Музиканти

[viapolka]

Товарищи, дайте наводку, где можно глянуть про музыкантов довоенных времен.
Вопрос 1: где и как получали образование и получали ли?
Вопрос 2: как можно было стать капельмейстером? это обязательно военный дирижер оркестра или обычного оркестра тоже?
Вопрос 3: как обнаружить списки с фамилиями?
Вопрос 4: могла ли быть целая династия музыкальная?

[АннА]

Вопрос 1: где и как получали образование и получали ли?
Вопрос 2: как можно было стать капельмейстером? это обязательно военный дирижер оркестра или обычного оркестра тоже?

Зі татті на "захід.нет"
Серед всіх світових музичних геніїв саме Моцарта – а властиво, три покоління Моцартів: Леопольда, Вольфганга Амадея та Франца Ксавера – у Львові огортає особлива аура. Адже галицьке місто слушно пишається тим, що тут коло 30 років (1808 - 1838) жив і творив молодший син геніального віденського класика Франц Ксавер Моцарт, діяв як педагог, капельмейстер і піаніст, працював у аристократичних родинах, заснував Товариство св. Цецілії та Інститут Співу при ньому. Першим виступом хору зазначеного Товариства став історичний концерт, організований Ф.К.Моцартом в 35-річчя смерті батька, 5 грудня 1826 р.

[АннА]

Передевіться також змісти часопису "Краєзнавство", які були викладені свого часу.

Ось в цьому номері є стаття "Тетяна Росул (м. Ужгород) . Сторінки біографії Іштвана Мартона в контексті музичної культури Закарпаття другої половини ХХ століття, стор.145"

[viapolka]

Таким був Микола ЛЕОНТОВИЧ - видатний український композитор, хоровий диригент, педагог, громадський діяч. Народився він 13 грудня 1877 р. в с.Монастирок Брацлавського повіту. Його батько, дід і прадід були священиками. У родині любили музику. Батько Дмитро Феофанович добре грав на цитрі, балалайці, гітарі, скрипці. Сестра Олена навчалася в Київській консерваторії, сестра Вікторія займалася музикою в Одесі. Слухаючи гру батька, Микола і сам став підбирати народні мелодії на музичних інструментах.

Спочатку Микола навчався в Шаргородському духовному училищі, а з 1892 р. - в Подільській духовній семінарії. її головний будинок - велика семінарія - розташовувався по вул. Семінарській (тепер тут міститься один з корпусів Подільської державної аграрно-технічної академії). Вулиця впиралася у величезний пустир, що тягнувся до міського іподрому (де нині стадіон педуніверситету). Північна частина пустиря називалася Циганівкою, бо там часто зупинялися мандрівні цигани та влаштовували табори. У Циганівці проживало бідніше населення міста - кустарі-ремісники, робітники. В них квартирувало чимало семінаристів.

Привселюдно співати українські пісні було заборонено височайшим указом. Тому суботніми вечорами семінаристи збиралися на пустирі біля Циганівки. Микола Леонтович приносив сюди збірку українських пісень в обробці Миколи ЛИСЕНКА. Леонтович був диригентом семінарського хору і тому жив у казеннокоштному будинку, що містився у головному корпусі семінарії. Весь вільний час проводив біля фісгармонії в актовому залі. На концертах диригував хором і грав на фісгармонії.

Закінчивши 1899 р. повний курс семінарії і здобувши звання регента, пішов вчителювати. Викладав співи, організовував шкільні оркестри, хори. Був одним з небагатьох народних учителів в Україні, які в шкільній практиці використовували триголосний спів. Знавець старовинної хорової літератури, він добре опанував знамениті київський, подільський та інші розспіви, мелодику яких нерідко наближав до народних зразків.

1902 р. Микола Дмитрович одружився. Клавдія Феропонтівна з пошаною ставилася до музичної праці чоловіка. У родині підростали доньки Галина і Євгенія.

У 1908-1918 рр. Леонтович працював в старовинному подільському місті Тульчині. Викладав співи у всіх класах Тульчинського єпархіального духовного училища. Був керівником училищного хору, який 2-3 рази в рік давав концерти української музики. На виступи приїздили гості з Вінниці, Кам'янця-Подільського, Києва, Одеси. У суботу та неділю хор співав у церкві - і тоді народу збиралося стільки, що заповнювали і сходи, і майдан перед храмом. Леонтовича обрали головою тульчинської "Просвіти". Читав лекції на політичні, економічні та літературні теми. У Тульчині подружився з двоюрідним братом відомого російського поета - Яковом МАЯКОВСЬКИМ, який в училищі викладав словесність, історію, російську літературу.

