ПОЧАЇВ, місто, Кременецький р-н, Тернопільська обл, Україна

Відповісти

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

ПОЧАЇВ, місто, Кременецький р-н, Тернопільська обл, Україна

Повідомлення АннА »

ПОЧАЇВ – місто Кременецького р-ну Тернопільської області. Населення 7,8 тис. осіб (2010).

Вперше згадується 1442, коли вел. кн. литов. Казимир Ягайлович (див. Казимир IV) надав П. кременецькому війтові Юркові з Буська. 1451 монарх передав поселення слузі Васькові Стрільцю, а далі воно належало шляхетським родам Бережецьких, Гостських (Гойських; із поч. 16 ст.), Фірлеїв (із 1602), Тарновських (із 1662). 1597 Ганна Гостська заснувала в маєтку правосл. чол. Свято-Успенський монастир (див. Почаївська Свято-Успенська лавра) і надала йому 6 сімей підданих, які започаткували по сусідству з існуючим поселенням (нині с. Старий Почаїв) с. Юридика. У 2-й пол. 17 ст. під монастирем осіло с. Новий Почаїв, а в 2-й пол. 18 ст. – с. Березина. 1778 граф Ян-Амор Тарновський виклопотав у польс. короля Станіслава-Августа Понятовського привілей на перетворення с. Новий Почаїв у містечко.

За 3-м поділом Речі Посполитої (1795) територія П. відійшла до Російської імперії і спочатку була включена в Дубенський пов. Подільського намісництва, а після його ліквідації зарахована до Кременецького пов. Волинської губернії. 1802 Тарновські заставили м-ко Новий Почаїв і с. Березина ченцям. 1842 монастирське с. Юридика та обидва заставні поселення передані у відання палати держ. маєтностей, а 1858 остаточно приєднані до держ. маєтностей. У 1-й пол. 19 ст. власники сусіднього с. Тараж графи Ржищевські осадили під м-ком Новий Почаїв с. Рідкодуби, або Новий Тараж. Після селянської реформи 1861 Новий Почаїв став центром Почаївської волості.

24 серпня 1915 територію П. зайняли австро-угор. війська, влітку 1916 – рос. армія; під час Української революції 1917–1921 вона кілька раз переходила з рук у руки, а за Ризьким мирним договором між РСФРР і УСРР та Польщею 1921 відійшла до Польщі. На поч. 1930-х рр. Новий Почаїв поділили на два населені пункти – м-ко Почаїв, майже на 2/3 заселене євреями, і с. Новий Почаїв. 1920–39 містечко було центром Почаївської гміни Кременецького пов. Волинського воєводства, утвореної в межах дореволюц. волості.

У вересні 1939 територію П. зайняла Червона армія. На поч. 1940 м-ко П. отримало статус с-ща міськ. типу і стало центром новоутвореного Почаївського р-ну Терноп. обл.

30 червня 1941 П. зайняли нім. війська. За роки окупації гітлерівці знищили понад 2,5 тис. цивільного населення смт П., унаслідок чого воно припинило існування. 20 березня 1944 р. війська Першого Українського фронту звільнили цю територію.

У 1950-х рр. села Новий Почаїв, Юридика, Березина й Новий Тараж об'єднали в єдине поселення під назвою Почаїв, якому надали статус с-ща міськ. типу. Наприкінці 1962 П. утратив роль районного центру. 1964 райпромкомбінат, утворений на основі конфіскованих у лаври майстерень, реорганізували у ф-ку госп. побутових товарів, 1966 один з її цехів перетворили на окреме підпр-во, на основі якого 1981 виникло вироб. об'єднання "Іква". 1978 П. отримав статус міста. Нині в ньому працюють ТОВ "Фабрика “Іква”" і ТОВ "Пластик".

У П. – Почаївська Свято-Успенська лавра, Святодухівський монастир (виник 1903 як скит лаври, 1959 закритий, відновив діяльність 1991, 1996 отримав статус окремого монастиря), духовна семінарія, історико-худож. музей.

У Почаєві народилися художники І.Хворостецький (1888–1958) та О.Шатківський (1908–79).
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ПОЧАЇВ, місто, Кременецький р-н, Тернопільська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Почаїв — селище міського типу, розташоване на одній з височин Кременецьких гір, за 25 км від районного центру й залізничної станції Кременець. Населення — 7345 чоловік. Селищній Раді підпорядковане село Затишшя.

Про заселення території Почаєва ще з давніх часів свідчать археологічні знахідки — крем’яні знаряддя праці доби неоліту та городище часів Київської Русі.

В письмових джерелах Почаїв уперше згадується 1450 року. Згодом село належало Кременецькому замкові, а з 1527 — шляхтичам Гойським. На 1583 рік у Почаєві налічувалося 67 будинків, жило 335 чоловік. Після Люблінської унії 1569 року село в складі Кременецького повіту Волинського воєводства відійшло до Польщі.

В XVI ст. в письмових джерелах уже згадується Почаївський православний монастир. Власниця села Гойська подарувала йому 10 волок орної землі, сінокоси й ліси, а 1579 року на її кошти було збудовано кам’яну церкву. На користь монастиря з кожного свого маєтку вона випускала щорічно по 30 кіп литовських грошів, а почаївських селян зобов’язувала віддавати йому десяту частину врожаю. Жорстоко експлуатуючи селян, одержуючи численні пожертвування магнатів, монастир швидко багатів. У середині XVII ст. йому вже належали землі не лише в Почаєві, але й в багатьох навколишніх селах.

На початку XVII ст. в Почаєві засновано друкарню — одну з найстаріших на Західній Україні. У 1618 році тут вийшла перша книга «Зерцало богословія» К. Ставровецького, спрямована проти уніатів. Згодом друкарня припинила діяльність.

Постійні утиски, що їх чинив монастир, викликали ненависть до нього селянства. Під час визвольної війни українського народу, у вересні 1648 року, повстанські загони місцевих селян розгромили монастирські маєтки, розподілили між собою майно, худобу, хліб. У ті роки монастир знайшов собі покровителя в особі Я. Вишневецького, лютого ворога визвольної боротьби українського народу і возз’єднання України з Росією, який у липні 1651 року видав монастиреві охоронний універсал і взяв його під захист польського війська. За таким охоронним універсалом почаївські ченці звернулися й до польського короля.
За Андрусівським перемир’ям 1667 року Почаїв залишився у складі Речі Посполитої. В другій половині XVII ст. населення Почаєва не раз терпіло від турецько-татарських нападів. У липні 1675 року три дні хазяйнувала тут татарська орда, якій так і не вдалося оволодіти монастирем. Відступаючи, татари спалили багато жител, пограбували селян, забрали в неволю сотні чоловіків, жінок і дітей. Напади повторювалися і в наступні роки.

Почаївський монастир продовжував жорстоко експлуатувати селян. Піддані монастиря відробляли велику панщину, платили грошову ренту. За найменшу провину чи вияв протесту їх кидали у темні і сирі монастирські підвали, нещадно карали.

Боротьба між православним і уніатським духівництвом, яка протягом XVII ст. тривала в Почаєві, завершилася перемогою уніатів — 1721 року чернечий орден василіанів захопив Почаївський монастир. У володінні монастиря були численні майстерні, велика кількість землі. Значних розмірів набуло виготовлення і продаж гонту, що призводило до хижацького знищення навколишніх лісів. Через це з 1756 року монастиреві дозволялося виготовляти гонт лише для власних потреб.

Величезні прибутки монастир мав від лихварства. В січні 1720 року власник маєтків у селах Вербі й Носовиці віддав їх монастиреві під заставу 16 тис. злотих.

