УГФ-Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу за прізвищем, за місцем проживання, пошук в архівах, та багато іншого. Приєднуйтесь

Комісаріати

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 5426
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2632 раз.
Подякували: 972 раз.
Стать: Жінка

Комісаріати

Повідомлення АннА » 08 травня 2017, 11:37

РАЙХСКОМІСАРІАТ УКРАЇНА (Reichskommissariat Ukraine) – адмігистративно-територіальна одиниця німецького цивільного управління, яка існувала в роки Другої світової війни на частині території сучасної України і південних областей Білорусі.
Райхскомісаріат Україна утворено за наказом А. Гітлера 20 серпня 1941.
Райхскомісаром України в тому ж наказі фюрер призначив гауляйтера і верховного президента Східної Пруссії Е.Коха, а центром райхскомісаріату Україна визначив м.
Рівне. Підпорядковувався Райхскомісаріат Україна Міністерству окупованих східних територій у Берліні (Німеччина) на чолі з райхсміністром А.Розенбергом.
В адмінистративному статусі Райхскомісаріат Україна існував з 20 серпня 1941 по 15 листопада 1944, як територіальна одиниця – із 1 вересня 1941 до кінця квітня 1944.

Протягом року, з 1 вересня 1941 по 1 вересня 1942, військовим управлінням до Райхскомісаріат Україна поетапно було передано територію колишніх Волинської області, Дніпропетровської області, Житомирської області, Запорізької області, Кам'янець-Подільської області (нині Хмельницька область), Київської області, Кіровоградської області, Полтавської області, Ровенської області (нині Рівненська область); майже всю Миколаївську область без 3-х західних районів; 6 північних районів Тернопільської області; північно-східні райони Вінницької області та Одеської області; а також південні райони 4-х білоруських областей – Брестської, Пінської (1954 включена до Брестської), Поліської (1954 включена до Гомельської) і Гомельської.

Цю територію було поділено на генеральні округи (Generalbezirke), неофіційна назва – "генералкомісаріати", округи (Gebiete), неофіц. назва – "гебітскомісаріати", та райони, причому рад. поділ на райони було збережено.
Максимальних своїх розмірів Райхскомісаріат Україна досяг 1 вересня 1942 і перебував у цих межах до 1 вересня 1943, до початку об'яви евакуації нім. цивільних установ із лівобереж. частини України.
У цей період Райхскомісаріат Україна займав площу 339275,83 км², на якій на 1 січня 1943 проживало більш ніж 16,9 млн людей.

Райхскомісаріат Україна мав 6 ген. округ – Волині та Поділля, Житомирську, Київську, Дніпропетровську, Миколаївську та Криму (частина Таврії), які на 1 січня 1943 ділилися на 114 округ, котрі налічували разом 433 райони.
Попередньо Райхскомісаріат Україна мав складатися з 14-ти ген. округ і охоплювати етнічні землі України, які не відійшли до Генеральної Губернії (див. Генеральна губернія) і Румунії, та пд. і пд.-зх. області Росії.
Крім названих 6-ти фактично створених ген. округ, планувалося утворити ще Воронезьку, Ростовську, Саратовську, Сталінградську, Харківську, Юзівську (Юзівка – нині Донецьк), Чернігівську ген. округи та Ген. округу Німців Поволжя.

Адм. одиниці – ген. округу, округу і район – очолювали відповідно: ген. комісар (генералкомісар), окружний комісар (гебітскомісар), голова району.
У великих містах, що прирівнювалися до округи (Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Київ і Кривий Ріг), управління здійснював міськ. комісар (штадткомісар). Найнижчою ланкою в сільс. місцевості були сільс. громади, у містах без поділу на райони – міські громади, а в містах із поділом на райони – міські районні громади. Органами управління найнижчих ланок були відповідно сільс. управи на чолі зі старостою, міські управи на чолі з бургомістром та міські районні управи на чолі з головою.

Представники нім. влади займали посади ген., окружних і міських комісарів. Місцеве, т. зв. допоміжне, управління починалося з районного рівня. У великих і малих містах органами місц. управління були міські управи, на чолі яких у містах із поділом на райони стояв голова, а у містах без поділу на райони – бургомістр. У тому випадку, якщо місто або містечко було місцем перебування ген. комісара або окружного комісара, то посаду бургомістра займав представник нім. влади.

