Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

Переписи населення

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3860
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2235 раз.
Подякували: 805 раз.
Стать: Жінка

Переписи населення

Повідомлення АннА » 10 червня 2018, 14:37

ПЕРЕПИСИ НАСЕЛЕННЯ (всеросійський, всесоюзні, український). Перепис населення є осн. джерелом інформації про населення в більшості країн світу, що формується в результаті складної і важливої держ. та сусп. операції, у процесі якої збираються (найчастіше – шляхом обходу житлових приміщень й опитування), обробляються, узагальнюються, оцінюються, аналізуються та розповсюджуються демографічні, екон. і соціальні дані про населення країни або якоїсь її частини за станом на певний час (критичний момент перепису). Переписи всього населення країни зазвичай називають загальними на противагу переписам міськ. населення (напр., міський перепис населення СРСР 1923), переписам населення окремих міст (напр., перепис населення м. Київ 18 березня 1919) та переписам окремих спільнот (напр., Всесоюзний парт. перепис 1927). Перепис населення – найбільша стат. операція, яка є "моментним знімком" населення. Він дає можливість одержати відомості про чисельність і розподіл індивідів, з яких складається все населення, за різноманітними ознаками та їх поєднаннями, які не можна отримати з будь-яких ін. джерел за відсутності реєстру населення. Зміст та обсяг даних перепису населення визначаються єдиною для всієї країни програмою їх збирання. До переписного листа, зазвичай, входять адресні відомості й питання, пов'язані з обліком категорій населення (наявне, постійне), демографічними ознаками (стать, вік, шлюбно-сімейні характеристики та ін.), громадянством, етнічною приналежністю, інколи – віросповіданням, дані про освіту й навчання, соціально-екон. характеристики тощо. Програма перепису населення часто містить низку питань, спрямованих на вивчення міграції населення. У багатьох країнах П.н. поєднуються з переписом житла. Можливість одержання різноманітних комбінацій ознак визначається програмою розробки перепису населення. Оскільки перепис населення є не лише складною, а й дорогою операцією, кінцева ефективність якої визначається мірою задоволення потреб сусп-ва в його результатах при мінімізації витрат, у країнах із добре налагодженою статистикою він проводитьсяхоча й регулярно, але не частіше ніж раз на 5 років, і не рідшеніж раз на 10 років, якщо цьому не стають на заваді екстраординарні обставини. Якість підготовки, здійснення та результатів перепису населення залежить не тільки від рівня фахової підготовки його керівників і персоналу, а й від заг. культ. рівня і ментальності самого населення.

Перший загальний перепис населення Російської імперії 1897. 9 лютого (28 січня) 1897 був проведений перший заг. перепис населення Російської імперії. Як його організація, так і програма в основному відповідали правилам і практиці проведення переписів у західноєвроп. країнах, оскільки, поряд із високою кваліфікацією його керівників, ретельно враховувався набутий міжнар. досвід здійснення таких робіт, а також відповідні рекомендації стат. форумів. Цей перепис мав унікальний характер у тому сенсі, що охоплював величезне за чисельністю населення. Грандіозна за розмахом лічильна операція була проведена відносно якісно і швидко, незважаючи на те, що здійснювалася в суспільстві з архаїчною державно-політ. структурою. Перепис став видатною подією не лише в розвиткові демографічної статистики, а й у житті сусп-ва взагалі.

На обговорення "Положення про загальний народний перепис" та його просування до необхідного затвердження було витрачено 15 років. При опитуванні враховувалися 3 категорії населення: наявне (особи, які на критичний момент перепису фактично перебували на території, що підлягала перепису населення, включаючи тимчасово проживаючих і не враховуючи тимчасово відсутніх), постійне (особи, які на критичний момент перепису проживали в даному населеному пункті постійно, незалежно від фактичного перебування у місці постійного проживання на критичний момент перепису) і приписне (юрид. населення, для врахування якого не потрібно було документального підтвердження приналежності жителя до даної території). Спроба врахувати одночасно всі 3 категорії населення виявилася невдалою: чисельність приписного населення настільки розбіглася з чисельністю наявного, що її навіть не було опубліковано.

