Українська мова - це зброя

Походження українських слів та прізвищ, тлумачення, дослідження антропонімів тощо
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6280 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Українська мова - це зброя

Повідомлення D_i_V_a »

Маю думку, що про це ще не всі знають... про те, що українську мову забороняли, тобто хотіли викорінити.
Мабуть є зиск створити тему по цьому питанню...
Востаннє редагувалось 21 березня 2022, 12:02 користувачем D_i_V_a, всього редагувалось 1 раз.
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6280 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: Українська мова - "изрядно побитая, но не побежденная"

Повідомлення D_i_V_a »

І приводом стала стаття знайдена в інтернеті... та і наші розмови останнього часу йшли про це...

4 століття репресій. Як українську мову намагались вбити 134 рази
Українська мова за 4 останні століття пережила безліч придушень, тому і не стала загальновживаною і загальнонародною.
Понад 4 століття в українців намагалися відібрати мову: законами, анафемами, указами, державними актами.
Документи, які зараз є у вільному доступі, а також історичні довідки засвідчують нищення української мови ще з далекого минулого. А також - той факт, що вона за свою історію пережила дуже багато актів лінгвоциду (свідомого нищення мови як головної ознаки етносу).
Для порівняння: історія фіксує небагато проявів лінгвоциду на планеті: згадується у цьому зв'язку окупована Каталонія і заборона режимом Франко каталонської мови, лінгвоцид щодо української мови в Російській імперії та Радянському Союзі й лінгвоцид удегейської мови в СРСР.
В одному матеріалі непросто розглянути майже півтори сотні (в історичних довідниках найчастіше зустрічається число 134) задокументованих актів придушення української мови. Проте кожне століття свідомого нищення мови має свої особливості, зупинимося на них.

Церковні душителі мови
Вони активізувалися вже у далекому ХVII столітті. Так у 1626 р. Київський митрополит Йосиф Кракiвський склав акафiст до Святої Варвари. Москва дозволила, але за умови його перекладу росiйською мовою. Заодно синод наказав Київському митрополитовi позбирати з усiх церков України книги старого українського друку, а замiсть них завести московськi видання.
Де подіти українські книжки - вирішилося майже відразу: 1627 р. указом царя Михайла наказано було книги українського друку зiбрати й спалити.
І вже 1693 р. "увінчався" листом патрiарха Московського до Києво-Печерської Лаври про заборону будь-яких книг українською мовою.

Царі, цариці й українці
Петро І розпочав мововбивче XVIII століття примусовим скороченням кількості студентiв Києво-Могилянської академiї з 2000 до 161, а кращим науково- просвiтницьким силам звелiв перебратися з Києва до Москви.
Далі його укази в цьому напрямі посипалися, як з "рогу достатку":
У 1720 році заборонив книгодрукування українською мовою і наказав вилучити українські тексти з церковних книг, у наступному році видав наказ цензурування українських книжок, у 1729 році - наказ переписати з української мови на російську всі державні постанови і розпорядження.
У 1740 р. до царського мовознищення додалася росiйська iмператриця Анна Іванiвна, яка створила правлiння гетьманського уряду пiд керiвництвом московського князя Олексiя Шаховського i запровадила росiйську мову в дiловодствi на територiї України, а кількома роками раніше наказала вилучити книги старого українського друку, а "науки вводить на собственном российском языке".
Катерина ІІ "добила" мовне питання XVIII століття, заборонивши у 1763 році викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії і всіляко приклавшись у 1775 році до зруйнування Запорізької Січі та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.

Шкільна грамота – українській тут не місце!
У XIX столітті винищували мову в школах, забороняли не лише українські твори, а навіть кирилицю.
Так, у 1804 р. царським указом заборонялося навчання українською мовою.
У 1847 році відбувся сумно відомий розгром Кирило-Мефодіївського товариства й посилення жорстокого переслідування української мови та культури, заборона найкращих творів Шевченка, Куліша, Костомарова та інших, наказ слідкувати за ними, "не давая перевеса любви к родине над любовью к отечеству".
У 1859-му Міністерство віросповідань та наук Австро-Угорщини в Східній Галичині та Буковині здійснило спробу замінити українську кириличну азбуку латинською.

