Звичаї нашого народу - Олекса Воропай та інші...

Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6280 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: Звичаї нашого народу - Олекса Воропай та інші...

Повідомлення D_i_V_a »

КОЛЯДА

Колядувати починають не в усіх місцевостях України одночасно: на Покутті (Покуття лежить на південь від галицького Поділля, між Карпатами і Дністром.) діти ідуть колядувати вже на Святий Вечір; на колишній Гетманщині, в Слобідській Україні та в Гуцульщині – на перший день Різдва Христового, після того, як у церкві скінчиться Богослуження. На Західньому Поділлі йдуть колядувати на другий день свят ранком.
Колядують діти, дорослі парубки та дівчата, а в Галичині інколи колядують і ґазди. Але по всій Україні першими йдуть колядувати діти. З дитячої коляди ми й почнемо цей нарис.

Благословіть колядувати...
«Як були ми ще малі, - згадує Свирид Галушка, - збираємось, бувало, на Різдво колядувати. Збираємось по «кутках», бо село наше велике – понад тисячу дворів. Сходилися однолітки. Бувало так, що в одній хаті три колядники. А мати, як мати – хоче, щоб малі були з старшими:
-Свириде, - було, питається мати, - з ким ти підеш колядувати?
-З Дмитром!
-То бери й Грицька з собою.
-Його, малого, не треба. Він з нами не зійде, хай шукає собі однолітків!
Батько саме ввійшов до хати знадвору, почув цю розмову і каже до матері:
-Та малий ще й колядувати не вміє, куди йому йти!
-Ні, вмію! – обізвався Грицько.
-Вмієш? А йди лишень у сіни та заколядуй. Хай я почую! – каже батько.
Грицько пішов, став під дверима і заспівав:

Бігла теличка з березничка
Та до дядька в двір.
Я вам, дядьку, заколядую,
А ви дайте пирога,
Візьму вола за рога,
Виведу на поріг.
Буду рожком трубити,
А воликом робити,
Пужкою поганять,
Хліб-сіль зароблять.
Будьте здорові з празничком!

-Еге, та ти вже колядник у мене!... Йди, колядуй – та не заходь далеко!
Грицько взув мамині чоботи, насунув на очі татову шапку, кожуха вже свого мав, а рукавиці взяв дідові – там такі, що кіт, бувало, як змерзне, та залізе в рукавицю – тільки хвіст стирчіть...
Отак одягнувшись, малий біг під вікно до сусіди або до дядька – через вулицю і там співав своєї «Телички».

Ми ж, старші нам уже років по дванадцять було – все село обійшли з колядою. Підійдемо до хати, станемо під вікном – нас було п’ятеро – та всі разом, в один голос:
-Благословіть колядувати!
-Колядуйте!
-А кому?
-Господареві!
А що той господар Михайлом чи Іваном зветься, ми вже знаємо, співаємо так, як треба:

Чи дома, дома цей пан-господар?
Цей пан-господар, на ім’я Михайло?
Челядь каже: «Нема вдома»,
А пан-господар собі, бай, дома,
Ще й сидить покінець столу,
А на тім столі три кубки стоять:
В одному кубку – медок солодкий,
В другім кубку – багрове пивце,
В третім кубку – зелене винце.
Медок-солодок – на челядочку,
Багрове пивце – на колядочку,
Зелене винце – та й до церківці,
Та й до церківці, бай, на престольці.
Коло престола – святий Микола,
В дзвоники дзвонить, на Бога молить,
На райських дверях сам Господь стоїть,
Сам Господь стоїть, три служби служить:
Першу службочку – за господаря,
За господаря, за пана Михайла,
Другу службочку – за господиню,
За господиню, на ім’я Марію,
Третю службочку – за челядочку,
За челядочку та сина й дочку...
Дай, Боже!

Рідко коли сам господар, а частіше господиня вийде з хати, винесе по кренделю чи копійці – радіємо! Мовляв, заробили.
Йдемо далі... А то зима: сніг по коліна, мороз – аж носа пече. А проте не чуємо нічого – це ж бо коляда! Один тільки раз на рік буває.
Йдемо і зустріли інших колядників. Питаємо їх:
-Хлопці, де кращі бублики дають?
-Що там бублики, - кажуть, - ви йдіть до Семена Пупоня.Панич з міста приїхав – грощі дає!
Ми біжемо – навпростець, через городи, а там снігу намело – не перелізеш...
У Семена, ми вже знали, треба співати:

Ой, краєм, краєм, краєм-Дунаєм,
Славен єси, Боже, у всьому світі...

Він любив цю колядку...

Була в нашому селі вдова – бідна така...
Хата – копиця сіна; як великий сніг, то й вікон не знати. Ми її теж не минали, бо казали у нас: «Гріх обминути бідного!» Хоч знали, що нічого не винесе, але співали, - співали їй «вдовиної»:

А, чи вдома, вдома бідная вдова?
Немає вдома – пішла до Бога,
Бога благати, щастя прохати:
-Ой, дай, Боже, два лани жита,
Два лани жита та й лан пшениці,
Лан пшениці – на паляниці...
-Ой, дай, Боже, ще й трохи гречки,
Трохи гречки – на варенички...
Бувай здорова, вдово, з Ісусом Христом,
З Ісусом Христом та Святим Різдвом.
Дай, Боже!

Отак, бувало, співаємо колядки, аж поки вже геть-геть смеркне».


З звіздою...
Крім дітей, на перший день Різдвяних свят колядують і дорослі парубки – ці вже ходять із «звіздою» та дзвоником.
«Звізду» роблять з дерев’яної обичайки та тоненьких дощечок – шалівок. Рівнож не п’ять і не шість, а сім. Звізда декорується кольоровим папером, стрічками. В середині – образок «Народження Христа» і свічка.
Ватага колядників – п’ять осіб: береза, звіздоноша, дзвонар, міхоноша та запасний, що має завдання допомогати міхоноші.
Такі колядники колядують у хаті перед образами. Спочатку підходять до вікна, і береза гукає:
-Пане господарю, благословіть Христа славити!
Інколи, як де ведеться, такого благословення випрошують усі – хором:

По цьому дому, по веселому,
Чи дозволити колядувати,
Колядувати, дім звеселяти,
Дім звеселяти, дітей збудити,
Христа Славити?!

