Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

Табори військово та цивільновополонених

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3321
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1933 раз.
Подякували: 714 раз.
Стать: Жінка

МАЙДАНЕК (Majdanek) – нацистський концтабір

Повідомлення АннА » 07 березня 2018, 12:37

МАЙДАНЕК (Majdanek) – нацистський концентраційний табір знищення, розташов. на території окупованої Польщі, на пд.-сх. околиці Любліна. Створений у жовтні 1941 за наказом рейхсфюрера СС Г.Гіммлера, який відвідав Люблін у липні 1941. Початково називався Люблінський табір військовополонених військ СС (Kriegsgefangenenlager Waffen SS Lublin). У травні 1942 підпорядкований Гол. управлінню та управлінню економіки СС (SS-Wirtschafts- und Verwaltungshauptamt). У лютому 1943 змінив назву на концентраційний табір Люблін (Konzentrationslager Lublin). Майданеком концтабір називали місц. жителі ще з 1941 за назвою р-ну Любліна – Майдан Татарський (Majdan Tatarski). М. став одним із місць безпосереднього здійснення "остаточного вирішення єврейського питання". Одночасно був великим транзитним пунктом та місцем ув'язнення польс. населення. Табором управляв комендант, якому підпорядковувався гарнізон до 1200 осіб. Комендантами М. були: К.Кох, М.Кьогел, Г.Флорштед, штурмбанфюрер СС М.Вейсс та оберштурмбанфюрер СС А.Лібехеншель. Першими в'язнями табору стали 5 тис. рад. військовополонених, які до грудня 1941 побудували бараки для 20 тис. осіб. Початково в М. планувалося розмістити 50 тис. в'язнів. У березні 1942 були розроблені плани розширення його території для розташування 250 тис. осіб, але повністю реалізувати цей задум не вдалося. На території М. площею 95 га розташовувалися 22 бараки для в'язнів, 2 адм. бараки, газова камера, крематорій, шпиталь для рад. військовополонених, 227 вироб. майстерень. М. був поділений на 5 секцій, в одній з яких з жовтня 1942 утримувалися жінки й діти.
Табір мав 10 філій: Будзинь (поблизу Красніка), Грубешув, Люблін (вул. Ліпова), Плавуш (поблизу Кракова), Травнікі, Варшава та ін. В'язні М. працювали також на ф-ці з вир-ва обмундирування та військ. з-ді "Штейєр-Даймлер-Пух".
М. став другим табором (після Освенцима), де для знищення людей в газових камерах використовувався газ "Циклон-Б". Крематорій у М. почав працювати з вересня 1943. 3–4 листопада 1943 в М. була проведена акція масового винищення євреїв (див. Голокост) під кодовою назвою "Ернтефест", під час якої було вбито, за різними оцінками, від 18 до 40 тис. осіб.
Загалом через М. пройшло бл. 300 тис. в'язнів із 30 країн світу: 40 % становили євреї, 35 % – поляки, бл. 15 % – українці з територій Польщі та СРСР, а також росіяни, білоруси, чехи, німці, австрійці, словенці, французи, італійці, голландці. Згідно з останніми дослідженнями співробітника Держ. музею Майданек Т.Кранца, у М. було знищено 59 тис. євреїв та 19 тис. громадян ін. національностей. У рад. історіографії фігурують дані про 1,5 млн осіб, які перебували в таборі, та 300 тис. знищених в'язнів.
Нацистський концтабір припинив існування після звільнення Любліна Червоною армією (див. Радянська армія) 23 липня 1944.
Територія табору М. у повоєнний час використовувалася НКВС СРСР для утримання нім. військовополонених та учасників польс. нац. руху Опору – Армії Крайової.
Над співробітниками табірної адміністрації М. було проведено 3 суд. процеси: перший – 1944, другий тривав з 1946 до 1948, третій – з 1975 по 1981.
Нині на території М. функціонує Держ. музей Майданек.

