В цій темі хочу поділитися своїм, а скоріше нашим досвідом, як бажання зберегти дерев'яну церкву в селі Півні (Дмитрівка) що на Фастівщині, згуртовує людей на місцевості та допомагає віднайти нащадків бувших жителів села.
Почну мабуть з розмірковувань про радянські часи... якими вони були для нас, кожного окремо, кожної сім'ї, суспільства, а також релігії...
Та і розмірковувать немає про що, бо для старшого покоління ЩЕ сьогодні живущих людей - це є просто їхнє життя. Але хочу зробити якісь загалні підсумки...
Загалом ми є не віруючі, бо з малку не приучені. Не важливо якого сповідання були предки - "хомо совьєтікус" в Бога не вірить і до релігії та її представників відноситься ворожо.
Релігійних знань у нас, навіть елементарних, немає. В школі релігію (або етику), як це є в багатьох західно європейських країнах, ніхто не вивчав, тому на скору руку почитавши Олексу Воропая, інтегрували в своє життя дещо зі старих звичаїв та обрядів...
Не всюди збереглися в селах церкви. Багато дерев'яних, за недбалого ставлення, погоріло, тому сьогодні мати в селі, що ледве животіє, стару ДЕРЕВ'ЯНУ церкву - це щастя... і горе одночасно...
Коли до рук потрапили перші метричні книги та сповідні росписи, стало питання - чи збереглася та церква й до сьогодні?
Кожного року відвідуючи у дитинстві дідуся з бабусею, чомусь ніколи не бачила тієї церкви... Ми приїжджали з іншої сторони, та і дитиною я була слухняною, далеко від хати не ходила...
Інформація про церкву в інтернеті віднайшлась дуже швидко... і погляду постала стара, чорна, занедбана споруда... частково без вікон на колокольні...