізований у фабрику госппобуттоварів, 1966 один із її цехів перетворили на взуттєву фабрику (1981 реорганізовано у ВО «Іква»).
8 травня 1978 смт надали статус міста; міській раді підпорядкували села Старий Почаїв і Затишшя; 1992 в селі Старий Почаїв утворили окрему сільраду.
У 1990-ті підприємства звузили або згорнули діяльність.
Джерело
-
ОнлайнАннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: ПОЧАЇВ, місто, Кременецький р-н, Тернопільська обл, Україна
Лавра
Монастир
Почаївська лавра у 2005 р.
14 листопада 1597 р. в присутності свідків Ганна Гойська з роду Козинських підписала в Почаєві лист про заснування при цьому храмі чоловічого монастиря, в якому, зокрема, писала, що, маючи у своєму маєтку при селі Почаїв кам'яну церкву Успіня Божої Матері й дбаючи про те, «иж бы уставичная хвала Божия была», вона надумала тут «монастырь збудовати», де мало бути 8 ченців і 2 дяки православної віри, і надала «для выживеня их» 10 волок (бл. 200 га) поля й шість сімей підданих. Кожного, хто наважиться порушити волю засновниці й завдати її дітищу якоїсь кривди, пані суддина позивала «на страшный справедливый и нелицимирный суд пред маестат Божи ку декретови его святому». 1649 р. поряд із Успенською церквою Федір і Єва Домашевські збудували ще один храм, який освятили в ім'я пресвятої Трійці.
У першій половині XVII ст. монастир був помітним осередком релігійного й культурного життя Волині. 1618 р. відомий письменник і видавець Кирило Транквіліон-Ставровецький опублікував тут свою працю «Зерцало богословіи». Літературною діяльністю займався також багатолітній ігумен монастиря, нині один із найбільше шанованих на Волині святих — Іов Желізо. Ченці навчали молодь грамоти. Як згадував потім один із шляхтичів, у дитинстві він ходив сюди до грека-бакаляра по науку.
1675 р. Почаївський монастир витримав облогу турецько-татарського війська. Ця подія лягла в основу відомого переказу про порятунок обителі Божою Матір'ю, що з'явилася над нею з небесним воїнством і завернула стріли нападників на них самих.
Василіяни, Микола Василь Потоцький
У 1712 р. монастир ввійшов у чин св. Василія Великого. Греко-католицький (уніатський) період історії обителі позначений інтенсивним будівництвом, у результаті якого на місці старих храмів з'явився новий — велетенський за розмірами монастирський комплекс, фундатором перебудови якого був магнат Микола Василь Потоцький. Василіяни активно займалися також видавничою діяльністю та освітою.
Лавра
Докладніше: Почаївська лавра
Коли 1795 р. в результаті останнього поділу Речі Посполитої Почаїв потрапив до Російської імперії, деякий час монастир залишався за василіянами. Тільки 1831 р., після польського повстання Тадеуша Костюшка (деякі монахи брали в ньому участь) царський уряд передав цю обитель Російській православній церкві.
При монастирі була друкарня — важливий осередок церковного та світського книгодрукування, важливий культурний осередок України (також русифікації після передачі РПЦ). Багато з видань Почаївської друкарні посіли визначне місце в історії українського друкарства. У тій друкарні надруковано 148 книжок церковнослов'янською та українською мовами, 32 польською і 7 латинською, разом 187 книжок. З переходом під адміністрацію російської православної ієрархії Почаївська Лавра у 1832 р. стала кафедрою Волинського православного архієрея РПЦ, який у 1833 р. дістав титул архієпископа. Почаївська Лавра стала центром православ'я (РПЦ) на Волині. У XX ст. тут друкувався «Почаївський листок».
Найбільші випробування випали на долю монастиря в другій половині ХХ ст.
На початку 1960-х рр., після відвідин Микити Хрущова, лавра опинилася перед загрозою закриття. Влада відібрала поля, пасіку, сад і значну частину споруд (у тому числі навіть у межах лаврських мурів), розігнали майже всіх монахів.
Після розпаду СРСР ченцям повернули переважну більшість відібраних у них споруд і частину землі, світська влада перестала, нарешті, втручатися у внутрішнє життя обителі.
Джерело
Монастир
Почаївська лавра у 2005 р.
