Чи можемо ми щось зробити?...

[D_i_V_a]

В цій темі хочу поділитися своїм, а скоріше нашим досвідом, як бажання зберегти дерев'яну церкву в селі Півні (Дмитрівка) що на Фастівщині, згуртовує людей на місцевості та допомагає віднайти нащадків бувших жителів села.

Почну мабуть з розмірковувань про радянські часи... якими вони були для нас, кожного окремо, кожної сім'ї, суспільства, а також релігії...
Та і розмірковувать немає про що, бо для старшого покоління ЩЕ сьогодні живущих людей - це є просто їхнє життя. Але хочу зробити якісь загалні підсумки...
Загалом ми є не віруючі, бо з малку не приучені. Не важливо якого сповідання були предки - "хомо совьєтікус" в Бога не вірить і до релігії та її представників відноситься ворожо.
Релігійних знань у нас, навіть елементарних, немає. В школі релігію (або етику), як це є в багатьох західно європейських країнах, ніхто не вивчав, тому на скору руку почитавши Олексу Воропая, інтегрували в своє життя дещо зі старих звичаїв та обрядів...
Не всюди збереглися в селах церкви. Багато дерев'яних, за недбалого ставлення, погоріло, тому сьогодні мати в селі, що ледве животіє, стару ДЕРЕВ'ЯНУ церкву - це щастя... і горе одночасно...

Коли до рук потрапили перші метричні книги та сповідні росписи, стало питання - чи збереглася та церква й до сьогодні?
Кожного року відвідуючи у дитинстві дідуся з бабусею, чомусь ніколи не бачила тієї церкви... Ми приїжджали з іншої сторони, та і дитиною я була слухняною, далеко від хати не ходила...

Інформація про церкву в інтернеті віднайшлась дуже швидко... і погляду постала стара, чорна, занедбана споруда... частково без вікон на колокольні...

[D_i_V_a]

План був такий, що треба поїхать в село та послухать, що говорять про церкву? Чому не ремонтується?
У похмурий дощовий день серце зігрілося від побаченого... церква була частково у лісах... та купол був вже позолочений

Від дощу церква виглядала ще чорнішою... забор де-неде посипався та похилився... погост церкви порос не тільки високою травою, але і деревцями...
Церква була закрита і здавалося, що життя немає... Не одразу побачила біля входу прибитий розклад роботи. Було написано, що церква відкрита для служби тільки раз на тиждень у неділю на 2 години, а за потреби можна зателефонувать свічниці...

І тут вдруг побачила велику щилину в дверях... зазирнула... о чудо!!! Там в нутрі було життя - яскрава фарба синіх стін, іконостас і величезний стіл застелений білою вишитою скатертиною... та квіти у вазах... Затишно і тепло порівнюючи із зовні...
Ура!!! Залишаюсь ночувать щоби потрапити на службу...

[D_i_V_a]

На той час ситуація зі священиком виглядала плачевно - він приїжджав з Фастова на недільну службу.
Потім був період несамовитого бажання отримати свого постійного священика. Про цей період буде окрема розповідь.

Атеїстичне дитинство, атеїстична країна, повна відсутність хоч якихось крихт релігійного знання, уже на той час стикання з західноєвропейськими жителями які були обізнані через вивчення предмету у школі, та відкриття західної європи (оминаючи Польщу) як теріторій атеїстичних людей, але до свого атеїзму прийшлими без релігійної заборони, а простим рухом цивілізаційного розвитку. Як і у нас - хрестини, вінчання, похорон та ще комуніон (свято долучання дітей до свідомого релігійного життя у католиків у 9 років у протестантів у 14, кажуть таке свято зберіглося тільки у нашій греко-католицькій) - як збереження традицій, але фанатизму немає, про такий який у нас розповідають "казки".
Вони про нас, про українців і інших, говорять як про сильно релігійних людей, але ми знаємо, що це не правда - масса людей нейтральна.
Ми ж про захід також говоримо, що вони сильно релігійні - і це не правда...
Але, але... між нами лежить досить релігійна Польща... от мабуть з кожного боку через неї те, все що за нею, сприймається також дуже релігійним...

Нарешті у мене з'явилося бажання дізнатися про нашу православну (як кажуть на заході ортодоксальну) релігію трохи більше. Загалом все життя було відчуття, що релігію чипати не треба, краще в цю тему не лізти. Але мабуть прийшов час.
Ще було питання допомоги... Треба якось дпомагати церкві існувати і як будові не завалитися, то я добровільно брала на себе деякі обов'язки, але це "поле" було для мене зовсім не відоме, тому вирішила знайти якусь парафію та поговорити із священиком і спитати його поради, що нам робити, щоби нарешті отримати свого батюшку/отця...

