УГФ-Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу за прізвищем, за місцем проживання, пошук в архівах, та багато іншого. Приєднуйтесь

Звичаї нашого народу - Олекса Воропай та інші...

Аватар користувача
 
Повідомлень: 8170
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Звідки: Київ
Подякував (-ла): 5850 раз.
Подякували: 3140 раз.
Стать: Жінка

Re: Звичаї нашого народу - Олекса Воропай та інші...

Повідомлення D_i_V_a » 07 січня 2022, 22:58

КОЛЯДА

Колядувати починають не в усіх місцевостях України одночасно: на Покутті (Покуття лежить на південь від галицького Поділля, між Карпатами і Дністром.) діти ідуть колядувати вже на Святий Вечір; на колишній Гетманщині, в Слобідській Україні та в Гуцульщині – на перший день Різдва Христового, після того, як у церкві скінчиться Богослуження. На Західньому Поділлі йдуть колядувати на другий день свят ранком.
Колядують діти, дорослі парубки та дівчата, а в Галичині інколи колядують і ґазди. Але по всій Україні першими йдуть колядувати діти. З дитячої коляди ми й почнемо цей нарис.

Благословіть колядувати...
«Як були ми ще малі, - згадує Свирид Галушка, - збираємось, бувало, на Різдво колядувати. Збираємось по «кутках», бо село наше велике – понад тисячу дворів. Сходилися однолітки. Бувало так, що в одній хаті три колядники. А мати, як мати – хоче, щоб малі були з старшими:
-Свириде, - було, питається мати, - з ким ти підеш колядувати?
-З Дмитром!
-То бери й Грицька з собою.
-Його, малого, не треба. Він з нами не зійде, хай шукає собі однолітків!
Батько саме ввійшов до хати знадвору, почув цю розмову і каже до матері:
-Та малий ще й колядувати не вміє, куди йому йти!
-Ні, вмію! – обізвався Грицько.
-Вмієш? А йди лишень у сіни та заколядуй. Хай я почую! – каже батько.
Грицько пішов, став під дверима і заспівав:

Бігла теличка з березничка
Та до дядька в двір.
Я вам, дядьку, заколядую,
А ви дайте пирога,
Візьму вола за рога,
Виведу на поріг.
Буду рожком трубити,
А воликом робити,
Пужкою поганять,
Хліб-сіль зароблять.
Будьте здорові з празничком!

-Еге, та ти вже колядник у мене!... Йди, колядуй – та не заходь далеко!
Грицько взув мамині чоботи, насунув на очі татову шапку, кожуха вже свого мав, а рукавиці взяв дідові – там такі, що кіт, бувало, як змерзне, та залізе в рукавицю – тільки хвіст стирчіть...
Отак одягнувшись, малий біг під вікно до сусіди або до дядька – через вулицю і там співав своєї «Телички».

Ми ж, старші нам уже років по дванадцять було – все село обійшли з колядою. Підійдемо до хати, станемо під вікном – нас було п’ятеро – та всі разом, в один голос:
-Благословіть колядувати!
-Колядуйте!
-А кому?
-Господареві!
А що той господар Михайлом чи Іваном зветься, ми вже знаємо, співаємо так, як треба:

Чи дома, дома цей пан-господар?
Цей пан-господар, на ім’я Михайло?
Челядь каже: «Нема вдома»,
А пан-господар собі, бай, дома,
Ще й сидить покінець столу,
А на тім столі три кубки стоять:
В одному кубку – медок солодкий,
В другім кубку – багрове пивце,
В третім кубку – зелене винце.
Медок-солодок – на челядочку,
Багрове пивце – на колядочку,
Зелене винце – та й до церківці,
Та й до церківці, бай, на престольці.
Коло престола – святий Микола,
В дзвоники дзвонить, на Бога молить,
На райських дверях сам Господь стоїть,
Сам Господь стоїть, три служби служить:
Першу службочку – за господаря,
За господаря, за пана Михайла,
Другу службочку – за господиню,
За господиню, на ім’я Марію,
Третю службочку – за челядочку,
За челядочку та сина й дочку...
Дай, Боже!

Рідко коли сам господар, а частіше господиня вийде з хати, винесе по кренделю чи копійці – радіємо! Мовляв, заробили.
Йдемо далі... А то зима: сніг по коліна, мороз – аж носа пече. А проте не чуємо нічого – це ж бо коляда! Один тільки раз на рік буває.
Йдемо і зустріли інших колядників. Питаємо їх:
-Хлопці, де кращі бублики дають?
-Що там бублики, - кажуть, - ви йдіть до Семена Пупоня.Панич з міста приїхав – грощі дає!
Ми біжемо – навпростець, через городи, а там снігу намело – не перелізеш...
У Семена, ми вже знали, треба співати:

Ой, краєм, краєм, краєм-Дунаєм,
Славен єси, Боже, у всьому світі...

Він любив цю колядку...

Була в нашому селі вдова – бідна така...
Хата – копиця сіна; як великий сніг, то й вікон не знати. Ми її теж не минали, бо казали у нас: «Гріх обминути бідного!» Хоч знали, що нічого не винесе, але співали, - співали їй «вдовиної»:

А, чи вдома, вдома бідная вдова?
Немає вдома – пішла до Бога,
Бога благати, щастя прохати:
-Ой, дай, Боже, два лани жита,
Два лани жита та й лан пшениці,
Лан пшениці – на паляниці...
-Ой, дай, Боже, ще й трохи гречки,
Трохи гречки – на варенички...
Бувай здорова, вдово, з Ісусом Христом,
З Ісусом Христом та Святим Різдвом.
Дай, Боже!

Отак, бувало, співаємо колядки, аж поки вже геть-геть смеркне».


