Звичаї нашого народу - Олекса Воропай та інші...

Аватар користувача
Вернер
Повідомлень: 3185
З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 108 разів
Подякували: 665 разів

Re: Звичаї нашого народу - Олекса Воропай та інші...

Повідомлення Вернер »

Зображення
Відродження (Миргород) №27 від 04.04.1942, сторінка 2
СВЯТО ВЕЛИКДЕНЬ (До історії свята Паски)
Пасха — найвище, найсвятіше й найрадісніше християнське свято, яке встановлено на честь воскресіння І. Христа. Воно існувало вже за часів апостолів, спочатку було присвячене спогадам смерті Іісуса Христа і відправлялось на всьому Сході 14 дня місяця Нісана, коли, за словами євангеліста Іоанна і на думку найстаріших оців церкви Ірінея, Тертулліана та Орігена, відбулась саме хресна смерть І. Христа. Сама назва свята Паска походить від грецького слова „пасхеін", що означає - „страждати".
У II віці відзначення подій смерті та воскресіння І. Христа сконцеитровувалось у два свята, які обид ва називалися Паскою: Паска на честь смерті І. Христа і Паска на честь воскресіння Христового. На Сході, переважно в малоазійських церквах, Паска святкувалась одночасно з юдеями, 14 Нісана, а на Заході святкування Паски не зв'язувалось з юдейською Паскою і її відправляли в першу неділю після повнолуння. Це привело до суперечок між Сходом і Заходом, які тяглися на протязі всього ІІІ віку аж до Нікейського вселенського собору, що відбувся в 325 р.
Нікейський собор ухвалив, щоб Паска святкувалась христіянами неодмінно окремо від юдеїв і неодмінно в першу неділю, що йде за повнолунням. Від IV віку збереглися свідоцтва, що обидві паски на честь і смерті і на честь воскресіння — з'єднувались і на Сході, і на Заході. У V віці назва Паска стала присвоюватись виключно святу Воскресіння Христового. Світле Воскресіння одержало назву „царя днів", „свята над святами", а на Україні з давніх давен звалося і зветься „Великоднем".
З нагоди великого свята царі давали свободу в'язням, багаті громадяни відпускали рабів, а бідні одержували допомогу від уряду та приватних осіб. Святкування Паски відмічалося навіть позацерковними маніфестаціями та іллюмінацією. Величчю свята Паски відповідає і та особлива урочистість, з якою відправляється Служба Божа у Великдень. Характерними особливостями великодної служби є багатство світу та частість обкаджування церкви і присутніх ароматними речовинами: смирною та ладаном.
Служба Божа на протязі всього великоднього тиждня відправляється при відчинених царських (головних) вратах в ознаку того, що воскресший Христос своїм воскресінням відчинив всім віруючим у нього врата царства небесного. Священники одягаються в світлі ризи. Перед початком великодної утрені відбувається хрестний хід навколо церкви з плащаницею, іконами, корогвами та свічками в руках, подібно до того, як колись апостоли та жінки-мироносиці йшли назустріч Христу. На літургії, якщо вона відправляється собором священників, євангеліє читається на ріжних мовах, в ознаку того, що більша частина народів на землі визнає воскресшего Христа своїм Богом.
Не зупиняючись па інших особливостях Великодної Служби, що виникли з давніх часів, відзначимо деякі й звичаї Великодні, наприклад, звичай святити хліб (паски, кулічі, караваї), сир, крашанки і іншу страву, звичай при вітанні одним другого словами „Христос Воскрес", дарувати червоні крашанки і інші.
Звичай обдарування один другого червоними крашанками, за переказами, бере свій початок від св. Марії Магдаліни, яка з'явилася до імператора Тіверія, піднесла йому червону крашанку з вітанням „Христос Воскрес!" і цими словами розпочала свою проповідь. Крашанка символізувала гроб та виникнення життя, а викрашена червоною фарбою вона означала відродження людей кров'ю І. Христа. На протязі перших трох днів, а в деяких місцях всього великодного тиждня, дзвонили в усі дзвони цілий день — в ознаку радості церкви, що святкувала перемогу Іісуса Христа над смертю.
Св. Церква словами великодного канону закликає всіх розділити радість воскресіння Христа, бо святкуючи воскресіння Христове, люди святкують своє воскресіння. Церква словами того ж канону закликає всіх бути послідовниками Сонця - правди - Христа і в цей день вона закликає віруючих обняти один одного і простити все воскресінням.
Д. Дербник.
Час плине
Аватар користувача
Вернер
Повідомлень: 3185
З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 108 разів
Подякували: 665 разів

Re: Звичаї нашого народу - Олекса Воропай та інші...