25 років тривала тяжба власника фільварків у Почаєві та навколишніх селах графа Тарновського з монастирем у справі невчасного повернення графом великої суми грошей, позичених у ченців. Два села взяв монастир під заставу 1767 року, позичивши їхньому власникові 200 тис. злотих. Монастир так само, як і світські феодали, визискував і переслідував кріпаків. Він, зокрема, не раз вимагав через Кременецький суд від князя Сангушка повернення збіглих селян.

Значні земельні володіння в Почаєві й навколо нього мали також графи Тарновські. В їхніх фільварках у XVIII ст. переважала відробіткова рента. Так, в 1762 році феодальна земельна рента в чотирьох фільварках Почаївського ключа оцінювалася в 4,5 тис. злотих, з них на грошову ренту припадало 723 злоті, продуктову (в переводі на гроші) — 116 злотих, а на відробіткову — 3,6 тис. злотих, що становило 81 проц. від загальної суми.

Основна частина доходів від цього ключа надходила від передачі в оренду феодальних монополій, причому доходи були найбільшими саме в Почаївському фільфарку. Пояснювалося це значним розвитком торгівлі в Почаєві та великою кількістю прийшлого люду, насамперед богомольців. У зв’язку із зростанням ролі Почаєва як торговельного центру 1778 року його переведено до категорії містечок. Прибутковими були виробництво і продаж спиртних напоїв.

Всі величезні багатства феодалів створювалися тяжкою працею кріпаків, які виконували численні повинності на користь власника фільварку. Особливо обтяжливою для селян була панщина, яка набагато зросла у XVIII ст. Під час сільськогосподарських робіт кріпак відробляв у маєтку вдвоє більше днів на тиждень, ніж протягом решти 30 тижнів року. Крім того, селяни мусили віддавати феодалові значну кількість продуктів, а також платити подушну подать.

Після возз’єднання Волині з Росією, 1795 року Почаїв увійшов до складу Кременецького повіту Волинського намісництва. Царський уряд залишив Почаївський монастир у руках уніатського духовенства. Але після поразки польського повстання 1830—1831 рр., учасникам якого ченці активно допомагали, монастир було відібрано в уніатів і передано православній церкві. 1833 року його перейменували на Почаївську лавру. Як і в попередні роки, лавра володіла величезними багатствами, наживаючи їх на жорстокій експлуатації трудящих, вдаючись до лихварства, торгівлі, різних махінацій. Щоб збільшити своє землеволодіння, лавра не гребувала нічим, прибираючи до рук і мізерні селянські наділи. Так, 1853 року ченці забрали в селян пасовище в урочищі неподалік Почаєва. Маєтків на 1832 рік було закладено на суму 18,2 тис. крб. сріблом; крім того, лавра надала 76,1 тис. крб. позички під великі проценти. Значні прибутки лавра мала і від цегельного заводу, який працював до 1854 року, коли він згорів, а також від передачі в оренду 18 крамниць і корчем.

Почаїв і в першій половині XIX ст. залишався значним торговельним центром півдня Волині. Періодично в містечку відбувалися ярмарки, на які з’їжджалося багато купців, у т. ч. з центральних російських губерній. 1856 року тут побували австрійські купці, які закуповували сільськогосподарську продукцію.

Селянські господарства Почаєва здебільшого були безземельні або малоземельні, дуже погано забезпечені робочою худобою. Низький життєвий рівень, злидні, хвороби — в таких умовах жила почаївська біднота. Житла селян — це убогі мазанки під соломою, з тонкими стінами без фундаментів. Харчувалися селяни переважно житнім хлібом, картоплею, ячною або гречаною кашею, борщем.

У XVIII—XIX ст. Почаїв був одним із значних культурних осередків Волині.

В першій половині XVIII ст. відновила роботу друкарня. В ній видавалися книги релігійного змісту церковно-слов’янською, українською, російською, польською та латинською мовами, а також художня та інша світська література.

Друкарня діяла до 1917 року, але найбільше значення має перший період її історії (XVIII — початок XIX ст.). Видання відзначали високим технічним і художнім рівнем. Вони прикрашені гравюрами Й. Гочемського, А. Гочемського, Ф. Охрімовського, Ф. Стрельбицького та інших митців. У почаївській друкарні видавалася значна кількість книг українською літературною мовою, наближеною до розмовної.

У 1846 році за дорученням Київської археографічної комісії в Почаєві побував Т. Г. Шевченко. Він зробив тут чотири акварельні малюнки, в т. ч. «Вид на околиці з тераси Почаївської лаври». Перебуваючи в Почаєві, Т. Г. Шевченко записав кілька народних пісень.

Під час селянської реформи 1861 року Почаїв за розміром землеволодіння було віднесено до 5-ї місцевості, де піший наділ становив 6—7 десятин. Сума викупу за землю значно перевищувала ринкову ціну її, до того ж колишні кріпаки одержали гірші землі. Обурені селяни протестували проти такої «реформи». Так, у вересні—грудні 1862 року в Почаєві було арештовано селян Я. Тислюка і Д. Ковальчука. їх звинувачували в підбурюванні односельців до відмови підписати уставну грамоту.

В 1862 році в Почаєві жило 58 державних селян. Їх перевели на викуп лише після 1885 року. Після реформи переважна більшість селян і далі працювала в поміщицькому маєтку або на землях, що належали лаврі.

Наприкінці 1861 року Почаїв став центром волості. В 90-х роках XIX ст. в ньому налічувалося 1228 жителів, було 346 дворів. Крім землеробства, населення займалося ремеслами (1870 року тут проживало 19 ремісників), незначна частина його працювала на невеликих підприємствах — для випалювання вапна, свічковому заводі, цегельні. Діяло 15 крамничок. Масове розорення селянства після реформи викликало еміграцію населення. Продаючи за безцінь свої наділи, жителі поодинці та цілими родинами вирушали за океан у пошуках кращої долі. Але й там їх теж чекали безробіття й злидні. Лавра та місцеві куркулі в ті роки значно збільшили свої земельні володіння за рахунок селянських наділів.

Під час першої російської революції 1905—1907 рр. у Почаївській волості сталися селянські виступи. В селах поширювалися листівки, подекуди селяни підпалювали поміщицькі економії, скирти хліба. Налякані розмахом селянської боротьби, ченці добилися розквартирування в лаврі роти солдатів 42-го Якутського полку. З ініціативи «святих отців» у Почаєві було створено відділення чорносотенної організації «Союз руського народу». Реакційний журнал «Почаевский листок», який видавався в лаврі з 1887 року, став органом чорносотенців. З сторінок журналу лунали відверті заклики до жорстокого придушення революції. Такого ж напряму статті друкував інший орган лаври — газета «Почаевские известия». Цю діяльність Почаївської лаври царський уряд всіляко підтримував. Так, у травні 1905 року їй було виділено на релігійно-пропагандистські потреби 1,5 тис. карбованців.

У роки столипінщини лавра — один з головних центрів реакції на Україні — активно підтримувала заходи царизму щодо насадження куркульських господарств. У 1911 році для надання позичок куркулям було створено «Товариство почаєво-лаврського кредиту». Столипінська аграрна реформа сприяла дальшому розшаруванню селянства. 1910 року в Почаївській волості налічувалося 2604 селянські двори, з них 566 мали лише садибу. З 1992 господарств, що мали орну землю, 6,3 проц. володіли наділом менше десятини кожен, 49,4 проц.— до 3 десятин, 2,2 проц. мали до 10 десятин. Земельні володіння 36 куркульських господарств становили 25—50 і більше десятин, вони широко застосовували найману робочу силу. Саме ці господарства зосереджували основну частину робочої та продуктивної худоби і сільськогосподарських знарядь. Більшість селянських дворів обробляла землю сохою. Виснажлива і малопродуктивна праця, нестача землі, злидні, наче зашморгом, душили трудовий люд.

