Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

Дубовичі, село, Кролевецький район, Сумська область, Україна

У цьому селі/Цим селом/Це село

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим селом
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Аватар користувача
 
Повідомлень: 2781
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1672 раз.
Подякували: 604 раз.
Стать: Жінка

Дубовичі, село, Кролевецький район, Сумська область, Україна

Повідомлення АннА » 16 вересня 2017, 18:37

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Дубовичі — село, центр сільської Ради, розташоване на річці Ретику (притока Реті), за 18 км від районного центру, за 18 км від залізничної станції Терещенська і за 1 км від автошляху Москва—Київ. Дворів — 787. Населення — 2356 чоловік.

Дубовичі засновані в XVI ст. Першими поселенцями тут були козаки і селяни. Після визвольної війни 1648—1654 рр. Дубовичі у складі Лівобережної України возз’єдналися з Росією. Жителі займалися переважно землеробством. Козацька старшина поступово почала захоплювати великі ділянки кращої землі, а бідноті лишилися чагарники. Село входило до Кролевецької сотні Ніжинського полку.

Наприкінці XVII ст. Дубовичі прибрав до своїх рук генеральний військовий суддя В. Л. Кочубей. Після смерті Кочубея, страченого зрадником Мазепою в 1708 році, маєток став власністю його дружини. Вона нещадно експлуатувала селян, чинила над ними самосуд і закатовувала до смерті, а їх землі приєднувала до своїх володінь. Козацька старшина силою перетворювала козаків на кріпаків. У 1781 році тут налічувалося 77 козацьких дворів і 108 дворів кріпаків. Дубовичі у 1782 році увійшли до Тулиголовської волості Глухівського повіту Чернігівського намісництва, з 1796 року — Малоросійської, а з 1802 року — Чернігівської губернії.

Протягом першої половини XIX ст. земельні володіння Кочубеїв зросли, збільшилася кількість підлеглих їм кріпаків. Напередодні скасування кріпосного права ці поміщики мали у Дубовичах 4 тис. десятин землі і 917 кріпаків. Селяни відбували панщину до 4—5 днів на тиждень. У 1839 році в селі збудували цукровий і горілчаний заводи. У 1842 році почалося будівництво паперової фабрики, на яке зігнали сотні кріпаків. Незабаром підприємство стало до ладу. Тут працювало 200 кріпаків. їх становище було надзвичайно тяжким. Робочий день починався на світанку і закінчувався пізнього вечора. Непокірних заковували в кайдани і кидали до підземелля панського будинку або віддавали в солдати. 1857 року у селі проживало 3267 чоловік.

У 1852 році в Дубовичах відкрили парафіяльну школу. В ній навчалися 19 учнів. Більшість дітей бідноти не була охоплена школою.

Реформа 1861 року не виправдала сподівань селян на поліпшення їх економічного становища. Поміщики лишилися великими землевласниками, а селянське землекористування зменшилося. У квітні в Дубовичах та навколишніх селах сталося заворушення селян, які відмовилися підписати уставну грамоту. Цей виступ власті придушили військовою силою. За уставною грамотою селяни Дубовичів одержали по 2,8 десятини малородючої землі. До того ж їх наділи уклинювалися в поміщицьку землю, що утруднювало доступ до них і негативно впливало на обробіток землі. Вони були позбавлені права користуватися лісами й пасовиськами.

У післяреформений період відбувався дальший процес класового розшарування селян. Переважна більшість селян Дубовичів не мала необхідної кількості землі і змушена була орендувати її у поміщиків та куркулів, при чому за кожну десятину доводилося віддавати власнику половину врожаю і відробляти в його господарстві З дні на рік. За оренду пасовиська селянська громада платила поміщику 100 крб. За 20 років після реформи внаслідок розорення селянських господарств земельні наділи переважної більшості селян Дубовичів зменшилися з 2,8 десятини до 2,3 десятини. Значна кількість селян втратила свої наділи. Частина селян і козаків здавала в оренду за безцінь свої землі заможним односельцям й вирушала на заробітки в міста. Важким тягарем лягали на селян викупні платежі. З кожним роком зростала їх недоїмка, а тим часом поміщики Кочубеї мали тут до 2,5 тис. десятин землі. На початку XX ст. кількість жителів у селі перевищила 3,5 тис. чоловік.

