Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

ДУНАЇВЦІ (Дунайгород), місто, Хмельницька область, Україна

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Аватар користувача
 
Повідомлень: 2929
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1748 раз.
Подякували: 630 раз.
Стать: Жінка

ДУНАЇВЦІ (Дунайгород), місто, Хмельницька область, Україна

Повідомлення АннА » 04 листопада 2016, 23:51

Зображення
ДУНАЇВЦІ (до поч. 18 ст. — Дунайгород) — місто Хмельн. обл., райцентр. Розташов. на р. Тернава (прит. Дністра), за 22 км від залізничної ст. Дунаївці. Нас. 18,9 тис. осіб (1998). Уперше згадується в документах 1403 як місто на тер. Великого князівства Литовського, потім Речі Посполитої. Назва походить від торг. шляху, що вів через місто до країн бас. р. Дунай. 1592 Д. надано магдебурзьке право. 1672—99 перебувало під владою Османської імперії, потім — Польщі. Після 2-го поділу Польщі 1793 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) відійшло до Російської імперії. Від 1797 — у складі Подільської губернії. З 1923 — райцентр Проскурівської округи, з 1932 — у Він., з 1937 — у Кам’янець-Подільській (з 1954 — Хмельн. обл.) областях. У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 під час гітлерівської окупації, що тривала від 11 лип. 1941 до 31 берез. 1944, у місті було страчено 12 тис. осіб, з міста і р-ну вивезено до Німеччини 1,5 тис. жителів.

У Д. народились історик Ф.Шевченко та композитор В.Заремба.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 284
З нами з: 28 грудня 2016, 23:30
Подякував (-ла): 115 раз.
Подякували: 189 раз.
Стать: Жінка

Re: Дуна́ївці, місто, Хмельницька область, Україна

Повідомлення viapolka » 25 січня 2017, 23:13

Dunajów greckokatolickie urodzenia 1859 więcej
Dunajów mojżeszowe małżeństwa 1924-1934 więcej
Dunajów mojżeszowe urodzenia 1924-1934 więcej
Dunajów mojżeszowe zgony 1924-1934 więcej
Dunajów rzymskokatolickie małżeństwa 1784-1820, 1872, 1874, 1878,
1880-1900 więcej
Dunajów rzymskokatolickie małżeństwa 1901-1910, 1917, 1921-1937 więcej
Dunajów rzymskokatolickie urodzenia 1766-1779, 1784-1821, 1872,
1874, 1878, 1880-1900 więcej
Dunajów rzymskokatolickie urodzenia 1901-1937 więcej
Dunajów rzymskokatolickie urodzenia 1901-1937 więcej
Dunajów rzymskokatolickie zgony 1766-1784, 1872, 1874, 1878,
1880-1900 więcej

http://baza.archiwa.gov.pl/sezam/pradzi ... d=63&f=450
Осецкий, Орловский, Юзефович, Бега, Каеткин, Олексов, Князев, Патратий, Фредлов, Туревская

Аватар користувача
 
Повідомлень: 284
З нами з: 28 грудня 2016, 23:30
Подякував (-ла): 115 раз.
Подякували: 189 раз.
Стать: Жінка

Re: Дуна́ївці, місто, Хмельницька область, Україна

Повідомлення viapolka » 26 січня 2017, 11:08

Государственный архив Житомирской области (ГАЖО)
Фонд 178 Луцко-Житомирская римо-католическая духовная консистория
Фонд 178 Опись 3 Дело 143
Метрическая книга костела м. Дунаевцы Ушицкого уезда (рождение, брак, смерть за 1869г.)
Осецкий, Орловский, Юзефович, Бега, Каеткин, Олексов, Князев, Патратий, Фредлов, Туревская

Аватар користувача
 
Повідомлень: 2929
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1748 раз.
Подякували: 630 раз.
Стать: Жінка

Re: ДУНАЇВЦІ, місто, Хмельницька область, Україна

Повідомлення АннА » 11 вересня 2017, 14:47

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Дунаївці — місто районного підпорядкування, розташоване на річці Тернаві, лівій притоці Дністра, за 68 км від обласного центру і 22 км від залізничної станції Дунаївці. Населення — 13 тис. чоловік. Міській Раді підпорядковане село Мушкутинці.

Дунаївці — центр району, площа якого 1,2 тис. кв. км, населення 97,3 тис. чоловік (у т. ч. сільського 80 тис., міського 17,3 тис.). В районі 85 населених пунктів, підпорядкованих міській, селищній і 32 сільським Радам; 38 колгоспів, 80,7 тис. га сільськогосподарських угідь, 74,4 тис. га орної землі; 15 підприємств, 5 будівельних організацій; 10 лікарень, поліклініка, 63 фельдшерсько-акушерські пункти, 14 пологових будинків; 83 школи, 72 будинки культури й клуби, 72 бібліотеки.

Територія сучасного міста була заселена ще в III тисячолітті до н. е., про що свідчать виявлені в його околицях залишки поселення трипільської культури.

