УГФ-Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу за прізвищем, за місцем проживання, пошук в архівах, та багато іншого. Приєднуйтесь

Старообрядництво

Аватар користувача
 
Повідомлень: 2004
З нами з: 05 червня 2016, 18:36
Звідки: Вінниця
Подякував (-ла): 902 раз.
Подякували: 2391 раз.
Стать: Чоловік

Старообрядництво

Повідомлення al_mol » 12 січня 2017, 08:58

Старообрядці, старовіри, розкольники — релігійно-суспільний рух, що виник у середині 17 ст. в Московському царстві як реакція проти церковних реформ патріарха Никона (никоніанства). Поняття «старообрядництво» з'являється після розколу Російської православної церкви в середині XVII століття. На Помісному Соборі РПЦ 1971 року РПЦ визнала, що всі старі обряди є рівночинними до нових, тобто їх можуть практикувати і не старообрядці.
Мои предки: Молчановские, Вишневские, Пророк, Олейничук, Пеньковские, Дегусары Тимуш, Лабудзинские Шафранские

Дослідження родоводу на замовлення - Podoliya@i.ua

Аватар користувача
 
Повідомлень: 2004
З нами з: 05 червня 2016, 18:36
Звідки: Вінниця
Подякував (-ла): 902 раз.
Подякували: 2391 раз.
Стать: Чоловік

Re: Старообрядництво

Повідомлення al_mol » 12 січня 2017, 09:04

ну что бы как-то разбавить сухие данные что я скопировал с Вики, хочу представить работу Сергея Таранец "Старообрядчество на территории Украины в конце ХVІІ – начале ХХ века"
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Мои предки: Молчановские, Вишневские, Пророк, Олейничук, Пеньковские, Дегусары Тимуш, Лабудзинские Шафранские

Дослідження родоводу на замовлення - Podoliya@i.ua

Аватар користувача
 
Повідомлень: 2004
З нами з: 05 червня 2016, 18:36
Звідки: Вінниця
Подякував (-ла): 902 раз.
Подякували: 2391 раз.
Стать: Чоловік

Re: Старообрядництво

Повідомлення al_mol » 12 січня 2017, 09:09

И еще одна работа Сергея Таранец "Русские старообрядцы на Украине в ХХ – начале ХХІ века"


в предисловие скажу так: фундаментальный труд, с большим количеством фамилий, исторических фактов...
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Мои предки: Молчановские, Вишневские, Пророк, Олейничук, Пеньковские, Дегусары Тимуш, Лабудзинские Шафранские

Дослідження родоводу на замовлення - Podoliya@i.ua

Аватар користувача
 
Повідомлень: 41
З нами з: 18 жовтня 2016, 06:53
Подякував (-ла): 12 раз.
Подякували: 53 раз.
Стать: Чоловік

Re: Старообрядництво

Повідомлення mirn » 12 січня 2017, 15:35

al_mol написав:ну что бы как-то разбавить сухие данные что я скопировал с Вики, хочу представить работу Сергея Таранец "Старообрядчество на территории Украины в конце ХVІІ – начале ХХ века"


Спасибо огромное! Потрясающий материал.
Никогда не придавал такого значения старообрядцами их месту в духовной и общественной жизни Бессарабии. А тут оказывается еще не факт, что мои предки которые переселились из Украины в Бессарабии не были в их числе :D
Изучая документы по Бессарабии, могу подтвердить, что старообрядцы действительно не часто упоминаются в ревизиях или метриках. И действительно еще в моем детстве я помню как их называли кацапами.
МИХАЙЛЕНКО = БОРЩИ! Сайт нашей семьи МИХАЙЛЕНКО - http://www.mihajlenko.ru
Ищу подтверждение проживания своего рода Михайленко на территории нынешней Украины в период с 1750 по 1800гг.