Повідомлення Вернер »

Шлях революції №43 від 25.04.1924, сторінка 2
Геть паску!
Надходять попівсько - міщанські великодні свята. Хутко готовляться до них попи і їх „раби божі". Перші будуть "воздавать хвалу воскресшему Христу", одмолювати гріхи своїх чад, одбіваючи за це великодні „пожертви". Другі — нести муть паску, крашенки, кусок сала, або ковбаси на посвячення попівське. Загудуть дзвони церковні, завеселиться церковна братія з прихильниками „веры православной". Забрязчять чарки з самогоном, а потім — лобзание і співи. Пируватимуть на всю губу. Учадіють не на один день од бучних гулянок...
Але цього релігійного чаду не мусить бути в пролетарських колах. Робітництво, проживши сьомий рік із своєю радянською владою, показавшою йому всю гидоту релігійних звичаїв, повинне одверто сказати, що воно на релігію дивиться, як на попівські играшки, як на сезонний заробіток попів.
Всі свідомі робітники м. Черкас у дні 27 і 28 квітня, наперекір виттю попівському і калатанню церковних дзвонів, хай зостаються дома - одпочивають, а ввечері йдуть у ЦРК, або в свої червоні куточки. Там їх місце.
Ні одного натяку на церкву, ні одного ступня до церкви не повинно бути з боку свідомого черкаського робітника.
Хай хрипнуть попи від своїх молитовних пісень, хай заманюють вони колишніх черкаських грабарів, базарників-спекулянтів, хай плавають у самогонові, хай витопчують гопака, — але все це хай пройде мимо уваги робітників. Робітникові попівська паска не потрібна.
Хай пригадають черкаські працюючі маси часи голоду. Певно тоді кожен робітник думав тількй про одну картоллю. Про паску й думки не було. Нехай же не думає він і тепер про неї, бо паска — вигадка попів.
Торік завдали шкульного удару пасці друкарі. Вони в дні самої паски працювали, як і завжди.
Не одна баба, не один непман, проходячи біля друкарні, посилав робітнику-друкарю прокляття, вимолюючи в бога йому кари. Але нічого не помогло —друкар працював. Кари божої ніякої не зазнав. Він свідомо порвав із релігією, він побачив, упевнився, що релігія— дурман для народа.
Наша газета "Путь Революции" торік умістила передову статтю "Равняйтесь по печатникам" (№ 49 4 апреля), у якій викликала всі союзи м. Черкас піти з друкарями. Але мало хто обізвався на цей заклик. Одні, здається, тільки швейники пішли. Останні-ж мовчали.
У цьому ж році не повинно бути ні одного союза, який-би не поставив перед собою питання одцураться від релігії. Бо вона — наша отрута.
Так отож, союзи, бийте по релігії, бийте по богаг, бийте по пасці.
Друкар.
Час плине
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: Звичаї нашого народу - Олекса Воропай та інші...

Повідомлення kbg_dnepr »

Книга Наталії Яковенко "Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI—XVII ст"

Відомий український історик, голова Товариства дослідників Центрально-Східної Європи, професор Києво-Могилянської академії Наталя Яковенко у новій ґрунтовній розвідці продовжує та розвиває тези своєї попередньої монографії "Українська шляхта з кінця XVI до середини XVII ст." (1993). Цього разу дослідниця залучає до розгляду матеріял не так соціяльної, як інтелектуальної історії, піддаючи аналізові корпус уявлень та ідей, властивих еліті того суспільства, що існувало в Україні протягом XVI - XVII століть. В одинадцяти статтях збірки з антропологічної перспективи реконструйовано внутрішню та суб'єктивну історію ранньомодерного українського шляхтича (меншою мірою - козака), форми його самоусвідомлення, погляди на довколишній світ, стереотипи уявлень і спроби творити на цій підставі квазіідеологію. "Коло запитань, які я ставила джерелам, - зазначає авторка, - стосувалося передовсім мотивацій соціяльної поведінки: що належало до пріоритетних вартостей і чому? якими були засади (та правила) культурних сенсів? які взірці нормативної/девіянтної поведінки вважалися усталеними і чому? Саме ці речі, як відомо, обумовлюють так звану "другу реальність" - той "паралельний світ", або образ реальности у свідомості людини, котрий примушує її чинити так, а не інакше, шанувати й наслідувати чи ганити й відкидати те, а не інше".