-Просимо! – відзивається з хати господар, відчиняючи двері. Хлопці заходять до хати, скидають шапки, стають перед образами і під «дзеленкання» дзвоника співають:

Нова радість стала,
Яка не бувала:
Звізда ясна над вертепом
Увесь світ осіяла.
Де Христос родився,
Там світ просвітився,
І пастушки з язнятком,
Перед Божим дитятком
На коліна припадають,
Царя-Бога вихваляють:
Ой, ти, Царю, наш Царю,
Ти, немесний Владарю,
Пошли, Боже, літа многі
Цього дому господарю,
Щоб і хліб родився,
Щоб і скот плодився,
Щоб цей пан-господар
Нічим не журився.

За таку колядку господар дає, бувало, цілого калача, а то й запрошує всю ватагу до столу, як бажаних гостей. Вип’ють по чарці, заксять – довго не сидять, та й постають у пошані перед господарем. Береза віншує:
«За цим віншуємо вас, чесний та величний наш пане Данило, усім добром, усім гараздом, що собі у Господа Бога жадаєте та думкою думаєте, щоб так воно і сталося! Поможи вам, Боже, ці свята мирно одпровадити та других у радості й веселості щасливо діждати, а нам, колядникам, ласкаві будьте не за зле мати, що у ваш чесний та величний двір повернули. Поверни до вас, Господи Боже, ласкою своєю небесною на цілий рік і вік! Сим вас віншуємо, а самі усім чесним та ґречним низько кланяємося. Здорові будьте, в гаразді оставайтеся!»
Всі колядники низько вклоняються господареві, господині, дітям, навіть наймитові, якщо він є. Отак поколядувавши в одній хаті, ватага йде до другої.


Дівоча коляда
Увечері, як геть стемніє, йдуть з колядою і дівчата. Дівоча ватага ходить з ліхтарем, що має вигляд місяця або зірки. Ліхтар дівчата носять не в руках, а прив’язують до довгої тички, щоб здалека було видно дівоча ватага йде!...
Дівчата до хати не заходять: співають на дворі, під вікном. «Оце постаємо кружка під хатою, а всередині – наша «береза» з ліхтарем – голосиста дівка, Наталкоб звалася, було, як заведе:

Ой, сивая та зозуленька
Усі сади облітала...

А ми, дівчата, підхопиме:

А в одному та й не бувала
А в тім саду три тереми:
В першому – красне сонце,
В другому – ясен місяць,
В третьому – дрібні зірки.
Ясен місяць – пан господар,
Красне сонце – жона його,
Дрібні зірки – його дітки.
Добрий вечір!

Накалядуємо, бувало, і горіхів, і цукерків, грошей на стрічки. Ідемо вулицею, а люди гукають: «Дівчата, до нас ідіть!»...
Отак згадує свою «дівочу коляду» вже старенька Ликера Степанівна, що доживає свій вік тут, на еміґрації...


Прийшли’м до тебе раз у рік в гостину...
На Західній Україні колядують і старші люди – найчастіше чоловіки, що належать до церковного братства. Братчики, зібравшись, ідуть до панотця. Всі вони – а їх буває чоловік десять або й більше – зайшовши до хати, стають перед образами і співають:

Ой, господар-господаречку,
Прийшли’м до тебе раз в рік в гостину
Раз в рік в гостину повіншувати,
Повіншувати, щастя бажати.

Патонець запрошує гостей до столу, частує оковитою, дякує за привітання. Колядники не засиджуються довго у панотця; вони виходять з-за столу, стають обличчям до образів і співають:

А за цим словом у дзвоники дзвоним,
У дзвоники дзвоним, низько ся клоним,
Низько ся клоним, Богу ся молим:
Ой, дай нам, Боже, золоті хрести,
Золоті хрести – ключі небесні,
Ключі небесні від Бога-Христа,
Щастя й здоров’я, прибутки добрі,
Прибутки добрі із віком довгим,
І з усім домом, і з чесним двором,
І з паніматкою, і з челядою, і з усім чадом, і з усім людом,
Святим Божеством – Божим Рождеством.

(Записано від гуцула, п. Годованця – людини вже літньої, понад 60 років.)
Від панотця колядники йдуть до хати своїх братчиків, вітаючи їх з народженням Христа.

Зображення
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6280 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: Звичаї нашого народу - Олекса Воропай та інші...

Повідомлення D_i_V_a »

З того ж джерела

13 січня ЩЕДРИЙ ВЕЧІР

Вечеря
За тиждень після коляди, напередодні Нового Року – Щедрий Вечір. Це – залишок стародавнього, імовірно, дохристиянського звичаю. За християнським календарем – це день преподобної Меланії. В народній традиції обидва свята об’єднались, і тепер маємо Щедрий Вечір або свято Меланки.
Наддніпрянська Україна і Гуцульщина святкують Щедрий Вечір як значне свято різдвяного циклу з добре розвиненою обрядовістю. Галицьке Поділля не святкує, бо Щедрий Вечір у галичан – напередодні Водохрищів, тоді як на Наддніпрянщині це – «Голодна кутя», Богоявленне надвечір’я.
На Україні на Щедрий Вечір батько ховається від дітей за пирогами – символом щедрости, багатства!
«Ввечорі, як зоря засяє, мати, було, запалять свічку перед образами, обкурять ладаном хату і поставлять череп’яну миску з пирогами на стіл. Тато сядуть на покутті і голову прихилять – ховаються за пирогами. А ми, діти, вдаємо, що не бачимо їх:
-Мамо, а де наші тато?
-А хіба ж ви мене не бачите, діти?
-Не бачимо, тату!
-Дай, Боже, щоб і на той рік ви так мене не бачили!
Оце так, бувало, батько скажуть, перехрестяться і запрошують всю сім’ю до столу, до «щедрої куті» - «щоб у достатках і спокої других свят дочекати!»
Тільки посідали за стіл, а під вікном уже й щедрують:

Щедрий вечір, пане господарю,
Стережи, Боже, твого товару,
Твого товару, всякого статку,
Молім Бога за отця, за матку.
Добрий вечір!