Ген. округи очолювали наступні ген. комісари: Ген. округу Волині та Поділля – обергруппенфюрер СА Гайнріх Шьоне (Heinrich Schoene); Житомир. ген. округу – держ. президент м. Мюнстер Курт Клемм (Kurt Klemm), із 28 жовтня 1942 – заст. гауляйтера гау Райнпфальц, бригадефюрер СС Ернст-Людвіґ Лайзер (Ernst Ludwig Leyser); Київ. ген. округу – в. о. генералкомісара бригадефюрер СА Гельмут Квіцрау (Helmut Quitzrau), із 11 лютого 1942 – оберфюрер СА Вальдемар Магунія (Waldemar Magunia); Дніпроп. ген. округу – оберфюрер СС Клаус Зельцнер (Claus Selzner); Миколаїв. ген. округу – группенфюрер Націонал-соціалістичного авіакорпусу, оберстлейтенант резерву Евальд Опперман (Ewald Oppermann); Ген. округу Криму (частина Таврії) – колиш. гауляйтер Відня Альфред-Едуард Фрауенфельд (Alfred Eduard Frauenfeld).

Формування території Р.У. пройшло наступні етапи:

20 серпня 1941 – утворення Р.У. і призначення Е.Коха райхскомісаром України;

1 вересня 1941 – передавалася територія, обмежена на сході кордоном, що пролягав по лінії Могилів-Подільський на Дністрі – Бар – Летичів – Любар на Случі – по р. Случ до впадіння її в Горинь – по р. Горинь до впадіння її в Прип'ять – Сенкевичі (20 км північніше Давид-Городка), включаючи населені пункти на вказаних річках; на півдні обмежена Дністром; на заході – кордоном із Ген. Губернією; на півночі – кордоном між Р.У. та Райхскомісаріатом Остланду, який пролягав на північ від лінії Лунінець – Пінськ – Кобрин – Брест (наказ А.Гітлера від 20 серпня 1941). Включено до Ген. округи Волині та Поділля (до грудня 1941 – Ген. округа Волині);

20 жовтня 1941 – передавалася територія від Бара по р. Рів до її впадіння в Пд. Буг – по р. Пд. Буг до Первомайська – Новоукраїнка – Новомиргород – Сміла – Черкаси (за виключенням цих населених пунктів та залізничної гілки Первомайськ–Черкаси) – по р. Дніпро до Речиці – залізнична гілка Речиця–Лунінець до теперішнього східного кордону Райхскомісаріату Україна (включаючи Київ, Речицю, мости через Дніпро та залізничну гілку Речиця–Лунінець) (наказ А.Гітлера від 11 жовтня 1941). Включено до Житомир., Київ., Миколаїв. генеральних округ;

15 листопада 1941 – передавалася територія на південний схід за існуючий кордон по лінії Первомайськ – Черкаси. Нова територія обмежена р. Пд. Буг від Первомайська до впадіння її в Чорне море – узбережжя Чорного моря до гирла Дніпра – по р. Дніпро до Черкас (включаючи населені пункти) – існуючий кордон Р.У. від Черкас до Первомайська (наказ А.Гітлера від 4 листопада 1941). Включено до Дніпроп., Миколаїв. генеральних округ;

1 вересня 1942 – передавалася територія: 1) до Київ. ген. округи: на схід від Дніпра частина колишніх Київської та Полтавської областей; 2) до Дніпроп. ген. округи: на схід від Дніпра частина колиш. Дніпроп. області та частина колиш. Запоріз. області, яка згідно з п. 3 не відходила до Ген. округи Криму (частина Таврії); 3) до Ген. округи Криму (частина Таврії): частина колиш. Миколаїв. області, що лежала південніше нижньої течії Дніпра, райони колиш. Запоріз. області – Нижні Сірогози, Веселе, Мелітополь, Нововасилівка, Приазовське та пд. райони (наказ А.Гітлера від 12 серпня 1942, наказ по Р.У. від 20 серпня 1942). Включено до Київ., Дніпроп. генеральних округ та Ген. округи Криму (частина Таврії).

