Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

Опришки

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4134
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2342 раз.
Подякували: 829 раз.
Стать: Жінка

Опришки

Повідомлення АннА » 21 травня 2018, 17:50

ОПРИШКИ – розбійники, які діяли в Галичині, на Буковині та в Закарпатській Україні в 16–19 ст. Рад. історіографія трактувала О. як учасників соціального і національно-визвол. руху. Такої ж думки притримуються й деякі сучасні дослідники. Ін. вчені схиляються до думки про відсутність в О. будь-яких нац. чи реліг. мотивів і в кращому випадку розцінюють їхні напади як складник соціальної боротьби, а в гіршому – просто як кримінальні дії (З.Когут). Типологічно О. були подібні до гайдамаків (див. Гайдамацький рух) та балканських гайдуків.

Перша згадка про О. датується 1529. Термін, імовірно, походить від лат. "opressor", що означає "порушник, знищувач". Рятуючись від посилення екон. визиску з боку польс., угор., молдов. феодалів, селяни та розорені міщани втікали в нечисленні й малодоступні Карпати, де формували мобільні, загони, які займалися грабунком. Під час нападів О. використовували рушниці, пістолі, списи, ножі, а також топірці, на яких вони давали клятву вірності, вступаючи в загони. У серед. 16 ст. загони О. діяли на Покутті, у 2-й пол. 16 ст. рух поширився в Галицькому Прикарпатті й на Поділлі.

Виступи О. змушували владу активізувати дії, спрямовані на придушення руху. Упродовж 2-ї пол. 16 – 1-ї пол. 17 ст. видано низку універсалів, спрямованих на посилення боротьби з рухом. Зокрема, 1588 вальний сейм надав право місц. шляхті спільно з королів. старостою (див. Староство) самовільно карати спійманих О. На придушення руху спрямовувалися ухвали 1598 і 1600. У 1580-х рр. рух охопив більшу частину Руського воєводства, Буковину та Закарпаття.

1602 в гірських районах Яблунова на Гуцульщині діяв загін О., очолюваний Григоровичем. У 1620-х рр. значного розголосу набув загін Г.Кардаша. За допомогою місц. населення 1621 він знищив найбільшу тогочасну фортецю Гуцульщини – Пнів (поблизу с. Пнів Надвірнянського р-ну Івано-Франк. обл.), що належала шляхетському роду Куропатів. Водночас практично щороку продовжували видаватись універсали, сеймові ухвали, які посилювали відповідальність за участь у русі. Незважаючи на вжиті заходи, у 1630–40-х рр. у Зх. Прикарпатті успішно діяли загони С.Солінки, В.Чепеця, В.Баюса.

Особливо широкого розмаху рух набув у роки національно-визвол. війни укр. народу під кер-вом Б.Хмельницького. 1648 О. долучилися до повстання на Прикарпатті під проводом С.Височана. Добре організовані О., що діяли переважно в Галичині, руйнували королів. замки, вдало боролися з військами місцевої шляхти. Упродовж 1649–54 на Лемківщині діяли загони під кер-вом Санька, А.Савки. У поході 1653 Т.Хмельницького на Молдову взяли участь 2 тис. О. під проводом Харачка. Зважаючи на загрозу, яку становили О. для Речі Посполитої, 1656 польс. король Ян II Казимир Ваза звільнив галицьку шляхту від участі у військ. кампанії проти Рос. д-ви, надаючи їй можливість зосередитися на боротьбі з О.

Життєздатність руху пояснювалася підтримкою місц. населення, яке масово втікало в гори й становило осн. соціальну базу О. 1676–82 на Прикарпатті діяв загін І.Винника (Печеника), а в районі м. Надвірна – В.Гліби. 1681 шляхтичі схопили ватажка загону О. Нестора. На поч. 18 ст. на Гуцульщині діяв загін І.Пискливого, який після значних втрат 1704 об'єднався із загоном Пинті, що діяв на Закарпатті, зокрема в комітатах Мараморош, Сатмар/Надькарой, Бігар/Надьварад.