З звіздою...
Крім дітей, на перший день Різдвяних свят колядують і дорослі парубки – ці вже ходять із «звіздою» та дзвоником.
«Звізду» роблять з дерев’яної обичайки та тоненьких дощечок – шалівок. Рівнож не п’ять і не шість, а сім. Звізда декорується кольоровим папером, стрічками. В середині – образок «Народження Христа» і свічка.
Ватага колядників – п’ять осіб: береза, звіздоноша, дзвонар, міхоноша та запасний, що має завдання допомогати міхоноші.
Такі колядники колядують у хаті перед образами. Спочатку підходять до вікна, і береза гукає:
-Пане господарю, благословіть Христа славити!
Інколи, як де ведеться, такого благословення випрошують усі – хором:

По цьому дому, по веселому,
Чи дозволити колядувати,
Колядувати, дім звеселяти,
Дім звеселяти, дітей збудити,
Христа Славити?!

-Просимо! – відзивається з хати господар, відчиняючи двері. Хлопці заходять до хати, скидають шапки, стають перед образами і під «дзеленкання» дзвоника співають:

Нова радість стала,
Яка не бувала:
Звізда ясна над вертепом
Увесь світ осіяла.
Де Христос родився,
Там світ просвітився,
І пастушки з язнятком,
Перед Божим дитятком
На коліна припадають,
Царя-Бога вихваляють:
Ой, ти, Царю, наш Царю,
Ти, немесний Владарю,
Пошли, Боже, літа многі
Цього дому господарю,
Щоб і хліб родився,
Щоб і скот плодився,
Щоб цей пан-господар
Нічим не журився.

За таку колядку господар дає, бувало, цілого калача, а то й запрошує всю ватагу до столу, як бажаних гостей. Вип’ють по чарці, заксять – довго не сидять, та й постають у пошані перед господарем. Береза віншує:
«За цим віншуємо вас, чесний та величний наш пане Данило, усім добром, усім гараздом, що собі у Господа Бога жадаєте та думкою думаєте, щоб так воно і сталося! Поможи вам, Боже, ці свята мирно одпровадити та других у радості й веселості щасливо діждати, а нам, колядникам, ласкаві будьте не за зле мати, що у ваш чесний та величний двір повернули. Поверни до вас, Господи Боже, ласкою своєю небесною на цілий рік і вік! Сим вас віншуємо, а самі усім чесним та ґречним низько кланяємося. Здорові будьте, в гаразді оставайтеся!»
Всі колядники низько вклоняються господареві, господині, дітям, навіть наймитові, якщо він є. Отак поколядувавши в одній хаті, ватага йде до другої.


Дівоча коляда
Увечері, як геть стемніє, йдуть з колядою і дівчата. Дівоча ватага ходить з ліхтарем, що має вигляд місяця або зірки. Ліхтар дівчата носять не в руках, а прив’язують до довгої тички, щоб здалека було видно дівоча ватага йде!...
Дівчата до хати не заходять: співають на дворі, під вікном. «Оце постаємо кружка під хатою, а всередині – наша «береза» з ліхтарем – голосиста дівка, Наталкоб звалася, було, як заведе:

Ой, сивая та зозуленька
Усі сади облітала...

А ми, дівчата, підхопиме:

А в одному та й не бувала
А в тім саду три тереми:
В першому – красне сонце,
В другому – ясен місяць,
В третьому – дрібні зірки.
Ясен місяць – пан господар,
Красне сонце – жона його,
Дрібні зірки – його дітки.
Добрий вечір!

Накалядуємо, бувало, і горіхів, і цукерків, грошей на стрічки. Ідемо вулицею, а люди гукають: «Дівчата, до нас ідіть!»...
Отак згадує свою «дівочу коляду» вже старенька Ликера Степанівна, що доживає свій вік тут, на еміґрації...


Прийшли’м до тебе раз у рік в гостину...
На Західній Україні колядують і старші люди – найчастіше чоловіки, що належать до церковного братства. Братчики, зібравшись, ідуть до панотця. Всі вони – а їх буває чоловік десять або й більше – зайшовши до хати, стають перед образами і співають:

Ой, господар-господаречку,
Прийшли’м до тебе раз в рік в гостину
Раз в рік в гостину повіншувати,
Повіншувати, щастя бажати.

Патонець запрошує гостей до столу, частує оковитою, дякує за привітання. Колядники не засиджуються довго у панотця; вони виходять з-за столу, стають обличчям до образів і співають:

А за цим словом у дзвоники дзвоним,
У дзвоники дзвоним, низько ся клоним,
Низько ся клоним, Богу ся молим:
Ой, дай нам, Боже, золоті хрести,
Золоті хрести – ключі небесні,
Ключі небесні від Бога-Христа,
Щастя й здоров’я, прибутки добрі,
Прибутки добрі із віком довгим,
І з усім домом, і з чесним двором,
І з паніматкою, і з челядою, і з усім чадом, і з усім людом,
Святим Божеством – Божим Рождеством.

(Записано від гуцула, п. Годованця – людини вже літньої, понад 60 років.)
Від панотця колядники йдуть до хати своїх братчиків, вітаючи їх з народженням Христа.

Зображення
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?

Аватар користувача
 
Повідомлень: 8170
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Звідки: Київ
Подякував (-ла): 5850 раз.
Подякували: 3140 раз.
Стать: Жінка

Re: Звичаї нашого народу - Олекса Воропай та інші...

