Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

Коцюбинський, Коцюбинский

Це прізвище

Отримав при народженні
0
Немає голосів
Отримав через шлюб
0
Немає голосів
Знав, що воно є родинним
0
Немає голосів
Віднайшлось під час дослідження родоводу
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Аватар користувача
 
Повідомлень: 200
З нами з: 05 червня 2016, 18:04
Подякував (-ла): 56 раз.
Подякували: 208 раз.
Стать: Чоловік

Коцюбинський, Коцюбинский

Повідомлення Сивий » 24 грудня 2016, 19:31

Метрична книга Анан'ївського повіту с.Ахмичета за 1843 рік.ДаОО Ф-37,оп.3,спр.№686.Стр.685 зв.
Частина друга.Одруження.
№п/п 4 , 07 лютого.
Жених- Киевской губернии Звенигородского уезда дворянин Михаил Василиев Коцюбинский первым браком православного вероисповедания 24 года.
Невеста-Девица Параскева Петрова деревни Варшавки дворянки вдови Марфы Москвицкой дочь православного вероисповедания 18 год.
Поручители по жениху:Петр Василиев Коцюбинский и Михаил Василиев Новицкий.
Поручители по невесте: ? Григориев Козицкий и Александр Иванов Вербицкий.

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3867
З нами з: 01 березня 2016, 11:52
Звідки: Київ
Подякував (-ла): 3679 раз.
Подякували: 1645 раз.
Стать: Жінка

Re: Коцюбинський, Коцюбинский

Повідомлення D_i_V_a » 24 грудня 2016, 22:52

Є.Чернецький "Правобережна шляхта за російського панування"
Список неосілої шляхти
Махнівського повіту (1800 р)
стор.112
КОЦЮБИНСЬКІ, 1800 Бродецьке, мешкали на землі гр. Прота Потоцького (посесор староста Чацький), старовинні мешканці Бродецького
Пошук предків: Дідкі(о)вський, Онацький, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Дименський, Пустовіт, Павленко, Бургала
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?

Аватар користувача
 
Повідомлень: 10
З нами з: 24 травня 2017, 12:20
Подякував (-ла): 6 раз.
Подякували: 14 раз.
Стать: Жінка

Re: Коцюбинський, Коцюбинский

Повідомлення Веточка » 24 травня 2017, 14:26

ЦГИАК Ф. 481, оп. 3, д. 47, годы 1840-1844. 77 листов.
Л. 1.
По описи 1840 года № 33.
Липовецкого уезда 1806 года
Дело
Дворянского происхождения Коцюбинских.
1. Прошение Данила Коцюбинского -2 ( листа)
2. Метрика о крещении Данила Коцюбинского -2
3. Выпись метрики о крещении Ивана Коцюбинского -2
4. Погребная метрика Александра Коцюбинского -2
5. Выпись метрики о крещении Данила Коцюбинского -2
6. свидетельство 12 помещиков -2
7. (... неразборч.) о записании по ревизии -2
8. Семейный список -2
9. Термин определения 1806 года -4
10. Прошение Данила Коцюбинского - 2
11. Выпись (...) Данила Коцюбинского -2
12. Выпись сказок 1916 года -2
13. (...) определения 1832 года -2
14. Прошение Василия Коцюбинского -2
15. Выпись грамоты -2
16. (...) Данила Коцюбинского -2
17. Выпись сказок 1800 года -2
18. Роспись сказок 1916 года -2
19. Терлицкого (?) определения -2
20. Перевод оного на двух листах -2
-----------
Дело на листах 41.
( есть пустые листы)
Л. 1- прошение на польском.
Л. 3. - Метрическая запись на польском- 19 сентября 1780 года.

Л. 5.- Выпись жителю села Копиеватой Липовецкого повета из Таращанского духовного правления.
Выпись из МК о крещении.
1790 року 29 августа -Иоанн от родителей законновенчанных Александра Коцюбинского и жены его Ирины.
Восприемники : Лукаш Петрековский и Агафия Василиева жители Скибинецкие.

Л. 7. - 8 ноября 1793 года преставися раб божий Александр Коцюбинский житель села Скибинец, от жены своей Ирины из дому Дзекулских.

Л. 9-10. - Из Махновского нижнего Земского суда.
Липовецкого повета села Копиеватой шляхтичу Данилу Коцюбинскому выпись.
Отец его родной Александр Коцюбинский родился сего повета в селе Черногрудка от отца его деда Данила Марцина а матери Марии Коцюбинских.
По умертвению деда отец выйде из оного села на жительсво Липовецкого повета в село Шабастовку и тут оплодил Данилу. И потом перешел Таращанского повета в село Скибинцы.
В селе Черногрудки по причине ветхости и утрате листов МК записи не найдено. Василь Оленичук - 76 лет и Василь Зенчук 75 лет под присягой подтвердили , что его отец дейстивтельно от шляхтича Марцина и жены его Марии Коцюбинских. Был происхождения шляхетного и помещику панщины не отрабатывал. Отец был греко- униятского происхождения.

Л. 11 -11 об - на польском.

Л. 13. - По Указу ЕЕ ИМПЕРАТОРСКОГО ВЕЛИЧЕСТВА Киевской губернии Липовецкого нижнего земского суда Липовецкого повета с. Копиеватой жителю шляхтичу Даниле Коцюбинскому потребно иметь свидетельсво для себя и брата своего Яна Коцюбинского на доказательство фамилии их дворянству.
Из ревизских 1785 г. села Копиеватой шляхетских сказок . Ни в шляхетским, ни по крестьянским сказкам нигде обоих в том селе не состоит. 6 февраля 1806 года.

Л. 15. - РС на польском ( год не нашла)
Данила Александра сын Коцюбинский лет 24.
Илия Коцюбинский - 15
Ян Коцюбинский - 12.

Л. 16-21 - на польском.

Л. 24. Шляхетская ведомость.
1815 года декабря 30 дня Киевской губернии Таращанского повета селения Шуляк фамилии Коцюбинские.
Чиновыя шляхтичи.
16. Иван Иванов Коцюбинский -46
сыны Лукьян -10
Александр -8
По первой ревизии Ксаверий и настоящей Лаврентий -6
Яков -4
Казимир -3 ( умер 1814 г.)
Ивана Ивановича брат Михаил - был пропущен.

18. Константин Иванович Коцюбинский (? лет)
Конст. Ив. сыны Дионисий -5
по 1 ревизии Иван а настоящим Сымон -2
Ивана Ивановича жена Мария - 36
их дочь Анна -5
Константина Ивановича жена Луция -40
дочери: Дорота 18
Александра -14
Анна -8
1832 год 29 июня.

Л. 26-32 - на польском

Л. 33 об. перевод.
Выпись из книг Киевской губернии Липовецкого уездного суда 1832 года октября 7 дня.
Дворянин Александр (...) герба Бялыня Константин с братом Иваном во время представленного в 1806 Году в Киевское дворянское собрание будучи в отдаленности от двоюродных братьев своих Шимона и Никодима Коцюбинских Доминиковых
Даниил Александров сын Мартинов внук просит признавая дворян Шимона и Никодима Доминиковых как то Василя, Ивана и Томаша Коцюбинских на их нужды грамоту вручать.

