Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

ЗМІЙОВІ ВАЛИ - оборонні споруди

Аватар користувача
 
Повідомлень: 5081
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Звідки: Київ
Подякував (-ла): 4502 раз.
Подякували: 2069 раз.
Стать: Жінка

ЗМІЙОВІ ВАЛИ - оборонні споруди

Повідомлення D_i_V_a » 01 квітня 2016, 17:57

Змі́єві вали́— грандіозні земляні укріплення (насипи висотою 6–8 м і шириною 14–16 м), залишки яких розташовані майже по всій лісостеповій та степовій території України. Загальна довжина близько 2 000 км
Прізвища: Дідкі(о)вський, Онацький, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Пустовіт, Павленко, Бургала, Барлинський
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?

Аватар користувача
 
Повідомлень: 5081
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Звідки: Київ
Подякував (-ла): 4502 раз.
Подякували: 2069 раз.
Стать: Жінка

Re: ЗМІЙОВІ ВАЛИ - оборонні споруди

Повідомлення D_i_V_a » 02 квітня 2016, 16:12

Цікавий фільм, гарно зроблено, до дискусії запрошено істориків
https://www.youtube.com/watch?v=mmkTDhrQPvY
Прізвища: Дідкі(о)вський, Онацький, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Пустовіт, Павленко, Бургала, Барлинський
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?

Аватар користувача
 
Повідомлень: 5081
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Звідки: Київ
Подякував (-ла): 4502 раз.
Подякували: 2069 раз.
Стать: Жінка

Re: ЗМІЙОВІ ВАЛИ - оборонні споруди

Повідомлення D_i_V_a » 02 квітня 2016, 18:28

Олександр Ковалевський (Ванкувер)

Розділ 13. Крадена історія

Частина перша

…Римське суспільство розвивалося у напрямку технологічного прогресу, занедбавши духовне. Ми можемо нині споглядати матеріальні пам’ятки античності – вони дожили до нашого часу. Але за зовнішньою показною величчю Риму ховалось гниле нутро. Тому-то ця імперія й проіснувала лише кілька століть, адже матеріальне – мертве без духовного.

Натомість, арійсько-українська культура тієї епохи нічим не поступалася античній. Ведична Праукраїна теж створила вражаючі пам’ятки матеріальної культури. При чому, за величчю та грандіозністю вони значно переважають всесвітньовідомі Парфенон у Греції, чи Колізей у Римі. Мова йде про знамениті Змієві Вали. Нічого подібного у Європі більше не існує. Ці циклопічні споруди, у силу своїх розмірів та масштабності, й досі викликають захоплення і здивування в усіх, хто мав нагоду їх побачити, або ж щось про них читав. У вченому світі також тривають постійні дискусії стосовно того, хто і з якою метою міг побудувати на території України грандіозні захисні споруди загальною протяжністю близько двох тисяч (!!!) кілометрів.

Багатолітні дослідження та наукові суперечки так і не дали нам вичерпної відповіді на поставлені запитання. Отож, що ж ми знаємо про Змієві Вали на даний час? Перше: відомо, що ці споруди створені людьми, а не природою, що уже не мало, оскільки деякі історики й досі заперечують їх рукотворне походження.

Далі,.. без сумніву вали мали оборонне призначення, а не господарське, так як зведені за класичною схемою побудови захисних споруд. Подібні конструкції українці будуватимуть й пізніше – в епоху Київської імперії та у часи Козаччини. Основою валів є дерев’яний каркас у вигляді велетенської клітки з колод, наповненої землею. Дерево надавало споруді міцності й утруднювало можливість здійснити підкоп. Колоди перед використанням обпалювали вогнем, що убезпечувало їх від передчасного гниття.

Розміри захисних споруд вражають: висота становила 12-15 метрів, ширина при основі – 20 метрів. На вершині валу споруджувалася дерев’яна стіна чи частокіл з бійницями та сторожовими вежами. Перед валами викопувався рів глибиною до 3-5 метрів і шириною до 10 метрів. Вийнята з рову земля використовувалася для насипання валу. Отож, це було серйозне фортифікаційне укріплення, спроможне витримати натиск кінноти та чисельної пішої армії нападників.

До того ж, земляний вал був надійнішим від кам’яної стіни, яку легко можна було розтрощити стінобитними машинами. Натомість, втрамбований дощами та вітрами, порослий травою земляний вал із міцним дерев’яним каркасом усередині, неможливо було зруйнувати жодним із існуючих облогових пристроїв: стінобитні колоди та каміння лише застрягатимуть у валі, не завдаючи йому жодної шкоди.

Можна, правда, спробувати розкопати вал. Але це потребує дуже багато сил та часу (твердий грунт, дубові колоди). Та й хто ж дозволить це зробити безкарно – працювати нападникам доведеться під зливою стріл, списів та каміння.

Змієві Вали є складною і широко розгалуженою системою оборонних укріплень. Вони розходилися у різних напрямках, захищаючи велетенські території разом з сільськогосподарськими угіддями й містами та селами, які були на них розташовані. Довжина валів є різною і їхня протяжність залежала від завдання, яке мала виконувати та чи інша конкретна оборонна споруда. Найкоротші вали мали довжину до одного кілометра, а найбільші з них сягали ледве не 200-кілометрової довжини!

Змієві Вали

Позаду укріплень археологи віднайшли залишки невеликих городищ, у яких були відсутні сліди господарської діяльності. Ці поселення були побудовані через кожні 8-10 кілометрів. Очевидно тут проживали військові гарнізони. Їхнім завданням було вчасно виявити нападників і повідомити основні військові формування, які були розташовані вглибині країни, про наближення ворога.

Система захисту дозволяла попередити будь-який раптовий напад з боку кочовиків. Воїн, який перебував у сторожовій вежі, розташованій на вершині валів, вивищувався над місцевістю майже на 30 метрів. Це дозволяло йому контролювати простір перед валами на десятки кілометрів. Якщо дозорний виявляв ворога, то негайно запалював сигнальний вогонь, дим від якого попереджав наступні сторожові пости про небезпеку. Ті, у свою чергу, також запалювали сигнальні вогнища. І за якусь годину звістка про напад доходила до столиці та інших великих міст. Таким чином, нападники втрачали фактор раптовості, що повністю унеможливлювало їхній подальший успіх: послані їм назустріч скіфські війська професійно виконували свою смертоносну роботу. Отож, на кордоні не потрібно було тримати великої армії. Достатньо було у визначених місцях залишити невеликі дозорні гарнізони кількістю 15-20 чоловік.

Інколи на найбільш важливих ділянках оборони (наприклад, на київському напрямку) будувалося кілька паралельних захисних валів, часто від трьох до семи. Вони створювали потужну захисну смугу глибиною до 200 кілометрів! Це перетворювало територію на неприступний укріплений район.

Серед ученого світу тривалий час точаться суперечки відносно віку Змієвих Валів. Коли ж було побудоване це фортифікаційне диво? Археологічні дослідження останніх кількох десятиліть частково дали відповідь на поставлене запитання.

