Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

ПЕРЕЧИН, місто, Закарпатська обл, Україна

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3196
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1838 раз.
Подякували: 656 раз.
Стать: Жінка

ПЕРЕЧИН, місто, Закарпатська обл, Україна

Повідомлення АннА » 10 червня 2018, 14:48

ПЕРЕЧИН– місто Закарпатської області, райцентр. Розташов. на р. Уж (прит. Лабірця, бас. Дунаю). Залізнична станція. Населення 7 тис. осіб (2010).
Документи 1266 свідчать про приналежність земель графу Перечі. Згадка про село П. у складі домінії графів Другетів датована 1427.
Селяни П. брали участь у повстанні 1631–32 в загоні М.Пастеляка. Під час національно-визвольної війни угорського народу 1703–1711 в околицях діяли загони опришків на чолі з І.Бецою.
Зростанню П. сприяло буд-во 1893 лісохімічного з-ду, на поч. 20 ст. – залізниці Великий Березний – П. 1906 в П. з'явилася перша приватна 2-поверхова будівля.
Із 1919 по 1939 – у складі Чехословаччини.
Після Віденського арбітражу 1938 (див. Віденські арбітражі 1938 і 1940) і передачі Ужгорода Угорщині з Ужгорода в П. була переведена вчительська семінарія, яка розмістилася в приміщенні місц. "Просвіти".
Від 15 березня 1939 по 27 жовтня 1944 окупований гортистською Угорщиною.
Із 1944 – у складі Закарпат. України (див. Закарпатська Україна 1944–1946).
За радянсько-чехословацькою угодою від 29 червня 1945 П. увійшов до УРСР.
1945–47 в П. діяла підпільна орг-ція Організації українських націоналістів і Української повстанської армії у складі 44-х осіб на чолі з К.Лисенком.
С-ще міськ. типу з 1947, місто з 2004.
У сучасному П. працюють підпр-ва деревообробної пром-сті, розвинені нар. художні промисли (вишивання, різьблення на дереві).

Пам'ятки арх-ри: Свято-Миколаївська церква (1763–69), костьол св. Августина (1906).
Пам'ятка археології: поселення пізнього неоліту.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3196
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1838 раз.
Подякували: 656 раз.
Стать: Жінка

Re: ПЕРЕЧИН, місто, Закарпатська обл, Україна

Повідомлення АннА » 02 серпня 2018, 12:01

Зображення
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Перечин — селище міського типу (з 1947 року), центр Перечинського району. Розташований в долині ріки Ужа, за 21 км на північ від Ужгорода. Через селище проходять асфальтований шлях Ужгород — Самбір — Львів і залізнична магістраль Чоп — Москва. Залізнична станція. Населення — 4600 чоловік.

Наявність родючого грунту, достатня кількість вологи та тепла сприяли появі в найдавніші часи поселень в околицях нинішнього Перечина. Па північних горбах, що підіймалися над долиною, по якій протікає стрімкий Уж, знайдено сліди перших поселень доби неоліту (IV тисячоліття до н. е.).

Коли саме виникло село Перечни точно невідомо. Про походження назви його існують різні перекази. Найбільш імовірно, що ця назва походить від слов’янського слова «перетинати» (мається на увазі перетин річок Тур’ї і Ужа). В документах 1266 року говориться про землю магната Переча. В кінці XIII століття землі комітату Унг належали Петру Петенкові, відомому в 1317—1322 рр. керівникові повстання населення Ужанського комітату проти угорського короля. Після придушення повстання ці землі перейшли до графів Другетів і належали їм аж до 1691 року, коли потрапили графу Верчені. Про село Перечни в складі домінії графів Другетів згадується лише в 1427 році.

З інвентарних описів відомо, що кріпаки в XV—XVII століттях відробляли 2—4 дні панщини на тиждень, платили грошові чинші, вносили до поміщицького двору натуральний оброк: дев’яту частину худоби, птиці, риби, дичини, зерна, фруктів, меду, вина, шкіри, воску тощо. Крім того, селяни давали десятину церкві. Одночасно були ще й державні повинності: будівництво укріплень, шляхів, оплата податків за користування транспортом, за переїзди шляхами, мостами, греблями, поромом і т. ін. Поміщики вигадували для селян нові побори; їм належало .монопольне право продажу горілки, солі та інших товарів.

Жорстока експлуатація кріпаків спричиняла селянські повстання, в т. ч. і в Перечині. Один із селянських загонів на чолі з місцевим жителем Волкаєм брав участь у селянській війні в Угорщині 1514 року. Загін громив поміщиків далеко за межами Ужанської долини, дійшов навіть за Дунай. Під час іншого селянського повстання 1631—1632 рр. у Перечині виник загін на чолі з Миколою Пастеляком, який пройшов аж до Гуменного, завдаючі великої поразки феодалам. Під впливом визвольної боротьби українського народу в 1648—1654 рр. в районі Перечина посилилась діяльність опришків. Вони нападали на угорську і місцеву українську шляхту. Та розрізнені селянські загони не могли нічого істотного зробити і зазнавали поразки.

Однією з форм боротьби проти кріпацтва була втеча селян від феодала. В кінці XVII століття значна частина мешканців села втекла, і в ньому на 1691 рік з 44 наділів 23 не мали хазяїв.