Отак згадує про Щедрий Вечір добрий Свириде Галушка з Київщини.
Щодо страв Щедрого Вечора, то вони не скрізь однакові: понад Дніпром печуть пироги з м’ясом і смажать гречані млинці на свинячому смальці, на півдні України фігурують бублики, а у гуцулів – вареники чи, як вони кажуть, «пироги».

Коза
"Як було мені років дванадцять, - продовжує мій співбесідник, водили ми козу. Зібралося нас аж восьмеро козоводів! Ми що дві-три хати мінялися, бож кожному цікаво бути козою...
- Як же ви робили козу?
- Та як - оце вистружемо обруча з білолозу. На грубхому кінці розколина - роги. Тоншого - вставляємо в розколину і в'яжемо мотузком. Роги обмотуємо лепехою, щоб кращі були. Біля рогів з обох боків дерев'яні ложки - вуха. На протилежному кінці обруча - ломачка з віхтиком: це хвіст.
Кому припаде бути козою, одягає обруч - щоб ріжки приходились на голову, а хвіст за спину. Накидають кожуха - вовною догори. Спереду запинають, щоб тільки роги, вуха та "морду" видко було. Рукави звисають донизу - це ніби передні ноги кози. Однією рукою коза тримається за ломачку і трясе хвістиком - "крутить хвостом".
Крім "кози", є в компанії ще "кіт" з торбою на сало - це найменший з хлопців перебраний за кота з довгими вусами. Він нявчить - просить сала.
Як добре смеркне, починаємо водити "козу". Завидна з козою не ходять.
Оце вийдемо на вулицю і радимось:
- Куди підемо?
- Гайда до Свирида Карлаша, у нього дітей багато!
- Ходім!
Приходимо, один біжить під вікно і гукає:
- Дядьку, пустіть козу до хати, бо змерзла!
А дядько ніби відмовляється - так належить по звичаю:
- Немає де тій козі розгулятися - тісно в хаті!
- Та пустіть, бо змерзла!
І так до трьох разів козовод проситься, а дядько відмовляє. Нарешті каже:
- Та я вже пустив би, але... що дядина скаже?
Козовод - до дядини:
- Будьте ласкаві, дядино, пустіть, бо й козенята померзнуть!
- Навіщо ви нам здалися? Уже пізно, діти спати збираються, налякаєте їх!
- Та пустіть, дядино, бо коза мерзне. М-е-е!...
- Я хату помостила, припічок білила, а ви мені пустку зробите!
Коза знову: "М-е-е!"
- Та йдіть уже, йдіть... Тільки добре співайте!
Першим іде старший козовод і веде "козу", з ним "кіт", а за "котом" - всі щедрівники.
Увійшли, поскидали шапки, "добрий вечір" сказали - не разом, а хто коли зайшов. Поставали серед хати, і старший козовод починає:

Нуте, панове,
Нуте, мурове,
Поставайте вряду,
Я козу веду!

"Коза" і "кіт" тупають у такт пісні - витанцьовують. А діти смикають - то "козу" за хвоста, то "кота" за вуса... тішаться! Щедрівники всі хором співають:

Наша козиця -
Вже стара птиця,
Недавно з Києва...

Коза падає, задирає хвіст і вдає, що мертва. "Кіт" її ніби обнюхує, крутячи вусом. Хор щедрівників співає далі:

Треба козиці три куски сала...

Пісня скінчилась. Щедрівники, звертаючись до господарів, кажуть всі разом - в один голос:
- Будьте здорові з празником!
Старший козовод до "кози":
- Кланяйся хазяїну й хазяйці!
"Коза" кланяється господпреві, господині та всім дітям - оп черзі.
Господар дарує щедрівникам пиріг чи копійок п'ять грошей. "Кіт" - до господині:
- Мяу, мяу... сала, щоб коза брикала!
Козовод:
Дайте, дядино, сала, бо кіт здохне!
- Нема сала, миша вкрала! - говорить господиня. Або: Сало - погасало! Не звикайте до сала, бо й нам мало!...
А "кіт" усе нявкає, товчеться навколо господині, аж поки та дасть йому шматок сала. Сало - "котові" в торбу, пиріг - у мішок козоводові, а гроші - в скриньку скарбникові.
Виходячи з хати, щедрівники кажуть:
- Прощавайте! Дай, Боже, щоб того року діждали!
Вийшли на вулицю, оглянулись навколо - скрізь темно... Село вже впить, тільки ген-ген, на горі світиться: то дівчата "Меланки" справляють. Козовод:
- Хлопці, ходім!
Прийшли, заглянули у вікно, а там уже й парубки з "Меланкою", - поскидали машкари, за стіл сідають. Ми всі разом:
- Ме-е-е!...
Дівчата, чуємо, гукають:
- Козоводи прийшли, пускайте їх до хати!
Парубки відчинили нам двері, ми ввійшли, свій "дохід" - на стіл... Гуляємо всі разом!


Парубоча "Меланка"
За "Меланку" вбирається парубок, що вміє "штуки викидати" - добре жартує.
"Меланка" має свій "почот", сама не ходить!
Почот не абиякий: орач з чепігами від плуга, сівач з сівнею через плечі, дідз гарапником, ведмідь, коза, журавель, циган, циганка і чорт з ріжками.
Все це - в кожухах дороги вовню, в машкарах, лахмітті, підмальоване білою глиною, замащене сажою, з клоччя зроблені бороди, вуса, патли... Одним словом - хто як зумів!
Ватага рухається селом з жартами, вигуком, сміхом. "Циганка" пристає ворожити, "циган" - коні міняти, "ведмідь" танцює, "коза" грає на скрипку, а "журавель" - найвищий парубок у селі - вибиває в бубон.
Діти юрбами бігають за парубочою "Меланкою", та й старі не раз вибігають на вулицю, щоб подивитись на веселу кумпанію...
До кожної хати ватага не заходить - йде туди, де збираються дівчата. Дозвіл щедрувати парубки випрошують піснею під вікном:

Ой, господар, господаречку...

