Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

Демидівка, смт, Млинівський район, Рівненська область, Україна

У цьому селі/Цим селом/Це село

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Аватар користувача
 
Повідомлень: 2781
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1672 раз.
Подякували: 604 раз.
Стать: Жінка

Демидівка, смт, Млинівський район, Рівненська область, Україна

Повідомлення АннА » 24 жовтня 2016, 18:04

ДЕМИДІВКА — с-ще міськ. типу Млинівського р-ну Рівнен. обл. Розташов. на берегах р. Жабичі (прит. Стиру, бас. Дніпра), за 35 км від залізничної ст. Дубно та за 80 км від обл. центру. Нас. 3,1 тис. осіб (1999).
Найдавніша згадка — від 1570; с-ще звалося тоді Демидів і належало кільком власникам. У серед. 17 ст. нас. Д. активно підтримувало козаків — учасників національної революції 1648—1676, боролося проти польс. шляхти. Після «Вічного миру» 1686 в складі Польщі, після 3-го поділу Польщі 1795 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) відійшло до Російської імперії. Наприкінці 19 ст. мало статус м-ка, де тричі на рік відбувалися ярмарки. В роки Першої світової війни кілька разів переходило з рук у руки, що завдало жителям великих збитків. 1921—39 — у межах кордонів Польщі, після 1939 — у складі УРСР. Райцентр 1940—62 та від 1995. В роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 гітлерівці знищили тут сотні жителів, відправили бл. 2 тис. мешканців на роботи в Німеччину. С-ще міськ. типу від 1959.
Пам’ятки: городище 10—13 ст. в урочищі «Замчисько», палац (1780), Покровська церква і дзвіниця (1830—40); братська могила рад. воїнів, меморіал воїнської слави на честь 40-річчя перемоги у Великій вітчизн. війні Рад. Союзу 1941—45 (1985).
http://history.org.ua/?termin=Demydivka
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 2781
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1672 раз.
Подякували: 604 раз.
Стать: Жінка

Re: Демидівка, смт, Млинівський район, Рівненська область, Україна

Повідомлення АннА » 03 лютого 2017, 15:25

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки
Демидівка — селище міського типу, центр селищної Ради, розкинулось по обох берегах невеликої річки Речі, за 80 км від Ровно, за 22 км від районного центру і за 35 км від залізничної станції Дубно. Дворів — 548, населення — 2,5 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковані села Дубляни та Лішня.

Археологічні знахідки (кам’яні сокири, молоток) свідчать, що ці землі були заселені ще в добу бронзи. Знайдено також римські монети II ст., збереглися залишки давньоруського городища.

На території села Лішні, яке розташоване на віддалі двох кілометрів від Демидівки, залишилися сліди руїн старовинного замку, навколо якого було вирито рів, що заповнювався водою. Місцевість, де був замок, і тепер має назву «Замчисько».

Найдавніша згадка про населений пункт належить до 1570 року. Тоді воно називалося Демидів. На початку XVII ст. Демидів був невеликим поселенням, яке належало кільком поміщикам. Разом з Лішнею в ньому 1629 року налічувався 21 дим.

У роки визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. населення міст і сіл вздовж річок Ікви та Стиру активно боролося проти польсько-шляхетського гніту. Ще й зараз на полях між Демидівкою і Берестечком колгоспники виорюють зброю й особисті речі козаків.

Становище жителів Демидівки, яка після «Вічного миру» 1686 року залишилась у складі Польщі, стало ще гіршим. Розмір панщини в кінці XVII ст. становив у середньому 5—6 днів на тиждень. Крім панщини, селяни мали виходити на зажинки, обжинки, платити грошовий чинш. Та не мирилися трудящі з поневоленням, з сваволею шляхти. Протягом XVIII ст. на Правобережжі часто вибухали селянські повстання, в яких брало участь і населення Демидівки. 1702 року місцеві жителі підтримали повстанців.

Зростала Демидівка дуже повільно. У 1775 році в ній налічувалось усього 43 будинки.

1795 року Демидівка ввійшла до складу Російської держави. До 1860 року нею володіли поміщики Гарчинські, потім вона стала власністю казни.

Не позбулися злиднів трудящі Демидівки й після скасування кріпацтва. На кожного працездатного чоловіка виділялося 6 моргів (3,5 га) майже непридатної для користування землі, яка обійшлася селянам вдвічі дорожче, ніж коштувала. Селяни терпіли не лише від соціального гніту. У 1870 і 1873 рр. тут сталося дві великі пожежі, під час яких згоріло 76 будинків. Залишилося всього 53 будинки, де проживало 527 чоловік. Більшість погорільців змушена була кидати домівки та йти шукати засобів до існування.