Велика кількість богомольців, яка постійно прибувала до Почаєва, жила в жахливих антисанітарних умовах. Дерев’яні бараки брудні, територія навколо одного з готелів була завалена покидьками, які розповсюджували нестерпний сморід. Другий готель не мав вигрібної ями, помиї тут виливали прямо на подвір’ї. Джерело питної води в Старому Почаєві було єдиним на сім верстов навкруги. Богомольці використовували для пиття й приготування їжі дощову воду, яку зберігали в цистернах. Внаслідок великого скупчення богомольців та антисанітарних умов, в яких вони перебували, в Почаєві часто спалахували епідемії черевного тифу, холери та інших хвороб. В лікарні на 16 ліжок працював лише фельдшер. Лікар почав працювати тут тільки з 1901 року.

З навчальних закладів у другій половині XIX ст. в Почаєві працювала церковнопарафіяльна школа. Займала вона половину невеликого будинку, в другій частині його жив церковний сторож. 1900/01 навчального року школу відвідував 91 учень, працювало 3 вчителі. Крім того, була ще школа грамоти, де один учитель навчав 13 хлопчиків і 25 дівчаток.

З перших днів імперіалістичної війни Почаїв опинився у прифронтовій смузі, а згодом і в зоні воєнних дій. Багато чоловіків було мобілізовано до армії; для потреб фронту в жителів реквізували коней, фураж, продовольство, через що селянські господарства ще більше занепали. 24 серпня 1915 року, після тривалих жорстоких боїв, австро-німецькі війська захопили Почаїв. Улітку 1916 року, в ході успішного наступу, російські війська знову зайняли містечко. В роки війни лавра стала вогнищем поширення шовінізму та національної ворожнечі. На сторінках «Почаевского листка» друкувалися статті із закликом продовжувати імперіалістичну війну. В час окупації містечка австро-німецькими військами, в 1915— 1916 рр., лавра тимчасово припинила діяльність, ще з більшою активністю розгорнувши її після вступу 1916 року до Почаєва російських військ. Селянство, беручи під високий процент позички в «Товаристві почаєво-лаврського кредиту», потрапляло в невилазну кабалу.

Лютнева буржуазно-демократична революція 1917 року, внаслідок якої було повалено царизм, не виправдала сподівань трудового люду на порятунок від злиднів, закінчення війни. Тому вже влітку посилився селянський рух, учасники якого вимагали розподілу нетрудових земель, потай розбирали хліб з необмолочених скирт. Невдоволення поширювалося і серед солдатів. Так, 24 жовтня 1917 року епіскоп скаржився головнокомандуючому Південно-Західним фронтом на солдатів 1-ї гвардійської кавалерійської дивізії, які виявляли зневагу до лаврських «святинь».

Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції, ленінські декрети про мир і землю активізували революційну боротьбу трудящих Почаєва. Селяни приступили до зрівняльного розподілу поміщицьких і монастирських земель. Учасники мітингу, який відбувся в січні 1918 року в Новому Почаєві, ухвалили відібрати в Почаївської лаври землі та ліси.

В лютому 1918 року Почаїв захопили німецькі війська. В більшості сіл Кременецького повіту трудящі, піднявшись на боротьбу проти окупантів, створювали партизанські загони. Навесні один з загонів народних месників учинив напад на німецький батальйон на шляху між Почаєвом і Кременцем, майже повністю розгромивши його. Наприкінці 1918 року німецькі війська залишили Почаїв, але владу в ньому захопили петлюрівці.

На початку червня 1919 року червоноармійські частини визволили Почаїв. У містечку була встановлена Радянська влада. Почав діяти революційний комітет. Розгорнулася підготовка до розподілу між селянами колишніх нетрудових земель. Населенню Почаївської та інших волостей, які потерпіли від воєнних дій, у першу чергу надавали лісоматеріали. Але здійсненню заходів Радянської влади перешкодив наступ військ буржуазно-поміщицької Польщі, який розпочався в липні.

Для боротьби проти окупантів населення створило загін самооборони, який чинив упертий опір ворогові, допомагав загонам сусідніх сіл. Але польські війська розгромили ці погано озброєні й не досить організовані загони й захопили Почаїв. Близько 10 місяців хазяйнували тут окупанти. 12 липня 1920 року, здійснюючи рейд по глибоких тилах ворога, до Почаєва вступили бійці 17-ї кавалерійської дивізії під командуванням легендарного полководця Г. І. Котовського. Польський гарнізон без бою здав містечко. Населення, зібравшись на мітинг, радісно вітало червоноармійців. Перед трудящими виступив Г. І. Котовський. Через кілька годин під натиском переважаючих сил ворога бійці відступили до Кременця.

Котовці визволили містечко від військ буржуазно-поміщицької Польщі 26 липня. В першій половині серпня почав працювати ревком, який розгорнув підготовку до розподілу нетрудових земель, організував допомогу Червоній Армії, постачання її продовольством і фуражем.

Але 8 вересня 1920 року польські загарбники знову захопили Почаїв. Вони відновили жорстокий окупаційний режим, який тривав близько 20 років. Розвиток економіки проходив надзвичайно повільно. На 1931 рік у містечку проживало 2249 чоловік. Незначна кількість населення працювала в кустарних майстернях, де виготовлявся церковний інвентар, і на кількох невеликих підприємствах для переробки сільськогосподарської продукції. Чимало жителів займалося торгівлею— в містечку діяло 257 дрібних крамничок. Основним заняттям почаївців залишалося землеробство. Велося воно примітивно, на невеликих клаптиках землі. Селянська біднота, не маючи змоги прогодуватися, йшла в найми, насамперед до лаври. їй належало 1082 десятини землі, а також млин, електростанція, велика пасіка.

Постійними супутниками бідноти були хвороби. В містечку діяла лише приватна лікарня на 25 ліжок, де працювало 2 лікарі. Через високу плату за лікування більшість населення не могла користуватися її послугами.

На 1 серпня 1931 року понад 60 проц. жителів Почаєва не вміло ні читати, ні писати. В двох семирічних школах вчилося близько 200 учнів. В одній з них навчання велося польською мовою, в іншій — польською і українською.

Боротьба трудящих проти окупаційного режиму, встановленого буржуазно-поміщицькою Польщею, розпочалася з перших днів після загарбання Почаєва польськими військами. В 1921—1923 рр. в районі Почаєва—Підкаменя діяв партизанський загін, до складу якого входили міоцені жителі. На чолі боротьби населення стали комуністи.

Осередок КПЗУ в Почаєві було організовано наприкінці 1924 року. Спочатку він складався з трьох чоловік. Протягом наступних років осередок кількісно зріс, зміцнів. У 1929 році в ньому було 12 комуністів. Активну роботу провадили комуністи П. У. Андріюк, І. П. Барчишин, В. М. Шашков, В. С. Стельмащук та інші.

На початку 1928 року розгорнув діяльність Почаївський підпільний районний комітет КПЗУ, секретарем якого обрали І. П. Барчишина. З ініціативи райкому КПЗУ партійні осередки виникли в багатьох навколишніх селах. Комуністи організовували селян і наймитів на боротьбу проти експлуататорів, провадили велику агітаційно-пропагандистську роботу серед трудящих, викривали реакційну роль лаври, поширювали нелегальну літературу, зокрема восени 1924 року — брошуру «П’ята конференція Комуністичної партії Західної України про селянську справу». Не минало жодного революційного свята, щоб на вулицях Почаєва не з’являлися листівки.

