Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

Перша Світова Віна - загалом

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3860
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2235 раз.
Подякували: 805 раз.
Стать: Жінка

Перша Світова Віна - загалом

Повідомлення АннА » 24 лютого 2016, 19:12

ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА і Україна. Перша світова війна (Велика війна) — війна між блоками найбільших світ. країн поч. 20 ст. — Троїстим союзом, або Центр. д-вами (Німеччина та Австро-Угорщина), та Антантою (Велика Британія, Франція і Російська імперія), в яку було втягнуто 38 д-в із населенням 1,5 млрд осіб (3/4 населення земної кулі); бойові дії велися із серпня 1914 по листопад 1918. За цей час було вбито 10 млн осіб (стільки, скільки загинуло у всіх європ. війнах за тисячу років до початку Великої війни 1914—18) і поранено бл. 20 млн. Прямі воєнні втрати воюючих сторін оцінюються в 208 млрд дол. США. Тотальність воєнних подій 1914—18 розчинила особистість у колективній психології натовпу. Саме після П.с.в. значно посилилася роль д-ви в сусп-ві.

Приводом до П.с.в. стало вбивство сербськими націоналістами в Сараєві (нині столиця Боснії і Герцеговини) 28 червня 1914 спадкоємця австро-угор. престолу Франца-Фердінанда Габсбурга. 28 липня 1914 Австро-Угорщина оголосила Сербії війну, а Рос. імперія у відповідь на це розпочала мобілізацію, проігнорувавши протест Німеччини. Остання 1 серпня 1914 оголосила Рос. імперії війну. Цей день офіційно вважається датою початку П.с.в. 3 серпня війну було оголошено також Франції. 4 серпня війну Німеччині від власного імені та своїх домініонів (Канада, Австралія, Нова Зеландія) оголосила Велика Британія. 6 серпня 1914 Австро-Угорщина розпочала війну проти Рос. імперії.

Одними з найбільш драматичних стали перебіг подій Великої війни та її наслідки для укр. народу, розділеного на східноєвроп. театрі воєнних дій політ. кордонами імперій, які вступили між собою у війну. Укр. землі зазнали значних руйнувань внаслідок війни — від самого початку боїв улітку 1914 територія Галичини, Волині і (меншою мірою) Центр. України стала одним із осн. воєнних театрів на сх. Європи. Аж до поч. 1918 лінія фронту проходила через укр. територію, і протягом усієї війни тут перебував рос. штаб Південно-Західного фронту. Ключове геополіт. розташування, а також значні природні та людські ресурси спричинили запеклу боротьбу за них Німеччини та Австро-Угорщини, з одного боку, і Рос. імперії — з іншого. За роки війни до лав рос. армії було мобілізовано 3,5 млн українців (за ін. даними — 4,5 млн із заг. чисельності 15,5 млн), а до складу австрійс. армії — бл. 300 тис. (бл. 9 % від особового складу австро-угор. армії).

На укр. землях проходив Пд.-Зх. фронт довжиною більше400 км, польове управління якого дислокувалося в Києві. Він складався з 4-х армій: із півночі на південь — 4-ї, 5-ї, 3-ї та 8-ї. На лівому фланзі фронту між Дністром і Прутом (прит. Дунаю) діяв т. зв. Дністровський загін, основу якого становили 47-й Український та 48-й Одеський піхотні полки. Австро-Угорщина розгорнула проти Росії на лінії Сандомир (нині місто Свентокшиського воєводства, Польща) — Перемишль (нині м. Пшемисль Підкарпатського воєводства, Польща) — Станіслав (нині м. Івано-Франківськ) — Чернівці 4 армії: 1-шу, 4-ту, 3-тю та 2-гу. Крім того, австрійс. командування дозволило створити укр. добровольче військ. формування (див. Легіон Українських січових стрільців). На заклик Головної української ради зголосилося бл. 30 тис. охочих захищати Галичину від рос. військ, однак відібрали лише кілька тисяч. Загони січових стрільців у баченні укр. політиків мали стати основою майбутньої укр. армії. Саме так розуміли свою місію і самі стрільці, здебільшого студенти або загалом люди з вищою освітою.