Вперше Дунаївці згадуються в історичних документах за 1403 рік. Вже тоді це було досить велике поселення, що налічувало 72 дими. В давніх актах воно називалося Дунайгород, а з початку XVIII ст.— Дунаївці. Ця назва, мабуть, походить від торговельного шляху, що проходив через місто і вів до країн Дунайського басейну — Волощини, Молдавії, Угорщини.

У 30-х роках XV ст., коли західне Поділля загарбала Польща, в Дунаївцях було засновано домініканський монастир, що став осередком соціального, національного і релігійного гноблення українського населення. В 1460 році Дунаївці входили до числа поселень, з яких кам’янецький епіскоп збирав десятину на потреби католицької церкви. Пізніше Дунаївці стають власністю польських магнатів Гербуртів, Потоцьких та ін. Наприкінці XVI ст. Гербурти спорудили тут замок-фортецю.

1592 року Дунаївцям надано статус міста за магдебурзьким правом. Було запроваджено самоврядування, щороку проводилися два ярмарки і щотижня — торги. У 1605 році привілеї міста були розширені: дозволено створювати цехи, влаштовувати чотири ярмарки на рік. 1629 року в Дунаївцях вже працювали цехи чоботарів, кушнірів, ткачів, мулярів та ін. Місто мало 630 димів. Населення, особливо українське, зазнавало великих утисків від феодала. Жителів православного віросповідання фактично не допускали до участі у міському самоврядуванні, обмежували їх права займатися ремеслами і торгівлею, примушували переходити в унію і католицизм. Соціальне і національне гноблення викликали рішучий протест корінного населення. Воно брало активну участь у визвольній війні українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Королівські війська разом з татарами не раз піддавали місто руйнуванню. В 1661 році у Дунаївцях налічувалось всього 20 димів. Протягом 15 років, що передували турецькому загарбанню Поділля, населення зібрало лише шість урожаїв, бо посіви були знищені набігами татар.

У 1672 році Дунаївці опинилися під ярмом турецьких феодалів, які 27 років грабували жителів. Багато з них покинуло місто й пішло світ за очі. За свідченням датського посланника Юста Юла, який проїжджав через Дунаївці невдовзі після повернення сюди польської шляхти, в місті жила незначна кількість міщан, до того ж дуже бідних.

Знедолені жителі міста і селяни навколишніх сіл були активними учасниками антифеодального руху, який 1702 року охопив всю Правобережну Україну. З історичних документів відомо, що ватажком повсталих міщан і селян Дунаєвець був козацький полковник. Серед повстанських загонів згадується і Дунайгородський. Протягом XVIII ст. жителі міста ще не раз піднімалися на боротьбу проти панування польської шляхти.

З 1793 року, коли Поділля увійшло до складу Росії, починається поступове пожвавлення економічного життя Дунаєвець. В них щороку відбувалось по чотири ярмарки; відновлювалися ремесла. За даними ревізії 1811 року, в місті було 239 міщан-чоловіків, у т. ч. 63 ремісники. У наступні 23 роки кількість міщан зросла до 404, а ремісників — до 2445. У 20-х роках XIX ст. поміщики Красинські заснували в Дунаївцях невелику суконну фабрику, яка мала 3—4 ткацькі верстати, чесальну і прядильну машини, що приводилися в дію вручну. На фабриці працювали німецькі ткачі, а пізніше почали застосовувати працю кріпаків.

Графи Красинські володіли шістьма фільварками. До Дунаєвецького фільварку було приписано 215 селянських господарств, в яких налічувалось 1386 ревізьких душ. Пану належало 2497 десятин землі, в користуванні селян було всього 303 десятини орної землі, 806 десятин сіножатей та 48 десятин общинних угідь. Кріпаки відбували на рік 133 дні панщини і, крім того, 12 згінних і стільки ж шарваркових днів; тяглі господарства виконували також гужову повинність. 1850 року поміщик Скибневський, який придбав Дунаївці за 600 тис. крб., встановив для селян змішані податки. Господарства, що не мали робочої худоби, платили по 6 крб. на рік і відробляли 16 днів панщини (пішої). Тяглі господарства сплачували по 10 крб. і теж відробляли 16 днів панщини, але з своїм тяглом; селяни-городники сплачували по 3 крб. 50 копійок.

За реформою 1861 року 83 селянським дворам Дунаєвець, в яких налічувалося 221 ревізька душа, виділено 309 десятин землі. На кожний двір в середньому припадало 3,7 десятини надільної землі. У серпні 1866 року складено викупний акт, за яким селяни Дунаєвець мали сплатити за землю викуп в сумі 9865 крб. 33 коп.

Колишні кріпаки скаржилися, що Скибневський скривдив їх: урізав наділи, виділив гірші землі і далеко від міста, захопив громадський вигін. Великі збитки терпіли селяни від того, що поміщик, спорудивши па річці греблю, кожної весни затоплював їхні городи, отруював воду відходами з бойні.