В 1926 році при активному сприянні комуністів організовано комсомольський осередок, члени якого провадили агітаційну роботу серед населення, поширювали нелегальну літературу. Після створення Почаївського райкому КПЗУ при ньому організували секцію комсомолу. Наступного року виник районний комітет КСМЗУ, секретарем якого обрано К. Г. Борковського. Не залишалися осторонь боротьби й учні Почаївської семирічної школи. Вони, зокрема, доглядали могили червоно-армійців, які загинули в боях за визволення Почаєва в роки громадянської війни. А коли учні встановили на могилах загиблих таращанців п’ятикутні зірки й емблеми серпа і молота, кількох юних патріотів заарештували; почалася навіть судова справа6. Широку діяльність комуністи розгорнули через осередки товариства «Сельроб-єдність», МОДРу.

Комуністи й комсомольці зазнавали жорстокого переслідування. В день святкування річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції, 7 листопада 1931 року, поліція заарештувала П. У. Андріюка та І. П. Барчишина. 1932 року до в’язниці було кинуто велику групу почаївських комуністів. Але в містечку й далі з’являлися листівки за підписами районного та окружного комітетів КПЗУ. Так, листівка, поширена в серпні 1932 року, закликала до боротьби за соціальне й національне визволення і возз’єднання з Радянською Україною, а також проти збільшення податків. Осередки КПЗУ й КСМЗУ організували населення на боротьбу за українську школу.

Довгождане визволення прийшло до трудящих Почаєва 17 вересня 1939 року. Зустрічати радянських воїнів вийшло все трудове населення містечка. Влада перейшла до рук тимчасового управління. Наприкінці року розгорнули роботу партійна й комсомольська організації.

Одним з перших заходів органів Радянської влади була конфіскація землі та майна у великих землевласників, підприємців і торговців. У лаври було відібрано 400 га орної землі, підприємства, 120 коней, 100 корів, сільськогосподарський інвентар. Проведено також націоналізацію торговельних підприємств.

На початку 1940 року Почаїв, де проживало 4373 чоловіка, перевели до категорії селищ міського типу. Селище стало центром району (існував до грудня 1962 року). Почали працювати районний комітет партії, райвиконком. Створено Почаївську МТС. На базі колишніх майстерень лаври було відкрито райпромкомбінат. Розгорталася державна й кооперативна торгівля; в листопаді 1939 року організовано споживче товариство.

Навесні 1940 року 116 селянських господарств селища об’єдналися в колгосп, названий ім’ям А. О. Жданова.

В селищі відкрили районну лікарню на 40 ліжок. Розгорнули роботу середня школа, яку відвідувало понад тисячу учнів, клуб, бібліотека. На початку 1940 року вийшов перший номер районної газети «Почаївська правда».

Будівництво нового життя перервав напад фашистської Німеччини на Радянський Союз. Окупанти захопили Почаїв 30 червня 1941 року. Вони розстріляли перших комуністів П. Ф. Магдиша та В. С. Стельмащука. Від рук оунівців 1943 року загинула уродженка селища Г. К. Шатківська, колишній депутат Народних Зборів Західної України від Розтоцького виборчого округу. Всього за роки окупації гітлерівці знищили понад 2,5 тис. жителів, вивезли на каторжні роботи до Німеччини 1,1 тис. чоловік з району. В усіх чорних злодіяннях фашистам допомагали українські буржуазні націоналісти, ченці Почаївського монастиря.

Звірства окупантів не зламали волю радянських людей. Трудящі селища чинили опір фашистам — переховували продовольство, худобу, ухилялися від відправки до Німеччини. Радо вітали вони партизанів із з’єднання С. А. Ковпака, які пройшли з боями поблизу Почаєва восени 1943 року. Жителі виділили народним месникам значну кількість продовольства. В січні наступного року через район здійснювали рейди партизани з 2-го Молдавського з’єднання під командуванням Я. П. Шкрябача та з загону Я. О. Мухіна, а в лютому—березні — зі з’єднання М. І. Шукаєва.

Визволили селище воїни 287-ї стрілецької дивізії 13-ї армії 1-го Українського фронту. Багато почаївців поповнило лави Червоної Армії. За мужність і відвагу, виявлені на фронтах Великої Вітчизняної війни, 148 бійців — уродженців Почаєва удостоєні бойових нагород.

Під час тимчасової окупації німецько-фашистські загарбники завдали селищу великих збитків: зруйнували або спалили багато житлових будинків, більшість адміністративних приміщень, майстерні МТС, пограбували її майно. З усієї наявної перед війною техніки залишилося лише два трактори, плуг-лущильник, молотарка, комбайн і два дизельні мотори, але й вони потребували ремонту.

Під керівництвом райкому і райвиконкому, які відновили діяльність у перші дні після визволення, трудящі робили все, щоб прискорити перемогу над ненависним ворогом, швидше відбудувати зруйноване війною господарство. Жителі району здали до фонду Червоної Армії 88 тис. пудів хліба, 18 тис. пудів м’яса, 17 тис. пудів картоплі, внесли на побудову танкової колони «Селянин Тернопільщини» 500 тис. крб. Тяжко доводилося почаївцям у перший після визволення час. Скрізь лежали руїни, не було навіть найбільш необхідного — будівельних матеріалів, насіння, техніки. Але на допомогу прийшла держава, яка виділила довгострокові кредити, посівний матеріал, сільськогосподарські машини. В травні 1944 року в листі на ім’я Голови Раднаркому СРСР трудящі Почаєва писали: «Ніколи не забудемо ми, не забудуть й майбутні наші покоління великої допомоги, наданої нам всіма братніми народами нашої Батьківщини». Вони інформували про виконання державного плану сівби на 135 процентів.

До кінця 1944 року відновили роботу лікарня, клуб. Середню школу в 1944/45 навчальному році відвідувало 275 учнів. Тут працювало 15 учителів. Налагоджено роботу друкарні, 3 листопада 1944 року вийшов перший після визволення номер «Почаївської правди». Систематично друкувалися листівки з повідомленнями Радянського інформбюро. На квартирах трудящих встановлювалися радіоточки. Багато було зроблено для відбудови селища. Протягом 1946—1952 рр. споруджено понад 2 тис. кв. метрів житлової площі. Забезпечували житлом насамперед родини фронтовиків, їм виділялася також грошова допомога.

В той час у районі Почаєва безчинствувала націоналістична банда. Тривожним було життя селища. Оунівці вдавалися до диверсійних актів, убивств. Всебічну підтримку їм надавав монастир — виділяв кошти, переховував бандитів. В ньому зберігалося багато зброї. Оунівці й ченці, зв’язані з ними, понесли заслужену кару за тяжкі злочини перед народом.

Трудящі Почаєва успішно долали перешкоди на шляху відбудови господарства, дальшого розвитку економіки. Селяни, дедалі більше переконуючись у невигідності одноосібного господарювання, почали переходити до колективного. Восени 1948 року перші артілі виникли в Новому Почаєві та Юридиці. Через два роки вони об’єдналися в одне господарство.

