Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

ДОБРОМИЛЬ, місто, Старосамбірський район, Львівська обл, Україна

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3090
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1806 раз.
Подякували: 647 раз.
Стать: Жінка

ДОБРОМИЛЬ, місто, Старосамбірський район, Львівська обл, Україна

Повідомлення АннА » 03 листопада 2016, 18:40

Добромиль.jpg
ДОБРОМИЛЬ — місто Старосамбірського р-ну Львів. обл. Розташов. в долині р. Вирва (бас. Сану, бас. Вісли), за 6 км від залізничної ст. Хирів. Нас. 5,7 тис. осіб (1998).
Перша письмова згадка про Д. датована 1374: земельні володіння в долинах річок Вирва та Стрвяж, на яких містився Д., були передані кн. Владиславом Опольським роду Гербуртів. 1450 М.Гербурт біля Д. збудував дерев’яний замок. 1497 поселення і замок були зруйновані татарами. Для відбудови Д. на прохання тогочасного власника А.Гербурта польс. король Ян Ольбрахт визнав Д. м-ком і дозволив проводити там ярмарки. Для заохочення переселенців м-ку надавалися податкові пільги. 1566 на прохання С.Гербурта король Сигізмунд II Август надав місту магдебурзьке право і звільнив його на 15 років від міськ. податку. Все це сприяло швидкому розвиткові Д. Навколо міста були побудовані фортифікаційні споруди: кам’яний мур, рів, частокіл. Поряд із Д. побудовано кам’яну фортецю. Осн. галузями економіки міста були ткацтво, солеваріння й торгівля. На поч. 17 ст., з метою сприяння розвитку торгівлі та ремесел, єврейс. громаді Д. були надані привілеї. 1611 власник міста Я.-Щ.Гербурт запросив із Кракова (Польща) до Д. друкаря Я.Шелігу і заснував тут друкарню. Були опубліковані твори самого Я.-Щ.Гербурта, а також С.Ожеховського, Вінцентія Кадлубка, Я.Длугоша.
Нас. Д. брало активну участь у національній революції 1648—1676. 1650—51 у місті укр. громадою був організований військ. загін на чолі з А.Пинчівським. Після Берестецької битви 1651 на місто накладена контрибуція, а нас. зазнало репресій з боку польс. адміністрації.
Ці та ін. події 1648—1700 описані С.Коростенським у Добромильському літописі.
Після 1-го поділу Польщі 1772 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) Д. переходить до складу Австрійс. імперії (від 1867 — Австро-Угорщина) і стає держ. власністю. Відбувається подальший екон. розвиток міста, особливого піднесення зазнає галузь солеваріння. Прокладення залізниці 1871 сприяло розвиткові пром-сті: запрацювали сірникова ф-ка, миловарня, склозавод, лісопильний і пивоварний з-ди. В місті розвивається нім. громада, в передмісті Д. виникли нім. колонії — Верхній і Нижній Енгельсбрун. 1876 Д. став повітовим містом.
Під час Першої світової війни ч. нас. Д. була вивезена в Росію. Від 1919 Д. — у межах Польщі, з 1939 — у складі УРСР. 1940—62 райцентр.
Під час Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 місто окуповане гітлерівцями від черв. 1941 по серп. 1944.
Пам’ятка арх-ри — залишки замку 16 ст.
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3090
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1806 раз.
Подякували: 647 раз.
Стать: Жінка

Re: ДОБРОМИЛЬ, місто, Старосамбірський район, Львівська обл, Україна

Повідомлення АннА » 05 вересня 2017, 13:17

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Добромиль — місто районного підпорядкування, Старосамбірського району, стоїть в широкій долині річки Вирви (басейн Сяну і Вісли), біля підніжжя Берегових Карпат. Через Добромиль проходять шосе Самбір — Мостиська та залізниця Хирів — Перемишль. Розташований за 24 км від райцентру і за 115 км від Львова. Населення — 5,1 тис. чоловік.

