Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

Зброя - від самого початку

Різних часів та держав
Аватар користувача
 
Повідомлень: 4071
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2312 раз.
Подякували: 827 раз.
Стать: Жінка

Зброя - від самого початку

Повідомлення АннА » 07 березня 2016, 15:54

Тема присвячується обговоренню видів зброї різних часів і народів.
Почнемо тему з прадавньюї сивини.
На малюнку Ахілєс вбиває амазонку списом
Приєднані файли
Ахілєс вбтває амазонку.jpg
Ахілєс вбтває амазонку.jpg (103.54 Кб) Переглянуто 424 разів
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4071
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2312 раз.
Подякували: 827 раз.
Стать: Жінка

Re: Зброя - від самого початку

Повідомлення АннА » 17 червня 2017, 15:27

БАГНЕТ (запозичення з польс., від франц. baionette, утвореного від назви м. Байонна, що, за традицією, вважається місцем винайдення багнета) – колюча та ріжуча холодна зброя, що кріпиться на дульній частині ствола ручної вогнепальної зброї і призначається для рукопашного бою.
З'явився в серед. 17 ст. у Франції. Спочатку це був ніж (короткий спис), рукоятка якого встромлялася в дуло рушниці.
Наприкінці 17 ст. з'являються М з трубкою замість рукоятки. Вона давала змогу настромляти багнет ззовні дульного отвору, уможливлюючи стрільбу з примкнутим багнетом.
В Рос. д-ві 3-гранний багнет з трубкою прийняли на озброєння 1708 (наприкінці 19 ст. його замінив 4-гранний).
У період між світ. війнами використовувалися гранчасті багнети (СРСР, Франція) та клинкові у вигляді ножа або кинджала (Німеччина, Японія та ін.).
Під час Другої світової війни 1939–1945 застосовувалися також невід'ємні багнети (у похідному положенні складалися та фіксувалися вздовж ствола).
Відомі багнет-ніж (кріпиться до автомата, снайперської гвинтівки) та невід'ємний клинковий багнет (кріпиться до карабіна).

Малюнок з вікіпедії
Зображення
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4071
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2312 раз.
Подякували: 827 раз.
Стать: Жінка

Re: Зброя - від самого початку

Повідомлення АннА » 18 червня 2017, 19:14

БАЛІСТА (від лат. ballista – ядро, метальний снаряд, з грец. βαλλω – кидаю) – давня метальна зброя, за допомогою якої на супротивника під невеликим кутом угору кидалося каміння (інколи вагою понад 200 кг) або довгі палі, на загостреному кінці обшиті залізом. Баліста, зокрема, застосовували за кілька століть до н.е. греки та римляни. Вона мала колеса і пересувалася за допомогою коней, тому називалася також corrobalistae. Як оборонна та облогова зброя баліста застосовувалася і за середньовіччя.

Зображення
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4071
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2312 раз.
Подякували: 827 раз.
Стать: Жінка

Re: Зброя - від самого початку

Повідомлення АннА » 19 червня 2017, 10:14

БАНДОЛЕТ – коротка гладкоствольна рушниця (своєрідний видовжений пістолет), поширена в Україні у 17 ст.
Цей тип ручної вогнепальної зброї використовувався здебільшого в кавалерії.
Бандолет був на озброєнні козацького війська під час національної революції 1648–1676.
Довжина ствола (на ньому монтувалися приціл і мушка) – бл. 60 см, калібр – 10 мм.
Бандолет оснащувався іскровим механізмом – ударно-кремінним замком нідерландського типу з внутр. пружиною.
У верхню грань приклада вправлялася коробочка для запасних кременів.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4071
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2312 раз.
Подякували: 827 раз.
Стать: Жінка

Re: Зброя - від самого початку

Повідомлення АннА » 26 червня 2017, 18:55

БЕРДИШ (від угор. bard – сокира, колун) – вид зброї, яка використовувалася в 14–17 ст.
Це була сокира із загостреним лезом у вигляді півмісяця (бл. 60– 100 см), насаджена на довгий держак (топорище бл. 2 м). Внизу держака нерідко знаходився т.зв. стоп або залізна оковка. Мав кілька модифікацій, різну величину.
Застосовувався в боях піхотою, переважно стрільцями, які носили бердиш на ремені за спиною. В іноз. арміях "бердишники" вважалися кращою частиною піхоти.
Бердиш був ще підставкою для ручної вогнепальної зброї.
Відоме застосування його в рос. армії (див. Стрільці), укр. козаками, особисто Б.Хмельницьким.
Зображення Зображення
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4071
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2312 раз.
Подякували: 827 раз.
Стать: Жінка