Аватар користувача
 
Повідомлень: 5295
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2589 раз.
Подякували: 933 раз.
Стать: Жінка

Re: Старообрядництво

Повідомлення АннА » 12 січня 2017, 18:54

Також Таранець ;)
СТАРООБРЯДСТВО — потужний реліг., громад. та опозиційний рух у Росії 2-ї пол. 17 — поч. 20 ст. С. витворило своєрідну цивілізацію, яка протиставлялася офіційній церк. та держ. системі Рос. д-ви. Церк. реформа середини — 2-ї пол. 17 ст. розпочалася не стільки в ім’я церковних, скільки в ім’я політ. інтересів та розрахунків, оскільки уряд рос. царя Олексія Михайловича став виявляти цікавість до візант. спадщини та претендувати на першість у правосл. світі. В очах царя патріарх Никон був лише інструментом проведення реформи, під час якої осн. принцип книжкового виправлення, тобто співставлення книг з давньогрец. оригіналами, справщиками практично не застосовувався.

Моск. собори 1666 і 1667 (див. Собор) засудили новгород. теорію "Третього Риму" (див. Третього Риму концепція) і "єретичну" "стару віру". Новообрядці офіційно відлучили від Церкви найбільш упертих захисників старої віри. У свою чергу старообрядці оголосили патріарха Никона та його соратників "слугами Антихриста", а їхні нововведення — "богопротивною єрессю".

С. відокремилося від офіц. православ’я не лише через обряд. Виходячи з того, що у православ’ї обряд нерозривно пов’язаний з догматом, старообрядці вважали, що без обрядів гинуть самі догмати. С. — церковно-побутове явище, воно схилялося перед традиційним рос. побутом, який пронизував усі сфери рос. життя. Відтак С. боролося не лише за свободу віросповідання, а й за традиційний (консервативний) шлях розвитку сусп-ва.

Старообрядці відстоювали демократичність соборів та парафіяльного життя, виступали за більшу незалежність правосл. Церкви від д-ви, вони розірвали стосунки з церк. ієрархією. Розкол правосл. Церкви був не відколом значної частини духовенства та вірян від її гол. інституту, а внутр. розривом усередині організму. У серед. 19 ст. різниця в богослужбовій практиці новообрядців і старообрядців стала надзвичайно виразною.

Старообрядці відіграли значну роль у духовному, громад. та екон. розвитку Росії. Украй негативно ставилися до старообрядців уряди царівни Софії Олексіївни, Анни Іванівни, Єлизавети Петрівни, Миколи I. Лояльніше до них ставилися Катерина II, Олександр I, Олександр III, Микола II. Виходячи із життєвого прагматизму, терпіли старообрядців Петро I, Петро III, Павло I.

Осн. мотивами супротиву прихильників давньоправослав’я було гасло повернення до "старої віри", а також протест проти кріпацтва, переписів і рекрутчини, введеної Петром I 1718. У ході т. зв. модернізації С. виступило нац. опозицією іноз. нововведенням. Зростанню чисельності старообрядців сприяло катастрофічне зниження життєвого рівня населення країни.

На 1670—80-ті рр. припали масові втечі населення із центр. регіонів Росії на околиці д-ви та за кордон. Найбільш масового характеру цей рух набув на поч. 18 ст. Росію залишило більше 1 млн осіб, або 10 % усього населення д-ви. С. спиралося головно на 3 соціальні верстви населення: купецтво, козацтво та селянство.

Точної статистики старообрядців у Рос. імперії не існувало. За визначенням О.Панченка, у 18 ст. в Росії до С. себе зараховувало до 1/3 всього правосл. населення д-ви. Унаслідок постійних гонінь чисельність прихильників давнього благочестя постійно зменшувалася. На початку царювання Олександра II в Росії налічувалося бл. 12 млн старообрядців, що складало 20 % православного населення країни. Водночас Стат. к-т вважав, що старообрядців у д-ві від 7 до 8 млн осіб, або 11—12 % населення країни. Всеросійський перепис населення 1897 подає цифру (швидше за все не точну) в 2 173 738 осіб (переважно старообрядців), у т. ч. попівців — 447 тис. осіб. На поч. 20 ст. бл. 20 % 5-мільйонного донського козацтва дотримувалося старовір’я, водночас все або майже все уральське, терське, моздоцьке, гребінське та ін. козацтво також дотримувалося С.