Халелуя, існує інтернет! Досить швидко знайшлась досить добре облаштована інтернетна сторінка церкви на Полтавщині. Гуляючи по її сторінках нарешті знашла телефон і подзвонила. На тому кінці матеріалізувалась жінка з дуже приємним голосом. Я "шаркаючи ножкою" почала запинаючись спробувати пояснити що хочу священика та що загалом мені від нього потрібно... і виявилось, що то була ктитор...
Вона багато раз повторила як називається її посада, сказала що це те що ще називається староста, я навіть записала... але все одно не зрозуміла і записала Птитор . Досить довго так і говорила і навіть писала.

Ця розмова була дуже інформативною та відкрила очі на багато речей. Вона одразу сказала, що від сумісного "життя" священика та ктитора/старости залежить дуже багато. Якщо вони не знайдуть спільну мову то нічого не буде. І це виявилось правдою.

Тоді ж одразу постало питання - чому у них ктитор, а у нас староста?

[D_i_V_a]

...Ура!!! Залишаюсь ночувать щоби потрапити на службу...

Тоді була впевнена, що головною людиною в церкві від якої ВСЕ залежить є священик.
Може в місті так воно і є, але не в селі і не з приїжджаючим один раз на тиждень на службу священиком...

Після служби попросилася на розмову до священика, тривала вона майже годину.
До того у мене була можливість поспілкуватися з місцевими і спитати про церкву, декілька людей, незалежно одне від одного, сказали те що їм боліло - священик не ходить по хатах. Не знаючи правил була впевнена, що це важливо ходити по хатах - це обов'язок священика, а наш от такий... не ходить. Про це ж у розмові священика спитала, чому не робить, сказав, що немає часу...

Старости на службі не було, проблеми зі здоров'ям. Мене попросили залишити № телефону, бо я відверто сказала, що хочу "вступити до клубу" Наступного дня була зустріч зі старостою, вона виявилась троюрідною родичкою . Я їй принесла простирадло наших загальних родичів де вже була занесена її гілка, вона додала свої знання про рід, а також розповіла без прикрас про життя-буття дерев'яної церкви ледве живлячогося життям села...

[SNIGURIVNA]

...Ура!!! Залишаюсь ночувать щоби потрапити на службу...

Тоді була впевнена, що головною людиною в церкві від якої ВСЕ залежить є священик. ...

Прочитала і пригадалася мені моя подорож до нашої церкви...

[D_i_V_a]

План був такий, що треба поїхать в село та послухать, що говорять про церкву? ...

Ви колись жили в селі? Ні? Тоді ви і уяви не маєте наскільки люди села є особистими, самі по собі, у кожного своя поважно-розважлива думка. Люди ці спокійні, зазвичай дуже розсудливі, не кидаються на новину... заїжджих агітаторів сприймають насторожо
Більш за все побоювалась, що якщо приїду агітувати "давайте ремонтувати церкву", то не знайду бажаючих...
Але в цьому питанні сильно помилялась, бо насправді церква є тим, що єднає людей. До неї ходили їх батьки, діди, пра, прапра...
У кожного по своєму болить за неї душа.

Вірш Тамари Святецької написаний до 2013 року та присвячений Золотоустівській церкві села Півні

Величний Храм стоїть в селі
Хрестом торкається небес.
Вже майже триста літ стоїть
Для благодаті та чудес.

То чудо пережить війну,
Радянських літ розруху.
Навіки предки збудували.
Нащадкам радість дарували.

За благодаттю до небес
Усюди люд мов плив рікою
Ошатно вдягнені батьки
Вели сімейство за собою.

І веселились села всі
І Храм їм радо посміхався
І сповіщали дзвони радо
Зв’язок із Богом розпочався.

Тепер не те. Храм почорнів.
Один дзвін тріснув і ридає.
До Храму люд байдужий став,
Бо крила мати не бажає.

Та Храм взиває до небес.
Це ще одне з його чудес.
Байдужим благодать просить.
До Бога серце підносить.

[D_i_V_a]

...Від дощу церква виглядала ще чорнішою... забор де-неде посипався та похилився... погост церкви порос не тільки високою травою, але і деревцями...

Порівнюючи з 2013-м, сьогодні церква вже виглядає ось так...
Фото зроблено осінню 2017-го. Вражає, чи не так?
Пройшло всього 4 роки...

[D_i_V_a]

На той час ситуація зі священиком виглядала плачевно - він приїжджав з Фастова на недільну службу.
Потім був період несамовитого бажання отримати свого постійного священика. Про цей період буде окрема розповідь...

1-го вересня виповнилось 5 років з першого побачення з церквою... П'ятилітка... І час для розповіді про те несамовите бажання отримати свого священика і що з цього вийшло...