Демидівка відбудовувалась повільно. На час перепису населення у 1897 році тут проживало 679 чоловік. Вона стала містечком. Частина мешканців займалася ремеслами. Окремі родини демидівців, розорившись, змушені були йти працювати на підприємства. В кінці XIX і на початку XX ст. в Демидівці відкрилося кілька невеличких підприємств, що належали багатіям. Це — лісопильня, чотири мануфактури. В Демидівці тричі на рік збиралися великі ярмарки, тоді містечко оживало, ставало багатолюдним.

Революційні події 1905—1907 рр. у країні знайшли відгук і в Демидівці. Тут не раз відбувалися селянські заворушення, були випадки сутичок з поліцією, селяни нападали на будинок урядника з вигуками: «кровопивці, хабарники, геть поліцію!». Не залякав трудящих і терор в роки реакції. Нова хвиля виступів прокотилася в 1908 році.

Виступами селян Демидівки позначився і 1912 рік. Відбулися заворушення селян, які були невдоволені столипінською аграрною політикою. Власті і цього разу жорстоко розправилися з трудящими. Понад 90 чоловік кинули до дубнівської в’язниці.

Низьким був і культурний рівень містечка. В Демидівці не було пошти, лікувальних та культурно-освітніх закладів. Лише в 1913 році відкрили однокласне училище, проте не всі діти мали можливість у ньому навчатися. Зате ще в XIX ст. тут побудували аж чотири церкви та кілька корчем.

Перша світова війна не обійшла й Демидівки. Постійні переміщення військ, мобілізація чоловіків — все це викликало невдоволення серед місцевого населення.

Трудящих Демидівки обурювали примусові повинності, дорожнеча. Становище ще більше погіршало, коли з серпня 1915 року австро-німецькі війська прорвалися на територію краю й загарбали західні повіти. В перших числах вересня 1915 року Демидівку окупували австро-угорські війська. Частини російської 8-ї армії під командуванням генерала О. О. Брусилова 10 вересня визволили містечко. Протягом 1915 і 1916 рр. Демидівка кілька разів з боями переходила з рук у руки воюючих армій. Це завдавало її жителям тяжких збитків.

Після Лютневої буржуазно-демократичної революції робітники і селяни розгорнули боротьбу за мир і землю. Велика Жовтнева соціалістична революція викликала нове піднесення революційної боротьби і в Демидівці. Підтримані революційно настроєними солдатами, трудящі Демидівки в січні 1918 року проголосили владу Рад. Розпочалися соціалістичні перетворення. Та вже 19 лютого 1918 року кайзерівські війська окупували Демидівку. Наприкінці 1918 року німецьких окупантів замінили загони буржуазно-націоналістичної Директорії.

Внаслідок успішного наступу Червоної Армії на початку червня 1919 року в Демидівці було відновлено Радянську владу. Однак у серпні село окупували польські інтервенти. В кінці липня 1920 року Демидівка знову стала радянською. Трудящі радо зустріли своїх визволителів, чим могли допомагали бійцям Червоної Армії. До її рядів вступило в ті дні чимало жителів Демидівки. Вони героїчно билися за владу Рад. Почалося будівництво нового життя. Зразу ж після визволення в Демидівці зібрався сільський сход, у якому взяли участь безземельні й малоземельні селяни. Тих, хто користувався найманою працею або вдавався до спекуляції, позбавляли права брати участь у сході. Трудящі створили ревком.

Радянське будівництво було перерване восени 1920 року новою окупацією. З 1921 року Демидівку було включено до складу буржуазно-поміщицької Польщі. На 30 вересня 1921 року, в Демидівці налічувалося 190 будинків, проживало 1283 чоловіка. Населення Демидівки складалося з українців, росіян, поляків, німців та євреїв. За соціальним складом основну масу населення становили малоземельні й безземельні селяни, ремісники й дрібні торговці. Серед ремісників були шевці, кравці, ковалі та ін. З промислових підприємств тут діяли чотири млини, дві олійниці, кілька ремісничих майстерень. Всі вони належали багатіям. В їхніх руках була і вся торгівля. Кращі землі належали поміщикам та куркулям.