Української мови "не было, нет и быть не может"
1863 рік приніс сумно відомий циркуляр Валуєва про заборону видання підручників, літератури та книг релігійного змісту українською мовою, якої "не было, нет и быть не может".
Затим у 1864 році послідував Статут про початкову школу, за яким навчання має провадитись винятково російською мовою. У 1870 з'явилося роз'яснення міністра освіти Росії Дмитрія Толстого про те, що "кінцевою метою освіти всіх інородців незаперечно повинно бути оросійщення".

Емський указ
За ним заборонялося друкування та ввіз з-за кордону будь-якої україномовної літератури, а також українські сценічні вистави і друкування українських текстів під нотами, тобто народних пісень.
Повний текст Емського указу за журналом "Особого Совещания" вперше оприлюднено у книжці Федора Савченка "Заборона українства 1876 р."
Указ зобов’язував "прийняти як загальне правило", щоб в Україні призначалися вчителі-московіти, а українців спроваджувати на учительську роботу в Петербурзькому, Казанському й Оренбурзькому округах.
Це "загальне правило", по суті, діяло і за радянської влади – аж до проголошення Україною незалежності в 1991 році.
Як наслідок, за понад 100 років з України у такий спосіб було виселено кілька мільйонів української інтелігенції, а в Україну "відряджено" стільки ж росіян.
Кінець XІX століття – це суцільні заборони: викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою, указ Олександра III про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення українськими іменами, заборона перекладати книжки з російської мови на українську.

Українська мова XX століття
Репресії міцніли. Через чотири роки (у 1908-му) після визнання Російською академією наук української мови таки "мовою" Сенат оголошує україномовну культурну й освітню діяльність шкідливою для імперії. Двома роками пізніше відбувається закриття за наказом уряду Столипіна всіх українських культурних товариств, видавництв, заборона читати лекції українською мовою, створювати будь-які неросійські клуби.
У 1914 році на світ з’являється доповідна записка полтавського губернатора фон Баґовута, яка дає найповніше уявлення про ставлення імперської влади до української проблеми в Україні.
"1.Привлекать на должности учителей по возможности только великороссов.
2.На должности инспекторов и директоров народных училищ назначать исключительно великороссов.
3.Всякого учителя, проявляющего склонность к украинскому, немедленно устранять.
4.Составить правдивую историю малорусского народа, в которой разъяснить, что "Украина" — это "окраина" государства в былые времена.
…14.За семинарии нужно взяться и искоренить гнездящийся в них дух украинства.
…17.Разъяснить, что "Украина" — означает окраину Польши и России и что никогда украинского народа не было.
18.Доказывать необходимость великорусского языка как общегосударственного и литературного и что малорусский, как простонародный, не имеет ни литературы, ни будущности.
19.Всеми способами искоренять употребление названий "Украина", "украинский"".
1918 рік ввійшов в історію страшною розправою більшовицьких військ з 300 українськими героями — київськими гімназистами та студентами, що під Крутами стали на захист своєї Вітчизни України. 26 січня 1918 року, захопивши Київ, більшовицькі інтервенти за кілька днів розстріляли 5000 осіб, які розмовляли українською мовою, носили український національний одяг або у кого в хаті висів портрет Т. Шевченка…
"Зачем возрождать допетровскую эпоху, зачем гальванизировать украинский язык, который покрылся уже прахом", писав російський письменник Федір Гладков.
У 1929-1930 роки почалися арешти визначних діячів української науки, культури, освіти, церкви, харківський судовий процес над ними: процес "Спілки Визволення України".
На допиті одного з арештованих слідчий Соломон Брук сказав:
«Нам надо украинскую интеллигенцию поставить на колени, это наша задача. Кого не поставим — перестреляем».

Генеральні секретарі – на "стражі" мови
Саме з їх подачі у 1978 році з’являється постанова "Про заходи щодо подальшого вдосконалення вивчення і викладання російської мови в союзних республіках", так званий "Брежнєвський циркуляр" і (у 1979 році) - "Про додаткові заходи з поліпшення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік", так званий "Андроповський указ".
Затим у 1984 році з’являється наказ про переведення діловодства в усіх музеях на російську мову, а в школах починаються виплати підвищеної на 15% зарплатні вчителям російської мови, порівняно з учителями української мови.
Апогеєм мововбивчого століття була в 1989 році постанова про "Законодавче закріплення російської мови як загальнодержавної" і - в наступному році - прийняття Верховною Радою СРСР Закону про мови народів СРСР, де російській мові надавався статус офіційної.