Під час національно-визвольної війни угорського народу 1703—1711 рр. поблизу Перечина діяла велика група повстанців, очолених опришківським ватажком І. Бецою. Серед повстанців, вартових Ужгородської фортеці за 1705 рік, згадується прізвище перечинського селянина С. Горунчака.

Після поразки визвольної війни селяни Перечина частково розбіглися, а хто залишився — потрапив у залежність від Ужгородської казенної домінії. Як і раніше, селяни залишалися кріпаками, продовжували відбувати панщину та виконувати інші грошові і натуральні повинності, але тепер вже на користь феодально-кріпосницької держави. До середини XVIII століття регламентації селянських повинностей не було. Згідно реформи, проведеної австрійським урядом Габсбургів у 70-х роках XVIII століття, селяни з повного наділу повинні були відробляти 52 дні панщини з тяглом або 104 дні без тягла, вносити до двору натуральний оброк, платити податок за житло. Крім цього, як і раніше, давали десятину церкві. В середині XVIII століття селяни Перечина віддавали попові щорічно по одному віку жита.

За даними 1800 року, в Перечині було вже 50 селянських дворів, а населення — 653 чоловіки. їм належали 93,5 га орної землі, 40 волів, 4 коней, 31 корова, 18 свиней. На один селянський двір припадало в середньому менше однієї голови робочої худоби, 1,9 га поля. Вже в той час 160 чоловік із села ходили на заробітки, виконуючи тяжкі роботи в лісі, на сплаві деревини тощо.

Розвиток капіталістичних відносин в кінці XVIII — на початку XIX століття привів до майнового розшарування сільського населення. Якщо раніше всі кріпаки Перечина мали наділи, то вже у 1800 році тут були 7 желярів і 1 піджеляр, а через 6 років — 12 желярів і 1 піджеляр. Напередодні буржуазної революції 1848—1849 рр. кількість желярів і піджелярів зросла більш як у 2 рази.

В першій половині XIX століття перечинські кріпаки відробляли на панщині щорічно в середньому понад 6 тисяч днів.

Тільки за зиму 1842/1843 рр. вони відпрацювали на лісосіках 4569 днів. Кріпаки працювали також в будах, де випалювався поташ, виробляли дранку, бочки, дошки, ходили на різні роботи до Ужгорода, де було основне господарство казенної домінії. Крім панщини, селяни-кріпаки здавали в домінію дев’яту частину свого врожаю, платили за випас свиней, худоби в казенному лісі, утримували казенну худобу та виконували багато інших повинностей. В 1797 році населення Перечина заплатило ще й 120 форинтів державних податків, а в 1800 році — 277 форинтів. Голод, злидні, різні хвороби були постійними супутниками трудового народу. Лише в 1831 році під час холери в Перечині померло 90 осіб.

Як і в попередні віки, найбільш поширеними формами боротьби селян проти феодально-кріпосницького гніту були втечі, відмова від виконання феодальних повинностей, вбивства гайдуків та управителів, підпали панського майна і т. п.

З скасуванням кріпацтва в результаті революції 1848—1849 рр. економічне становище народних мас не поліпшилося. Селянство довго розраховувалось з казною за «волю». Йому пригадували борги батьків, дідів, пред’являли платіжні листи ще з кінця XVIII століття. В 1865 році, наприклад, перечинських селян притягали до судової відповідальності за невідроблену панщину та не внесені повинності за 1836 рік.

І в пореформений період Перечин розвивався повільно. За переписом 1879 р., тут налічувалося 138 дворів, яким належало 46 коней, 586 голів рогатої худоби, 23 вівці і кози, 104 свині і 29 вуликів.

З року в рік зростали державні податки. В 1900 році, наприклад, жителі Перечина заплатили 17 341 крону, а в 1910 році —37 821 крону податків, тоді як за цей час населення збільшилося лише на 406 чоловік. Крім основного, поземельного податку, існували ще й додаткові податки, які постійно збільшувалися. Якщо в 1899 році сума додаткового податку в Перечині становила 2302, то в 1908 році — 7701 крону.

Селяни Перечина в цей час мусили відпрацювати в господарстві попа по 1 дню з тяглом або по 2 дні без тягла на рік. Будучи не в змозі сплатити всі податки, селяни зверталися за позичкою до лихварів, ще більш обплутувалися боргами, втрачали своє господарство.

В 1893 році німецьке акціонерне товариство «Бантлін» побудувало в Перечині лісохімічний завод, який з букового дерева виробляв смолу, ацетон, метиловий спирт, оцтову кислоту тощо. Вже наступного року на цьому заводі та в його філіалі у селі Тур’ї Бистрій працювало 156 чоловік, а в 1903 році лише на Перечинському заводі налічувалося 272 постійні робітники. Напередодні першої світової війни тут працювало 450 постійних і близько 200 сезонних робітників.

На початку XX століття через Ужоцький перевал пройшла залізниця. В Пере-чині було збудовано залізничну станцію. Одночасно в селі відкрито тартак для виготовлення шпал. На тартаку працювало 30 чоловік.

Адміністрація заводу та залізнична дирекція комплектували свої підприємства кваліфікованими робітниками з Угорщини, Чехії та Австрії, використовуючи перечинських селян в основному чорноробами.