Першим, хто спробував вирішити проблему, був історик-ентузіаст, математик за фахом, А.С.Бугай. У кінці 60-х років ХХ століття він провів радіовуглецевий аналіз залишків деревини, яка була взята з чотирнадцяти розкопів, зроблених на різних ділянках валів. У результаті досліджень було встановлено, що найдавнішим виявився 30-ти кілометровий вал, побудований у 2 столітті до нашої ери. Більшість деревних залишків датувалися періодом від 2 до 5 століття нашої ери. Ще дві проби були віднесені до 6 століття нашої ери.

Технологія будівництва Змієвих Валів

Аматорську ініціативу А.С.Бугая продовжила наукова експедиція Інституту археології під керівництвом М.Кучери, яка у 1974 році розпочала ретельне дослідження Змієвих Валів. Результатом роботи, яка проводилася аж до 1985 року, стало створення детальної карти укріплень, досліджено їх конструкцію та спосіб побудови, а також отримано нові результати радіовуглецевого аналізу. Як наслідок, вік укріплень став дещо давнішим. Зокрема, на Фастівщині були досліджені скіфські оборонні споруди, які датувалися 6 століттям до нашої ери. Крім того, пізніше там же були виявлені більш пізні укріплення епохи Київської імперії (10-11 століття).

Однак, суперечку відносно давності Змієвих Валів, на нашу думку, не можна вважати завершеною: їх реальний вік, очевидно, є ще поважнішим. Згадаймо скіфські городища епохи 7-6 століть до нашої ери. Усі вони були оточені добре продуманою системою оборонних укріплень. А деякі з них за розмірами були не менші, ніж Змієві Вали. Згадаймо Більське городище, яке було оточене захисними спорудами загальною протяжністю 35 кілометрів. А Каратульське городище було захищене складною системою укріплень, які простягалися майже на 80 кілометрів! Очевидно, що зводитися вони почали ще раніше, оскільки, щоб побудувати такі споруди потрібен був серйозний інженерний досвід і багаторічна праця тисяч і тисяч людей.

Верхню вікову межу Змієвих Валів також необхідно підняти, оскільки їхнє будівництво не було завершене в епоху Київської імперії, як помилково вважає багато істориків. Відомо, що земляні укріплення, подібні до Змієвих, будувалися й у часи Козаччини. Під час наукових експедицій археологами були виявлені городища й захисні споруди, які відносяться до козацьких часів епохи 17 і навіть 18 століть.

Отож, зведення укріплень, які ми звикли узагальнено називати Змієвими Валами, тривало багато тисяч років – з кінця ІІ тисячоліття до нашої ери і до 17-18 століття нашої ери. Ми не можемо виокремити Немирівські, Ходосівські, Каратульські чи Більські укріплення епохи 9-7 століть до нашої ери від оборонної системи 3 чи 4 століття нашої ери, оскільки їхнє спорудження було цілісним історичним процесом.

Тобто, – захисні вали будувалися постійно від найдавніших часів. Найбільш ранні з них (ті, які потребували реставрації) регулярно лагодилися: замінювалося старе трухляве дерево, досипалася земля, поглиблювалися рови, добудовувалися нові укріплення, або ж додатковими оборонними лініями підсилювалися старі. Отож, усі вищеназвані оборонні споруди скіфської доби потрібно зараховувати до спільної оборонної системи Змієвих Валів.

Про те, що це був єдиний процес, свідчить той факт, що укріплення різних епох є ідентичними за інженерним рішенням: усі вони зводилися на основі дерев’яного зрубу із обпалених колод, який потім засипався землею. Ця технологія на українських землях існувала тисячоліттями. До того ж, нові укріплення будувалися поблизу уже відомих нам давніх городищ, що свідчить про нерозривну історію цих старих українських праміст і нових фортифікаційних споруд, зведених для їхнього захисту.

Змієві Вали

Змієві Вали охоплювали, практично, усю територію України. Напівзруйновані залишки цих колись могутніх споруд можна побачити і на Полтавщині (два вали вздовж правого берегу річок Ворскла і Хорол), і біля міста Переяслав-Хмельницький (двовалова система укріплень), і на Поділлі, і на Харківщині (велетенський 20-ти кілометровий вал біля Харкова і 25-ти кілометровий біля міста Зміїв). А ще залишки Змієвих Валів ми зустрінемо на Волині (у чотирикутнику міст Львів-Луцьк-Рівне-Тернопіль), на Сумщині, у Криму (три ряди захисних валів між Азовським та Чорним морями) і навіть на Буковині.

Але найбільш могутньою і розгалуженою є система укріплень на Київщині, зокрема, у районі річок Стугна, Рось, Трубіж та Дніпро. Захисні вали цього регіону непогано збереглися і є рекордсменами за своїми розмірами та протяжністю – окремі з них при 15-ти метровій висоті сягають понад 100 кілометрів у довжину! Така потужна система захисту Києва свідчить лише про те, що нинішня наша столиця і у давні часи була головним містом країни.

Може виникнути запитання: проти кого наші предки побудували такі могутні земляні укріплення? Проаналізувавши напрямок їхньої забудови (з заходу на схід та південний схід) і взявши до уваги той факт, що рови перед валами розміщені з південного та південно-східного боку, можна зробити очевидний висновок: Змієві Вали будувалися для захисту від степових кочових орд і диких лісових народів Сходу (угро-фінський етнічний континент). І судячи з масштабів захисного будівництва, загроза зі Степу та Лісу була доволі серйозною.

Отож, підсумовуючи усе вищесказане можна зробити ще один важливий висновок: потужна система оборонних валів лишній раз доводить правоту твердження про те, що на території України уже з прадавніх часів існувала сильна держава. І з’явилася вона не у 3-4 столітті нашої ери, як обережно заявляють найбільш відважні українські історики, а значно раніше – уже з кінця ІІІ тисячоліття до н.е. Оскільки побудувати такі гігантські укріплення можна було лише маючи міцну централізовану систему влади у країні. На спорудженні укріплень потрібно було задіяти велетенську кількість людей, не менше 20-30 тисяч. Це могла зробити лише сильна влада.

Усе вищесказане підтверджує наш висновок про те, що Праукраїна, без сумніву, була наймогутнішою державою у тогочасній Європі. Оскільки, зведення двох тисяч (!) кілометрів фортифікаційних споруд вимагало титанічних зусиль усієї держави. І якщо Україна могла собі дозволити мобілізувати для будівництва укріплень одночасно кілька десятків тисяч селян та городян, і усе це без шкоди для господарства краю, то, як кажуть, – коментарі зайві!.. Тогочасна українська економіка могла таке витримати.

