УГФ-Український Генеалогічний Форум

**DVK_Dmitriy** » 01 березня 2019, 21:03

Київські вищі жіночі курси.

Історія

Курси (1878—1889)

Засновані вищі жіночі курси в Києві у 1878 році Жекуліною Аделаїдою Володимирівною. Вищі жіночі курси в Києві були відкриті за ініціативою жіночого колективу на чолі з Алексєєвою, Антонович, Ватиновою, Гогоцькою, Горовою, Покровською і Толочиновою, що зібрали для початку справи 550 руб. Засновником курсів був обраний професор Сильвестр Гогоцький, який головував в педагогічній раді до 1881 р., коли його замінив Володимир Іконников. Матеріальні засоби київських курсів не могли вважатися мізерними, прилив громадських пожертвувань був досить сильний, але не було правильної організації і єдності в завідуванні господарською частиною курсів, яке розпадалося між педагогічною радою і піклувальним комітетом.

Курс навчання, спочатку дворічний, до 1881 р. був поступово розширений до чотирирічного. Розділялися київські курси на 2 відділення: словесно-історичне або історико-філософське і фізико-математичне. Відмінну рису київських курсів становило достаток необов'язкових предметів (на першому відділенні — 7 з 21, на другому — 10 з 21), а також недостатній розвиток практичних занять. При відкритті київських курсів було прийнято 324 слухачки, потім щорічно приймалося від 142 до 119 слухачок. У перше 4-річчя всього було 708 слухачок. З 1882 р. почалася різка спад: загальне число слухачок впало, в 1885-86 навчальному році, до 195; число щорічно прийнятих на курси скоротилося до 74. У 1885-86 р на фізико-математичному відділенні закрилося два курси, внаслідок недостатнього числа слухачок. Всього на київських курсах перебувало 1098 слухачок, з яких до 1886 р., коли подальший прийом слухачок припинився, здали всі іспити близько 200, а 75 пройшли повний 4-річний курс, але не витримали остаточних випробувань.

Викладачі історико-філологічного відділення — Володимир Антонович, Іван Лучицький, Федір Фортинський, Микола Дашкевич читали лекції в тому ж обсязі, що й для студентів Київського університету, та заохочували слухачок до самостійної дослідної роботи. Викладання українознавчих дисциплін було пов'язане головним чином з діяльністю професора Володимира Антоновича, який до того ж читав для частини слухачок приватні лекції з історії та етнографії України, і під впливом якого багато курсисток обирали теми курсових робіт з української історії, утворювали українознавчі гуртки.

Курси (1906—1917)

Процес відновлення Київських ВЖК, був непростим, але не припинявся весь час після їх закриття. Прагнення жінок здобути вищу освіту зумовлювалося об'єктивним економічним розвитком суспільства та його потребою у педагогічних та медичних кадрах. Серед жінок, які виступили за доступ жінок до університетської освіти — були представниці української інтелігенції: Леся Українка та її сестра Оксана Косач, усі жінки родини Старицьких, дочки композитора Миколи Лисенка.

Відновлення Вищих жіночих курсів в Києві стало можливим лише завдяки частковій лібералізації під час революції 1905—1907 рр.

Організація роботи відновлених у 1906 р. Київських вищих жіночих курсів будувалася за університетським зразком. У 1906 році було відкрито історико-філологічне та фізико-математичне відділення, з 1907 року — медичне (яке згодом стало самостійним навчальним закладом) та юридичне відділення. З 1909—1910 навчального року при юридичному відділенні було організовано також комерційно-економічний відділ, що дозволяло випускницям розширити сферу працевлаштування, оскільки діяльність жінок в юридичній сфері були обмеженими.

У 1911—1913 рр. — проходив процес офіційного визнання Київських курсів університетським закладом освіти, коли, після розгляду навчальних програм Київських курсів в міністерстві народної освіти, їх випускниці були допущені до складання державних іспитів без будь-яких додаткових умов. За задумом викладачів, Вищі жіночі курси у Києві мали перетворитися на «Жіночий університет Св. Ольги», проте задум не був втілений у життя. Значним кроком у розвитку курсів стало зведення на початок 1914-15 навчального року власної будівлі курсів, з відповідним обладнанням за стандартами тогочасного університету.

Курси спочатку розміщувалися у приватних будівлях, потім — на вул. Б.Хмельницького (Фундуклеївській), 51, а з 1913 року — у спеціально збудованому для них будинку (1911—1913, архітектор О.Кобелєв) по вул. О.Гончара (Маловолодимирська), 55 (тепер тут — Міністерство надзвичайних ситуацій України).