За законом 1893 року, для промислових робітників Угорщини робочий день не регламентувався і становив 16 годин на добу (від 5 до 21 години). Охорона праці та організація техніки безпеки були майже відсутні. Тому на заводі траплялись часті каліцтва, смертельні випадки.

Все ж завод сприяв зростанню Перечина. За даними опису Ужанської жупи, в 1903 році в селі налічувалося 2124 чоловіки, з них зайнятих в промисловості — 793, в сільському господарстві — 353. Лише 118 селянських дворів володіли землею. На початку XX століття в Перечині було 79 батраків та 70 чоловік, які перебивалися поденними заробітками.

Зовнішній вигляд Перечина був непривабливим. Село потопало в болоті, особливо восени і взимку. Переважна більшість будинків була покрита соломою. Життєвий рівень перечинських селян і робітників залишався і надалі дуже низьким. На 2 округи — Перечинський і Великоберезнянський — був лише 1 лікар. Часто посада лікаря залишалася вакантною. А на Перечинському лісохімзаводі в 1908 році було ліквідовано створену робітниками касу хворих.

Не краще стояла справа і з освітою. Початкову школу тут відкрили в 1872 році, а до того часу була лише церковнопарафіальна школа. На початку XX століття в цій школі працювало 2 вчителі-українці, більшість предметів викладалася угорською мовою. Тому й не дивно, що на 1916 рік кількість неписьменних становила 91 процент. В 1904 році в Перечині створено господарську бібліотеку (для чиновників), в якій налічувалося 173 книги.

Ще більш погіршало життя трудящих в роки першої світової війни. Зростання дорожнечі на продукти харчування (1 кг хліба коштував 36 філерів, а заробіток робітника становив 80 філерів на день), різке зниження заробітної плати прирікали робітників на голодування. В Перечині розміщувалися штаб-квартири австро-угорських військ, німецький Померанський полк. Солдати грабували місцеве населення. Завод було передано до рук військових властей, і на ньому введено жорстокий режим.

Про тяжке становище робітників Перечинського лісохімзаводу і тартака в той час розповідають численні архівні документи. В 1916—1917 рр. жорстоке поводження з робітниками досягло крайніх меж, що привело до конфлікту між робітниками та адміністрацією. В цю справу змушена була втрутитися влада. Підчас розгляду конфлікту виявилося, що охорона та адміністрація лісохімічного заводу допускали знущання над робітниками та їх родинами. Було встановлено, що сержант службової охорони «поводився з робітниками надзвичайно жорстоко. Зимою, голодних, спраглих, зв’язаних людей карав 25 ударами палиці. В селі влаштовував нічні облави, якщо не знаходив чоловіків, то забирав на примусову роботу жінок, часто навіть вагітних…»5. Робітники заводу відповіли на це страйком.

Під кінець першої світової війни боротьба перечинських трудящих проти своїх гнобителів стає більш організованою. В цьому велику роль відіграли російські військовополонені, які працювали на лісохімічному заводі та інших підприємствах, їх за роки війни було чимало, до 3000 чол. На чолі революційно настроєних робітників Перечинського лісохімзаводу тоді стояв Михайло Скубенич — здібний організатор та пропагандист революційних ідей. Він з 1916 року очолював ліву групу соціал-демократів. В березні 1917 року організував з робітників духовий оркестр, що виконував революційні пісні.

Вісті про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції принесли трудящим Перечина військовополонені, що повернулися з Росії. Вони розповідали про Жовтневу революцію, про розподіл землі між селянами в Радянській Росії, про робітників, які стали господарями власної долі. Під їх впливом робітники лісохімзаводу в січні 1918 року провели демонстрацію, під час якої духовий оркестр, керований М. Скубеничем, виконував «Інтернаціонал».

1 листопада Перечинський завод припинив роботу, робітники вигнали з підприємства найбільш ненависних майстрів і наглядачів. Трудящих Перечина підтримали робітники заводу Тур’ї Бистрої та селяни навколишніх сіл. Жандарми і військові патрулі були безсилі. Пошта, телеграф, залізниця не працювали. Тільки в кінці листопада — на початку грудня 1918 року власті змогли тимчасово придушити революційний виступ народних мас.

Разом з робітниками на боротьбу виступали й селяни, які в роки війни дуже терпіли від реквізицій, пограбувань і знущання військових властей. Вони боролися за землю, за зміну тогочасних порядків, за возз’єднання з Радянською Україною.

Після створення Комуністичної партії Угорщини в листопаді 1918 року на Перечинському лісохімзаводі виник комуністичний осередок. Одним з перших комуністів став Михайло Скубенич. Він тоді написав пісню: «Гей, зі Сходу світло…».

В січні 1919 року Перечни, як і всю правобережну територію Ужанської долини, окупували чеські легіонери. 21 березня 1919 року в Угорщині перемогла Радянська влада. Під натиском мас 1 квітня 1919 року чеські власті вивели свої війська з Перечина. Робітники лісохімічного заводу провели загальні збори, вимагаючи встановлення 8-годинного робочого дня. Робітники створили загін Червоної гвардії, всюди поставили своїх патрулів. В березні 1919 року в с. Тур’ї Бистрій було встановлено Радянську владу, здійснено націоналізацію підприємства, яким керувала робітнича комісія з 5 чол. Між робітниками Тур’ї Бистрої та Перечина існував тісний зв’язок. Кілька мешканців Перечина вступило до загонів Угорської Червоної Армії.