Зображення Зображення
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3321
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1933 раз.
Подякували: 714 раз.
Стать: Жінка

Маутгаузен (Мauthausen) - нацистський концентраційний

Повідомлення АннА » 14 березня 2018, 20:53

МАУТГАУЗЕН (нім. – KZ Мauthausen) – нацистський концентраційний табір поблизу міста Маутгаузен і с. Гузен (обидва в Австрії). Створений 8 серпня 1938 як філіал концтабору Дахау, з березня 1939 – самостійний табір. Мав 52 філії, з яких найбільшими були Гузен (бл. 26 тис. в'язнів), Ебензеє (понад 18 тис.), Лінц (понад 6 тис.), Мельк (понад. 10 тис.). Табором управляв комендант (Альберт Зауер, з 9 лютого 1939 – Франц Цірайс), якому підпорядковувався гарнізон військ СС чисельністю від 1 тис. охоронців у 1941 до 6 тис. на поч. 1945.

У таборі утримувалися учасники антифашист. руху Опору з європ. країн, військовополонені, примусові цивільні робітники. М. став місцем "остаточного вирішення" для ромів (циган), польс. і угор. євреїв. З осені 1944 до М. стали евакуйовувати в'язнів ін. концентраційних таборів Третього рейху, до яких уже наближалися війська союзників.

1938 в М. було 300 в'язнів, у січні 1945 – понад 85 тис. За час існування концтабору М. через нього пройшло бл. 200 тис. в'язнів 30 національностей, у т. ч. 8,5 тис. жінок. Серед арештантів були також діти й підлітки. Останній в'язень був зареєстрований 3 травня 1945 під табірним номером 139 317. Багато бранців, у т. ч. й рад. військовополонені, знищені в таборі по акції "Куля" (див. далі), номерів не мали. Загалом у концтаборі М. та його філіях загинуло понад 100 тис. осіб.

М. був єдиним концтабором на території Рейху, який за нацистською класифікацією належав до 3-ї категорії. Це означало, що сюди належало направляти арештантів, які не "підлягали перевихованню" для їх "знищення через працю" (див. також Концентраційні табори). З осені 1941 для вбивства хворих і непрацездатних полонених, а також для масових убивств у М. використовували газову камеру.

Організований на початку як табір для робітників гранітної копальні "Вінер грабен" нім. підпр-ва з видобутку корисних копалин та каменю ("Deutsche Erd- und Steinwerke, GmbH" – DEST), що належало СС, згодом М. став джерелом рабської робочої сили для чисельних копалень, буд-ва штолень та підпр-в військ. індустрії Третього рейху. Дешеву працю в'язнів М. використовували на машинобуд. підпр-вах Даймлер-Бенц (Daimler-Benz), Штаєр-Даймлер-Пух АГ (Steyr-Daimler-Puch AG), металургійних підпр-вах концерну Герман-Герінг-Верк (Hermann-Goring-Werken), для виготовлення нових літаків з реактивним двигуном Мессершміт Ме 262, балістичних ракет Фау-2 (нім. назва R А4).

Найбільша кількість в'язнів у М. була з Польщі (бл. 44 тис.) та СРСР (бл. 15,5 тис. військовополонених та бл. 22,8 тис. примусо-вих цивільних робітників). Серед них була значна кількість жителів України: учасників підпілля Організації українських націоналістів, рад. підпілля, військовополонених та остарбайтерів, які втікали з місць примусової праці.

Перші 2 тис. рад. військовополонених потрапили до М. в жовтні 1941. Рад. полонені офіцери були в'язнями т. зв. Блоку смерті, створеного в М. навесні 1944 в бараці № 20 для акції "Куля". Згідно з таємним наказом нач. штабу Верховного головнокомандування силами Німеччини генерал-фельдмаршала В.Кейтеля від 2 березня 1944 до всіх військовополонених, унтер-офіцерів та офіцерів, упійманих при спробі втечі, необхідно застосовувати акцію "Куля", що означало страту через розстріл. У 20-му блоці шляхом щоденних методичних екзекуцій, голоду та антисанітарних умов з весни 1944 до лютого 1945 було вбито 5060 в'язнів. У ніч з 2 на 3 лютого 1945 р. 419 в'язнів 20-го блоку здійснили втечу. Внаслідок облави, що тривала 3 тижні, переважну більшість утікачів знищили. Вижило 11 осіб, серед яких 5 були родом з України. Останній учасник втечі з "Блоку смерті" киянин Михайло Рибчинський помер 2008.