Гол. центрами старообрядського руху стали Рос. Північ (Помор’я), Соловецький монастир та Виго-Лексинське гуртожитство, Дон (Чирська обитель), Поволжя з Керженцем та Іргізом; у Білорусі — Вєтка, у Лівобережній Україні — Стародубщина, у Правобережній Україні — Куренівське тримонастир’я, на Буковині — Біла Криниця, у Молдові — Мануйлівка, у Румунії — Славський монастир. Старообрядці великими групами проживали на Пн. Кавказі, Кубані, Уралі, у Сибіру та Прибалтиці. У 1770-ті рр. в Москві сформувалося два загальнорос. центри старообрядців — Рогозьке (попівське) та Преображенське (поморське та федосіївське) кладовища.

Провідними місіонерськими центрами стали мануфактурні підпр-ва купців-старообрядців Центр. пром. району. Втікачі від кріпацтва могли отримати не лише харчування, роботу, захист від переслідувань, а й в майбутньому й особисту свободу, шляхом викупу їх власниками ф-к у поміщика. Щедрість старообрядців була осн. фактором переходу духовенства офіц. Церкви в лоно "старої віри". Приваблюючою силою С. була прихована організація взаємодопомоги та згуртованість, які допомагали їм перебороти тяжкі гоніння. Старообрядці приваблювали нестарообрядців своїм багатством. Вони не лише допомагали потребуючим, а й давали гроші без відсотків, під заклад не на термін, а "до справи".

Успішному поширенню "старої віри" допомагала надзвичайна місіонерська діяльність старообрядців, нерівномірний розподіл та малочисельність офіц. храмів і молитовних будинків, особливо на Півночі Росії. Активними розповсюджувачами давньоправослав’я стали старообрядські скити і монастирі. Стару віру успішно проповідували відомі по всій Росії офені та ходебщики, які цілий рік із корзиною за плечима розносили не лише товари широкого вжитку, а й твори старообрядських авторів, а також революц. "Колокол", що видавався за кордоном.

На самому початку дискусії з офіц. Церквою в С. зародилося два напрями: консервативний — послідовниками якого стали попівці, та радикальний — послідовниками якого були безпопівці. Якщо попівці продовжували приймати бігле духовенство від панівної Церкви, то безпопівці, навпаки, відхиляли можливість ієрархії як такої.

У 18 — 1-й пол. 19 ст. попівці докладали багато зусиль до відновлення повноти церк. ієрархії, проте всі ці спроби виявилися безуспішними аж до серед. 19 ст. 1846 в Австрійс. імперії у с. Біла Криниця (нині село Глибоцького р-ну Чернів. обл.), коли старообрядці за допомогою польс. еміграції в Стамбулі нарешті змогли створити незалежну церк. ієрархію, яка згодом перетворилася на найбільшу та найавторитетнішу старообрядську конфесію. У догматичному відношенні Білокриницька ієрархія мало чим відрізнялася від офіц. Церкви.

Рос. правосл. церква (див. Московський патріархат) на відміну від Руської православної старообрядської церкви (Білокриницька ієрархія) допускала зміни, передбачені соборами та апостольськими правилами, таким чином пристосовуючи їх до умов життя, які постійно змінюються. Кожна старообрядська конфесія вважала і вважає істинним лише своє віровчення, відкидаючи інші як такі, що не мають нічого спільного з істинним православ’ям. Проте віровчення практично всіх старообрядських згод єдине у своїй реліг. догматиці. Усі старообрядські конфесії слідують Святому Письму, вірять у богоодкровення Вітхого та Нового Завітів, хоча в релігійно-культ. відношенні безпопівські конфесії значно далі відійшли від дониконівського православ’я, ніж сама РПЦ. Але цей відхід характеризується не шляхом видозміни елементів культу, а введенням у повсякденну богослужбову практику дій, передбачених тими ж церк. правилами для виняткових випадків. Білокриницька ієрархія керується правилами та осн. принципами, які залишаються незмінними з часів прийняття християнства на Русі. В СРСР та нині на пострад. просторі Рус. правосл. старообрядська церква є найбільшою старообрядською конфесією.