Re: Зброя - від самого початку

Повідомлення АннА » 19 липня 2017, 19:05

БОМБАРДА (франц. – bombarde) – 1) давня гармата, яка застосовувалася в арміях багатьох країн світу. Спочатку її зварювали із залізних штаб, які опісля стягували металевими обручами. Заряджалася в казенній (задній) частині, куди нагвинчувалася спец. камера, причому меншого діаметру, ніж канал гармати. Б. ззовні нагадувала колоду і встановлювалася на дерев'яних підставках. Снарядами найчастіше були кам'яні ядра. Лише для Б. малих розмірів ядра виливали зі свинцю. Поступово Б. витіснили (в 19 ст.) більш модифіковані гармати та гаубиці. В Рос. д-ві у Петра I існувала спеціально створена бомбардирська рота – артилер. частина його "потішних" військ. У Франції за Людовика XIV (1636– 1715) почали будувати двомачтові мілкосидячі бомбардирські кораблі для обстрілу фортець з моря; 2) двомачтове торг. судно на Середземному морі.

Зображення
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4071
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2312 раз.
Подякували: 827 раз.
Стать: Жінка

Re: Зброя - від самого початку

Повідомлення АннА » 25 липня 2017, 14:13

БРОНЬ (польс. broń – зброя) – узагальнена назва бойової зброї, поширеної в Україні в 16–17 ст.
Синонімом терміна "Бронь" було слово "оружє".
Під Бронь розуміли:
1) холодну зброю, що поділялася на т. зв. білу – меч, шабля, рапіра, шпага, корд (шпага з коротким клинком), ніж тощо та зброю на древках – спис, рогатина, бердиш; ударну зброю, представлену, зокрема, булавою, келепом, перначем, чеканом;
2) захисні обладунки зброї;
3) ручну метальну і вогнепальну зброю, насамперед лук, аркебуз, бандолет, гаківницю, карабін, мушкет, пістолет, рушницю, артилерію (т. зв. діла, киї, кулеврини, моздіри, мортири, сміговниці, фальконети).
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4071
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2312 раз.
Подякували: 827 раз.
Стать: Жінка

Re: Зброя - від самого початку

Повідомлення АннА » 26 липня 2017, 10:42

БУЛАВА – старовинна зброя і символ верховної влади. У 16–17 ст. – один з клейнодів козацьких, символ влади запороз. кошових отаманів і гетьманів України. На тер. сучасної України відома з мідного віку (3 тис. до н. е.). В давньорус. часи використовувалася як зброя. Наприкінці 16 ст. стає символом козац. гетьманів. З виникненням Укр. козац. д-ви серед. 17 ст. Б. набула значення клейноду, що уособлював владу. До нашого часу збереглися Б. гетьманів Б.Хмельницького, П.Тетері, кошового отамана І.Сірка. Б., що належала останньому, використовувалася як клейнод у Запорозькій Січі, а згодом – Чорноморському козацькому війську та Кубанському козацькому війську.

Зображення
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4071
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2312 раз.
Подякували: 827 раз.
Стать: Жінка

Re: Зброя - від самого початку

Повідомлення АннА » 27 вересня 2017, 16:30

ЗБРОЄЗНАВСТВО – спеціальна історична дисципліна, яка вивчає як предмети озброєння (ручну зброю, військ. техніку та військ. спорядження), істор. закономірності їх виникнення, розвитку, використання й поширення, так і закономірності виникнення, розвитку й поширення пов'язаних з їх вир-вом технологій.

Гол. завдання З. полягає в комплексному вивченні різноманітних предметів озброєння як джерела історичного, а також у подальшій розробці зброєзнавчих методів дослідження.

Як продукт сусп. вир-ва, що втілює останні тех. досягнення, предмет обміну й торгівлі, пам'ятник матеріальної к-ри та мист-ва зброя є носієм істор. інформації, необхідної при вивченні рівня розвитку сусп-ва, його матеріальної та духовної к-ри, соціально-екон., політ. відносин та ін. З. структурно пов'язане і переважно послуговується теоретико-методологічними засадами та методами дослідження джерелознавства історичного, однак передбачає залучення до своїх досліджень також загальноістор. методів і методів споріднених наук – ін. спец. істор. дисциплін, археології, історії мист-ва, а також методів низки точних, природничих та гуманітарних наук.