Програма перепису населення 1897 включала такі ознаки: відношення до глави госп-ва і до глави своєї сім'ї, вік, стать, шлюбний стан, сусп. стан або звання, місце народження, місце приписки, місце постійного проживання, відмітка про відсутність або про тимчасове проживання, віросповідання, рідна мова, грамотність і навчання, заняття, ремесло, промисел, посада або служба (із виділенням головного й побічного занять), відмітка про психо-фізичні недоліки (сліпі на обидва ока, німі, глухонімі, божевільні). Перепис як облікова операція був проведений досить швидко. Але розробка його матеріалів тривала довго. Лише на поч. 1905 було закінчено видання звітів по губерніях. Після цього виходили окремі видання за результатами перепису, але і через 10 років після перепису його розробка не була закінчена. Результати були опубл. частково і лише по великих адм. одиницях.

І все ж проведення перепису та публікація його підсумків створили багате й досить надійне джерело інформації для вивчення населення Рос. імперії та її губерній за допомогою застосування демостат. методів і широкого використання результатів цих досліджень не тільки для потреб управління, а й для наук. досліджень. Заг. переписом населення 1897 була відкрита нова ера в розвиткові демографічної статистики в Рос. імперії взагалі і в Україні зокрема.

"Загальний" перепис населення радянських республік 1920. Перший у рад. республіках перепис населення, який планувався як загальний, відбувся 28 серпня 1920. Він поєднувався із с.-г. переписом і коротким обліком пром. підпр-в. Особлива увага приділялася зайнятості та професійному складу населення, тому його іноді називають демографічно-професійним. Несприятливі соціально-екон. умови того часу (громадян. війна 1918–22, польсько-радянська війна 1920, розруха, голод) призвели до того, що перепис населення охопив, за оцінкою В.Михайловського, під кер-вом якого проходив цей перепис, лише 72 % населення країни (у межах до 17 вересня 1939). Тому його не можна вважати загальним. В Україні він не відбувся у Волинській губернії та Подільській губернії. Результати перепису в окремих стат. виданнях були опубліковані 1922–23, а у вигляді окремого збірника – лише 1928.

Всесоюзні переписи населення. За період 1926–91 на території СРСР було проведено 7 заг. П.н. Першим Всесоюзним переписом населення, який охопив усе населення, був перепис населення станом на 17 грудня 1926. В особових листках враховувалося лише наявне населення. У містах заповнювалася також сімейна карта, яка давала можливість отримати дані і про постійне населення, і, вперше в СРСР, – ґрунтовну інформацію про сім'ю. Програма перепису населення містила 14 питань: стать, вік, народність, рідна мова, місце народження, тривалість проживання в місці перепису, шлюбний стан, грамотність, фізичні недоліки, психічне здоров'я, заняття (із виділенням основного та побічного), положення в занятті і галузь праці (для безробітних – тривалість безробіття й попереднє заняття), джерело засобів існування (для тих, хто не мав заняття). Сімейна карта містила інформацію про склад сім'ї з виділенням шлюбних пар та їхніх дітей, тривалість шлюбу і житлові умови. Розробка матеріалів перепису, програма якої характеризувалася детальністю і численними комбінаціями ознак, була закінчена на початку вересня 1928, попередні результати перепису опубл. 1927, короткі остаточні – 1927–29, повні (у 56-ти томах) – 1928–33. За якістю й детальністю матеріалів перепис населення 1926 вважається демографами взірцем порівняно і з попередніми, і з наступними П.н.

Постановою від 23 квітня 1932 РНК СРСР доручив Центральному управлінню народногосподарського обліку провести в грудні 1933 Всесоюзний перепис населення, щоб здобути статистичну базу для детальних розрахунків другого п'ятирічного плану. Управління провело восени 1932 пробний перепис в кількох районах Моск. обл., розробило на його підставі інструментарій всесоюзного перепису і розіслало його заінтересованим відомствам на обговорення. Тим часом у Кремлі прийняли рішення оголосити першу п'ятирічку (1928/29 – 1932/33) виконаною за чотири роки, внаслідок чого відпала необхідність у проведенні перепису у затверджені раніше строки.

Перепис був перенесений спочатку на 1934, а потім – на 1937. Щоб замаскувати великі втрати населення внаслідок голоду і репресій, Й.Сталін у червні 1936 розпорядився заборонити аборти (заборона діяла до 1955).

