Чернецтво

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Чернецтво

Повідомлення АннА »

Черне́цтво — частина (т. зв. чорного) духовенства, складається з ченців, черниць або монахів, монашок (грец. монахос — самітник). Це особи, які, відмовившись від світського життя, перебувають у спеціальних гуртожитках, монастирях, скитах-лаврах або в цілковитому усамітненні. Вони посвячуються на службу Богові, прагнучи до досконалості життя і віддаючися молитві та покаянню, а ради нього також служінню ближнім, виконуючи діла милосердя (сиротинці, школи, шпиталі й взагалі опіка над хворими, доми для старших осіб, пастирське служіння тих ченців, які приймають свячення).
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Чернецтво

Повідомлення АннА »

Лавра.jpg
Чим глибше православ'я проникало в побут Русі, впливаючи на формування обов'язкових обрядів і ритуалів, тим неминучішим ставав звичайний для будь-якого суспільства й будь-якої епохи розрив між зовнішніми знаками благочестя й змістом віри. І тим більшого значення для Руської Церкви набувало чернецтво, яке було осередком християнського максималізму у вірі й житті.

Центром чернечого руху в XІ–XІІ ст. стає Києво-Печерський монастир. Він починався з печер, які, за одним із переказів, викопав на берегах Дніпра для свого опустельницького життя Антоній Печерський (983 –1073). Антоній, хоча й започаткував чернечій общині, більше тяжів до відокремленого, аскетичного подвигу. Він залишався духовним наставником братій, а справднім організатором монастиря, життя якого влаштовується відповідно до православного статута – Типікону, став Феодосій Печерський (1036 – 1091). Ці два ченці були першими руськими преподобними – ченцями, яких Церква визнала святими.
Ченці й священноченці із самого початку зайняли особливе становище в руському духівництві. Одружені священики й диякони (так зване біле духівництво) жили багато в чому одним із мирянами життям: господарювали, виховували дітей. Життя чернецтва для новохрещеної Русі було воістину іншим – надзвичайно загадковим, таким що руйнує всі звичні уявлення про життєві цінності. Чернецтво існувало не в миру, і тому воно багатьом здавалося по-справжньому відділеним від миру, здатним являти недоступне світло Царства Небесного. Чернечий стан ще у Візантії називали ангельським чином, підкреслюючи тим самим відчуженість чернецтва від земних благ. На Русі прижилася й глибоко запало в душі віруючих людей прислів'я: "Світло ченцям – ангели, світло мирянам – ченці". Це світло не заслоняв чорний одяг монахів-ченців, який нагадував про їхню "смерть для миру".
Джерело
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Чернецтво

Повідомлення АннА »

Черне́ць, черни́ця, ченці́, черне́цтво (від носіння чорного одягу), також монах, монахиня (від грец. μοναχός «одинак, самітник, пустельник») — зазвичай особа з релігійної спільноти, яка відповідно до обіцянки (обітниці) веде аскетичне життя або в рамках чернечого згромадження, або на самоті. Ченці мешкають у монастирях, пустелях, лаврах. Священики в чернецтві — чорне священство. На відміну від одружених священиків — білого священства. Чернець і священик — два різні поняття. Синонімом слова «чернець» виступає також старослов'янське слово чоловічого роду «инокъ» («инока», «рос. инокиня» жіночого роду; «иночество» множина). Від інших відмінна людина «інший» (один єдиний, відособлений, відлюдник); «инокий» (інакше повинен вести своє життя відрізняючись від світської поведінки). У найзагальнішому сенсі — людина, яка веде самотнє життя і отже свідомо обмежує себе, з певною метою, наприклад щоб досягти певного розвитку (просвітлення). В християнстві першими ченцями були люди, які хотіли вести більш благочестивий спосіб життя у порівнянні з іншими людьми і заради цього уходили від світського життя, усамітнювалися. З часом вони стали об'єднуватися у монастирі — спільноти ченців.