Обтяжені великими викупними платежами за землю, селяни мусили шукати додаткового заробітку і за копійки йшли працювати на підприємства, що належали переважно іноземцям. На початку 60-х років в місті діяло понад 50 напівкустарних фабрик і заводів. На 47 суконних, 4 постригальних і фарбувальній фабриках, свічковому заводі працювало 302 чоловіки та 278 жінок. У двох каретних майстернях було 6 майстрів та підмайстрів (іноземців) і 15 робітників. Робочий день тривав 15—16 годин, а плата була мізерною. У 80-х роках робітники-чоловіки одержували від 7 до 15 крб. на місяць, жінки — від 4 до 7 крб., діти — від 25 до 40 крб. на рік. У квітні 1896 року на дунаєвецьких суконних фабриках відбувся страйк, в якому взяло участь близько 300 робітників. Страйкарі вимагали збільшення оплати праці, і власники змушені були піти на поступки.

Внаслідок промислової кризи початку XX ст. у Дунаївцях було закрито чимало підприємств. Одночасно відбувалося поглинення більшими підприємствами менших, концентрація виробництва. Якщо у 1879 році в місті були 54 невеликі суконні фабрики, то на початку XX ст. їх лишилося 323. Багато робітників втратило роботу і голодувало.

В роки першої російської революції члени Кам’янець-Подільської соціал-демократичної організації проводили велику роботу серед трудящих міста. Було надруковано кілька листівок, які закликали робітників дунаєвецьких суконних фабрик вступати до РСДРП, організовувати профспілки, створювати робітничі каси, брати участь у страйках. Однак страйкова боротьба не набула в місті великого поширення, бо губернські власті нагнали сюди багато солдатів і поліції. Так, 13 листопада 1906 року ушицький повітовий справник просив подільського губернатора перекинути з Китайгерода в Дунаївці ще один військовий ескадрон. Революційні виступи робітників міста були придушені.

У період нового промислового піднесення (1910—1914 рр.) економічне життя в Дунаївцях пожвавилося. Напередодні світової війни тут працювали 72 підприємства, у т. ч. близько двох десятків суконних фабрик, два чавуноливарні, два механічні заводи, 4 макаронні фабрики, а також 44 ремісничі майстерні. На цих підприємствах, де все ще переважала ручна праця, було зайнято 822 робітники. У Дунаївцях діяли товариство кредиту і споживче товариство.

З розвитком промисловості й торгівлі зростало місто, збільшувалося його населення. 1911 року в Дунаївцях налічувалося понад 13 тис. жителів. Вони мешкали в 553 будинках, серед яких переважали дерев’яні, криті гонтою або соломою. Площі й центральні вулиці освітлювалися гасовими ліхтарями. Водопроводу й каналізації не було. Місто мало поштово-телеграфну контору, 6 постоялих дворів, 5 шинків, 10 пивних і винниць тощо.

З 70-х років у Дунаївцях працювала земська лікарня, яка у 1911 році мала 15 ліжок. На початку XX ст. відкрилася ще одна лікарня на 6 ліжок. Медичний персонал складався з трьох лікарів, акушерки та двох фельдшерів. З трьох аптек дві — приватні.

Першим навчальним закладом, заснованим у Дунаївцях 1836 року, було двокласне лютеранське училище для дітей німецьких ткачів. І тільки через чверть століття відкрито парафіяльну школу, в якій навчалося 9 дітей. Школа містилася в маленькій кімнатці при церкві. 1871 року почало працювати двокласне міністерське училище. Перед імперіалістичною війною в двох училищах навчалося 177 хлопчиків і 106 дівчаток, налічувалося 9 учителів.

З культурних закладів у місті був тільки клуб, відкритий при пожежному товаристві, а от церков, костьолів, кірх, синагог, молитовних будинків — близько 15.

В роки першої світової війни з Дунаєвець, які опинилися у прифронтовій зоні, населення й устаткування фабрик були частково евакуйовані в тилові райони. В місті дислокувалося чимало військових частин. Армійські більшовики проводили серед солдатів і місцевих жителів революційну пропаганду.

На початку березня 1917 року, коли до Дунаєвець дійшла звістка про повалення самодержавства, в місті відбулися демонстрації. 25 березня трудящі обрали Раду робітничих депутатів, яка незабаром об’єдналася з Радою солдатських депутатів. Органом буржуазної влади був міський виконавчий комітет громадських організацій. Продовжувала діяти і міська управа, але народні маси бойкотували її розпорядження, не визнавали громадського комітету. У першій половині липня у клубі «Апполо» відбувся мітинг трудящих, на якому під впливом більшовиків прийнято резолюцію про недовір’я Тимчасовому урядові.

Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції в Петрограді та прийняття II Всеросійським з’їздом Рад декретів про мир і землю викликали серед трудящих Дунаєвець революційний ентузіазм. 26—27 жовтня відбулися мітинги в місті і навколишніх селах, на яких виступали члени більшовицької фракції Ради робітничих і солдатських депутатів М. І. Мельник, Калашников, Кепко. Вони закликали робітників і сільську бідноту боротися за встановлення Радянської влади в Дунаївцях і Дунаєвецькій волості. Однак на початку грудня місто захопили військові частини Центральної ради. В січні 1918 року їх було вигнано, і в Дунаївцях встановлено Радянську владу.