1937 був проведений єдиний в історії СРСР одноденний заг. перепис населення, відомий як "репресований". Його критичний момент – 12-та година ночі з 5 на 6 січня. Враховувалося лише наявне населення. Програма перепису населення містила питання про стать, вік, національність, рідну мову, релігію, громадянство, грамотність, назву навч. закладу, клас або курс, про закінчення середньої або вищої школи, рід занять (служби), місце роботи, сусп. групу, перебування в шлюбі. Чисельність населення враховувалася переписом порівняно точно, як було доведено через півстоліття. Але його кількість виявилася істотно меншою (хоч у липні 1936 були заборонені аборти), ніж очікувалося. Така динаміка викривала наслідки демографічних втрат 1930-х рр., включно із втратами від голодомору 1932–33 (див. також Голодомор 1932–1933 років в УСРР). Постановою РНК СРСР від 25 вересня 1937 перепис населення характеризувався як проведений із грубими порушеннями науки та затвердженої урядом інструкції, його матеріали були знищені майже повністю. На січень 1939 був призначений новий перепис, а на всіх рівнях управління народногосп. обліком прокотилася хвиля репресій (нач. бюро перепису населення Центр. управління народногосп. обліку СРСР О.Квіткін був страчений). Тоді ж каральна машина тоталітаризму поглинула організатора демостат. служби УРСР А.Хоменка. Планувалось опублікування повних матеріалів Всесоюзного перепису населення 1937 в 110-ти томах. Те, що збереглося в архівах, умістилося в одному невеликому томі, який виданий 1990.

Всесоюзний перепис населення 1939 відбувся станом на 17 січня і враховував як наявне, так і постійне населення, що стало традицією для всіх наступних П.н. СРСР. Заповнення переписних листів поособово в помешканні та в його межах посімейно шляхом опитування відбувалося протягом 7-ми днів у містах і 10-ти днів у селах. Програма перепису містила такі питання: відношення до глави сім'ї, характер проживання (постійно чи тимчасово), місце постійного проживання і тривалість відсутності в ньому (для тимчасово проживаючих), тривалість відсутності в місці перепису (для тимчасово відсутніх), стать, вік, шлюбний стан, національність, рідна мова, громадянство, грамотність, назва навч. закладу і рівень навчання (для учнів), закінчення середньої або вищої школи, заняття або ін. джерело засобів до існування, місце роботи, сусп. група. Для недопущення сумнівів у достовірності даних перепису був посилений контроль за результатами опитування. Зокрема, після його завершення протягом 10-ти днів проводився суцільний контрольний обхід. Усім переписаним як тимчасово проживаючим або таким, що збираються від'їжджати, видавалась довідка про проходження перепису. Незважаючи на це, перепис бажаних для кер-ва країни результатів не дав, оскільки практично підтвердив результати перепису населення 1937. Заг. чисельність населення СРСР була штучно збільшена як мінімум на 2,9 млн осіб. Розробка й інтерпретація даних перепису проводилися в умовах секретності та без участі і будь-якого контролю з боку громадськості. Завершенню повної розробки матеріалів перепису населення перешкодила Друга світова війна. Осн. підсумки перепису населення 1939 опубл. лише 1992.

Наступний перепис населення мав би відбутися 1949. Політ. налаштованість на приховування даних про справжні воєнні демографічні втрати стала нездоланною перепоною для його здійснення. Можливість отримати ґрунтовну, менш віддалену в часі від II світ. війни інформацію про ці втрати була втрачена.

Першим переписом населення, проведеним у післявоєнні роки, був Всесоюзний перепис населення станом на 15 січня 1959. За методикою перепис населення 1959 був близьким до перепису населення 1939. Основними його відмінностями були призначення однакового терміну проведення опитування в міських поселеннях і сільс. місцевості (протягом 8-ми днів, що стало традицією для наступних П.н.) і вперше в історії переписів СРСР застосований вибірковий метод (для розробки матеріалів про сім'ю). Сама ж розробка матеріалів була централізованою і повністю механізованою. Програма перепису населення містила такі питання: відношення до глави сім'ї, тривалість відсутності (для тимчасово відсутніх), місце постійного проживання і тривалість відсутності в ньому (для тимчасово проживаючих), стать, вік, шлюбний стан, національність, рідна мова, громадянство, рівень освіти, назва навч. закладу (для тих, хто навчається), місце роботи, заняття, джерело засобів існування (для тих, хто не має заняття), сусп. група. На жаль, така ознака, як психо-фізичні вади, не була включена до програми перепису, хоча вона становила великий практичний і наук. інтерес у плані вивчення наслідків II світ. війни. Остаточні підсумки перепису населення 1959 в цілому по СРСР і республіках були опубл. 1962–63. Перепис населення 1959 мав особливе значення, оскільки за період після перепису населення 1939 відбулися величезні зміни в чисельності і складі населення, зумовлені втратами в II світ. війні, депортаціями значних за чисельністю етнічних спільнот тощо. Змінилися також територіальні межі республік, що особливо стосувалося УРСР. Перепис дав можливість не лише використовувати його результати в соціально-екон. управлінні й демографічному прогнозуванні, а й дослідити воєнні демографічні втрати із застосуванням досконалих демографічних методів.