А ще ж потрібні були тисячі висококваліфікованих інженерів та майстрів! І вони були!.. Нічого подібного не міг собі дозволити ні хвалéний Рим, який чомусь і досі ортодокси від історії вважають наймогутнішою державою стародавності, ні, тим більше, – маленька Греція…

…То, можливо, ніякого античного Риму та Греції не існувало взагалі? Або, якщо вони й були, то відігравали у світовій історії значно скромнішу роль, ніж ми звикли вважати. На таку думку наштовхують багато відверто абсурдних фактів та протиріч, які можна легко віднайти, переглянувши офіційну історію Риму та Греції.

Приміром, чи могла Римська імперія утримувати більше, ніж 300-тисячну армію легіонерів, якщо для цього потрібні фантастичні фінансові ресурси, тисячі тон заліза, шкіри, тканин і т.п.? Однак, жодної залізорудної копальні чи заводу по виплавці металу на теренах Імперії археологами знайдено не було. Чому? Куди вони зникли?

Далі,.. як міг, наприклад, імператор Август випускати латунні монети, якщо латунь буде отримана методом сплавлення міді і цинку лише у 18 столітті? І чи міг Олександр Македонський карбувати досконалі бронзові монети, якщо у його епоху ще не існувало відповідних технологій?

Чому римські монети вражають своєю вишуканістю та красою, а середньовічні лише дивують примітивізмом та кривизною форм? Куди поділися безцінні вміння по їх виготовленню в епоху середньовіччя? Адже потреба у грошах залишилася, то чому ж зникли технології?

І, взагалі, чому римляни, нібито маючи таку досконалу індустрію продукування монет, печаток та ювелірних виробів, не зуміли винайти книгодрукування, яке є відносно простим і значно менш технологічним процесом, ніж двохстороннє карбування монет?

А ще,.. як могли геніальні майстри античності створювати вражаючі скульптури з мармуру, якщо для обробки цього каменю були потрібні надтверді стальні інструменти? А сталь з’явиться лише в епоху пізнього середньовіччя.

Один з авторів книги, ще будучи студентом історичного факультету, в одній із книг по історії стародавнього Риму побачив малюнок, на якому була зображена механічна косарка, яку римляни, нібито, використовували для збирання врожаю зернових. Це видалося неймовірним. Дійсно, як могло статися, що римляни уже майже дві тисячі років тому масово використовували технічний пристрій, який талановитий американський винахідник Сайрус МакКормік зуміє винайти лише у тридцятих роках 19 століття?! Чи таке можливе?

Офіційна історія такий велетенський цивілізаційний розрив між античністю і середньовіччям пояснює “падінням” західної Римської імперії. Трапилось лихо: брутальні й жорстокі “варвари” захопили і знищили римську цивілізацію, і у Європі на довгі роки запанували темінь та неуцтво. Виробничі й будівельні технології будуть втрачені, безцінні пам’ятки архітектури та мистецтва знищені, наука прийде у стан безнадійного занепаду, література, освіта і будь-яке культурне життя припинить своє існування. Розпочнеться страшне тисячоліття (!) дикості, яке триватиме, аж допоки на європейському континенті не розпочнеться життєдайна епоха Відродження.

Однак, такі пояснення не варто сприймати всерйоз. Ми уже знаємо, що ніякого “падіння” Риму, насправді, не відбулося. І жахливих убивств, руйнувань та знищень, нібито вчинених “варварами”, також не було. Навпаки, і русин Одоакр, який у 476 році підкорив Рим, і його наступник остгот Теодорих, а також усі подальші правителі Риму дбали про збереження римських традицій.

Більше того, вони усіляко сприяли розвитку економіки країни, що було цілком логічним прагненням – нові володарі Риму не прийшли тимчасово, аби лише потішити себе грабунками. Вони прийшли назавжди, а тому їм потрібна була процвітаюча держава, а не сплюндрована пустеля. І жодному з них навіть не могло прийти в голову ліквідувати науку та попередні технічні надбання. Тим більше вони не могли додуматися знищувати ремісників, майстрів, інженерів та усіх інших носіїв виробничих технологій, адже від цих людей залежав подальший розвиток країни.

Не прагнули вони й до знищення культури та мистецтва. Нові римські королі були достатньо освіченими людьми, знали ціну мистецьким пам’яткам. Багато з них вчилися й виховувалися у дусі поваги до римських традицій. Тому, навпаки, вони сприяли розвитку культури, намагалися бути доброчинцями, меценатами і таке інше.

І навіть якщо припустити, що Західна Римська імперія дійсно загинула, то з її падінням європейська цивілізація аж ніяк не могла впасти у тисячолітню кризу. По дуже простій причині – продовжувала існувати Східна Римська імперія (Візантія), яка, будучи частиною колись єдиної держави, залишáлась спадкоємницею Риму і зберігала усі його економічні, наукові та культурні надбання. І навіть нові правителі Риму присягали на вірність візантійським імператорам, вважаючи свої володіння частиною єдиної Римської імперії з центром у Константинополі.

Тому напрошується дивний висновок: якщо, згідно логіки й здорового глузду, не могло бути такого тисячолітнього цивілізаційного занепаду у розвитку людства, то його, насправді, й не було! І Рим в античні часи був звичайною державою (ба,.. нехай навіть й імперією – хіба мало у ті часи було держав, які називали себе імперіями?). А його роль та значення у світовій історії були зовсім не такими значимими, як про це любить говорити офіційна історична наука.

Очевидно, це була звичайна Імперія, достатньо сильна, в міру цивілізована, але світовим лідером вона явно не могла бути. Бо якби була, то нам – українцям, данини б не платила. І фантастичного розвитку науки та технологій Римська імперія також не могла мати. Так само, як і сяючої культури та мистецтва. Бо якби мала, то ніякого подальшого тисячоліття “варварства” Європа не переживала б, оскільки передові знання, технології та культурні традиції не втрачаються, а навпаки – бережуться, як зіниця ока (навіть сáмими “тупими” правителями).

Тому цілком логічно припустити, що якби вигаданий істориками книжковий Рим існував насправді, в усій своїй реальній величі та могутності, то використовуючи його досягнення, людство стрімко рухалось би вперед. І у своєму науковому та технологічному поступі було би далеко попереду. І давно б воно пройшло той етап примітивізму, на якому перебуває нині. І йому не довелося б аж у 19 столітті винаходити бетон, сталь чи ту ж механічну косарку. Але людство є всього лише там, де воно є – ні далі, ні ближче.