З радістю сприйнявши українську революцію 1917-1920 рр., Леонтович з родиною переїхав до Києва. Тут узяв участь у створенні симфонічної капели ім.Лисенка, був активним членом гуртка музикантів, які мали намір організувати товариство для студіювання нової музики. Викладав хоровий спів на вечірніх диригентських курсах при Музично-драматичному інституті ім.Лисенка. Крім нього, на курсах працювали відомі педагоги і діячі музичної культури - Пилип КОЗИЦЬКИЙ, Василь ВЕРХОВИНЕЦЬ, Болеслав ЯВОРСЬКИЙ, Мар'яна ЛИСЕНКО. Працював у Київській учительській семінарії, замінивши на посаді диригента Кирила СТЕЦЕНКА.

Композитор і диригент Кирило Стеценко шанобливо ставився до Леонтовича. Він першим високо оцінив хорову творчість свого колеги: "Леонтович - відомий на Поділлі знавець музики. Записав багато народних пісень... Пісні ці гармонізовані для мішаного хору. Гармонізація виявила в авторові великого знавця як хорових співів, так і теоретичних наук".

У справах організації хорових колективів Микола Дмитрович приїздив до Кам'янця-Подільського, який у 1918-1919 рр. був одним з головних культурних центрів України. Тут він познайомився з талановитою молоддю: студентом Кам'янець-Подільського університету, майбутнім солістом Львівської опери Михайлом ГОЛИНСЬКИМ, композитором Михайлом ГАЙВОРОНСЬКИМ. Навесні 1919 р. з Кам'янця вирушила за кордон українська капела Олександра КОШИЦЯ. Кошиць був прихильником творчості Леонтовича, надавав особливу увагу виконанню його пісень. Хор мандрував по багатьох країнах світу. І скрізь виступ капели був тріумфом багатої музичної творчості талановитого українського народу, його митців-композиторів, у сузір'ї яких сяяла невмирущим світлом творчість Леонтовича. Бахом у хоровій музиці назвали його у Франції.

Музичний доробок Леонтовича порівняно невеликий: понад сто обробок українських народних мелодій, розкладки музики релігійно-духовного характеру, чотири твори на оригінальні теми, незакінчена опера "На русалчин Великдень". Він автор двох збірок пісень з Поділля.

У ніч з 22 на 23 січня 1921 р. в батьківській оселі в с.Марківка Гайсинського повіту життя 43-річ-ного Миколи Леонтовича обірвала куля бандита (чекістського агента Грищенка). Великий шанувальник таланту композитора Павло ТИЧИНА відгукнувся на його смерть віршем у прозі: "Микола Леонтович говорить: - Лежу. Сам. Прострелене серце зотліло. О як земля поволі опадає - в труну, на мене: тепер ти мій! Так: грудочка по грудочці: тепер ти мій! Земле, - кажу я, - а коли ж я та не твоїм був?.."

[Julia_R1]

Можна подивитись старовинні газети. Ми колись писали курсову роботу - робили каталог статей музичної тематики з газети "Київський телеграф". Мені дістались 1861-1866 роки. Я виклала цю роботу у себе на сайті - там можна побачити які саме відомості можна знайти в газетах: http://genea.musicfancy.net/newspaper_k ... 1861_1866/

[Julia_R1]

Є багатотомне видання:
Ливанова Т. Н. «Музыкальная библиография русской периодической печати XIX века». Вып. 1-6. М., 1960—1978;
Там зібрані назви статей про музику та музикантів у періодиці 19 ст. На жаль, оцифрованих книг знайти не змогла, тільки повний перелік:
https://search.rsl.ru/ru/record/01003121447

[Zuk]

Цікавлять скрипалів. (Як могли навчитись гри на такому не простому інструменті(принаймні для мене) без музичних шкіл)
Адже в родині були скрипалів. Та й хороша скрипка напевно тоді вартувала чималих грошей?

[D_i_V_a]

Цікавлять скрипалів. (Як могли навчитись гри на такому не простому інструменті(принаймні для мене) без музичних шкіл)
Адже в родині були скрипалів. Та й хороша скрипка напевно тоді вартувала чималих грошей?

Не можу оминуть ваше повідомлення, бо вже давно приглядаюсь до родин Музика/Музиченко та Скрипка/Скрипченко зі своєї парафії і також думала про інструменти на яких вони грали. Якщо по Скрипченкам воно зрозуміло, то по Музикам не дуже, але в джерелах зустрічала інформацію, що зазвичай це була скрипка й бубон або цимбали. Тобто музик було двоє або троє. Ще десь читала, що за часів Богдана Хмельницького у війську були музиканти лірники. Це мене свого часу дууууже здивувало.
Маю думку, що як і сьогодні, музичні інструменти можна було придбати. Нарешті для музИк - це був інструмент їх заробітку.
Думаю, що незаслужено забутими є полювання й мисливські сурми. Це було щось, чого сьогодні взагалі немає, але це була музика і музичні інструменти, а полювання було частиною розваг заможних панів.