Відбудова господарства селища в основному завершилася до 1950 року. За час післявоєнних п’ятирічок у Почаєві швидко розвивалася промисловість. У 1951— 1952 рр. відкрито районний промкомбінат, електростанцію. В грудні 1957 року почав працювати великий плодоовочевий консервно-сушильний завод. У 1964 році стали до ладу фабрика господарсько-побутових товарів, 1966 — взуттєва фабрика, ремонтно-будівельна і міжколгоспна будівельна дільниці. Є майстерні райоб’єднання «Сільгосптехніки», побутовий комбінат, пересувна механізована колона, яка здійснює механізацію тваринницьких ферм на території 4 районів. Продукція консервносушильного заводу — плодоовочеві й м’ясні консерви, пюре і соки — має великий попит у різних районах нашої країни і за кордоном.

З року в рік зростають виробничі потужності підприємств Почаєва. За восьму п’ятирічку випуск продукції консервного заводу збільшився в 1,9 раза; здійснення п’ятирічної програми було завершено до 26 серпня 1970 року. Достроково виконав восьму п’ятирічку й колектив фабрики господарсько-побутових товарів, виготовивши надпланової продукції на 1,1 млн. карбованців.

Широко розгорнулося соціалістичне змагання на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. За успіхи в змаганні колектив консервно-сушильного заводу відзначений ювілейною грамотою облспоживспілки та обкому профспілки працівників місцевої промисловості. 136 працівників промислових підприємств нагороджено ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». Трудівники плодоовочевого консервно-сушильного заводу виступили ініціаторами змагання споріднених підприємств області за дострокове виконання завдань першого року дев’ятої п’ятирічки. Свого слова вони дотримали: виконання річного плану завершено 25 листопада 1971 року, надпланової продукції виготовлено на 659 тис. крб. Колектив заводу зобов’язався виконати дев’ятий п’ятирічний план за 4 роки й 4 місяці.

Високими трудовими досягненнями зустріли почаївці 50-річчя утворення СРСР. У дні свята на підприємствах, в установах, закладах селища пройшли урочисті збори. Переможцям соціалістичного змагання на честь 50-річчя Союзу РСР — колективам фабрики господарсько-побутових товарів, магазину продовольчих товарів, середньої школи і первинній комсомольській організації взуттєвої фабрики вручено Пам’ятні дипломи райкому КП України та виконкому районної Ради депутатів трудящих.

Значна частина населення селища трудиться в колгоспі ім. Жданова, центральна садиба якого міститься в Почаєві. За господарством закріплено 1884 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1629 га орної землі. Успішно працювали тваринники в роки восьмої п’ятирічки. За цей час поголів’я корів збільшилося на 11 проц. і становило 335 голів; виробництво молока зросло в 2,3 раза. Більшість виробничих процесів у тваринництві й рільництві механізовано. 1971 року господарство мало 16 тракторів, 11 різних комбайнів, 11 вантажних автомашин та іншу техніку. Загін колгоспних механізаторів об’єднує 90 чоловік. 1972 року трудівники зібрали по 23,2 цнт зернових з кожного га, виробили на 100 га сільськогосподарських угідь 374 цнт молока.

В селищі діє 31 торговельне підприємство, де працює близько 200 чоловік. 1967 року завершено спорудження великого двоповерхового універмагу. В особистій власності жителів — 26 легкових автомобілів, 718 мотоциклів, 528 холодильників, 702 пральні машини, 825 телевізорів. Багато родин мають газобалонні установки. Про постійне зростання добробуту трудящих свідчить збільшення їхніх грошових заощаджень.

Велику роль у господарському й культурному житті Почаєва відіграють 11 первинних партійних організацій у складі 242 комуністів, селищна Рада депутатів трудящих. Серед її 88 депутатів — 49 робітників, 14 колгоспників, 25 службовців. 40 народних обранців — комуністи. Активно працюють 8 постійних комісій Ради. В центрі уваги депутатів — розвиток економіки й культури селища, поліпшення житлово-побутових умов трудящих, правопорядок, упорядкування селища. 1972 року бюджет селищної Ради становив 169,9 тис. крб., з них на розвиток освіти витрачено 115,8 тис. крб., на культурно-освітні установи — 35,3 тис. крб. На охорону здоров’я трудящих 1973 року з обласного і районного бюджетів виділено понад 1 млн. крб. Активними помічниками комуністів, депутатів Ради виступають 1200 комсомольців Почаєва.

Почаїв — населений пункт з давньою історією. Колись звідусіль сюди сходилися богомольці до лаври, яка була центром всього життя містечка. Навколо монастиря тулилися невеликі сільські хатки. Оновилося селище за роки Радянської влади. Виросли красиві вулиці, нові житлові та адміністративні будинки. Де не так давно була окраїна, починалося поле — виросли корпуси фабрик — взуттєвої та господарсько-побутових товарів, консервно-сушильного заводу. Проведено нове планування селища, здійснюється забудова. Центр його прикрашають нещодавно зведені будинок культури із залом на 550 місць, середня школа, кінотеатр. Широко провадиться житлове будівництво. За післявоєнні роки трудящі спорудили 800 житлових будинків загальною площею 27 тис. кв. метрів. У селищі багато зелені: більшість житлових будинків оточена садками, дерева й кущі висаджено й на вулицях. У центрі пишно розрісся парк, посаджений після Великої Вітчизняної війни. 1953 року тут споруджено пам’ятник В. І. Леніну.

Давно забули почаївці про ті страшні часи, коли епідемічні захворювання забирали з собою багато людських життів. Медичну допомогу трудящим нині подають 32 лікарі і 165 чоловік з середньою медичною освітою. Діють районна лікарня № 2 на 150 ліжок з поліклінічним відділенням і обласна психоневрологічна лікарня на 520 ліжок.

До 1939 року вища і навіть середня освіта була недоступною для трудящих. За післявоєнні роки вищі навчальні заклади закінчило близько 500 жителів Почаєва. 5 з них стали докторами і кандидатами наук. За цей час середню освіту здобуло понад 1,5 тис. почаївців. Діти шкільного віку вчаться в середній та двох початкових школах. Понад 2,5 тис. трактористів-машиністів широкого профілю, електриків для сільського господарства, майстрів-наладчиків підготувало Почаївське професійно-технічне училище за час діяльності з 1963 року. В третьому році дев’ятої п’ятирічки почалося будівництво кількох навчальних і житлових корпусів для училища. В школах і профтехучилищі працюють 111 учителів і вихователів, учаться 1798 учнів.

Понад 250 самодіяльних митців беруть участь у гуртках художньої самодіяльності при Почаївському будинку культури. З успіхом виступає народний хор, який 1970 року став лауреатом республіканського фестивалю самодіяльного мистецтва, присвяченого 100-річчю з дня народження В. І. Леніна, і нагороджений бронзовою медаллю фестивалю. Учасники художньої самодіяльності виступали з концертами в багатьох населених пунктах району і області. В селищі працюють дві стаціонарні та дві пересувні кіноустановки. Понад 6 тис. читачів відвідують 3 бібліотеки, книжковий фонд яких налічує 50 тис. томів.

На території Почаєва розміщена відома архітектурна й історична пам’ятка— Почаївська лавра. Це комплекс споруд, до якого входить 16 церков. Найвідоміші з них —- Успенський і Троїцький собори. Успенський собор споруджували протягом 1771—1782 рр. за проектом архітектора Г. Гофмана. З 1775 року будівництвом керували архітектори Ф. К. Кульчицький та М. і П. Полейовські. В давньоруському стилі споруджено Троїцький собор (початок XX ст.) за проектом архітектора О. В. Щусєва. Цікавими є мозаїчні зображення при вході до собору. Своєю грандіозністю й легкістю форм вражає дзвіниця лаври, споруджена 1876 року. Найбільший з її численних дзвонів важить 720 пудів.