Початок ХХІ століття також вніс свою ложку дьогтю у відродження мови.
10 серпня 2012 року набуває чинності закон "Про засади державної мовної політики" (неофіційно — закон Колесніченка-Ківалова або "мовний закон").
Закон передбачає можливість офіційної двомовності в регіонах, де чисельність нацменшин перевищує 10%.
Двомовність інформаційного простору, постійні суперечки про те, якою має бути мова офіційних документів, і досі притісняють мову народу на його землі.
А тим часом українська мова є однією з найпоширеніших мов у світі, оскільки за кількістю носіїв посідає 26-те місце. Також вона є другою за поширеністю серед мов слов’янського походження. Усвідомлюючи значення української мови для розвитку світової культури, Японія запровадила її вивчення в Токійському університеті.
Тому дебати – бути чи не бути мові у народу, яка, власне, і визначає його самобутність та ідентичність – неповага як до самих себе, так і до світу. Якщо є народ – мусить бути і мова.
http://espreso.tv/article/2017/05/02/4_ ... sku_movu33
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6280 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: Українська мова - "изрядно побитая, но не побежденная"

Повідомлення D_i_V_a »

D_i_V_a писав:...Царі, цариці й українці
...У 1720 році заборонив книгодрукування українською мовою і наказав вилучити українські тексти з церковних книг, у наступному році видав наказ цензурування українських книжок, у 1729 році - наказ переписати з української мови на російську всі державні постанови і розпорядження...
Загалом стаття непогана, але трапляються маленькі неточності... як у цьому уривку...
Справа у тому, що Петро І помер у 1725 році...тому у 1729 році наказ віддав хтось інший...
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6280 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: Українська мова - "изрядно побитая, но не побежденная"

Повідомлення D_i_V_a »

Зранку чуєш: «Добре утро. Як діла?». В автобусі виконуєш «просьбу оплатити білєтіки». Далі «виходиш на слідуючій остановці», ідеш до метро «тудою» чи «сюдою»… І тобі «то канєшна не нравицця».

Суржик оточує нас майже повсюдно. Звідки він? Від незнання, від намагання говорити російською, від байдужості?

Суржик – це російсько-українська мовна мішанка. За російського царизму українську мову забороняли століттями. Та навіть за переписом 1910 року на території сучасної України понад 70% людей, навіть на сході, говорили українською.

Зображення

За радянської влади українських селян, основних носіїв української, заморили голодоморами. Письменників, вчителів – масово репресували. Українську мову витіснили практично з усіх сфер життя. Її вивчення, на відміну від російської, не давало жодних кар’єрних перспектив. Не знаючи до ладу жодної мови, українці намагалися говорити російською, щоб «вивищитися». А на практиці виходив суржик – продукт колоніального панування.

За дослідженням КМІС від 2012 року, суржиком спілкується від 11 до 18 відсотків усього населення України. Від 2,5% у Захiднiй Українi до максимального показника в 21% у пiвденних та схiдних регiонах. Водночас, ця цифра показує лише тих, хто усвідомлює свою суржикомовність.

Лише в Україні?

Однак, суміш мов характерна і для інших країн. У Білорусі – це трасянка, в Америці – наприклад, спенгліш (суміш іспанської та англійської), або ж американсько-російська мішанина: «Вам пісом ілі наслайсить?»; американсько-українська мішанина: «Закрийте віндоу, ато чілдренята заіліють» та інші.

ВВС навіть створила окрему мовну службу, що мовить піджин-англійською – для Західної і Центральної Африки. Нігерійський піджин – це суміш англійської, іспанської, французької, португальської та мов західної Африки. І лише в Нігерії цю мову знає понад 75 мільйонів людей.

Є мова літературна. Ми нею пишемо, читаємо і спілкуємося, наприклад, на навчанні. А є мова жива. І в жодній країні світу більшість людей чистою, рафінованою, професорською мовою не говорить. Усюди є домішки з інших мов, помилки та неграмотність.

З одного боку, можна намагатися зменшити ці засмічення. З іншого – вивчити, зрозуміти, з чого складається цей суржик, послухати бабусь, говірки яких складаються з різних-різних мов. І використовувати його з гумором. Бо як-не-як, а український суржик – унікальний.