- Просимо!
Ватага лишає в сінях свої ціпки та гарапники, обмітає чоботи від снігу і заходить до хати:
- Добрий вечір вам у хаті!
- Доброго здоров'я! А які ж ви кумедні, - щебечуть дівчата, - і ведмідь, і коза...
А Грицько який! Де це ти таку хустку доп'яв? мабуть, мати каглу затикала?!
- Мовчіть, дівчата, - "Меланка" соромиться!.....


Дівоча "Меланка"
Водять "Меланку" й дівчата. Дівоча "Меланка" має поважніший характер. Дівчата вибирають найкращу з-поміж себе і одягають її "молодою" - вінок, стрічки, багато намиста... Друга з дівчат убирається за молодого, що зветься Василем - жупан, шапка, шаравари, чоботи...
Вся дівоча ватага іменується дружками.
Дівчата з "Василем" та "Меланкою" до хати на заходять - щедрують під вікном:

Ой, на річці, на Йордані...

Дівчата ворожать
Хоч дівчата і самі з "Меланкою" ходять, і парубочу "Меланку" частують вечерю, проте знаходять час поворожити.
Ворожать переважно так само, як на "Андрія" ворожили. Бігають попід вікна слухати, питаються прохожих чоловіків: "Дядьку, як вас звати?", кидають через хату чоботи - куди впаде чобіт носком, туди й заміж вийде... Перелічують кілки в плоті: "удівець, молодець..."
Дівчата-гуцулки зав'язують собі очі хусткою і навпомацки лічать кілля в плоті до дев'яти. Дев'ятий перев'язують хустинкою і ранком дивляться: рівний, гарний - наречений такий буде, а як кривий горбатий, то й доля крива!...
На Гуцульщині ще годують кота варениками, як на "Андрія" пса годували, щоб довідатись: "Котра з нас перша заміж пійде?"
На Слобожанщині дівчата розкладають о півночі вогнище на березі річки, на льоду прорубують ополонку і чекають, щоб добре розгорівся вогонь. Коли вогнище розгорілось, кожна з дівчат бере тліючу головню і кидає її в ополонку: затріщить вогонь на воді - за багатого заміж піде, тільки "пшикне" головня і тріску не видасть - за бідного!
Дівки-чарівниці в цю ніч збирають "дивацьке" зілля "нечуй-вітер". Хто його знайде, - а росте воно в таких місцях, що тільки чарівниці знають, - той може зробитися "нечуваним і небаченим"...


Чародійна ніч
Серед нашого народу існує поетичне повір'я, що новорічна ніч віруючих людей "розкриває небо і вони можуть просити у святих все, що їм забагнеться: перетворення води на вино, каменя - на хліб, глини - на мід".
На Гуцульщині в цю ніч ґаздиня бере опівночі на голову чоловічу шапку і з хлібом та коновкою виходить до води. Там вона тричі занурює хліб у воду і примовляє: "Не хліб ся купає в воді, але я - в здоров'ї і силі!" Набираючи води в коновку, вона примовляє: "Я не биру воду, але мід і вино!..." Повертається ґаздиня до хати, всі сплять - ніхто нічого не чує. Вона навшпиньках, без найменшого шелесту підходить до своїх дітей і торгається їх голів мокрим хлібом, примовляючи: "Абисьте були такі величні, як святий Василь величний".
У коновку ґадзиня кидає кілька срібних монет. Ранком на Новий Рік вся родина вмивається тою водою, і це "принесе щастя на грощі через увесь рік!"
Новорічна ніч на Гуцульщині - свято печі. "Цілий рік вона робить службу, а на Василя йде в танець - вона ся віддає!" - так кажуть гуцули про ніч. Ранком на "Меланки" ґадзині старанно змащують піч глиною - "аби не кляла, що немащена!"... Ніхто тої ночі не спить на печі, не сідає - "бо тяжко їй танцювати..." Звечора на піч кладуть овес - намагання розгадати своє майбутнє і забеспечити щастя й добробут на наступний рік.
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6280 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: Звичаї нашого народу - Олекса Воропай та інші...

Повідомлення D_i_V_a »

D_i_V_a писав:З того ж джерела
14 січня НОВИЙ РІК АБО СВЯТО ВАСИЛЯ

«Ще тільки починає, було, роздивлятися, а тато вже будять мене:
-Вставай, сину, годі спати – пора посівати йти!
Я зхоплююся з ліжка, швиденько одягаюся, умиваюся та – за рукавицю дідову, а в ній повно зерна: пшениці, жита, ячменю, вівса, гороху – всього по пригорщі і змішане разом. Це я собі ще звечора приготував, щоб було чим посівати.
-Спочатку вдома посівай, каже батько, - а потім і до людей підеш!
Я став перед образами, набрав жменю зерна з рукавиці, посівав і приказував: «На щастя, на здоров’я та на Новий Рік, щоб родило краще, як торік – жито, пшениця та всяка пашниця...Дай Боже!»
-Спасибі тобі, сину, що ти нас обсипав щастям. На ось тобі грош та будь завжди хорош!
Взяв я від батька гріш – перший «дохід» за посівання, поплював на нього і сховав у кишеню – на щастя.
-А тепер можна і до людей, - каже батько, - людям посівати!
І я пішов... Пішов до дядька через дорогу. В двері не стукаю, бож знаю: в цю ніч не замикаються – люди посівальників ждуть. Захожу до хати, скидаю шапку і відразу ж, з порога:
На Лівобережжі:

Ходить Ілля на Василя,
Носить пугу житяную,
Де замахне – жито росте,
Роди, Боже, жито, пшеницю, всяку пашницю;
У полі ядро, а в домі добро, дай, Боже!
...
...Перший посівальник на Новий Рік звичайно буває і першим "полазником" - приносить до хати щастя. За народнім віруванням дівчата щастя не приносять - тільки хлопці, а тому й посівати дівчатам не годиться.
На Слобожанщині першого посівальника господиня просить сісти на порозі - "щоб кури сідали та курчат висиджували".
Зерно після посівальника збирають і віддають курям - "щоб добре неслися", а горох зберігають аж до весни. Весною, коли повилуплюються гусенята, їх "загодовують" цим горохом - "щоб великі росли"...