Право визначати зовн. кордони Р.У. мав лише А.Гітлер. Протягом 1941–42 було урегульовано пн., зх., пд. та сх. кордони Р.У.

Зх. кордон між Галичиною, яка увійшла до Ген. Губернії, і Р.У. пролягав по лінії Сокаль – Броди – Підволочиськ – р. Збруч (прит. Дністра) – р. Дністер. Кордоном між Р.У. і Ген. Губернією по суходолу слугували кордони суміжних колиш. рад. районів. Прикордонними районами стали тодішні Ланівецький, Вишнівецький і Почаєвський райони Терноп. обл., які увійшли до Р.У.

Пд. кордон Р.У., що межував із Румунією на ділянці між Дністром і Пд. Бугом, А.Гітлером було затверджено на початку листопада 1941. Він пролягав по лінії Хотин – р. Дністер – Василюти – р. Лядова (прит. Дністра) – Примазениця – Бар – р. Рів (прит. Пд. Бугу) – р. Пд. Буг.

Межу пн. кордону Р.У. з Райхскомісаріатом Остланду після остаточного узгодження з А.Гітлером було оголошено райхсміністром А.Розенбергом у грудні 1941 поетапно двома наказами. У першому наказі від 4 грудня 1941 було визначено кордон між Р.У. і Райхскомісаріатом Остланду, що проходив по Брестській і частково Пінській областях, а лінію кордону, що перетинав Пінську, Поліську і частково Гомельську області колиш. Білорус. РСР, визначено в наступному наказі від 17 грудня 1941. На першій ділянці пн. кордон Р.У. перетинав Брестську обл. і заглиблювався на її територію до 30 км на пн. від залізничної гілки Брест–Пінськ–Гомель, а в районі міста Береза (нині місто Брестської обл., Білорусь) – майже до 65 км, а на другій ділянці перетинав Пінську, Поліську і частково Гомельську області колиш. Білорус. РСР приблизно в 10–20 км на пн. від залізничної гілки Брест–Пінськ–Гомель.

Сх. кордоном Р.У. слугували межі сх. прикордонних районів тодішніх Київ., Полтав., Дніпроп. і Запоріз. областей. Остаточно сх. кордон сформувався тільки у вересні 1942 з останньою передачею військ. управлінням Р.У. частини укр. території.

Політику, яка проводилася на території Р.У. нім. цивільним управлінням, коротко можна викласти кількома характерними цитатами із заяв райхскомісара України Е.Коха: "1. Німецький народ – це народ господарів; 2. Східні народи, як українці, так і всі інші, призначені слугувати своїм природним господарям; 3. Експлуатація Сходу є правом і обов'язком Німеччини; 4. Повне оволодіння завойованим Сходом вимагає знищення прошарку місцевої інтелігенції та всіх елементів, які становлять потенційну загрозу німецькому пануванню, будь то росіяни, українці або євреї". Українцям же щодо їхнього майбутнього лише обіцялося, що доля їх та їхньої країни буде вирішуватися після війни фюрером, зважаючи на наслідки двадцятирічного панування більшовизму, заг. ситуацію і відношення самих українців.

У Р.У. було встановлено режим расового, політ. і поліцейського терору, екон. експлуатації не тільки трудових ресурсів цієї території, а і її природних багатств. Протягом 1941 – поч. 1942 було знищено все єврейс. населення, яке проживало в Р.У. У грудні 1941 заборонено діяльність представницького органу українців – Укр. нац. ради в Києві, 1942 – діяльність Академії наук, вищих навч. закладів, закрито школи, окрім 4-річних початкових. Починаючи із січня 1942, потягнулися з Р.У. перші транспорти з примусовими робітниками (переважно молоддю), яких вивозили на роботу до Німеччини. На селі було збережено колгоспи, котрі лише змінили назви на "громадські господарства". У церк. питанні нім. адміністрація не бажала посилення ні Української автокефальної православної церкви, ні Укр. автономної правосл. церкви, граючи на антагонізмі між цими церквами.