Але чеські власті швидко опам’яталися і знову зайняли Перечни. Загін Червоної гвардії змушений був відступити до Тур’їх Реміт.

Після приєднання Закарпаття до буржуазної Чехословаччини Перечинський лісохімзавод, як і вся фірма «Бантлін», став власністю банку «Живнобанк». В 1922/1923 роках тут було здійснено реконструкцію, побудовано електростанцію і переведено заводські механізми на електричну тягу.

Робітничий колектив Перечинського лісохімзаводу і далі залишався бойовим революційним осередком в Ужанській долині. У червні 1920 року робітники взяли участь у загальному політичному страйку проти свавілля чеських властей. Страйком керувала місцева організація Міжнародної соціалістичної партії Підкарпатської Русі (МСП)6. 16 грудня 1920 року на Перечинському заводі спалахнув новий загальний страйк, що мав політичний характер. В ньому взяло участь 350 робітників лісохімзаводу та 72 — лісопильного заводу, які страйкували разом 1395 робочих днів г.

Переляканий віце-губернатор видав 16 грудня 1920 року наказ крайовому військовому управлінню привести в бойову готовність ужгородський і мукачівський гарнізони. В Перечни було направлено військовий загін, який зайняв міст через Уж і не допустив на допомогу перечинським робітникам селян з Сімера і робітників з Тур’ї Бистрої. 20 грудня страйк було придушено. Поліція заарештувала 47 чол., серед яких було 6 керівників страйку. Однак це не залякало трудящих. Вони і надалі проявляли організованість і стійкість в боротьбі з експлуататорами.

Перечинські робітники завоювали велике довір’я трудящих Закарпаття, саме їх підприємство стало центром професійної спілки робітників хімічної, будівельної і цегельної промисловості Підкарпатської Русі. Професійна рада видавала листівки, заклики до робітників, щоб стійко боролися за свої права. Ужгородський жупний уряд 25 серпня 1920 року повідомляв Цивільне управління Підкарпатської Русі, що серед робітників Перечина та його околиць досить швидко поширюються ідеї більшовизму.

В 1921 році в Перечині створено первинну, а потім і окружну організацію Комуністичної партії Чехословаччини. Секретарями парторганізації в 1921 — 1923 рр. були Р. Шіллер і Г. Пфефер. В 1926 році секретарем Перечинського окружкому було обрано І. І. Кедюлича. Комуністи проводили агітаційну роботу серед робітників та селян Перечина і навколишніх сіл.

У травні 1922 року в Перечині розпочався страйк на лісозаводі. В ньому взяли участь не тільки робітники заводу, але й лісоруби та сезонники. До місця страйку прибуло 300 жандармів. Вони заарештували 77 чоловік. 1 червня 1922 року комуністи організували загальні збори трудящих, де одностайно прийняли рішення провести страйки, щоб домогтися покращання умов праці та звільнення своїх заарештованих товаришів. Трудящі вимагали також, щоб усіх безробітних села забезпечили роботою. На цих зборах виступив з промовою редактор газети «Руде право». На прохання адміністрації заводу з Ужгорода до Перечина прибув військовий загін і жандарми. Карателі розташувалися на околиці села. Незважаючи на це, робітники все ж зібралися на мітинг і прийняли резолюцію, в якій висловлювався протест проти сваволі властей. Але провести новий страйк, як планували керівники партійної організації, не вдалося. Розпочалися арешти, власники закрили завод під приводом капітального ремонту, а найбільш активних робітників звільнили.

Вплив комуністичної партії на трудящих Перечина зростав. Серед них поширювалися газети «Карпатська правда», «Мункаш уйшаг», календар «Карпатської правди». На виборах до чехословацького парламенту в 1925 році комуністи одержали 267 голосів 6. В цей час в Перечині поліція конфіскувала 97 екземплярів комуністичного календаря «Карпатської правди». Власті вдавалися до репресій, шантажу і погроз. В цій обстановці підкуплений попом Фенциком бандит убив комуніста Івана Бодака, секретаря Перечивської окружної організації КПЧ.

У період кризи 1929—1933 рр. значно погіршилось економічне становище трудящих села. Величезні борги населення, небувале падіння цін на худобу, постійне безробіття (лісорозробки тоді значно скоротилися) привели трудящих до великих злиднів та голоду, в результаті чого поширилися інфекційні хвороби.

Наступ реакції на політичні права та економічні інтереси трудящих посилився. Робітники й селяни відповіли страйками та демонстраціями. Велика демонстрація трудящих Перечина та навколишніх сіл, підготовлена комуністами, відбулася 1 Травня 1930 року. Демонстранти пройшли з червоними прапорами по головній вулиці Перечина. Жандарми зробили спробу їх розігнати, відбулися сутички.

Внаслідок економічної кризи компанія «Бантлін» не раз скорочувала виробництво на Перечинському лісохімзаводі. Так було 12 червня 1931 року, коли дирекція попередила 220 робітників, що вони з 30 червня будуть звільнені з роботи. Робітники, керовані комуністами, провели демонстрації протесту.