Наступний всесоюзний перепис населення був проведений станом на 15 січня 1970. За методикою й організацією він мав багато спільного із двома попередніми переписами, але програми опитування й розробки матеріалів були значно ширшими. Уперше в СРСР у практиці проведення перепису населення застосовувався вибірковий метод на стадії збирання даних. Застосовувалися 2 види переписних листів: 1-й містив 11 ознак і заповнювався в усіх житлових приміщеннях; 2-й містив, крім того, ще 7 питань і заповнювався в кожному четвертому житловому приміщенні (25 %-ва вибірка). Програма суцільної частини перепису населення включала такі ознаки: відношення до глави сім'ї, причина та тривалість відсутності (для тимчасово відсутніх), місце постійного проживання і тривалість відсутності в ньому (для тимчасово проживаючих), стать, вік, шлюбний стан, національність; рідна мова, а також ін. мова народів СРСР, якою опитуваний вільно володіє, рівень освіти, тип навч. закладу (для тих, хто навчається), джерело засобів до існування. Програма вибіркової частини перепису населення містила питання про місце роботи, заняття (для пенсіонерів – попереднє осн. заняття), характер і тривалість роботи у 1969 (для тих, хто працював у 1969 неповний рік), сусп. групу, тривалість проживання у місці перепису, місце попереднього постійного проживання, причину зміни місця проживання. На осіб працездатного віку, зайнятих у домашньому та особистому підсобному госп-вах, крім того, заповнювався окремий опитувальний лист для вивчення можливості й умов їх залучення до сусп. вир-ва. У деяких великих містах для вивчення маятникової міграції на тих, хто працює або навчається, заповнювався спец. бланк обліку пересувань від місця проживання до місця роботи або навчання. Підсумки перепису населення були опубл. 1972–73 в 7-ми тематичних томах.

Всесоюзний перепис населення станом на 17 січня 1979 відрізнявся від попередніх насамперед тим, що була застосована принципово нова форма переписного листа, який уперше в практиці проведення переписів був одночасно тех. носієм первинної інформації для її введення в ЕОМ. Розробка матеріалів перепису була частково децентралізована: зчитування інформації із застосуванням спец. оптичних пристроїв із переписних листів на магнітну стрічку здійснювалося в кущових обчислювальних центрах, а підрахунок підсумків – у Гол. обчислювальному центрі ЦСУ СРСР. Як і в переписі 1970, суцільне опитування (11 питань) поєднувалось із 25 %-ю вибіркою (5 питань). Порівняно з переписом 1970 для працюючих неповний рік у попередньому перед переписом році не враховувались характер і тривалість роботи, а також місце попереднього постійного проживання і причина його зміни. Але в програму перепису було включене нове питання про число народжених дітей, у розгорнутій формі поставлене питання про шлюбний стан. 1984 вийшло 1-томне видання осн. матеріалів перепису населення 1979, а 1989–90 – 10-томне повне видання (у 19-ти книгах).

Останнім переписом населення рад. періоду був Всесоюзний перепис населення станом на 12 січня 1989, в якому, як і в двох попередніх, поєднувалось суцільне і 25 %-не вибіркове опитування (відповідно 20 і 5 питань). Його програма мала істотні відмінності. Зокрема, до неї були включені нові питання: про місце народження, про закінчення професійно-тех. навч. закладу, про житлові умови; питання про відношення до глави сім'ї було замінене питанням про відношення до члена сім'ї, записаного першим; питання про вік – зазначенням числа, місяця і року народження особи; питання про тривалість проживання у місці перепису було доповнене питанням, "з якого населеного пункту прибув – із міського, із сільського". Автоматизована розробка матеріалів перепису населення 1989 за повною програмою була закінчена наприкінці 1990, а осн. підсумки за найважливішими ознаками були оприлюднені 1990 в ж. "Вестник статистики" і в 5-ти брошурах. Оскільки 1991 СРСР перестав існувати, централізована публікація матеріалів перепису по колиш. республіках не відбулася. Держ. к-том статистики України було опубл. 7 тематичних збірників підсумків Всесоюзного перепису населення, що стосувались України (у 10-ти томах), матеріали яких дають можливість проаналізувати особливості демографічної ситуації в передкризовому сусп-ві.