Як адм.-тер. одиниця Р.У. мав свій закритий кордон, свою валюту – карбованець, яка була в обігу лише на його території, свою банківську систему, представлену Центр. емісійним банком України і мережею госп. банків. Це відрізняло його від ін. утворених адм.-тер. одиниць нім. цивільного управління в окупованих країнах Європи і, у першу чергу, від Райхскомісаріату Остланду, адм.-тер. устрій і управління якого були досить схожими.

Проте перелічені особливості Р.У. аж ніяк не свідчили про його автономію. Це були лише ознаки відмінності однієї адм.-тер. одиниці від інших, штучно створених гітлерівцями на окупованій ними території Європи, яких об'єднувало головне – наявність нім. окупаційних структур. На території Р.У. це були нім. суди, Імперське поштове управління, Імперське управління залізниць, підрозділи Імперського уповноваженого з виконання чотирьохрічного плану і, головне, нім. цивільна адміністрація та поліційне управління.

Із наближенням під ударами Червоної армії лінії фронту до кордонів Р.У. 1 вересня 1943 було оголошено про евакуацію німецьких цивільних установ із лівобереж. частини України, а 7 вересня евакуацію було оголошено вже в Києві. З цього часу територія Р.У. почала невпинно зменшуватися.

У лютому 1944 за наказом А.Гітлера Р.У. передав до Генеральної округи Білорусії Брест-Литовську, Кобринську і Пінську округи, а наприкінці квітня 1944 – Любомльську та Ковельську округи, а також пн. райони Володимир-Волинської і Горохівської округ. Таким чином, вирівнювалася суміжна лінія двох німецьких груп армій "Центр" та "Південь", які діяли відповідно на території Ген. округи Білорусії та Р.У. Це, у свою чергу, вкінець ліквідувало Р.У. як територіальну одиницю.

Як адм. одиниця Р.У. офіційно діяв до 15 листопада 1944. Від цього дня за наказом райхсміністра окупованих сх. територій А.Розенберга, виданим 28 жовтня 1944, припинялася діяльність усіх служб райхскомісара України.
Себта Т.М.

Карта з вікіпедії
Зображення
Із повагою, Ганна

Ази генеалогії ПОЧАТОК

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 5426
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2632 раз.
Подякували: 972 раз.
Стать: Жінка

Re: Комісаріати

Повідомлення АннА » 08 травня 2017, 15:21

ГЕНЕРАЛ-КОМІСАРІАТИ генеральні округи – адміністративні одиниці, на які було поділено рейхскомісаріати, утворені гітлерівцями на окупованих у роки Другої світової війни територіях СРСР.

У складі рейхскомісаріату "Україна" усього було 6 генерал-комісаріатів:
1) "Волинь–Поділля" – з центром у м. Луцьк, до якого входили Рівненська, Волинська, Кам'янець-Подільська (нині Хмельницька) обл., а також південні р-ни Брестської та Пінської обл. Білорусі (5106 тис. осіб);
2) "Житомир" – із центром у м. Житомир, до якого включено Житомирську обл., півн. р-ни Вінницької обл., а також південні р-ни Поліської обл. Білорусі (3027 тис. осіб);
3) "Київ" – з центром у м. Київ, до складу якого входили Київська та Полтавська обл. (3224 тис. осіб);
4) "Миколаїв" – з центром у м. Миколаїв – у складі Миколаївська (без зх. р-нів) та Кіровоградська обл. (3164 тис. осіб);
5) "Дніпропетровськ" – з центром у м. Дніпропетровськ, що охоплював Дніпропетровську і частину р-нів Запорізької обл. (1384 тис. осіб);
6) "Таврія" – з центром у м. Мелітополь, до якого включено лівобережні р-ни Миколаївської (нині Херсонської) та Запорізької обл. (бл. 1 млн осіб).