З. як наука почало формуватися в 2-й пол. 19 ст. у зв'язку з активізацією процесів нагромадження, реєстрації та наук. вивчення археол. матеріалів, розвитку музейної справи, колекціонування предметів озброєння. Термін "зброєзнавство" вперше вжив нім. дослідник зброї А.Деммін у книзі "Історичний розвиток зброї з давніх часів до сьогодення: енциклопедія зброєзнавства" ("Die Kriegswaffen in ihren geschichtlichen Entwickelungen von den ältesten Zeiten bis auf die Gegenwart: Eine Encyklopädie der Waffenkunde", 1869). В кін. 19 ст. виникло міжнар. т-во істор. зброєзнавства (Verein für Historische Waffenkunde, 1895) та спеціалізований "Журнал історичного зброєзнавства" ("Zeitschrift für Historische Waffenkunde", 1897) під редакцією В.Бегайма, де публікувалися осн. розробки з проблем З.

Становлення З. на теренах Російської імперії пов'язане з виданням у Санкт-Петербурзі військ.-наук. часописів: "Оружейный сборник" (1861–1909, під редакцією В.Чебишева), "Военный сборник" (1858–1917, з 1899 – під редакцією О.Поливанова), з яким співпрацювали Е.Ленц, М.Бранденбург, П. фон Вінклер та ін., а також зі створенням першої великої 14-томної військ. енциклопеді – "Военного енциклопедического лексикона" (1837–1850) під редакцією ген.-лейтенанта Л.Зедделера.

Протягом 20 ст. в Україні зброєзнавчу проблематику досліджували: Д.Яворницький, І.Крип'якевич, О.Апанович, П.Толочко, Є.Черненко, Б.Греков, М.Котляр, Г.Вознесенська, Б.Шрамко, І.Свєшніков, В.Сидоренко, В.Довженюк, Б.Мельник та ін.

Від 1990-х рр. спостерігається активізація досліджень, присвячених як традиційній проблематиці З., пов'язаній з вивченням різних видів озброєння, так і теорії, методології та історії розвитку самого З. Вперше в укр. істор. науці дано визначення З. як спец. істор. дисципліни в навч. посібникові "Специальные исторические дисциплины" (Київ, 1992). Заг. теор. та методологічні засади З. як структурної підсистеми істор. джерелознавства розроблені в підручнику "Історичне джерелознавство" (Київ, 2002).

Продовжується робота з упорядкування категоріального та термінологічного апарату, вирішення проблем систематизації в укр. З. Вийшла друком низка словників зі З. Опубліковані нові дослідження, присвячені озброєнню доби Київської Русі. З'явилися спец. періодичні вид., присвячені проблемам З. (зб. наук. праць "Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики" – рубрика "Зброєзнавство", від 2000; з 2000 виходить "Військово-історичний альманах"; від 2003 – часопис "Клинок").

Теор. засади З. формуються в контексті розвитку істор. науки. Однією з актуальних проблем сучасного З. є вивчення високотехнологічної військ. техніки 20 ст., зброєзнавчий аналіз якої передбачає розробляння та використання нових методів, оригінальних методик і прийомів дослідження.

Прогресивні тенденції торкнулися також традиційного З., яке вивчає зброю давніх часів. Археол. знахідки, значна кількість нагромадженого польового матеріалу, застосування нових методів та сучасних методик дослідження, інформаційна відкритість сусп-ва дають змогу успішно розробляти методологію, проводити масштабний різноплановий джерельний аналіз, створювати цілісні теорії походження окремих видів зброї, вирішувати категоріальні й термінологічні проблеми, тим самим підносячи науку З. на якісно новий рівень.
Тоїчкін Д.В.

Зображення Зображення
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4071
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2312 раз.
Подякували: 827 раз.
Стать: Жінка

Re: Зброя - від самого початку

Повідомлення АннА » 27 вересня 2017, 16:31

ЗБРОЇ, зброя – термін, яким в Україні 16–17 ст. позначався захисний бойовий обладунок воїна. Історія озброєння сягає в глибину віків. Поява примітивних засобів захисту тіла під час бою (широкі пояси зі шкіри або тканини, великі щити) припала на добу середньої та пізньої бронзи (див. Бронзовий вік). Помітний внесок у їхнє вдосконалення зробили давні сирійці, а також кельти. За конструктивними особливостями захисні бойові обладунки поділялися на м'які, що виготовлялися з тканини або шкіри; кільчасті – зроблені зі з'єднаних між собою металевих кілець; пластинчасті, які робили з металу, шкіри або ін. матеріалів. Серед пластинчастих вирізняються виготовлені з великих пластин, викуваних за формою тіла; з пластин, що нашивалися на підкладку з тканини або шкіри; з невеликих пластинок, з'єднаних між собою за допомогою ремінців або шнурів. Починаючи з давньорус. часів, в історії вітчизн. захисного озброєння найважливішу роль відігравав кільчастий захисний обладунок.

