Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

Незламані

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 5389
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Звідки: Київ
Подякував (-ла): 4624 раз.
Подякували: 2137 раз.
Стать: Жінка

Re: Незламані

Повідомлення D_i_V_a » 11 листопада 2016, 18:57

al_mol написав:Я так не вважаю, по-перше то що в 1928 вони пишуть на начальника частини, це можливо номер Політчастини...
Я вже знаю про масові вбивства радянських військ безпосередньо перед відступом, я дивилась док фільм про таке ж у Львові.

Про самий напис на документі - я ж кажу, що не знаю... Ти з документом працюєш, мабуть, тобі видніше...

Але, я маю досвід роботи з метричними книгами з кінця ХІХ ст і до 1919 року - це те що збереглося та знаходиться в ЦДІАКу по моїй парафії. Я все передивилась і частково пофотографувала.
То можу сказать, що ЧИСТО ВІЗУАЛЬНО я бачу, що ці записи не робилися в час створення документів, це пізніші написи. Другий почерк, друга ручка.
Вони мені нагадують ті що були в метриках і зроблені більшою частиною у 1950-х роках, бо люди погубили масово за війну документи і почали їх відновлювать. Манєра записів схожа - під наклоном.
І на меморіалі, я там також багато документів відпрацювала, такаж чехарда з різними написами пізніших часів.
Родинні прізвища: Дідкі(о)вський, Онацький, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Пустовіт, Павленко, Бургала, Барлинський
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 1593
З нами з: 05 червня 2016, 18:36
Звідки: Вінниця
Подякував (-ла): 842 раз.
Подякували: 2145 раз.
Стать: Чоловік

Re: Незламані

Повідомлення al_mol » 08 грудня 2016, 13:49

Сегодня я стал обладателем уникального списка 1924 г.

В списке 69 фамилий....

Я не буду его публиковать... кому он действительно интересен - пишите
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Мои предки: Молчановские, Вишневские, Пророк, Олейничук, Пеньковские, Дегусары Тимуш, Лабудзинские Шафранские

Дослідження родоводу на замовлення - Podoliya@i.ua

Аватар користувача
 
Повідомлень: 310
З нами з: 22 квітня 2016, 11:19
Подякував (-ла): 65 раз.
Подякували: 109 раз.

Re: Незламані

Повідомлення Вернер » 09 жовтня 2019, 12:30

Історія України. Маловідомі імена, події, факти : збірник статей - Київ. - 1998, випуск 3

За матеріалами колишніх спецслужб
Р.Ю.Подкур

Інформаційно-аналітичні матеріали колишніх спецслужб як джерело до вивчення релігійних процесів на Поділлі 20-30-х рр. XX ст.