17 серпня 1914, виконуючи прохання франц. уряду, армії рос. Пн.-Зх. фронту розпочали Східнопрусську операцію. У наступні два дні в наступ перейшли війська Пд.-Зх. фронту, які ввійшли на територію Східної Галичини. Розпочалася 33-денна Галицька битва 1914 — одна з найбільш успішних для рос. армії і водночас кривавих бойових операцій. У боях брали участь 8 армій, понад 100 д-зій, понад 1,5 млн солдатів та офіцерів. У Галичині рос. війська мали значну перевагу в живій силі над австро-угор. збройними силами, які зосередили свої війська на Люблінсько-Холмській ділянці фронту (перевага місцями досягала 3- й 4-кратного розміру). 27 серпня 1914 австро-угор. війська перейшли до оборони, наступного дня почали відступ, намагаючись уникнути загрози оточення рос. військами.

Паралельно з наступом рос. армій на територію Галичини на кордоні з Буковиною, починаючи з 6 серпня, почалися бої місц. значення рос. та австрійс. прикордонної сторожі. Це був другорядний театр воєнних дій, а тому більш масштабних боїв та операцій тут не проводилося. Долю Буковини 1914 визначив стрімкий наступ рос. військ у Галичині — у ніч з 30 на 31 серпня австрійс. війська залишили цей коронний край. 2 вересня 1914 Чернівці були без бою взяті росіянами, а вже 3 вересня рос. війська захопили Львів. 17 вересня 1914 3-тя рос. армія оточила австрійс. фортецю Перемишль із гарнізоном бл. 300 тис. солдатів та офіцерів, але через нестачу снарядів не змогла провести її штурм. 25 вересня 1914 авангард рос. військ навіть прорвався через Ужоцький перевал у Карпатах і вийшов на територію Угорщини, де й зупинився. Однак закріпитися на карпатських перевалах рос. військам не вдалося, а бойові дії набули позиційного характеру. У результаті Галицької операції 1914 рос. війська просунулися вглиб імперії Габсбургів на 280—300 км і захопили Галичину, Буковину та частину Польщі. Австро-угор. війська втратили 400 тис. осіб (у т. ч. 100 тис. полоненими) і 400 гармат. Втрати росіян становили бл. 230 тис. осіб і майже 100 гармат.

Вважаючи незворотним процес приєднання Галичини і Буковини до Рос. імперії, 21 серпня 1914 царський уряд створив Галицьке генерал-губернаторство на чолі з Г.Бобринським. Нова адміністрація розділила окуповані території на Львів., Терноп., Перемишльську та Чернів. губернії, призначила градоначальників, створила поліцію, жандармські управління. Знаючи про існування в Галичині потужних самостійницьких настроїв, укр. політ., екон., культ. орг-цій, які становили кістяк усього укр. нац. руху, рос. окупаційна адміністрація розгорнула широку кампанію боротьби з українством. Особливих переслідувань зазнало греко-катол. духовенство. 18 вересня 1914 був заарештований і вивезений у Росію митрополит А.Шептицький. Загалом тисячі галичан вивезено як заручників (лише через Київ пройшло бл. 12 тис.).

На рубежі 1914 і 1915 на Пд.-Зх. фронті настало затишшя. Восени 1914 на боці Австро-Угорщини у війну вступила Османська імперія, а тому загроза нависла над укр. землями ще і з півдня. Для захисту узбережжя Чорного моря аж до румун. кордону з військ Одеського військового округу була створена 7-ма армія.