У 16–17 ст. спец. засоби індивідуального захисту воїна поділялися на три осн. групи: озброєння для захисту тулуба: бехтер, кольчуга, панцир; додаткові елементи захисного озброєння – металеві рукавиці, нарукавники (налокітники), які служили для захисту руки від ліктя до кисті (важили бл. 1–1,5 кг і складалися з вигнутої металевої пластини – налокітника, що захищала ліктьову ч. руки, а також коротких пластинок, які оперізували руку біля зап'ястя і застібалися ремінцями); наколінники – захисне спорядження у вигляді металевої колінної чашки овальної форми, зверху якої ладналися у кілька рядів ("лускою") дрібні прямокутні пластини, з'єднані між собою кільцями (прив'язувалися до пояса), а знизу кріпилася трикутна сітка, що заправлялася за халяви; до З. іноді зараховували також бойові наголів'я – мисюрку, прилбицю, шишак.
Сас П.М.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4071
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2312 раз.
Подякували: 827 раз.
Стать: Жінка

Re: Зброя - від самого початку

Повідомлення АннА » 27 вересня 2017, 16:32

ЗБРОЯ – узагальнююча назва знарядь, які використовуються в процесі ведення збройної боротьби з метою нанесення ушкоджень, матеріальних втрат супротивникові, його ліквідації, поразки. У науках істор. циклу – військ. історії, археології, зброєзнавстві, історії мист-ва – З. розглядають як речове джерело історичне й характеризують як спеціалізований інструмент ведення бою, призначений для нападу або захисту.

Як продукт сусп. вир-ва, що втілює останні тех. досягнення, предмет обміну й торгівлі, пам'ятник матеріальної к-ри та мист-ва З. є носієм істор. інформації, необхідної при вивченні рівня розвитку сусп-ва, його матеріальної та духовної к-ри, соціально-екон., політ. відносин тощо.

У наук. літ. розроблена чимала кількість схем класифікації З. за різними критеріями. За найбільш заг. принципом використання виділяють ручну З. та військ. техніку.

Осн. увага в істор. зброєзнавчих дослідженнях приділяється ручній З., яку за характером бойових завдань поділяють на наступальну та захисну.

До наступальних зараховують знаряддя, призначені в першу чергу для ураження супротивника: луки, мечі, шаблі, рушниці тощо.

Під захисними розуміють засоби пасивної протидії, не призначені для ураження супротивника або такі, де ураження становить другорядну функцію. Це покриття, що захищають тіло, щити тощо. Ефективність таких засобів виявляється при активних діях ворога – безпосередньому контакті з його З.

Іноді також виділяють активно-захисну З., до якої зараховують пристрої, конструкція яких передбачає ведення як захисних, так і наступальних дій. Такі властивості характерні насамперед для деяких комбінованих типів давньої З.

Залежно від заг. принципу дії наступальну та активно-захисну З. поділяють на холодну, вогнепальну, метальну, комбіновану. Холодною називається З., призначена для ведення рукопашного або дистанційного бою й дія якої забезпечується виключно м'язовими зусиллями воїна, а бойове застосування не пов'язане з використанням вибухових речовин. Вогнепальною вважають З., де використовується сила тиску газів, що утворюються при згорянні пороху або ін. вибухових речовин. Метальною називають З., призначену для ведення дистанційного бою, дія якої базується на використанні енергії напруженої дуги тощо. Комбінованою вважають З., що конструктивно сполучає кілька різних за принципом дії різновидів.

На нижчих класифікаційних рівнях схеми систематизації зброї істотно відрізняються в залежності від особливостей обраного дослідником хронологічного періоду, поставленої ним мети, типів З., що вивчаються, та ін.