Окупація Демидівки буржуазно-поміщицькою Польщею спричинила до занепаду всього господарського й культурного життя, роками політичного безправ’я і національного гноблення. Трудящим доводилося сплачувати численні податки, які стягували буквально за все. За десятину орної землі, луки або городу треба було платити 10 злотих, за вола чи корову — 2 проц. їх вартості, за теля — 10 злотих, за вівцю чи козу — 6 злотих, за свиню — від 6 до 8 злотих. Податки збирали також на утримання війта, поліції тощо. Справжнім лихом були численні штрафи й мита. Селяни мали платити за в’їзд до міста, переїзд через міст, постій на базарі, забій худоби, одержання свідоцтва тощо. їх примушували також відбувати т. зв. шарварки (неоплачувані шляхові повинності) та інші примусові роботи на користь влади.

Великим тягарем була також державна монополія на сіль, сірники, гас, мило та інші товари. На них були встановлені високі ціни, а на сільськогосподарську продукцію занадто низькі. Один кг солі коштував 12—14 грошів, коробку сірників не завжди можна було купити за кілька яєць, а щоб придбати 1 кг цукру селянинові треба було продати до 20 кг пшениці. З цих причин значна частина населення була позбавлена конче потрібних товарів.

Занедбали власті й охорону здоров’я та санітарний стан Демидівки, що часто викликало різні інфекційні захворювання. Жодного лікувального закладу не було. Один фельдшер, що працював тут, займався приватною практикою. За більш-менш кваліфікованою допомогою необхідно було звертатись до лікаря в Дубно, який лише за пораду в себе дома в денний час брав 5, а вночі — 8 злотих.

Соціальне гноблення посилювалося ще й національним. У травні 1921 року волинський воєвода видав наказ про заборону української мови в навчальних закладах і установах. Школа в Демидівці була невеликою, займала площу всього 34 кв. метри. У 1925 році до неї записалося 106 учнів, та лише небагатьом з них пощастило навчатися. А школа в Дублянах навіть не мала свого приміщення й тулилася в приватній хатині.

Щоб міцніше тримати трудящих у покорі, темряві, неуцтві, в Демидівці відкрили кілька церков, синагогу і постерунок (відділок) поліції.

Один з очевидців, який подорожував по селах Волині, писав: «Як тільки вечоріє — по селах розходяться поліцаї, одвідують селянські хати, цікавляться, де і хто з селян був, буває і є, взагалі, стежать за кожним кроком селянина. Досить тому або іншому селянинові не сподобатися поліцаєві, як його брали на облік і примушували періодично мельдуватяся (відмічатися) на постерунку».

Тяжкий економічний гніт, безправ’я, пряме пограбування населення окупантами та приклад трудящих Країни Рад запалювали і піднімали жителів містечка на боротьбу за визволення з-під гніту буржуазної Польщі, за возз’єднання в єдиній Українській соціалістичній державі.

Цю боротьбу очолювали комуністи. Дубнівський повітовий комітет КПЗУ 10 лютого 1926 року прийняв рішення створити Демидівський райком КПЗУ, який би поширював свою діяльністьна частину Княгининської, Теслугівської і Боремельської гмін. Однак через сильний терор поліції, арешти комуністам Демидівки не вдалося створити міцної організації в ті роки. В одній з кореспонденцій в газеті «Сель-Роб» 14 липня 1929 року писалося: «Поліція в Демидівці не дає змоги місцевим товаришам проводити будь-яку культурно-освітню чи політичну працю. Нам, демидівцям, не слід звертати уваги на ці перешкоди, а більше свідомо боротися за соціальне і національне визволення».

В 30-х роках тут виник осередок КПЗУ, який було підпорядковано Боремельському райкому КПЗУ. Діяли осередки КСМЗУ, «Сельробу» і МОДРу. На території самої Демидівки неодноразово відбувалися засідання райкому партії, поблизу містечка весною 1934 року проходила районна конференція КПЗУ. З квітня 1934 року й до грудня 1935 року Боремельський РК КПЗУ очолювали комуністи з Демидівки та Лішні — Василь Піддубний, Мартин Стасюк, Федор Березюк. До складу Демидівського осередку КПЗУ входили Максим Березюк (секретар), Павло Пекарський, Василь Піддубний та інші.

Комуністи Демидівського осередку КПЗУ проводили агітаційно-масову роботу серед селян, робітників, солдатів, молоді, розповсюджували комуністичну та прогресивну пресу, зокрема газету «Сила», яка пропагувала комуністичні ідеї. Про розмах агітаційно-масової роботи свідчить те, що в одного з членів Демидівського осередку КПЗУ під час обшуку 26 лютого 1935 року було знайдено 90 комуністичних листівок. Отримані від Луцького ОК КПЗУ, вони призначались для розповсюдження серед селян і солдатів. Осередок вів роботу й щодо організації ярмаркових страйків тощо.