Влада у генерал-комісаріатах спиралася на т. зв. цивільну окупаційну адміністрацію, до якої входили комісари р-нів, міст, різного роду уповноважені ("зондерфюрери"), їхній апарат, спеціалісти-господарники.
Головним інструментом окупаційної політики були органи нацистського терору – підрозділи СС, поліцейські батальйони, війська охорони тилу, таємна польова поліція, поліція безпеки СД, а також "українська допоміжна поліція".
Із повагою, Ганна

Ази генеалогії ПОЧАТОК

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 5426
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2632 раз.
Подякували: 972 раз.
Стать: Жінка

Re: Комісаріати

Повідомлення АннА » 08 травня 2017, 15:22

ГЕБІТСКОМІСАРІАТИ, гебіти – адмінистративні одиниці у складі генерал-комісаріатів, на які було поділено рейхcкомісаріати (див., напр., Рейхскомісаріат "Україна"), утворені гітлерівцями на окупованих у роки Другої світової війни територіях (див. Окупаційний режим на території України 1941–1944).
У складі різних генерал-комісаріатів було від 9 до 26 гебітів (тобто р-нів), які охоплювали 250–400 км² сільс. місцевості та від 150 до 350 тис. осіб нас.

Усього на території України в 6 генерал-комісаріатах налічувалося 89 гебітскомісаріатів.
На чолі кожного з них стояли гебітскомісари – окупаційні чиновники, яким було надано безмежну владу над місцевим населенням та його майном.
Спираючись на військову силу, гебітскомісари найжорстокішими методами здійснювали політику геноциду народу України, його пограбування та насильницького вивезення української молоді до Німеччини.
Із повагою, Ганна

Ази генеалогії ПОЧАТОК

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 5426
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2632 раз.
Подякували: 972 раз.
Стать: Жінка

