Сім'я моєї бабці Марії Грицай виявилася доволі тісно пов'язаною з військом й навіть сама Марія за часів Першої світової війни була волонтером й помагала нашим пораненим військовим - ймовірно у шпиталях. Її батько Юрій Грицай (1862-1937) був відставним піхотинцем Австро-Угорської армії, про шо свідчить документ (датований 14 жовтня 1890 року) про відставку, у зв'язку з непридатністю до подальшої служби 55го піхотного полку: в тексті зокрема згадується шо він відслужив 6 років, 11 місяців та 7 днів, а розпорядження було затверджено ще раніше командуванням 11 корпусу у Львові на основі параграфу 40 "закону про оборону". На звороті вказано, шо в разі потреби (війни) як запасовий він придатний до служби (або з віком - до "посполитого рушення" - ополчення) й повинен зголоситися в певні пункти...
Фотографій (жодних) Юрія Грицая не збереглося - ймовірно згоріли в пожежі дому в 30х роках.
В нього було 4 дітей - старшим був Михайло (1893-1919), далі моя "майбутня" бабця Марія (1896-1984), Степан (1898-1962) та Юлія (1902-1980). Обоє синів воювали згодом в Першій світовій війні, причому Степан від самого початку служив в полку УСС (рядовим). Михайло вчився в гімназії - спершу в польскій - з якого його вигнали за конфлікт з польским викладачем, потім в українській. З гімназійного періоду зберігся портрет, який був виготовлений на основі якоїсь фотографії: на звороті були дані де портрет було виготовлено "OSTOJA", artysta malarz, Lwów Leszczyńs[kiego]" в адресних книгах Львова австрійского періоду такого "ательє" я не виявив, але в "русскоязичній" газеті "Волынское слово" 1925 года (http://dlibra.kul.pl/Content/28269/3079 ... -Slovo.pdf) на 4й сторінці збереглося рекламне повідомлення: ймовірно сестра Михайла після війни замовила настінний портрет брата надавши якусь світлину з ним для цього..
Востаннє редагувалось drapieznik в 22 лютого 2021, 10:35, всього редагувалось 1 раз.
Як молодий чоловік з освітою, Михайло Грицай під час вже самої війни був зарахований до офіцерської школи (поки що не знаю якої саме), про закінчення якої й світлину з нагоди випуску, Михайло відправив родині з листом на звороті: "відкритка" адресована Юркові Грицаю в Отиновичах, повіту Ходорів, Галичина. Подальший текст датований - Гогенштадт 5 грудня 1916 року. Текст відкритки: "Вас всіх сердечно. М. Грицай. Найдорожчі родичі. Дякую за листи і заразом докажу Вам, що я вже скінчив школу офіц. і єсьм в Гогенштадт. Дуже правдоподібно, що приїду на урльоп, єсли Маня хоче зарукавка, то най пришле гроші, а я буду старався купити. Се моя фотографія зі школи. Здоровлю і цілую": спроби допитатися свого часу в моїх стрийків та тата - чому й як Юрій Грицай опинився в Отиневичах не дали результату - або забули або просто не поцікавилися свого часу; єдине шо "щось знайоме" - й без подробиць.. Стрийки мої вже разом з своїми батьками на "тому світі", а мій тато в 90 років вже не дуже багато шо пам'ятає.. Михайло Грицай під час Першої світової війни воював головно на італійському фронті.
тут мій правуйко (брат бабці) лейтенант Михайло Грицай справа, ліворуч ймовірно його бойовий побратим:
а це колективна світлина - правуйко третій зліва стоячи (з блокнотом чи картою в правиці), з підписом на звороті:
підпис на звороті: "Після 11ї битви над Сочею (річка, інша назва Ізонцо) у вересні 1917 року":
ця світлина (датована 13 травня 1918 року, в Гогенштадті) загадкова (для мене) своїм написом на звороті: або мова про якогось двоюрідного брата, або Михайло навмисно "перекрутив" ім'я Степан, або в Степана було подвійне імя.. Тим не менше всі старші в моїй родині свідчили шо на ній "вуйко" (для них) Степан, брат бабці...
Ще одна загадкова світлина з групою селян - здається гуцулів - хто вони, чому він з ними знявся (може фотку хотів рідних для когось з побратимів зробити?..):
Остання світлина Михайла Грицая (можливо не хронологічно) у парадному строї:
Коли почався ствоювалася ЗУНР, Михайло Грицай прийняв найактивнішу участь в листопадових подіях у Львові. Згідно спогадів моїх стрийків (вони в мене записані на диктофоні ,оцифровані) він був серед тих українських вйськових які "завітали" до намісника; також він командував або був одним з офіцерів гуцульскої сотні (або сотні де було чимало гуцулів - неясно). Михайло розповідав сестрі Марії шо поляки у вікнах будинків ховалися з польками й стріляли по українським військовим - ті у відповідь не наважувалися як правило стріляти.. Ще оповідав що на блокпостах "галантні" старшини українські часто допомагали польським молодицям переносити важкі валізи через дорогу ,не знаючи шо всередині там була зброя та боєприпаси для польских бойовиків. Між іншим Михайло Гирцай спершу познайомився по службі з моїм дідом Іваном (десь пересіклися - вже достеменно невідомо де й коли) а восени 1918 року під час війни з поляками познайомив його зі своєю сестрою - та працювала на складі з одягом для вйськових а мій дзядзьо не мав рукавиць - так й познайомилися.. Михайло також недовго побував в полоні поляків - у Львові під час боїв біля гори Яцька його взяли до полону - чи то боєприпаси скінчилися чи зброя заклинила - невідомо точно. В 1919 році коли УГА відступила за Збруч ,як кадровий офіцер та український патріот, Михайло Грицай не покинув галицьку армію й відправився з нею воювати на Велику Україну. В жовтні 1919 року, під час запеклих боїв з денікінськими підрозділами, в бою біля села Лукашівка (коло Монастирищ ,Черкащина) за свідченнями очевидців одполчан його по ногах скосила кулеметна черга ,й хоча його подальша доля невідома, більш ніж вірогідно шо він не пережив того бою.. Ймовірно був похований там же в братській могилі (яка могла бути не одна..).. Чи вона пережила совдепівських варварів - невідомо..