Тяжке економічне становище й політичне безправ’я викликали гостре незадоволення трудящих. Улітку 1905 року поблизу Дубовичів відбулися сходки селян. Побоюючись революційного виступу, поміщик для охорони маєтку викликав військовий загін. У вересні 1905 року селяни, озброєні вилами, косами і кілками, напали на військовий загін і наблизилися до поміщицької садиби, але карателі від крили вогонь. Стихійний виступ селян було придушено. 5 активних учасників виступу заарештували і засудили на три роки ув’язнення. Столипінська реформа привела до посилення класового розшарування селянства. Заможні селяни переселилися на хутори і перетворилися на куркулів. Вони дедалі більше утискували сільську бідноту.

Населення Дубовичів не мало медичної допомоги. Лише 1898 року у селі відкрили медамбулаторію. Із закладів освіти тут діяли церковнопарафіяльна і з 1879 року — початкова земська школи, але чимало дітей бідноти через злидні не відвідувало їх.

Перша світова війна привела до загострення класових суперечностей. Близько 150 жителів Дубовичів мобілізували на фронт. Селянські господарства занепадали.

Після повалення царизму трудящі Дубовичів переконалися, що Тимчасовий уряд захищає інтереси буржуазії і поміщиків. Влітку й восени 1917 року біднота села відмовилася виконувати накази властей і стала захоплювати поміщицькі землі.

Трудящі Дубовичів з радістю зустріли звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Однак владу в селі захопили ставленики буржуазно-націоналістичної Центральної ради. Населення не корилося їм. Селяни перешкодили місцевому лісопромисловцю вивезти лісоматеріал та вигнали його службовців.

Наприкінці листопада у Дубовичах було створено підпільний ревком на чолі з П. Т. Ганжою. З ініціативи ревкому організували повстанський загін. У січні 1918 року в селі було встановлено Радянську владу. Почала діяти Рада селянських депутатів, яку очолив П. Л. Сердюк. При ній створили земельну комісію, яка на основі ленінського Декрету про землю почала розподіл поміщицької землі між безземельними й малоземельними селянами.

Наприкінці березня 1918 року Дубовичі загарбали німецькі окупанти, які разом з українськими буржуазними націоналістами чинили терор проти населення. Вони заарештовували радянських активістів, зв’язували дротом руки й відводили до с. Полошок, де кидали у каолінові шахти. Було закатовано голову Ради П. Л. Сердюка, колишнього голову ревкому П. Т. Ганжу та ін. Жителі села піднялися на боротьбу проти ворогів. Вони мужньо билися в лавах партизанських загонів, які діяли в цьому районі. Після краху австро-німецької окупації Дубовичі на початку грудня захопили петлюрівці. Вони запровадили жорстокий режим.

Наприкінці грудня 1918 року Дубовичі визволив Новгород-Сіверський полк 1-ї Української радянської дивізії. У січні 1919 року було обрано сільську Раду, яку очолив Д. С. Бойчун. Сільрада організувала загін, який влився до Новгород-Сіверського полку. Під керівництвом сільради здійснювалося наділення безземельних і малоземельних селян землею, розгорнулася боротьба з бандитизмом. Опорою Радянської влади став комбід, створений у липні 1919 року. Він об’єднав 82 селян-бідняків. Під час наступу військ Денікіна тут сформували Дубовицький полк, до складу якого увійшли партизани навколишніх сіл. Командиром полку було призначено А. Є. Степаненка. На мітингу, що відбувся перед відправкою на фронт, бійці заявили про свою готовність захищати Радянську Україну від білогвардійців.