У перший день Нового Року уважно до всього приглядаються, бо все має віще значення. Стоячи в церкві під час утрені, селяни придивляються, як свічі горять у паникадилі: якщо ґніт палаючої свічки зігнувся гачком - буде врожай цього року; якщо ж ґніт стирчить на свічці, ніби порожній колос на стеблі, - жди неврожаю.
Якщо ніч проти Нового Року тиха і ясна, буде щасливий рік не тільки для людей, а й для худоби.
Якщо сонце весело зійде, ввесь рік буде щасливий, а особливо добрий буде врожай садовини.
Якщо іней рясно вкриває всі дерева, буде врожай на збіжжя.
Перед тим, як сісти за стіл обідати, батько синові дає пиріг і каже: "Їж, сину, та пам'ятай: якщо тобі трапиться зимою збитися з дороги, то згадай, з чим ти їв на Новий Рік пиріг - і відшукаєш дорогу".
Залежно від вдачі, люди говорять: "Піду до церкви, щоб Господь сподобив цілий рік ходити до храму Божого!" або: "Нап'юся горілки, щоб цілий рік було за що випити!"
"На Новий Рік не годиться пити по одній чарці, а все по дві, щоб старі в парі жили, а молоді собу пару знайшли!" - так промовляють за новорічним обідом, коли гостей приймають.
"Мій батько, царство йому небесне, - згадує Свирид Галушка, - дуже любили вареники. На Новий Рік мам, було, як наварять повну макітру - їж скільки хочеш!... Ото тато бувало перед тим, як узятися до вареників, примовляють: "Вареники-мученики, сиром вам боки набивали, маслом очі заливали, в чавуні кипіли - за нас, грішних, такі муки терпіли!"
Якщо частина неба закрита на Новий Рік хмарами, в тій стороні буде урожай збіжжя - звідти треба сподіватися щастя. Сніг випаде в цей день, - щасливий рік буде.
Перший день нового року - свято Василя. "Мій старший брат був Василь, - згадує Тиміш Степанович Піддубний. _ В цей день, було всі родичі до нього з'їжджалися на обід - веселі то часи були! На столі таке стояло, що тепер і на виставці не побачиш - шинка, ковбаси, всякі припаси... Ех, та що й казати, - було до чого чарку випити та "дай, Боде!" промовити. А по обіді запрягали найкращі коні в "козирки" і з піснями та вигуками їхали "на прогін". Коні-змії не чують під собою ніг - санки летять, як на крилах, тільки сніг вихром розлітається на всі боки!"
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6280 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: Звичаї нашого народу - Олекса Воропай та інші...

Повідомлення D_i_V_a »

Олекса Воропай

18 січня «Голодна кутя» або другий свят вечір

Напередодні Водохрищів святкується «Голодна кутя» або другий Свят-Вечір. Увесь цей день віруючі люди нічого не їдять – постують. Сідають вечеряти, коли вже засяє вечірня зоря. На вечерю подають пісні страви – смажена риба, вареники з капустою, гречані млинці на олії і кутя та узвар.
По вечері діти проганяють кутю: вибігають з хати і паліччям б’ють знадвору в причільний кут, примовляючи:

Тікай, кутя, із покуття,
А узвар – іди на базар,
Паляниці, лишайтеся на полиці,
А «дудух» - на теплий дух,
Щоб покинути кожух.

Збереглося коротке, але цікаве оповідання про те, як колись запоріжці проганяли кутю в себе на Січі. Оповідання це записав етнограф Яків Новицький в році 1876, у селі Кам’янка на Дніпрових порогах, від лоцмана Йосипа Омельченка:
«Було, як повечеряють запорожці на голодну кутю, та вийдуть з рушницями проганяти кутю, то піднімуть таку стрілянину, мов наче й справді війна йде. На другий день, на Водосвяття, йдуть, було, до Дніпра і пушки за собою везуть. Як тільки попи начнуть хрест вмачати в воду, то вони й палять з пушок. Ще я добре знаю, як в двадцятих годах в Кам’янці з пушок кутю проганяли, бо тоді були й попи ще з запорожців.
-Чи сохранились ті пушки і тепер?
-Де вам сохранились? Начальство лоцманське давно вже їх захарпало, - ще я був парубком». (М. Драгоманов. «Малороссійскіе народные предания и рассказы». Кіевъ, 1876.)

