Перевірочно-фільтраційні табори

[АннА]

ПЕРЕВІРОЧНО-ФІЛЬТРАЦІЙНІ ТАБОРИ НКВС СРСР, до лютого 1945 – спецтабори НКВС СРСР – місця утримання й перевірки рад. військовополонених та оточенців, яких характеризували "колишніми військовослужбовцями" або "спецконтингентом", хоча стосовно цих осіб ніяких суд. чи адм. рішень не ухвалювалося. Створені 6 січня 1942, перевірочно-фільтраційні табори структурно підпорядковувалися управлінню у справах військовополонених та інтернованих НКВС СРСР. 19 липня 1944 спецтабори були передані у відання ГУЛАГу НКВС СРСР. 28 серпня 1944 був організований відділ спецтаборів НКВС СРСР. З 20 лютого 1945 відділ спецтаборів НКВС СРСР був перейменований на Відділ перевірочно-фільтраційних таборів НКВС СРСР (нач. відділу – генерал-майор М.Шитіков). 22 січня 1946 Відділ перевірочно-фільтраційних таборів НКВС СРСР був розформований, а його функції передані ГУЛАГу НКВС СРСР. На час розформування діяли 29 перевірочно-фільтраційних таборів, з них 4 – в Україні (№ 258 (Харків), № 0310 (Ворошиловград; нині м. Луганськ), № 240 (Сталіно; нині м. Донецьк), № 0327 (Київ)) й один – у Криму (№ 0332 (Лівадія)).

Порядок організації і проходження перевірки військовослужбовців Червоної армії регламентувався постановами Держ. к-ту оборони СРСР № 1069сс від 27 грудня 1941 та РНК СРСР № 1166-344сс від 24 січня 1944, згідно з якими всі червоноармійці, що були в полоні, через збірно-пересильні пункти мали надходити до спецтаборів НКВС на перевірку, звідти – передаватися до військкоматів для відправки до армії або, частково, на роботу в пром-сть. Усі спецтабори НКВС СРСР організовувалися при пром. підпр-вах, і під час перевірки військовослужбовці, за винятком офіцерського складу, використовувалися на роботах.

Упродовж війни змінився порядок проходження перевірки. Згідно з постановою Держ. к-ту оборони СРСР від 4 листопада 1944, звільнені з полону рад. військовополонені та цивільні особи призовного віку направлялися до запасних частин Червоної армії, минаючи спецтабори. Проте до спецтаборів НКВС (з лютого 1945 – перевірочно-фільтраційні табори НКВС) направлялися "злочинні елементи" з числа військовополонених та репатріантів для більш прискіпливої перевірки. Спецконтингент став поділятися на 3 облікові групи: 1-ша – військовополонені й оточенці; 2-га – рядові поліцейські, сільс. старости та ін. цивільні особи, підозрювані в зрадницькій діяльності; 3-тя – цивільні особи (чоловіки) призовного віку, які проживали на окупованих територіях, зайнятих противником. Перевірку впродовж 1–2-х місяців здійснювали органи "Смершу" наркомату оборони СРСР. На 1 жовтня 1944 через спецтабори пройшло 354590 осіб, з них після перевірки направлено до Червоної армії – 249416, у трудові батальйони та в охорону таборів НКВС – 36630, заарештовано органами "Смершу" – 11566 осіб, вибуло з різних причин, у т. ч. в госпіталі, та померло 5347 осіб, перебували в спецтаборах на перевірці 51651 особа, у т. ч. офіцерів – 5657.

Після появи постанови Держ. к-ту оборони СРСР № 9871с від 18 серпня 1945 про направлення спецконтингентів ("власівців", осіб, котрі служили в нім. армії, стройових формуваннях, легіонерів і поліцейських) на розселення в пн. райони країни на становищі спецпереселенців із закріпленням у місцях розселення на 6 років, перевірочно-фільтраційні табори "з усіма наявними кадрами працівників таборів, охорони, господарством, приміщеннями, транспортом та майном" передавалися "до складу таборів ГУЛАГу". На січень 1946 в перевірочно-фільтраційних таборах утримувалося 129 937 осіб.
Буцько О.В., Пастушенко Т.В.

[Вернер]

ПОВСТАННЯ 233 ПОЛКУ
БЕРЛІН. 15 січня. Згідно з зізнанням одного полоненого червоноармійця, 233 совєтський стрілецький полк, який мусив був бути кинутим проти німецьких укріплених позицій, відмовився виступити. Виявилось, що всього тільки декілька днів тому один із сусідніх полків був зовсім знищений німецьким вогнем при спробі атакувати ці укріплені позиції. Командири 233 стрілецького полку заявили, що для них, як і для кожної людини, що хоч трохи мислить, зовсім ясна повна безглуздість цих атак. Наслідком буде тільки зовсім безкорисне винищування людей. Комісари не були в змозі щонебудь зробити. Коли вони намагались заарештувати окремих командирів, то виступили солдати і перебили чинів HKBС і політруків. Полк був відправлений у тил, де кожний 10-й червоноармієць був розстріляний.
"Дніпропетровська газета" №13 від 16.01.1942, сторінка 2