Широку популярність в області й далеко за її межами здобув Почаївський музей атеїзму, створений 1959 року. Одним із засновників і першим директором його став місцевий старожил, активний атеїст А. В. Андріюк. Музей веде велику природничо-наукову й антирелігійну роботу. Цікава експозиція його викриває облудність релігійного світогляду й моралі, хижацьке обличчя Почаївської лаври як ідеологічного захисника інтересів експлуататорських класів, на конкретних прикладах показує прірву між лицемірними проповідями й реальним життям ченців і служителів монастиря. Експонати висвітлюють досягнення трудящих Почаєва за роки Радянської влади. Працівники музею та широкий актив, згуртований навколо нього, провадять значну й плідну роботу. Під впливом атеїстичної пропаганди багато віруючих порвали з релігією, в т. ч. понад 60 ченців Почаївського монастиря. Переймати досвід роботи музею приїздять з багатьох областей України. Щороку його відвідують 15—17 тис. чоловік.

Уродженцем с. Юридики (нині злилося з смт Почаєвом) є український радянський художник І. Ф. Хворостецький (1888—1958). Його пензлю належить багато жанрових картин і пейзажів, у т. ч. «Комсомольці на селі», «Пралі», за які художник 1928 року одержав премію на міжнародній виставці в Венеції, «Озеро в Тернополі», «Замкова гора в Кременці», «Почаївський мотив» та інші.

Щасливе, заможне і радісне життя прийшло до почаївців, які успішно трудяться, щоб колосилися колгоспні ниви, щоб квітла наша радянська земля.

М. І. ГОНТАР, А. В. САВЕНКО
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ПОЧАЇВ, місто, Кременецький р-н, Тернопільська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Походження назви
За першою версією граматичною формою топонім Почаїв — присвійний прикметник, похідний від дохристиянського імені Почай, за іншою — назва пішла від монастиря на річці Почайна, що тече в Києві, звідки в 1240 році при спаленні міста ханом Батиєм, монахи покинули монастир, втекли у ці місця і заснували тут новий монастир, зберігши стару назву.

Історія
На території Почаєва знайдено крем'яні знаряддя праці доби неоліту.

1442 року великий князь литовський Казимир IV Яґеллончик надав маєток Почаїв кременецькому війтові, 1451-го передав слузі Васькові Стрільцю; згодом Почаїв належав панам Бережецьким, на початку 16 ст. — заможному українському шляхетному роду Гостських (Гойських).

1597 року вдова луцького земського судді B. Гойського Ганна з Козинських Гойська заснувала у маєтку православний чоловічний Успенський монастир і виділила йому 10 волок землі (бл. 200 га) та 6 сімей підданих, які по сусідству зі селом Почаїв (нині с. Старий Почаїв) започаткували нове поселення. Це монастирське село, відоме згодом під назвамиМонастирська Юридика, Фундушова Юридика, Почаївська Юридика, Юридика, становить найдавнавнішу складову нинішнього міста Почаїв.


Зображення
Герб міста Почаїв за часів Речі Посполитої

1602 року маєток Почаїв передали від Гойських польському шляхетському роду Фірлеїв,1662 — Тарновським. У 2-й половині XVII століття Тарновські осадили під монастирем с. Новий Почаїв, в 2-й половині XVIII ст. — с. Березина.

Близько 1730 року при монастирі засновано Почаївську друкарню.

1778 року граф Ян-Амор Тарновський виклопотав у короля Станіслава Августа Понятовського привілей на осадження в маєтку Почаїв містечка, яке отримало назву Новий Почаїв.

За 3-м поділом Речі Посполитої (1795) територія Почаєва відійшла до Російської імперії. Спочатку Новий Почаїв належав до Дубенського повіту, під час наступного адміністративно-територіального розмежування — Кременецького повіту Волинської губернії.

1802-го Тарновські заставили це містечко і село Березина Почаївському монастиреві, 1842-го за указом імператора монастирське село Юридика і заставні поселення перейшли у відання палати державного майна, 1858 — остаточно приєднані до державних маєтків.

У 1-й половині 19 ст. графи Ржищевські осадили по сусідству з Новим Почаєвом село Новий Тараж, або Рідкодуби (нині належить до Почаєва). У результаті селянської реформи 1861 містечко Новий Почаїв стало центром Почаївської волості. Наприкінці 19 ст. до цієї адміністративно-територіальної одиниці належало 22 населені пункти, об'єднані в 15 сільских громад. Переважна більшість населення містечка Новий Почаїв та сіл Юридика, Березина і Новий Тараж займалася сільським господарством, частина — торгівлею, дехто працював у майстернях Почаївської лаври. Із навчальних закладів на початку 20 ст. в Новому Почаєві — двокласова церковнопарафіяльна школа та школа грамоти.

24 серпня 1915 Новий Почаїв, який після початку 1-ї світової війни опинився в прифронтовій смузі, зайняли австро-угорські війська, влітку 1916 — російська армія. В лютому 1918 Новий Почаїв зайняли німецькі війська, у червні 1919 — більшовики, у серпні — 1919 — поляки, яких 26 липня 1920 знову витіснили більшовики, 8 вересня1920 — польські війська.

На початку 1930-х містечко Новий Почаїв поділений на 2 населених пункти — містечко Почаїв, де майже 2/3 населення — євреї, і с. Новий Почаїв. Основне заняття — землеробство. 1920–1939 містечко — центр Почаївської ґміни Кременецького повіту, утворена в межах дореволюційної волості.

У вересні 1939 територія Почаєва зайняла Червона Армія. На початку 1940 містечко отримало статус смт і стало центром новоутворено Почаївського району. Почала виходити районна газета «Почаївська правда». На основі майстерень, відібраних у Почаївської лаври, створений райпромкомбінат.

30 червня 1941 Почаїв зайняли німецькі війська. За роки окупації гітлерівці знищили понад 2,5 тис. цивільних жителів. 20 березня 1944 у населений пункт вступили війська 1-го Українського фронту.

1948 в селах Новий Почаїв, Юридика і Новий Тараж створено колгоспи (ім. Хрущова, ім. Жданова та ім. Мічуріна), які 1950 об'єднані в господарство ім. Жданова. У 1950-ті ці села об'єднано в поселення під назвою Почаїв, за яким залишено статус смт. 1957 став до ладу плодоовочевий консервно-сушильний завод.

Наприкінці 1962 Почаїв втратив роль районного центру, але на розвитку поселення це мало позначилося. 1963 тут відкрили ПТУ, 1964 райпромкомбінат реорганізований у фабрику госппобуттоварів, 1966 один із її цехів перетворили на взуттєву фабрику (1981 реорганізовано у ВО «Іква»).

8 травня 1978 смт надали статус міста; міській раді підпорядкували села Старий Почаїв і Затишшя; 1992 в селі Старий Почаїв утворили окрему сільраду.

У 1990-ті підприємства звузили або згорнули діяльність.
Джерело
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ПОЧАЇВ, місто, Кременецький р-н, Тернопільська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Лавра
Монастир

Зображення
Почаївська лавра у 2005 р.

14 листопада 1597 р. в присутності свідків Ганна Гойська з роду Козинських підписала в Почаєві лист про заснування при цьому храмі чоловічого монастиря, в якому, зокрема, писала, що, маючи у своєму маєтку при селі Почаїв кам'яну церкву Успіня Божої Матері й дбаючи про те, «иж бы уставичная хвала Божия была», вона надумала тут «монастырь збудовати», де мало бути 8 ченців і 2 дяки православної віри, і надала «для выживеня их» 10 волок (бл. 200 га) поля й шість сімей підданих. Кожного, хто наважиться порушити волю засновниці й завдати її дітищу якоїсь кривди, пані суддина позивала «на страшный справедливый и нелицимирный суд пред маестат Божи ку декретови его святому». 1649 р. поряд із Успенською церквою Федір і Єва Домашевські збудували ще один храм, який освятили в ім'я пресвятої Трійці.