Інститут чернецтва характерний для католицького і православного християнства, індуїзму та буддизму. Іноді до ченців зараховують і дервішів Ісламу — але це спірне, оскільки схожість чисто зовнішня, бо дервіші могли одружитися, мали власні будинки і жили своїм власним життям. З'явилися ченці в середині I тисячоліття до нашої ери в буддизмі. З III століття нашої ери чернецтво з'явилося і в християнстві з Сирії та Єгипті, як форма втілення аскетичного ідеалу, яке є відображенням дуалістичного світорозуміння, в протиставленні духа і тіла добра і зла. Ченців немає тільки в протестантизмі.

Традиція вважає засновниками християнського чернецтва єгипетських подвижників святих Антонія Великого і Пахомія Великого. На Русі засновниками чернецтва вважають преподобних Антонія і Феодосія Печерських, які створили в XI ст. Києво-Печерський монастир. Формування чернецтва Київської Русі відбувалося під впливом вчення ченців Василя Великого (Василіяни) і Феодора Студита (Студити). Що безперечно вплинуло на подальший розвиток християнства сучасних Білорусі, України та Росії.

Чернець приймає обітниці «безсрібності» (відмова від особистої власності), цнотливості (безшлюбності), слухняності (абсолютного підпорядкування Статуту і монастирської влади, повної відмови від власної волі). Ченці одного монастиря називаються братією. І мають три ступені: рясофор, малосхимник, великосхимник. Одяг у православних ченців чорний — символ відмови від світського і скорботи. Прийняття у чернецтво відбувається в урочистому обряді (Чині) постригу. З чернецтва формується вище керівництво Церкви — єпископат.

Завдання особистого порятунку душі зливалося у ченців із загальноцерковним завданнями (і соціальними). Відхід ченців від світського, відмова від цінностей світського життя, прийняття тимчасових або постійних обітниць цнотливості, жебрацтва і слухняності поєднувалися з прагненням впливати на світ своїм прикладом (і проповіддю). У Західній Європі чернецтво поширилося з IV століття. Популярністю користувалися бенедиктинці. Клюнійська реформа у X-XI століттях зміцнила зв'язок чернецтва з папством, сприяла посиленню папської влади. І значною мірою підпорядкувала життя і діяльність католицького духовенства принципам чернецтва. Злиття ідей чернецтва з місією кліру втілилася в інституті статутних каноніків (canonici regolari), які поєднували священицький стан з прийняттям чернечих обітів. Найважливішим напрямком в Католицькій Церкві стали з XIII ст. жебручі Ордени, які займали панівне становище до початку Контрреформації. Їх відтіснили єзуїти і різні чернечі конгрегації. У сучасному світі налічується 213917 католицьких ченців, з них 149176 ченці в Священстві, і 908158 черниць різних чернечих об'єднань.

Ченцем не можна назвати будь-якого чоловіка (і будь-яку жінку), які, маючи фізичну і психічну можливість вступати у шлюб та статеві стосунки, заводити сім'ю і дітей, які не роблять цього, виходячи з якихось міркувань, або з-за хвороби. Наприклад, в католицькому християнстві ченці беруть письмово присягу і складають обітницю не тільки пов'язану з зазнеченим вище обмеженням. Перед тим, беруть благословення від батьків, рекомендацію парафіяльних священиків, екзаменують покликання до чернецького стану тощо. Згадані обмеження справжніх ченців є елементом їхнього життя, але не метою. Ченці намагаються вести ангелоподібний спосіб життя, свідчити про Небо, живучи в тілі на Землі.
Джерело
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6279 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: Чернецтво

Повідомлення D_i_V_a »

Слава богу, що часи міняються і все менше людей уходять в монастир...
Раніше це виглядало зовсім по-іншому. Сім'ї були великі і навіть "блукав" вислів, що "одна дитина то повинная присвятити себе богу".
Уривок з книги Г. Сенкевича "Пан Володиєвський"
... а Бася с тетушкой день-деньской толковали о Кшисином решении уйти в монастырь.
Пани Маковецкая не смела отговаривать Кшисю от столь важного шага, полагая, что едва ли и ее муж отважится на такое: в те времена считалось, что препятствовать подобным решениям грех и богопротивное дело.
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Чернецтво

Повідомлення АннА »

