УГФ-Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу за прізвищем, за місцем проживання, пошук в архівах, та багато іншого. Приєднуйтесь

Українські прізвища з хресних імен

Етимологія, походження, творення прізвищ
Аватар користувача
 
Повідомлень: 1344
З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
Подякував (-ла): 84 раз.
Подякували: 247 раз.
Стать: Чоловік

Українські прізвища з хресних імен

Повідомлення Вернер » 08 серпня 2021, 15:49

Наші дні (Львів) №8 від 01.08.1943, сторінка 13

УКРАЇНСЬКІ ПРІЗВИЩА З ХРЕСНИХ ІМЕН

Прізвища, імена сім'їв, родів, родові імена явище доволі пізнє. А творилися вони різними способами, на різні лади. Рішали про прізвища то духові чи фізичні прикмети голови сім'ї, то схожість із деякими звірятами чи рослинами, то знову різноманітні порівняння з різними предметами, і врешті прозиви, так звані вуличні прозвиська, і не в малій мірі хресні імена голови роду. Це останнє явище дуже прикметне для українських прізвищ, і ми хочемо присвятити йому декілька думок.

На нашу думку, воно зв'язане з хліборобським світоглядом, із світоглядом осілої людини. Люди, що живуть у якомусь селищі, у селі, чи в місті довший час, знають одне одного, їм доволі знати хресне ім'я односельчанина. Хіба що вже тих Іванів, Махайлів, Сидорів, Катарин, Маланок забагато, тоді вже треба ближчого означення. Таким ближчим означенням може бути ім'я батька, і таким чином іменник присвійний на -ів, -ин, чи іменник, що вказує на походження, іменник на -ич, -ович, -енко цілком добре сповняє цю функцію: і люди вже можуть зорієнтуватися, коли хтось говорить, що Петро Кирилів, чи Іван Василів або Павло Лукич, чи Кирило Семенович, а то й Семен Петренко є тою осо бою, яку має на думці той, що говорить. Перший спосіб, присвійні іменники на -ів, чи родові на -енко зберігся в нас і досі. На Покутті, на Буковині тільки так і досі люди порозуміваються між собою щодо осіб, які в них саме на думці. А над Дніпром, з правого чи лівого берега, живі й досі йменники на -енко, що визначають синів, отже Семен, син Семененко, Василь, син Василенко, і так само, як батько кравець, то син його Кравченко, а як батько має вже прізвище Микитенко, то його син буде Микитенченко. Перехід від таких означень „по батькові" до родових прізвищ недалекий. Треба тільки, щоб у якомусь поколінні „втерлося", звичкою стало, з різних причин, означення по батькові, і воно стає згодом прізвищем.

Але ж знатний хазяїн, багатий господар, впливовий, такий, якого всі знають, поважають, або через щось не навидять, завидують йому, одне слово, людина в селищі, що чимось дуже вирізняється від інших людей - не по требує ніякого ближчого пояснення, не потребує докладнішого означення. Його хресного ймення досить уже для селища, щоб люди знали, про кого йде мова. Отим то згодом хресні імена таких людей, такі, як: Григорій, Роман, Сидір, Фотій, Маковий, Огій, Лев, Штефан, Дорош (церк. Доротей), Ярош (церк. Єротей), Сапрун (Софрон), Кузьма, скорочене Кузь стають іменами родовими, робляться прізвищами.

Розуміється, що такі хресні імена стаються у селищі популярні не тільки в повній, але й у здрібнілій формі, відповідно до того, у якій формі сприйняв їх загал. Тут міг грати ролю невеликий зріст або звичка з парубочих років називати когось здрібнілою назвою. Цим пояснюються такі прізвища із здрібнілих хресних імен, як: Пронь, Проць (Прокіп), Аукань, Івашко... і ціла низка прізвищ хочби на -ець, напр., Аронець, Андрієць, Мартинець, Якимець, Іванець і т. д.