В 1939 році здійснилось споконвічне прагнення трудящих Демидівки — возз’єднання з усім українським народом. Тут відбувся багатолюдний мітинг, учасники якого гаряче дякували радянському народові і його армії за визволення. Було ліквідовано економічну залежність селян від місцевих експлуататорів. Панська земля і майно стали надбанням народу.

З піднесенням і радістю мешканці села взяли участь у виборах представників до Народних Зборів Західної України, які вперше за всю історію проходили на основі загального, рівного й прямого виборчого права при таємному голосуванні.

Своїм посланцем до Народних Зборів Західної України демидівці обрали колишнього наймита, активного борця проти окупантів Т. Л. Євгенюка.

З утворенням районів у Ровенській області Демидівка стала районним центром й віднесена до категорії сіл. Розгорнулося культурне й господарське будівництво. Відкрили 7-річну школу, вперше відбулася районна вчительська конференція, почалося регулярне демонстрування кінокартин у клубі.

Населення готувалося до виборів у місцеві Ради депутатів трудящих. Активну участь у цьому взяла молодь. Виборці виявили їй довір’я, висунули кандидатами в депутати місцевих Рад 109 юнаків та дівчат району. До Демидівської районної Ради обрали 18-річну Пашу Харчук.

Значну роль у культурно-масовій роботі відігравали клуб, районна бібліотека. Сюди йшли всі — і молодь, і дорослі. Вчителі дістали можливість підвищувати свою кваліфікацію без відриву від виробництва у Ровенському вчительському інституті.

Комуністи, комсомольці і бідняки розгорнули підготовку до створення колгоспу. У Демидівці колгосп ім. Т. Г. Шевченка було засновано вже наприкінці 1940 року. Чималу допомогу в обробітку землі колгоспам і окремим господарствам подавала МТС.

Дальші соціалістичні перетворення перервав розбійницький напад фашистської Німеччини на Радянський Союз. Демидівку гітлерівські війська окупували 24 червня 1941 року. Вони разом з українськими буржуазними націоналістами чинили страшні розправи над мирними жителями. Знищувалися цілі сім’ї. їх жертвами стали, зокрема, голова сільської Ради О. Я. Шипковський, п’ять братів Чечелюків, чотири брати Тарасюків та багато інших активістів. Тільки в одній з могил Надзвичайна комісія по викриттю актів злочинів німецько-фашистських загарбників 3 квітня 1945 року виявила останки понад 600 жертв.

Гітлерівські загарбники за період окупації розстріляли в Демидівці близько тисячі чоловік, спалили 120 житлових будинків, розграбували та вивезли до Німеччини різних цінностей майже на 2 млн. крб., хліба й продуктів на 15 млн. крб. Окупанти відправили до Німеччини на каторжні роботи близько 2 тис. чоловік.

17 березня 1944 року Демидівку визволили частини 1-го Українського фронту. В боях за неї загинуло понад сто воїнів — росіян, українців, білорусів, казахів, киргизів та представників інших народів Радянського Союзу.

Жителі Демидівки з перших днів визволення допомагали рідній Радянській владі остаточно розгромити ненависного ворога. Чоловіки призовного віку вступили до лав Червоної Армії. 148 з них відзначилися в боях за свободу й незалежність нашої Вітчизни. Груди їх прикрашають ордени й медалі Союзу РСР.

Ще неподалік гриміли бої, а жителі Демидівки й сіл району взялися заліковувати рани, завдані війною. Відновили діяльність партійні та радянські органи — Демидівська районна Рада депутатів трудящих, сільська Рада, районний комітет КП(б)У. Розгорнулася відбудова сільського господарства, підготовка до весняної сівби, боротьба з безпритульністю й бездоглядністю дітей. Дітям-сиротам і напівсиротам виділялася щомісячна грошова допомога. Велася політико-виховна робота серед трудящих. 10 квітня 1944 року почалося навчання дітей шкільного віку.

Вже у вересні 1944 року в Демидівці відкрилися районний клуб, бібліотека. Вживалося заходів до відновлення колгоспу, який розпочав свою діяльність в 1945 році. Колгосп міцнів, збільшувались врожаї. 1947 року, готуючись гідно зустріти 30-роковини Великої Жовтневої соціалістичної революції, колгосп зібрав зернових по 17 цнт з га, в т. ч. проса по 26 цнт з га; картоплі та овочів — по 180 цнт.

Він достроково, 1 серпня, повністю виконав хлібоздачу державі і видав на трудодні лише авансом по 3,5 кг хліба.

На кінець четвертої п’ятирічки колгосп став багатогалузевим господарством, у зміцненні якого чималу роль відіграв його голова — один з перших орденоносців Ровенщини комуніст 3. Г. Якимчук.