Околиці Добромиля були заселені ще з дуже давніх часів. Так, виявлені у сусідніх селах численні археологічні знахідки вказують, що в басейні Вирви вже в добу енеоліту (міднокам’яний вік) жила людина. Доказом перебування людини на території самого Добромиля є сліди поселення так званої культури карпатських курганів, поширеної на Підкарпатті в першій половині І тисячоліття нашої ери.

Вперше Добромиль згадується в 1374 році, коли князь Владислав Опольський дав родові Гербуртів великі володіння по річках Вирві і Стрвяжу, серед яких був і Добромиль. В записах добромильського костьолу зберігався переказ, що першу оселю на території Добромиля заснував у XII столітті придворний перемишльських князів — Віш, від якого оселя одержала назву Вишина, а потім була перейменована на Гучок, що існує й досі як назва частини м. Добромиля.

Близько 1450 року Микола Гербурт, львівський ловчий, побудував на Сліпій Горі біля Добромиля дерев’яний замок. У другій половині XVI століття Добромиль був уже досить великим селом. В записах перемишльських судових книг говориться, що тут панували староруські порядки та звичаї. Так, селищем управляв тіун; у 1467 році тіуном був якийсь Степан. Мешканці юридично підлягали руському праву. Головним їх заняттям було землеробство. Зароджувалося тут і ремесло. Жителі, перебуваючи у феодальній залежності від Гербуртів, змушені були відробляти різні повинності, в тому числі несли й охорону замку.

У 1497 році Добромиль зазнав татарського нападу. Більшість будівель була знищена, згорів і замок на Сліпій Горі. У цьому ж році на прохання тодішнього власника Добромиля Андрія Гербурта польський король Я. Ольбрахт визнав Добромиль містечком і дозволив влаштовувати тут ярмарки. Це спричинилося до дальшого розвитку села. Сюди почали переселятися торговці і ремісники, зокрема ткачі, які виробляли сукна й полотна. Зацікавлений у збільшенні прибутків від розвитку ремесла, А. Гербурт заохочував переселенців-ремісників пільгами у податках, а для переселенців-католиків побудував костьол. Однак, незважаючи на розвиток ремесла й торгівлі, основним заняттям населення залишилося землеробство. Мешканці містечка зобов’язані були обробляти близько 300 га землі, що належала Гербуртам.

Важливою датою в історії Добромиля був 1566 рік, коли львівський каштелян Станіслав Гербурт домігся від Сігізмунда Августа привілею, на основі якого Добромиль одержав магдебурзьке право. Одночасно місто звільнялося на 15 років від міського податку (т. зв. «шос»). Привілей сприяв дальшому розвиткові ремесла й торгівлі: виникли цехи, місто було обнесене кам’яним муром, ровом і частоколом. На Сліпій Горі Гербурт побудував муровану з каменю й цегли фортецю. Основним багатством Добромиля й навколишніх сіл були соляні шахти і солеварні. За сіллю й сукном сюди з Угорщини й Сілезії приїздили купці, які сплачували Гербуртам податки від торговельних операцій.

Колоритною фігурою в історії Добромиля став його власник Ян Щасний Гербурт, видатний політичний діяч Речі Посполитої, один із організаторів змови Зебжидовського (1606 р.). Ув’язнений у краківській королівській тюрмі, він пише латинською мовою твір, присвячений боротьбі запорозьких козаків з татарами «Victoriae Kozakorum de tartaris Tauricianis in anno 1608 narratio». Після звільнення він оселяється в Добромилі без права виїзду. Гербурт виступає проти насильного окатоличуванння православного українського населення. Писав поезії українською мовою («Гадка Гриця з Фортуною»). У 1611 році, запросивши з Кракова друкаря Яна Шелігу, він влаштовує власну друкарню, де випускає в світ як свої політичні твори, так і твори польських письменників Ожеховського, Кадлубека і Длугоша.