14 листопада 1597 р. в присутності свідків Ганна Гойська з роду Козинських підписала в Почаєві лист про заснування при цьому храмі чоловічого монастиря, в якому, зокрема, писала, що, маючи у своєму маєтку при селі Почаїв кам'яну церкву Успіня Божої Матері й дбаючи про те, «иж бы уставичная хвала Божия была», вона надумала тут «монастырь збудовати», де мало бути 8 ченців і 2 дяки православної віри, і надала «для выживеня их» 10 волок (бл. 200 га) поля й шість сімей підданих. Кожного, хто наважиться порушити волю засновниці й завдати її дітищу якоїсь кривди, пані суддина позивала «на страшный справедливый и нелицимирный суд пред маестат Божи ку декретови его святому». 1649 р. поряд із Успенською церквою Федір і Єва Домашевські збудували ще один храм, який освятили в ім'я пресвятої Трійці.
У першій половині XVII ст. монастир був помітним осередком релігійного й культурного життя Волині. 1618 р. відомий письменник і видавець Кирило Транквіліон-Ставровецький опублікував тут свою працю «Зерцало богословіи». Літературною діяльністю займався також багатолітній ігумен монастиря, нині один із найбільше шанованих на Волині святих — Іов Желізо. Ченці навчали молодь грамоти. Як згадував потім один із шляхтичів, у дитинстві він ходив сюди до грека-бакаляра по науку.
1675 р. Почаївський монастир витримав облогу турецько-татарського війська. Ця подія лягла в основу відомого переказу про порятунок обителі Божою Матір'ю, що з'явилася над нею з небесним воїнством і завернула стріли нападників на них самих.
Василіяни, Микола Василь Потоцький
У 1712 р. монастир ввійшов у чин св. Василія Великого. Греко-католицький (уніатський) період історії обителі позначений інтенсивним будівництвом, у результаті якого на місці старих храмів з'явився новий — велетенський за розмірами монастирський комплекс, фундатором перебудови якого був магнат Микола Василь Потоцький. Василіяни активно займалися також видавничою діяльністю та освітою.
Лавра
Докладніше: Почаївська лавра
Коли 1795 р. в результаті останнього поділу Речі Посполитої Почаїв потрапив до Російської імперії, деякий час монастир залишався за василіянами. Тільки 1831 р., після польського повстання Тадеуша Костюшка (деякі монахи брали в ньому участь) царський уряд передав цю обитель Російській православній церкві.
При монастирі була друкарня — важливий осередок церковного та світського книгодрукування, важливий культурний осередок України (також русифікації після передачі РПЦ). Багато з видань Почаївської друкарні посіли визначне місце в історії українського друкарства. У тій друкарні надруковано 148 книжок церковнослов'янською та українською мовами, 32 польською і 7 латинською, разом 187 книжок. З переходом під адміністрацію російської православної ієрархії Почаївська Лавра у 1832 р. стала кафедрою Волинського православного архієрея РПЦ, який у 1833 р. дістав титул архієпископа. Почаївська Лавра стала центром православ'я (РПЦ) на Волині. У XX ст. тут друкувався «Почаївський листок».
Найбільші випробування випали на долю монастиря в другій половині ХХ ст.
На початку 1960-х рр., після відвідин Микити Хрущова, лавра опинилася перед загрозою закриття. Влада відібрала поля, пасіку, сад і значну частину споруд (у тому числі навіть у межах лаврських мурів), розігнали майже всіх монахів.
Після розпаду СРСР ченцям повернули переважну більшість відібраних у них споруд і частину землі, світська влада перестала, нарешті, втручатися у внутрішнє життя обителі.