Тексти, вміщені у чотирьох розділах збірки ("Територія уявлень і стереотипи", "Війни реальні / війни в уяві", "Від уявлених вартостей до ідей", "Довге життя ідей та стереотипів"), написано протягом останнього десятиліття і спеціяльно для цього видання суттєво змодифіковано, розширено й доповнено новою бібліографічною інформацією. Наприкінці книжки подано анотований іменний покажчик.

https://chtyvo.org.ua/authors/Yakovenko ... -_XVII_st/
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: Звичаї нашого народу - Олекса Воропай та інші...

Повідомлення kbg_dnepr »

Надія ПАСТУХ, Оксана КУЗЬМЕНКО. Поліське весілля у науковому дискурсі Івана Денисюка ........ 25

Михайло ГЛУШКО, Ярина СОБАШЕК. Опільське весілля (із записіву селі Васючин Рогатинського району Івано-Франківської області) .... 120

https://www.academia.edu/12932377/%D0%A ... 0%BD%D0%B8
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: Звичаї нашого народу - Олекса Воропай та інші...

Повідомлення kbg_dnepr »

Ритуал і тіло: структурно-семантичний аналіз українських обрядів родинного циклу
Марія Маєрчик
Київ 2011

Монографію «Ритуал і тіло» з пера етнологині, дослідниці історії культу-ри та ґендерної проблематики Марії Маєрчик присвячено семіотиці тілесности в українській обрядовій традиції – символіці руху, частин тіла, статіта ритуальної андрогінії, одяговим і кулінарним кодам та ін. У розвідці показано, як через символічне обігрування у ритуалі тілесних «тем» (зокрема нерухомости, глухоти, німоти, сліпоти, безстатевости тощо) здійснювався перехід особи до іншого соціяльного статусу. Авторчину увагу зосереджено навколо засадничих переходових сюжетів традиційної культури (народження, весілля, смерті і похорону) та головних персонажів таких ритуалів, як-от народженець і його батьки, наречена/наречений, покійниця/покійник, а окремий напрямок аналізу становить генеза анімістичних уявлень у віруваннях селян, зокрема її малодосліджені ґендерні аспекти.

https://www.academia.edu/36974203/%D0%A ... 0%BB%D1%83
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: Звичаї нашого народу - Олекса Воропай та інші...

Повідомлення kbg_dnepr »

"Живая традиция": вышел короткометражный фильм о ценности традиционной украинской культуры

"Общаясь с командой Музея Ивана Гончара и кругом людей, связанных с музеем, я пытался выстроить историю для будущего фильма. Но ключевая встреча произошла спонтанно. Идя по музейным коридорам, я наткнулся на открытый кабинет Александра Рака и почувствовал, что здесь нужно снимать. Именно во время разговора с Александром я услышал чрезвычайно важные слова: "Сегодняшняя цивилизация должна сохранить душу человека, сохранить его природу". Думаю, что все герои этого фильма занимаются именно этим", – рассказывает режиссер фильма Кирилл Нечмоня.

"Живая традиция" — это документальный фильм о выдающемся украинском скульпторе, художнике, этнографе и коллекционере Иване Гончаре. Именно он первым в УССР создал частный музей, обустроив его в собственном доме. Коллекция Гончара насчитывает около 7 тысяч предметов: иконы, народная одежда и 20 тысяч архивных фотографий историко-этнографического альбома "Украина и украинцы" из разных регионов нашей страны. Однако фильм также знакомит и с людьми, небезразличными к украинскому культурному наследию. Именно они сегодня в современной форме знакомят широкую аудиторию с настоящими украинскими традициями и творчеством.

https://soc.obozrevatel.com/priznaki-sa ... 1638576249
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
Вернер
Повідомлень: 3185
З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 108 разів
Подякували: 665 разів

Re: Звичаї нашого народу - Олекса Воропай та інші...

Повідомлення Вернер »

Голос Дніпра (Херсон) №38 від 28.03.1943, сторінка 4
Святковий обід

Зображення
Час плине
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: Звичаї нашого народу - Олекса Воропай та інші...