Багато зробили для відродження району в післявоєнний період І. В. Вальчун — учасник комуністичного підпілля 20—30-х років, К. Г. Шинкар —комісар партизанського загону ім. Б. Хмельницького, що діяв у роки Великої Вітчизняної війни на півночі області, та ряд інших.

Особливу роль у господарському, культурному й громадському житті відігравали жінки, серед них завідуюча ощадкасою А. К. Грабовська, завідуюча райвідділом охорони здоров’я Бородавка, зав. сектором обліку РК КП(б)У В. Баранова та ін. Н. Т. Євгенюк трудящі обрали депутатом обласної Ради депутатів трудящих, 9 жінок стали депутатами районної Ради депутатів трудящих, 77 жінок—депутатами сільських Рад.

Значне місце у розвитку колгоспів Демидівки і району посідала Демидівська МТС. Вона допомагала не тільки колгоспам, але й дрібним одноосібним господарствам. Держава постачала МТС трактори та іншу сільськогосподарську „ техніку. При МТС діяли курси механізаторів, де щороку навчалося по кілька десятків чоловік. Лише 1949 року було підготовлено 31 механізатора. Колектив МТС до 30-ї річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції виконав річний план обсягу робіт на 125 проц., зекономивши при цьому 1300 кг пального.

Велику допомогу подавали трудящі східних областей України. Демидівські делегації не раз виїздили до Полтавської та інших областей республіки вивчати досвід кращих колгоспів. Така своєрідна школа обміну досвідом давала хороші наслідки. На кінець п’ятирічки колгосп перевиконав свій план з усіх видів робіт. За доблесну працю понад 20 передовиків було нагороджено орденами й медалями Радянського Союзу.

Першого липня 1950 року колгоспи сіл Демидівки, Дублян та Лішні об’єдналися в один, який з 1959 року дістав назву «Україна». Колгосп Демидівки та колгоспи сіл району демонстрували свої успіхи на першій районній сільськогосподарській виставці, що відкрилася 17 вересня 1950 року. Колгоспники познайомили відвідувачів з досягненнями, здобутими за роки вільного життя. Трудівники Демидівки добилися чималих успіхів не лише в сільському господарстві. Тут уже працювало на той час вісім промислових підприємств, серед них найбільші — промкомбінат, лісозавод, харчокомбінат, маслозавод. Колективи всіх підприємств достроково виконали завдання четвертої п’ятирічки.

Багато було зроблено і в галузі народної освіти, охорони здоров’я, культурно-побутовому обслуговуванні населення. Понад 2 тис. жителів ліквідували свою неписьменність і малописьменність. Всі діти шкільного віку навчались у середній школі. Розгорнула роботу бібліотека, фонд якої перевищив 9500 примірників книжок. Клуб з драматичним, хоровим, спортивним гуртками та кінозалом став одним з центрів виховання і залучення молоді до громадського життя.

Дедалі поліпшувалось медичне обслуговування населення. В селі працювали лікарня на 60 ліжок, амбулаторія, санепідстанція, зуболікарський кабінет, жіноча та дитяча консультації, аптека.

Трудівники Демидівки гідно відзначили знаменну дату в історії українського народу, свято дружби з братнім російським народом — 300-річчя возз’єднання України з Росією. Серед робітників, службовців, колгоспників, інтелігенції на честь цього свята розгорнувся патріотичний рух за дострокове виконання виробничих завдань. Соціалістичні зобов’язання всі колективи виконали достроково.

В усіх клубах, бібліотеках, хатах-читальнях було підготовлено книжкові виставки, присвячені ювілеєві, відбувалися бібліографічні огляди творів, організовувались читацькі конференції та літературні вечори. В Демидівському районному будинку культури влаштували урочистий вечір. 30 червня відбулося районне свято пісні й танцю. На багатолюдному мітингу виступив зведений районний хор у складі 675 чоловік. На свято прибуло 27 художніх самодіяльних колективів з сіл району, лунали українські й російські пісні.

Нових успіхів в усіх галузях життя досягли трудівники села в наступні п’ятирічки. У 1954 році Демидівській сільраді було підпорядковано населені пункти Дубляни й Лішню.

Наприкінці 1962 року Демидівський район розформовано, а Демидівка ввійшла до складу Млинівського району.

Невпізнанно змінилася колгоспна Демидівка. Гордістю демидівців став колгосп «Україна». Він має в довічному користуванні 3232 га землі, у т. ч. 2541 га сільськогосподарських угідь, з них 2276 га орної землі.