А ще є теорія, що майбутня мова людства – це один суцільний глобальний суржик!
Марічка Набока – журналіст Радіо Свобода
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6280 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: Українська мова - "изрядно побитая, но не побежденная"

Повідомлення D_i_V_a »

D_i_V_a писав:Суржик – це російсько-українська мовна мішанка.
Якщо уявити, що суржик зник :o ,то буде зовсім не цікаво... не буде можливості когось виправляти... :lol:
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Аватар користувача
Falcon
Модератор
Повідомлень: 316
З нами з: 03 січня 2017, 20:37
Стать: Чоловік
Звідки: Буковина
Дякував (ла): 417 разів
Подякували: 519 разів

Re: Українська мова - "изрядно побитая, но не побежденная"

Повідомлення Falcon »

зараз багато ініціатив і розмов про зміни до правопису, нібито восени можливі серйозні зміни і часткове повернення до "скрипниківки". За чутками, Міністерство освіти вже підготувало 216 сторінок змін, і чекає депутатів з відпусток. :twisted:
з повагою, Євген.
предки з повітів: Буковина (Сторожинець, Кіцмань)
Галичина (Ходорів)
Волинь (Клевань)
Поділля (Кам'янець-Подільський, Оринин)
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6280 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: Українська мова - "изрядно побитая, но не побежденная"

Повідомлення D_i_V_a »

Falcon писав:зараз багато ініціатив і розмов про зміни до правопису, нібито восени можливі серйозні зміни і часткове повернення до "скрипниківки". За чутками, Міністерство освіти вже підготувало 216 сторінок змін, і чекає депутатів з відпусток. :twisted:
А мені сподобались так звані "фемінитиви"... нажаль не пройшли, мабуть вирішили що забагато для наших чоловіків :wink:
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Аватар користувача
SNIGURIVNA
Повідомлень: 1148
З нами з: 02 липня 2017, 11:49
Стать: Жінка
Дякував (ла): 398 разів
Подякували: 626 разів

Re: Українська мова - "изрядно побитая, но не побежденная"

Повідомлення SNIGURIVNA »

"В кінці наших пошуків ми знову будемо стояти там, звідки почали, і знову побачимо це місце вперше." Х. Банцхаф
Цього року виповнюється 30 років від дня, коли я намалювала перше дерево свого роду.
Тут мій Орловець
Тут Мій щоденник
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Українська мова - "изрядно побитая, но не побежденная"

Повідомлення АннА »

СТАРОУКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА — поширена в 14—15 ст. в Україні, частково в Білорусі та на прилеглих землях (у Польщі, Молдові) мова юрид. документів у Великому князівстві Литовському, згодом — конфесійної, проповідницької, полемічної, історіографічної, художньої і частково наук. літератури. Юрид. документи в канцеляріях ВКЛ (договори, дарчі й купчі грамоти, заповіти, привілеї, актові матеріали судів, міських управ, магістратів тощо) створювалися фактично спільною українсько-білоруською (за тодішньою термінологією — руською) мовою, що виникла на базі ділового стилю літератури Київської Русі, але була збагачена місц. словами і формами та запозиченнями з ін. мов (переважно з польс., латини, чеської, нім., угорської та ін.). При цьому більшу фонетико-граматичну й мовностилістичну подібність виявляють білорус. та київсько-волин. ділові документи, які значно відрізняються від галицьких і написаних у Молдові та в Польщі. Найбільшого поширення ділова українсько-білорус. мова набула в 15—16 ст. Вона стала першим етапом у розвитку староукр. та старобілорус. літературних мов. У 16 ст. в Україні поширилися єресі (социніанство, реформація), що зумовило інфільтрацію простомовних елементів з мови юрид. документів у конфесійну, полемічну та художню літературу. Укр. поезія кінця 16 ст. була тематично пов’язана з проповідницькою та агіографічною літературою Київ. Русі (у творах, написаних церковнослов’ян. мовою, мимоволі відображалися фонетичні, граматичні та лексичні українізми). В останній чверті 16 ст. з’явилася й розвинулася панегірична література.