У першій половині XVII ст. монастир був помітним осередком релігійного й культурного життя Волині. 1618 р. відомий письменник і видавець Кирило Транквіліон-Ставровецький опублікував тут свою працю «Зерцало богословіи». Літературною діяльністю займався також багатолітній ігумен монастиря, нині один із найбільше шанованих на Волині святих — Іов Желізо. Ченці навчали молодь грамоти. Як згадував потім один із шляхтичів, у дитинстві він ходив сюди до грека-бакаляра по науку.

1675 р. Почаївський монастир витримав облогу турецько-татарського війська. Ця подія лягла в основу відомого переказу про порятунок обителі Божою Матір'ю, що з'явилася над нею з небесним воїнством і завернула стріли нападників на них самих.
Василіяни, Микола Василь Потоцький

У 1712 р. монастир ввійшов у чин св. Василія Великого. Греко-католицький (уніатський) період історії обителі позначений інтенсивним будівництвом, у результаті якого на місці старих храмів з'явився новий — велетенський за розмірами монастирський комплекс, фундатором перебудови якого був магнат Микола Василь Потоцький. Василіяни активно займалися також видавничою діяльністю та освітою.
Лавра

Докладніше: Почаївська лавра

Коли 1795 р. в результаті останнього поділу Речі Посполитої Почаїв потрапив до Російської імперії, деякий час монастир залишався за василіянами. Тільки 1831 р., після польського повстання Тадеуша Костюшка (деякі монахи брали в ньому участь) царський уряд передав цю обитель Російській православній церкві.

При монастирі була друкарня — важливий осередок церковного та світського книгодрукування, важливий культурний осередок України (також русифікації після передачі РПЦ). Багато з видань Почаївської друкарні посіли визначне місце в історії українського друкарства. У тій друкарні надруковано 148 книжок церковнослов'янською та українською мовами, 32 польською і 7 латинською, разом 187 книжок. З переходом під адміністрацію російської православної ієрархії Почаївська Лавра у 1832 р. стала кафедрою Волинського православного архієрея РПЦ, який у 1833 р. дістав титул архієпископа. Почаївська Лавра стала центром православ'я (РПЦ) на Волині. У XX ст. тут друкувався «Почаївський листок».

Найбільші випробування випали на долю монастиря в другій половині ХХ ст.

На початку 1960-х рр., після відвідин Микити Хрущова, лавра опинилася перед загрозою закриття. Влада відібрала поля, пасіку, сад і значну частину споруд (у тому числі навіть у межах лаврських мурів), розігнали майже всіх монахів.

Після розпаду СРСР ченцям повернули переважну більшість відібраних у них споруд і частину землі, світська влада перестала, нарешті, втручатися у внутрішнє життя обителі.
Джерело
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
Ярина
Повідомлень: 211
З нами з: 09 листопада 2016, 15:40
Дякував (ла): 21 раз
Подякували: 93 рази

Re: ПОЧАЇВ, місто, Кременецький р-н, Тернопільська обл, Україна

Повідомлення Ярина »

phpBB [video]
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ПОЧАЇВ, місто, Кременецький р-н, Тернопільська обл, Україна

Повідомлення АннА »

ПОЧАЇВСЬКА ДРУКАРНЯ – видавничий заклад при Свято-Успенському чол. монастирі в Почаєві. 1618 в Почаєві діяла мандрівна друкарня Кирила (Транквіліона) Ставровецького. Бл. 1730 тут засновано друкарню при монастирі василіан заходами луцького греко-катол. єпископа Феодосія Лубенецького-Рудницького та ігумена Гедеона Козубського. Першим великим книжковим виданням П.д. був Служебник 1734–35. Крім літургічних книг, видавалися проповіді, повчання, панегірики, підручники. До найважливіших друків належать збірка "Гора Почаєвська", яка включала житіє Іова Почаївського (кілька видань), і нотний Ірмологіон (1766 і 1775), збірка повчань та проповідей "Народовіщаніє" (1-ше вид. – 1768), "Богословія нравоучителная" П.Антуана (перше вид. – 1776); Богогласник, Біблія (1798, передрук із київ. видання). Наприкінці 18 ст. П.д. була єдиною друкарнею, що випускала книжки укр. мовою, близькою до розмовної (правила доброго тону "Політика світська", порадник І.Ленкевича "Книжиця для господарства...", "Науки парохіяльнія" Ю.Добриловського, 1792, 1794 та ін.). Видавалися повчальні та богословські твори українських письменників, які писали мовами церковнослов'янською (Йоасаф Кроковський, Йосиф Торжевський, Амплій Крижанівський), латинською (Мануїл Ольшавський, Корнило Срочинський, Тимофій Щуровський), польською (Порфирій Важинський, Панталеон Кульчицький, Гнат Филипович). Лат. мовою надруковано посібники із граматики, риторики та філософії, тези філос. диспутів у василіанських монастирях у Луцьку й Підгірцях, документи з історії укр. церкви, каталоги ченців, польською – посібники з фізики та геометрії, книжку про мінеральні води, вірші, п'єси і промови польс. письменника В.Жевуського, програми вистав із Володимирської василіанської школи. Друкувалися також книги на замовлення рос. старообрядців. Усупереч вказівкам ієрархів П.д. підтримувала зв'язки з Києво-Печерською друкарнею, обмінювалася з нею працівниками й виданнями, сприяла в поширенні книжок. У різний час префектами (керівниками) П.д. були Адрі-ян-Антін Громачевський (1739–42), Спиридон Кобернський (кін. 18 ст.), редакторами і коректорами – Адріян Лясковський, Арсен Сіницький. До оформлення друків залучалися визначні гравери А.Голота, Й.Гочемський, Ф.Стрільбицький. Із 1831 монастир передано правосл. церкві, 1833 йому надано статус лаври (див. Почаївська Свято-Успенська лавра). У 2-й пол. 19 – на поч. 20 ст. (до 1914). П.д. друкувала реліг. літературу, збірки пісень (у т. ч. перевидання "Богогласника"), церковно-краєзнавчий час. "Волынские епархиальные ведомости", чорносотенний "Почаевский листок".
Ісаєвич Я.Д.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ПОЧАЇВ, місто, Кременецький р-н, Тернопільська обл, Україна

Повідомлення АннА »