Повідомлення D_i_V_a » 11 січня 2022, 19:59

З того ж джерела

13 січня ЩЕДРИЙ ВЕЧІР

Вечеря
За тиждень після коляди, напередодні Нового Року – Щедрий Вечір. Це – залишок стародавнього, імовірно, дохристиянського звичаю. За християнським календарем – це день преподобної Меланії. В народній традиції обидва свята об’єднались, і тепер маємо Щедрий Вечір або свято Меланки.
Наддніпрянська Україна і Гуцульщина святкують Щедрий Вечір як значне свято різдвяного циклу з добре розвиненою обрядовістю. Галицьке Поділля не святкує, бо Щедрий Вечір у галичан – напередодні Водохрищів, тоді як на Наддніпрянщині це – «Голодна кутя», Богоявленне надвечір’я.
На Україні на Щедрий Вечір батько ховається від дітей за пирогами – символом щедрости, багатства!
«Ввечорі, як зоря засяє, мати, було, запалять свічку перед образами, обкурять ладаном хату і поставлять череп’яну миску з пирогами на стіл. Тато сядуть на покутті і голову прихилять – ховаються за пирогами. А ми, діти, вдаємо, що не бачимо їх:
-Мамо, а де наші тато?
-А хіба ж ви мене не бачите, діти?
-Не бачимо, тату!
-Дай, Боже, щоб і на той рік ви так мене не бачили!
Оце так, бувало, батько скажуть, перехрестяться і запрошують всю сім’ю до столу, до «щедрої куті» - «щоб у достатках і спокої других свят дочекати!»
Тільки посідали за стіл, а під вікном уже й щедрують:

Щедрий вечір, пане господарю,
Стережи, Боже, твого товару,
Твого товару, всякого статку,
Молім Бога за отця, за матку.
Добрий вечір!

Отак згадує про Щедрий Вечір добрий Свириде Галушка з Київщини.
Щодо страв Щедрого Вечора, то вони не скрізь однакові: понад Дніпром печуть пироги з м’ясом і смажать гречані млинці на свинячому смальці, на півдні України фігурують бублики, а у гуцулів – вареники чи, як вони кажуть, «пироги».

Коза
"Як було мені років дванадцять, - продовжує мій співбесідник, водили ми козу. Зібралося нас аж восьмеро козоводів! Ми що дві-три хати мінялися, бож кожному цікаво бути козою...
- Як же ви робили козу?
- Та як - оце вистружемо обруча з білолозу. На грубхому кінці розколина - роги. Тоншого - вставляємо в розколину і в'яжемо мотузком. Роги обмотуємо лепехою, щоб кращі були. Біля рогів з обох боків дерев'яні ложки - вуха. На протилежному кінці обруча - ломачка з віхтиком: це хвіст.
Кому припаде бути козою, одягає обруч - щоб ріжки приходились на голову, а хвіст за спину. Накидають кожуха - вовною догори. Спереду запинають, щоб тільки роги, вуха та "морду" видко було. Рукави звисають донизу - це ніби передні ноги кози. Однією рукою коза тримається за ломачку і трясе хвістиком - "крутить хвостом".
Крім "кози", є в компанії ще "кіт" з торбою на сало - це найменший з хлопців перебраний за кота з довгими вусами. Він нявчить - просить сала.
Як добре смеркне, починаємо водити "козу". Завидна з козою не ходять.
Оце вийдемо на вулицю і радимось:
- Куди підемо?
- Гайда до Свирида Карлаша, у нього дітей багато!
- Ходім!
Приходимо, один біжить під вікно і гукає:
- Дядьку, пустіть козу до хати, бо змерзла!
А дядько ніби відмовляється - так належить по звичаю:
- Немає де тій козі розгулятися - тісно в хаті!
- Та пустіть, бо змерзла!
І так до трьох разів козовод проситься, а дядько відмовляє. Нарешті каже:
- Та я вже пустив би, але... що дядина скаже?
Козовод - до дядини:
- Будьте ласкаві, дядино, пустіть, бо й козенята померзнуть!
- Навіщо ви нам здалися? Уже пізно, діти спати збираються, налякаєте їх!
- Та пустіть, дядино, бо коза мерзне. М-е-е!...
- Я хату помостила, припічок білила, а ви мені пустку зробите!
Коза знову: "М-е-е!"
- Та йдіть уже, йдіть... Тільки добре співайте!
Першим іде старший козовод і веде "козу", з ним "кіт", а за "котом" - всі щедрівники.
Увійшли, поскидали шапки, "добрий вечір" сказали - не разом, а хто коли зайшов. Поставали серед хати, і старший козовод починає:

Нуте, панове,
Нуте, мурове,
Поставайте вряду,
Я козу веду!

"Коза" і "кіт" тупають у такт пісні - витанцьовують. А діти смикають - то "козу" за хвоста, то "кота" за вуса... тішаться! Щедрівники всі хором співають:

Наша козиця -
Вже стара птиця,
Недавно з Києва...

Коза падає, задирає хвіст і вдає, що мертва. "Кіт" її ніби обнюхує, крутячи вусом. Хор щедрівників співає далі:

Треба козиці три куски сала...

Пісня скінчилась. Щедрівники, звертаючись до господарів, кажуть всі разом - в один голос:
- Будьте здорові з празником!
Старший козовод до "кози":
- Кланяйся хазяїну й хазяйці!
"Коза" кланяється господпреві, господині та всім дітям - оп черзі.
Господар дарує щедрівникам пиріг чи копійок п'ять грошей. "Кіт" - до господині:
- Мяу, мяу... сала, щоб коза брикала!
Козовод:
Дайте, дядино, сала, бо кіт здохне!
- Нема сала, миша вкрала! - говорить господиня. Або: Сало - погасало! Не звикайте до сала, бо й нам мало!...
А "кіт" усе нявкає, товчеться навколо господині, аж поки та дасть йому шматок сала. Сало - "котові" в торбу, пиріг - у мішок козоводові, а гроші - в скриньку скарбникові.
Виходячи з хати, щедрівники кажуть:
- Прощавайте! Дай, Боже, щоб того року діждали!
Вийшли на вулицю, оглянулись навколо - скрізь темно... Село вже впить, тільки ген-ген, на горі світиться: то дівчата "Меланки" справляють. Козовод:
- Хлопці, ходім!
Прийшли, заглянули у вікно, а там уже й парубки з "Меланкою", - поскидали машкари, за стіл сідають. Ми всі разом:
- Ме-е-е!...
Дівчата, чуємо, гукають:
- Козоводи прийшли, пускайте їх до хати!
Парубки відчинили нам двері, ми ввійшли, свій "дохід" - на стіл... Гуляємо всі разом!