Повідомлення kbg_dnepr »

Конопка В. Формування гендерної ролі чоловіка: дитинство, підлітковий вік (на матеріалах Поділля) / Володимир Конопка // Народознавчі зошити. 2016. № 6 (132). С. 1303-1312.

Розглядаються етапи формування статусу чоловіка від народження до підліткового віку. Детально проаналізовані етапи: зачаття і виношування, народження та немовлячий вік, хлопчик, підліток. Звернена увага на ритуальні дії, які виконувалися перед народженням і в період дитинства.

https://www.academia.edu/32268811/%D0%9 ... %BB%D1%8F_
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6280 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: Звичаї нашого народу - Олекса Воропай та інші...

Повідомлення D_i_V_a »

З книги Олекси Воропая "Звичаї нашого народу"

06 – 07 січня СВЯТ-ВЕЧІР

Зима. Навколо біліють сніги.. Мороз ніби пензлем розмалював вікна. Дерева обсипані інеєм і обліплені снігом. Нерухомі, білі, немов кришталеві, стоять вони, як у казці, і сяють самоцвітами від першого променя січневого сонця.
Ранок. Над кожною хатою стовпом в’ється дим. Тихо. Здається, що село ще спить: на вулиці нема нікого. Але в кожній хаті давно кипить робота...


Сьогодні особливий день
З давніх давен у нас на Україні словом і ділом, словесним твором і магічним актом, всією обстановою люди створюють у цей день образ багатства, щастя, миру і спокою у своєму домі.
Ще вдосвіта, як тільки день синім проблиском заглянув у хату крізь замерзлі шибки, господиня приступила до праці.Першою магічною дією було добування нового вогню. Господиня дістала з покуття кремінь і кресало, які останні дванадцять день лежали під образами. Вона перехрестилася тричі і, ставши обличчям до схід сонця, викресала «новий огонь». Цим вогнем вона розпалила в печі дванадцять полін, що їх припасала і сушила дванадцять днів останього місяця.
Через кулька хвилин у печі вже палають сухі дрова; на протилежній стіні кидається химерна тінь.

Господиня пов’язалася хусткою, засукала рукава і заходилася готувати дванадцять свят-вечірніх страв: наставила узвар, варить горох, квасолю, смажить капусту, рибу, ліпить вареники, готує бараболю, гриби, кашу гпечану з конопляним молоком, голубці з пшоном, коржі з маком та кутю з товченої пшениці. В усьому їй допомогають діти, а найбільше – старша дочка.

В цій багатій, але пісній вечері господиня представляє найголовніші плоди поля, городу і саду. Ніби дає звіт новому рокові за своє багатство в минулому році.
В той час, коли господиня поралася біля печі, господар напоїв худобу, підстелив свіжою соломою та дав їй свіжого пахучого сіна. Потім він пооткидав сніг від хати, розчистив стежки і уважно оглянув усе господарство. Все живе і мертве, що є в господарстві, повинно зустріти урочисту хвилину Свят-Вечора на своєму місці. Ніщо не може бути в цей вечір поза домом, у чужих руках – позичене чи десь забуте.
Всі члени родини теж повинні бути вдома. «Боже сохрани, - кажуть люди, - десь заночувати в цю ніч, цілий рік будеш блукати по світі». Боронь, Боже, і сваритися в цей день! Навпаки, добре помиритися з ворогами, щоб у новому році було мирно і в хаті, і поза хатою. Та не завжди господиня знає своїх ворогів, а, щоб не помилитися чи когось не забути, вона заворожує всіх разом. Для цього вона затикає клоччям усі дірки в лавках та ослонах і заклинає:
«Не дірки затикаю, а роти моїм ворогам, щоб їх напасті не зловили мене через увесь рік».
Та цього ще мало. Завзята господиня веде далі свою боротьбу з ворогами, вона зав'язує ґудзі на мотузці – стільки ґудзів, скільки має ворогів, а коли сідатиме вечеряти, то покладе той мотузок під себе, примовляючи:
«Щоб так мої вороги мовчали, як ці ґудзі мовчать!»



