У XVII-XVIII ст. урізноманітнюється музичний, переважно міський, побут українців, розвивається інструментальне музикування. Набувають поширення музичні цехи, що об'єднують міських - музикантів (Полтава, Київ, Прилуки, Стародуб, Ніжин). Музиканти грають на святах, різних урочистостях, нерідко створюють ансамблі «троїстих музик» - скрипалів, цимбалістів, дудників. При цехах відкривають школи, в яких досвідчені майстри навчають хлопчиків гри на інструментах. У містах організовують магістратські оркестри.
Музичні цехи з кобзарів, литавристів, сурмачів тощо існували й у козацьких полках. Одним із найдавніших в Україні музичним навчальним закладом була Січова співацька школа. У півчій студії при Покровській церкві працювали уставники, які навчали інструментальному виконавству, зокрема оркестрове, розвивалося поряд із хоровим у гетьманських резиденціях, маєтках магнатів. Так, високою майстерністю уславилися хорова капела на чолі з регентом А. Рачинським і оркестр гетьмана К. Розумовського. Гетьман мав також роговий оркестр з 36 виконавців.
Традиція навчання музики, яке спочатку зосереджувалося у братських школах, згодом поширилася й на інші заклади. У XVII-XVIII ст. центром підготовки високоосвічених кадрів стала Києво-Могилянська академія, де І ще за часів ректорства Лазаря Барановича було організовано студентський ' хор, а згодом відкрито клас нотного співу, інструментальної музики. Музика у виконанні хору та оркестру академії звучала під час урочистих церемоній, концертів, публічних академічних диспутів, рекреацій.
Інструментальна музика розвивалася в Чернігівському, Харківському, Переяславському колегіумах. Зберігся надзвичайно цікавий малюнок студентів Чернігівського колегіуму «Грецькі музи» з одного віршованого твору. На композиції зображено Олімп з богами Аполлоном і Юпітером та одинадцять муз, дев'ять з яких грають на різних інструментах: духових (сурнах, трубах, сопілках), струнних смичкових (скрипці, басі, тобто інструменті на зразок віолончелі), струнних щипкових (гуслях або цимбалах, лірі - інструменті, подібному до лютні). Чи вміли грати учні на всіх зображених інструментах, - невідомо, проте, напевно, вони мали відповідні знання й уявлення щодо цього.
Довгі жупани, в які вдягнені музиканти, нагадують костюми студентів Києво-Могилянської академії з відомої гравюри І. Щирського «Теза М. Колачинському» (на ній зображено юнака в козацькій шапці, який грає на струнному інструменті, подібному до української кобзи). Отже, на малюнку своєрідно переплелися «античний» сюжет з українськими мотивами. і Відомим осередком спеціальної музичної освіти була Глухівська музична школа, яка діяла протягом кількох десятків років. У ній викладали нотну грамоту, хоровий спів, гру на музичних інструментах - скрипці, гуслях, бандурі. Після навчання хлопчиків відправляли до Петербурзької придворної капели - відомого хорового колективу, що більш як наполовину і складався з українців. Цікаво, що співаки капели носили такий самий одяг, як і студенти Києво-Могилянської академії.
Він став нібито спеціальною формою церковних півчих. Упродовж тривалого часу Придворну капелу очолював прекрасний музикант Марко Полторацький з Чернігівщини, після нього - український композитор Дмитро Бортнянський.
Традиції української музичної культури мали велике значення для розвитку російської духовної хорової музики. Українських співаків, учителів співу, регентів та композиторів систематично відряджали до церков, монастирів і шкіл Росії, де запроваджували спів на зразок київського.
Теоретичним узагальненням української музичної практики, насамперед хорового співу, стала праця М. Ділець-кого «Граматика музикальна» (1677), побудована у формі запитань і відповідей. Вона збереглася у багатьох друкованих і рукописних редакціях (відомо близько двадцяти варіантів різними мовами). Книжка вміщує правила композиції, вправи з партесного співу та хорового диригування, поради щодо навчання музичної грамоти, розвитку слуху і збереження дитячого голосу. В ній автор наголошує на емоційно-естетичній ролі музики в житті людини.
Значення «Граматики музикальної» полягає в обґрунтуванні переходу композиторської практики, а отже, й музичної педагогіки, до тонального мислення та абсолютної системи нотації. Таким чином, здобутки української музики включалися в загальноєвропейську культуру.