На великих площах вирощуються зернові й технічні культури, серед яких переважають цукрові буряки. Це багатогалузеве господарство, один з кращих колгоспів Млинівського району та області. Він має 30 тракторів, 25 комбайнів, 18 вантажних автомашин та іншу техніку. В господарстві широко використовується електроенергія, яка надходить від Добротворської ДРЕС. Електрика міцно увійшла в господарство й побут колгоспників. Хлібороби Демидівки з року в рік підвищують урожайність колгоспних полів. За останній рік восьмої п’ятирічки вони зібрали зернових по 30,4 цнт з га, картоплі — по 153 цнт, овочів — по 161 цнт, буряків — по 351 цнт. На 100 га сільськогосподарських угідь виробили по 710 цнт молока і 153 цнт м’яса.

За восьму п’ятирічку чистий прибуток колгоспу збільшився з 384,7 тис. крб. до 639,1 тис. крб. Загальні грошові доходи піднялися з 965,2 тис. крб. до 1673 тис. крб. Водночас зростають і колгоспні неподільні фонди. У 1970 році вони становили 2648 тис. крб. Фонд оплати праці зріс за п’ятиріччя більш як у два рази. Оплата людино-дня лише в грошовому обчисленні перевищила чотири карбованці.

1965 року колгосп «Україна» був представлений на ВДНГ. 1966 року господарство удостоєно перехідного Червоного прапора Ради Міністрів СPCP і ВЦРПС. За успішне виконання зобов’язань, взятих на честь 50-річчя Великого Жовтня, колгосп був нагороджений пам’ятним Червоним прапором ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, Президії Верховної Ради СPСP і ВЦРПС. У 1968 році господарство нагородили дипломом першого ступеня ВДНГ. У 1970 році його удостоєно перехідного Червоного прапора Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС.

Партія і уряд нагородили також велику групу колгоспників орденами й медалями Союзу РСР, серед них доярку, делегата XXIV з’їзду КП України О. П. Кондратюк — орденом Трудового Червоного Прапора, голову колгоспу, який очолює його правління понад десять років, Б. П. Лотоцького — орденом Леніна. Всього було нагороджено понад 30 чоловік. Крім того, до знаменної дати 100-річчя з дня народження В. І. Леніна 80 передовиків колгоспного виробництва удостоєні Ленінської ювілейної медалі.

Завдяки високим прибуткам колгоспу стало можливим систематично розширювати матеріально-технічну базу, поліпшувати житлові умови його трудівників. Лише за роки восьмої п’ятирічки на фермах колгоспу споруджено понад два десятки тваринницьких приміщень, гараж на 26 автомашин. Багато зроблено для поліпшення умов праці й життя. Споруджено будинок тваринника, приміщення колгоспної їдальні, гуртожитку. Зведено сім двоповерхових житлових будинків для колгоспників. Вже майже всі колгоспники перейшли в нові оселі з усіма комунальними вигодами.

Колгосп «Україна» є колективним членом обласного відділення радянсько-болгарської дружби, підтримує тісні зв’язки з трудовим кооперативним землеробським господарством (ТКЗГ) села Мокреш Відінського округу Народної Республіки Болгарії. Хлібороби «України» діляться досвідом з болгарськими друзями, обмінюються делегаціями. У березні 1971 року доярка колгоспу «Україна» комсомолка Р. С. Березюк побувала в Болгарії, вивчала досвід роботи своїх болгарських подруг. Повернувшись додому, вона розповіла про бачене товаришам по роботі.

Крім колгоспу, в Демидівці є кілька підприємств. Серед них — відділенню «Сільгосптехніки», «Міжколгоспбуд», експлуатаційна дільниця, плодоовочевий, консервний та промисловий комбінати, інкубаторно-птахівнича станція, цегельний завод, пекарня, заготівельний пункт; працюють відділення Держбанку, районний державний архів та ін. За роки восьмої п’ятирічки в селищі побудовано нові корпуси плодоовочеконсервного, банно-прального комбінатів та «Сільгосптехніки». На всіх підприємствах колективи робітників і службовців до 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, ставши на трудову вахту, досягли успіхів у виконанні виробничих завдань. Три бригади промислового комбінату — комсомольсько-молодіжна бригада полірувальниць (бригадир член КПРС Л. С. Василевська), пресувальників (бригадир В. А. Ніколаєв), фанерувальників (бригадир А. Я. Березюк) — достроково виконали річні завдання й були удостоєні звання бригад комуністичної праці.

Серед колективу відділення «Сільгосптехніки» 73 працівники стали ударниками комуністичної праці. Це комуністи — токар М. В. Тарасюк, слюсар Л. В. Березюк, шофер М. А. Березюк та ін. їх імена — на районній Дошці пошани.