Щоб увесь рік жити багато...
І так у турботах проходить день. Сьогодні не снідають і обходяться без обіду. Хіба дітям, що не можуть терпіти голоду, мати дозволить дещо з'їсти, та й то лише в обідній час.
Коли вже сонце схилиться до заходу, починається готування домашнього вівтаря з найважливішого домашнього знаряддя і снопа жита – символа врожаю. Господар вносить сніп жита – «дідуха». Переступаючи поріг, він скидає шапку і вітається з господинею, ніби вперше входить до хати:
- Дай, Боже, здоров'я!
- Помагай Біг, - відповідає господиня, - а що несеш?
- Злато, щоб увесь рік ми жили багато! – говорить господар, зупиняючись посеред хати. Тут він хреститься і, звертаючись до родини, віншує:
- Віншую вас із щастям, зоров'ям, з цим Святим Вечором, щоб ви в щасті і здоров'ї ці свята провели та других дочекались – від ста літ до ста літ, поки нам Пан Біг назначить вік!
Повіншувавши, господар підносить «дідуха» високо над столом і ставить на покутті під образами. Далі він перев'язує «дідуха» залізним ланцюгом і кладе біля нього ярмо, чепіги від плуга і хомут. Господиня добуває із скрині нову білу скатерку і все це накриває.



Від злої сили...
Господар знову виходить з хати і вносить оберемок соломи та сіна. Солому він розстеляє по долівці, а сіно ділить на дві нерівні частини. Меншу кладе на покутній бік столу, а збільшої робить копичку під столом. Зверху на копичці сіна ставить черепок з жевріючим вогником, де куриться ладан, наповнюючи хату святочними пахощами. Збоку коло сіна, під столом, господар кладе ще «заліззя» - леміш від плуга, гистик без держака та сокиру. Діти по кілька разів торкаються тих речей босоніж, - щоб ноги були тверді, як залізо».
В цей «таємничий» вечір магічними діями і «заліззям» господарі захищають свою господу від «злої сили», щоб позбутися її не тільки на цей вечір, а й на весь господарський рік.
Господар і господиня з новоспеченим «святочним» хлібом, медом та маком обходять двір, комори та обкурують все це ладаном. Біля обори, де стоять корови, господиня густо посипає насінням дикого маку, - «щоб відьми, його визбираючи, не могли приступити до худоби». На закінчення цього обходу господар «зарубує» поріг, - «щоб звір не міг переступити». Йдучи в обхід, жінка вбирає собі на голову чоловічу шапку – «щоб цілий рік ходити простоволосою».
У хаті господиня кладе під скатерку на чотири кути столу по голівці часнику, - «щоб злу силу відігнати».
Свята, «багата» вечеря, виготовлена на «новім» огні з різнородних плодів землі, з дотриманням відповідних «законів», стає невичерпним джерелом магічної сили: на утворення нового багатства в новому році, а також на відвернення всякої супротивної сили. Майже всі магічні акти виконує голова родини – господар, а йому допомогають дружина, діти і навіть гість, якщо такий у цей вечір нагодиться до хати.
На сіно, що намощене на покутньому кінці столу, «невинна душа» (дитина до семи років) кладе три хліби або калачі, грудку солі і ставить велику воскову свічку. Мати виставляє полумиски з вечерею на стіл, а на сіно, що на покутті біля «вівтаря», ставить горщик з кутею та узваром.
Хоч діти вже дуже голодні, все ж вони не відважуються просити у матері їсти – терплять і крізь вікно пильно дивляться на небо: чи не зійшла вже вечірня зоря, що має сповістити всім людям про велике чудо – народження Сина Божого!