Поширенню С.л.м. сприяла діяльність міських церк. братств, що виникли у Львові, Перемишлі, Галичі, Києві, Луцьку, Бересті та багатьох ін. містах. З 17 ст. лексика С.л.м. збагатилася новою суспільно-політ. та адміністративно-правовою лексикою, розширилася тематика ділових документів, худож. творів. Активно розвивалася староукр. барокова література. Видані в цей час граматики і словники ("Грамматіки славєнскиѧ правилноє Сvнтаґма" Мелетія Смотрицького 1619 (див. Граматика Мелетія Смотрицького) та "Лексіконъ славєнорωскій и именъ тлъкованїє" Памва Беринди 1627) значно унормували як церковнослов’ян. мову укр. редакції, так і С.л.м. Написана в серед. 17 ст. "Грамматыка словенская" лат. мовою (автор — студент Сорбонни українець Іван Ужевич, 1643, ін. варіант — 1645; див. Граматика Івана Ужевича) вдало відображала переважно тогочасну систему укр. мови, але була видана лише 1970.

Розбудові С.л.м. в 17 — на поч. 18 ст. сприяла діяльність наук. і літ. діячів Київ. колегіуму (згодом академії; див. Києво-Могилянська академія) Лазаря Барановича, Стефана Яворського, Іоаникія Ґалятовського, Варлаама Ясинського, Дмитра Туптала (див. Димитрій Ростовський), Івана Величковського та ін. Протягом 17 — 1-ї пол. 18 ст. в Україні функціонував шкільний театр, драми для якого писали переважно професори поетики Київ. академії Феофан Прокопович, Митрофан Довгалевський, Лаврентій Лорка, Георгій Кониський, Сильвестр Ляскоронський, Георгій Щербацький та ін. Написані віршами, ці драми практично не відрізнялися від мови поезії, де укр. фонетичні, граматичні та лексичні особливості виявлялися досить виразно.

Розквіт С.л.м. припав на 17 — 1-шу чв. 18 ст. У цей час удосконалилися її офіційно-діловий стиль, мова полемічної літератури, поширилася навчально-проповідницька проза, поетичні та драм. твори. Проте на кінець 17 — поч. 18 ст. С.л.м. поступово занепадала, витіснялася штучною слов’яноруською (словенороською), створеною на основі церковнослов’янської, та рос. мовою. У поширеній у цей час літописній літературі, зокрема в "козацько-старшинських" літописах (див. Козацькі літописи), лише найраніший — Літопис Самовидця (про події 1648—1702) — написаний С.л.м., а в пізніших Г.Граб’янки (1710) та С.Величка (1720) значно більше церковнослов’ян. слів і форм. Заборона указами Найсвятішого Синоду від 1720, 1721, 1727 та 1728 друкування в Києві та Чернігові книг мовою, яка чим-небудь відрізняється від московської, спричинилася до того, що відтоді церк. література видавалася лише церковнослов’ян. мовою. С.л.м. зберігалася лише в Західній Україні аж до 19 ст., а в Сх. Україні трималася лише в усній та рукописній формі (колядки, різдвяні та школярські вірші, ділові документи, діаріуші (щоденники), приватне листування, господарські та лікарські довідники і порадники тощо). Хоч ці документи писалися типовою С.л.м., але в ній було багато нар. елементів. Суто нар. мова в 17—18 ст. була представлена в інтермедіях до різдвяних і великодніх драм та в ін. розважальних творах. Проте в 2-й пол. 18 ст. з’явилися й перші спроби літ. творчості нар. укр. мовою ("Ярмарок" і "Замыслъ на попа" та ін. І.Некрашевича — попередника І.Котляревського, який започаткував укр. літ мову на нар. основі).
Півторак Г.П.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Українська мова - "изрядно побитая, но не побежденная"

Повідомлення АннА »

"ЯЗИЧІЄ" — зневажливо-полемічна назва штучної мови, якою користувалися москвофіли (див. Москвофільство) на західноукр. землях (Галичина, Буковина, Закарпатська Україна) в 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст., відстоюючи тезу національно-культ. й мовної єдності українців і росіян. Основу "Я." становили церковнослов’ян. мова, староукраїнська літературна мова та рос. мова, поєднані з розмовними українізмами і полонізмами (на письмі застосовувалися кирилиця та історико-етимологічний правопис). Використовувалося в галицьких часописах, зокрема "Зорі Галицькій", москвофільських виданнях Буковини, у т. ч. шкільних підручниках, творах відомих галицьких та закарпат. москвофілів — Я.Головацького, О.Духновича, М.Устияновича, А.Могильницького та ін. Укр. народовецька інтелігенція критикувала "Я." як мову мертву, незрозумілу народові. Вийшло з ужитку наприкінці 19 ст. після переходу провідних москвофільських видань на рос. літ. мову.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Ономастика”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 8 гостей