Почесне місце в змаганні здобув і колектив плодоовочевого консервного комбінату. Молодіжна зміна депутата селищної і районної Рад депутатів трудящих комсомолки Л. Т. Синицької завоювала звання бригади ім. XXIV з’їзду КПРС. Л. Синицьку удостоєно ювілейної медалі й грамоти обкому профспілки працівників легкої промисловості. Всього в Демидівці Ленінською ювілейною медаллю нагороджено понад 200 чоловік.

Під керівництвом партійних організацій колективи промислових підприємств, колгоспу «Україна» успішно завершили свої п’ятирічні завдання й гідно зустріли XXIV з’їзд КПРС. Окремі підприємства подвоїли і потроїли випуск продукції. Основні фонди промкомбінату зросли з 158 тис. крб. на початку п’ятирічки до 221 тис. крб. на кінець 1970 року, валова продукція подвоїлась. Плодоконсервний комбінат за п’ятиріччя випуск валової продукції потроїв.

Натхнені рішеннями XXIV з’їзду КПРС, трудівники Демидівки успішно виконують план дев’ятої п’ятирічки. Запорукою його дострокового виконання є підсумки за 1971 рік. Колгосп «Україна» урожай зернових збільшив на чотири центнери на гектарі, а підприємства — відділення «Сільгосптехніки», плодоовочевий консервний комбінат, промкомбінат та інші — план першого року дев’ятої п’ятирічки виконали за 10—11 місяців.

Ініціаторами виконання плану дев’ятої п’ятирічки за чотири роки стали хлібороби колгоспу «Україна». їх почин підтримали господарства не тільки району, а й області.

Трудівники селища живуть повноцінним громадсько-політичним життям, яке скеровують комуністи. Первинних партійних організацій тут 12, в них на обліку 359 членів партії. На виробництві комуністи є прикладом у роботі, вони — зачинателі прогресивних методів праці. На всіх підприємствах та в установах діють 15 первинних комсомольських організацій, які об’єднують понад 1100 юнаків та дівчат.

Демидівська селищна Рада налічує 56 депутатів. Це — кращі виробничники. Вони приділяють постійну увагу створенню належного порядку на території селища, роботі промислових підприємств, колгоспу та установ, розвитку медичного обслуговування населення, дбають про культурно-освітні й спортивно-масові справи.

За післявоєнні роки житловий фонд селища зріс більш як у два рази і становить майже 12 тис. кв. метрів. Прокладено нові вулиці — Калініна, Комсомольську, Кооперативну. Довжина тротуарів — 4,3 км, діє водопровід. Більшість родин користується газом, має телевізори. Демидівський автовокзал відправляє автобуси у різні кінці області.

Друковане слово стало потребою кожної родини. Немає сім’ї, де б не було книжок, газет, журналів. На 1000 чоловік тут припадає 1360 примірників газет і журналів.

Добре налагоджено в селищі медичне обслуговування. Лікарня на 120 ліжок розміщена в новому приміщенні, має лікувальні кабінети й обладнана необхідною апаратурою. Про здоров’я мешканців піклуються кваліфіковані медичні працівники. Є в селищі амбулаторія, два медпункти, жіноча й дитяча консультації, аптека. Малята виховуються у двох дитячих яслах-садках.

Значних досягнень добилися трудівники Демидівки в галузі освіти й культури. Старі люди, як тяжкий сон згадують минулі часи, коли вони та їх діти не знали грамоти, лишалися поза школою. В селищі працює середня школа, яка міститься в новому типовому приміщенні, зведеному на кошти держави. У 1971/72 навчальному році в ній навчалося майже 800 учнів. Закінчили середню або неповну середню школу за роки Радянської влади близько 2400 чоловік. В школі добре поставлено виховну роботу. В 1970 році учні з Демидівки стали переможцями республіканської експедиції «В країну знань», оголошеної ЦК ЛКСМУ та Міністерством освіти УРСР. Вона присвячувалася 100-річчю з дня народження В. І. Леніна.

Вихованці Демидівської школи підтримують тісні зв’язки з школярами Відінської школи № 8 Народної Республіки Болгарії. В кімнаті інтернаціональної дружби зберігаються листи, поздоровні адреси, книги, галстуки та інші сувеніри, надіслані болгарськими друзями.

В Демидівці діє вечірня школа. В заочній середній школі здобувають середню освіту 1200 юнаків та дівчат. Багато її випускників успішно вступили до середніх спеціальних та вищих навчальних закладів країни, стали фахівцями промисловості або сільського господарства.