22—24 січня 1915 австро-нім. війська розпочали наступ на рос. позиції, завдаючи удару з Ужгорода на Самбір та з Мукачевого на Стрий. Рос. армія 25 січня розпочала контрнаступ на лівому фланзі, однак під натиском противника змушена була відступати до річок Дністер і Прут. Невдалими виявилися й спроби австро-нім. військ деблокувати Перемишль, який 6 місяців перебував в оточенні рос. військ. 22 березня 1915 гарнізон, що налічував на той час 120 тис. осіб, капітулював (осн. причина — вичерпання усіх харчових запасів). У полон потрапили 9 генералів, 2,5 тис. офіцерів. Протягом усього березня російські 8-ма і 3-тя армії вели постійні бої, однак прорватися на Будапешт (нині столиця Угорщини) через Карпати не вдалося. У Карпатській битві 1915 добре себе зарекомендували укр. січові стрільці, до яких австрійці спочатку ставилися доволі скептично. Особливо ефективною була служба стеження УСС. Вони взяли участь у боях на г. Маківка недалеко від Славська (нині смт Славське Сколівського р-ну Львів. обл.; 23 березня — 4 квітня 1915).

Загалом у ході Карпатської операції 1915 рос. військам не вдалося виконати поставлених завдань, в основному через невміння воювати в зимових умовах у гірській місцевості. Під час її проведення війська Пд.-Зх. фронту втратили 1 млн осіб, тоді як австро-німецькі — 800 тис.

Навесні 1915 австрійс. командуванню за підтримки нім. союзників вдалося успішно провести Горлицьку наступальну операцію (див. Горлицька битва 1915). Вони спромоглися прорвати оборону рос. 3-ї армії на 35-кілометровій ділянці в районі Горлиці (нині м. Горліце Малопольс. воєводства, Польща) завдяки майже подвійній перевазі в живій силі (для цього було спеціально сформовано нім. 11-ту армію на чолі з генерал-фельдмаршалом А. фон Макензеном). Рос. армія відступила з Галичини з найбільшими втратами за всю війну — у середньому 235 тис. убитими та пораненими щомісяця (упродовж усієї війни ця цифра становила 140 тис.). 3 червня 1915 німецько-австрійські війська зайняли Перемишль, а 22 червня — Львів. У результаті Горлицької операції 1915 рос. війська було відкинуто з Галичини, а фронт стабілізувався по лінії Холм (нині м. Хелм Люблінського воєводства, Польща) — Володимир-Волинський — Броди — Бучач. Усі попередні успіхи рос. армії виявилися знівельованими, а величезні людські жертви — марними. У період відступу з Галичини росіяни втратили лише полоненими 500 тис. осіб із 344 гарматами. Відступаючи, вони знищували все, що могло хоча б якимось чином придатися противникові, застосувавши тактику «випаленої землі». Сильно постраждали не тільки військ. об’єкти: насамперед величезної шкоди було завдано мирному українському населенню.

Наступною великою воєнною операцією на укр. землях став т. зв. Брусиловський прорив 1916 — масований наступ армій Пд.-Зх. фронту на лінії Луцьк—Чернівці під командуванням генерала від кавалерії О.Брусилова, який тривав із 4 червня до 20 вересня 1916. Переважаючи противника в піхоті у 2—2,5 раза, артилерії — у 1,5—1,7 раза, рос. війська досить легко прорвали оборону австро-угор. формувань і вже 7 червня 1916 взяли Луцьк, а 18 червня — Чернівці. Війська ген. О.Брусилова зайняли південну Галичину, Буковину і знову підійшли до карпатських перевалів, однак на початку вересня 1916 темп наступальних дій значно уповільнився і Пд.-Зх. фронт стабілізувався по лінії р. Стохід (прит. Прип’яті, бас. Дніпра) — Киселин (нині с. Кисилин Локачинського р-ну Волин. обл.) — Золочів — Бережани — Галич, Станіслав — Делятин (нині с-ще міськ. типу Надвірнянського р-ну Івано-Франк. обл.) — Ворохта — Селетин (нині с. Селятин Путильського р-ну Чернів. обл.).