Узагалі, здрібніла форма хресних імен, така стара (з XI. ст.) і така цікава для нашої ономастики, лягла куди більше в основу прізвищ, ніж повна, а то ще й у церковнослов'янськім одягу імена. Такі прізвища як: Мойсеович, Анастасівський, Євстафієвич, Теодорович зв'язані в нас з шляхетськими (на це вказують і наростки), чи з священичими родами. Та й то в таких родах частіше подибуються прізвища з народних форм хресних імен, ніж з церковнослов'янських. Тим то серед таких станів частіші прізвища Федорович, ніж Теодорович, Григорович ніж Григоріевич, Остапович ніж Євстафієвич, Настасівський ніж Анастасієвський, Харлампович ніж Харлампієвич, хоч щодо останнього треба зазначити, що повне хресне ймення Харлампій викликує в народній свідомості враження чогось штучного, і в основу прізвищ від цього ймення лягла скорочена форма: Хар, із якої різними наростками, ще нераз живими, поутворювалися такі прізвища, як Харків, (Харко), Харюй, Харина, Харов'юк і т. д.

Це явище досить давнє. Народна здрібніла форма хресного ймення, здавна вже витискає повну, церковну, і вона в народній свідомості робиться нездрібнілою. Нас би це тепер уже вражало, як би хтось на князя сказав Федько, Стецько, а отже — у грамотах XIV—XVII ст. занотовані назви: Федько Острозький, Стецько, воєвода молдавський. Таке було тоді живе чуття мовне, і вчений писар, та ще княжий, чи воєвідський, не посмів би був собі дозволити на вульґаризацію хресного ймення свого „пана і добродія". Цим і пояснюється, що коли в нас почали утворюватися прізвища з хресних імен, то для них основою ставала частіш народна, і то здрібніла, чи згрубіла форма того ймення, а не првна, і то ще й церковнослов'янська.

Та тільки не в усіх теперішніх прізвищах, напевно колишніх хресних іменах, необізнана з історією української мови людина впізнає колишнє хресне ім'я. Кому прийде в голову, що таке популярне в нас прізвище, як „Яхно" - це здрібгііла, песлива форма ймення Яків; що „Махно" - це Матійко, що Лехно - це колишній Олесь, Дахно - Данилко? Хто в нас думає над тим, що прізвище популярного в нас тепер Михновського - він, підо впливом офіціяльної російської вимови писався „Міхновський", як „Гринченко", син Гринька, писався Грінченко, а всі „Симовичі", що мали за предка людину, яка звалася „Сим", через польські документи стали Сімовичами - утворені із здрібної форми популярного в нас Михайла - „Михно"? Наросток -хно живий ще був для творення здрібнілих імен у XVII ст., тепер він уже мертвий, ним уже не творять здрібнілих слів (у поляків ще він подекуди живе, а в сербів він живущий і досі). Та таких наростків більше. Кожний із нас відчуває, що у прізвищі „Гриньох" - основа здрібніле хресне ім'я Гринь. Але ж наросток -ох для нас тепер уже незрозумілий, хоч жив колись для означення прикмети людини, і живе ще й досі в чеській мові, (пор. slаbосh = слаба людина, mleoch = той, що любить мовчати, поль. spioch = той, що любить спати), він у нас уже зовсім мертвий, хоч подибується у прізвищах, не тільки в тому, що ми назвали, але, н. пр., у нашого молодого адвоката і доцента „Падоха" ( людина, що любила часто падати).