Л. 34. Из Киевской Казенной палаты шляхтичу Василию Семенову Коцюбинскому выпись.
Означенный Коцюбинский просил выдать выпись о записании по росписям 1800 Года его Доминика Мартинова Коцюбинского с семейством и по дополнительным 1817 Года РС отца Семена Доминикова сына Коцюбинского с семейством Махновского уезда в с. Бродецком между шляхтою.
По справке оказалось:
№1. Доминик Мартинов сын Коцюбинский - 56.
Жена его Анна -50
сын Шимон -21
Никодим -18
дочь Магдалена -16.

По доп. 1817 Года РС
под № 9. Семен Домиников Коцюбинский - 46
Жена его Теофилия - 40
сын Базилий -19
Иван -8
Семена Доминикова брат Никодим - 34
Причислены в шляхту по определению 25 мая 1827 Года с прописанием чего Коцюбинским выдано выпись 1832 Года Ноября 25.

Л. 36. Свидетельсво Киевской губернии Махновского Нижнего Земского суда селения Жежелева шляхтичу Василию Семенову Коцюбинскому о том, что Метрику о рождении и крещении брата его Томаша Семенова сына Коцюбинского невозможно отыскать. Изыскание от 6 человек за присягою показало
Семен Домиников Коцюбинский законновенчанный по силе РС 1816 Года родил сына Томаша, когда - незнают.

Л. 38 - 38 об. - на польском

Л. 39- перевод.
Киевского Дворянского Депутатского собрания слушали прошение дворянина Василия Коцюбинского и от имени его родние деди Данила и Ивана Коцюбинских по определению Дворянского собрания 1806 Года призн.
двоюродного брата Шимона отца и деда их Никодима в другом уезде жителей не поместили.
Дворяне Шимон с сынами Василием , Иваном ,Томашем , и Никодимом Доминиковы сыны Мартиновы внуки Коцюбинские по отдаленности не помещены в родословную.
От дворян Шимона и Феофилы Коцюбинских 1816 Года сын Томаш просит дядю его Никодима Доминикова сына, Василия, Ивана, Томаша Шимоновых сопричислить в родословную Даниила Коцюбинского. Внести в 1-ую часть . Причислить.

Л. 42. Даниил и Иван родные братья герба Бялыня в 1-ую часть родословной книги 25 февраля 1806 года.
Иван, Лука, Александр, Лаврентий - 5 августа 1832 Года.
Яков и Игнатий Ивановы сыны , Константин Семенов сын Иванов внук а Мартинов правнук Коцюбинские - в 1-ую часть .

25 Ноября 1832 Года.
Никодим Дамианов (?) сын сын Мартинов внук причислен в 1-ую часть.
Семен с сынами Василием , Иваном, Фомой и Никодимом Даминиковы сыны. Мартиновы внуки - двоюродные братья.

Л. 48 -53.
Первое производство в Дворянское Депутатское Собрание прошло 12 Мая 1803 Года. Определение- 26 февраля 1806 Года. Герба Белина ( Бялиня).
МК.
1. Даниил крещен 19 Сентября 1790 г. - родители Александр и Ирина Коцюбинские.
2. Иван крещен 29 августа 1790 Года. Скибинецкая приходская церквоь.
3.8 Ноября 1793 Года- о погребении Александра Коцюбинского. Скибинецкая приходская церковь.
4. Мартин Коцюбинский жительствуя в селении Черногрудка щитался шляхтичем , повинностей не отбывал. Сына Александра метрика о крещении затеряна.
5. По Ревизии 1795 Года не состоит.
Липовецкого уезда предводители поясняют
Данилы сын Александр села Копиеватой 24 года холост
братья Илья - 15 холост
Иван -12 холост
недвижимого имения неимеют.

Прошение 5 августа 1832 года.
Ивана, Луку, Александра, Лаврентия , Якова и Игнатия Ивановых сынов и Константина Семенова сына и Мартиновых правнуков Коцюбинских дописать в 1-ую часть родословной книги.

По Ревизии 1815 Года.
Иван Иванов сын Коцюбинский
сыновья Лука, Александр, Лаврентий, Яков, братья Иван, Михаил, Константин, имеющие сыновей Дионисия и Стефана.
Никодим- Доминика сын, Мартина внук
Василий, Иван, Фома, Семеновы сыновья Дионисия внуки и Мартина правнуки прописаны в 1-ую часть родословной книги.

Фома - 1816 г.р. от дворянина Семена Коцюбинского.
По Ревизии 1795 Года.
Доминик Мартинов сын Коцюбинский с сынами Семеном и Никодимом.
Семен Домиников с сынами Василием, Иваном и братом Никодимом.

Внести в список тех дворян , записанных в родословные книги, кои на основании объявленного законоположения не имели на то права.

Л. 58. Об исключении из родословной книги.

Л. 60. Грамота на дворянство уничтожена.

Л. 62. 1841 Год. Припечатать в губернских ведомостях об отобрании от них грамоты.

Л. 68. О приписании в граждане или однодворцы.

Аватар користувача
 
Повідомлень: 193
З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
Подякував (-ла): 40 раз.
Подякували: 30 раз.

