Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

СИРОТИНЕЦЬ

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 809
З нами з: 02 липня 2017, 11:49
Подякував (-ла): 294 раз.
Подякували: 377 раз.
Стать: Жінка

Re: СИРОТИНЕЦЬ

Повідомлення SNIGURIVNA » 19 січня 2018, 12:12

Цілком очевидно, що увійшовши до складу Росії, Україна зазнала впливу законопроектів та реформ у справі опіки нужденних, прийнятих російськими царями та урядовцями. Органами, які надавали соціальну допомогу, були створені ще царицею Катериною, прикази суспільної опіки. Проте вони не могли задовольнити потреби населення і не тільки через нестачу засобів і недосконалість адміністративно-господарської системи, цьому сприяла і погана слава закладів суспільної опіки. Окремо варто зупинитися на діяльності церкви та монастирів у справі соціальної допомоги. Факти переконують, що церква в Україні використовувала далеко не всі свої можливості для організації широкомасштабної милосердної роботи. Навіть монастирі середнього статку і заможні здебільшого піклувалися виключно про власне матеріальне благополуччя. Так, братія Сатанівської та Барської обителів “опікувалася” місцевими жебраками лише в тому плані, що змушувала їх ділитися своєю “виручкою”. У 1770-1771 рр. мав місце обурливий випадок, коли монахи Кирилівського монастиря відмовились пожертвувати своїм майном та спокоєм для організації боротьби з епідемією чуми, чим залишили в киян про себе недобру пам’ять (6, 257). Дуже часто якраз бідні монастирі ставали притулком для кволих, убогих і самотніх. Звичайно, не всі монастирі мали однакові можливості чи докладали однакових зусиль у галузі благодійництва. Організація лікарень і притулків вимагала певних матеріальних витрат, які були посильними не для кожної обителі. Не могли, скажімо, дозволити собі такі витрати православні монастирі Придніпров’я, які самі нерідко перебивались на милостині. Натомість монастирі окремих католицьких орденів завойовували в населення добру репутацію своєю турботою про знедолених. Упродовж ХVШ – поч. XIX ст. на Правобережжі з’явилось близько десяти монастирів сестер милосердя. Один такий монастир, наприклад, заснував у 1766 р. у Житомирі київський єпископ Йосип Залуський, а на початку XIX ст. у Кам’янці-Подільському створили свій осідок візитки жіночий чернечий орден. Монастирський статут вимагав від візиток, щоб вони займалися доглядом за хворими та підтримували бідних. Найбільше шпиталів, тобто притулків для убогих, сиріт і калік у другій половині ХVШ ст. існувало на Лівобережжі та Слобідській Україні. Відкривалися вони при храмах, монастирях. За неповними даними, лише на Слобожанщині у містах, містечках, селах і слободах їх тоді налічувалось близько 40, причому в окремих поселеннях їх існувало по декілька (в Охтирці 4, в Ізюмі та Лебедині – 3) (6, 256-257). При монастирях не лише відкривались лікарні, але й вивчались лікувальні властивості трав, розвивались народні методи лікування, лікарські сади та городи. Так, на Полтавщині вирощуванням лікарських рослин займалися ченці Геннадій та Онуфрій (м. Лубни). Царський уряд спонукав монахів активізувати свої зусилля на освітянській ниві. Згідно указу Катерини ІІ від 6 вересня 1795 р. саме існування василіанських монастирів на правобережжі ставилось у залежність, триматимуть вони чи ні публічні школи. Як привід для масового закриття монастирів у другій половині ХVІІІ ст. царський уряд використав якраз те, що в більшості своїй вони не тримали богаділень та шкіл для молоді. Завдяки державному втручанню активізувалась освітянська діяльність церкви.
У другій половині ХІХ ст. суттєво змінюється й управління соціальним захистом. Функції нагляду за суспільною опікою залишаються за Міністерством внутрішніх справ; хоч у більшості губерній його здійснювали земські та міські установи, що стали правонаступниками приказів суспільної опіки на місцях. Але в деяких губерніях, де ще не було земських установ, продовжували функціонувати прикази. Державна фінансова підтримка (на кінець XIX ст.) закладів опіки вперше набувала систематичного і регулярного характеру. Виявились нові категорії непрацездатних осіб суспільної опіки: незаконнонароджені немовлята і підкидьки, що потребують загального і амбулаторного лікування, прокажені, хронічні хворі, божевільні, безробітні, сім’ї солдатів, призваних на дійсну службу. А згідно з Лікарським статутом суспільна опіка мала стосуватися породіль, тимчасово безпритульних неповнолітніх, осіб, покусаних скаженими тваринами, алкоголіків. Але коло клієнтів суспільної допомоги залежно від місцевих умов могло звужуватися або розширюватися, бо єдиної думки з цього приводу у суспільстві не було. Так, Київське земство було проти обов’язкового опікування дітьми епілептиків, особами, що відбували покарання, волоцюгами. Деякі вважали за необхідність ними піклуватися.