Та коли у прізвищі „Гриньох" ми ще здогадаємось його кореня („Гринь"), то аж ніяк його ніхто не додумається в такому відомому в нас прізвищі, як „Риндик, Риндюк". А отже воно таки зв'язане з цим здрібнілим ім'ям. Ще в XVII ст. козацький реєстр нотує здрібніле „ймення" Гринда . Назвучне „г" перед „р" часто випадає пор. Григор, Ригір, чесь. Нгесkо - Rеско, Rеhor), а здріб нілий наросток -да в нас не зберігся, хоч живе він, напр., у чехів, пор. Тоndа = Антось, Vеndа = В'ячеславчик. Але наростки -ико, -юк (пор. ще прізвище „Миндюк" з Мина) у нас це живі наростки, первісно обидва здрібнілі, тепер - у першому випадку песливий, відомий і в прізвищах (пор. Павлик, Петрик), другий, тепер уже з відтінком згрубілости, знаний тільки у прізвищах; колись ними творили здрібнілі ймення (пор. у козацькому реєстрі після зборівської умови: Костюк, Павлюк), так, як і -як (Костяк, Конак = Конон), тепер теж уже тільки в прізвищах (Павляк, Максим'як) і т. д. У XVI—XVII ст. дуже живі ще були такі здрібнілі форми хресних імен, як „Васюта", „Яцута", і так само згрубілі форми таких імен, як „Іванина" (пор. учетелина = слабенький учитель), „Хомиця", „Степура" (Степан) тепер цими наростками ми вже не творимо здрібнілих, чи згрубілйх хресних імен, але такі форми залишилися здавна - у прізвищах. Правда, декуди, напр., на Покутті (село Рожнів) ще доживає „Васюта" свого віку у функції здрібнілого ймення, але ж Петриця, Василина (це не жіноче ім'я!), Грицина, Петлюра (з Петрура, із ім'я Петро) це вже тільки прізвища, поутворювані з хресних імен.

Нам неважко звести теперішні відомі прізвища: Петрах, Петраш, Дмитраш, Гавриш, Даниш, Хариш, Гришко, Матіяш, Осташ, Іваш, Андрушко і т. д. з такими хоесними іменами, як Петро, Дмитро, Гаврило, Данило, Харитон, Матій, Остап, Іван, Григорій, Андрій, хоч і не знаємо, що в наростках, як показує паралельна форма „Петрах", було колись визвучн „х", що таким „х" кінчалось і ще тепер кінчається багато здрібнілих скорочених хресних імен, напр. Мих—Михайло, Мах— Матвій, Стах—Остап, Івах, Андрух (відоме в нас прізвище: Івахів), що перед наростком -ко х зм'ягчувалося на ш (Дашко, Вашко, Івашко і т. д.) Але ж уже не так легко прізвище „Курах" звести з Кирилом або „Труш" із Трохимом. А проте воно так є, бо ж побіч „Кирило" існує ще рівнобіжна назва „Курило" прізвище відомої нашої лінґвістки, Куриленко, Курилович, Курилас, сюди ж належить і „Курашкевич" прізвище молодого польського лінґвіста, якого рід був колись український, уніятський з Холмщини! А ось у XVII ст. побіч Трохим подивується й форма Трухан, як Педан = Федір, Петран = Петро, і т. д. і тут і слід, як нам вияснювати „врізаного" Трохима (не наголощене о - у!). А то часто, не знаючи шляхів, якими йшли й розвивалися наші прізвища, ми граємося т. зв. народною етимологією; зводимо „Степуру" ( Степан) із степом, „Хом'яка" ( = Хома, як Павло = Павляк) рівняємо з несимпатичною польовою тваринкою, „Сеницю" ( = Сень, себто = Семен) мішаємо з пташкою синицею, „Хиляка" (= Филон, у XVI ст. у актах Фил) від „хилитися, „Ничая" (Ничипір, врізане ім'я, як це часто буває, доповнене наростком -ай, -яй, пор. Федяй із XVII в., Трихвай і т. д.) переписуємо „Нечаєм", Лесяка ( = Олексій, Лесь) виводимо від „лися" або „лисого" і пишемо Лисяком, „Гаруха" ( Гарасим, врізане ім'я) сплутуємо з дієсловом „гарувати", „Равлюка" зводимо з „равликом", а тимчасом це е саме прізвище, що й Лаврюк.