Re: Коцюбинський, Коцюбинский

Повідомлення Вернер » 24 травня 2018, 21:05

Д. Є. Скляренко, 1996 р.
Ю.КОЦЮБИНСЬКИЙ - ДИПЛОМАТ, ДЕРЖАВНИЙ ДІЯЧ
В “Большой советской энциклопедии” статті про батька й сина вміщені на одній сторінці. В них йдеться про життєвий шлях, творчі звершення, громадсько-політичну діяльність цих відомих діячів України. Батько прожив 49 років, син - на 8 років менше. Крім Юрія в сім’ї були ще діти - брат Роман, сестра Ірина.
Можна з певністю стверджувати, що вплив М.М.Коцюбинського на своїх дітей, на їх виховання, був вирішальним, вони росли і виховувалися справжніми патріотами. Юрій був старшим за свого брата на кілька років, на 4 роки меншою була Ірина.
Народився Ю.М.Коцюбинський 25.11 (7.12) 1895 р. у Вінниці. Під час першої світової війни був мобілізований в царську армію, закінчив Одеське військове училище, прапорщик. В 1917 р. Юрій Коцюбинський у Петрограді - командир Червоної гвардії Московсько-Заставського району, член військово-революційного комітету. В кінці року повернувся на Україну.
То був складний, напружений час. Росія відчайдушно боролася за вихід з імперіалістичної війни. Складні напружені події розгорталися на Україні. Повноважна делегація уряду Центральної ради прибула в Брест-Литовськ для переговорів про укладення миру з Німеччиною та її союзниками. На території України в той час точилася гостра боротьба між прихильниками більшовиків і силами, які відстоювали право на її незалежність і підтримували українські політичні партії, уряд Центральної ради.
В історичній літературі діяльність Ю.Коцюбинського в той період оцінюється, здебільшого, позитивно. При цьому автори посилаються на телеграму В.І.Леніна, в якій сповіщалося про призначення ІО.Коцюбинського командуючим віцськами, діючими проти збройних формувань Центральної ради. При цьому, правда, ніхто не зазначає які то були сили, де містився штаб і т.д. Між тим, добре відомо, що для створення такого командування потрібен був не тільки час, а й подолання опору керівників загонів, які бажали діяти на свій розсуд, не підкорятися єдиному командуванню. Прикладом цього можуть бути дії лівого есера Муравйова та деяких командирів інших частин, які вели наступ на Київ, (саме на цьому напрямку був призначений командуючий). Однак, це не завадило окремим тогочасним діячам кинути .звинувачення ІО.Коцюбинському в зраді інтересів України.
На наш погляд, призначення ІО.Коцюбинського командуючим носило чисто формальний характер. Його ім'я було використано з пропагандистською метою, тому ніяк не можна звинувачувати в тих неблаговидних, антинародних справах, які творили на Україні Муравйов і йому подібні.
Вторгнення німецьких та австро-угорських військ привело до окупації території України і необхідності беззастережного виконання кабальних угод про поставку в Німеччину та Австро- Угорщину тисяч тон продовольства і сировини. В кінці квітня - на початку травня 1918 р. окупантам вдалося загарбати майже всю її територію.
ІО.М. Коцюбинський разом з іншими керівниками уряду Радянської України бере участь в організації опору наступаючим військам, у створенні підпілля, організації партизансько- повстанської боротьби.
З Чернігівщиною, Харківщиною, Полтавщиною, з їх людьми ІО.М.Коцюбинський краще й глибше познайомився влітку і восени 1918 р., відправляючи на окуповану територію посланців і приймаючи представників підпілля. В листопаді 1918 р. в Німеччині вибухнула революція. Брест-Литовський договір був анульований. ІО.М. Коцюбинський - активний учасник буремних подій громадянської війни. У пізніше заповненій ним анкеті, що зберігається в архіві, вказується, що він делегований на партійний з'їзд Чернігівською обласною організацією, українець, освіта - середня, працює заступником голови Раднаркому УРСР, головою Держплану, член партії з 1913 р., член ЦК КП(б)У і Харківського міськкому КП(б)У, в інших партіях не був. З 1917р. по 1920 р. був у Червоній гвардії, партизанах і Червоній Армії1.
В кінці лютого 1919 р. представники Полтави і повітів зібралися на губернську партконференцію. 24 лютого на вечірньому засіданні головував Ю.М.Коцюбинський. З доповіддю про поточний момент виступив представник ЦК КП(б)У. Ю.М.Коцюбинський взяв участь у дебатах. Він, зокрема, зазначив: “В нашій партії є дві течії. Я є представником іншого погляду на нашу зовнішню і внутрішню політику”2. У своєму виступі він намагався співставити різні оцінки міжнародного і внутрішнього становища Радянської країни, її збройних сил, завдань поточного моменту. Хоч не з усіма намірами і напрямками промови можна погоджуватися, вона свідчить про масштабність пошуків їх успішного розв'язання.
Ю.М. Коцюбинському довелося ще раз взяти слово, оскільки дискусія набула гострого характеру. Зрештою 23-ма голосами “за”, проти 9-ти і одному, що утримався, було прийнято резолюцію, в основу якої покладено положення виступу Ю.М.Коцюбинського.
Наступного дня Ю.М.Коцюбинський виступив в обговоренні доповіді з організаційного питання. Сталося це після голосування тез, запропонованих доповідачем і з’ясування того, що не всі делегати конференції “стоять на точці зору обов’язковості для себе партійних правил”. Ю.М. Коцюбинський, читаємо в протоколі, “вказуючи на це, вимагає виключення, як із складу конференції, так і з партії - тих, хто утримався і голосував проти. Більшістю - 23 проти 8 - пропоноване приймається”3. Не зовсім зрозумілим є подібна постановка питання, але факт залишається фактом.
Ввечері відбулися вибори Полтавського губкому КП(6)У. Серед обраних членами губкому О.І.Буценко, М.О.Алексеев, Я.Н.Дробніс та ін. Ю.М. Коцюбинський був обраний кандидатом у члени губкому4.
Але недовго Ю.М. Коцюбинському довелося працювати в Полтаві. Його відрядили на Чернігівщину. Тут він очолив губвиконком та губернський комітет партії. А навесні 1920 р. - знову на Полтавщині, працює в складі президії губкому, головує на засіданнях. 27 березня 1920 р. обговорювалося питання “Про інструкцію про злиття з боротьбістами”. Було вирішено: “Прийняти вироблену інструкцію тов. Коцюбинським”. Розглянувши його статтю про роботу на селі вирішили “вмістити її в “Вестнике губпаркома”5.
В архівах зберігся підготовлений Ю.М.Коцюбинським циркуляр відділу Полтавського губпаркому усім повітовим організаторам. В ньому нагадувалося про те, що коли в повіті немає достатньої кількості добрих волосних оранізаторів, не слід надсилати на місця непідготовлених людей, краще надіслати не у всі, а в частину волостей. “Коли декілька толкових організаторів створять у своїх волостях осередки, потрібно відібрати з кожного по два-три найбільш розвинутих толкових товариша, викликати їх до міста на трн-чотири дні і протягом цих трьох-чотирьох днів розповісти про нашу партію, її програму, статут, Конституцію та найголовніші декрети. Кожен завідуючий відділом повинен їм розповісти, що збирається вій зробити в своєму відділі (продкомі, наросвіті, раднаргоспі і т.д.) Коли про все це повідомлять членів осередків, покажуть як треба виступати і які обов'язки волосного організатора, проекзаменують їх, серед двадцятц-тридцяти, що приїхали, завжди виявиться п’ять-шість придатних у волосні організатори. Ви їх надішліть у волості, а через два тижні зберіть, зажадайте звітів, вкажіть на помилки, ще підучить, а підучивши, надішліть знову і тримайте перші два-три місяці під постійним контролем. Ви виробите собі кадри волосних організаторів. Через місяць ви зможете викликати нових членів осередків і повторити досвід перших курсів"6.