Уже геть увечорі, як стемніє, виносять з хати «дідуха», несуть його на вигін або в садок – як де ведеться – і палять: пускають на «теплий дух». Це – символічне палення зими, щоб «покинути кожух» - накликати весну. Коли вже перегорить і нетривкий солом'яний жар погасне, дівчата розхоплюють попіл з «дідуха» і несуть на город – «щоб огірки родили».
В цей день біля церкви святять воду. Йдучи до церкви по свячену воду, люди квітчають посуд – глечики, пляшки, баньки – «безсмертником» або сухими васильками – «щоб Бог минував від злої напасти».
На західньому Поділлі, господиня або старша дочка бере по вечері в миску кілька ложок борошна і на свяченій воді замішує рідке тісто. Цим тістом вона малює хрести на всіх чотирьох стінах хати, в сінях, коморі, стайні та в інших господарських будівлях – «від нечистої сили».
Батько бере полумисок із свяченою водою і кропилом кропить усіх присутніх у хаті, примовляючи: «Дай Боже, і на той рік діждатися». Далі він іде кропити в сінях, у коморі та навколо хати. Молодший син бере в руки три пироги та йде вслід за батьком. Перший пиріг він кусає у сінях, другий – в коморі, а третій – на дворі.
У місцевостях понад Дніпром – і з лівого, і з правого боку – існує такий звичай: коли принесуть з церкви свяченої води, господар робить з сухих васильків кропило і кропить свяченою водою спочатку все в хаті, а потім комору, стайню, стодолу – всі господарські будови. За господарем батьком ходить хтось із дітей – хлопчик чи дівчинка – і носить на тарілці пиріг, а в руці шматочок крейди. Яке місце батько покропить водою,на тому місці, вслід за ним, син пише крейдою хрест. В хаті хрести пишуться на дверях, вікнах, на столі, скрині на посуді – скрізь. У господарстві кропляться свяченою водою і пишуться хрести не тільки на будівлях, а й на хліборобському знарядді – на плузі, боронах, сівалках, косах, граблях. Кропиться свяченою водою і худоба – корови, воли, вівці, коні. Не кроплять лише свиней та курей.
Щождо пирога, то як де ведеться: в одній місцевості хлопчина, що пише хрести, після кожного хреста повинен хоч маленьку крихітку відкусити від пирога і з'їсти. В інших – лише обносять пиріг, а після кроплення вся родина сідає за стіл, розподіляє пиріг і з'їдає його, примовляючи: «Дай, Боже, всього доброго нам і дітям нашим».
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6280 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: Звичаї нашого народу - Олекса Воропай та інші...

Повідомлення D_i_V_a »

D_i_V_a писав:Олекса Воропай
19 січня Богословіння Господнє (ВОДОХРИЩЕ)

Опівночі перед водохрищами вода в ріках, як вірили селяни, хвилюється. Були колись такі відважні любителі таємного, що ходили вночі колись на річку спостерігати те явище... але ріки в цей час, звичайно, покриті лбодом, і що там під кригою робиться – невідомо. Та все ж набрана з річки опівночі перед Водохрищами вода – цілюща; вона збнрігалась у «знаючих» селян за образами на випадок поранення або тяжкої хвороби.
Ще за тиждень перед Водохрищами колись парубоча громада, а пізніше окремі господарі – «спеціялісти» прорубували на річці ополонку, випилювали з льоду великий хрест, ставили його над ополонкою і обливали буряковим квасом – теж з льоду – престол. Все це оздоблювали аркою з ялинкових або соснових гілок – «царські врата».
Ранком у церкві відбувається Богослужіння. По Богослужінні весь народ іде процесією на річку до хоемта. Попоереду несуть дерев’яний церковний хрест і хоругви, хор співає «Голос Господній...», за хором іде священник, приклавши золотий хрест до чола, а за священиком – народ. До річки на Водохрища йдуть усі: старі, молоді і діти. Кожен несе з собою пляшку або глечик на воду. Хлопці ще несуть з собою голубів, а мисливці – рушниці, заладовані клейтухом. На колишній Гетьманщині, де ще козацька традиція не згасла зовсім, парубки та молоді чоловіки їхали до річки на конях, заломивши по-козацькому сиві шапки.
На річці, біля хреста весь похід зупиняється і стає на льоду великим барвистим колом, що здалека яскраво вимальовується на тлі білого снігового покривала.
Після недовгої відправи священик занурює в ополонку хрест, а в цей час хор голосно співає: «Во Йордані крещающуся Тобі, Господи...» У свою чергу мисливці стріляють із рушниць, а хлопці випускають з рук голубів, які хмарою летають над «Йорданню».
Коли вже воду освячено, люди підходять до ополонки і набирають у свій посуд води. Всі, хто приїхав на «Йордань» кіньми – чи то верхи, чи то саньми – набирають відрами з ополонки воду і напувають своїх коней – «щоб хворобі не боялися та міцніші були».
Після водосвяття всі люди повертаються до своїх хат...
Поки мати або старша дочка подасть на стіл обідати, батько бере з-за образу Божої Матері пучок сухих васильків, мочить їх у свяченій воді і кропить все в хаті та в господарстві; потім бере ще крейду і пише хрести на образах, сволоці, дверях і миснику. Управившися з цим, батько сідає за стіл, а за ним і вся родина. Перед їжею п’ють свячену воду.
По обіді дівчата бігають до річки вмиватися в «йорданській воді» - «щоб були рожеві лиця». На Гуцульщині хлопці водять своїх дівчат до ополонки – «щоб сі умила та красна була».
В місцевостях понад Дніпром було колись чимало вірувань та прикмет, пов’язаних з «Йорданню». Так, коли процессія йшла на річку, то «знаючі» люди придивлялися: якщо перед хоругвами пролетять горобці – нещасливий рік для дітей, граки – для молодих людей, а як пролетять гуси, то старі люди цього року будуть дуже хворіти, а то й – боронь, Боже – вмиратимуть.
Якщо на Водохрищах дерева вкриті інеєм, то на весні у відповідний день тижня – в п’ятницю, четвер і т.д. – треба сіяти ярову пшеницю: «вродить, як гай!»
Якщо на Водохрища день ясний, соняшний, то хліба в данному році будуть чисті, а якщо понурий, небо вкрите хмарами – у хлібі буде багато «сажки» (зонú).
Попіл пісря Різдв’яних Свят не можна зберігати – ні в хаті, ні в дворі, бо «буде пожежа»; ввечері на Водохрища його треба винести на річку і висипати на лід.
В той момент, як священик занурює хрест у воду, всі чорти та всяка нечиста сила вистрибує з річки і залишається на землі до того часу, аж поки якась із жінок не прийде на річку прати білизну. Коли брудна білизна опуститься у воду, то разом з нею впірнають у воду і всі чорти, що мензли на землі. А тому побожні бабусі колись не дозволяли своїм невісткам прати білизну на протязі цілого тижня після Водохрища – «щоб більше вигибло нечистої сили від водосвятських морозів».
«Моя теща, - згадує Свирид Галушка, цілий місяць, було, і сама на річку не йшла,і інших не пускала – така була завзята проти чортів!... Жінка не раз жартома сперечалася з нею: «Та що вони вам, мамо, зробили ті чорти – що ви на них так напосілялися?» Де там! ... і слухати не хотіла, а тепер, мабуть, у пеклі за все те одвіт держить.
-А, може, в раю?
-Мабуть, ні, бо таким, як вона, - царство їй небесне, - і в пеклі тісно, а про рай – говорити нічого. Така була!»
Дівчата, набравши з освяченої ополонки води, наливали у велику миску, на дно клали пучок калини або намисто і вмивалися – «щоб лиця красні були».
На Слобожанщині є повір’я, що в день Водохрищ буває така хвилина, коли вода перетворюється на вино. Розповідають: один купець їхав з ярмарку і заїхав на річку коні напувати; але замість води він знайшов вино. Тоді купець напився, набрав з собою в посудину і поїхав. Не від’їхав він і однієї верстви, як захотілося йому знову напитися вина; але не довелось, бо в посудині була вже вода: вино знову перетворилося на воду (П. Чубинський, ІІІ, стор.4).