На окрему увагу, заслуговують у нас нерідкі прізвища, поутворювані різними наростками від жіночих хресних імен. Причини цього явища треба шукати теж у нашому побуті. Коли дитина безбатченко, то ясно, що сусіди припнуть їй прізвище матері. Але ж бо буває й-так, що дитина має і батька і матір, але ж мати дома людина „з характером", верховодить і в хаті, і над чоловіком, то чом же людям цієї „події" не відзначити відповідною назвою для дітей, назвою, яка згодом стає прізвищем цілого роду? Звідсіля, не з інших причин, у нас появилися такі прізвища, як: Гандзій, Галин, Гануляк, Катеринюк, Катеринич, Катренко, Калинюк, Калинець, Фесенко, Фещенко, Маріччак (не Марітчак, як пише себе наш відомий адвокат, бо назва зв'язана з „Марічкою"!) Марусяк, Маруняк, Маріяш, Марунчак, Маланюк, Маланчук, Паращук, Фещин, Олянчин і т. д. А в цій громаді цікаві ще такі прізвища, коли жінку називають за ім'ям чоловіка з наростком -иха, -ка, такого типу, як: Сенишин (Сень), Семчишин (Семко), Петришин, Романишин, Янчишин, Панчишин, Стефуранчин, (Стефан — Стефуран —Стефуранка) і т. д. Це прізвища, що їх утворено, чи з глуму, чи з зависти, для „маминих синків" або для дітей, що їм умер батько і виховує їх мати вдовиця.

Яке в нас багатство прізвищ, утворених із різних форм хресних імен, покаже нам приклад із популярним у нас ім'ям „Григорій", у різних його відмінах: Григір чи Ригір, Гринь, Гриць, Грих і т. д. Прізвища ці все зв'язані з різними наростками, здрібнілими чи згрубілими:

Григорій - Григоріїв, Григорієвич, Григорієвський, (Григорійко), Григорійчук...
Григір, Ригір - Григорець, Григорців, Григорович, Григоренко, Григоряк, Григорюк, (Г)ригорко, Григорків, Григорчук, Григорчак, Григірчик, Григоречко, Григірський, Григорина чи Григолина, отже Григолинський (з дисиміляцією другого „р" перероблений на німецький чи польський лад на Греголинського чи Ґреґолинського), Григораш, Григорашко, Григоращук...;
Гринь - Гринів, Гринюк, Гриник, Гриньох, Гринюх, Гринець, Гринців, Гринцевич, (Гриневець), Гриневецький, Гриневич чи Риневич, Гринівський чи Гриньовський, Гриненко, Гриненчук, Гринищин, (Г)ринда, (Г)риндик, (Г)риндюк, Гринько, Гриньків, Гриньківський, Гринькевич, Гринчєнко (Грінченко), Гринчишин, (Гринцьо, Гринців), Гринцишин, Гринчук, Гринчак, Гринюта, Гринечко (пор. Івасечко, Андрусечко), Гринейко (пор. Іванейко)...;

Гриць - Гриців, Грицик, Грицюк, Грицьох, Грицяк чи Грицак (з „відпаляеталізованим" ц), Грицай, Грицей, Грицейко, Грицаш, Грицина, Грицин, Грицинюк, Грицан, Гриценьо, (Гриценя), Гриценяк, Грицунь, Грицуник, Грицуняк, Грицевич, Гриценко, Гриценчук, Грицищин, Грицько, Грицьків або Грицків, Гриц(ь)кевич, Грицькович, Грицьківський, Грицький (з-польська: Ґжицький), Грицюшко, Грицюра, Грицило, Грицуляк...;
Грих - Грихів, Грихно, Грихненко, (Г)рихло, Гришко, Гришків, Грищак, Грищук, Грищенко...;

Сюди належать міські, здебільше, прізвища, утворені з польської здрібнілої форми цього ймення „Grzes"; звідсіля пішли таки наші прізвища, як: Ґресь, Ґрень, Ґресяк, Ґресюк, Ґреськів, Ґрещук і т. д. Можливо, що сюди слід би залічити ще й здрібніле ймення „Груш" (див. Грінченко, Словник, IV, 550), з якого повитворювалися такі популярні в нас прізвища, як: Грушко, Грушків, Грушківський, Грушкевич, Грушевський і т. д.
Але ж і без цього видко ціле багатство прізвищ, утворених тільки з одного хресного ймення, при чому ясно, що число прізвищ з народних форм цього імени, голвно здрібнілих, куди перевищає число прізвищ, утворених з церковнослов'янської форми цього ймення. Та воно буває не тільки з цим ім'ям, але і з іншими хресними іменами, які переродьлися у прізвища.

Василь Сімович
Час плине

Повернутись до ПРІЗВИЩА

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: АннА, Bing [Bot], drapieznik, Google [Bot], olexaz, small-pin, Тамара Сопілка