Джерело
-
ОнлайнАннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: ПОЧАЇВ, місто, Кременецький р-н, Тернопільська обл, Україна
ПОЧАЇВСЬКА ДРУКАРНЯ – видавничий заклад при Свято-Успенському чол. монастирі в Почаєві. 1618 в Почаєві діяла мандрівна друкарня Кирила (Транквіліона) Ставровецького. Бл. 1730 тут засновано друкарню при монастирі василіан заходами луцького греко-катол. єпископа Феодосія Лубенецького-Рудницького та ігумена Гедеона Козубського. Першим великим книжковим виданням П.д. був Служебник 1734–35. Крім літургічних книг, видавалися проповіді, повчання, панегірики, підручники. До найважливіших друків належать збірка "Гора Почаєвська", яка включала житіє Іова Почаївського (кілька видань), і нотний Ірмологіон (1766 і 1775), збірка повчань та проповідей "Народовіщаніє" (1-ше вид. – 1768), "Богословія нравоучителная" П.Антуана (перше вид. – 1776); Богогласник, Біблія (1798, передрук із київ. видання). Наприкінці 18 ст. П.д. була єдиною друкарнею, що випускала книжки укр. мовою, близькою до розмовної (правила доброго тону "Політика світська", порадник І.Ленкевича "Книжиця для господарства...", "Науки парохіяльнія" Ю.Добриловського, 1792, 1794 та ін.). Видавалися повчальні та богословські твори українських письменників, які писали мовами церковнослов'янською (Йоасаф Кроковський, Йосиф Торжевський, Амплій Крижанівський), латинською (Мануїл Ольшавський, Корнило Срочинський, Тимофій Щуровський), польською (Порфирій Важинський, Панталеон Кульчицький, Гнат Филипович). Лат. мовою надруковано посібники із граматики, риторики та філософії, тези філос. диспутів у василіанських монастирях у Луцьку й Підгірцях, документи з історії укр. церкви, каталоги ченців, польською – посібники з фізики та геометрії, книжку про мінеральні води, вірші, п'єси і промови польс. письменника В.Жевуського, програми вистав із Володимирської василіанської школи. Друкувалися також книги на замовлення рос. старообрядців. Усупереч вказівкам ієрархів П.д. підтримувала зв'язки з Києво-Печерською друкарнею, обмінювалася з нею працівниками й виданнями, сприяла в поширенні книжок. У різний час префектами (керівниками) П.д. були Адрі-ян-Антін Громачевський (1739–42), Спиридон Кобернський (кін. 18 ст.), редакторами і коректорами – Адріян Лясковський, Арсен Сіницький. До оформлення друків залучалися визначні гравери А.Голота, Й.Гочемський, Ф.Стрільбицький. Із 1831 монастир передано правосл. церкві, 1833 йому надано статус лаври (див. Почаївська Свято-Успенська лавра). У 2-й пол. 19 – на поч. 20 ст. (до 1914). П.д. друкувала реліг. літературу, збірки пісень (у т. ч. перевидання "Богогласника"), церковно-краєзнавчий час. "Волынские епархиальные ведомости", чорносотенний "Почаевский листок".
Ісаєвич Я.Д.
Ісаєвич Я.Д.
-
ОнлайнАннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: ПОЧАЇВ, місто, Кременецький р-н, Тернопільська обл, Україна
ПОЧАЇВ НОВИЙ, містечко і монастир - Почаївська Лавра, Крем'янецький пов., Почаївська волость, 23 км. від м. Крем'янця. До 16 ст. ця оселя звалася Єрофеївкою, яку надала на честь чвого чоловіка Єрофея, волинська землянка Госька (або Гойська) і який був тоді суддею луцьким. Назва ця однак не утрималася довго. В 1583 р. Госька з містечка Єрофеївки платила від 10 домів ринкових, 24 домів вуличних, 11 ріль міських і 20 інших вуличних домів, 5 ремісникув, попа і 10 флор. чопового, разом 43 флор. і 27 грошів. Перша згадка про П. походить з 1527 р. з ревізії крем'янецького замку, коли згадується там городня Гаврила і Єрофея Гоських. (Пам'ятки Київ. Арх. Ком. том 4,ст. 39). В 1564 р. ротмістр королівських військ Єрофей Госький записує своїй дружині Ганні "іменія": Почаїв, Савчиці і Комнатів. В 1578 р. Почаїв, Кімнатка, Свішиці, Лаховиїв, частина с. Лідихова і Бережець належали до Єрофея Госького, який в тому ж році своїй дружині Ганні з Козинських записує замок Крупу і містечко над р. Горинню з гарматами і всякою стрільбою і засобами. Ганна Козинська, землянка волинська, православної віри віддала своєму народу, вірі і культурі, отриману від патріярха з Константинополя, який об'їздив Україну, ікону М.Б. Ікону цю Г. Козинська-Госька подарувала до почаївської церкви разом з селами і підданими до монастиря, який вже тут іздавна разом існував.