5 травня 1945 концтабір М. був визволений 11-ю танк. д-зією 3-ї армії США. З осені 1945 до весни 1946 в бараках табору розміщувалися частини Червоної армії (з лютого 1946 – Радянська армія), а 1947 територію табору передали австрійс. уряду, за рішенням якого вона була перетворена в меморіальний комплекс. У травні 1970 було відкрито музей М. На території М. та його філій встановлено пам'ятники від країн, в'язні яких загинули в таборі. З 1948 (1963 був встановлений новий варіант) у М. стоїть пам'ятник генерал-лейтенанту Д.Карбишеву, який тут загинув. У травні 1957 було встановлено пам'ятник від СРСР. 1995 в Ебензеє встановлений пам'ятник від Світ. ліги укр. політ. в'язнів, 2000 в М. відкрився пам'ятник від України.

Зображення Зображення
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3321
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1933 раз.
Подякували: 714 раз.
Стать: Жінка

Табори військово та цивільновополонених

Повідомлення АннА » 28 березня 2018, 17:26

МЕМОРІАЛЬНИЙ КОМПЛЕКС НА ЧЕСТЬ ЗАГИБЛИХ РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ У ДАРНИЦЬКОМУ НАЦИСТСЬКОМУ ТАБОРІ в м. Київ.
Відкритий 1968 в Дарницькому лісі на місці, де був розташований гітлерівський Дарницький табір військовополонених. Після визволення Києва в листопаді 1943 на околиці міста, у Дарниці, встановлені місця розташування двох відділень концтабору для полонених командирів і рядового складу Червоної армії (див. Радянська армія). Дарницький табір існував з перших днів окупації Києва до літа 1943, у червні 1943 переведений до Бердичева. Табір займав площу бл. 1,5–1,0 км, його територія була обнесена огорожею з колючого дроту в 3–4 ряди заввишки 3,5 м та поділена на окремі сектори. Надзвичайна держ. комісія із встановлення та розслідування злочинів німецько-фашист. загарбників у грудні 1943 обстежила територію обох відділень Дарницького концтабору. Були виявлені місця масових поховань в'язнів і встановлено, що під час окупації міста тут було знищено 68 тис. осіб, переважну більшість з яких становили військовополонені.

Ландшафтно-скульптурний комплекс складається з гранітної стели з написом: "Тут в 1941–1943 роках у фашистському таборі смерті закатовано 68 тисяч радянських воїнів. Вони віддали своє життя за тебе, за свободу Радянської Вітчизни. Пам'ятай, якою ціною здобуто мир"; частини огорожі з колючим дротом, яка відіграє роль документально-істор. свідчення, і гранітних плит уздовж брукованої доріжки, які символізують поховання. На одній з кам'яних брил біля стежки, якою вели на страту військовополонених, напис: "Остання стежка закатованих. Знесилені, голодні, закривавлені, вони йшли цією стежкою на розстріл, несучи в серцях ненависть до ворогів і віру в нашу перемогу". В центрі меморіалу загиблим рад. військовополоненим – скульптурна п'ятифігурна композиція з монолітних блоків рожевого граніту, встановлена на невисокому земляному пагорбі. Біля підніжжя – пласка гранітна плита-надгробок. Монолітна група солдатів і моряків немов виростає з кам'яних брил. Композиція експресивно виразна, деталі промовисті, образи гранично узагальнені. Застосовано пластичний прийом зіставлення різних фактур каменя – грубої поверхні брил у нижній частині пам'ятника та шорсткості поверхонь постатей. Композиція органічно поєднана з природним оточенням. Автори – скульп. В.Зноба, архітектори О.Малиновський і Ю.Москальцов.
Зображення
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3321
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1933 раз.
Подякували: 714 раз.
Стать: Жінка