Як пристрій, спеціально пристосований для ведення бойових дій, З. розвинулася із засобів для полювання – підручних предметів, які піддавали примітивній обробці. Перші види З. належать до раннього палеоліту. Це дрюк (палиця), дерев'яний спис, каміння. Функціонально це більше знаряддя, ніж З., хоча чіткої межі між цими поняттями тоді не існувало. Осн. зразки можна виявити в палеоліті пізньому, коли вдосконалення З. збіглося з прогресом у галузі обробки каменя. Сюди зараховують списи та дротики з кам'яними чи кістяними вістрями, кам'яні ножі.

У мезоліті було зроблене одне з найвизначніших відкриттів в історії З. – лук та стріли. Вперше З. стала складним пристроєм, спроектованим людським мисленням і створеним за цим проектом людськими руками. Поява лука також поклала початок техніці володіння З., тобто професійним навичкам індивідуального ведення бою.

У неоліті з'явилися види З., які стали базовими для всього подальшого її розвитку: кам'яна сокира, булава з кам'яною голівкою, кинджал з каменю та кістки. В цей же час започатковано захисний напрям у розвитку З.

З відкриттям міді (див. Мідний вік) та винайденням бронзи (див. Бронзовий вік) почався новий етап розвитку З., який збігся зі становленням багатьох держав (див. Держава як цивілізаційний феномен). З'явилися військ. види ручної холодної З. (мечі, чекани, списи тощо) та військ. техніка (метальна артилерія, облогова техніка тощо). Їх виготовлення набуло масового характеру. Осн. матеріалами бойових частин були мідь і бронза, а від 12–10 ст. до н. е. – залізо (див. Залізний вік). Вперше виготовлення З. набуло характеру складного технологічного процесу, пов'язаного з ін. тех. галузями людської діяльності – добуванням металів, металообробною справою та ін.

Подальший розвиток З. характеризується ускладненням й удосконаленням існуючих форм та технологічних процесів, спеціалізацією відповідно до появи нових військових груп або родів військ. У професійних арміях рабовласницьких держав уперше відбувся поділ холодної З. на піх. і кавалерійс. Поступово в збройній рукопашній боротьбі провідну роль почав відігравати меч.

Із 7–8 ст. чергова зміна військ.-істор. умов на теренах України привела до формування нового комплексу легкого озброєння кінного воїна та появи нового різновиду холодної клинкової З. – шаблі.

Від 9–13 ст. складається важкий комплекс озброєння дружинника в Київській Русі. Рус. воїни користувалися мечами, шаблями, кинджалами, ножами, сокирами, списами, сулицями, рогатинами, дубинами, палицями, булавами, обушками (кистенями), бойовими молотами, самострілами, луками й стрілами. До захисних засобів належали щити, кольчуги, обладунки різних типів, шоломи тощо. Активно застосовувалися метальні пристрої різноманітної конструкції. В армії спостерігався розподіл за родами військ та зброї.

Новий епохальний етап розвитку З. пов'язаний з відкриттям у 12 ст. метальних властивостей димного пороху й конструюванням пристроїв для їх використання.

У Зх. Європі та на укр. землях вогнепальна З. відома з 14 ст. З 15 ст. вона виділилася в окремий вид: виникла стрілец. З. (призначена для стрільби кулями чи ін. вражаючими елементами), а арсенал військ. техніки збагатився гарматами. В 15 ст. створено перші рушниці, на Україні – ручні пищалі. Тех. недосконалість деякий час перешкоджала стрілец. вогнепальній З. на рівних конкурувати з холодною, проте з винайденням колісного й ударно-кремінного замкового механізму, які прийшли на зміну ґнотовому, ситуація кардинально змінюється. Від 16 ст. перевага вогнепальної З. стає незаперечною. Тому роль холодної З. від цього часу постійно знижується, звужується сфера її використання.

Протягом 15–16 ст. спостерігається бурхливий розвиток артилерії: з'являються гармати з чавунними стволами, ядра зі свинцю та чавуну.

Від 17 ст. різко збільшується кількість стрілец. З., артилерії, відбувається становлення й розвиток регулярної армії, нової військ. організації та військ. мист-ва, що приводить до глобальних змін характеру ведення війн. У військах масово вводиться паперовий патрон, патронташі, зменшується калібр мушкетів, в результаті чого підвищується швидкість і влучність стрільби. Польова артилерія поділяється на важку і легку, нововведення (металеві ядра, гранульований порох, горизонтальний підйомний гвинт, трубка для запалу тощо) сприяють підвищенню ефективності стрільби. В нових умовах продовжується розвиток холодної зброї: з'явився багнет, кардинально знизилася роль захисного обладунку. Деякі різновиди (меч) остаточно застаріли й вийшли з ужитку, інші (булава) набули виключно церемоніального значення. Шабля та палаш поступово стали осн. зброєю ближнього бою кінноти, а шпага – рукопашної піхоти.