Аналізуючи документальні матеріали колишніх спецслужб, пов’язані з висвітленням релігійних процесів в Україні в цілому та на Поділлі зокрема, не можна не відзначити особливу цінність серед них інформаційно - аналітичних матеріалів, які на жаль і досі перебувають на спеціальному зберіганні у Державному архіві Служби безпеки України та відповідних підрозділів його обласних управлінь.
Перші спроби введення в науковий обіг зазначеного кола джерел пов’язані з працями В. ЗолОтарьова, В. Пристайко, Ю.Шаповала1. Певною частковою компенсацією дослідникам може служити публікація річних звітів Всеукраїнської Надзвичайної комісії, опубліковані в журналі" 3 архівів ВУЧК - ГПУ -НКВД -КГБ" 2, а також докладного звіту Катеринославської губернської Надзвичайної комісії 1920 - 1921рр., який побачив світ окремим виданням у 1994 році3.
Заради справедливості необхідно відзначити, що подолання відсутності або обмеженості доступу інформаційно-аналітичних матеріалів у відомчих архівах можливо шляхом грунтовного опрацювання архівів вищого партійно-державного керівництва України, місцевих партійних та радянських органів, які в своїй повсякденній діяльності спиралися на документи спецслужб.
Характерно, що вже 12 січня 1926 р. у відповідності з постановою політбюро ЦК КП(б)У "Про зведення ДПУ" була створена спеціальна комісія по опрацюванню матеріалів спецслужб, до складу якої увійшли Затонський (голова), Балицький, Владимирський, Скрипник, Мар’ясін4. Останній доручалося "... слідкувати за питаннями організаційно - політичного значення і за своєчасним реагуванням відповідних органів з періодичними доповідями в ЦК."
Аналогічні комісії створювалися на місцях 5.
Інформаційно-аналітичні матеріали ВУНК-ДПУ- НКВС, що надходили до губернських, окружних, обласних комітетів КП(б)У дають широке уявлення про самі різноманітні сторони політичного, економічного і культурного життя регіонів. Чимало важливих свідчень знаходимо в них і про релігійне життя 20-30-х років, настрої духовенства і віруючих, міжконфесійні конфлікти того часу, діяльність колишніх спецслужб по обмеженню впливу релігійних конфесій на місцеве населення.
Зокрема, в доповідях, інформаціях, довідках кон- тррозвідувального відділу Подільського губернського відділу ДПУ детально висвітлювався загальних стан релігійних конфесій, акцентувалася увага на внутрішніх глибинних процесах, які проходили в їх середовищі. Так, З березня 1925 року начальник Подільського губернського відділу ДПУ Іванов та начальник контррозвідки Подільського губвідділу ДПУ в своїй "Короткій доповіді...” по лінії КРВ інформували секретаря Подільського губкому КП(б)У Маркітана про досить сильні позиції в регіоні старого православного духовенства, зорієнтованого на патріарха Тихона. Причому визнавалося, що ніякі заходи Протидії тихонівцям з боку обновленської церкви, УАПЦ, позбавлення 5 найбільших храмів у Проскурові, Кам’янці, Гайсині та в інших населених пунктах, арешти священнослужителів значно не похитнуло цих позицій"6.
З іншої доповіді по лінії КРВ довідуємося також про поступове зростання авторитету УАПЦ, єпископату, якої весною 1925 р. активно готувалися до свого губернського з’їзду, згуртовували біля себе районних благочинних, шукали можливість матеріально підтримати своїх священиків. За підрахунками органів ДПУ в Подільській губернії на початок 1925 р. нараховувалось 203 парафії, з них у Вінницькій окрузі 67, Гайсинському - 44, Кам’янецькому - 33, Могилів-Подільському - 23, Тульчинському - 22, Проскурівському - 14. Повідомляючи про кількість парафій УАПЦ контррозвідка губвідділу ДПУ висловлювала занепокоєння широкою проповідницькою діяльністю єпископів Каравиневича, Борецького та інших7 .
Наведені матеріали дають підставу для твердження про те, що виходячи з настанов вищого та місцевого політичного керівництва, органи ДПУ в своїх зведеннях, доповідях, інформаціях, звітах всіляко прагнули подати якомога повну картину релігійного життя регіонів, визначити в ньому позиції і вплив кожної з конфесій.
Водночас, згаданий корпус документів дозволяє простежити конкретну роль органів ДПУ по розкладенню релігійних конфесій, штучному розпалюванні міжконфесійних конфліктів, компрометації окремих священиків. Йшлося, наприклад, про підтримку з боку органів ДПУ обновленської церкви як своєрідної протидії православним парафіям "тихонівського спрямування".
Інформуючи Подільський губком КП(б)У губвідціл ДПУ УСРР повідомляв, що ним "...були вжиті заходи по відновленню діяльності обновленства. Так, наприклад: по Вінницькому округу була збуджена ініціатива серед благочинних про скликання благочинченських зборів для порушення клопотання про дозвіл окружного з’їзду духовенства і мирян, оскільки при участі окружного управління це зробити було не можливо. Завдяки цьому, благочинні розворушились і прагнуть на днях організувати свою нараду для вищезазначеної цілі. Крім того, розпочалася активна підготовча робота до з’їзду. Який буде вироблений порядок денний - поки невідомо, але питання про вибори ОЦУ [окружного церковного управління] буде, безумовно, поставлено. Причому, сподіваємося, що цей з’їзд можна буде провести у Вінницькому Преображенському соборі. Також підготовча робота до окружних з’їздів розпочата в Гайсинському і Тульчинському округах"8.