Нинішні нащадки колишніх правителів Риму, опираючись на досвід їхніх германо-римських прадідів, сьогодні мали би бути володарями світу. Адже, хто володіє знаннями – той володіє технологіями; а хто володіє технологіями – той володіє світом. Але ж світом, як відомо, володіють зовсім інші… І вони не є нащадками римських патриціїв…

Світ не є таким, яким він мав би бути, якби красива казочка про Велику Римську Імперію була реальністю. Отож, висновок цілком логічний – ніяких несамовитих наукових та культурних досягнень стародавній Рим не мав! Жодного технологічного прориву, який би дозволив Імперії панувати над оточуючим світом, також не було. А була звичайна імперія, нічим не краща від усіх інших, імперія, яких у стародавні часи було не мало…

…Тому найбільш імовірно, що усі ці “безцінні” пам’ятки античності, якими завалені європейські музеї, є банальними підробками, створеними в епоху тотальної фальсифікації історії у 16-17 столітті? Якщо їх прибрати із стародавньої історії (по причині явної недостовірності), то епоха античності втрачає увесь свій блиск та привабливість. Дійсно, занадто сяюча велич Греції та Риму проступає зі сторінок історичних трактатів та музейних експозицій… І надто мало ми можемо бачити фактів і матеріальних пам’яток, які б цю велич підтверджували…
http://ukrainianvancouver.com/%D1%96%D0 ... %D0%B4-17/
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Прізвища: Дідкі(о)вський, Онацький, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Пустовіт, Павленко, Бургала, Барлинський
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3911
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2265 раз.
Подякували: 812 раз.
Стать: Жінка

Re: ЗМІЙОВІ ВАЛИ - оборонні споруди

Повідомлення АннА » 10 серпня 2016, 12:01

Вадим Лукьянченко, Заслуженный архитектор Украины
ГОРОДНИ – ОБОРОННЫЕ СТЕНЫ КИЕВА IX–XIII вв. http://mics.org.ua/wp-content/uploads/2016/01/08.pdf
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3911
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2265 раз.
Подякували: 812 раз.
Стать: Жінка

Re: ЗМІЙОВІ ВАЛИ - оборонні споруди

Повідомлення АннА » 05 жовтня 2017, 18:04

ЗМІЄВІ ВАЛИ – довгі земляні насипи в Середній Наддніпрянщині.
За легендою, є результатом давніх подій, коли казковий богатир Козмодем'ян (або Борисогліб), щоб умертвити велетенського Змія, запряг його в гігантського плуга й орав. Змій здох, а від оранки залишилися борозни, по обіч яких височіли величезні скиби землі, які в народі прозвали "Змієвими валами".
На правому березі Дніпра між його прит. Тетерів і Рось їхні залишки утворюють 6 ліній, видовжених із зх. на сх.
Один Зміїв вал проходив по лівому березі Дніпра і по його прит. Сула.
Змієві вали мали заг. довжину бл. 1 тис. км, на сьогодні понад 80 % з них уже зруйновано.
Дослідженнями 1974–85 встановлено, що змієві вали є залишками деревоземляних укріплень, збудованих у кін. 10 – 1-й пол. 11 ст., а незначна ч. – у 12 ст. для захисту Середньої Наддніпрянщини і Києва від печенігів і половців.
Кучера М.П.

Зображення Зображення
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3911
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2265 раз.
Подякували: 812 раз.
Стать: Жінка

Re: ЗМІЙОВІ ВАЛИ - оборонні споруди

Повідомлення АннА » 17 жовтня 2018, 12:22

ТРАЯНОВІ ВАЛИ — прийнята в літературі назва довгих валів на території України, Молдови та Румунії. Ця назва, що має кабінетне походження, виникла у 18 ст. внаслідок упевненості вчених того часу, що довгі вали в Буджаку були побудовані римлянами (див. Рим Стародавній) за імп. Марка Ульпія Траяна, а потім була перенесена на довгі вали Подністров’я.

В Україні немає топонімів з основою "Траян-" (окрім кабінетних назв археол. об’єктів); численні топоніми з основою "Троян-" не мають ані територіального, ані змістовного зв’язку з довгими валами.

Назву "Траянові вали" на теренах України та Молдови вживають стосовно двох груп валів: у Буджаку та в середній течії Дністра. У Середньому Подніпров’ї також є система довгих валів, котрі, однак, звуться не Траяновими, а Змієвими валами.

Довгі вали Буджаку складаються з нижнього і верхнього валів. Нижній вал починається від верхів’їв оз. Сасик (на пд. від м. Татарбунари Одес. обл.) і йде в зх. напрямку до с. Вадул-луй-Ісак (Молдова) на р. Прут (прит. Дунаю). Загальна його довжина — бл. 126 км. Вал має ширину 10—15 м і висоту до 3 м. Перед ним із пн. боку проходить рів шириною 10—11 м і глибиною до 3,5 м. Верхній вал починається від дністровських плавнів на пд. від м. Тигіна (Молдова) і йде в зх. напрямку до м. Леова (Молдова) на р. Прут. Довжина його становить бл. 100 км. Є відомості, що обидва вали мають продовження в зх. напрямку на території сучасної Румунії до р. Сірет (прит. Дунаю).

Археологічно ці вали досліджені слабо, дані для їх датування дуже суперечливі й розходяться від 1 ст. до 10 чи навіть 11 ст. Поки що не виявлено городищ чи поселень, які були б топографічно зв’язані з валами. Також не встановлено, чи всі ділянки валів є одночасними, чи були періоди їх ремонту й відновлення, не з’ясовано походження їхньої буд. техніки. Відповідно й гадки щодо обставин побудови і призначення валів є дуже гіпотетичними.

Довгі вали Середнього Подністров’я не утворюють такої ясної системи, як у Буджаку. Найбільший із цих об’єктів — вал, котрий перегороджує простір між річками Смотрич та Збруч (обидві прит. Дністра). Він тягнеться від м. Городок до смт Сатанів. Довжина його збереженої частини — 22 км. Ширина його в наш час досягає 18 м, висота — до 2 м. Рів шириною до 8 м і глибиною до 1,5 м проходить з пн. боку валу. Характерною особливістю його конструкції є наявність закопаних у траншею дубових паль, довкола яких насипався вал. Відрізки валів, що тягнуться від річок, простежено в міжріччі Дністра та Пруту, а також між річками Тернава та Баговиця (обидві прит. Дністра) на лівобережжі Дністра. Збережені відрізки цих валів, однак, не утворюють суцільних перепон між річками.

Інакшу систему становлять довгі вали нижньої течії Збруча. За конструкцією вони аналогічні валу біля Сатанова, але простягаються вздовж ріки й заповнюють проміжки між урвищами лівого (зх.) берега Збруча. Останній (пд.) відрізок цього валу перекриває простір між Збручем та Дністром (він зберігся частково, на довжину 1,5 км). Ці вали утворюють укріплену смугу довжиною бл. 20 км. До пн. краю цієї смуги прилягає вал, який тягнеться на захід. Довжина його збереженої частини — 4,3 км.

Подібні за принципом розташування вали є на правому (пд.) березі Дністра. Збережені ділянки розділені значними проміжками, де слідів валів не простежено, тому важко вирішити, чи утворювали ці вали єдину оборонну систему. Стан вивченості валів Середнього Подністров’я такий самий, як і валів Буджаку.
Жарких М.І.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 124
З нами з: 09 листопада 2016, 15:40
Подякував (-ла): 18 раз.
Подякували: 31 раз.