Та не встигла Рада робітничих і солдатських депутатів розгорнути роботу, як наприкінці лютого в місто вдерлися австро-німецькі загарбники. Народні маси піднялися на боротьбу проти окупантів й їхніх буржуазно-націоналістичних спільників. Восени в районі Дунаєвець діяв партизанський загін, який очолив О. Бондарев. Серед бійців загону було чимало й дунаївчан. Партизани відбивали у ворога награбовані в населення хліб, худобу, нападали на солдатів та офіцерів.

У другій половині листопада австро-німецькі окупанти втекли з Дунаєвець; владу захопили українські буржуазні націоналісти. На початку 1919 року до міста прибули дві сотні учасників розгромленого румунськими боярами Хотинського повстання. Петлюрівці намагалися використати їх для боротьби з радянськими військами і партизанами, але хотинці повстали проти Директорії і разом з селянами громили поміщицькі маєтки. 14 квітня вони допомогли частинам Червоної Армії і партизанам очистити Дунаївці від петлюрівців. Тоді ж партизанські загони й хотинські повстанці об’єдналися в одну бойову частину — партизанський полк, який взяв участь у визволенні Кам’янця-Подільського, а пізніше, в складі 45-ї стрілецької дивізії під командуванням Й. Е. Якіра, громив польських інтервентів.

Після відновлення Радянської влади трудящі Дунаєвець взялися за мирну працю. Протягом квітня—травня 1919 року налагоджувалася робота радянських установ, промислових підприємств, закладів охорони здоров’я і народної освіти.

Однак на початку червня до міста знову вдерлися петлюрівці, а в грудні його захопила польська вояччина. Тут було утворено т. зв. польську цивільну адміністрацію, яка приступила до відновлення поміщицького землеволодіння й повернення поміщикам конфіскованого майна. Окупанти запроваджували примусову працю в маєтках і на промислових підприємствах, але селяни і робітники саботували їхні розпорядження, ухилялися від сплати податків, накладених на населення польською адміністрацією.

10 липня 1920 року стрілецькі частини 41-ї дивізії і ескадрони Кочубеївського кавалерійського полку вибили ворога з Дунаєвець. Населення міста всіляко допомагало своїм визволителям. 29 серпня під час проведення «Тижня Червоної Армії» в театрі «Апполо» (колишній клуб) відбулася вистава двох чеховських п’єс «Лебедина пісня» і «Ведмідь». Всю виручку передали до фонду Червоної Армії. Тільки протягом двох днів «Тижня» було зібрано 100 тис. крб. грішми, багато одягу і продуктів.

У вересні Дунаївці знову захопили польські інтервенти, а потім петлюрівці. Остаточно місто очищено від ворога у середині листопада 1920 року. Того ж місяця було створено ревком; робітнича молодь організувала комсомольський осередок. У резолюції, прийнятій з цього приводу, говорилося: «В нинішній революції, у боротьбі, що ведеться за визволення трудящих, за нове, світле життя, не можна залишатися байдужим і спокійним. Ми повинні взяти участь у боротьбі за наше майбутнє, і ми вступимо до спілок молоді, де вчитимемось будувати нове життя. Хай живе Комуністична Спілка Молоді! Хай живе III, Комуністичний Інтернаціонал!».

Протягом грудня 1920 — січня 1921 року налагоджено роботу радянського апарату, розгорнули діяльність профспілкові організації текстильників і металістів. Почалася відбудова зруйнованого господарства, але не вистачало ні коштів, ні матеріальних засобів. Ревком обклав місцеву буржуазію надзвичайним податком на 3 млн. крб., що дало можливість налагодити роботу націоналізованих підприємств: 4 державних текстильних фабрик, майстерні для виготовлення шинельного сукна, електростанції, ливарно-механічного заводу. Було створено Дунаєвецький кущ суконних фабрик.

Одночасно радянські органи вживали заходів щодо поліпшення становища трудящих: для дітей бідноти і безробітних відкрили дві їдальні; відділ соціального забезпечення ревкому збирав і передавав неімущим одяг, білизну, видавав паливо; комунальний відділ облікував усі квартири і переселяв туди з трущоб родини робітників; відділ охорони здоров’я налагодив безкоштовну медичну допомогу населенню; культурно-освітня комісія займалася реорганізацією трьох шкіл міста по типу єдиної трудової школи.

Наприкінці січня 1921 року ревком вичерпав свої повноваження і передав владу новообраній Раді робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Того ж року комуністи, що працювали на підприємствах і в установах, об’єдналися в партійний осередок. У ньому налічувалося 7 членів і 2 кандидати в члени партії. Секретарем осередку обрано працівника суконної фабрики О. В. Каневського.

Партійні й радянські органи приділяли багато уваги завершенню розподілу поміщицьких земель між трудящими селянами міста і околиць, організації кооперативних товариств і колективних господарств. Влітку 1921 року почали працювати споживче товариство, центральний робітничий кооператив «Дунайцеробкооп». Протягом 1921—1922 рр. створено два сільськогосподарські кооперативні товариства, які разом об’єднували 19 бідняцьких родин і через нестачу тягла, реманенту зазнавали чималих труднощів.