Робота на селі в той час була чи не найвідповідальнішою ділянкою. Селянство, яке становило більшість населення губернії, не було однорідним. Ю.М.Коцюбинський добре знав селянське життя і докладав чималих зусиль щоб лінія на зміцнення союзу з робітничим класом неухильно проводилася в життя. Однак, не тільки цими питаннями доводилося йому в той час займатися. 3-го березня президія губпарткому, обговоривши доповідь військового відділу про партійну школу, доручила Ю.М. Коцюбинському “політичне керівництво школою"7. 3-го квітня 1920 р. президія зобов’язала ІО.М.Коцюбинського “з’ясувати питання про додаткове харчування курсантів... вжити заходів до притягнення у порядку партійної дисципліни до відповідальності лекторів”8.
Повсякденне життя партійного працівника в тон час складалося з безлічі, здавалося б, дрібних питань. Та це на перший погляд, бо кожна дрібниця - невід’ємна частка великих і відповідальних справ, за якими стояли живі люди з їх турботами і потребами. Часто-густо вони були пов’язані з ризиком для життя. Г.А.Рубан, який знав ІО.М.Коцюбинського по спільній роботі, згадував пізніше: в 1920 р. Юрій Коцюбинський працював у Полтавському губкомі партії, керував відділом. Повертаючись у Харків, на ст.Ковягн, він був схоплений у поїзді озброєними людьми, побитий, зачинений у коморі. Про це стало відомо в Харкові, звідки терміново був надісланий загін, якому вдалося врятувати Коцюбинського від смерті. Після цього він тривалий час хворів, тому що вилами був поранений у бік9.
Набутий досвід роботи серед селянства дуже зпадобнвсяЮ.М.Коцюбинському, коли наступного року його було обрано членом Всеросійської спілки робітників землі й лісу, де він з такою ж наполегливістю, молодечим запалом (йому йшов 26-й рік), як і на попередній роботі, віддав усі свої сили виконанню дорученої справи.
В 1921 і наступних роках ІО.М.Коцюбинський був на дипломатичній роботі. 14 лютого 1921 р. від імені України разом з Ф.Коном підписав мирний договір з Литвою, а 18-го березня того ж року він та Е.Квірінг поставили свої підписи під Ризьким мирним договором. 7 грудня 1921 р. у Відні було підписано тимчасову угоду між урядами РСФРР, УСРР, з одного боку, і Австрією - з другого, котра по-суті означала фактичне визнання останньою РСФРР і УСРР в якості суверенних держав. Ю.М. Коцюбинський був призначений представником України в Австрії, а згодом став радником повноважного представиицнва СРСР у Австрії та Польщі, жив і працював у Відні та Варшаві. Після повернення на батьківщину Юрій Михайлович почав працювати у Держплані - спочатку заступником голови, а потім головою і заступником голови Ради Народних Комісарів республіки. В 1934 р. його було знято з цієї посади. У рішенні Політбюро ЦК КП(б)У від 3 листопада 1934 р. говорилося:
“...а) Коцюбинського Ю.М. за прикриття двурушництва контрреволюціонера-троцкіста Наумова з роботи голови Держплану УРСР зняти і внести Пленуму ЦК І\П(б)У пропозицію про виведення з складу ЦК І\П(б)У;
б) Коцюбинського відкомандирувати у розпорядження ЦК ВКП(б)”10.
Уважний аналіз постанови дає можливість побачити деяку непевність тих, хто її приймав. З одного боку, - зняття з відповідальної посади, тяжке покарання, а з другого, відкомандирування у розпорядження вищого партійного органу, куди людину з найменшими негативними моментами характеристики, не відправляли. Це не та інстанція, особливо в той час. Та скоро справа “прояснилася”. 7 лютого (за іншими даними в січні) 1935 'р. Ю.М.Коцюбинський був заарештований органами НКВС СРСР без сакнції прокурора, а в травні - за постановою особливої наради при НКВС СРСР, засуджений на 5 років заслання до Казахстану. Як тільки-но стало відомо на Україні про арешт Ю.М. Коцюбинського, “змінило” своє ставлення до нього і Політбюро ЦК КП(б)У, прийнявши 23 березня 1935 р. рішення “виключити Коцюбинського з партії як двурушника-троцкіста”11.
Як бачимо, трансформація поглядів щодо Ю.М.Коцюбинського не забарилася. Причини цього слід бачити не тільки у надзвичайній складності обстановки, породженої діями Сталіна та його оточення, а й командно-адміністративної системи, яка міцним ланцюгом стискувала всі сторони життя, втягувала у водоворот тисячі і тисячі пі в чим невинних людей міста й села з різних куточків країни.
В 1936 р. з місця заслання Юрія Михайловича відправили в т.зв. трудтабір (насправді концтабір) “за контрреволюційну троцькістську діяльність”, а в жовтні - під конвоєм до Києва. 7-им жовтнем датовано постанову про арешт. Того ж дня йому пред'явлено звинувачення, що він є “одним з керівників контрреволюційної троцькістської терористичної організації на Україні. Під його керівництвом і за завданням троцькістського терористичного центру в Москві, організацією проводилася підготовка терористичних актів проти керівників Компартії і Радянської влади. Коцюбинський 1*акож здійснював організаційний зв'язок з союзним троцькістським центром в Москві через члена центра П'ятакова та ін.” Цей документ підписали працівники управління держбезпеки НКВС України М.О.Григоренко і П.М.Рахліс. їм та ряду інших співробітників було доручено “формування справи” по зазначеній вище “контрреволюційній” “терористичній” організації. Слідство набувало дедалі більших обертів, з’являлися все нові й нові “учасники”. Частина з них була змушена “підтвердити” свою “контрреволюційну діяльність”. Та були й такі, які не зламалися й рішуче заперечували пред'явлені звинувачення. Так, згадуваний у постанові Політбюро ЦК КП(б)У Наумов (Леках) Д.Б. (Ю.М.Коцюбинському ставилося в провину його підтримка) - 1887 р. народження, до арешту - професор і член колегії Держплану УРСР, засуджений на 5 років виправно-трудових таборів, в 1937 р. відмовився від своїх “зізнань’' і винним себе не визнав. 21 січня перебуваючи в Ухтпечтаборі, на запитання, іцо вам відомо про терористичну позицію і діяльність контрреволюційної троцькістської організації відповів? “Мені нічого не відомо ні про існування троцькістської організації на Україні, ні про її позицію і діяльність... ІІі в якій контрреволюційні троцькістській організації я не був і не знаю про її діяльність взагалі, зокрема терористичну... Коцюбинський зі мною про таку організацію, зокрема про перехід до терору не говорив"12.