Суспільна опіка на територіях підросійської України
"В кінці наших пошуків ми знову будемо стояти там, звідки почали, і знову побачимо це місце вперше." Хайо Банцхаф
Мій щоденник Зображення

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 809
З нами з: 02 липня 2017, 11:49
Подякував (-ла): 294 раз.
Подякували: 377 раз.
Стать: Жінка

Re: СИРОТИНЕЦЬ

Повідомлення SNIGURIVNA » 19 січня 2018, 12:15

"В кінці наших пошуків ми знову будемо стояти там, звідки почали, і знову побачимо це місце вперше." Хайо Банцхаф
Мій щоденник Зображення

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 809
З нами з: 02 липня 2017, 11:49
Подякував (-ла): 294 раз.
Подякували: 377 раз.
Стать: Жінка

Re: СИРОТИНЕЦЬ

Повідомлення SNIGURIVNA » 19 січня 2018, 12:34

О. В. Кравченко ПІДКИДЬКИ ЧИ ЗНАЙДИ?: ДЕРЖАВНА ТА СУСПІЛЬНА ОПІКА НАД НЕЗАКОННОНАРОДЖЕНИМИ В УКРАЇНІ НАПРИКІНЦІ XVIII – НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.//Вісник НТУ «ХПІ». 2014. № 25(1068) 64
"...У Росії першими установами для незаконнонароджених дітей були сиротинці, створені у 1707 р. з особистої ініціативи новгородського митрополита Іова у Холмово-Успенській обителі...

У 1715 р. Петро І видав указ про влаштування при церквах «сиропитательных гошпиталей» з таємним прийомом, утримання яких покладалось на міський кошт і на приватні пожертвування.

1 вересня 1763 р. Катерина ІІ видала маніфест про відкриття виховних будинків за проектом І. І. Бєцького. За часів Катерини ІІ сиротинці були відкриті з приватної ініціативи, крім Москви та Петербурга, ще в 20 містах, у тому числі 1763р. значковим товаришем Гулевичем у Ніжині та 1789 р. Руднєвим у Києві, але у
1828 р. усі виховні будинки, крім столичних, були закриті.

Отже, опіка над незаконнонародженими покладалась на виховні будинки Приказів громадської опіки. На 1857 р. у віданні Приказів громадської опіки Російської імперії був лише 21 сирітський будинок. В Україні сирітські будинки Приказів громадської опіки діяли у Житомирі, Києві, Одесі, Херсоні, Чернігові. Виховні будинки – у Києві, Одесі та Харкові. Кам’янець-Подільський Приказ громадської опіки приймав дітей згідно ст. 545 Т. 13 Статуту громадської опіки, тобто тільки доставлених поліцією підкидьків і переданих на виховання. Житомирський Приказ громадської опіки віддавав підкидьків, доставлених поліцією, приватним особам за плату 2,5 руб. на місяць до 12-річного віку. Потім вихователі залишали дітей на постійно безоплатно.

З 1864 р. турбота про покинутих дітей переходила від Приказів громадської опіки до компетенції земств. На думку М. Гінзбурга земства, для яких опіка над підкидьками була обов’язковою, повинні були бути поділені на три категорії: 1) земства, у яких існувала опіка протизаконна: діти, доставлені поліцією, відправлялись до окремих притулків, влаштованих за типом столичних виховних будинків (Таврійське, Харківське та Херсонське); 2) земства, у яких існувала опіка законна, відповідно до ст. закону від 3 червня 1828 р., тобто притулків не було, а діти, доставлені поліцією, віддавались благодійникам на виховання за відому плату
(Полтавське); 3) земства, у яких існувало піклування, що нагадувало діяльність Приказів громадської опіки після закону 1828 р. – окремих притулків не було, а дітей віддавали до жіночих богаділень (Катеринославське).