Наведений нами витяг з документів наочно показує, що парафіями обновленської церкви Подільської губернії керував не архієпископ Лоллій, а органи ДПУ, які ініціювали проведення з’їздів, інструктували благочинних, штучно насаджували парафії в округах. Наприклад, за короткий період кількість парафій в Кам’янецькому окрузі зросла до 163-х, в Могилівському -138, Вінниько- му -110, Тульчинському - 104, Проскурівському - 23. Якщо є врахувати, що начальник Подільського губвідділу ДПУ Іванов та начальник контррозвідувального відділу Галицький у своїй доповіді від 31 січня 1925 р. "Про синодальне духовенство на Поділлі" відверто визнавали, що "...робота по обновленству остаточно припинилася"9, то можна зрозуміти, яким чином досягалося таке зростання, в порівнянні з іншими конфесіями, кількості православних парафій обновленського напрямку.
Аналогічну політику органи ДПУ проводили щодо розкольницьких течій в УАПЦ, зокрема, очолюваного єпископом Погорілко Братського об’єднання парафій УАПЦ, в якому вбачали важливий засіб обмеження впливу Української автокефальної православної церкви. Разом з тим, невизначеність позицій самого єпископа Погорілко, його загравання з різними православними релігійними конфесіями, обумовили обережне ставлення до нього органів ДПУ. В першу чергу це позначалось на кількості парафій БОПУПАЦ, яких на Поділлі налічувалось лише 43 (в Могилів-Подільському окрузі - 31, Проскурівському - 9, Вінницькому - 3) 10.
Прагнучи навернути ієрарха БОПУПАЦ на шлях істинний, Подільський губвідділ ДГГУ обережно запитував своє керівництво у Києві "...чи варто підійти до єпископа Погорілка з таким розрахунком, щоб його завербувати на бік обновленства"11.
Керуючись настановами вищого політичного керівництва, зокрема, постановою політбюро ЦК КП(б)У від 25 лютого 1926 року12 органи ДГГУ активно проводили роботу по розкладенню римо-католиць- ких парафій, здійснювали заходи по відверненню віруючих від їх духовного центру у Польщі. Завдяки їх зусиллям, на 1925 рік в губернії з традиційно високим числом проживаючого католицького населення, залишилося лише 93 костьоли та 63 ксендзи13.
Звітуючись про свою діяльність в данному напрямку за січень 1925 р. Подільський губвідціл зазначав: "Робота за звітний період велася під кутом створення "опозиції" і проведення резолюції за листом ксьондза Феду- ковича на основі нашої спеціальної директиви, розісланої периферійним органам. По першому питанню маються в деяких округах більш-менш задовільні результати. По другому - результати виражаються в тому, що в 2- х парафіях Вінницького округу вже проведена наша резолюція. Одночасно велася в цьому підготовча робота і в інших округах, причому слід вважати, що такі ж резолюції будуть проведені в Каменецькому і Проскурівських округах та, можливо, в інших14.
Цілком очевидно, що викладені у документі лінії "розкладення римо-католицьких парафій" потребують свого пояснення. Співставляючи постанови вищого та місцевого політичного керівництва, не важко здогадатися, що створення опозиції це не що інше як спроба органів ДПУ самими різноманітними засобами скомпрометувати римо-католицьке духовенство, протиставивши його парафіянам. Що ж стосується листа ксьондза Федуковича, то в ньому з позиції радянської влади ставилося питання створення духовного центру римо-католиків, повністю відірваного від Ватикану та зарубіжних країн з традиційно католицьким віросповідуванням.
Як переконуємося, провести в життя подібні настанови в сильній своєю організацією католицькій церкві, було зовсім нелегко. Так, не зважаючи на будь-яку компрометацію, парафіяни продовжували довіряти своїм пастирям. А лист Федуковича, як визнавав губвідціл ДПУ, значне число і римо-католицьких священиків і віруючих вважало фальшивкою, спеціально виготовленою для несення розбрату в церковні справи. І все ж, не гребуючи ніякими засобами, вони поступово домагалися свого. Наприклад, упіймавши на аморальних вчинках ксендза Долінга-Келюса, вони заставили його провести резолюцію на підтримку листа Федуковича в Куманівецькій та Хмільникській парафії15.
Важко сказати, які причини змусили іншого ксьондза Мановського піти на. компроміс, але і він згодився підтримати звернення ксьондза Федуковича, написавши відповідного листа папському нунцію у Варшаві. Останній, до речі, розглядався губернською антирелігійною комісією з невеликими поправками, був повністю схвалений16.
Було б невірним перебільшувати число римо-като- лицьких священиків, що стали на шлях конформізму. Переважна їх більшість твердо дотримувалась церковних догматів і намагалися протистояти грубому втручанню владних структур в справи парафій. Здебільшого це призводило до масових арештів серед духовенства і віруючих.