Незважаючи на те, що в перші роки після громадянської війни в місті було дуже важко з продовольством, дунаївчани гаряче відгукнулися на заклик Комуністичної партії, В. І. Леніна подати допомогу голодуючим Поволжя і Півдня України. Протягом липня—листопада 1921 року учні шкіл і вчителі зібрали серед жителів міста 234,6 тис. крб. На 1 липня 1922 року трудящі Дунаєвець здали у фонд допомоги голодуючим понад 4 млн. крб. Того ж року в Дунаївцях відкрито дитячий будинок, в якому розмістили 104 дітей з Поволжя. Для них були створені необхідні побутові умови, організовано навчання, медичне обслуговування. Допомога голодуючим була яскравим проявом пролетарської солідарності трудящих, їх прагнення спільними зусиллями подолати наслідки післявоєнної розрухи.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 2929
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1748 раз.
Подякували: 630 раз.
Стать: Жінка

Re: ДУНАЇВЦІ, місто, Хмельницька область, Україна

Повідомлення АннА » 11 вересня 2017, 14:49

Продовження
Після утворення в березні 1923 року Дунаєвецького району районна партійна організація, що налічувала 22 члени і 9 кандидатів у члени партії, райком КП(б)У, райвиконком очолили боротьбу трудящих за успішну відбудову й дальший розвиток сільського господарства та промисловості. 1923 року Дунаєвецький кущ суконних фабрик було реорганізовано в текстильний трест «Дунсукно», підпорядкований Подільському губнаргоспу. Це сприяло відродженню найважливішої галузі економіки міста, зменшенню безробіття. На кінець відбудовного періоду в Дунаївцях налічувалося 8,6 тис. жителів, з них 620 працювало на суконних фабриках, у кооперативному товаристві «Текстиль», а також на чавуноливарному заводі.

Найбільшим і найпередовішим підприємством міста була суконна фабрика № 1, яка з честю носила ім’я В. І. Леніна. Її продукція славилася високою якістю. 16 вересня 1923 року загальні робітничі збори, що відбулися у приміщенні новозбудованого фабричного клубу, ухвалили подарувати В. І. Леніну і Н. К. Крупській відрізи сукна на костюм і плаття.

У траурні січневі дні 1924 року партійні осередки міста і робітники дунаєвецьких фабрик надіслали в Москву металевий вінок. На двох стрічках — чорній і червоній — було написано: «Ілліч не вмер, він живе у серцях пролетарів усього світу», «Спи спокійно, Іллічу, розпочату тобою справу доведемо до кінця!»

Завдання дальшого збільшення промислового виробництва вимагало докорінної реконструкції старих підприємств і будівництва нових. 1925 року Кам’янецький окружний виконавчий комітет прийняв рішення про будівництво в Дунаївцях електростанції та маслозаводу. В 1929 році трест «Дунсукно» було ліквідовано, а текстильні підприємства об’єднано в одну велику фабрику, підпорядковану тресту «Укрсукно». Протягом першої п’ятирічки на фабриці було замінено ручні ткацькі верстати на 40 механічних, що сприяло збільшенню випуску продукції, поліпшенню її якості. У роки другої п’ятирічки на підприємствах міста з’явились стахановці. Ткалі суконної фабрики А. Г. Островецька, Н. П. Дармороз почали працювати на З— 4 верстатах. Заспівувачем стахановського руху на механічному заводі «Змичка» (колишній чавуноливарний), що виготовляв сільськогосподарський реманент, став коваль Й. І. Литовський.

Великі соціалістичні перетворення відбувалися і в сільському господарстві. Наприкінці 1929 року дрібні сільськогосподарські товариства в передмісті Дунаєвець Могилівці утворили артіль «Жовтень». Наступного року тут вже було два колективні господарства, які пізніше об’єдналися в колгосп ім. XVI партз’їзду. В самому місті 1930 року організовано дві сільськогосподарські артілі. У жовтні того ж року в місті створено одну з перших на Поділлі Дунаєвецьку МТС.

Через 2 роки після заснування її тракторний парк складався з 50 машин, а напередодні Вітчизняної війни — вже з 137. У квітні 1939 року найкращого тракториста Дунаєвецької МТС комсомольця М. П. Доротюка було занесено на Дошку пошани ім. XVIII з’їзду ВКП(б) і нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.

В роки довоєнних п’ятирічок значно зросла кількість жителів, зайнятих у промисловому виробництві. У 1940 році з 6,5 тис. мешканців 1652 працювали на підприємствах і у 8 промислових артілях. Найбільші підприємства міста — суконна фабрика, маслозавод і механічний завод «Змичка» того року випустили продукції на 61,3 млн. карбованців.