Лише за приблизними підрахунками, за відомостями Ставки Верховного головнокомандувача, Пд.-Зх. фронт втратив із 4 червня по 27 жовтня 1916 р. 1,65 млн осіб, що й вирішило долю т. зв. Брусиловського прориву, — рос. війська захлиснулися власною кров’ю, а жодне із завдань не було виконане: противник не розгромлений, Ковель як вузловий центр не взятий, незважаючи на величезні втрати рос. військ. У стратегічному плані певних позитивних для Антанти результатів було досягнуто — порятовано від розгрому Італію, вирішено питання приєднання Румунії до Антанти, рос. наступ полегшив становище англійців і французів на їх фронті. Для України, на території якої відбувалася ця грандіозна битва, війна знову принесла значні руйнування, загибель сотень тисяч українців — солдатів, офіцерів та просто мирних жителів.

Останню велику наступальну операцію під час П.с.в. Пд.-Зх. фронт провів улітку 1917, але не досяг будь-яких успіхів. Більше того, внаслідок контрнаступу австро-нім. військ армії рос. Пд.-Зх. фронту відійшли північніше Бродів і зупинилися на лінії Збараж—Скалат—Гримайлів, далі — по р. Збруч (прит. Дністра) до Дністра, де з’єднувалися з Румунським фронтом. Жовтневий переворот у Петрограді 1917 та початок революц. подій в Україні, створення Української Народної Республіки зумовили призупинення бойових дій на укр. землях. Генеральний секретаріат Української Центральної Ради 23 листопада 1917 вирішив об’єднати Південно-Західний і Румунський фронти в Український фронт, а сама Українська Центральна Рада розпочала переговори про завершення війни. Перший мирний договір у війні 1914—18 був підписаний саме УНР 9 лютого 1918 в Бресті-Литовському (нині м. Брест, Білорусь) із Німеччиною.

П.с.в. значним чином вплинула на укр. сусп-во. Переважна більшість укр. солдатів і офіцерів обох імперій виконували свій військ. обов’язок і воювали в арміях тих д-в, де вони народилися і жили, вважаючи супротивника своїм кровним ворогом. Патріотичний підйом на початку війни з обох сторін був значним, чому посприяла й позиція провідних суспільно-політ. сил, у т. ч. українських, спрямована на підтримку війни. Лише згодом конфлікт між Австро-Угорщиною і Росією почав розглядатися укр. політиками Галичини і Наддніпрянщини як можливість здобуття для укр. земель більшої автономії, а то й незалежності. Для політ. орієнтації укр. народу і захисту його національних інтересів були створені Гол. укр. рада, Союз визволення України, Загальна українська рада, Укр. парламентська репрезентація.

Унаслідок воєнних дій значно загострилася соціально-екон. ситуація на укр. землях. Бл. 61% працездатних чоловіків із сільс. місцевості були мобілізовані на фронт, через що 1916 посівні площі в Україні зменшилися на 1,9 млн десятин порівняно з 1913, а валовий збір с.-г. продукції — відповідно на 200 млн пудів. Війна найбільш відчутно вдарила по малозабезпечених верствах села: на поч. 1917 із 3 млн 980 тис. сел. госп-в 640 тис. не мали засівів, 1 млн 400 тис. — коней, 1 млн 142 тис. — корів. Війна і спричинені нею урядові евакуаційні заходи завдали великих втрат тваринницькій галузі України, особливо Правобережжя (див. Евакуаційні заходи австрійського та російського урядів на українських землях у роки Першої світової війни).

Суперечливою і проблематичною була ситуація в пром-сті. З одного боку, значно розширився держ. вплив, а низка підпр-в отримали вигідні військ. замовлення, що дало їм змогу значно наростити обсяги вир-ва продукції. Однак водночас війна призвела до порушення усталених внутр. і зовн. торг. зв’язків, диспропорцій у товарному обміні, а також між військовим і цивільним вир-вом (останнє забезпечувало повсякденні потреби пересічних людей), хронічних транспортних та фінансових проблем. Унаслідок цього протягом 1914—16 в Україні закрилося більше 1,4 тис. підпр-в, було задуто 26 доменних печей. Економіка західноукр. земель була підірвана внаслідок фактично безперервного проходження тут лінії фронту. Величезна кількість біженців і вигнанців із прифронтових регіонів, вивезення із Правобережної України хлібних і цукрових запасів та ін. продовольчих вантажів посилили і без того значний розлад на залізницях, спричинений відступом рос. військ на широкому фронті влітку 1915 й евакуацією із прифронтових губерній пром. устаткування, адм. установ, навч. і культ. закладів та ін. Безперервне посилення транспортної кризи в роки війни стало однією з гол. причин заг. екон. занепаду.