Та й сам М.Ю.Коцюбинський в 1935 р. “категорично заперечував свою належність до антирадянської троцькістської організації"13. Більше того, понад 20 чоловік заарештованих разом з ним за “належність" до контрреволюційної троцькістської організації в 1934р., і більше ЗО - в 1936р. ніяких зізнань на Ю.М.Коцюбинського не дали і справа по відношенню до всіх засуджених, в 50-х роках була припинена Військовою колегією Верховного Суду СРСР за відсутністю складу злочину14.
Однак, все це не завадило прокурору СРСР А.Вишинському і начальнику відділу ГУДБ НКВС СРСР комісару держбезпеки 3-го рангу Курському 7 березня 1937 р. затвердити обвинувальний висновок по справі Ю.М.Коцюбинського у злочинах, передбачених статтями 54-8, 54-11 й 54-10 КК УРСР. Наступного дня Військова колегія Верховного Суду СРСР під головуванням В.В.Ульриха і членів - днввійськюристів І.Т.Ншситченка та М.М. Ринкова о 18.50 почала слухання справи і закінчила його о 19.05 хвилин. Доля вірного сина українського народу, який віддав все своє життя служінню Батьківщині, була вирішена за 15 хвилин - вища міра покарання з негайним приведенням у дію без будь-якого оскарження, як це було визначено постановою ЦБК СРСР від 1 грудня 1934 р. Того ж дня Ю.М.Коцюбинський був розстріляний15.
Це не стало на перешкоді голові Військової колегії Верховного Суду СРСР генерал-лейтенанту А.Чепцову, який 20 листопада 1954р. дав вказівку видати громадянці О.Бош-Коцюбинській свідоцтво про смерть її чоловіка Ю.М.Коцюбинського. Ось його текст: “Повідомляю, що Коцюбинський Ю.М. (1895 р. народження, уроженець м.Вінниці 8 березня 1937 р. був засуджений Військовою колегією Верховного Суду, і, відбуваючи покарання, 11 травня 1938 р. помер від раку шлунка. Гр-ка Бош-Коцюбинська мешкає: Москва, вул.Серафимовича, 2, кв.128 (квартира Вейман)”16.
В 1956 р. органи правосуддя знову повернулися до “справи” Ю.М.Коцюбинського, провели ретельне розслідування і дійшли висновку, що він постраждав безвинно.
15 жовтня заступник Головного військового прокурора полковник юстиції І.Максимов затвердив висновок (в порядку ст.370 КПК РРФСР) по справі Ю.М.Коцюбинського, в якому зазначено, що матеріалами додаткової перевірки встановлено, що вирок Військової колегії і постанова Особливої наради підлягають скасуванню, а справа по звинуваченню Коцюбинського Ю.М. припиненню”17.
27 жовтня 1956 р. Військова колегія Верховного Суду СРСР вирок від 8 березня 1937 р. і постанову Особливої наради при НКВС СРСР від 17 травня 1935 р. по відношенню Ю.М.Коцюбинського відмінила і справу припинила18 за відсутністю складу злочину.
27 квітня 1957 р. Ю.М. Коцюбинського було реабілітовано (посмертно) у партійному відношенні19.
Мовою документів ( лист Р.М.Коцюбинського)
Ц.К. КП(б)У НКО т.ЗЛТОНСКОМУ ВИННИЦКОМУ ОБКОМУ КП(Б)У Заявление
Члена КП(б)У Коцюбинського Р.М.* 7-го Ноября я в Виннице .получил локанический приказ
т.Затоиского В.П. от 3/ХІ: “Уволить с этого числа от обязанностей директора музея и заповедника Коцюбинского М.М. в Виннице - Коцюбинского Р.М.” Вначале я решил что это какая-то ошибка, возможно канцелярского порядка, но потом забеспокоился и зная что в праздники я не получу из Н.К.О. разъяснения обратился молнией в Госплан к брату с таким запросом: “Приказом Затонского уволен Предполагаю ошибка молнируй причины необходимость приезда”. По истечении суток, которые я пережил в тяжелых, мучительных догадках, не получив ответа на запрос, не будучи связан с Винницким облпаркомом, т.е. накануне только вернулся с Кавказа, я 8-го выехал в Киев н только здесь вечером узнал некоторые данные о раскрытии крупной контрреволюционной организации и о причастности к ее работе (не знаю правда в какой мере) Ю.Коцюбинского. 9-го я был у секретаря парткомитета Н.К.О. т.Шенфельда (который подтвердил эти факты и выслушал мои объяснения) и затем я был принят т.Затонским В.П., который объяснил мне причины приказа от З/XL В приказе не сформулированы причины снятия меня с работы, т.к. чистку в парторганизации НКО я прошел (“считать проверенным”). Я искрение осознал всю недостаточность своей борьбы с
национализмом (до ноябрьского пленума), и знал, что за последний год я по партийному решительно веду борьбу с национализмом и вот сейчас, не имея никаких новых сформулированных против меня, как члена партии обвинений в партийном, или советском документе, я впервые из уст т.Затонского услышал эти обвинения сводящиеся к следующему: “открыта контрреволюционная организация к которой причастен Юрий Коцюбинский, по ВУАМЛИНУ вы были замараны, чистку прошли тяжеловато, троцкиста Бервицкого вы втянули к нам в ЫКО - вот причина приказа”. Правда, далее на поставленный мною вопрос был-бы издан приказ если-бы брат не был причастен к троцкизму - т.Затонскнй ответил, что очевидно не было бы, если б не открыли контрреволюционной организации. Прекрасно понимая, что этот приказ является продуктом весьма сложной обстановки, вызванной новыми методами контрреволюционной работы блока националистов и троцкистов, направленной против партии и диктатуры пролетариата, соц.строительства и зная, что партия должна принимать известные профилактические меры по отношению к тем членам партии, которые она по имеющимся серьезным фактическим данным не может доверять, я считаю, что этот приказ по отношению ко мне не молодому члену партии (я с 1916 г. работал в с.д.большев.кружках молодежи, имею 15-летннй партстаж, без единого партвзыскания и какого-либо участия в антипартийных группировках) - неверен, необоснован, тем более, что для меня сразу ясно стало, что вопрос сводится нс к снятию меня с занимаемой конкретной работы, а к выражению мне как коммунисту - членом политбюро ЦК КП(б)У т.Затонскнм политического недоверия (что т.Затонский в разговоре со мной п подтвердил). Я полагаю, что несмотря на сложность обстановки можно было бы до издания приказа вызвать меня для дачи объяснений по выдвинутым против меня обвинениям - раньше чем политически убивать - это ведь элементарное требование нашей партийной демократии. Постараюсь ясно н четко ответить на все обвинения выдвинутые против меня чтобы было легко проверить те данные о которых я буду писать.