ЧЕРНЕЦТВО, чернецтво в християнстві — форма реліг. самовдосконалення, осн. ідеєю якого є відхід від світу або сусп-ва. Християн. Ч. виникло на межі 3 і 4 ст. в Єгипті та Палестині і спершу було представлене відлюдниками, які оселилися в пустелі. Причиною появи монахів-відлюдників дослідники вважають "обмирщення" християнства після Міланського едикту 313. Богословську аргументацію ідея відлюдництва отримала від св. Антонія Великого (бл. 251 — 356), названого "батьком монахів". У 4 ст. св. Пахомій Великий (бл. 292 — бл. 346) організував перші кеновійні (спільножительні) монастирі. Першим таким монастирем стала Тавеннісійська обитель, де було запроваджено єдине монаше правило (устав), автором якого був сам Пахомій. Справу св. Пахомія з організації перших монастирів продовжив його учень — преподобний Феодор Освячений (316—68). Пахоміанський устав залишав значний простір індивідуальному виборові ченців. Поглиблення кеновії й модифікація уставу були здійснені св. Василієм Великим (бл. 329 — 379), який підпорядкував волі настоятеля практично все життя монаха. Наприкінці 5 ст. в Палестині зросла кількість монастирів, у деяких з яких (напр., лаврі Святого Сави, лаврі Святого Феодосія) перебували тисячі монахів. Одні монастирі керувалися правилами св. Пахомія, інші — св. Василія Великого. Паралельно з кеновійним на Сході продовжувало розвиватися індивідуальне подвижництво, яке набуло нових форм: затворництва, мовчальництва, стовпничества. Своєрідне поєднання індивідуального подвижництва й кеновії простежується у перших єгипетських лаврах, які об’єднували келії відлюдників, розташовані на певній відстані одна від одної. Тут пустельники мали одного настоятеля, котрий встановлював порядок богослужінь, дбав про хворих і визначав послух братії.
Особливої ваги й розквіту Ч. у Візантії набуло за часів іконоборства. В монастирях знайшли свій притулок іконошанувальники, і саме вони стали активними противниками єресі іконоборства. Відновлення іконошанування 842 відкрило нову блискучу епоху історії візант. Ч. При перших імператорах Македонської династії кількість монастирів на території імперії невпинно зростала, збільшувалися їхній авторитет й екон. статус. Залежно від засновника і способу управління монастирі поділялися на царські, ставропігійні (патріарші), єпархіальні, ктиторські, харистікальні (жалувані). Чернечі обителі управлялися настоятелем (ігуменом, архімандритом, протосинкелом), їхнє життя чітко підпорядковувалося уставам. У 9 ст. у студійській обителі в Константинополі виник новий устав, складений св. Феодором Студитом (759—856), що у подальшому отримав значне поширення й відіграв у житті сх. Ч. основоположну роль. У часи Македонської династії зросла чисельність Ч. Афона, де сформувалася особлива монастирська традиція. Після падіння Константинополя 1453 кількість монастирів на території колиш. Візант. імперії різко скоротилася, однак їхня роль і форми існування залишилися незмінними.

У 4 ст. ідея Ч. утвердилася в Зх. Європі — в Італії, Іспанії та на Брит. о-вах. На Заході аскетичне подвижництво поза опікою Церкви викликало значну опозицію з боку церк. властей, чого не було на Сході. У зв’язку з цим зх. Ч. зазнало суттєвих орг. трансформацій, автором яких був св. Бенедикт Нурсійський (бл. 480 — 543). Правило св. Бенедикта можна звести до двох осн. принципів — "Ore et labore" ("молися і працюй"). У ширшому розумінні бенедиктинська реформа спричинила розширення соціальної ролі Ч. і зблизила його з церк. властями. Першим монастирем, який розпочав життя за бенедиктинським уставом, стала обитель у Монте Кассіно (Італія), звідки бенедиктинство (див. Бенедиктинці) поширилося практично по всій Європі.