Серед масових демонстрацій, т. зв. походів голодуючих, що відбулися на Закарпатті в лютому 1932 року, важливе місце займають події в Перечинському окрузі. Під час сутички між жандармами і трудящими в Туринській долині 10 лютого було поранено 60 демонстрантів і 20 жандармів. З донесень жандармського управління видно, що демонстрація селян «була добре організована і побудована на міцній основі». Трудящі, очолені комуністами, зокрема І. Локотою, мужньо трималися, кілька разів перегруповували свої ряди, робили спроби пробитися в село. З великими труднощами жандармам вдалося розігнати демонстрантів та провести серед них арешти. Але походи голодуючих не припинялись. 18 березня 1932 року в Перечині зібралося понад 3 тис. чол. Вони вимагали від уряду хліба і праці. Жандарми були безсилі перед демонстрантами. Власті стали здійснювати т. зв. харчову акцію — вибірково давали талони на продукти. Це, звичайно, істотно не поліпшило становища трудящих. Але цей захід широко використали буржуазні партії в цілях агітації. Уряд з свого боку посилив наступ на трудящих, обмежував і позбавляв їх політичних прав. За даними сенатора-комуніста Ф. Недв’єда, в Перечині було засуджено тільки в червні 1934 року 100 чоловік на 122,5 місяця ув’язнення та оштрафовано на суму 11000 крон.

І після кризи трудящі Перечина страждали від безробіття. На 1 січня 1936 року, за далеко неповними даними крайового управління праці, в Перечині та навколишніх селах налічувалося 784 безробітні, з них лише 6 одержували незначну допомогу.

В січні 1938 року О. Борканюк провів збори робітників Перечинського заводу. Присутні заявили рішучий протест проти війни і фашизму. В лютому 1938 року в Перечині відбулися великі виступи робітників та селян. Вони вимагали підвищення заробітної плати, припинення екзекуцій, навчання дітей рідною українською мовою. Населення відмовлялося сплачувати державні податки. Серед робітників Перечинського лісохімзаводу все більше поширювалися ідеї пролетарського інтернаціоналізму. Під час першотравневої демонстрації в 1938 році вони проголошували лозунги «Хай живе республіка Іспанія!», збирали кошти для підтримки героїчного іспанського народу в його боротьбі проти фашистських заколотників.

В 1920—30-х роках населення Перечина зростало повільно. Якщо в 1930 році налічувалося 2581 чол., то в 1940 році — 2693 чол. Як і раніше, не було тут лікарні, і доводилося звертатися за медичною допомогою аж до Ужгорода. Лікарі були приватні і недоступні бідноті. Крім початкової школи, в 1920-х роках з’явилася горожанська школа, а в 1930-х роках у зв’язку з посиленням чехізації в Перечині було створено чеські горожанську і початкову школи (хоч чеського населення в селі було 427 чол. з 2581). У горожанській школі навчалося 266 учнів, здебільшого діти заможних батьків. У 1938 році у школах села працювало 18 вчителів.

15 березня 1939 року в Перечни вступили хортистські війська. Почались тяжкі роки фашистського терору. Партійна організація Перечинського округу на чолі з І. І. Кедюличем змушена була піти в підпілля. Місцем збору комуністів стали навколишні ліси. За період окупації фашистські головорізи за активною допомогою зрадників кинули в концентраційні табори 160 жителів Перечина. Про пережите у в’язниці підпільниця Юлія Пекар згадує: «Коли дуже сильно били, у мене йшла ротом піна, і тоді давали води, питаючи, чи бачу я Москву… Я говорила, що у мене є діти, а вони казали, що їх треба знищити, задушити, бо вони більшовицької крові».

Окупанти створили у Перечині справжню катівню. В травні 1942 року вони перетворили на в’язницю приміщення горожанської школи і військової казарми, куди кинули близько 600 чоловік. Серед ув’язнених були О. Борканюк, В. Попович, І. Кормош, Д. Попович та інші активні комуністи.

Трудящі Перечина чинили опір окупантам: ухилялися від служби у ворожій армії, втікали до Радянського Союзу, нападали на карателів, псували зв’язок тощо. Військовий комендант Перечинського лісохімзаводу доносив, що значна частина особового складу охоронних батальйонів «є повністю політично ненадійною, вона навіть складається з комуністично настроєних русинів, ці солдати краще застосували б вручену їм зброю проти мадьярів, ніж проти руських!». Тільки в 1940 році в Перечині було віддано до суду кілька юнаків за спробу таємно перейти через кордон на територію СРСР.

Організаторами і натхненниками антифашистської боротьби були комуністи. За дорученням крайкому партії П. Сірко ще в 1939 році налагодив роботу підпільних організацій в Ужгородському і Перечинському округах. З наступом Червоної Армії партизанська боротьба в Карпатах ставала більш масовою. В 1944 році партизани встановили контакт з підпільними антифашистськими групами та організаціями Перечинського і Великоберезнянського округів та з штабом 4-го Українського фронту через розвідників-закарпатців А. Когутка і В. Кучерявого. Активну участь у партизанському загоні В. П. Русина брав І. В. Шикула, а М. Ф. Янчик переховувала рацію. Жителі Перечина постачали партизанів ліками, продуктами та боєприпасами.