У зв’язку з початком нових гонінь комуніст. владою 1923 частина попівщини, яка не прийняла Білокриницької церк. ієрархії, у м. Самара (нині місто в РФ) створила Руську давньоправославну церкву, відому більше під назвою Новозибківської церк. ієрархії (від м. Новозибків Брянсь- кої обл., РФ). Найбільшою безпопівською орг-цією виявилася Давньоправосл. поморська церква. В СРСР Вища старовірська поморська рада перебувала в м. Вільнюс. Після його розпаду центр Давньоправосл. поморської церкви був переміщений до м. Санкт-Петербург.

Осн. фактором відходу молодих старообрядців від релігії в рад. часи були тотальні гоніння на віруючих та насильницьке нав’язування атеїстичного світогляду. У цьому зв’язку відбулося різке скорочення спектра старообрядських згод і чуток від кількох десятків до менш ніж десяти. В СРСР С., як і ін. реліг. конфесії, переживало глибоку кризу. Причинами падіння міцності старообрядських громад були знищення старообрядського підприємництва, розкуркулення та колективізація сел. і козац. госп-в у 1920—30-ті рр. С. стало не лише малочисельним, а й малоосвіченим, оскільки його осн. соціальною верствою було селянство.

Суттєво був підірваний потенціал С. як етноконфесійної спільноти. Старообрядці не пішли на компроміс із комуніст. владою. До кінця 1980-х рр. старообрядські конфесії виявилися набагато слабшими від ін. реліг. інституцій. Осн. причиною такого стану був занепад традиційного способу життя, який формував такі етичні й моральні ідеали старовірів, як любов до богослужіння, шанування старших, турбота про молодших, колективізм, взаємодопомога та чесність.

У пострад. час у С. стало приходити все більше опозиційно налаштованої до влади інтелігенції. Сьогодні С. з надзвичайними труднощами піднімається на ноги.

С. вимагало узгодження всього життя віруючого з християнством. Опираючись на власні сили в глухих місцях, куди не могла проникнути караюча рука панівної Церкви та Рос. д-ви, С. створювало "другу Русь". Діяльну участь у торгівлі міст купці-старовіри розпочали брати з 2-ї пол. 18 ст. Центр. місцем збору старовірів став Нижегородський ярмарок.

Купці-старообрядці суттєво вплинули на розвиток торгівлі й пром-сті Рос. імперії. У деяких галузях мануфактурної пром-сті Центр. пром. району присутність старообрядського капіталу сягала 2/3 її потенціалу. Старообрядці суттєво вплинули на розвиток економіки укр. губерній, зокрема першим і тривалий час єдиним купецьким т-вом Пд. України була Єлизаветградська старообрядська громада, у серед. 19 ст. 52,5 % купців 1-ї гільдії м. Київ належали до С., у 1860-ті рр. про розвиток пром-сті Чернігівської губернії можна було говорити, завдячуючи лише стародубським посадам, причому в пром. розвитку ця губернія лідирувала серед ін. укр. губерній.

За роки свого існування старообрядське середовище висунуло сотні видатних письменників, учених, громад. діячів, меценатів та ін. Воно породило видатного письменника Росії 17 ст. — протопопа Авакума Петрова, висунуло та фінансово підтримало рос. вченого — академіка М.Ломоносова, колекціонера живопису зі світ. ім’ям, засновника першої в Росії загальнодоступної картинної галереї П.Третьякова, всесвітньовідомого театрального діяча та режисера К.Станіславського, політиків загальнонац. масштабу: голову 3-ї Держ. думи Рос. імперії, лідера партії октябристів О.Гучкова та гол. ворога рад. влади (за визначенням В.Леніна) П.Рябушинського. Старообрядці поклали початок польовій археографії, причому деякі методи та прийоми, розроблені ними, залишаються актуальними й донині.