Re: ЗМІЙОВІ ВАЛИ - оборонні споруди

Повідомлення Ярина » 17 жовтня 2018, 20:04

phpBB [video]

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 303
З нами з: 22 квітня 2016, 11:19
Подякував (-ла): 65 раз.
Подякували: 108 раз.

Re: ЗМІЙОВІ ВАЛИ - оборонні споруди

Повідомлення Вернер » 26 січня 2019, 18:50

Український історичний збірник, Вип. 20, 2018
Сергій Вовкодав*
«ЗМІЙОВІ» ВАЛИ ПЕРЕЯСЛАВЩИНИ:
ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОСТОРОВОЇ КОНФІГУРАЦІЇ

У статті розглянуто проблему просторових особливостей системи
«змійових» валів Переяславщини. Систематизовано різнотипну інформацію
щодо розташування, розмірів та стану збереження даного типу пам’яток.
Зважаючи на своєрідну структуру системи переяславських «змійових» валів, до
якої входять три відмінні між собою складові, аналіз просторових харак-
теристик здійснювався окремо для кожної з них: Великого, Малого та Пере-
хресного валу. Під час визначення локалізаційних особливостей згаданих
об’єктів були використані як раніше відомі дані, так й інформація, отримана
безпосередньо автором у ході польових досліджень. Зокрема, результати GPS-
позиціонування всіх видимих сегментів насипів. Окрім цього, для визначення
первинного місця розташування зруйнованих відрізків валів, використаний комп-
лексний аналіз різного типу джерел у поєднанні з обстеженням даних дис-
танційного зондування Землі. Такий підхід дозволив відтворити просторову
конфігурацію системи «змійових» валів окресленого регіону, яка максимально
наближена до первинної. На підставі отриманих результатів, у публікації
поданий опис особливостей розташування, протяжності та стану збереження
кожної складової даної оборонної системи. Окрема увага автора спрямована на
походження терміну «змійові», проаналізовано декілька версій виникнення цієї
назви.
Ключові слова: земляний насип, «змійові» вали, конфігурація, оборонна
система, просторові особливості, рів.
«Змійові» вали — один із найпоширеніших видів археологічних
пам’яток Середньої Наддніпрянщини. Вони дивують своєю протяжністю
та межами охопленої території. Залишки складних систем земляних
споруд виявлені у багатьох річкових долинах регіону, зокрема, і Пере-
яславщини. Тут «змійові» вали охоплювали з північного сходу та сходу
територію у межиріччі рр. Трубіж, Супій та Дніпро. Як зазначалось вище,
вони неодноразово потрапляла у поле зору дослідників і отримували
відображення у багатьох працях, огляд яких зроблений нами раніше1.
Хоча у більшості з них, переважно, подавалась часткова інформація щодо
опису просторових та метричних особливостей. Деякі з опублікованих
даних взагалі втратили актуальність у контексті результатів нових до-
Варто також звернути увагу на подібності між окремими рисами
переказів про створення валів та літописної легенди про заснування
Переяслава. Образ головного героя однієї з версій — Кожум’яки — має
багато спільних ознак із отроком-кожум’якою, який у 993 р. переміг
печенізького воїна на р. Трубіж, із чим пов’язують походження назви
Переяслав («зане перея славу отрок»)7. Обидва персонажі приймають
участь і перемагають у двобої із нездоланним ворогом, який постійно
наносив шкоду слов’янському населенню. Також подібні риси мають
описи форми прояву сили обох героїв легенд — вони могли одночасно
розірвати велику кількість волових шкір. Цілком можливо, що народні
перекази про виникнення валів є більш пізнім варіантом легенди про
заснування Переяслава, що з часом втратила ознаки, пов’язані з реаль-
ними історичними обставинами, а натомість отримала яскраво виражений
міфічний характер. У зв’язку з цим існує ймовірність, що і сама назва
«змійові», і народні перекази корінням сягають ще часів протистояння
давньоруського населення та кочових племен Степу.
Цікавим аспектом згаданих переказів, на якому акцентує увагу
М. В. Роздобудько, є те, що Змій орав саме межу. Так, у просторіччі вали
іноді ще називали «межа», «границя», «кордон»8. Не виключено, що
«змійовими» вали могли називати через особливості їх конфігурації: вони
створені з дугоподібних лінійних відрізків, що через певну відстань від-
хиляються то в один, то в інший бік. Таким чином створюючи враження
гігантської змії, що звивається9.
Одним із найважливіших аспектів дослідження переяславських «змі-
йових» валів є визначення їх просторових особливостей, зокрема лока-
лізаційних та метричних. Саме вони дозволяють зрозуміти характер взає-
мозв’язку цих земляних споруд з елементами ландшафту та поселенською
структурою регіону. Система «змійових» валів Переяславщини має три
складові: Великий (внутрішній), Малий (зовнішній) та Перехресний вал.
Всі вони розташовані у межах плато другої та третьої надзаплавних терас
р. Дніпро. Вали півколом охоплюють із східного, південно- та північно-
східного боку частину плато лесової тераси між долинами рр. Трубежа та
Дніпра, спираючись на природні перепони із заходу та сходу (рис. 1).
Загалом, у комплексі вони мають замкнуту конфігурацію. Незважаючи на
те, що всі три сегменти переяславських «змійових» валів замкнені в одну
систему, вони мають певні відмінності просторових характеристик. Тому
необхідно детально розглянути особливості кожного з них.
Враховуючи, що значна частина сегментів насипу зруйнована та не
має видимих ознак на поверхні, нами були проведені дослідження, спря-
мовані на виявлення місць, де вал існував раніше. У контексті таких робіт
використовувалась методика позиціонування археологічних об’єктів, у
межах якої був застосований комплексний підхід аналізу різного типу
джерел (наукова література, карти, супутникові знімки, результати GPS-
позиціонування тощо). У результаті вдалося виявити ознаки нині зруй-
нованих сегментів насипів на значній протяжності, а також знайти неві-
домі раніше відрізки Малого валу. Нижче наведена характеристика про-
сторової позиції трьох складових «змійових» валів, базована на лінії їх
розташування, що відтворена за допомогою згаданих вище підходів.
Передусім розглянемо Малий вал. Його дуга починалася за 2 км на
схід від русла р. Трубіж (безпосередньо перед його заплавою) та пряму-
вала близько 7 км у південно-східному напрямку до с. Строкова. Таким
чином, він фактично відмежовував лісові масиви, що охоплювали забо-
лочену місцевість навколо оз. Білого та прилягали до північної частини
заплави Трубежа, від чорноземної рівнини басейну р. Броварка10. Після