27 вересня 1919 року денікінці захопили Дубовичі. Вони відновили буржуазні порядки. Жителі організували партизанський загін, який розгорнув боротьбу проти ворога. У жовтні Глухівський партизанський загін на чолі з М. І. Пригарою разом з Дубовицьким партизанським загоном вчинили сміливий напад на денікінський загін у с. Тулиголовому. Не витримавши рішучого удару, білогвардійці в паніці втекли. У цьому бою загинув командир загону М. І. Пригара, якого поховали в Дубовичах.

У грудні 1919 року село було визволене від денікінців. Відновила роботу сільська Рада. Бідноті довелося вести запеклу боротьбу проти куркульських банд, які намагалися перешкодити соціалістичному будівництву. У Дубовичах від рук бандитів загинули більшовик М. Г. Ожог й командир Дубовицького полку А. Є. Степаненко. Незабаром рештки банд були знешкоджені.

Після закінчення громадянської війни трудящі приступили до відбудови господарства. Органи Радянської влади завершили наділення землею безземельних і малоземельних селян. Стали до ладу 4 млини, олійниця. У 1924 році створили сільськогосподарське кредитне товариство, яке розподіляло між селянами державні кредити, посівний матеріал і сільськогосподарські машини. Цього року молодь об’єдналася в комсомольську організацію. Велику роботу провадив комнезам. Трудящі села подали допомогу голодуючим Поволжя. Вони зібрали для них 860 пудів зерна і 1670 пудів картоплі. У 1923 році Дубовичі увійшли до Тулиголовського району Новгород-Сіверського округу, з 1930 року — до Глухівського району, з 1932 року — того ж району Чернігівської області, а з 1939 року — Сумської області.

Багато уваги приділялося розвитку охорони здоров’я, освіти й культури. У 1921 році в Дубовичах відкрили лікарню, де допомогу хворим подавали 3 медичні працівники. Діяла аптека. Відразу після встановлення Радянської влади тут працювала початкова школа. На її базі в 1923 році створили семирічну. У 1925 році в ній налічувалося 350 учнів і 14 учителів. Розгорнулася ліквідація неписьменності серед дорослих. Активно діяла школа лікнепу. Центром культурно-масової роботи став сельбуд, який відкрили в 1920 році. При ньому працювали гуртки художньої самодіяльності.

У наступні роки в Дубовичах успішно здійснювалося соціалістичне будівництво. Трудящих очолила партійна організація, створена в 1928 році. В ній було 6 членів і 6 кандидатів у члени партії. Секретарем партійної організації став Ф. Я. Харченко. Комнезам, що об’єднував 195 членів, розподіляв між селянами посівний матеріал і грошові позики. Активно працювало споживче товариство, яке налічувало 540 чоловік. Виконуючи рішення XV з’їзду ВКП(б), партійна організація і сільрада розгорнули боротьбу за здійснення колективізації. Помічником комуністів була комсомольська організація, кількість членів якої зросла до 32 чоловік. У 1929 році селяни Дубовичів створили колгосп «12-річчя Жовтня», головою якого обрали С. Я. Гагіна. Весною 1930 року організували ще 4 колгоспи. До колгоспу «12-річчя Жовтня» надійшов перший трактор. Наступного року всі колгоспи об’єдналися в один — ім. 14-річчя Жовтня. У 1933 році колективізацію було завершено.

Рік у рік міцніла економіка колгоспу. З 1937 року він дістав назву ім. Карла Маркса. За господарством закріпили 4870 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2800 га орної землі. Самовіддано працювали колгоспники. В 1937 році найкращих наслідків досягла доярка колгоспу Є. В. Шуба, яка від кожної із закріплених за нею корів надоїла по 1400 кг молока. Ланка І. П. Терещенка зібрала по 17 цнт вівса з гектара. За трудові успіхи знатні доярки Є. В. Шуба і Л. О. Сущенко, свинарки С. П. Бобровицька і П. І. Підсосонна та телятниця С. П. Подорога у 1939 році були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Агронома колгоспу Л. Т. Оробія було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Велику допомогу колгоспу ім. Карла Маркса подавала Ярославецька МТС. Тракторна бригада, яка працювала на його ланах, систематично перевиконувала свої завдання, за що бригадир І. І. Скоробагатий і кращі трактористи Ф. І. Сердюк та Є. Є. Яценко також стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Напередодні війни колгосп перетворився на велике багатогалузеве господарство. У 1940 році було зібрано по 10,5 цнт зернових, 195 цнт картоплі і 250 цнт цукрових буряків з гектара. Надій молока від кожної корови збільшився в середньому до 1705 кг. Зросла оплата трудодня.