Re: Комісаріати

Повідомлення АннА » 08 травня 2017, 18:55

МІНІСТЕРСТВО ОКУПОВАНИХ СХІДНИХ ТЕРИТОРІЙ (Reichsministerium für die besetzten Ostgebiete, ще Рейхсміністерство у справах окупованих східних територій, "Ostministerium" (Східне міністерство)) – вищий орган цивільної влади, створений на підставі наказу А.Гітлера "Про цивільне управління на окупованих східних територіях" від 17 липня 1941 на чолі з рейхсляйтером А.Розенбергом для управління окупованими територіями СРСР.
Факт призначення рейхсміністром окупованих сх. територій А.Розенберга був оприлюднений лише в листопаді 1941. Його постійним заступником був А.Мейєр, представником при ставці фюрера – В.Кьоппен.
Створенню Міністерству окупованих східних територій передувало призначення А.Розенберга уповноваженим у "питаннях Сходу" (квітень 1941).
Сфери повноважень мін-ва і його відносини з ін. установами Третього рейху, а також концептуальні засади його політики визначалися наказами та розпорядженнями А.Гітлера, А.Розенберга, Г.Герінга, В.Кейтеля та ін., що було також відображене в ін. документах (див. "Зелена папка", "Коричнева папка") щодо окупаційного режиму.
Територіально Міністерство окупованих східних територій поділялося на рейхскомісаріат "Остланд" (центр – м. Рига; нині столиця Латвії), рейхскомісар – Г.Льозе) та рейхскомісаріат "Україна" (центр – м. Рівне, рейхскомісар – Е.Кох), що складалися з ген. округів, а ген. округи – з районів. Інші заплановані у складі Міністерства окупованих східних територій рейхскомісаріати: "Москва" ("Московія"), "Кавказ" і "Туркестан" не були створені, за винятком окремих служб. Право призначати рейхскомісарів залишалося за А.Гітлером.
Апарат мін-ва складався з центр. служб у Берліні (Німеччина) та низки структур на окупованих територіях.
Осн. структури мін-ва розміщувалися в різних районах Берліна (загалом, за різними даними, від 35 до 55 адрес для різних відділів), у т. ч. в будівлі колиш. посольства СРСР (В 8, Унтер ден Лінден, 63) та колиш. резиденції литов. дипломатичної місії (В 35, Курфюрстенштрассе, 134).
Кількість співробітників центр. апарату мін-ва в Берліні, за даними А.Целльгубера, налічувала бл. 1600 осіб і складалася зі співробітників ін. служб А.Розенберга – Зовнішньополіт. відомства НСДАП, Пн. т-ва та ін., а також ін. мін-в і служб Третього рейху – рейхсканцелярії, мін-ва економіки, мін-ва закордонних справ тощо.
На місцях до складу службовців мін-ва входили співробітники місц. походження. Тривалий час Міністерство окупованих східних територій оцінювалося як досить слабка, невпливова та бездієва політ. структура всупереч великому штатові його співробітників і розгалуженій структурі. Станом на 1943 в його складі були 3 осн. відділи з численними підвідділами та службами, кількість яких періодично змінювалася.
Центральним був Гол. відділ "Політика" (на чолі – Г.Ляйббрандт (1941–43), пізніше – Г.Бергер). Він складався спочатку з 8-ми, потім – з 10-ти відділів. Серед них – відділ "Загальна політика" (основний, керівник – О.Бройтігам (1941–44)), відділи, що відповідали за рейхскомісаріати, відділи культ. політики, народностей і міграційної політики (переселення), преси і просвіти, молоді, жінок та ін. На початку 1943 з нього виокремився самостійний відділ пропаганди.
Другий відділ мін-ва (адміністративний) – Гол. відділ "Управління" (керівник – Л.Рунте) – складався з 6-ти відділів із 40-ка робочими групами та займався питаннями внутр. управління, фінансів, правової сфери, охорони здоров'я, соціальної політики тощо.
Третій відділ – "Економіка" ("Господарство") – складався з груп і відділів з екон. управління, ціноутворення, матеріального забезпечення, продовольства, пром-сті та транспорту.
Частина служб Міністерства окупованих східних територій не входила до складу цих трьох відділів і підпорядковувалася А.Розенбергові або його заступникові, напр., "Служба уповноваженого з особливих питань" та "Центральний відділ" (для управління мін-вом).
При мін-ві існувала низка ін. інституцій, напр., Центр з вивчення Сходу, Центр. служба обліку та охорони культ. цінностей окупованих сх. територій, т. зв. команда Штумпа (займалася збиранням відомостей про нім. поселення на Півдні України та Росії) та ін.
У компетенції Міністерства окупованих східних територій, крім завдання германізації зайнятих сх. територій у руслі націонал-соціалістської расової концепції, перебувало політ. планування, організація адм. управління, правова сфера, трудова політика, к-ра, церк. життя, міграційна політика тощо.
Серед орг-цій, що тісно співробітничали з мін-вом, був також Оперативний штаб рейхсляйтера Розенберга (див. Оперативний штаб Розенберга), що займався конфіскацією та вивезенням культ. цінностей.
У дійсності повноваження Міністерства окупованих східних територій і його діяльність у багатьох сферах були обмежені або лише формальні, зокрема, у питаннях військ. економіки, пропаганди, безпеки та поліцейського управління, оскільки мін-во функціонувало в умовах конкуренції з ін. службами Третього рейху: Головним управлінням імперської безпеки Німеччини та його структурами, зокрема таємною держ. поліцією (гестапо) та службою безпеки, з уповноваженим по здійсненню 4-річного плану (забезпечення військ. економіки) Г.Герінгом, Госп. штабом "Ост", військ. структурами, службами мін-ва зовн. справ тощо.
Значно впливав на діяльність Міністерства окупованих східних територій в Україні особистий конфлікт А.Розенберга і Е.Коха через відмінності в поглядах на концепцію управління зайнятими територіями.
Зі звільненням території СРСР рейхскомісаріати були ліквідовані, їхній апарат – евакуйований, а значна частина співробітників – мобілізована. Фактично існування Міністерства окупованих східних територій припинилося ще восени 1944, остаточно – у травні 1945, коли розпорядженням рейхспрезидента К.Дьоніца 6 травня 1945 посада рейхсміністра окупованих сх. територій була ліквідована, а невдовзі вже не існуюче Міністерство окупованих східних територій було офіційно розпущене разом з низкою ін. мін-в Третього рейху.
Кашеварова Н.Г.
Із повагою, Ганна

Ази генеалогії ПОЧАТОК

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 5426
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2632 раз.
Подякували: 972 раз.
Стать: Жінка