Сприяючи розвиткові ремесла й торгівлі у Добромилі, цей діяч запрошує закордонних купців. За часів його володіння одержує привілеї єврейське населення, якого в Добромилі стає все більше.

Політична діяльність Яна Щасного призвела сім’ю Гербуртів до занепаду. Після його смерті спадкоємці для погашення боргів змушені були продати замок, дві солеварні, десять сіл з кріпаками, корчму і 700 га землі та лісу. В 1622 році Добро-миль перейшов у руки магнатської сім’ї Конєцпольських.

Активну участь брало населення Добромиля у визвольній війні українського народу 1648—1654 рр. Уже в 1648 році в Добромилі почалися заворушення проти польської шляхти і католицького духовенства. У 1650—1651 рр. українське населення Добромиля організувало військовий загін на чолі з Альбертом Пинчівським1. До наших часів зберігся опис нападу добромильського загону на укріплений шляхетський маєток Фредрів у Ляцькому (нині Солоноватка): «Приєднали з сіл багатьох підданих і вдерлися до села воєнним способом, на зразок збунтованих козаків — деякі піші, інші верхом, озброєні гарматами і рушницями, довгими і короткими, сірчаним порохом і кулями, косами, сокирами, залізними піками, прапорами, бубнами та ін. Зайняли корчму, укріпили її гаківницями і провели спільну нараду. Тоді, покладаючись на численність юрби і зброї, громади ворожим способом вступили у відкритий бій, оточили двір, з гуком і шумом, безперервно випускаючи кулі з невідомої зброї, та іншими наступами і воєнними рухами майже до заходу сонця штурмували, налягали, нападали, гордо закликали до бою, кидаючи такі погрози: «Погодіть, ляхи, будемо вас на палю саджати».

Після поразки військ Б. Хмельницького під Берестечком польська шляхта жорстоко розправилася з повстанцями. Багато міщан і селян було прилюдно страчено на площі у Добромилі, а на місто накладено велику контрибуцію.

Цікавою пам’яткою української культури XVII століття є «Добромильський літопис», написаний місцевим священиком Коростенським на останній сторінці літургійної книги. По суті, це коротенькі замітки про те, «що ся за мого живота дішло в которихѢ лѢтех». За своїм змістом — це лаконічні записи про стихійні лиха і найважливіші політичні події (голод, повені, війни, природні явища і т. д.) за період з 1648 по 1700 рік. Історичні факти подані дуже загально, зовсім не згадуються важливі події, що мали пряме відношення до м. Добромиля. Літопис написаний близькою до народної українською мовою XVII століття, в якій відбитий ряд діалектних особливостей, зокрема фонетичних.

Після першого поділу Польщі (1772 р.) становище Добромиля дещо змінилося. Місто й солеварні перейшли до рук австрійської держави. У зв’язку з поширенням ринків збуту значно збільшилося видобування солі. Добромиль опинився на важливому шляху, що вів з Угорщини через Самбір на Перемишль, і його економіка на початку XIX століття знову трохи підноситься. У 1855 році Добромиль стає містечком повітового підпорядкування, а в 1876 році — повітовим центром.

Разом з тим посилюється німецька колонізація, на передмісті виникають німецькі колонії — Верхній і Нижній Енгельсбрун. Використовуючи строкатий національний склад населення і розпалюючи національну ворожнечу, австро-угорські власті намагалися не допустити об’єднання робітників і міської бідноти для боротьби за соціальне визволення. Активним помічником монархії в цьому була католицька церква.

У 1871 році через Добромиль прокладено залізницю, що сприяло дальшому розвиткові торгівлі й ремесла. У цей час тут з’являється ряд невеликих промислових підприємств: фабрика сірників, миловарня, склозавод, лісопильний і пивоварний заводи. У 1881 році в місті вже жило 3 025 чоловік. Тут була чотирикласна школа для хлопців і трикласна — для дівчат.