Re: Дарницький табір військовополонених

Повідомлення АннА » 28 березня 2018, 17:30

Да́рницький концта́бір або Да́рницький та́бір військовополоне́них[1][2] (у німецьких джерелах — «Київ-Схід», нім. Kiew-Ost (з вересня 1941); «Шталаг 339 Київ-Дарниця», нім. Stalag 339 Kiew-Darniza (із січня 1942)[3]; «Шталаг 384»[2][1]) — концентраційний табір, один з найбільших на теренах України[2], створений німецькою окупаційною владою в Дарницькому лісі Києва в період Другої світової війни (1941–1943 роки). Був призначений для перебування в ньому військовополонених Червоної армії. За німецькими джерелами мав № 339. Через табір пройшло до 300 тис. людей, з них загинуло у ньому, за різними оцінками, від 68 до 75[2][1] тис.
Зображення
Опис табору
Табір створили нацисти у Києві під час окупації міста в 1941–1943 роках, на відстані 3 км від Нової-Дарниці (колишнє дачне селище киян), поблизу сучасної залізничної платформи «Фармацевтична» (на лівій стороні автошляху на Бориспіль, нині - вулиця Бориспільська), що є нині в межах Дарницького району міста Києва[2].
У ньому утримували десятки тисяч військовополонених та звичайного населення. Табірний режим встановлювався на основі інструктивних матеріалів та директив, розроблених керівництвом вермахту. Режим являв собою продуману систему скорочення (шляхом знищення) населення окупованих територій. Вони не вважали за потрібне виконувати принципи Гаазької (1899 р. і 1907 р.) та Женевської (1929 р.) конвенцій (про права людини) на цих територіях.
Табір займав площу близько 1,5×1,001 км. Територія була обнесена огорожею з колючого дроту у 4—5 рядів заввишки 3,5 та подекуди 4 м. Поділена такою самою огорожею на окремі сектори та відділи. По кутах стояли вартові вежі з кулеметами. Охорону здійснювали спеціально відібрані та підготовлені вартові з собаками.
Дарницький табір мав спеціальне відділення на місці зруйнованого авторемонтного заводу (у чотирьох будівлях військового складу)[2], що був також обнесений колючим дротом. У невеликому, переповненому в'язнями приміщенні був так званий лазарет, в якому утримували поранених та хворих військових, захоплених у полон. Усі, хто перебував у цій «лікарні», живими звідти не вийшли.
Табір спочатку був задуманий німцями як фільтраційний, де утримувалися місцеві мешканці та військовополонені в кількості 30-35 тисяч осіб, кількість яких згодом зростала[2]. Полонених окупанти сортували за національною ознакою, а політруків та євреїв одразу розстрілювали[2]. Через нього за часи німецької окупації пройшло до 300 тис. людей — в основному військовополонених солдатів і офіцерів Червоної армії, а також цивільних осіб. За даними радянської розвідки тут утримували впродовж 1942 року від 5,4 до 14,5 тис. військовополонених та цивільних. Годували цих в'язнів 1-2 рази на день баландою з буряків та видавали сурогат хлібу 150–200 грамів[2]. Спочатку вони спали просто неба і по 10—15 днів нічого не їли. За найменшу провину чи вияв невдоволення в'язнів розстрілювали на місці. Людей, які виявляти непокору, били прикладами і батогами, натравлювали на них собак. Тих, хто зумів вижити, змушували тяжко працювати. У чотирьох складських приміщеннях силами полонених були обладнані нари[ru] в 3-4 яруси, хоча більшість полонених спала на підлозі[2]. Німці не надавали можливості дотримуватися гігієни, приміщення табору були без опалювання взимку, що призвело до виникнення пошесті та шлункових хвороб з наслідками масової смертності[2].
Історія
Дарницький концтабір існував з перших днів німецької окупації Києва — з 21 вересня 1941 року та проіснував 737 днів.
4 жовтня 1941 року з табору було звільнено 150 киян — полонених солдатів та звичайних громадян. Серед них були В. Запорожець і Г. Петров, які згодом увійшли до групи комуністичного підпілля Р. Синєгубова.
За відомостями на грудень 1941 року у таборі постійно проводилися масові розстріли в'язнів та полонених, знущання та катування. Утримуваних годували один раз у 2—3 дні огидним просяним пійлом.
Навесні 1942 року гітлерівці спалили кілька бараків, в яких було З тис. полонених.
У березні 1943 року, відступаючи з Сум, нацисти перевели сюди велику групу військовополонених, з них 1,5 тис. людей було розстріляно по дорозі до Києва.
У середині квітня 1942 року у цьому відділенні кілька днів утримувався керівник підпільної диверсійно-розвідувальної групи І. Кудрі та член групи Г. Дудкіна, випадково затримані за 82 км від Києва.
У червні 1943 року табір перевели до Бердичева. Остаточне припинення існування табора — 28 вересня 1943 року.
Жертви
Після визволення від нацистів та відновлення радянського режиму в Києві, радянська «Надзвичайна державна комісія зі встановлення та розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників» у грудні 1943 року обстежила територію обох відділень Дарницького табору.
Встановили місця масових поховань в'язнів:
За 320 м від основної території розташовувалося 5 ям (4 розміром 12×6 м, 1 — 6×6 м) з тілами закатованих та розстріляних полонених командирів і політпрацівників. Загалом — близько 12 тис. осіб. За висновками медекспертизи поховання здійснювали у 2-й половині 1941 року та 1-й половині 1942 року.
Неподалік од відділення табору на території колишнього авторемонтного заводу розміщувався цвинтар з 5-ма довгими рядами могил (ям) (по 6—7 загиблих у кожній).
Неподалік селищної школи німці влаштували табірне кладовище[2], і за цим цвинтарем виявлено багато ям (середній розмір 6×3 м), в яких було від 4 до 5 тис. закатованих у 1942 році. Під кожну могилу, у раніше влаштованому кладовищі дарницького селища, було вкопано німцями ще до 100 полонених зазначеного табору[2].
В інших місцях знайдено рештки ще 17 тис. в'язнів.
Надзвичайна комісія встановила загальну кількість загиблих у Дарницькому таборі — 68 тис. людей.
Винуватцями злодіянь визнано комендантів гарнізону Дарниці громадян Прицковського і Кваста.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4737
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Звідки: Київ
Подякував (-ла): 4167 раз.
Подякували: 1854 раз.
Стать: Жінка