1. Да, чистку я прошел тяжеловато и так оно должно быть, так как на чистке мне пришлось ответить перед партией за притупление большевистской бдительности но отношению к врагам, которые пролезли па все участки работы ВУЛМЛИЫ, в частности ко мне в библиотеку (Бойко, Козаченко*), в недостаточности борьбы моей с национализмом. И осенью 1933 года (на партгруппе, на собрании сотрудников библиотеки) н на чистке осенью 34 г. я так формулировал свою вину перед партией - я ее видел не столько в том, что просмотрел вредительскую работу моего заместителя националиста Бойко (с ним фактически вместе работал 5 месяцев и библиотечная работа для меня тогда была незнакома), как в том, что после ареста Бойко я находясь на излечении в Кисловодске н прочитав там историческую речь т.Постышсва па Июльском пленуме ЦК, я нс понял тогда всей остроты борьбы с национализмом и почти до ноябрьского пленума (октябрь) не развернул широкой работы по выявлению методов п форм вредительской работы националистов в 6-ке (каталоги, библиография, нормы), и не мобилизовал коллектив сотрудников па подлинную борьбу с национализмом. Почему это стало так? Потому, что отравленная националистическими миазмами атмосфера ВУАМЛИНа времен Скрипника и старого руководства, безусловно повлияла и на меня, притупившего блпдтельность к националистам, хотя я категорически утверждаю, что никогда националистом не был, все националистическое мне всегда было чуждо и я не принадлежу к той категории “партийцев’', которые прямо смыкались с националистами и были их рупором. Я с значительным опозданием, примерно к ноябрю 1933 г., совместно с партгруппой вспомогательных учреждений президиума ВУАМЛИНа (парторг т.Пеккер) повели большую работу по раскрытию форм и методов вредительской работы Бойко и его ближайших сотрудников Казаченко и др. Еще до того по совместной инициативе парторга т.Псккера и моей, летом 1933 г. провели расчистку вспомогательного аппарата президиума и библиотеки от классовочуждых элементов. Партгруппе (а я принял самое активное участие в се работе, в частности руководя партшколой) пришлось провести большую работу по разгрому националистов в библиотеке и ее перестройке, в результате чего библиограф Казаченко - буржуазный националист и, как выявилось позже, ближайший сотрудник Бойко был вышиблен с работы и исключен из союза, а вслед за ним и его корешки Вашура и Дибольд. Грязное заявление на меня и тов.Пеккера - поданное Казаченко - было разобрано на заседании парткомитета ВУАМЛИ11 под председательством т.Постоловской и квалифицировано П.К. как маневр классового врага - направленное на сознательную дискредитацию националистом - членов партии.
В составе тройки выделенной П.К. ВУАМЛИН, я принимал активное участие в выявлении вредительской работы националиста Дубровипского, выступал на партгруппе (присутствовал т.Дзенис) ставя в-с (вопрос - Д.С.) как и вся комиссия об его исключении из партии за пособничество националистам и антипартийность. Когда я против своего желания был назначен директором Книжной палаты (об этом знают т.т.Орлов, Кришкевпч) - ибо я более 10-ти лет страдаю очень тяжелой формой психопеврастенпп и не способен на крупную напряженную работу) - я , при большой помощи со стороны парткомптета II КО, провел значительную работу, по выявлению преступного руководства Книжной палатой со стороны Галина и Галевой и использованию палаты националистами, в результате чего последние были оттуда изгнаны. Я завел спецанкеты на сотрудников палаты, позволившие выявить подлинное лицо националиста Никнфорука и иных и их вредительскую литературную продукцию, причем ознакомившись с анкетными данными о Нпкофорукс я поручил зав.отд(елом) систематизации Бервицкому хорошенько просмотреть книжку “Західня Україна”, тле. подозрительные биографические данные указывали, что в его книге будет найден национализм. Контрреволюционер Бервнцкий воспользовавшись для своей маскировки тем, что я лежал в постели - решил заработать па Нпкифорчукс себе политический капитал. Вместо меня он делал информацию па бюро ПК и общем собрании парторганизации НКО о контрреволюционной книге и когда я позже узнал как Бервнцкий использует “открытую” им националистическую книжку для своей “реабилитации”, я об этом имел соответствующий разговор и с тов.Шенфельдом и с его зам. по партбюро т.Павловским (об этом ниже). Только болезнь принудили меня оставить Книжную палату п уехать в благоприятную для меня обстановку в Винницкий музеи М. Коцюбинского, где к этому времени выявилась откровенная ефремовщина, господствующая в установках музея и безобразное использование средств музея в личных интересах. На эту работу я ехал исключительно из-за плохого состояния здоровья (пусть т.Хвиля вспомнит мое заявление с просьбой переместить меня с директора Книжной палаты на зав.кабинетом Западной Украины, а т.т. Самутин, Невиданый, Васютинскнй о том как я хотел уехать на политпросветскую работу на перефершо по мотивам найти работу, которую я выполнял-бы без частых болезненных срывов). За эти 4 месяца я утверждаю, что провел большую работу, несмотря на то, что она осложнялась склочными выхватками бывшей дирекции людей идеологически враждебных и сов.власти и чуждых писателю революционному демократу, но которые умело используют родственные отношения в интересах личной материальной выгоды.
Многие товарищи, в том числе и т.Киллерог видали лично от каких иационалистически-фашистских экспонатов, отражавших общую установку музея, мне пришлось последний очистить, временно перестроить, максимально партизовать с тем, чтобы после 70-тп летнего юбилея коллективно под руководством культпропа обкома за зиму превратить его в подлиннонаучно-партнйнос учреждение. Было в музее созвано совещание о перестройке, утвержден план моей работы, юбилей в подготовке которого я принимал непосредственное участие, прошел в Виннице блестяще (впервые в Виннице широко подано освещение творчества Коцюбинского М. с партийных позиций в духе интернационализма и активной борьбы с национализмом). Музей связался с партийно-советской общественностью. В музее была организована к юбилею выставка, посвященная итогам съездов писателей. Музей за дни юбилея посетило более 5000 чел. Т.т. из “Большевистской правды” н другие партийцы отмечали иной партийный дух, который чувствовался во всей работе, совершенно подготовлен к открытию при музее дом литературы. Достаточно прочесть многие материалы, начиная с моей статьи в “Б.П.* ” от 20- го августа "Против украинского национализма в музейном деле“ и кончая юбилейными материалами о музее, о партактиве, мысли гостей - писателей - чтобы понять правильность проводимой мной работы.
Вот записи в книге посещений - т.Микитенко:
“Дбайливо почату перебудову музею М.М.Коцюбинського треба довести до кінця, з музею вже виметене те націоналістичне сміття, яке “леліяло” старе керівництво музею. Документи, що свідчать про намагання того керівництва відгородити славного письменника від радянської інтернаціоналистичної культури й замкнути його в чисто “українському осередку”, ці документи зберігаються зараз лише в архіві, як доказ неправильної, шкідливої лінії старого керівництва”.
Тов. Савченко пишет:
“Прекрасно висвітлено в музеї те, як націоналісти-фашисти намагалися створити** велику спадщину Коцюбинського, обволікти його пам'ять, зробити його чужим великим соціальним ідеям української радянської літератури. Щодо цього відчуваємо дбайливу руку партійного керівництва в м. Вінниці та директора музею Романа Михайловича Коцюбинського”.
Тов.Савченко не прав - сделано в музее за это время черезчур мало, чтобы полностью правильно показать идейно-близкое нам наследство М. Коцюбинского и отразить как следует попытки фальсификации этого наследства со стороны фашистов, но разработка этого материала шла, установка мною была взята правильная.