У 1895 році під час виборів депутата до австрійського парламенту від сільської курії Перемишль—Мостиська—Добромиль від української радикальної партії висунуто кандидатуру Івана Франка.

В одній з передвиборних статей читаємо: «Ви знаєте, що Іван Франко ніколи з панами не братався, все то пером, то словом боронив хлопів від поневірки, і за те зненавиділи його пани. Скільки він натерпівся! Так, як тепер наших кілька стогне в перемишльських арештах, так стогнав і він за те, що правду в очі всім нелюдам говорив.

Браття селяни! Для нас то найбільша честь повинна бути, що такий мудрий, такий вчений, так до свого хлопського стану прив’язаний, як доктор Іван Франко, хоче бути депутатом нашим.

Так, браття мої найдорожчі! Хай довідається світ, що хлопський народ уміє любити і цінити своїх приятелів і для того свого найбільшого приятеля і оборонця, д-ра Івана Франка обере на депутата до Відня».

Така популярна кандидатура не влаштовувала ні урядові органи, ні місцеву ліберальну буржуазію. Виборчий розбій і відоме на всю Європу галицьке виборче беззаконня зробили своє — Івана Франка не допустили до віденського парламенту. Старожили Добромиля розповідають про всілякі перешкоди, які робили староста й ліберали, щоб не допустити Франка до зустрічі з виборцями.

Під час першої світової війни, з відступом російської армії, в Росію та Східну Україну переселилося чимало мешканців Добромиля.

Захоплено зустріли добромильці Велику Жовтневу соціалістичну революцію. Відбулося кілька мітингів у місті і навколишніх селах. Трудящі маси Галичини з надією дивилися на Схід, сподіваючись звідти національного і соціального визволення. Закінчення імперіалістичної війни й розпад Австро-Угорської імперії створили для цього сприятливі умови. Однак реакційний уряд буржуазної Польщі з допомогою міжнародного імперіалізму захопив західноукраїнські землі.

Добромиль в цей час і далі був повітовим містечком Львівського воєводства. Влада в місті належала магістратові. На чолі магістрату стояв бургомістр. Владу в повіті представляв староста. У 1931 році в місті проживало 6 531 чоловік.

Економічне становище трудящих постійно погіршувалося й особливо важким стало в період кризи 1929—1933 рр. Реальна заробітна плата робітників зменшилась вдвоє.

Проводячи шовіністичну політику, буржуазний польський уряд позбавляв українське населення права займати посади в державних органах.

Зростаючий соціальний і національний гніт прискорив піднесення політичної свідомості добромильських робітників. Уже в 1923 році у передмісті Гучок відбулася першотравнева демонстрація, в якій взяло участь близько 200 робітників. У поліцейських донесеннях згадуються також Першотравневі демонстрації у 1926, 1927 і 1928 роках.

У квітні 1926 року в Добромилі відбулася демонстрація безробітних, які домагалися роботи, а з 8 липня но 5 серпня 1927 року тут відбувся страйк робітників деревообробного заводу Ліхтмана, який хоч і проходив організовано, але закінчився поразкою робітників. Поразка страйку призвела до відкритого наступу підприємця на інтереси робітників: за брак і найдрібніші порушення дисципліни встановлювалися штрафи в розмірі від 1 до 5 злотих; постійно знижувалася заробітна плата. У цей час в Добромилі вже діяла в глибокому підпіллі повітова організація КПЗУ. Львівська воєводська поліція в грудні 1927 року повідомила відділ безпеки Львівського воєводського управління, що, за її даними, повітовий комітет КПЗУ підпорядковано окружкомові КПЗУ в Перемишлі. В 1932 році в донесенні відділові безпеки знов згадується Добромильський осередок КПЗУ і називаються прізвища семи осіб, запідозрених поліцією в належності до комуністичної партії.

У 1936 році доведені до краю робітники деревообробного заводу Ліхтмана у відповідь на звільнення 80 робітників розпочали страйк, що тривав з 13 жовтня по 16 листопада.