Найбільш відомим ватажком руху став О.Довбуш, який спочатку діяв спільно із братом Іваном (1739 відійшов на Зх. Прикарпаття і створив свій загін). Свої перші виступи він розпочав у Коломийському пов. – у Чорних Ославах (нині село Надвірнянського р-ну), Лючках (нині село Косівського р-ну; обидва Івано-Франк. обл.). Згодом здійснював напади на маєтки в Уторопах (нині село Косівського р-ну), Товмачику (нині село Коломийського р-ну; обидва Івано-Франк. обл.), Вербіжі (нині село Миколаївського р-ну Львівської обл.). Не раз проти загону О.Довбуша шляхта посилала каральні загони – смоляки, а в період найбільшого розмаху руху (1-ша пол. 1740-х рр.) гетьман великий коронний Ю.Потоцький надіслав на Прикарпаття 2500 осіб королів. війська. Завдяки мобільності, продуманій тактиці, підтримці місц. населення ватажка загону не вдалося захопити. Весною 1745 його загони діяли в Солотвині, Надвірній, Рогатині на Опіллі. 23 серпня 1745 О.Довбуш був смертельно поранений заможним селянином С.Дзвінчуком.

1744–54 зухвалими нападами на шляхетські маєтки відзначалися загони, очолювані В.Баюраком. Наприкінці 1750-х рр. його справу продовжив І.Бойчук, який 1759 перейшов на Запорозьку Січ, звідки вирушив у Правобережну Україну, де діяв спільно з гайдамаками. Упродовж 1-ї пол. 19 ст. в Галичині, на Закарпатті, Буковині діяло понад 50 загонів О. Серед найбільш відомих ватажків руху – М.Бойчук (Клям), Д.Марусяк, М.Штолюк (Штола), І.Вередюк, М.Циган, А.Ревізорчук та ін. Після поразки загонів І.Волощука та І.Вередюка рух почав занепадати. 1878 в м. Коломия був засуджений до страти останній керівник загону опришків М.Драгирук (Бордюк).

Пам'ять про О. збереглася завдяки нар. пісням, легендам, переказам. Їх діяльність поетизовано відображена в романі В.Гжицького "Опришки", повісті І.Єрофеєва "Олекса Довбуш", худож. творах М.Шашкевича, І.Вагилевича, Н.Устияновича, І.Франка, наук. роботах Ю.Целевича, І.Крип'якевича, В.Грабовецького та ін. Іменами визначних О. названо печери та скелі в Карпатах, окремі місцевості в регіоні.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4134
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2342 раз.
Подякували: 829 раз.
Стать: Жінка

Re: Опришки

Повідомлення АннА » 21 травня 2018, 17:52

Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4134
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2342 раз.
Подякували: 829 раз.
Стать: Жінка

Re: Опришки

Повідомлення АннА » 17 червня 2018, 08:49

ПИНТЯ (Пінтя) – легендарний карпатський розбійник (в укр. традиції – ватажок опришків, у румунській – гайдуків), який діяв наприкінці 17 – на поч. 18 ст.
Імовірно, під цим іменем фігурують принаймні дві істор. особи. Не виключено, що друга з них привласнила ім'я першої.

1) Пинтя Хоробрий (Pintea Viteazul), Григор Пинтя (Grigore Pintea; 1670–14.08.1703). Н. в c. Магоажа (нині село в жудеці Клуж, Румунія). Походив із родини дрібних трансильванських дворян, етнічних румунів. Унаслідок конфлікту з місц. дворянством утік у ліси Мармарошу і став гайдуком. Тероризував місц. шляхту. У період повстання куруців під проводом Ференца II Ракоці був капітаном у його війську. Загони гайдуків П. діяли в комітатах Мармарош і Сатмар, у т. ч. на теренах сучасної Закарпатської області. Загинув під час облоги фортеці Бая-Маре (нині місто в жудеці Марамуреш, Румунія).

1970 в Румунії вийшов худож. фільм "Пинтя" (у рад. прокаті йшов під назвою "Честь гайдука"). 1997 в м. Бая-Маре встановлено пам'ятник Пинті;

2) Пинтя (р. н. і р. с. невід.). На чолі загону закарпат. ("угорських") опришків перейшов на територію Речі Посполитої і влітку 1704 з'єднався з опришками Покуття, яких очолював І.Пискливий. Разом вони здійснили грабіжницький напад на м. Косів.
Вортман Д.Я., Чучко М.К.
Із повагою, Ганна


Повернутись до "О" з абетки

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: al_mol, Bing [Bot], Bogdan Mishchenko, Google [Bot], SHEVA_ALEX, skelya, ukrgenealogy, ursa, Zarik