Доцільно відзначити, що форми і методи діяльності органів ДПУ-НКВС по розкладенню римо-католицьких общин залишалися незмінними і в першій половині 30-х рр. З доповідної записки начальника Могилів-Подільського окрвідцілу ДПУ і прикордонного загону Чирського секретарю окружного комітету партії Карпову від 13 січня 1930 р. довідуємося, що в арсеналі чекістів залишалися такі "випробувальні" засоби як арешти ксьондзів, спонукання останніх до виїзду за кордон, залякування місцевого населення. Водночас інформаційні зведення органів ДПУ у зазначений період чітко зафіксували спроби римо-католицького духовенства демократизувати релігійне життя своїх парафій. Так, при ряді костьолів в першій половині 30-х років створюються цілком світські драматичні, хорові, образотворчі гуртки, які об’єднували навколо себе не лише польську, але українську молодь. Реакція на подібні ініціативи ксьондзів незабарилася. Вже згадуваний Чирський повідомляв місцевий окружком та своє керівництво у Києві про те, що "...вжитими нами оперативними заходами більшість з цих гуртків були розкладені, а деякі з активних учасників і керівників їх заарештовані і адмінвислані"17.
Якщо в першій половині 30-х років органами ДПУ ще практикувався диференційований підхід до римо-католицького духовенства, застосовувалися такі превентивні заходи як вислання за межі СРСР, адмінвиселення в межах країни, то в другій половині 30-х років в ході масових каральних операцій здійснювалось, без перебільшення, їх фізичне знищення. Так, на початку 1936 р. було заарештовано і засуджено 10 з 12 ксьондзів, які здійснювали служіння на теренах Вінницької області. Останні, нібито, "...під виглядом релігійної діяльності проводили глибоко націоналістичну і шпигунську роботу, залучали до цього контрреволюційний, фанатичний релігійний актив...".
Після проведенної чекістської операції на території області залишилося лише 2, прикуті до ліжка, розбиті паралічем ксьондзи: Бердицький у Кам’янціПодільському та Котик у Ярмолинецькому районі. "Згадані священики, - повідомляло, очевидно, не без прихованої іронії Вінницьке обласне управління НКВС, - ніякої контрреволюційної роботи не ведуть"18.
В жорна політичних репресій в другій половині 30-х років потрапили не лише діючі католицькі священики, а й ті, що давно відійшли на покій і не мали ніякого зв’язку з своїми парафіями. В державних архівах Вінницької та Хмельницької областей, архіви Управління СБУ по Хмельницькій області нами виявлені кілька групових справ на римо-католицьких священиків, вік яких вже давно перейшов межу 70 років.
Інформаційно-аналітичні матеріали органів ДПУ, характеризуючи релігійні процеси на Поділлі звернули увагу на таке непересічне явище, як різке зростання на початку 20-х років громад євангельських християн, які до 1-ої світової війни в регіоні були практично відсутні. Подібний феномен пояснювався поверненням в Україну значного числа осіб, які перебували у полоні в країнах, де євангельські християни мали помітний вплив на населення. Ряд селян вступали в громади з метою забезпечення своїх економічних інтересів. "Цікаво відзначити, - говорилося в аналітичній доповіді Подільського губвідділу ДПУ, - що деякі секти об’єднуються в сільськогосподарські колективи, які під керівництвом діяльних керівників-фанатиків стоять досить високо в господарському відношенні і служать принадою для селянства"19.
В кінці 20-х - на початку 30-х років кількість громад евангельских християн значно зростає. Лише в Могилів-Подільському окрузі в цей час нараховувались 5 районних громад, 54 групи, загальною чисельністю близько тисячі осіб20.
Крім того, в регіоні, певним чином, поширилися громади Адвентистів 7 дня, баптистів та інших.
В 20-х - першій половині 30-х рр. вищеозначеним громадам вдавалося уникати жорсткого тиску спецслужб, оскільки, як повідомляв в жовтні 1927 р. начальник Мо- гилів-Подільського окружного відділу і 24 прикордонного загону ДПУ Зайцев "...на всілякі політичні події сектанські маси майже ніяк не реагують і ставлення та- Уих до радянської влади, в більшості своїй, лояльне. У військовому питанні всі секти визнають військову службу нарівні з усіма громадянами СРСР і випадків відмови при призові не було. До можливості війни секти ставляться негативно"21.
Не можна не помітити, те, що відзначалося в згаданий період, в другій половині 30-х рр. ляже в основу звинувачувальних висновків порушених кримінальних справ про євангельських християн, Адвентистів 7 дня, прибічників інших релігійних громад, яким інкримінуватиметься "відрив від радянської дійсності", "опір колективізації" тощо.