Перший всеукраїнський перепис населення 2001. У жовтні 2000 ВР України прийняла Закон України "Про Всеукраїнський перепис населення" – осн. нормативний документ, який визначив правові, екон. та орг. основи проведення перепису. Перепис населення станом на 5 грудня 2001 був першим переписом населення України як суверенної д-ви. Уперше з'явилася можливість користуватись не стандартною програмою (однаковою для всіх республік колиш. СРСР), а самовизначитися в потребах щодо змісту необхідної інформації, враховуючи нестандартну ситуацію в житті сусп-ва. Методика перепису мала відобразити результати пов'язаних із реформами змін у сусп-ві й, разом з тим, забезпечити максимальну порівнянність його підсумків із даними попередніх переписів. Цього вдалося в основному досягнути, оскільки програма перепису була значно ширшою, ніж програми попередніх. Вона містила такі блоки інформації: склад та родинні стосунки членів домогосп-ва, статево-вікова характеристика особи та місце її народження, шлюбно-сімейний стан, включаючи кількість народжених дітей і тих, які залишилися в живих (для жінок старше 15-ти років), етнічне походження, мовні ознаки, громадянство, рівень освіти, зайнятість, джерела засобів до існування, міграційна активність, житлові умови, наявність земельних ділянок с.-г. призначення, їх площа та правова форма власності. Повні результати перепису опубліковані 2002–04 в 14-ти тематичних збірниках (17-ти томах), у т. ч. 7 із них – на СD дисках та 10 – у мережі Інтернет (Web: http://www.ukrcensus.gov.ua/results).

Всеукр. перепис населення 2001 став важливою віхою не лише в демографічній історії України, а й в історії її державотворення, оскільки він забезпечив цей процес необхідною інформаційною базою щодо суб'єкта сусп-ва, його соціально-екон. і політ. життя на переломному етапі буття нації. Наступний перепис населення в Україні запланований на 2012. Досвід розвинутих країн світу свідчить, що із прогресом в інформатизації перепис населення як одномоментне спостереження поступово перетворюється на анахронізм, стаючи лише вузько профільованими спец. обстеженнями й поступаючися місцем інтегрованій системі статистики, основою якої є реєстр населення, що становить "постійний, безперервний перепис", у поєднанні з обстеженнями домогосп-в. Така організація демографічної статистики в завершеному вигляді вимагає менше орг. зусиль і надає можливості оперативного отримання більш широкого спектра даних, ніж звичайні П.н. Виникнення галузевих реєстрів і ак-тивність ВР України в цьому напрямі свідчать про те, що деякі ознаки переходу до реєстру населення спостерігаються і в Україні.

Дж.:Первая всеобщая перепись населения Российской империи 1897 г. [ч. 1–89]. СПб, 1899–1905; Общий свод по империи результатов разработки данных первой всеобщей переписи населения Российской империи, произведенной 28 января 1897 г. СПб., 1905; Итоги Всесоюзной переписи населения 1959 года: Украинская ССР. М., 1963; Из архивов Госкомстата СССР: Итоги переписи населения 1937 г. "Вестник статистики", 1990, № 7–8; Всесоюзная перепись населения 1939 года: Основные итоги. М., 1992.

Бібліогр.: Рєзніков В. Демографічні переписи (теорія, методологія, організація): Покажчик літератури. В кн.: Праці демографічного інституту, т. 11. К., 1937; Список литературы и материалов по теории, организации, технике и итогам переписей населения. М., 1969.
Стешенко В.С.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3860
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2235 раз.
Подякували: 805 раз.
Стать: Жінка

Re: Переписи населення

Повідомлення АннА » 10 червня 2018, 14:39

Дивиться також

Вперед: Список форумів
Генеалогічні джерела
ДОКУМЕНТИ
Переписи та ревізьки казки
Із повагою, Ганна


Повернутись до Переписи населення

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: Bing [Bot], Google [Bot]