Трудящі Дубовичів брали активну участь у суспільно-політичному житті. З великим піднесенням пройшли тут вибори до Верховної Ради СРСР у 1937 році і Верховної Ради УРСР у 1938 році, а також до місцевих Рад у 1939 році. Керівну роль у селі відігравала партійна організація, яка в 1940 році налічувала 12 членів і 5 кандидатів у члени партії. Всі виробничі бригади і ланки колгоспу очолювали комуністи. Передовим загоном молоді була комсомольська організація, яка об’єднувала 47 юнаків і дівчат.

Розвивалися охорона здоров’я, освіта й культура. Медичну допомогу населенню подавала лікарня на 10 ліжок. В ній працювали лікар і 4 чоловіка середнього медперсоналу. До 1935 року неписьменність серед дорослих було ліквідовано. У 1936 році відкрили середню школу. В ній у 1941 році налічувалося 600 учнів і 25 учителів. Своє дозвілля трудящі проводили в клубі на 800 місць.

З гнівом і обуренням зустріли трудящі Дубовичів звістку про розбійницький напад фашистської Німеччини на СРСР. Чимало жителів зі зброєю в руках стали на захист рідної Батьківщини. Частину майна і худоби було евакуйовано в східні райони країни.

На початку вересня 1941 року німецько-фашистські загарбники захопили Дубовичі. Настали тяжкі часи гітлерівської окупації. Фашисти розстріляли 42 чоловіка, серед них радянських активістів: секретаря партійної організації І. О. Гагіна, комсомольців Г. Г. Ковальова, Ф. П. Проценка і В. І. Юрченка. 266 юнаків та дівчат силою вивезли на каторгу до Німеччини, частина з яких загинула.

У вересні 1941 року в Дубовичах було створено партизанську групу, яка влилася до Глухівського партизанського загону. Активну боротьбу з ворогом розгорнула підпільна комсомольська група, організована наприкінці цього року. Очолював її В. П. Тимченко. Група мала радіоприймач і розповсюджувала серед населення повідомлення Радянського інформбюро. В січні 1942 року всі її члени були заарештовані.

В. П. Тимченку вдалося втекти, але його затримали в м. Ямполі, жорстоко катували і, не діставши ніяких відомостей, стратили на площі. Члена групи М. І. Сущенка фашисти розстріляли, а кількох чоловік відправили до гітлерівської Німеччини. Під час окупації у селі діяли також 3 інші підпільні групи, які очолювали Н. Н. Ковтун, О. Ф. Дубина і О. І. Кер-бут. 20 лютого 1942 року до Дубовичів вступило партизанське з’єднання С. А. Ковпака. У день Червоної Армії тут відбулися парад і мітинг. Зранку 23 лютого на площі зібралися жителі і партизани, всюди майоріли червоні прапори. Перед присутніми виступив командир партизанського з’єднання С. А. Ковпак, який поздоровив їх зі святом та розповів про становище на фронтах. Потім народні месники урочистим маршем пройшли повз трибуну. Була також організована трансляція радіопередач з Москви. На місці, де відбувся парад, 1967 року встановлено обеліск.