с. Строкова вал мав переважно східний напрямок і таким зберігав його до
с. Помоклі, а потім повертав на південний схід. Між згаданими селами
насип проходив північною частиною гідросистеми, що виникла навколо
правої притоки р. Гатки (Гнилки) — Грудки (рис. 1). За с. Помоклі лінія
валу близько 2 км утримувала південно-східний напрямок, поступово
повертаючи на південь. На цьому відрізку вал піднімався на плато третьої
надзаплавної тераси та прямував вздовж його краю близько 10 км.
У східній околиці с. Натягайлівка лінія валу змінювала напрямок на
південно-західний. Потім спускалася у долину р. Броварка та прямувала у
бік с. Пологи-Чобітьки. Вал проходив через село і далі протягувався у бік
борової тераси р. Дніпро. Зберігаючи південно-західний напрямок, він
перетинав чорноземне плато та закінчувався за Білим озером (територія
сучасного Лісового господарства «Білоозерське»). Існує припущення, що
вал продовжувався далі та спускався у заплаву.
На думку М. П. Кучери, саме його кінець був виявлений під час роз-
копок давньоруського городища біля с. Городище в 1963 р., за 7 км захід-
ніше корінного берега р. Дніпро11. За 600–700 м на південь від городища
було розташоване озеро, що перерізало заплаву в напрямку р. Дніпро.
Біля нього, у південно-західній околиці села, зафіксований західний
кінець валу. Далі він вигнутою дугою прямував 1700–1800 м на пів-
денний схід, у бік іншого заболоченого озера. Кінець валу спускався в
озеро та на момент обстеження був покритий водою. У опублікованих
у журналі «Археологія» матеріалах даного дослідження М.П. Кучера
зазначає, що після згаданого озера вал продовжувався далі, у бік корін-
ного берега. У монографії «Змиевы валы Среднего Поднепровья», зга-
дуючи цю інформацію, він послався на свідчення місцевих жителів12.
Дослідник акцентував увагу на тому, що дуга валу складалася із прямо-
лінійних відрізків. Це, на його думку, є нехарактерною для «змійових»
валів ознакою. Піщаний насип валу мав задовільний стан збереження.
Його ширина в середньому складала 8 м, висота — 1–1,5 м, ширина рову
(знаходився з південного боку) — 5–8 м, глибина — 1–1,5 м. Оскільки
цей відрізок валу в плані співпадав із зафіксованим ще Б.А. Шрамко
південно-західним кінцем Малого валу, М.П. Кучера припустив, що
зовнішній вал закінчувався у заплаві р. Дніпро, перед численними прото-
ками та старицями за 4 км від головного русла13. Аналіз топографічної
прив’язки даного відрізку валу та орієнтовне позиціонування його на
карті вказує на те, що він знаходився на одній лінії з Малим валом.
Початок зафіксованого М.П. Кучерою насипу знаходився за 6 км від
західного кінця Малого валу, який позиціонований нами у 2009 р. біля
Білого озера. Варто зазначити, що про цей сегмент валу згадував ще
М.О. Максимович14. Він же віднайдений нами на військово-топографічній
карті масштабу 1:25000. Важко визначити, чи має відношення виявлений
М.П. Кучерою сегмент до Малого валу. Можливо він є складовою Дніп-
ровського валу. Для з’ясування цих питань нині не достатньо інформації.
Дослідження просторових особливостей Малого валу дозволило ви-
значити його загальну довжину, яка разом із переривами складає 38 км
(без відрізка, виявленого М.П. Кучерою) та близько 44 км (враховуючи
останній). Зазначимо, протяжність валів визначена нами у середовищі
ГІС-програм. У результаті було встановлено, що отримані значення від-
різняються від розмірів, раніше вживаних у науковій літературі (зокрема,
запропонованих Б.А. Шрамком).
За 4 км на південний схід від с. Помоклі та за 3 км на захід від
с. Виповзки до Малого валу примикав Перехресний вал (рис. 1). Далі він
прямував близько 6 км на схід, у бік р. Супій. Його східний кінець
виявлений ліворуч від траси між сс. Ташань та Соснова, за 170 м на захід
від краю плато. За свідченнями одного з місцевих жителів, раніше насип
продовжувався до краю високого плато. На відміну від Малого та Вели-
кого валів, Перехресний вал мав рів із північного боку. Протяжність валу
близько 6 км.
Інша складова системи переяславських «змійових» валів — Великий
вал — розпочинався у с. Cтрокова. Тут, у південно-західній околиці села,
він примикав до Малого валу. У місці з’єднання сегментів ознаки зем-
ляних споруд відсутні, тому визначити його локалізацію нині дуже склад-
но. Хоча воно позначене на військово-топографічній карті Російської
імперії 1868 р. (лист 23-10). Це дозволяє умовно ідентифікувати його
шляхом просторового співставлення різночасових карт.
Від південної околиці с. Помоклі лінія Великого валу продовжувалась
близько 2 км далі на південь, у бік заплави р. Гнилки (Гатки). Нині не
можна із впевненістю стверджувати, що вал існував у межах заболоченої
заплави, оскільки тут відсутні будь-які видимі ознаки земляних споруд.
У західній околиці с. Травневе вал змінював напрямок на південно-
західний і так прямував близько 5 км у бік с. Мала Каратуль (рис. 1).
У селі, очевидно, вал підходив до берега р. Броварка й зупинявся перед
заплавою. На іншому, лівому березі річки, Великий вал продовжувався.
Він розпочинався перед схилом берега та простягався у тому ж південно-
західному напрямку на відстань 3,5 км. Західний кінець валу виявлений
на краю плато, перед затокою Куряче горло. Л.В. Падалка припускав, що
вал міг продовжуватись далі до р. Дніпро і з часом був втрачений у
пісках, неподалік колишнього с. Козинці15. Таке припущення нині не
можливо підтвердити фактами. Хоча на думку М.П. Кучери, враховуючи
умови рельєфу, вал міг продовжуватись південніше корінного берега —
неподалік с. Козинці закінчувався гребенеподібний кінець плато з висо-
ким крутим західним схилом, що виступав на південь від р. Трубіж16. На
нашу думку, для такого припущення відсутні будь-які підстави. Загальна
протяжність Великого валу становить близько 15 км.
Актуальною проблемою вивчення просторових характеристик «змійо-
вих» валів Переяславщини є визначення стану їх збереженості, оскільки у
більшій своїй частині вони знівельовані. Серед збережених сегментів
можна визначити декілька типів. Частина з них мають добре видимі оз-
наки: чітко виражений насип та рів. Інша представлена добре помітним
насипом, що має ознаки сильної руйнації. Рів у таких сегментах не
завжди вдається прослідкувати. Існують також відрізки валу, що мають
вигляд знівельованих підвищень, біля яких лише інколи прослідковується