З кожним роком зростали лави стахановців. Особливо багато їх працювало на передовому підприємстві Дунаєвець — суконній фабриці ім. Леніна. Ім’я кращої ткалі М. С. Дерикоз було відоме далеко за межами міста. 26 червня 1938 року трудящі області одностайно обрали її депутатом Верховної Ради УРСР.

Напередодні війни в місті працювали 2 електростанції, телеграф, телефон. Було електрифіковано і радіофіковано 260 будинків, забруковано 4,5 км вулиць, розбито сади і сквери. Трудящих обслуговувало 8 магазинів. 1938 року відкрито двоповерховий універмаг, готель на 25 місць.

Значно розширилася сітка медичних, навчальних і культурно-освітніх закладів. В останньому мирному році в місті налічувалося дві лікарні на 130 ліжок, поліклініка, водолікарня, станція швидкої допомоги та ін. Для малюків було відкрито 6 садків і ясел.

У середній, трьох неповних середніх школах навчалося 1900 дітей, працювало 69 учителів і серед них заслужений учитель Української РСР С. О. Гернштето. Готували кадри спеціалістів медична школа і дворічний педагогічний технікум.

Велика культурно-освітня робота проводилася в будинку культури, районній, 9 профспілкових бібліотеках. Було відкрито кінотеатр, палац піонерів. З 1939 року в Дунаївцях видавалася районна газета «Сталінським шляхом», на шпальтах якої висвітлювалося економічне, політичне, громадське й культурне життя міста та району.

Міська парторганізація, РК КП(б)У приділяли велику увагу політичній пропаганді й агітації. При райпарткомі діяли семінар пропагандистів, дворічна партійна школа. Зважаючи на загострення міжнародної обстановки і загрозу війни, партійна організація посилила роботу по військово-патріотичному вихованню трудящих.

Плодотворно працювали організації Тсоавіахіму, Червоного Хреста, спортивні товариства.

22 червня 1941 року, коли фашистська Німеччина напала на Радянський Союз, у місті відбувся мітинг. На ньому трудящі дали клятву віддати всі сили і саме життя захисту соціалістичної Вітчизни. До райвійськкомату надійшли сотні заяв від трудящих міста з проханням відправити їх на фронт. Так, комсомолка П. В. Ясногородська у своїй заяві писала: «Прошу прийняти мене в ряди РСЧА. Хочу йти на фронт добровільно і працювати медсестрою. Буду захищати свою Батьківщину від ворога, який насмілився напасти на нашу священну землю». «Прошу Дунаєвецький райвійськкомат,— писав А. Ф. Попов,— відправити мене на фронт добровольцем для захисту своєї вільної Вітчизни від кровопивців трудового народу. Хочу бути доблесним захисником моєї любимої Батьківщини».

В місті запровадили охорону підприємств, установ, колгоспів, створили санітарні загони, пожежні дружини. Розпочалася евакуація населення і матеріальних цінностей, але через швидке наближення ворога її не було завершено.

11 липня 1941 року Дунаївці захопили фашисти. Майже три роки чинили вони тут страхітливі злодіяння. На території міста окупанти створили табір для військовополонених, де від голоду й хвороб загинули тисячі людей, а також гетто, куди зігнали єврейське населення з Смотрича, Шатави, Балина та ін. В районі лісу Солонинчика було розстріляно, а також поховано живцем 7 тис. чоловік, на території самого міста — 2,5 тис. А всього за час окупації гітлерівці розстріляли і закатували близько 12 тис. мирних громадян і військовополонених. 20 юнаків фашистські кати повісили за відмову працювати на носіїв «нового порядку», вивезли на каторжні роботи до Німеччини 1,5 тис. жителів міста і району. Було запроваджено примусову рабську працю і в самих Дунаївцях. Восени 1941 року окупаційні власті видали наказ про загальну мобілізацію населення на збирання цукрових буряків і картоплі. За невиконання наказу погрожували тюрмою.

Жителі Дунаєвець брали активну участь у партизанській боротьбі, яка під керівництвом Кам’янець-Подільського підпільного обкому партії розгорнулася в області. Особливо широкого розмаху вона набрала на початку 1944 року, коли радянські війська наблизилися до Поділля. 28 березня частини 1-го Українського фронту почали бої на підступах до міста. Фашистські загарбники намагалися будь-що удержати цей важливий вузол шосейних шляхів. Бійці 161-ї і 317-ї стрілецьких дивізій 22-го стрілецького корпусу зламали опір ворога і 31 березня вибили його з Дунаєвець.

З першого дня визволення дунаївчани під керівництвом партійних і радянських органів взялися за відбудову міста, промислових підприємств і колгоспів. За час окупації було зруйновано 350 будинків, у т. ч. приміщення МТС, шкіл, кінотеатру, бібліотек; вивезено або знищено промислове обладнання, тракторний парк. Збитки, що їх завдали місту німецько-фашистські окупанти, перевищували 36 млн. крб., у т. ч. по суконній фабриці ім. Леніна — 7,5 млн. карбованців.