Добрі умови створено піонерам для розвитку і виявлення їх здібностей. В Демидівському будинку піонерів працюють гуртки: авіамодельний, «умілі руки», випалювання по дереву, столярний та ряд інших. Юні демидівці здобувають музичну освіту в музичній школі.

Є в Демидівці сільське професійно-технічне училище, яке готує трактористів. Для учнів побудовані нові гуртожитки, їдальня, навчальний корпус. Тут навчається 540 чоловік.

За роки Радянської влади в селищі виріс значний загін інтелігенції, це переважно місцеві жителі. В навчальних закладах селища працюють 105 учителів з вищою та середньою спеціальною освітою. 25 чоловік з вищою та середньою спеціальною освітою трудяться в колгоспі «Україна». Серед них —заслужений зоотехнік УРСР О. П. Булка.

За польської окупації в селищі не було культосвітніх закладів. Нині в Демидівці є селищна бібліотека, бібліотеки в середній школі, професійно-технічному училищі, лікарні, на підприємствах і в колгоспі. Книжковий фонд їх перевищує 80 тис. примірників. У селищній бібліотеці систематично проводяться читацькі конференції та виставки. Зокрема, читацькі конференції і виставки присвячувались 100-річчю з дня народження В. І. Леніна та відкриттю XXIV з’їзду КПРС. Велику виховну культосвітню роботу розгорнуто в численних гуртках самодіяльності. В селищному будинку культури є десять гуртків, в яких бере участь близько 200 чоловік. Будинок культури міститься в новому приміщенні, він розрахований на 500 місць. Є в Демидівці і кінотеатр, в якому можна побачити художні, хронікальні й дитячі кінофільми.

В селищі добре організовано політичне навчання. При партійних та комсомольських організаціях працює 20 семінарів, шкіл та гуртків політичної освіти, в яких навчається понад 300 чоловік. В ідейному загартуванні комуністів, комсомольців та безпартійних активістів значну роботу провадить методична рада кабінету політичної освіти, що діє тут на громадських засадах.

Трудящі Демидівки свято шанують світлу пам’ять про тих, хто вказав їм шлях до нового життя, хто віддав своє життя за свободу й незалежність нашої країни. 1952 року в селищі споруджено пам’ятники творцеві Радянської держави В. І. Леніну та засновникові наукового комунізму К. Марксу. 1956 року встановлено пам’ятник воїнам, які полягли, визволяючи Демидівку від фашистів, а 1968 — обеліск односельцям, що загинули від рук фашистів та їх прислужників. Біля пам’ятників завжди свіжі квіти. Тут допризовники дають клятву міцно тримати зброю в руках, надійно оберігати завоювання Великого Жовтня. Юні піонери обіцяють бути завжди напоготові й свято берегти та продовжувати традиції своїх старших товаришів-комуністів.

З великим почуттям любові до своєї Радянської Батьківщини жителі Демидівки зустрічали 50-річчя утворення Союзу РСР. Колгоспники, колективи підприємств достроково виконали свої виробничі плани другого року дев’ятої п’ятирічки. Першими в змаганні йшли комуністи й комсомольці.

У травні 1972 року в Демидівці розпочався районний фестиваль самодіяльного мистецтва, присвячений знаменній даті. На сцені будинку культури, в клубах виступали художні колективи селища й сіл району. Кілька днів гастролював тут Кишинівський республіканський драматичний театр ім. А. П. Чехова з Молдавії.

Трудівники Демидівки докладають усіх зусиль, щоб достроково виконати накреслення партії на дев’яту п’ятирічку.

М. О. ГАРМАТЮК, В. О. ЛЯЩУК, Д. О. МИХАЙЛОВ
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 2781
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1672 раз.
Подякували: 604 раз.
Стать: Жінка

Re: Демидівка, смт, Млинівський район, Рівненська область, Україна

Повідомлення АннА » 26 травня 2018, 11:51

ДЕМИДІВКА — ЛУЧНО, м-ко, 33 км. від Дубна, в напрямку до Берестечка. Містечко нужденне, заселене виключно жидами, віддалене від більших доріг і залізниці.
Колись містечко було власністю Ташинських і в 1831 р. забране до „казни", церква дерев'яна Івана Богослова з 18 ст.
За переписом 1911 р. в Д. було — 333 жит. Міщанська управа, кредитове т-во, 7 крамниць, 3 ярмарки річно. В містечку городище з 12-13 ст. — недосліджене.
Джерело-О.Цинкаловський "Стара Волинь і Волинське Полісся" (від найдавніших часів до 1914 року)
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера Д

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 1 гість