У страйку взяло участь 250 робітників, на чолі яких стояв страйковий комітет. Робітники вимагали восьмигодинного робочого дня, підвищення заробітної плати, оплати відпусток.

Адміністрація змушена була піти на поступки. Перемога робітників стала поштовхом для дальшої боротьби, значно піднесла авторитет підпільної організації КПЗУ.

У незабутні вересневі дні 1939 року здійснилися віковічні мрії населення західноукраїнських земель про соціальне і національне визволення, про возз’єднання з Радянською Україною. 27 вересня 1939 року населення Добромиля з величезною радістю вітало доблесні частини Червоної Армії — армії визволительки. У житті міста почався новий період — період вільної і натхненної праці.

Зразу ж після возз’єднання створено районні партійний та комсомольський комітети, проведено вибори до Ради депутатів трудящих,— першого в історії міста, по-справжньому народного і демократичного органу влади. У 1940 році відбулися вибори до Верховної Ради УРСР. Депутатом від Добромильського і сусідніх районів обрано робітника-нафтовика М. К. Фігаса. В урочистій обстановці була проведена націоналізація промислових і торговельних підприємств; відкрито школи з українською мовою навчання.

Але натхненну творчу працю на оновленій землі перервав віроломний напад фашистської Німеччини. 23 червня 1941 року в місто увірвалися фашистські війська.

Почалися чорні дні окупації. Гестапо, жандармерія й так звана допоміжна українська поліція неймовірно тероризували населення. У перші ж тижні окупації було заарештовано і розстріляно радянських активістів, які не встигли евакуюватися. Загинули колишні члени КПЗУ Кірик, Пограничний, Янінов, Червінський, Потічний та інші. У 1942 році окупанти розстріляли понад 2,5 тис. чоловік єврейського населення. За найменше порушення окупаційного режиму загрожував розстріл. Особливо лютували гестапівські кати Вілюс і Бруно. Німецькі управителі заводами жорстоко знущалися з робітників, виснажених голодом і непосильною працею.

У серпні 1944 року, після двотижневих боїв, Добромиль був визволений Радянською Армією. Під час цих боїв місто двічі переходило з рук в руки і було дуже зруйноване.

З перших же днів після визволення трудящі Добромиля гаряче взялися за відбудову рідного міста. Працювати доводилося в дуже важких умовах. Недобитки експлуататорських класів, українські буржуазні націоналісти намагалися всіма силами припинити будівництво соціалістичної економіки у західних областях УРСР. Бандерівські бандити вбивали радянських активістів, знущалися з населення, робили спроби провадити акти саботажу на підприємствах.

Здійснюючи процес відбудови народного господарства, Радянська влада приділяла неослабну увагу його реконструкції і дальшому розвитку. Враховувалися нові досягнення техніки, встановлювалося нове обладнання, мінявся й профіль підприємств. Так, колишній деревообробний завод Ліхтмана, який займався тільки грубою обробкою деревини і заготівлею напівфабрикатів для меблевої промисловості, перетворився на потужний деревообробний комбінат, що сьогодні став провідним підприємством Добромильського виробничого меблевого об’єднання. Значно розширено в післявоєнні роки колишній пивзавод. У 1957 році споруджено хлібзавод, а у 1959 році — сироварний завод. Усе це — сучасні підприємства, оснащені найновішою технікою.

Найбільшим промисловим підприємством сучасного Добромиля є виробниче об’єднання меблевої промисловості, до складу якого входить також філіал у Мостиськах. Головне підприємство має, крім цього, лісоцех у Старяві і меблевий цех у Хирові. У Добромилі є два меблеві, а також лісорозкроювальний і ремонтно-механічний цехи.