Re: Дарницький табір військовополонених

Повідомлення D_i_V_a » 28 березня 2018, 19:33

АннА написав:Опис табору
Там був мій дід... Можливо не всі про це знають, німці дозволяли забирать чоловіків жінкам... То наша бабця ходила з іншою жінкою чоловіків забирати... і забрали... Причому ходили пішки з під Фастова...
Про те, що вони там знаходяться, дізналися через передану записку... не скажу чи прийшла в село записка, чи тільки те що в ній було записано...
Пошук предків: Дідкі(о)вський, Онацький, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Дименський, Пустовіт, Павленко, Бургала, Барлинський
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3321
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1933 раз.
Подякували: 714 раз.
Стать: Жінка

Re: Табори військово та цивільновополонених

Повідомлення АннА » 11 вересня 2018, 20:39

СИРЕЦЬКИЙ КОНЦЕНТРАЦІЙНИЙ ТАБІР — створений нацистськими окупантами навесні 1942 на пн.-зх. околиці Києва на території рад. Сирецьких військових таборів київського гарнізону. Був огороджений 3-ма рядами колючого дроту зі струмом високої напруги та вежами, в’язні жили у виритих ними землянках. Зовн. охорону табору здійснював 23-й шуцбатальйон СД, комендантом табору був штурмбанфюрер СС Пауль-Отто фон Радомські.

У таборі утримувалися підпільники, партизани, євреї, приречені на смерть військовополонені, одночасно понад 3 тис. осіб. Окремо з вересня 1942 в таборі утримувалися жінки.

В’язнів використовували на важких роботах всередині табору (корчуванні дерев, буд-ві бараків, часто — безглуздих знущаннях) та в місті, харчування було мізерним, вони пухли з голоду. Майже кожен день у таборі знищували хворих та слабких.

Влітку 1943 почалася евакуація табору, в’язнів вивозили до ін. концтаборів або на примусові роботи до Німеччини, частину в’язнів було залишено для різ-них робіт у Києві, у т. ч. окрема група (понад 300 осіб) упродовж серпня—вересня 1943 брала участь у відкопуванні та спаленні трупів із Бабиного Яру, група смертників бл. 20 осіб здійснила втечу 29 вересня 1943. Остаточно табір був ліквідований наприкінці жовтня 1943, охорона була переведена до Рівного.