.....

У деяких місцевостях Поділля та в Гуцульщині в цей день святять «трійцю» - три свічки, зв’язані квітчастою хусткою, намистом і барвистими стрічками. До цього ще додають пучки червоної калини та сухих квітів – безсмертників, або васильків. З «трійцею» йдуть на «Йордань» переважно жінки і дівчата. Під час Богослуження «трійця» трійця запалюється від свічок, що горять на престолі. Коли вода вже посвячена, то перед тим, як іти додому, «трійцю» гасять, занурюючи свячки в ополонку, де відбувалося свячення води.
Як бачимо, «Йордань» або Водохрища – це чисто християнський звичай, що прийшов до нас на Україну разом із християнством і зайняв одне з найпотужніших місць серед традиційних свят нашого народу.


Святий Понеділок

Перший понеділок після Водохрищ називається "різдвяним" або "святим". "В цей день їдять пісне, хоч у празники не дотримувалися постів - ні в середу, ні в п'ятницю" (П.Чубинський, ІІІ, 5.)
Але горілку пити і в "святий" понеділок можна. Існує приповідка:
"Святий понеділку, не сварись на мене, що я п'ю горілку!" (М.Номис, стор.227.)
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6280 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: Звичаї нашого народу - Олекса Воропай та інші...

Повідомлення D_i_V_a »

D_i_V_a писав:Олекса Воропай
20 січня Івана Христителя

На другий день після Водохрищ – Івана Христителя або «посвятки». В цей день господар, вставши ранком, брав у руки той хліб-сіль, що лежав під образами ще від «багатої куті», ніс у стайню, ламав на шматки і роздавав худобі разом з сіном, як останні різдвяні дари, - «щоб скотина плідна була».
Від Різдва до "Івана" жінки ховали свої починки - "Щоб лихий ниток не плутав" (В Англії в Різдвяні дні жінки, бувало, ні за що не залишали на ніч куделі на прялках, щоб чорт не задумав сам сісти за роботу. В. Скот, т. IV.). А на "Івана" вони діставали свої кужелі, оглядали їх, але до роботи ще не бралися. Молодиці йшли в шинок, там вони сходилися "по родству" або "по кутках" - як де ведеться - і пили горілку, співали веселих пісень та примовляли: "Тільки й притики, що починки превеликі!" Мовляв, час уже братися й за роботу. Від Різдва до Івана Хрестителя в шинок ходити гріх, бо ще вода не посвячена, а на "Івана" вже можна.
В усі головніші свята - Різдво, Новий Рік, Водохрища - жінкам не можна ходити по воду, бо це "гріх". Цю роботу виконували за них парубки (Село Іваньківці на Переяславщині. За П. Чубинським, ІІІ, 5.); але на "посвятки" молодиці ставили їм могорич - "за те, що воду носили справно".
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6280 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: Звичаї нашого народу - Олекса Воропай та інші...

Повідомлення D_i_V_a »

D_i_V_a писав:Олекса Воропай
21 січня «Різдвяний день»

В цей день робити гріх – так само, як і на перший день Різдвяних свят, але пити горілку можна. Колись, ще за добрих часів, наші селяни цим правом користувалися в повній мірі.
"Розвозять в'язки перевесел з гречки, що була обмолочена в різдв'яний піст. Входячи до хати, говорять: "Нате вам ковбасу". Потім і в цій хаті починається випивання, якщо його там не було від самого ранку, бож у цей день звичайно всі п'ють" (Село Іваньків на Переяславщині. За П.Чубинським, ІІІ, 5.).
Пити і гуляти - це наша стара, хоч і не завжди добра, традиція. Ще літописці відмічали "хлібосольство" великого князя Володимира (В Макарівській минеї: «Памяти святыхъ въ
церквахъ творяще пѣнiемъ и молитвами и праздноваше свѣтло праздники
Господскiя: и три трапезы поставляше, первую митрополиту съ епiскопы,
и съ черноризцы и съ попы, вторую нищимъ и убогимъ, третью себѣ и
боярамъ своимъ и всемъ мужемъ своимъ». Снег., І. 194.