неглибокий рів. Нами проведене обстеження видимих фрагментів валів та
здійснене їх просторове позиціонування. Серед трьох складових системи
переяславських «змійових» валів, найбільшої руйнації зазнав Малий вал.
Окремі сегменти збереглися у його північній частині, між заплавою
р. Трубіж та с. Строкова (загальна протяжність цих сегментів 2,2 км).
Наступний видимий відрізок валу знаходиться за 2 км на південний схід
від с. Помоклі. Він у більшій своїй частині сильно розораний, але про-
стежується на поверхні як незначне підвищення. Поверх зруйнованого
валу посаджена лісосмуга. Подекуди виявлені сегменти відносно добре
збереженого насипу. Така ж тенденція стосується і рову. Такий вигляд
Малий вал має протягом майже 6 км, після чого будь-які видимі ознаки
зникають (рис. 1). Наступний відрізок збереженого насипу виявлений
нами за 500 м на південь від дороги на с. Ташань (Т1031), у межах
залісненого яру (ур. Дібровка) (рис. 1). Яр, очевидно, був використаний
як природній бар’єр, до якого з обох боків примикав вал. Його кінці
розташовувались на внутрішній підошві яру. Північний сегмент зберігся
на 100 м, південний — на 140 м. Насип валу частково розсунувся, рів ледь
простежується. Південний край видимого сегменту закінчується за межа-
ми залісненої ділянки, перед полем. Ще один відрізок Малого валу про-
тяжністю 334 м виявлено за 800 м на захід від с. Першне Травня. Насип
розораний, але проглядається на поверхні. Інший добре виражений фраг-
мент валу зберігся у межах сучасного Білоозерського лісництва. Він
простягається лісом близько 3 км у південно-західному напрямку, від
початку насаджень до Білого озера (рис. 1). Кінець сегменту виявлений
неподалік водойми. Вал час від часу переривається і на різних ділянках
має неоднаковий стан збереження. За 200 м на захід від озера, за межами
огородженої парканом лісництва території, виявлений ще одних фрагмент
Малого валу. Відрізок низького розпливчастого насипу проглядається
протягом 90 м у західному напрямку. Вал продовжувався й далі на схід
від огорожі у бік озера, але можливості оглянути його не було.
Подібний стан збереження має і Перехресний вал. Чітко видимого
місця його з’єднання з Малим валом не існує. Розораний насип, на якому
насаджені дерева, розпочинається за 30 м на схід від Малого валу. На
окремі ділянки південного схилу Перехресного валу час від часу
накладається ґрунтова дорога. Подекуди фіксується незначне збільшення
висоти насипу. Загалом, вал зберігає зазначені риси протягом 2,5 км.
Поступово висота насипу більшає. Далі, декілька разів перериваючись,
він протягується на схід, у бік р. Супій (рис. 1). На даному відрізку висота
валу в незначній мірі коливається.
Найкращий стан збереження має Великий вал. Він зазнав найменшої
руйнації, можливо у зв’язку зі своїми розмірами. Добре збережений насип
із ровом простежується між сс. Травневе та Мала Кратуль: від південно-
східних околиць с. Тавневе до траси Т1031 — сегмент загальною довжи-
ною (разом із переривами) 2,8 км та від згаданої дороги до с. Мала
Каратуль — відрізок валу протяжністю 1,15 км (рис. 1). Два дуже по-
шкоджені сегменти, які проглядаються як незначні підвищення (160 м та
230 м), виявлені у межах с. Мала Каратуль (рис. 1). Наступний добре
збережений відрізок розпочинається на лівому березі р. Броварка, у пів-
денно-західній околиці села, та з перервами тягнеться 3,6 км у бік затоки
Куряче горло (ур. Гать) (рис. 1). Виражений сегмент валу закінчується на
схід від дороги з твердим покриттям. Західніше неї вал погано просте-
жується. Складається враження, що він продовжувався далі по гребню
останця тераси, що з одного — південно-західного — боку обмежений
яром, а з протилежного — ровом. Інший фрагмент слабко вираженого
насипу продовжувався на іншому сегменті останця тераси в західному
напрямку, у бік Курячого горла.
Таким чином, аналізуючи наявну нині інформацію про сегменти валу,
що мають на поверхні видимі ознаки, можемо визначити сумарну дов-
жину кожної складової системи «змійових» валів: Малий вал — 12,7 км
(33,4% від загальної довжини), Великий вал — 8,5 км (58,6%), Пере-
хресний вал простежується майже на всій своїй довжині.
Окремо слід зупинитися на метричних особливостях «змійових» ва-
лів. Результати досліджень попередніх років дозволяють визначити роз-
міри найкраще збережених сегментів насипу. Розміри Великого валу
(праворуч від дороги Переяслав-Хмельницький — Золотоноша (Н08):
висота — 2,8 м, ширина основи — 12 м, ширина рову — 9 м, глибина —
1,8 м17. На відрізку між трасою Переяслав-Хмельницький — Пологи-
Яненки та р. Броварка Великий вал має такі середні розміри: висота —
3 м, ширина — 12 м, глибина рову — 1,5 м, при ширині 12 м. Перед
заплавою річки висота валу зменшується до 1,5–2,5 м18. У цьому ж місці
Великий вал був досліджений розкопками. У 1995 р. була зроблена за-
чистка кінця валу, що перед уступом корінного берега р. Броварка част-
ково перерізаний дорогою. У 1996 р. зроблений переріз одного із сег-
ментів валу за 20 м на південний захід від місця зачистки. У результаті
був зафіксований факт перекриття насипом культурного шару поселення
IV–V ст., що розташовувалось по обидва боки від валу19. Профіль стінки
траншеї показав — насип утворений кількома лінзами викидів ґрунту, що
переважно складалися з чорнозему, суміші лесу або ж чорнозему та
лесу20. Проведені розкопки дозволили реконструювати первісні розміри
валу: рів мав глибину до 4 м, висота гребня валу — до 5 м. Таким чином,
довжина схилу від гребня валу до дна рову складала 15 м, ступінь нахилу —
до 40°. М. В. Роздобудько не виключає, що на валу розташовувався ще й
дерев’яний частокіл21. Звісно така споруда ускладнювала рух ворожій
кінноті, відповідно, не дозволяла здійснити раптову атаку на оточені
валом землі. Окрім цього, вона дозволяла, у разі здійснення певного
протистояння, взагалі зупинити наступ ворога.
Під час досліджень інших сегментів Великого валу було виявлено, що
він споруджувався не лише шляхом насипання ґрунту. Насип, очевидно,
мав певні дерев’яні конструкції (зруби чи кліті), що характерні для
оборонних давньоруських споруд22. Саме така структура валу обумов-
лювала звивистість лінії валу, оскільки він створювався шляхом послі-
довного насипання порівняно коротких відрізків, протяжність яких визна-
чалась передусім довжиною дерев’яної конструкції.
Наведена нами інформація дає загальне уявлення про просторові