У 17 ст. отримав подальший розвиток комплекс озброєння укр. козаків.

Якщо проводити аналогії з різновидами регулярних військ, козаки відповідали драгунам. За необхідності ведення розгорнутих бойових дій у складі підрозділу козак, як правило, спішувався. Бій зав'язувала та завершувала кіннота, але найважливіші бойові функції були покладені на піхоту. Основна фаза битви завжди розгорталася в пішому строю під прикриттям табору (див. Ваґенбург) або шанців, з використанням інтенсивного вогневого бою. Сильний вогонь піхоти та артилерії звичайно вирішував долю битви.

Бойова тактика кінноти зводилася до наступу "лавою" та герців. Звичайно при цьому активно використовували всі ефективні засоби кінного бою, зокрема спис та шаблю. Кіннота також завжди завершувала бій, коли було необхідно довершити розгром ворога або організувати переслідування. Самостійного значення укр. кіннота набула тільки з 2-ї пол. 17 ст.

У бойових діях козаки активно використовували саперні роботи, враховували ландшафт місцевості, залучали прийоми військової хитрості. Військ. тактика відзначалася високою маневреністю.

Одним з найважливіших елементів наступального озброєння козака була стрілец. З. При розкопках на місці Берестецької битви 1651 виявлені майже всі види й типи ручної вогнепальної З. 1-ї пол. 17 ст.: мушкети, аркебузи, карабіни, бандолети, пістолі; знайдено також рештки сагайдака зі стрілами. Відомо, що в 17 ст. складний лук ще був досить поширений і активно конкурував зі стрілец. З. В невеликій кількості лучники ще перебували у козац. війську Б.Хмельницького. На Запорожжі лук протримався до серед. 18 ст.

З холодної З. козаки використовували ніж, кинджал, шаблю, келеп (клівець), чекан, рогатину, спис та піку, булаву й пернач.

Традиційне захисне спорядження (шоломи, обладунки, щити) у козац. війську не знайшло широкого вжитку. Ним іноді користувалися представники козацької старшини.

Видатне значення у веденні бойових дій відводилося артилерії, що була неодмінним атрибутом козац. війська. Обрання гетьмана вважалося легітимним лише тоді, коли воно було проведене при "арматі" Війська Запорозького.

У цілому істор. джерела свідчать про те, що укр. козац. військо у розвитку військ. справи не відставало від інших європ. країн і було озброєне найпередовішими для свого часу зразками холодної та вогнепальної З.

Нові етапи в розвитку стрілец. З., артилерії та зброярського вир-ва були пов'язані з винайденням нарізних стволів (16 ст.), унітарного патрона з металевою гільзою, капсуля (поч. 19), казнозарядної зброї (серед. 19), автоматичної й магазинної зброї (19–20 ст.). Всі ці удосконалення дали змогу радикально підвищити влучність та інтенсивність стрільби.

У 20 ст. виникло багато принципово нових типів високотехнологічної військ. техніки (міни, бомби, вогнемети тощо), а поява ракетно-ядерної З. (перші ракети й торпеди розробили ще в 19 ст.) повністю змінила традиційні уявлення про війни та способи їх ведення.

У бойовій техніці 2-ї пол. 20 ст. нерозривно поєднані засоби безпосередньо вражаючої дії, пристрої їх транспортування та системи націлювання й керування (комплекси озброєнь). За класифікаційні ознаки сучасної З. приймають масштаби вражаючої дії (зброя масового знищення – ядерна, хім., бактеріологічна – та звичайна, що включає всі ін. види), характер завдань, що вирішуються з її допомогою (стратегічна, оперативно-тактична, тактична), цільове призначення (одноцільова, багатоцільова, універсальна) та ін.

У наш час стрімкий розвиток науки, поява нових технологій, процеси глобалізації приводять до прискореної модернізації та заміни З., в результаті чого доджерельний етап існування даного істор. джерела постійно скорочується (діюча зброя швидко виходить з ужитку й перетворюється на істор. джерело).
Тоїчкін Д.В.
Із повагою, Ганна

Поперед.Далі

Повернутись до Війни

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: alex1952, Bing [Bot], Google [Bot], Kamiński, Serj, Viktor Kalichko, Владислав78