Свята Вечеря
До хати входить батько і урочисто сповіщає родині, що Святий Вечір уже почався, бо на небі засяла вечірня зоря. Але перш ніж приступити до вечері, йому треба нагодувати худобу і «запросити гостей». Господар бере миску, підходить до столу і набирає по кілька ложок кожної страви. Господиня дає йому хлібину та черпак з медом, а для пса окремо – окраєць хліба і грудку овечого лою. Тримаючи в руках усі ці «дари», в кожусі, але без шапки батько вийшов з хати. На порозі його зустрічає вірний приятель і добрий вартовий господарства – кудлатий Сірко. Передчуваючи приємність, він весело замахав хвостом і голосно загавкав. Господар урочистим голосом говорить до нього:
-Це той хліб і вівці, що ти доглядав мені весь Божий рік. Як служитимеш вірно і в цьому році, то в наступному Святому Вечері ще більше візьмеш!»
З цими словами він – не кидає, а кладе перед псом хліб і лій, а сам іде до стайні. Сутеніє. Скрипить під ногами сніг, мороз дошкульно щипає обличчя... Господар відсунув примерзлі двері і ввійшов у стайню. Там тепло, щедро підстелено соломою, а за драбинами сухе зелене сіно пахне луками. Корови й воли ліниво повернули голови і тихим протяжним «Му-у-у!» привітали господаря. Коні тихо заржали, а вівці у своїй загороді збилися до купи і, вижидаючи, дивляться на господаря. Господар поставив миску з вечерею на вікно, а сам узяв у руки хліб і, підходячи до кожної тварини, благословив її, тричі торкаючись хлібом до голови:
-Благославляю тебе цим святим хлібом і закликаю на тебе добро, щоб ти звіря не боялася, грому не лякалася та щоб минали тебе чорні напасті!»
Отак поблагословивши, він бере черпак із медом і малює хрестик межи очима кожної тварини. Після цього, в чисто вимите дерев’яне корито він сипле з миски вечерю, кришить туди хліб, досипає борошна, солить сіллю, все це добре перемішує дерев’яною кописткою і розділяє поміж усіма тваринами, що є в господарстві.
Вдарити сьогодні будь-яку тварину – великий гріх! У цю ніч, опівночі, всяка німина людською мовою розмовлятиме з Богом. Бог запитає, як їй ведеться у господаря. Якщо господар не б’є її і добре годує, вона похвалить його перед Богом, а коли б худоба голодна була і заплакала, то нехай потім нарікає такий господар сам на себе, якщо йому не поведеться з худобою в наступному році.
Після цього господар, якщо має пасіку, відвідує бджіл і дає ім сити. Господиня тим часом відвідала курей, качок, гусей і всіх їх нагодувала вареною пшеницею – «кутею».


Морозе, морозе, іди до нас кутю їсти!
Повернувшись від худоби, господар знову набирає в чисту миску по ложці всіх свят-вечірніх страв, зверху ставить кухоль з медом та склянку з водою і кладе калач, кілька горіхів і яблуко. Все це він тримає лівою рукою, а правою озброїв бичем від ціпа; потім без шапки виходить за поріг і стає під дверима. Господиня замкнула за ним двері на засув, погасила світло і наказала дітям сидіти тихо, не ворушитись. У хаті – напружений настрій. Кожний відчуває, що там – за замкнутими дверима, на дворі має відбутися щось таємниче.
Діти вірять, що батькові загрожує небеспека, що він стоїть віч-на-віч із стихійними силами природи. До нього може з’явитися «гість» в образі крижано-снігової потвори, що тиняється в цю ніч по далеких степах, великих лісах та страшних нетрях у супроводі цілої зграї голодних вовків. Діти не один раз чули казку про старого лісника, що з внуком – малим бешкетником Степаном жив десь у Чорному лісі. На Свят-Вечір вийшов лісник «закликати гостей», а Степанкові наказав сидіти тихо. Внук не послухався діда і вибіг із хати. Як тільки він вибіг, - піднялася завірюха, завили вовки і велетенський крижаний дідуган у сніговій кереї та ще й зі сніговим мішком за плечима з’явився перед хатою лісника. Він схопив неслухняного Степанка за чуприну та – в мішок! «Оце, - каже, - буде вовкам на вечерю!»
Діти пам’ятають цю казку і бояться. Вони притулилися в темній хаті до матері і мовчки тримтять, чекаючи кінця страшної магічної дії, що там, за дверима виконує їхній батько.
Тим часом господар надворі з вечерею в руках та бичем, викручувався «за сонцем», вдивлявся у безкраю далечінь зоряного неба і тричі робленим басом гукав:
-Морозе, морозе, йди до нас кутю їсти!
Він на мить зупинявся, ніби вслухався у спокійну тишу зимної ночі, і знову гукав:
-Морозе, морозе, йди до нас на вечерю!
Після третього разу він сердито погрожував бичем, примовляючи:
-Як не йдеш, то не йди і на жито-пшеницю, усяку пашницю. Іди краще на моря, на ліси та на круті гори, а нам шкоди не роби!
Потім господар запрошував сірого вовка:
-Іди і ти на кутю, сірий вовче, а як не йдеш, то не бери у нас ні телят, ні ягнят, ані малих поросят!
Нарешті господар просив чорні бурі та злі вітри. Він щосили гукав у безмежну далечінь нічної темряви, ніби справді хотів, щоб його почув цей, останній «гість»:
-Чорні бурі та злії вітри, приходьте до нас на Святу Вечерю! А коли тепер не прийде на дари Божі, на страви ситі, на горілки палені, на все велике добро, на яке ми вас просимо, то не приходьте до нас і вліті та не робіть нам шкоди на ярині і на житі!
Після цих запросин батько повернувся до хати, не оглядаючись, і щильно зачинив за собою двері. До кінця верері вже ніхто не повинен виходити з хати і двері не можна відчиняти. «Хоч би там не знати що скоїлося, а дверей, було, батько не відчинять», - згадує Свирид Галушка.