Завдяки героїчним зусиллям трудящих протягом 1944 року один за одним ставали до ладу підприємства. Активну участь у відбудовних роботах взяли комуністи і комсомольці. З великим ентузіазмом трудилися вони на відбудові суконної фабрики. Її здано в експлуатацію вже 11 жовтня. До верстатів стали колишні ветерани, ударно працювала й молодь. Чесальниця М. М. Добжанська виконувала норми на 180 проц., ткалі О. Ф. Корнілова і Н. П. Мартишок — на 120 проц. До кінця 1944 року дали першу продукцію механічний завод «Змичка», артіль «Текстиль», маслозавод.

Відроджувалося господарство колгоспів, машинний парк MTС. З 20 серпня по 20 листопада 1944 року механізатори відремонтували 21 трактор, 12 плугів, 8 зернових сівалок та інші машини. Почав працювати держплемрозплідник великої рогатої худоби.

Відновили роботу торговельні підприємства, медичні, культурно-освітні заклади, школи, телеграф і пошта. У всесоюзному огляді на кращу контору зв’язку дунаєвецькі зв’язківці зайняли третє місце. За рішенням колегії Наркомату зв’язку СРСР вони одержали почесну грамоту і грошову премію.

Завдяки допомозі держави, братніх союзних республік і самовідданій праці робітничих колективів підприємства міста в 1947 році досягли довоєнного рівня випуску промислової продукції. Протягом 50—60-х років їх було оснащено досконалою технікою. Реконструйовано механічний завод, який випускав січкарні, пічне литво, запасні частини для сільськогосподарських машин 1969 року він освоїв виробництво засувок «лудло» для хімічної промисловості. Було повністю переустатковано текстильну фабрику № 2, яку створено на базі кооперативних артілей «Текстиль» і «Праця інваліда». 1956 року тут встановлено 10 автоматичних верстатів, продуктивність яких у півтора раза вища від механічних, введено в дію сукновальну машину. В 1960 році споруджено новий цех валяльної фабрики ім. Горького. Великі зміни сталися на провідному підприємстві міста — суконній фабриці ім. Леніна. Готуючись гідно зустріти 50-річчя Радянської влади, дунаєвецькі сукнарі змонтували і пустили першу в республіці потокову лінію безперервної промивки тканин. Наприкінці червня 1967 року на фабриці проведено республіканську нараду-семі-нар? учасники якої висловилися за впровадження на всіх текстильних підприємствах України таких потокових ліній. На фабриці працює багато передовиків виробництва, новаторів. У 1959 році бригаді, яку очолює Н. С. Обихвост, першій присвоєно звання бригади комуністичної праці, а на кінець 1970 року число таких колективів збільшилось до 26. В них працювало близько 600 робітників. 75 ткачів і прядильниць завершили п’ятирічні завдання ще на початку жовтня 1970 року. Завдяки самовідданій праці колективу суконна фабрика ім. Леніна достроково виконала план восьмої п’ятирічки і дала країні понад план на 6,4 млн. крб. першосортної продукції. Чудові тканини, що їх випускають дунаєвецькі сукнарі, відомі не тільки в Радянському Союзі, а й за рубежем. Вони були представлені на виставках у Лейпцігу, Марселі, Лондоні, Чікаго, Рангуні. Одяг з дунаєвецького сукна експонувався на міжнародній виставці в Монреалі.

Крім найбільшого підприємства — фабрики ім. Леніна, що дає дві третини всієї промислової продукції району, п’ятирічні завдання перевиконали механічний завод, текстильна фабрика № 2, фабрика ім. Горького, райпромкомбінат, масло- і хлібозавод, райхарчокомбінат, районне об’єднання «Сільгосптехніки». 1971 року кращого слюсаря цього об’єднання І. І. Винничука нагороджено орденом Леніна. Таку ж високу нагороду мають ще 6 трудівників міста: ткалі суконної фабрики А. Г. Островецька і Н. Д. Дармороз, робітник механічного заводу Й. І. Лісовський, доярка В. М. Пищаль та інші.

У 1964 році приміські сільськогосподарські артілі об’єдналися в одне господарство, яке на початку 1970 року злилося з колгоспом ім. Шевченка сусіднього села Воробіівки. Нині в Дунаївцях розташована бригада цього колгоспу, який спеціалізується на відгодівлі свиней.

На промислових підприємствах і на ланах та фермах колгоспу ім. Шевченка приклад в роботі подають комуністи й комсомольці. В Дунаївцях налічується понад 500 членів КПРС і близько 1,5 тис. членів ВЛКСМ. У березні 1971 року комуністи міста послали своїм делегатом на XXIV з’їзд КП України кращу прядильницю Дунаєвецької суконної фабрики ім. Леніна Н. Я. Вознюк.

Партійні і радянські органи, які керують розвитком економіки, багато уваги приділяють також житловому та культурному будівництву. За післявоєнний час Дунаївці прикрасилися новими багатоповерховими адміністративними і житловими будівлями. Протягом 1966—1970 рр. населення одержало 18 тис. кв. метрів комунальної житлової площі, 648 сімей справили новосілля. Значного розмаху набрало індивідуальне будівництво: за останні 20 років споруджено понад двісті добротних цегляних будинків. Здано в експлуатацію широкоекранний кінотеатр на 600 місць, будинок культури із залом на 700 місць; збудовано приміщення поштамту з автоматичною телефонною станцією на 700 номерів, телеграфом. З’явились нові вулиці — ім. Гагаріна, Заремби, Чайковського та ін. Реконструйовано вулицю Шевченка; заасфальтовано 30 тис. кв. метрів шляхів, 22 тис. кв. метрів тротуарів.