Підкинутих дітей залишали поблизу дверей притулків, біля будинків багатих осіб, іноді з приткнутими записками, в яких повідомлялось ім’я, факт хрещення, інша інформація. Знайд доправляли до поліцейських дільниць, розшукували родичів чи близьких, а потім передавали до відповідних земських, міських або доброчинних установ.

Передача земствами знайдених немовлят в села на виховання й годування мала свої недоліки: виникали складності щодо їх медичного догляду; був поширений промисловий характер прийому дітей у родини (тобто дітей брали, щоб заробити), що негативно відображалось на їхній подальшій долі; були поширені венеричні
хвороби (сифіліс) в родинах годувальниць, які передавались немовлятам під час годування.

Херсонське земство отримало від Приказу громадської опіки усього шість підкидьків. Земський притулок був організований за типом столичних виховних будинків, земство стало одним з найенергійніших у плані опіки над підкидьками, витрачало на це значні капітали. У 1868 р. земство влаштувало будинок для підкидьків з таємним прийомом. За перші 30 років існування Херсонського земського притулку для підкидьків у ньому перебувало 10 095 дітей, з яких 6188 померло, 2275 (22,75 %) було віддано на опіку та 1612 (15,97 %) залишались на наступний рік. Тривалий час зберігався таємний прийом підкидьків до притулку, але у 1904 р. він був замінений відкритим. До притулку приймались діти не старші одного року таких категорій: 1)
позашлюбні немовлята, які втратили матерів; 2) позашлюбні немовлята матерів, які через бідність не могли утримувати дітей; 3) підкидьки, ніким не прийняті на виховання. Підкидьки приймались винятково через поліцію. Якщо мати, яка віддала дитину, бажала годувати її у себе вдома – вона отримувала грошову допомогу. Законні діти не старші 10 місяців допускались на тимчасове годування до річного віку, якщо мати не могла годувати його грудьми.

За звітом за 1903 р. видно, що за рік було прийнято до Херсонського притулку 724 немовля, з них за фізичними даними нормальному розвитку відповідали лише 68 %. Протягом року померло 434 дитини, смертність серед недоношених досягала 83 %, серед слабонароджених – 51 %, серед нормальних – 39 %. Серед усіх померлих дітей – 84 % становили немовлята до року. Загальний відсоток смертності мав тенденцію до зниження: за 1874–1883 рр. померло 78,63 % вихованців...

У Чернігові існував сирітський будинок, але підкидьків там очевидно не утримували, а роздавали на виховання приватним особам за плату 2–5 руб. на місяць. У 1885 р. земська управа згадувала про трьох підкидьків до 3 років, у 1901 р. земство опікувалось 42 підкидьками. Участь міст у заснуванні та підтримці закладів для покинутих дітей не набула на українських землях широкого розповсюдження. Наскільки нам вдалось з’ясувати, в Одесі існував міський сирітський притулок, вихованці-підкидьки якого з 1868 р. за
рішенням міської думи були прийняті під опіку «Одеського товариства піклування безпорадними немовлятами й найбіднішими породіллями». З 1873 р. притулок отримав назву Павловський на честь Новоросійського генерал-губернатора П. Є. Коцебу (1801–1884 рр.).

У Керчі Таврійської губернії теж існував міський притулок для підкидьків, який
отримував щорічно субсидії від Таврійського губернського земства в 500 руб..

У губерніях Правобережної України, де не було земств, продовжували функціонувати Прикази громадської опіки. У Кам’янець-Подільському та Житомирі вони опікувались підкидьками, доставленими поліцією та утримували дітей при лікарнях та богадільнях, а потім роздавали на виховання у села.

З 1857 р. у Києві при сирітському будинку існувало відділення для підкидьків, яке знаходилось у віданні Приказу громадської опіки. Щорічно там утримувалось у середньому 118 дітей у самому притулку та 598 – поза його межами. У Київському притулку підкидьків реєстрували, хрестили, годували грудьми та
віддавали на платне виховання за 3 руб. на місяць. Після досягнення дітьми 12 років – плата припинялась . У 1904 р. відділення було перейменоване на притулок для підкидьків .

