Походження назви ЧИСЕЛ в українській мові

Походження українських слів та прізвищ, тлумачення, дослідження антропонімів тощо
Відповісти
Аватар користувача
Vitaly Savitar
Повідомлень: 988
З нами з: 16 лютого 2016, 23:42
Дякував (ла): 17 разів
Подякували: 217 разів
Контактна інформація:

Походження назви ЧИСЕЛ в українській мові

Повідомлення Vitaly Savitar »

1

Один походить від укр. од-він (від нього), розуміючи під цим, що рахування починається від першого пальця руки. Проте, це не новина, та й взагалі загальновизнано, що для назви одиниці використовувався займенник. Укр. він, російською - он; чеською - on; польською - on, оny; у новгородців зустрічаємо ен, ена (він, вона), у санскриті - ena (той), але й у тверських корелів вона означає він, а він - вона, литовською - anas (він), wenas (один). Укр. одне, російське одно, польське jedno, італійське uno, відкидає g; так само й лат. unus, una (один, одна) замість udnus та udna, грецьке en, enos замість eden, edenos, анґл. one, німецьке ein, французьке un. Санскр. una у значенні одтин, одна відшукуємо у формі una vincanti, що вже змінена з лат. unus-de-viginiti, undeviginiti (дев’ятнадцять). Так запозичення (прикладів можна знайти багато) спростовує думку, яка стверджує, що слов’яни відокремилися від індусів останні. Навпаки індуси відокремилися від них, ще раніше, ніж від греків, римлян та литовців

2

Два, двоє походить від твій, твоє. Тут мається на увазі другий палець руки - вказівний, що слугує для позначення особи, що їй належить якійсь предмет. Польською замість twoja часто вживається twa (твоя). У санскриті tva, tvam означає ти, dva означає два, італійською tuo (твій), duo (два), ґотське - twa, анґл. - two, німецьке - zwei. Укр. дві, польською також - dwie, російською - две, але у санскр. dwi означає теж саме, що й dwa та вживається лише на початку складних числівників. Це без сумніву вже запозичене з українських змінених форм. Так, замість “двасто” українець завжди каже двісті, що російською - двести, польською - dwiescie. Українське і перейшло також й у латину, наприклад: viginti ex dviginti, замість dwaginti (двадцять). А деякі стверджують, що українське і вже в історичний час походить від Ъ (ять) (польське ie), тоді як українське новійший пишеться і у латині novissimus, а не як російське та польське новейший.

3

Українське три походить від тере, тре (3- тя особа однини від терти), бо середній палець тре бокові. Італійське tre (три) найбільше зберігло початкову українську форму. Лат. tres, анґл. three, грецьке treis, німецьке drei, французьке trois. Але українець мав змінити тре на три, аби відрізняти числівник від дієслова [крім того, на Західній Україні чергування и та е у вимові та діалектах зустрічається досить часто] Те ж саме й литовське trys, польське trzy, російське три (читається - “трі”) та санскр. tri, як і російське. Проте українець не каже “тритій”, але третій, і тут між іншим відшукалося закінчення -т, яке у росіян зберіглося у формі трет (що українською означає - тре).