Після визволення Києва в листопаді 1943 Київ. обласна комісія сприяння Надзвичайній держ. комісії (НДК) проводила огляд території табору та Бабиного Яру, було складено кілька актів. За даними НДК з розслідування злодіянь нацистів у Києві, у таборі загинуло понад 25 тис. представників різних національностей.

1943—49 на території концтабору був розміщений табір для німецьких військовополонених, у 1960-ті рр. територію було забудовано житловими та адм. будівлями. У 1990-ті рр. відкрито пам’ятні знаки в’язням Сирецького концтабору — на розі вулиць Дорогожицької і Т.Шамрила, київ. футболістам, які були розстріляні у таборі, — у дворі будинку на вул. Б.Грекова, 22а.
Дубик М.Г.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 154
З нами з: 30 серпня 2016, 09:30
Звідки: Олександрія
Подякував (-ла): 101 раз.
Подякували: 124 раз.
Стать: Жінка

Re: Табори військово та цивільновополонених

Повідомлення Олена » 11 вересня 2018, 22:40

Добрий день. Ось трапилось випадково під руки:
https://storage2.censor.net.ua/files/Spysok%20polonenykh.pdf

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3321
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1933 раз.
Подякували: 714 раз.
Стать: Жінка

Re: Табори військово та цивільновополонених

Повідомлення АннА » 13 грудня 2018, 20:42

ЯНІВСЬКИЙ КОНЦЕНТРАЦІЙНИЙ ТАБІР (офіц. назва — табір для примусових робіт Львів-Янівська; нім. Zwangsarbeitslager Lemberg-Janowska) — найбільший підпорядкований СС (SS; Schutzstaffel — охоронні загони) табір у дистрикті "Галичина", який існував з 1 листопада 1941 по 19 липня 1944 на околиці м. Львів у районі вул. Янівської. Створений як табір примусової праці для євреїв, із березня 1942 виконував також функції пересильного табору (нім. Durchgangslager), влітку 1942 набув рис концентраційного табору, а із серед. 1943 перетворився на табір знищення. У таборі тимчасово перебували до 10 % укр. та польс. в’язнів, але в першу чергу він був "єврейським табором" у рамках т. зв. вирішення єврейс. питання. В’язнів, депортованих із Львів. гетто, міст і сіл Галичини, використовували для примусової праці в самому Янівському таборі, направляли в ін. табори знищення — Белжець, Аушвіц (див. Освенцім), Гросс- Розен — або розстрілювали неподалік у т. зв. Пясках біля Лисиницького лісу та в "Долині смерті", розташованій біля табору між єврейс. кладовищем і горою Гицля біля підніжжя Кортумової гори.

У період свого найбільшого розвитку табірний комплекс Янівська займав територію 3 тис. км.

Табором управляв комендант, якому підпорядковувалися 12—15 офіцерів СС та 60—80 рядових СС. З часом почали комплектувати табірну охорону, особливо в частині рядових і нижчого складу, ненім. елементами. У табір прибували підрозділи, складені з угор. есесівців, укр. міліції, рос. білогвардійців і фольксдойчів, колиш. рад. військовополонених. Для цих підрозділів закріпилася назва "аскари".

Комендантами в Янівському таборі були: оберштурмфюрер СС Фріц Гебауер (Fritz Gebauer), із липня 1942 — унтерштурмфюрер СС Густав Вільгауз (Gustav Wilhaus), із липня 1943 — Фредерік Варцок (Friedrich Warzok), його заступники Рокіта (Rokita) та Фіхтер (Fichtner).

На початку травня 1942 згідно з наказом Вищого керівника СС і поліції дистрикту "Галичина" Фрідріха Катцмана (Friedrich Katzmann) Янівський табір був розширений на прилеглі території і розбудований на 10 тис. в’язнів.