Спільня вечеря всього роду
Свята Вечеря – це спільна вечеря всього роду. Навіть мертві родичі і безвісти загинулі – всі мають у цей вечір зібратися разом, щоб трапезувати цілим родом.
Живі, пам’ятаючи своїх мертвих родичів, ставили для них кутю та узвар на вікнах, розкидали варений біб по кутках, залишали немитими ложки та миски після вечері, - «щоб дущі могли їх лизати для поживи». Сідаючи на стілець чи на лавку, продували місце, - «щоб не привалити собою мертвої дущі», бо в цей вечір «мертвих душ з’являється сила-силенна! І скрізь вони є: на лавках, на вікнах, на столі та під столом...»
Господар запрошує всі мертві дущі на Святу Вечерю. Він бере миску з кукею, ставить її на шматок полотна, запалює свічку і ліпить її до миски. Все це він бере обома руками і обходить тричі «за сонцем» навколо столу. Потім ставить миску на стіл, а сам стає на коліна перед образами і молиться за померлі дущі. Жінка і діти наслідують приклад батька і всі разом моляться вголос:
«Просимо Тебе, Боже, щоб і тих душ до вечері допустив, що ми про них не знаємо; що в лісі заблудилися, у водах утопилися, в темних нетрях задушилися. Молимось Тобі, Боже, за тих, що ніхто про них не знає, лягаючи і встаючи, і дорогою йдучи ніхто не згадає. А вони, бідні душі, гірко в пеклі пробувають і цього Святого Вечора чекають. Від нас у цей вечір молитви йдуть і мертві душі спом’януть!»
Перехрестившися тричі, свя родина повторює за батьком другу молитву – «за себе»:
«Господи, захисти худобу мою від звіра, а мене грішного (ім’я рек) від віри поганої та від безвір’я – на росах, на водах та на тяжких переходах. Дякуємо Богові Святому, що поміг нам дочекатися у мирі і спокої цих Божих свят. Та поможи, Боже, їх у радості відправити і від цих за рік других дочекатись. Амінь».
Після молитви господар знову бере в руки миску з кутею з полотном та свічкою і передаї її господині, кажучи:
«Ми всі, з усього щирого серця і з Божої волі, кличемо праведні і грішні душі на святу вечерю, даємо їм усе, що маємо – щоб вони на тім світі вечеряли, як ми тут. Ми дбаємо і за ті померлі душі, що на світі погибли і порятунку не мали. Нехай Бог прийме для них цю нашу вечерю. Я їх стільки запрошую і закликаю на цю тайну вечерю, скільки у цім полотні є дірочок та скільки зернин у солодкій куті Божій. Амінь».
Господиня бере з рук господаря миску, ставить на стіл, і родина починає вечеряти. Спочатку їдять кутю, а потім – голубці, вареники, смажену рибу, капусту – все, що готувалось, а запивають узваром.
Буває так, що господарі вже поважні люди і їхні діти розбрелися по світі або повмирали, а вони на старі літа лишилися самітні. Осиротіла мати, сідаючи за Святу Вечерю, згадує сина такими словами:
«Сину мій, синочку Свириде, хто сказав би, що ти вже цього Свят-Вечора не будеш з нами вечеряти, а будеш по світі блукати. Тут твоє місце порожнє стоїть, тут і твоя ложечка лежить – тебе дожидає!»
Нелегко такій матері стримати сльози...
Якщо на цей час трапиться сторонній чоловік, його теж запрошують до столу. Гість на Святій Вечері, за віруванням наших предків, приносив щастя в дім. У селі Млієво на Київщині існує переказ про те, як невідомий чоловік, що збився з дороги, потрапив на Святу Вечерю до великої бідної родини. Хоч як було тісно біля столу, все ж сім’я якось викраяла місце подорожньому. На другий день ранком, коли подорожній уже мав знову вийти на шлях, він показав тій бідній, але гостинній родині, де закопано дорогоцінний скарб. І з бідної великої родини зробилися багатії на всю Гетьманщину.
Під час вечері виходити з-за столу не годиться, розмовляти багато – теж не добре. Першу ложку куті господар підкидає до стелі, - «щоб так ягнята стрибали, як ця пшениця скаче від землі до стелі!» Другу ложку куті підкидає, - «щоб телята рикали так, як це зерно стрибає від землі до стелі», а третю – «щоб бджоли роїлися».
Кожна подробиця під час вечері має віще значення: якщо тінь на стіні подібна до скирти – буде врожай на хліб, до копиці – сіна буде багато, до дерева – садовина вродить...
Якщо хлопець під час вечері захоче води напитись, батько йому пити не дасть і скаже:
-Не пий, сину, води за Свято. Вечерею, ти – з козачого роду. Як виростеш – у похід підеш слави здобувати, а в походах всяко буває; буває і так, що спрага мучить. Отж знай: витримаєш спрагу за Святою Вечерею – ніякі походи не страшні!
Якщо син під час вечері пчихне – батько дарує йому лоша, бо це знак, що козаком буде. Якщо ж пчихне дівчина, то це знак, що вона в господині збирається, і батько їй теля, буває, дарує – «на щастя».
На Великій Україні діти носять вечерю до своїх близьких родичів: онуки – до баби і діда, племінники – до тітки і дядька, хрищенники – до хрищених батьків. «А як я був малий, - згадує Свирид Галушка, - то носив вечерю до баби-пупорізки, бо в нашому селі вона вважалася за родичку тим, кого приймала».
Заносячи вечерю, люди ніби намагаються приєднати живих членів роду до спільної, святвечірньої трапези.
Звичай це відбувається так: діти, найчастіше хлопчик з дівчинкою, йдуть до діда й баби з вузликом. Постукають у двері, переступлять поріг, хлопчина скине шапку й говорить:
«Добрий вечір, з Святим Вечором будьте здорові! Просили тато й мама і ми вас просимо на вечерю – нате вам вечерю!»
Баба візьме з дитячих рук вузлик, роздягне своїх онуків – бодай скине з них кожушки – і посадить за стіл, частуючи солодкою кутею чи медяником. Дід звичайно наділить їх горіхами та дасть по кілька дрібних монет. Потім баба загорне їм у вузлик свій калач, кілька пиріжків чи вареників – обмінює вечерю.
На Гуцульщині та на Покутті заможніші ґазди несуть вечерю до бідніших. Цей звичай пов’язаний там зі спомином про померлих родичів.