По смерті Ганни Госької, містечко Почаїв і монастир перейшли до Фірлеїв, які відзначилися своїм нелюдським відношенням до місцевих міщан, селян і ченців. Родина ця залишила по собі ганебні спомини як серед місцевого населення, так і громадян цілої Волині і України. Довший час архимандритом Почаївського монастиря був відомий на Україні церковний і культурний діяч, родом з Галичини, Іов Залізо. Біля 1650 р. Феодор і Єва з Бережецьких - Домашевські збудували на місці старої церкви і манастиря велику муровану, ренесансову церкву і манастирські будинки православного манастиря, який в тяжкій боротьбі з єзуїтами, турками і греко-католицьким єпископатом перетривав до 1720 р. В цьому році манастир перейшов до ордену Василіян. На місці старого манастиря і церкви граф Миколай Потоцький збудував нову розкішну, барокову церкву. Перейшов він з римо-католицизму на східній греко-католицький обряд і помер у Почаївському Манастирі, як чернець на 76 році життя. В старій церкві Почаївської Лаври ще в 1651 р. поховано архимандрита Іова Залізо. Від неславної пам'яті Фірлеїв, Почаїв перейшов до кн. Вишневецьких, а в 1740 р. до Радзивилів. Пізніше до Яна Тарновського, а в 1831 р. до "казни", а василіянський манастир скасовано.
Від 1618 р. була там при манастирі друкарня, з якої виходили не тільки книжки літургічної і взагалі релігійного змісту, але також політична література, а навіть сільсько-господарчі підручники. До 1919, а навіть до 1925 рр. переховувалась там велика бібліотека і архів, в якому знаходилося багато рукописних книжок, стародруків і документів. Про манастир існує багата література, як у релінійних так і світських видавництвах.
Почаївська Лавра положена на теренові порозі Поділля і Волині, в дуже мальовничій околиці. В 1870 р. в містечку П. було 109 домів, і 922 жителів, в тому 47% жидів, манастир, 7 церков, синагога, жидівський дім молитви, фабрика воскових свічок, цегельня, вапняна піч, гарбарня, 15 крамниць, 19 ремісників, поштова земська станція. За переписом 1911 р. в містечку Почаєві було: 2,442 жителів, міщанська управа, волость, пошта, телеграф, земська поштова станція, Почаївська Лавра (манастир), дубенський чоловічий манастир (при Лаврі), 2-клясова школа при Лаврі, 2-клясова церк.-прих. школа, зразкова школа, 1-клясова школа, земська лічниця, шпиталь при Лаврі, судовий оборонець, акушерка, аптека, аптечний склад, 45 крамниць, 6 бібліотек, горілчана державна крамниця, продаж ікон, лаврська книгарня, 2 кредитові товариства, три склади лісових товарів, лаврська друкарня, паровий млин (26,000 пуд. річ. перем.)
При Лаврі видавництва: Почаївський листок, руский вінок, манастирський календар, стінна бібліотека, в Лаврі: шкілка овочевих дерев, почаївська кооператива, фабрика свічок, племінна годівля худоби, 2 ресторани і 24 ярмарки річно. Самі будинки Почаївської Лаври є незвичайно цінним архітектурним об'єктом, пристосованим до оборони. Про оборону почаївського манастиря від турків і татар в головній церкві заховалися стінописи, а також інші образи-картини, які мають велику етнографічну і історичну вартість. Серед місцевого селянства і міщан ще до кінця 19 ст. заховалися старі пісні, думи про облогу манастиря, які там виспівували під акомпаніяментом "ліри" сліпі лірники. Під час свят з'їздилися і зходилися багатотисячні прочани не тільки з Волині і цілої України, але з найдальших закутків Росії, Білорусі, а навіть з Сибіру.
Джерело-О.Цинкаловський "Стара Волинь і Волинське Полісся" (від найдавніших часів до 1914 року)
По смерті Ганни Госької, містечко Почаїв і монастир перейшли до Фірлеїв, які відзначилися своїм нелюдським відношенням до місцевих міщан, селян і ченців. Родина ця залишила по собі ганебні спомини як серед місцевого населення, так і громадян цілої Волині і України. Довший час архимандритом Почаївського монастиря був відомий на Україні церковний і культурний діяч, родом з Галичини, Іов Залізо. Біля 1650 р. Феодор і Єва з Бережецьких - Домашевські збудували на місці старої церкви і манастиря велику муровану, ренесансову церкву і манастирські будинки православного манастиря, який в тяжкій боротьбі з єзуїтами, турками і греко-католицьким єпископатом перетривав до 1720 р. В цьому році манастир перейшов до ордену Василіян. На місці старого манастиря і церкви граф Миколай Потоцький збудував нову розкішну, барокову церкву. Перейшов він з римо-католицизму на східній греко-католицький обряд і помер у Почаївському Манастирі, як чернець на 76 році життя. В старій церкві Почаївської Лаври ще в 1651 р. поховано архимандрита Іова Залізо. Від неславної пам'яті Фірлеїв, Почаїв перейшов до кн. Вишневецьких, а в 1740 р. до Радзивилів. Пізніше до Яна Тарновського, а в 1831 р. до "казни", а василіянський манастир скасовано.