У подальшому історія зх. Ч. пішла шляхом поділу на ордени — орг-ції монастирів, що керуються єдиним уставом, складеним, найчастіше, засновником ордену (див. Католицькі чернечі ордени). Наприкінці 10 ст., у зв’язку з посиленням релігійності напередодні очікуваного кінця світу, в Європі різко зросла кількість ченців і монастирів. Найвідомішими в цей час були ордени Клюні та цистерціанців. У зв’язку з хрестовими походами намітилися нові форми служіння Богу, які об’єднували чернечий і рицарський ідеали, — так з’явилися рицарські ордени госпітальєрів, тамплієрів, тевтонців (див. Тевтонський орден) та ін. Однак услід за швидким розквітом майже кожного ордену наступав швидкий занепад. 1215 Папа Римський Іннокентій III заборонив створювати нові ордени. Проте кількома роками пізніше було засновано нові чернечі згромадження — ордени домініканців і францисканців, які постулювали ідеали бідності, боротьби з єресями і проповідництва. Домініканський і францисканський ордени, а слідом за ними — ін. "жебрацькі" згромадження, базувалися на принципах виборності настоятелів і постійного переміщення ченців з одного монастиря до іншого. Відродження зх. Ч. в 16 ст. тісно пов’язане із заснуванням 1540 ордену єзуїтів, що був побудований на принципах єдиновладдя, централізму, безумовного підпорядкування волі старшого й дотримання дисципліни.

Основоположниками рус. чернецтва традиційно вважаються святі Антоній Печерський і Феодосій Печерський, які в 11 ст. заснували Києво-Печерський монастир (див. Києво-Печерська лавра). Монастир узяв за зразок Студійський устав, яким керувалися ченці Афона. Засновані пізніше монастирі також перейняли цей устав. До 16 ст. на теренах України спостерігається постійне зростання чисельності правосл. Ч. Монастирі фундувалися найчастіше князями, шляхтою, рідше — міщанами або окремими ченцями. Найвідомішими й найдавнішими монастирями в Україні були: Києво-Печерський, Почаївський (див. Почаївська Свято-Успенська лавра), Лавришівський, Ратський, Унівський (див. Унівська Свято-Успенська лавра), Підгірцевський, Зимненський (див. Зимненський Свято-Успенський Святогорський монастир), Дубенський та ін. Ч. в Україні не мало орг. єдності — монастирі існували автономно й відокремлено один від одного. Не існувало також єдиного писаного уставу, устрій кожного монастиря регламентувався місц. традицією та розпорядженнями патрона. У 16 ст. дослідники фіксують різке зменшення чисельності правосл. Ч., а з 17 ст. активними конкурентами йому стали представники зх. чернечих орденів: домініканців, капуцинів, францисканців, бернардинців, кармелітів, єзуїтів та ін. Водночас за зразком зх. орденів на поч. 17 ст. набуло своєї орг. структури Ч. унійної церкви, що отримало назву ордену василіан. Катол. та унійні чернечі згромадження активно діяли в Україні аж до 1830-х рр., коли внаслідок польського повстання 1830—1831 більшість із них були скасовані.
Сінкевич Н.О.
дата публікації: 2013 р.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
SNIGURIVNA
Повідомлень: 1148
З нами з: 02 липня 2017, 11:49
Стать: Жінка
Дякував (ла): 398 разів
Подякували: 626 разів

Re: Чернецтво

Повідомлення SNIGURIVNA »

Питання: чи легко було кріпаку стати монахом?
"В кінці наших пошуків ми знову будемо стояти там, звідки почали, і знову побачимо це місце вперше." Х. Банцхаф
Цього року виповнюється 30 років від дня, коли я намалювала перше дерево свого роду.
Тут мій Орловець
Тут Мій щоденник
Онлайн
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6279 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: Чернецтво

Повідомлення D_i_V_a »

SNIGURIVNA писав:Питання: чи легко було кріпаку стати монахом?
Думаю що ні, але не знаю точно. Взагалі стосовно цієї теми нічого не траплялось :unknown:
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Аватар користувача
SNIGURIVNA
Повідомлень: 1148
З нами з: 02 липня 2017, 11:49
Стать: Жінка
Дякував (ла): 398 разів
Подякували: 626 разів

Re: Чернецтво

Повідомлення SNIGURIVNA »

D_i_V_a писав:... Взагалі стосовно цієї теми нічого не траплялось :unknown:
Все, що я знайшла, це одним реченням про те, що без дозволу пана кріпак у монастир піти не міг. Але це ж, як на мене, очевидно! А от як той дозвіл виглядав? Що могло бути типовими причинами його надання, тобто фактично відмови власника від своєї власності? Чи є ще якісь моменти?