За ці п'ять років священиків перебувало вже досить багато. Був один непоганий, продержався майже 2 роки, здається 1-го місяця не вистачило до "юбілею", і також пішов. Як виявляється, для достойного життя священику потрібні гроші. Грощі - це пожертви. І де ж іх взять коли прихожан немає. Точніше вони є, але тільки по великих святах. Також щедро люди дають на поминальні дні.
Священик сусідньої Веприківської церкви отець Михайло, коли ми зі старостою приїхали до нього в гості, казав щоби ми передали нашому новоприбулому священику, що йому треба шукати якусь додаткову роботу бо не проживе.
Не знаю чи староста передала це послання, у мене такої можливості не було, та і не розуміла я тоді його важливості, але причиною що священик пішов таки став нестаток живих грошей, бо житло було безкоштовне, якусь городину також підкидали.

Яких тільки батюшок претендентів не було за цей час. Надивились... Ще гірше, в деяких вляпались. Останього такого замість себе привів той уйдешній священик. Громаду от так просто поставили перед фактом - от вам новий батюшка.
Ледве здихались... Навіть немає бажання описувати виверти і викрутаси "отця", слава Богу його прибрали. І після того закінчились наші бомбардування благочинного і єпархіального керівництва проханнями знайти добру людину. Стало зрозуміло що на боротьбу з батюшками уходить багато сил і нервів, що ці усобиці відовлікають від основної роботи по ремонтним роботам, що в такі періоди люди просто перестають ходити до церкви, бо у церкві панує отруйна атмосфера, що краще взагалі без батюшки ніж от з таким. Навіть службу навчилися проводити самі, звісно не повну і не справжню, але у повній гармонії і спокої.

В цьому році почула гарний вислів про одного батюшку з фастівської округи - лінивий хапуга. Народна творчість, народний талант - він громом б'є коли почуєш вдалий вислів.

На сьогодні знаходимось в такій самій ситуації як це було 5 років тому. Священик приїжджає раз на тиждень та по святах.
На місцевості поговарюють що тільки місцевий може буть нормальним священиком... то будемо чекать...

Фото з архівів від 90-х років

[D_i_V_a]

Розповідь про ремонт - "Голуби".

Ремонт просувається помаленьку.
Моєю ідеєю було знайти нащадків вихідців з цих сіл, які будуть жертвувать щорічно посильну їм сумму грошей, так щоби за 5-10 років відремонтувати церкву.
Чи вдалося? Думаю що так... але все рухається так повільно...
Чесно кажучи, найбільші суми гошей жертвували українські олігархи. Видно, що у них є свій досвід і виявився дивний факт, що живих грошей вони давать не готові. Мені тут не хочеться називать прізвищ, на церковному сайті вже висловлена подяка, але пару років тому у нас була ситуація, що за 2 роки були закуплені будматеріали на сумму 50000 грн, але обробить їх ми не могли, бо не було живих грошей на оплату праці робітників.

В цьому році нарешті вирішила, що вже час залізти на колокольню. До неї вже подумували прийнятися і треба було подивиться своїми очима до ремонту, щоби було із чим порівнювать.
Загальний стан самої будови задовільнив, бо думалося що вона не така міцна, але подяка минулим поколінням, за церквою дбали. Хоча видно багато де поїло шашелем, але не так сильно як могло.
Мене вже попередили, щр на колокольні поселилися голуби і багато там чого наробили. Дійсно багато... і в це ставати приходилось і колінками, бо не така я гнучка і спритна як мені би того хотілося. По дорозі "на голгофу" зустрілося гніздо голубів з яйцями, а від мене постійно тікала пара молоденьких голубів, які ще не могли літати, то стало ясно, що за літо доросла пара може вивести декілька раз...
Побачивши колокола, подумалось, слава богу такі ні хто не вкраде , ми бідні як церковні миші ... найцінніше що маємо - роками, століттями намолена церква...

Щоби закінчити на позитиві треба сказать, що зараз на колокольні тривають роботи, поміняли (чи навісили 7 (чи 8 дверей), також відмили від голуб'ячого посліду і доступу голубам більше немає.

[D_i_V_a]

Ось вона... дата закриття церкви у 1960-му році.

ДАКО
Название фонда - ... совета по делам рус. прв. церкви при СМ СССР по Киев. обл. и г. Киеву
Ф.Р-4828, о.1, сп.185

18 сентября 1944 -17 августа 1960гг, с.Пивни Фастов. р-на
Дело о регистрации, деятельности и снятии с регистрации религиозной общины с.Пивни

Про цю подію мені розповідали багато, але все було на стадії пліток і чуток, без точних дат, тільки десятиліття називалось правильно, і взагалі було відчуття, що про ті часи ніколи не віднайдеться істина.