Парубоча "Меланка"
За "Меланку" вбирається парубок, що вміє "штуки викидати" - добре жартує.
"Меланка" має свій "почот", сама не ходить!
Почот не абиякий: орач з чепігами від плуга, сівач з сівнею через плечі, дідз гарапником, ведмідь, коза, журавель, циган, циганка і чорт з ріжками.
Все це - в кожухах дороги вовню, в машкарах, лахмітті, підмальоване білою глиною, замащене сажою, з клоччя зроблені бороди, вуса, патли... Одним словом - хто як зумів!
Ватага рухається селом з жартами, вигуком, сміхом. "Циганка" пристає ворожити, "циган" - коні міняти, "ведмідь" танцює, "коза" грає на скрипку, а "журавель" - найвищий парубок у селі - вибиває в бубон.
Діти юрбами бігають за парубочою "Меланкою", та й старі не раз вибігають на вулицю, щоб подивитись на веселу кумпанію...
До кожної хати ватага не заходить - йде туди, де збираються дівчата. Дозвіл щедрувати парубки випрошують піснею під вікном:

Ой, господар, господаречку...

- Просимо!
Ватага лишає в сінях свої ціпки та гарапники, обмітає чоботи від снігу і заходить до хати:
- Добрий вечір вам у хаті!
- Доброго здоров'я! А які ж ви кумедні, - щебечуть дівчата, - і ведмідь, і коза...
А Грицько який! Де це ти таку хустку доп'яв? мабуть, мати каглу затикала?!
- Мовчіть, дівчата, - "Меланка" соромиться!.....


Дівоча "Меланка"
Водять "Меланку" й дівчата. Дівоча "Меланка" має поважніший характер. Дівчата вибирають найкращу з-поміж себе і одягають її "молодою" - вінок, стрічки, багато намиста... Друга з дівчат убирається за молодого, що зветься Василем - жупан, шапка, шаравари, чоботи...
Вся дівоча ватага іменується дружками.
Дівчата з "Василем" та "Меланкою" до хати на заходять - щедрують під вікном:

Ой, на річці, на Йордані...

Дівчата ворожать
Хоч дівчата і самі з "Меланкою" ходять, і парубочу "Меланку" частують вечерю, проте знаходять час поворожити.
Ворожать переважно так само, як на "Андрія" ворожили. Бігають попід вікна слухати, питаються прохожих чоловіків: "Дядьку, як вас звати?", кидають через хату чоботи - куди впаде чобіт носком, туди й заміж вийде... Перелічують кілки в плоті: "удівець, молодець..."
Дівчата-гуцулки зав'язують собі очі хусткою і навпомацки лічать кілля в плоті до дев'яти. Дев'ятий перев'язують хустинкою і ранком дивляться: рівний, гарний - наречений такий буде, а як кривий горбатий, то й доля крива!...
На Гуцульщині ще годують кота варениками, як на "Андрія" пса годували, щоб довідатись: "Котра з нас перша заміж пійде?"
На Слобожанщині дівчата розкладають о півночі вогнище на березі річки, на льоду прорубують ополонку і чекають, щоб добре розгорівся вогонь. Коли вогнище розгорілось, кожна з дівчат бере тліючу головню і кидає її в ополонку: затріщить вогонь на воді - за багатого заміж піде, тільки "пшикне" головня і тріску не видасть - за бідного!
Дівки-чарівниці в цю ніч збирають "дивацьке" зілля "нечуй-вітер". Хто його знайде, - а росте воно в таких місцях, що тільки чарівниці знають, - той може зробитися "нечуваним і небаченим"...


Чародійна ніч
Серед нашого народу існує поетичне повір'я, що новорічна ніч віруючих людей "розкриває небо і вони можуть просити у святих все, що їм забагнеться: перетворення води на вино, каменя - на хліб, глини - на мід".
На Гуцульщині в цю ніч ґаздиня бере опівночі на голову чоловічу шапку і з хлібом та коновкою виходить до води. Там вона тричі занурює хліб у воду і примовляє: "Не хліб ся купає в воді, але я - в здоров'ї і силі!" Набираючи води в коновку, вона примовляє: "Я не биру воду, але мід і вино!..." Повертається ґаздиня до хати, всі сплять - ніхто нічого не чує. Вона навшпиньках, без найменшого шелесту підходить до своїх дітей і торгається їх голів мокрим хлібом, примовляючи: "Абисьте були такі величні, як святий Василь величний".
У коновку ґадзиня кидає кілька срібних монет. Ранком на Новий Рік вся родина вмивається тою водою, і це "принесе щастя на грощі через увесь рік!"
Новорічна ніч на Гуцульщині - свято печі. "Цілий рік вона робить службу, а на Василя йде в танець - вона ся віддає!" - так кажуть гуцули про ніч. Ранком на "Меланки" ґадзині старанно змащують піч глиною - "аби не кляла, що немащена!"... Ніхто тої ночі не спить на печі, не сідає - "бо тяжко їй танцювати..." Звечора на піч кладуть овес - намагання розгадати своє майбутнє і забеспечити щастя й добробут на наступний рік.
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?

Аватар користувача
 
Повідомлень: 8170
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Звідки: Київ
Подякував (-ла): 5850 раз.
Подякували: 3140 раз.
Стать: Жінка

Re: Звичаї нашого народу - Олекса Воропай та інші...