27 жовтня 1944 року частини 24 стрілецької дивізії визволили Перечни від фашистських окупантів. Трудящі радісно вітали радянських воїнів. 88 жителів села вступили добровольцями в Червону Армію, серед них В. Сивохоп, Ю. Зизич, М. Янкович, М. Штефаняк, І. Боднар та інші. Командування Червоної Армії подавало трудящим всіляку допомогу. В січні 1945 року, наприклад, було виділено 3500 кг гасу, бідняки одержували картоплю, хліб тощо. Особливою турботою оточували сім’ї добровольців Червоної Армії.

З перших днів визволення трудящі Перечина виявили одностайну волю — возз’єднатися з Радянською Україною. Таке ж рішення прийняли збори робітників лісохімзаводу 17 листопада 1944 року. В селі був створений Народний комітет на чолі з Ю. В. Горкавцем. Народна влада націоналізувала 40 га церковної землі та землю зрадників, що підтримували окупантів, якою наділила бідняків та сім’ї добровольців Червоної Армії.

В січні 1945 року Народна Рада Закарпатської України націоналізувала Перечинський лісохімзавод. Запрацювали на повну потужність електричні мотори, задиміли заводські труби, і потекли в цистерни оцтова кислота, спирт, ацетон, дьоготь, ацетонове масло тощо. На кінець року тут працювало 748 чол. Тоді ж у Перечині було збудовано цегельний завод. Розпочала свою діяльність і артіль по виробництву вапна, де працювали в той час 22 робітники.

Перечин став центром округу. Тут створилися органи Радянської влади, окружком КП України, окружком ЛКСМУ. В Перечинському окрузі активно діяли

13 партійних організацій, в яких налічувалося 246 комуністів. Була створена профспілкова організація службовців державних організацій, окружна профспілкова рада.

До послуг трудящих було відкрито окружний Будинок культури, бібліотеку, клуб, кінотеатр та окружну лікарню на 50 ліжок.

За короткий строк ліквідовано тяжку спадщину минулого — неписьменність. В боротьбі з цим лихом велику енергію проявила молодь — комсомольці і культармійці. В Перечині було організовано 2 гуртки для навчання неписьменних та 1 для навчання малописьменного населення.

6 вересня 1946 року в селі організовано земельну громаду, до неї ввійшли І. Бабинець, І. Добей, І. Мушка. Земельна громада зайнялася землевпорядкуванням, провела підготовку до сівби наступного року.

Побувавши в колгоспах східних областей УРСР, перечниці переконалися, що колективно господарювати краще. 12 грудня 1948 року, зібравшись на загальні збори, вони прийняли рішення про створення колгоспу, обрали правління на чолі з комуністом Ю. І. Сеничем. Спочатку до колгоспу вступило 46 господарств х. Через місяць надійшло ще 80 заяв. Селяни усуспільнили сільськогосподарський реманент, тяглову силу. За рішенням райвиконкому, колгоспний двір розмістився на колишній попівській фарі.

На перших порах селянам було важко господарювати по-новому, дуже слабкою була матеріально-технічна база, та й куркулі не дрімали, поширювали різні брехливі вигадки, залякували членів артілі. Однак колгоспники з ентузіазмом взялися за роботу.

Весна 1949 року була тяжкою: не вистачало досвіду роботи, насіння, тягла. На допомогу молодій артілі прийшли робітники Перечинського лісохімзаводу — відремонтували реманент, вийшли разом із колгоспниками в поле. Тягло дала військова частина, насіння виділила держава. Відчувши велику турботу, колгоспники почали працювати ще краще. На кінець року до колгоспу подали заяви 119 сімей.

У 1950 році колгоспи Перечина та с. Ворочевого об’єднались в одне господарство. Значну допомогу хліборобам подавали шефи — робітники лісохімзаводу. Вони побудували підвісні дороги на фермах, звели теплицю, виділили будівельні матеріали.

Тоді ж Перечинський колгосп перейшов до більш удосконаленої системи господарювання. За допомогою спеціалістів розроблялися конкретні завдання по вирощуванню зернових культур, картоплі, овочів, грубих кормів. Для розширення господарства держава дала колгоспові довготермінову позику в сумі 45 240 крб. та 25 600 крб. короткотермінових кредитів. Переконавшись у перевагах колективного господарювання, до колгоспу в 1950 році вступили всі бідні селяни Перечина, всього 412 дворів.

Розвивалась і промисловість Перечина. Робітники лісохімзаводу, включившись у соціалістичне змагання, в 1947 році виконали виробничий план на 133 проц., знизивши собівартість продукції на 10 проц. В боротьбі за виконання планових завдань попереду йшли комуністи. І. Кость, 10. Токар, І. Шипких виконували денні норми на 250—300 процентів. Завдяки великому трудовому піднесенню п’ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства було виконано достроково.

Підвищення продуктивності праці, застосування нових машин, плановість та організованість виробництва сприяли щорічному зростанню трудових успіхів робітників, інженерно-технічних працівників заводу. За 20 років (1946—1966) вартість валової продукції Перечинського лісохімзаводу зросла більше ніж в 30 разів.