У таборі були жахливі санітарно-гігієнічні умови та майже не було мед. догляду. Дерев’яні й нашвидкуруч зроблені бараки не опалювалися. Поширилася страшна завошивленість, розповсюджувались інфекційні хвороби. Мізерне харчування, тяжка 12-годинна праця 6 днів на тиждень і постійні "селекції" (відбір непрацездатних в’язнів для подальшого знищення) та брутальне знущання з боку коменданта і його наближених призводили до того, що в середньому життя в’язня концтабору тривало лише 2—3 місяці, якщо тільки він не належав до табірної адміністрації або не був важливим фахівцем. Працю в’язнів Я.к.т. використовували на фірмах, військ. підпр-вах Львова, на залізниці, їх направляли в 15 ін. таборів примусової праці для буд-ва шосе IV з Перемишля до Львова і Тернополя.

У березні 1943 табір досягнув своїх найбільших розмірів, у ньому утримувалися 15 тис. в’язнів. У цей час з’явилося також жін. відділення на 400 осіб.

Із 1943 табір на Янівській одночасно став табором знищення, тут відбувалися масові розстріли. Новоприбулих доставляли переважно до місця страти в піщаний яр поблизу табору і там розстрілювали. Одна з останніх масових акцій у таборі відбулася 25 травня 1943. Тоді були ліквідовані бл. 6 тис. табірників. В’язнів, які належали до зовн. команд Я.к.т., розстріляли 25 жовтня 1943, залишили в живих тільки "бригаду смерті", котра займалася спалюванням трупів жертв масових розстрілів. Останні в’язні-євреї були вбиті 3—4 листопада 1943 або депортовані до табору Белжец.

У червні 1943 нацисти почали знищувати сліди своїх злочинів у Я.к.т., використовувалася кісткодробарка для розмелювання кісток, які не згоріли. В’язень Леон Велічкер (Велс; Leon Wieliczker, Wells), якому вдалося втекти 19 листопада 1943 з табору, залишив свої свідчення про табір та роботу зондеркоманди.

Після знищення єврейс. в’язнів табір на Янівській продовжував функціонувати. Припускається, що навесні 1944 в таборі утримувалися не більше, ніж 1 тис. в’язнів різних національностей, цивільних та військовополонених, серед яких бл. 100 були євреями. Червона армія звільнила Львів 26 липня 1944, до цього часу Я.к.т. було повністю евакуйовано і ув’язнених переслали до таборів у Плашові, Освенцімі та Гросс-Розені.

Становище джерел не дає можливості уточнити кількість жертв концтабору на Янівській. За даними Надзвичайної державної комісії, у таборі та його околицях було знищено понад 200 тис. в’язнів. Леон Велічкер свідчив, що зондеркоманда 1005, в якій він працював з 6 червня по 20 листопада 1943, викопала і спалила 310 тис. трупів (140 тис. — біля Лисиницького лісу і 170 тис. — у "долині смерті" поблизу табору). Сучасний нім. історик Т.Зандкюлер вважає найбільш імовірним, що в таборі було знищено не більше жертв, ніж у концтаборі Майданек, а це принаймні 50 тис. осіб.

Після війни територія Я.к.т. належала МВС СРСР, пізніше — МВС України, тут і зараз розташов. тюрма.

Від 1991 стали з’являтися ініціативи, щоб спорудити на місці Я.к.т. меморіал, 1992 було встановлено пам’ятний камінь. 2010 був оголошений Міжнар. конкурс для впорядкування місць, пов’язаних з єврейс. історією Львова, серед яких була і територія Янівського концтабору.

Дж.: Про злочинства німців на території Львівської області: повідомлення Надзвичайної державної комісії по встановленню і розслідуванню злочинств німецько-фашистських загарбників. К., 1945; Friedman F. Zagłada Żydów Lwowskich (Extermination of the Jews of Lwów). Łódż, 1945 (укр. пер. — Фрідман Ф. Винищення львівських євреїв. Web: http://www. mankurty.com/holocaust/ page_id=316); Wieliczkier L. "Brygada Smierсi". Łódż, 1946; Щоденник Львівського гетто: спогади рабина Давида Кахане. К., 2003; Гешелес Я. Очима дванадцятирічної дівчинки. К., 2011.
Пастушенко Т.В., Першина Т.С.
Із повагою, Ганна


Повернутись до Друга Світова Війна

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: Bing [Bot], Google [Bot], Google Adsense [Bot], Vic-tor