Підкидьків виховували також приватні особи та доброчинні організації. З ініціативи Харківського земства у 1874 р. виникло товариство опіки над безпритульними малолітніми сиротами. За цей час і до 1902 р. під його опікою перебувало 11 636 дітей... Але, як відзначав І. В. Троїцький, смертність серед вихованців
Харківського товариства була однієї з найвищих у Російській імперії – 62,86 %, а у Київському притулку для підкидьків – однією з найнижчих – 13,28 %.

Притулок для сиріт і підкидьків був освячений 5 жовтня 1897 р. у Кременчуці. Приміщення придбав комітет товариства допомоги бідним з ініціативи голови товариства В. В. Колачевської. Товариство допомоги бідним було одним з найстаріших у Кременчуці – воно виникло у 1863 р., а притулок для малолітніх на 40 місць відкрило у 1882 р. У 1899 р. у закладі постійно проживало 18 хлопчиків та 25 дівчаток, а ще один хлопчик та 5 дівчаток приходили.

Єлисаветградське благодійне товариство в Херсонській губернії у 1891 р. заснувало притулок для покинутих немовлят. Діяльність товариства так з часом розвинулась, що на 1902 р. під його опікою перебувало вже близько 350 дітей віком від кілька місяців до 8–9 років. На утримання підкидьків витрачалось майже 2/3
бюджету товариства, тобто близько 7 тис. руб. на рік. Через брак коштів і відмову Херсонського земства визнати притулок філією Херсонського притулку для підкидьків, Єлисаветградське товариство з 1902 р. припинило прийом покинутих дітей .

При деяких притулках Відомства установ імператриці Марії відкривались спеціальні відділення для опіки над підкидьками – малолітніми сиротами...

Наприкінці ХІХ ст. між земствами та міськими управліннями поступово зароджувався перманентний конфлікт через питання, чи повинні земські установи опікуватися покинутими на території міст дітьми і яка у цьому роль міських органів влади. Аргумент був такий: «головна маса підкидьків – продукт міста, а не повітів». У 1896 р. в особливій доповіді на засіданні Таврійської губернської земської управи чи не вперше зазначалось про необхідність залучення міст до участі у витратах на опіку підкидьків, адже саме міста були «головними постачальниками підкидьків», але за роз’ясненням міністерства внутрішніх справ вони були звільнені
від обов’язкової участі в утримуванні покинутих дітей.

Законодавство Російської імперії стосовно статусу незаконнонароджених дітей було недосконалим, його радикальні зміни відбулись лише на початку ХХ ст., коли було прийнято закон про покращення становища позашлюбних дітей. Спеціальна комісія VIII Пироговського з’їзду, яка займалась питаннями опіки підкинутих дітей, запропонувала внести зміни до цивільного законодавства й назву «незаконнонароджені» діти замінити на «позашлюбні», що й було зроблено за новим Законом 3 червня 1902 р. [13, с. 139–140]. Св. Синодом були дані роз’яснення, що позашлюбних дітей, народжених після видання Закону 1902 р., необхідно було записувати на ім’я матерів, але без додавання слів «незаконнонароджений» або «позашлюбний». Навіть єпархіальне начальство дозволяло клопотати про виключення цих слів з метричних актів до видання Закону 3 червня 1902 р. Приписки «незаконнонароджений» або «позашлюбний» щодо осіб узаконених дозволялось виключати з метричних записів.

Але і на початку ХХ ст. кількість покинутих незаконнонароджених дітей залишалась високою, крім того часто підкидали й законних дітей. Особливо багато підкидьків було у промислових регіонах, до певної міри підкидання полегшувалось залізничним сполученням. За даними М. Гінзбурга кількість позашлюбних народжувань і підкидань на 1 кв. версту у 29 земствах найбільшою була у Московському земстві – 74 особи, у Полтавському – 57 осіб, у Харківському – 46, у Херсонському – 30, у Катеринославському – 30, у Таврійському 17 . Таврійське земство щорічно витрачало на утримання підкидьків 20 тис. руб., Херсонське – 12 тис. руб.