Гітлерівське командування направило в Дубовичі 105-у угорську дивізію, яка оточила село. Відбувся запеклий бій. Партизани відкинули фашистів, але в ніч на 25 лютого народні месники змушені були залишити Дубовичі. Увірвавшись сюди, карателі закатували 23 чоловіка і пограбували населення. 16 липня 1942 року з’єднання G. А. Ковпака вдруге вступило у Дубовичі. Проти партизанів з Глухова було кинуто німецько-фашистські частини з бронетранспортерами й мінометами. Але народні месники завдали окупантам поразки. У цьому бою загинули партизани Ф. М. Голуб, А. О. Мандрика, І. А. Міхеєв, Р. І. Нахаба, А. І. Лубенець і А. С. Шумейко, яких поховали у братській могилі в урочищі Савчиній долині. У 1962 році тут встановлено обеліск.

1 вересня 1943 року 23-я танкова бригада визволила Дубовичі. На фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах билося 898 жителів, з них 610 нагороджено орденами й медалями GPCP. Уродженцям села генерал-майору І. А. Лесику за вміле керівництво підрозділами стрілецького полку під час форсування Одера та особисту мужність і відвагу, гвардії полковнику І. П. Власенку за виняткову хоробрість і стійкість, вміле здійснення наступальних операційно розгрому ворога і старшині М. І. Горбачу за надзвичайну мужність і відвагу присвоєно звання Героя Радянського Союзу. 265 чоловік віддали життя за незалежність Батьківщини, їм у 1967 році споруджено пам’ятник. У 1956 році встановлено пам’ятник радянським воїнам, які загинули в бою за визволення села від гітлерівців.

Відразу ж після визволення партійна організація і сільрада спрямували зусилля трудящих на відбудову зруйнованого господарства. Німецько-фашистські загарбники завдали великих збитків Дубовичам. Вони знищили всі господарські приміщення колгоспу, школу, клуб, вивезли худобу. Колгоспникам довелося обробляти лани власними коровами й вручну. Незважаючи на тяжкі умови, трудівники села подавали допомогу фронту. У 1944 році колгосп ім. Карла Маркса здав державі понад план 9336 пудів хліба. Трудящі взяли активну участь у зборі коштів на танкову колону «Колгоспник Сумщини» і внесли на її будівництво близько 24 тис. крб. Вони допомагали також шахтарям Донбасу. Було виділено спеціальні ділянки для посіву проса й картоплі, урожай з яких відправили на підшефну шахту № 1-біс. На відбудову цієї шахти виїхало 16 чоловік. У січні 1945 року колгоспники артілі звернулися до всіх колгоспників Глухівського району із закликом наслідувати їх приклад. Велику допомогу у відродженні господарства Дубовичів подали держава й трудящі братніх республік. Держава виділила посівний матеріал, худобу, ліс, з Поволжя надійшли коні. Протягом 1944—1950 рр. було відбудовано тваринницькі приміщення, 2 млини, споруджено коноплесушарку, волокнотіпальний пункт, лісопильню. На кінець 1950 року відновлено довоєнні посівні площі.

З вересня 1943 року почали роботу заклади охорони здоров’я, освіти й культури. В 1950 році у Дубовичах діяла лікарня на 15 ліжок, в якій працювали лікар і 5 чоловік середнього медперсоналу. В середній школі навчалося 626 учнів, яких виховувало 28 учителів. Активно працював клуб.

Економіка колгоспу ім. Карла Маркса неухильно зростала. Він перетворився на велике сільськогосподарське підприємство. За господарством закріплено 5157 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3279 га орної землі. Машинна база колгоспу має 24 трактори, 7 зернових, 2 силосозбиральні та 10 інших комбайнів, 17 автомашин. На фермах, обладнаних новітнім устаткуванням, утримується понад тисячу голів великої рогатої худоби, 3250 свиней і 458 овець.