Особливістю П.с.в. стало біженство, яке широко охопило укр. землі по обидва боки кордону. Евакуаційні заходи були застосовані як австрійс. владою в Галичині і Буковині, так і рос. імперським урядом у Волинській губернії та Подільській губернії. Серед перших переважали не добровільні переселенці, а виселенці, евакуйовані із державно-політ., стратегічних міркувань. Австро-угор. уряд організовував спец. табори для українців у Вольфсберзі, Гмюнді та Гредізі (нині всі міста в Австрії). Ними опікувалися відповідні держ. інституції, забезпечуючи грошову допомогу, мед. обслуговування та працевлаштування. У жахливих умовах опинилися інтерновані т. зв. політично неблагонадійні українці з Галичини та Буковини. Для них були створені окремі концентраційні табори на Заході Австрії, серед яких виділявся своїми розмірами Талергоф (бл. 5 тис. заарештованих, у т. ч. бл. 500 священиків). Російська влада теж вдалася до примусового виселення українців з окупованих 1915 р. районів Західної України.

У зв’язку з наступом австро-угор. та нім. військ весною—літом 1915 відповідні евакуаційні заходи почали проводити вже й на території правобереж. губерній Рос. імперії — Волинської та Подільської. На території всієї Рос. імперії наприкінці 1916 налічувалося понад 3 млн біженців і вигнанців, зокрема на укр. землях — бл. 656 тис., в основному в Катеринославській губернії, Харківській губернії та Чернігівській губернії. У контексті біженської проблеми рос. уряд намагався проводити політику «вдосконалення» нац. структури населення, всіляко перемішуючи людей різної національності з метою прискорення їх асиміляції. Частину біженців переміщали в організованому порядку разом з евакуйованими ф-ками, з-дами та різними установами. Всього з території Царства Польського та Прибалтики було вивезено бл. 680 підпр-в, з яких майже кожне п’яте (18 %) опинилося в Україні (серед них, зокрема, і Деміївський снарядний з-д).

Одним із характерних виявів життя воєнного соціуму стала діяльність мережі центр. та місц. громад. орг-цій і т-в із надання допомоги військовим, цивільному населенню та біженцям, зокрема: Всерос. земський союз допомоги хворим і пораненим воїнам та відповідний Всерос. союз міст, Тетянинський к-т із надання тимчасової допомоги потерпілим від воєнних дій, Романовський к-т та ін. Доброчинність, що набула організованих інституційних форм, виявила тенденцію до становлення осн. елементів громадянського суспільства на укр. землях у роки війни. Провідною громад. військово-мед. орг-цією в роки П.с.в. було Рос. т-во Червоного Хреста, яке сприяло військ. адміністрації у справі надання допомоги пораненим і хворим. Імперський уряд направляв чималі кошти для забезпечення функціонування цих структур, унаслідок чого провідні громад. орг-ції настільки зміцніли, що почали конкурувати з урядовими в деяких сферах надання допомоги населенню. Досить істотною була й участь церкви в наданні допомоги жертвам війни. Зростання ролі громад. орг-цій до певної міри було реакцією на нездатність уряду організувати належним чином допомогу військовим і цивільному населенню, виявило тенденцію до самоорганізації соціуму в критичні моменти свого існування, зокрема у воєнний час.

Нагромадження соціальних проблем, погіршення матеріального становища осн. маси населення, тривале порушення традиційного укладу життя спричинили наростання антиурядових виступів. Із серпня 1914 до вересня 1915 зафіксовано бл. 100 страйків, у яких взяли участь 43 тис. робітників України, а з жовтня 1915 до вересня 1916 — 225 страйків, які охопили 210 тис. робітників. Із серпня 1914 до грудня 1916 в Україні відбулося понад 160 сел. виступів. Затяжний характер бойових дій, що характеризувався, зокрема, відомим висловом «на фронті без змін», значні людські втрати, а також активна пропагандистська робота зумовлювали значне посилення антивоєнних та антиурядових настроїв і в солдатському середовищі Південно-Західного та Румунського фронтів, дислокованих в Україні.