На початку 1962 року на заводі була пущена друга в Радянському Союзі безперервно діюча реторта, розрахована на перевуглювання 75 тис. складометрів деревини в рік. З введенням в дію цього агрегату майже повністю механізовано трудомісткі роботи, зв’язані з перевуглюванням дров, автоматизовано контроль за технологічним процесом. Через рік колектив агрегату освоїв повний комплекс реторти з сушилками.

Для підвищення технічного рівня робітників, інженерно-технічних працівників та службовців систематично організовувались курси і школи, на яких в основному без відриву від виробництва вони підвищували свою кваліфікацію.

В 1966 році Перечинський лісохімзавод перетворено на лісохімкомбінат. Першими в області перечинські лісохіміки перейшли на нову систему планування і економічного стимулювання. В 1967 році лісохімкомбінат успішно виконав річний план. Продуктивність праці підвищилась на 2,5 проц. У виробництво за останні 2 роки впроваджено 65 раціоналізаторських пропозицій. Про високу культуру виробництва свідчить той факт, що за останні 6 років не було жодної рекламації на його продукцію.

Партійна організація лісохімкомбінату приділяє велику увагу організації соціалістичного змагання. Кожен робітник працює за індивідуальними соціалістичними зобов’язаннями. На заводі тепер 280 ударників комуністичної праці. Серед них токар В. М. Лазорчак, слюсар М. М. Король, верстатник І. І. Шобак, апаратники М. Г. Сокеріна, І. В. Гонда, М. Н. Іпполітова, електрик В. М. Янкович, І. М. Іваник, М. І. Кошка, М. О. Сидоренко. Широкого розмаху набрало змагання за право називатися колективом ім. 50-річчя Великого Жовтня. 9 бригадам і 2 дільницям було присвоєно це почесне звання.

Одночасно в селищі виросло ще кілька промислових підприємств. Так, Перечинський ліспромгосп перетворився у велике механізоване підприємство, що займається доглядом та експлуатацією лісу. До 1955 року ліспромгосп одержав 35 автомашин, 18 електростанцій «ПС-12-200», 3 паровози, 15 електролебідок, 11 тракторів «КТ-12», 200 електростанцій «К-5», 60 лісовозів та інше. Лісоруби оволоділи новими професіями електролебідника, тракториста-трельовника, машиніста електростанції, техніка лісорозробок тощо.

Завдяки механізації лісозаготівельних робіт, впровадженню передового досвіду колектив ліспромгоспу став постійно виконувати річні плани. У 1956 році він зайняв третє місце у всесоюзному змаганні і був нагороджений перехідним Червоним прапором Міністерства лісової, целюлозно-паперової та деревообробної промисловості CPGP і грошовою премією. В 1967 році ліспромгосп виробив продукції на 1400,2 тис. крб., виконавши план на 103 проц. Гордістю підприємства є комплексна бригада лісорубів, очолювана І. І. Легезою, яка щоденно виконує план на 110—115 проц. В зв’язку з 50-річчям Великого Жовтня за високі трудові показники в ювілейному році Перечинський лісокомбінат нагороджено пам’ятним Червоним прапором обкому КП України, облвиконкому та облпрофради.

В селищі створено промкомбінат, вироби якого (стільці, столи, шафи, ліжка, віконні рами та ін.) користуються великим попитом. Значно розширив своє виробництво райхарчокомбінат (нині соко-винний завод), який випускає плодоовочеві консерви, вина та безалкогольні напої. Продукцію соко-винного заводу знають далеко за межами області. План семирічки колектив підприємства значно перевиконав, збільшивши випуск валової продукції в 3 рази. Бригада Н. Гойси одна з перших завоювала звання колективу комуністичної праці і носить його з честю.

У Перечині є також міжколгоспбуд, «Сільенерго», комбінат побутового обслуговування, комунальний комбінат тощо, розширено цегельно-черепичний завод. За роки Радянської влади селище стало одним з важливих промислових центрів Закарпаття. Продукція перечинських підприємств використовується в Радянському Союзі і експортується до Угорщини, Болгарії, Чехословаччини, Німецької Демократичної Республіки, Куби та інших країн.

У 1960 році до Перечинської артілі приєднався колгосп с. Сімера. Укрупнене господарство названо іменем Івана Франка. Воно має 2267 га землі, в т. ч. 637 га орної, 117 га садів, решта — сіножаті та пасовиська. На колгоспних полях працюють 11 тракторів, 7 вантажних автомашин, 2 комбайни та 8 інших сільськогосподарських машин. Введено в дію кормокухню, де повністю механізовано приготування кормів. Для систематичного підживлення грунтів створена механізована ланка по нагромадженню і компостуванню органічних та мінеральних добрив. Найкращих виробничих успіхів домоглися колгоспники в ювілейному році: на 100 га сільськогосподарських угідь вироблено по 295 цнт молока і по 39 цнт м’яса.