Повідомлення D_i_V_a » 15 січня 2022, 20:43

D_i_V_a написав:З того ж джерела

14 січня НОВИЙ РІК АБО СВЯТО ВАСИЛЯ

«Ще тільки починає, було, роздивлятися, а тато вже будять мене:
-Вставай, сину, годі спати – пора посівати йти!
Я зхоплююся з ліжка, швиденько одягаюся, умиваюся та – за рукавицю дідову, а в ній повно зерна: пшениці, жита, ячменю, вівса, гороху – всього по пригорщі і змішане разом. Це я собі ще звечора приготував, щоб було чим посівати.
-Спочатку вдома посівай, каже батько, - а потім і до людей підеш!
Я став перед образами, набрав жменю зерна з рукавиці, посівав і приказував: «На щастя, на здоров’я та на Новий Рік, щоб родило краще, як торік – жито, пшениця та всяка пашниця...Дай Боже!»
-Спасибі тобі, сину, що ти нас обсипав щастям. На ось тобі грош та будь завжди хорош!
Взяв я від батька гріш – перший «дохід» за посівання, поплював на нього і сховав у кишеню – на щастя.
-А тепер можна і до людей, - каже батько, - людям посівати!
І я пішов... Пішов до дядька через дорогу. В двері не стукаю, бож знаю: в цю ніч не замикаються – люди посівальників ждуть. Захожу до хати, скидаю шапку і відразу ж, з порога:
На Лівобережжі:

Ходить Ілля на Василя,
Носить пугу житяную,
Де замахне – жито росте,
Роди, Боже, жито, пшеницю, всяку пашницю;
У полі ядро, а в домі добро, дай, Боже!
...
...Перший посівальник на Новий Рік звичайно буває і першим "полазником" - приносить до хати щастя. За народнім віруванням дівчата щастя не приносять - тільки хлопці, а тому й посівати дівчатам не годиться.
На Слобожанщині першого посівальника господиня просить сісти на порозі - "щоб кури сідали та курчат висиджували".
Зерно після посівальника збирають і віддають курям - "щоб добре неслися", а горох зберігають аж до весни. Весною, коли повилуплюються гусенята, їх "загодовують" цим горохом - "щоб великі росли"...

У перший день Нового Року уважно до всього приглядаються, бо все має віще значення. Стоячи в церкві під час утрені, селяни придивляються, як свічі горять у паникадилі: якщо ґніт палаючої свічки зігнувся гачком - буде врожай цього року; якщо ж ґніт стирчить на свічці, ніби порожній колос на стеблі, - жди неврожаю.
Якщо ніч проти Нового Року тиха і ясна, буде щасливий рік не тільки для людей, а й для худоби.
Якщо сонце весело зійде, ввесь рік буде щасливий, а особливо добрий буде врожай садовини.
Якщо іней рясно вкриває всі дерева, буде врожай на збіжжя.
Перед тим, як сісти за стіл обідати, батько синові дає пиріг і каже: "Їж, сину, та пам'ятай: якщо тобі трапиться зимою збитися з дороги, то згадай, з чим ти їв на Новий Рік пиріг - і відшукаєш дорогу".
Залежно від вдачі, люди говорять: "Піду до церкви, щоб Господь сподобив цілий рік ходити до храму Божого!" або: "Нап'юся горілки, щоб цілий рік було за що випити!"
"На Новий Рік не годиться пити по одній чарці, а все по дві, щоб старі в парі жили, а молоді собу пару знайшли!" - так промовляють за новорічним обідом, коли гостей приймають.
"Мій батько, царство йому небесне, - згадує Свирид Галушка, - дуже любили вареники. На Новий Рік мам, було, як наварять повну макітру - їж скільки хочеш!... Ото тато бувало перед тим, як узятися до вареників, примовляють: "Вареники-мученики, сиром вам боки набивали, маслом очі заливали, в чавуні кипіли - за нас, грішних, такі муки терпіли!"
Якщо частина неба закрита на Новий Рік хмарами, в тій стороні буде урожай збіжжя - звідти треба сподіватися щастя. Сніг випаде в цей день, - щасливий рік буде.
Перший день нового року - свято Василя. "Мій старший брат був Василь, - згадує Тиміш Степанович Піддубний. _ В цей день, було всі родичі до нього з'їжджалися на обід - веселі то часи були! На столі таке стояло, що тепер і на виставці не побачиш - шинка, ковбаси, всякі припаси... Ех, та що й казати, - було до чого чарку випити та "дай, Боде!" промовити. А по обіді запрягали найкращі коні в "козирки" і з піснями та вигуками їхали "на прогін". Коні-змії не чують під собою ніг - санки летять, як на крилах, тільки сніг вихром розлітається на всі боки!"
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?

Аватар користувача
 
Повідомлень: 8170
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Звідки: Київ
Подякував (-ла): 5850 раз.
Подякували: 3140 раз.
Стать: Жінка

Re: Звичаї нашого народу - Олекса Воропай та інші...

Повідомлення D_i_V_a » 20 січня 2022, 22:05

Олекса Воропай

18 січня «Голодна кутя» або другий свят вечір

Напередодні Водохрищів святкується «Голодна кутя» або другий Свят-Вечір. Увесь цей день віруючі люди нічого не їдять – постують. Сідають вечеряти, коли вже засяє вечірня зоря. На вечерю подають пісні страви – смажена риба, вареники з капустою, гречані млинці на олії і кутя та узвар.
По вечері діти проганяють кутю: вибігають з хати і паліччям б’ють знадвору в причільний кут, примовляючи:

Тікай, кутя, із покуття,
А узвар – іди на базар,
Паляниці, лишайтеся на полиці,
А «дудух» - на теплий дух,
Щоб покинути кожух.