Від 1618 р. була там при манастирі друкарня, з якої виходили не тільки книжки літургічної і взагалі релігійного змісту, але також політична література, а навіть сільсько-господарчі підручники. До 1919, а навіть до 1925 рр. переховувалась там велика бібліотека і архів, в якому знаходилося багато рукописних книжок, стародруків і документів. Про манастир існує багата література, як у релінійних так і світських видавництвах.
Почаївська Лавра положена на теренові порозі Поділля і Волині, в дуже мальовничій околиці. В 1870 р. в містечку П. було 109 домів, і 922 жителів, в тому 47% жидів, манастир, 7 церков, синагога, жидівський дім молитви, фабрика воскових свічок, цегельня, вапняна піч, гарбарня, 15 крамниць, 19 ремісників, поштова земська станція. За переписом 1911 р. в містечку Почаєві було: 2,442 жителів, міщанська управа, волость, пошта, телеграф, земська поштова станція, Почаївська Лавра (манастир), дубенський чоловічий манастир (при Лаврі), 2-клясова школа при Лаврі, 2-клясова церк.-прих. школа, зразкова школа, 1-клясова школа, земська лічниця, шпиталь при Лаврі, судовий оборонець, акушерка, аптека, аптечний склад, 45 крамниць, 6 бібліотек, горілчана державна крамниця, продаж ікон, лаврська книгарня, 2 кредитові товариства, три склади лісових товарів, лаврська друкарня, паровий млин (26,000 пуд. річ. перем.)
При Лаврі видавництва: Почаївський листок, руский вінок, манастирський календар, стінна бібліотека, в Лаврі: шкілка овочевих дерев, почаївська кооператива, фабрика свічок, племінна годівля худоби, 2 ресторани і 24 ярмарки річно. Самі будинки Почаївської Лаври є незвичайно цінним архітектурним об'єктом, пристосованим до оборони. Про оборону почаївського манастиря від турків і татар в головній церкві заховалися стінописи, а також інші образи-картини, які мають велику етнографічну і історичну вартість. Серед місцевого селянства і міщан ще до кінця 19 ст. заховалися старі пісні, думи про облогу манастиря, які там виспівували під акомпаніяментом "ліри" сліпі лірники. Під час свят з'їздилися і зходилися багатотисячні прочани не тільки з Волині і цілої України, але з найдальших закутків Росії, Білорусі, а навіть з Сибіру.
Джерело-О.Цинкаловський "Стара Волинь і Волинське Полісся" (від найдавніших часів до 1914 року)
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
- D_i_V_a
- Повідомлень: 9525
- З нами з: 01 березня 2016, 10:52
- Стать: Жінка
- Звідки: Київ
- Дякував (ла): 6280 разів
- Подякували: 3675 разів
- Контактна інформація:
Re: ПОЧАЇВ, місто, Кременецький р-н, Тернопільська обл, Україна
Довга дорога й свідоме рішення: як Почаївський монастир став унійним
10 лютого, 11:00
Релігієзнавчі студії
Автор: Володимир Мороз
Вигляд на Почаївську лавру, малюнок 1794 р
І яку роль у у цьому відіграв Луцько-Острозький єпископ Діонісій Жабокрицький та московський цар Петро І
Жодних джерельних свідчень про існування Почаївського монастиря Успіння Пресвятої Богородиці з ХІІІ ст., як це можна зустріти у деяких текстах, а тим більше з покликаннями на усні «перекази» [23, с. 10; 24 (1880), с. 319-320], немає, а подібні твердження здавна викликали здоровий скептицизм у дослідників [7, с. ііі]. Також було б наївним твердити, що значимість Почаївської, як і кожної іншої, чернечої обителі вимірюється роками її існування. Те, що цей монастир уперше згаданий щойно в фундаційному акті шляхтянки Анни Гостської 1597 р., ніяк не заперечує його велику релігійну чи загальнокультурну вагу. Позірний «аргумент давності» як колись, так у наші дні використовують частіше не для кращого пізнання історії монастиря, а з метою підкріплення певних заяв, продиктованих вузькоконфесійними поглядами і, як не дивно звучить, спрямованих на нівеляцію дійсної історії Почаївського монастиря, вихолощення його автентичного церковного, релігійного й культурного образу. Саме тому прискіпливої уваги потребують ті сторінки історії обителі, джерела для вивчення яких існують, але які століттями оминали увагою, часом нехтували ними з різних причин, а то й відверто перекручували. До таких сторінок належить і процес входження монастиря в унійну Церкву.