Розгорнувши соціалістичне змагання на честь знаменних дат — 50-річчя Радянської влади і 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, історичного XXIV з’їзду КПРС, колгоспники досягли значних результатів. У 1971 році вони зібрали по 19,4 цнт зернових, по 181,6 цнт картоплі, по 267,3 цнт цукрових буряків і по 250,2 цнт овочів з гектара; на 100 га сільськогосподарських угідь виробили по 81,3 цнт м’яса. Було перевиконано план продажу державі цих сільськогосподарських культур. Комуністична партія і Радянський уряд високо оцінили досягнення трудівників. 14 колгоспників нагороджено орденами Радянського Союзу: свинарок М. С. Копу і К. П. Ковальчук та комбайнера Л. Ю. Єфименка — орденом Леніна, свинарку Л. І. Коломієць — орденами Леніна і Жовтневої Революції, агронома Т. Л. Харченка, колишнього голову колгоспу П. В. Шпаченка і бригадира тракторної бригади М. М. Юрченка — орденом Трудового Червоного Прапора, 7 чоловік — орденом «Знак Пошани». За багаторічну працю на фермі та успіхи у виробництві (одержує по 33 ділових поросят від кожної свиноматки) в 1966 році удостоєна звання Героя Соціалістичної Праці свинарка К. П. Ковальчук. 120 чоловік відзначені медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». Новими успіхами відзначили трудящі знаменну дату — 50-річчя утворення СРСР. У 1972 році було зібрано по 19,4 цнт зернових, по 188 цнт картоплі і по 267 цнт цукрових буряків з гектара, на 100 га сільськогосподарських угідь вироблено по 91,7 цнт м’яса. За виробничі успіхи тракториста В. П. Власенка нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, ланкового Г. В. Коломійця, ланка якого зібрала по 283 цнт картоплі з гектара, удостоєно золотої медалі ВДНГ.

З 1959 року Дубовичі увійшли до складу Кролевецького району. За роки Радянської влади село невпізнанно змінилося. Воно добре впорядковане. У післявоєнний час тут зведено двоповерхову школу, двоповерховий будинок для вчителів, побудовано та перебудовано 443 будинки колгоспників. Дубовичі електрифіковано і підключено до державної електромережі. До послуг трудящих — 6 магазинів, комбінат побутового обслуговування. Товарооборот торговельної мережі у 1971 році становив 2570 тис. крб. проти 1443 тис. крб. у 1966 році.

Значна увага приділяється охороні здоров’я трудящих. Було розширено лікарню, яка має 25 ліжок. В ній працюють 3 лікарі і 7 чоловік з середньою медичною освітою. Невпинно підвищується освітній рівень трудящих. У Дубовичах є середня школа. 1972 року в ній навчалося 450 учнів і налічувалося 30 учителів. За роки Радянської влади 1750 жителів Дубовичів здобули середню та вищу освіту, з них 157 стали вчителями, 21 — агрономами, 18 — зоотехніками, 55 — офіцерами Радянської Армії. Центром культурно-масової роботи є клуб. При ньому створено хоровий і драматичний гуртки, духовий оркестр. Книжковий фонд бібліотеки дорівнює 13 тис. примірників. Активно працює первинна організація товариства «Знання», яка налічує 32 чоловіка. У 1966 році в селі споруджено пам’ятник В. І. Леніну.

Велику організаторську й масово-політичну роботу проводять 2 первинні партійні організації, що об’єднують 80 комуністів. Значну роль відіграють 2 первинні комсомольські організації, що складаються з 122 юнаків і дівчат. На успішне виконання завдань господарського і культурного будівництва колгоспників мобілізує сільська Рада. Вона складається з 35 депутатів, серед них 23 колгоспники, 4 робітники, 8 представників інтелігенції, 19 комуністів і 5 членів ВЛКСМ, 16 жінок. Сільрада має 5 постійних комісій: господарську, фінансову, культури та ін. Зростають асигнування на соціально-культурні потреби. У 1971 році вони становили 133 тис. крб., тобто збільшилися проти 1966 року на 23,3 процента.

Уродженцем Дубовичів є Д. Й. Мажуга (1885—1962) — відомий конструктор опалювальних котлів, самоук.

Трудящі села докладають всіх зусиль, щоб достроково виконати дев’ятий п’ятирічний план.

Ф. П. КАРАБУТ

Зображення
Із повагою, Ганна

Повернутись до Літера Д

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 1 гість