Збереглося коротке, але цікаве оповідання про те, як колись запоріжці проганяли кутю в себе на Січі. Оповідання це записав етнограф Яків Новицький в році 1876, у селі Кам’янка на Дніпрових порогах, від лоцмана Йосипа Омельченка:
«Було, як повечеряють запорожці на голодну кутю, та вийдуть з рушницями проганяти кутю, то піднімуть таку стрілянину, мов наче й справді війна йде. На другий день, на Водосвяття, йдуть, було, до Дніпра і пушки за собою везуть. Як тільки попи начнуть хрест вмачати в воду, то вони й палять з пушок. Ще я добре знаю, як в двадцятих годах в Кам’янці з пушок кутю проганяли, бо тоді були й попи ще з запорожців.
-Чи сохранились ті пушки і тепер?
-Де вам сохранились? Начальство лоцманське давно вже їх захарпало, - ще я був парубком». (М. Драгоманов. «Малороссійскіе народные предания и рассказы». Кіевъ, 1876.)

Уже геть увечорі, як стемніє, виносять з хати «дідуха», несуть його на вигін або в садок – як де ведеться – і палять: пускають на «теплий дух». Це – символічне палення зими, щоб «покинути кожух» - накликати весну. Коли вже перегорить і нетривкий солом'яний жар погасне, дівчата розхоплюють попіл з «дідуха» і несуть на город – «щоб огірки родили».
В цей день біля церкви святять воду. Йдучи до церкви по свячену воду, люди квітчають посуд – глечики, пляшки, баньки – «безсмертником» або сухими васильками – «щоб Бог минував від злої напасти».
На західньому Поділлі, господиня або старша дочка бере по вечері в миску кілька ложок борошна і на свяченій воді замішує рідке тісто. Цим тістом вона малює хрести на всіх чотирьох стінах хати, в сінях, коморі, стайні та в інших господарських будівлях – «від нечистої сили».
Батько бере полумисок із свяченою водою і кропилом кропить усіх присутніх у хаті, примовляючи: «Дай Боже, і на той рік діждатися». Далі він іде кропити в сінях, у коморі та навколо хати. Молодший син бере в руки три пироги та йде вслід за батьком. Перший пиріг він кусає у сінях, другий – в коморі, а третій – на дворі.
У місцевостях понад Дніпром – і з лівого, і з правого боку – існує такий звичай: коли принесуть з церкви свяченої води, господар робить з сухих васильків кропило і кропить свяченою водою спочатку все в хаті, а потім комору, стайню, стодолу – всі господарські будови. За господарем батьком ходить хтось із дітей – хлопчик чи дівчинка – і носить на тарілці пиріг, а в руці шматочок крейди. Яке місце батько покропить водою,на тому місці, вслід за ним, син пише крейдою хрест. В хаті хрести пишуться на дверях, вікнах, на столі, скрині на посуді – скрізь. У господарстві кропляться свяченою водою і пишуться хрести не тільки на будівлях, а й на хліборобському знарядді – на плузі, боронах, сівалках, косах, граблях. Кропиться свяченою водою і худоба – корови, воли, вівці, коні. Не кроплять лише свиней та курей.
Щождо пирога, то як де ведеться: в одній місцевості хлопчина, що пише хрести, після кожного хреста повинен хоч маленьку крихітку відкусити від пирога і з'їсти. В інших – лише обносять пиріг, а після кроплення вся родина сідає за стіл, розподіляє пиріг і з'їдає його, примовляючи: «Дай, Боже, всього доброго нам і дітям нашим».
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?

Аватар користувача
 
Повідомлень: 8170
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Звідки: Київ
Подякував (-ла): 5850 раз.
Подякували: 3140 раз.
Стать: Жінка

Re: Звичаї нашого народу - Олекса Воропай та інші...

Повідомлення D_i_V_a » 20 січня 2022, 22:07

D_i_V_a написав:Олекса Воропай

19 січня Богословіння Господнє (ВОДОХРИЩЕ)