Загалом історія добровільного рішення почаївської монастирської спільноти перебувати в унійній Київській митрополії тісно пов’язана з історією Луцько-Острозького єпископа Діонісія Жабокрицького, про якого варто зробити окреме дослідження. Тут тільки відзначу, що саме цей архиєрей після періоду хитань Луцько-Острозької єпархії упродовж XVII ст., коли вона почергово переходила між унійним і православним таборами, а то й ділилася між двома альтернативними єпископами, у 1702 р. привів, зрештою, її в унійну Церкву. Через це рішення на єпископа влаштували справжнє полювання з наказу московського царя Петра І: переслідування і гоніння тривали сім років, аж доки у грудні 1709 р. єрарха не захопили з допомогою московського війська в його єпископській резиденції у Луцькому замку, не вивезли до Москви, де протримали до смерті. Ці події справили дуже велике враження на сучасників, мали пряме і навіть вирішальне значення для прийняття рішення почаївської чернечої спільноти попроситися в унійну українську Церкву. Бо в Церкві, підконтрольній Москві, та ще й після брутального викрадення дуже близького єпископа, вони бути не хотіли.
Продовження на РІЗУ
10 лютого, 11:00
Релігієзнавчі студії
Автор: Володимир Мороз
Вигляд на Почаївську лавру, малюнок 1794 р
І яку роль у у цьому відіграв Луцько-Острозький єпископ Діонісій Жабокрицький та московський цар Петро І
Жодних джерельних свідчень про існування Почаївського монастиря Успіння Пресвятої Богородиці з ХІІІ ст., як це можна зустріти у деяких текстах, а тим більше з покликаннями на усні «перекази» [23, с. 10; 24 (1880), с. 319-320], немає, а подібні твердження здавна викликали здоровий скептицизм у дослідників [7, с. ііі]. Також було б наївним твердити, що значимість Почаївської, як і кожної іншої, чернечої обителі вимірюється роками її існування. Те, що цей монастир уперше згаданий щойно в фундаційному акті шляхтянки Анни Гостської 1597 р., ніяк не заперечує його велику релігійну чи загальнокультурну вагу. Позірний «аргумент давності» як колись, так у наші дні використовують частіше не для кращого пізнання історії монастиря, а з метою підкріплення певних заяв, продиктованих вузькоконфесійними поглядами і, як не дивно звучить, спрямованих на нівеляцію дійсної історії Почаївського монастиря, вихолощення його автентичного церковного, релігійного й культурного образу. Саме тому прискіпливої уваги потребують ті сторінки історії обителі, джерела для вивчення яких існують, але які століттями оминали увагою, часом нехтували ними з різних причин, а то й відверто перекручували. До таких сторінок належить і процес входження монастиря в унійну Церкву.
Загалом історія добровільного рішення почаївської монастирської спільноти перебувати в унійній Київській митрополії тісно пов’язана з історією Луцько-Острозького єпископа Діонісія Жабокрицького, про якого варто зробити окреме дослідження. Тут тільки відзначу, що саме цей архиєрей після періоду хитань Луцько-Острозької єпархії упродовж XVII ст., коли вона почергово переходила між унійним і православним таборами, а то й ділилася між двома альтернативними єпископами, у 1702 р. привів, зрештою, її в унійну Церкву. Через це рішення на єпископа влаштували справжнє полювання з наказу московського царя Петра І: переслідування і гоніння тривали сім років, аж доки у грудні 1709 р. єрарха не захопили з допомогою московського війська в його єпископській резиденції у Луцькому замку, не вивезли до Москви, де протримали до смерті. Ці події справили дуже велике враження на сучасників, мали пряме і навіть вирішальне значення для прийняття рішення почаївської чернечої спільноти попроситися в унійну українську Церкву. Бо в Церкві, підконтрольній Москві, та ще й після брутального викрадення дуже близького єпископа, вони бути не хотіли.
Продовження на РІЗУ
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Хто зараз онлайн
Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 20 гостей