Рік у рік удосконалюється технологічний процес. Протягом останніх років здійснено комплексну механізацію в усіх цехах. В останній час встановлено дві потокові лінії у лісорозкроювальному цеху і проведено реконструкцію складу сировини. Широко розгорнувся рух раціоналізаторів, серед яких, крім інженерно-технічних працівників, чимало робітників, як, наприклад, Г. В. Димінський, М. М. Мацей, В. А. Турко, М. М. Василечко, Є. І. Хадай та ряд інших. Так, у 1964—1965 рр. внесено 199 раціоналізаторських пропозицій, річна економія від яких лише у 1965 році становила 46 тис. карбованців.

Шести бригадам головного підприємства в об’єднанні присвоено звання бригад комуністичної праці.

Партійна організація головного підприємства налічує 62 комуністи.

Меблеве об’єднання має для потреб своїх працівників власний медичний пункт та клуб із стаціонарною кіноустановкою.

Другим великим підприємством міста є створений у 1956 році «Міжколгоспбуд», який споруджує сільськогосподарські , культурно-побутові і житлові будинки в сільській місцевості. Організація має чотири виконробські дільниці і підприємства по виробництву будівельних матеріалів. Тут працює 242 робітники і 39 службовців та інженерно-технічних працівників.

У 1966 році організація виконала робіт на загальну суму близько 600 тис. крб. Споруджено 5 корівників, 2 телятники, 3 свинарники, пташник, 2 кормоцехи, критий тік, машинно-ремонтну майстерню, склад мінеральних добрив, зерносклад, приміщення восьмирічної школи, дитячі ясла і клуб.

У травні 1961 року вступив у дію Старосамбірський райпобуткомбінат з садибою у Добромилі. У 1961 році комбінат випустив продукції на 73 тис. крб., а у 1965 році на 341,7 тис. крб. і виконав річний план на 107,1 проц. В комбінаті працює 300 чоловік. Восьми бригадам присвоєно звання комуністичних.

Колись невеликі підприємства харчової промисловості — Добромильський сирзавод і пивзавод — тепер стали цехами великих фірм. Так, колишній сирзавод став цехом Старосамбірського філіалу молочної фірми «Верховина». Він випускає за рік 150 тонн сиру. Майстер Р. У. Слотеляк домагається високих показників, випускаючи 50 проц. вищих сортів сиру при плані 42 проц. Ще кращі показники має маслоцех, який при плані 89 проц. вищого сорту масла випускає вищим сортом всю продукцію. Підприємство постійно розширює свої виробничі потужності. У 1965—1966 рр. повністю переобладнано обидва цехи, значно їх розширено.

Колишній Добромильський пивзавод увійшов у пивоварну фірму «Колос». У 1966 році завод одержав нове устаткування, що дозволило значно збільшити випуск продукції при одночасному підвищенні її якості. На заводі багато передових робітників, які з місяця у місяць перевиконують виробничі завдання, забезпечуючи одночасно високу якість продукції. Серед них Я. С. Гриценко, С. С. Босаневич, С. Д. Глова та багато інших.

Добромильський харчокомбінат об’єднує чотири млини та цех плодопереробки. План випуску продукції у 1966 році харчокомбінат виконав на 141,4 проц., одержавши 577 тис. крб. доходу замість запланованих 408 тис. крб. У цьому ж році млини комбінату змололи 2487 тонн муки, 61 тонну крупів та виробили 1651 тонну комбікормів. Цех плодопереробки дав 569 тонн фруктового пюре та понад 100 тонн соків. Тут діють також хлібозавод і ковбасний цех.

У Добромилі міститься центральна садиба Добромильського лісгоспзагу, в який входять Добромильське, Міжинецьке, Старявське і Сусідовицьке лісництва, площа яких становить понад 17 тис. гектарів.

У лісгоспзагу працює 220 чоловік. Двадцять три обходи тут завоювали звання обходів комуністичної праці. Ударниками комуністичної праці є лісокультурники М. М. Сива, О. Д. Курило, лісоруби М. С. Ковалишин, М. Ф. Кречківський, обходники Л. М. Дзюбинський, М. М. Белей та інші.