Ось знайшлось в мережі. Вибачаюсь, мене зараз цікавить 18 століття, тому по ньому й гуглила. Приведу тільки уровок де пишуть безпосередньо про навчання і музичні інструменти.

Українська художня культура другої половини XVIII ст.
Музичне виконавство та освіта

У XVII-XVIII ст. урізноманітнюється музичний, переважно міський, побут українців, розвивається інструментальне музикування. Набувають поширення музичні цехи, що об'єднують міських - музикантів (Полтава, Київ, Прилуки, Стародуб, Ніжин). Музиканти грають на святах, різних урочистостях, нерідко створюють ансамблі «троїстих музик» - скрипалів, цимбалістів, дудників. При цехах відкривають школи, в яких досвідчені майстри навчають хлопчиків гри на інструментах. У містах організовують магістратські оркестри.

Музичні цехи з кобзарів, литавристів, сурмачів тощо існували й у козацьких полках. Одним із найдавніших в Україні музичним навчальним закладом була Січова співацька школа. У півчій студії при Покровській церкві працювали уставники, які навчали інструментальному виконавству, зокрема оркестрове, розвивалося поряд із хоровим у гетьманських резиденціях, маєтках магнатів. Так, високою майстерністю уславилися хорова капела на чолі з регентом А. Рачинським і оркестр гетьмана К. Розумовського. Гетьман мав також роговий оркестр з 36 виконавців.

Традиція навчання музики, яке спочатку зосереджувалося у братських школах, згодом поширилася й на інші заклади. У XVII-XVIII ст. центром підготовки високоосвічених кадрів стала Києво-Могилянська академія, де І ще за часів ректорства Лазаря Барановича було організовано студентський ' хор, а згодом відкрито клас нотного співу, інструментальної музики. Музика у виконанні хору та оркестру академії звучала під час урочистих церемоній, концертів, публічних академічних диспутів, рекреацій.

Інструментальна музика розвивалася в Чернігівському, Харківському, Переяславському колегіумах. Зберігся надзвичайно цікавий малюнок студентів Чернігівського колегіуму «Грецькі музи» з одного віршованого твору. На композиції зображено Олімп з богами Аполлоном і Юпітером та одинадцять муз, дев'ять з яких грають на різних інструментах: духових (сурнах, трубах, сопілках), струнних смичкових (скрипці, басі, тобто інструменті на зразок віолончелі), струнних щипкових (гуслях або цимбалах, лірі - інструменті, подібному до лютні). Чи вміли грати учні на всіх зображених інструментах, - невідомо, проте, напевно, вони мали відповідні знання й уявлення щодо цього.

Довгі жупани, в які вдягнені музиканти, нагадують костюми студентів Києво-Могилянської академії з відомої гравюри І. Щирського «Теза М. Колачинському» (на ній зображено юнака в козацькій шапці, який грає на струнному інструменті, подібному до української кобзи). Отже, на малюнку своєрідно переплелися «античний» сюжет з українськими мотивами. і Відомим осередком спеціальної музичної освіти була Глухівська музична школа, яка діяла протягом кількох десятків років. У ній викладали нотну грамоту, хоровий спів, гру на музичних інструментах - скрипці, гуслях, бандурі. Після навчання хлопчиків відправляли до Петербурзької придворної капели - відомого хорового колективу, що більш як наполовину і складався з українців. Цікаво, що співаки капели носили такий самий одяг, як і студенти Києво-Могилянської академії.

Він став нібито спеціальною формою церковних півчих. Упродовж тривалого часу Придворну капелу очолював прекрасний музикант Марко Полторацький з Чернігівщини, після нього - український композитор Дмитро Бортнянський.

Традиції української музичної культури мали велике значення для розвитку російської духовної хорової музики. Українських співаків, учителів співу, регентів та композиторів систематично відряджали до церков, монастирів і шкіл Росії, де запроваджували спів на зразок київського.

Теоретичним узагальненням української музичної практики, насамперед хорового співу, стала праця М. Ділець-кого «Граматика музикальна» (1677), побудована у формі запитань і відповідей. Вона збереглася у багатьох друкованих і рукописних редакціях (відомо близько двадцяти варіантів різними мовами). Книжка вміщує правила композиції, вправи з партесного співу та хорового диригування, поради щодо навчання музичної грамоти, розвитку слуху і збереження дитячого голосу. В ній автор наголошує на емоційно-естетичній ролі музики в житті людини.

Значення «Граматики музикальної» полягає в обґрунтуванні переходу композиторської практики, а отже, й музичної педагогіки, до тонального мислення та абсолютної системи нотації. Таким чином, здобутки української музики включалися в загальноєвропейську культуру.

[Falcon]

Музиканти були досить мобільні. По Буковині знаходив їх на великих відстанях від дому. одружувались часто "оптом".