4

Українське чотири, штири, польське estery, кельтське cetir, походять від українського ще- тере, бо четвертий палець “все ще те” інші, як і третій. По-санскритському (у латинській транскрипції) - thshatur, вимовляється - “чатур” (чотири), литовською - keturi, латинське quatuor та грецьке, змінюючи thsh на t - tettares, tessares. Четвертий кельтською cethvirtas, литовською - ketvirtas [Порівняй українське - четвірка], санср. thshaturtha, грецьк. tettartos. Латинське quartos відкидає всередині t замість литовського ketvirtus, так само польське czworo загубило t від четверо, санскритською - thshawar, чеською - ctvar. Вже від польського czworo походить анґлійське four (чотири), німецькі vier, vierte; а що німці роблять з vox! Натомість ґотське fivor (чотири) замість “fitvor” змінює українське ч, або санскритське thsh та грецьке t на f. Санскритська форма thshatur замість чотири, а також лат. quatuor замість литовськ. keturi, зовсім не мають нас дивувати, як згадаємо, що у деяких місцевостях Росії замість російського четыре, кажуть “чатыри” тощо, наприклад: жана (замість рос. жена); табе, сабе, яго (замість тебе, себе, его). У санскриті частіше українське о змінюється на а так само, як в одному з російських діалектів, що його звуть “акаючим”, що на переконання російських вчених пішло від змішання з чужинцями. Хоча росіяни вимовляють а, та все ж ще по-старому пишуть о, так само, як пишуть та вимовляють о у новгородському діалекті та українській мові [У сучасній російській, навіть літературній, мові “акання” стало нормою. У ній, попри написання, ніхто не вимовляє молоко, собака - слід казати малако, сабака тощо. Причина цього полягає в особливостях мовного апарату фіно-угорських племен - корінного населення Московії, що підкорилося українським колоністам з Руси та стало етнічною основою для формування пізнішої російської нації]. Тож думка деяких вчених, що українське о походить від санскритського а (а не навпаки), не має наукового підґрунтя. Інакше довелося б стверджувати, що від індо- європейців також походять чуди, чуваши, мордва [народи, які живуть на північ та схід від міста Москви] та інші, що як відомо належать до угро-фінської ґрупи. Ні, я вважаю, що не лише справжня російська мова є порівняно новою так само, як білоруська, але й стара литовська мова, що наближається до санскриту та латини, також великою мірою зіпсута змішанням. Литва з трьох боків була оточена чужинцями.

5

П’ять, п’ятий походить від українського пів- утятий, чи підтятий (напів урізаний, підрізаний, втятий), вказує на розміри п’ятого пальця у порівнянні з іншими. П’ять чеською - pet, старосло’янське носове пентъ, старопольське також носове pent, penc, грецьке pente, санскритське pantshan, або “панчан”. П’ятий чеською - paty, польською - pionty, piaty, ведійське pantshata, грецьке pemptos, звідси, змінюючи p на t , анґлійське fifth (п’ятий), німецьке fuenf (п’ять). Але й російське это (це) простий люд переробляє на енто, ефто, евта. Так само утворилися й німецьке fuenf, та анґлійське five (п’ять). Литовською penktas (п’ятий), латиною quintus, але й санскритське ap (вода), латиною - aqua (p змінюється на qu). Тут доречно буде згадати, що носові звуки, що увійшли до старослов’янського та польського пентъ й pent, pienc, грецького pente, санскр. pantshashan, зовсім не можна вважати, як це деякі роблять, рідними та природніми для індо- європейських народів, бо вони набуваються через вплив вологого клімату та запалень носової оболонки, нежиті тощо. Людина, що має нежить завжди гундосить та говорить “у ніс”. Тому й не дивно, що поляки, чи то колишні західні поляни, набули носові звуки, бо відомо, що колшня Речьпосполіта була майже повністю вкрита ставами та болотами. Греки також жили майже на воді, а щодо індусів, в яких санскрит був одним із багатьох діалектів, то вони й зараз попри сильну спеку та посуху, впродовж кількох місяців на рік живуть у багнюці, а цілі області у зв’язку із періодичним сезоном дощів стають непрохідними. Натомість руси-українці жили й живуть у сухому кліматі влітку і взимку, тож і не терплять носових звуків ще більше, ніж росіяни, що мешкають зараз на півночі, у кліматі вологішому. Вище вже зазначалося, що простолюд у них вже змінює это на енто та інше. Таких звуків у Росії вже багацько, тож росіяни відрізняються непоганою французькою вимовою. Переклад здійснено за виданням Індо-Європа (ISSN 0869-2750) ч.1 за 1991р.
Український хостинг для веб-сайтів на потужних VPS/VDS серверах в Європі --> https://kr-labs.com.ua/service/web-hosting/
Відповісти

Повернутись до “Ономастика”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 6 гостей