За роки Радянської влади зміцніли не тільки господарство і економіка міста. Поряд з розвитком промислових підприємств невпинно розвивається система закладів охорони здоров’я, мережа шкіл і культосвітніх закладів.

Якщо до 1939 року у Добро-милі було п’ять приватних лікарів, які обслуговували не тільки жителів міста, але й населення навколишніх сіл, то зараз про здоров’я добромильчан піклується великий загін медпрацівників, які працюють в прекрасно обладнаних медичних установах. Так, Добромильська районна лікарня з хірургічним, терапевтичним, дитячим, інфекційним, пологовим і гінекологічним відділеннями має 100 ліжок. При лікарні є поліклініка з хірургічним, терапевтичним, гінекологічним, неврологічним, шкірно-венерологічним, ларингологічним, очним, стоматологічним, рентгенологічним, фтізіатричним і процедурним кабінетами.

Тут працює 12 лікарів і 61 медпрацівник з середньою медичною освітою. Крім того, в місті є санітарно-епідеміологічна станція та тубдиспансер на 50 ліжок, в яких працює два лікарі і вісім працівників з середньою медичною освітою.

У Добромилі діє також обласний тубсанаторій на 250 ліжок, де працює 5 лікарів та 30 чоловік медперсоналу з середньою освітою.

До 1939 року в Добромилі існували народна школа і невелика гімназія з польською мовою викладання. Зараз тут працює середня школа, в якій працює 69 вчителів. Близько 1200 дітей трудящих міста і навколишніх сіл здобувають тут знання. Школа має прекрасний стадіон, спортивні майданчики, добре обладнані кабінети. У школі є кімната-музей В. І Леніна.

З 1947 року в місті існує вечірня школа робітничої молоді, в якій підвищують свою загальну освіту 325 чоловік. Педколектив цієї школи налічує 16 вчителів.

У Добромилі є також восьмирічна школа-інтернат, в якій навчається 128 дітей. Тут працює 28 вчителів і вихователів.

ГІозакласна робота з учнями провадиться у міському Будинку піонерів. В години дозвілля діти можуть тут розвивати свої здібності під наглядом досвідчених керівників у гуртках юних художників, рукоділля, фотогуртку, а також у драматичному, художнього слова. Всього працює тут 12 гуртків. Будинок піонерів організує для школярів ранки і вечори, веде методичну роботу з піонервожатими.

Для найменших добромильчан відкрито добре обладнані ясла-садок.

У 1966 році відкрито сільське професійно-технічне училище № 23 з дворічним терміном навчання, яке готує електромонтерів сільської електрифікації і зв’язку.

У місті широка мережа культосвітніх закладів. Тут є Будинок культури, при якому створено мішаний хор, духовий і естрадний оркестри, драматичний гурток, гурток художнього слова і танцювальний. Крім цього, при Будинку культури працюють гуртки машинопису, крою та шиття, шахістів. У трьох бібліотеках міста є 29,2 тис. книжок, а постійними читачами бібліотеки є 3989 чоловік.

У 1954 році побудоване нове приміщення кінотеатру «Україна», переобладнане згодом для показу широкоекранних фільмів. В побут населення широко увійшли радіо і телебачення.

Усім життям міста керує міська Рада депутатів трудящих, до складу якої обрані кращі люди міста: передовики підприємств і представники трудової інтелігенції. Міська Рада утворює виконавчий комітет і шість постійно діючих депутатських комісій, які широко залучаючи актив, займаються найбільш актуальними питаннями життя міста.

Важко впізнати сьогодні це колись глухе, відстале в економічному і культурному відношенні повітове містечко.

Разом з усім радянським народом жителі Добромиля вносять свій гідний вклад у побудову комуністичного суспільства в нашій країні, у виконання великих завдань, накреслених XXII і XXIII з’їздами КПРС.

В. АУЛІХ
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера Д

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: Bing [Bot], Google [Bot], Google Adsense [Bot], SNIGURIVNA