Опівночі перед водохрищами вода в ріках, як вірили селяни, хвилюється. Були колись такі відважні любителі таємного, що ходили вночі колись на річку спостерігати те явище... але ріки в цей час, звичайно, покриті лбодом, і що там під кригою робиться – невідомо. Та все ж набрана з річки опівночі перед Водохрищами вода – цілюща; вона збнрігалась у «знаючих» селян за образами на випадок поранення або тяжкої хвороби.
Ще за тиждень перед Водохрищами колись парубоча громада, а пізніше окремі господарі – «спеціялісти» прорубували на річці ополонку, випилювали з льоду великий хрест, ставили його над ополонкою і обливали буряковим квасом – теж з льоду – престол. Все це оздоблювали аркою з ялинкових або соснових гілок – «царські врата».
Ранком у церкві відбувається Богослужіння. По Богослужінні весь народ іде процесією на річку до хоемта. Попоереду несуть дерев’яний церковний хрест і хоругви, хор співає «Голос Господній...», за хором іде священник, приклавши золотий хрест до чола, а за священиком – народ. До річки на Водохрища йдуть усі: старі, молоді і діти. Кожен несе з собою пляшку або глечик на воду. Хлопці ще несуть з собою голубів, а мисливці – рушниці, заладовані клейтухом. На колишній Гетьманщині, де ще козацька традиція не згасла зовсім, парубки та молоді чоловіки їхали до річки на конях, заломивши по-козацькому сиві шапки.
На річці, біля хреста весь похід зупиняється і стає на льоду великим барвистим колом, що здалека яскраво вимальовується на тлі білого снігового покривала.
Після недовгої відправи священик занурює в ополонку хрест, а в цей час хор голосно співає: «Во Йордані крещающуся Тобі, Господи...» У свою чергу мисливці стріляють із рушниць, а хлопці випускають з рук голубів, які хмарою летають над «Йорданню».
Коли вже воду освячено, люди підходять до ополонки і набирають у свій посуд води. Всі, хто приїхав на «Йордань» кіньми – чи то верхи, чи то саньми – набирають відрами з ополонки воду і напувають своїх коней – «щоб хворобі не боялися та міцніші були».
Після водосвяття всі люди повертаються до своїх хат...
Поки мати або старша дочка подасть на стіл обідати, батько бере з-за образу Божої Матері пучок сухих васильків, мочить їх у свяченій воді і кропить все в хаті та в господарстві; потім бере ще крейду і пише хрести на образах, сволоці, дверях і миснику. Управившися з цим, батько сідає за стіл, а за ним і вся родина. Перед їжею п’ють свячену воду.
По обіді дівчата бігають до річки вмиватися в «йорданській воді» - «щоб були рожеві лиця». На Гуцульщині хлопці водять своїх дівчат до ополонки – «щоб сі умила та красна була».
В місцевостях понад Дніпром було колись чимало вірувань та прикмет, пов’язаних з «Йорданню». Так, коли процессія йшла на річку, то «знаючі» люди придивлялися: якщо перед хоругвами пролетять горобці – нещасливий рік для дітей, граки – для молодих людей, а як пролетять гуси, то старі люди цього року будуть дуже хворіти, а то й – боронь, Боже – вмиратимуть.
Якщо на Водохрищах дерева вкриті інеєм, то на весні у відповідний день тижня – в п’ятницю, четвер і т.д. – треба сіяти ярову пшеницю: «вродить, як гай!»
Якщо на Водохрища день ясний, соняшний, то хліба в данному році будуть чисті, а якщо понурий, небо вкрите хмарами – у хлібі буде багато «сажки» (зонú).
Попіл пісря Різдв’яних Свят не можна зберігати – ні в хаті, ні в дворі, бо «буде пожежа»; ввечері на Водохрища його треба винести на річку і висипати на лід.
В той момент, як священик занурює хрест у воду, всі чорти та всяка нечиста сила вистрибує з річки і залишається на землі до того часу, аж поки якась із жінок не прийде на річку прати білизну. Коли брудна білизна опуститься у воду, то разом з нею впірнають у воду і всі чорти, що мензли на землі. А тому побожні бабусі колись не дозволяли своїм невісткам прати білизну на протязі цілого тижня після Водохрища – «щоб більше вигибло нечистої сили від водосвятських морозів».
«Моя теща, - згадує Свирид Галушка, цілий місяць, було, і сама на річку не йшла,і інших не пускала – така була завзята проти чортів!... Жінка не раз жартома сперечалася з нею: «Та що вони вам, мамо, зробили ті чорти – що ви на них так напосілялися?» Де там! ... і слухати не хотіла, а тепер, мабуть, у пеклі за все те одвіт держить.
-А, може, в раю?
-Мабуть, ні, бо таким, як вона, - царство їй небесне, - і в пеклі тісно, а про рай – говорити нічого. Така була!»
Дівчата, набравши з освяченої ополонки води, наливали у велику миску, на дно клали пучок калини або намисто і вмивалися – «щоб лиця красні були».
На Слобожанщині є повір’я, що в день Водохрищ буває така хвилина, коли вода перетворюється на вино. Розповідають: один купець їхав з ярмарку і заїхав на річку коні напувати; але замість води він знайшов вино. Тоді купець напився, набрав з собою в посудину і поїхав. Не від’їхав він і однієї верстви, як захотілося йому знову напитися вина; але не довелось, бо в посудині була вже вода: вино знову перетворилося на воду (П. Чубинський, ІІІ, стор.4).

.....

У деяких місцевостях Поділля та в Гуцульщині в цей день святять «трійцю» - три свічки, зв’язані квітчастою хусткою, намистом і барвистими стрічками. До цього ще додають пучки червоної калини та сухих квітів – безсмертників, або васильків. З «трійцею» йдуть на «Йордань» переважно жінки і дівчата. Під час Богослуження «трійця» трійця запалюється від свічок, що горять на престолі. Коли вода вже посвячена, то перед тим, як іти додому, «трійцю» гасять, занурюючи свячки в ополонку, де відбувалося свячення води.
Як бачимо, «Йордань» або Водохрища – це чисто християнський звичай, що прийшов до нас на Україну разом із християнством і зайняв одне з найпотужніших місць серед традиційних свят нашого народу.


Святий Понеділок

Перший понеділок після Водохрищ називається "різдвяним" або "святим". "В цей день їдять пісне, хоч у празники не дотримувалися постів - ні в середу, ні в п'ятницю" (П.Чубинський, ІІІ, 5.)
Але горілку пити і в "святий" понеділок можна. Існує приповідка:
"Святий понеділку, не сварись на мене, що я п'ю горілку!" (М.Номис, стор.227.)
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?

Аватар користувача
 
Повідомлень: 8170
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Звідки: Київ
Подякував (-ла): 5850 раз.
Подякували: 3140 раз.
Стать: Жінка

Re: Звичаї нашого народу - Олекса Воропай та інші...

Повідомлення D_i_V_a » 20 січня 2022, 22:08

D_i_V_a написав:Олекса Воропай

20 січня Івана Христителя

На другий день після Водохрищ – Івана Христителя або «посвятки». В цей день господар, вставши ранком, брав у руки той хліб-сіль, що лежав під образами ще від «багатої куті», ніс у стайню, ламав на шматки і роздавав худобі разом з сіном, як останні різдвяні дари, - «щоб скотина плідна була».
Від Різдва до "Івана" жінки ховали свої починки - "Щоб лихий ниток не плутав" (В Англії в Різдвяні дні жінки, бувало, ні за що не залишали на ніч куделі на прялках, щоб чорт не задумав сам сісти за роботу. В. Скот, т. IV.). А на "Івана" вони діставали свої кужелі, оглядали їх, але до роботи ще не бралися. Молодиці йшли в шинок, там вони сходилися "по родству" або "по кутках" - як де ведеться - і пили горілку, співали веселих пісень та примовляли: "Тільки й притики, що починки превеликі!" Мовляв, час уже братися й за роботу. Від Різдва до Івана Хрестителя в шинок ходити гріх, бо ще вода не посвячена, а на "Івана" вже можна.
В усі головніші свята - Різдво, Новий Рік, Водохрища - жінкам не можна ходити по воду, бо це "гріх". Цю роботу виконували за них парубки (Село Іваньківці на Переяславщині. За П. Чубинським, ІІІ, 5.); але на "посвятки" молодиці ставили їм могорич - "за те, що воду носили справно".
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?