На початку ХХ ст. справа опіки над підкидьками залишалась не вирішеною. Як писав у 1913 р. автор статті «О современном положении дела призрения бесприютных и покинутых детей в России», у «20 губерніях Росії нема слідів установ для безпритульних дітей, а у тих містах і губерніях, де вони є, часто мають
випадковий характер». ..."
.
Джерело
"В кінці наших пошуків ми знову будемо стояти там, звідки почали, і знову побачимо це місце вперше." Хайо Банцхаф
Мій щоденник Зображення

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 809
З нами з: 02 липня 2017, 11:49
Подякував (-ла): 294 раз.
Подякували: 377 раз.
Стать: Жінка

Re: СИРОТИНЕЦЬ

Повідомлення SNIGURIVNA » 19 січня 2018, 12:41

По данным на апрель 1941 года, в тюрьмах НКВД содержалось 2500 женщин с малолетними детьми, в лагерях и колониях находились 9400 детей до четырех лет. В тех же лагерях, колониях и тюрьмах было 8500 беременных женщин, около 3000 из них — на девятом месяце беременности.
Но освобождение от работы в лагере женщинам давали только непосредственно перед родами. После рождения ребенка заключенной полагалось несколько метров портяночной ткани, а на период кормления младенца — 400 граммов хлеба и суп из черной капусты или отрубей три раза в день, иногда даже с рыбьими головами. В начале 40-х в зонах стали создавать ясли или деткомбинаты: «Прошу Вашего распоряжения об ассигновании 1,5 миллиона рублей для организации в лагерях и колониях детских учреждений на 5000 мест и на их содержание в 1941 году 13,5 миллионов рублей, а всего 15 миллионов рублей», — пишет в апреле 1941 года начальник ГУЛАГа НКВД СССР Виктор Наседкин.

В яслях дети находились, пока матери работали. На кормление «мамок» водили под конвоем, большую часть времени младенцы проводили под присмотром нянечек — осужденных за бытовые преступления женщин, как правило, имевших собственных детей.
Смертность детей в ГУЛАГе была высокой. Согласно архивным данным, собранным норильским обществом «Мемориал», в 1951 году в домах младенца на территории Норильлага находились 534 ребенка, из них умерли 59 детей. В 1952 году должны были появиться на свет 328 детей, и общая численность младенцев составила бы 803. Однако в документах 1952 года указано число 650 — то есть 147 детей скончались.

Выжившие дети развивались плохо и физически и умственно...

Повний текст тут: ГУЛАГ и дети
"В кінці наших пошуків ми знову будемо стояти там, звідки почали, і знову побачимо це місце вперше." Хайо Банцхаф
Мій щоденник Зображення

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 809
З нами з: 02 липня 2017, 11:49
Подякував (-ла): 294 раз.
Подякували: 377 раз.
Стать: Жінка

Re: СИРОТИНЕЦЬ

Повідомлення SNIGURIVNA » 22 січня 2018, 17:46

В источниках встречаются разные данные по количеству послевоенных детей-сирот в СССР. Чаще всего звучит цифра 680 тысяч. Вдумайтесь только! За каждым из них стоит сломанная судьба и большая трагедия.

Как и после Гражданской войны, детская беспризорность и безнадзорность вновь стала общенациональной проблемой, но как-то не укладывается в голове тот факт, что в годы Великой Отечественной войны беспризорных детей реально не было. Об этом говорят свидетели тех лет.

После великого перелома в 1943-м, когда фашистская армия покатилась на запад, руководство Советского Союза в августе того же года выпустило постановление об организации на освобожденных территориях суворовских, нахимовских и специальных ремесленных училищ с повышенными нормами содержания детей и обучения их лучшим военным и гражданским профессиям с обязательной тогда семилеткой.

Тогда оставшихся без родителей детей собирали на улицах и в развалинах разрушенных городов комендантские патрули и направляли в военкоматы. Дальше судьба ребятишек была определена. Вскоре они уже щеголяли в новенькой военной, морской или ремесленной форме. То есть у воюющей и наполовину разрушенной страны деньги для детства находились!