На кошти старообрядців були споруджені й утримувалися тисячі храмів і молитовних будинків, сотні монастирів і скитів; десятки мед. установ, вищих, середньо-спеціальних, середніх та нижчих освіт. закладів. Властиво старообрядцям належить розвиток гуслицького, хохломського та городецького розписів, які протягом віків стали символом Росії.

На кошти М.Бугрова споруджено Нижегородський театр, комерції радника Д.Сироткіна — Нижегородський худож. музей, дійсного статського радника П.Шелапутіна — Моск. пед. ін-т, В.Морозової — Моск. нар. ун-т, С.Морозова — Моск. кустарний музей, Д.Буриліна — Іваново-Вознесенський музей пром-сті та мист-ва. На буд-во приміщення Моск. худож. театру С.Морозов витратив, напр., 300 тис. рублів.


При Московському університеті Морозови стали фундаторами Ін-ту з лікування ракових пухлин, який перетворився на справжнє місто в місті. Комерції радник К.Солдатенков пожертвував 2 млн руб. на буд-во Боткінської лікарні. На власні кошти С.Щукін організував при Моск. ун-ті Ін-т психології. На кошти дійсного статського радника П.Шелапутіна в Москві був споруджений Гінекологічний ін-т для лікарів ім. Г.Шелапутіної. Д.Морозов виділив 500 тис. руб. на буд-во в Москві притулку та богадільні, В.Морозов заповів 400 тис. руб. на буд-во дитячої лікарні. Один із найбільших вкладів у розвиток міської інфраструктури був здійснений київ. 1-ї гільдії купцем М.Дегтерьовим (див. Дегтерьови), який пожертвував Києву капітал у розмірі 4,5 млн руб., у т. ч. 2,5 млн руб. нерухомістю.

У старообрядському середовищі достатньо активно розвивалися гуманітарні та точні науки. Купцями-старообрядцями фінансувалися журнали "Русское образование" і "Русское богатство", газ. "Русские ведомости", підтримувалися наук. дослідження в галузі історії, юриспруденції, хімії та фізики. С. внесло значний вклад у розвиток рос. нац. культури.
Таранець С.В.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 41
З нами з: 18 жовтня 2016, 06:53
Подякував (-ла): 12 раз.
Подякували: 53 раз.
Стать: Чоловік

Re: Старообрядництво

Повідомлення mirn » 16 січня 2017, 10:19

Здравствуйте!

Возник вопрос - а мужчины их семьи старообрядцев могли быть казаками? :roll:
МИХАЙЛЕНКО = БОРЩИ! Сайт нашей семьи МИХАЙЛЕНКО - http://www.mihajlenko.ru
Ищу подтверждение проживания своего рода Михайленко на территории нынешней Украины в период с 1750 по 1800гг.

Аватар користувача
 
Повідомлень: 2004
З нами з: 05 червня 2016, 18:36
Звідки: Вінниця
Подякував (-ла): 902 раз.
Подякували: 2391 раз.
Стать: Чоловік

Re: Старообрядництво

Повідомлення al_mol » 16 січня 2017, 11:34

mirn написав:Возник вопрос - а мужчины их семьи старообрядцев могли быть казаками? :roll:


"Казачий «вентерь»
Атаман Платов
Со слов московских старообрядцев-старожилов, П.И. Мельников-Печерский упомянул в «Очерках поповщины» о пребывании на Рогожском кладбище казаков атамана Матфея Ивановича Платова, который подарил прихожанам походную церковь: «С 1813 года литургии на Рогожском кладбище совершались хотя и редко, в большие только праздники, но без особых предосторожностей и притом в самих часовнях, в алтаре которых раскидывали освященную палатку. Это завелось вот по какому случаю. По изгнании Наполеона из Москвы столицу заняли донские казаки, в числе которых много было старообрядцев. Рогожские попы исправляли им требы, а войсковой атаман граф Платов, сам тоже старообрядец, оставил, как уверяли впоследствии рогожцы, на кладбище походную церковь, освященную во имя Пресвятой Троицы. Тогдашний начальник московской столицы (Шелапутин. — В.Б.) дал им словесное разрешение служить в этой церкви обедни». Говорили, что эту церковь Платов брал с собою в походы против Наполеона, при ней был постоянный священник."