Re: Комісаріати

Повідомлення АннА » 09 травня 2017, 18:35

ГЕНЕРАЛЬНА ГУБЕРНІЯ – адм.-тер. одиниця, утворена 26 жовт. 1939 в окупованій німцями центр. ч. Польщі та поширена згодом на тер. Зх. України (див. Окупаційний режим на території України 1941–1944).
Безпосередньо не входила до тер. Німеччини.
Тер. генеральної губерніїї становила 95 742 км² і поділялася на 4 дистрикти (області): Краківський, Люблінський, Радомський, Варшавський.
1 серпня 1941 до генеральної губерніїї приєднано тер. колиш. Дрогобицької (нині в складі Львів. обл.), Львів., Станіславської (нині Івано-Франк.) і Терноп. (крім деяких пн. р-нів) обл. УРСР, з яких було утворено п'ятий дистрикт – "Галичина". Це збільшило тер. генеральної губерніїї до 144 518 км².
Її нас. в берез. 1943 складало бл. 14,5 млн осіб, переважна більшість з яких – поляки.
Укр. етнічна тер., що входила до генеральної губерніїї, становила 63 тис. км² з нас. 7 млн осіб, з них бл. 4 млн українців.
Держ.-правовий розвиток генеральної губерніїї відбувався в напрямі майбутнього злиття її з Німеччиною.
Генеральну губернію було офіційно проголошено побічним краєм (Nebenland) Великонімеччини.
Найвища посадова особа – генерал-губернатор, який діяв від імені А.Гітлера. Він одночасно очолював націонал-соціаліст. партію в межах генеральної губернії. Йому належала законодавча влада і підпорядковувався виконавчий орган – правління (уряд) генеральної губернії.
Урядом керував держ. секретар – заст. ген.-губернатора. Правління складалося з 12 (пізніше 14) від. (мін-в) і держ. секретаріату. Воно підпорядковувалося МВС Німеччини в Берліні, а у фахових питаннях – відповідним мін-вам. Офіц. друкованими органами правління були "Вісник розпоряджень для Генеральної губернії" та "Урядовий вісник Генеральної губернії".
Кожен з п'яти дистриктів мав подібну адм. структуру правління. На чолі дистрикту стояв губернатор, призначений ген.-губернатором.
Дистрикти були поділені на округи й окремі міста зі статусом округи. На місц. рівні було відновлено адм. поділ польс. часів – волості та громади. Керівні функції як в адміністрації генеральної губернії, так і на рівні дистрикту й округи здійснювали виключно німці. Представники ін. національностей могли виконувати лише допоміжні функції, здебільшого на нижчих адм. рівнях. Урядова мова – нім.
У генеральної губернії здійснювалася політика знищення євреїв і циган, примусових переселень і депортацій нас. на роботи до Німеччини (до кін. 1944 вивезено близько 2 млн осіб), безоглядної госп. експлуатації. Проводилися масові екзекуції цивільного нас., розстріли інтелігенції, винищення людей у концтаборах, а також шляхом встановлення мінімальних харчових паїв (карткова система) тощо. В результаті нас. генеральної губернії зменшилося майже на 4 млн осіб. Грабіжницька експлуатація пром-сті, обкладання величезними примусовими натуральними податками села, вивезення до Німеччини майна держ. установ і приватних осіб призвели до розорення економіки, зубожіння нас.
Гол. принципи культ.-освіт. політики нацистського режиму в генеральної губернії визначали сувору регламентацію всіх сфер духовного життя нас. і зведення цього життя в цілому до найпростіших форм; осн. елементами освіт. системи були початкові та професійні шк., покликані забезпечити мінімальний рівень освіти підростаючого покоління і підготовку його до виконання найпростіших функцій в с. госп-ві, пром-сті, ремеслі й торгівлі.
Будь-яка політ. діяльність представників ін. національностей у генеральної губернії заборонялася. Дозволеними громад. установами були орг-ції допоміжного характеру. Проти окупантів на тер. генеральної губернії вели збройну боротьбу Армія Крайова, Армія Людова, Батальйони хлопські, Українська повстанська армія.
Луцький О.І.
Із повагою, Ганна

Ази генеалогії ПОЧАТОК


Повернутись до Друга Світова Війна

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: alex1952, АннА, Bing [Bot], D_i_V_a, Google [Bot], Google Adsense [Bot], Manja, nekrashevych, Rotal