А одна з билин починається так:
Во стольном было городе во Киеве,
У ласкова князя у Владимира,
Было пированьице – почестный пир...),
а наші гетьмани та козаки під цим поглядом, мабуть, не мали собі рівних в усій тодішній Европі.
І ось цю "славну" традицію перейняли наші селяни і пильно зберігають її ще й досі. Прислів'я, приказки, "припросини" та пісні - це цілий кодекс гостинности наших селян.
Приймаючи гостей, господар до першої чарки виголошував таку тираду:
"Помершим душам - царство небесне: батькам, матерям, братам, сестрам та діткам маленьким. Нехай легенько згадається і нашому синові, де він у світі повертається. А нам пошли, Боже, вік і здоров'я, щоб цей праздник обпровадити та в мирі-покої і з вами, здоровими, щастя діждати. Сподоб, Господи, Боже наш, щоб Бог родив жито, пшеницю і всяку пашницю, а нам дістати жати, споживати та людям честь віддавати!..."
- Дай, Боже! - відповідають гості.
Після першого побажання, що завжди виголошується поважно, без будь-яких жартів, на підпитку висловлюється також чимало жартівливих побажань:

"Роди, Боже, жито, пшеницю, а в запічку дітей копицю".
"Роди, Боже, хліб, а до хліба опеньки!"
"Хай Бог хліб родить та скотину плодить".
"Приспоряй, Господи, Божу росу, щоб коровка доїлась".

У нас такий звичай, що гостей треба припрошувати, бо "без припросин і чарка не мила!" Припросини звичайно починаються після першої чарки: "Випийте по другій, щоб на одній не скакали". "А ну лиш: чоловік на одній нозі не ходить, а на двох!" А як по другій чарці вип'ють, то припрошують до третьої: "Без тройці й доми не строяться" - "Бог тройцю любить, а четверту Богородицю, а п'ятий Спас" - "По три дай, тоді питай" - "По чарці, по парці та оп'ять по п'ять" - "Перед обідом не вадить, а по обіді - загладить" - "Пийте до дна, щоб очі не запалися" - "Перший келішок, як по льоду, другий, як по меду, а третій - не питай, лиш давай!"
А вже після третьої чарки не припрошують, тільки примовляють: "Я - такий чоловік, як візьму, то й вип'ю!" - "Куми та кумки - вип'єм по рюмки: бо як підем на той свят, то там рюмок ніт!" - "Напиймося тут, бо в небі не дадуть!" - "Від краю до краю - всім добра желаю! - "І чарка нова, та горілки нема: хилю - не тече, коло серця пече".
Тут починаються й співи:

Хто п'є, той кривиться,
Кому не дають - той дивиться,
А ми будемо пить і Бога хвалить:
І за нас, і за вас,
І за нашу неньку стареньку,
Щоб навчила нас горілочку пить...

Або:

Пошла смерть, пошла проч,
Тепер мене не мороч,
Бо я часу не маю:
На празнику гуляю...

Про гостинність і гостювання є такі приповідки: "Який гість, така йому й честь" - "Гість лави не засидить, а ліжка не залежить" - "Клади перед людей хліб на столі, будеш у людей на чолі" - "Дай, Боже, гостя в дім, то й я нап'юся при нім" - "Принеси, Боже, здалека родину, то ми і в будень зробимо неділю" - "Межи людьми треба бути людьми: не цурайся хліба й соли" - "Де люблять - там не вчащай, де не люблять - там не бувай!"
"Як жили нащі діти, то не було їм біди: бувало, глек варенухи візьмуть, сидячи, п'ють та, як джмелі, гудуть; а як нам прийшлося, жить довелося - усе лихо докупи зійшлося..." (Див. М.Номис, СПБ. 1864.)
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: Звичаї нашого народу - Олекса Воропай та інші...

Повідомлення kbg_dnepr »

Кажуть, вчора були іменини домовика:

10 лютого в народі – «іменини домовика». У цей день домовика особливо вшановували. Для нього у печі ставили миску з молоком, залишали горщик з кашею, обклавши його гарячими вуглинками. Вірили, що домовик опівночі вийде з-під печі і спробує частування, після чого подобрішає і на цілий рік стане послужливим і сумирний.
Цього дня можна займатися господарством і генеральним прибиранням будинку.
http://priluki.city/novyny/10-lyutogo-d ... -tradiciyi

Чи Ви пригостили свого Хазяїна?
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: Звичаї нашого народу - Олекса Воропай та інші...

Повідомлення kbg_dnepr »

11 лютого світова спільнота святкує Всесвітній день хворого, Міжнародний день жінок і дівчаток в науці, Європейський день номеру екстреного виклику 112, а в Україні відзначають професійне свято працівників РАЦСу. Православна церква цього дня вшановує пам’ять Лаврентія Печерського.

http://priluki.city/novyny/11-lyutogo-s ... ntiyiv-den
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6280 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: Звичаї нашого народу - Олекса Воропай та інші...

Повідомлення D_i_V_a »

D_i_V_a писав:Олекса Воропай
29 січня Петра Вериги

На Петра Вериги зима "або поставить, або поломить криги" (Мат. до укр.-руськ. етнології. Том ІІІ, 1900.). "На Петра Вериги розбиваються криги" (М.Номис, 12.).
За народнім віруванням - це останній день зими. На цей день припадає чимало прикмет:
"Якщо напередодні Петра Вериги ніч місячна і на небі видно зорі, літо урожайне буде, а рік - щасливий. Якщо ніч понура, то й рік понурий: неврожай, пошесть на худобу".
"Як мороз у цей день, то літом - спека".
"Якщо дворова птиця - гуси, качки, сидячи на снігу, машуть крильми, ніби пливуть, - буде відлига. Те саме, як пси качаються на снігу".
"Як у ночі місяць обгородиться хмарами, буде вітер".
"Гайвороння кряче в цей день на метелицю".
В цей день - так уже здавна ведеться - люди розповідають байки про зиму:
"У старих, звісно, все краще було. Вони йзиму вихваляють, коли була, мовляв, сильнішою. Що це, кажуть, за зима!... Ось колись була зима: птиця на лету мерзла, у скотини хвости відмерзали, а як линýть, бувало вгору воду, то відразу і замерзне - на землю шматки льоду летять. То була зима!... А тепер бачите, як тепло - і не похоже, що зима..." (Записано від Свирида Галушки.)
На Петра Вериги не перуть.
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Відповісти

Повернутись до “Багатонаціональна Україна + Етно”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 12 гостей