Источник http://starove.ru/izbran/staroobryadtsy ... 1812-goda/
Мои предки: Молчановские, Вишневские, Пророк, Олейничук, Пеньковские, Дегусары Тимуш, Лабудзинские Шафранские

Дослідження родоводу на замовлення - Podoliya@i.ua

Аватар користувача
 
Повідомлень: 5295
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2589 раз.
Подякували: 933 раз.
Стать: Жінка

Re: Старообрядництво

Повідомлення АннА » 17 червня 2018, 08:46

ПИЛИПОНИ – субетнічна група рос. старообрядців, які переселилися на територію Правобережної України, прибалт. країн, Росії, Білорусі та Польщі внаслідок розколу Рос. церкви й з початком гонінь за віру.

Термін "пилипони" був визнаний владою Речі Посполитої у 18 ст. Його фіксує 7-й Всеросійський (1793) перепис населення Російської імперії. У 19 ст. він витісняється словом "кацапи". Укр. населення Правобереж. України називало старообрядців не інакше, як "пилипонами", а їхні поселення – "пилипами", у зв'язку з чим на Поділлі виникло чимало поселень із назвою "Пилипи" (від імені предводителя старообрядців Пилипа; рос. Филиппа), хоча у віросповідному відношенні вони нічим не відрізнялися від липован, некрасовців, чорнобильців чи слобожан.

У 18 ст. Пилипами називали Куренівку Ольгопільського пов. До цього часу назву "пилипонівського" зберіг один із сільс. мостів, який розміщувався на ґрунтовому шляху з Ольгополя до Ямполя. Пилипами називали й с. Великий Митник Літинського пов., яке внаслідок татар. руйнувань було спалене, а уцілілі старовіри покинули поселення. Згодом їхнє місце зайняли укр. козаки, які дали нову назву селу.

Занепад поселень-"пилипів" спричинили урядові військ. вигонки старообрядців у Росію. 1764 під час возведення на польс. престол Станіслава-Августа Понятовського полк. І.Гудович силоміць вивів із Поділля до 3 тис. утікачів. Незважаючи на те, що в деяких селах старовірське населення зникло загалом, напр. у Пилипах Могилівського пов., вони до цього часу зберегли свою першу назву.

Сіл із назвою "Пилипи" на Поділлі було багато, тому для їх розрізнення почала використовуватися друга частина слова, яка походила від назви найближчого значущого населеного пункту. Так, Пилипи біля с. Олександрівка Ушицького пов. стали йменуватися Пилипами-Олександрівськими, Пилипи біля м. Хребтіїв того ж повіту – Пилипами-Хребтіївськими, Пилипи біля с. Борове Ямпільського пов. – Пилипами-Боровськими, Пилипонівка біля м. Бершадь Ольгопільського пов. – Пилипонівкою-Бершадьською.

Тривалий час термін "пилипи" зберігався за мешканцями Пд. Бессарабії, які переселилися в цей край із Поділля. Цим субетнонімом називалися старообрядці, вихідці із Пруссії, Речі Посполитої та молдово-валаських земель, однак у Бессарабії термін "пилипони" зазнав деякої еволюції. Завдяки регіональному впливу молдов. мови термін "пилипони" трансформувався в "липовани". О.Пригарін зараховує термін "пилипівці" до рос. термінології, "пилипони" – до української та польської, "липовани" – до романської. П. переважно мешкали в Акермані (нині м. Білгород-Дністровський), Жебріянах та Кілії.
Із повагою, Ганна


Повернутись до Релігії

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: Bing [Bot], Google [Bot], nekrashevych