Силами громадськості закладено новий парк відпочинку ім. 50-річчя Великого Жовтня площею 13 га, висаджено 28 тис. штук декоративних та фруктових дерев, розбито газони. Багато чудових квітів посадили жителі біля пам’ятника В. І. Леніну, пам’ятників воїнам, що віддали своє життя за визволення Дунаєвець від німецько-фашистських окупантів, воїнам-односельчанам і жителям, які загинули від рук гітлерівців.

Дунаєвецька міська Рада повсякденно дбає про поліпшення побутового обслуговування населення. Побудовано насосну станцію та водонапірну башту, на 10 км подовжено сітку водопроводу. Потреби мешканців міста в промислових і продовольчих товарах задовольняє широка торговельна мережа. Міське споживче товариство має 34 магазини, міськкоопторг — 8 магазинів. Відкрито 15 їдалень, ресторанів, кафе, споруджено триповерховий комбінат громадського харчування, будинок побуту, ще один універмаг.

1968 року в місті, через яке проходить автомагістраль Київ—Чернівці, збудовано автобусну станцію. Дунаївці мають пряме сполучення не тільки з населеними пунктами району, а й обласним центром — Хмельницьким, з Кам’янцем-Подільським, Могилевом-Подільським, Шепетівкою.

Розширюється сітка лікувальних закладів. У місті є лікарня на 275 ліжок, протитуберкульозний диспансер, п’ять фельдшерсько-акушерських пунктів, в яких працюють 60 лікарів, 225 чоловік середнього медперсоналу; санітарно-епідеміологічна станція. Для підготовки медичних кадрів середньої ланки відкрито школу медсестер. Повсякденною увагою оточені діти. В будинку дитини і яслах утримується 500 малюків.

Значних успіхів у післявоєнні роки досягнуто в галузі народної освіти. Понад дві тис. дітей навчається в трьох середніх, двох восьмирічних, початковій і музичній школах. Працююча молодь здобуває середню освіту у вечірній і заочній школах. 168 педагогів міста, серед яких є 3 заслужені вчителі Української РСР, виховують підростаюче покоління на кращих революційних і трудових традиціях радянського народу. В школах обладнано кімнати бойової слави, ленінські кімнати. Учні часто відвідують підприємства міста, музей історії суконної фабрики ім. Леніна, відкритий при фабричному клубі.

Плідну роботу з фізичного виховання молоді провадять районна рада спортивних товариств і організацій, ДСТ «Колос», «Авангард», спортивні товариства суконної фабрики, дитяча спортивна школа. В 1962 році силами громадськості споруджено міський стадіон.

У Дунаївцях чимало культурно-освітніх закладів: будинок культури, три профспілкові клуби, 12 бібліотек. При районному будинку культури працюють численні гуртки художньої самодіяльності, чоловіча та жіноча вокальні групи, естрадний оркестр, агіткультбригада. Двом самодіяльним колективам — духовому оркестру і ансамблю танцю — присвоєно почесне звання народних. Вони виступали на республіканському огляді-конкурсі й нагороджені дипломами першого та другого ступенів, золотими й срібними медалями. В репертуарі музичних самодіяльних колективів є чимало творів уродженця Дунаєвець талановитого українського композитора В. І. Заремби (1833—1902 рр.) — автора багатьох романсів і пісень. З Дунаївцями пов’язані життя й діяльність ще кількох діячів науки й культури. Тут провів свої дитячі роки польський композитор, піаніст і педагог, лауреат Державної премії ПНР 1948 року Болеслав Войтович (1899 р.).; народився Ф. П. Шевченко — український радянський історик, доктор історичних наук, член-кореспондент АН Української РСР.

З кожним роком красивішає і молодіє старовинне подільське місто Дунаївці. Широкі перспективи щодо дальшого розвитку відкриваються перед ним у дев’ятій п’ятирічці. Значно розширяться виробничі площі промислових підприємств і, зокрема, арматурного (колишнього механічного) заводу. Порівняно з минулим п’ятиріччям випуск продукції промисловістю міста збільшиться на 50 млн. крб. У Дунаївцях буде споруджено 18—20 п’ятиповерхових житлових будинків, будинок побуту, нові приміщення лікарні на 220 ліжок і середньої школи на 1,2 тис. місць тощо. Трудящі міста під керівництвом партійних організацій і міської Ради докладають всіх зусиль, щоб втілити в життя накреслення дев’ятого п’ятирічного плану.

Г. М. ХОТІОН
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера Д

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: Bing [Bot], D_i_V_a, Falcon, Google [Bot], Google Feedfetcher, Milena, в36 Ольга