Аватар користувача
 
Повідомлень: 8170
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Звідки: Київ
Подякував (-ла): 5850 раз.
Подякували: 3140 раз.
Стать: Жінка

Re: Звичаї нашого народу - Олекса Воропай та інші...

Повідомлення D_i_V_a » 20 січня 2022, 22:09

D_i_V_a написав:Олекса Воропай

21 січня «Різдвяний день»

В цей день робити гріх – так само, як і на перший день Різдвяних свят, але пити горілку можна. Колись, ще за добрих часів, наші селяни цим правом користувалися в повній мірі.
"Розвозять в'язки перевесел з гречки, що була обмолочена в різдв'яний піст. Входячи до хати, говорять: "Нате вам ковбасу". Потім і в цій хаті починається випивання, якщо його там не було від самого ранку, бож у цей день звичайно всі п'ють" (Село Іваньків на Переяславщині. За П.Чубинським, ІІІ, 5.).
Пити і гуляти - це наша стара, хоч і не завжди добра, традиція. Ще літописці відмічали "хлібосольство" великого князя Володимира (В Макарівській минеї: «Памяти святыхъ въ
церквахъ творяще пѣнiемъ и молитвами и праздноваше свѣтло праздники
Господскiя: и три трапезы поставляше, первую митрополиту съ епiскопы,
и съ черноризцы и съ попы, вторую нищимъ и убогимъ, третью себѣ и
боярамъ своимъ и всемъ мужемъ своимъ». Снег., І. 194.

А одна з билин починається так:
Во стольном было городе во Киеве,
У ласкова князя у Владимира,
Было пированьице – почестный пир...),
а наші гетьмани та козаки під цим поглядом, мабуть, не мали собі рівних в усій тодішній Европі.
І ось цю "славну" традицію перейняли наші селяни і пильно зберігають її ще й досі. Прислів'я, приказки, "припросини" та пісні - це цілий кодекс гостинности наших селян.
Приймаючи гостей, господар до першої чарки виголошував таку тираду:
"Помершим душам - царство небесне: батькам, матерям, братам, сестрам та діткам маленьким. Нехай легенько згадається і нашому синові, де він у світі повертається. А нам пошли, Боже, вік і здоров'я, щоб цей праздник обпровадити та в мирі-покої і з вами, здоровими, щастя діждати. Сподоб, Господи, Боже наш, щоб Бог родив жито, пшеницю і всяку пашницю, а нам дістати жати, споживати та людям честь віддавати!..."
- Дай, Боже! - відповідають гості.
Після першого побажання, що завжди виголошується поважно, без будь-яких жартів, на підпитку висловлюється також чимало жартівливих побажань:

"Роди, Боже, жито, пшеницю, а в запічку дітей копицю".
"Роди, Боже, хліб, а до хліба опеньки!"
"Хай Бог хліб родить та скотину плодить".
"Приспоряй, Господи, Божу росу, щоб коровка доїлась".

У нас такий звичай, що гостей треба припрошувати, бо "без припросин і чарка не мила!" Припросини звичайно починаються після першої чарки: "Випийте по другій, щоб на одній не скакали". "А ну лиш: чоловік на одній нозі не ходить, а на двох!" А як по другій чарці вип'ють, то припрошують до третьої: "Без тройці й доми не строяться" - "Бог тройцю любить, а четверту Богородицю, а п'ятий Спас" - "По три дай, тоді питай" - "По чарці, по парці та оп'ять по п'ять" - "Перед обідом не вадить, а по обіді - загладить" - "Пийте до дна, щоб очі не запалися" - "Перший келішок, як по льоду, другий, як по меду, а третій - не питай, лиш давай!"
А вже після третьої чарки не припрошують, тільки примовляють: "Я - такий чоловік, як візьму, то й вип'ю!" - "Куми та кумки - вип'єм по рюмки: бо як підем на той свят, то там рюмок ніт!" - "Напиймося тут, бо в небі не дадуть!" - "Від краю до краю - всім добра желаю! - "І чарка нова, та горілки нема: хилю - не тече, коло серця пече".
Тут починаються й співи:

Хто п'є, той кривиться,
Кому не дають - той дивиться,
А ми будемо пить і Бога хвалить:
І за нас, і за вас,
І за нашу неньку стареньку,
Щоб навчила нас горілочку пить...

Або:

Пошла смерть, пошла проч,
Тепер мене не мороч,
Бо я часу не маю:
На празнику гуляю...

Про гостинність і гостювання є такі приповідки: "Який гість, така йому й честь" - "Гість лави не засидить, а ліжка не залежить" - "Клади перед людей хліб на столі, будеш у людей на чолі" - "Дай, Боже, гостя в дім, то й я нап'юся при нім" - "Принеси, Боже, здалека родину, то ми і в будень зробимо неділю" - "Межи людьми треба бути людьми: не цурайся хліба й соли" - "Де люблять - там не вчащай, де не люблять - там не бувай!"
"Як жили нащі діти, то не було їм біди: бувало, глек варенухи візьмуть, сидячи, п'ють та, як джмелі, гудуть; а як нам прийшлося, жить довелося - усе лихо докупи зійшлося..." (Див. М.Номис, СПБ. 1864.)
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?

Поперед.

Повернутись до Багатонаціональна Україна + Етно

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: Bing [Bot], Google [Bot], Google Adsense [Bot]