Характеризуючи регілійну ситуацію в регіоні в своїх інформаційно-аналітичних матеріалах, висвітлюючи власну роль в активізації тих чи інших процесів, органи ДПУ нерідко відображали реакцію на них з боку місцевого населення, настрої окремих груп віруючих. Наприклад, повідомляючи про арешти та компрометацію ри- мо-католицьких священиків Подільський губвідділ ДПУ в 1925 р. зазначав: "Арешти ксьондзів і піднята проти них в пресі кампанія викривального характеру не залишилися без наслідків в негативному для нас значенні. Так, наприклад, відчувається деяка припіднятість релігійного духу, особливо на селі. Відзначено навіть кілька одиночних випадків виходу католиків з комнезаму на грунті прихильності до релігії. А про загальні настрої, зокрема міські, говорити не доводиться. Тут сильніше, ніж раніше, розповсюджуються різноманітні чутки, а загалом відзначається велике невдоволення радянською владою" 22.
В іншу доповідь - "Про політичні настрої духовенства" Кам’янець-Подільського окружного відділу НКВС УСРР від 29 червня 1935 р. увійшло твердження парафіяльного священика с.Нагоряни та колишнього голови Кам’янець-Подільського єпархіального управління Мелентія, які відзначали: "В єпархії повний розвал і паніка, духовенство висилається, даються путівки виїхати за 100 верст від прикордонної смуги паспорти відбирають, вже біля 20 священиків вислано"23.
Порівнюючи інформаційно-аналітичні документи органів ДПУ 20-х - початку 30-х років та органів НКВС в другій половині 30-х рр. не можна не помітити суттєвої відмінності. Якщо в першому випадку органи ДПУ ще прагнули відстежувати негативну реакцію на заходи радянської влади з боку віруючих, шукали шляхи їх подолання, то в другому довідки, інформації, зведення про настрої населення подавалися під кутом загального схвалення політики ВКП(б) та радянського уряду, з висвітленням окремих, часткових проявів антирадянсь- ких контрреволюційних настроїв. Характерно, що подібна практика мала місце і в наступній діяльності органів державної безпеки в 50-80-х рр., коли масові депортації українського населення, вторгнення в Угорщину, Чехословаччину, Афганістан, подавалися на тлі "одностайного схвалення радянських людей". Таким чином, аналітика спецслужб підпорядковувалася загальній ідеологічній концепції. Разом з тим, оцінюючи інформаційно-аналітичні матеріали колишніх спецслужб, не можна'не визнати, що вони є одним з небагатьох серед комплексу джерел, в яких міститься докладна інформація про внутрішні процеси серед релігійних конфесій, реалізацію в регіонах державної політики в сфері релігії і церкви, інша необхідна для дослідників інформація. Причому ступінь її достовірності, особливо в 20-ті - першій половині 30-х років є досить високою. Достатньо співставити хід і перебіг подій, викладений в інформаційно-аналітичних матеріалах з документами вищого партійного державного керівництва УСРР, щоб помітити їх нерозривний органічний зв’язок. Так, у доповідній записці ЦК РКП(б) від ЗО березня 1922 року одного з найавторитетніших на той час партійних ідеологів Л.Д.Троцького говорилося: "Намічаються дві течії справді і відкрито контрреволюційне з чорносотенно- монархічною ідеологією і "радянське". Ідеологія "радянського духовенства, очевидно, на зразок зміновіхівської, т.зв. буржуазно-угодовська. Якби буржуазно-угодовське, зміновіхівське крило церкви, що повільно визначається, розвинулось і зміцнилося, то воно стало б для соціалістичної революції набагато небезпечніше церкви в її теперішньому вигляді. Бо ж, набираючи протекуюче, "радянське забарвлення", передове духовенство відкриває, таким чином, можливість проникнення й ті передові верстви трудящих, які складають або повинні складати нашу опору. Тому зміновіхівське духовенство належить розглядати як найнебезпечнішого ворога завтрашнього дня. Але саме завтрашнього. Сьогодні ж необхідно повалити контрреволюційну частину церковників, в руках яких фактичне управління церквою. В цій боротьбі ми повинні спертися на зміновіхівське духовенство, не ангажуючись політично, а тим більше принципово..." 24.
Далі Троцький пропонував провести такі першочергові заходи:
1. Провести агітаційну кампанію в самому широкому масштабі. Позбутися як сльозливого благочестя, так і глумління.
2. Розколоти духовенство.
3. Вилучити цінності як належить.
4. Розправитися з чорносотенними попами.
5. Підштовхнути до визначення і відкритого виступу зміновіхівських попів. Взяти на облік. Неофіційно підтримати кампанії. Виділити для цього одного партійного "спеца" у справах церкви .
Не важко переконатися, що подібні настанови підкріплені численними партійно-державними документами спрямували діяльність ВУНК-ДПУ-НКВС, знайшли своє відображення в їх інформаційно-аналітичних матеріалах.
Таким чином, інформаційно - аналітичні матеріали співставлені з рядом інших джерел - документами вищого політичного та державного керівництва, місцевих партійних та радянських органів, громадських організацій, періодичною пресою, літературно - мемуарного характеру можуть служити цінним джерелом для вивчення релігійних процесів на Поділлі 20- 30-х ро- ках.їх глибокий і всебічний аналіз дозволяє краще зрозуміти всі складності і суперечності, що склалися в релігійному житті України в умовах сьогодення.