Велику організаторську роботу проводить партійна організація колгоспу, до складу якої входить 47 комуністів. Більшість з них працює безпосередньо в рільництві, на. фермах, механізаторами. За досягнуті успіхи в тваринництві та землеробстві колгосп 4 рази був учасником Всесоюзної виставки досягнень народного господарства. Багато колгоспників за самовіддану працю й успіхи в розвитку громадського господарства відзначено урядовими нагородами. Свинарки Олена Лазо-рик і Марія Ман, механізатори Юрій Форкаш і Василь Король, тваринники Іван Гулей і Микола Дорош, ланкові Олена Кость і Ганна Опаленик, колгоспники Панас Вілець та Іван Герзанич нагороджені орденом «Знак Пошани», колишній голова колгоспу Андрій Лаба — орденом Леніна, а нинішній І. Й. Гренцер — орденом Трудового Червоного Прапора.

Все більше розширюється в селищі громадське та індивідуальне житлове будівництво. На лісохімкомбінаті для робітників та службовців збудовано 2 типові гуртожитки на 200 чоловік, 24 житлові будинки загальною площею понад 3 тисячі кв. м, в яких проживає 70 сімей робітників та службовців. На будівництво житлового фонду комбінату державою витрачено понад 3 млн. крб. Лише в 1964—1967 рр. у Перечині споруджено 3 багатоквартирні будинки, приміщення райкому КП України, дитячий садок та дитячі ясла. З допомогою державних позик зведено близько 400 добротних індивідуальних будинків. В селищі за останній час з’явилися нові квартали, збудовано кінотеатр «Верховина» на 470 місць, пекарню, ресторан «Тур’я», відкрито будинок для приїжджих, райунівермаг «Трембіта». В селищі діють 18 торговельних точок. Роздрібний товарообіг в 1966 році становив 2266,9 тис. крб., а в громадському харчуванні — 593,7 тис. карбованців.

В Перечині розміщені районна лікарня з амбулаторією, аптека, стоматологічний кабінет, пологовий будинок. В цих закладах постійно трудиться понад 50 чоловік медперсоналу, серед них — 15 лікарів.

Завдяки турботі Комуністичної партії та Радянського уряду підвищується і матеріальний добробут трудящих, зростає їхня купівельна спроможність. На початку 1968 року в селищній ощадній касі було 2000 вкладників, сума вкладів становила 689 630 карбованців. 29 громадян придбали власні автомашини.

За порівняно короткий час в селищі відбулися великі зміни в культурному житті. Показових успіхів у навчанні досягли робітники лісохімкомбінату. Якщо в 1946 році тут було 2 чоловіки з вищою і жодного з середньою спеціальною освітою, то тепер працюють 23 інженери, 28 техніків, 279 чоловік з загальною середньою освітою. Вся молодь вчиться в школах або вже здобула середню освіту.

В Перечині працюють 3 середні та 2 початкові школи з рідною мовою навчання.

В усіх класах цих шкіл навчається близько 1000 учнів, їх виховують 120 учителів, більшість яких має вищу та незакінчену вищу освіту. За рахунок держави в школі-інтернаті утримується 450 дітей. За роки Радянської влади 656 громадян селища здобули середню та 160 чоловік — вищу освіту.

В селищі є 2 районні бібліотеки — для дорослих і дітей. В бібліотеках нараховується 21 тисяча книг, якими користуються 1200 читачів. Виховну роботу серед дітей шкільного віку проводять дитяча бібліотека, районний Будинок піонерів. У Перечині відкрито районний Будинок культури з багатьма самодіяльними гуртками, історико-краєзнавчий музей. Є районне відділення товариства «Знання».

Ініціатива та самодіяльність мас в культурному будівництві виявляються в найрізноманітніших формах. Силами громадських організацій влаштовуються свята пісні і танцю, проводяться огляди художньої самодіяльності. Вже понад 10 років при Перечинському лісохімкомбінаті працює народна самодіяльна хорова капела під керівництвом І. І. Крайника. Вона виступає не тільки перед односельчанами. Капела не раз виступала перед жителями Ужгорода, Мукачевого, була на республіканському огляді в Києві. При лісохімкомбінаті, лісокомбінаті та школі-інтернаті є духові оркестри.

Повсякденну роботу по вихованню трудящих мас проводять агіткультбригади, створені на базі кращих гуртків художньої самодіяльності. Агіткультбригада районного Будинку культури часто виступає в колгоспах ім. Франка та «Зоря комунізму», на полонині Рівній, перед робітниками лісохімкомбінату тощо. З цікавою програмою виступає агіткультбригада пружинного цеху Перечинського лісокомбінату.

Радіо, газети та журнали стали нерозлучними друзями трудящих. В селищі більше 90 проц. жителів мають радіоприймачі, репродуктори, понад 360 сімей — телевізори. В Перечині працює районний радіовузол. З кожним роком населення Перечина передплачує все більше періодичних видань. На кожну тисячу населення припадає 980 примірників газет та журналів. Тут виходить своя районна газета. До 1962 року вона називалася «Перемога», а тепер — «Радянське село».

Трудящі Перечина разом з усім радянським народом з палким захопленням сприйняли рішення XXIII з’їзду КПРС про розвиток народного господарства в новій п’ятирічці. Трудівники промислових підприємств і колгоспних ланів Перечина докладають всіх сил, щоб їх перетворити в життя.

І. Г. ШУЛЬГА
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера П

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: al_mol, Bing [Bot], Google [Bot], Google Adsense [Bot]