Його брат Степан Грицай після війни став столяром в селі Полтва - згадується в книжці Романа Коритка "Полтва – село над однойменною рікою» 2011 видання (на жаль ,я не маю її.. читав уривки зі збірника); на хвору голову зв'язався з галицькими комуністами - КПЗУ, був доволі її активним членом й доволі переконаним сповідником марксизму.. Правда розгром КПЗУ своїми фундаторами з Кремля трохи отверезив, але не до кінця.. був своєрідною чорною вівцею в родині, чим доставляв своїй сестрі Марії чимало болю, зважаючи на її крайню релігійність ,українськість й антибільшовизм.. А ось його єдиний син Ярослав став повною йому протилежністю - відомий львіський скрипаль, колекціонер музичних нот, різноманітних книг, колосальної колекції платівок, фотограф-любитель.. http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/han ... sequence=1 з його смертю (1992) чоловіча гілка відгалуження родини Грицай від Юрія Грицая - відмерла остаточно.
Востаннє редагувалось drapieznik в 22 лютого 2021, 10:36, всього редагувалось 3 разів.
Це фото прислали мому прадіду Юрію Грицаю ймовірно його родичі (судячи з тексту), але ідентифікувати конкретно осіб на цій світлині вже неможливо - немає кому й немає з чим порівнювати: текст: "В Полтві дня 8 липня 1917 року. Слава Ісусу Христу. Найдорожчий Стрийку і ви Стриянку і ви сестринки мої Маню і Юльку. Посилаю вам нашого тата на фотографію щоби ви ся на них подивили. Богу дякувати шо вони вже єсть вдома і що они нас побачили ,а ми їх єще в своїм домі. Поздоровляю вас по тисячи рази. Ян Грицай."
На цій світлині видно групу німецьких військовослужбовців періоду першої світової війни й трьох молодих жінок - крайня справа - моя бабця Марія Грицай, можливо посередині - її сестра Юлія, а ліворуч жінка, яка ідентифікується завдяки підпису на наступній світлині - як якась Л. Галевич. Німецький знавець історії авіації Тобіас Вебер розпізнав підрозділ шо на цій фотографії: "das sind Monteure bzw. Bodenpersonal der Fliegerabteilung 24 im Jahr 1917. Diese Einheit war an der Ostfront." В перекладі - це механіки, обслуговуючий персонал 24 авіапідрозділу (FA 24). Сам підрозділ був сформований в 1917 році і діяв на Сх. фронті до 1918 року включно.
Якась знайома моєї бабці М. Грицай - Л. Галевич:
цю світлину моєї бабці Марії Грицай ймовірно використали для "посвідчення" особи:
на цих двох якісь молоді жінки, на звороті окрім вправ в підписах сестер Грицай, є напис німецькою: "Йоханнісбад, літо 1917" - можливо місце відомого курорту, але особи цих жінок цілковито невідомі.
це також світлина з неідентифікованою жінкою - можливо вона мала стосунок до Отиневичів ,а може до Полтви - невідомо.
Наостанок, додам ще одну групу документів - частина з них світлини, частина - прості поштівки. Усіх їх об'єднує персона моєї бабці Марії, яка за час світової війни працювала волонтером (чи медсестрою, невідомо точно) й тому їй часто писали багато різних військових з якими вона колись познайомилася під час роботи.
Перша дитяча відкритка без підпису, інша - з військового шпиталю у Відні до "Вельгеборен фройлян Марії Грицай", датована 27 лютого 1917 року, текст українською: "Я рівно дякую за отриману картку, чого.. (нерозб.) - підпис нерозбірл."
ця світлина відкритка відправлена з польової пошти (FP №117) ,від k.u.k. G. Fisenbahn Kompagnie й датована текстом польскою 29 тарвня 1916 року, підписана якимось Пасікою.
ця поштівка зі шпиталю в Bregenz (Австрія) текст українською ,датований 9 липня 1915 року
Поштівка з репродукцією картини (чи просто ілюстрацією) художника А. Монастирського, польова пошта №423 Короткий текст привітання з нагоди свят написав Іван Коцюмбас зі Штабової сотні УСС, дата 26 грудня 1917 року.
світлина з підписом "на згадку" від Василя (нерозбірл.)
відкритка з фотографією вілли Рабка, надіслана зі шпиталю в цій Рабці. Цікаво шо відписувач назвав себе як Леопольд Галєвіч - ймовірно якийсь родич вище згаданої Л. Галевич... Мова тексту польска, почерк добре читабельний..
ну і відкритка від Михайла Грицая: відкритка з фотографією угорського міста Nyiregyhaza, палац компанії Nyírvíz szabályozó társulat palotája на звороті текст (дата вказана 10 квітня 1916 року) польскою мовою "Serdeczne pozdrovienia ze szpitalu na Węgzech. zasyłam Wam wszystkim. Pisałem do Was ze Stryja, ale nie wiem, czy otrzymaliscie. Ja jestem dość zdrovszy już jednakorz jeszcze nie całkiem. Proszę Was zatrzymajcie sie jeszce trochę na miejscu, może to już długo nie pociągnie. Pozdrawiam i całuję Was wszystkich serdecznie. (нерозбірливо) Michał Hrycaj. (... jeszcze... нерозбірливо)