ПРИМІТКИ

1 Пристайно В., Шаповал Ю.Справа " Спілка визволення України'7/K., 1995. - 448 с.; Пристайно В.,ІІІаповал Ю.Ми- хайло Грушевський і ГПУ - НКВД. Трагічне десятиліття.//К. Україна, 1996. - 335 с.; Шаповал Ю., Пристайно В., Золотарьов В. ЧК - ГПУ - НКВД в Україні: особи, факти, документи// К., 1997. - 608 с.
2 Отчет Центрального Управления Чрезвычайних комиссий при Совнаркоме Украины // 3 архівів ВУЧК - ГПУ - НКВД - КГБ. -1994.- №1; ВУНК в 1921 році// Там само.- 1995. - №1-2.- С.69 - 85.
3 Отчет Екатеринославской губернской чрезвычайной комиссии с 1 января 1920 г. по 1 ноября 1921г. //Днепропетровск, 1994. - 234 с.
4 Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі - ЦДАГО України).-Ф. 1, оп. 16, спр.2.- Арк.6.
5 Державний архів Вінницької області (далі - ДАВінО).- ФП-31, on. 1, спр. 121.
6 ДАВінО.-ФП-l, оп. 1а, спр. Пб.-Арк. 40.
7 Там само.-Арк. 50-51.
8 Там само.-Арк. 48.
9 Там само.-Арк. 47.
10 Там само.-Арк. 52-53.
11 Там само.-Арк. 53.
12 ЦДАГО України. - Ф.1, оп. 16, спр. 2. - Арк.76 - 77.
13 ДАВінО.-ФП-l, on. 1а, спр. Пб.-Арк. 37.
14 Там само.-Арк. 55.
15 Там само.-Арк. 55-58.
16 Там само.-Арк. 59.
17 Там само.-ФП-ЗІ, on. 1, спр. 559.-Арк. 16.
18 Там само.-ФП-ІЗб, оп. З, спр. 371.-Арк. 7-8.
19 Там само.-ФП-1, on. 1а, спр. Пб.-Арк. 40.
20 Там само.-ФП-ЗІ, on. 1, спр. 250.-Арк. 45.
21 Там само.
22 Там само.-ФП-ЗІ, on. 1, спр. 250.-Арк. 45.
23 Там само.-ФП-ІЗб, оп. З, спр. 304.-Арк. 1, 3.
24 Центр зберігання сучасної документації Російської Федерації.-Ф. 89, оп. 49, спр. 17.-А
Час плине

Поперед.

Повернутись до Розстріляне відродження-духовенство 1917—1933 років

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: al_mol, АннА, Bing [Bot], Chirynas, D_i_V_a, Google [Bot], Google Adsense [Bot]