По вечері
По вечері починаються забави. Малі діти бігають по долівці, тішаться ялинкою (Звичай оздоблювати ялинку на Різдво Христове походить з Німеччини. У нас на Україні цей звичай поширений у містах, а в селах, у селянських родинах, ялинка в хаті на Різдво – рідкість.) – якщо є така, залазять під стіл і там «квокчуть», - «щоб квочки сідали». Мати їм кидає за це в солому горішки та дрібні гроші.
Поступово все затихає і наступає святвечірня тиша. Малі діти, набавившись, лягають спати, а старші понесли вечерю до діда і баби. Батько та мати в напівтемряві, при мигтячому вогнику свічки, схилились над столом і тихим голосом співають:

«Бог Предвічний народився...»
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: Звичаї нашого народу - Олекса Воропай та інші...

Повідомлення kbg_dnepr »

"Кутья" - в переводе с греческого, означает "вареная пшеница". Первую кутью готовили еще в Древней Греции и Риме - вареную кашу с фруктами подносили в знак поклонения умершим. Ученые утверждают, что такой обычай был известен также и в Византии - там это блюдо называлось kollyba. К нам же кутья попала от древних язычников.⠀⁣

В кутье обязательны три основные ингредиента, и у каждого из них - особенное символическое значение.
Зерно - пшеница, ячмень, пшено или рис - символизирует плодородие, постоянность и круговорот жизни, то есть бессмертие.⁣
Мед (иногда его заменяют сахаром) - это сладость, удовольствие и блага вечной жизни.⁣
Мак - символ достатка и плодородия.⁣

https://food.obozrevatel.com/news/kak-p ... 1641503212
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Відповісти

Повернутись до “Багатонаціональна Україна + Етно”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 13 гостей