В сердце маленьком горе бездонноеК концу 1945 года только для детей погибших фронтовиков было открыто 120 сиротских приютов, в них воспитывались 17 тысяч детей. Кроме того, получило широкое распространение создание детских домов при колхозах, промышленных предприятиях за счет профсоюзов и комсомольских организаций, а также прежней доблестной милиции. Вот и подтверждающие сей факт цифры: комсомольскими организациями было создано 126 детских домов, 4 тысячи детских домов содержалось за счет колхозов.

Однако и это еще не все. В военные и послевоенные годы возродилась практика передачи детей-сирот в семьи. Так, за 1941—1945 годы было взято под опеку и патронирование 270 тысяч детей-сирот.

В 1950 году в стране было 6543 детских дома, где жили 635,9 тысячи человек. В 1958-м — 4034 детских дома с 375,1 тысячи детей. И вот наконец в 1956 году по решению правительства стали создаваться школы-интернаты.
Джерело
"В кінці наших пошуків ми знову будемо стояти там, звідки почали, і знову побачимо це місце вперше." Хайо Банцхаф
Мій щоденник Зображення

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 809
З нами з: 02 липня 2017, 11:49
Подякував (-ла): 294 раз.
Подякували: 377 раз.
Стать: Жінка

Re: СИРОТИНЕЦЬ

Повідомлення SNIGURIVNA » 22 січня 2018, 18:06

Цікаве і розлоге дослідження на тему діти і війна У ВИРІ ВІЙНИ СТАНОВИЩЕ НЕПОВНОЛІТНІХ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ 1941-1945рр. Г.М.Голиш, - Черкаси,2005

Про сиріт зокрема:
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
"В кінці наших пошуків ми знову будемо стояти там, звідки почали, і знову побачимо це місце вперше." Хайо Банцхаф
Мій щоденник Зображення

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 809
З нами з: 02 липня 2017, 11:49
Подякував (-ла): 294 раз.
Подякували: 377 раз.
Стать: Жінка

Re: СИРОТИНЕЦЬ

Повідомлення SNIGURIVNA » 22 січня 2018, 18:07

"В кінці наших пошуків ми знову будемо стояти там, звідки почали, і знову побачимо це місце вперше." Хайо Банцхаф
Мій щоденник Зображення

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 809
З нами з: 02 липня 2017, 11:49
Подякував (-ла): 294 раз.
Подякували: 377 раз.
Стать: Жінка

Re: СИРОТИНЕЦЬ

Повідомлення SNIGURIVNA » 23 січня 2018, 15:41

Біженці І світової війни Лубединській повіт Харківської губ. (вирізки старих газет):

Бедственное положение беженцев/20 декабря 1916
Почему голодают беженцы/ 30 января1916
"В кінці наших пошуків ми знову будемо стояти там, звідки почали, і знову побачимо це місце вперше." Хайо Банцхаф
Мій щоденник Зображення

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 809
З нами з: 02 липня 2017, 11:49
Подякував (-ла): 294 раз.
Подякували: 377 раз.
Стать: Жінка

Re: СИРОТИНЕЦЬ

Повідомлення SNIGURIVNA » 27 лютого 2018, 19:41

От сьогодні таке зустрілося у сповідці 1796 року по Лебединському повіту. Йдеться про родину обивателів з вдови і п'ятьох діток. Зазначено, що не при рідні живуть, а своїм двором з номером.
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
"В кінці наших пошуків ми знову будемо стояти там, звідки почали, і знову побачимо це місце вперше." Хайо Банцхаф
Мій щоденник Зображення

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 809
З нами з: 02 липня 2017, 11:49
Подякував (-ла): 294 раз.
Подякували: 377 раз.
Стать: Жінка

Re: СИРОТИНЕЦЬ

Повідомлення SNIGURIVNA » 27 лютого 2018, 22:33

О, я помилялася! Жінка виявилася старшою сестрою дітей. Батько їх в цей час, одружений другим шлюбом, мешкає з мачухою та дітьми від неї. Той самий приход.

Цим же роком старша дівчина виходить заміж. Я не знаю подальшої долі менших дітей.

І якщо щось буде, то буде вже тут.
"В кінці наших пошуків ми знову будемо стояти там, звідки почали, і знову побачимо це місце вперше." Хайо Банцхаф
Мій щоденник Зображення

Поперед.Далі

Повернутись до SNIGURIVNA

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: Bing [Bot], Google [Bot], Google Adsense [Bot], SNIGURIVNA