Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

Спецпоселення

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4232
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2387 раз.
Подякували: 844 раз.
Стать: Жінка

Спецпоселення

Повідомлення АннА » 27 вересня 2018, 12:06

СПЕЦПОСЕЛЕННЯ — місце примусового утримання окремих категорій населення та представників етносів, яких рад. влада вважала політично небезпечними або ворожими. В основі режиму С. лежали насильницьке переселення зі споконвічних місць проживання та розміщення у спеціально визначених для цього місцевостях, заборона під загрозою кримінального покарання полишати встановлений для проживання населений пункт, обмеження в низці громадян. прав. С. являло собою чітко окреслену територію, на якій діяли особливі правила, функціонували спец. органи (спецкомендатури), наділені компетенцією з підтримки режиму та запровадження особливих правил життєдіяльності населення (перебування й пересування режимною територією, користування майном, пропускний режим тощо).

Початок формування режиму спецпоселення в СРСР припав на часи суцільної колективізації сільського господарства та розкуркулення (див. "Ліквідація куркульства як класу"). Згідно з рішеннями спец. трійок, сформованих із представників ОДПУ, обкомів ВКП(б) та прокуратури, виселенню на спецпоселення у віддалені райони СРСР підлягала окрема категорія "куркулів" та "підкуркульників" разом із сім’ями. 1930—31 тільки з УСРР було виселено 63 720 родин, з них до Пн. краю — 19 658, на Урал — 32 127, до Зх. Сибіру — 6556, до Сх. Сибіру — 5056, до Якутії — 97, на Далекий Сх. — 323.

У серед. 1930-х рр. на спецпоселення направлялися т. зв. неблагонадійні елементи з числа поляків та німців із прикордонних районів (див. Депортації в ретроспективі української історії). Наступний етап комплектування режимних поселень припав на період Другої світової війни. Входження західноукр. земель до складу УРСР 1939—40 стало приводом для усунення з теренів Галичини та Волині різних категорій польс. громадян (див. Депортації поляків з території Української РСР). До початку німецько-рад. війни 1941—45 у місцях спецпоселення перебувало 977,1 тис. осіб, переважну більшість яких складали депортовані з числа "куркулів" та членів їхніх родин (значно менший відсоток припадав на ін. категорії — вислані, довічно заслані та ін.). 1941—44 режим спецпоселення рад. кер-вом було запроваджено до представників т. зв. нелояльних народів — німців (див. Депортація громадян німецької національності з території Української РСР 1941—1942), італійців, турків, кримських татар, греків, болгар, вірмен (див. Депортації народів Криму в роки Другої світової війни). Наприкінці II світ. війни та в 2-й пол. 1940-х рр. на основі розпоряджень НКВС СРСР № 7129 від 31 березня 1944, а також постанов РМ СРСР № 3214 від 10 вересня 1947, № 377/100 від 13 лютого 1951, № 667/339 від 3 березня 1951 та ін. з територій західноукр. областей до Сибіру, Казахстану та в ін. віддалені райони СРСР було вислано на спецпоселення понад 200 тис. осіб, у т. ч. сім’ї членів Організації українських націоналістів та Української повстанської армії.

У післявоєнні роки (1946—52) система спецпоселень ГУЛАГу (див. Гулаг) поповнилася новими категоріями спецпоселенців — колаборантами, членами сімей громадян, які були зареєстровані нім. окупаційними властями як "фольксдойчі", особами, інтернованими з території Польщі, громадянами, які ухилялися від трудової діяльності в сільс. місцевості, виселеними турками та греками з Чорномор. узбережжя, активними учасниками "антирадянської нелегальної секти єговістів" (див. Єговісти), колиш. військовослужбовцями польс. армії генерала В.Андерса разом із сім’ями (див. Андерса армія). 1955—1957 на спецпоселення додатково було визначено після звільнення з місць позбавлення волі 3,4 тис. колиш. членів ОУН та учасників УПА та 3,5 тис. "церковників і сектантів" з України.

Уперше термін "спецпоселення" з’явився в постанові РНК РСФРР від 16 грудня 1930 "Про працевлаштування куркульських сімей, висланих у віддалені місцевості, та про порядок організації та управління спеціальними селищами", в якій, зокрема, наголошувалось, що режимні селища мають бути організовані в місцевостях (розташов. подалі від держ. кордону, залізничних доріг, міст, сіл, ф-к, з-дів, колгоспів), де відчутна нестача робочої сили для лісозаготівельних робіт, рибних промислів, у розробці надр.

Спочатку розселенням, працевлаштуванням та ін. питаннями, пов’язаними зі спецпоселенцями, опікувалися крайові та обласні виконкоми. Із літа 1931 адм. управління, госп. облаштування та використання спецпоселенців були передані ОДПУ. Справами спецпоселень з червня 1931 до 1943 відав відділ зі спецпоселенців Гол. управління таборами (ГУЛАГ) НКВС СРСР; із 1940 до січня 1944 — управління виправно-трудових колоній і трудових поселень ГУЛАГ НКВС СРСР; 1944—48 — відділ спецпоселень, який функціонував як самостійна структура НКВС СРСР. Від лютого 1950 РМ СРСР ухвалила рішення про передачу відділу спецпоселень МВС СРСР до МДБ СРСР. Після об’єднання МВС і МДБ СРСР 25 квітня 1953 у складі МВС було створено спец. відділ "П", у жовтні 1954 перейменований на 4-й відділ, який проіснував до березня 1959, коли його функції майже були вичерпані, тому що переважна більшість спецпоселенців була знята з обліку. Остаточне звільнення з місць спецпоселення низки категорій громадян відбулося впродовж 1958—65.
Бажан О.Г.
Із повагою, Ганна

Повернутись до Репресії, реабілітація та реабілітовані

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: Bing [Bot], Google [Bot]