ПОЧАЇВ НОВИЙ, містечко і монастир - Почаївська Лавра, Крем'янецький пов., Почаївська волость, 23 км. від м. Крем'янця. До 16 ст. ця оселя звалася Єрофеївкою, яку надала на честь чвого чоловіка Єрофея, волинська землянка Госька (або Гойська) і який був тоді суддею луцьким. Назва ця однак не утрималася довго. В 1583 р. Госька з містечка Єрофеївки платила від 10 домів ринкових, 24 домів вуличних, 11 ріль міських і 20 інших вуличних домів, 5 ремісникув, попа і 10 флор. чопового, разом 43 флор. і 27 грошів. Перша згадка про П. походить з 1527 р. з ревізії крем'янецького замку, коли згадується там городня Гаврила і Єрофея Гоських. (Пам'ятки Київ. Арх. Ком. том 4,ст. 39). В 1564 р. ротмістр королівських військ Єрофей Госький записує своїй дружині Ганні "іменія": Почаїв, Савчиці і Комнатів. В 1578 р. Почаїв, Кімнатка, Свішиці, Лаховиїв, частина с. Лідихова і Бережець належали до Єрофея Госького, який в тому ж році своїй дружині Ганні з Козинських записує замок Крупу і містечко над р. Горинню з гарматами і всякою стрільбою і засобами. Ганна Козинська, землянка волинська, православної віри віддала своєму народу, вірі і культурі, отриману від патріярха з Константинополя, який об'їздив Україну, ікону М.Б. Ікону цю Г. Козинська-Госька подарувала до почаївської церкви разом з селами і підданими до монастиря, який вже тут іздавна разом існував.
По смерті Ганни Госької, містечко Почаїв і монастир перейшли до Фірлеїв, які відзначилися своїм нелюдським відношенням до місцевих міщан, селян і ченців. Родина ця залишила по собі ганебні спомини як серед місцевого населення, так і громадян цілої Волині і України. Довший час архимандритом Почаївського монастиря був відомий на Україні церковний і культурний діяч, родом з Галичини, Іов Залізо. Біля 1650 р. Феодор і Єва з Бережецьких - Домашевські збудували на місці старої церкви і манастиря велику муровану, ренесансову церкву і манастирські будинки православного манастиря, який в тяжкій боротьбі з єзуїтами, турками і греко-католицьким єпископатом перетривав до 1720 р. В цьому році манастир перейшов до ордену Василіян. На місці старого манастиря і церкви граф Миколай Потоцький збудував нову розкішну, барокову церкву. Перейшов він з римо-католицизму на східній греко-католицький обряд і помер у Почаївському Манастирі, як чернець на 76 році життя. В старій церкві Почаївської Лаври ще в 1651 р. поховано архимандрита Іова Залізо. Від неславної пам'яті Фірлеїв, Почаїв перейшов до кн. Вишневецьких, а в 1740 р. до Радзивилів. Пізніше до Яна Тарновського, а в 1831 р. до "казни", а василіянський манастир скасовано.
Від 1618 р. була там при манастирі друкарня, з якої виходили не тільки книжки літургічної і взагалі релігійного змісту, але також політична література, а навіть сільсько-господарчі підручники. До 1919, а навіть до 1925 рр. переховувалась там велика бібліотека і архів, в якому знаходилося багато рукописних книжок, стародруків і документів. Про манастир існує багата література, як у релінійних так і світських видавництвах.
Почаївська Лавра положена на теренові порозі Поділля і Волині, в дуже мальовничій околиці. В 1870 р. в містечку П. було 109 домів, і 922 жителів, в тому 47% жидів, манастир, 7 церков, синагога, жидівський дім молитви, фабрика воскових свічок, цегельня, вапняна піч, гарбарня, 15 крамниць, 19 ремісників, поштова земська станція. За переписом 1911 р. в містечку Почаєві було: 2,442 жителів, міщанська управа, волость, пошта, телеграф, земська поштова станція, Почаївська Лавра (манастир), дубенський чоловічий манастир (при Лаврі), 2-клясова школа при Лаврі, 2-клясова церк.-прих. школа, зразкова школа, 1-клясова школа, земська лічниця, шпиталь при Лаврі, судовий оборонець, акушерка, аптека, аптечний склад, 45 крамниць, 6 бібліотек, горілчана державна крамниця, продаж ікон, лаврська книгарня, 2 кредитові товариства, три склади лісових товарів, лаврська друкарня, паровий млин (26,000 пуд. річ. перем.)
При Лаврі видавництва: Почаївський листок, руский вінок, манастирський календар, стінна бібліотека, в Лаврі: шкілка овочевих дерев, почаївська кооператива, фабрика свічок, племінна годівля худоби, 2 ресторани і 24 ярмарки річно. Самі будинки Почаївської Лаври є незвичайно цінним архітектурним об'єктом, пристосованим до оборони. Про оборону почаївського манастиря від турків і татар в головній церкві заховалися стінописи, а також інші образи-картини, які мають велику етнографічну і історичну вартість. Серед місцевого селянства і міщан ще до кінця 19 ст. заховалися старі пісні, думи про облогу манастиря, які там виспівували під акомпаніяментом "ліри" сліпі лірники. Під час свят з'їздилися і зходилися багатотисячні прочани не тільки з Волині і цілої України, але з найдальших закутків Росії, Білорусі, а навіть з Сибіру.
Джерело-О.Цинкаловський "Стара Волинь і Волинське Полісся" (від найдавніших часів до 1914 року)
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6280 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: ПОЧАЇВ, місто, Кременецький р-н, Тернопільська обл, Україна

Повідомлення D_i_V_a »

Довга дорога й свідоме рішення: як Почаївський монастир став унійним
10 лютого, 11:00
Релігієзнавчі студії
Автор: Володимир Мороз

Зображення
Вигляд на Почаївську лавру, малюнок 1794 р

І яку роль у у цьому відіграв Луцько-Острозький єпископ Діонісій Жабокрицький та московський цар Петро І

Жодних джерельних свідчень про існування Почаївського монастиря Успіння Пресвятої Богородиці з ХІІІ ст., як це можна зустріти у деяких текстах, а тим більше з покликаннями на усні «перекази» [23, с. 10; 24 (1880), с. 319-320], немає, а подібні твердження здавна викликали здоровий скептицизм у дослідників [7, с. ііі]. Також було б наївним твердити, що значимість Почаївської, як і кожної іншої, чернечої обителі вимірюється роками її існування. Те, що цей монастир уперше згаданий щойно в фундаційному акті шляхтянки Анни Гостської 1597 р., ніяк не заперечує його велику релігійну чи загальнокультурну вагу. Позірний «аргумент давності» як колись, так у наші дні використовують частіше не для кращого пізнання історії монастиря, а з метою підкріплення певних заяв, продиктованих вузькоконфесійними поглядами і, як не дивно звучить, спрямованих на нівеляцію дійсної історії Почаївського монастиря, вихолощення його автентичного церковного, релігійного й культурного образу. Саме тому прискіпливої уваги потребують ті сторінки історії обителі, джерела для вивчення яких існують, але які століттями оминали увагою, часом нехтували ними з різних причин, а то й відверто перекручували. До таких сторінок належить і процес входження монастиря в унійну Церкву.

Загалом історія добровільного рішення почаївської монастирської спільноти перебувати в унійній Київській митрополії тісно пов’язана з історією Луцько-Острозького єпископа Діонісія Жабокрицького, про якого варто зробити окреме дослідження. Тут тільки відзначу, що саме цей архиєрей після періоду хитань Луцько-Острозької єпархії упродовж XVII ст., коли вона почергово переходила між унійним і православним таборами, а то й ділилася між двома альтернативними єпископами, у 1702 р. привів, зрештою, її в унійну Церкву. Через це рішення на єпископа влаштували справжнє полювання з наказу московського царя Петра І: переслідування і гоніння тривали сім років, аж доки у грудні 1709 р. єрарха не захопили з допомогою московського війська в його єпископській резиденції у Луцькому замку, не вивезли до Москви, де протримали до смерті. Ці події справили дуже велике враження на сучасників, мали пряме і навіть вирішальне значення для прийняття рішення почаївської чернечої спільноти попроситися в унійну українську Церкву. Бо в Церкві, підконтрольній Москві, та ще й після брутального викрадення дуже близького єпископа, вони бути не хотіли.

Продовження на РІЗУ
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Відповісти

Повернутись до “Літера П”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 20 гостей