Привожу все эти факты не для того, чтобы показать какие то свои заслуги в борьбе с национализмом, нет, когда в начале сентября я чистился* , я со всей откровенностью рассказал о своих ошибках, о своей вине перед партией и сейчас признаю, что эта моя борьба с национализмом еще недостаточна, чтобы искупить мою вину, но на чистке я уже мог показать комиссии и присутствующим, что я свои ошибки понимаю что я в течение последнего года быстро и решительно, с каждым днем выполняю свой долг, как член партии в решительной борьбе с националистическими уклонами, сомкнувшимися с контрреволюцией и интервентами. Вот почему испытав всю воспитательную роль чистки, еще раз заставившую проверить самого себя и искренне осознать своп ошибки периода ВУАМЛИНовского бытия (представитель партгруппы ВУАМЛИН т.Житников, присутствующий на моей чистке в НКО заявил пред.комиссии т.Колодию, что я честно рассказал о своих ошибках, допущенных в ВУАМЛИНе) и поэтому я спокойно ушел с чистки, видя, что мне верят и знают, что я стою на правильных большевистских позициях. Я считаю, что принадлежу к той категории партийцев, которые раньше допускали ошибки, потом осознали их искрение, на практике правильно борются за генеральную линию партии, и которым парторганизация, как указывал тов.Постышев на Краснопресненской конференции и позже, должна помочь в этом.
Я пишу так распространенно о своих былых ошибках потому, что как правильно указал т.Косиор на 12-м партсъезде - даже тогда, когда исправляется - никогда не следует забывать о своих прежних ошибках, в то время как мне придется мало писать о других обвинениях - необоснованность каких совершенно очевидна.
Я никогда не сочувствовал троцкистам, а в тех парторганизациях, где был - всегда активно боролся с троцкизмом. Когда брат был в оппозиции, в частности в период работы за границей, я совершенно не имел с ним никакой связи, не переписывался (за исключением пары писем семейного порядка в связи со смертью матери) и относился к его вредной для партии работе так, как следует партийцу. Я был рад, когда он в 29 г. отошел от оппозиции и верил в искренность отхода, потому, что не считал его двурушником. Никогда в разговорах на партийные темы с 29 г. и до сегодняшнего дня (в этот период я с ним сблизился), я не слышал от него даже малейших намеков антипартийного порядка. В работе он всегда горел и те факты, о которых я вчера узнал здесь в Киеве, явились для меня очень тяжелым ударом как для партийца и как брата.
Я не знаю в какой мере он причастен контрреволюционному троцкизму, но если Политбюро ЦКП(6)У выводит Ю.Коцюбинского из состава ЦК и снимает с работы - значит имеются очень веские доказательства его причастности к этому, а посколько так, я как член КП(6)У клеймлю всякое его пособничество врагам партии Ленина-Сталина. Мне больно вдвойне и я буду очень рад, если в процессе дальнейшего разбора дела контрреволюционной организации Ю.Коцюбинский, отрицающий выдвинутые против него обвинения, - сможет доказать свою подлинную партийность.
Знаю, что обвинении о втягивании троцкиста Бервицкого в работу IIКО инкриминируется мііе в непосредственной связи с последними событиями, ибо в момент ареста Бервицкого на закрытом заседании бюро парткомнтета НКО и позже на чистке никто против меня этого обвинения не выдвигал, так как парткомитсг НКО и партийцы по Книжной палате знали весь механизм прихода к нам Бервицкого.
Когда я еще не принимал работы - на партсобрании в ВУАМЛИНс зав.сектором пауки Харьковского обкома т.Попов заявил мне, что по заявке на работников, поданной Ганевой (зам.днр.Кпиж.палаты), обком командирует туда Бервицкого. На это я ему возразил - у Бервицкого есть серьезное партвзыскание (строгий выговор и снятие с работы) и посему на идеологическую работу его нельзя допускать. Попов ответил, что Бервицкий показал себя в борьбе со Степовым и другими националистами, он хочет исправиться. Кроме того, вопрос о его посылке на работу в Книжную палату, как это передавал Мнлославин (секретарь т.Попова Н.Н.) - согласован лично с Поповым Н.Н.) - так как я не знал точно причины снятия БЕРВИЦКОГО, ибо общая парторганизация ВУАМЛИН только недавно создалась и мы раньше были в различных самостоятельных ячейках и к тому же с Бервицким не личной дружбы и никаких разговоров на партийные темы я с ним в ВУАМЛИИс не имел (его все считали тяжелым, неприятным человеком) - то я после троекратного прихода ко мне Бервнцкого с требованием решить о нем вопрос и зная как тяжелы дела в отделе систематизации Книжной палаты, при отсутствии там квалифицированного научного работника, заявил ему, что приму его на работу лишь после выяснения в ЦК и согласования с парткомитетом ЫКО. Я переписал в ПК ВУАМЛИН точную формулировку о Бервицком, зашел к парторгу института философии т.Шевченко (кажется так его фамилия), который мне заявил, что поскольку Бервпцкпй борется с национализмом - его можно использовать на идеологической работе - дав ему исправиться.
Далее я пошел к Мплославйну, который подтвердил, что Николай Николаевич (Попов - Д.С.) полагает возможным
использование Бервнцкого в Книжной палате, более того, я обратился с письмом к Николаю Николаевичу (передал через Милославина, очевидно его можно найти в делах секретариата т.Попова) и кажется, копия сохранилась у меня в Виннице), в котором сообщал, что его именем рекомендают мне Бервнцкого и просил через Милославина передать мне ответ, т.к. я не знаю в какой мере Бервнцкого можно использовать на работе.
Два раза я был в ЦК, ответа от Милославина не получил, работы в палате было уйма. Я обо всем (о причине снятия Бервнцкого, зачитал формулировку и сказал о своем заявлении Попову Н.Н.) - проинформировал т.Шенфельда, Павловского, Кобленца и общее мнение всех было - возможность взятия его на работу, присматривая за ним, контролируя его.
Бервнцкий чувствовал недоверие к нему парторганизации НКО и поэтому, когда он для своей маскировки начал сильно “активничать” в борьбе с национализмом и приписывать себе заслугу открытия национализма в Книжной палате (книжка Ыпкифорука, каталоги и т.д.) - я, придя после болезни, в НКО - поставил перед Шенфельдом и Павловским вопрос об опасности популяризации Бервицкого, которому постановлением ПК НКО было поручено сделать доклад на общем собрании парторганизации НКО и написать статью для прессы. Тов.Шенфельд мне ответил - статью о Никифоруке пиши ты, а не Бервнцкий, а т.Павловский заявил: “Бервнцкий хочет исправиться, конечно не он открыл Никифорука, пусть себе завоевывает авторитет - мне, или тебе Коцюбинский завоевывать авторитет незачем”. Этот разговор был в день появления в “Комунисте” первой статьи т.т.Постоловской и Сенченко о борьбе нового партруководства и президиума ВУАМЛИН с национализмом и троцкизмом (там фигурировала также фамилия Бервицкого), на эту статью я тогда в разговоре и обратил внимание товарищей. Не я его выдвигал ВИО директора палаты - когда был решен вопрос о моем переезде в Винницу. Я думаю, что т.т.Шенфельд, Павловский, Кобленц по честному признают, что все, о чем я здесь пишу - правда. Конечно, я не должен был допускать к работе Бервицкого, я не довел дело до конца, но я был спровоцирован ответ, работником обкома т.Поповым, приславшим командировку обкома и Милославиным, прикрывающим эту командировку именем Николая Николаевича. Но неясностей здесь никаких нет и комиссия партийного контроля очень быстро и просто может это все расследовать.