Невдоволення солдат і всього населення Рос. імперії активізувалося після того, як рос. командування не змогло використати Брусиловський прорив 1916 для перелому ходу війни. Фактично після цього необхідність і неминучість кардинальних змін сусп. життя усвідомили всі верстви сусп-ва. Дедалі більше зростало невдоволення війною, насамперед її неймовірно великими людськими жертвами та безперспективністю. Виявом цих сусп. настроїв стало зречення рос. імп. Миколою II 15 березня 1917 від престолу, а вже 17 березня — створення в Києві УЦР, яка фактично взяла на себе функцію місц. органу влади. Революц. події 1917—21 стали органічним продовженням тих процесів, які зародилися і з особливою силою виявилися в роки П.с.в., а тому фактично становлять з нею одне ціле.
http://www.history.org.ua/?termin=Persha_svitova
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 5
З нами з: 28 грудня 2018, 08:19
Звідки: Поділля / Подолье
Подякував (-ла): 5 раз.
Подякували: 4 раз.
Стать: Чоловік

Re: Перша Світова Віна - загалом

Повідомлення ArturVer » 30 грудня 2018, 14:01

Підкажіть, будь-ласка, яким чином можна пошукати інформацію про призваних по прізвищу до лав Австро-Угорської Армії українців?
Знаю, що два брати служили, а їх маленьку сестру (11 років) евакуювали від бойових дій зі Сторожинця до Данії
Гаплогрупи ДНК предкових ліній: По жіночим - H та H2a5b1. По чоловічим лініям: I-A14973 (BIG-Y) та R-M198 (25 маркерів)
Подільска губ. Ольгопільський повіт Чоботарська волость -> Присяжный (Присяжний), Кордонець (Карданець, Кордонец), Вершигора, Стангрет (Стангрит), Рак (Рачук, Рачиха)
Подольская губерния -> Староверы, Старообрядцы -> Лысаковы, Балактионовы, Мазуровы, Прусаковы
Стародубье (Черниговская губерния, Брянская обл) -> Шпаковы

Аватар користувача
 
Повідомлень: 463
З нами з: 10 березня 2016, 09:25
Звідки: Гуцульщина
Подякував (-ла): 474 раз.
Подякували: 568 раз.
Стать: Чоловік

Re: Перша Світова Віна - загалом

Повідомлення Balymba » 30 грудня 2018, 16:10

ArturVer написав:Підкажіть, будь-ласка, яким чином можна пошукати інформацію про призваних по прізвищу до лав Австро-Угорської Армії українців?
Знаю, що два брати служили, а їх маленьку сестру (11 років) евакуювали від бойових дій зі Сторожинця до Данії

1. Листи втрат австро-угорської армії ( списки офіційно визнаних убитими, пораненими, полоненими, пропалі безвісти - відсутні).
2. У мормонів є карточки військоврслужбовців із Військового архіву Австрії - але це дуже великі об'єми пошуків.
3. Я собі не можу уявити евакуацію з Буковини прямо до Данії. Можливо була евакуйована кудись вглиб Австрії, а в Данію вже попала пізніше.
Турецький (придомок Попович), Левкун, Юращук, Стефурак, Кріпчук, Козьмин, Шовгенюк, Зеленевич, Ревтюк, Ґрещук, Вертипорох, Ківнюк, Чуревич, Панько, Данилюк, Жолоб, Мельничук, Ванджура, Козловський, Лесюк, Горішний, Попик, Ісайчук, Абрамюк, Дмитрук, Дудка, Микитишин, Gut
І-Р37/ Н


Повернутись до Перша Світова Війна

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: Bing [Bot], Google [Bot]