За весь час роботи з документами мені трапився тільки один випадок, коли у ревізії значилося, що чоловік став ієромонахом із зазначенням монастиря (монастир найближчий до місця його попереднього проживання). До того, на скільки я можу простежити його долю, був одруженим і овдовів, мав принаймні одну дитину, але вона більше ні де не згадується...Тобто якби йшлося про особисто вільну людину, я б зауважила, що перешкод для прийняття рішення піти у монастир у нього не було і, можливо, ті самі події й призвели до того, що людина зробила подібний вибір. Але він був кріпаком.
"В кінці наших пошуків ми знову будемо стояти там, звідки почали, і знову побачимо це місце вперше." Х. Банцхаф
Цього року виповнюється 30 років від дня, коли я намалювала перше дерево свого роду.
Тут мій Орловець
Тут Мій щоденник
Онлайн
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6279 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: Чернецтво

Повідомлення D_i_V_a »

SNIGURIVNA писав:Все, що я знайшла, це одним реченням про те, що без дозволу пана кріпак у монастир піти не міг...
Ага... мені у приват прислали також аналогічну відповідь російською
Без согласия барина крепостной не мог стать монахом.
Але, але. Шановне панство, фраза "без дозволу пана" - це дословний переклад з російської, бо в україні "баріна" не було.

Слово БАРИН російського походження і, як про це довідалась з книги Володимира Білілнського (а він з якихось інших історичних джерел), означає назву народності/етносу тюркського походження, з трохи іншим наголосом барИн.

Щоби було краще зрозуміло, викладу трохи більший шматок з книги. Це для тих, хто каже про Російську імперію що - "Это была единая страна и правила по крепостным были едиными."
Звичайно, у XVI–XVII століттях «России» на теренах Рязанщини ще не було. Так Московську державу звелів називати Петро І після 1721 року. А до того часу треба ж було величати якось своїх людей на Рязанщині, отож прозвали «простых татар — рязанскими казаками». Після Петра І все стало значно зручніше, бо усіх співгромадян Московської держави прозвали — «русскими». Так «русскими» водночас стали усі місцеві фінські і татарські племена та прийшлі тюркські — каракиреї, дулати, ширини, аргини, барини, мангити, наймани, конирати, джалаїри, кипчаки, кияти, киреїти та десятки інших.
https://www.e-reading.club/chapter.php/ ... druga.html
А тепер стосовно закріпачення українського люду...
На лівобережжі воно почалось на століття раніше ніж на правобережжі.
І на лівобережжі воно також почалось не одразу, тобто НЕ від єпохи Петра І. Тоді ще був український Гетьман на тих теренах і головною була його влада. І закони тоді на тих теренах були відмінні від Московської (читай у майбутньому Російської) держави. І, за логікою судження, вони мали витоки з попереднього часу, а це держава Річ Посполита.

А от як там було з питанням монашества і як воно потім упродовж століття-двох трансформувалось у різних регіонах під владою різних імперій/держав - це, мабуть, і є питання на яке будемо шукать відповідь.
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Онлайн
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6279 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: Чернецтво

Повідомлення D_i_V_a »

Ось, що небагато довідалась про монашество у центральній європі.

Прості люди (говоримо усереднено про чоловічу стать) були в монастирях так званими братами. Можливо це те що ще називається послушник. Їх роботою була господарська діяльність, а-ля кухня, коні, подвір'я, догляд за приміщеннями, робота в полі/саду/присадибній ділянці.
Монахи - це були люди освічені, грамотні, вони займались загалом переписуванням книг. Монахів також висвячували як священиків, таким чином вони могли правити службу. Не скажу, чи це окреме висвячення було, чи входило в обряд посвячення у монашество, але головне зі всього витікає - що монах був людиною освіченою, міг читати і писати, що загалом не могла проста людина.
І як висновок з усього сказаного - якщо людина отримувала освіту, знала МОВИ (латину, грецьку), то їй можливо була відкрита дорога до чернецтва.
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Відповісти

Повернутись до “Монастирі”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 15 гостей