Переплетение всех этих моментов очевидно н заставило т.Затонского В.П., которому возможно был неизвестен целый ряд фактов обо мне - как о члене партии не заслуживающие* полптеческого доверия II принять в отношении меня такие спешные, суровые профилактические меры.
Я преследую этим заявлением только одну цель - восстановить к себе политическое доверие, как к подлинному партийцу, верному до конца генеральной линии партии - без этого доверия мне не место в ея рядах. Я имею право требовать, чтобы все изложенные здесь факты были тщательно проверены (если они все же вызывают сомнение) Комиссией партийного контроля в результате чего или с меня будет снято незаслуженное обвинение, или я понесу должное партийное наказание.
Я полагаю, что ЦК КП(6)У, в частности культпроп, в кадрах которого я состою, ознакомившись с этим заявлением, даст ему соответствующее направление, а меня пошлет на работу в любой из уголков нашего Союза, где в повседневной практической борьбе за победоносное строительство социализма, я буду передовым коммунистом, активно борющимся против всяких уклонов от генеральной линии партии, который сможет еще не один раз доказать, что товарищи в сложной обстановке сегодняшнего дня, были не правы в оценке одного из преданных членов Ленинской партии.
Р. Коцюбинский
10.ХІ.1934 г.
г. Киев
Публікуючи листа брата Ю.М.Коцюбинського, як додаток до вміщеної у збірнику статті про нього, сподіваємось, що він поглибить характеристику їх взаємних стосунків і головне - зайвин раз розкриє і наочно підтвердить задушливу політичну н моральну атмосферу, породжену тоталітарним режимом, в якій опинилися, жили і працювали мільйони людей. Тяжка трагічна доля не обминула автора листа, хоча по ньому видно, що він працював чесно, критично оцінював свої вчинки. Таким виховав дітей видатний український письменник М.М. Коцюбинський. Його особисте життя, натхненна творчість, дії героїв творів - були прикладом не тільки для членів родини, а й усіх, хто знав і цінував цього вірного сина українського народу.
Сталінські опричники не бажали рахуватися з цим. Масштаби репресій існуючого режиму проти власного народу вжарають своїми розмірами, жорстокостямн, терористичною спрямованістю. Тисячі безвинних на підставі антпгуманних, антидемократичних законів, нічим не прикритого свавілля були піддані переслідуванням, позбавлені найдорожчого, що є у кожної людини - життя.
З листа Р.М.Коцюбинського можна глибше з’ясувати природу і характер репресій на різних рівнях життя, зробити єдино правильний висновок - в своїй абсолютній більшості вони позбавлені реальних основ, вражають надуманістю, вигадками, пануючою в колективах атмосферою підозрілості, доносительства.
У кількох установах довелося протягом короткого часу працювати Р.М. Коцюбинському і жодний рік не проходив безслідно: чистка, політичне недовір’я, необгрунтовані звинувачення крокували поруч, вибивали з нормальної колії, порушували спокій, вимагали неодмінного “реагування”, підштовхували на
невиправдані дії.
Автор справедливо стверджує, що перш ніж видавати наказ про звільнення ного з роботи, слід було б викликати, зажадати пояснень, а не вбивати політично. Тут виявилася ного наївність, бо він добре знав, що її основи вже були давно знехтувані, стали зайвими. Натомиість прийшли методи диктату. За згодою вищого політичного керівництва партії органи НКВС зосередили в своїх руках необмежену владу, відверто зневажали закони і принципи Конституції.
Практика пскоитрольоваппх репресій згубно відбивалася на діяльності партійних і державних органів, установ і організацій, кадри яких опинилися в зоні пильної уваги і інтенсивного “обстрілу” з боку НКВС. Гонінню піддавалися люди різних політичних переконань і життєвих позицій. Чесним людям чнплялпся без розбору ярлики ворога народу, шпигуна, націоналіста, шкідника. І цього було досить, щоб позбавити людину життя, кинути за тюремні грати, колючий дріт концтабору, відправити на заслання. Вартість людського життя сягнула найнижчої відмітки.
З листа довідуємось про те, що коїлося в 30-х роках у ВУАМЛІНі, Книжковій палаті, Наркоматі освіти, ряді інших наукових та культурно-освітніх установ. Особливу цінність листа, на наш погляд, становлять ті його місця, де йдеться про взаємовідносини з братом Юрієм. Він згадує епізод про зарахування його до групи опозіціонерів, рішучий розрив з нею. “Ніколи в розмовах на партійні теми з 29 р. і до сьогоднішнього дня (в цей період я з ним зблизився) я не чув від нього найменших натяків антипартийного порядку. В роботі він завжди горів і ті факти, про які я учора взнав тут у Києві, явилися для мене тяжким ударом як для нартійця і як брата. ...Мені боляче подвійно і я буду дуже радий, якщо в процесі дальшого розбору справи контрреволюційної організації ІО.Коцюбинський, відкидаючп висунуті проти нього звинувачення, зможе довести свою справжню партійність”. В цьому твердженні - глибоке переконання безпідставності висунутих проти брата обвинувачень, хоч викладається воно з невимовною наївністю.
Причину слід бачити в тому, що це був тільки листопад 1934 р., коли круговерть арештів не набрала шалених обертів,
розкручувалася поступово, вселяла надію можливих зрушень на краще і торжество правди.
На превеликий жаль, згодом стало значно гірше. Потрібні були десятки років, щоб ті кошмарні дні відійшли в небуття, а імена чесних безвинно загиблих людей, в тому числі братів
Коцюбинських, були повернуті народу.
ПРИМІТКИ
1 Архів Служби безпеки України. Сир.38485 ф.п., т.ІІ, арк.105.
2 ГІартархіи колишнього Полтавського обкому КІІУ. Ф.9032, оп.1, спр.1, арк.1.
3 Там само, арк.2.
4 Партархів колпшиого Полтавського обкому КПУ. Ф.9032, оп.1, спр.1, арк.2 зв.
5 Там само, сир.6, акр.1.
6 Партархів колишнього Полтавського обкому КГІУ. Ф.9032, оп.1, сир. 15, арк.119.
7 Там само, сир.6, арк.2.
8 Там само, арк.5.
9 Архів Служби безпеки України. Сир.38485, фи. т.ІІ, арк. 141-142.
10 Архів Служби безпеки України. Сир.38485, фп. т.ІІ, арк. 102.
11 Там само, арк. 101.
12 Архів Служби безпеки України. Сир.38485, фп. т.ІІ, арк.234.
13 Там само, арк.295.
14 Там само, арк.296.
15 Там само, арк.291.
16 Архів Служби безпеки України. Сир.38485, фп. т.ІІ, арк. 141-142.
17 Там само, арк.294.
18 Там само, арк.274.
19 Там само, арк.276.
Час плине


Повернутись до К

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Google Adsense [Bot], Mykola Krush і 3 гостей