особливості переяславських «змійових» валів: їх генеральний напрямок
та середні розміри окремих збережених сегментів. Нажаль, у результаті
сукупного впливу низки факторів, серед яких найбільш відчутним був
антропогенний, значна частина насипів не збереглася до наших днів. Нині
ми можемо стверджувати, що при загальній протяжності лінії валів
близько 60 км, видимі ознаки мають лише 27,2 км, тобто 46%. Такий
відсоток збереження не дозволяє здійснювати просторовий аналіз споруд
у контексті взаємозв’язків із особливостями географічного середовища та
системою заселення. Це зумовило потребу пошуку місць розташування
невідомих раніше сегментів, зокрема зруйнованих, шляхом використання
ГІС-технологій та даних дистанційного зондування Землі. Як вже зазна-
чалось, нами була апробована методика, у межах якої був застосований
комплексний багатоетапний підхід до аналізу різного типу джерел. У ре-
зультаті вдалося здійснити точну просторову прив’язку вже відомих
відрізків «змійових» валів, виявити нові сегменти, а також визначити
місця розташування насипів, що вже не мають видимих ознак. Отримані
дані дозволили відтворити конфігурацію валів, що максимально набли-
жена до первинної, сформувати підґрунтя для пояснення специфіки роз-
ташування їх сегментів відносно елементів ландшафту. Незважаючи на
результативність використаної методики пошуку проявів археологічних
об’єктів, все ж отримана інформація не може вважатися кінцевою. Специ-
фіка розвитку технологій супутникової зйомки спрямована на збільшення
кількості фото високої роздільної здатності. Також відбувається постійне
накопичення результатів зальотів різних сезонів. Тому існує необхідність
постійного моніторингу світлин досліджуваної території, із метою по-
дальшого пошуку ознак місць розташування валів. Лише результати сис-
тематичних оглядів дозволять доповнити інформацію щодо просторової
конфігурації системи «змійових» валів.
---------------------------
1 Вовкодав С.М. Історія дослідження «змійових» валів Переяславщини /
С.М. Вовкодав // Український історичний збірник. — Київ., 2015. — Вип. 18. — С. 354–
367; Вовкодав С.М. До проблеми позиціонування «змійових» валів Переяславщини:
історіографія питання / С.М. Вовкодав // Мандрівець, 2014. — № 6 (114). — С. 16–21;
Вовкодав С.М. До питання датування та функціонального призначення переяславських
«змійових» валів / С.М. Вовкодав // Український історичний збірник. — 2017. —
Вип. 19. — Київ, 2017. — С. 24–40.
2 Вовкодав С.М. До проблеми пошуку знівельованих сегментів «змійових» валів
Переяславщини / С.М. Вовкодав // Краєзнавство Переяславщини: дослідження, проб-
леми, постаті: Матеріали круглого столу, 16 жовт. 2015 р., м. Переяслав-Хмельницький. —
Переяслав-Хмельницький, 2016. — С. 38–44.
3 Вовкодав С.М. До питання датування та функціонального призначення переяслав-
ських «змійових» валів / С.М. Вовкодав // Український історичний збірник. — 2017. —
Вип. 19. — Київ, 2017. — С. 24–40.
4 Падалка Л.В. Прошлое Полтавской территории и ее заселение / Л.В. Падалка. —
Полтава, 1914. — C. 8.
5 Максимович М.А. О древнем вале, бывшем еще при Владимире Святом, южнее
Киева на границе земли печенегов / М.А. Максимович // Собрание сочинений. — К.,
1877. — Т. 2. — C. 341.
6 Роздобудько М.В. «Змійові» вали Переяславщини / М.В. Роздобудько // Переяслав
у віках. — К.: Світ успіху, 2007. — C. 53.
7 Повість врем’яних літ (за Іпатським списком). — К., 1990. — С. 194–195.
8 Роздобудько М.В. «Змійові» вали Переяславщини / М.В. Роздобудько // Переяслав
у віках. — К.: Світ успіху, 2007. — C. 53.
9 Максимович М.А. О древнем вале, бывшем еще при Владимире Святом, южнее
Киева на границе земли печенегов / М.А. Максимович // Собрание сочинений. — К.,
1877. — Т. 2. — C. 341; Роздобудько М.В. «Змійові» вали Переяславщини / М.В. Роз-
добудько // Переяслав у віках. — К.: Світ успіху, 2007. — C. 54.
10 Там само. — C. 58.
11 Кучера М.П. Змиевы валы Среднего Поднепровья / М.П. Кучера. — К.: «Наукова
думка», 1987. — C. 58.
12 Кучера М.П. Отчет о раскопках древнерусского городища у с. Городища на
Днепре 1963 г. / М.П. Кучера // НА ИА НАНУ. — 1963/3. — С. 2; Кучера М.П. Давньо-
руське городище біля с. Городище під Переяславом-Хмельницьким / М.П. Кучера //
Археологія. — 1970. — Т. 24. — С. 217.
13 Кучера М.П. Змиевы валы Среднего Поднепровья / М.П. Кучера. — К.: «Наукова
думка», 1987. — C. 58; Кучера М.П. Давньоруське городище біля с. Городище під
Переяславом-Хмельницьким / М.П. Кучера // Археологія. — 1970. — Т. 24. — С. 217.
14 Максимович М.А. О древнем вале, бывшем еще при Владимире Святом, южнее
Киева на границе земли печенегов / М.А. Максимович // Собрание сочинений. — К.,
1877. — Т. 2. — С. 342.
15 Падалка Л.В. Прошлое Полтавской территории и ее заселение / Л.В. Падалка. —
Полтава, 1914. — C. 13.
16 Кучера М.П. Змиевы валы Среднего Поднепровья / М.П. Кучера. — К.: «Наукова
думка», 1987. — C. 58.
17 Там само. — C. 59–60.
18 Роздобудько М.В. Матеріали до датування переяславських «змійових» валів /
М.В. Роздобудько, Д.А. Тетеря // Археологія. — 1997. — № 3. — C. 139.
19 Там само.
20 Там само. — C. 140.
21 Роздобудько М.В. «Змійові» вали Переяславщини / М.В. Роздобудько // Переяслав
у віках. — К.: Світ успіху, 2007. — C. 57.
22 Там само.
Час плине

Аватар користувача
 
Повідомлень: 383
З нами з: 08 березня 2016, 09:54
Звідки: м. Фастів
Подякував (-ла): 802 раз.
Подякували: 540 раз.
Стать: Чоловік

Re: ЗМІЙОВІ ВАЛИ - оборонні споруди

Повідомлення Aushanbibi » 06 липня 2019, 11:00

Велике чудо робить сучасна наука, це - супутникові та аерознімки. Завдяки ним, та відповідного часу зйомки вдалося відшукати т.з. "Змійовий вал".
Це неперевершено, адже змога прослідкувати його по всій фастівській дузі - бентежить, а крайня точка впадає в око, бо проходить по центру зрощих сіл Дмитрівка і Півні.
Відрізок цього валу у Антоновича зветься - "Перепетовим", позначений він і на старій шведській карті. Вважаю місце біля мосту у Півнях - стратегічним місцем у минулому! :wink:
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Шукаю предків: Даценко, Ходаківський, Домарацький, Жицький, Скварчинський, Куцопал, Світельський, Мончаківський, Бербен, Майстренко, Галецький, Ровінський, Швець


Повернутись до "Ж-З"з абетки

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: Bing [Bot], Google [Bot], Google Adsense [Bot], Вернер